ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ ОСНОВ ПРО ОХОРОНУ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ В УКРАЇНІ

1.1. Розвиток наукових досліджень з питань формування законодавства у сфері охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України
1.2. Становлення і розвиток законодавства про заповідні території та об’єкти на теренах сучасної України з ІХ до початку ХХ століття
1.3. Формування законодавства про охорону заповідних територій та об’єктів у добу відродження Української держави і в радянську добу (1917 – 1991 рр.)
1.4. Розвиток законодавства про охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду в незалежній Україні (1991-2008 рр.)

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

2.1. Поняття природно-заповідного фонду України та правової охорони його територій та об’єктів
2.2. Правові умови і вимоги заповідного режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду України
2.3. Державне управління як елемент правової охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В СИСТЕМІ ПРАВОВИХ ГАРАНТІЙ ЕФЕКТИВНОСТІ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

3.1. Порушення режиму охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України як підстава юридичної відповідальності
3.2. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну територіям та об’єктам природно-заповідного фонду України
3.3. Порушення законодавства про природно-заповідний фонд України як підстава адміністративної відповідальності

4

13

13

20

30

41

56

56

83

101

130

130

143

155

3.4. Порушення законодавства про режим охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України як підстави кримінальної та дисциплінарної відповідальності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

