ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИПИНЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН ЩОДО ПРИРОДНИХ ОБ’ЄКТІВ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………............4
РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика припинення прав громадян щодо
природних об’єктів ……………………………………………………..............12
1.1. Законодавчі засади припинення прав громадян щодо
природних об’єктів……………………………………………………….….….....12
1.2. Поняття припинення прав громадян щодо природних об’єктів……….......29
1.3. Особливості відносин з припинення прав громадян щодо
природних об’єктів………………………………………….......………….......….48
1.4. Засадничі положення припинення права загального
використання природних об’єктів…………………………….......………...…....57
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ……………...………………..……….........….......67
РОЗДІЛ 2
Нормативно-правове забезпечення припинення права спеціального використання громадянами природних об’єктів ……………......…...…...69
2.1. Підстави припинення права громадян щодо спеціального
використання природних об’єктів ………………….…………….................…...69
2.2. Класифікація підстав припинення права громадян щодо
спеціального використання природних об’єктів ………………………….........79
2.3. Порядок припинення права громадян щодо спеціального
використання природних об’єктів ……………………………………………...110
2.4. Правові наслідки припинення права громадян щодо спеціального використання природних об’єктів .......................................................................133
2.5. Гарантії забезпечення права спеціального використання природних
об’єктів громадян у процесі його припинення ...................................................141
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ................................................................................158
ВИСНОВКИ ..........................................................................................................160
ДОДАТОК А..........................................................................................................170
ДОДАТОК Б .........................................................................................................174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .........................................................176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Основний Закон України (ст. 3) визнав людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Численні наукові дослідження присвячені різноманітним проблемам інституту права власності громадян на природні об’єкти та інституту права природокористування цих суб’єктів. Значну увагу приділено питанням припинення прав на природні об’єкти, зокрема, земельні ділянки. Однак громадяни використовують й інші природні об’єкти. Йдеться, зокрема, про здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів (п. г, ст. 9 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”). Реалізація суб’єктивного права кожного громадянина пов’язана з виникненням та припиненням даного права.
Припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів має відбуватися згідно з принципом їх гарантованості та відповідності нормам Конституції України. У зв’язку з цим вкрай важливим та актуальним є питання забезпечення стабільності прав громадян щодо природних об’єктів. Йдеться, насамперед, про створення усіх можливих правових заходів, спрямованих на попередження необґрунтованого, неправомірного припинення цих прав. Вони мають базуватися на нормах Основного Закону України. У ряді випадків правові приписи, що регулюють припинення прав громадян щодо природних об’єктів, потребують значного корегування та уточнення. Недостатньо досконалим є сам процесуальний механізм припинення права використання природних об’єктів. Мало вивченою залишається й теоретична основа припинення прав громадян щодо природних об’єктів. Дослідження спрямоване на виявлення недоліків у правовому регулюванні припинення прав громадян щодо природних об’єктів (в основному права спеціального використання природних об’єктів) та пошук шляхів їх удосконалення.
Наукового дослідження потребує також проблема чіткості правового формулювання підстав припинення прав щодо природних об’єктів, яке запобігатиме неоднозначному трактуванню одних і тих самих підстав, можливості їх розширеного тлумачення. Поза увагою наукових досліджень залишилися проблеми визначення поняття підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів, припинення права використання природних об’єктів у зв’язку з припиненням існування природного об’єкта. Недостатньо повно в літературі розглянуто умови та порядок припинення прав громадян щодо природних об’єктів.
Викладене викликає необхідність проведення комплексного наукового дослідження припинення прав громадян щодо природних об’єктів як складової частини загальних засад використання природних об’єктів – об’єктів права власності Українського народу.
Науковим та теоретичним підґрунтям для розробки цієї теми стали роботи таких українських вчених у галузі екологічного права, як:
В. І. Андрейцев, Г. В. Анісімова, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкова, О. А. Вівчаренко, Ю. О. Вовк, А. П. Гетьман, О. В. Єлісєєва, І. І. Каракаш, М. В. Краснова, Т. Г. Ковальчук, В. В. Костицький, І. О. Костяшкін, П. Ф. Кулинич, Н. Р. Малишева, Р. І. Марусенко, В. Л. Мунтян, В. В. Носік, О. О. Погрібний,
Б. Г. Розовський, В. І. Семчик, А. К. Соколова, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко, М. В. Шульга, Г. Ф. Ясинська та ін. Крім того, серед теоретичних розробок радянських та російських науковців слід зазначити праці Г. О. Аксеньонка, В. П. Балєзіна, М. М. Бринчука, О. К. Голіченкова, М. В. Дудікова, Ю. Г. Жарікова, І. О. Іконицької, М. І. Краснова, О. С. Колбасова, В. В. Петрова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення правового регулювання екологічних відносин” (державна реєстрація № 0106U002290).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні правової природи припинення прав громадян щодо природних об’єктів, аналізу підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів як матеріально-правової основи формування системи еколого-процесуальних норм припинення цих прав та як складової частини засад використання природних ресурсів, а також розробці пропозицій і рекомендацій з удосконалення правового регулювання підстав та порядку припинення прав громадян щодо природних об’єктів.
Відповідно до поставленої мети передбачається вирішити наступні основні завдання:
- охарактеризувати періодизацію становлення та розвитку законодавства в сфері припинення прав громадян щодо природних об’єктів;
- розкрити поняття припинення прав щодо природних об’єктів та його ознаки;
- з’ясувати специфіку припинення права загального природокористування;
- визначити поняття відносин з припинення прав щодо природних об’єктів та дослідити їх характерні риси;
- удосконалити класифікацію підстав припинення прав щодо природних об’єктів;
- охарактеризувати основні елементи сукупності юридичних фактів, послідовна реалізація яких складає порядок припинення прав громадян щодо природних об’єктів, з урахуванням їх варіантності;
- визначити наслідки припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів;
- запропонувати науково-обґрунтовані пропозиції з удосконалення правового регулювання підстав, порядку та умов припинення прав громадян щодо природних об’єктів.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які пов’язані з припиненням прав громадян щодо природних об’єктів.
Предметом дисертаційного дослідження виступають нормативно-правові акти, які регламентують загальні засади припинення прав громадян щодо природних об’єктів та практика їх застосування.
Методи дослідження складають такі, як: діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, системно-функціональний, формально-логічний, комплексний, логіко-семантичний, метод статистичного аналізу й деякі інші методи наукового пізнання.
Діалектичний метод наукового пізнання, будучи методологічною основою проведеного дослідження, використовується також і при дослідженні правової природи припинення прав громадян щодо природних об’єктів. Порівняльно-правовий метод використано в роботі для порівняння аналізу окремих положень нормативно-правових актів України і законодавства деяких іноземних країн, що регулюють припинення прав щодо природних об’єктів. Історичний метод використано при дослідженні становлення та розвитку законодавства стосовно припинення прав громадян щодо природних об’єктів. За допомогою формально-юридичного та порівняльно-правового методів проводиться аналіз положень природоресурсного законодавства України та Російської Федерації відносно підстав та порядку припинення окремих прав щодо конкретних природних об’єктів. Формально-логічний метод використовується при визначенні та тлумаченні окремих понять. Крізь призму системно-функціонального методу досліджується ефективність правового регулювання підстав та порядку припинення прав щодо природних об’єктів як важливої гарантії забезпечення стабільності та непорушності суб’єктивних прав громадян-природокористувачів. Така ефективність правового регулювання розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше здійснено комплексне дослідження припинення прав громадян щодо природних об’єктів як складової засад використання природних ресурсів – об’єктів права власності Українського народу, належна правова регламентація якого є одним із важливих засобів гарантування громадянам стабільності їх прав щодо природних об’єктів.
До найбільш істотних результатів, які відбивають наукову новизну й виносяться на захист, належать наступні положення. Вперше:
- розроблено загальне визначення припинення прав громадян щодо природних об’єктів, сутність якого складають правовідносини, які виникають при реалізації передбачених законодавством чи договором юридичних фактів, настання яких пов’язується з кінцевим результатом існування цих правовідносин – повною втратою громадянином всіх прав, що розкривають суб’єктивне право використання природного об’єкта, та забезпечують гарантування відповідних прав суб’єктів;
- аргументовано визначення підстав припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів, під якими слід розуміти передбачену законом або в межах, що йому не суперечать, договором матеріально-правову основу припинення суб’єктивних прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів, яка складається з юридичних фактів (юридичних складів) та обумовлює обов’язковість чи можливість втрати громадянами відповідних прав;
- обґрунтовано висновок, що підстави припинення прав громадян щодо природних об’єктів, будучи самостійним елементом загальних засад використання природних об’єктів, згідно з Конституцією України мають визначатися виключно законами України;
- зроблено висновок, що примусовий характер припинення загального використання природних об’єктів пов’язаний з тим, що природокористувач припиняє відповідні дії по використанню природних об’єктів не внаслідок задоволення власних потреб, а у зв’язку з зовнішньою забороною цих дій уповноваженими органами. Виділено групи законодавчо встановлених заборон щодо здійснення загального використання природних об’єктів, за наявності яких можливе примусове припинення такого використання;
- обґрунтовано положення про те, що припинення загального використання природних об’єктів внаслідок заборони його реалізації здійснюється за необхідної умови – публічного оголошення про відповідну заборону, доведення цієї інформації до відома як потенційних природокористувачів, які на момент оголошення заборони не здійснюють права загального використання природних об’єктів, так і тих природокористувачів, які безпосередньо реалізують це право.
Уточнено поняття гарантій прав громадян щодо природних об’єктів при їх припиненні, які розглядаються в якості сукупності юридично визначених заходів, що забезпечують здійснення припинення прав громадян щодо природних об’єктів за наявності підстав, передбачених виключно законами України, шляхом дотримання встановлених законодавством загальних та спеціальних умов припинення цих прав та у порядку, що адекватно підставам визначає сукупність логічно послідовних дій компетентних суб’єктів.
Отримало подальший розвиток:
- обґрунтування того, що примусове припинення прав громадян щодо природних об’єктів внаслідок їх неправомірної поведінки не виступає самостійним видом екологічної або земельної, водної чи іншої поресурсової юридичної відповідальності, а є особливою еколого-правовою санкцією в складі механізму еколого-правового стимулювання позитивної поведінки суб’єктів прав щодо природних об’єктів;
- класифікація наслідків припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів, зокрема, за такими критеріями: суб’єкти, в інтересах яких виникають ці наслідки; характер наслідків; час настання наслідків та ін.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення та висновки дослідження можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при вдосконаленні чинного екологічного та поресурсового законодавства; у науково-дослідницьких цілях – для подальших розробок проблем правового регулювання припинення прав громадян щодо природних об’єктів; у науково-дослідницькій роботі студентів; у навчальному процесі – при підготовці навчальної та науково-методичної літератури з навчальних курсів “Екологічне право” і “Земельне право”, у викладанні зазначених курсів.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки і практичні рекомендації, які містяться в дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також на науково-практичних конференціях.
Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на Шостій міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (м. Харків, листопад 2005 р.), науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів „Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, березень 2006 р.), науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки” (м. Харків, жовтень 2007 р.), науково-практичній конференції „Правовые гарантии обеспечения прав человека в современной Украине” (м. Сімферополь, квітень 2008 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відбиття у десяти наукових працях (шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, і тезах чотирьох наукових доповідей на наукових і науково-практичних конференціях).
Структура дисертації обумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів (9 підрозділів), висновків (після кожного розділу та наприкінці дисертації), додатків А та Б і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 193 сторінки, додаток А – 4 сторінки, додаток Б – 2 сторінки; список використаних літературних джерел містить 191 найменування на 18 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання стосовно з’ясування правової природи припинення прав громадян щодо природних об’єктів, аналізу підстав припинення цих прав як матеріально-правової основи формування системи еколого-процесуальних норм припинення цих прав та як складової частини засад використання природних ресурсів. Проведене самостійне цілісне дослідження дозволяє зробити такі висновки, пропозиції й рекомендації, що можуть мати як теоретичне, так і практичне значення:
1. Представлено огляд розвитку норм поресурсового законодавства стосовно припинення прав громадян щодо природних об’єктів, починаючи з 1917 року і до цього часу, та запропоновано два періоди. Основний критерій розмежування відповідних періодів – обсяг прав громадян щодо природних об’єктів та відповідний стан правового регулювання їх припинення. В першому періоді, з 1917 р. і до початку 1990-х рр., виділено два етапи: 1) 1917 р. – 1960-ті рр. та 2) кінець 1960-х рр. – початок 1990-х рр. Характерним для цього періоду є відсутність гарантій прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні, у тому числі й відсутність судового порядку припинення цих прав. До другого періоду включені також два етапи: 1) з початку 1990-х рр. і до прийняття Конституції України (1996 р.) – характеризувався прийняттям основних природоресурсних законів, що містили більш вдосконалені переліки підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів, запровадженням судового порядку припинення цих прав; 2) з прийняттям Конституції України (1996 р.) і до цього часу – останній сучасний етап, спрямований на забезпечення регулювання припинення прав громадян щодо природних об’єктів відповідно до Основного Закону.
Обґрунтовано, що в якості одного з таких заходів, спрямованих на приведення природоресурсного законодавства у відповідність до вимог Конституції, є визнання підстав припинення прав щодо використання природних об’єктів елементами загальних засад використання природних ресурсів, які мають встановлюватися виключно законами України (п. 5 ст. 92 Основного Закону). Якщо підстави припинення суб’єктивного права спеціального використання природних об’єктів є елементами, які визначають засади використання природних ресурсів, то слід зазначити про невідповідність закріплення цих підстав підзаконними нормативно-правовими актами вимогам Конституції України.
2. Показано, що поняття припинення прав громадян враховує певну специфіку. По-перше, використання природних об'єктів не є одноманітним, залежно від конкретного критерію має певні різновиди, відповідно й припинення має обумовлену цим різницю правового регулювання. По-друге, припинення прав громадян щодо використання природних об'єктів включає сам процес, спрямований на втрату громадянином суб’єктивного права користування природним об’єктом, безпосередній результат цього процесу – втрату названого суб’єктивного права конкретним громадянином, і являє собою певну гарантію недопущення необґрунтованого припинення відповідних прав. Зроблено висновок, що припиненням прав громадян щодо природних об’єктів слід вважати правовідносини, які виникають при реалізації передбачених законодавством чи договором юридичних фактів, настання яких пов’язується з кінцевим результатом існування цих правовідносин – безстроковою втратою громадянином всіх прав, що розкривають суб’єктивне право використання природного об’єкта, та забезпечують гарантування відповідних прав суб’єктів.
Доведено, що специфічними ознаками припинення права громадянина щодо використання природного об’єкта є: 1) воно можливо лише за умови наявного суб’єктивного права використання природного об’єкта; 2) припинення як результат має безстроковий характер, однак не виключається можливість виникнення нового права використання природного об’єкта у встановленому нормативно-правовими актами порядку громадянином, який вже використовував відповідний природний об’єкт, але право якого було припинено за підстав, встановлених законом чи договором; 3) при припиненні права громадянина щодо використання природного об’єкта припиняються всі його права та обов’язки, що притаманні відповідному суб’єктивному праву (безпосереднє використання природного об’єкта, його відтворення та охорона).
3. З урахуванням положень Конституції України про рівність прав, свобод та обов’язків іноземців та осіб без громадянства з громадянами України, окрім винятків, встановлених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26), пропонується в усіх випадках, де йдеться не лише про громадян України, але й про інших фізичних осіб, застосовувати термін „фізичні особи”, а не „громадяни.”
4. На підставі аналізу основних ознак еколого-процесуальних відносин зроблено висновок, що припинення прав громадян щодо природних об’єктів за характером є еколого-процесуальними відносинами та надано їх визначення. Еколого-процесуальні правовідносини з припинення суб’єктивних прав громадян щодо природних об’єктів – це урегульовані процесуальними нормами природоресурсного законодавства відносини, що складаються внаслідок діяльності уповноважених суб’єктів при втіленні ними належних їм прав та обов’язків, пов’язаних з реалізацією закріплених матеріально-правовими нормами підстав припинення відповідних суб’єктивних прав громадян щодо природних об’єктів. Обґрунтовано висновок, що специфіка відносин з припинення прав громадян щодо природних об’єктів полягає у їх спрямованості на досягнення певної мети у вигляді припинення громадянами суб’єктивних прав щодо використання конкретних природних об’єктів.
5. Встановлено, що зазвичай підставою припинення права загального використання природних об'єктів незалежно від конкретного його різновиду є добровільне припинення фактичних дій, які відповідно до законодавства віднесені до загального використання природних об'єктів. Проте на основі аналізу чинного природоресурсного законодавства зроблено висновок про можливість примусового припинення загального використання природних об’єктів на основі встановлених законами заборон, які в узагальненому вигляді можна групувати на: 1) заборона уповноваженими органами та їх посадовими особами використовувати конкретний природний об’єкт або його частину у зв’язку з підтвердженою в установленому порядку необхідністю охорони життя та здоров'я громадян і навколишнього природного середовища; 2) обґрунтована правовими нормами заборона власником чи користувачем природного об'єкта, що перебуває у приватній власності або у спеціальному використанні, на здійснення загального використання цього природного об'єкта. Припинення порушення природокористувачами встановлених умов та правил здійснення загального використання природних об’єктів на відміну від названих вище заборон здійснення різновидів загального використання природних об’єктів: 1) адресоване конкретним суб’єктам; 2) спрямоване на припинення конкретних дій; 3) не виключає здійснення загального використання природного об’єкта (його частини) після припинення порушення.
Обґрунтовано, що в якості необхідної умови припинення дій громадян, які реалізують загальне використання природних об’єктів, внаслідок заборони його здійснення є публічне оголошення про відповідну заборону, доведення цієї інформації до відома природокористувачів. Причому мова йде як про потенційних природокористувачів, які на момент оголошення заборони не здійснюють право загального використання природних об’єктів, так і про тих, які реалізують це право.
Встановлено, що примусовий характер припинення загального використання природних об’єктів означає, що природокористувач припиняє такі дії не внаслідок задоволення власних потреб, а у зв’язку з зовнішньою забороною цих дій уповноваженими органами. Таке припинення має відбуватися за власною поведінкою природокористувача внаслідок сприйняття ним публічно оголошеної заборони загального використання природних об’єктів. Якщо ж особа продовжує здійснювати дії, що реалізують право загального водокористування, надрокористування чи іншого використання природних об’єктів, то таке використання природних об’єктів є неправомірним.
6. На основі аналізу норм законодавства, що регулюють припинення прав громадян щодо природних об’єктів, та загальнотеоретичних досліджень юридичних фактів встановлено місце юридичних фактів в галузі припинення суб’єктивних прав громадян щодо використання природних об’єктів та надано їх визначення. Згідно з яким, юридичні факти в галузі припинення суб’єктивних прав громадян щодо використання природних об’єктів – це індивідуально визначені обставини реальної дійсності, об’єктивна наявність або відсутність яких пов’язується з закріпленою правовими нормами можливістю чи обов’язковістю припинення суб’єктивного права громадянина з використання індивідуально визначеного природного об’єкта та відповідних юридичних обов’язків.
Додатково аргументовано, що припинення суб’єктивних прав громадян щодо використання природних об’єктів відбувається на основі підстав припинення цих прав – узагальнених формулювань обставин, з якими норми права пов’язують припинення відповідних прав громадян через реалізацію логічно послідовної сукупності юридичних фактів, що складають порядок припинення цих прав. Підстави припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів становлять собою передбачену законом або в межах, що не суперечать закону, договором матеріально-правову основу припинення суб’єктивних прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів, що складається з юридичних фактів (юридичних складів) та обумовлює обов’язковість чи можливість втрати громадянами відповідних прав.
Сутність підстав припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів розкрито через їх функції. Головною функцією підстав припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів пропонується вважати гарантуючу. Обґрунтування цієї функції полягає в тому, що закріплення нормами природоресурсних законів виключного переліку чітко сформульованих підстав припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів має забезпечувати непорушність цих прав. Знайшло подальше аргументування виділення в якості додаткових функцій підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів, в основі яких лежить неправомірна поведінка суб’єктів зазначених прав, – попереджувальної та превентивної функцій.
7. Уточнена та доповнена класифікація підстав припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів за такими критеріями: за ознакою наявності або відсутності примусу; за ознакою можливості передачі природного об’єкта у спеціальне користування іншому природокористувачеві після припинення суб’єктивного права використання природного об’єкта попереднім природокористувачем; за різновидом спеціального використання громадянами природних об’єктів; за формою прав громадян щодо використання природних об’єктів; за охопленням цілісності природних об’єктів, що знаходяться у використанні громадян (підстави, за якими може відбуватися припинення користування як природного об’єкта в цілому, так і його частини, та підстави, за якими може відбуватися припинення права використання лише природного об’єкта в цілому); за характером поведінки громадян (підстави припинення права використання природних об’єктів при правомірній поведінці суб’єкта цього права та підстави припинення використання природних об’єктів, засновані на порушенні громадянами своїх обов’язків) тощо. Причому на основі аналізу норм законодавства правомірною поведінкою суб’єкта використання природних об’єктів пропонується вважати таку поведінку, можливі порушення при якій не є достатніми для віднесення їх до підстав припинення права використання природних об’єктів.
8. Дослідження правового регулювання підстав припинення прав громадян щодо природних об’єктів, з точки зору віднесення їх до тієї чи іншої групи юридичних фактів, правомірних дій, неправомірних діянь та подій, дозволило:
А) Запропонувати визнання втрати відповідних природних властивостей, що істотно перешкоджає або зовсім унеможливлює використання природного об’єкта, одним із проявів припинення існування об’єкта цього права.
Б) Обґрунтувати необхідність законодавчого закріплення, наприклад, у Законі України „Про охорону навколишнього природного середовища” загального положення, що вилучення природного об’єкта здійснюється з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, виключний перелік яких має бути закріплено законодавством, у тому числі й „необхідність виконання державою своїх міжнародних зобов’язань”. В разі прийняття пропонованого Екологічного кодексу України в нормах, що врегульовуватимуть припинення права спеціального використання природних об’єктів, також мають міститися вищеназвані положення.
