ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................................4
РОЗДІЛ I. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ..............................13
1.1. Становлення і розвиток інституту участі громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля………………………………………………………..13
1.2. Розвиток наукових досліджень участі громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля………………………………………………………..25
Висновки до першого розділу.............................................................................35
РОЗДІЛ II. ГРОМАДСЬКІСТЬ ЯК СУБ’ЄКТ ЕКОЛОГО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇЇ РОЛЬ В ОХОРОНІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА...........................................................................................................39
Висновки до другого розділу ............................................................................53
РОЗДІЛ III. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОРМ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ПРИЙНЯТТІ ЕКОЛОГІЧНО ЗНАЧИМИХ РІШЕНЬ………...................................................................................57
3.1. Поняття та види форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень.................................................................................................57
3.2. Характеристика основних форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень..............................................................................71
3.2.1. Референдум як одна із форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень..................................................................................................71
3.2.2. Громадське обговорення.....................................................................................78
3.2.3. Правове регулювання громадського екологічного контролю........................84
3.2.4. Громадська екологічна експертиза....................................................................92
3.2.5. Інші форми участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень.................................................................................................................106
Висновки до третього розділу .........................................................................116
РОЗДІЛ IV. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФОРМ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ПРИЙНЯТТІ ОКРЕМИХ ЕКОЛОГІЧНО ЗНАЧИМИХ РІШЕНЬ......................................................................................................................125
4.1. Поняття та система екологічно значимих рішень............................................125
4.2. Участь громадськості у процесі законотворчої діяльності з питань охорони довкілля.......................................................................................................................138
4.3. Участь громадськості у прийнятті управлінських та господарських рішень……..................................................................................................................147
4.4. Доступ до правосуддя з питань охорони довкілля...........................................162
Висновки до четвертого розділу ....................................................................174
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Громадськість є одним із найважливіших національних ресурсів для розвитку і впровадження екологічного законодавства. Кожна людина особисто зацікавлена, щоб оточуюче її середовище було чистим, здоровим і неушкодженим, а тому залучення громадськості до формування екологічної політики держави є вирішальним чинником у створенні ефективного режиму охорони навколишнього природного середовища.
В останні роки відбулися певні позитивні зрушення у процесі становлення передумов ефективного залучення громадськості до вирішення екологічних проблем. Усе чіткіше визначається стратегія і тактика громадської екологічної політики, реалізації форм та застосування методів екологічного стимулювання як на місцевому, так і загальнодержавному рівнях, впровадження попереджувальних заходів для збереження довкілля представниками екологічної громадськості.
Інституційний розвиток суспільства триває. Однак на функціональному рівні поки що не сформовано систему взаємозв’язку і взаємозалежності інтересів громадян, суспільних настроїв і дій влади. Кожна з названих складових перебуває в автономному режимі і, як правило, не впливає одна на одну. Це означає, що, незважаючи на помітне зміцнення природоохоронної бази України та її орієнтацію на світові стандарти, існує велика кількість законодавчих прогалин, які стримують розвиток громадської ініціативи. Не маючи своєрідного опонента і контролера в особі громадськості, деякі державні структури не поспішають з перебудовою своєї діяльності в нових соціально-економічних умовах країни, лише констатуючи із року в рік загострення соціальної кризи, падіння культурного рівня життя тощо. За таких обставин визріла необхідність вдосконалення механізмів взаємодії громадськості та органів влади у багатьох сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі в екологічній.
Запорукою успішної співпраці громадськості та державно-владних установ є належним чином сформована нормативно-правова база, на основі якої визначалися б основні принципові положення такої співпраці, а також конкретні механізми їх реалізації. В нашій державі на даному етапі триває процес розвитку правового регулювання участі громадськості у прийнятті рішень у галузі охорони довкілля. Однак відсутність переконливих гарантій, тобто відповідних забезпечуючих механізмів (стимулюючих норм, відповідальності за порушення відповідних процедур тощо) призводить до блокування практичного застосування закріплених в нормативно-правових актах так званих норм-принципів, норм-цілей, які не сприймаються суспільством через відсутність детальних механізмів їх безпосередньої реалізації. В той же час у деяких країнах світу на сьогодні таке законодавство вже в основному сформоване, вироблена певна практика його застосування. Активно створюються норми міжнародного права, покликані врегулювати досліджувану сферу суспільних відносин.
Отже, перед Україною постало завдання вдосконалення нормативно-правової бази та створення цілісної досконалої системи правових гарантій забезпечення реальної участі громадян та їх об’єднань у прийнятті рішень з питань охорони навколишнього природного середовища. Актуальність та важливість даних питань, а також наявність наукових розробок лише з окремих аспектів цієї проблематики в Україні, відсутність упорядкованої системи нормативно-правових актів у цій сфері обумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці як провідних українських, так і зарубіжних вчених. Наукові дослідження В.І.Андрейцева, О.В.Бесяцького, Г.Ю.Бистрова, М.М.Бринчука, С.А.Боголюбова, М.І.Васильєвої, А.П.Гетьмана, О.К.Голіченкова, Т.Р.Захарченко, Л.М.Здоровко, Н.Р.Кобецької, О.С.Колбасова, В.В.Костицького, С.М.Кравченко, М.В.Краснової, Н.Р.Малишевої, В.Л.Мунтяна, С.В.Размєтаєва, Т.М.Слінько, А.Г.Тарнавського, Ю.С.Шемшученка з питань теорії екологічного права допомогли сформулювати основні положення, на яких повинні базуватися загальні підходи до правового регулювання участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень.
Обґрунтуванню окремих дисертаційних положень сприяли праці відомих дослідників питань теорії держави та права (С.С.Алєксєєва, М.В.Вітрука, М.І.Матузова, М.М.Новікова та ін.), конституційного права (В.В.Кравченка, В.Косинського, Л.М.Липачової, А.Р.Мацюка, А.С.Олійника, В.Ф.Погорілка, В.О.Серьогіна, В.Л.Федоренка, О.О.Чуб), а також роботи вчених у галузі державного управління (В.Г.Афанасьєва, В.Д.Бакуменка, В.М.Гаращука, О.Г.Мурашина, О.І.Сушинського, В.П.Таранухи, Ю.А.Тихомирова та ін.).
Проблеми правового забезпечення участі громадськості в охороні навколишнього природного середовища піднімались на рівні дисертаційного дослідження С.В.Размєтаєвим у 1990 році, нормативно-правову основу якого складали на той час акти законодавства СРСР та УРСР. Можна виділити також окремі публікації, в яких у загальному окреслювалась проблема необхідності правового забезпечення участі громадськості в природоохоронній діяльності (М.М.Грішин, І.В.Тустановська) та аналізувались сутнісні характеристики окремих форм участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень (М.М.Бринчук, С.А.Боголюбов, Д.В.Скрильніков, Г.А.Ларіонов, Е.В.Позняк).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення особливостей інституту участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень, визначення основних напрямів вдосконалення правового регулювання в даній сфері суспільних відносин на основі тлумачення і узагальнення положень чинного національного екологічного та інших галузей законодавства, міжнародно-правових актів та аналізу наукових розробок з питань участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень. Мета дисертаційного дослідження конкретизується та досягається шляхом вирішення таких основних завдань:
– дослідити особливості та виявити тенденції розвитку правового регулювання та наукових досліджень участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень;
– розкрити сутність та сформулювати поняття категорій “екологічна громадськість”, “екологічно значимі рішення”, “форми участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень”;
– визначити роль громадськості в природоохоронній діяльності;
– проаналізувати поняття та види форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень;
– провести дослідження змісту основних форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень;
– дослідити специфіку застосування норм конституційного, екологічного, адміністративного та інших галузей права в процесі реалізації окремих форм громадської участі, наприклад, таких, як референдум, звернення, громадські обговорення, загальні збори громадян за місцем проживання тощо;
– дати характеристику судового способу захисту порушених прав громадян при реалізації відповідних форм громадської участі;
– внести науково-обгрунтовані пропозиції по вдосконаленню законодавства в даній сфері відносин.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі реалізації форм участі громадськості при прийнятті рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Предметом дослідження є законодавство України, зокрема ті його положення, що закріплюють загальні засади участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень, практика його застосування, а також теоретичні наукові роз¬робки у цій галузі.
Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувались дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний) та спеціальні правові методи дослідження (метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий тощо). Обрання методологічною основою діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку правового регулювання та наукових досліджень участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень, виявити тенденції, основні напрями формування правових механізмів забезпечення участі громадськості в природоохоронній діяльності та перспективи розвитку національного законодавства в даній сфері відносин. Правове регулювання участі громадськості розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів.
Для з’ясування відповідності норм права суспільним відносинам, що виникають в процесі участі громадськості у прийнятті рішень в сфері охорони навколишнього природного середовища використовується метод тлумачення правових норм. Використання порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати положення міжнародно-правових актів, нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн з питань участі громадськості у прийнятті еколого значимих рішень. Дані методи дослідження базуються на принципах об’єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що відбуваються у сфері залучення громадськості до обговорення та прийняття рішень з питань охорони довкілля. Все це дозволило проаналізувати та охарактеризувати правовий інститут участі громадськості в природоохоронній діяльності, дати оцінку стану національного законодавства у даній галузі, виявити тенденції та перспективи його розвитку з урахуванням досвіду зарубіжних країн і здобутків міжнародно-правового регулювання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем правового регулювання участі громадськості в прийнятті рішень з питань охорони довкілля. На основі проведеного дослідження зроблено науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази України в даній сфері суспільних відносин.
У межах проведеного дисертаційного дослідження одержано такі результати, які складають наукову новизну:
1. Доведена необхідність комплексного дослідження форм, процедур, механізмів участі громадян в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля, зважаючи на складність і багатогранність даного кола суспільних відносин.
2. Сформульовано авторське визначення та виділено ознаки екологічної громадськості. Екологічна громадськість – це соціально активна частина суспільства (окремі громадяни, їх об’єднання чи групи, організації, інші юридичні особи приватного права, територіальні громади, органи самоорганізації населення), зацікавлена в безпечному стані навколишнього природного середовища та його покращенні, яка бере участь у реалізації державної та регіональної екологічної політики, використовуючи усі незаборонені чинним законодавством форми, методи і способи. Екологічна громадськість характеризується такими ознаками: соціальна активність (проявляється в найрізноманітніших формах індивідуальної, групової та масової діяльності); загальна зацікавленість у здійсненні заходів з охорони довкілля; спрямованість на представництво і захист громадських екологічних інтересів; сприяння у реалізації загальнодержавної екологічної політики; належний рівень правової культури.
3. Запропоновано визначення форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень як певних видів діяльності, що здійснюються передбаченими законодавством чи виробленими практикою способами, використовуючи які громадськість може ефективно впливати на державну та регіональну екологічну політику з метою підвищення якості рішень, що приймаються у галузі охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
4. Запропоновано узагальнений перелік форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень: референдум; звернення громадян та юридичних осіб (скарги, зауваження, пропозиції); громадське обговорення проектів екологічно значимих рішень; робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків; збори громадян за місцем їх проживання; місцеві ініціативи; громадська екологічна експертиза; участь у проведенні державної екологічної експертизи; здійснення громадського екологічного контролю; звернення до суду; збори, мітинги, демонстрації, вуличні походи, пікетування; інші форми, передбачені законодавством України.
5. Обґрунтовано необхідність визначення системи екологічно значимих рішень, до процедури обговорення яких повинна залучатися зацікавлена громадськість. До екологічно значимих рішень можна віднести:
– закони, постанови Верховної Ради України (у тому числі планові та програмні документи), що регулюють екологічні відносини;
– акти Президента України з питань охорони навколишнього природного середовища;
– акти прямого народовладдя з питань охорони довкілля (рішення референдуму, акти органів самоорганізації населення, рішення загальних зборів громадян за місцем проживання);
– управлінські рішення:
а) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, інших органів виконавчої влади, що регулюють екологічні відносини (постанови, інструкції, розпорядження тощо);
б) акти індивідуального характеру органів державного управління, що підтверджують, встановлюють, змінюють або скасовують юридичні права чи обов’язки окремих суб’єктів в екологічній сфері. Наприклад, висновки державної екологічної експертизи щодо певного проекту; рішення про призупинення діяльності підприємства;
– акти органів місцевого самоврядування, що регулюють екологічні відносини (нормативного та індивідуального характеру). Наприклад, рішення міської ради про затвердження Положення про благоустрій міста; рішення про надання земельної ділянки у користування підприємству;
– господарські рішення підприємств, установ, організацій різних форм власності, реалізація яких пов’язана з впливом на довкілля;
– рішення (ухвали) суду при вирішенні спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
6. Отримало подальший розвиток положення про необхідність створення структурованої системи нормативно-правових актів з питань участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень. Пропонується модель майбутньої законодавчої бази, системоутворюючим елементом якої повинен стати спеціальний закон про участь громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля. Окрім того, необхідними є розробка і затвердження положень на рівні підзаконних нормативно-правових актів щодо окремих форм участі громадськості з деталізацією механізмів їх реалізації.
7. Визначено особливості реалізації форм участі громадськості в прийнятті окремих екологічно значимих рішень, обґрунтовано необхідність в обов’язково¬му порядку вивчення та врахування думки екологічної громадськості при прийнятті рішень про введення в дію об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автором здійснено теоретичне узагальнення питань вдосконалення правового регулювання участі громадськості у прийнятті рішень в сфері охорони навколишнього природного середовища. Сформульовані у роботі науково обгрунтовані положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані: а) для майбутніх науково-теоретичних досліджень питань громадської природоохоронної діяльності; б) при подальшому формуванні нормативно-правової бази в галузі правового регулювання участі громадськості в управлінні природокористуванням; в) при розробці змін до нормативних актів чинного законодавства (зокрема, Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля та ін.).
Одержані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури та у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні курсу “Екологічне право”, спецкурсів еколого-правового спрямування.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, а також були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на: Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003 р.); регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2003 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 2004 р.); I Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2005 р.); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2005); VI Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (Івано-Франківськ, 2005 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені в 11 публікаціях, з яких 5 статей надруковані у фахових виданнях та 6 тез доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи викладені положення, можна зробити наступні висновки:
1. З урахуванням законодавчого закріплення можливостей громадськості брати участь у процесі підготовки і прийняття рішень з питань охорони довкілля (з необхідністю його подальшого вдосконалення) доцільно вести мову про окремий інститут екологічного права – інститут участі громадськості в природоохоронній діяльності, який включає в себе норми, які визначають правомочності громадян в даній сфері відносин, зокрема норми, що регулюють діяльність громадян та/чи їх об’єднань в природоохоронній діяльності, визначають конкретні механізми залучення громадськості до процесу розробки і прийняття екологічно значущих рішень, гарантують можливості їх практичної реалізації. Даний інститут права складають норми різних галузей (екологічного, конституційного, адміністративного, цивільного), а тому його слід віднести до категорії міжгалузевих інститутів.
2. Поетапний аналіз розвитку інституту участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень дозволяє констатувати, що важливим законодавчим кроком у правовому регулюванні участі громадськості у прийнятті таких рішень було прийняття 25 червня 1991 року Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та закріплення у ньому конструкції «участь громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень» в якості системи відповідних екологічних прав та гарантій їх реалізації.
3. В роботі сформульовано авторське визначення та виділено ознаки екологічної громадськості. Екологічна громадськість – це соціально активна частина суспільства (окремі громадяни, їх об’єднання чи групи, організації, інші юридичні особи приватного права, територіальні громади, органи самоорганізації населення), зацікавлена в безпечному стані навколишнього природного середовища та його покращенні, яка бере участь у реалізації державної та регіональної екологічної політики, використовуючи усі незаборонені чинним законодавством форми, методи і способи. Екологічна громадськість характеризується такими ознаками: соціальна активність (проявляється в найрізноманітніших формах індивідуальної, групової та масової діяльності); загальна зацікавленість у здійсненні заходів з охорони довкілля; спрямованість на представництво і захист громадських екологічних інтересів; сприяння у реалізації загальнодержавної екологічної політики; належний рівень правової культури.
4. На сучасному етапі розвитку правового регулювання участі громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища, в умовах поступового переосмислення значення і ролі громадян в системі природоохоронних відносин, перенесення центру тяжіння на захист життя і здоров’я людини від негативних впливів видозміненого довкілля, необхідним елементом покращення якісних показників навколишнього природного середовища, є досягнення відповідного рівня взаємовідносин між державно-владними структурами та громадськістю. Ідеальною моделлю стосунків влади та громадськості є активний рівень взаємодії, що має форму партнерства і означає реальну можливість переговорів для досягнення компромісу. На даному рівні співпраці визначальною є повномасштабна реалізація функцій громадського управління в галузі охорони навколишнього природного середовища для отримання відповідних результатів (наприклад, висновків громадської екологічної експертизи, підсумків здійснення інших контрольних функцій зі сторони громадськості), які в подальшому стають предметом розгляду суб’єктами прийняття державно-владних рішень, або ж які є кінцевим результатом діяльності щодо впровадження певного проекту (наприклад, рішення, прийняте шляхом референдуму).
5. На основі аналізу законодавства, літературних джерел та окремих практичних аспектів, що мали місце в даній сфері відносин, пропонується такий перелік форм участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень:
- референдум;
- звернення громадян та юридичних осіб (скарги, зауваження, пропозиції);
- громадське обговорення проектів екологічно значимих рішень;
- робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків;
- збори громадян за місцем їх проживання;
- місцеві ініціативи;
- громадська екологічна експертиза, участь у проведенні державної екологічної експертизи;
- здійснення громадського екологічного контролю;
- звернення до суду;
- збори, мітинги, демонстрації, вуличні походи, пікетування;
- інші форми, передбачені законодавством України.
При визначенні та закріпленні в законодавстві поняття та переліку форм участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень, необхідно враховувати, що такий перелік не може бути вичерпним з огляду на динамічний розвиток суспільних відносин в даній сфері. Тому є допустимим і бажаним виникнення та застосування нових демократичних форм на основі та в межах, встановлених чинним законодавством.
Під формами участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень слід розуміти певні види діяльності, що здійснюються передбаченими законодавством чи виробленими практикою способами, використовуючи які громадськість може ефективно впливати на державну та регіональну екологічну політику з метою підвищення якості рішень, що приймаються у сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
6. Конкретні механізми реалізації окремих форм участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень досліджувалися на основі існуючих законодавчих положень, а також загальнотеоретичних та наукових підходів, що дозволило провести комплексне дослідження форм, процедур, механізмів участі громадян у прийнятті рішень в галузі охорони довкілля, їх правового регулювання, практики реалізації та внести конкретні пропозиції по забезпеченню їх ефективності.
7. Рішення, які приймаються у сфері охорони навколишнього природного середовища, надзвичайно різноманітні. Вони відрізняються за суб’єктами прийняття, за юридичними властивостями, за функціональним призначенням тощо. Весь масив екологічно значимих рішень, до розробки і прийняття яких повинна залучатися зацікавлена громадськість, потребує систематизації з наступним закріпленням у законодавстві. Систему екологічно значимих рішень складають:
- закони, постанови Верховної Ради України (у тому числі планові та програмні документи), що регулюють екологічні відносини;
- акти Президента України з питань охорони навколишнього природного середовища;
- акти прямого народовладдя з питань охорони довкілля (рішення референдуму, акти органів самоорганізації населення, рішення загальних зборів громадян за місцем проживання);
- управлінські рішення:
а) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, інших органів виконавчої влади, що регулюють екологічні відносини (постанови, інструкції, розпорядження тощо);
б) акти індивідуального характеру органів державного управління, що підтверджують, встановлюють, змінюють або скасовують юридичні права чи обов’язки окремих суб’єктів в екологічній сфері. Наприклад, висновки державної екологічної експертизи щодо певного проекту; рішення про призупинення діяльності підприємства;
- акти органів місцевого самоврядування, що регулюють екологічні відносини (нормативного та індивідуального характеру). Наприклад, рішення міської ради про затвердження Положення про благоустрій міста; рішення про надання земельної ділянки у користування підприємству;
- господарські рішення підприємств, установ, організацій різних форм власності, реалізація яких пов’язана з впливом на довкілля;
- рішення (ухвали) суду при вирішенні спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
8. Характеристика використання форм участі громадськості при прийнятті різних категорій рішень та у різних сферах державно-управлінської діяльності дала можливість визначити найбільш оптимальне поєднання різних форм та процедур участі громадськості для досягнення взаємовигідних результатів.
9. На сучасному етапі становлення інституту участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень починає формуватися практика захисту екологічних прав громадян, порушених в процесі реалізації тієї чи іншої форми участі. Певні труднощі існують у сфері судового захисту екологічних прав громадян, що видно з аналізу законодавства та окремих судових справ. Практичне впровадження процесуального інституту колективного позову може сприяти більш швидкому та ефективному захисту екологічних прав великих груп громадян, і відповідно полегшити роботу судів.
10. Проведене дослідження дає підстави для висунення ряду пропозицій з метою вдосконалення Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля та інших нормативно-правових актів України. Необхідним також є прийняття закону про участь громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля, який містив би основоположні норми з питань участі громадськості у прийнятті еколого-значимих рішень та результати міжнародного співробітництва у цій сфері. Специфіка застосування тієї чи іншої форми повинна визначатись безпосередньо на рівні підзаконних нормативно-правових актів щодо окремих форм участі громадськості з деталізацією механізмів (процедур) реалізації та базових положень запропонованого закону.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гетьман А. Законодавчі аспекти зародження екологічних прав людини // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 1 (20). – С. 129-137.
2. Булгаков М.Б., Ялбулганов А.А. Природоохранные акты: от “Русской правды до Петровских времен” // Государство и право. – 1996. - № 8. – С. 136-146.
3. Шемшученко Ю.С. Організація охорони природи в Українській РСР у 1919-1930 роках // Проблеми правознавства. – 1974. – Вип. 27. – С. 112-119.
4. Корнєєв О.П. Короткий нарис історії охорони природи на Україні // Матеріали про охорону природи на Україні. – 1960. - Вип.2. – К.: вид-во АН УРСР. – 114 с.
5. Алексієвець М.О. Екологічний рух в Україні. – Тернопіль: Лілея, 1999. – 276 с.
6. Закон Украинской ССР от 30 июня 1960 года “Об охране природы в Украинской ССР” // Ведомости Верховного Совета Украинской ССР. – 1960. - № 23. – Ст. 175.
7. Борейко В.Е. История охраны природы Украины X век – 1980. – Киевский эколого-культурный центр, 2001. – 544 с.
8. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. – К.: Знання, 2001. – 598 с.
