ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Теоретико-правова характеристика обмежень прав на землю 12
1.1. Історіографічний огляд літератури 12
1.2. Поняття обмежень прав на землю 26
1.3. Класифікація обмежень прав на землю 44
1.4. Способи встановлення обмежень прав на землю 54
1.5. Правові підстави виникнення та припинення правовідносин 64
щодо обмеження прав на землю
Розділ 2. Правове регулювання обмежень набуття права власності на 85
землю та розпорядження нею
2.1. Правове регулювання обмежень набуття права власності 85
на землю
2.2. Правове регулювання обмежень щодо розпорядження землею 98
Розділ 3. Правове забезпечення обмежень права користування 112
земельними ділянками
3.1. Обмеження прав на землю в інтересах сусідів 112
3.2. Обмеження прав на землю в межах зон з особливими 125
умовами землекористування
3.3. Емфітевзис та суперфіцій як обмеження права користування 133
земельною ділянкою та проблеми їх імплементації
у земельне право України
Висновки 145
Список використаних джерел 157

ВСТУП
Актуальність теми. Прийнята в кінці ХХ століття Конституція України увібрала передовий досвід конституційного регулювання відносин земельної власності у розвинутих країнах світу. Цей досвід свідчить, що право власності на землю є важливим фактором забезпечення приватних інтересів членів суспільства. Разом з тим, воно також функціонує і як фактор забезпечення інтересів суспільства в цілому, виконуючи соціальну функцію.
Закріплені в Конституції України положення про роль та статус земельної власності у суспільстві носять загальний характер і підлягають конкретизації у законодавчих актах. В основу такої конкретизації має бути поставлене завдання збалансованого закріплення в законодавстві соціально обґрунтованого співвідношення земельних прав та інтересів суспільства в цілому, а також територіальних громад, громадян та створених ними юридичних осіб.
Одним із способів вирішення цього завдання є встановлення обмежень прав на землю. Однак, законодавство України щодо обмеження права власності та інших прав на землю перебуває у стадії формування. ЗК України та деякі інші законодавчі акти про землю містять норми, які передбачають встановлення обмежень земельних прав громадян та юридичних осіб. Проте механізм правового регулювання встановлення, реалізації та припинення обмежень прав на землю не є достатньо функціональним і потребує вдосконалення. Чинне законодавство України не містить збалансованого комплексу правових норм, які б визначали суть і завдання обмежень, в тому числі обтяжень прав на землю, їх види, підстави встановлення та реалізації обмежень права власності та інших прав на земельні ділянки тощо.
Недоліки земельного законодавства щодо обмежень земельних прав значною мірою обумовлені недостатньою дослідженістю застосування обмежень прав на землю в умовах земельної реформи та приватизації землі як головних напрямів розвитку земельного законодавства України на сучасному етапі. В радянський період дослідження правового регулювання обмежень прав на землю переважно стосувались обмежень права користування земельними ділянками в межах зон з особливими умовами землекористування і відбувались за умов існування виключної державної власності на землю. Проведення в нашій країні економічної реформи та впровадження ринкових механізмів регулювання земельних відносин в суспільстві викликало необхідність подальшого розвитку існуючих та введення нових правових засобів впливу на власників і користувачів земельних ділянок з тим, щоб використання ними землі гармоніювало з завданнями трансформації українського суспільства. Однак, до цього часу теорію правового регулювання обмежень прав на землю не можна вважати сформованою. Вищевикладене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.
Комплексного дослідження правового регулювання обмежень прав на землю, яке б грунтувалось на чинному законодавстві України не провадилося. Науковою основою дослідження стали праці вчених у галузі земельного, аграрного та екологічного права – Г.О.Аксєньонка, В.І.Андрейцева, Г.Є.Бистрова, М.І.Васильєвої, М.Я.Ващишин, О.А.Вівчаренка, О.М.Вовк, В.К.Гуревського, Б.В.Єрофєєва, І.О.Іконицької, І.І.Каракаша, М.Г.Ковтуна, О.С.Колбасова, О.М.Колотинської, М.І.Краснова, О.І.Крассова, П.Ф.Кулинича, А.В.Луняченка, Н.Р.Малишевої, В.В.Носіка, К.П.Пейчева, О.О.Погрібного, О.А.Самончик, В.І.Семчика, М.О.Сиродоєва, Н.Г.Станкєвич, Н.І.Титової, В.І.Федоровича, Г.В.Чубукова, В.С.Шахова, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково – дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України (№ державної реєстрації RK 0102U007072).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз теоретичних і прикладних проблем застосування обмежень прав на землю та формулювання науково-обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання обмежень прав на землю в Україні як важливого засобу впливу на суб’єктів цих прав з метою забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання: узагальнити дослідження обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського права, з цивільного права Росії XIX – початку XX століття, з радянського земельного права та в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період реформування земельних відносин та приватизації землі; визначити поняття обмежень та обтяжень прав на землю; дослідити функції обмежень прав на землю в умовах ринкової економіки; здійснити наукову класифікацію обмежень прав на землю; проаналізувати правові підстави та способи встановлення обмежень прав на землю; дослідити особливості та порядок встановлення обмежень щодо набуття права власності на землю та розпорядження нею; виокремити особливості правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів та в межах зон з особливими умовами землекористування (охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно – захисних зон, зон особливого режиму використання земель); дослідити юридичну природу таких обмежень прав на землю, як емфітевзис та суперфіцій, та з’ясувати доцільність їх імплементації у земельне право України; розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у галузі встановлення та реалізації обмежень прав на землю.
