МЕТОДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДУ ПРАВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН…………………………... 11
1.1. Теоретичні засади дослідження методу правого регулювання суспільних відносин……..…………………………………………………….. 11
1.2. Зміст методу правового регулювання суспільних відносин……. 40
Висновки до розділу 1 ………………………………………….... 48
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ МЕТОДІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН ……...…………………………..…………………………….. 50
2.1. Взаємообумовленість предмета і методу в аграрному праві .…... 50
2.2. Поняття і сутність методів правового регулювання аграрних відносин..…..……………………………………....……………………….. 68
Висновки до розділу 2 ………………....………………………… 79
РОЗДІЛ 3. ЕЛЕМЕНТИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ ЗМІСТ МЕТОДІВ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН…………… ………………. 83
3.1. Підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин як елемент, що зумовлює зміст методу правового регулювання …………… 83
3.2. Характеристика правового становища суб’єктів аграрних правовідносин……………………………………………………………. 112
3.3. Способи формування прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин……………………………………………………………. 129
3.4. Юридична відповідальність як елемент, що зумовлює зміст методу правового регулювання аграрних відносин .…………...……………….. 146
Висновки до розділу 3…..……………….……………………….. 170
ВИСНОВКИ ……………………........…………………………………… 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......……………..……………... 184

ВСТУП

Актуальність теми. Процес реформування умов політичного і соціально-економічного життя, що відбувається в Україні, відчутно впливає на аграрні відносини і визначає зміни в їхньому правовому регулюванні.
Ці зміни пов’язані насамперед із закріпленням у Конституції України рівноправності різних форм власності, на основі якої здійснюється аграрно-виробнича діяльність фізичних та юридичних осіб, захистом прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст. 13), проголошенням свободи праці і можливостей вибору професії і роду трудової діяльності. В Україні нині оновлюється законодавство, чимдалі ширше впроваджуються демократичні методи регулювання суспільних відносин, у тому числі відносин в аграрному секторі економіки за участю сільськогосподарських товаровиробників.
Саме ці чинники визначили важливість дослідження питань щодо сучасних способів правового регулювання аграрних відносин. Ринкові перетворення суттєво змінили характер виробничих відносин, у складному комплексі яких виникають і розвиваються специфічні аграрні відносини, що становлять предмет правового регулювання аграрного права як самостійної галузі в системі права України.
Відомо, що аграрне право як самостійну галузь права визначають не тільки особливості аграрних відносин, а й особливості методів правового регулювання. Тому однією з важливих проблем дослідження є їх всебічний аналіз, виявлення сукупності способів правового регулювання, які застосовуються в аграрному праві, як чинника, що зумовлює поряд із предметом правового регулювання самостійність галузі аграрного права.
Аграрне право за допомогою методів правового регулювання впливає на сільськогосподарське виробництво, якому властивий широкий спектр суспільних відносин, що пов’язані із землеробством, а саме: земельних, майнових, членських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин. На специфіку аграрного виробництва впливають об’єктивні чинники, що зумовлені зацікавленістю держави у відокремленому регулюванні суспільних відносин і виявляються у наявності значного аграрного законодавства, а також у відповідних методах регулювання цих відносин [1] .
За допомогою методів правового регулювання аграрне право впливає на аграрні відносини і таким чином забезпечує виробничо-господарську діяльність аграрних товаровиробників, їхнє, а також працівників сільськогосподарських підприємств правове становище, можливість брати участь в управлінні справами таких підприємств. Крім того, воно впливає на трудові відносини і захист трудових, земельних, майнових прав членів і працівників аграрних підприємств тощо, тобто створює необхідні правові умови для досягнення оптимального балансу інтересів сторін аграрних правовідносин, а саме: громадянина (як члена, працівника, засновника сільськогосподарського підприємства) і аграрного товаровиробника.
Всебічне дослідження кожного із використовуваних методів, необхідного їх поєднання у правовому регулюванні аграрних відносин слугує теоретичною основою постійного процесу вдосконалення аграрного законодавства, що є дуже важливим при вступі України до Світової Організації Торгівлі, Європейського Союзу, а також при прийнятті в перспективі Аграрного кодексу України, який за своїм змістом має відповідати новій системі економічних відносин в аграрному секторі економіки.
У сучасних умовах господарювання правове регулювання аграрних відносин потребує більшої гнучкості і динамічності, що дасть змогу враховувати особливості розвитку, виробничої сільськогосподарської діяльності окремих галузей аграрного виробництва. В процесі реформування аграрного законодавства вирішується завдання гармонічного поєднання різних способів правового регулювання специфічних аграрних відносин.
Дослідження методу правового регулювання аграрних відносин видається необхідним і закономірним процесом у розвитку сучасної аграрно-правової науки. Критерії, згідно з якими аграрне право як галузь права позиціонується в розряд самостійної і відносно відокремленої, стійко посідають своє місце в теорії аграрного права.
При виборі теми дисертаційного дослідження враховувалася не тільки її безперечна актуальність, а й стан розроблення в науці аграрного права.
Теоретичною базою для вирішення поставлених завдань і формування висновків дисертаційної роботи стали праці представників вітчизняної і зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі теорії держави і права, аграрного, цивільного, господарського, земельного, екологічного, трудового, адміністративного та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці С. С. Алексєєва, В. І. Андрейцева, Л. В. Афанасьєвої, Н. О. Багай, З. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистрова, Ц. В. Бичкової, А. І. Бобильова, С. М. Братуся, М. М. Вєдєніна, О. Б. Венгерова, О. М. Вітченка, А. П. Гетьмана, В. В. Глущенка, В. М. Горшеньова, В. К. Гуревського, В. С. Єлісеєва, В. П. Жушмана, М. І. Козиря, В. М. Корельського, В. М. Кудрявцева, В. В. Лазарєва, В. В. Лаптєва, Р. З. Лівшиця, В. К. Мамутова, М. І. Матузова, В. С. Нерсесянця, О. С. Пашкова, О. М. Пащенка, П. Д. Пилипенка, О. О. Погрібного, С. В. Полєніної, В. К. Попова, С. В. Привалова, О. І. Процевського, І. С. Самощенка, М. М. Семенюти, В. І. Семчика, О. Ф. Скакун, В. Д. Сорокіна, Є. А. Суханова, Н. І. Титової, Ю. К. Толстого, В. Ю. Уркевича, В. І. Федоровича, В. М. Хропанюка, К. А. Шайбекова, В. С. Шелестова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, Л. С. Явича, В. Ф. Яковлєва, В. З. Янчука та інших науковців.
У процесі дослідження використані правові акти України, Російської Федерації, Республіки Узбекистан тощо.
Разом з тим, у юридичній літературі на сьогодні ще не отримала достатнього висвітлення низка питань, пов’язаних з методами правового регулювання аграрних відносин. Тому в цій роботі здійснено спробу обґрунтувати об’єктивну необхідність змішаного поєднання різних способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин стосовно сучасних умов здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності аграрними товаровиробниками. Наведене зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження та визначає її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам державної політики України в галузі підвищення ефективності сільського господарства в сучасних умовах. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки (економіко-правовий аспект)” (державна реєстрація № 0186.0.070869).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні методів правового регулювання аграрних відносин як структурно-складового утворення, виявленні їх місця в механізмі правового регулювання. Саме тому дослідження присвячене аналізу й узагальненню основних теоретичних положень, викладених вченими як у загальнотеоретичних працях, так і в галузі аграрного і суміжного з ним права щодо питання про поняття методу правового регулювання аграрних відносин, його змісту та значення в механізмі правового регулювання аграрних відносин у сучасний період. Зазначене становить основу теорії методу, яка необхідна для подальшого розроблення низки прикладних питань (предмета аграрного права, ефективності правового регулювання тощо), а також наукову базу для спеціальних досліджень тенденцій розвитку аграрного законодавства й шляхів його вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети на вирішення були поставлені такі основні завдання:
- вивчити та узагальнити теоретичні положення науки загальної теорії права, аграрного, земельного, екологічного, трудового та інших галузей права щодо питання про поняття способів і змісту правового регулювання специфічних аграрних відносин;
- визначити на основі досліджень теоретичних положень науки аграрного права, чинного законодавства елементи методу правового регулювання аграрних відносин;
- проаналізувати способи (прийоми) правового регулювання суспільних відносин з урахуванням специфічного предмета аграрного права;
- дослідити особливості впливу методу правового регулювання на процеси виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин;
- показати вплив методу правового регулювання на формування прав і обов’язків сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних правовідносин;
- обґрунтувати значення юридичної відповідальності як елемента змісту методу правового регулювання аграрних відносин;
- розробити і надати конкретні рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання аграрних відносин (членських, трудових, земельних тощо), що виникають і функціонують у аграрних товаровиробників під час здійснення сільськогосподарської діяльності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення сільськогосподарського виробництва, та методи правового регулювання аграрних відносин.
Предметом дослідження є теоретичні і прикладні питання способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин; відповідні норми аграрного, земельного, трудового цивільного, адміністративного права, які регламентують членські, трудові, земельні, майнові, організаційно–управлінські відносини при здійсненні діяльності сільськогосподарськими товаровиробниками.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності й особливостей окремого досліджуваного питання. Зокрема, при аналізі теоретичних праць і визначення ключових понять застосовувалися категорії й прийоми формальної логіки (поняття, судження, синтез, порівняння, узагальнення тощо); структурно-функціональний метод – при визначенні ролі і місця способів правового регулювання аграрних відносин; порівняльно-правовий метод – для співвідношення норм національного законодавства, що закріплюють основні способи (прийоми) правового регулювання, з правовими нормами законодавства інших держав; системний метод – при дослідженні системних зв’язків між нормативними правовими актами та їх застосуванні. Особливу увагу в роботі приділено вивченню наукових концепцій, які впливають на розвиток вчення про метод правового регулювання, в галузі філософії і теорії права, а також аграрного, земельного, екологічного, цивільного, адміністративного, трудового права тощо.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація являє собою в науці аграрного права сучасного періоду перше комплексне монографічне дослідження використовуваних методів правового регулювання аграрних відносин у нових економічних умовах здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності аграними товаровиробниками. На підставі аналізу теоретичних положень науки загальної теорії права, аграрного, земельного, екологічного, трудового та інших галузей права, чинного аграрного законодавства, практики правового регулювання аграрних відносин у роботі обґрунтовується необхідність використання методу (способів, прийомів) правового регулювання аграрних відносин як відносно самостійного явища правової дійсності.
Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у таких теоретичних положеннях та висновках дисертації, що виносяться на захист:
– уточнено поняття методу правового регулювання аграрних відносин як сукупності установлених державою способів (прийомів) правового регулювання, що характеризуються особливостями юридичного впливу норм аграрного права на суспільні відносини, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої сільськогосподарської діяльності;
– по-новому розкрито положення про визначальну роль специфічності предмета для галузевого методу правового регулювання. Саме специфічні аграрні суспільні відносини, які становлять предмет аграрного права, зумовлюють використання диспозитивного або імперативного методів як універсальних способів правового регулювання таких відносин;
– з додатковим обґрунтуванням зроблено висновок про зворотний вплив, що його справляють методи правового регулювання на предмет галузі права, оскільки саме через предмет, тобто суспільні відносини, котрі регулюються нормами аграрного права, універсальні методи (диспозитивний та імперативний) закріплюються як необхідні і стають матеріальним вираженням у вигляді «змішаного» методу, який використовується в аграрному праві з урахуванням різноманітності правовідносин і особливостей їх регулювання;
– уперше в науці аграрного права обґрунтовано положення про те, що використовуваний «змішаний» метод правового регулювання аграрних відносин, поряд зі сформованим специфічним предметом правового регулювання суспільних аграрних відносин, обумовлює самостійність галузі аграрного права в системі права України;
– здійснено новий підхід щодо висновку про те, що структурно-галузевий «змішаний» метод складається із специфічних способів, за допомогою яких здійснюється безпосереднє правове регулювання аграрних відносин. Специфіка «змішаного» методу аграрного права відображається в застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання аграрних відносин: позитивного зобов’язання, дозволу, заборони;
– знайшло подальше обґрунтування щодо положення про те, що виникнення, зміна і припинення аграрних правовідносин, формування прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин, а також юридична відповідальність є елементами, які зумовлюють зміст методів правового регулювання аграрних відносин.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення і пропозиції є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при вдосконаленні законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство”, Земельного кодексу України тощо. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть стати основою для подальших наукових розробок.
Окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані:
- у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблем способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин;
- у правотворчій сфері – при розробленні проектів нормативно-правових актів, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрного права;
- у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу “Аграрне право України”, викладанні відповідної навчальної дисципліни, науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані в навчальному процесі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладенні курсу “Аграрне право України”, відображені у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та двох тезах наукових конференцій, зокрема: на науково-практичній конференції «Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин» (м. Львів, 26 вересня 2003 р.), міжвузівській науково-практичній конференції «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в публікаціях, а саме: у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, двох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, в тому числі основного тексту – 183 сторінки. Загальна кількість використаних джерел – 241 найменуваня.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз методу правового регулювання аграрних відносин дає підстави зробити такі висновки.
1. Об'єктивним у галузевому методі є, по-перше, незмінність суті загального методу правового регулювання (особливо «всепроникнення» тріади способів правового регулювання), а по-друге, об'єктивність предмета правового регулювання. Саме специфіка предмета галузі права насичує, наповнює загальний метод правового регулювання і трансформує його в галузевий.
2. Формування методу правового регулювання як способу впливу на суспільні відносини з метою їхнього врегулювання зумовлено предметом правового регулювання, політичним і економічним становищем у державі, розвитком демократії в суспільстві, рівнем правової свідомості і культури, а також волею держави.
3. Метод правового регулювання не повинен бути обмежений рамками якогось одного етапу правового регулювання. Вплив на волю суб'єктів справляє вся норма права, а не диспозиція, гіпотеза або санкція, взяті окремо.
4. У характеристику норми права включена її властивість – в якому порядку вона була прийнята: централізованому чи децентралізованому. Те, на якому рівні така норма встановлена (на загальнодержавному, локальному), безсумнівно впливає на волю суб'єктів суспільних відносин, скеровуючи їхню поведінку на досягнення бажаного для держави результату. Більш того, саме своєрідність порядку встановлення, зміни і скасування норм права дає змогу концентрувати ініціативу зацікавлених суб'єктів у такому встановленні, зміні або скасуванні на певних рівнях правового регулювання.
5. Загальному методу правового регулювання характерне використання системи трьох способів правового регулювання (своєрідної тріади) – вказівки (позитивного зобов’язання), заборони і дозволу. Такі способи є складовими методу, його «будівельним матеріалом» (юридичною «речовиною»).
6. Дозвіл, вказівка і заборона природно і неминуче взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія має на меті забезпечити належну ефективність того елемента з названої тріади, який у даній конкретній ситуації виконує роль прямого регулятора відповідних соціальних зв'язків.
7. Завдяки поділу способів (прийомів) правового регулювання на імперативний (який складається з вказівки і заборони внаслідок сутнісної схожості цих способів) і диспозитивний (до якого входить дозвіл), можна стверджувати, що імперативність і диспозитивність правового регулювання присутні, тобто є в наявності в будь-якій галузі права. Відповідне поєднання імперативності і диспозитивності, як універсальних способів, буде ключовою, визначальною сутністю галузевого методу правового регулювання різноманітних правовідносин.
8. Позитивні зобов’язання, заборони і дозволи виконують функції способів регулювання, більш того, мають субстанціональний характер, утворюють «речовину» права як об'єктивної реальності, належать до глибин правової матерії, утворюють первинний, вихідний матеріал, з якого складаються основні конструктивні побудови позитивного права. Предметом аграрного права є суспільні відносини з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Визначальними у цій ланці є відносини з виробництва сільськогосподарської продукції, а її переробка та реалізація – це продовження зазначеного ланцюга на шляху руху сільськогосподарської продукції до споживача.