9. Гетьман А. Розвиток законодавства про екологічні права людини в 70-80-х роках XX століття // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 1 (24). – С.93-103.
10. Закон України від 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 41.- Ст.546.
11. Закон України від 3 липня 1991 року “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 33. – Ст.443.
12. Закон України від 16 червня 1992 року “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34. - Ст.504.
13. Закон України від 24 лютого 1994 року “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” // Відомості Верховної Ради України. -1994. - № 27. - Ст.218.
14. Закон України від 9 лютого 1995 року “Про екологічну експертизу” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 8. - Ст.54.
15. Закон України від 8 лютого 1995 року “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 12.- Ст. 81.
16. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
17. Закон України від 14 січня 1998 року “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22.-Ст. 362.
18. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34. – Ст. 502.
19. Закон України від 30 червня 1995 року “Про поводження з радіоактивними відходами” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 27. -Ст. 198.
20. Кравченко С.Н. Реализация экологического законодательства. – К.: О-во «Знание» УССР, 1989. – 48 с.
21. Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні / НАН України, Ін-т історії України та ін. – К., 2000. – 224 с.
22. Громадські ради в Україні. Довідник / Упорядник М. Лациба. – К.: Укр. незал. центр політ. досліджень, 2003. – 232 с.
23. Структури громадської участі в Україні. Збірник аналіт. матеріалів / М. Лациба, Н. Ходько (ред.). Укр. незал. центр політ. досліджень. - К.: УНЦПД, 2003. – 96 с.
24. Яцик А., Краснодемська З. Громадські екологічні приймальні // Урядовий кур’єр. – 2000. - 24 лютого.
25. Стокгольмская декларация по окружающей среде // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С. 10-13.
26. Всемирная Хартия природы // http://www.rada.gov.ua/
27. Кравченко С., Андрусевич А. Розвиток екологічних прав людини у міжнародному праві // Право України. - 2001. - № 2. – С.133-136.
28. Кравченко С.М., Андрусевич А.О., Бонайн Дж. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища. Підручник / Під заг. ред. проф. С.М. Кравченко – Львів: Вид центр ЛНУ, 2002. – 336 с.
29. Концепция устойчивого развития и ее отражение в законодательстве Украины об охране окружающей среды // Н.Р.Малишева, Н.И.Ерофеев, В.Н.Петрина. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогреса. – К. – 1993. – С.3-39.
30. Малишева Н.Р. Гармонізація екологічного законодавства в Європі: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.06 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 1996. – 53 с.
31. Программа действий. Повестка дня на XXI век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. – Женева, 1993. – 70 с.
32. Колбасов О.С. Конференция ООН по окружающей среде и развитию // Государство и право. – 1992. - №11. – С.85-91.
33. Балашенко С.А., Макарова Т.И. Международно-правовая охрана окружающей среды и права человека. Учебное пособие. – Минск: “World Wide Printing”, 1999. – 256 с.
34. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С.14-17.
35. Конвенция о доступе к информации, участии общественности в процессе принятия решений и доступе к правосудию по вопросам, касающимся окружающей среды (Орхус, 25 июня 1998 г.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. – 2-е вид., доп. – Львів: Норма, 2002. – С. 101-118.
36. Закон України від 6 липня 1999 року “Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 34. – Ст.296.
37. Київ 2003 через Орхус. – ІАФ “ЕКОР”. – 2003. – 49 с.
38. Ратифікація Орхуської конвенції // Матеріали відкритих парламентських слухань, організованих Комітетом екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України та програмою Tacic “Підвищення інформованості населення з екологічних питань”. 26 березня 1999 року. – Київ, 1999. – 48 с.
39. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 168 “Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля” // http://www.rada.gov.ua/
40. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 року № 169 “Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації” // http://www.rada.gov.ua/
41. Огляд 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього сеоедовища “Довкілля для Європи” // Вісник екологічної адвокатури. – 2003. - № 22. – С.5-7.
42. Колбасов О.С. Экология: политика – право. Правовая охрана природы в СССР. – М.: Наука, 1976. – 230 с.
43. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1972. – 290 с.
44. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР. – К.: вид-во “Вища школа”, 1973. – 204 с.
45. Круглов В.В. Участие общественности в организации прироохранительной деятельности промышленного предприятия // Социальное управление и право. Межвузовский сборник работ аспирантов и молодых преподавателей. – Свердловск. - 1976. – Вып.19. – С. 51-55.
46. Клепников М.Н. Общественные организации, участвующие в охране природы // Правовые средства охраны окружающей среды и рационального использования природных ресурсов. – Свердловск. – 1977. – Вип.58. – С. 101-109.
47. Быстров Г.Ю. Правовое положение общественных организаций, осуществляющих функции охраны окружающей среды // Проблемы правовой охраны окружающей среды в СССР / Под ред. Н.Т.Осипова. – Л.: ЛГУ, 1979. – С. 101-162.
48. Социализм и охрана окружающей среды: Право и управление в странах-членах СЭВ / Под ред. О.С.Колбасова. – М.: Юрид.лит., 1979. – 392 с.
49. Боголюбов С.А. Природоохранительная деятельность общественности: правовые формы. – М.: О-во “Знание” РСФСР, 1988. – 48с.
50. Шемшученко Ю.С. Экология и гласность: правовые аспекты // Курсом перестройки под знаменем Великого Октября. – К.: Политиздат Украины, 1988. – С.206-208.
51. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – К.: Наукова думка, 1989. – 231 с.
52. Страутманис Я.Я. Роль права в активизации общественного контроля в области охраны окружающей среды // Государственный и общественный контроль в области охраны окружающей среды: Тезисы республиканской научно-практической конференции, 28-30 ноября 1988 г. – К., 1988. – С.174-175.
53. Юридические аспекты участия граждан в охране окружающей среды // Государство и право. - 1995. - № 5. - С. 128-152.
54. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. - Х.: Вища школа, 1986. -160 с.
55. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория, практика правового регулирования. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 136 с.
56. Боголюбов С.А., Колбасов О.С. Закон об охране природы в СССР. Каким ему быть? Мнения и предложения учëных. – М.: Юрид.лит., 1991. – 64 с.
57. Ларионов Г.А. Общественный экологический контроль // Государство и право. – 1996. - № 2. – С.65-75.
58. Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.06. – Київ, 1998. – 173 с.
59. Стегній О.Г. Екологічний рух в Україні: соціологічний аналіз / Ін-т соціології. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. – 243 с.
60. Жибуль И.Я. Экологические потребности: сущность, динамика, перспектива / Под ред. А.И.Савастюка. – М.: Наука и техника, 1991. – 184 с.
61. Разметаев С.В. Правовые вопросы участия общественности в охране окружающей среды: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.06 / Харьк. юрид. ин-т. - М., 1990. - 24 с.
62. Вопросы теории и истории общественных организаций // Ц.А.Ямпольская, А.И.Цепин, Ю.Я.Львович и др. / Отв. ред. Ц.А.Ямпольская, А.И.Щиглик. – М.: Наука, 1971. – 259 с.
63. Общественные организации, право и личность / Ц.А.Ямпольская, Д.В.Шутько, Н.В.Витрук и др. – М.: Наука, 1981. – 367 с.
64. Тарнавский А.Г. Охрана природы и общественные организации: правовые вопросы. – М.: Наука, 1990. – 128 с.
65. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 176 с.
66. Охрана окружающей природной среды: Постатейный комментарий к закону России. – М.: Республика, 1993. – 224 с.
67. Нужнова А.В. Приоритетность некоторых экологических прав граждан // Актуальные проблемы становления государственности в Украине: Краткие тезисы докладов и научных сообщений межрегион. научной конференции молодых ученых и аспирантов. – Х., 1995. - С. 38-39.
68. Игнатьева И.А. Экологические права и обязанности в Конституциях государств-участников СНГ // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2002. - № 1. – С.99-110.
69. Третьякова А.А. Понятие экологических прав граждан по законодательству стран-членов Европейского Союза // Экологическое право. – 2002. - № 1. – С.51-57.
70. Калиниченко П.А., Рациборинская Д.Н. Защита экологических прав в законодательстве Европейского сообщества // Экологическое право. – 2003. - № 2. – С. 55-59.
71. Васильева М.И. Права граждан на здоровую окружающую среду: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 1980. – 26 с.
72. Васильева М.И. Судебная защита экологических прав // Государство и право. – 1997. - № 2. – С.119-121.
73. Васильева М.И. Проблемы защиты общественного интереса в экологическом праве // Государство и право. – 1999. - № 8. – С.49-62.
74. Бринчук М.М. Экологические права граждан: условия и гарантии реализации // Социальное государство и защита прав человека / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: ИГП РАН, 1994. – С.102-117.
75. Бринчук М.М. Механизм защиты экологических прав граждан // Конституция Российской Федерации и совершенствование механизсов защиты прав человека // Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: ИГП РАН, 1994. – С.146-162.
76. Бринчук М.М. Правовой механизм подготовки и принятия экологически значимых решений // Государство и право. – 2000. - № 9. – С.38-52.
77. Захарченко Т. Охрана окружающей среды: практическое руководство к юридическим действиям граждан России. – Санкт-Петербург, 1994. – 119 с.
78. Екологічні права громадян: як їх захистити за допомогою закону. – К.: Інформ. аген. “Ехо-Восток”, 1997. – 174 с.
79. Кравченко С. Захист екологічних прав громадян в Україні та США: порівняльний аналіз // Право України. – 1995. - № 5-6. – С.33-36.
80. Кравченко С.М. Судовий захист екологічних прав громадян: теорія і практика // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали I регіональної наукової конференції (лютий 1995 рік). – Львів, 1995.- С.11-13.
81. Боголюбов С.А. Референдумы по экологическим проектам // Государство и право. – 1999. - №11. – С.31-37.
82. Екологічна експертиза: право і практика // В.І.Андрейцев, М.А.Пустовойт, С.В. Калиновський та ін. / За ред. В.І.Андрейцева, М.А.Пустовойта. – К.: Урожай, 1992. – 208 с.
83. Малышева Н.Р., Олещенко В.И. Общественная экологическая экспертиза (организационно-правовой аспект) // Проблеми підвищення ролі державної, наукової і громадської експертизи (Тези доповідей учасників республіканської науково-практ. конференції 28-29 травня 1991р.). - Львів, 1991. – С.34-36.
84. Позняк Е.В. Організація громадської екологічної експертизи як функція управління в галузі екології (соціально-правовий аспект) // Вісник Київського ун-ту. Юридичні науки. – 2001.– Вип. 44. – С.31-35.
85. Позняк Е.В. Реалізація права громадян на участь у проведенні громадської екологічної експертизи // Вісник Київського ун-ту. Юридичні науки. – 2001.– Вип. 41. – С.27-30.
86. Гришин Н.Н. О разработке нормативного акта, регламентирующего обсуждения с общественностью объектов государственной экологической экспертизы // Журнал Российского права. – 2000. - № 3. – С. 67-74.
87. Бесяцкий А.В. Организационно-правовые проблемы оценки воздействия на окружающую среду: Автореф. дис… канд. юрид. наук.: 12.00.06 / Ин-т государства и права Российской Академии наук. – М, 1992. – 24 с.
88. Шемшученко Ю.С. Державний і громадський контроль у галузі охорони навколишнього середовища. – К.: Знання. – 1980. – 48 с.
89. Боголюбов С.А. Правовые проблемы общественного контроля в области охраны природы // Государственный и общественный контроль в области охраны окружающей среды (Тезисы республиканской научно-практической конференции 28-30 ноября 1988г.) / Отв. ред. Ю.С. Шемшученко. – К. – 1988. – С. 169-171.
