ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СПЕЦІАЛІСТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1.
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СПЕЦІАЛІСТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ
1.1. Поняття правового становища спеціалістів сільського господарства................................................................................................13
1.2. Спеціалісти сільського господарства, як суб’єкти аграрних правовідносин..............................................................................................27
1.3. Законодавче забезпечення діяльності спеціалістів сільського господарства.................................................................................................41
Висновки до розділу 1….............................................................................59

РОЗДІЛ 2.
ПРАВОВИЙ СТАТУС СПЕЦІАЛІСТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – ОСНОВА ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА
2.1. Організаційно-правові засади набуття статусу спеціаліста сільського господарства..............................................................................62
2.2. Права та обов’язки спеціалістів сільського господарства.................................................................................................76
2.3. Гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства..................................................................................................97
Висновки до розділу 2................................................................................112

РОЗДІЛ 3.
ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛІСТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
3.1. Поняття та зміст юридичної відповідальності спеціалістів сільського господарства….........................................................................117
3.2. Ретроспективні види аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства.............................................................................133
3.2.1. Дисциплінарна відповідальність спеціалістів сільського господарства................................................................................................133
3.2.2. Матеріальна відповідальність спеціалістів сільського господарства................................................................................................140
3.2.3. Адміністративна відповідальність спеціалістів сільського господарства................................................................................................149
3.2.4. Кримінальна відповідальність спеціалістів сільського господарства................................................................................................158
Висновки до розділу 3................................................................................164

ВИСНОВКИ..................................................................................................................168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................179

ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України проголосила її демократичною державою, при цьому визнала людину найвищою соціальною цінністю, права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності останньої. Це вимагає проведення дослідження прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства через призму конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Загальновідомо, що продовольча безпека є головним пріоритетом напрямів діяльності держави поряд з геополітичною, економічною, енергетичною безпекою нашої країни. Особливу роль у вирішенні цього питання відіграє сільське господарство як складова частина економіки України. Ефективність сільськогосподарського виробництва залежить не тільки від природних, кліматичних та інших умов, а, насамперед, від його кадрового забезпечення, тобто спеціалістів сільського господарства. Принципові зміни в суспільстві, викликані зміною державного устрою та переходом до ринкової економіки, впровадження на селі нових форм господарювання, спричинили також і зміни у правовому становищі працівників сільського господарства, в тому числі і спеціалістів сільського господарства, що потребує негайного дослідження.
За період незалежності України теоретичні розробки в галузі аграрного права були спрямовані на дослідження правового становища нових форм господарювання на селі. Однак не торкнулися дослідження правового становища працівників сільського господарства, і, відповідно, теоретичного осмислення діяльності спеціалістів сільського господарства в умовах ринкової економіки.
Велика кількість як законодавчих так і підзаконних нормативно-правових актів своєю метою мають правове регулювання здійснення сільськогосподарського виробництва. Проте їх основним недоліком є відсутність правових норм присвячених правовому регулюванню трудової діяльності працівників сільського господарства, і, зокрема, спеціалістів.
За останні роки спостерігається відтік спеціалістів сільського господарства. Плинність серед зазначеної категорії працівників сягнула 31 відсотка. У молодих фахівців, які отримали сільськогосподарські спеціальності, відсутнє бажання працювати за спеціальністю. Серед чинників, що впливають на зазначені процеси, можна виділити як політичні (відсутність єдиної державної політики спрямованої на підвищення ролі спеціалістів при веденні сільськогосподарського виробництва), економічні (серед усіх галузей економіки України середня заробітна плата в сільському господарстві найнижча), так і соціальні (відсутність на селі закладів культури, медичних закладів, дошкільних освітніх закладів тощо). Як наслідок державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства є одними з основних пріоритетів державної аграрної політики [66].
Вищезазначені аспекти у своїй сукупності зумовлюють актуальність та необхідність комплексного дослідження правового становища спеціалістів сільського господарства на сучасному етапі.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці відомих вітчизняних вчених-правознавців у галузі аграрного права, зокрема С.Ф. Василюка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, А.М. Статівки, Н.І. Титової, В.Ю. Уркевича, В.І. Федоровича, В.З. Янчука та інших. Виходячи із комплексного характеру дисертаційного дослідження, в роботі також використовувалися праці радянського періоду, зокрема Г.Ю. Бистрова, І.Г. Браги, Ю.О. Вовка, М.І. Козиря, М.С. Сахіпова, М.В. Сторожева, Г.В. Чубукова, К.А. Шайбекова та інших.