165

175

185

198

ВСТУП

Актуальність теми. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову [1]. У ситуації постійного погіршення стану навколишнього природного середовища і поглиблення екологічної кризи значення природоохорон¬них територій і, зокрема, територій та об’єктів природно-заповідного фонду як їхньої складової, підвищується. Для того, щоб загальмувати темпи змагання людини з природою і стабілізувати поглиблення екологічної кризи, території та об’єкти природно-заповідного фонду мають виконувати функцію стабілізуючого елемента. Ця нова їхня функція органічно переплітається з уже існуючими: з охороною рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин, збереженням біорізноманіття та іншими. Території та об’єкти природно-заповідного фонду є основними природними елементами національної екологічної мережі [2;3].
Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002), Україна переходить до сталого розвитку, який грунтується на інтеграції трьох компонентів – економічного зростання, соціального розвитку та охорони навколишнього природного середовища [4; 5]. Серед показників сталого розвитку держави щодо при¬родно-заповідної мережі, як головної складової національної екологічної мережі, можуть бути виділені такі: загальна площа природно-заповідних територій в абсо¬лютній та відносній кількості (“процент заповідності”), що складає екологічний каркас держави; якісний (категорійний) склад природно-заповідних те¬риторій, насамперед поліфункціональних; наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави, що враховували б перший та другий по¬казники; наявність мережі міждержавних природно-заповідних територій, що в Європі з’єднують між собою заповідні мережі різних країн, дають можливість для порівняльних досліджень біорізноманіття, створюють основу для спільних досліджень [5, с. 248].
Відповідно до Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, заповідну справу проголошено пріоритетним напрямом державної політики в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів [1]. Правові основи ведення заповідної справи визначено Конституцією України, Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року [6] та актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.
Розвиток правового регулювання охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду має базуватись на наукових засадах, бути пов’язаним із загальноправовими, економічними, соціальними та іншими умовами у державі, враховувати особливості еволюції відповідної сфери в попередні періоди, а також міжнародно-правові договірні відносини, в які вступає Україна. Тобто, для створення ефективної системи правового забезпечення необхідно здійснити наукове дослідження у відповідній сфері.
Науково-теоретичну базу дисертації становлять дослідження українських правознавців: B. I. Андрейцева, В. І Акуленка, О. О. Бакая, Л. О. Бондаря, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, В. М. Бевзенка, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, М. П. Волика, Н. С. Гавриш, С. Б. Гавриша, П.О. Гвоздика, А. Й. Годованюка, І. М. Грозовського, А. П. Гетьмана, Н. В. Єремеєвої, В. М. Завгородньої О. С. Заржицького, Л. М. Здоровко, В. А. Зуєва, І. І. Каракаша, Н. Р. Кобецької, В. М. Комарницького, В. В. Костицького, А. В. Котелевець, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Д. Красіліч, П. Ф. Кулинича, І. А. Куян, Я. І. Лазаренка, Н. Р. Малишевої, Х. М. Марич., П. В. Мельника, В.Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, В. К. Попова, І. Л. Радика, Б. Г. Розовського, О. В. Сасова, В. І. Семчика, H. I. Титової, П. В. Тихого, О. М. Ткаченко, М. О. Фролова, С. В. Шарапової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука та інших.
У процесі дослідження були використані також наукові розробки представників радянської і російської правової науки, зокрема: О. В. Антонова, М. М. Бринчука, С. А. Дьоміної, В. Г. Ємельянової, Ю. А. Жураєва, O. C. Колбасова, Л. Я. Окорокової, В. В. Петрова, С. В. Скрябіна та інших.
Важливою складовою науково-теоретичної бази дисертації є праці представників природничих наук: Т. Л. Андрієнко, Д. Н. Анучина, І. П. Бородіна, В. І. Вернадського, Г.О. Кожевнікова, К. М. Ситника, Д. К. Соловйова, С. М. Стойка, І. Г. Підоплічка, B.I. Талієва, Н.Ф. Реймерса, Ю.Р. Шеляг-Сосонка, Ф.Р. Штільмарка та інших.
Однак у сучасній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження, присвячене правовим аспектам охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Отже, обрана для дослідження тема є актуальною і важливою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковому напрямку досліджень Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук”, затвердженим планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету (протокол №5 засідання Вченої ради університету від 25.12.1994 р.), пов’язана з програмами науково-дослідної роботи кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, зокрема, з темою “Проблеми розвитку екологічного права в Україні”, і охоплюється навчальними програмами та планами.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-правове обгрунтування правових аспектів охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.
Завдання дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:
– проаналізувати процес формування законодавчих засад охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України та здійснити спробу його наукової періодизації;
– здійснити комплексний науковий аналіз системи чинного законодавства України про природно-заповідний фонд, проаналізувати його ефективність та обгрунтувати пропозиції щодо його удосконалення;
– сформулювати та обгрунтувати науково-правове поняття охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, проаналізувати її зміст та особливості;
– сформулювати та обгрунтувати науково-правове поняття заповідного режиму, проаналізувати його зміст та особливості, здійснити класифікацію;
– проаналізувати зміст інституту державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду України, як елементу їх правової охорони, та внести конкретні пропозиції щодо його вдосконалення;
– з’ясувати і дати всебічний аналіз проблем і особливостей юридичної відповідальності за порушення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду України;
– внести конкретні пропозиції щодо шляхів удосконалення правової охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України на сучасному етапі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, з приводу охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.
Предметом дослідження є законодавство України та деяких зарубіжних країн про охорону природно-заповідного фонду, міжнародні документи природоохоронного спрямування, а також практика застосування вищезазначеного законодавства, наукові доробки вчених-правників та фахівців інших галузей знань.
Методи дослідження. У роботі використовувались системний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, історичний, структурно-функціональний, класифікаційний, соціологічний методи дослідження. За допомогою історичного методу дисертантом була досліджена проблема формування законодавчих основ про охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило визначити поняття та особливості правової охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. За допомогою порівняльно-правового методу здійснюється аналіз природоохоронного законодавства колишнього СРСР, а також дослідження класифікації заповідних територій, запропонованої Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів, шляхом їх порівняльного аналізу із положеннями чинного законодавства про природно-заповідний фонд. Класифікаційний метод покладено в основу дослідження: етапів розвитку природно-заповідного законодавства в Україні, видів умов і вимог заповідного режиму. Використання формально-юридичного методу дозволило здійснити аналіз положень нормативно-правових актів України. Соціологічний метод використовувався при опитуванні й анкетуванні працівників Державної служби заповідної справи, Держуправлінь екоресурсів в областях, містах Києві і Севастополі, Рескомресурсів Автономної Республіки Крим, природно-заповідних установ щодо проблем розвитку заповідної справи .
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є комплексним дослідженням правових аспектів охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. У межах дисертаційного дослідження одержано наступні результати, які складають наукову новизну та виносяться на захист:
1. Запропоновано наукову характеристику процесу формування законодавчих основ про охорону територій та об’єктів природно-заповідного фонду України з найдавніших часів до сьогодення, що поділяється на три етапи: 1) ІХ – поч. ХХ ст.; 2) 1917 – 1991 рр.; 3) 1991 – 2008 рр.
2. Запропоновано уніфікувати визначення природно-заповідного фонду, виклавши його у наступній редакції: “Природно-заповідний фонд становить сукупність природних і штучно створених територій та об’єктів, що об’єднуються на основі принципу заповідання, мають особливу природоохоронну, наукову, рекреаційну, освітньо-виховну, естетичну та іншу цінність, призначені для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення сталого розвитку і фонового моніторингу навколишнього природного середовища, наукового вивчення процесів, що відбуваються під впливом антропогенного втручання, ви-лучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територіями чи об’єктами природно-заповідного фонду України”.
3. Сформульовано та обгрунтовано науково-правові поняття:
– охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України як системи правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і забезпечення особливого режиму використання цих територій та об’єктів;
– режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду України як встановленого нормами права порядку охорони, використання та відтворення цих територій та об’єктів і управління ними, що грунтується на принципі заповідності, за порушення якого передбачена підвищена юридична відповідальність;
– заповідного режиму як закріпленого у правових нормах порядку збереження і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду згідно з їх цільовим призначенням.
4. Дістало подальшого розвитку положення про те, що головною складовою режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду, що надає йому особливих рис і специфіки у системі природних територій та об’єктів взагалі і особливо охоронюваних природних територій та об’єктів зокрема, є заповідний режим, що містить у собі закріплені в правових нормах правила двох видів: правові умови та правові вимоги заповідного режиму.
5. Запропоновано класифікації вимог заповідного режиму за слідуючими підставами: за сукупністю правомочностей суб’єктів, що здійснюють викорис-тання територій та об’єктів природно-заповідного фонду; за категоріями суб’єктів використання; за значенням використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду; за характером земельних відносин; за ступенем заборони.
6. Дістало подальшого розвитку, додатково аргументовано та підкріплено результатами соціологічного дослідження положення про недосконалість системи державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, яка полягає, насамперед, у тому, що вони залишаються підпорядкованими різним міністерствам, відомствам і установам, та обгрунтовано необхідність централізувати існуючу систему управління, підпорядкувавши території та об’єкти природно-заповідного фонду України єдиному органу – Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.
7. Аргументовано положення про те, що підвищення ефективності правової охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду можливе за рахунок ведення кадастру цих територій та об’єктів, здійснення їх моніторингу та систематичного і ефективного контролю за додержанням режиму їхньої охорони.
8. Обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про природно-заповідний фонд України шляхом внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, насамперед, до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” (дисертанткою запропоновано проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”).
9. Обгрунтовано необхідність прийняття нових нормативно-правових актів, структуру яких запропоновано у тексті дисертації, а саме: Державної програми розвитку природно-заповідної справи в Україні; Методичних рекомендацій (вказівок) щодо здійснення інвентаризації та обстеження територій та об’єктів природно-заповідного фонду України; Порядку здійснення державного моніторингу територій та об’єктів природно-заповідного фонду України; