ЗЕМЛЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень _______________________________________ 3

Вступ___________________________________________________________ 4

Розділ І. Загальна характеристика землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України_______________________________ 13
Розвиток наукових досліджень правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України__________13
Поняття та зміст правовідносин власності на землі в Україні ____46
Висновки до першого розділу ______________________________ 61
Розділ ІІ. Види об’єктів права земельної власності в Україні ________ 67
2.1. Земельний фонд України як об’єкт права власності Українського народу _________________________________________________ 67
2.2. Об’єкти права державної власності на землю ________________ 95
2.3. Земля як об’єкт права комунальної власності_________________ 114
2.4. Земля як об’єкт права приватної власності в Україні _________ 127
Висновки до другого розділу ______________________________ 140
Розділ ІІІ. Правове регулювання земельних відносин майнового характе-ру______________________________________________________ 148
3.1. Земельна нерухомість як об’єкт правового регулювання: поняття та співвідношення із нерухомим майном_______________________ 148
3.2. Співвідношення земельного та цивільного права при регулюванні земельних відносин майнового характеру____________________ 172
Висновки до третього розділу______________________________ 183

Висновки _____________________________________________________ 187
Список використаних джерел ___________________________________ 197

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Важливість теоретичного вивчення проблем правового режиму землі як об’єкта права власності в Україні зумовлена потребами практики реформування земельного ладу у нашій державі та завданням подальшого розвитку законодавства у таких, зокрема, напрямах, як вдосконалення правових засад реалізації Українським народом та іншими суб’єктами права власності на землю своїх правомочностей, правове забезпечення оптимального балансу публічних та приватних інтересів при використанні земель, подолання колізійності норм земельного та цивільного права щодо регулювання земельних відносин, визначення меж можливого залучення цивільного законодавства до регламентації земельних відносин майнового характеру, розробка законопроектів, спрямованих на ліквідацію прогалин у правовому регулюванні відносин земельної власності.
Право власності на землю для українського суспільства у всі часи було і залишається одним з найбільш гострих та суперечливих питань його розвитку. Особливої ваги цей інститут набуває у світлі розбудови незалежної Української держави. Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу. Статтею 14 Основного Закону передбачено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Однак ці конституційні норми непослідовно втілені у ЗК України. Парламент України, приймаючи ЗК, мав імплементувати до тексту кодексу конституційні положення щодо об’єктів права власності Українського народу, а також стосовно визначених в Основному Законі суб’єктів, що здійснюють правомочності цього власника. Ігнорування у ЗК конституційних засад права власності Українського народу на землю призвело до вкрай небезпечного антиконституційного проголошення землі основним національним багатством невідомої особи або осіб (стаття 1 ЗК). Вбачається, що антиконституційним є і перелік суб’єктів земельних відносин, визначений у частині 2 статті 2 ЗК. Органи законодавчої та виконавчої влади дотепер не забезпечили реалізацію конституційного постулату, що земля є об’єктом права власності Українського народу, оскільки не визначили правовий режим вказаної земельної власності, а проголосили її державною власністю тощо. За таких обставин необхідно не вносити зміни до ЗК, а з метою скасування антиконституційних по суті положень Загальної частини кодексу прийняти нову редакцію ЗК.
За роки, що минули з часу прийняття чинного ЗК – це одне з перших комплексних досліджень питань правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України. Однак окремі вихідні положення, покладені в основу цієї дисертаційної роботи, розроблені таким відомими вітчизняними вченими, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Г.М. Беженар, Є.С. Бердніков, А.І. Берлач, Ц.В. Бичкова, А.Г. Бобкова, Л.О. Бондар, І.С. Бу-дзилович, О.А. Вівчаренко, О.М. Вовк, Н.С. Гавриш, А.П. Гетьман, О.В. Гло-това, С.В. Гринько, В.К. Гуревський, М.В. Домашенко, Л.П. Заставська, І.І. Каракаш, В.М. Корнієнко, О.В. Конишева, П.Ф. Кулинич, В.І. Лебідь, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, М.М. Павлишен-ко, О.О. Погрібний, С.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.К. Попов, С.В. Ра-змєтаєв, В.Є. Рубаник, О.Д. Святоцький, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шем-шученко, М.В. Шульга, А.Д. Юрченко, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші.
Серед теоретичних розробок зарубіжних науковців у галузі земельного права, перш за все, потрібно зазначити праці Г.О. Аксеньонка, Г.Ю. Бист-рова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.В. Петрова, М.О. Сиродоєва, Г.В. Чубукова та інших.
Значна увага питанням права власності була приділена у працях таких українських вчених–цивілістів, як Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, О.В. Дзера, М.В. Венецька, Ю.О. Заіка, Н.С. Кузнєцова, К.І. Кучерук, І.М. Кучеренко, Л.А. Музика, С.І. Пересунько, О.А. Підопригора, Г.В. Пронська, О.А. Пуш-кін, В.М. Співак, Я.М. Шевченко та інші.
Проведені наукові розробки не знімають актуальності проблеми, що досліджується, оскільки стан реформування земельних відносин в Україні у 1991–2005 роках свідчить про відсутність значних позитивних досягнень в цій галузі, чинний Земельний кодекс України потрібно приймати у новій редакції, реалізація основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001–2005 роки, схвалених Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001, далека від завершення.
Значного ускладнення дослідження питань правового режиму землі як об’єкта права власності зазнає у зв’язку із багатоманітністю методологічних підходів щодо напрямів розвитку законодавства, що має регулювати правовідносини власності на землю, а також термінологічними розбіжностями, за якими досить часто перебувають розбіжності концептуальні.
У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці земельного права. Зокрема, у сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України поки що відсутнє. Вбачається, що названа прогалина хоча б частково може бути заповнена цим дослідженням.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках науково-дослідної планової теми “Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (номер державної реєстрації РК 0102U07072), яка виконувалась в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є ком-плексна теоретична розробка питань правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України та формулювання на цій основі науково-теоретичних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що регулює правовідносини власності на землю.
З огляду на поставлену мету визначено наступні дослідницькі завдання:
- аналіз розвитку наукових досліджень та визначення поняття правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України у сучасній правовій доктрині;
- визначення поняття та змісту правовідносин власності на зем-лю;
- визначення відмінностей правового режиму землі як об’єкта права власності у залежності від певного суб’єкта цього права;
- визначення особливостей правового регулювання земельних відносин майнового характеру;
- аналіз стану і визначення перспектив розвитку та вдосконалення інституту права власності на землю в Україні;
- розробка та обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавства, що регламентує правовідносини власності на земельні ділянки.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані із становленням та реалізацією права власності на землю в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні праці у галузі земельного, цивільного права, законодавство, що регулює відносини права власності на землю в Україні, а також судова практика застосування земельного і суміжних з ним галузей законодавства.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використано систему загальних методів наукового пізнання (діалектичного, історичного, логічного тощо) та методів, що вживаються в юридичній науці (формально-юридичного, системно-структурного, порівняльно-правового, логіко-семантичного тощо).
Застосування діалектичного методу дозволило дослідити правовідносини власності на землю у їх єдності та взаємозв’язку, виявити об’єктивні закономірності їх розвитку. За допомогою історично-правового методу охарактеризовано окремі аспекти розвитку наукових розробок щодо правового режиму землі як об’єкта права власності та становлення правових засад правовідносин земельної власності в Україні. Дослідження змісту нормативно-правових актів, що визначають правовий режим окремих об’єктів права земельної власності, та їх співвідношення із нормами суміжних галузей права здійснювалось за допомогою формально-юридичного методу. Системно-структурний метод дав змогу розглядати досліджувані правові явища як складні системні утворення, що мають внутрішню структуру та існують у нерозривному зв’язку з іншими системами. Із використанням порівняльно-правового методу проаналізовано подібні правові інститути та норми у законодавстві України та Російської Федерації. Логіко-семантичний метод вико-ристовувався при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей ЦК і ЗК та при формулюванні відповідних дефініцій.
Зроблені в дисертації висновки і пропозиції спираються на вимоги формальної логіки щодо визначеності, несуперечності, послідовності та обґрунтованості суджень і здійснюються в рамках загальнотеоретичних та спеціальних конструкцій науки земельного, цивільного права і з використанням понятійного апарату цих наук.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дисертаційному дослідженні правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України, обґрунтуванні наукових положень та висновків, нових у теоретичному плані, формулюванні пропозицій щодо подальшого розвитку і вдосконалення земельного законодавства України.
У межах здійсненого дослідження одержано наступні результати, які мають наукову новизну та виносяться на захист:
1. Запропоновано визначення категорії “правовий режим земель як об’єкта права власності” – це сукупність визначених у законодавстві умов реалізації права власності щодо земельної ділянки з установленими межами, певним місцем її розташування.
2. Дістало подальшого розвитку теоретичне обґрунтування спорідненості права державної і комунальної власності на землю, виходячи із положень Конституції України, згідно з якими земля є об’єктом права власності Українського народу і що від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З огляду на це пропонується частину 3 статті 78 ЗК викласти в наступній редакції: “Землі в Україні можуть перебувати у приватній і публічній (державній та комунальній) власності”.
3. Удосконалено теоретичне обґрунтування визначення суб’єктивного права власності на землю, виходячи із розуміння подвійної конструкції права публічної власності на землю в Україні, що базується на конституційному принципі права власності Українського народу на землю. Таким чином, необхідним елементом права власності держави, територіальних громад у земельних відносинах є правомочність управління у сфері використання та охорони земель. На цій підставі пропонується наступне визначення суб’єктивного права власності на землю – це закріплена нормами права сукупність повноважень щодо володіння, користування, розпорядження та, у визначених законом випадках, управління землями, земельними ділянками чи правами на земельні ділянки, що мають здійснюватись із врахуванням встановлених законодавством обмежень та забезпечення недопущення погіршення якості земель та навколишнього природного середовища в цілому.
4. Обґрунтовується висновок про обов’язок імплементації до тексту чинного ЗК конституційних норм щодо права власності Українського народу на землю та про антиконституційність проголошення землі основним національним багатством щодо невизначеного кола осіб (стаття 1 ЗК). У зв’язку з цим з метою закріплення у ЗК законодавчих засад інституту права власності на землю народу України пропонується нова редакція окремих частин статей 1, 2, 78, 80 ЗК.
5. Обґрунтовується висновок, що будь-які спроби вичерпного розмежування об’єктів загальнонародної власності на землі від інших об’єктів права земельної власності призведуть до ревізії Конституції України. На сьогодні умовне розмежування цих об’єктів можна прослідкувати у площині здійснення органами держави і органами місце-вого самоврядування владних функцій у сфері земельних відносин. Таким чином, функціональна ознака діяльності цих органів є єдиним критерієм умовного розмежування об’єктів права земельної власності Українського народу і держави, територіальних громад. Проте в певних випадках правовий режим окремих земель, особливо цінних або таких, які використовуються без закріплення за конкретним суб’єктом, дає підстави віднести їх до земель суспільного надбання, які перебувають у виключній власності Українського народу. У зв’язку з цією обставиною та неможливістю застосування норм ЦК до врегулювання зазначених відносин пропонується запровадити в ЗК інститут оборотоздатності землі в Україні.
6. Дістало подальшого розвитку теоретичне обґрунтування необхідності розмежування категорій “земельна нерухомість” та “нерухоме майно”. При цьому не заперечується майнова сутність правовідносин власності на землю, оскільки земельна нерухомість не має принципово важливих особливостей, що дозволяють відокремити її від речей, і може розглядатись як особливий різновид об’єктів нерухомого майна. Однак, виходячи із відмінності методів правового регулювання у цивільному та земельному праві, це категоріальне розмежування сприятиме додержанню пріоритету земельного законодавства над цивільним при регулюванні земельних правовідносин.
7. Запропоновано з метою усунення колізії між статтею 377 ЦК та статтею 120 ЗК щодо підстав набуття прав на земельну ділянку викласти частину 1 статті 120 ЗК у новій редакції: “Якщо земельна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати земельну нерухомість і нерухоме майно за цільовим призначенням та якщо власник цього об’єкта нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєднується в одній особі, земельна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди вважаються єдиним об’єктом права власності”. У зв’язку з цим частини 1–5 статті 120 ЗК змінити на частини 2–6.
8. З метою удосконалення механізму реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні внесено пропозицію абзац 3 частини 2 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 р. “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” викласти у такій редакції: “об’єкт нерухомого майна складається з одного або двох видів майна – 1) земельна нерухомість (земельна ділянка); 2) об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;”. Одночасно запропоновано частину 3 статті 4 цього закону доповнити наступним реченням: “Якщо власник об’єкта нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєднується в одній особі, право власності на цей об’єкт реєструється за одним кадастровим номером об’єкта нерухомого майна і видається одне свідоцтво про дер-жавну реєстрацію речових прав”.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його результатів у законопроектній роботі, оскільки матеріали дисертації певною мірою базуються на аналізі теорії і практики реалізації правомочностей суб’єктів права власності на землю в Україні. Висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані при підготовці нової редакції ЗК, проектів законів відповідно до Прикінцевих положень чинного ЗК. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науковій роботі, в навчальному процесі, при розробці відповідних програм правового регулювання земельних відносин у навчальних, наукових закладах тощо. Ступінь готовності до використання пропозицій здобувача у законопроектній роботі характеризується повними і логічними текстами проектів змін і доповнень до чинного ЗК або до нової редакції ЗК.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на ІІІ та IV міжрегіональних науково-практичних конференціях “Концепція формування законодавства України” (Запорізький державний університет, м. Запоріжжя, 11 листопада 1998 р. та 12 листопада 1999 р.); на міжнародному “круглому столі”, присвяченому пам’яті проф. К.Г. Федорова (Запорізький державний університет, 12 травня 2000 р.); на науково-практичній конференції молодих вчених і аспірантів України “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ, 19 квітня 2001 р.); на міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 13-14 грудня 2002 р.); на міжвузівській науково-практичній конференції молодих науковців “Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин” (Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, м. Львів, 26 вересня 2003 р.). Також окремі положення дисертації були апробовані у навчальному процесі на юридичному факультеті Запорізького національного університету.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у дванадцяти наукових публікаціях, з яких сім наукових статей, у тому числі п’ять у фахових юридичних виданнях, та п’ять тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволило на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних, нормативних джерел та судової практики здійснити комплексну теоретичну розробку питань правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчих засад правовідносин власності на землю. Основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми, наводились наприкінці кожного розділу, однак видається необхідним викладення найбільш вагомих та суттєвих висновків.
Вбачається, що запропоновані у науковій літературі визначення категорії “правовий режим землі” не можуть бути універсальними у всіх випадках, оскільки вони не враховують і не можуть враховувати особливості різних об’єктів правовідносин. Зміст правового режиму змінюється в залежності від певного об’єкта, і в цьому полягає одна з головних закономірностей правового режиму земель. Правовий режим як сукупність юридичних умов, що характеризує певний об’єкт, – величина динамічна, яка співвідноситься з механізмом правового регулювання як його складова частина та реалізується через норми права і правовідносини. Потрібно зазначити, що як правовідносини не можуть бути безоб’єктними, так і правовий режим не може бути безоб’єктним.
Визначення правового режиму через залучення категорії “порядок” є в певній мірі недотриманням правил логічної семантики, оскільки в цьому випадку порушується зв’язок мовного виразу та позначуваного ним поняття, судження. Загальний правовий режим земель в Україні можна уявити як складний правовий субінститут. Він відображає юридичні характеристики певного об’єкта земельних правовідносин, а не порядок (земельного фонду України у цілому, земель однієї із категорій чи окремої земельної ділянки), але сам не може розглядатися у якості такого об’єкта. Вбачається, що характеристика правових режимів, як правило, здійснюється відповідно до визначених об’єктів.
Зроблено висновок, що стале визначення правового режиму земель має бути звужене (шляхом вилучення з цього визначення категорії “поря-док”) до сукупності юридичних умов, що характеризує об’єкт земельних правовідносин.
Основу правового режиму земельної ділянки як об’єкта права власності становлять правомочності власника. Міра можливої поведінки суб’єкта земельних правовідносин, яка має нормативно встановлені межі реалізації, випливає не з правосуб’єктності цієї особи, а з умов, що характеризують об’єкт цих відносин або, інакше кажучи, випливає з правового режиму об’єкта земельних відносин. З урахуванням викладеного, категорію “правовий режим землі як об’єкта права власності” можна визначити наступним чином – це сукупність визначених у законодавстві умов реалізації права власності щодо земельної ділянки з установленими межами, певним місцем її розташування.
Отримано висновок, що об’єкти правовідносин і об’єкти права власності співпадають лише частково. Інакше всі земельні правовідносини можна звести до правовідносин власності.
Землі України як об’єкт правового регулювання за земельним законодавством уособлюють множину об’єктів за категоріями земель, формами власності на землю, формами і методами управління землями, землеустрою, моніторингу земель, справляння плати за землю, здійснення державного контролю за раціональним використанням і цільовим призначенням земель тощо. Землю як єдиний об’єкт правового регулювання в більшій мірі можна розглядати як об’єкт права державного суверенітету.
