АГРАРНІ МАЙНОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ ПРИВАТНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Зміст 2
Перелік умовних скорочень 4
Вступ 5
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади формування системи аграрних майнових правовідносин
18
1.1. Аграрні майнові відносини як складова предмета галузі аграрного права
18
1.2. Місце і роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин
34
1.3. Принципи правового регулювання аграрних майнових відносин 51
1.4. Методологічні засади розробки концепції аграрних майнових відносин у контексті загальної теорії майнових відносин
73
1.5. Теоретичні основи формування та межі реалізації аграрних майнових правовідносин
Висновки до розділу
82
102
Розділ 2. Об’єкти аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств 105
2.1. Майно сільськогосподарського призначення як системоутворюючий об’єкт аграрних майнових правовідносин
105
2.2. Поняття, ознаки і місце сільськогосподарської продукції у складі об’єктів аграрних майнових правовідносин
121
2.3. Селекційні досягнення як об’єкти аграрних майнових правовідносин
Висновки до розділу
136
156
Розділ 3. Приватні сільськогосподарські підприємства як суб’єкти аграрних майнових правовідносин
159
3.1. Поняття «приватне сільськогосподарське підприємство» та його організаційно-правова форма
159
3.2. Правове становище фермерського господарства 178
3.3. Сільськогосподарський виробничий кооператив як організаційно-правова форма приватних сільськогосподарських підприємств
191
3.4. Сільськогосподарські товариства як суб’єкти аграрних майнових правовідносин
209
3.5. Правове становище приватно-орендних сільськогосподарських підприємств
Висновки до розділу
229
241
Розділ 4. Правовий режим майна приватних сільськогосподарських підприємств
244
4.1. Правовий режим майна фермерського господарства 244
4.2. Правовий режим майна сільськогосподарського виробничого кооперативу
257
4.3. Правовий режим майна сільськогосподарських товариств 275
4.4. Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств
Висновки до розділу
284
297
Розділ 5. Теоретичні проблеми удосконалення законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини приватних сільськогосподарських підприємств

300
5.1. Концепція систематизації законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини приватних сільськогосподарських підприємств
300
5.2. Напрями удосконалення законодавства у сфері регулювання орендних відносин приватних сільськогосподарських підприємств
Висновки до розділу
311
329
Висновки 331
Список використаних джерел 345

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТ – акціонерне товариство
ВР України – Верховна Рада України
Головдержплемінспекція – Головна державна племінна інспекція України
ГК України – Господарський кодекс України
Держкомзем – Державний комітет України по земельних ресурсах
ЄС – Європейський Союз
ЗК – Земельний кодекс України
КМ України – Кабінет Міністрів України
КСП – колективне сільськогосподарське підприємство
КТ – командитне товариство
Мінагрополітики – Міністерство аграрної політики України
ПОСП – приватно-орендне сільськогосподарське підприємство
ПСП – приватне сільськогосподарське підприємство
ПТ – повне товариство
РФ – Російська Федерація
СВАТ – сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство
СВК – сільськогосподарський виробничий кооператив
СЗАТ – сільськогосподарське закрите акціонерне товариство
СК України – Сімейний кодекс України
СТОВ – сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю
УКТ ЗЕД – Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності
ФГ – фермерське господарство
ФДМУ – Фонд державного майна України
ЦК України – Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. Запровадження ринкового механізму регулювання аграрних відносин не тільки не знімає, але й посилює необхідність правової регламентації діяльності сільськогосподарських товаровиробників як учасників майнового обороту. Внаслідок здійснення приватизаційних процесів в аграрній сфері виробництва нині левову частку сільськогосподарської продукції виробляють приватні сільськогосподарські підприємства різних, часто принципово нових організаційно-правових форм. У таких умовах підвищується роль правової доктрини у виробленні загальної концепції аграрних майнових правовідносин, положення якої втілюватимуться у конкретних нормативно-правових актах, що дозволить створити ефективний механізм правового регулювання аграрних майнових відносин. Саме це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обмеживши її за колом суб’єктів приватними сільськогосподарськими підприємствами. Іншими підставами такого обмеження є: незначна кількість державних та фактична відсутність комунальних сільськогосподарських підприємств; провідна роль саме приватних сільськогосподарських підприємств у трансформації та розбудові ринкових відносин у аграрному секторі економіки України.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали концептуальні підходи, наукові розробки щодо вирішення окремих проблем, визначених темою дисертаційного дослідження, авторами яких є відомі вітчизняні вчені-юристи: А. Г. Бобкова, М. Я. Ващишин, О. М. Вінник, Ю. О. Вовк, Я. З. Гаєцька-Колотило, О. В. Гафурова, С. В. Глібко, В. П. Жушман, А. П. Гетьман, М. С. Долинська, А. М. Колодій, П. Ф. Кулинич, В. І. Курило, І. М. Кучеренко, Р. А. Майданик, В. К. Мамутов, Л. С. Нецька, В. В. Носік, О. О. Погрібний, С. О. Погрібний, Т. П. Проценко, П. М. Рабінович, В. І. Семчик, І. Є. Середа, І. В. Спасибо-Фатєєва, А. М. Статівка, Н. І. Титова, В. Ю. Уркевич, В. І. Федорович, Я. М. Шевченко, В. С. Шелестов, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, В. В. Янчук, В. З. Янчук та інші вчені.
Різні аспекти інституту майнових правовідносин підприємств як юридичних осіб були і є предметом досліджень зарубіжних вчених у галузях теорії права, цивільного, господарського та аграрного права: Т. Є. Абової, М. Г. Александрова, С. С. Алексєєва, Ю. Г. Басіна, З. С. Бєляєвої, Г. Є. Бистрова, С. М. Братуся, М. Д. Єгорова, О. С. Йоффе, Д. А. Керімова, М. І . Козиря, О. А. Красавчикова, О. Л. Мініної, В. П. Мозоліна, Е. І. Павлової, В. А. Рахміловича, Ф. М. Раянова, Ю. Г. Ткаченко, Ю. К. Толстого, В. В. Устюкової, Р. Й. Халфіної, Л. А. Чеговадзе, Л. В. Щеннікової, В. Ф. Яковлєва та ін.
За темою дослідження було опубліковано дві монографії: М. І. Козирем «Имущественные правоотношения колхозов в СССР» (1966 р.) та В. І. Семчиком «Имущественные правоотношения в сельском хозяйстве» (1984 р.). Не зменшуючи методологічної цінності наведених монографічних досліджень, все ж необхідно відзначити, що здійснювалися вони у відмінних від нинішніх соціально-економічних та політичних умовах, які вимагали принципово інших підходів до розробки загальної концепції правового регулювання агарних майнових відносин. Це додатково підкреслює актуальність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми «Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України». Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з правовими аспектами наукової теми «Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК» (номер державної реєстрації 0199U002510) та «Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції» (номер теми 110/196-пр; номер державної реєстрації 0106U004241).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка цілісної концепції аграрних майнових правовідносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств в Україні, формулюваня на цій основі теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій для удосконалення правового регулювання аграрних майнових відносин.
Для досягнення цієї мети дисертантом основна увага приділялася вирішенню таких завдань:
– визначити і обґрунтувати місце та роль аграрних майнових відносин у системі аграрних відносин;
– сформувати принципи правового регулювання аграрних майнових відносин;
– розробити загальну концепцію аграрних майнових відносин;
– з’ясувати природу аграрних майнових правовідносин та виявити особливості реалізації суб’єктивних майнових прав і обов’язків як юридичної складової аграрних майнових правовідносин;
– здійснити систематизацію об’єктів аграрних майнових правовідносин;
– визначити кваліфікаційні ознаки кожного з різновидів об’єктів аграрних майнових правовідносин;
– розкрити особливості узагальнюючого поняття приватного сільськогосподарського підприємства як суб’єкта аграрних майнових правовідносин;
– дослідити процес формування правового статусу приватних сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних майнових правовідносин;
– проаналізувати особливості правового режиму майна диференційовано по кожній організаційно-правовій формі приватних сільськогосподарських підприємств як основи їхніх аграрних майнових правовідносин;
– сформулювати теоретичні висновки і пропозиції, а також розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що врегульовує систему аграрних майнових відносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств.
Об’єктом дослідження виступають аграрні правовідносини в Україні в умовах розбудови ринкових відносин у аграрній сфері виробництва.
Предметом дослідження є аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств в Україні.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовувались філософський діалектичний метод, загальнонаукові методи і підходи (історичний, формально-логічний методи, методи аналізу і синтезу та системний, системно-структурний, функціональний і субстратний підходи), а також спеціальні юридичні методи (порівняльно-правовий і формально-юридичний). Діалектичний метод застосовувався через співвідношення між парними категоріями діалектики – змістом і формою, що покладено у основу «філософсько-економічної» концепції аграрних майнових відносин. За допомогою парних діалектичних категорій загального, часткового і одиничного здійснено розмежування понять «сільськогосподарське підприємство» «приватне сільськогосподарське підприємство», та «організаційно-правова форма» приватного сільськогосподарського підприємства. Історичний метод дозволив провести паралель між правовим регулюванням аграрних майнових відносин в різні періоди часу та просторі, тобто по вертикалі та горизонталі, що дозволило вибрати правильний напрям дослідження. Методи аналізу і синтезу застосовувалися як при вивченні теоретичних і практичних проблем аграрних майнових відносин, так і при виведенні закономірностей їхнього законодавчого регулювання. Застосування формально-логічного методу дало можливість сформулювати поняття аграрних майнових відносин, аграрних майнових правовідносин, приватного сільськогосподарського підприємства та його організаційно-правової форми, а також аргументувати висновки і пропозиції по удосконаленню режиму правового регулювання аграрних майнових відносин. Системний підхід дав змогу дослідити зовнішні властивості аграрного майнового правовідношення як системи, системно-структурний підхід – його внутрішні властивості та визначити елементи структури. Функціональний підхід застосовувався при вивченні функціональних зв’язків між елементами аграрного майнового правовідношення. Субстратний підхід дав змогу правильно розставити акценти у визначенні кола об’єктів аграрних майнових правовідносин та дослідити зв’язки породження між ними. Порівняльно-правовий метод дозволив виробити єдиний підхід до аналізу різнорівневих нормативно-правових актів вітчизняного та зарубіжного законодавства, правових теорій, концепцій та підходів до визначення системи аграрних майнових правовідносин, а також надав підстави для визначення колізій і прогалин у законодавстві, що їх врегульовує. Формально-юридичний метод застосовувався при розробці пропозицій щодо удосконалення законодавства, що врегульовує аграрні майнові відносини.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні здійснено комплексне дослідження системи аграрних майнових правовідносин приватних сільськогосподарських підприємств. У результаті проведеного дисертаційного дослідження розроблено цілісну концепцію аграрних майнових правовідносин приватних сільскогосподарських підприємств, одержано принципово нові висновки, положення та пропозиції, які виносяться на захист:
вперше:
1) визначено комплексність та інтегрованість як критерії, що відображають особливості предмета аграрного права. Критерій комплексності аграрного права виокремлює особливості горизонтальних зв’язків, тобто наявність складної цілісної будови аграрних відносин як предмета аграрного права, складові яких перебувають у субординаційних зв’язках. Інтегрованість розкривається через необхідність обов’язкової наявності координаційних взаємозв’язків між складовими предмета аграрного права та доцільності цих зв’язків, що забезпечується ієрархічно-структурною будовою аграрних відносин, тобто їх вертикальністю;
2) визначено місце і роль аграрних майнових відносин у системі аграрних відносин як предмета аграрного права. Місце аграрних майнових відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки, що відображають наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності предмета аграрного права. Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин детермінується ознакою інтегрованості аграрного права, тобто взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, інакше кажучи, координаційними зв’язками між їхніми складовими;
3) диференціаційовано принципи правового регулювання аграрних майнових відносин на загальноправові, галузеві і спеціальні організаційно-регулятивні принципи, що зумовлюється необхідністю всебічного, системного охоплення правовим впливом всієї сукупності аграрних майнових відносин, а також розроблено комплекс спеціальних принципів;
4) здійснено розмежування аграрних відносин членства та участі у приватних сільськогосподарських підприємствах за сукупністю статусних (залежно від особливостей організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств та правосуб’єктності співвласників цих підприємств), функціональних (особливості участі у майновій відокремленості підприємств, аграрних трудових та аграрних управлінських відносинах) та інституціональних (належності до інститутів певної галузі права) критеріїв;
5) розроблено «філософсько-економічну» концепцію аграрних майнових відносин, яка виступає теоретико-методологічною основою побудови загальної цілісної концепції аграрних майнових правовідносин; ця концепція базується на дихотомії «аграрні виробничі відносини – аграрні майнові відносини», які розглядаються відповідно як внутрішня і зовнішня форми економічного буття у аграрній сфері матеріального виробництва, змістом яких виступає вольова доцільна сільськогосподарська діяльність;
6) обґрунтовано авторське визначення сільськогосподарської діяльності як зумовлену суспільними потребами і суспiльним розподiлом працi виробничо-господарську активність сільськогосподарських товаровиробників з виробництва сільськогосподарської продукції, що забезпечується використанням відповідного ресурсного потенціалу і проявляється у діях з виробництва сирої продукції рослинництва і тваринництва, її первісної переробки, реалізації та виробничого споживання, які здійснюються у специфічних умовах, що визначаються сукупністю природних, технологічних, соціально-економічних та юридичних чинників;
7) запропоновано розглядати окреме аграрне майнове правовідношення як систему взаємопов’язаних елементів – сільськогосподарських підприємств як суб’єктів, різних видів сільськогосподарського майна як об’єктів та майнових прав і обов’язків, що виникають у суб’єктів щодо цих специфічних об’єктів та обґрунтовано, що ієрархічна будова аграрного майнового правовідношення-системи об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, що проявляється зовні через регламентацію матеріального змісту (сільськогосподарської діяльності суб’єктів) взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками;
8) обґрунтовано необхідність доповнення понятійно-категоріального апарату аграрного права категорією аграрної майнової правосуб’єктності як основи формування потенційного, можливого обсягу аграрних майнових прав і обов’язків приватних сільськогосподарських підприємств, реалізація яких надає можливість здійснювати сільськогосподарську діяльність;
9) розроблено комплекс спеціальних ознак майна сільськогосподарського призначення як специфічного системоутворюючого об’єкта системи аграрних майнових правовідносин, що: призначене для використання тільки у сільському господарстві; у частині засобів виробництва проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками; підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі як сільськогосподарське; включає самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), що потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони;
10) розкрито специфіку майнового комплексу сільськогосподарського підприємства як визначеного сукупністю природних, соціально-економічних, технологічних та юридичних ознак індивідуалізованого, оптимального поєднання у єдиний технологічний ланцюг різних видів сільськогосподарського та іншого майна, призначенням якого є виробництво сільськогосподарської продукції;
11) виокремлено сукупність природних (залежність від природно-кліматичних умов виробництва, незамінність для задоволення природних потреб суспільства, постійність біологічного циклу виробництва, нетривалість зберігання), технологічних (застосування спеціальних технологій виробництва), економічних (товарність і нетоварність сільськогосподарської продукції, використання її як основні й оборотні засоби виробництва) та юридичних (наявність політичної волі держави до створення достатньої кількості продукції належної якості, правової регламентації її зберігання та реалізації, що втілюється у цілій низці спеціальних нормативно-правових актів аграрного законодавства) кваліфікаційних ознак сільськогосподарської продукції, які є взаємно визначальними;
12) розкрито сутність поняття «приватне сільськогосподарське підприємство» як складної аграрно-правової категорії, що утворюється з кількісно-якісних понять «підприємство», «сільськогосподарське» та якісного поняття «приватне», а також з’ясовано його співвідношення з організаційно-правовою формою таких підприємств;
13) запропоновано визначати належність приватних підприємств до сільськогосподарських не за валовими доходами, що є результатом фінансово-правового регулювання, а за показниками щорічного виробництва валової продукції, у якій частка сільськогосподарської продукції повинна бути не меншою, ніж 75 відсотків, що переводить процес ідентифікації приватного підприємства з сільськогосподарським зі сфери фінансово-правового до аграрно-правового регулювання;
14) визначено взаємозв’язок та співвідношення складових відокремленого майна фермерського господарства. За обсягом охоплення вибудовується така iєрархiчна структура, починаючи вiд найменшого значення її складових: складений капiтал – власний майновий комплекс – реальний майновий комплекс – загальне відокремлене майно фермерського господарства;
15) встановлено невідповідність правової моделі приватно-орендних сільськогосподарських підприємств, як суб’єктів аграрного права, ознакам організаційно-правової форми приватного сільськогосподарського підприємства, зокрема у частині формування майнової основи їхнього функціонування;
16) встановлено, що правова модель сучасних аграрно-орендних відносин, визначена актами Міністерства аграрної політики України, суперечить чинному законодавству у частині предмета аграрно-орендних договорів;
удосконалено:
1) визначення сільськогосподарської продукції як сирої продукції культурного рослинництва, тваринництва і рибництва та продуктів їх первісної переробки; 2) специфічні ознаки селекційного досягнення: має переважне застосування у сiльськогосподарському виробництвi; прiоритет має не рiвень технiчної новизни у свiтовому масштабi, а свiтовий рiвень вирiзняльностi за бiологiчними ознаками екстер’єру, продуктивностi та стiйкостi генотипу; створюється виключно у матерiальнiй формi, що один раз створена потребує тiльки розмноження з додержанням вимог бiологiчних технологiй; потребує органолептичної експертизи; режим правового захисту спрямовується на форму селекційного досягнення; 3) концептуальні підходи до визначення організаційно-правової форми приватного сільськогосподарського підприємства як оптимального поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об’єднання засобів виробництва і людської праці в межах підприємств певного виду, для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції (організаційна форма), встановленого і врегульованого за допомогою відповідного закону і локальних правових норм (правова форма); 4) визначення аграрного майнового правовідношення як системного утворення, ієрархічна будова якого об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками; 5) визначення обсягу аграрної майнової правосуб’єктності сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок виключення з предмета його сільськогосподарської діяльності виробництва продукції лісового господарства, яка не є сільськогосподарською продукцією; 6) ознаки розмежування понять «внесок» і «пай», «вклад» і «частка»;
дістало подальший розвиток:
1) обґрунтування пріоритету родинно-трудової ознаки фермерського господарства над сімейно-трудовою; 2) концепція кодифікації аграрного законодавства для уніфікації механізму правового регулювання аграрних майнових відносин; 3) визначення правового режиму майна кожної з організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств, виходячи з їхніх доктринальних та легальних моделей; 4) пропозиції щодо уніфікації аграрного і кооперативного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження автора, як члена Робочої Групи з розробки програми підтримки та розвитку українського села «Добробут через аграрний розвиток України» (ДАР), впроваджено у роботу комісій із законодавства та соціально-економічного розвитку села (довідка від 21.10.2005 р.). Концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації щодо правового режиму майна приватних сільськогосподарських підприємств впроваджено у роботу Департаменту врегулювання відносин власності та соціального розвитку села Мінагрополітики України (акт впровадження № 37-17-1-15/14754 від 12.09.2007 р.). Рекомендації щодо створення та реформування організаційно-правових форм приватних сільськогосподарських підприємств, а також формування майнової основи їхньої діяльності впроваджено у роботу Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації (акт впровадження № 18-12/2635 від 28.12.2007 р.).
Результати проведеного дисертаційного дослідження застосовувалися автором особисто при викладанні лекційного курсу «Аграрне право» для студентів юридичного факультету Національного аграрного університету (акт впровадження № 69 від 18.12.2006 р.), а також при підготовці державних реєстраторів прав на нерухоме майно та їх обмежень (2004–2005 рр.) за проектом Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру (угода № 4709-UA між МБРР та Україною від 17 жовтня 2003 р.) (довідка № 14-32-11/4415 від 20.09.2007 р.). Оприлюднені результати дисертаційного дослідження застосовувалися викладачами юридичного факультету Сумського національного аграрного університету при проведенні лекційних, семінарських і практичних занять з курсу «Фермерське господарство України» (акт впровадження № 2082 від 13.09.2007 р.) та викладачами юридичного факультету Білоцерківського державного аграрного університету з викладання нормативного навчального курсу «Аграрне право» (акт впровадження № 40 від 22.06.2007 р.).
Основні результати дослідження можуть бути використані: у подальших наукових розробках з розвитку теорії аграрних правовідносин, нормотворчій діяльності по удосконаленню аграрного законодавства у частині врегулювання аграрних майнових відносин; у діяльності територіальних органів Міністерства аграрної політики України, зокрема відділів та управлінь по реформуванню аграрних відносин; для написання навчальних підручників і посібників, лекційних курсів з дисципліни «Аграрне право» та суміжних навчальних дисциплін, зокрема «Теоретичні проблеми аграрного права»; у практичній роботі юристів-аграрників по супроводженню досудового та судового провадження з вирішення майнових спорів членів (учасників) приватних сільськогосподарських підприємств.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки, пропозиції і практичні рекомендації, здобуті в процесі дисертаційного дослідження, доповідались і обговорювались на засіданнях вчених рад Національного аграрного університету України і Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету України; Науково-практичній конференції «Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні» (м. Київ, 8 липня 2003 р.); Міжнародній конференції «Global reforms in higher agricultural education an research: Responding to and safety of food and agricultural products» (Kiev, Ukraine, September 22–24, 2003); Науково-практичній конференції «Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення» (м. Київ, 2 квітня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу» (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 р.); Державній науковій конференції «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки» (м. Біла Церква, 29 квітня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Аграрная отрасль: социально-экономические и правовые проблемы становления и перспективы развития» (м. Гомель, 20–21 травня 2004 р.); Науково-практичній конференції «Перспективные разработки науки и техники» (м. Бєлгород, 22 жовтня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасний соціокультурний простір 2004» (м. Київ, 20–25 грудня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2005» (м. Дніпропетровськ, 7–29 січня 2005 р.); Першій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Науковий потенціал України» (м. Київ, 1–5 березня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (м. Київ, 26–27 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Перспективи міжнародної інтеграції агропромислового комплексу України «МІА України 2005» (м. Київ, 24 червня 2005 р.); Всеросійській науково-практичній конференції «Проблемы правового регулирования аграрных отношений и развития аграрно-продовольственных рынков в Российской Федерации» (м. Москва, 30 вересня – 1 жовтня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.» (м. Біла Церква, 2006 р.), Міжнар. наук.-практ. конф. «Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти» (м. Київ, 17–18 листопада 2006 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені у одноосібній монографії «Майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств: теорія, законодавство, практика», навчальному посібнику з грифом МОН України «Правові основи майнових і земельних відносин» за редакцією автора дисертації, навчальному і науково-практичному посібнику «Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства», 28 статтях у наукових фахових виданнях, а також 15 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (370 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить – 379 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 35 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляються у розробці цілісної концепції аграрних майнових правовідносин сучасних приватних сільськогосподарських підприємств в Україні. Створення цієї концепції викликано, насамперед, потребами практики розбудови ринкових відносин у сільському господарстві України. Одержані теоретичні узагальнення мають значення для подальшого розвитку теорії аграрного права у частині виокремлення аграрного права як самостійної галузі системи вітчизняного права, характеристики його предмета, поглиблення рівня дослідження структури аграрних відносин тощо. Як теоретичного, так і практичного значення набувають висновки щодо виокремлення кола об’єктів, складу суб’єктів аграрних майнових правовідносин, якими є приватні сільськогосподарські підприємства, а також удосконалення правового режиму майна цих підприємств. Важливе значення для правозастосовчої діяльності мають практичні рекомендації щодо усунення недоліків законодавства, що врегульовує досліджуваний пласт аграрних майнових відносин. У цілому результати дисертаційного дослідження містять ґрунтовні пропозиції для удосконалення механізму правового регулювання аграрних майнових відносин в Україні.
Досягнення мети і завдань, визначених темою дисертаційного дослідження, стало можливим внаслідок застосування цілісного, органічного поєднання філософського діалектичного методу, загальнонаукових методів і підходів (історичного, формально-логічного, методів аналізу і синтезу та системного, системно-структурного, функціонального і субстратного підходів), а також спеціальних юридичних методів (порівняльно-правового і формально-юридичного), що дало змогу дійти таких узагальнюючих висновків:
1. Застосування категорії «аграрні майнові відносини» замість існуючого поняття «майнові відносини у аграрній сфері» детермінується швидким розвитком суспільних відносин в Україні. Необхідність розширення аграрно-правового категоріального апарату пояснюється консервативнішим характером процесу розвитку мовних конструкцій порівняно з прогресивнішим розвитком суспільних відносин, який породжує нові поняття і категорії, а також сталим застосуванням поняття «аграрні відносини» поряд з розбивкою їх на види (майнові, земельні, трудові та організаційно-управлінські);
2. Аграрні майнові відносини належать до царини аграрного права. Ні цивільне, ні господарське право повністю не враховують і не охоплюють особливості суб’єктно-об’єктного складу аграрних майнових відносин. Норми наведених галузей права лише утворюють загальну основу, на якій вибудовується механізм аграрно-правового регулювання. При цьому аграрне право, складовою предмета якого є аграрні майнові відносини, є самостійною галуззю права. Критерій комплексності аграрного права відбиває особливості горизонтальних зв’язків, тобто наявність складної цілісної будови аграрних відносин як предмета аграрного права, складові яких перебувають у субординаційних зв’язках. Інтегрованість розкривається через необхідність обов’язкової наявності координаційних взаємозв’язків між складовими предмета аграрного права та їх доцільності, що забезпечується ієрархічно-структурною будовою аграрних відносин, тобто його вертикальністю;
3. Місце аграрних майнових відносин у сукупності аграрних відносин визначають субординаційні горизонтальні зв’язки. Ці зв’язки відображають взаємну первісність, наступність виникнення різних видів аграрних відносин у процесі створення загального комплексу таких відносин, тобто відбивають ознаку комплексності. Роль аграрних майнових відносин у структурі аграрних відносин визначається ознакою інтегрованості предмета аграрного права, взаємною вертикальною впорядкованістю аграрних відносин, тобто координаційними зв’язками між складовими останніх. При цьому аграрні відносини членства та участі розмежовуються за сукупністю статусних, функціональних та інституціональних критеріїв;
4. Принципи правового регулювання аграрних майнових відносин доцільно диференціювати на три групи організаційно-регулятивних принципів: загальноправові, галузеві та спеціальні принципи. Загальноправового характеру принципи агарних майнових відносин набувають через їхню уніфікацію із загальними засадами правового регулювання, які є методологічною основою для інших галузей права. Виокремлення групи галузевих принципів аграрних майнових відносин тісно пов’язано із принципами аграрного права, які виступають спільними для всіх аграрних відносин. Нарешті останньою групою є спеціальні принципи, властиві тільки аграрним майновим відносинам;
5. «Філософсько-економічна» концепція аграрних майнових відносин передбачає діалектичну єдність трьох складових: аграрні виробничі відносини є внутрішньою формою, аграрні майнові відносини – зовнішньою формою, а їхнім змістом виступає сільськогосподарська діяльність. Аграрні виробничі відносини як внутрішня форма є завжди структурою, способом організації елементів змісту, тобто сільськогосподарської діяльності, структуруючи останню в межах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Аграрні виробничі відносини в силу своєї специфіки позбавлені однієї складової – стадії перерозподілу, яка належить до сфери правового регулювання інших галузей приватного права (цивільного та господарського). Стадія споживання також має свої особливості через відсутність особистого, не пов’язаного з виробничою сільськогосподарською діяльністю, споживання, яке відноситься до царини цивільних відносин. При цьому аграрні виробничі відносини з виробництва та їхнього виробничого споживання набувають зовнішньої форми аграрних майнових відносин власності (внутрішні відносини), а аграрні виробничі відносини розподілу у вигляді реалізації сільськогосподарської продукції – зовнішньої форми аграрного майнового обороту (зовнішні відносини);
7. Сільськогосподарською діяльністю є зумовлена суспільними потребами і суспiльним розподiлом працi виробничо-господарська активність сільськогосподарських товаровиробників з виробництва сільськогосподарської продукції, що забезпечується використанням відповідного ресурсного потенціалу і проявляється у діях з виробництва сирої продукції рослинництва і тваринництва, її первісної переробки, реалізації та виробничого споживання, які здійснюються у специфічних умовах, що визначаються сукупністю природних, технологічних, соціально-економічних та юридичних чинників;
7. Ієрархічна будова аграрного майнового правовідношення-системи об’єднує матеріальний базис – аграрне майнове відношення та юридичну надбудову – спосіб вираження аграрно-правової норми, який проявляється через регламентацію сільськогосподарської діяльності суб’єктів взаємними суб’єктивними майновими правами і обов’язками. Зміст матеріального субстрату, яким є сільськогосподарська діяльність, суміщається з майновими правами і обов’язками як юридичною надбудовою. У результаті утворюється єдиний зміст аграрного майнового правовідношення: сільськогосподарська діяльність, обмежена майновими правами і обов’язками її суб’єктів. У кінцевому підсумку склад аграрного майнового правовідношення утворюється з таких взаємодіючих, взаємопов’язаних елементів: майновий об’єкт, суб’єкти та суб’єктивні права і обов’язки, що регламентують сільськогосподарську діяльність, спрямовану на заволодіння відповідним об’єктом. Кожне окреме аграрне майнове правовідношення є системою, а у сукупності окремі аграрні майнові правовідношення формують систему аграрних майнових правовідносин;
8. Об’єктивність специфіки сільськогосподарської діяльності вимагає виокремлення галузевої (аграрної) майнової правосуб’єктності приватних сільськогосподарських підприємств, яка являє собою потенційний, можливий обсяг майнових прав і обов’язків, наявність яких надасть можливість їм здійснювати сільськогосподарське виробництво. Нині у закріпленні галузевої майнової правосуб’єктності переважне значення мають локальні правові акти (статутні документи) при існуванні об’єктивної необхідності закріпленні її у спеціальному аграрному законодавстві (до прийняття Аграрного кодексу України);
9. Поряд з існуванням значного масиву і різновидів майна існує досить велика його частка, яка має вузьку сферу призначення: забезпечення сільськогосподарського виробництва. Таке майно враховує тiльки специфiку сiльського господарства, розраховане на певний вид дiяльностi, тому його використання в iнших сферах матеріального виробництва потребує обов’язкового вдосконалення чи докорінної переробки. Майно сільськогосподарського призначення у частині засобів виробництва проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами; випускається спеціалізованими виробниками і становить їхню основну продукцію. Таке майно підлягає обов’язковій сертифікації чи експертизі як сільськогосподарське. Застосовується значний масив самовідтворювального майна білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), яке потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони;
10. Високий ступінь технологічної пов’язаності окремих видів майна у майновому комплексі, використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та живих організмів одночасно як знарядь праці і предметів праці, функціонування у специфічному соціальному середовищі, економічні можливості відтворення складових майнового комплексу, пов’язані із сезонністю виробництва, а також наявність значного масиву актів аграрного законодавства, які доповнюють загальний порядок створення, функціонування та припинення майнових комплексів сільськогосподарських підприємств надають останнім відповідної специфіки, яка відсутня в майнових комплексах підприємств іншої галузевої належності;
11. Сільськогосподарська продукція є різновидом майна сільськогосподарського призначення. Сільськогосподарська продукція є результатом, метою діяльності будь-якого сільськогосподарського підприємства, до якої необхідно віднести всю сиру продукцію культурного рослинництва, тваринництва і рибництва, одержувану від сільськогосподарської діяльності, та продукти її первісної переробки, здійснюваної безпосереднім її виробником. Не є сільськогосподарською продукція переробки сільськогосподарської сировини підприємствами переробної промисловості. Сільськогосподарська продукція визначається комплексом природних, технологічних, економічних та правових кваліфікаційних ознак, які є взаємно визначальними. Класифікація цієї продукції на товарну і нетоварну відображає її особливості як об’єкта аграрних майнових правовідносин;
12. Важливими об’єктами майнового сільськогосподарського обороту виступають селекційні досягнення, які мають немайнове походження як результати інтелектуальної діяльності. Водночас селекційні досягнення як особливі об’єкти інтелектуальної власності потребують спеціального режиму захисту, якого до сих пір не створено. Особливість правового режиму селекційного досягнення полягає в тому, що для нього пріоритет має і зміст і форма, проте режим правової охорони повинен спрямовуватися, насамперед, на захист його форми, яка має речовий зовнішній вираз. Змістовна характеристика селекційного досягнення відступає на задній план через складність повторення одержаного результату навіть при наявності подібного вихідного матеріалу, знанні методології та алгоритму її застосування. З цього випливає необхідність внесення уточнень у загальне законодавство щодо особливостей віндикації селекційних досягнень та в спеціальне – щодо особливостей відшкодування шкоди та її оцінки, які на сьогодні відсутні;
13. При визначенні поняття приватного сільськогосподарського підприємства первісного значення набувають системоутворююче якісне поняття «приватне» та якісно-кількісне поняття «сільськогосподарське» У широкому значенні поняття «приватне» охоплює усі організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств, що не мають у своєму складі майна державної чи комунальної власності. У вузькому розумінні приватним сільськогосподарським підприємством є засноване на власності фізичних та юридичних осіб конкретне підприємство, що здійснює виробництво, первісну переробку власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію. При цьому частка сільськогосподарської продукції у валовій продукції приватного сільськогосподарського підприємства реально повинна бути не меншою, ніж 75 відсотків;
14. Організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства – це оптимальне поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об’єднання засобів виробництва і людської праці, для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції в межах підприємств певного виду, заснованих на власності фізичних осіб, встановлене і врегульоване на за допомогою відповідного закону і локальних правових норм. Якщо організаційно-правову форму кооперативів, фермерських господарств та сільськогосподарських товариств регламентовано відповідними спеціальними законами, то діяльність приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, визначених лише певною формою власності, будується на загальних принципах цивільного та господарського законодавств, тому такі підприємства можна визначити лише як форму господарювання на кшталт особистого селянського господарства з використанням найманої праці;
15. Системоутворюючою кваліфікаційною ознакою фермерського господарства виступає родинно-трудовий характер зв’язків. Тому необхідно змінити легальну сімейно-трудову ознаку, замінивши її родинно-трудовою. Слід також доповнити сукупність ознак фермерського господарства ознакою неможливості засновництва (участі) у господарстві інших юридичних осіб. При наявності єдиного учасника (члена), що дозволено чинним законодавством, фермерське господарство втрачає свою специфіку як суб’єкта аграрного права через втрату родинно-трудової ознаки. У цьому випадку господарство набуває рис унітарного приватного підприємства. Надання фермерському господарству статусу юридичної особи викликало існування двох видів господарств: юридичних осіб та без права юридичної особи (селянських (фермерських) господарств). Це призвело до виникнення бінарної конструкції майнової відповідальності одного й того ж самого суб’єкта: новостворені фермерські господарства нестимуть відповідальність, обмежену належним їм на праві власності майном, тоді як більш ранні господарства крім спільного сумісного майна їх членів змушені будуть відповідати особистим майном останніх. Чинне фермерське законодавство не містить імперативної вказівки на необхідність приведення створених раніше господарств до нового статусу та не наводить механізму подібної процедури. З урахуванням сказаного доцільно внести зміни до закону щодо обов’язковості процедури перереєстрації селянських (фермерських) господарств для надання їм статусу фермерського;
16. Спеціальними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарського виробничого кооперативу є: 1) добровільне об’єднання фізичних осіб (громадян України, осіб без громадянства та іноземців); 2) відсутність обов’язкової вимоги щодо внесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до пайового фонду сільськогосподарських виробничих кооперативів (на які особи без громадянства та іноземці не можуть мати права власності); 3) обов’язковість особистої трудової участі у діяльності кооперативу, спрямованої на виробництво сільськогосподарської продукції; 4) членами кооперативу можуть бути виключно фізичні особи, які є сільськогосподарськими товаровиробниками. До предмета діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу на повинно включатись виробництво продукції лісового господарства, яка не належить до сільськогосподарської, що вимагає її виключення з легального визначення видів діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу через можливість неоднозначного тлумачення;
17. Господарські товариства не є спеціальними аграрними організаційно-правовими формами, що повністю відповідають особливостям сільськогосподарського виробництва та соціально-економічним чинникам нинішнього сільського буття. Їх призначення, а отже і правосуб’єктність значно ширша спеціально-галузевої (аграрної) компетенції безпосередніх аграрних товаровиробників – здійснення не забороненої законодавством господарської діяльності і може не включати коло спеціальних прав і обов’язків товариства, спрямованих на здійснення сільськогосподарської діяльності. Для усунення наведених колізій необхідно прийняти Закон України «Про сільськогосподарські товариства»;
18. Діяльність нинішніх приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств прямо суперечить вимогам чинного законодавства і їх необхідно реформувати в легітимні організаційно-правові форми. Ця перехідна форма господарювання вичерпала свій потенціал. Тому необхідно привести приватні (приватно-орендні) сільськогосподарські підприємства до легальних організаційно-правових форм як фермерські господарства, кооперативи або господарські товариства. Іншим виходом з ситуації, яка склалася, є прийняття окремого закону щодо названих підприємств, де необхідно привести їх організаційно-правову форму до легальних ознак юридичної особи та деталізувати регламентацію їх діяльності;
19. Майнова відокремленість фермерського господарства формується на основі складеного капіталу, категорію якого внесено новою редакцією Закону України «Про фермерське господарство». Сутнiсть правової природи складеного капiталу розкривається через створення стартових умов функцiонування, необхiднiсть i можливiсть забезпечення нормальної виробничої життєдiяльностi фермерського господарства шляхом надання iншим учасникам майнового обороту запоруки додержання їхнiх прав щодо виконання взятих на себе господарством майнових зобов’язань. Складений капiтал господарства може збiльшуватися за рахунок перерозподiлу додаткового, резервного чи неоплаченого капiталу, нерозподiлених прибуткiв минулих перiодiв, надходжень вiд нових членiв, а також зменшуватися через необхiднiсть поповнення iнших джерел (фондiв) чи при виходi членiв з господарства, проте граничною межею його зменшення є сукупна номiнальна вартiсть первiсних майнових внескiв, закрiплена у статутних документах, та внескiв нових членiв;
20. Включаючи складений капiтал як атрибутивну складову, сам власний майновий комплекс є поняттям вужчим порiвняно з сукупним майном фермерського господарства. До складу майнового комплексу не включається майно, яке не застосовують у виробничому процесi. Реальний майновий комплекс значно ширше поняття, нiж власний (вiдчужуваний) майновий комплекс фермерського господарства. Разом з тим реальний майновий комплекс бiльш об’ємна категорiя, нiж майно фермерського господарства через можливiсть наявностi в ньому об’єктiв, що перебувають у користуваннi. Як наслiдок за обсягом охоплення можна побудувати таке iєрархiчне спiввiдношення, починаючи вiд найменшого значення його складових: складений капiтал – власний майновий комплекс – реальний майновий комплекс – майно фермерського господарства. За вiдсутностi майна та землi, що не використовуються у сільськогосподарському виробництві, наведене спiввiдношення скоротиться до перших трьох ланок. Загальна кiлькiсть майна переважає власний майновий комплекс, бо включає, крiм останнього, майно, яке не застосовують у виробничому процесi;
21. В iнституцiйному значеннi пайовий фонд сiльськогосподарського виробничого кооперативу являє собою основний чинник iдентифiкацiї кооперативу з юридичною особою через формування ознаки вiдокремленого майна. Пайовий фонд формується з пайових внесків членів кооперативу. При цьому необхідно розрізняти поняття «пайовий внесок» i «пай». Пайовий внесок являє собою разову передачу майна чи нематерiальних активiв, що мають майновий характер, до пайового фонду кооперативу. Пай засвiдчує загальну кiлькiсть майна чи нематерiальних активiв, передану до пайового фонду, тобто вiдображає вартiсть майнових прав, якими надiленi члени кооперативу стосовно пайового фонду. Таким чином, пай – загальна сумарна вартiсть пайових внескiв кожного повного чи асоцiйованого члена кооперативу. Ототожнювання пайового внеску та паю правомiрне тiльки у тому разi, коли пайовий внесок є одиничним, разовим. Правова природа неподiльного фонду розкривається через потребу гарантувати iншим учасникам майнового обороту виконання власних майнових зобов’язань кооперативу, що виникли внаслiдок забезпечення соцiально-економiчного розвитку останнього, а також – пiдтримку кооперативного руху шляхом надання неподiльного майна iншим кооперативним органiзацiям. Сукупна вартiсть неподiльного та пайового фондiв утворюють мiнiмальний розмiр майна кооперативу;
22. Необхiднiсть формування резервного фонду сiльськогосподарського виробничого кооперативу полягає в утвореннi певного «запасу мiцностi» кооперативу, резервуваннi вiдповiдної кiлькостi майна для врiвноваження впливу несприятливих факторiв господарювання. Найiмовiрнішим є формування резервного фонду за рахунок власних джерел, якими є нерозподiлений прибуток, доходи вiд дооцiнки основних фондiв та нематерiальних активiв (додатковий капiтал), а також неподiльного фонду. Спецiальний фонд створюється за рахунок цiльових внескiв членiв кооперативу та iнших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної дiяльностi i використовується за рiшенням органiв управлiння кооперативу, хоча конкретна мета формування спецiального фонду законодавством не визначена, як i не обґрунтована необхiднiсть додержання такого порядку диференцiацiї фiнансових джерел.;
23. Чинне корпоративне законодавство ототожнює понять «вклад» i «частка» учасника сiльськогосподарського товариства (п. 1 ст. 87 ГК України). Вкладом є майно майбутнього учасника товариства, що має вiдповiдну ринкову вартiсть, i яке вiн збирається передати до статутного фонду товариства. У такому виглядi вклад iстотно вiдрiзняється вiд майнової частки. По-перше, вклад не є часткою, а стає нею тiльки пiсля легалiзацiї процедури iнiцiалiзацiї особи з учасником товариства. По-друге, право власностi на вклад належить особi, яка виявила бажання вступити до товариства. Тiльки пiсля змiни режиму його власностi на право власностi товариства вклад стає майновою часткою учасника. По-третє, закон дає право товариству здiйснювати власну оцiнку майнового вкладу, порядок якої визначається установчими документами, крiм майна, перелiк якого визначено чинним законодавством (наприклад, земельних дiлянок), де дiє iнший порядок оцiнки. Внаслiдок цього можлива рiзка уцiнка вартостi вкладу, що i вiдбувається у практицi корпоративних майнових вiдносин. Тому виникає наступна рiзниця: вклад має свою початкову вартiсть, яка змiнює свiй номiнальний розмiр, стаючи майновою часткою учасника товариства;
24. Статутний капiтал безпосередньо становить мiнiмальне майно сільськогосподарського товариства, але фiксоване на момент його створення. Вже пiсля першого року дiяльностi акцiонерного товариства таке спiввiдношення порушується через законодавчу вимогу вiдрахувань до резервного фонду. Тому в процесi функцiонування саме сукупнiсть статутного i резервного фондiв сумарно становитиме мiнiмальний розмiр майна товариства, причому цей розмiр визначає законодавство. Необхiдно передбачити норму, яка б закрiпила вимогу перманентного збiльшення статутного фонду вiдповiдно до зростання мiнiмальної заробiтної плати. Недоліком є також невстановлення сутностi та змiсту резервного фонду, що уточнюють особливостi мети його створення та завдань, якi вiн повинен виконувати в господарських товариствах;
25. Існує крайній ступінь невизначеності правового режиму майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств. Це, насамперед, не встановлення вимоги до формування статутного фонду певного, визначеного законодавством розміру, а також можливості створювати інші фонди, що різко зменшує потенційну привабливість участі такого суб’єкта у аграрних майнових правовідносинах. Як наслідок різко зменшується можливість приватного (приватно-орендного) сільськогосподарського підприємства нести майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, зокрема перед найманими працівниками і орендодавцями, які найчастіше виступають у одній особі. Тому необхідно визначити у законодавстві вимогу до формування достатнього розміру статутного фонду з щорічним його поповненням, а також резервного та фонду розвитку виробництва;
26. Найоптимальнішим напрямком удосконалення аграрного законодавства є його систематизація, що обмежується трьома чинниками: існуванням системи об’єктивних майнових відносин у аграрній сфері; наявністю системи аграрного законодавства, що врегульовує ці відносини; наявністю органів держави, до компетенції яких входить можливість прийняття відповідних нормативно-правових актів аграрного законодавства. За цими складовими диференціюються і підстави, що викликають необхідність систематизації аграрного законодавства;
27. На нинішньому етапі у аграрній сфері економіки України об’єктивно виникає необхідність такої форми кодифікації аграрного законодавства, як розробки і прийняття Аграрного кодексу України. Необхідність кодифікації тільки посилилась після вступу аграрної реформу у завершальну стадію – побудову стабільного сільського господарства. Розробка і прийняття Аграрного кодексу дасть змогу усунути основні недоліки, характерні для нинішнього аграрного законодавства. Аграрний кодекс як єдиний кодифікований акт дозволить уніфікувати механізм правового регулювання майнових відносин у аграрній сфері, роздроблений різноієрархічними нормативно-правовими актами чинного аграрного законодавства, що призводить до виникнення непотрібного дублювання, розбіжностей, суперечностей, неврегульованості єдиного органічного масиву майнових відносин. При цьому виникає унікальна можливість побудувати цілісну систему законодавчого регулювання аграрних майнових відносин, які виступають основою інших видів аграрних відносин, оптимізувати їх взаємодію, врахувавши особливості пласту всіх аграрних відносин. Позитивним наслідком буде також припинення своєї чинності застарілими нормативними приписами і актами аграрного законодавства, що дасть змогу ліквідувати темпоральні колізії у регулюванні майнових відносин у аграрному секторі економіки, а також оптимізувати співвідношення між законами і підзаконними актами, що підвищить наочність, доступність, інформаційність і загальний рівень законодавчого врегулювання цілісного конгломерату аграрних майнових відносин;
28. До прийняття Аграрного кодексу України виникає необхідність врегулювання аграрно-орендних відносин приватних сільськогосподарських підприємств, які є нині переважаючими в системі аграрних майнових правовідносин. Напрями удосконалення законодавства про аграрно-орендні відносини повинні базуватися на усуненні таких колізій: 1) оренда аграрними підприємствами цілісного майнового комплексу колишнього КСП у формі спільного майнового паю селян співвласників суперечить цивільному та господарському законодавству; 2) предметом договорів оренди майнових паїв повинні виступати лише основні засоби; 3) майнові паї в частині оборотних засобів необхідно виключити з предмета договорів оренди, а передавати їх орендарям виключно на підставі договорів купівлі-продажу; 4) необхідно довести приватизацію в аграрному секторі до стадії персоніфікації майнових часток, що дозволить вирішити наведені вище суперечності в орендно-договірних відносинах; 5) треба привести всі договори оренди майнових паїв, укладені до 1 січня 2003 року, у відповідність з вимогами нового законодавства; 6) запропонована рекомендаціями Міністерства аграрної політики України модель довірчої власності щодо майнових паїв співвласників майнового комплексу не відповідає вимогам законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Махновець Є. Й. Теорія аграрних відносин: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 276 с.
2. Семчик В. І., Шемшученко Ю. С. Аграрне право // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл.», 1998. – Т. 1: А–Г. – С. 38.
3. Бобылев А. И. Аграрное право – самостоятельная отрасль российской системы права // Актуальные проблемы аграрного права России: теория и практика: Сборник научных статей. – М.: Право и государство, 2004. – С. 18–29.
4. Тихомирова Л. В., Тихомиров М. Ю. Отрасль права // Юридическая энциклопедия. Издание 5-е, дополненное и переработанное /Под ред. М. Ю. Тихомирова. – М.: 2002. – С. 610.
5. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1963. – 197 с.
6. Мицкевич А. В. Система права и система законодательства // Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф., В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА, 2002. – С. 325–346.
7. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. Т. І. – М.: Юридическая литература, 1981. – 360 с.
8. Байтин М. И. Сущность права (Современное правопонимание на грани двух веков). Изд. 2-е, доп. – М.: ООО ИД «Право и государство», 2005. – 544 с.
9. Воронин Б. А. Аграрное право как отрасль права, отрасль науки, отрасль законодательства и учебная дисциплина // Актуальные проблемы аграрного права России: теория и практика: Сборник научных статей. – М.: Право и государство, 2004. – С. 7–17.
10. Козырь М. И. Аграрное право России: проблемы становления и развития. – М.: Право и государство, 2003. – 208 с.
11. Козырь М. И. Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития // Советское государство и право. – 1973. – № 6. – С. 43–51.
12. Панкратов И. Ф. Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет оснований // Советское государство и право. – 1973. – № 9. – С. 50–53.
13. Кичатова О. А. Сельскохозяйственное право как комплексная отрасль права // Советское государство и право. – 1973. – № 9. – С. 53–55.
14. Денисов А. А. Сельскохозяйственное право, наука и практика // Советское государство и право. – 1974. – № 1. – С. 71–74.
15. Янчук В. В., Янчук В. З. Предмет і система аграрного права // Аграрне право України: Підручник В. З. Янчук, В. І. Андрійцев, С. Ф. Василюк та інші; За ред. В. З. Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 12–39.
16. Сорокин В. Д. Разделы и главы монографии «Правовое регулирование: предмет, метод, процесс» // Избранные труды. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. – С. 799–950.
17. Сорокин В. Д. Административно-процессуальное право // Избранные труды. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. – С. 158–306.
18. Комплекс // Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – С. 445.
19. Раянов Ф. М. Предмет и система сельскохозяйственного права. Учебное пособие. – Уфа: Изд. Башкирского ун-та, 1980. – 80 с.
20. Афанасьев В. Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
21. Марченко Т. А. Потребность как социальное явление: Монография – М.: Высшая школа, 1990. – 128 с.
22. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.
23. Цивільний кодекс України № 435-ІV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №№ 40–44, ст. 356.
24. Указ Президента України «Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки» вiд 3 грудня 1999 р. // Офіційний вісник України, 1999 р., № 49, ст. 2400.
25. Ерофеев Б. В. Земельное право России: Учебник для юридических вузов. – М.: Профобразование, 2001. – 489 с.
26. Чезаре Санфилиппо. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. В. Дождева. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 400 с.
27. Інтеграція // Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – С. 401.
28. Холл А. Д., Фейджин Р. Е. Определение понятия системы // Исследования по общей теории систем. – М.: Прогресс, 1969. – С. 252–282.
29. Семчик В. И. Имущественные правоотношения в сельском хозяйстве. – К.: Наукова думка, 1984. – 232 с.
30. Титова Н. І. Зміна координат земельного та аграрного права за умов становлення правової держави // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – С. 421–424.
31. Єрмоленко В. М. До питання про предмет аграрного права // Стан та перспективи розвитку аграрного права: Матеріали Міжнар. наук.–теорет. конф., присвяченої 80–річчю д.ю.н., проф., акад. АпрН України В. З. Янчука, Київ, 26–27 травня 2005 р./ Під ред. В. М. Єрмоленка, В. І. Курила. – К.: Магістр-ХХІ сторіччя, 2005. – С. 74–79.
32. Титова Н. І. Предмет, методи і система аграрного права // Аграрне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного. – К.: Істина, 2004. – С. 6–18.
33. Єрмоленко В. Сільськогосподарська продукція як аграрно-правова категорія // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 58–61.
34. Стативка А. Н. Договоры в агропромышленном комплексе Украины в условиях рынка. – Х.: Право, 1997. – 240 с.
35. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 29, ст. 232.
36. Середа И. Е. Правосубъектность членов колхоза: Учеб. пособ. – Одесса: Одесский ун-т, 1976. – 38 с.
37. Шелестов В. До питання про умови і порядок прийняття громадян в члени колгоспу // Радянське право. – 1973. – № 5. – С. 53–56.
38. Вовк Ю. А. Колхозное трудовое правоотношение. – М.: Юридическая литература, 1972. – 248 с.
39. Каландадзе А. М. Внутриколхозные правоотношения в СССР. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 112 с.
40. Харатишвили Г. Г. Членские правоотношения по Примерному уставу колхоза // Советское государство и право. – 1972. – № 2. – С. 46–53.
41. Страутманис Я. Я. Имущественные правоотношения по новому Примерному уставу колхоза // Советское государство и право. – 1970. – № 6. – С. 55–61.
42. Козырь М. И. Членство в колхозе. Права и обязанности членов колхоза // Советское колхозное право: Учеб. Пособие /Под. ред. М. И. Козыря, В. З. Янчука. – М.: Юридическая литература, 1978. – С. 89–101.
43. Янчук В. З. Проблемы теории колхозного права. – М.: Юридическая литература, 1969. – 200 с.
44. Гафурова О. В. Сільськогосподарські виробничі кооперативи: права та обовязки членів. – К.: МАУП, 2006. – 200 с.
45. Уркевич В. Ю. Проблеми теорії аграрних правовідносин: Монографія. – Х.: Харків юридичний, 2007. – 496 с.
46. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Ч. І. – М.: Экономика, 1989. – 576 с.
47. Єрмоленко В. М. Особливості земельних відносин як різновиду майнових // Правові основи майнових і земельних відносин: Навч. посіб. / колектив авторів; За заг. ред. В. М. Єрмоленка. – К.: Магістр – ХХІ сторіччя, 2006. – С. 61–74.
48. Закон УРСР «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході республіки до ринкової економіки» від 20 березня 1991 р. за № ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 23, ст. 267.
49. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1971, додаток до № 50, ст. 375.
50. Курило В. І. До питання розмежування предметів аграрного та адміністративного права // Юридична Україна. – 2004. – № 5. – С. 45–48.
51. Янчук В. З. К вопросу о предмете и системе колхозного права // Вопросы правовой охраны природы и земельно-колхозного права. – К.: Издательство Киевского государственного университета им. Т. Г. Шевченко, 1961. – С. 21–36.
52. Янчук В. З. Радянське аграрне право як навчальна дисципліна // Радянське аграрне право: Методичні рекомендації для системи підвищення кваліфікації сільськогосподарських кадрів. – К.: Вид-во УСГА, 1983. – С. 4–9.
53. Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
54. Жушман В. П. Аграрне право та законодавство України. (В питаннях і відповідях): Навчально-практичний посібник. Видання третє, доповнене та перероблене. – Х.: Одіссей, 2006. – 736 с.
55. Воронин Б. А. Принципы современного аграрного права // Аграрное и земельное право. – 2006. – № 3. – с. 4–11.
56. Єрмоленко В. Щодо концепції аграрних майнових відносин // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 53–55.
57. Волков Г. А. К вопросу о принципах земельного права // Аграрное и земельное пра