90. Скрильніков Д.В. Екологічний контроль: питання теорії і практики. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1999. – С. 93-108.
91. Краснова М. Право громадян на екологічну інформацію: проблеми гарантій реалізації та захисту // Право України. – 1997. - № 3. – С.42-48.
92. Краснова М.В. Конституція України та екологічні права громадян // Вісник Київського ун-ту. Юридичні науки. – 2000.– Вип. 37. – С.12-16.
93. Краснова М.В. Гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.06. – Київ, 1997. – 199 с.
94. Кобецька Н.Р. Правове регулювання одержання громадянами екологічної інформації // Право України. – 1996. - №12. – С.67-70.
95. Кобецька Н.Р. Право громадян України та їх об’єднань на участь в прийнятті рішень, пов’язаних з впливом на довкілля // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. статей викладачів юридичного факультету. – Вип.2. – Івано-Франківськ: Плай, 1998. – С.93-108.
96. Оцінка доступу до інформації, участь у прийнятті рішень та правосуддя в Україні / Аналітичний огляд. – К.: ЕкоПраво - Київ, 2004. – 60 с.
97. Погляд громадськості: Екологічна політика в Україні. Матеріали Першої Всеукраїнської конференції екологічної громадськості (Київ, 15-16 грудня 2000 року). – К.: Інфотерра, 2001. – 400 с.
98. Форми участі громадськості в прийнятті рішень, що стосуються питань довкілля / Практичний посібник. – Київ, 2004. – 69 с.
99. Участь громадськості у збереженні малих річок України: матеріали тренінг-курсу. – К.: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2005. – 380 с.
100. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: УРЕ, 1986. – 800 с.
101. Мартиненко В.М. Інноваційна стратегія демократичного розвитку України: від місцевої демократії до демократичної держави [Монографія]. – Х.: Константа, 2004. – 225 с.
102. Рубцов В.П. Засоби громадської участі. Науково-практичний збірник модельних місцевих нормативних актів. – К.: Екософія, 2003. – 100 с.
103. Управління за участю громадян: міжнародний досвід та рекомендації для України. – К.: К.І.С., 2004. – 124 с.
104. Тустановська І. Участь громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень: необхідність законодавчого забезпечення // Погляд громадськості: Екологічна політика в Україні. Матеріали Першої всеукраїнської конференції екологічної громадськості (Київ, 15-16 грудня 2000 року). – К.: Інфотерра, 2001. – С.100-102.
105. Мерія і громадяни – довіра через співпрацю. Інститут імені Пилипа Орлика. – Київ, 1999. – 148 с.
106. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. - М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2 - 359 с.
107. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Юрид. лит., 1962. – 212 с.
108. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. кол: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т.1: А-Г. - 672 с.
109. Котелевець А.В. Актуальні питання правозастосовчої діяльності у галузі екології: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.06. – Х., 1999. – 181 с.
110. Орлов М. Проблеми захисту природних права людини і юридичних осіб у сфері екології // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 2. – С. 114-124.
111. Соскін О. Механізми підтримки місцевою владою НДО, що відповідають пріоритетам розвитку міста в гуманітарній сфері // Взаємодія між міською владою та недержавними організаціями – запорука поглиблення демократичних реформ в Україні: Збірка матеріалів. – К.: Ін-т трансформації суспільства, 2001. – 136 с.
112. Збігнєв Л. Кілька зауважень про роль неурядових організацій у демократичній державі. – Львів: Товариство Лева, 1999. – 12 с.
113. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 40-41, 42. – Ст. 492.
114. Новіков М.М. Об’єднання громадян у механізмі взаємодії держави і громадянського суспільства: Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Харків, 2002. – 18 с.
115. Экология. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. проф. С.А.Боголюбова. – М.: Норма, 2000. – 448 с.
116. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - № 5: Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – 464 с.
117. Котюк І. Основи публічного права України. – К.: Логос. – 160 с.
118. Селіванов В.М. Громадянське суспільство в Україні: проблеми формування і взаємодії з державою // Громадянське сусп-во і підприємництво в Україні: Зб. наук. праць. – К.: Манускрипт, 1996. – С.1-26.
119. Тихомиров Ю.А.Управленческое решение. – М.: Наука, 1972. – 288 с.
120. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
121. Закон України “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 48. - Ст.254.
122. Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за Конституцією України // Право України. – 1998.- № 5. – С. 21-24.
123. Закон України від 21 травня 1997 року “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради. – 1997. - № 24.- Ст.170.
124. Сушинський О.І. Контроль у сфері публічної влади: теоретико-методологічні та організаційно-правові аспекти: Монографія. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 468 с.
125. Мороз Г.В. Визначення поняття “громадськість” у контексті природоохоронної діяльності // Право України. – 2004. - № 8. – С. 100-103.
126. Лісовий кодекс України // Кодекси України. – К.: Юрінком Інтер. – 1997. – Кн.3. – С.311-348.
127. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 24. – Ст. 189.
128. Кодекс України про надра // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 36. – Ст. 340.
129. Закон України від 21 червня 2001 року “Про охорону атмосферного повітря” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 48. – Ст. 252.
130. Закон України від 13 грудня 2001 року “Про тваринний світ” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 14. – Ст. 97.
131. Козак З., Тустановська І. Доступ до правосуддя з питань довкілля. Посібник. – Львів: Мета, 2002. – 200 с.
132. Скоблик В. Залучення громадян до державного управління. – Ужгород, 1997. – 28 с.
133. Чуб О.О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2004. – 21 с.
134. Довідник з прав людини. – К.: Право, 1995. – 138 с.
135. Багін О. Участь громадських організацій у реалізації місцевих екологічних планів дій // Погляд громадськості: Екологічна політика в Україні. Матеріали Першої Всеукраїнської конференції екологічної громадськості (Київ, 15-16 грудня 2000 року). – К.: Інфотерра, 2001. – С.171-175.
136. Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навчальний посібник / За ред. В.В.Кравченка. – К.: Атіка, 2004. – 264 с.
137. Кравченко В.В. Форми участі неурядових структур у розвитку місцевого самоврядування // Роль громадських організацій та інших неурядових структур у становленні та розвитку місцевого самоврядування. – К.: Атіка, 2003. – С.50-54.
138. Прієшкіна О.В. Правове регулювання безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 19 с.
139. Хоменець Р. Участь населення у вирішенні питань місцевого значення // Право України. - 2000. - № 7. – С.21-22.
140. Скрильніков Д. Концепція нормативного акту про участь громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень // Вісник екологічної адвокатури. – 2000. - № 11. – С.42-45.
141. Вісник екологічної адвокатури. – 2001. - № 16. – С.19-20.
142. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 січня 2002 року “Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2002 році” // http://www.rada.gov.ua/
143. Доклад об осуществлении Орхусской конвенции в Украине // http://www.menr.gov.ua/
144. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя (проблеми теорії і практики) // Право України. – 2001. - №11. – С.28-31.
145. Боголюбов С.А. Правовое стимулирование гласности экологических мероприятий // Советское государство и право. – 1986. - №8. – С.80-88.
146. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдум в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 252 с.
147. Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів // Віче. – 2000. - №8(101). – С.57-69.
148. Федеральный закон от 10 января 2002 г. № 7-ФЗ “Об охране окружающей среды” // www.duma. gov. ru
149. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554 “Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” // Збірник нормативних актів України про охорону навколишнього природного середовища. - Т.2. – Чернівці: Зелена Буковина, 1996. – С.173-174.
150. Закон України від 18 січня 2001 року “Про об’єкти підвищеної небезпеки” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 15. – Ст.73.
151. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25-26. – Ст. 131.
152. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Постатейні матеріали: Офіц. вид. станом на 24 травня 2002 року – Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство “ІВА”, 2002. – 724 с.
153. Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: Навчальний посібник. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2001. – 262 с.
154. Закон України від 4 квітня 1995 року “Про комітети Верховної Ради України” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 19. – Ст.134.
155. Слухання у комітетах Верховної Ради України: Практ. посіб. / Програма сприяння парламенту України. – 2-ге вид., допов. – К.: К.І.С., 2002. – 186 с.
156. Чернега Р.Т. Типове положення про громадські слухання, як один із шляхів вдосконалення участі громадян у місцевому самоврядуванні України // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2003. – С.66-68.
157. Шара Л. Кращий досвід громадських слухань в Україні. – К.: Фонд “Європа XXI”, 2002. – 100 с.
158. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических заведений. – М.: Юристь, 2002. – 688 с.
159. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки» // http://www.rada.gov.ua/
160. Экология и нарушение прав человека: Специальный доклад Уполномоченного по правам человека в РФ. – М.: Юриспруденция, 2002. – 64 с.
161. Гаращук В.М. Екологічний контроль як чинник екологічної безпеки суспільства // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. – 2002. - Вип. 3. – Х.: Право. – С.133-140.
162. Гетьман А.П., Здоровко Л.М. Регіональний екологічний контроль: теорія правового регулювання: Монографія. – К.: Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи, 2004. – 216 с.
163. Петров В.В. Экология и право. – М.: Юрид. лит., 1981. – 224 с.
164. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория, практика правового регулирования: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.06. – М., 1992. – 35 с.
165. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – Ст.27.
166. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року № 88 “Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля” // http://www.rada.gov.ua/
167. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду в державному управлінні: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2003. - 35 с.
168. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року 188/98-ВР “Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 38-39. - Ст.248.
169. Лазор О.Я. Екологічна експертиза: теорія, методологія, практика: Монографія / За науковою редакцією М.Д. Лесечка. – Львів: Ліга-Прес, 2002. – 364 с.
170. Позняк Е.В. Правові аспекти громадської екологічної експертизи // Вісник Київського ун-ту. Юридичні науки. – 2000.– Вип. 37. – С.38-42.
171. Корабльова А.І., Чесанов Л.Г., Долгова Т.І., Шапарь А.Г., Огир Л.Б.: Екологічна експертиза та екологічна інспекція. – Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 2002. – 220 с.
172. Пордю М. Общественная экспертиза проекта строительства атомного реактора в г. Сизвелл: на пути к оценке влияния на окружающую среду // Право окружающей среды в СССР и Великобритании. – М.: ИГП АН СССР, 1988. – С. 100-104.
173. Закон України від 10 лютого 1995 року “Про наукову і науково-технічну експертизу” // Відомості Верховної Ради. – 1995. - № 9. - Ст.56.
174. Федеральный закон “Об экологической экспертизе”// www.duma. gov. ru
175. Комментарий к Федеральному закону “Об экологической экспертизе” / Отв. ред. проф. М.М.Бринчук. – М.: изд-во БЕК, 1999. – 224 с.
176. Постанова Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року “Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні” // Відомості Верховної Ради. – 1994. - № 6. – Ст.30.
177. Ткачук А. Населення чи громада? Або як впливати на місцеву владу. – К.: Ін-т громад. суспільства, 2001. – 80 с.
178. Статут територіальної громади міста Івано-Франківська, затверджений міським головою 7 травня 1999 року.
179. Мягченко М. Загальнотеоретичні засади діяльності органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування в Україні // Право України. – 2000. - № 7. - С.18-20.
180. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року “Про затвердження Порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій” // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА-ЗАКОН, ІАЦ “ЛІГА”, ЛІГАБізнесінформ, 2004.
181. Кононенко О. Проблеми реалізації конституційного права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації // Право України. - 1998. – № 2. – С.48-50.
182. Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх спр