9. Внутрішньогосподарські відносини слід називати агровиробничими відносинами. Очевидно що такими і є відносини, що складаються всередині сільськогосподарського підприємства і регулюються локальними актами сільськогосподарського підприємства. Зовнішніх відносин по виробництву товарної сільськогосподарської продукції не існує. Такі відносини по виробництву аграрної продукції складаються лише всередині підприємства, існують тільки на внутрішньогосподарському рівні.
10. До сфери регулювання аграрного права входять земельні відносини (як внутрішні, так і зовнішні), пов'язані з цільовим використанням землі як головного засобу виробництва, природного об'єкта і ресурсу в сільськогосподарському виробництві; як об'єкта права власності сільськогосподарських підприємств фермерського господарства, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю тощо) та осіб, що ведуть особисте селянське господарство; як об’єкта права на земельний пай членів сільськогосподарських підприємств, що реалізується ними в разі виходу з підприємства.
11. Особливості предмета правового регулювання аграрного права знаходять вияв саме у внутрішніх (внутрішньогосподарських) майнових аграрних відносинах. До останніх можна віднести майнові відносини з розподілу прибутку, формування майнової (матеріально-технічної) бази діяльності сільськогосподарських підприємств та одержання майнового паю при виході з них тощо.
12. Використання в сільськогосподарському виробництві земель як основного засобу виробництва, залежність виробничого процесу від природних та кліматичних умов, його сезонний характер та інші особливості зумовлюють необхідність специфічного правового регулювання трудових відносин у сільському господарстві. А оскільки трудове право як основна галузь права не покликане враховувати специфічні особливості трудових відносин в аграрному секторі економіки, то такі відносини повинні входити до предмета саме аграрного права. Предмет правового регулювання аграрного права, який не властивий іншим галузям права, – це аграрні правовідносини, що не можуть бути віднесені в сукупності до предметів інших галузей права. Аграрні відносини складаються з комплексу пов'язаних між собою різних видів суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності.
13. Аграрні відносини слід розглядати як сукупність органічно пов’язаних земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських відносин, що виникають у сфері сільськогосподарського виробництва за участю аграрних товаровиробників.
14. Зв’язок предмета та методу правового регулювання аграрного права не можна розглядати лише як вплив предмета на метод. Він є зворотнім. Застосовуючи ті чи інші прийоми впливу на суспільні відносини, закріплені у правових методах праворегулювання, може змінювати характер суспільних відносин.
15. Правові явища виступають не як причина (предмет) та наслідок (метод), вони є взаємопов’язаними та взаємозумовленими. При цьому такий зв’язок має діалектичний, взаємоспрямований характер. Безумовно, що основні «імпульси» впливу спрямовують предмет правового регулювання на метод аграрного права, однак і метод певним чином зумовлює предмет правового регулювання. Саме така характеристика показує неможливість всебічного дослідження методу правового регулювання у відриві від предмета аграрного права.
16. В аграрних відносинах об'єднувальним фактором є спеціальний законодавчий масив, а також той факт, що існують суб’єкти відносин. Завжди однією із сторін у цих правовідносинах виступає аграрний товаровиробник (фермерське господарство, сільськогосподарський кооператив, особисте селянське господарство, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю тощо). Цим відносинам притаманний спеціальний об'єкт правового регулювання, яким є виробництво сільськогосподарської продукції, а також землі сільськогосподарського призначення як засіб виробництва.
17. Виходячи з цілісності аграрних відносин, можна стверджувати про єдиний правовий метод регулювання аграрних правовідносин. Цей метод складається з поєднання універсальних диспозитивного (приватноправового) й імперативного (публічноправового) способів правового регулювання, які можна визначити як змішаний метод правового регулювання аграрних відносин.
18. Змішаний метод правового регулювання аграрних відносин реалізується через характер правових норм. Вони можуть бути імперативними, тобто вимагають від сторін правовідносин належної поведінки (норми-приписи), або можуть забороняти діяти певним чином (норми-заборони). Норми аграрного права можуть мати й диспозитивний характер, тобто надавати суб'єктам правовідносин повну волю дій зі встановлених взаємних прав і обов'язків (дозвільні норми) або пропонувати кілька варіантів поведінки (рекомендаційні норми).
19. Витоки способів регулювання відносин, які є предметом аграрного права, беруть свій початок з цивільних і адміністративних правовідносин і, по суті, є акумуляцією нормативно-правового волевиявлення держави, яка регулює суспільні відносини двома основними методами: цивільно-правовим (диспозитивним) і адміністративно-правовим (імперативним). Метод правового регулювання аграрних відносин являє собою закріплення в аграрному законодавстві сукупності адміністративно і цивільно-правових способів і прийомів.
20. Аграрне право як самостійна галузь права, предметом якої є органічний взаємозв’язок специфічних аграрних відносин, має свій метод правового регулювання, який можна визначити як змішаний метод.
21. Метод справляє вирішальний вплив не тільки на характер зв`язку елементів безпосередньо у правовідносинах, а й на динаміку правовідносин у цілому. Розвиваючись у межах правової норми, метод правового регулювання виявляється у виникненні, зміні і припиненні правовідносин. Тобто такий метод слід пов’язувати з юридичними фактами.
22. Юридичні факти виступають тією « точкою опори », яка дає змогу праву врегулювати відносини. Юридичні факти, таким чином, можна розглядати як один із засобів правового регулювання, і вони є елементом що обумовлює зміст методу правового регулювання аграрних відносин.
23. Встановлення в нормативно-правових актах чіткого кола юридичних фактів, з якими пов’язуються виникнення, зміна і припинення правовідносин, є цілеспрямованим заходом. Можливість чіткого визначення підстав динаміки правовідносин дає змогу закріпити умови створення сільськогосподарських підприємств, наприклад фермерського господарства, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю та ін., і, як наслідок, встановити коло суб`єктів, що підпадають під сферу регулювання конкретного нормативно-правового акта, а також виокремити відносини, які складаються в різних галузях права.
24. Підставою виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин як юридичного факту по створенню фермерського господарства є надані (передані) громадянину у власність або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства внаслідок розпорядчих дій відповідно до законодавства, органів державної влади і органів місцевого самоврядування. У цьому разі використовується диспозитивний метод правового регулювання відносин.
25. Членські відносини в сільськогосподарському кооперативі є підставою для набуття прав і обов’язків члена кооперативу, тобто вони породжують правове становище члена кооперативу. Особи, які працюють, але не є членами сільськогосподарського виробничого або обслуговуючого кооперативу, не можуть мати всіх прав і виконувати всю сукупність обов’язків, передбачених для членів кооперативу.
26. Членство у кооперативі виникає як результат волевиявлення двох сторін – кооперативу та громадянина. Причому прийняття громадянина у члени кооперативу як юридичний факт має для кооперативу не менше значення, ніж для самого громадя-нина, адже таким чином формується склад кооперативу.
27. Членство – це підстава виникнення, зміни і припинення комплексу статутних прав і обов’язків як юридичний факт, що становить відносини, які регулюються нормами права, з відповідним їх поділом на трудові, майнові, управлінські, залежно від об’єкта, який спричинив їхнє виникнення в кооперативі, і виду реально існуючих у кооперативі суспільних відносин, правовою формою яких вони є і де здебільшого використовується метод позитивних приписів (вказівок).
28. Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління гос¬подарською діяльністю (в цьому разі переважно використовується імперативний метод правового регулювання) та суб'єктів господарювання, де домінуючим є метод диспозитивності.
29. Всі суб'єкти аграрного господарювання використовують землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси. То¬му їх статус формується також із урахуванням прав і обов'язків, притаманних виключно землевласникам та землекористувачам (ко¬ристувачам природних ресурсів).
30. Оскільки правове становище сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів аграрних відносин визначається принципом «дозволено все, що не заборонено законом», то значна частина аграрних відносин, в яких учасниками є аграрні товаровиробники, регулюються на підставі дозвільного методу, в якому вирішальну роль відведено такому способу правового регулювання, як дозвіл.