Багатогранність категорії «правове становище спеціалістів сільського господарства» зумовила також використання праць відомих науковців у сфері теорії права (С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, М.Г. Матузова, В.С. Нерсесянца, О.Ф. Скакун, Ю.С. Шемшученко та ін.) та трудового права (М.Й. Бару, .Р.І. Кондратьєва, Р.З. Лівшиця, Л.О. Сироватської, Н.М. Хуторян та ін).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам державної політики у сфері підвищення ефективності сільського господарства, в контексті проведення аграрної реформи. Робота виконана у відповідності з Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми «Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України». Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми «Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК» (номер державної реєстрації 0199U002510), а також планами та програмами наукової та педагогічної роботи юридичного факультету, кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного аграрного університету.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного науково-теоретичного аналізу правового становища спеціалістів сільського господарства, визначення їх місця та ролі при здісненні сільськогосподарського виробництва, аналізі законодавчих та локальних нормативно-правових актів щодо закріплення в них прав і обов’язків спеціалістів сільського господарств, та їх спрямованості на регулювання трудових відносин в АПК. На основі проведених досліджень пропонуються нові теоретичні підходи до розуміння правового становища спеціалістів сільського господарства та вносяться пропозиції щодо удосконалення законодавства про діяльність спеціалістів сільського господарства.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
- охарактеризувати юридичну природу категорії «правове становище спеціалістів сільського господарства», визначити структуру та сформулювати поняття;
- дослідити правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства;
- розкрити сутність організаційно-правових підстав набуття статусу спеціаліста сільського господарства;
- провести аналіз прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства;
- виявити особливості юридичної відповідальності спеціалістів сільського господарства;
- проаналізувати законодавчі та локальні нормативно-правові акти, які регулюють діяльність спеціалістів сільського господарства;
- розробити рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність спеціалістів сільського господарства.
Об’єктом дослідження є теоретичні наукові доробки з проблем аграрного права та правового становища працівників сільського господарства; норми законодавчих та локальних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність працівників сільського господарства.
Предметом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають та функціонують при здійсненні діяльності спеціалістами сільського господарства, реалізації належних їм прав та обов’язків.
Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження слугував загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, метод системного аналізу. Результати дослідження також здобуто за допомогою наступних методів наукового пізнання:
- історичний метод покладено в основу дослідження правового становища спеціалістів сільського господарства на різних історичних етапах;
- за допомогою порівняльно-правового методу виявлялися загальні риси і специфічні особливості прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства; а також використовувався в процесі аналізу наукової літератури;
- функціонально-правовий метод виступив основою дослідження ефективності норм законодавчих та локальних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність спеціалістів сільського господарства;
- структурно-функціональний метод використовувався при характеристиці окремих елементів категорії «правове становище»;
- формально-логічний метод сприяв формулюванню визначення «правове становище спеціалістів сільського господарства» та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в незалежній Україні комплексним науковим дослідженням правового становища спеціалістів сільського господарства, їх діяльності в умовах ринкового господарювання. У результаті проведеного дослідження отримано наукові результати, сформульовано положення, що виносяться на захист:
1. Визначення:
а) правове становище спеціалістів сільського господарства – це складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами та обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених завдань;
б) спеціалісти сільського господарства – особи, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також особи, які здобули освіту за однією із загальних професій та працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю;
в) правові гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства можна визначити як сукупність закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення.
г) позитивна відповідальність спеціалістів сільського господарства – це виконання закріплених правовими нормами юридичних обов’язків, яке реалізується в правомірній поведінці зазначеної категорії суб’єктів правовідносин;
д) ретроспективний вид юридичної відповідальності – це закріплений у правових нормах обов’язок спеціаліста сільського господарства відповідати за свої вчинки шляхом перетерпіння негативних наслідків як майнового так і особистого характеру;
е) загальна (абстрактна) правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства – це юридичні можливості будь-якої особи, яка наділена статусом спеціаліста сільського господарства, мати певні права та обов’язки і своїми діями їх реалізовувати;
є) індивідуальна (персоніфікована) правосуб’єктність – це юридичні можливості конкретно-визначеного спеціаліста сільського господарства мати відповідний комплекс прав та обов’язків і своїми діями їх реалізовувати.
2. Визначено елементний склад категорії «правове становище спеціалістів сільського господарства»: правосуб’єктність як передумова виникнення правового статусу; правовий статус (основа правового становища), який включає в себе права, обов’язки та гарантії їх реалізації; юридична відповідальність – звіт суб’єкта за свою діяльність.
3. Встановлено, що набуття статусу спеціаліста сільського господарства та виникнення спеціальної правосуб’єктності відбувається в один момент. Умовами настання такого моменту є: 1) здобуття відповідної освіти і
2) виникнення аграрно-трудових правовідносин. Спеціальна правосуб’єктність може бути загальна (абстрактна) та індивідуальна (персоніфікована).
4. Підтримується концепція «вузької сфери дії» трудового права і стверджується про існування інституту «аграрно-трудових правовідносин». Аграрно-трудові правовідносини спеціалістів сільського господарства виникають у разі:
- зайняття особою, після здобуття відповідної освіти, господарською діяльністю аграрного спрямування із створенням аграрних підприємств, функціонування яких пов’язане з безпосередньою трудовою діяльністю їх членів (ведення фермерського господарства), а також ведення особистого селянського господарства;
- виявлення волі особи на вступ до аграрного кооперативного підприємства (факт членства);
- укладення трудового договору між особою, яка закінчила відповідний навчальний заклад, і аграрним підприємством.
5. Здійснено класифікацію прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства. За природою виникнення та характером вони поділяються на:
а) конституційні права і обов’язки, які є визначальними і системоутворюючими;
б) права і обов’язки, обумовлені специфікою організації праці (до якої можна віднести організаційні, майнові, соціальні, фінансові тощо);
в) права і обов’язки, які обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва та відповідними завданнями і функціями, в основу градації яких покладено фах працівника (загальні і професійні; серед професійних виділяємо «організаційно-технологічні права та обов’язки» і «права та обов’язки спеціалістів сільського господарства щодо проведення аграрної та земельної реформ»).