Об’єктом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини щодо встановлення та реалізації обмежень прав на землю та суспільні відносини у зазначеній сфері, що потребують врегулювання нормами права.
Предметом дослідження є законодавство України та інших країн щодо обмеження прав на землю, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі.
Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були застосовані такі методи наукового пізнання: історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, формально-логічний, аналогії, системного аналізу та синтезу. Історичний метод застосовувався при узагальнені досліджень обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського та цивільного права Росії XIX – початку XX століття, з радянського земельного права, в юридичній літературі, виданій в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період реформування земельних відносин та приватизації землі. Порівняльно-правовий метод використовувався для встановлення загальних рис та специфіки обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею за вітчизняним законодавством та законодавством зарубіжних країн, правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів та добросусідських правовідносин, земельних сервітутів та обмежень прав на землю в інтересах сусідів, безстрокових емфітевтичних та суперфіціарних прав із правом власності, строкової оренди зі строковим емфітевзисом та суперфіцієм. Структурно-функціональний метод застосовувався при визначенні місця норм – обмежень прав на землю в системі земельного права України. Застосування формально-логічного методу дозволило сформулювати поняття обмежень прав на землю, функцій та способів встановлення обмежень прав на землю. Метод аналогії було використано при визначенні поняття обтяжень прав на землю. Метод системного аналізу та синтезу було покладено в основу проведення класифікації обмежень прав на землю, визначення правових підстав та способів встановлення обмежень прав на землю, виявлення видів обмежень набуття права власності на землю та розпорядження нею, з’ясування особливостей правового регулювання обмежень прав на землю в інтересах сусідів та в межах зон з особливими умовами землекористування.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання обмежень прав на землю.
Проведене дослідження дозволило дисертанту сформулювати та обґрунтувати наступні положення, що виносяться на захист:
1. Визначено, що правові норми, якими встановлені обмеження прав на землю, характеризуються такою однорідністю юридичної природи та єдністю цілей, які дають підстави для висновку про формування в земельному праві України інституту обмежень прав на землю як функціонального інституту цієї галузі права.
2. Аргументовано, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю. Визначена суть обтяжень прав на землю, яка полягає у тому, що вони встановлюються при виникненні на земельні ділянки, які перебувають у власності та користуванні громадян та юридичних осіб, прав інших осіб.
3. Запропонована класифікація обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування за низкою критеріїв, зокрема: за суб’єктами, в інтересах яких вони встановлюються – обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів землями несільськогосподарського призначення, обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів іншими природними об’єктами, та обмеження, які встановлюються в суспільних інтересах; за категорією земельної ділянки, на якій встановлюються зони з особливими умовами землекористування – обмеження прав на землю, що встановлюються на землях: сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення; за змістом прав та обов’язків учасників правовідносин – обмеження, пов’язані з забороною здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав, обмеження, які поєднують в собі заборону здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав та обов’язок витерплювати певні незручності при здійсненні ними своїх правомочностей.
4. Визначене поняття способів встановлення обмежень прав на землю як діяльності управомочених на це осіб, спрямованої на визначення та юридичну об’єктивізацію змісту обмежень прав на землю. Доведено, що існують два види способів встановлення обмежень прав на землю: правотворчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю, та правомірні дії (юридичні акти) суб’єктів правореалізації, що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю.
5. Обґрунтовано висновок про те, що категорії «оборотоздатність земельних ділянок», «вилучення земельних ділянок з обороту», «обмеження земельних ділянок в обороті» необхідно розглядати не лише як цивільно- правові, а і як земельно-правові категорії. Відповідно зміст цих категорій повинен визначатися нормами цивільного та земельного права.
6. Обґрунтовано висновок про те, що в процесі вдосконалення законодавства щодо обмеження права власності на землю доцільно застосовувати такі обмеження прав на землю, які регулюють набуття земельних ділянок у власність (обмеження правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки; обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства; повне вилучення певних категорій земельних ділянок з цивільного обороту; обмеження оборотоздатності земельних ділянок). Разом з тим, застосування такого виду обмежень прав на землю, як встановлення для власників земельних ділянок обмежень щодо здійснення розпорядження ними, слід істотно звузити.
7. Запропоновано виключити із ст.111 ЗК України положення про те, що договором можуть бути встановлені такі обмеження земельних прав, як обмеження для набувача земельної ділянки здійснювати її відчуження певним особам.
8. Внесена пропозиція про доповнення Глави 20 ЗК України (Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод) статтею такого змісту:
«Ст. 131 Оборотоздатність земельних ділянок.
1. Земельні ділянки можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, не забороненним законом, якщо вони не вилучені з обороту або не обмежені в обороті.
2. Не допускається перебування в обороті тих земель, які прямо визначені в законі як земельні ділянки, вилучені з обороту.
3. Обмеження оборотоздатності земельних ділянок встановлюються законом.»
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та рекомендацій дослідження у процесі вдосконалення чинного законодавства у галузі обмежень прав на землю, у правозастосовчій діяльності, у науково-дослідній роботі, при написанні посібників, підручників і навчально-методичної літератури з курсів «Земельне право», «Аграрне право» та «Екологічне право», при читанні лекційних курсів із цих дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.
Основні положення дисертації були оприлюднені на: Науково- практичній конференції «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, 14 травня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Другі осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, 14–15 листопада 2003 р.), X регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 5–6 лютого 2004 р.), Республиканской научной конференции «Конституция Республики Беларусь – основа преобразований государства и общества (к 10-летию Основного Закона)» (м. Мінськ, 3 березня 2004 р.), I Міжвузівській науково- практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 21–22 травня 2004 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.), XI регіональній науково- практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3–4 лютого 2005 р.), XII Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов» (м. Москва, 12–15 квітня 2005 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (м. Київ, 26–27 травня 2005 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладені в 14 наукових працях – 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та 9 тезах доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Визначено, що правові норми, якими встановлені обмеження прав на землю, характеризуються такою однорідністю юридичної природи та єдністю цілей, які дають підстави для висновку про формування в земельному праві України інституту обмежень прав на землю як функціонального інституту цієї галузі права.
2. Аргументовано, що обтяження прав на землю є різновидом обмежень прав на землю. Визначена суть обтяжень прав на землю, яка полягає у тому, що вони встановлюються при виникненні на земельні ділянки, які перебувають у власності та користуванні громадян та юридичних осіб, прав інших осіб.
3. Сформульовано поняття функцій обмежень прав на землю як соціально-економічна роль, яку відіграють обмеження прав на землю в процесі правового регулювання суспільних відносин. Остання полягає в задоволенні потреб суспільства у упорядкуванні земельних відносин, спрямуванні їх розвитку для задоволення як земельних інтересів суспільства в цілому, так і окремих його членів та створених ними організацій.
4. Доцільно виділити такі види обмежень прав на землю. В залежності від того, яку сторону процесу відчуження або переходу земельної ділянки від однієї особи до іншої опосередковують обмеження прав на землю, їх можна поділити на: а) обмеження набуття права власності на землю; б) обмеження розпорядження землею на праві власності.
5. Встановлено, що існують такі види обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. За суб’єктами, в інтересах яких вони встановлюються: а) обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів землями несільськогосподарського призначення, б) обмеження, які встановлюються в інтересах користувачів іншими природними об’єктами, в) обмеження, які встановлюються в суспільних інтересах. За критерієм категорії земельної ділянки, на якій встановлюються зони з особливими умовами землекористування, обмеження прав на землю можна класифікувати на ті, що встановлюються на землях: а) сільськогосподарського призначення, б) житлової та громадської забудови, в) природно – заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, г) оздоровчого призначення, д) рекреаційного призначення, є) історико – культурного призначення, ж) лісового фонду, з) водного фонду, и) промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. За критерієм характеру змісту прав та обов’язків учасників правовідносин обмеження прав на землю, що встановлюються в межах зон з особливими умовами землекористування, можуть бути поділені на: а) обмеження, пов’язані з забороною здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав, б) обмеження, які поєднують в собі заборону здійснювати деякі з наданих власникам (користувачам) земельних ділянок прав та обов’язок витерплювати певні незручності при здійсненні ними своїх правомочностей. За критерієм способу встановлення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, їх можна поділити на: а) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є правотворча діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття закону, б) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є правотворча діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно – правового акта на основі та на виконання закону, в) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є правотворча діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно – правових актів, що складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно – правового акта.
6. Запропоновано визнати існування таких видів обмежень прав на землю в інтересах сусідів. За критерієм характеру юридичного титулу на сусідні земельні ділянки обмеження прав на землю поділяються на: а) обмеження прав на землю, які покладаються на землевласників, б) обмеження прав на землю, які покладаються на землекористувачів. За критерієм характеру змісту прав та обов’язків учасників правовідносин обмеження прав на землю необхідно, на наш погляд, поділяти на: а) обмеження, які покладають на сусідів обов’язок витерплювати певні незручності, б) обмеження, які забороняють їм здійснювати певні дії.
7. Визначено, що існують такі види обмежень прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів. За критерієм характеру вигоди, яку обмеження надають власнику (користувачеві) панівної земельної ділянки зазначені обмеження прав на землю доцільно поділяти на: а) дорожні, б) водні, в) будівельні, д) інші обмеження. За критерієм змісту прав та обов’язків учасників правовідносин, обмеження прав на землю пропонується поділяти на: а) позитивні, б) негативні. За критерієм способу здійснення обмеження прав на землю можна поділяти на: а) постійні (безперервні), б) непостійні (епізодичні). За критерієм строку здійснення можна виділяти такі обмеження прав на землю: а) безстрокові, б) строкові. За критерієм платності обмеження прав на землю пропонуємо поділяти на: а) платні; б) безплатні. За критерієм способу встановлення обмеження прав на землю можна поділяти на: а) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є договір, б) обмеження прав на землю, способом встановлення яких є судове рішення.
8. Визначене поняття способів встановлення обмежень прав на землю як діяльності управомочених на це осіб, спрямованої на визначення та юридичну об’єктивізацію змісту обмежень прав на землю.
9. Доведено, що існують два види способів встановлення обмежень прав на землю: правотворчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю, та правомірні дії (юридичні акти) суб’єктів правореалізації, що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю.
За способом об’єктивізації юридичних норм правотворчість, тобто діяльність компетентних державних органів, спрямована на встановлення юридичних норм, які визначають зміст певних обмежень прав на землю поділяється на такі види: правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття закону; правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття підзаконного нормативно – правового акта на основі та на виконання закону; правотворчу діяльність, кінцевим результатом якої є прийняття комплексу нормативно – правових актів, що складаються з закону та прийнятого на його основі та на його виконання підзаконного нормативно – правового акта.
До правомірних дій (юридичних актів), що вчиняються з метою встановлення змісту обмежень прав на землю можуть бути віднесені договори та судові рішення. Останні є юридичними фактами, що складають юридичні склади, на підставі яких виникають обмеження прав на землю.
10. Виходячи з позиції, згідно якої законодавець визнає нікчемним правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки необхідно виключити із ст.111 ЗК України положення про можливість встановлення за допомогою договору такого обмеження прав на земельну ділянку, як права на переважну купівлю у разі її продажу.
11. Встановлені правові підстави виникнення та припинення правовідносин щодо обмеження прав на землю.
Підставами виникнення обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, є правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою встановлення зон з особливими умовами землекористування. Відповідно підставами припинення цих обмежень прав на землю, є правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою скасування зон з особливими умовами землекористування.
Юридичні факти, на підставі яких виникають та припиняються правовідносини власності та користування земельною ділянкою є юридичними фактами, на підставі яких виникають та припиняються правовідносини щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів. Встановлено, що підставами виникнення правовідносин власності та користування земельною ділянкою є сукупність юридичних фактів (юридичний склад). При цьому елементами юридичного складу виникнення правовідносин власності та користування земельною ділянкою можуть бути події та правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою виникнення правовідносин власності та користування земельною ділянкою. Підставами припинення правовідносин власності на земельну ділянку є сукупність юридичних фактів (юридичний склад). Підставами припинення правовідносин щодо користування земельною ділянкою може бути як окремий юридичний факт, так і їх сукупність (юридичний склад). При цьому, події та правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою припинення правовідносин власності та користування земельною ділянкою формують юридичні склади, на підставі яких припиняються правовідносини власності та користування земельною ділянкою. Разом з тим, окремим юридичним фактом на підставі якого відбувається припинення правовідносин щодо користування земельною ділянкою є подія.
Обмеження прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів виникають на підставі сукупності юридичних фактів (юридичного складу). Вони представлені правомірними діями (юридичними актами), що вчиняються з метою виникнення земельних сервітутів. Обмеження прав на землю, які пов’язані зі встановленням земельних сервітутів можуть припинятися як на підставі окремого юридичного факту, так і на підставі сукупності юридичних фактів (юридичного складу). Окремим юридичним фактом є подія. Разом з тим, сукупність юридичних фактів представлена двома видами складів: визначеним та відносно визначеним. Визначену сукупність юридичних фактів складають вичерпно окреслені в гіпотезі норми права правомірні дії (юридичні акти), що вчиняються з метою припинення земельного сервітуту. Відносно визначений склад підлягає встановленню в кожному конкретному випадку правозастосовчим органом.
12. Визначено, що закон необхідно вивести з переліку безпосередніх підстав виникнення та припинення правовідносин щодо обмеження прав на землю. Він виступає як загальна та обов’язкова передумова динаміки цих правовідносин.
13. Обґрунтовано висновок про те, що в процесі вдосконалення законодавства щодо обмеження права власності на землю доцільно застосовувати такі обмеження прав на землю, які регулюють набуття земельних ділянок у власність (обмеження правоздатності суб’єктів прав на землю набувати у власність земельні ділянки; обмеження підстав набуття права власності на землю іноземними громадянами та особами без громадянства; повне вилучення певних категорій земельних ділянок з цивільного обороту; обмеження оборотоздатності земельних ділянок). Разом з тим, застосування такого виду обмежень прав на землю, як встановлення для власників земельних ділянок обмежень щодо здійснення розпорядження ними, слід істотно звузити.
14. Встановлено, що такі правові категорії як “оборотоздатність земельних ділянок”, “вилучення земельних ділянок з обороту”, “обмеження земельних ділянок в обороті” є не лише цивільно – правовими, а і земельно – правовими категоріями. Відповідно зміст цих категорій повинен визначатися нормами цивільного та земельного права. У зв’язку з цим необхідно закріпити в ЗК України ці правові категорії та доповнити Главу 20 ЗК України (Придбання земельних ділянок на підставі цивільно – правових угод) статтею такого змісту:
“Ст. 131 Оборотоздатність земельних ділянок.
1. Земельні ділянки можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, не забороненним законом, якщо вони не вилучені з обороту або не обмежені в обороті.
2. Не допускається перебування в обороті тих земель, які прямо визначені в законі як земельні ділянки, вилучені з обороту.
3. Обмеження оборотоздатності земельних ділянок встановлюються законом.”
15. Визначено, що реалізацію принципу згідно якому умовою набуття у власність іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами земельних ділянок є наявність на цих ділянках об’єктів нерухомого майна, які належать їм на праві приватної власності можна забезпечити за допомогою двох альтернативних способів. В залежності від того, в якій черговості буде відбуватися набуття права власності на об’єкти нерухомого майна та земельні ділянки, на яких ці об’єкти розташовані, їх можна поділити на два види: послідовний та одночасний. Послідовний спосіб передбачає спочатку набуття у власність об’єкта нерухомого майна, а потім земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт. Одночасний спосіб передбачає одночасне набуття у власність, як об’єкта нерухомого майна, так і земельної ділянки на якій розташований цей об’єкт.
16. Запропоновано визнати існування двох видів обмежень розпорядження землею на праві власності, а саме, прямих та непрямих обмежень щодо розпорядження землею. При встановленні непрямих обмежень щодо розпорядження земельними ділянками власники земельних ділянок не позбавляються повністю правомочності щодо розпорядження належними їм на праві власності земельними ділянками. Вони лише стикаються в певних випадках із зниженням ліквідності земельних ділянок, тобто можливості їх продажу за якомога вищою ціною, так як обмежується коло потенційних покупців землі. Під прямими, тобто повними (майже повними) обмеженнями права розпорядження землею слід, на наш погляд, розуміти такі обмеження, які або повністю забороняють відчуження земель, або дозволяють їх відчуження лише незначній кількості суб’єктів, наприклад, публічним власникам (державі чи територіальній громаді).
17. Визначено, що норми, якими встановлений мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, не можна вважати такими, якими встановлені обґрунтовані обмеження здійснення власниками земельних ділянок правомочності розпорядження ними. Водночас, заслуговує позитивної оцінки застосування таких обмежень правомочностей щодо розпорядження земельними ділянками, які являють собою обтяження земельних прав.
18. За критерієм титулу, на підставі якого здійснюється користування сусідньою земельною ділянкою, суб’єкти правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів можна поділити на землевласників та землекористувачів. В свою чергу, в якості власників і користувачів сусідніх земельних ділянок можуть виступати громадяни, юридичні особи, територіальні громади, держава.
19. Встановлено дві форми сусідства земельних ділянок. Перша форма передбачає наявність спільної межі між земельними ділянками. За цих умов сусідні земельні ділянки є суміжними. Друга форма не передбачає наявності між земельними ділянками спільної межі. За цих умов сусідні земельні ділянки не є суміжними земельними ділянками. Проте вони можуть розглядатися як сусідні земельні ділянки.
20. Визначено зміст правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів. При цьому під суб’єктивним правом як мірою можливої поведінки управомоченої особи слід розуміти, по-перше, правову можливість здійснення певних дій безпосередньо управомоченою особою, та, по-друге, правову можливість висунення управомоченою особою вимоги до зобов’язаної особи про утримання від здійснення певних дій. Стосовно суб’єктивного обов’язку як міри необхідної поведінки зобов’язаної особи, то під ним слід, на наш погляд, розуміти необхідність утримання від здійснення певних дій, якими можуть бути порушені права, які належать управомоченій особі. До того ж, варто відзначити, що структура змісту цих правовідносин є складною – кожна із сторін правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів має суб’єктивне право і несе суб’єктивний обов’язок.
21. Об’єктами правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів є певні акти поведінки. Ці акти поведінки проявляються як дії, які може вчиняти управомочена особа, та як дії, від вчинення яких має утримуватися зобов’язана особа.
Дії, які може вчиняти управомочена особа, складаються з таких трьох груп дій. Перша група цих дій включає такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Друга група охоплює такі способи використання земельних ділянок, які дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (припустимий вплив). Третя група включає такі способи використання земельних ділянок, здійснення яких не спричиняє шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
Дії, від вчинення яких має утримуватися зобов’язана особа, представлені також трьома групами дій. До першої з них відносяться такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найбільше незручностей. Друга група включає такі способи використання земельних ділянок, які не дозволяють власникам і користувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Третя група включає такі способи використання земельних ділянок, здійснення яких може спричинити шкідливий вплив на здоров’я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.
22. Встановлено, що необхідно розрізняти п’ять відносно окремих стадій розвитку правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів. На першій стадії відбувається застосування лише правомірних способів використання земельних ділянок. На другій стадії правомірні способи використання земельних ділянок набувають певних форм зовнішнього прояву. До них, зокрема, можна віднести зростання насаджень, появу диму, запахів, шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль тощо. На третій стадії зовнішні форми об’єктивізації способів використання земельних ділянок проникають у поверхню (грунтовий) шар у межах сусідньої земельної ділянки, у водні об’єкти, ліси та інші насадження, які на ній знаходяться, а також у простір, що є над і під поверхнею цієї земельної ділянки, на висоту та глибину, яка необхідна для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд та для інших потреб. На четвертій стадії в наслідок такого проникнення відбувається вплив на певні об’єкти. Ними можуть бути: здоров’я людини, способи використання земельних ділянок, здоров’я тварин, рослини, водні об’єкти тощо. На п’ятій стадії такий вплив заподіює найменше незручностей об’єктам і є припустимим та нешкідливим для них.
23. Визначено, що не має підстав для повного ототожнення правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів та добросусідських правовідносин у зв’язку з тим, що традиційно в якості обмежень прав на землю не розглядається обов’язок до вчинення активних дій.
24. Встановлено, шо земельним сервітутам і обмеженням прав на землю в інтересах сусідів притаманні певні спільні риси. Так, земельні сервітути, так само як і обмеження прав на землю в інтересах сусідів можуть бути безплатними та безстроковими, виступати як обмеження здійснення права власності або права користування земельною ділянкою. Проте ці риси не відображають всіх ознак, які притаманні земельним сервітутам та обмеженням прав на землю в інтересах сусідів. Зокрема, відмінності між ними полягають в меті їх запровадження, в наявності або відсутності обслуговуючої та панівної земельної ділянки, в моменті виникнення правовідносин земельного сервітуту та правовідносин щодо обмеження прав на землю в інтересах сусідів, в аспекті їх збереження у разі переходу прав на земельну ділянку, в способах їх встановлення, в аспекті розгляду їх як прав на чужу річ, в можливості стягнення плати та збитків у випадку їх встановлення, в терміні їх дії. Наявність вищезазначених відмінностей дає підстави для висновку про те, що земельні сервітути та обмеження прав на землю в інтересах сусідів є істотно відмінними правовими явищами.
