АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень…........................................…………………......
4
Вступ …………………………………………………………………………...
5
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ...........................................................................................
19
1.1. Генезис і сучасний стан загальнотеоретичних положень щодо правовідносин. Визначення поняття «правовідносини» ...............................
19
1.2. Сучасні наукові теорії щодо аграрних правовідносин …....................... 44
1.3. Поняття «аграрні правовідносини» та їх специфіка ……………....…... 58
1.4. Внутрішні й зовнішні аграрні правовідносини як різновиди аграрних правовідносин………………………………….................................................
69
Висновки до розділу 1 …………………………………………………........... 83
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ЕЛЕМЕНТІВ ....................................................................
89
2.1. Суб’єкти аграрних правовідносин …………………................................ 89
2.2. Об’єкти аграрних правовідносин ………………….................................. 112
2.3. Зміст аграрних правовідносин …………………….................................. 129
2.4. Підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин..... 137
Висновки до розділу 2 …………………………………………………........... 149
РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА АГРАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА ........................................................................................
157
3.1. Поняття й основні елементи системи аграрних правовідносин …….... 157
3.2. Характеристика основних видів внутрішніх аграрних правовідносин.. 164
3.2.1. Внутрішні аграрні членські правовідносини …………………...... 165
3.2.2. Внутрішні аграрні земельні правовідносини …………………...... 183
3.2.3. Внутрішні аграрні майнові правовідносини ……………………... 203
3.2.4. Внутрішні аграрні трудові правовідносини …………………….... 223
3.2.5. Внутрішні аграрні управлінські правовідносини ………………... 249
3.3. Характеристика основних видів зовнішніх аграрних правовідносин ... 268
Висновки до розділу 3 ....................................................................................... 278
РОЗДІЛ 4. АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ТА ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ АГРАРНОГО ПРАВА .........................................................................
299
4.1. Аграрні правовідносини й предмет аграрного права ……….................. 299
4.2. Аграрні правовідносини й аграрне законодавство України …............... 305
Висновки до розділу 4 …………………………………………………........... 313
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………....... 316
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..... 342

ВСТУП

Ак¬ту¬а¬ль¬ність те¬ми. Понад 15 останніх років в Україні тривають земельна й аграрна реформи. За цей період були запроваджені зміни земельних відносин у галузі сільськогосподарського землекористування, паралельно видозмінені й організаційно-правові форми аграрного господарювання, вжито низку заходів по створенню й подальшому розвитку різних аграрних господарюючих суб’єктів (фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, приватних і приватно-орендних сільськогосподарських підприємств тощо), максимально лібералізовано умови провадження виробничо-господарської діяльності в сільському господарстві.
Незважаючи на масштабність задіяних заходів, сільське господарство України в цілому й сьогодні залишається неефективною галуззю національної економіки. Причин такого становища багато, серед яких політичні, економічні, соціальні, психологічні та ін. Особливе місце займають причини правового характеру.
У царині правового забезпечення перетворення й функціонування сучасних аграрних суспільних відносин слід відмітити недосконалість норм чинного національного законодавства, наявність прогалин у правовому регулюванні відносин, низький рівень правової культури на селі, нестача кваліфікованих юристів-аграрників, що все разом свідчить про незадовільне правове забезпечення аграрної реформи. Особливої гостроти набувають названі проблеми у сфері правового регламентування аграрних відносин – як внутрішніх, так і зовнішніх.
Так, зі сфери правової регламентації аграрних відносин майже повністю випала низка важливих питань. Залишаються не повністю врегульованими відносини по передачі сільськогосподарським підприємствам земельних пайових внесків їх членами, питання правового регламентування праці останніх вирішуються в основному за зразками радянського законодавства, а відносини по управлінню поточними справами аграрних господарюючих суб’єктів окреслені поверхнево, без детального їх упорядкування. Правова регламентація сучасних зовнішніх аграрних відносин знаходиться на низькому рівні, що також не сприяє їх належному функціонуванню. Названі та низка інших проблем викликають нагальну потребу проведення нових теоретичних розробок, що стосуються питань правового регулювання внутрішніх і зовнішніх аграрних відносин на селі.
Про актуальність опрацювання теорії аграрних правовідносин говорить і низка невирішених теоретичних проблем. Ще й донині нерозв’язаним є питання, становлять аграрні правовідносини єдине, цілісне правовідношення чи вони є комплексом правовідносин різнорідних, опосередкованих нормами різних галузей права. Дискутуються й питання щодо їх класифікації, видів, змісту кожного підвиду, сутності аграрних правовідносин з позиції наявності в них приватноправових або ж публічно-правових засад.
Проблематика правовідносин та їх окремих видів (внутрішніх, зовнішніх, земельних, майнових, трудових тощо) розроблялася у свій час наукою колгоспного, а згодом сільськогосподарського права. Проте сьогодні зазначені теорії не можуть бути застосовані без їх переосмислення й перегляду, без урахування значних змін, що відбулися в суспільному житті. Комплексні монографічні роботи по дослідженню колгоспних правовідносин датовані 50-70-ми роками ХХ ст., що свідчить про те, що їх результати не можуть бути запозичені без їх поглибленого аналізу. Цілісних же монографічних чи дисертаційних досліджень, присвячених сутності сучасних аграрних правовідносин, в Україні немає.
Указане свідчить про нагальну потребу комплексного вивчення аграрних правовідносин, що виникають унаслідок реалізації норм аграрного законодавства України, проведення аналізу їх системи, висвітлення їх взаємозв’язків і взаємодії, відбиття приватноправових і публічно-правових їх складників, що вказує на актуальність теми даного дисертаційного дослідження.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження послужили наукові джерела (як вітчизняні, так і зарубіжні) з філософії права, теорії права, адміністративного, аграрного, господарського, земельного, колгоспного, корпоративного, сільськогосподарського, трудового, цивільного права та інших галузей правової науки. Зокрема, йдеться про праці таких знаних учених, як Т.Є. Абова, Г.О. Аксеньонок, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, В.І. Андрейцев, Н.О. Багай, О.М. Батигіна, А.Л. Бейкун, А.І. Берлач, З.С. Бєляєва, А.І. Бобильов, А.Г. Бобкова, Ц.В. Боцян, Г.Ю. Бистров, О.М. Браніцький, С.М. Братусь, С.Ф. Василюк, М.Я. Ващишин, М.М. Веденін, О.В. Венедиктов, О.М. Вінник, Ю.О. Вовк, Я.З. Гаєцька-Колотило, О.В. Гафурова, Д.М. Генкін, А.П. Гетьман, Ю.І. Гревцов, В.К. Гуревський, Л.І. Дембо, О.В. Дзера, І.А. Дмитренко, М.С. Долинська, В.М. Єрмоленко, В.В. Жернаков, В.П. Жушман, А.М. Запорожець, А.М. Земко, С.Ю. Іванов, Н.В. Ільницька, В.Б. Ісаков, Ш.М. Ісмаїлов, П.І. Йосифів, О.С. Йоффе, І.Ф. Казьмін, І.І. Каракаш, Д.А. Керимов, С.Ф. Кечек’ян, Т.О. Коваленко, М.І. Козир, В.М. Корнієнко, Г.С. Корнієнко, П.Ф. Кулинич, В.І. Курило, Т.В. Курман, І.М. Кучеренко, В.І. Лебідь, Л.В. Лейба, В.К. Мамутов, С.І. Марченко, М.І. Матузов, О.Л. Мініна, А.М. Мірошниченко, О.В. Міцкевич, В.Л. Мунтян, А.А. Нацюк, В.В. Носік, І.В. Павлов, Е.І. Павлова, М.І. Палладіна, І.Ф. Панкратов, П.Д. Пилипенко, О.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.К. Попов, В.Ф. Попондопуло, Т.П. Проценко, О.П. Радчук, Ф.М. Раянов, О.А. Рускол, О.А. Самончик, З.Ф. Самчук, В.І. Семчик, І.О. Середа, Р.Б. Сивий, О.Ф. Скакун, О.М. Сонін, І.В. Спасибо-Фатєєва, Л.І. Спиридонов, А.М. Статівка, Я.Я. Страутманіс, П.І. Стучка, Н.І. Титова, Ю.К. Толстой, О.М. Туєва, О.М. Турубінер, Г.Г. Файзуллін, В.І. Федорович, Р.Й. Халфіна, Г.Г. Харатишвілі, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, М.М. Чабаненко, Б.Б. Черепахін, Г.В. Чубуков, В.С. Шелестов, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, Л.С. Явич, В.З. Янчук, В.В. Янчук та ін.
Емпіричну основу дослідження склали аграрне, земельне, цивільне, господарське законодавство України, що врегульовує функціонування суспільних аграрних відносин, законодавство інших країн, практика застосування чинного законодавства при регламентуванні аграрних відносин.
Зв’я¬зок ро¬бо¬ти з на¬у¬ко¬ви¬ми про¬гра¬ма¬ми, планами, темами. Тема дисертації відповідає основним напрямам державної політики України в сфері сільського господарства в сучасних умовах. Дисертація виконана відповідно до пла¬ну на¬у¬ко¬во-¬до¬с¬лі¬д¬них ро¬біт ка¬фе¬д¬ри аграр¬но¬го пра¬ва На¬ці¬о¬на¬ль¬ної юри¬ди¬ч¬ної ака¬де¬мії Укра¬ї¬ни іме¬ні Яро¬сла¬ва Мудро¬го в ме¬жах держав¬них ці¬льо¬вих ком¬пле¬к¬с¬них про¬гра¬м «Удо¬с¬ко¬на¬лен¬ня правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)» (но¬мер дер¬жа¬в¬ної ре¬єст¬ра¬ції 0186.0.070869) і «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106u002289). Проведене дисертаційне дослідження за тематикою відповідає спеціальності 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право.
У рамках виконання вказаних науково-дослідних робіт дисертантом за обраною темою особисто опубліковано монографію, наукові статті, тези доповідей на наукових та науково-практичних конференціях, з якими він виступав на них.
Ме¬та і завдання до¬слі¬джен¬ня. Мета дисертаційного дослідження – розробити цілісну концепцію аграрних правовідносин і на цьому підґрунті сформулювати доктринальні висновки й надати рекомендації по вдосконаленню правового регулювання аграрних суспільних відносин і використанню результатів дослідження в теорії аграрного, земельного права та інших галузях правової науки, у законотворчості, правозастосуванні, правовій освіті.
Завдання дослідження зумовлені його метою, а їх сутність полягає в наступному:
– з’ясувати теоретичні й практичні проблеми аграрних правовідносин;
– прослідкувати генезис розвитку теорії правовідносин, дати характеристику її сучасного стану та визначити поняття «правовідносини»;
– провести аналітичний огляд наукових джерел як необхідної бази для подальшого доктринального аналізу;
– з’ясувати характерні риси, ознаки, особливості категорій «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини» й на¬у¬ко¬во обґрунтувати їх визначення;
– розкрити зміст елементів аграрних правовідносин (їх суб’єктів, об’єктів, змісту, підстав виникнення, зміни й припинення);
– удосконалити класифікацію аграрних правовідносин та їх основних видів – внутрішніх і зовнішніх;
– уточнити характеристики системи аграрних правовідносин;
– з’ясувати різновиди внутрішніх аграрних правовідносин (членські, земельні, майнові, трудові, управлінські);
– розробити характеристику основних видів зовнішніх аграрних правовідносин;
– встановити особливості аграрних правовідносин як предмета аграрного права;
– обґрунтувати взаємозв’язок аграрних правовідносин та аграрного законодавства України;
– вивчити зарубіжний досвід функціонування аграрних правовідносин;
– сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації по вдосконаленню аграрного й земельного законодавства України.
Об’¬єк¬т до¬слі¬джен¬ня – врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації.
Пред¬ме¬т до¬слі¬джен¬ня – теоретичні та практичні проблеми функціонування аграрних правовідносин, норми Конституції України та інших національних нормативно-правових актів, що унормовують суспільні аграрні відносини, практика їх застосування, відповідне аграрне законодавство зарубіжних країн, те¬о¬ре¬ти¬ч¬ні на¬у¬ко¬ві підходи, доктринальні ідеї щодо аграрних правовідносин.
Ме¬то¬ди до¬слі¬джен¬ня. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняльний, формально-логічний, системно-структурного аналізу й синтезу, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.
Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати еволюцію теорії правовідносин, вивчити уявлення щодо правовідносин представників науки колгоспного й сільськогосподарського права, обґрунтувати певну наступність сучасних аграрних правовідносин – від колгоспних і сільськогосподарських. За допомогою формально-логічного методу сформульована низка понять («правовідносини», «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини» та ін.). Порівняльно-правовий метод використано для співставлення окремих положень законодавства України із законодавством інших країн, зокрема, Російської Федерації, в царині регулювання аграрних правовідносин за участю сільськогосподарських підприємств, у виявленні закономірностей в їх правовому впорядкуванні. Застосування системно-структурного методу дозволило систематизувати аграрні правовідносини й навести їх характеристики. Метод тлумачення правових норм використано при встановленні змісту окремих приписів аграрного й земельного законодавства, зокрема, щодо внормування внутрішніх аграрних земельних правовідносин.
На¬у¬ко¬ва но¬ви¬з¬на одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції аграрних правовідносин як правовідносин приватно-публічних, здійсненій з аграрно-правових позицій і спрямованій на подальший розвиток теорії аграрного права України шляхом формулювання нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій по впорядкуванню чинного аграрного й земельного законодавства України.
У дисертації вперше обґрунтовані такі наукові положення та висновки, що виносяться на захист:
1. Аграрні правовідносини становлять собою комплекс приватноправових та публічно-правових правовідносин, які можна охарактеризувати як приватно-публічні.
2. Суб’єктами внутрішніх аграрних правовідносин виступають приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники тощо), що дозволяє віднести розглядуваний різновид правовідносин до приватноправових.
3. Зовнішні аграрні правовідносини виникають між формально не пов’язаними між собою суб’єктами, рівними й автономними учасниками. Підставою виокремлення цих правовідносин може також виступати підстава їх виникнення: вони можуть складатися й існувати у зв’язку з укладенням сільськогосподарським підприємством зі своїм контрагентом договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання відповідним уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо.
4. Зовнішні аграрні правовідносини не є однотиповими, а містять у собі як приватноправові, так і публічно-правові складники і за своєю сутністю є приватно-публічними.
5. Правосуб’єктність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств є аграрною, комплексною й охоплює майнові (цивільно-правові, господарсько-правові), земельно-правові елементи, а також права й обов’язки у сфері управління справами підприємства. Здатність таких утворень брати участь в аграрних правовідносинах пропонується називати «правоспроможністю».
6. Специфічними учасниками внутрішніх аграрних правовідно¬син виступають структурні підрозділи й органи управ¬ління сільськогосподарських підприємств, оскільки вони наділяються певними правами й несуть певні обов’язки в царині внутрішньогосподарської діяльності таких підприємств.
7. Система внутрішніх аграрних правовідносин становить собою інтеграцію однотипових за своєю сутністю правових інституцій (внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських правовідносин) у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і взаємодіє із зовнішнім середовищем з метою регулювання відповідних аграрних суспільних відносин.
8. Приписи Закону України «Про особисте селянське господарство», присвячені врегулюванню статусу фізичних осіб, які ведуть особисте селянське господарство, не повною мірою співвідносяться з теорією інституту членства; так званий інститут членства в таких господарствах не містить у собі його необхідних конституюючих складників.
9. Державна реєстрація фермерського господарства, а також змін до його статуту (щодо вступу нових членів) є юридичним фактом, який служить підставою для виникнення членських правовідносин у господарстві.
10. Обов’язковою передумовою створення й державної реєстрації сільськогосподарських підприємств виробничого профілю (будь-яких організаційно-правових форм) має бути передача їх засновниками до статутного (пайового) фонду останніх земельних ділянок сіль¬ськогосподарсь¬кого призначення.
11. Між сільськогосподарським підприємством і його членом необхідно укладення договору про передачу цьому підприємству земельної ділянки як пайового внеску, який підлягає нотаріальному посвідченню з наступною державною реєстрацією права власності названого підприємства на передану земельну ділянку.
12. Земельна ділянка засновника (-ів) фермерського господарства, що перебуває в його власності на момент заснування останнього, має передаватися після створення такому господарству засновником (-ами) як пайовий внесок.
13. Земельний пай при припиненні членства (участі) повинен повертатися в натурі (шляхом виділення земельної ділянки, повернення права користування нею, права на земельну частку (пай)), що гарантуватиме від обезземелення членів сільськогосподарських підприємств.
14. Доцільно обмежувати право сільськогосподарського підприємства розпоряджатися належними йому земельними ділянками, якщо після такого розпорядження їх розмір буде меншим за розмір усіх земельних ділянок, внесених його членами як пайові внески.
15. У разі передачі сільськогосподарському підприємству об’єктів нерухомості як пайового внеску між сільськогосподарським підприємством і відповідною особою належить укладати про це правочин (угоду, договір).
16. У випадку припинення членських правовідносин члени фермерського господарства мають право на отримання частки його майна пропорційно розміру їх внеску до складеного капіталу такого господарства.
17. Угода про визначення трудової функції члена сільськогосподарського підприємства не є звичайним трудовим договором, а виступає самостійним юридичним фактом у механізмі виникнення, існування і припинення внутрішніх аграрних трудових правовідносин за участю членів названих підприємств.
18. Аграрне право є самостійною приватно-публічною галуззю права, що має комплексний характер.
19. Майбутній Аграрний кодекс України має поєднувати в собі приватно-публічні приписи, відбиваючи при цьому сутність приватно-публічних (внутрішніх і зовнішніх) аграрних правовідносин.
20. Пропозиції по вдосконаленню земельного й аграрного законодавства України, зокрема, про необхідність внесення змін до Земельного кодексу України, Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» в частині внормування внутрішніх аграрних правовідносин.
Удосконалено визначення понять: «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини», «внутрішньогосподарська діяльність сільськогосподарського підприємства», «структурний підрозділ сільськогосподарського підприємства», «земельні ділянки сільськогосподарського призначення як об’єкти аграрних правовідносин», «сільськогосподарська продукція», «аграрне законодавство», інші наукові положення.
Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації стосовно:
– поділу правовідносин на приватні й публічні;
– класифікації аграрних правовідносин, їх ознак, ознак їх різновидів – внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин, впливу і взаємозв’язку останніх;
– різновидів внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин;
– комплексної аграрної правосуб’єктності суб’єктів аграрних правовідносин, їх поділу на приватних осіб і публічні органи, юридичних осіб публічного права;
– сутності й ознак земельних і майнових часток (паїв) як об’єктів аграрних правовідносин;
– правової природи таких їх об’єктів, як право на пай;
– членських правовідносин як юридичного факту;
– системних властивостей аграрних правовідносин;
– можливості органів управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу установлювати додаткові умови щодо набуття членства в таких підприємствах;
– моменту, з якого особа набуває статуту члена сільськогосподарського підприємства;
– підстав і порядку припинення членства в сільськогосподарських підприємствах;
– порядку оформлення передачі сільськогосподарським підприємствам і повернення їх членам (при припиненні членства) земельних пайових внесків (земельних ділянок, права користування ними, права на земельну частку (пай));
– відсутності правових підстав у фермерського господарства виділяти частину земельної ділянки господарства при припиненні членства особі, яка не робила земельних пайових внесків;
– запровадження Свідоцтва про право на майновий пай;
– майнових правовідносин у фермерських господарствах;
– концепції регулювання праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства;
– необхідності законодавчого встановлення мінімальної тривалості щорічних відпусток і мінімального розміру оплати праці для членів сільськогосподарського підприємства;
– заходів заохочення і дисциплінарного впливу, що можуть застосуватися до останніх;
– внутрішніх аграрних управлінських правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, зокрема, щодо потреби у функціонуванні загальних зборів (зборів) членів фермерського господарства для вирішення окремих питань його діяльності;
– місця правовідносин по ведінню особистого селянського господарства й соціальному забезпеченню, соціальному розвитку села серед зовнішніх аграрних правовідносин;
– характеристики складників зовнішніх аграрних правовідносин і прояву в них приватноправових і публічно-правових елементів;
– приватноправових і публічно-правових складників предмета аграрного права України;
– змішаного, комплексного, що вміщує публічно-правові та приватноправові приписи й режими аграрного законодавства України.
Прак¬ти¬ч¬не зна¬чен¬ня одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення, пропозиції й рекомендації є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при розробці проекту Аграрного кодексу України, вдосконаленні Земельного кодексу України, Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» та ін. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть послужити підґрунтям для подальших наукових розробок.
Положення й висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблем теорії аграрних правовідносин та аграрного права в цілому;
– у правотворчій сфері – при опрацюванні проектів нормативно-правових актів, проведенні систематизації аграрного законодавства, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрного права;
– у навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти – при підготовці навчальних програм, відповідних спецкурсів, написанні підручників і навчальних посібників з курсу «Аграрне право», у викладанні навчальної дисципліни, у науково-дослідницькій роботі студентів.
Ап¬ро¬ба¬ція ре¬зуль¬та¬тів ди¬се¬р¬та¬ці¬ї. Положення дисертації обговорювалися й були схвалені на засіданнях ка¬фе¬д¬ри аг¬ра¬р¬но¬го пра¬ва Націона¬ль¬ної юри¬ди¬ч¬ної ака¬де¬мії Укра¬ї¬ни іме¬ні Яро¬сла¬ва Му¬д¬ро¬го. Ре¬зуль¬та¬ти до¬слі¬джен¬ня ви¬ко¬ри¬с¬то¬ву¬ва¬лися дисертантом у на¬вча¬ль¬но¬му про¬це¬сі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладанні курсу «Агра¬р¬не пра¬во».
Наукові висновки й рекомендації дисертанта з проблем аграрних правовідносин відображені в монографії, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень.
Окремі висновки й рекомендації дисертації доповідалися на таких міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток)» (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.); «Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора» (м. Донецьк, 30 вересня - 1 жовтня 2004 р.); «Сучасний соціокультурний простір 2004» (м. Київ, 20-25 грудня 2004 р.); «Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку» (м. Київ, 20-25 квітня 2005 р.); «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону» (м. Луганськ, 26-27 квітня 2005 р.); «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (м. Київ, 26-27 травня 2005 р.); «Сучасна українська наукова думка» (м. Київ, 6-10 червня 2005 р.); «Сучасний соціокультурний простір 2005» (м. Київ, 26-30 вересня 2005 р.); «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); «Образование и наука без границ-2005» (м. Прага, 19-27 грудня 2005 р.); «Україна наукова» (м. Київ, 28-30 грудня 2005 р.); «Соціум. Наука. Культура» (м. Київ, 28-30 січня 2006 р.); «Наука та освіта-2006» (м. Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006 р.); І Всеукраїнська цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів (м. Одеса, 24-25 лютого 2006 р.); «Українська наука в мережі Інтернет» (м. Київ, 26-28 лютого 2006 р.); «Актуальні проблеми правознавства» (м. Харків, 1-2 березня 2006 р.); «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.» (м. Біла Церква, 27-28 квітня 2006 р.); «Проблеми забезпечення законності у сфері земельних та аграрних правовідносин» (м. Львів, 19-20 травня 2006 р.); «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.); «Круглий стіл» з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України «Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення» (м. Харків, 21 червня 2006 р.); «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 26-27 червня 2006 р.); «Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України» (м. Харків, 29-30 червня 2006 р.).
Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в науковій монографії «Проблеми теорії аграрних правовідносин» (Харків: Харків юридичний, 2007. – 496 с.), у 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у матеріалах і тезах виступів на 23 наукових конференціях.
Структура роботи зумовлена метою, завданням, об’єктом і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, 4-х розділів, що містять 13 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 411 сторінок, з яких основного тексту 341 сторінка. Список використаних джерел налічує 738 найменувань і займає 70 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити нижченаведені висновки:
1. У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробці цілісної концепції аграрних правовідносин в Україні. У теорії аграрного права не склалося єдиного розуміння сутності аграрних правовідносин (як внутрішніх, так і зовнішніх), називаються як різні критерії для їх вирізнення, так і різні їх ознаки (риси). Теоретичних досліджень приватноправових й публічно-правових аспектів аграрних правовідносин майже не проводилося.
2. Загальнонауковий діалектичний метод становив методологічну основу всього проведеного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати еволюцію теорії правовідносин. За допомогою формально-логічного методу сформульована низка понять («правовідносини», «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини» та ін.). Порівняльно-правовий метод використано для співставлення окремих положень законодавства України із законодавством інших країн в царині регулювання аграрних правовідносин. Застосування системно-структурного методу дозволило систематизувати аграрні правовідносини. Метод тлумачення правових норм використано при встановленні змісту окремих приписів аграрного й земельного законодавства щодо унормування аграрних правовідносин.
3. Категорії «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин» співвідносяться як ціле й частка, оскільки не кожен суб’єкт права є суб’єктом правовідносин, а будучи суб’єктом останніх, він набуває властивостей, не притаманних йому раніше. Суб’єктом правовідносин є особа, якій властиві всі ознаками суб’єкта права, вона має певні права й обов’язки, що виникають як наслідок виникнення цих правовідносин. Таких осіб доцільно йменувати учасниками правовідносин.
4. Юридичні факти також входять до структури, складу правовідносин, оскільки їх наявність у ній дозволяє аналізувати правові відносини в динаміці. Юридичним фактами в аграрних правовідносинах виступають конкретні життєві обставини, передбачені нормами аграрного права, що викликають до життя правові наслідки.
5. Правовід¬носини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які вини¬кають між суб’єктами – фізичними і юридичними особами – з приводу конк¬ретного об’єкта на підставі відповідного юридичного факту і які надають їх учасни¬кам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
6. Поділ правовідносин на приватні й публічні засновано на поділі права на приватне й публічне. Приватні правовідносини виникають за участю приватних осіб (фізичних, юридичних), публічні – публічних органів (органів державної влади, органів місцевого самоврядування) і юридичних осіб публічного права.
Різновид того чи іншого блага, з приводу якого виникає правовий зв'язок між певними суб’єктами (об’єкт правовідносин), не відіграє вирішальної ролі для виокремлення у правовідносинах приватних або публічних елементів. Правовідносини як між приватними особами, так і між публічними органами можуть виникати з приводу майна, земель, праці, управлінської діяльності тощо.
Виокремити критерій, за яким ті чи інші суб’єктивні права або юридичні обов’язки слід відносини до сфери приватних або публічних, доволі проблематично, бо за своєю сутність вони становлять вид і міру можливої або необхідної поведінки певної особи.
Залишається незмінною за своїм змістом і сутність юридичних фактів, що виступають підставою виникнення приватних чи публічних правовідносин. Це життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну і припинення правових наслідків (правовідносин).
7. Ознаки аграрних правовідносин: а) це певний вид суспільних відносин, урегульованих нормами права – аграрного й суміжних з ним галузей; б) вони становлять єдиний органічний комплекс; в) складаються із земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських (управлінських) та інших відносин; г) виникають у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності; (д) мають специфічний суб’єктний склад, що включає приватних осіб і публічні органи та юридичних осіб публічного права.
8. Аграрні правовідносини – це врегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, які виникають між сільгосптоваровиробниками – суб’єктами аграрного господарювання, з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, членами сільгосппідприємств, їх найманими працівниками, органами державної влади, органами місцевого самоврядування – з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі певних юридичних фактів і які надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов’язки в царині сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності. Аграрні правовідносини становлять собою комплекс приватноправових і публічних правовідносин, які можна охарактеризувати як приватно-публічні.
9. Внутрішньогосподарська діяльність сільгосппідприємства – це суспільні відносини по виробництву й переробці сільгосппродукції, що виникають між сільгосппідприємством, його структурними підрозділами, членами, найманими працівниками, органами управління.
10. Внутрішні аграрні правовідносини – це врегульований нормами аграрного права комплекс суспільних відносин, які виникають між сільгосппідприємствами і їх членами, їх структурними підрозділами, найманими працівниками й органами управління з приводу земель, майна, праці та інших об’єктів на підставі членства (участі) в сільгосппідприємстві, трудового договору (контракту) з ним і які надають їх учасникам взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Ознаки внутрішніх аграрних правовідносин: а) вони становлять собою комплекс суспільних відносин; б) урегульовані нормами аграрного права; в) їх суб’єктами (учасниками) виступають сільгосппідприємства та їх члени, структурні підрозділи, наймані працівники, органи управління; г) об’єктами цих правовідносин є землі, майно, праця, інші блага; д) підстава їх виникнення – членство (участь) у сільгосппідприємстві, трудовий договір (контракт) з ним; е) їх змістом є взаємозумовлені суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів (учасників).
11. Суб’єктами внутрішніх аграрних правовідносин виступають не публічні органи й не юридичні особи публічного права, а особи приватні (сільгосппідприємства та їх члени, структурні підрозділи, наймані працівники, органи управління), що дозволяє віднести розглядуваний різновид правовідносин до правовідносин приватного типу (до приватноправових). Така властивість «приватності» притаманна й усім різновидам внутрішніх аграрних правовідносин – земельним, майновим, управлінським тощо.
12. Різновидами зовнішніх аграрних правовідносин виступають відносини (а) в галузі здійснення права власності рухомим і нерухомим майном, що належить учасникам сільгоспвиробництва; (б) договірні; (в) податкові; (г) деліктні; (д) у сфері державного регулювання сільського господарства. Ці правовідносини виникають між формально не пов’язаними між собою суб’єктами, рівними й автономними учасниками, тобто вони мають особливий суб’єктний склад. Другим критерієм їх виокремлення служить підстава виникнення цих правовідносин (укладення сільгосппідприємством зі своїм контрагентом договору, спричинення шкоди, видання відповідним уповноваженим органом нормативно-правового акта щодо, наприклад, розміру й порядку сплати податків, механізму надання державної підтримки сільгосппідприємствам та ін).
13. Зовнішні аграрні правовідносини – це врегульований нормами права (аграрного та інших галузей) комплекс суспільних відносин, що виникають між сільгосптоваровиробниками (суб’єктами аграрного господарювання), з одного боку, та іншими видами господарюючих суб’єктів, фізичними особами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, – з другого, з приводу конкретних об’єктів (майна, земель, праці тощо) на підставі договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо і надають їх учасникам взаємозумовлені права й обов’язки у сфері сільськогосподарської й пов’язаної з нею діяльності.
14. Зовнішні аграрні правовідносини не є однотипними, бо містять у собі приватноправові і публічно-правові складники, тому вони є публічно-приватними.
15. Залежно від об’єкта аграрні правовідносини можуть класифікуватися на майнові, земельні, трудові, управлінські, а від чисельності осіб, між якими вони виникають, – на двосторонні й багатосторонні. Однак універсальність і специфічність природи аграрних правовідносин полягає в їх поділі на внутрішні (внутрішньогосподарські) й зовнішні (зовнішньогосподарські), що притаманно саме аграрному праву. Такий поділ відбиває своєрідність аграрних правовідносин.
16. Основними (базовими) для сільськогосподарської діяльності виступають правовідносини, що опосередковують аграрне виробництво, тобто внутрішні аграрні правовідносини. Проте їх існування без, так би мовити, «виходу» результатів таких відносин за межі сільгосппідприємства видається майже цілком неможливим. Ось чому аграрні правовідносини зовнішні виступають як би логічним продовженням внутрішніх, засобом досягнення кінцевої мети сільгоспвиробництва, необхідним і невід’ємним елементом всієї системи аграрних правовідносин.
Взаємозв’язок внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин двосторонній. З одного боку, внутрішні аграрні правовідносини (як сутнісні, «виробничі») чинять вирішальний вплив на зовнішні. Проте наявний і зворотній вплив – на характер, зміст, різноманітність внутрішніх аграрних правовідносин можуть впливати зовнішні у сфері оподаткування, державного регулювання сільського господарства тощо.
17. Учасники аграрних правовідносин володіють комплексною аграрною правосуб’єктністю, що включає в себе земельну, цивільну, майнову, трудову й управлінську, а в складі правосуб’єктності сільськогосподарських підприємств додатково вирізняють ще й господарську. Правосуб’єктність структурних підрозділів сільгосппідприємств є аграрною, комплексною, містить у собі майнові (цивільно-правові, господарсько-правові), земельні елементи, а також права й обов’язки в галузі управління справами підприємства тощо. Пропонуємо здатність таких утворень брати участь у названих правовідносинах називати не «правосуб’єктністю» (бо вона характеризує властивості традиційних, звичних суб’єктів права – осіб), а «правоспроможністю».
Органи управління сільгосппідприємств (загальні збори, правління, голова правління, голова фермерського господарства, ревізійна комісія та ін.) наділені певними правами й обов’язками в царині управління внутрішніми справами підприємства.
Щодо специфічних різновидів учасників аграрних правовідносин – органів державної влади, органів місцевого самоврядування, то вони беруть участь у зовнішніх аграрних правовідносин для виконання певних функцій держави, вирішення питань життєдіяльності відповідної територіальної громади й можуть діяти лише в межах своєї компетенції.
18. До¬мінуюче місце серед суб’єктів внутрішніх аграрних правовідносин нале¬жить сільгосппідприємствам (різних організаційно-управлінських форм) та їх членам. Такі підприємства є обов’язковими учасниками аграрних правовідносин, а їх члени – в переважній більшості. Специфічними суб’єктами внутрішніх аграрних правовідносин, які не є особами, виступають структурні підрозділи й органи управ¬ління сільгосппідприємств.
19. Статуси приватно-орендного і приватного сільгосппідприємства вирізняються (а) наявністю серед засновників виключно фізичних осіб, (б) використанням орендованого майна (майнових прав) – земельних часток (паїв) і майна, (в) залученням праці сторонніх (окрім засновника) фізичних осіб. Проте ці ознаки не дають підстави вести мову про виокремлення самостійної організаційно-правової форми приватно-орендного підприємства.
20. Структурний підрозділ сільгосппідприємства становить собою його частину, якій притаманні певна організаційна структура, майнова відокремленість, наявність прав та обов’язків, пов’язаних з ведінням сільськогосподарської діяльності. Характерною є участь структурних (і не лише відокремлених) підрозділів у майнових і земельних правовідносинах.
21. Суб’єктів аграрних правовідносин (як внутрішніх, так і зовнішніх) можна поділити на приватних осіб і публічні органи та юридичних осіб публічного права. При цьому до перших належить переважна більшість суб’єктів: сільгосппідприємства (за винятком державних і комунальних), їх члени, наймані працівники, суб’єкти господарювання несільськогосподарського профілю тощо. Другу групу осіб публічних становлять органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні й комунальні підприємства.
22. Об’єкти аграрних правовідносин – це землі (земельні ділянки) сільськогосподарського призначення, загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні, майнові об’єкти (речі), сільгосппродукція, сільгосптехнології, земельні й майнові частки (паї), права на них, праця членів і найманих працівників сільгосппідприємств, їх управлінська діяльність.
23. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, як об’єкти аграрних правовідносин, – це частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо них правами, які придатні для виробництва сільгосппродукції, здійснення іншої сільськогосподарської діяльності.
24. Специфічними майновими об’єктами аграрних правовідносин є сільськогосподарські тварини, птиця, бджоли, сільгосппродукція, майно сільськогосподарського призначення.
Сільгосппродукція, як об’єкт аграрних правовідносин, – це рослинницька, тваринницька й рибницька продукція, що виробляється (вирощується) внаслідок дії біологічних процесів або має природне походження від землі чи (або) живих біологічних організмів.
25. Земельним часткам (паям), як об’єктам внутрішніх аграрних правовідносин, притаманні такі риси, як похідність від земель сільськогосподарського призначення, застосовуваність лише щодо останніх, умовний (ідеальний) характер, належність членам (колишнім членам, прирівняним до них особам) сільгосппідприємств, можливість перетворення на інші об’єкти правовідносин, зокрема земельні ділянки сільськогосподарського призначення, неможливість бути об’єктом права власності.
26. Майнові частки (паї) в цілому подібні до земельних часток (паїв): вони також мають умовний (ідеальний) характер, права на них належать членам (прирівняним до них особам) сільгосппідприємств, вони можуть перетворитися на інші об’єкти правовідносин (майнові об’єкти, речі) й не можуть виступати об’єктом права власності.
27. Окреме місце серед об’єктів аграрних (внутрішніх, а в окремих випадках і зовнішніх) правовідносин займають права на земельні й майнові частки (паї). Це самостійні об’єкти правовідносин, що можуть використовуватися й відчужуватися їх володільцями у встановленому законом порядку.
28. Праця є об’єктом внутрішніх аграрних правовідносин за участю сільгосппідприємств і фізичних осіб (зважаючи на відсутність у юридичних осіб, структурних підрозділів та органів управління сільгосппідприємств здатності до праці) та структурних підрозділів цих підприємств і фізичних осіб (членів, найманих працівників таких підприємств). Окремим об’єктом аграрних правовідносин виступає управління (управлінська діяльність).
29. Окремі з названих об’єктів притаманні виключно сфері приватноправових відносин (наприклад, праця найманих працівників сільгосппідприємств, майнові частки (паї)). Із приводу ж інших об’єктів правові зв’язки можуть виникати за участю як публічних органів і юридичних осіб публічного права (публічно-правові відносини), так й за участю виключно осіб приватних.
30. За своєю глибинною сутністю суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки співпадають із тими, що регламентуються приписами інших галузей права, становлять собою вид і міру дозволеної й належної поведінки. Аграрного забарвлення надає якраз їх фактичний зміст, тобто сукупність фактичних дій суб’єктів (учасників) аграрних правовідносин, що вчиняються ними у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності.
31. Залежно від об’єкта, з приводу якого вони виникають, розрізняють земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші суб’єктивні аграрні права та юридичні обов’язки. Залежно від статусу суб’єктів (учасників) аграрних правовідносин вирізняють суб’єктивні аграрні права та юридичні аграрні обов’язки, що належать: (а) юридичним і фізичним особам; (б) членам сільгосппідприємств та особам, які не мають цього статусу; (в) учасникам правових відносин, які мають статус особи, і тим, які ним не володіють (структурним підрозділам сільгосппідприємств, їх органам управління); (г) приватним особам і публічним органам та юридичним особам публічного права. Також можна вирізняти загальні (що виникають в усіх суб’єктів правовідносин) і спеціальні (ними наділяються лише окремі групи суб’єктів, наприклад, спеціалісти сільгосппідприємств) суб’єктивні аграрні права та юридичні аграрні обов’язки. Залежно від галузі сільгоспвиробництва виокремлюють суб’єктивні аграрні права та юридичні аграрні обов’язки, що виникають у тваринництві, рослинництві тощо.
32. Правовідносини щодо права на земельну частку (пай) називають аграрними зобов’язальними. Спірною видається позиція окремих дослідників, які вказують, що це право є об’єктом права власності або ж навіть його видом.
33. Сутність права на пай (як земельний, так і майновий) полягає у праві вимоги, яке має зобов’язальну природу. Право на пай є різновидом права зобов’язального, серцевину якого становить право вимоги члена сільгосппідприємства про повернення йому вартості паю (а земельної ділянки – в натурі (на місцевості)). Право на пай є оборотоздатним, може передаватися (відчужуватися) іншим особам у спосіб, не заборонений законодавством (наприклад, шляхом укладення договорів купівлі-продажу, міни, дарування, передачі у спадщину тощо).
34. Підставою виникнення (зміни, припинення) внутрішніх аграрних правовідносин виступає переважно група юридичних фактів, тобто фактичний (або юридичний) склад, що є системою юридичних фактів.
35. Членство в сіль¬госппідприємстві викликає до життя низку внутрішніх правовідносин – земельних, майнових, трудових, управ¬лінських тощо. Внутрішні аграрні земельні й майнові правовідносини виникають лише за наявності системи юридичних фактів – юридичного (фактичного) складу, до якого входять членство в сільськогосподарському підприємстві (виникнення, існування членських правовідносин) і передача (внесення) йому пайового внеску.
Для виникнення трудових правовідносин між сільгосппідприємством і його членом необхідно існування юридич¬ного (фактичного) складу, що містить у собі 2 елементи – наявність член¬ських правовідносин і визначення трудової функції для члена підприємства. Що ж до найманих працівників сільгосппідприємств, то внутрішні аграрні трудові правовідносини за їх участю складаються внаслідок укладення між такими працівниками й сільгосппідприємством трудового договору (контракту).
Внутрішні ж аграрні управлінські правовідносини ґрунтуються лише на членстві особи в сільгосппідприємстві.
36. Виникнення зовнішніх аграрних правовідносин пов’язують з укладенням аграрно-правових договорів, правочинів, спричиненням шкоди, набуттям аграрними господарюючими суб’єктами майна у власність та іншими юридичними фактами. До останніх слід віднести передусім видання нормативно-правових актів органами державної влади й органами місцевого самоврядування, що служать підставою виникнення зовнішніх аграрних податкових правовідносин, правовідносин у сфері державного регулювання сільського господарства.