6. Стверджується, що спеціалісти сільського господарства за вчинення правопорушень притягуються до «аграрно-правової відповідальності», норми якої складають комплексний міжгалузевий інститут, до якого входять такі види відповідальності: дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, адміністративна відповідальність, цивільна відповідальність кримінальна відповідальність. Особливість аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства полягає в тому, що вони виступають спеціальними суб’єктами, які наділені повноваженнями службової особи.
7. Пропонується ідея створення «Всеукраїнського об’єднання спеціалістів сільського господарства», що сприяло б: відповідній співпраці з органами державної влади, насамперед з метою покращання правового регулювання діяльності спеціалістів; захисту та відновленню порушених прав, адже загальновідомою є істина, що «один в полі не воїн»; можливості законотворчої ініціативи та представлення своїх інтересів при прийняті нормативно-правових актів у всіх органах державної влади та на всіх рівнях місцевого самоврядування.
8. Сформульовано окремі науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулюванню діяльності спеціалістів сільського господарства, а саме:
- закріпити у різних нормативно-правових актах, які визначають правове становище суб’єктів аграрного права, зокрема у Законах України «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», імперативну правову норму з таким формулюванням: «З метою дотримання вимог раціонального використання земель, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва сільськогосподарське підприємство зобов’язане залучати до роботи спеціалістів сільського господарства з основного виду діяльності, на умовах трудового договору (членства) у разі відсутності спеціальної освіти із зазначеного напряму у працівників даного господарства»;
- закріпити імперативну вказівку, яка б змушувала при залученні до роботи спеціалістів сільського господарства поряд із закріпленням трудової функції визначати розмір оплати праці;
- прийняти Закон України «Про спеціалістів сільського господарства», оскільки діяльність зазначеної категорії осіб має істотну специфіку, яку необхідно врахувати в окремому нормативно-правовому акті.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використанні як при удосконаленні законодавчих так і підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність не тільки спеціалістів сільського господарства, а й інших категорій працівників. Певні положення можуть бути використанні у практичній діяльності при розробці локальних нормативно-правових актів аграрних підприємств.
Отримані висновки, положення та пропозиції є певним внеском в теорію аграрного права і можуть слугувати підставою для подальших теоретичних та практичних досліджень. Одержані результати можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу «Аграрне право», а також при підготовці підручників, навчальних посібників, курсу лекцій, методичних рекомендацій з аграрного права для студентів юридичних та аграрних навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження були обговорені на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету та апробовані в навчальному процесі юридичного факультету Національного аграрного університету.
Основні теоретичні положення, висновки і практичні рекомендації дисертаційної роботи були викладені на наступних наукових конференціях: Третя Міжнародна конференція «Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень – відповіді на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції» (м. Київ, 2003р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 2004р.); Державній науковій конференції «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки» (м. Біла Церква, 2004р.); Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики» (м. Мінськ, 2004р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора, академіка АПрНУ, Заслуженого діяча науки і техніки України В.З. Янчука «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (м. Київ, 2005р.); ІІ міжвузівська науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк 2005р.).
Публікації. Сформульовані в дисертації наукові положення висновки та пропозиції відображено в 10 наукових публікаціях, з яких 5 статей у фахових виданнях та 5 тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів та 4 пункти, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, з них список використаних джерел 23 сторінки, що налічує 248 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження ми можемо зробити теоретичні висновки стосовно розуміння правового становища спеціалістів сільського господарства та сформулювати практичні рекомендації, що дозволить удосконалити правове регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства.
В юридичній літературі не існує єдиного розуміння поняття правового становища суб’єкта правовідносин і його елементного складу. Ми розуміємо правове становище суб’єкта правовідносин як складну юридичну категорію, основою якої є правовий статус, а також до якої включаються правосуб’єктність як передумова виникнення правового статусу та юридична відповідальність – як звіт суб’єкта за свою діяльність. Правовий статус включає в себе суб’єктивні права, юридичні обов’язки та гарантії їх реалізації. Таким чином, даний підхід є основою для дослідження правового становища спеціалістів сільського господарства.
В науково-теоретичному плані пропонуємо таке розуміння: «правове становище спеціалістів сільського господарства – це складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами і обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених на них завдань».
Правове становище суб’єктів правовідносин характеризується як в статиці так і в динаміці. Статика правового становище відображена у нормативно-правових актах, які закріплюють основні, вихідні юридичні позиції спеціалістів сільського господарства. Динамічний аспект відображає рух, який показує зміну тих чи інших суб’єктивних прав і обов’язків при їх безпосередній реалізації, які обумовлені змінами інтересів і потреб, як самих спеціалістів так і підприємств.
Існують різновиди правового становища – загальний, галузевий, спеціальний і конкретний. Загальний вид – правове становище особи, галузевий вид – працівників сільського господарства, спеціальний – спеціалістів сільського господарства, конкретний – правове становище окремого спеціаліста. Зазначені різновиди взаємодіють між собою на двох рівнях: вертикальному і горизонтальному. На вертикальному вони взаємодіють між собою за ступенем загальності. Так на вищому щаблі стоїть загальне правове становище особи, далі йде галузеве і т.д. На горизонтальному взаємодіють «рівні» правові становища, наприклад, галузевий вид правового становище (працівників сільського господарства) взаємодіє з іншим галузевим видом (працівників металургійної промисловості) і т. д.
Спеціалістами сільського господарства є особи, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також особи, які здобули освіту за однією із загальних професій, та які працюють у сільськогосподарських підприємствах, незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю.
Спеціалісти сільського господарства з набуттям статусу спеціаліста сільського господарства наділяються спеціальною компетенцію і відповідно є суб’єктами внутрішньогосподарських аграрних правовідносин, насамперед, аграрно-трудових правовідносин. Ми підтримуємо концепцію «вузької сфери дії» трудового права і стверджуємо про існування інституту «аграрно-трудових правовідносин».
Спеціалісти сільського господарства наділені спеціальною правосуб’єктністю. Умовами виникнення спеціальної правосуб’єктності є: 1) здобуття відповідної освіти; 2) виникнення аграрно-трудових правовідносин. Спеціальна правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства, може бути загальна (абстрактна), яка розуміється як юридичні можливості будь-якої особи, яка наділена статусом спеціаліста сільського господарства, мати певні права та обов’язки і своїми діями їх реалізовувати. А також індивідуальна (персоніфікована), під якою розуміються можливості конкретно-визначеного спеціаліста сільського господарства мати відповідний комплекс прав та обов’язків та своїми діями їх реалізовувати.
Аналіз законодавчого забезпечення діяльності спеціалістів сільського господарства дозволяє стверджувати наступне:
1. Більшість актів, які спрямовані на регулювання трудових відносин в сільському господарстві є концептуальними, відзначаються високим ступенем загальності і не містять чітких механізмів реалізації їх положень. При цьому відсутній єдиний акт, який був би присвячений регулюванню трудових відносин в сільському господарстві, наявність великої кількості нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових, форм говорить про диференціацію правового регулювання, що не сприяє покращанню правового регулювання.
2. Хоча нормативно-правовими актами приділяється увага питанням підготовки, створення умов для отримання відповідної освіти, формуванню кадрового резерву і роботи у сільській місцевості це не сприяє поверненню молодих фахівців після отримання відповідної освіти на роботу у сільську місцевість.
3. Права і обов’язки спеціалістів сільського господарства закріплюються частково, фрагментарно, достатньо часто таке закріплення відбувається через зазначення прав і обов’язків самих господарств, при цьому нормативно-правові акти не містять механізмів реалізації прав і обов’язків спеціалістів, а відповідно, можна стверджувати, що вони носять декларативний характер.
4. Відсутній єдиний нормативно-правовий акт який, би регулював діяльність спеціалістів сільського господарства.
5. Зазначені вище аспекти зумовлюють необхідність розроблення і прийняття єдиного комплексного нормативно-правового акту присвяченого регулюванню діяльності спеціалістів сільського господарства.
Здобуття відповідної освіти і отримання документа про освіту – є тільки необхідною передумовою набуття статусу спеціаліста сільського господарства. Адже, особа тільки має можливість (володіє правом) стати спеціалістом сільського господарства, а не зобов’язана цього робити.
Виникнення аграрно-трудових відносин є наступною умовою набуття статусу спеціаліста сільського господарства. Аграрно-трудові правовідносини спеціалістів сільського господарства виникають у разі:
- зайняття особою, після здобуття відповідної освіти, господарською діяльністю аграрного спрямування із створенням аграрних підприємств, функціонування яких пов’язане з безпосередньою трудовою діяльністю їх членів (ведення фермерського господарства), а також ведення особистого селянського господарства;
- виявлення волі особи на вступ до аграрного кооперативного підприємства (факт членства);
- укладення трудового договору між особою, яка закінчила відповідний навчальний заклад, і аграрним підприємством.
Моментом набуття особою, яка володіє комплексом спеціальних знань, тобто яка здобула відповідну освіту, статусу спеціаліста сільського господарства є момент виникнення аграрно-трудових правовідносин. Набуття статусу спеціаліста сільського господарства характеризується вольовою ознакою. Адже, при створенні аграрних підприємств, при укладенні трудового договору і, тим більше, при вступі у члени аграрного підприємства кооперативного характеру особа здійснює волевиявлення.
При виникненні аграрно-трудових правовідносин обов’язково повинна визначатися трудова функція спеціаліста сільського господарства. Особливості визначення останньої проявляються при вступі спеціаліста до аграрного підприємства кооперативного типу. Пропонується закріпити положення, що трудова функція повинна бути зафіксована у письмовому документі органу (правління (голови)) кооперативу, який містить рішення про прийняття в члени кооперативу. В подальшому, після схвалення рішення правління (голови) про прийняття спеціаліста сільського господарства у члени сільськогосподарського виробничого кооперативу загальними зборами – у протоколі загальних зборів.
Правовий статус спеціаліста сільського господарства набуде свого повного змісту, коли будуть враховані такі моменти: 1) визначення його трудової функції відповідно до отриманої спеціальності; 2) наявності чи відсутності членських правовідносин.
Правове становище спеціалістів, які працюють у аграрних підприємствах за трудовим договором та які є членами аграрних підприємств, відрізняються за обсягом, оскільки в першому випадку мова йде про правове регулювання аграрно-трудових правовідносин. На відміну від цього у другому випадку відбувається поєднання двох компонентів, членських та аграрно-трудових правовідносин які в подальшому утворюють симбіоз відповідних прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства.
Враховуючи природу виникнення та характер прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, їх можна класифікувати на:
1) конституційні права і обов’язки, які є визначальними і системоутворюючими.
2) права і обов’язки обумовлені специфікою організації праці (до якої, можна віднести організаційні, майнові, соціальні, фінансові тощо).
3) права і обов’язки, які обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва та відповідними завданнями і функціями, в основу градації яких покладено фах працівника.
Правове закріплення прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства відбувається на двох рівнях: на законодавчому та локальному.
В межах реалізації конституційних прав пропонується:
1) закріпити у нормативно-правових актах, які регулюють діяльність аграрних підприємств різних організаційно-правових форм, правову норму з таким формулюванням «З метою дотримання вимог раціонального використання земель, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва сільськогосподарське підприємство зобов’язане залучати до роботи спеціалістів сільського господарства з основного виду діяльності, на умовах трудового договору (членства), у разі відсутності спеціальної освіти із зазначеного напрямку у працівників даного господарства»;
2) закріпити у зазначених вище нормативно-правових актах імперативну вказівку, яка б покладала обов’язок при залученні до роботи спеціалістів сільського господарства визначати та закріплювати трудову функцію та розмір оплати праці (право на оплату праці);
3) ідея створення «Всеукраїнського об’єднання спеціалістів сільського господарства», що сприяло б:
- відповідній співпраці з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, насамперед з метою покращання правового регулювання діяльності спеціалістів;
- захисту та відновленню порушених прав спеціалістів, адже загальновідомою є істина, що «один в полі не воїн»;
- можливості законотворчої ініціативи та представлення своїх інтересів при прийняті нормативно-правових актів у всіх органах державної влади та на всіх рівнях місцевого самоврядування.
На обсяг прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, які обумовлені специфікою організації праці, впливають такі фактори, як форма власності, організаційно-правова форма підприємства, де він працює, фах працівника, місце роботи тощо. Коло прав та обов’язків спеціалістів, які є членами (учасниками) сільськогосподарських підприємств – значно ширше за змістом, ніж у спеціалістів, які працюють у сільськогосподарських підприємствах за трудовим договором, що в свою чергу позначається і на якості роботи. Тому, слід рекомендувати аграрним підприємствам кооперативного типу залучати спеціалістів до виробництва сільськогосподарської продукції в якості членів підприємств.
Права та обов’язки, які обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва поділяються, на загальні і професійні. Серед професійних прав та обов’язків виділяємо групу «організаційно-технологічних», а також специфічну групу «права спеціалістів аграрних підприємств щодо проведення аграрної та земельної реформ».
Аргументується необхідність розроблення та прийняття комплексного нормативно-правового акту Закону України «Про спеціалістів сільського господарства» спрямованого на всебічне правове регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства.
В юридичній науці відсутнє єдине розуміння поняття «гарантій» та його складових елементів.
Правові гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства – це сукупність закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення.
При цьому під умовами розуміємо – певні вимоги, пропозиції, що були усно чи письмово обумовлені між сторонами, які утворюють певні програми, правила поведінки, на основі яких виникають обставини реальної дійсності, що дозволяють та забезпечують здійснення прав та виконання обов’язків, якими володіють суб’єкти правовідносин.
Засоби і способи – це спеціальні дії (система дій) за допомогою яких реалізовуються права та обов’язки спеціалістів сільського господарства, та здійснюється їх охорона та захист, які можуть здійснювати як безпосередньо спеціалісти сільського господарства так і інші суб’єкти правовідносин.
Юридичні гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства в широкому розумінні – це всі закріплені в нормах права умови, засоби і способи діяльності відповідних органів, що спрямовані на забезпечення фактичної реалізації, охорону та захист прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства. Тобто, це повноваження, юридичні обов’язки якими наділені державні органи, громадські організації, трудові колективи, підприємства по реалізації, охороні та захисту прав і інтересів спеціалістів сільського господарства, та які нелогічно розглядати елементами правового статусу спеціалістів сільського господарства.
Юридичними гарантіями діяльності спеціалістів сільського господарства у вузькому розумінні слід розуміти закріплені в нормах права умови, засоби і способи за допомогою яких самі спеціалісти аграрних підприємств забезпечують фактичну реалізації, охорону та захист своїх прав і обов’язків. Тобто, це права спеціалістів сільського господарства щодо відновлення попереднього стану правовідносин, порушеного незаконними діями посадових чи інших осіб, їх можливості по використанню процесуальних форм реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів, які належать самому спеціалісту, і тому складають правозабезпечувальну частину змісту його правового статусу.
Юридична відповідальність спеціалістів сільського господарства існує у двох аспектах: позитивному та ретроспективному.
Позитивна відповідальність спеціалістів сільського господарства – це виконання закріплених правовими нормами юридичних обов’язків, яке реалізується в правомірній поведінці зазначеної категорії суб’єктів правовідносин.
Ретроспективний вид юридичної відповідальності – це закріплений у правових нормах обов’язок спеціаліста сільського господарства відповісти за свої вчинки шляхом перетерпіння негативних наслідків, як майнового так і особистого характеру.
Спеціалісти сільського господарства за вчинення правопорушень підлягають притягненню до аграрно-правової відповідальності. Аграрно-правова відповідальність – це комплексний міжгалузевий інститут, до якого входять такі види відповідальності: дисциплінарна відповідальність; матеріальна відповідальність; адміністративна відповідальність; цивільна відповідальність; кримінальна відповідальність. Фактичною підставою притягнення спеціалістів сільського господарства до аграрно-правової відповідальності є вчинення відповідного правопорушення (дисциплінарного проступку, аграрно-трудового майнового правопорушення, адміністративного проступку, злочину).
Особливість аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства полягає в тому, що вони виступають спеціальними суб’єктами, які наділені повноваженнями службової особи.
Природа виникнення цивільної відповідальності дає підстави стверджувати, що спеціалісти сільського господарства, як службові особи, не є суб’єктами даного виду аграрно-правової відповідальності.
Особливості дисциплінарної відповідальності, як окремого виду аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства, полягають у наступному:
А) видами дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватись до спеціалістів сільського господарства є:
1) зауваження, цей вид дисциплінарного стягнення може накладатися за вчинення проступку, який є малонебезпечним (накладення такого стягнення, на нашу думку, здійснювало, насамперед не каральну, а превентивну функцію);
2) догана;
3) звільнення з займаної посади;
4) попередження про виключення з членів аграрного підприємства кооперативного типу;
5) виключення з членів аграрного підприємства кооперативного типу.
Слід зауважити, що пункти 4 та 5 стосуються лише спеціалістів-членів аграрних підприємств кооперативного типу. У випадку, якщо спеціаліст працює за трудовим договором, то можна говорити про звільнення, як таке.
Б) особливості дисциплінарної відповідальності спеціалістів проявляються у порядку притягнення:
1) якщо спеціаліст сільського господарства працює на підприємстві за трудовим договором, то його притягнення до дисциплінарної відповідальності буде відбуватися відповідно до норм Кодексу законів про працю;
2) притягнення до дисциплінарної відповідальності спеціаліста – члена сільськогосподарського кооперативного підприємства повинно здійснюватися наступним чином: правління (голова) кооперативу після розгляду порушеного питання може винести рішення про застосування одного з дисциплінарних стягнень: зауваження, догана, звільнення із займаної посади; рішення про накладення таких стягнень як, попередження про виключення та виключення з членів кооперативу повинно бути затверджене рішенням загальних зборів.
До спеціалістів сільського господарства застосовується принцип обмеженої матеріальної відповідальність. Притягнення спеціалістів до повної матеріальної відповідальності здійснюється на загальних підставах, окрім окреслених моментів:
1) із спеціалістами сільського господарства до переліку трудових обов’язків яких входить робота із вирощування, відгодівлі, утриманню і розведенню сільськогосподарських тварин, повинні укладатися договори про повну матеріальну відповідальність;
2) у випадку, коли спеціаліст, який навчався за рахунок аграрного підприємства, звільниться за власним бажанням, притягувати його до повної матеріальної відповідальності на основі ч. 6 ст. 134 КЗпП, тобто за підставою, що законодавством на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємстві, установі, організації при виконанні трудових обов’язків немає підстав;
3) спеціаліст сільського господарства не підлягає повній матеріальній відповідальності як службова особа, яка винна в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу, оскільки право прийому (звільнення) або переведення на іншу роботу не входить до трудової функції спеціаліста.
Особливості адміністративної відповідальності як виду аграрно-правової відповідальності полягають у наступному:
А) суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути: підприємства, установи, організації (юридичні особи); керівники відповідних підприємств, установ, організацій; службові особи, зокрема і спеціалісти сільського господарства.
Б) особливістю адміністративної відповідальності спеціалістів сільського господарства є те, що вчинення адміністративного проступку тягне за собою як настання реальної шкоди, так і створення умов для настання шкоди.
В) спеціалісти сільського господарства до адміністративної відповідальності можуть бути притягненні, по-перше, при порушені своїми власними діями встановлених правил; по-друге, при дачі підлеглим вказівок, які йдуть врозріз з вимогами встановлених правил; по-третє, за невжиття заходів по забезпеченню дотримання правил підлеглими їм особами, якщо забезпечення дотримання правил входить в коло їх службових обов’язків.
Спеціалісти сільського господарства за вчинення злочину можуть притягуватися до кримінальної відповідальності, яка характеризується такими особливостями:
А) вчинення злочину повинно відбуватися при безпосередньому виконанню організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків.
Б) об’єктами злочинів можуть виступати: 1) трудові права громадян; 2) майно, речі, майнові об’єкти; 3) встановлені правила здійснення господарської діяльності; 4) довкілля, насамперед земля, як основа товарного сільськогосподарського виробництва; 5) безпека виробництва, а також безпека руху та експлуатації транспортних засобів; 6) службова діяльність.
В) до спеціалістів сільського господарства можуть застосовуватись такі покарання, як заборона обіймати певні посади або заборона займатися певною діяльністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аграрне законодавство України. Випуск 1. За ред. В.В. Янчука. – К.: Юрінком, 1996. – 223 с.
2. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / В.І. Семчик, В.М. Стретович, О.О. Погрібний та ін. За ред. чл-кор. НАНУ В.І. Семчика. – К.: Наукова думка, 1998. – 244 с.
3. Аграрне право України: Підручник / В.З. Янчук, В.І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та інші; За ред. В.З. Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 720 с.
4. Аграрне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2004. – 448 с.
5. Аграрное, земельное и экологическое право Украины: Общие части учебных курсов: Учебное пособие. / Под. ред д.ю.н., профессора А.А. Погребного., и к.ю.н., доцента И.И. Каракаша. – 2-е изд., исправл. и доп. – Х.: ООО «Одиссей», 2001. – 400 с.
6. Административное право: Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2002. – 697 с.
7. Адміністративне право України: Підручник. – 3-вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 752 с.
8. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
9. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
10. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. – К.: Знання –Прес, 2002. – 332 с.
11. Бабинцев Н.А., Филиппов Н.Н., Молчанов Г.Г. Рабочее время и его использование сельскими механизаторами. – Свердловск, 1973. – 164 с.
12. Бару М.И. Охрана трудовой чести по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1966. – 101 с.
13. Бару М.Й. Актуальні питання трудового права // Вісник Академії Правових Наук України. – 1993. – №1. – С. 95-102.
14. Бекиев И. Правовые вопросы организации, дисциплины и оплаты труда в колхозах. Учебное пособие. – Ашхабад, 1971. – 108 с. (Ротапринт Туркменского государственного университета).
15. Белокрылова О. Собственническая мотивация труда и производства: модели становления в агросфере // Международный сельскохозяйственный журнал. – 1997. – №6. – С. 55-58.
16. Беляева З.С. Аграрная реформа и изменения организационно-правовых форм сельскохозяйственных предприятий // Реформирование сельскохозяйственных предприятий (правовые проблемы). – М.: Ин-т государства и права РАН, 1996. – С. 5-22.
17. Бичкова Ц. Регулювання сільськогосподарської діяльності і співвідношення цивільного та аграрного законодавства // Право України – 1996. – №7. – С. 38-42, 46.
18. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1984. – С. 8.
19. Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск 7. – К.: Ін Юре, 1996. – С. 103-108.
20. Бондаренко П.Г. Адміністративна відповідальність в СРСР – Львів: ЛДУ, 1975. – 217 с.
21. Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів // Право України. – 2002. – №8 – С. 21-25.
22. Брага И.Г. Материальная ответственность членов колхоза (правовые вопросы). – М.: Изд-во «Наука», 1976. – 175 с.
23. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Советское государство и право. – 1973. – №4. – С. 33-35.
24. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
25. Быстров Г. Е. Источники советского сельскохозяйственного права. – М.: Изд-во московского университета, 1985. – 188 с.
26. Василюк С.Ф. Правовое регулирование внутреннего распорядка в колхозах. – Львов: Выща школа, 1986. – 163 с.
27. Венедиктов В. Про концепцію нового трудового кодексу України // Право України. – 1992. – № 8. – С. 3-5.
28. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Изд-во «Наука», 1979. – 229 с.
29. Вовк Ю.А. Колхозное трудовое правоотношение. – М.: Юрид. лит., 1972. – 248 с.
30. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие. – М.: Изд-во МГУ (Издательская группа Норма – ИНФРАМ), 1997. – 304 с.
31. Волинка К.Г. Конституційне забезпечення прав і свобод особи в Україні // Держава і право: Збірник Наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 5. – К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Видавничий дім «Юридична книга», 2000. – С. 137-147.
32. Гафурова О.В. Права та обов’язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06. / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2005. – 20 с.
33. Гетьманцева Н.Д. Співвідношення централізованого і локального правового регулювання трудових відносин: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 22 с.
34. Гласова О.В. Захист прав працівників сільськогосподарських підприємств // Права людини в Україні: Проблеми і перспективи. Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції професорсько-викладацького складу та студентів присвяченої Всесвітньому Дню прав людини. – К., 2003. – С. 10-13.
35. Головченко В. Юридична відповідальність: позитивний і ретроспективний аспекти // Юридична України. – 2004. – № 7. – С. 4-7.
36. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. Адміністравтино-юрисдикційні повноваження органів внутрішніх справ: Навч. посіб. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – 78 с.
37. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
38. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
39. Декрет СНК РСФСР «Об учете и мобилизации специалистов сельского хозяйства» от 25 января 1919г. // История колхозного права. Сборник законодательных материалов СССР и РСФСР 1917-1958гг. Т. 2. (1937-1958). – М.: Гос. изд-во «Юрид. лит.», 1958. – 785 с.
40. Державний класифікатор України. Класифікатор професій (із змінами та доповненнями). – К., Видавництво «Соцінформ», 2001. – 592 с.
41. Драголюк В. Тару подано! // Україна молода. – 21.04.2005.
42. Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятие и виды юридической ответственности // Государство и право. – 2000. – №6. – С. 12-17.
43. Дуюнова О.М. Угоди про працю за трудовим законодавством України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 23 с.
44. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2002 – 20 с.
45. Жернаков В.В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні аспекти // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск 9. – К.: Ін Юре, 1998. – 177-185 с.
46. Завадский И.С. Управление сельскохозяйственным производством. – К.: Вища школа, 1978. – 312 с.
47. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2002. – 19 с.
48. Закон Российской Федерации «О сельскохозяйственной кооперации» от 08 декабря 1995г. // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 50. – Ст. 4870.
49. Закон України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000р. № 1492-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст. 157.
50. Закон України «Про ветеринарну медицину» від 26 червня 1992р. № 2498-ХІІ, в редакції Закону України від 15 листопада 2001р. № 2775-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 8. – Ст. 62.