31. Способи правового регулювання є визначальними щодо змісту та напряму методу правового регулювання, в які вони входять. Способи правового регулювання мають найбільшу питому вагу в ньому і є характерними саме для цього методу.
32. Окремі статті спеціальних аграрних законів закріплюють права і обов'язки суб'єктів аграрних правовідносин. Цими правами та обов'язками суб'єкти аграрних правовідносин наділяються у зв’язку з тим, що вони посідають певне становище, – як аграрні товаровиробники. Держава за допомогою аграрного законодавства визначає правову основу, в межах якої можуть здійснювати виробничо-господарську діяльність сільськогосподарські підприємства. Окрім цього, держава завдяки аграрному законодавству формує права і обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва, які автоматично покладаються на них. Статті спеціальних аграрних законів закріплюють дуже важливу правову норму, яка є обов'язковою для виконання суб'єктами аграрного виробництва під час здійснення сільськогосподарської діяльності.
33. Перед кожною групою способів правового регулювання стоять свої завдання, що складаються або в забезпеченні й охороні нормального громадського життя, або в заохоченні особливо позитивних вчинків, а також у стимулюванні розвитку нових відносин.
34. Диспозитивний спосіб правового регулювання застосовується в регулюванні майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин, і це сприяє виникненню великої групи правових прийомів, що перебувають на «службі» диспозитивного способу правового регулювання.
35. Більша частина суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що виникають у сфері майнових відносин, формуються юридичними і фізичними особами на основі правового договору, що являє собою гнучку правову форму, яка може бути використана для регулювання досить різноманітних за своїм змістом відносин. За допомогою цього прийому формуються права й обов'язки, спрямовані на володіння, користування й розпорядження майном. При цьому права й обов'язки виникають тільки в сторін, що домовляються.
36. Юридичну відповідальність слід розглядати як таку, що установлена правовою нормою заходів державного примусу, які застосовується до особи, котра вчинила правопорушення. У правовій нормі визначається коло органів і службових осіб, яким закон надає право застосовувати заходи правового впливу, та порядок (процедура) здійснення функції застосування права. Юридична відповідальність полягає в установленні для правопорушника певних негативних наслідків особистого і/або матеріального характеру і сприяє відновленню порушених особистих і немайнових прав. Наведені положення стосуються і юридичної відповідальності в аграрному праві.
37. Юридична відповідальність у сфері аграрних відносин являє собою правовий інститут, який регулює відносини щодо застосування відповідальності за порушення в галузі аграрних відносин. Різновидом цього інституту є такі види державного примусу, як адміністративна, кримінальна, дисциплінарна й цивільно-правова відповідальність.
38. Не зважаючи на велику кількість галузей у системі права, при класифікації видів юридичної відповідальності за ознакою галузевої належності вирізняють відповідальність адміністративну, кримінальну, дисциплінарну, майнову (матеріальну). При цьому така диференціація відповідальності є діяльністю правотворчою, а не право застосовною, але її підсумком є створення правових основ індивідуалізації юридичної відповідальності.
39. Специфіка окремих видів відповідальності може бути з'ясована і розкрита через характеристику галузевих методів правового регулювання відносин, оскільки одним із елементів є спосіб забезпечення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників суспільних відносин. Той чи інший вид відповідальності зумовлює своєрідність методу, що використовується в певній галузі права для регулювання суспільних відносин.
40. Для юридичної відповідальності особливого значення набуває метод правового регулювання, оскільки для регулювання суспільних відносин використовуються диспозитивний і імперативний методи. При цьому співвідношення імперативного і диспозитивного методів у різних видів юридичної відповідальності не однакове.
41. В аграрному праві відповідальність являє собою комплексний правовий інститут, який охоплює сукупність юридичних норм щодо порушення в сільськогосподарському виробництві. Види відповідальності за порушення норм аграрного законодавства склалися в традиційних галузях права. Вони мають міжгалузеву або загальноправову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки.