Правові аспекти земельних сервітутів в Україні

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ЗЕМЕЛЬНОГО СЕРВІТУТУ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття та юридична природа земельного сервітуту.............13

1.2. Генезис правового регулювання земельного сервітуту на території України........................................……………………35

1.3. Місце земельного сервітуту в системі земельних прав……………………………………………………...………56

1.4. Сучасний стан розвитку законодавства, що регулює земельні сервітутні відносини.…......………......................................................75

РОЗДІЛ 2
ЗЕМЕЛЬНІ СЕРВІТУТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ………………….97

2.1. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних сервітутних правовідносин …………………………………………..99

2.2. Суб’єктно-об’єктний склад земельних сервітутних правовідносин………………...……………………………………..128

2.3. Зміст сервітутних правовідносин………………………….…..148

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...178
ДОДАТОК…………………………………………………………………………205
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У зв’язку з проведенням земельної реформи в Україні, у тому числі приватизації земель, назріла необхідність забезпечення ефективного використання земельного фонду. Паювання земель із наступною передачею їх у приватну власність, приватизація, можливість викупу землі кожним бажаючим господарювати на ній, інтенсифікація використання земель у населених пунктах та загальна просторова обмеженість земельного ресурсу створюють ситуацію, за якої земельний фонд подрібнюється на невеликі земельні ділянки, котрі об’єктивно не завжди межують з водними об’єктами, комунікаціями, шляхами сполучення та іншими благами і вигодами, необхідними власникам та користувачам цих ділянок для використання господарського потенціалу останніх повною мірою. Окрім цього, інтереси землевласників та землекористувачів часто протилежні за змістом, що також потребує врегулювання. Забезпечення землевласників та землекористувачів кожної земельної ділянки можливістю доступу до зазначених вигод можливе, зокрема, завдяки встановленню земельних сервітутів.
Чинне земельне законодавство не містить шляхів врегулювання більшості з перерахованих суперечностей, або пропонує фрагментарне правове врегулювання порушених питань. Більше того, юридична природа земельного сервітуту ще й досі залишається поза увагою науковців, про що свідчить факт неузгодженої регламентації земельних сервітутних відносин нормами різних галузей права. Навіть розкриття змісту поняття "земельний сервітут", без якого важко уявити сутність цієї категорії, не знайшло відображення у земельному законодавстві.
Ситуація ускладнюється відсутністю належного теоретичного обґрунтування мети, призначення, місця сервітутного права в системі інших прав на землю: маємо як відсутність комплексних теоретичних напрацювань сучасної української правової науки в даній сфері, так і в історичному аспекті, окрім першого та єдиного дослідження, проведеного І. Ґороновичем ще у далекому 1882 р.
Сучасні дослідження здебільшого лише побіжно зачіпають суттєві питання земельного сервітутного права. Це роботи представників земельно-правової науки: В.І. Андрейцева, В.К. Гуревського, В.Є. Збирита, В. Казанцева, Н Коршунова, П.Ф. Кулинича тощо та праці цивільно-правового спрямування: О.В. Копилова, В. Курдиновського, О.О. Михайленко тощо [61; 109; 133; 141; 165; 166; 149; 167; 182].
Непевність і незавершеність всебічної розробки категорії земельного сервітуту зумовлює неможливість належного застосування норм законодавства, які призначені регулювати земельні сервітутні відносини. Тобто можна констатувати відсутність ефективних важелів правового впливу на сервітутні відносини. Прогалини у законодавчому регулюванні у поєднанні з відсутністю теоретичного підґрунтя спричиняють кумулятивний ефект, що позначається на ефективності регламентації земельних сервітутних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Проведене дисертаційне дослідження виконане в контексті науково-дослідної роботи за темою “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка розроблялася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з січня 2000 р., номер теми № 01 БФ042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003579). Дисертант, зокрема, досліджував механізм реалізації земельних сервітутних прав на земельні ділянки як різновиду прав на землю.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування правової природи земельного сервітуту, визначення мети та завдань останнього, теоретичне обґрунтування місця та ролі земельного сервітутного права в системі земельних прав, оцінка стану правового регулювання та формулювання пропозицій до чинного законодавства в частині регламентації земельних сервітутних відносин.
Мета дослідження отримала конкретизацію у завданнях, які поставив перед собою дисертант:
- розкрити юридичну природу земельного сервітуту;
- провести історичне дослідження нормативно-правового регулювання у сфері регламентації земельних сервітутів;
- з’ясувати мету, призначення, вивести ознаки земельного сервітуту як правової категорії, сформулювати поняття останнього;
- визначити стан нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері та сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства;
- теоретично обґрунтувати та проаналізувати моделі земельних сервітутних правовідносин, розробити шляхи вдосконалення правової регламентації останніх.
Об’єктом дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують земельні сервітутні відносини, практика їх застосування, наукові доробки вчених-правників та фахівців інших галузей знань, пам’ятки історії державно-правового регулювання.
Предмет дослідження складають правовідносини, пов’язані з набуттям, реалізацією, зміною, припиненням, захистом земельних сервітутних прав; суспільні відносини у зазначеній сфері, які потребують належного правового врегулювання.
Методи дослідження. Основною передумовою дослідження земельних сервітутів у системі земельно-правового регулювання є необхідність проведення аналізу, виходячи із взаємозв’язку досліджуваних явищ, взаємозалежності фактичного стану суспільних відносин та потреби їх нормативного регулювання, що зумовило застосування діалектичного методу дослідження. Дослідження генези земельних сервітутів здійснювалося за допомогою методу історичного аналізу.
З’ясування місця та ролі земельного сервітутного права в системі земельних прав проводилося за допомогою системного аналізу та застосування структурно-функціонального методу дослідження.
Земельні сервітутні правовідносини аналізувались за допомогою методів абстрагування, моделювання. Застосування порівняльно-правового методу дало можливість дослідити положення законодавчих актів інших країн і сформулювати пропозиції по врахуванню позитивного досвіду.
Тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним методом слугували методологічною основою для формулювання пропозицій по вдосконаленню існуючого стану нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері.
Науково-теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних учених-правознавців у галузі земельного права, зокрема, В.І. Андрейцева, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, М.В. Краснової, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, Н.І. Титової, М.В. Шульги, В.В. Янчука та ін.
Враховуючи характер земельних сервітутних правовідносин, дисертантом використовувались також праці вчених інших галузей права: теорії права (С.С. Алексєєва, А.П. Дудіна, Р.З. Лівшиц та ін.), екологічного права (В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна тощо), цивільного права (В.П. Камишанського, О.В. Копилова, Й.О. Покровського, К.І. Скловського, Є.О. Суханова та інших).
Комплексний характер дослідження зумовив звернення до праць радянського періоду, зокрема, Г.О. Аксеньонка, М.І. Краснова, В.Л. Мунтяна, О.А. Самончик, а також доробків фахівців-правників з інших країн: Р.А. Канингема, В.Б. Стобука, Д.А. Уітмана, Т. Аріідзумі, С. Вагацуми, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконицької, О.І. Красова, Л.Ж. де ла Морандь’єра, В.В. Петрова, Н.Г. Станкевич тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в науці земельного права України проведене комплексне дослідження сутності, місця, значення сервітутів у земельному праві, моделі сервітутних правовідносин та особливостей реалізації сервітутних прав.
1. Виведена оригінальна дефініція земельного сервітуту.
Земельний сервітут можна визначити як юридично визнану можливість землевласника чи землекористувача земельної ділянки, яка позбавлена певних благ чи вигод, з метою ефективного і раціонального використання належної цій особі земельної ділянки користуватися земельною ділянкою іншого землевласника чи землекористувача обмежено за способами та територіальним поширенням.
2. Визначено, що істотними ознаками земельного сервітуту є те, що він: 1) є результатом волевиявлення сторін правовідношення, котре втілюється в угоді, 2) є обтяженням земельної ділянки, а також 3) обмеженням інших прав на земельну ділянку, 4) допускає тільки часткове користування земельною ділянкою як за способами, так і за територіальним поширенням, 5) складає поліфункціональну категорію, яка налічує багато різновидів, 6) земельний сервітут якнайменше обмежує права інших осіб, не позбавляючи власника (користувача) земельної ділянки належних йому прав володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, 7) має відношення до конкретної земельної ділянки, і не може бути перенесений на іншу, 8) неподільний та невідчужуваний, 9) має здебільшого постійний характер.
3. Стверджується, що земельні сервітути в законодавстві України не були, на відміну від сервітутів середньовічної Європи, запозиченням римської моделі сервітутного права. Вони виявились самобутнім та незалежним надбанням слов’янської правової думки, що певним чином ґрунтувалося на нормах правових пам’яток, запозичених із Візантії. Доведено, що під час перебування українських земель у складі Російської імперії земельний сервітут як правова конструкція був характерним саме для правового регулювання на території українських земель. Обґрунтовано велику роль у становленні та збереженні земельного сервітуту на українських землях відіграло звичаєве право як одна з основних форм закріплення земельного сервітутного права.
4. Сформульовано висновок про те, що правова регламентація земельного сервітуту має бути віднесена до сфери регулювання земельного права, так само як аналіз та розробка теоретичних аспектів – до науки земельного права. Доведено, що земельні сервітутні правовідносини мають регулюватись земельним законодавством. Цивільне законодавство може бути застосовано до їх регламентації тільки субсидіарно.
5. На підставі проведеного аналізу стверджується, що суб’єктами сервітутних правовідносин є як власники, так і користувачі (у широкому розумінні) земельних ділянок. У зв’язку з цим доцільно скорегувати норми чинного Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) для однозначного їх тлумачення у розрізі суб’єктного складу сервітутних правовідносин.
Пропонується законодавчо дозволити встановлення сервітуту користувачу земельної ділянки, на користь якої встановлюється сервітут, без отримання згоди власника цієї земельної ділянки; за користувачем земельної ділянки, на яку передбачається встановлення земельного сервітуту, закріпити обов’язок отримання згоди власника цієї земельної ділянки на встановлення земельного сервітуту.
6. Доведено, що мета встановлення земельного сервітуту і передбачувані сервітутним користуванням дії повинні узгоджуватись з цільовим призначенням і дозволеними видами діяльності на земельній ділянці відповідної категорії земель, а також видом використання в межах цільового призначення конкретної земельної ділянки. Нормативні вимоги земельного законодавства до порядку здійснення прав на землю повинні застосовуватись і до земельного сервітуту, як до права на земельну ділянку.
7. Визначені істотні умови угоди про встановлення земельного сервітуту, якими, на думку дисертанта, мають бути положення про: вид сервітуту, розмір та місцерозташування смуги землі, на яку поширюється дія сервітуту, розмір плати за користування чужою земельною ділянкою, порядок та періодичність її внесення, умови та особливості здійснення сервітутного права, порядок відшкодування збитків та приведення земельної ділянки у попередній стан після припинення дії сервітуту.
8. На основі проведеного аналізу дано розгорнуту характеристику публічному земельному сервітутові. Публічним земельним сервітутом пропонується вважати право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, встановлюване для необмеженого кола осіб законом, іншим нормативним актом, рішенням суду. Стверджується, що публічний земельний сервітут може бути введений у систему земельного законодавства.
9. Сформульовано пропозиції по розширенню кола підстав виникнення земельного сервітуту. По-перше, доцільно передбачити можливість встановлення земельних сервітутів у випадку прямої вказівки закону у поєднанні з фактичним складом, передбаченим нормою цього закону. По-друге, - встановлення явних та безперервних земельних сервітутів на підставі давності відкритого, тривалого, неоспорюваного, часткового користування чужою земельною ділянкою.
10. Обґрунтовано, що єдність норм, пов’язаних метою регулювання земельних сервітутних відносин, їх відособленість та характерна своєрідність дозволяють твердити про формування інституту земельного сервітуту у системі земельного права України.
11. Сформульовано окремі науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню нормативно-правового регулювання земельних сервітутних відносин. Зокрема, пропонується:
- внесення змін до ЗК України, які дали б змогу не змішувати поняття земельного сервітуту і права земельного сервітуту; визначити у ЗК України поняття земельного сервітуту;
- приведення у відповідність до норм ЗК України нормативних актів підзаконного рівня, які не відповідають положенням ЗК України у досліджуваній сфері; визначення у нормах таких актів особливостей реалізації земельного сервітуту в урегульованих цими актами правовідносинах;
- здійснювати реєстрацію земельних сервітутів у державному реєстрі земель; усунути прогалини у процедурі реєстрації земельного сервітуту. Резюмується, що найкращим шляхом вирішення перерахованих проблем є прийняття Закону України "Про державний земельний кадастр";
- внесення змін до Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” в частині запровадження обов’язковості проведення державної експертизи землевпорядної документації зі встановлення земельних сервітутів; доповнення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" положеннями про вимогу подачі для реєстрації земельних сервітутів документів державної експертизи землевпорядної документації про встановлення земельних сервітутів та розширення кола підстав для відмови у державній реєстрації випадком ненадання погоджених у процесі державної експертизи документів.
Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у роботі положень для вдосконалення законодавства України у сфері регулювання земельних сервітутних відносин. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі - викладанні дисциплін земельно-правового циклу ("Земельне право України", "Проблеми теорії земельного права", "Юридичний захист прав суб’єктів земельних правовідносин", “Актуальні проблеми реформування земельних правовідносин” тощо). Сформульовані наукові положення можуть увійти до підручників, посібників із курсу "Земельне право України", а також слугувати основою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації викладені у 7 публікаціях, 3 із яких є самостійними науковими статтями у фахових виданнях. Результати дослідження були висвітлені та доповідались на:
- Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів (юридичний факультет Білоруського державного університету, 27-28 жовтня 2000 р.);
- Науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми держави і права очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 5-6 квітня 2001 р.);
- Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 29-30 листопада 2001 р.);
- Науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 11-12 квітня 2002 р.);
- Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених" (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 29-30 квітня 2002 р.);
- Науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (16 жовтня 2002 р.);
- Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 10-11 листопада 2002 р.);
- Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 10-11 квітня 2003 р.);
- Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Другі осінні юридичні читання" (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 14-15 листопада 2003 р.);
- Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів (юридичний факультет Білоруського державного університету м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 р.);
- Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання" (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 5-6 листопада 2004 р.).
Результати дослідження апробовані у навчальному процесі у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка при викладанні курсу "Правові основи землевпорядкування" на геологічному факультеті, при проведенні практичних занять з курсів "Земельне право України", "Юридичний захист прав суб’єктів земельних правовідносин", "Актуальні проблеми реформування земельних правовідносин", спецсемінарів із курсу "Проблеми теорії земельного права" на юридичному факультеті.
Публікації. Основні результати дослідження викладені у наступних самостійних одноособових наукових статтях у фахових виданнях:
1. Марусенко Р.І. Земельний сервітут: історія і сучасність // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2003. - Випуск 52. - С. 25 - 28.
2. Марусенко Р.І. Правові аспекти реєстрації земельних сервітутних прав // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004 - Випуск 60 - С. 27 - 31.
3. Марусенко Р.І. До питання про правову природу земельного сервітуту // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - Випуск 62. - С. 129 - 132.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження та складається із вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, з них список використаних джерел та додаток – 33 сторінки, список використаних джерел налічує 287 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.
Автором сформульована оригінальна дефініція земельного сервітуту, який визначається як юридично визнана можливість землевласника чи землекористувача земельної ділянки, яка позбавлена певних благ чи вигод, у цілях ефективного і раціонального використання належної цій особі земельної ділянки користуватися земельною ділянкою іншого землевласника чи землекористувача обмежено за способами та територіальним поширенням.
Істотними ознаками земельного сервітуту є те, що він: 1) є результатом волевиявлення сторін правовідношення, котре втілюється в угоді, або рішенні суду, 2) є обтяженням земельної ділянки, а також 3) обмеженням інших прав на земельну ділянку, 4) допускає тільки часткове користування земельною ділянкою як за способами, так і за територіальним поширенням, 5) складає поліфункціональну категорію, яка налічує багато різновидів; 6) земельний сервітут якнайменше обмежує права інших осіб, не позбавляючи власника (користувача) земельної ділянки належних йому прав володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, 7) має відношення до конкретної земельної ділянки, і не може бути перенесений на іншу, 8) неподільний та невідчужуваний, 9) має здебільшого постійний характер.
На підставі проведеного аналізу стверджується, що правова регламентація земельного сервітуту має бути віднесена до сфери земельного права, так само як аналіз та розробка теоретичних аспектів – до науки земельного права.
Розкриття змісту поняття “земельний сервітут” дозволило авторові обґрунтувати неприпустимість змішування понять “земельний сервітут” та “право земельного сервітуту”. Для характеристики користування чужою земельною ділянкою потрібно застосовувати поняття "земельний сервітут", а використання поняття "право земельного сервітуту" є неточним та юридично не зовсім коректним.
Проведене дослідження історії правового регулювання сервітутних відносин дозволило сформулювати висновок про те, що земельні сервітути, які існували на території сучасної України, не були на відміну від сервітутів середньовічної Європи запозиченням римської моделі сервітутного права. Вони виявились самобутнім та незалежним надбанням слов’янської правової думки, що певним чином ґрунтувалось на нормах правових пам’яток, рецепійованих із Візантії.
Встановлено, що під час перебування українських земель у складі Російської імперії земельний сервітут як правова конструкція був характерним саме для українських земель і не характерним для інших. Велику роль у становленні та збереженні земельного сервітуту на українських землях відіграло звичаєве право, як одна з основних форм закріплення земельного сервітутного права.
Обгрунтовано, що дослідження та законодавча регламентація земельного сервітуту сьогодні мають базуватись на реаліях правової системи, яка вимагає нових підходів до вивчення земельного сервітутного права та у будь-якому разі з урахуванням історичного еволюційного шляху розвитку земельного сервітутного права на території сучасної України.
На основі проведеного аналізу дано розгорнуту характеристику публічному земельному сервітутові як способу реалізації права загального землекористування. Публічним земельним сервітутом є право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, встановлюване для необмеженого кола осіб законом, іншим нормативним актом, рішенням суду. Стверджується, що він може бути введений у систему земельного законодавства.
Доведено, що земельні сервітутні правовідносини мають регулюватись виключно земельним законодавством. Цивільне законодавство може бути застосовано до їх регламентації тільки у деяких випадках, а саме, у частині визначення основних категорій цивільного права, які застосовуються при регулюванні земельних сервітутних відносин; у разі виникнення при реалізації земельного сервітуту суміжних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер; при виникненні прогалин у земельному законодавстві. Застосування норм Цивільного кодексу обумовлюється комплексністю даного акту та, відповідно, наявністю в ньому норм земельно-правового характеру. Обґрунтована необхідність закріплення в ЦК України відсилочної норми, відповідно до якої регулювання земельних сервітутних відносин має здійснюватись відповідно до норм земельного законодавства.
Критичний аналіз масиву підзаконних нормативних актів, що стосуються земельного сервітуту, на думку автора, свідчить про їх невідповідність положенням ЗК України, що може породжувати неоднозначне тлумачення норм вказаного інституту у правозастосуванні. У зв’язку з цим існує необхідність приведення зазначенх нормативних актів у відповідність до норм ЗК України, вдосконалених у частині існуючих у них прогалин, а саме пропонується:
- скасувати положення актів, прийнятих до вступу в дію чинного ЗК України, оскільки закладене в них розуміння земельного сервітуту іманентно не відповідає положенням ЗК;
- привести у відповідність до норм ЗК інші норми, які суперечать основному кодифікованому актові в досліджуваній частині;
- закласти в законодавчих актах дієві положення, які б визначали особливості реалізації сервітутів у сфері відповідних земельних правовідносин;
- прийняти підзаконні акти на виконання норм законів, зазначених у попередньому пункті, які б містили змістовні, деталізуючі норми з приводу регулювання земельних сервітутних правовідносин.
Обґрунтована доцільність уведення до чинного ЗК України категорії “особистого” земельного сервітуту, тобто права, яке за змістом є класичним земельним сервітутом і належить конкретно визначеній особі, котра може і не мати у власності (користуванні) земельної ділянки.
Аналіз правової природи земельних сервітутних відносин та наявного законодавчого забезпечення регулювання останніх дозволяє стверджувати наступне.
Обґрунтована доцільність запровадження додаткових підстав встановлення земельного сервітуту: давності явного, безперервного, неоспорюваного та здійснюваного протягом певного терміну користування чужою земельною ділянкою та прямої вказівки закону в поєднанні з фактичним складом, передбаченим нормою цього закону.
Істотними умовами угоди про встановлення земельного сервітуту, на думку автора, мають бути умови про: вид сервітуту, місцерозташування та розмір на місцевості смуги, на яку поширюється його дія, суму плати за користування чужою земельною ділянкою, порядок та періодичність її внесення, умови та особливості здійснення сервітутного права, порядок відшкодування збитків та приведення земельної ділянки у попередній стан після припинення дії сервітуту.
У зв’язку з наріканнями, які викликає процедура реєстрації земельного сервітуту в частині її відповідності нормам Земельному кодексу України, та повноти, відсутності прогалин, юридичного значення факту реєстрації, пропонується прийняття Закону України "Про державний земельний кадастр". Необхідність вдосконалення правової регламентації сервітутних відносин вбачається у створенні можливостей отримання інформації про наявність зареєстрованих земельних сервітутів відносно конкретної земельної ділянки усім зацікавленим у цьому особам, які мають до цього правомірний інтерес.
Пропонується внесення змін до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", а саме запровадження обов’язковості проведення державної експертизи землевпорядної документації зі встановлення земельних сервітутів. Також пропонується доповнити Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" положеннями про вимогу подачі на реєстрацію земельних сервітутів документів державної експертизи землевпорядної документації про встановлення земельних сервітутів та розширити підстави відмови у державній реєстрації випадком ненадання погоджених у процесі державної експертизи документів.
Обґрунтовано, що підстави припинення земельного сервітуту потребують корегування: доцільно чітко визначити припустимі та вичерпні підстави можливості припинення земельного сервітуту за волевиявленням особи, яка вимагала встановлення земельного сервітуту; до складу умов, порушення яких може припиняти сервітутні правовідносини, слід віднести встановлені договором (рішенням суду) та імперативні вимоги земельного законодавства до здійснення прав на земельні ділянки; доповнити ст. 102 підставою унеможливлення користування правом; вилучити п. «в» ч. 1 ст. 102, який визначає порядок, а не підставу припинення дії земельного сервітуту; необхідно законодавчо передбачити відкритий перелік підстав припинення земельного сервітуту в судовому порядку, що відповідало би конституційним засадам захисту порушених прав; припинення земельного сервітуту має обумовлюватись внесенням змін до державного реєстру земель.
На підставі проведеного аналізу стверджується, що суб’єктами сервітутних правовідносин є як власники, так і користувачі (у широкому розумінні) земельних ділянок. У зв’язку з цим доцільно скорегувати норми чинного ЗК України для однозначного їх тлумачення у розрізі суб’єктного складу сервітутних правовідносин.
Щодо земельних ділянок, які власником передані іншим особам у користування, і які мають бути задіяні в сервітутних правовідносинах, то пропонується законодавчо дозволити встановлення сервітуту користувачу земельної ділянки, на користь якої встановлюється сервітут, без отримання згоди власника цієї земельної ділянки; за користувачем земельної ділянки, на яку передбачається встановлення земельного сервітуту, закріпити обов’язок отримання згоди власника цієї земельної ділянки на встановлення земельного сервітуту.
Визначено, що об’єктом сервітутного правовідношення є частина земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту.
При встановленні земельних сервітутів необхідно мати на увазі наступне. По-перше, мета встановлення земельного сервітуту і передбачувані сервітутним користуванням дії повинні узгоджуватись з призначенням і дозволеними видами діяльності на певній категорії земель, а також цільовим призначенням конкретної земельної ділянки. По-друге, необхідно враховувати потенційну небезпеку для земельних ресурсів, що випливає з іманентних особливостей певних видів земельних сервітутів, а також небезпеку аварій устаткування, що при цьому використовується (водопровідних споруд, трубопроводів тощо). Наявність таких вимог зумовлена ризиком деградації чи забруднення останньої, важкістю відновлення попереднього стану, можливістю завдання у зв’язку з цим шкоди власникам чи користувачам земельних ділянок тощо.
По-третє, необхідно враховувати, що встановлення деяких видів сервітутів може суттєво ускладнити або взагалі унеможливити використання земельної ділянки за цільовим призначенням. У деяких випадках режим здійснення певних видів сервітутного користування підпорядковується імперативним нормам законодавства, які не підлягають коригуванню у договірному порядку. Здебільшого це стосується сервітутів, які дозволяють проведення лінійних комунікацій.
Визначено, що зміст та обсяг прав сервітуарія безпосередньо обумовлюється видом встановленого сервітуту.
Доведено, що межа здійснення земельного сервітутного права, яка дозволяє констатувати неможливість використання обтяженої сервітутом земельної ділянки її власником (користувачем), є оціночним критерієм, який варіюється в кожному конкретному випадку в залежності від виду земельного сервітуту, обсягу обтяження, площі земельної ділянки, її цільового призначення та інших характеристик і оцінка якого неможлива на підставі однієї уніфікованої норми закону.
Стверджується, що проаналізовані приписи земельного законодавства, які спрямовані на реалізацію земельного сервітуту, запобігають його порушенню та забезпечують належний захист, становлять комплекс правових гарантій реалізації земельного сервітуту [108, c. 186]. Вдосконалення системи гарантування безперешкодного здійснення земельного сервітуту та внесення запропонованих у підрозділі змін до актів законодавства України має стати невід’ємною умовою підвищення ефективності правового регулювання в цій сфері.
З’ясовано сутність плати за встановлення земельного сервітуту. На думку автора, мова має йти про плату за здійснення земельного сервітутного права, а не про плату за факт встановлення земельного сервітуту.
Доведено, що необхідно розрізняти плату за здійснення земельного сервітуту, як засіб компенсації обмеження правомочності користування обтяженої сервітутом земельної ділянки та відшкодування збитків у випадку здійснення неправомірних, не передбачених угодою, рішенням суду дій сервітуарієм.
На підставі проведеного аналізу доведено, що суб’єкт земельного сервітутного права повинен дотримуватись імперативів та заборон, встановлених земельним законодавством щодо цільового використання земельних ділянок, їх охорони, відшкодування заподіяних збитків тощо. Таким чином, загальні норми земельного законодавства, які мають відношення до прав на земельні ділянки, мають безпосередньо стосуватись і земельного сервітуту.
Крім того, викладене дозволяє констатувати, що земельний сервітут є багатоплановою, поліфункціональною категорією, що обумовлює необхідність застосування оціночного підходу до з’ясування змісту, можливих різновидів, особливостей здійснення земельного сервітуту тощо.
Зроблено теоретичний висновок про те, що єдність норм, пов’язаних метою регулювання земельних сервітутних відносин, та їх відособленість, характерна своєрідність дозволяють твердити про формування інституту земельного сервітуту у системі земельного права України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Протокол №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 13.
3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - № 46. - Ст. 2038.
4. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №24. – Ст. 189.
5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.
6. Закон України «Про Генеральну схему планування території України» від 7 лютого 2002 р.№ 3059-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 30. – Ст. 204.
7. Закон України "Про використання земель оборони" від 27 листопада 2003 р. № 1345-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 52. - Кн. 1. - Ст. 86.
8. Закон України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р. №898-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст.313.
9. Закон України "Про курорти" від 5 жовтня 2000 р. № 2026-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 50. - Ст. 435.
10. Закон України "Про оренду землі" в ред. Закону України від 2 жовтня 2003 р. № 161-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 46-47. - С. 280.
11. Закон України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р. №962-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст.349.
12. Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 39. - Ст.333.
13. Закон України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. № 2535-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 38. - Ст. 560.
14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.
15. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5 червня 2003 р. № 899-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 314.
16. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. №2456-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - Ст. 502.
17. Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. №2029-XII // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 45. - Ст. 363.
18. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р. № 1952-IV // Офіційний вісник України. – 2004. - № 30. – кн. 1. – Ст. 1993.
19. Закон України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. №858-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 36. - Ст. 282.
20. Закон України “Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 р. №742-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 29. - Ст. 232.
21. Закон України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 5 лютого 2004 р. № 1457-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 35. - Ст. 411.
22. Закон України “Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 р. №1280-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 12. - Ст. 155.
23. Указ Президента України "Про іпотеку" від 14 червня 1999 р. № 641/99 // Офіційний вісник України. – 1999. - №24. – Ст. 1098.
24. Правила охорони магістральних трубопроводів, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. N 1747 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 47. - Ст. 96.
25. Постанова Кабінету Міністрів України "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів" від 18 грудня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 51. - Ст. 31.
26. Постанова Кабінету Міністрів України “Про інженерний захист територій, об’єктів і споруд від зсувів” від 8 листопада 1996 р. № 1369 // Єдиний державний реєстр нормативних актів. - № 762/1997.
27. Правила охорони електричних мереж, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. N 209 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 10. - Ст. 28.
28. Типовий договір оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. N 220 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 9. – Ст. 527.
29. Типовий договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. N 266 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 10. – Ст. 596.
30. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції Державної програми запобігання і боротьби з підтопленням земель” від 13 жовтня 2003 р. № 606-р // Офіційний вісник України. – 2004. - № 17. - Ст. 1179.
31. "Методичні вказівки щодо розробки технічного паспорта земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу", затверджені Науково-технічною радою Держкомзему України 16 квітня 1999 р. // Землевпорядний вісник. - 1999. - №2.
32. "Технічні вказівки щодо визначення меж земельної ділянки спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованих територіях у населених пунктах", затверджені Держкомземом України 18 травня 1998 р. // Землевпорядний вісник. - 1998. - №3.
33. "Тимчасові методичні вказівки по складанню кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель", затверджені Держкомземом України 4 серпня 1999 р. // Землевпорядний вісник. - 1999. - №3.
34. Вказівка Держкомзему України “Про удосконалення землевпорядних робіт при виготовленні документів, що посвідчують право громадян на земельну ділянку” від 18 березня 1998 №13 // Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи. - К.:"Урожай", 1998.
35. Наказ Держкомзему України «Про затвердження тимчасового порядку ведення реєстру земель» № 174 від 2 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 31. - Ст. 1652.
36. Наказ Держкомзему України "Про створення регіональних центрів державного земельного кадастру та запровадження Поземельної книги" від 10 вересня 1998 р., № 101 // Поточний архів Державного комітету України по земельних ресурсах за 1998 р.
37. Наказ Держкомзему України «Про затвердження положення про технічний паспорт земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу» від 16 березня 1999 р., №25 // Землевпорядний вісник. - 1999. - №2.
38. Наказ Держкомзему України «Про удосконалення ведення Державного земельного кадастру у зв’язку з його автоматизацією» від 3 вересня 1999 р., №83 // Землевпорядний вісник. - 1999. - №3.
39. Наказ Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів” від 19.06.96 N 173 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів. - № 14717/2000.
40. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища “Про затвердження Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок” від 5 листопада 2004р. № 434 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 47. - Ст. 3123.
41. Нормы отвода земель для магистральных водоводов и канализационных коллекторов СН 456-73. - 1973 р.
42. Визначення розмірів земельних ділянок для об’єктів електричних мереж. ДБН В.2.5-16-99 // К.: Держбуд України, 1999.
43. “Порядок встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки комунальної власності міста Вінниці, на яких розташовані або планується розміщення стаціонарних малих архітектурних форм (МАФ)”, затверджений рішенням Вінницької міської ради від 21 вересня 2004 р. № 844 // Поточний архів Вінницької міської ради за 2004р.
44. Рішення Вінницької міської ради “Про затвердження Положення про збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Вінниці та внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2002 р. N 174” від 21 вересня 2004 р. № 790 // Поточний архів Вінницької міської ради за 2004 р.

ІНДИВІДУАЛЬНІ АКТИ
45. Рішення Хмельницької міської ради “Про надання земельних ділянок у користування юридичним і фізичним особам та внесення змін до рішення виконавчого комітету N 697 від 13.09.2001 р. та визнання недійсним п. 2 додатка 2 рішення виконавчого комітету N 697 від 13.09.2001 р.” від 15 травня 2002 р. № 18 // Поточний архів Хмельницької міської ради за 2001 р.
46. Рішення Хмельницької міської ради “Про надання земельних ділянок в постійне користування юридичним особам та в оренду суб'єктам підприємницької діяльності” № 12 листопада 2003 р. № 21 // Поточний архів Хмельницької міської ради за 2003 р.
47. Рішення Хмельницької міської ради “Про вилучення та надання земельних ділянок та внесення змін до п. 41 додатка рішення виконавчого комітету N 1107 від 27.12.2001 р.” від 15 травня 2002 р. № 26. // Поточний архів Хмельницької міської ради за 2002 р.
48. Розпорядження Херсонської обласної держадміністрації «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, надання в оренду та встановлення розміру орендної плати за користування нею» від 11 листопада 2004 р. № 1259 // Поточний архів Херсонської обласної держадміністрації за 2004 р.
49. Рішення Київської міської ради «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків і господарських будівель” від 27 лютого 2003 р. № 291/451 // Поточний архів Київської міської ради за 2003 р.
50. Рішення Вінницької міської ради від 21 червня 2004 р. № 722 «Про оформлення документів на землекористування і встановлення розмірів плати за сервітутне використання земель у м. Вінниці» // Поточний архів Вінницької міської ради за 2004р.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

51. Абрамов В.Я. Сервітут у новому Цивільному кодексі та його аналіз з точки зору римського приватного права // Наукові записки. – К.: Видавн. дім «КМ Академія», 2002. – Т. 20. Спец. випуск у двох частинах. – Ч. 2. - С. 325-327.
52. Абрамовичъ К. О крестьянскихъ сервитутахъ въ губерніяхъ Западныхъ, Прибалтійскихъ и Царства Польскаго. – СПб: Тип. М. Меркушева, 1895. – 230 с.
53. Адиханов Ф.Х. Соотношение норм гражданского права и норм земельного права в регулировании земельных отношений в условиях рынка земли // Государство и право. – 2001. - № 1. – С. 32-39.
54. Азімов Ч. Сервітути в цивільному праві України // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - №1. – С. 107-114.
55. Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10. - С. 68-72.
56. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. - М.: Гос. изд-во юрид. л-ры, 1958. – 424 с.
57. Актъ разграниченія угодій между владљніями бискупа Виленскаго (Ивана Лозовича) и канониковъ Виленских церкви св. Станислава, на рљкљ Локшицљ или Плотницљ // Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, собранные и изданные археографическою коммиссіею. – Т. 2. – СПб.: Тип. Э. Праца, 1865. – С. 109.
58. Алексеев С.С. Об объекте права и правоотношения // Вопросы общей теории советского права / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Госюриздат, 1960. – 405 с.
59. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
60. Андрейцев В.И. Проблемы гармонизации экологического законодательства // Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б. Кубро, В.В. Цветкова. – К.: Юринком Интер, 2003. – 528 с.
61. Андрейцев В.І. Конституційність деяких новацій Земельного кодексу України: законодавчі передбачення та проблеми реалізації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - Випуск 64. – С. 64 - 68.
62. Андрейцев В.І. Земля як основне національне багатство: проблеми правового режиму // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного та земельного ринків в Україні: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. Відп. ред. Член-корр. НАН України, Академік АПрН України В.І. Семчик. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 130 с.
63. Андрейцев В.І. Конституційно-правові імперативи використання власності на землю // Столиця. - 2004. - 17 червня. - № 24. - С. 8-9.
64. Андрейцев В.І. Концепція Кодексу законів про землю //Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні. Навч.-практ. посіб. - К.: Істина, 1999. – 319 с.
65. Андрейцев В.І. Механізм гарантування права власності на землю // Столиця. - 2003. - № 27. - С. 26-27.
66. Андрейцев В.І. Об’єкти земельних правовідносин за новим Земельним кодексом України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. - № 2. – С. 3-19.
67. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. - № 4. – С. 15-26.
68. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову “Земельну Конституцію” (Концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. – 1999. - № 8. – С. 58-65.
69. Андрейцев В.І. Сучасна правнича наука та освіта: діалектика реформування методології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - Випуск 60. – С. 5-9.
70. Андрейцев В.І., Фролов М.О. Кодифікація екологчного законодавства: стан та проблеми законотворчого конструктивізму. Фіксований виступ на круглому столі: «Екологічний кодекс: міфи та реальність», Київ 12-13 травня 2005 р. – К., 2005. – 47 с.
71. Андрейцев В.І. та ін. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
72. Анисимов А.П. Проблема приобретения права собственности на земельный участок в силу приобретательной давности в свете нового земельного законодательства // Юрист. – 2002. - № 12. – С. 2-4.
73. Аннинъ М. Упраздненіе крестьянскихъ сервитутовъ въ западномъ крађ и Варшавскомъ генералъ-губернаторствђ. – К.: Тип. Л.П. Кринскаго, 1914. – 52 с.
74. Ариидзуми Т., Вагацума С. Гражданское право Японии (в двух книгах). – М.: «Прогресс», 1983. – Кн. 1. – 351 с.
75. Байтин М.И., Петров Д.Е. Система права: к продолжению дискуссии // Государство и право. - 2003. - № 1. - С. 25-34.
76. Бакунина Т.С., Землякова Г.Л. Земельный кодекс Российской Федерации: проблемы теории и практики (материалы конференции) // Государство и право. – 2002. - №9. – С. 77-78.
77. Бакунина Т.С., Землякова Г.Л. Земельный кодекс Российской Федерации: проблемы теории и практики (Материалы конференции. Окончание) // Государство и право. - 2002. - № 10. - С. 80.
78. Балюк Г.І. Ядерне право України: стан і перспективи розвитку (правові аспекти радіоекології). – К., 1996. – 140 с.
79. Берновский К. Об’єкт права. - Х.: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1931. – 135 с.
80. Билимовичъ А. Къ вопросу объ упраздненіи сервитутовъ. Докладъ, читанный въ собраніи Кіевскаго Юридическаго Общества 5 февраля 1911 года. - К.: Тип. Императорскаго ун-та Св. Владиміра Акц. о-ва печатн. и изд. дђла Н.Т. Корчакъ-Новицкаго, 1911. – 60 с.
81. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. – 2000. - №1. – С. 121-124.
82. Большая советская энциклопедия / Гл. ред. Б.А. Введенский. - М., 1955 . - Т. 38. -С. 560-561.
83. Большая советская энциклопедия / Под ред. К.Е. Ворошилова. – М., 1944. - Т. 50. – С. 863.
84. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских . – М.: Инфра – М, 2002. – С. 594.
85. Бондар О. Правове регулювання земельних відносин майнового характеру: актуальні проблеми // Право України. – 2000. - № 6. – С. 53-55.
86. Васенин С.С. Земельные отношения сервитутного типа в дореволюционной России // Право и политика. – 2004. - № 9. – С. 120 - 124.
87. Васильев Е.А., Зайцева В.В., Костин А.А. и др. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
88. Васин В., Янина Е. Сервитут // Закон. - 2001. - № 5. - С. 82-84.
89. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
90. Византийский земледельческий закон / Под ред. И.П. Медведева.- Л.: Наука, 1984. - 280 с.
91. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов на Дону: Феникс, 1995. – 640 с.
92. Вопрос о сервитутахъ въ юго-западномъ крађ. – К.: Тип. Петра Барскаго, 1894. – 17 с.
93. Галиновская Е.А. Комментарий действующего земельного законодательства Российской Федерации (журнальный вариант) // Законодательство и экономика. - 2002. - № 4. - С. 55-58.
94. Гарбуз М.Ю. Деградовані землі Київської області та шляхи їх оздоровлення // Землевпорядний вісник. – 2004. - № 1. – С. 20-23.
95. Германское право Ч. 1. Гражданское уложение: пер. с нем. / Серия: Соврем. заруб. и междунар. частное право. - М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
96. Гончаренко М.Б. Речеві права на нерухомість. Автореф. дис…к.ю.н. - Х., 1999. – 21 с.
97. Горожеєва Л.І., Горожеєв А.В. Права на землю як основа земельної реформи в Україні // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. Наукове видання. - Дніпропетровськ, вид-во ІМА-Прес, 2001. - С. 100-104.
98. Горонович И. Изслђдованіе о сервитутахъ. Докладъ читанный въ Кіевскомъ юридическомъ обществђ 13-го ноября 1882 года. – Александрия: Тип. Ф.Х. Райхельсона, 1904. – 119 с.
99. Гражданский кодекс Квебека. - М.: Статут, 1999. – 472 с.
100. Гражданский кодекс Китайской Народной Республики. – М.: В/о «Международная книга», 1948. – 328 с.
101. Гражданское законодательство Народной Республики Болгария / Под ред. Д.М. Генкина. - М.: Изд-во иностр. л-ры, 1952. – 276 с.
102. Гражданское право. Ч.1. / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева.- М.: Юристъ, 1997.- С. 472 с.
103. Грамота Польскаго короля Владислава IV, которою утверждается устроенное коммиссарами королевы Боны полюбовное соглашеніе о владљніи островомъ на рљкљ Пинљ въ Пинскомъ повљтљ, между подданными ея, жителями села Ститичевки, и крестьянами пановъ Головковъ // Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, собранные и изданные археографическою коммиссіею. – Т. 2. – СПб.: Тип. Э. Праца, 1865. – С. 87-89.
104. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на земельні ділянки: Дис….канд. юрид. наук: 12.00.06 - К., 2003. – 181 с.
105. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.06 - К., 2003. – 20 с.
106. Грищук Н.В. Іспанський реєстр власності: чим може скористатися український законодавець? // Землевпорядний вісник. - 2002. - № 4. - С. 41-45.
107. Грось Л.А. О сопоставлении понятий "гражданское законодательство", "гражданское право" и "земельное законодательство" и вещных правах на земельные участки // Журнал российского права. - 2002. - № 9 . - С. 42-51.
108. Гуревський В.К. Гарантії прав на землю // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Вип. 15. - О.: "Юридична література", 2002. - С. 185-190.
109. Гуревський В.К. Поняття та види земельних сервітутів // Земельне право України: Підручник / За ред. Погрібного О.О., Каракаша І.І. - К.: Істина, 2003. - С. 112-117.
110. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення: Монографія. - О.: Астропринт, 2000. – 136 с.
111. Дарственная запись княгини А.В. Острожской мужу своему князю Константину и потомкам его на право наследования, по её смерти, всеми родовыми её имениями, 1583 // Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, состоящей при Кіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ-Губернаторљ. – К., Тип. Императорского ун-та Св. Владимира, 1909. – Ч. 8. – Т. 3. – 498 с.
112. Дернбург Г. Пандекты. - СПб., 1905. - Т.1, Ч.2. Вещное право. - 364 с.
113. Дерюгина Т.В. Объекты сервитутного правоотношения // Журнал российского права. - 2001. - № 5. - С. 44-46.
114. Диденко Л.Г., Киреева Т.Т. Защита сервитутов // Гражданское законодательство Республики Казахстан. Статьи. Комментирии. Практика / Под ред. А.Г. Диденко. – Вып.7. – С. 49 - 57.
115. Довгерт А.С. Новий Цивільний кодекс України // Цивільний кодекс України. - К.: Істина, 2003. - С. 3-18.
116. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. группа ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 704 с.
117. Дозорцев В.А. Проблемы совершенствования гражданского права Российской Федерации при переходе к рыночной экономике // Государство и право. – 1994. - № 1. – С. 26-36.
118. Долинская В.В. Ограничения права собственности: понятие и виды // Закон. - 2003. - № 11. - С. 3-10.
119. Дугановъ М.И. Къ вопросу объ упраздненіи сервитутовъ. Докладъ читанный въ засђданіи Кіевскаго Юридическаго Общества. – К., 1911. – С. 214.
120. Дудин А.П. Объект правоотношения (вопросы теории). – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. – 80 с.
121. Ельяшевичъ В.Б. Очеркъ развитія формъ поземельнаго оборота на западђ.- СПб.: Тип. “Правда”, 1913.- 78 с.
122. Еренов А.Е. и др. Предмет и система советского земельного права. – Алма-Ата: «Наука», 1981. – 208 с.
123. Ерофеев Б.В. Земельное право России. Учебник для высших юридических учебных заведений. – М.: ООО «Профобразование», 2001. – 656 с.
124. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. - М.: Спарк, 2001. – 767 с.
125. Жариков Ю.Г. Правовое регулирование земельных отношений // Право и экономика. – 1997. - №15 - 16. – С. 87-92.
126. Жариков Ю.Г. Разграничение сферы действия земельного и гражданского законодательства при регулировании земельных отношений // Государство и право. – 1996. - № 2. – С. 44-54.
127. Забелышенский А.А. Некоторые вопросы современной концепции земельного права // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1995. - №6. – С. 27-28.
128. Забелышенский А.А. О новых подходах к земельному праву и его преподаванию // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. - 1992. - № 5. - С. 47.
129. Закон "Про кріпосну книгу" від 15 вересня 1993 р. // Правовые акты Эстонии. - 1999. - № 59. - Ст. 511
130. Закон "Про речеве право" від 9 червня 1993 р. // Правовые акты Эстонии. - 1999. - № 57. - Ст. 509.
131. Записка управляющего кђлецькою казенною палатою С.А. Шпилева про вопросу объ обязательной отмљнљ сервитутовъ. – Кельпы, 1899. –40 с.
132. Зарудный С. Граждаское уложение италіянскаго королевства и русскіе гражданскіе законы. Опытъ сравнительнаго изученія системы законодательствъ. – СПб., 1869. – Ч. 1. – 192 с.
133. Збырыт В.Е. Историко-правовые аспекты становления и развития земельных сервитутов // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. Укр., 2000. – Вип. 41. – С. 33-38.
134. Звід законів Російської імперії // Сводъ законовъ россійской имперіи изданія 1857 г. – Т. 10. ч. 1: Законы гражданские. – СПб., 1857. – 491 с.
135. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І. Семчика. - К.: Видавн. Дім "Ін Юре", 2003. – 676 с.
136. Земельний кодекс УРСР 1970 р. // Земельный кодекс Украинской ССР. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 июля 1981 г. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 94 с.
137. Земельний кодекс УСРР 1922 р. // Земельний кодекс УСРР зі змінами до 1 лютого 1928 р. та з абетковим покажчиком. 7 офіційне видання. – Х.: Юр. вид-во наркомюсту УСРР, 1928. – 82 с.
138. Земельный кодекс Российской Федерации. Официальный текст. - М.: Изд-во НОРМА, 2002. - 96 с.
139. Иконицкая И.А. Правовое регулирование земельных отношений в условиях рынка // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1992. - № 5. – С. 35-37.
140. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. л-ра, 1984. – 144 с.
141. Казанцев В., Коршунов Н. Возрождение сервитутного права в России // Росийская юстиция. – 1997. - № 5 . – С. 22-24.
142. Калинин И.Б. Горные сервитуты // Правовые проблемы укрепления российской государственности / Под ред. Б.Л. Хаскельберга. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 2001. – С. 208-210.
143. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ог