Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 Юридична природа відносин відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 11
1.1 Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян в системі видів юридичної відповідальності . 11
1.2. Зміст, види та структура шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян. 27
1.3. Проблеми відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 50
РОЗДІЛ 2 Підстави та умови відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 70
2.1. Зміст підстав та умов відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 70
2.2. Екологічно небезпечна діяльність як спеціальна умова відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 93
РОЗДІЛ 3 Механізм відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 110
3.1 Способи відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 110
3.2. Гарантії відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян 136
ВИСНОВКИ 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................172

Вступ

Актуальність теми дослідження. Конституційне закріплення основних екологічних прав людини в нашій державі стало актом гуманізації національного законодавства та зумовило необхідність формування відповідного правового механізму їх реалізації і захисту. Основою його досконалості та ефективності є теоретичні дослідження у різних галузях права, передусім екологічного.
Основоположні екологічні права належать до природних прав людини. Вони – невід’ємні, невідчужувані, перебувають у нерозривному взаємозв’язку з правом на життя та правом на здоров’я, тому потребують більш ефективного захисту, зокрема у формі відшкодування шкоди, заподіяної їх порушенням.
В “Основних напрямках державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, затверджених постановою Верховної Ради України 5 березня 1998 року, стан довкілля в Україні характеризується як кризовий. Результатом цього є різке погіршення стану здоров’я людей, збільшення смертності, і в цілому ситуація характеризується як така, що наближається до глобальної екологічної катастрофи. Збільшення факторів негативного впливу на довкілля та загострення екологічних проблем потребує активних законодавчих, правозастосовчих та організаційних заходів з боку держави, уповноважених державних органів та громадськості, спрямованих на захист екологічних прав та інтересів громадян.
Необхідність дослідження обраної теми зумовлена також незначною кількістю судових справ щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян. Це пояснюється недостатністю або недосконалістю правового регулювання суспільних відносин даної галузі.
Та обставина, що окремі екологічні права є правами природними та носять абсолютний характер, зумовлює певні особливості механізму компенсації шкоди, заподіяної їх порушенням, тому відносини, які виникають з приводу відшкодування шкоди, потребують всебічного аналізу, дослідження та визначення їх відповідного місця у загальній частині захисту прав людини.
Крім того, вагомою причиною, що зумовлює актуальність теми дослідження, є особливості шкоди, заподіяної порушенням права на екологічну безпеку (види, структура, розмір, сфера виникнення та особливості прояву) як правового явища, обумовленого різними за походженням екологічними факторами. Таке дослідження сприятиме створенню досконалого правового механізму її визначення та відшкодування.
Насамкінець є потреба з’ясування правової природи окремих категорій та понять, визначення яких відсутнє у чинному екологічному законодавстві, що створює певні проблеми в правозастосовчій діяльності уповноважених органів (екологічна шкода; моральна шкода, заподіяна порушенням екологічних прав громадян; джерело підвищеної екологічної небезпеки та ін.).
Актуальність зазначених питань зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” здійснено за планом наукової роботи юридичного факультету і кафедри трудового, аграрного та екологічного права Волинського державного університету імені Лесі Українки в рамках наукових програм та напрямків, затверджених Академією правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення проблем відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, спрямоване на: з’ясування правової природи відносин відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян; дослідження особливостей, видів, структури шкоди, заподіяної громадянам через негативний стан довкілля та визначення підстав та умов її відшкодування; дослідження механізму відшкодування шкоди з метою подальшого удосконалення екологічного законодавства України та практики його застосування.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:
- з’ясувати правову природу відносин відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян;
- дослідити види, структуру, зміст, підстави та умови відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян;
- дати визначення екологічної шкоди та моральної шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав, з’ясувати підстави та принципи її компенсації;
- розкрити правову природу категорії “джерело підвищеної екологічної небезпеки” стосовно проблематики, яка розглядається, дати їй визначення, з’ясувати актуальні питання щодо особливостей відшкодування шкоди, заподіяної такими джерелами;
- дослідити форми відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян: судову, адміністративно-управлінську, страхову та гарантії такого відшкодування.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із захистом екологічних прав людини шляхом відшкодування шкоди, заподіяної їх порушенням, законодавство України, що врегульовує ці відносини, та практика його застосування.
Предметом дослідження є система правовідносин, які виникають у процесі визначення та відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян.
Методи дослідження. При написанні дисертації використовувалися вживані в юридичній науці методи наукового пізнання, а саме: історичний (історичні аспекти розвитку юридичної відповідальності в екологічному праві, зокрема особливості формування цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення, розвиток ідеї позитивної відповідальності в екологічному праві); формально-юридичний (аналіз положень нормативно-правових актів у галузі відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян); системно-функціональний (дослідження чинного законодавства України з метою визначення правових засобів удосконалення механізму відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян); порівняльно-правовий (порівняльний аналіз окремих положень нормативно-правових актів України і деяких інших країн, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту екологічних прав людини); статистичний (аналіз статистичних даних, які використовувались у процесі дослідження) й інші загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання.
Основні висновки та положення, що містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі норм Конституції України, екологічного та інших галузей законодавства, дослідженнях загальнотеоретичної юридичної науки, науки екологічного та інших галузей права.
Науковою основою для проведення дослідження стали праці українських учених-правознавців у галузі екологічного права: В. І. Андрейцева, Г. В. Анісімової, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, А. П. Гетьмана, Н. В. Єремєєвої, С. М. Кравченко, Т. Г. Ковальчук, М. В. Краснової, А. М. Котлевець, Н. Р. Кобецької, В. А. Мунтяна, Н. Р. Малишевої, В. К. Попова, С. В. Размєтаєва, Н. І. Титової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, О. М. Шумило та ін.
Крім того, були використані доробки учених-правознавців – представників радянської та російської еколого-правової науки: М. М. Бринчука, М. І. Васильєвої, В. В. Петрова, О. С. Колбасова, Б. В. Єрофеєва та ін.
Комплексний характер дослідження обумовив залучення при його здійсненні праць таких фахівців у галузі загальної теорії права: С. С. Алексєєва, В. В. Копейчикова, О. Е. Лейста, М. І. Матузова, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун, Л. І. Спиридонова, О. В. Сурілова та ін.; конституційного права: Ю. М. Тодики, В. Ф. Погорілка; цивільного права: М. М. Агаркова, Д. В. Бобрової, В. В. Васькіна, В. В. Глянцева, О. Л. Жуковської, А. І. Загорулька, А. Зейца, Л. М. Іваненко, Т. І. Іларіонової, О. С. Йоффе, О. Г. Калпіна, О. О. Красавчикова, Г. К. Матвєєва, М. С. Малеїна, В. П. Маслова, А. Покровського, В. Т. Смирнова, А. О. Собчака, Г. Я. Стоякіна, В. О. Тархова, Б. Утевського, Г. Ф. Шершеневича, А. С. Шевченко, Я. М. Шевченко, М. Я. Шемінової, С. І. Шимон та ін.
Наукова новизна отриманих результатів. Полягає у комплексному дослідженні правових питань відшкодування шкоди, заподіяної громадянам порушенням їхніх екологічних прав шляхом визначення правової природи відповідних відносин, видів та структури шкоди, яка заподіюється, аналізу підстав, умов, механізму її відшкодування із визначенням кола проблем, які потребують правового вирішення, та вироблення пропозицій щодо удосконалення відповідних правових приписів з метою створення в нашій державі ефективного механізму захисту екологічних прав громадян у формі відшкодування шкоди, заподіяної їх порушенням.
У відповідності з метою та завданнями дослідження на захист виносяться такі основні положення, пов’язані з науковою новизною:
- обґрунтовується твердження, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, доцільно визначати як: складний соціально-правовий інститут, в якому поєднано заходи юридичної (цивільно-правової) та позитивної відповідальності;
- додатково обґрунтовується положення про те, що громадяни мають право на відшкодування шкоди (матеріальної, моральної) у всіх випадках порушення права на екологічну безпеку, незалежно від чинників, які призвели до такого порушення, а механізм відшкодування шкоди зумовлюється факторами (правопорушення, техногенна катастрофа, техногенно-природне явище, природне стихійне явище, військовий інцидент та ін.), які призвели до такого порушення;
- запропоновано диференціацію шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, на такі види: економічну та антропогенну (екогенну); майнову та немайнову (моральну); пряму дійсну шкоду та упущену вигоду; пряму та непряму;
- запропоновано власне визначення екологічної шкоди та моральної шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, обґрунтовано підстави та принципи її компенсації;
- дістало подальший розвиток дослідження діяльності об’єктів підвищеної екологічної небезпеки як спеціальної умови відшкодування шкоди, заподіяної їх впливом, запропоновано визначення цієї категорії з урахуванням національного та міжнародного законодавства;
- обґрунтовано доцільність застосування на практиці окремих принципів доведення причинно-наслідкових зв’язків у справах про відшкодування шкоди, заподіяної шкідливим впливом на довкілля;
- доведено на основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування необхідність запровадження в Україні медико-екологічної експертизи для доведення причинних зв’язків між захворюванням чи смертю особи та негативним станом довкілля;
- обгрунтовується доцільність запровадженням різних видів екологічного страхування (обов’язкового, добровільного, обов’язкового державного) як перспективної форми компенсації шкоди, заподіяної громадянам порушенням їхніх екологічних прав;
- отримало подальший розвиток питання оптимізації статусу потерпілого (позивача) у справах про відшкодування шкоди громадянам, заподіяної порушенням їхніх екологічних прав.
Практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного дисертаційного дослідження мають теоретичне та прикладне значення. Викладені у роботі узагальнення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:
- правотворчому процесі для удосконалення чинного екологічного законодавства України шляхом внесенням змін та доповнень до окремих нормативно-правових актів, розроблення та прийняття спеціальних нормативно-правових актів щодо визначення та відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян;
- подальших наукових дослідженнях актуальних питань захисту екологічних прав громадян у нашій державі;
- навчальному процесі під час читання курсу “Екологічне право України”.
Окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, довідкової та методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри трудового, аграрного та екологічного права Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Основні висновки і положення дисертації доповідалися автором на сьомій (Львів, 2001) та восьмій (Львів, 2002) регіональних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, науково-практичній конференції молодих вчених і аспірантів України “Проблеми та перспективи розвитку і реалізації законодавства України” (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2001), регіональній науковій конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, (Івано-Франківськ, 2002), та наукових конференціях викладачів і студентів юридичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004), міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2004).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в шести наукових статтях у провідних фахових виданнях та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації – 171 сторінка, список використаних джерел – 188 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У ході дослідження проблем юридичної відповідальності в галузі екології, та безпосередньо правової природи відносин відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, ми дійшли висновку, що таке відшкодування може бути як мірою юридичної відповідальності, так і мірою позитивної відповідальності, яку немає підстав розглядати як різновид юридичної, оскільки її санкції є не чим іншим, як засобами захисту екологічних прав громадян, передусім, права на екологічну безпеку, тому вважаємо, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є складним соціально-правовим інститутом, в якому поєднуються заходи майнової юридичної відповідальності (шкода, заподіяна правопорушенням) та позитивної відповідальності, що застосовується у випадку заподіяння шкоди природними стихійними чи техногенно-природними явищами та іншими подіями, що не залежать від волі людини та за своєю юридичною природою є засобами захисту екологічних прав.
В роботі зроблена спроба дати визначення екологічної шкоди (в широкому розумінні) і в тому числі змісту екологічної шкоди, заподіяної громадянам. Екологічна шкода - це негативні зміни в стані довкілля, викликані його забрудненням, виснаженням, порушенням вимог екологічної безпеки, порушенням екологічних прав громадян, що знижують природні можливості середовища до самоочищення, самовідновлення, чи роблять неможливим відновлення його стану людиною, проявляються впродовж тривалого часу, не мають чітких територіальних меж (первинна екологічна шкода) і є причиною настання фізіологічних, генетичних та інших негативних наслідків для життя та здоров’я людини, її соціального оточення, несуть загрозу для життя і здоров’я майбутніх поколінь, спричиняють фізичні та психічні страждання особам (вторинна шкода), можуть мати відносно об’єктивну грошову оцінку (або важко піддаються такій оцінці).
Шкода, заподіяна порушенням екологічних прав, може бути диференційована на види за певними критеріями. По-перше, за об’єктом її спрямування на економічну та антропогенну (фізіологічну та генетичну). По-друге, за тим, які майнові блага були зменшені (існуючі, чи можливі в майбутньому) на пряму дійсну шкоду та не отримані прибутки. По-третє, за характером причинного зв’язку між дією чи подією та результатом у вигляді заподіяння шкоди на пряму та непряму шкоду.
Особливої актуальності набуває питання відшкодування прямої та непрямої шкоди, заподіяної особам порушенням права на екологічну безпеку. Оскільки незалежно від чинників, які привели до порушення цього природного права людини, потерпілі громадяни матимуть право на її відшкодування, виникає питання про те, хто та в якому обсязі буде її компенсувати. Таким чином можна зробити наступні висновки:
1. непрямі збитки в структурі збитків, заподіяних порушенням екологічних прав громадян, мають місце тоді, коли із можливості шкідливий результат перетворюється в реальність під дією нових незалежних “привхідних” сил, які не піддаються контролю з боку людини;
2. якщо шкідливий результат дії привхідних сил охоплюється умислом особи, що вчиняє певні діяння, або обумовлений недоліками експлуатації певного об’єкта (який перебуває у користуванні особи), чи якщо на особу покладається обов’язок попередити настання негативного впливу привхідних сил, то така особа буде суб’єктом відшкодування прямих та непрямих збитків в порядку майнової юридичної відповідальності;
3. за відсутності викладених вище умов, пряма та непряма шкода, заподіяна стихійним лихом чи іншими подіями, що привели до порушення вимог екологічної безпеки довкілля, відшкодовується в порядку позитивної відповідальності державою або через страхове покриття, якщо укладено договір екологічного страхування.
За сферою прояву шкоди, заподіяної громадянам порушенням їх екологічних прав, вона поділяється на майнову та немайнову (моральну).
Моральна шкода, заподіяна порушенням екологічних прав громадян, є інтегрованою категорією, оскільки є результатом практично будь-якого порушення, проявляється як незалежно від матеріальних втрат, так паралельно з ними, коли шкода заподіюється майну особи чи її здоров’ю і дуже часто є основним результатом порушення екологічних прав. На основі досліджених джерел ми пропонуємо таке визначення: Моральна шкода, заподіяна порушенням екологічних прав громадян, - це фізичні та (або) психічні страждання, які терпить особа в результаті усвідомлення факту порушення її законних екологічних прав та інтересів, заподіяння майнової та (чи) антропогенної шкоди або загрози її виникнення в результаті вчинення екологічного правопорушення, аварії на об’єкті підвищеної небезпеки, стихійного лиха чи інших надзвичайних подій та явищ, які привели до порушення нормативів екологічної безпеки. Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння шкоди життю, здоров’ю, майну громадян або реальна загроза її настання через екологічно небезпечний стан довкілля. При порушенні права на екологічну безпеку особи мають право на компенсацію моральної шкоди у всіх випадках і незалежно від чинників, що привели до порушення.
Основними принципами які повинні бути покладені в основу правового механізму її відшкодування, є:
1. принцип соціальної справедливості (всі нижчезазначені принципи є умовою його забезпечення);
2. принцип повного відшкодування моральної шкоди з урахуванням індивідуального сприйняття особою факту порушення її прав;
3. принцип презумпції наявності моральної шкоди у всіх випадках порушення екологічних прав громадян, незалежно від заподіяння такими порушеннями шкоди життю, здоров’ю, майну громадян;
4. принцип презумпції моральної шкоди у всіх випадках порушення права на екологічну безпеку.
Вважаємо, що єдиною підставою для відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є сам факт заподіяння шкоди чи реальна загроза її виникнення.
Стосовно умов, за яких шкода буде підлягати компенсації, то зміст цих умов, передусім, залежатиме від того, які саме чинники привели до її заподіяння.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням, ґрунтується на загальних умовах, які визначені ст..1166 Цивільного кодексу України (протиправність діяння, вина заподіювача, причинний зв’язок між діянням та шкодою). У випадку суб’єктивно-випадкового заподіяння шкоди ДПЕН варто вести мову про спеціальну умову, а саме, про ризик заподіяння шкоди через екологічно небезпечну діяльність незалежно від вини чи без вини власника такого джерела, проте важливою умовою, яка повинна обов’язково бути при такому заподіянні, є причинний зв’язок між діяльністю такого джерела і заподіяною шкодою. І нарешті, при об’єктивно-випадковому заподіянні шкоди природними стихійними чи техногенно-природними явищами умовою відшкодування є ризик заподіяння шкоди, який виходить від зазначених явищ, та причинний зв’язок між таким явищем та шкодою що виникла. Співвідношення між загальними та спеціальними умовами відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є співвідношення між нормами законодавства, де визначені загальні умови відшкодування шкоди (ст..1166 ЦКУ), та нормами, де визначені спеціальні умови такого відшкодування ( ст..1187 Цивільного кодексу України, ст..16 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, ст.5 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”).
Незважаючи на те, що чинне цивільне та екологічне законодавство не розмежовує умисел на види, питання вини та форми вини при відшкодуванні шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є досить актуальним. Врахування форми вини при спільному заподіянні шкоди через порушення права на екологічну безпеку, при відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної ДПЕН, є важливою умовою для визначення частки відшкодування та сприяє запобіганню правопорушень у цій сфері. Саме з цих міркувань, вважаємо, є потреба в закріпленні форм вини, їх урізноманітненні для врахування при відшкодуванні шкоди, заподіяної кількома суб’єктами та заподіяної ДПЕН.
На основі дослідження особливостей причинного зв’язку дійшли висновку про необхідність визнавати юридично-значимими не тільки прямі, але й непрямі причинні зв’язки для того, щоб відшкодування шкоди стало можливим. Окрім того, особливості заподіяння та прояву шкоди в зазначених правовідносинах зумовлюють необхідність розвитку теорії причинності в нашій правовій науці з урахуванням концепцій, розроблених західною доктриною. Для успішного захисту екологічних прав громадян, розширення судової практики з питань відшкодування шкоди варто взяти до уваги при доведенні причинно-наслідкових зв’язків таку категорію, як імовірність (встановити різні її ступені). Застосування зазначеної категорії необхідно тоді, коли неможливо абсолютно точно встановити причинні зв’язки між певною дією, подією та шкодою, що виникла, коли має місце так зване групове заподіяння шкоди припущення про причинний зв’язок.
В роботі досліджено зміст та особливості такої правової категорії, як джерело підвищеної екологічної небезпеки. Відшкодування шкоди, заподіяної такими джерелами, ґрунтується на началах ризику.
Джерело підвищеної екологічної небезпеки, на нашу думку, можна визначити як об’єкти матеріального світу (в тому числі речовини), які в результаті людської діяльності, природних чи соціальних умов чи в силу своїх природних якостей (фізичних, хімічних та інших) мають або можуть набувати властивостей, які характеризуються певним рівнем екологічного ризику, таким чином, створюють потенційну або пряму загрозу для довкілля, життя та здоров’я людини.
ДПЕН повинні бути диференційовані за ступенем екологічної небезпеки шляхом проведення спеціальної екологічної експертизи. За основу такого ранжування ризику, передусім, береться кількість порогової маси небезпечних речовин на такому об’єкті, але, на нашу думку, варто враховувати інші властивості окремих шкідливих речовин, такі як небезпечність для здоров’я людини, тяжкість та масовість захворювань в результаті їх впливу, можливості лікування таких хвороб, вплив на майбутні покоління, вплив на виникнення певних погодних кліматичних явищ. Диференціація ДПЕН за рівнем екологічного ризику дасть можливість більш об’єктивно визначити розмір (частку) шкоди, яка підлягає компенсації, якщо вона заподіяна кількома джерелами, та частку страхового внеску при укладенні договору обов’язкового екологічного страхування.
В ході дослідження, зроблено висновок про існування таких форм відшкодування шкоди: судова, управлінсько-адміністративна, страхова.
Основними проблемами, які існують та потребують розв’язання у сфері судового захисту екологічних прав громадян шляхом відшкодування шкоди, заподіяної їх порушенням, є: правове закріплення механізму проведення медико-екологічної експертизи, створення спеціальних підрозділів її проведення в органах охорони здоров’я, розширити перелік тих хвороб, які, безперечно, мають радіогенну природу. Враховуючи складність причинно-наслідкових зв’язків в екологічній сфері та особливості поширення та прояву шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства та екологічних прав громадян, зокрема, судові органи повинні виробити єдині методологічні підходи щодо доведення причинно-наслідкових зв’язків з цієї категорії справ, які б ґрунтувались на принципах максимальної імовірності наявності причинного зв’язку, територіальності, ланцюговості поширення та прояву шкоди, епідеміологічного характеру антропогенної шкоди. Важливою умовою активізації діяльності зацікавленої громадськості із захисту екологічних прав громадян є оптимізація статусу позивача (потерпілого) у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, що полягає у звільнені від сплати державного мита при пред’явленні позову до суду та можливості проведення незалежних експертиз, користування послугами адвоката за рахунок коштів спеціальних екологічних фондів з подальшою компенсацією цих витрат за рахунок відповідача.
В ході дослідження питання розвитку в Україні екологічного страхування ми прийшли до висновку про необхідність розвитку різних його видів.
На нашу думку, з метою захисту екологічних прав громадян шляхом компенсації шкоди, заподіяної їх життю та здоров’ю негативним впливом техногенних джерел, зокрема таких, як АЕС, доцільно запровадити обов’язкове державне екологічне страхування здоров’я і життя громадян, які проживають біля особливо екологічно небезпечних об’єктів. Страховим випадком який давав би право на таке відшкодування, є наявність в особи захворювання певного виду, які визнані такими, що породжені впливом екологічно-небезпечного джерела (наприклад, наявність хвороб які мають радіогенну природу).
В основу страхового покриття шкоди, на нашу думку, повинен бути покладений принцип повного відшкодування прямих і непрямих збитків.
Дія механізму відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, залежить від наявності умов суспільного життя і заходів, які створюються та здійснюються державою через систему своїх органів.
До системи загально-соціальних гарантій відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, відносяться: створення Національного позабюджетного екологічного фонду на загальнодержавному та регіональному рівні із наданням йому статусу юридичної особи, створення досконалого механізму різних видів екологічного страхування (обов’язкового, добровільного) з державною підтримкою такого страхування (економічні гарантії); участь громадськості в сфері здійснення екологічного контролю через діяльність екологічних громадських організацій, громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища та зацікавлену громадськість в цілому, розширення видів громадського екологічного контролю за суб’єктами та об’єктами його здійснення (наприклад, побутовий контроль), конкретизація та розширення процесуальних форм його здійснення; участь зацікавленої громадськості в процедурі ліцензування природокористування, правове удосконалення процедури проведення за участю громадськості оцінки впливу на навколишнє природне середовище, можливість громадськості всі важливі екологічні питання виносити на референдум і навіть ті, що належать до компетенції спеціально уповноважених органів (політичні гарантії); екологічна освіта та екологічне виховання як основні чинники формування еколого-правової свідомості зокрема, та правосвідомості в цілому, на принципах загальності, обов’язковості та комплексності (ідеологічні гарантії).
Важливою гарантією є можливість повноцінно реалізувати інше конституційне екологічне право - право на екологічну інформацію. Вчасно отримана чи офіційно оприлюднена достовірна екологічна інформація може бути підставою для того, щоб розпочати судове чи адміністративне провадження, може успішно використовуватись при доведенні причинно-наслідкових зв’язків у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав, і, нарешті, екологічна інформація є важливою умовою для самозахисту прав, через яку можна запобігти виникненню шкоди життю, здоров’ю, майну особи чи, принаймні, зменшити її розмір.
Юридичними гарантіями відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є: удосконалення чинного екологічного законодавства шляхом його систематизації, внесення змін та доповнень до чинного законодавства, створення та прийняття спеціальних законів у сфері здійснення та захисту екологічних прав громадян. Найнеобхіднішим видом систематизації екологічного законодавства є консолідація, в ході якої був би створений збірник нормативно-правових актів та законодавчих положень, які регулюють відносини в сфері здійснення та захисту екологічних прав. Удосконалення потребують Закони України: “Про охорону навколишнього природного середовища” ст..69, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, ст.5. “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” ст..15, щодо закріплення в зазначених статтях права на компенсацію поряд з майновою, моральної шкоди, “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, щодо закріплення права на проведення спеціальної експертизи по встановленню причинного зв’язку між захворюванням та наслідками аварії на ЧАЕС за всіма громадянами. Крім того, є потреба в прийнятті спеціальних законів “Про екологічну інформацію”, “Про екологічне страхування”, “Про неурядові екологічні організації”. На нашу думку доцільно було б розробити, залучивши фахівців різних галузей, спеціальний нормативно-правовий акт про розміри та порядок відшкодування шкоди заподіяної порушенням права на екологічну безпеку з відповідною методикою її обчислення.
Важливими умовами, які б сприяли реальному захисту екологічних прав громадян у формі відшкодування заподіяної шкоди, на нашу думку, є діяльність вищих судових органів по інтерпретації норм які регулюють відносини в сфері реалізації та захисту екологічних прав громадян та ефективна діяльність органів державного екологічного контролю по виявленню та фіксуванню випадків порушення екологічного законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Афанасьев В.Г. Основы философских знаний. М.: Мысль, 1984.- 204с.
2. Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1999.- 576с.
3. Титовнина Т.Я. Правовая охрана подземных вод в Белорусской ССР: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Моск. гос. ун-т.- М., 1977.- 21с.
4. Аксененок Г.А., Краснов Н.И. Право землепользования в СССР и его виды.- М.: Юрид. лит., 1964. - 548с.
5. Шемшученко Ю.С., Розовский Б.Г., Мунтян В.Л. Юридическая ответственность в области охраны окружающей среды. - К.: -Наук. думка, 1978.- 279с.
6. Правовая охрана природы в СССР: Учебное пособие для студ. вузов по спец. «Правоведение». / Под. ред. В. В. Петрова.- М.: Юрид. лит., 1976. -357с.
7. Анрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посіб. для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.
8. Петров В.В. Экологическое право России. : Учебник для юрид. вузов.- М.: БЕК, 1995. - 557с.
9. Мамутов В.К., Овсиенко В.В., Юдин В.Я. Предприятие и материальная ответственность. - К.: Наук. думка, 1971. - 235с.
10. Гаршин В. Отношения социалистической собственности и економической ответственности. // Вестник Московского ун-та.- Екон. науки.- 1973. - №1.- С. 46-49.
11. Жевлаков Э. Н. Экологические правонарушения и ответственность.- М.: ЗАО Бизнес-школа, «Интел-Синтез», 1997. - 204с.
12. Порядок обмеження тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і обєктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища: Затв. постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992року // Відомості Верховної Ради України.-1992.- №46.-Ст. 463.
13. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: превентивні гарантії реалізації та захисту. // Право України.-2001.-№12.- С.15-20.
14. Смирнов В.Т. Функции советского уголовного права. Л.: Изд. ЛГУ им. А.А. Жданова, 1965- 214с.
15. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применение советских правовых норм // Правоведение.- 1971.- №3.- С.50-53.
16. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. Саратов. Изд. Саратов. ун-та, 1973. - 456с.
17. Общая теория государства и права. Академический курс в 2 т / Под. ред. М.Н.Марченко.- М.: Зерцало, 1998. – Т.2: Теория права.- 656с.
18. Самощенко И.С., Фаркушин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. - М.: Юрид. лит., 1971.- 240с.
19. Иоффе О.С. Вина и ответственность по советскому праву // Советское государство и право.- 1972.- №9.- С.35-37.
20. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.- М.: Юрид. лит., 1974. - 351с.
21. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учебное пособие .- Л.: Изд-во ЛГУ, 1983.-153с.
22. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. - К.: Наук. думка, 1976.-189с.
23. Іваненко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів.- К.: Либідь, 1998.- 135с.
24. Проблемы теории государства и права. Учебное пособие /Марченко М.Н., Лейст О.Э., Попков В.Д., Комаров С.А., Малько А.В., Кененов А.А., Бережнов А.Г., Глебов А.П.. Орехова Т.Р., Мачин И.Ф /Под. ред. М.Н. Марченко.- М.: Проспект, 1999.- 504с.
25. Шабуров А.С. Политические и правовые аспекты социальной ответственности личности: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01/ Екатеринбургский гос. ун-т.- Екатеринбург, 1992.- 39с.
26. Шевченко А. С. Возмещение вреда причиненного правомерными действиями. Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989.- 126с.
27. Алексеев С.С. Проблемы теории права. М.: Юрид. лит., 1973.- 395с.
28. Явич Л.С. Сущность права. Л.: Изд-во ЛГУ, 1885.- 254с.
29. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности //Советское государство и право.- 1973.-№4.- с. 27-33.
30. Шевченко Я.Н. Совешенствование законодательства о семье (теоретические проблемы соотношения гражданского и семейного законодательства). К.: Наук. думка, 1986.- 245с.
31. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. М.: Юрид. лит., 1985.- 192с.
32. Андрейцев В.І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність.- К.: Знання, 1991.-48с.
33. Новикова Э.В. Правовые формы возмещения вреда природной среде, причиненного предпреятиями: Автореф. дис... канд.. юрид. наук: 12.00.06. / МГУ им. М.В. Ломоносова - М., 1988.-26с.
34. Кожевников С.Н. Меры защиты в советском праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. / Свердловськ, 1968.- 24с.
35. Стоякин Г.Я. Меры защиты в советском гражданском праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03./ Свердловск, 1973.-21с.
36. Юрьева А.Г. Меры защиты в советском тудовом праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05./ МГУ им. М.В. Ломоносова.-М., 1985.- 23с.
37. Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранителных мер.- Томск: Изд-во Томского ун-та, 1982. – 168с.
38. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06. 1991р. ( із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України- 1991- №41. –Ст. 546.
39. Цивільний кодекс України. - //Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 1996.- №2.
40. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України – 2003.- №40-44.
41. Земельний кодекс України від 25.10.2001р. // Відомості Верховної Ради України.- 2002.- №3-4.-Ст.. 27.
42. Лісовий кодекс України від 21.01. 1994р. //Відомості Верховної Ради України.- 1994.- №17.- Ст..№99.
43. Водний кодекс України від 06.06. 1995р. //Відомості Верховної Ради України.- 1995.-№24. Ст..189.
44. Васькин В.В., Овчинников Н.И., Рогович Л.Н. Гражданско-правовая ответственность. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1988.- 181с.
45. Великий тлумачний словник сучасної української мови. /Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.- К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002.-1440с.
46. Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню Затв. Пост. Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. №1279. // Офіційний вісник України.- 1997.- №47.- Ст..40.
47. Розовский Б.Г. Методологические основы определения ущерба от нерационального природопользования.- Донецк: Изд-во Донецького гос. ун-та, 1979.-54с.
48. Басай В.Д. Відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.06/ Львів. держ. ун-т ім.. І.Я. Франка.- Л., 1996.- 23с.
49. Бринчук М.М. Правовая охрана среды от загрязнения токсичными веществами.- М.: Наука, 1990. - 214с.
50. Беличенко Ю.П., Волков В.И. Правовая охрана вод. - М.: Юрид. лит., 1980.- 248с.
51. Єремеєва Н.В. Вішкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону тваринного світу: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.06./Укр.. юрид. академія.- Х., 1994. - 19с.
52. Колбасов О.С. Правовая охрана вод и рыбных запасов СССР. М.: Знание, 1974.- 64с.
53. Титова Н.І. Відповідальність за порушення законодавства про охорону природи. Львів: Вид-во Львів. ун-ту.- 1973.- 218с.
54. Кравченко С.Н Материальная ответственность в системе охраны природы.- К.: Вища школа, 1981.-54с.
55. Ерофеев Б.В. Экологическое право: Учебник для юрид. вузов.-М.: Юриспруденция, 1999.- 448с.
56. Безрук Н. Обязательства из причинения вреда здоровью или жизни: Лекция для студентов ВЮЗИ./Под ред. В.А. Ряшенцева.- М.: Юрид. лит., 1954.- 32с.
57. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.03/МГУ им. М.В. Ломоносова.-М., 1987.- 55с.
58. Боброва Д.В. Права гаждан на возмещение вреда. - К.: Знание, 1990.-47с.
59. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред причиненный личности, М.: Юрид. лит.- 1986.-159с.
60. Малеин Н.С. Возмещение вреда причененного личности.- М.: Юрид. лит. 1965.- 230с.
61. Шиминова М.Я. Возмещение вреда причиненного здоровью.- М.: Московский рабочий, 1972.- 118с.
62. Хвостов А.М. Возмещение вреда причиненного здоровью. Минск.: Беларусь, 1981.- 95с.
63. Яичков К.К. Права возникшие в связи с потерей здоров’я.-М.: Наука, 1964.-167с.
64. Васильева М.И. Право граждан СССР на здоровую окружающую среду.- М.: Юрид. лит., 1990.- 87с.
65. Шеварднадзе Г.Н. Санитарная охрана природы в СССР: Автореф. канд. дис. юрид. наук: 12.00.06/ МГУ им. М.В. Ломоносова.- М.,1986.-22с.
66. Екологічні права громадян: як їх захистити за допомогою закону. /С.Стек, К. Звеп, М. Боцман, С. Кравченко: Благодійний фонд “Екоправо-Львів.- К.: Інформаційне агентство “Ехо-Восток”- 1997-160с.
67. Ковальчук Т.Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський нац. ун-т ім.. Т. Г. Шевченка - К., 1996.- 24с.
68. Бринчук М.М. Введение в екологическое право. М.: Юрид. лит., 1996.- 243с.
69. Право и чрезвычайные ситуации: Сб. научн. ст./ Отв. ред. О.С. Колбасов, М.М. Бринчук- РАН. Ин-т. гос. и права, - М.- 1992.- 210с.
70. Закон РСФСР «Об охране окружающей природной среды» // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ.-1992.- №10.- Ст.457.
71. Н. Кобецька Особливості відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадян через негативний вплив на довкілля. // Матеріали регіональної науково-практичної конференції ”Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” - Львів-2001.-с.142-144.
72. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по совтскому законодательству. - М.: Юрид. лит., 1990.- 276с.
73. Колбасов О.С. Возмещение вреда, причиненного неправомерным использованием природных объектов. //Сборник статей. Отв. ред. Г.Н. Полянская.- М.: Госюриздат, 1963.- 332с. С.106-107.
74. Матвеев Г.К. О прямых и косвенних убытках. // Правоведение, 1963.-№2.- С. 56-58.
75. Кофман В.И. Основные вопросы причинной связи в свете общей проблемы гажданской ответственности. // Вестник ЛГУ, 1950.- №10.- С. 124-126.
76. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве.- К.: Киевский гос. ун-т. им. Т. Г. Шевченка, 1955.- 307с.
77. Агарков М.М. Гражданское право: В 2т./Учебник для юрид. ин-тов. М.: Госюриздат, 1944.- т.1.- 412с.
78. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах.- Госюриздат, 1950.- 256с.
79. Беляцкин С.А. Возмещение морального вреда.- СПб. – 1915.-С.43-51.
80. Гусаковский П.Н. Вознаграждение за вред. // Журнал Министерства юстиции. – 1912. - №8. - С. 34-37.
81. Шершеневич П.Ф. Общая теория права. (выпуск 3-й).- М.: Изд. Бр. Башмаковых.- 1912. - 698с.
82. Утевский Б. Возмещение имущественного вреда, как мера социальной защиты // Еженедельник Советской юстиции.- 1927.- №35.- С.1083-1084
83. Брауде И. Возмещение неимущественного вреда. // Революционная законность.- 1926.- №9-10.- С.12-14.
84. Зейц А. Возмещение морального вреда по советскому праву. // Еженедельник советской юстиции.- 1927.- №47.- С.1465-1466.
85. Судебная практика РСФСР. // Вестник советской юстиции.- 1923.- №5.- С.132-133; 1927.- №6.- С.10-11.
86. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда. // Проблемы социалистического права.- 1939.- №1.- С.73-74.
87. Назаров Х. Совершенствовать законодательство. //Известия.- 3 августа 1958.-С.3.
88. Маслов В. Обязательства из причинения вреда: Учебное пособи.- Х.: 1961- 103с.
89. Шиминова М.Я. Имущественная ответственность за моральный вред. // Советское государство и право.- 1970.- №1.- С.117-119.
90. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за повреждение здоровья.- М.: Юрид. лит., 1968.- 216с.
91. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4. // Правовісник, 1996.- №1.
92. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда.-Х.: Право, 1996.-127с.
93. Солодко Е. Моральный вред. Понятие и порядок возмещения. // Бизнес.-1994.- № 8-9.- С. 4-5.
94. Калпин.А.Г. Гражданское право России. - М.: Проспект, 1997.- 546с.
95. Шимон С.І. Цивільно-правові способи захисту конституційних прав людини. // Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства: Збірник наукових праць.- К.: -1997.- С.275-277.
96. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, розяснення, коментарі. // Відп. редактор П.І. Шевчук.- К.: Юрінком Інтер, 1998.- 928с.
97. Эрдельский А.М. Проблемы компенсации морального вреда в зарубежном и российском законодательстве и судебной практике. // Государство и право .- 1997.- №10.- С.22-32.
98. Невалінний М. Критерії визначення моральної шкоди у звязку з трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя. // Право України. - №9.- 1996.- С.50-52.
99. Равилова Э. И. Обеспечение права на благоприятную окружающую среду в республике Башкортостан: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.06./ Башкир. гос. ун-т.- Уфа, 1999.- 28с.
100. Гражданское право. т.1: Учебник./ Под. ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Проспект, 2000. - 624с.
101. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под. ред. А. Г. Калпина, А.И. Масляева. - М.: Юристъ, 1997. - 472с.
102. Андрейцев В.І. Екологічний ризик в системі правовідносин екологічної безпеки: проблеми практичної теорії. // Право України.- 1999.- №1.- С.62-69.
103. Загорулько А.І. Зобов’язання по відшкодуванню шкоди, що заподіяна суб’єктами цивільного права: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00. 03/ Ун-т. внутр. справ МВС України.- Х., 1998.- 23с.
104. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому гражданскому законодательству. - М.: Юрид. лит.,-1963.-286с.
105. Илларионова Т. И. Механизм действия гражданско-правовых охранительных мер.- Свердловск: Изд-во Урал. гос. у-та., 1980.- 167с.
106. Как возместить убытки: Пособие. Выпуск №6. М.: ЦНИИТЭИМС, 1990.-70с.
107. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27березня 1992р.№6 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - К., 1995.
108. Зобовязальне право: теорія і практика: Навчальний посібник для юрид. вузів і факультетів /О.В. Дзера, Н. В. Кузнєцова, В.В. Луць та інші /За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998.-912с.
109. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву.- Саратов, Изд-во Сарат. ун-та.,- 1973.-456с.
110. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. М.: Юрид. лит.-1970.- 311с.
111. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве.- М.: Госюриздат, 1950.-376с.
112. Кофман В. Причинная связь, как основание ответственности по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. канд.. юрид. наук: 12.00.03 / МГУ им. М.В. Ломоносова.- М., 1961.- 21с.
113. Матвеев Ю.Г. Англо-американское деликтное право.- М.: Юрид. лит., 1975.- 156с.
114. Балюк Г.І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні.- К.: Вид-во Київського нац. ун-ту ім.. Т.Г. Шевченка, 1997.-196с.
115. Pelzer N., Atomversicheninqsrechitche Fraqen unter Benicksichtiqunq der internationalen Konventionen Cottinqen, 1962, s.156.
116. Moser B. Das Kansalitsproblem im osterrcichishem Atomhafings pfichtrecht, inshcsonders auch im Recht der Sozialversichening, International Nuclear Information System (INIG), ABD Conf-73-365-015.
117. В.Гриненко. Екологія під кутом зору Кримінального кодексу. //Газета Крок.- № 20 жовтень 2001р. С.7.
118. Боголюбов С.А. Новый гражданский кодекс и охрана окружающей среды. // Государство и право.- 1995.- №10 С. 24-25.
119. Агарков М.М. Возникновение обязательств из причинения вреда.-В кн.: Гражданское право. Т.1 / Под ред. М.М. Агарова, Д.М. Генкина.-М.: Госюриздат, 1944.- 452с.
120. Серебровский В.И. Обязательства, возникающие из причинения вреда.- В кн.: Советское гражданское право / Под ред.С.Н. Братуся. М.: Госюриздат, 1950.- 589с.
121. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. М.: Гос. изд. юрид. лит., 20-я типография Союзполиграфпрома – 1950 - 276с.
122. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. М.: Юридиздат, 1951. - 239с.
123. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. М.: Госюриздат, 1972.- 275с.
124. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности.- М.: Госюриздат, 1952.- 296с.
125. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причененного источником повышенной опасности. М.: Юрид. лит., 1966.- 200с.
126. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. // Советское государство и право.-1971.- №2. С.36-38.
127. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве. Душанбе: Ирфон, 1972.- 224с.
128. Робинсон Николас А. Правовое регулирование природопользования и охраны окружающей среды в США. / Под ред. О.С. Колбасова, А.С. Тимошенко. - М.: Прогресс, 1990.-523с.
129. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности. // Советское государство и право.- 1970 №3.- С.32-35.
130. Серебровский В. И. Очерки советского страхового права.-М.: Госиздат, 1926.- 217с.
131. Толковый словарь по метрологии измерительной технике и управлении качеством : Основные термины. - М.: Техника, 1990.- 532с.
132. Administrative and Legislative Aspects of Chemical Control. Organization for Economic Cooperation and Development. P., 1983.-134p.
133. Chemical and Engineering News / 1977 Vol. 55 № 1 р. 15-19.
134. Андрейцев В.И. Теоретические проблемы правового обеспечения эффективности экологической экспертизы: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.06 / Харьковская юрид. акад. - Х., 1992.- 48с.
135. Гавриш С. Б. Уголовно–правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развития законодательства. - Х.: Право, 1994.- 115с.
136. Екологічне право: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів: Повний академічний курс / за ред. акад. АпрН В.І. Андрейцева.- К.: Істина, 2001.-544с.
137. Фролов М. Правові аспекти екологічного ризику: Автореф. канд.. юрид. наук: 12.00.06 /Київ. нац. ун-т. ім.. Т.Г. Шевченка, К., 2001.-20с.
138. Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001р. //Відомості Верховної Ради України.-2001.-№15.- Ст.. 73.
139. Ярошенко К.Б. Сециальные случаи ответственности за причинение вреда. – М.: Юрид. лит. , 1977.- 273с.
140. Субботин А. Субъекты ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности. //Советская юстиция, 1982, №12 С.25.
141. Флейшиц Е. А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. М.: Госюриздат, 1951.- 198с.
142. Егоров Н. Понятие источника повышенной опасности.// Советская юстиция. - 1980. - №11.- С. 12.
143. Киквидзе О.В. Спорные вопросы гражданской ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности: Автореф. канд. дис. юрид. наук: 12.00.03. / Тбилис. гос. ун-т. – Тбилиси.-1980.-23с.
144. Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року №554 // Урядовий кур’єр.-1995.- 2 вересня.
145. Конвенция о трансграничном воздействии промышленных аварий от 17 марта 1992г. ООН. – Нью-Йорк и Женева, 1994. – С.48.
146. Топоров Н. Источник повышенной опасности. //Рабочий суд.- 1926.- №12.- С. 1176-1179.
147. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда. // Проблемы социалистического права.- 1939.- №1.- С.67-69.
148. Собчак А.А. Гражданско–правовая ответственность за причинение вреда действием ИПО: Автореф. канд. дис.. юрид. наук: 12.00.03 / МГУ им. М.В. Ломоносова.- М., 1964.- 24с.
149. Белякова А.М. Гражданско–правовая ответственность за причинение вреда. М.: Юрид. лит., 1986.- 132с.
150. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. К.: Либідь, 1994.- 200с.
151. Бондар Л. Правові засади здійснення екологічно небезпечної діяльності в Україні: Автореф. канд. юрид. наук: 12.00.06 / Київський нац. ун-т.ім. Т.Г. Шевченка.- К., 2002.- 20с.
152. Кравченко. С.Н. Проблемы совершенствования экологического законодательства на Украине. // Вестник МГУ.- 1996.- №1. С.25-26.
153. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затв. Постановою КМУ від 04.04.94 №221 // ЗПУ.- 1994.- №8.- Ст. 190.
154. Положення про медико-соціальну експертизу. Затв. Постановою КМУ від 22.02.92 №83.// ЗПУ.-1992.-№3.- Ст. 68.
155. Інструкція про проведення судово-медичної експертизи. Затв. Наказом Міністра охорони здоров’я України від 17.01.1995р. №6.
156. Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим). Затв наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17.01.95 №6.
157. Положення про систему експертизи по встановленню причинного зв’язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС. Затв. наказом Міністерства України з пит