51. Закон України «Про виноград та виноградне вино» від 16 червня 2005р. № 2662-IV // Урядовий кур’єр. 2005. – № 168.
52. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000р. за №20-17-ІІІ // Відомості Верховної Ради України – 2000 – № 48. – Ст. 409.
53. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
54. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999р. №1105-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 46-47. – Ст. 403.
55. Закон України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991р. за № 803-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
56. Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998р. № 180-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 50-51. – Ст. 310.
57. Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996р. № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
58. Закон України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольчого забезпечення країни у 1997-1998 роках» від 23 травня 1997р. № 288/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 295.
59. Закон України «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 року № 3348-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
60. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст. 272.
61. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993р. за № 3356-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
62. Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003р. № 1087-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 33. – Ст. 1774.
63. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
64. Закон України «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002р. № 411-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 13. – Ст. 92.
65. Закон України «Про об’єднання громадян» від 19 червня 1992р. № 2460-ХІІ // Відомості Верховної Ради України – 1992. – №34. – Ст. 504.
66. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005р. № 2982-IV // Офіційний вісник України – 2005. – № 45. – Ст. 2826.
67. Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002р. № 229-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 2. – Ст. 10.
68. Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 02 березня 1995р. № 86/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
69. Закон України «Про племінну справу в тваринництві» від 21 грудня 1999р. № 1328-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 6-7. – Ст. 37.
70. Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 15 травня 1992р. № 2346-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 32. – Ст. 453.
71. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст. 261.
72. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» 05 лютого 1993 р. № 2998-XII, в редакції Закону України, від 23 березня 2000р. за № 1616-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 27. – Ст. 211.
73. Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001р. № 2238-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №11. – Ст. 52.
74. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003р. № 973-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1438.
75. Закон Української РСР «Про затвердження Кодексу законів про працю Української РСР» від 12 жовтня 1971р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – додаток до № 50. – Ст. 375, з подальшими змінами та доповненнями.
76. Зелена О. Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми // Право України. – 2002. – № 11. – С. 109-111.
77. Зенин В.П. Рабочий класс и колхозное крестьянство: сближение их правовых статусов. – К.: Наукова думка, 1976. – 153 с.
78. Иванов С.А., Лившиц Р.З. Личность в советском трудовом праве. – М.: Издательство «Наука», 1982. – 232 с.
79. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: Наука, 1978. – 367 с.
80. Ієрусалимова І.О. Поняття правового статусу громадянина України у сфері виконавчої влади // Держава і право: Збірник Наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 6. К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Видавничий дім «Юридична книга», 2000. – С. 108-111.
81. Іншин М. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців // Право України. – 2004. – № 5. – С. 83-87.
82. Йоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967. – С. 106.
83. Казьмин И.Ф. Сельськохозяйственное законодательство (проблемы и перспективы). – М.: Изд-во «Юрид. лит». 1980 – 136 с.
84. Кінаш Я. Трансформація відповідальності у праві – реалізація принципу справедливості при застосуванні мір державного примусу // Право України. – 2004. – № 3. – С. 103-106.
85. Князєв В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – №12. – С. 29-31.
86. Кодекс законів про працю України: Про затвердження Кодексу законів про працю Української РСР: Закон Української РСР, від 12 жовтня 1971р. № 322-VIII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – додаток до № 50. – Ст. 375, з подальшими змінами та доповненнями.
87. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Издание третье. – Х.: Одиссей, 2002. – 1040 с.
88. Козырь М.И., Чубуков Г.В. Повышение уровня организации производства и дисциплины труда на селе // Совесткое государство и право – 1983. – №7. – С. 32-39.
89. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
90. Колосов Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. – 1997. – №2. – С. 88-91.
91. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
92. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2-е изд., исправл. и доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
93. Коментар до Конституції України. – К., 1998. – 412 с.
94. Кондратьев Р.И. Локальные нормы трудового права и материальное стимулирование. – Львов. Изд-ое объединение «Выща школа», 1973. – 160 с.
95. Кондратьєв Р. Якість праці: поняття, матеріальне стимулювання // Радянське право. – 1986. – №3. – С. 37-40.
96. Константінова Н. Поняття заходів захисту в трудовому праві // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 45-48.
97. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
98. Конституція України: Навч. посібник. Кол. Авт.; За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемчшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України, 2000. – 428 с.
99. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та українська видавнича група, 1996. – 336 с.
100. Костюк В. Трудова правосуб’єктність як основна правова властивість суб’єктів трудового права // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 8. – С. 37-39.
101. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вен турі, 1996. – 208 с.
102. Краснов М.А. Юридическая ответственность – целостное правовое явление // Советское государство и право. – 1984. – №3. – С. 73-77.
103. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
104. Курило В.І. Організаційно-правові засади надання охоронних послуг: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Державна податкова адміністрація України. Академія державної податкової служби. – Ірпінь, 2003. – 20 с.
105. Курило В.І. Охоронний бізнес в Україні: загальна характеристика. Стан та шляхи вдосконалення правового регулювання: Монографія. – К.: НАУ, 2003. – 231 с.
106. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – Мн.: Наука и техника, 1978. – 207 с.
107. Лепешкин А.И. Правовое положение советских граждан. – М.: Мысль, 1966. – 56 с.
108. Летнянчин Л.І. Конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Авторе