ГАРАНТІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1 Загальні засади забезпечення гарантій права власності
на землю в Україні ..................................................................................... 13

Огляд літератури та загальна характеристика з
законодавства, з проблем гарантій права власності на
землю в Україні ............................................................................... 13
Система засобів захисту права власності на землю
в Україні ........................................................................................... 47
Суб’єкти правовідносин здійснення гарантій захисту
права власності на землю в Україні ............................................ 93

РОЗДІЛ 2 Відповідальність за порушення гарантій
захисту права власності на землю в Україні ........................................ 104

2.1. Відшкодування збитків власникам землі як гарантії
захисту їх земельних прав ............................................................. 104
2.2. Адміністративна і кримінальна відповідальність
за порушення гарантій права власності на землю в Україні......127
2.3. Проблеми удосконалення відповідальності за порушення
гарантій права власності на землю в Україні ...............................148

ВИСНОВКИ .................................................................................................. 169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ 180
ВСТУП
Актуальність теми. Важливість теоретичного вивчення проблем гарантій права власності на землю в Україні зумовлена не лише відсутністю за останні роки монографічних досліджень з цих питань у правовій науці земельного права, але й потребами юридичної практики і завданням розвитку законодавства, а саме: визначення ефективних механізмів гарантування права власності на землю, вдосконалення регулювання питань реалізації громадянами, юридичними особами, територіальними громадами сіл, селищ і міст права власності на землю, необхідністю розробки законопроектів, передбачених у Прикінцевих положеннях Земельного кодексу України, зокрема, про ринок землі, визначення правових засад вилучення земель, права приватної власності тощо. Право власності на землю завжди залишається одним з найгостріших питань соціального розвитку суспільства, держави. Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу. Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Ці конституційні положення втілені у Земельному кодексі України непослідовно. Всупереч конституційному припису, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (ст. 13 Конституції України), законодавча і виконавча гілки влади до тепер не забезпечили реалізації цієї вимоги, принаймні, стосовно держави, територіальних громад, Українського народу, оскільки не запровадили достатнього правового регулювання правоздатності, деліктоздатності зазначених суб’єктів права власності на землю.
За радянських часів монографічних досліджень за вказаною тематикою не було. Це зумовлювалось низкою політичних, правових й ідеологічних причин. Найголовніша з них – це монополія держави на землю, яка не передбачала винятків з цього правила. Окремі аспекти теми захисту права власності на землю аналізувалися радянськими вченими при дослідженні загальних питань законодавства зарубіжних країн. В сучасній літературі зазначається, що правові основи земельних відносин, які склалися в минулому, на сучасному етапі певною мірою стали перешкодою у вирішенні низки найважливіших питань ефективного і раціонального використання земель в умовах формування ринкових відносин. Тому багато принципових положень, які вироблені раніше наукою земельного права, складають її концептуальні основи та закріплені в законодавстві, зараз втрачають своє значення або потребують істотного коригування.
За роки незалежності України – це одна з перших комплексних досліджень гарантій захисту права власності на землю. Однак висхідні положення, покладені в основу цієї дисертації, розроблені відомими вітчизняними вченими, зокрема такими науковцями, як : В.І Андрейцев, Г.І. Балюк, В.Д. Басай, А.М. Беженарь, А.Г. Бобкова, Л.А. Бондар, О.Г. Бондар, Н.С. Гавриш, А.П. Гетьман, С.В. Гринько, В.К. Гуревський, М.В. Домашенко, Л.П. Заставська, І.І. Каракаш, Н.Р. Кобецька, В.М. Корнієнко, О.В. Конишева, С.М. Кравченко, П.Ф. Кулинич, В.І. Лебідь, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.О. Погрібний, С.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.К. Попов, В.Є. Рубаник, М.Г. Саєнко, О.Д. Святоцький, В.І. Семчик, Н.І. Титова, А.А. Шевчук, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.З. Янчук та інші.
Серед зарубіжних науковців в галузі земельного права перш за все потрібно зазначити роботи Г.О. Аксененка, Г.Ю. Бистрова, Б.В. Єрофєева, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, Г.В. Чубукова та інших.
В цивілістичній науці вчені як в радянській період, так і в період новітньої історії України, приділяли надзвичайно велику увагу теоретичним та практичним проблемам інституту права власності та його захисту. В той же час, не можна не зазначити, що точної відповіді про поняття “право на захист” радянська цивілістика не дала, як і не було взагалі досліджене питання про захист цивільних прав з точки зору належного правомочній особі права на захист.
Значна увага питанням захисту права власності була приділена у роботах таких українських вчених - цивілістів як Ч.Н.Азімов, Д.В.Боброва, І.О.Дзера, О.В.Дзера, М.В.Венецька, Ю.О. Заіка, Н.С.Кузнецова, І.М.Кучеренко, С.І.Пересунько, О.А.Підопригора, Г.В. Пронська, О.А.Пушкін, В.М.Співак, Я.М.Шевченко та інших.
Серед цивілістів старшого покоління досліджували питання захисту права власності М.А. Агарков, М.І. Брагинський, С.М. Братусь, С.І. Вільнянський, Д.М. Генкін, В.П. Грибанов, О.А. Красавчиков, Л.А. Лунц, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой та інші автори.
Проведені дослідження не знімають актуальності проблеми, яку досліджуємо, оскільки стан реформування земельних відносин в Україні у 1991 - 2003 роках свідчить про відсутність позитивних досягнень в цій галузі, чинний Земельний кодекс України потребує доопрацювання, основні напрями земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки, схвалені Указом Президента України від 30 травня 2001 року, доведеться ще виконати.
Певне загострення в дослідження зазначеного питання вносить термінологічна і лінгвістична невизначеність, різні методологічні підходи і різні філософські погляди щодо напрямів розвитку земельного законодавства.
У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці земельного права. Зокрема, в сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження саме гарантій права власності на землю поки що відсутнє.
В теоретичних дослідженнях немає єдності у поглядах щодо визначення поняття “засоби” та “способи” захисту, співвідношення міри захисту і міри відповідальності, основних тенденцій розвитку і вдосконалення нормативно-правової бази розвитку земельних відносин. Більш повного і глибокого дослідження вимагають питання, пов’язані зі статусом і правосуб’єктністю територіальних громад та Українського народу, підстави і наслідки недійсності правочинів із земельними ділянками. Наявні дослідження вказаної проблеми не вичерпали всіх її аспектів, а лише створили певну базу для подальшого дослідження, обґрунтування нових підходів та концепцій. У сучасній вітчизняній науці земельного права відсутні дослідження проблеми способів захисту прав на земельні ділянки як міри захисту і міри відповідальності та співвідношення регулювання цього питання нормами цивільного та земельного законодавства. Названа прогалина, на нашу думку, хоч частково може бути заповнена цим дослідженням.
Концепція земельної реформи в Україні передбачає на першому етапі здійснення правових, організаційних, технологічних та інформаційно-освітніх заходів, спрямованих на поглиблення якісних змін у земельних відносинах без суттєвих фінансових витрат, і формування законодавчої та економічної бази для другого етапу, який передбачено здійснити у 2003-2005 роках..
Дослідження правосуб’єктності учасників земельного ринку України, співвідношення суб’єктів правовідносин при захисті права власності, теоретичні і нормативні проблеми відшкодування збитків власникам землі, надає можливість оцінити механізм гарантій прав на землю і внести пропозиції по вдосконаленню його нормативного регулюванню.
В теоретичних роботах вчених і, зокрема, в науці земельного права, відсутні роботи з дослідження таких суб’єктів відповідальності за порушення земельного законодавства як держава Україна, недостатньо приділено уваги позаюрисдикційній формі захисту права власності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України „Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні" (№ державної реєстрації RК 0102U07072).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження – є проведення комплексного аналізу теоретичних і практичних матеріалів, спрямоване на одержання об’єктивних даних, необхідних для удосконалення законодавства, що встановлює гарантії захисту права власності на землю. З іншої сторони, правозастосовча практика повсякденно стикається з проблемами, які вже не можна вирішити, звернувшись до коментарів, для цього потрібні серйозні теоретичні знання стосовно історії розвитку і вирішення проблем захисту права власності на земельні ділянки, обмеження права власності на землю, досвіду застосування обмежень в інших державах, усвідомлення значення відповідних правових норм і можливих наслідків їх застосування до врегульованих відносин. Отже, вимагається серйозний науковий аналіз правової природи захисту права власності.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
- виявлення суті і значення гарантій права власності на землю в Україні;
- визначення способів і форм захисту права власності на землю в Україні;
- аналіз стану та визначення перспектив розвитку і вдосконалення гарантій права власності на землі в Україні;
- аналіз загальних і спеціальних наслідків відповідальності за порушення земельного законодавства;
- розробка та обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства як гарантії права власності на земельні ділянки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, що пов'язані з гарантіями права власності на землю в Україні, та тенденції розвитку цього субінституту в сучасних умовах реформування земельного законодавства.
Предметом дослідження є міжнародні та вітчизняні нормативні акти, які регулюють гарантії права власності на землю в Україні, а також судова практика, наукові дослідження із зазначених питань.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувалися загальнонаукові (діалектичний, формально-логічний, структурно-функціональний) методи пізнання правових явищ, а також спеціально-наукові методи (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм тощо). Застосовування цих методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку законодавства у сфері гарантій права власності на землю в Україні, визначити коло суб’єктів правовідносин здійснення гарантій у цій галузі, а також удосконалення заходів відповідальності за порушення гарантій права власності на землю в Україні. Зроблені в дисертації висновки і пропозиції грунтуються на вимогах формальної логіки відносно визначеності, несуперечності, послідовності і обґрунтованості суджень та здійснюються в рамках загальнотеоретичних і спеціальних конструкцій науки земельного, цивільного, адміністративного, кримінального права та з використанням понятійного апарату цих наук.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у дослідженні проблем захисту права власності на землю на основі законодавства, яке прийнято в останні роки та практичне його застосування. Проведений в історичному аспекті аналіз зазначеної теми і розвиток наукової думки щодо міжгалузевого характеру інституту захисту права власності, відповідальності правопорушників; робиться спроба не тільки виявити прогалини в нормативному регулюванні захисту прав на земельні ділянки і відповідальності правопорушників, але й визначити концептуальні методи і напрями їх подолання з урахуванням теоретичних досліджень, практики застосування цивільного законодавства з питань захисту права власності і відшкодування майнової і немайнової шкоди.
У роботі автором пропонується міжгалузевий підхід до дослідження проблем захисту права власності на земельні ділянки, акцентується увага на характері правовідносин, що виникають внаслідок здійснення захисту права власності, обґрунтовується коло суб’єктів відповідальності за порушення земельного законодавства, правові проблеми відшкодування збитків.
У межах здійсненного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну, а саме:
1. Сформульовано визначення гарантій права власності на землю в Україні як сукупність правових норм, які є невід'ємним елементом системи правового регулювання земельних відносин в Україні, що спрямовані на раціональне використання та охорону землі, забезпечення вільної реалізації права власності на землю всіма суб'єктами, зазначеними в Конституції та законах України.
2. Пропонується привести ст. 80 Земельного кодексу України у відповідності із ст. 13 Конституції України щодо права власності на землю Українського народу, як суб’єкта цього права.
3. Вперше на підставі детального порівняльно-правового аналізу законодавства України і положень Конвенції з прав людини і основних свобод зроблено висновок про наявність такого суб’єкта відповідальності за порушення земельного законодавства як держава Україна. У той же час, в дослідженні акцентується увага на невідповідності (недостатності) нормативного регулювання правоздатності держави у сфері земельних правовідносин.
4. Обґрунтовується висновок про необхідність розмежування підстав недійсності правочинів із земельними ділянками та класифікації їх в ст. 210 Цивільного кодексу України на оспорювані та нікчемні. Зазначена пропозиція ліквідує внутрішню колізію Земельного кодексу України та колізію з Цивільним кодексом України правочинів недійсними лише за рішенням суду.
5. Сформульована характеристика земельно-правового інституту самозахисту та обґрунтовано висновок про необхідність запровадження інституту самозахисту права на землю, необхідності доповнення частини 2 статті 152 Земельного кодексу України цим позаюрисдикційним способом захисту прав на земельні ділянки.
6. Обгрунтовується необхідність більш чіткого розмежування у Земельному кодексі України підстав відшкодування збитків за критерієм заподіяння збитків, правомірними чи неправомірними діями. У першому випадку збитки відшкодовуються лише реальні, в другому випадку – повне відшкодування збитків.
7. З огляду на зобов'язання України за Конвенцією про основні права та свободи людини обґрунтовується доцільність відновлення у чинному Земельному кодексі України правил щодо дії міжнародних договорів у земельних відносинах.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі висновки і рекомендації можуть бути використані у законопроектній роботі парламентарів, оскільки матеріали дисертації певною мірою базуються на аналізі матеріалів практики захисту права власності на землю в Україні. Положення дисертації і автореферату можуть бути використані у науковій роботі, в навчальному процесі, при розробці відповідних програм з захисту права власності на землю у навчальних закладах тощо.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції „Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (м.Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, 17 жовтеня 1999 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано одну монографію, чотири статті у наукових журналах, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези однієї доповіді на науково-практичній конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Правове регулювання гарантій права власності на землю в Україні - це комплексний, міжгалузевий субінститут, який включає норми Конституції України, норми земельного законодавства, цивільного, адміністративного, кримінального, цивільного процесуального законодавства, положення Конвенції з прав людини та основних свобод, Протоколу № 1 до цієї Конвенції.
Складність і важливість теми дисертаційного дослідження обумовлена далеко не вдалими наслідками земельної реформи, її не завершеністю.
Така підвищена увага гарантіям права власності на землю обумовлена й тим, що більшість землевласників в Україні - знедолені люди, а отже за таких умов держава має забезпечити ефективні і зрозумілі пересічним громадянам способи захисту їх прав.
За чинним ЗК, наприклад, можливе витребування земельної ділянки з незаконного володіння лише у випадку самовільного її захоплення. В інших випадках її віндикація неможлива; проблемним залишається питання захисту в цьому випадку прав власника шляхом визнання правочину недійсним.
Розробники ЗК з незрозумілих підстав відмовились від поділу недійсних правочинів на оспорювані і нікчемні, що призводить до колізій норм ЗК і ЦК.
В свою чергу і цивільне законодавство не дає прямих відповідей щодо шляхів захисту порушених прав землевласників. У ЦК 2003 р. встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо випливає із закону, інших правових актів. У цьому разі визнання судом правочину недійсним не вимагається. Проте за чинним ЗК всі дефектні правочини розглядаються як оспорювані, а тому суд не може застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину з земельною ділянкою, не визнавши цей правочин недійсним.
У дисертаційному дослідженні обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін до чинного ЗК шляхом запровадження об’єктивних критеріїв класифікації правової відповідальності порушників земельного законодавства, класифікації недійсних правочинів, встановлення в чинному ЗК зрозумілих наслідків визнання правочинів з земельними ділянками недійсними.
Автор дисертаційного дослідження дійшов висновку, що встановлену в ЗК систему засобів забезпечення захисту права власності на землю потрібно розглядати як підпорядковану та взаємопов’язану з системою засобів забезпечення охорони права власності на землю. Система засобів забезпечення охорони права власності на землю частково співпадає з системою охорони земель, закріпленому в ст.162 ЗК, оскільки: 1)охорона землі є і охороною правомочностей власника землі з точки зору землі як природного ресурсу; 2) співпадає система юридичних обов’язків учасників земельних правовідносин; 3) співпадає сфера управлінської діяльності органів влади щодо використання, відтворення та збереження земель. В той же час система охорони права власності на землю в Україні окремо включає: норми, які забезпечують належність землі тим чи іншим суб’єктам; норми, які встановлюють певні умови реалізації власниками права власності на землю; норми, які встановлюють негативні наслідки для порушників права власності на землю. Остання група норм, на нашу думку, напряму пов’язана з системою засобів захисту права власності на землю.
Розглядаючи способи захисту, ми неодноразово пересвідчувалися про суттєвий вплив загальноохоронних норм, наприклад, норм, які забезпечують належність землі тим чи іншим суб’єктам, на результат захисту права власності на землю в спорі за негаторним, віндикаційним позовом. Яскравим прикладом цієї тези слугує правова невизначеність моменту виникнення права власності на землю за ЗК, що потенційно позбавляє заінтересовану особу вибору способу захисту порушених або оспорюваних прав. Таким чином, можна зробити висновок, що проблеми нормативного регулювання охорони права власності на землю обумовлюють виникнення проблем захисту цих прав. Запорукою чіткого функціонування системи захисту права власності на землю в Україні є комплексність землеохоронних заходів. В зв’язку з цим пропонується нормативне регулювання правової охорони земель різних категорій визначити у одному нормативному акті на рівні закону, а не так як на сьогодні в різних галузях права, в т.ч. підзаконних актах.
Необхідно вирішити колізію загальноохоронюваних норм ЗК і ЦК 2003 р. в частині суб’єктного складу права власності на землю, а саме: включити до переліку суб’єктів за ЗК Український народ, а також чітко закріпити статус територіальних громад як суб’єктів права власності на землю.
Здобувач дійшов висновку, що способи захисту прав на земельні ділянки не вичерпуються випадками, зазначеними у чинному ЗК. Вказані в ЗК засоби мають бути чітко класифікованими за галузевою належністю, в т.ч. окремої класифікації потребують земельно-правові способи захисту права власності, як то: - обмеження права власності в зв’язку з порушенням земельного законодавства; земельно-правова віндикація (не може обмежуватись лише поверненням самовільно зайнятих земельних ділянок); застосування правових наслідків у випадку визнання правочинів з земельними ділянками недійсними; відшкодування шкоди тощо.
Позаюрисдикційна форма захисту прав власників земельних ділянок унормована вкрай недостатньо, і в першу чергу в зв’язку з відсутністю в ЗК інституту самозахисту. Інститут набувальносї давності потребує удосконалення, зокрема, законодавець має зазначити право на захист фактичного володільця, а також його права звернення до юрисдикційних органів за визнанням за ним права власності або права користування земельною ділянкою. Чинна редакція статті 119 ЗК не гарантує набуття права на земельну ділянку за давністю користування, оскільки ЗК не встановлює порядок передачі земельної ділянки у власність або користування з підстав набувальної давності. Неузгодженість правового регулювання цих питань в ЦК і ЗК фактично призвела до позбавлення заінтересованих осіб судового захисту, оскільки, з однієї сторони, в статті 344 ЦК 2003 р. проголошено правило про набуття права власності за набувальною давністю за рішенням суду, а з іншої сторони, це правило не розповсюджується на набуття права власності на земельну ділянку.
Зроблено висновок, що гарантії захисту прав на землю повинні передбачати поділ способів захисту прав на землю на міри відповідальності і міри захисту. У першому випадку відшкодування збитків в повному обсязі має бути обов’язковою умовою. Способи захисту права власності на землю не повинні обмежуватись лише випадками, передбаченими земельним законодавством, але й має бути забезпечено власникам право вибору способів захисту порушених прав.
В цьому контексті має бути встановлена відповідальність в ЗК не лише окремої ланки виконавчої влади держави, але і держави як суб’єкта цивільно-правових відносин. Встановлені в статті 211 ЗК види юридичної відповідальності цілком узгоджуються з існуючою в Україні правовою системою і доктриною правого розвитку законодавства. Проте в ЗК мають знайти відображення конвенційні зобов’язання України, а саме: відповідальність держави України за порушення прав, гарантованих Конвенцією; пріоритетне застосування норм Конвенції при розгляді у національних судах земельних спорів.
На нашу думку, розробники ЗК ставили за мету максимально запровадити гарантії прав на землі приватної власності. Цей доктринальний підхід призвів до відходу від створення “єдиних правил гри на земельному ринку”. В той же час провідним “гравцем” на цьому ринку залишаються і будуть довго залишатися територіальні громади, держава.
Слід зазначити, що процес формування права власності на землю територіальних громад не завершено; найскладніше тут питання – наповнити самоврядування конкретним змістом, розмежувати насамперед, власність Українського народу на землю між органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Це тим більше необхідно зробити, що чинне законодавство про місцеве самоврядування лиш у загальних рисах закріплює правовий режим земель, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єктів їхньої спільної власності, що перебувають у власності районних та обласних рад.
Як ми зазначали, каральні функції не властиві методу земельно-цивільно-правового регулювання. Такий підхід законодавця має знайти віддзеркалення у Кримінальному кодексі та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Зокрема, кваліфікованою ознакою багатьох складів кримінальних злочинів проти власності має бути посягання на право власності на землю. У розділі 6 “Злочини проти власності” КК України пропонується ввести кваліфіковану ознаку складу злочину за предметом посягань – “земельна ділянка”, а в главі 6 КУпАП “Адмінправопорушення, що посягають на власність” має бути склад проступку за самовільне зайняття земельних ділянок з кваліфікованою ознакою в залежності від розміру збитків та за особами – порушниками ( покупець нерухомості, що своєчасно не отримав Державний акт на земельну ділянку або особа – порушник, яка не має жодного відношення до самовільно зайнятої ділянки ).
Оскільки п. “ї” ч.1 ст.211 ЗК встановлена відповідальність за ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них, що, на нашу думку, є об’єктом земельних правопорушень в сфері гарантій права власності на землю, тому главу 6 КУпАП “Адміністративні правопорушення, що посягають на власність” необхідно доповнити відповідною статтею.
Пропонується доповнити статтю 239 КК:
- приміткою про поняття розміру забруднення, що тягне кримінальне переслідування, кваліфіковані склади злочину за критерієм значного, великого забруднення, а також уповноважений орган, що визначає рівень забруднення.
Статтю 254 КК доповнити:
- приміткою про поняття зниження родючості землі та поняття порушення структури грунту, що тягне кримінальне переслідування;
З огляду на величезну різницю суспільної небезпеки зниження родючості до її втрати, з одної сторони, і змивання гумусного шару, з іншої сторони, ввести: кваліфікований склад злочину за змивання гумусного шару, та окремий склад злочину за порушення структури грунту.
Потребує реформування і нормативна база, що регламентує захист інтересів держави, територіальних громад, що випливають з земельних відносин. На нашу думку, сам факт відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок неправомірних діянь владних органів, має бути підставою дисциплінарної відповідальності винних посадовців органів державної виконавчої влади.
Аналізуючи правове обмеження віндикації у земельних відносинах та загальні наслідки недійсності правочинів, не можна не помітити відсутність у землевласника вибору способів захисту порушеного права. Виникає питання, як оцінити дії власника, у якого немає права витребувати земельну ділянку у добросовісного набувача, але він звертається до суду про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що призведе ( у випадку задоволення позову) до вилучення ділянки у добросовісного набувача. Вихід з цього становища, на наш погляд, полягає у наступному.
По-перше, недійсний правочин не породжує правових наслідків, в т. ч. права власності у добросовісного набувача.
По-друге, на відміну від вилучення земельної ділянки за віндикаційним позовом (самовільне заволодіння земельною ділянкою), застосування наслідків недійсності правочину не призводить до обмеження законних інтересів добросовісного набувача, якщо брати до уваги його стан до укладення правочину, оскільки двостороння реституція повертає його в аналогічне становище.
По-третє, земельне та цивільне право не обмежує власника у виборі способу захисту порушеного права і не ставить використання загальних способів захисту цивільних прав в залежність від наявної можливості використання спеціальних засобів захисту.
Крім цього, право на використання передбачених законодавством способів захисту за своєю природою є суб’єктивним правом і відповідно це право реалізується кожною особою на свій розсуд.
Стосовно підстав і наслідків недійсності правочинів, то діючі загальні правила цивільного законодавства, не ставлять застосування наслідків недійсності правочинів у формі реституції в залежність від добросовісності сторін, що уклали правочин, і не використовує термін “добросовісний набувач”.
В зв’язку з викладеним виникає питання про захист законних інтересів подальших набувачів земельної ділянки (отримали на підставі подальших правочинів).
З метою захисту інтересів третіх осіб і забезпечення в цілому усталеності цивільного обігу земельних ділянок було б доцільно встановити у ЗК обмеження у використанні такого способу захисту порушеного права власності як визнання правочинів недійсними і застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів стосовно подальших (окрім першої) правочинів з чужою земельною ділянкою.
Аналогічна норма була б доцільна у ЦК України.
Майнова відповідальність правопорушника є незначною у порівнянні з тим, що він мусив би отримати за договором, де предметом є земельна ділянка, та укладеною під впливом обману. Певною мірою ця невідповідність має бути компенсована новелами у кримінальному законодавстві. На нашу думку, новий ЦК розв’язав вказану невідповідність, встановивши більш жорстку майнову відповідальність порушників законодавства – сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 212 ЗК не дає можливості враховувати ступінь вини, оскільки вона не знає будь-яких виключень щодо обсягу стягнення з осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. З іншої сторони, індивідуалізація юридичної відповідальності, залежно від ступеня суспільної небезпеки, полягає у ступені державного засудження правопорушення та наслідків, які настають, і значною мірою залежить від ступеня вини правопорушника, яка в цивільному законодавстві враховується лише у деліктних правовідносинах. На нашу думку, ця прогалина в чинному ЗК має бути усунута. Шлях до індивідуалізації юридичної відповідальності може бути визначений, наприклад, тим, що правила статті 212 ЗК можуть бути доповнені положенням про те, що в залежності від конкретних обставин справи з порушника може бути стягнута на відшкодування збитків тільки частина вартості робіт. Таким чином може бути індивідуалізована відповідальність за статтею 212 ЗК .
Як говорилося, чинний ЗК не встановлює правових наслідків недійсності правочинів з земельними ділянками.
На нашу думку, спеціальну відповідальність відшкодування збитків за аналогією з нормами ЦК 2003 р. необхідно розповсюдити на всі випадки визнання правочинів з земельними ділянками недійсними. Думається, що оскільки власник має право на відшкодування заподіяних йому матеріальних збитків, то у тому разі, коли неправомірними діями, якими порушено право власності або право користування майном, громадянинові завдано фізичних або психічних страждань, він на підставі норм цивільного законодавства вправі вимагати від винної особи відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Отже додаткові майнові наслідки недійсності правочину з земельною ділянкою полягають в обов’язку відшкодувати збитки, які виникли з факту укладання і виконання правочину. Додаткові майнові наслідки застосовуються не тільки у випадках, прямо встановлених законом, а виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди.
Оскільки відшкодування збитків є формою цивільно-правової відповідальності, відповідний обов’язок повинен бути поставлений на сторону, винну в недійсності правочину.
На наш погляд, потребує вдосконалення нормативне регулювання відшкодування збитків, які виникли внаслідок правомірних дій органів виконавчої влади або місцевого самоврядування. Зокрема йдеться про необхідність розмежування за критерієм вини право особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності, вимагати відшкодування збитків в повному обсязі.
З урахуванням особливостей земельних відносин, та конституційного припису, викладеного у частині 5 статті 41 Конституції України, необхідно змінити статті 146 та 147 ЗК; доповнити чинний ЗК нормою про відповідальність за шкоду, заподіяну у стані крайньої необхідності (у деліктних відносинах). Так, в статті 146 ЗК пропонується словосполучення “для суспільних потреб” у всіх відмінках замінити на словосполучення “з мотивів суспільної необхідності”. Оскільки диспозиція статті 147 ЗК насправді встановлює не примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, а реквізицію (дивись перше речення частини 5 статті 41 Конституції) у разі введення воєнного або надзвичайного стану, тому, назву вказаної статті пропонується викласти –“ реквізиція земельної ділянки.” Як зазначалося, стаття 147 ЗК передбачає відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності і обмежується двома випадками: введенням воєнного або надзвичайного стану. З врахуванням того, що стан крайньої необхідності не може вичерпуватися зазначеними двома випадками, тому пропонується главу 24 ЗК доповнити статтею про відшкодування шкоди власникам землі та землекористувачам, завданої у стані крайньої необхідності. Зазначені зміни та доповнення логічно випливають з положень статті 41 Конституції України та знімають проблему колізій норм ЗК зі статтями 346, 350, 353 ЦК 2003 р.
Потребує нової редакції стаття 156 ЗК, яка встановлює підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. На нашу думку в цій статті мають бути чітко виокремленні підстави відшкодування збитків за такими критеріями: 1) шкоду заподіяно правомірними діями або неправомірними ; 2) характер відносин – позадоговірні чи договірні. Потрібно врахувати, що в ЗК передбачені випадки відшкодування збитків, які виникли внаслідок правомірних дій і немає потреби ще раз встановлювати з цих питань підстави відшкодування збитків. В зв’язку з цим, частину першу статті 156 ЗК пропонується викласти в такий редакції:
“1) Заподіяні власникам землі та землекористувачам внаслідок правомірних дій збитки, відшкодовуються лише у випадках, передбачених цим Кодексом”.
