Правовий режим національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України)

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Національний природний парк як категорія особливо охоронюваних територій та об’єктів...................................................................... 13
1.1. Правовий режим, поняття та види особливо охоронюваних територій і об’єктів........................................................................................................... 13
1.2. Історія становлення, поняття та правові ознаки національного природного парку........................................................................................... 30
1.3. Зонування території та рекреаційна діяльність національних природних парків............................................................................................................... 44
Висновки до розділу 1.............................................................................................. 55
РОЗДІЛ 2. Правові засади управління та контролю в національних природних парках..................................................................................................... 59
2.1. Державне управління національними природними парками: органи управління та їх компетенція..................................................................... 59
2.2. Внутрішньогосподарське управління в національних природних парках............................................................................................................ 81
2.3. Контроль за додержанням правового режиму національних природних парків............................................................................................................ 92
Висновки до розділу 2........................................................................................... 109
РОЗДІЛ 3. Правові заходи охорони національних природних парків........ 113
3.1. Організаційно-правове забезпечення охорони національних природних парків............................................................................................................. 113
3.2. Юридична відповідальність за порушення правового режиму національних природних парків................................................................. 129
Висновки до розділу 3.......................................................................................... 150
ВИСНОВКИ ................................................................................................... 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................ 163
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Природні ресурси України є її національним багатством, їх збереження та невиснажливе використання розглядається як один з пріоритетів у сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природи і є невід’ємною умовою збалансованого економічного та соціального розвитку держави. Ефективне використання природних ресурсів і охорона довкілля – це об’єктивна передумова подальшого розвитку національного багатства держави. Однак, внаслідок споживацького господарювання, яке здійснювалося на теренах України і яке продовжується в даний час, відбулися значні зміни в ландшафтах та середовищах існування тваринного і рослинного світу. Щоб не допустити руйнування навколишнього природного середовища та надмірної експлуатації природних ресурсів, з метою збереження біологічного різноманіття і забезпечення пріоритету екології в усіх видах як господарської, так і соціально-політичної та духовної діяльності, держава повинна забезпечити проведення екологічно зорієнтованої політики. Одним із найбільш дієвих напрямків політики збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є розвиток природно-заповідної справи.
На сьогодні природно-заповідний фонд України має в своєму складі понад 7040 територій і об’єктів загальною площею близько 2715,4 тис. га, що становить 4,5% усієї території України. За останні 10 років площа природно-заповідного фонду України зросла майже в 2 рази, в основному за рахунок відносно нових категорій – біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. Структура природно-заповідного фонду України включає в себе 11 категорій територій і об’єктів загальнодержавного та місцевого значення. 57% площі природно-заповідного фонду України припадає на національні природні і регіональні ландшафтні парки, а також заповідники [100, c.56-57].
Об’єкти природно-заповідного фонду розміщені на території України нерівномірно, що пояснюється, насамперед, сільськогосподарською освоєністю території. В деяких центральних та східних областях (Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Харківська) відсоток заповідності не перевищує 1%, тоді як в Карпатському регіоні України відсоток заповідності по областях такий: Івано-Франківська область – 13,1%, Закарпатська область – 11,7%, Чернівецька область – 8,0%, Львівська область – 5,1% [100, с.57].
Карпати є унікальним природним творінням визначної краси і екологічної цінності, важливим центром біологічного різноманіття, головним водозбором великих річок, необхідним середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, які знаходяться під загрозою зникнення та найбільшою у Європі територією з незайманими пралісами, а також цілісним регіоном гір і пов’язаних з ними низовин, що зі своїм унікальним та різноманітним природним середовищем, культурою і історією формує екологічне, економічне, культурне, рекреаційне та живе довкілля у серці Європи, де співіснує багато народів і держав [169].
Сьогодні в Україні існує правова база, яка регулює відносини природоохоронної галузі. Основними законами, що визначають правові засади функціонування природно-заповідного фонду є Закони України: „Про охорону навколишнього природного середовища”(1991) [151], „Про природно-заповідний фонд України” (1992) [154]. З 1994 року розвиток заповідної справи відбувався відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні [155]. На зміну їй у 2000 році прийнята Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 р.р. [136]. Згідно з цією Програмою, головними природними елементами екомережі є території та об’єкти природно-заповідного фонду. До 2015 р. площу природно-заповідного фонду України планується значно збільшити і довести до 10,4% від загальної площі держави.
Державна політика України щодо збереження природи, в тому числі природи Карпат, удосконалюється фактично з кожним роком. Проте, нажаль, правова база не повністю забезпечує належне використання і охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Окремі питання залишились неврегульованими, а деякі вирішені лише частково, що призводить до зниження ефективності державного управління та діяльності судових і правоохоронних органів у сфері застосування природоохоронного законодавства. Все це вимагає додаткового вивчення, наукового обґрунтування і практичного вирішення існуючих проблем, зокрема, і через удосконалення підходів по збереженню біологічного та ландшафтного різноманіття, забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку регіону, що в свою чергу, передбачає удосконалення правового механізму.
Питання правового регулювання особливо охоронюваних територій та об’єктів знайшли відображення у наукових працях А. В. Антонова, В. М. Бевзенко, А. Я. Даукштса, С. А. Дьоміної, В. Г. Ємельянової, Ю. А. Жураєва, О. М. Ковтун, Н. Д. Красіліч, В. Є. Лізгаро, С. В. Скрябіна, А. А. Траніна та інших. Проблеми державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища досліджувались В. І. Андрейцевим, А. Г. Бобковою, М. М. Брінчуком, А. П. Гетьманом, Ю. А. Вовком, С. М. Кравченко, В. В. Костицьким, В. С. Шаховим, Ю. С. Шемшученком та іншими, а питання відповідальності за порушення природоохоронного законодавства висвітлювали В. Д. Басай, С. М. Кравченко, В. Л. Мунтян, Н. І. Титова, Ю. С. Шемшученко та інші.
Окремі аспекти правового режиму національних природних парків викладені у навчальній та навчально-методичній літературі.
Роботи цих та інших авторів мають важливе наукове та практичне значення, адже висновки і рекомендації, які вони містять, спрямовані на пошук найбільш ефективних методів правового регулювання та визначення режиму охорони національних природних парків. Однак, більшість праць науковців стосуються питань правового режиму національних природних парків лише при дослідженні цілісної системи особливо охоронюваних територій та об’єктів, що звичайно ускладнює отримання детальніших результатів. Крім цього, окремі праці недостатньо пов’язані з чинним нині природоохоронним законодавством України, базуються на правових нормах, які на сьогодні зазнали суттєвих змін або ж втратили чинність взагалі. Все це зумовлює необхідність проведення наукового дослідження правового режиму одного з видів особливо охоронюваних природних територій – національного природного парку. У роботі використано матеріали Карпатського регіону України, оскільки саме на території Карпат знаходиться більшість національних природних парків України (Карпатський національний природний парк (рік створення – 1980, загальна площа – 50495,0 га), національний природний парк „Вижницький” (1995, 7928,4), Ужанський національний природний парк (1999, 39159,3), національний природний парк „Сколівські Бескиди” (1999, 35684,0), національний природний парк „Синевир” (1989, 40400,0), національний природний парк „Гуцульщина” (2002, 32271,0). Саме на території українських Карпат знаходиться перший, створений в Українській РСР, національний природний парк – Карпатський державний природний парк (нині – Карпатський національний природний парк), який має найбільший досвід організаційно-правового забезпечення та управління в системі національних природних парків України. Це і обумовило вибір теми та об’єкта дисертаційного дослідження.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні Вченої Ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 9 від 31 травня 2005 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на вдосконалення законодавства в сфері охорони, управління та використання національних природних парків України, як одного з видів особливо охоронюваних природних територій.
Завдання дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у наступному:
- уточнити поняття національного природного парку;
- визначити критерії, за якими особливо охоронювану територію слід відносити до категорії „національний природний парк”;
- встановити співвідношення заповідної та рекреаційної діяльності на території національного природного парку;
- дослідити систему органів, що здійснюють державне управління національними природними парками та їх повноваження, проаналізувати ефективність їхньої діяльності;
- визначити структуру внутрішньогосподарського управління в національних природних парках;
- проаналізувати діяльність державних органів у сфері контролю та нагляду за додержанням режиму національних природних парків;
- визначити систему правових заходів охорони національних природних парків;
- охарактеризувати особливості юридичної відповідальності за порушення режиму національного природного парку з врахуванням стану таких правопорушень в межах Карпатського регіону України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі охорони, управління та використання національних природних парків України.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з правовим режимом національних природних парків, прийняті на загальнодержавному і місцевому рівнях та практика їх застосування в цій сфері.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають історичний, порівняльно-правовий, системний, статистичний та інші методи наукового пізнання. Історичний метод дозволив дослідити етапи становлення національних природних парків, як особливо охоронюваних територій, а також розвиток законодавства про національні природні парки. Порівняльно-правовий метод використаний при аналізі поглядів науковців щодо визначення особливо охоронюваних територій, національного природного парку, їх видів, характеристиці державного управління національними природними парками. За допомогою статистичного методу підкреслено актуальність теми дисертаційної роботи, а також досліджено кількісні характеристики правопорушень правового режиму національних природних парків. Характеристика діяльності органів державного управління національними природними парками здійснюється за допомогою методу системного аналізу. Висновки і положення щодо правового режиму національних природних парків, які містяться в дисертації, обґрунтовувалися з точки зору комплексного дослідження чинних нормативно-правових актів.
Основною нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України „Про природно-заповідний фонд України” та інші нормативно-правові акти, що стосуються правового режиму національних природних парків, прийняті на міжнародному, загальнодержавному і місцевому рівнях, а також локальні нормативні акти національних природних парків Карпатського регіону України. В роботі також використано практику діяльності органів державного управління, судову практику, практику діяльності правоохоронних органів в сфері охорони та використання національних природних парків.
Науковою основою для проведення дослідження стали праці українських вчених-правознавців у галузі екологічного права: В. І. Андрейцева, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, А. П. Гетьмана, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, Н. І. Титової, Г. В. Тищенка, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги та інших.
Також використаний доробок вчених-правознавців радянської та російської правової науки в галузі екологічного права: М. М. Брінчука, Ю. О. Вовка, С. А. Дьоміної, Б. В. Єрофєєва, В. Г. Ємельянової, О. С. Колбасова, Н. Д. Красіліч, В. В. Петрова, А. А. Траніна, В. М. Яковлєва та інших.
Досліджені праці теоретиків права: С. С. Алексєєва, М. І. Козюбри, В. І. Копейчикова, П. М. Рабіновича та інших. Також використані роботи вчених в галузі адміністративного права: В. Б. Авер’янова, Т. П. Голосніченка, Л. В. Коваля, В. Я. Малиновського та інших.
У процесі роботи над дисертацією вивчались і праці екологів та представників інших природничих наук, які досліджували питання, суміжні з тими, що аналізуються у дисертації. Зокрема, це праці В. Е. Борейко, С. О. Генсірука, Є. М. Гребенюка, Н. М. Забеліної, К. Д. Зикова, О. І. Киселюка, А. Ж. Меллуми, Н. Ф. Реймерса, С. М. Стойко, Л. О. Тасенкевич, М. Є. Ткаченка, Ф. Р. Штільмарка, П. Т. Ященка та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших в Україні комплексних наукових досліджень правового регулювання використання та охорони національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України). У межах дисертаційного дослідження одержано наступні результати, які складають наукову новизну та виносяться на захист:
1. Удосконалено поняття „національний природний парк”, як особливо охоронювана природна територія, вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об’єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях, та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини, на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони.
2. Вперше визначено правові ознаки, яким повинен відповідати національний природний парк: 1) загальнодержавне значення; 2) основна мета створення – охорона природи; 3) основні функціональні зони – зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; 4) середня площа – десятки і сотні тисяч гектарів; 5) вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів з господарського використання; 6) пріоритетний вид діяльності – збереження цінних природних комплексів і об’єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; 7) вимоги до території – наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об’єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю.
3. Теоретично обґрунтовано співвідношення заповідної та рекреаційної діяльності на території національного природного парку: національні природні парки слід розглядати перед усім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків – охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об’єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків.
4. Отримало подальший розвиток дослідження питання про суб’єктний склад органів державного управління в галузі управління, використання і охорони національних природних парків України. Проведено правовий аналіз ефективності діяльності цих суб’єктів та запропоновані заходи стосовно їх вдосконалення.
5. Додатково обґрунтовується необхідність встановлення державного управління національними природними парками в Карпатському регіоні України на регіональному рівні, що сприятиме узгодженій діяльності національних природних парків регіону, спрямованої на ефективну охорону та раціональне невиснажливе використання рекреаційного потенціалу регіону.
6. Додатково запропонована та теоретично обґрунтована структуру адміністрації національних природних парків, яка складається із основних відділів – природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності і допоміжних відділів – контролю і моніторингу, адміністративно-господарський та лабораторій з різних еколого-природничих питань; окреме місце займає служба охорони національного природного парку.
7. Дістало подальший розвиток дослідження основних напрямів правової охорони національних природних парків, серед яких автор виділяє встановлення охоронного режиму на території національного природного парку з відповідними заборонами та обмеженнями щодо здійснення окремих видів діяльності; юридичну відповідальність за порушення правового режиму національних природних парків; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічне виховання і підвищення екологічної культури; екологічний контроль за додержанням правового режиму національних природних парків; проведення систематичних спостережень та комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та раціонального використання; проведення екологічної експертизи тощо.
8. Додатково обґрунтовується доцільність вдосконалення законодавства про використання та охорону національних природних парків України. За думкою авторки доцільним є розробка та прийняття Закону України „Про національний природний парк”, структура якого пропонується в дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування положень, теоретичних висновків, пропозицій і практичних рекомендацій, обґрунтованих у дисертації в:
- правотворчому процесі – шляхом розроблення нового та вдосконалення чинного природоохоронного законодавства України,
- діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, пов’язаною з управлінням національними природними парками,
- подальшій науково-дослідній роботі, як матеріал для обговорення та подальших наукових досліджень проблем організації, управління, використання та охорони національних природних парків,
- навчальному процесі – при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсу „Екологічне право України”,
- еколого-просвітницькій роботі з населенням тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і практичні рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного та аграрного права та на міжкафедральних засіданнях Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також на засіданні науково-технічної ради Карпатського національного природного парку; були оприлюднені на міжрегіональній науково-практичній конференції „Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (м. Івано-Франківськ, 24 – 25.09.2004 р.), регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22.04.2005 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30.09. – 1.10.2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Наукові дослідження на об’єктах природно-заповідного фонду Карпат та стан збереження природних екосистем в контексті сталого розвитку” (м. Яремча, 20.09.2005 р.), всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28.04.2006 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації опубліковані в п’яти фахових наукових статтях і п’яти тезах наукових доповідей та повідомлень.
Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена предметом, метою і завданнями дослідження. Робота композиційно складається з вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків до кожного розділу, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 180 сторінок, з них основний текст – 162 сторінок, кількість використаних джерел – 208 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні сформульовано теоретичні положення та практичні висновки, спрямовані на вдосконалення законодавства в сфері охорони, управління та використання національних природних парків України, як одного з видів особливо охоронюваних природних територій, а також пропозиції та рекомендації, спрямовані на підвищення рівня правової охорони національних природних парків України.
1. Особливо охоронювані території та об’єкти – це ділянки земельного і водного простору та окремі об’єкти як природного походження в первісному або малозміненому вигляді, так і штучного походження, що мають особливе екологічне, наукове, освітнє, виховне, естетичне, рекреаційне значення, вилучені повністю або частково, тимчасово чи постійно з господарського використання, та оголошені такими, що підлягають особливій охороні у встановленому законом порядку з метою збереження еталонів природи, типових або унікальних ландшафтів, екосистем, генетичного фонду рослин і тварин, мальовничих природних утворень, для вивчення природних процесів і розроблення наукових основ природокористування, пропаганди охорони природи і просвітницько-виховної діяльності, а також для використання у визначених випадках в рекреаційних цілях.