На підставі викладеного, вбачається, що земельні відносини – це во-льові суспільні відносини з приводу земель як особливого об’єкта речових та зобов’язальних прав, як об’єкта і засобу господарювання й здійснення інших видів суспільної діяльності та як об’єкта державного управління і охорони.
Аналіз земельного, цивільного законодавства, праць науковців-земельників дають підстави зробити висновок, що право власності на землю має суттєві відмінності від права власності на інші речі. Це зумовлено, принаймні, трьома основними чинниками: специфікою землі як об’єкта цього права; необхідністю забезпечення раціонального використання та охорони земель; потребою досягнення розумного балансу між публічними та приватними інтересами у сфері використання земельних ресурсів.
Зміст права власності на землю розкривається через зміст його структурних елементів, або правомочностей. Виходячи із розуміння подвійної конструкції права публічної (державної та комунальної) власності на землю, що базується на конституційному принципі права власності Українського народу на землю в межах території України, необхідним елементом права власності держави, територіальних громад у земельних відносинах є правомочність управління в сфері використання та охорони земель. Зазначена правомочність притаманна виключно вказаним суб’єктам права власності на землі, і вона в значній мірі врегульована земельним законодавством. В зв’язку з викладеним частину 1 статті 78 ЗК пропонується доповнити реченням такого змісту: “Невід’ємним елементом права власності держави, територіальних громад на землю є правомочність управління в сфері використання та охорони земель відповідно до повноважень органів законодавчої, виконавчої влади і місцевого самоврядування, встановлених в Конституції України і в цьому Кодексі”.
З урахуванням викладеного, зроблено висновок, що суб’єктивне право власності на землі можна визначити як закріплену нормами права сукупність повноважень щодо володіння, користування, розпорядження та, у визначених законом випадках, управління землями, земельними ділянками чи правами на земельні ділянки, що мають здійснюватись із врахуванням встановлених законодавством обмежень та забезпеченням недопущення погіршення якості земель та навколишнього природного середовища в цілому.
Конституція України визначила землі об’єктом права власності Українського народу, що ж до інших суб’єктів Основний Закон гарантує набуття і реалізацію такого права виключно відповідно до закону. Отже, набуття права власності на землю іншими суб’єктами в межах території України можливо лише через перерозподіл земельної власності Українського народу, і зазначена обставина має бути визначена в ЗК на рівні одного з головних принципів земельного законодавства.
З правових позицій Конституційного Суду України, зокрема, в справі про Рахункову палату, вбачається, що парламент України під час реалізації законодавчої функції має враховувати прямі конституційні приписи, а не корегувати їх у відповідних законах, або діяти ж в інший спосіб – вносити відповідні зміни до Конституції України. Ігнорування в ЗК конституційного припису щодо права власності Українського народу на землю призвело до вкрай небезпечного антиконституційного проголошення землі основним національним багатством невідомої особи або осіб (стаття 1 ЗК). Уявляється, що антиконституційним є і перелік суб’єктів земельних відносин, визначений у частині 2 статті 2 ЗК. За таких обставин видається необхідним прийняти нову редакцію ЗК, визначивши в статті 1 ЗК, що земля є основним національним багатством Українського народу. У статті 2 ЗК пропонується встановити, що суб’єктами земельних відносин є Український народ, фізичні і юридичні особи, держава та її органи влади, територіальні громади та її органи самоврядування. Робиться висновок про необхідність доповнити статтю 80 ЗК пунктом такого змісту: “г) Український народ, який реалізує це право безпосередньо відповідно до розділу ІІІ Конституції України або через органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України”.
На наш погляд, проблему розмежування права власності на землю Українського народу, держави, територіальних громад потрібно розглядати через подвійну конструкцію права власності, встановлену в частині 1 статті 13 Конституції України, та сприймати її як право публічної (нецивілістичної) і приватної (цивілістичної) власності. Об’єктом права публічної власності є всі землі, які знаходяться в межах території України, за винятком земель, переданих у власність фізичним та юридичним особам приватного права. Проте окремі правомочності власника землі, зокрема, така складова права власності на землі Українського народу, як управління, поширюється на весь земельний фонд України.
Видається, що найменування земель у статті 80 ЗК за ознакою суб’єкта права власності на землю, не враховує і не може врахувати увесь спектр суб’єктів цього права. Пропонується зі статті 80 ЗК вилучити на-йменування земель за ознакою суб’єкта права власності на землі.
Зроблено висновок, що суб’єктами права публічної власності на землі мають бути визначені територіальні громади та держава. Зазначена пропозиція ґрунтується на комплексному аналізі законодавства України та відповідає поширеній державницькій теорії місцевого самоврядування як інституту реалізації певних державницьких функцій недержавними утвореннями – територіальними громадами. З огляду на подвійну природу права державної власності на землі в Україні, сталого визначення аналогічного права власності в демократичних країнах як права публічної власності, пропонується частину 3 статті 78 ЗК викласти в наступній редакції: “Землі в Україні можуть перебувати у приватній і публічній власності”.
Вбачається, що функціонально подвійна конструкція публічної власності на землі частково унормована в ЗК. Зокрема, право власності на землі як суспільне надбання громадяни безоплатно набувають на підставі норм ЗК. Відповідно до статті 121 ЗК право на безоплатну приватизацію землі мають лише громадяни України із земель державної і комунальної власності в розмірах, визначених в ЗК. Проте стаття 118 ЗК невиправдано поділяє народ України за штучно визначеними критеріями на тих, хто має право безоплатно приватизувати земельні ділянки, і тих, хто позбавлений такого права. Такий підхід прямо суперечить конституційному визначенню Українського народу та закріпленої в Конституції аксіоми, що земля є об’єктом права власності Українського народу. Нецивілістична складова публічної власності на землі виявляється і у правовому режимі окремих категорій земель, приматі норм щодо раціонального використання та охорони земель.