25. Визначено, що Ст.105 ЗК України доцільно викласти в наступній редакції:
“У випадку проникнення коренів і гілок дерев і кущів з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені і гілки дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.”
Якщо ж ця стаття залишиться без змін, то до непередбачених в ст. 105 ЗК України випадків обмеження прав на землю положення цієї статті мають застосовуватися за аналогією.
26. Обгрунтовано, що субінститут обмежень прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування має комплексний, міжгалузевий характер. Врегулювання правовідносин з обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування відбувається за допомогою як норм земельного права, так і норм інших галузей права.
27. Встановлено зміст правовідносин щодо обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування. Суб’єктивне право як міра можливої поведінки уповноваженої особи може мати два варіанти свого прояву. По – перше, уповноважена особа може мати правову можливість вимагати від зобов’язаної особи утримуватися від вчинення певних дій. По – друге, ця особа може мати правову можливість вимагати від зобов’язаної особи утримуватися від здійснення певних дій та правову можливість самій здійснювати певні дії. Стосовно суб’єктивного обов’язку як міри належної поведінки зобов’язаної особи, то він полягає в необхідності утримуватися від здійснення певних дій, якими можуть бути порушені права, які належать уповноваженій особі.
28. За титулом, на підставі якого здійснюється користування земельною ділянкою, суб’єкти правовідносин щодо обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування поділяються на землевласників та землекористувачів. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, територіальні громади, держава.
29. Об’єктами правовідносин щодо обмеження прав на землю в межах зон з особливими умовами землекористування, є певні акти поведінки. В залежності від характеру поведінки суб’єктів правовідносин, слід розрізняти два види об’єктів. Перший вид об’єктів полягає в утриманні від дій, в бездіяльності зобов’язаної особи. Другий вид об’єктів полягає як в утриманні від дій, в бездіяльності зобов’язаної особи, так і в вчиненні уповноваженою особою позитивних дій.
30. Земельні ділянки, на які поширюються обмеження прав на землю в межах охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно – захисних зон, зон особливого режиму використання земель можна було б назвати зонами з особливими умовами землекористування. В цьому випадку зазначене визначення стало б загальним для всіх земель такого роду. В свою чергу кожен вид зон з особливими умовами землекористування зберіг би своє власне визначення, яке б відображало його специфіку.
31. Визначено, що за умов можливості набуття емфітевзису та суперфіцію за ціною яка буде дорівнювати вартості набуття права власності на землю, а також подібності емфітевзису та суперфіцію до інституту строкової оренди землі варто погодитись з точкою зору, згідно якої не має необхідності в імплементації в земельне право України таких обмежень права користування земельною ділянкою як емфітевзис та суперфіцій. За цих умов право власності та право оренди землі залишаться оптимальними формами здійснення прав на землю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрная реформа в России и Испании: правовой опыт, проблемы, перспективы (Материалы “круглого стола”) // Государство и право. – 1995. – № 3. – С.117 – 144.
2. Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. – 2000. – № 10. – С.68 – 72.
3. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. – М.: Госюриздат, 1958. – 424 с.
4. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
5. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 264 с.
6. Андрейцев В. Конституційно – правові обтяження використання права власності на землю // Конкуренція. – 2004. – №3. – С.37 – 41.
7. Андрейцев В. Конституційно – правові обтяження використання права власності на землю // Конкуренція. – 2004. – №4. – С.22 – 27.
8. Анненков К. Система русского гражданского права. Т.2. Права вещные. – 2 – е изд., пересмотренное и доп. – СПб.: Типография М.М.Стасюлевича, 1900. – 697 с.
9. Барон Ю. Система римского гражданского права: Выпуск 1 – 4. Выпуск второй. Книга 2. Владение. Книга 3. Вещные права / Пер. Л. Петражицкого. – 3 – е изд., испр. по 9 – му немецкому изданию. – СПб.: Склад издания в книжном магазине Н.К.Мартынова, 1908. – 174 с.
10. Башмаков Г.С. Приусадебное землепользование. – М.: Юрид. лит., 1975. – 72 с.
11. Безсмертна Н. Межи здійснення права приватної власності в Україні // Право України. – 2002. – № 6. – С.53 – 57.
12. Безсмертна Н.В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2001. – 212 с.
13. Берлач А. Економіко – правові аспекти становлення ринку землі в Україні // Право України. -–1999. – № 5. – С.43 – 46.
14. Берлач А. Социально – экономические и правовые проблемы становления рынка земли в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 3. – С.36 – 39.
15. Берлач А.І. Деякі аспекти протидії криміналізації ринку землі в Україні // Організаційно – правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні: Наукова доповідь / Ю.С.Шемшученко, В.І.Семчик, Т.П.Проценко та ін.; Відп. ред. Ю.С.Шемшученко. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Розділ 7. – С.68 – 78.
16. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. – 2000. – № 1. – С.121 – 124.
17. Боголепов Р.Д. Правовой режим земель промышленности // Правовой режим земель в СССР / Л.П. Фомина, Б.Д.Клюкин, Н.И. Краснов и др.; Отв. ред. Г.А. Аксененок и др. – М.: Наука, 1984. – Гл.10. – С.195 – 213.