2. Правова класифікація, яка дозволяє поділяти всі особливо охоронювані території та об’єкти на три основні групи: природно-заповідні території; особливо охоронювані природні території та об’єкти; інші особливо охоронювані території та об’єкти. Основні критерії правової класифікації особливо охоронюваних територій та об’єктів – характер (природний, штучний) території чи об’єкта, який підлягає особливій охороні, призначення (спеціальне), ступінь охоронного режиму. Серед цих критеріїв особливої уваги заслуговує характер походження територій та об’єктів. Ми вважаємо, що ознака природного походження території та об’єкта, повинна стати основним критерієм розподілу особливо охоронюваних територій та об’єктів між групами „особливо охоронювані природні території та об’єкти” та „інші особливо охоронювані території та об’єкти”.
3. Поняття „заповідний режим”, слід відносити виключно до тих особливо охоронюваних територій та об’єктів, на які поширюється абсолютно-заповідний режим, і не варто трактувати його більш широко та застосовувати щодо всіх категорій особливо охоронюваних територій та об’єктів. Доцільніше використовувати загальне поняття „охоронний режим”, який залежно від ступеня заповідності поділяється на три види: абсолютно-заповідний, відносно-заповідний, змішаний.
4. Замість терміну „природно-заповідний фонд”, який є надто вузьким, вживати „фонд особливо охоронюваних територій та об’єктів”, внісши відповідні зміни в природоохоронне законодавство України, зокрема до Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.
5. Національний природний парк – це особливо охоронювана природна територія, вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об’єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях, та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини, на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони.
6. Правовими ознаками національного природного парку є: загальнодержавне значення; основна мета створення – охорона природи; основні функціональні зони – зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; середня площа – десятки і сотні тисяч гектарів; вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів з господарського використання; пріоритетний вид діяльності – збереження цінних природних комплексів і об’єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; вимоги до території – наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об’єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю.
7. Поєднання таких двох протилежних завдань, як охорона природи і надання рекреаційних послуг – ускладнено. Одним з основних заходів вирішення цього питання є виділення на території національного природного парку заповідної та рекреаційної зони. Однак національні природні парки слід розглядати перед усім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків – охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об’єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків.
8. Основними завданнями рекреаційної діяльності, що здійснюється в межах національних природних парків є створення умов для розвитку організованого та контрольованого туризму, відпочинку і інших видів рекреаційної діяльності; мінімізація негативного впливу рекреаційної і господарської діяльності на природні комплекси та об’єкти. При цьому, рекреаційна діяльність може розглядатись як умова збереження природи, і як альтернатива її традиційному господарському використанню. Організація туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності, що здійснюються у відповідних зонах національних природних парків визначених у встановленому порядку, враховуючи основне завдання національних природних парків, повинні проводитись за певними напрямами.
9. Законодавчо закріпити створення охоронних зон навколо особливо-цінних об’єктів та комплексів, що знаходяться на території національних природних парків, і на які поширюється абсолютно-заповідний режим всередині інших функціональних зон.
10. Державне управління національними природними парками – це державно-владна діяльність, що носить виконавчо-розпорядчий і організуючий характер, здійснюється відповідними органами та спрямована на дотримання і реалізацію екологічної політики та законодавства держави у сфері організації, охорони та використання особливо охоронюваних територій, зокрема національних природних парків. Загальне державне управління у галузі організації, охорони та використання національних природних парків здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у даній сфері є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державна служба заповідної справи, їх органи на місцях. Органи державного управління національними природними парками доцільно поділяти і за рівнем територіального поширення їх повноважень, а саме на загальнодержавні та місцеві (локальні). Такий поділ дає можливість більш комплексно розглянути їх діяльність і взаємодію в сфері організації, охорони та використання національних природних парків.
11. Необхідно виділити регіональний рівень державного управління національними природними парками саме в Карпатському регіоні України, створивши для цього відповідний управлінський орган. Регіональне управління повинно охоплювати територію кількох (двох і більше) областей Карпатського регіону України, оскільки національні природні парки, утворюючи цілісну екосистему, розташовані на місцевості, яка не співпадає з адміністративно-територіальним поділом України. Такий підхід до регіонального державного управління Карпатського регіону України зумовлений тим, що саме в межах Карпатського регіону розташовано більшість національних природних парків України (Карпатський національний природний парк, національний природний парк „Вижницький”, Ужанський національний природний парк, національний природний парк „Сколівські Бескиди”, національний природний парк „Синевир”, національний природний парк „Гуцульщина”). При цьому, ці національні природні парки мають спільні ознаки, відносяться до гірсько-лісових, утворюють єдину природну екосистему.
12. Структура внутрігосподарського управління національних природних парків залежить від багатьох факторів – розмірів і ступеня освоєння території, чисельності постійно проживаючого на цій території населення, типу природних умов, кількості рекреаційних об’єктів тощо. Але, перш за все, структура таких спеціальних адміністрацій повинна випливати з основних та допоміжних напрямів діяльності національного природного парку – природоохоронної, рекреаційної, наукової і еколого-просвітницької. Тому, у складі адміністрації кожного національного природного парку повинні обов’язково діяти такі підрозділи: природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності. В чинному природоохоронному законодавстві необхідно безпосередньо відобразити положення про загальнообов’язкові для всіх національних природних парків підрозділи внутрішньогосподарського управління, а також розробити примірні положення таких відділів, зазначивши мету та основні завдання, права та обов’язки працівників, порядок організації роботи тощо.
13. Рада є колегіальним органом, який вирішує складні наукові і науково-технічні проблеми, сприяє участі наукової та науково-технічної і природоохоронної громадськості в управлінні науковою, еколого-просвітницькою і науково-організаційною діяльністю національного природного парку. Повноваження Ради слід розширити, вказавши, що Рада приймає рішення з основних питань планування, виконання, фінансування, кадрового і матеріально-технічного забезпечення національного природного парку.
14. Повноваження директора щодо внутрішнього управління національним природним парком є досить загальними, а тому доцільно було б їх більш конкретизувати та розширити.
15. Необхідно законодавчо закріпити можливість адміністрації створювати координаційну раду із представників місцевих органів влади і управління та керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території парку для оперативної роботи і діяльності підприємств, установ, організацій. Це забезпечить можливість координувати, узгоджувати і проводити цілеспрямовану діяльність з охорони природних екосистем та раціонального, невиснажливого використання природних ресурсів, а також оперативно реагувати й організовувати роботу підприємств, установ, організацій у випадку природних та техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій.
16. Контроль за додержанням правового режиму національних природних парків – це діяльність компетентних органів, що направлена на забезпечення додержання всіма державними органами, юридичними особами незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичними особами, науково обґрунтованих і закріплених в чинному природоохоронному законодавстві вимог щодо охорони, використання та відтворення природних комплексів і об’єктів національних природних парків. Основними органами контролю за додержанням режиму національних природних парків є державні та громадські. При цьому, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, як загальнодержавний орган, повинно здійснювати загальний контроль, а всі інші спеціальні органи повинні проводити оперативний контроль.
17. Доцільно створити Карпатську природоохоронну прокуратуру, якій передати функції прокурорського нагляду за станом, використанням, відтворенням, охороною навколишнього природного середовища у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій областях. Її діяльність повинна бути, в основному, спрямована на координацію та контроль за роботою природоохоронних прокуратур кожної з областей Карпатського регіону України, забезпечуючи таким чином об’єктивне, повне, всебічне виявлення порушень природоохоронного законодавства, а також цілеспрямовану і узгоджену роботу з їх усунення та притягнення винних до відповідальності. У структурі Карпатської природоохоронної прокуратури необхідно виділити спеціальний відділ нагляду за додержанням режиму особливо охоронюваних територій та об’єктів регіону.
18. Правова охорона національних природних парків – це сукупність правових норм і правовідносин, яка пов’язана з збереженням, відтворенням, раціональним використанням та захистом національних природних парків з метою збереження і підвищення екологічних, естетичних, виховних, рекреаційних та інших їх властивостей. Правова охорона національних природних парків включає систему гарантій виконання екологічних приписів в галузі охорони національних прирдних парків: встановлення охоронного режиму на території національного природного парку з відповідними заборонами та обмеженнями щодо здійснення окремих видів діяльності, зонування території національного природного парку; встановлення і застосування юридичної відповідальності за порушення правового режиму національних природних парків; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічне виховання і підвищення екологічної культури; здійснення екологічного контролю (державний і громадський) за додержанням правового режиму національних природних парків; проведення систематичних спостережень та комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та раціонального використання; проведення екологічної експертизи; розвиток інформаційної системи про стан національних природних парків тощо.
19. Необхідно розробити Положення про працівників служби державної охорони національних природних парків, їх матеріальну відповідальність, порядок розслідування та притягнення винних до відповідальності за порушення охоронного режиму національних природних парків. Оскільки, відсутність нормативно-правового забезпечення діяльності служби державної охорони національного природного парку створює проблеми в практичній діяльності.
20. Особливе значення українських Карпат та стан вчинюваних правопорушень щодо національних природних парків в регіоні, вказують на необхідність посилення кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері організації, охорони та використання національних природних парків.
Враховуючи специфічне становище національних природних парків в системі особливо охоронюваних територій та об’єктів, доцільно уніфікувати в спеціальному нормативно-правовому акті у вигляді проекту Закону України „Про національні природні парки України”, чинні правові норми при певному їх вдосконаленні, а також встановити нові правові норми, які б регулювали суспільні відносини щодо організації, управління, використання та охорони національних природних парків. Завдяки даному нормативному акту правове підґрунтя про національні природні парки України, на наше переконання, буде повним. Пропонується наступна структура даного акту:
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова А. Ю. Экономика и организация заповедников и национальных парков. – М.: Центральное рекламно-информационное бюро „Турист”, 1991. – 112с.
2. Алексеев С. С. Общая теория права. Т.2. – М.: Юрид. лит. – 1982. – 114с.
3. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Курс лекций. Т.1. – Свердловск, 1972. – 383с.
4. Андрейцев В. І. Екологічне право. Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак., вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.
5. Андрієнко Т. Л., Попович С. Ю., Парчук Г. В. та ін. Програма Літопису природи для заповідників та національних парків. Метод. посібник. – К.: Академперіодика, 2002. – 103с.
6. Антонов А. В. Правовой режим памятников природы в СССР. Автореферат дисерт. на соиск. уч.ст. канд. юрид. наук. – М., 1986. – 16с.
7. Баб’як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України. Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – 216с.
8. Байсалов С. Б., Ильяшенко Л. Е. Закон и охрана природы. – Алма-Ата: Кайнар, 1976. – 105с.
9. Балацкий О. Ф., Панасовский Ю. В., Чупис А. В. Экономика и организация охраняемых природных территорий. – М.: Агропромиздат, 1989. – 192с.
10. Банников А. Г., Криницкий В. В. Ускорить организацию национальных парков // Охота и охотничье хозяйство. – 1975. – №4. – Ст. 13.
11. Басай В. Д. Відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.06. – Львів, 1996. – 164с.
12. Бевзенко В. М. Правове регулювання природно-заповідного фонду України на сучасному етапі // Финансовое право. – 2005. – № 11. – Ст. 397 – 403.
13. Бевзенко В. М. Правовий режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду України // Дистанционное и виртуальное обучение . – 2005. – № 11. – Ст. 278 – 286.
14. Бевзенко В. М. Суб’єкт управління природно-заповідним фондом // Право і безпека. – 2003. – № 2. – Ст. 18 – 21.
15. Березовская С. Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления в СССР. – М.: Госюриздат, 1959. – с.19.
16. Быстров Г.Е. Правовое положение общественных организаций, осуществляющих функции охраны окружающей среды // Проблемы охраны окружающей среды в СССР. – Л., 1979. – Ст.101 – 106.
17. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды): Уч. для высших юрид. уч. заведений. – М.: Юристъ, 1999. – 688с.
18. Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12. 00.04.; 12.00.06. – К., 2001. – 34с.
19. Бобкова А. Г. Контроль за соблюдением правового режима рекреационных территорий // Екологічний контроль: питання теорії і практики. – К.: ІДП НАН України, 1999. – с.72.
20. Бобкова А. Г. О правовом статусе рекреационных парков в Украине // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2000. – Випуск 2. – Ст. 66 – 77.
21. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. – Донецк: Юго-Восток, 2000. – 308с.
22. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів // Право України. – 2000. – №5. – Ст. 51 – 54.
23. Будякова Т. Екологія і туризм – пріоритети? // Вісник екологічної адвокатури. – 2000. – № 12. – Ст. 6 – 9.
24. Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. – Х.:Высшая школа, Изд-во при Харьковском университете, 1986. – 160с.
25. Волович В. Ф. Организационно-правовые проблемы охраны окружающей среды // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1996. – №1. – Ст.16 – 23.
26. Гетьман А. П., Здоровко Л. М. Регіональний екологічний контроль: теорія правового регулювання. – К., 2004. – 216с.
27. Гетьман А. П. Еколого-процесуальна правова теорія: проблеми становлення і розвитку. Автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. – Харків, 1995. – 31с.
28. Гетьман В. Природно-заповідні скарби ( стратегічний шлях розвитку природно-заповідного фонду України ) // Демократична Україна. – 21 травня 2002. – Ст. 2.
29. Гетьман В. Перлини на тлі екологічного лихоліття // Урядовий кур’єр. –17 липня 2002. – №128. – Ст. 13.
30. Гетьман В. Екотуризм на теренах заповідного Розточчя: (Екотуризм, світові моделі національних парків) // Молодь України. – 9 січня 2003. – Ст. 3.
31. Гетьман В.І. Теоретико-методичні питання визначення рекреаційних навантажень на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій // Екологічний вісник. – 2004. – № 4. – Ст. 4 – 8.
32. Грошевий Ю. Прокурорський нагляд в Україні. – К., 1993. – 145с.
33. Голосніченко І. П. Адміністративне право України: основні категорії і поняття. – К.: МАУП, 1998. – 52с.
34. Голиченков А .К. Экологический контроль: теория и практика, правовое регулирование. – М.: Из-во МГУ, 1991. – 136с.
35. Государственное управление качеством окружающей среды/ Аракелян М. Р., Белый И. Л., и др. – Киев – Одесса, 1983. – 180с.
36. Гусев О. М. Заповедные земли Байкала // Человек и природа. – 1984. – Ст.68.
37. Гусев Р. К. Правовые основы охраны природы в СССР. (Учителю о советском законодательстве. Сост. А. П. Прохоров). – M.: Педагогика, 1976. – 80с.
38. Гусев Р. К., Петров В. В. Правовая охрана природы в СССР. Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Высшая школа, 1979. – 176с.
39. Даукштс А. Я. Правовая охрана природно-заповедных территорий Республик Советской Прибалтики. Автореферат дисерт. на соиск. уч.ст. канд. юрид. наук. – М., 1982. – 18с.
40. Демина С. А. Закон на страже природы. – М.: Юрид. лит., 1987. – 80с.
41. Демина С. А. Правовые формы заповедной охраны природы в СССР. Автореферат дисерт. на соиск. уч.ст. канд. юрид. наук. – М.,1980. – 26с.
42. Демина С. А. Правовые формы заповедной охраны природы в СССР. Учебное пособие. – М., ВЮЗН, 1984. – 26с.
43. Державне управління: теорія і практика / За ред. д.ю.н., проф. Авер’янова В. Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.
44. Державна програма „Ліси України” на 2002-2015 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 581.
45. Доступ до правосуддя з питань довкілля. Посібник / Козак З., Тустановська І. – Львів: Мета, 2002. – 200с.
46. Эффективность юридической ответственности в охране окружающей среды. Отв. ред. О. С. Колбасов, Н. И. Краснов. – М.: Наука, 1985. – 225с.
47. Екологічне право України: підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / А. П. Гетьман, М. В. Шульга, В. К. Попов та ін.; за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. – Харків: Право, 2005. – 384с.
48. Екологічне право України: підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Разметаєв та ін.; за ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – 480с.
49. Емельянова В. Г. Охрана заповедников, заказников, памятников природы. – М.: Юрид. лит., 1975. – 64с.
50. Ерофеев Б. В. Экологическое право России. Учебник. Издание второе, переработанное и дополненное. – М.: Юристъ, 1996. – 624с.
51. Жмотов А. И. Государственное управление охраной природы в СРСР / Под ред. В. М. Манохина.– Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1983. – 128 с.
52. Жураев Ю. А. Правовая охрана государственных памятников природы. Автореферат дисерт. на соиск. уч.ст. канд. юрид. наук. – М., 1985. – 22с.
53. Жураев Ю. А. Проблемы правового режима и охраны государственных памятников природы. – Ташкент: Изд-во „ФАН”, 1990. – 101с.
54. Забелина Н. М. Национальный парк. – М.: Мысль, 1987. – 172с.
55. Забелина Н. Национальный парк: идея и воплощение // Охота и охотничье хозяйство. – 1988. – №1. – Ст. 14 – 15.
56. Заповідна перлина Карпат (путівник по Карпатському національному природному парку). Відп. ред. О. І. Киселюк. – Коломия: В-цтво „Вік”, 2003. – 96с.
57. Заповідні екосистеми Карпат / Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. – Львів: Світ, 1991. – 248с.
58. Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року // Кодекси України. У 3-х книгах. 3-е вид. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 480с.
59. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 3 – 4. – Ст. 27.
60. Зыков К. Кто должен содержать национальные парки // Охота и охотничье хозяйство. – 1988. – №3. – Ст. 19 – 20.
61. Зыков К. Д. Функции и классификация охраняемых территорий // Современные проблемы заповедников. – Курск, 1980. – Ст. 58 – 70.
62. Исааков Ю. А. Геоэкологический подход к построению системы территорий и объектов природоохранительного назначения // Геоэкологические подходы к проектированию природно-технических систем. – М., 1985. – С. 115 – 144.
63. Исааков Ю. А., Криницкий В. В. Система охраняемых природных территорий Советского Союза и перспективы ее развития // Охраняемые природные территории Советского Союза, их задачи и некоторые итоги исследований. – М., 1983. – С. 12 – 30.
64. Исмаилова Э. Ю., Трунцевский Ю. В., Саввич Н. Е. Экологическое право: Учебник. – 2-изд. – М.: АО ЦентрЮрИнфоР, 2003. – 403с.
65. Иноземцев А. И. Какими должны быть национальные парки // Охота и охотничье хозяйство. – 1972. – №7. – Ст.10 – 12.
66. Казанцев Н. Д., Колотинская Е. Н. Правовая охрана природы в СРСР. Учебное пособие. – М.: Юрид. лит., 1962. – 134с.
67. Коваль Л. В. Адміністративне право. Курс лекцій для студ. юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1998. – 208с.
68. Ковтун О. М. Деякі аспекти юридичної відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок. – 2001. – № 3 (12). – Ст. 153 – 157.
69. Ковтун О. М. Правові аспекти підвищення ефективності державного управління у сфері охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України // Вісник Академії адвокатури України. – 2004. – Випуск 1. – Ст. 56 – 63.
70. Ковтун О. М. Правова охорона територій та об’єктів природно-заповідного фонду України (в контексті сталого розвитку) // Адвокат. – 2003. – №5. – Ст. 21 – 23.
71. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року // Кодекси України. У 3-х книгах. 4-е вид. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 480с.
72. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Кодекси України. У 3-х книгах. 3-е вид. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 480с.
73. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року // Кодекси України. У 3-х книгах. 4-е вид. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 448с.
74. Колбасов О. С. Правовая охрана природы. – М.: Знание, 1984. – 112с.
75. Колбасов О. С. Экология: политика и право. – М.: Наука, 1976. – 230с.
76. Колотинская Е.Н. Правовые основы природно-ресурсовых кадастров СССР. – М., 1986. – 96 с.
77. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
78. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні): друге видання. – К. : Укр. інф.-прав. центр, 2001. – 256с.
79. Костицький В. В. Охорона довкілля: економіко-правове забезпечення. – К., 2002. – 52с.
80. Кравченко С. Н. Материальная ответственность в системе охраны природы. – К.: Вища школа, 1981. – 54с.
81. Кравченко С. Н. Социально-психологические аспекты правовой охраны окружающей среды. – Львов: Высшая школа, 1988. – 154с.
82. Красилич Н. Д. Организационно-правовые вопросы охраны природно-заповедного фонда. Автореферат дисерт. на соиск. уч.ст. доктора юрид. наук. – К., 1988. – 18с.
83. Краснитский А. М. Проблемы заповедного дела. – М.: Лесн. пром-сть, 1983. – 191с.
84. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Кодекси України. У 3-х книгах. 4-е вид. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 448с.
85. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
86. Круглов В. В., Гармидер Н. П. Правовое регулирование организации и функционирования национальных и природных парков. Учебн. пособие. – Екатеринбург: Урал. гос. юрид. акад., 1996. – 147с.
87. Круглов В.В. Участие общественности в организации природоохранной деятельности промышленного предприятия// Социальное управление и право. – Свердловск, 1976. – №9. – С.51 – 56.
88. Лазарев В. М. Компетенция органов государственного управления. – Ст. 70 – 71.
89. Лісовий кодекс України 21 січня 1994 року // Кодекси України. У 3-х книгах. 4-е вид. / Відп. ред. В. Ф. Бойко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 448с.
90. Лизгаро В. Е. Правовой режим особо охраняемых природных территорий и объектов Республики Беларусь. Автореферат дисерт. на соиск. уч.ст. канд. юрид. наук. – Минск, 1999. – 16с.
91. Леоненко В. Б. Тези економічного форуму з питань розвитку прикордонного співробітництва. – Львів, 2001. – 9с.
92. Максименко В.К. Организационно-правовые вопросы участия общественности в природоохранной деятельности // Охрана окружающей среды: управление и право. – К., 1982. – 105с.