В) Обґрунтувати доцільність поновлення підстави припинення права землекористування – невикористання земельної ділянки протягом встановленого строку, яку було передбачено п. 8 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України у редакції 1990 р.
Г) Аргументувати доцільність конкретизації підстав припинення прав щодо природних об’єктів, які досить широко окреслюють межі неправомірної поведінки суб’єктів відповідних прав, що проявляються у порушенні умов (або встановленого порядку) спеціального використання природних об’єктів. В якості такої спільної для подібних підстав припинення права використання природних об’єктів, конкретизуючої ознаки пропонується передбачити відповідні наслідки негативного характеру, наявність яких свідчила б про достатність відповідного порушення для застосування примусового припинення суб'єктивного права особи на конкретний природний об’єкт, наприклад: погіршення стану навколишнього природного середовища, шкідливі наслідки для здоров’я населення чи заподіяння іншої істотної (тяжкої) шкоди тощо.
Ґ) Запропонувати розповсюдження положення ст. 109 Лісового кодексу України „Припинення робіт, небезпечних для природного стану лісів та їх відтворення” на випадки загибелі лісу. Зокрема, на ті випадки, коли під час проведення лісокористування виконуються встановлені технологічні, санітарні та інші спеціальні вимоги щодо безпеки природного стану лісів та їх відтворення, однак внаслідок причин, не залежних від правомірності поведінки лісокористувачів (загибель лісової рослинності на земельних лісових ділянках, наприклад, внаслідок пожежі чи іншого стихійного лиха), подальше використання лісових ресурсів на пошкоджених ділянках є недоцільним.
9. Встановлено, що варіантність юридичних дій, з яких складається конкретна юридична сукупність порядку припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів, кінцевою метою якої є втрата громадянами суб’єктивних прав щодо природних об’єктів, обумовлена як конкретними підставами припинення відповідних прав, так і поведінкою суб’єктів під час реалізації відповідних юридичних дій, зокрема, погодженням чи непогодженням носія суб’єктивного права з його примусовим припиненням.
Обґрунтовано недопустимість продовження реалізації прав щодо використання природних об'єктів громадянами вже від моменту винесення компетентним органом рішення про наявність та обґрунтованість підстав припинення цих прав, а також закінчення строку тимчасового користування, смерті громадян тощо. Реєстрація припинення прав громадян щодо використання природних об'єктів (скасування (анулювання) дозволів на використання природних об'єктів та ін.), внесення змін до облікових документів (природоресурсних кадастрів) є необхідною умовою можливості переходу цього права до інших осіб.
10. На основі аналізу положень законодавства стосовно наслідків припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів зроблено висновок, що такі наслідки настають як для суб’єктів, які втратили відповідні права, так і для інших осіб. Таким чином, зацікавлені у вилученні природного об’єкта для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності суб’єкти або їх повноважні представники (зокрема, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування), окрім відшкодування заподіяної вилученням природного об’єкта шкоди, мають забезпечити при цьому дотримання екологічних вимог, спрямованих на збереження природних властивостей і якостей природного об’єкта, що дозволить використовувати його за цільовим призначенням. За характером наслідків виділено наслідки припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів матеріального, екологічного та морального характеру.
11. Виділено місце гарантій забезпечення прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні та запропоновано їх визначення – сукупність юридично визначених заходів, які забезпечують здійснення припинення прав громадян щодо природних об’єктів за підстав, які передбачені виключно законами України, шляхом дотримання встановлених законодавством загальних та спеціальних умов припинення цих прав та у порядку, що адекватно підставам визначає сукупність логічно послідовних дій компетентних суб’єктів. Запропоновано групування гарантій прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні та виділено: 1) гарантії попередження необґрунтованого, неправомірного припинення цих прав (у тому числі гарантії матеріально-правового та процесуально-правового характеру); 2) гарантії, спрямовані на усунення наслідків неправомірного припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів. Розглянуто та уточнено класифікацію гарантій прав громадян щодо використання природних об’єктів при їх припиненні за різними критеріями, у тому числі: 1) залежно від юридичних фактів, покладених в основу такого припинення; 2) від правомірності припинення; 3) за охопленням кола юридичних фактів, на яких засновано припинення прав громадян щодо використання природних об’єктів.
12. На основі зробленого дослідження пропонується прийняття підзаконного нормативного акта, наприклад, на рівні постанови Кабінету Міністрів України. Про приблизний зміст цієї постанови зазначено в додатку А. Також з метою вдосконалення правового забезпечення припинення прав громадян щодо спеціального використання природних об’єктів пропонується внесення змін і до чинного законодавства, пропозиції щодо яких містяться у додатку Б.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. О лесах : Декрет РСФСР – Сб. декретов 1917-1918 гг. – М. : Гос. изд-во, 1920.
2. Горный кодекс УССР. – Х. : Юрид. изд-во Наркомюста, 1929. – 93с.
3. Земельный кодекс УССР. – Х. : Изд-во Наркомзем, 1922.
4. Земельний кодекс УРСР. – Х. : Юрид. вид. НКЮ УРСР, 1929.
5. Основы земельного законодательства Союза ССР и союзных республик : от 13 декабря 1968 г. – Ведомости Верховного Совета СССР. – 1968. – № 51. – Ст. 486.
6. Основы водного законодательства Союза ССР и союзных республик : от 10 декабря 1970 г. – Ведомости Верховного Совета СССР. – 1970. – № 50. – Ст. 566.
7. Основы лесного законодательства Союза ССР и союзных республик : от 12 августа 1971 г. – Ведомости Верховного Совета СССР. – 1971. – № 33. – Ст. 333.
8. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о недрах : от 26 ноября 1975 г. – Ведомости Верховного Совета СССР. – 1975. – № 49. – Ст. 774.
9. Башмаков Г. С. Право пользования недрами в СССР / Башмаков Г. С. – М. : Наука, 1974. – 156 с.
10. Колбасов А. С. Законодательство о водопользовании в СССР (проблемы совершенствования советского законодательства об использовании водных ресурсов) / Колбасов А. С. – М. : Юрид. лит., 1965. – 169 с.
11. Аксенёнок Г. А. Земельные правоотношения в СССР / Аксенёнок Г. А. – М. : Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1958. – 281 с.
12. Ясинская Г. Ф. Право землепользования рабочих и служащих, проживающих в сельской местности / Ясинская Г. Ф. – М. : Юрид. лит., 1973. – 112 с.
13. Водний кодекс УРСР : від 9 червня 1972 р. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1972. – № 24. – Ст. 200.
14. Про земельну реформу : Постанова Верховної Ради УРСР : від 18 грудня 1990 р. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10. – Ст. 100.
15. Про власність : Закон УРСР : від 7 лютого 1991 р. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
16. Земельний кодекс УРСР : від 18 грудня 1990 р. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10. – Ст. 98.
17. Про форми власності на землю : Закон України : від 30 січня 1992 р. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18. – Ст. 225.
18. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України : від 26 червня 1991 р. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
19. Про проект Закону Української РСР про оренду : Постанова Верховної Ради Української РСР : від 20 березня 1991 р. – Відомості Верховної Ради України . – 1991. – № 17. – Ст. 202.
20. Водний кодекс України : від 4 червня 1995 р. : Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 24. – Ст. 189.
21. Кодекс України про надра : від 27 липня 1994 р. : Відомості Верховної Ради України. – 1994. – N 36. – Ст. 340.
22. Лісовий кодекс України : від 8 лютого 2006 р. : Відомості Верховної Ради України. – 2006. – N 21. – Ст. 170.
23. Про тваринний світ : Закон України : від 13 грудня 2001 р. – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 14. – Ст. 97.
24. Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів : Інструкція Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 26 : від 31 березня 1993 р. – Урядовий кур'єр. – 1993. – № 35.
25. Про затвердження Типового договору оренди землі : Постанова Кабінету Міністрів України № 220 : від 3 березня 2004 р. – Урядовий кур'єр. – 2004. – № 50.
26. Земельний кодекс України : від 25 жовтня 2001 р. – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3. – Ст. 27.
27. Лісовий кодекс України : від 8 лютого 2006 р. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 21. – Ст. 170.
28. Социализм и охрана окружающей среды : Право и управление в странах СЭВ. / [под ред. О. С. Колбасова]. – М. : Юрид. лит., 1989. – 390 с.
29. Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей природной среды. Общая часть / Вовк Ю. А. – Х. : Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. – 160 с.
30. Чуйков В. О. Республіканський закон про охорону природи : яким йому бути? / Чуйков В. О. – Радянське право. – № 2. – 1985. – С. 57–60.
31. Анісімова Г. В. Конституційно-правові аспекти гарантування й забезпечення екологічних прав громадян / Г. В. Анісімова // Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення : Матеріали „круглого столу”, організованого і проведеного Науково-дослідним інститутом державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України. м. Харків, 21 червня 2006 р. / [ред. кол. : Ю. П. Битяк, І. Я. Яковлюк, Г. В. Чапала]. – Х. : Право, 2006. – С. 70–73.
32. Экологический кодекс Республики Казахстан. – Режим доступу : http://www.pavlodar.com/zakon/?dok=03353&ogl=all
33. Игнатьева И. А. Опыт кодификации экологического законодательства в государствах-участниках СНГ / И. А. Игнатьева // Экологическое право. – 2007. – № 3. – С. 27–33.
34. Попов В. Нові підходи до кодифікації екологічного законодавства України / В. Попов, М. Шульга, В. Шахов, С. Размєтаєв // Право України. – 1992. – № 9. – С. 17–20.
35. Голиченков А. К. Основные подходы к разработке концепции проекта Экологического кодекса РФ / А. К. Голиченков // Права и политика. – 2000. – № 10. – С. 123–131.
36. Проблемы экологического, земельного права и законодательства в современных условиях : материалы научно-практической конференции // Государство и право. – 2001. – № 6. – С. 107–119.
37. Бринчук М. М. О головном акте экологического законодательства / М. М. Бринчук // Государство и право. – 2001.– № 1. – С. 64–75.
38. Клюканова Л. Г. О концепции систематизации экологического законодательства / Л. Г. Клюканова // Экологическое право. – 2002. – № 5. – С. 35–38.
39. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / [Л. О. Бондар, А. П. Гетьман, В. Г. Гончаренко та ін.] ; за заг. ред. В. В. Медведчука. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 656 с.
40. Земельний кодекс України : науково-практичний коментар / [за ред. В. І. Семчика]. – К. : Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 676 с.
41. Про концесії : Закон України : від 16 липня 1999 р. зі змінами – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – N 41. – Ст. 372.
42. Про оренду землі : Закон України : від 6 жовтня 1998 р. – Відомості Верховної Ради України. – 1998. – N 46–47. – Ст. 280.
43. Соколова А. К. Флористичне законодавство потребує вдосконалення / А. К. Соколова // Проблеми законності. – 2003. – Вип. 60. – С. 115–119.
44. Рішення Конституційного Суду України у справі за контитуційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну “законодавства”) : від 9 липня 1998 р., № 12-рп/98. –Офіційний вісник України. – 1998. – № 32.
45. Про затвердження Порядку надання у 2008 році спеціальних дозволів на користування надрами : Постанова Кабінету Міністрів України : від 27 лютого 2008 р. № 273. – Офіційний вісник України. – 2008. – № 25. – Ст. 792.
46. Шем’яков О. П. Правове регулювання використання та охорони надр : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Шем’яков О. П. – Х., 2003. – 194 с.
47. Экологическое право Украины : учебное пособие. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – 464 с.
48. Титова Н. До концепції нового основного земельного закону України / Н. Титова // Право України. – 2000. – № 4. – С. 68–73.
49. Костяшкін І. О. Право загального землекористування громадян // автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Костяшкін І. О. – К., 2006. – 20 с.
50. Марусенко Р. І. Правові аспекти земельних сервітутів в Україні // автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Марусенко Р. І. – К., 2005. – 20 с.
51. Цивільний кодекс України : від 16 січн. 2003р. № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
52. Кулинич П. Ф. Право земельного сервітуту : поняття, види та порядок реалізації / Кулинич П. Ф. // Юридичний журнал. – 2003. – № 10 (16). – С. 64–68.
53. Соколова А. К. Флористичні сервітути / А. К. Соколова // Проблеми законності. – 2005. – Вип. 75. – С. 99–107.
54. Кулинич П. Ф. Права на лісові ділянки за новим Лісовим кодексом України / П. Ф. Кулинич // Земельне право України. – 2006. – № 6. – С. 15–26.
55. Про рослинний світ : Закон України : від 9 квітня 1999р. – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 198.
56. Екологічне право України : підруч. для студентів вищ. юрид. навч. закладів / [за ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги]. – Х. : Право, 2005. – 384 с.
57. Андрейцев В. І. Екологічне право : курс лекцій : [навч. посібн. для юрид. ф-тів. і вузів] / В. І. Андрейцев. – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
58. Хохлова І. Визначення поняття „припинення права користування надрами” / І. Хохлова // Право України. – 2007.– №12. – С. 77–80.
59. Єлісєєва О. В. Припинення права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Єлісєєва О. В. // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 222 с.
60. Погрібний С. О. Право земельного сервітуту за українським земельним законодавством / С. О. Погрібний // Земельне право України. – 2006. – № 1. – С. 34–41.
61. Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ,організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища : Постанова Верховної Ради України : від 29 жовтня 1992 р. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 46. – Ст. 637.
62. Колотинская Е. А. Земельное право России : учебник по специальности «Правоведение» / Под редакцией В. В. Петрова. – М. : Стогловъ, 1995. – 300 с.
63. Берлач А. Проблеми юридичної відповідальності за нераціональне використання землі в сільському господарстві України / А. Берлач // Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – № 8. – С. 20–23.
64. Заєць О. І. Проблеми юридичних гарантій захисту прав суб’єктів правовідносин у сфері земельної реформи: шляхи вдосконалення / О. І. Заєць // Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – Вісник. Юридичні науки. – 2000. – Вип. 37. – С. 46–51.
65. Колбасов О. С. Теоретические основы права пользования водами в СССР / О. С. Колбасов. – М. : Изд-во «Наука», 1972. – 228 с.
66. Ерофеев Б. В. Экологическое право России : Учебник / Б. В. Ерофеев // Издание второе, переработанное и дополненное. – М. : «Юристъ», 1996. – 624 с.
67. Шемшученко Ю. С. Юридическая ответственность в области охраны окружающей среды. / Ю. С. Шемшученко, Б. Г. Розовський, В. Л. Мунтян. – К. : Наукова думка, 1978. – 279 с.
68. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии / Ю.С. Шемшученко. – К. : Наукова думка, 1989. – 232 с.
69. Решетник Л. П. Відшкодування шкоди заподіяної порушенням екологічних прав громадян : дис. ...канд. юрид. наук : 12.00.06 / Решетник Л. П. // Волинський державний університет ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2004. – 172 с.
70. Куций О. А. Система юридичних гарантій суб’єктивних прав громадян / О. А. Куций // Вісник національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 28, частина 1. – С. 176–179.
71. Смирнов В. Т. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве / В. Т. Смирнов, А. А. Собчак. – Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1983. – 151 с.
72. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях / М. В. Шульга. – Х. : Фирма «Консум», 1998. – 224 с.
73. Даниленко О. В. Стимулирование охраны природы в народном хозяйстве (организационно-правовые проблемы) / О. В. Даниленко. – М. : «Наука», 1989. – 128 с.
74. Горшнёв В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В. М Горшнёв. – М., 1972. – 256 с.
75. Ковальський Д. В. Земельно-процесуальні відносини : дис. ...канд. юрид. наук : 12.00.06 / Ковальський Д. В. // Національний аграрний університет. – К., 2005. – 211 с.
76. Котелевець А. В. Актуальні питання правозастосовчої діяльності у галузі екології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Котелевець А. В. – Х., 2000. – 19 с.
77. Теория государства и права. – М. : Юрид. лит., 1980. – 430 с.
78. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права / П. М. Рабинович. – К., 1994. – 236 с.
79. Гнатюк М. Д. Правозастосування та його місце в процесі реалізації права : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Гнатюк М. Д. // Інститут держави і права імені В. М. Корецького. – К., 2007. – 19 с.
80. Гетьман А. П. О понятии экологических процессуальных правоотношений / А. П. Гетьман, О. Ю. Пивко. // Новое политико-правовое мышление и реализация правовой реформы : сб. научных трудов. – К. : УМК ВО, 1991. – С. 98–104.
81. Сорокин В. Д. Административно-процессуальные отношения / В. Д. Сорокин // Изд-во Ленинградского ун-та, 1968. – 73 с.
82. Гетьман А. П. Проблемы совершенствования и систематизации экологических процессуальных норм / А. П. Гетьман., В. М. Одинець // Актуальные проблемы правой реформы : сб. научных трудов. – К. : УМК ВО, 1990. – С. 11–14.
83. Краснов Н. И. Процессуальные вопросы советского земельного права / Н. И. Краснов, И. А. Иконицкая. – М. : Изд-во «Наука», 1975. – 150 с.
84. Гетьман А. П. Особливості еколого-процесуальних правовідносин / А. П. Гетьман // Право України. – 1992. – № 4. – С. 50–53.
85. Лукьянова Е. Г. Юридические факты, опосредующие процессуальные правоотношения / Е. Г. Лукьянова // Право и политика. – 2001. – № 11. – С. 14–19.
86. Анісімова Г. В. Особливості реалізації природного права при використанні земель / Г. В. Анісімова // Проблеми законності. – 2007. – Вип. 86. – С. 138–147.
87. Про фермерське господарство : Закон України : від 19 червня 2003 р. – Відомості Верховної Ради України. – 2003. – N 45. – Ст. 363.
88. Лазаренко Я. Використання та відтворення тваринного світу: стан і перспективи правового регулювання / Я. Лазаренко // Право України. – 2007. – № 11. – С. 48–51.
89. Новий словник української мови у 4-х томах / Т. 3. – К. : Вид-во АКОНІТ, 2000. – 928 с.
90. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении / Р. О. Халфина. – М. : Юрид. лит., 1974. – 352 с.
91. Алексеев С. С. Общая теория права / С. С. Алексеев // Т. 2. – М. : Юрид. лит., 1982. – 164 с.
92. Общая теория государства и права : в 2-х томах. / Т. 2. : Теория права. – М. : Зерцало ТЕЛС, 1998. – 639 с.
93. Исаков В. Б. Юридические факты в советском праве / В. Б. Исаков. – М. : Юрид. лит., 1984. – 144 с.
94. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. – М. : Госюрииздат, 1958. – 183 с.
95. Красавчиков О. А. Теория юридических фактов в советском гражданском праве : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук / Красавчиков О. А. – Свердловск : 1950. – 15 с.
96. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства / В. С. Нерсесянц. – М. : НОРМА, 2001. – 552 с.
97. Уркевич В. Ю. Припинення членства в сільськогосподарських підприємствах як юридичний факт / В. Ю. Уркевич // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. праць. – 2005. – Вип. 10. – С. 120–126.
98. Загальна теорія держави і права : [підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навч. закладів] / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
99. Словарь терминов по теории государства и права : учеб. пособие / Под общей ред. Панова Н. И. – Х. : Нац. юрид. акад. Украины, 1997. – 180 с.
100. Єрьоменко В. В. Підстави виникнення трудових правовідносин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Єрьоменко В. В. – Х., 1998. – 18 с.
101. Чувакова Г. М. Юридичні факти в сучасних загальнотеоретичних і галузевих дослідженнях / Г. М. Чувакова // Актуальні проблеми держави і права. – 2003. – Вип. 18. – С. 78–83.
102. Кикоть Г. Юридичні факти в механізмі правового регулювання: проблеми теорії / Г. Кикоть // Право України. – 2005. – № 7. – С. 109–112.
103. Алексеев С. С. Проблемы теории права : курс лекций в 2-х томах / С. С. Алексеев // Т. 1. – Свердловский юрид. институт, 1972. – 396 с.
104. Общая теория права и государства : учебник / [под ред. В. В. Лазарева : 2-е изд. перераб. и доп.] – М. : Юристъ, 1996. – 472 с.
105. Данилюк О. В. Класифікація юридичних фактів у трудовому праві України / О. В. Данилюк // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 3 (11). – С. 137–143.
106. Теория государства и права : курс лекций / [под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько : 2-е изд. перераб. и доп.] – М. : Юристъ, 2001. – 776 с.
107. Алексеев С. С. Структура советского права / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 264 с.
108. Мельчинский Н. Н. Юридические факты в советском административном праве : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук / Мельчинский Н. Н. – Свердловск, 1975. – 24 с.
109. Жариков Ю. Г. Особенности предупреждения экологических правонарушений / Ю. Г. Жариков // Экологическое право. – 2003. – № 6. – С. 25–26.
110. Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права / Г. Кикоть // Право України. – 2003. – № 7. – С. 29–33.
111. Крассов О. И. Право частной собственности на землю / О. И. Крассов. – М. : Юрист, 2000. – 426 с.
112. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине : научно-практ. пособие / И. И. Каракаш. – К. : Истина, 2004. – 216 с.
113. Разметаев С. В. Право собственности на природные ресурсы в Украине / С. В. Разметаев. – Х. : «КОНЭКС ЛТД», 1995. – 56 с.
114. Ковальчук Т. Г. Окремі аспекти права власності громадян України на земельні ділянки за новим Земельним кодексом України / Т. Г. Ковальчук // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка : Юридичні науки. – 2002. – Вип. 48. – С. 249–253.
115. Экологическое право Украины : учебное пособие. – Х. : ООО “Одиссей”, 2007. – 464 с.
116. Екологічне право України : підручник для студентів / [за ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана]. – Х. : Право, 2001. – 479 с.
117. Петров В. В. Экологическое право России / В. В. Петров. – М. : Изд-во БЕК, 1997. – 557 с.
118. Єлісєєва О. В. Припинення права приватної власності на земельну ділянку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Єлісєєва О. В. // Київський національний Університет ім. Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 20 с.
119. Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ : Постанова Пленуму Верховного Суду України : від 16 квітня 2004 р. – Вісник Верховного суду України. – 2004. – № 6.
120. Кулинич П. Ф. Підстави припинення прав на землю : деякі теоретичні та