Одночасно пропонується доповнити цю статтю двома частинами такого змісту:
“2) Затримка у відшкодуванні визнаної шкоди за правилами, встановленими частиною першою цієї статті, є підставою для стягнення з боржника компенсації на відшкодування моральної шкоди”;
“3) Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються моральна шкода, реальні збитки та упущена вигода, у випадку неправомірних дій або бездіяльності осіб, що призвело до:
а) самовільного зайняття земельної ділянки або її частини;
б) видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, який порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою;
в) встановлення або застосування інших, ніж це передбачено у статтях 91,96,111 Кодексу, обов’язків та обмежень;
г) укладання правочину щодо земельної ділянки, недійсність якого встановлена рішенням суду, без дозволу органу виконавчої влади, представницького органу територіальної громади, органу опіки та піклування, або під впливом обману, або під впливом насильства;
ґ) укладання правочину щодо земель державної або комунальної власності, недійсність якого встановлена законом;
д) притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства” .
Автор дисертаційного дослідження дійшов висновку, що проблеми захисту права власності на землю в Україні спричинені негативними факторами об’єктивного і суб’єктивного характеру.
До перших необхідно віднести невеликий часовий вимір з часу запровадження в Україні права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад. Трансформація суспільних відносин в Україні потребує часу. Так, наявність в чинному законодавстві застарілого субінституту захисту права власності обумовлюється величезним обсягом роботи з оновлення цивільного, адміністративного законодавства.
До суб’єктивних чинників, що перешкоджають скорішому вирішенню захисту права власності, можна віднести започаткування і проведення земельної реформи без будь-якої концепції і Національної програми, що призвело до волюнтаризму у визначенні механізму правового регулювання гарантій права власності на землю в Україні, реалізації розробниками Земельного кодексу України доктрини примату приватної власності на землю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрне право України / Янчук В.З., Андрійцев В.І., Бичкова Ц.В. та ін./ За редакцією Янчука В.З. – К.: Юрінком, 1996. - 560 с.
2. Аксененок Г.А. Право государственной собственности на землю в СССР / Под ред. Н.Д Казанцева. –М.: Юридическая литература, 1950. - 307 с.
3. Аксененок Г.А., Кикоть В.А., Фомина Л.П. Критика современных буржуазных аграрно-правовых теорий. –М., 1972. - 120 с.
4. Алексеев С.С. Право: азбука –теория – философия: Опыт комплексного исследования. –М.: Статут, 1999.- 712 с.
5. Алексеев С.С. Проблемы теории права. М.: Юридическая литература, 1972.- Т.1. - 371 с.
6. Андрейцев В.І. Земельна реформа: Приватизація. Екологія. Право.-К.:УЭАН, 1997. - 292 с.
7. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову “Земельну Конституцію” (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. -1999. - № 8. - С. 58-67.
8. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства. (Коментар до ч.1 статті 1 Земельного кодексу України.// Законодавство України. Науково-практичні коментарі. –2002.- № 4. - С.15- 26.
9. Басай В.Д. Основи криміналістичної одорології. Автореф. дис. д.ю.н. – К., 2003. – 32 с.
10. Берлач А. Економіко-правові аспекти становлення ринку землі в Україні // Право України. –1999. - № 5. – С. 46-48.
11. Бичкова Ц. Регулювання сільськогосподарської діяльності і співвідношення цивільного та аграрного законодавства // Право України. –1996.- № 7. – 38 с.
12. Бондар О. Правове регулювання земельних відносин майнового характеру: актуальні проблеми // Право України. – 2000. -№ 6. - С. 53-54.
13. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. -М.: Статут, 1997. - 848 с.
14. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. - М.: Юридическая литература, 1976. - 283 с.
15. Будзилович І., Юрченко А. Конституція України і деякі проблеми земельного законодавства // Право України. –1997.- № 11. - С. 17-23.
16. Будзилович І., Юрченко А. Чи можна вважати майном земельну нерухомість України ?// Право України. –1999. - № 11. - С. 9-11.
17. Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації (за матеріалами методологічного семінару) // Право України. –2002. - № 8. - С.133-134.
18. Бутнев В.В. К понятию о механизме защиты субъективных прав. Субъективное право: Проблемы осуществления и защиты. –Владивосток, 1989. - 110 с.
19. Быстров Г.Е. Международная конференция по проблемам сельскохозяйственного законодательства в СССР и странах Восточной Европы в условиях рынка // Советское государство и право. –1991. - № 10. -С. 38-54.
20. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –2001.- № 2: Орендні відносини в Україні. –400 с.
21. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –1995. - № 2: Практика судів України в цивільних справах. (Частина 1). –222 с.
22. Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. –М.:Юридическая литература, 1954.- 268 с.
23. Вівчаренко О.А. Історичний аспект розвитку і реформування земельних відносин в Україні // Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – 2001. № 5-6. – С. 378-381.
24. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми). Наукове видання. - Івано-Франківськ: ЗАТ Надвірнянська друкарня, 1998. - 179 с.
25. Вівчаренко О.А. Самозахист законних інтересів землекористувачів вимагає нормативного закріплення в земельному законодавстві // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Зб. наук. статей. – Івано-Франківськ, 2004. – Випуск ХІІ. – С. 162-166.
26. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданському праву. –Харьков: Издательство политической литературы, 1958. - 345 с.
27. Витрянский В.В. Судебная защита гражданских прав. Автореф. дис. докт. юр. наук.-М., 1996. - 30 с.
28. Гавриш Н.С. Відповідальність за забруднення та засмічення грунтів в Україні. Автореф. дис. к.ю.н. –К., 2001. - 20 с.
29. Гавриш С., Зубець М., Новаковський Л. Земля чекає захисту // Голос України, 15 травня 2003 р.- № 88.-16; Голос України, 16 травня 2003 р.- № 89. –С. 6.
30. Генкин Д.М. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону // Ученые записки ВИЮН. -1947. Вып.5.-С.53-66.
31. Гладій М., Іванух Р. Аграрна криза: основні причини і шляхи виходу // Регіональна економіка. –1998. - № 2. - С.93-104.
32. Гончар Т. Аспекти застосування положень Земельного кодексу України при укладанні цивільно-правових угод відчуження земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд // Нотаріат. –2002. - № 6. – 13 с.
33. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая / Под общей ред. Илларионовой Т.И., Гонгало Б.М., Плетнева В.А. –М.: Издательская группа Норма-Инфра, 1998.- 464 с.
34. Гражданское право. Учебник. Часть 1./ Под редакцией Сергеева А.П., Толстого Ю.К. –М.: Проспект, 1999. - 632 с.
35. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. –М.:Статут, 2000. - 411 с.
36. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Автореф. дис. к.ю.н.:12.00.06. –К., 2003. - 20 с.
37. Гурвич М.А. Право на иск –М.: Юридическая литература, 1949.- 289 с.
38. Гуревич М. Правовые последствия признания сделок недействительными //Советская юстиция.-1966. -№4. -С.19 –23.
39. Гуревський В.К. Обмеження права приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. –1999. - № 2. - С.52-56.
40. Гуревський В.К. Питання права приватної власності громадян України на землю. //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. –1999. - № 1. - С.54-56.
41. Державна виконавча служба України. Виконання рішень судів: Офіційне видання. – Ужгород: ІВА, 1999. -152 с.
42. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні.-К.: Юрінком Інтер, 2001. - 256 с.
43. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. –К.:Вентурі, 1996. - 272 с.
44. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. –Х.: Факт, 2002. - 550 с.
45. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т.2 / Председатель ред. кол. В.А.Туманов.- М.: Норма, 2000. - 808 с.
46. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відповідальний редактор В.І.Андрейцев. - К.:Юрінком Інтер, 1997. Кн.1-704 с.
47. Жариков Ю.Г. Разграничение сферы действия земельного и гражданского законодательства при регулировании земельных отношений // Государство и право. - 1996. - № 2. - С.44-54.
48. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право: Навч. посібник. -К.: Наукова думка, 2000.- 152 с.
49. Законодавство України про землю: Земельний кодекс України. Нормативно-правові акти з земельних питань. –К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
50. Заставська Л.П. Право власності на землю в Україні (Розвиток та основні риси). Автореф. дис. канд.юрид.наук: 12.00.06 / НАН України; Ін-т держави і права імені В.М.Корецького. –К., 2003. - 19 с.
51. Заєць О.І. Проблеми юридичних гарантій захисту прав суб’єктів правовідносин у сфері земельної реформи: шляхи вирішення. –К., 1999. – 63 с.
52. Західно-українська народна республіка. 1918-1923. Історія / За заг. ред. О.Карпенко. – Івано-Франківськ: Сіверсія, 2001. – 628 с.
53. Земельні відносини в Україні. Організаційно-правовий механізм / Збірник основоположних актів законодавства. / Під заг. ред. А.С.Даниленка –К. 2001. - 128 с.
54. Земельное право Украины: Учебное пособие/ Авт. кол.: Беженарь А.М., Бердников Е.С., Бондар Л.А. и др. / Под ред. Погребного А.А., Каракаша И.И. –К.: Одиссей, 2002. - 460 с.
55. Земельне право України: Підручник / За ред. Погрібного О.О., Каракаша І.І. –К.: Істина, 2003. - 448 с.
56. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Семчика В.І. –К.: Ін Юре, 2003.- 686 с.
57. Земельний кодекс Украини: Коментар / За ред. Гетьмана А.П. і Шульги М.В. –Х.: „Одіссей”, 2002. - 600 с.
58. Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів/ За ред. В.І.Семчика і П.Ф.Кулинича. –К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.- 424 с.
59. Иванов А.А. Общее (народное) достояние и право государственной собственности// Правоведение. –1990.- №5. -С. 35 –42.
60. Иконницкая И.А. О частной собственности на землю // Советское государство и право. –1991.- № 6. - С. 39-47.
61. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории „хозяйственного права” –М.: Статут, 2000. - 777 с.
62. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций. Т.1.- М.Юридическая литература, 1958. -232 с.
63. Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР// Советское государство и право. –1956. – № 2. - С.50-61.
64. Клейман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процесуального права. –М.: Юридическая литература, 1967.- С. 132.
65. Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України. Автореф. дис. к.ю.н. – К. 1998. – 16 с.
66. Коваль Леонід. Адміністративне право України. Курс лекцій. –К.:Основи, 1994. - 154 с.
67. Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій. –К., 2001. - 220 с.
68. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За редакцією В.М.Вакуленка, О.П.Товстенка.-К.: Юрінком Інтер, 1998. - 1040 с.
69. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами / Відповідальний редактор Демський Е.Ф. –К.:Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.
70. Колбасов О.С. Проблемы развития законодательства о земле в Российской Федерации // Государство и право. –1993.- № 9. - С.12-17.
71. Комберянов С. „Земельная Конституция”:плюсы и минусы // Юридическая практика, 5 августа 2003 г., - № 31. -С.4.
72. Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного суду України (1995-1997) / відповідальний редактор В.Т.Маляренко. –К.: Юрінком Інтер, 1998. - 288 с.
73. Конишева О.В. Правове забезпечення запобігання деградації земель сільськогосподарського призначення. Автореф. дис. к.ю.н. –Х., 2002.- 20 с.
74. Косінов С. Співвідношення заходів захисту і мір відповідальності у цивільному праві України // Право України. –1998.- № 12. - С. 7-9.
75. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. –К.:Вентурі, 1996.- 208 с.
76. Краснов О.И. Право частной собственности на землю в США // Государство и право. –1993. - №2. - С.101-103.
77. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник./ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. –Київ-Харків, 2001.- 330 с.
78. Кузміч Н. Відчуження землі: роздуми практика // Нотаріат. –2003. - № 1-2. С.24-25.
79. Кузнєцова А.В. Правовое регулирование купли-продажи земельних участков сельскохозяйственного назначения в Германии: Автореф. дис. канд. юрид. наук. –М., 1997.- 20 с.
80. Кулинич П.Ф. Рациональное использование мелиоративных земель. –К.: Наукова думка, 1987. - 116 с.
81. Кулинич П.Ф. Ефективність правового забезпечення земельної реформи в Україні // Аграрне законодавство України: проблеми ефективності. –К.: Наукова думка, 1998. - С.93-94.
82. Кулинич П.Ф. Правові проблеми земельної реформи в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць. – Вип. 9, –К.: Ін-т держави і права імені В.М.Корецького НАН України, Ін Юре, 1998. –С. 222- 232.
83. Кулинич П.Ф. Тенденції розвитку права власності на землю в сільському господарстві. В кн. Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. –К., 2001. – С.45-56.
84. Кучерук К.І. Договір купівлі-продажу земельної ділянки. Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 /НАН України; Ін-т держ. І права ім. В.М. Корецького. –К., 2002. - 19 с.
85. Лейст О. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы).-М.: Юридическая литература, 1981. -128 с.
86. Лившиц Р.З. Теория права. Учебник. –М.: Издательство БЕК, 1994.- 224 с.
87. Лозовой В. Об исторической диалектике отношений собственности // Экономика Украины. –1994.- № 9. -С.44-52.
88. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). –К.: Інститут економіки НАН України. 1997. - 134 с.
89. Лук’янець Д. Про класифікаційні ознаки юридичної відповідальності // Право України –1999. - № 7. - С . 121-123.
90. Луняченко А.В. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, які належать громадянам на праві власності. Автореф. дис. к.ю.наук: 12.00.06/ НАН України; Інститут держави і права імені В.М.Корецького. – К., 2002. - 16 с.
91. Медведчук В.В. Право приватної власності на землю: чи бути йому?// Право України –1994. - № 9. - С.21-24.
92. Музика Л. Чи існують реальні суб’єкти права комунальної власності? // Право України. –2002.- № 11. - С.116-119.
93. Муніципальне право України: Підручник/ В.Ф.Погорілко, О.Ф.Фрицький, М.О.Бамуратов та ін. За ред. В.Ф.Погорілка, О.Ф.Фрицького –К.: Юрінком Інтер, 2001.- 315 с.
94. Мунтян В.Л. Деякі актуальні проблеми правового регулювання земельних відносин в Україні // Что делать? Дайджест левой оппозици. –2001. - №7-8. - С.77-81.
95. Новий тлумачний словник української мови / Укладачі Яременко В., Сліпушко О. –К.: Аконіт, 1999.- Т.2.- 910 с., Т.4. – 941 с.
96. Новий тлумачний словник української мови / Укладачі Яременко В., Сліпушко О. –К.: Аконіт, 1999.- Т.3.- 927 с.
97. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. -М.:Юридическая литература, 1950. - 359 с.
98. Носік В.В. Коментар до статті 81-89 Земельного кодексу України.// Законодавство України. Науково-практичні коментарі. -2002. - № 5. - С.44- 64.
99. Носік В.В. Концепція права власності на землю в правовій системі України. Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. –К.: Ін-т законодавства ВР України. -1996.- С.227-229.
100. Носік В.В. Право власності на землю в Україні // Право власності в Україні. Навчальний посібник. –К.: Юрінком Інтер, 2000.- С.432-459.
101. Носік В.В. Проблеми здійснення прав власника на землю від імені Українського народу органами державної влади // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць. – Випуск № 7. -2001.- С.155-157.
102. Носік В.В., Власюк С.А. Придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Практичний посібник. –К., 2002. - 64 с.
103. Носік В.В. Відшкодування збитків і втрат у земельному праві України // Юридичний журнал. –2003. - № 5.-С. 68-72.
104. Паламарчук В. Власність у перехідному до ринку суспільстві: економічні і правові аспекти. (Гортаючи сторінки окремих видань) // Право України. –1998. - № 2. - С. 81-88.
105. Пейчев К. Обмеження права власності на земельні ділянки: окремі питання // Право України. –2002.- № 8. - С.47-50.
106. Пересунько С.І. Право державної власності та його здійснення в період ринкових реформ в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03/ Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. - 16 с.
107. Погрібний О.О. Механізм реалізації права на землю // Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. –К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – С. 184-197.
108. Погребной А.А. Комментарии к ст.ст. 207, 210-212 ЗК / Земельный кодекс Украины: Комментарий. –Х.: ООО “Одиссей”, 2003 – С. 554-558.
109. Популярна юридична енциклопедія. Кол.авт.:Гіжевський В.К., Головченко В.В., Ковальський В.С. та ін. –К.: Юрінком Інтер, 2002.- 528 с.
110. Постанови пленуму Верховного суду України / Під. ред. Шевчук П.І. –К.: Юрінком Інтер, 1999. - 461 с.
111. Потапенко В. Земельний кодекс потребує змін // Юридичний журнал. –2003. - № 5. - С. 32-33.
112. Право власності в Україні: Навчальний посібник. /О.В. Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. редакцією Дзери О.В., Кузнецової Н.С. –К.: Юрінком Інтер, 2000. - 816 с.
113. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я.Н.-К.: Блиц- Информ, 1996. - 320 с.
114. Пронська Г.В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні / Матеріали наук.-практ. конф. “Концепція розвитку законодавства України”. –К., 1996. -С. 272-273.
115. Раджиньери М. Предоставление земель в частую собственность в ходе земельной реформы: (Итальянский опит) // Государство и право. –1992. - № 9. - С. 136-140.
116. Решетник Л. Правові проблеми юридичної відповідальності в галузі екології// Право України. – 2003. - № 8. - С.81-84.
117. Рісний М. Проблеми розсуду застосування національними державними органами норм Конвенції // Право України. –2000. - № 11. - С. 23-27.
118. Рибалкін В.О., Лазня І.В. Теорія власності. -К.: Основи, 2000. - 272 с.
119. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. –М.: ИНФРА-М, 1996. –384 с.
120. Саєнко О. Реалізація права власності на землю: окремі проблеми нотаріату// Право України. –2003.- № 5. -С. 94-96.
121. Святоцький О., Семчик В. Про концепцію аграрної і земельної реформи в Україні // Право України. –1997.- №11. -С. 22-27.
122. Семчик В.І. Право в