93. Малиновський В. Я. Державне управління: Навч. посібник. – Луцьк: Ред.-вид. відділ “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 558с.
94. Малишко Н. И. Государственный контроль за охраной атмосферного воздуха. – Ст. 7.
95. Меллума А. Ж. Особо охраняемые природные объекты на староосвоенных территориях (На примере Латвийской СССР). – Рига: Зинатне, 1988. – 224c.
96. Меллума А. Национальный парк – система многофункциональная // Охота и охотничье хозяйство. – 1988. – №5. – Ст. 10 – 11.
97. Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР. Видання друге, доп. – К.: Вища школа, 1982. – 232с.
98. На пути к национальному парку в Крыму / В. А. Бобков и др. – Симферополь: Таврия-Плюс, 2000. – 78с.
99. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку. Матеріали міжнар. науково-практ. конферн. присвяченої 20-річчю КНПП 14 – 17 вересня 2000. Відп. ред. В. М. Клапчук. – Яремче, 2000. – 406с.
100. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі / відп. керівн. В. Я. Шевчук. – К., 2003. – 128с.
101. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104с.
102. Николаевский А. Г. Национальные парки. – М.: Агропромиздат, 1985. – 189с.
103. Окорокова Л. Я. Правовой режим государственых заповедников в СССР. – Воронеж: Изд-во Воронеж. у-та, 1982. – 107с.
104. Остергрен Давид, Ланденбергер Рик Краткая история федеральных и частных особо охраняемых природных территорий Соединенных Штатов Америки // Экспресс-информация. – № 10. – Ст. 23 – 37.
105. Петров В. В. Экологическое право России. Учебник для вузов. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 557с.
106. Петров В. В. Экология и право. – М.: Юридическая литература, 1981. – 250с.
107. Петров В. В. Правова охорона природи в СССР. Учебник. – М.: Юридическая литература, 1984. – 384с.
108. Петров В. В. Природно-заповедный фонд: объект управления и охрана // Охота и охотничье хозяйство. – 1983. – № 4. – Ст. 13 – 14.
109. Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1147.
110. Пілотний проект „Оцінка впливу антропогенного навантаження на навколишнє середовище гори Говерла і прилеглих територій”. – Івано-Франківськ, 2002 – 2003.
111. Про внесення змін до перелік платних послуг, які можуть надаватись бюджетними установами природно-заповідного фонду. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 року № 827.
112. Проблемы правовой охраны окружающей среды в СССР. Под. ред. Н.Т.Осипова. – Ленинград: изд. Ленинградского университета, 1979. – 200с.
113. Положення про Головне управління національних природних парків і заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 1995 року № 170.
114. Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року № 88.
115. Положення про державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 серпня 2000 року № 108.
116. Положення про Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 року № 770.
117. Положення про Державну службу заповідної справи. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року № 1000.
118. Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 21 вересня 1998 року № 140.
119. Положення про екологічні фонди природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26 лютого 1993 року № 16.
120. Положення про Карпатський національний природний парк. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 24 жовтня 2001 року № 383.
121. Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища. Указ Президента України від 10 лютого 2004 року №176/2004.
122. Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 9 серпня 2000 року № 103.
123. Положення про науково-технічну раду Карпатського національного природного парку. Наказ Головного управління національних природних парків та заповідної справи від 5 липня 1995 року № 182.
124. Положення про національний природний парк „Вижницький”. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 24 жовтня 2001 року № 383.
125. Положення про національний природний парк „Гуцульщина”. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 липня 2002 року № 271.
126. Положення про національний природний парк „Синевир”. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 15 жовтня 2001 року № 371.
127. Положення про національний природний парк „Сколівські Бескиди”. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки від 9 квітня 1999 року.
128. Положення про Проект організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 6 липня 2005 року № 245.
129. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 2000 року № 1127.
130. Положення про Ужанський національний природний парк. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 24 жовтня 2001 року № 383.
131. Правила рубок головного користування в лісах України. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 559.
132. Природные национальные парки Украины. – П. Т. Ященко, Е. М. Гребенюк, Л. А. Тасенкевич и др. Отв. ред. С. М. Стойко. – Львов: Вища школа. Изд-во при Львов. у-те., 1988. – 119с.
133. Природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Учебник./ Под ред. В. В. Петрова. – М.: Юридическая литература, 1988. – 512с.
134. Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 року № 1259.
135. Про внесення змін та доповнень до Інструкції щодо порядку використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 11 травня 1994 року № 43.
136. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. Закон України від 21 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 47. – Ст. 405.
137. Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 583.
138. Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року № 521.
139. Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні. Указ Президента від 23 травня 2005 року № 838/2005.
140. Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України. Указ Президента України від 8 вересня 1993 року № 362/93.
141. Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України „Про природно-заповідний фонд України” і „Про охорону культурної спадщини” та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника „Хортиця” й інших історико-культурних заповідників і об’єктів природно-заповідного фонду. Посанова Верховної Ради України від 12 вересня 2002 року № 140 – ІV.
142. Про концепцію екологічної освіти України. Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2001 року № 13/6 -19.
143. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21 травня 1997 року //Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
144. Про місцеві державні адміністрації. Закон України від 9 квітня 1999року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 20-21. – Ст.190.
145. Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону. Закон України від 10 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 13. – Ст. 99.
146. Про невідкладні заходи щодо забезпечення додержання законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Указ Президента України від 11 листопада 2004 року № 1396/2004.
147. Про оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Указ Президента України від 20 серпня 1996 року № 715/96.
148. Про освіту. Закон України від від 23 травня 1991 // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
149. Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39.