18. Боголепов Р.Д. Правовой режим земель транспорта // Правовой режим земель в СССР / Л.П. Фомина, Б.Д. Клюкин, Н.И. Краснов и др.; Отв. ред. Г.А. Аксененок и др. – М.: Наука, 1984. – Гл.11. – С.213 – 229.
19. Братко А.Г. Запреты в советском праве / Под ред.Н.И.Матузова. – Саратов: Изд – во Саратовского университета, 1979. – 93 с.
20. Бусуйок Д. Способи встановлення обмежень прав на землю за законодавством України: теоретичний аспект // Юридична Україна. – 2005. – № 2. – С.60 – 63.
21. Бусуйок Д.В. Правові підстави обмеження прав на землю // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С.97 – 100.
22. Быстров Г.Е. Правовое регулирование земельной и аграрной реформ в зарубежных странах // Аграрное право: Учебник для вузов / С.С.Акманов, Н.Н.Веденин, Г.Е.Быстров и др.; Под ред.Г.Е.Быстрова, М.И.Козыря. – 2 – е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – Гл.20. – С.445 – 527.
23. Васильева М.И. Публичные интересы в экологическом праве. – М.: Изд – во МГУ, 2003. – 425 с.
24. Ващишин М.Я. Земельні правовідносини у селянських (фермерських) господарствах: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.06. – Львів, 2000. – 193 с.
25. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми). – Івано – Франківськ: ЗАТ Надвірнянська друкарня, 1998. – 180 с.
26. Вовк О. Права громадян на землю в сільській місцевості (проблемні питання) // Право України. – 1997. – № 6. – С. 46 – 48.
27. Вовк О.Н. Право граждан на землю в сельской местности: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.06. – Х., 1997. – 173 с.
28. Галиновская Е.А. Право земельного сервитута // Земельное право: Учебник для вузов / С.А. Боголюбов, Г.А. Гаджиев, Е.А. Галиновская и др.; Отв. ред. С.А. Боголюбов. – М.: Издательская группа Норма – Инфра · М, 1999. – Гл.7. – С.108 – 117.
29. Гонгало Р.Ф Суперфіцій у римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – О., 2000. – 152 с.
30. Гончаренко М.Б. Речеві права на нерухомість: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х., 1999. – 200 с.
31. Горонович И. Исследование о сервитутах (Доклад читанный в Киевском юридическом обществе 13 ноября 1882 г.). – 2 – е изд. – Александрия: тип. Ф.Х.Райхельсона, 1904. – 119 с.
32. Гражданский кодекс Нидерландов: В 3 т. Т.2. Книга 5. Вещные права / Пер. М.Ферштман; Отв. ред. Ф.Й.М.Фельдбрюгге. – Лейден: Лейденский университет, юридический факультет Институт восточно – европейского права и россиеведения, 1994. – 58 с.
33. Гражданское право: Учебник: В 2 т. Т.1 / В.С. Ем, И.А. Зенин, Н.И. Коваленко и др.; Отв. ред. Е.А.Суханов. – 2 – е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 816 с.
34. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Изд – во Московского университета, 1972. – 284 с.
35. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права: Пособие для слушателей. – 2 – е изд., испр. и доп. – СПб.: Типография М.М.Стасюлевича, 1909. – 408 с.
36. Гуляев А.М. Право участия частного в практике Гражд. Кассац. Деп – та Пр. Сената. – Издание второе. – СПБ.: Издание юридического книжного магазина Ив.Ив.Зубкова, под фирмою “Законоведение”, коммиссионера государственной типографии, 1914. – 54 с.
37. Гуляев А.М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства и проекта Гражданского уложения: Пособие к лекциям. – К.: Типография Императорского Университета Св. Владимира, 1907. – 438 с.
38. Гуревський В.К. Добросусідство // Науково – практичний коментар Земельного кодексу України / Л.О.Бондар, А.П.Гетьман, В.Г.Гончаренко та ін.; За заг. ред. В.В.Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Гл.17. – С.269 – 278.
39. Гуревський В.К. Обмеження прав на землю // Науково – практичний коментар Земельного кодексу України / Л.О.Бондар, А.П.Гетьман, В.Г.Гончаренко та ін.; За заг. ред. В.В.Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Гл.18. – С.278 – 294.
40. Гуревський В.К. Обмеження права приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення // Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України: Науково – навчальний посібник / Н.І.Титова, С.П.Позняк, В.К.Гуревський та ін.; За ред.Н.І.Титової. – Львів: ПАІС, 2005. – Підрозділ 7.4. – С.117 – 125.
41. Гуревський В.К. Понятие и виды земельных сервитутов // Земельное право Украины: Учебное пособие / А.М.Беженарь, Е.С.Бердников, Л.А.Бондарь и др.; Под ред.А.А.Погребного, И.И.Каракаша. – К.: Истина, 2002. – Гл.7. – С.141 – 160.
42. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Монографія / Відп.ред.О.О.Погрібний. – Одеса: АстроПринт, 2000. – 134 с.
43. Гутьєва В. Рецепція емфітевзису в праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №9. – С.105 – 110.
44. Гутьєва В.В. Емфітевзис у римському праві та його рецепція у праві України: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. – Львів, 2003. – 198 с.
45. Дернбург Генрих Пандекты. Т.1, ч.2. Вещное право / Пер.А.Ю.Блоха и др.; Под ред.А.Ф.Мейендорфа. – 6 – ое испр. изд. / При участии И. Бирмана; Берлин, 1900. – СПб., 1905. – 364 с.
46. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія / Відп.ред.І.Д.Борис. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
47. Дигесты Юстиниана // Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана: Учебное пособие. – М.: Зерцало, 1997. – С.152 – 598.
48. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под общ. ред.В.С.Нерсесянца. – 2 – е изд., изм. и доп. – М.: Издательство Норма (Издательская группа Норма – Инфра · М), 2000. – 784 с.
49. Дорн Л.Б. Догма римского права: Лекции. – Б.м., 1880 – 81 гг. – 602 с., 16 с.
50. Ем В.С. Осуществление гражданских прав и исполнение гражданско – правовых обязанностей // Гражданское право: Учебник: В 2 т. Т.1 / В.С.Ем, И.А.Зенин, Н.И.Коваленко и др.; Отв. ред. Е.А.Суханов. – 2 – е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – Гл.11. – С.379 – 408.
51. Ерофеев Б.В. Земельное право России: Учебник для высших юридических учебных заведений. – 5 – е изд., испр. и доп. – М.: ООО Профобразование, 2001. – 656 с.
52. Ерофеев Б.В. Основы земельного права (теоретические вопросы). – М.: Юрид. лит., 1971. – 328 с.
53. Ефимов В.В. Догма римского права: Учебный курс. – СПб.: Книжный магазин А.Ф.Цинзерлинга, 1901. – 640 с.
54. Ефимов В.В. Лекции по истории римского права. – СПб.: Типография В.С.Балашева и К, 1898. – 491 с., 3 с.
55. Забелышенский А.А. Правовой режим земель линий связи и электропередачи // Правовой режим земель в СССР / Л.П.Фомина, Б.Д.Клюкин, Н.И.Краснов и др.; Отв. ред. Г.А.Аксененок и др. – М.: Наука, 1984. – Гл.12. – С.230 – 236.
56. Загурский Л. Элементарный учебник римского права. Выпуск 4 – й. Особенная часть. Книга первая. Учение о владении и о вещных правах. – Харьков, 1900. – 296 с.
57. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. №606 – XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №24. – Ст.207.
58. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. № 39/95 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 12. – Ст.81.
59. Закон України “Про гідрометеорологічну діяльність” від 18 лютого 1999 р. № 443 – XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 16. – Ст.95.
60. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р. № 1952 – IV // Голос України. – 2004. – 3 серпня.
61. Закон України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р. № 575 / 97 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1. – Ст.1.
62. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. №3425 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – Ст.383.
63. Закон України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р. № 161 – XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 46 – 47. – Ст.280.
64. Закон України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. № 1805 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст.333.
65. Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10 січня 2002 р. № 2918 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст.112.
66. Закон України “Про природно – заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. № 2456 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст.502.
67. Закон України “Про телекомунікації” від 18 листопада 2003 р. № 1280 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Ст.155.
68. Закон України “Про топографо – геодезичну і картографічну діяльність” від 23 грудня 1998 р. № 353 – XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5 – 6. – Ст.46.
69. Закон України “Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р. № 192 / 96 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 29. – Ст.139.
70. Законы XII таблиц // Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана: Учебное пособие. – М.: Зерцало, 1997. – С.4 – 15.
71. Запорожец А.М. Аграрное право: Учеб. пособие. – Х.: Консум, 1997. – 108 с.
72. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768 – III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3 – 4. – Ст.27.
73. Земельное право: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Г.А.Аксененок, Г.С.Башмаков, В.А.Кикоть и др.; Под ред. Г.А.Аксененка. – М.: Юрид. лит., 1969. – 472 с.
74. Земля и право: Пособие для российских землевладельцев / С.А.Боголюбов, Е.А.Галиновская, В.Г.Емельянова и др.; Отв. ред. С.А.Боголюбов. – М.: Издательская группа Инфра · М – Норма, 1997. – 360 с.
75. Зом Р. Институции. История и система римского гражданского права. Ч.2. Система. Выпуск 1. Общая часть и вещное право / Пер. с 14 – го изд. Н.Кесслер; Под ред. А.Н.Беликова. – Сергиев Посад: Типография И.И.Иванова, 1916. – 368 с.
76. Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 2002. – 288 с.
77. Иконицкая И.А. Новый Земельный кодекс Российской Федерации: некоторые вопросы теории и практики применения // Государство и право. – 2002. – № 6. – С.5 – 13.
78. Иконицкая И.А. О частной собственности на землю // Советское государство и право. – 1991. – № 6. – С.39 – 47.
79. Иконицкая И.А. Основы земельного права Российской Федерации: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1997. – 120 с.
80. Институции Гая // Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана: Учебное пособие. – М.: Зерцало, 1997. – С.16 – 151.
81. Иоффе О.С., Грибанов В.П. Пределы осуществления субъективных гражданских прав // Советское государство и право. – 1964. – № 7. – С. 76 – 85.
82. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 143 с.
83. Казанцев Л.Н. Лекции по истории римского права. – Б.м., 1895. – 112 с.
84. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. – М.: Юнити – Дана: Закон и право, 2000. – 303 с.
85. Капустин М. Институции римского права. – М.: Типография М.Н.Лаврова и К, 1880. – 392 с.
86. Каракаш И.И. Право собственности иностранных граждан, иностранных юридических лиц и иностранных государств на землю // Земельное право Украины: Учебное пос