У пошуку відповіді на питання про можливість і доцільність розме-жування (виокремлення) загальнонародної власності на землі від інших об’єктів права власності зроблено висновок, що будь-які спроби це зробити призводять до ревізії Конституції України. Об’єкти права публічної власності на землі держави і громад в сучасний період мають, як правило, невизначену складову об’єктів суспільного надбання, і ця невизначеність продукується перехідним періодом становлення земельних відносин у державі і суспільстві. На сьогодні досить умовне розмежування об’єктів права власності Українського народу і держави можна прослідкувати через здійснення органами держави і місцевого самоврядування владних функцій в сфері земельних відносин. Уявляється, що функціональна, цивілістична або нецивілістична, ознака певної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування є єдиним критерієм (умовного з точки зору методології дослідження складного правового явища) розмежування об’єктів права власності Українського народу і держави, громад. Проте, в окремих випадках, правовий режим окремих, особливо цінних земель, або таких об’єктів, що перебувають без закріплення за конкретним землекористувачем, дають підстави віднести їх до земель суспільного надбання, тобто таких, на які право власності у цивілістичному розумінні держави, громад не поширюється. В зв’язку із цією обставиною у новій редакції ЗК пропонується запровадити інститут оборотоздатності землі в Україні та доповнити ЗК статтею такого змісту:
“Оборотоздатність земельних ділянок
1. Всі земельні ділянки в межах території України обмежено оборотоздатні і можуть бути надані в користування, відчужуватись або переходити у власність іншим чином лише до суб’єктів права власності на землю, визначених в цьому Кодексі, із зазначенням обмежень і обтяжень та за умов, якщо ці земельні ділянки не вилучені з обороту.
2. Окремі категорії земель або їх частина, які прямо зазначені в цьому Кодексі, перебувають під особливою охороною держави та належать до виключної власності Українського народу (суспільне надбання) і не можуть бути відчужені на користь будь-кого.
3. Не можуть бути надані в користування, відчужені або переходи-ти у власність іншим чином до фізичних і юридичних осіб земельні ділянки публічної власності за переліком, прямо зазначеним в цьому Кодексі.”
Вбачається, що в новій редакції статті 111 ЗК має бути встановлено окремо обмеження прав на земельну ділянку за змістом правовідносин, за суб’єктами права власності та за об’єктом. В зв’язку з викладеним, дисертант пропонує статтю 111 ЗК доповнити частиною 3 такого змісту: “Право на земельну ділянку може бути обмежено шляхом встановлення в ЗК її граничних розмірів ”.
Зроблено висновок, що по відношенню до земельних ділянок категорія “нерухомість” видається більш раціональною, ніж словосполучення “нерухоме майно”: суть питання тут полягає не в запереченні майнових відносин як спільного для цивільного і земельного законодавства предмета регулювання, а в запереченні тотожності цивілістичних уявлень про природу майна, майнових відносин і земельної нерухомості. Під майном при скрупульозному підході розуміють не лише речі, а сукупність прав на речі, а ще частіше – сукупність прав і обов’язків. Вочевидь, права і обов’язки суб’єктів цивільних і земельних відносин суттєво різняться. Таким чином, сукупність прав на річ (земельну ділянку) певної особи – це ніщо інше, як право власності на землю у суб’єктивному розумінні. Отже, якщо заперечувати визнання земельної ділянки майном, тобто сукупністю прав на цю ділянку і відповідних обов’язків, можна прийти до заперечення існування права власності у земельних відносинах, а несприйняття окремими дослідниками майнової природи права вла-сності на земельні ділянки в загальному вигляді можна розцінити як не-сприйняття інституту права власності у земельних відносинах.
Земельна нерухомість не має принципово важливих особливостей, які дозволяють відмежувати її від речей. З цього робиться висновок про частковий збіг цивільних і земельних відносин у сфері майнового регулювання обороту земель. Однак суттєво розрізняє правове регулювання зазначених відносин метод правового регулювання. Цивільне право базується на забезпеченні свободи майнових прав, а земельне право має на меті, в першу чергу, забезпечення раціонального використання і охорони землі як основи життя і діяльності людства.
Необхідно враховувати, що земельні майнові відносини різні за своєю правовою природою. Певною мірою їх можна класифікувати за критерієм ступеня можливого регулювання нормами ЗК і ЦК: 1) врегульовані виключно нормами земельного законодавства; 2) врегульовані змішано нормами земельного і цивільного законодавства; 3) земельно-правові, що регулюються нормами цивільного законодавства в силу тотожності цих відносин з цивільними. З урахуванням тенденції розвитку земельного законодавства, можна прогнозувати зміну пропорцій першої і другої груп на користь першої.
Проведене дослідження дає підстави для висновку, що земельні від-носини завжди залишаються земельними, незалежно від того, чи застосовуються для їх регулювання норми цивільного, податкового, адміністративного та іншого законодавства. З цього випливає необхідність додержання пріоритету норм земельного законодавства при регулюванні земельних відносин, що в цілому узгоджується з чинною статтею 3 ЗК. Проте встановлена в частині 1 цієї статті виключність регулювання земельних відносин нормами земельного законодавства і Конституцією не відповідає об’єктивно існуючому стану справ. В зв’язку з цим пропонується статтю 3 ЗК доповнити частиною 3 такого змісту:
“3. Земельні майнові відносини регулюються нормами цивільного законодавства в силу тотожності цих відносин з цивільними, якщо ці відносини не урегульовані безпосередньо нормами земельного законодавства”.
У зв’язку з тим, що в статті 181 ЦК визначення нерухомої речі не дає відповіді про склад та характеристику цього об’єкта (головна річ і приналежність (ст. 186 ЦК) або елементи складної речі (ст. 188 ЦК) тощо), вноситься пропозиція частину 1 статті 79 ЗК викласти у такій редакції:
“1. Земельна ділянка – це різновид об’єкта нерухомого майна (земельна нерухомість), що є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.”
З метою уникнення проблем у регулюванні відносин у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні пропонується абз. 3 частини 2 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 р. “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” викласти в такій редакції:
“об’єкт нерухомого майна складається з одного або двох видів майна – 1) земельна нерухомість (земельна ділянка); 2) об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення;”.
Одночасно вноситься пропозиція пропонує частину 3 статті 4 зазначеного закону доповнити реченням:
“Якщо власник об’єкта нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєднується в одній особі, право власності на цей об’єкт реєструється за одним кадастровим номером об’єкта нерухомого майна і видається одне свідоцтво про державну реєстрацію речових прав.”
На підставі викладеного зроблено висновок, що земельна нерухомість – це земельна ділянка, що є різновидом об’єкта нерухомого майна та є частиною земної поверхні з установленими межами, певним міс-цем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Пропонується доповнити ЗК новою статтею 79-1 такого змісту:
“Складові частини земельної нерухомості
1. Складовою частиною земельної нерухомості (земельної ділянки) є все те, що не може бути відокремлено від неї без її істотного знецінення або якщо таке відокремлення тягне зміну цільового призначення земельної ділянки.”
З метою подолання колізії статті 377 ЦК та статті 120 ЗК щодо підстав набуття прав на земельну ділянку, частину 1 статті 120 ЗК вноситься пропозиція викласти в такій редакції:
“Якщо земельна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати земельну нерухомість і нерухоме майно за цільовим призначенням та якщо власник цього об’єкту нерухомого майна, що складається з двох його видів, поєднується в одній особі, земельна нерухомість та розташовані на ній будівлі, споруди вважаються єдиним об’єктом права власності”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрне право України: Підручник / В.З. Янчук, В.І. Андрейцев, С.В. Василюк та інші; За редакцією В.З.Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 720 с.
2. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие / Под ред. Погребного А.А. и Карака- ша И.И. – Х.: Одиссей, 2000. – 368 с.
3. Адиханов Ф.Х. Соотношение норм гражданского права и норм земельного права в регулировании земельных отношений в условиях рынка земли // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 32 – 39.
4. Аксененок Г.А. Право государственной собственности на землю в СССР / Под ред. Н.Д Казанцева. – М.: Госюриздат, 1950. – 307 с.
5. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. – М.: Госю-риздат, 1958. – 424 с.
6. Аксененок Г.А. Понятие и особенности земельных отношений как предмета советского земельного права // Общая теория советского земельного права. – М.: Наука, 1983. – С. 73 – 106.
7. Аксененок Г.А., Кикоть В.А., Фомина Л.П. Критика современных буржуазных аграрно-правовых теорий. – М.: Наука, 1972. – 120 с.
8. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт ком-плексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
9. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – М.: Юрид. лит., 1972. –Т.1. – 371 с.
10. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. – Т.2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
11. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
12. Андрейцев В.І. Земельна реформа: Приватизація. Екологія. Право. – К.: УЕАН, 1997. – 292 с.
13. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову “Земельну Конститу-цію” (Концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. – 1999. – № 8. – С. 58 – 65.
14. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. – К.: Істина, 1999. – 320 с.
15. Андрейцев В.І. Об’єкти земельних правовідносин за новим Земельним кодексом України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 2. – С. 3 – 19.
16. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 3. – С. 15 – 26.
17. Андрейцев В.І. Земля як основне національне багатство: проблеми правового режиму // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків України: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (8 липня 2003 р.). – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2004. – С. 17 – 27.
18. Андрейцев В.І. Конституційно-правові імперативи використання власності на землю // Столиця. – 2004. – 11–17 червня. – № 24. – С. 8 – 9.
19. Арманд Д.Л. Наука о ландшафте. – М.: Мысль, 1975. – 287 с.
20. Бабаев В.К., Баранов В.М., Толстик В.А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2000. – 256 с.
21. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навч. пос. – К.: Атіка, 2000. – 216 с.
22. Бейкун А.Л. Співвідношення Конституції України та інших нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних та земельних відносин // Право України. – 2000. – № 3. – С. 45 – 48.
23. Берлач А. Економіко-правові аспекти становлення ринку землі в Україні // Право України. – 1999. – № 5. – С. 43 – 46.
24. Бичкова Ц.В. Регулювання сільськогосподарської діяльності і співвідношення цивільного та аграрного законодавства // Право України. – 1996. – № 7. – С. 38 – 42, 46.
25. Білан Н.М. Актуальність теоретичної розробки поняття “правовий режим земель” // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (8 липня 2003 р.). – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2004. – С. 109 – 114.
26. Бондар О.Г. Правове регулювання земельних відносин майнового характеру: актуальні проблеми // Право України. – 2000. – № 6. – С. 53 – 55.
27. Бондар О.Г. Земельна нерухомість як об’єкт правового регулювання: проблеми термінології // Вісник Університету внутрішніх справ МВС України: Зб. наук. пр. – Х.: Ун-т внутрішніх справ МВС України. – 2000. – Вип. 11. – С. 317 – 321.
28. Бондар О. Формування інституту права комунальної власності на землю в Україні: актуальні проблеми // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України: Зб. наук. пр. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України. – 1999. – № 4. – С. 77 – 84.
29. Бондаренко Б. Украинские черноземы как национальная идея // Вечерние Вести. – 2004. – 26 марта – 1 апреля. – С. 7.
30. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник. –М.: Юристъ, 1999. – 688 с.
31. Будзилович І., Юрченко А. Конституція України і деякі проблеми земельного законодавства // Право України. – 1997. – № 11. – С. 17 – 23.
32. Будзилович І., Юрченко А. Чи можна вважати майном земельну нерухомість України? // Право України. – 1999. – № 11. – С. 45 – 48.
33. Будзилович І., Юрченко А. Фактори негативного впливу на правове забезпечення земельної реформи в Україні // Право України. – 1998 . – № 7. – С. 24 – 29.
34. Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації (за матеріалами методологічного семінару) // Право України. – 2002. – № 8. – С. 133 – 134.
35. Быстров Г.Е. Международная конференция по проблемам сельскохозяйственного законодательства в СССР и странах Восточной Европы в условиях рынка // Советское государство и право. – 1991. – № 10. – С. 38 – 54.
36. Бычкова Ц.В. Проблемы развития законодательства о земле в Российской Федерации. “Круглый стол” журнала “Государство и право”// Государство и право. – 1993. – № 9. – С. 3 – 6.
37. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 2: Орендні відносини в Україні. – 400 с.
38. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. - № 2: Практика судів України в цивільних справах. (Частина 1). – 222 с.
39. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми). Наукове видання. – Івано-Франківськ: ЗАТ “Надвірнянська друкарня”, 1998. – 180 с.
40. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. –Харьков: Издательство политической литературы, 1958. – 345 с.
41. Вылегжанин А.Н., Самохвалов А.Ф. Управление природными ресурсами России: к учету международно-правового и иностранного законодательного опыта // Государство и право. – 2000. – № 1. – С. 61 – 69.
42. Гавриш С., Зубець М., Новаковський Л. Земля чекає захисту // Голос України. – 2003. – 15 травня. – № 88. – С. 16; Голос України. – 2003. – 16 травня. – № 89. – С. 6.
43. Гетьман А.П. Процессуальные нормы и отношения в экологическом праве. – Х.: Основа, 1994. – 211 с.
44. Глотова О.В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2003. – 20 с.
45. Гончар Т. Аспекти застосування положень Земельного кодексу України при укладанні цивільно-правових угод відчуження земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд // Нотаріат. – 2002. – № 6. – С. 13.
46. ГОСТ 17.5.1.05-80. Охрана природы. Земля. Термины и определения. – М., 1980. – 63 с.
47. Гош О.П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства. Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Преса України, 1999. – 320 с.
48. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая / Под общей ред. Илларионовой Т.И., Гонгало Б.М., Плетнева В.А. – М.: Издательская группа “Норма-Инфра”, 1998. – 464 с.
49. Гражданское право. Учебник. Часть 1 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: Проспект, 1999. – 632 с.
50. Гражданское право: В 2-х томах: Учебник / Отв. ред. Е.А.Суханов. – М.: Юристъ, 2000. – Т.1. – 420 с.
51. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
52. Григорьев В.К. Вопросы теории земельного права. – М.: Госюриздат, 1963. – 251 с.
53. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
54. Гришаев С.П. Правовое регулирование недвижимости // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 38 – 43.
55. Гуревський В.К. Обмеження права приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: Зб. наук. пр. – Одеса: ОЮІ НУВС МВС України. – 1999. – № 2. – С. 52 – 56.
56. Гуревський В.К. Питання права приватної власності громадян України на землю // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: Зб. наук. пр. – Одеса: ОЮІ НУВС МВС України. – 1999. – № 1. – С. 74 – 78.
57. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 1999. – 17 с.
58. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення. – Одеса: Астропринт, 2000. – 136 с.
59. Гуревський В.К. Особливості цивільно-правового обігу земельних ділянок // Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Збірник тез доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (8 липня 2003 р.). – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2004. – С. 56 – 58.
60. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского язика: В 4-х т. – М.: Русский язык, 1998. – Т.1. – 700 с .
61. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
62. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
63. Дозорцев В.А. Проблемы совершенствования гражданского права Российской Федерации при переходе к рыночной экономике // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 26 – 29.
64. Долинська М. Правові засади сільськогосподарської діяльності селянських (фермерських) господарств України // Вісник Львівського університету. Серія: юридична. – Львів: ЛНУ. – 1999. – Вип. 34. – С. 154 – 158.
65. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. – Х.: Факт, 2002. – 550 с.
66. Екологічне право України: Підручник / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; За ред. А.П.Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – 384 с.
67. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відп. ред. В.І.Андрейцев. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 1. – 704 с.
68. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відп. ред. В.І.Андрейцев. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 2. – 576 с.
69. Ерофеев Б.В. Правовой режим земель городов. – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
70. Єрмоленко В. Щодо відмінностей між об’єктом правовідносин і об’єктом права // Право України. – 2004. – № 1. – С. 136 – 138.
71. Жариков Ю.Г. Земельные отношения – имущественные отношения // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1995. – № 6. – С. 24 – 27.
72. Жариков Ю.Г. Разграничение сферы действия земельного и гражданского законодательства при регулировании земельных отношений // Государство и право. – 1996. – № 2. – С. 44 – 54.
73. Забелышенский А.А. Правовое обеспечение ландшафтного подхода к организации использования земель // Развитие правового регулирования природоохранных и сельскохозяйственных отношений. – Свердловск, 1988. – С. 46 – 56.
74. Заєць О.І. Механізм правового регулювання земельної реформи в Україні: перспективи вдосконалення // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. - № 5. – С. 51 – 53.
75. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 2000. – 152 с.
76. Законодавство України про землю: Земельний кодекс України. Нормат.-правові акти з земельних питань. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
77. Заставська Л.П. Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси): Автореф. дис... канд.юрид.наук: 12.00.06 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2003. – 19 с.
78. Звернення вчених до Верховної Ради України щодо питання купівлі-продажу землі // Голос України. – 2001. – 16 жовтня. – С. 4.
79. Земельні відносини в Україні. Організаційно-правовий механізм / Збірник основоположних актів законодавства / Під заг. ред. А.С.Даниленка –К.: К.І.С., 2001. – 128 с.
80. Земельное право Российской Федерации. Законодательство. Ве-домственные нормативные акты. Судебная практика / Под ред. Н.Н.Осокина. М.: ДЕ-ЮРЕ, 1995. – 816 с.
81. Земельное право Украины: Учебное пособие / Авт. кол.: Беже- нарь А.М., Бердников Е.С., Бондар Л.А. и др.; Под ред. Погребного А.А., Каракаша И.И. – К.: Истина, 2002. – 496 с.
82. Земельне право України: Підручник / За ред. Погрібного О.О., Каракаша І.І. – К.: Істина, 2003. – 448 с.
83. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.І. Семчика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 748 с.
84. Земельний кодекс Украины: Комментарий. – Изд. 2–е, доп. / Под ред. Гетьмана А.П. и Шульги М.В. – Х.: Одиссей, 2003. – 608 с.
85. Земельне право: Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І.Семчика і П.Ф.Кулинича. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 424 с.
86. Земельне право України: Підручник / М.В.Шульга, Г.В.Анісімова, Н.О.Багай, А.П.Гетьман та ін.; За ред. М.В.Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
87. Иванов А.А. Общее (народное) достояние и право государственной собственности // Правоведение. – 1990. – № 5. – С. 35 – 42.
88. Иконицкая И.А. О частной собственности на землю // Советское государство и право. – 1991. – № 6. – С. 39 – 47.
89. Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: Теория и тенденции развития. – М.: Ин-т гос. и права РАН, 1999. – 128 с.
90. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “хозяйственного права” – М.: Статут, 2000. – 777 с.
91. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций. – Т.1. – М.: Госюриздат, 1958. – 232 с.
92. Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. – 1956. – № 2. – С. 50 – 61.
93. Каракаш И.И. Народное достояние или право собственности на природные ресурсы: Материалы “Круглого стола” // Юридический вестник. – 1999. – № 1. – С. 84 – 85.
94. Кармазин Р. Законодавчі перспективи землеустрою як механізму ефективного використання земель // Юридичний журнал. – 2003. – № 5. – С. 29 – 32.
95. Кобецька Н.Р. Екологічні права громадян України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України – К., 1998. – 16 с.
96. Кобылянский В. Земельный кодекс против Гражданского // Юридическая практика. – 2004. – 30 ноября. – № 48. – С.11.
97. Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій. – К.: Юмана, 2001. – 208 с.
98. Колбасов О.С. Проблемы развития законодательства о земле в Российской Федерации // Государство и право. – 1993. – № 9. – С. 12 – 17.
99. Колбасов О.С. Терминологические блуждания в экологии // Государство и право. – 1999. – № 10 . – С. 27 – 37.
100. Комберянов С. “Земельная Конституция”: плюсы и минусы // Юридическая практика. – 2003. – 5 августа. – № 31. – С. 4.
101. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации: В 3-х т. – Т.1 / Под ред. Т.Е.Абовой и А.Ю.Кабалкина. – М.: Юрайт-Издат, 2004. – 1069 с.
102. Конституційний суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001. У 3-х кн. / Відп. ред. П.Б.Євграфов. – Кн.1. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
103. Конституция СССР и развитие советского законодательства. – М.: Юрид. лит., 1983. – 608 с.
104. Кооперативне право. Підручник для кооперат., сільськогосп., економ., юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. В.І.Семчика. – К.: Ін Юре, 1998. – 336 с.
105. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
106. Краснов Н.И. Теоретические основы правового режима земель специального назначения: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – М., 1966.
107. Краснов Н.И. О соотношении земельного и гражданского права при переходе к рыночной экономике // Государство и право. – 1994. – № 7. – С. 53 – 60.
108. Кузміч Н. Відчуження землі: роздуми практика // Нотаріат. –2003. – № 1–2. – С. 24 – 25.
109. Кузнецова А.В. Правовое регулирование купли-продажи земельних участков сельскохозяйственного назначения в Германии: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1997. – 20 с.
110. Кулинич П.Ф. Аграрна реформа та проблеми правового регулювання земельних відносин // Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія / Кол. авторів. За ред. В.І. Семчика. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 50 – 115.
111. Кулинич П.Ф. Ефективність правового забезпечення земельної реформи в Україні // Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / За ред. В.І. Семчика. – К.: Наукова думка, 1998. – С. 66 – 107.
112. Кулинич П.Ф. Правові проблеми земельної реформи в Україні // Правова держава. Щорічник наук. пр. – К.: Ін-т держ. і права ім. В.М.Коре-цького НАН України; Ін Юре, 1998. – Вип. 9. – С. 222 – 232.
113. Кулинич П.Ф. Тенденції розвитку права власності на землю в сільському господарстві // Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. Монографія / Кол. авторів. Під ред. В.І.Семчика –К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 59–101.
114. Кучерук К.І. Договір купівлі-продажу земельної ділянки: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – 19 с.
115. Лившиц Р.З. Теория права. Учебник. – М.: Издат-во БЕК, 1994. – 224 с.
116. Лозовой В. Об исторической диалектике отношений собственности // Экономика Украины. – 1994. – № 9. – С. 44 – 52.
117. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). – К.: Інститут економіки НАН України, 1997. – 134 с.
118. Луняченко А.В. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, які належать громадянам на праві власності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – 16 с.
119. Луняченко А.В. Земли сельскохозяйственного назначе