37. Для внутрішніх аграрних майнових, земельних і трудових правовідносин припинення членства в сільгосппідприємстві є юридичним фактом не тільки правоприпиняючим, а й правостворюючим, оскільки породжує правовідносини, що випливають із внутрішніх аграрних майнових, земельних і трудових.
Припинення членських правовідносин позбавляє колишнього члена сільгосппідприємства також права на участь в управлінні справами останнього. Ніяких наступних правовідносин, пов’язаних із припиненням внутрішніх управлінських, у колишнього члена сільгосппідприємства не виникає.
Внутрішні аграрні правовідносини з використання праці найманих працівників припиняються із припинення дії їх трудового договору з сільгосппідприємством, що виступає правоприпиняючим юридичним фактом.
38. Підстави припинення зовнішніх аграрних правовідносин: (а) припинення дії договору (правочину), (б) припинення зобов’язання з відшкодування шкоди, (в) припинення дії нормативно-правового акта органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, (г) виконання податкового зобов’язання тощо. Як правило, ці юридичні факти нових різновидів зовнішніх аграрних правовідносин до життя не викликають.
39. Деякі з таких юридичних фактів притаманні сфері внутрішніх, приватноправових аграрних правовідносин (наприклад, укладення аграрно-правових договорів, виникнення членства особи в сільгосппідприємстві, припинення зобов’язання тощо). Інші ж є більш характерними для правовідносин з наявністю публічних елементів (приміром, прийняття відповідних нормативно-правових актів).
40. Система внутрішніх аграрних правовідносин – це інтеграція однотипних за своєю сутністю правових інституцій (внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських правовідносин) у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і взаємодіє із зовнішнім середовищем з метою регулювання відповідних аграрних суспільних відносин.
41. Обов’язковими, а також єдиними суб’єктами внутрішніх аграрних членських правовідносин є сільгосппідприємства та їх члени (фізичні та юридичні особи). Їх об’єктом виступають дії вказаних суб’єктів, спрямовані на встановлення членського зв’язку, його розвиток і припинення. Підставами виникнення внутрішніх аграрних членських правовідносин є членство в сільгосппідприємстві, набуття особою статусу члена останнього, а припиняються вони із втратою такого статусу. Членські правовідносини, що виникають у сільгосппідприємствах, складаються з певних різновидів – правовідносин, що виникають при набутті статусу члена сільгосппідприємства і при його втраті.
42. Норми (приписи) чинного аграрного законодавства України стосовно умов набуття членства в сільгосппідприємствах кооперативного типу сьогодні вже слід вважати, так би мовити, обов’язковим мінімумом. Органи управління такого підприємства можуть установлювати додаткові умови щодо набуття членства в підприємстві (максимальне число його членів, їх освіта, рівень кваліфікації, місце проживання, стан здоров’я та ін.).
43. Рекомендуємо доповнити деякі норми Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»:
– ч. 1 ст. 7 – третім реченням: «Статут кооперативу може містити інші положення, що не суперечать законодавству»;
– ч. 1 ст. 8 – новим положенням: «Статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові умови набуття членства в ньому».
44. Зміст ст. 8 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» потребує відповідного коригування. Можемо запропонувати таку редакцію його ч. 1 ст. 8: «Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами кооперативу обслуговуючого – як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і виявили бажання дотримуватися його вимог, користуватися послугами, формувати майнові фонди (робити майнові внески) і брати участь у його діяльності».
45. Положення Закону України «Про особисте селянське господарство», присвячені врегулюванню статусу фізичних осіб, які ведуть особисте селянське господарство, не повною мірою співвідносяться з теорією інституту членства в аграрних підприємствах. У тексті цього Закону доцільно словосполучення «члени особистого селянського господарства» замінити на «фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство».
46. Статусу члена сільгоспкооперативу особа набуває з моменту прийняття рішення про її прийом до цього підприємства його правлінням (головою). Членство в фермерському господарстві виникає або з моменту його державної реєстрації (для засновників) або з моменту державної реєстрації змін до його статут щодо прийняття нових членів (для інших осіб).
47. Змістом внутрішніх аграрних членських правовідносин є права й обов’язки сільгосппідприємств та їх членів щодо підтримання членського зв’язку, збереження статусу члена відповідного підприємства.
48. Нормами чинного аграрного законодавства України недостатньо врегульовані підстави й порядок припинення членства, а з ним – і членських правовідносин у сільгосппідприємствах. Підстави припинення членства названо лише в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію», однак вони (з певними зауваженнями й винятками) можуть бути застосовані й до випадків припинення членства в інших сільгосппідприємствах.
Законодавчо слід: (а) установити, що заява члена підприємства про вихід з нього має подаватися в письмовій формі; (б) окреслити строк, протягом якого її повинен розглянути відповідний орган управління; (в) чітко визначити, до компетенції саме якого органу належить розгляд даного питання. Вимагають також конкретного визначення підстави й порядок припинення внутрішніх аграрних членських правовідносин без волевиявлення їх учасників – як сільгосппідприємств, так і самих їх членів.
49. Заяву про вихід із фермерського господарства належить розглядати його голові. У його статуті треба встановлювати граничний строк розгляду заяви особи про вихід з його складу. У законодавстві повинна бути закріплена можливість виключення членів з фермерського господарства.
50. Виключення з членів кооперативу може відбуватися в разі грубого або систематичного (два чи більше разів) невиконання членських обов’язків і після застосування до такої особи інших заходів стягнення. Моментом припинення членських правовідносин при виключенні особи в сільгосппідприємстві кооперативного типу є набрання чинності відповідного рішення правління, а у фермерському господарстві – державна реєстрація змін до його статуту.
51. Учасники внутрішніх аграрних земельних правовідносин – це сільгосппідприємства та їх члени. Їх структурні підрозділи можуть брати участь у таких правовідносинах, а можуть й не бути їх учасниками. Про участь органів управління сільгосппідприємств можна вести мову доволі умовно. Не є суб’єктами внутрішніх аграрних земельних правовідносин наймані працівники таких підприємств. Також не виникає цих правовідносин за участю юридичних осіб (не членів сільгосппідприємств, несільськогосподарських підприємств), органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, оскільки всі вони є учасниками правовідносин зовнішніх.
Об’єктами внутрішніх аграрних земельних правовідносин служать землі, земельні ділянки передусім сільгосппризначення, а також право користування останніми і право на земельні частки (паї).
Підставами виникнення внутрішніх аграрних земельних правовідносин є юридичний (фактичний) склад, що охоплює: (а) членство (участь) у сільгосппідприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між таким підприємством та особою (його членом, учасником) і (б) передачу (внесення) останньому цією особою земельного пайового внеску. Зникають внутрішні аграрні земельні правовідносини з припиненням членського зв’язку між особою і сільгосппідприємством, тобто з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).
52. Слід внести в законодавство, що регулює пи¬тання створення сільгосппідприємств виробничого профілю, таку обов’язкову пе¬редумову їх державної реєстрації, як передача засновниками до статутного (пайового) фонду цих підприємств земельних ділянок сіль¬ськогосподарсь¬кого призначення. З метою вдосконалення механізму передачі сільгосппідприємствам їх членами земельних пайових внесків та їх оформлення пропонуємо в законодавство внести такі зміни:
а) передбачити серед підстав набуття права власності на землю, встановлених статтею 82 Земельного кодексу України, передачу земельних ділянок сільськогосподарським підприємствам як пайових внесків;
б) доповнити законодавство імперативним приписом щодо укладення між сільськогосподарським підприємством і його членом договору про передачу земельної ділянки як пайового внеску сільськогосподарському підприємству, що підлягає нотаріальному посвідченню;
в) закріпити в земельному й аграрному законодавстві (зокрема, Земельному кодексі України, Законах України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську кооперацію» «Про фермерське господарство») правило про видачу на ім’я сільськогосподарського підприємства Державного акта на право власності на земельні ділянки, передані членами таких підприємств як пайові внески;
г) передбачити необхідність анулювання Державних актів на право власності на земельну ділянку в разі передання сільськогосподарському підприємству його членом відповідної земельної ділянки як пайового внеску;
д) змінити форму Державного акта на право власності на земельну ділянку, передбачивши додатково серед документів, що є підставою для його видачі, нотаріально посвідчений договір про передачу земельної ділянки як пайового внеску сільськогосподарському підприємству, акт приймання-передачі земельної ділянки як пайового внеску від члена сільськогосподарського підприємства;
е) закріпити в аграрному законодавстві припис стосовно видачі сільськогосподарським підприємством його членам сертифіката про право на земельний пай при внесенні ними як пайового внеску земельної ділянки;
є) передбачити необхідність переоформлення (внесення змін) сертифіката про право на земельну частку (пай) на ім’я сільськогосподарського підприємства у випадку передачі йому такого права у виді пайового внеску членом підприємства;
ж) доповнити законодавство положенням, що право користування земельною ділянкою, передане членом сільськогосподарського підприємства як пайовий внесок, переходить до сільськогосподарського підприємства з моменту внесення запису про обмеження такого права для члена підприємства до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
53. Пункт «б» ч. 1 і ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., № 973-IV мають бути усунені з тексту Закону.
Земельна ділянка засновника (-ів) фермерського господарства, що перебуває у його власності на момент заснування останнього, повинна передаватися такому господарству після його створення засновником (-ами) як внесок (пайовий).
54. Незважаючи на різновиди, земельний пай при припиненні членства (участі) має повертатися в натурі (шляхом виділення земельної ділянки, повернення права користування нею, права на земельну частку (пай)). Саме така форма повернення земельного паю гарантуватиме членів сільгосппідприємств від обезземелення.
55. Доцільно встановити в аграрному законодавстві України припис, що колишньому члену сільгосппідприємства при припиненні членства в рахунок земельного паю повертається земельна ділянка, що має таке ж цільове призначення, як і та, що передавалася ним як земельний пайовий внесок.
56. Пропонується внести до аграрного законодавства положення про обмеження права сільгосппідприємства розпоряджатися належними йому земельними ділянками, якщо в результаті цього їх розмір опиниться меншим за розмір усіх земельних ділянок, внесених його членами як пайові внески.
У випадку реалізації права на земельну частку (пай) сільгосппідприємство зобов’язано повернути своєму колишньому члену в рахунок земельного паю земельну ділянку в натурі (на місцевості) з належних йому земельних площ.
57. Якщо при припиненні членства у фермерському господарстві член сім’ї його засновника або інший родич, який не робив земельного пайового внеску, вимагає виділення йому частини земельної ділянки, що використовується для ведіння фермерського господарства, то правових підстав у такого господарства для задоволення зазначеної вимоги не існує.
58. Суб’єктами внутрішніх аграрних майнових правовідносин можуть бути всі суб’єкти, за винятком найманих працівників сільгосппідприємств, органів державної влади, органи місцевого самоврядування, інших сільгосппідприємств.
Об’єктами таких правовідносин є різноманітні майнові блага, речі, а саме: загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні майнові об’єкти (речі), сільгосппродукція, сільськогосподарські технології, майнові частки (паї), права на них, в окремих випадках – загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти.
Підставою виникнення внутрішніх аграрних майнових правовідносин виступає фактичний (юридичний) склад, що містить у собі 2 елементи: (а) членство (участь) у сільгосппідприємстві, виникнення й існування членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві) між цим підприємством та особою (його членом, учасником) і (б) передача (внесення) названому підприємству його членом майнового пайового внеску. Зникають внутрішні аграрні майнові правовідносини з припиненням членського зв’язку між особою і сільгосппідприємством, тобто з припиненням членських правовідносин (правовідносин з участі в господарському товаристві).
59. До внутрішніх аграрних майнових правовідносин не належать відносини між сільгосппідприємствами і громадянами, які ведуть особисті селянські господарства, бо вони не містять у собі всіх ознак перших і не засновані на членстві таких осіб у сільгосппідприємстві.
Внутрішніми аграрними майновими правовідносинами охоплюються ті з них, що виникають при передачі (внесенні) їх членами сільгосппідприємству майнових внесків (вступних, пайових), при здійсненні останнім права власності на відповідне майно і майнових прав його членами, при розподілі прибутку, при нарахуванні й виплаті відповідних майнових виплат, при поверненні вартості паїв у разі припинення членства (участі) в такому підприємстві.
60. Склад майна, що передається в рахунок пайового внеску, погоджується між сторонами внутрішніх аграрних правовідносин – сільгосппідприємством і його членом. У разі недосягнення згоди член цього підприємства повинен зробити такий внесок у грошовій формі.
61. З метою гарантування прав сільгосппідприємств на передані йому як пайові внески нерухомі речі й чіткішої правової регламентації розглядуваних відносин у подібних випадках між цим підприємством і відповідною особою належить укладати правочин (угоду, договір) про передачу нерухомого майна як пайового внеску. Цей правочин набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією права власності даного підприємства на нерухоме майно.
62. Слід запровадити до¬ку¬мент єди¬но¬го зра¬з¬ка що¬до об¬лі¬ку па¬їв. Таким могло б бути Свідоцтво про право на майновий пай, де зазначають його вартість, право на нього певної особи, назву сільгосппідприємства, у якому перебуває цей пай, відомості щодо зміни вартості паю та ін.
63. Оскільки пай повертається особі, яка вибула із сільгоспкооперативу не лише при її добровільному виході, а й у таких випадках, як смерть члена кооперативу, припинення його участі в діяльності останнього, вихід на пенсію, виключення з його членів, до¬ці¬ль¬но законодавчо за¬крі¬пи¬ти, що вартість паю повертається в ра¬зі припинення членства (членських правовідносин) в сільгоспкооперативі або ж лі¬к¬ві¬да¬ції останнього.
64. Члени фермерського господарства вправі робити внески у створення майна останнього. Майно фермерського господарства дорівнює його складеному капіталу, категорії «майно» і «складений капітал» у даному випадку є синонімами. Зважаючи на відсутність статутного капіталу (фонду) у фермерських господарствах, вважаємо, що скла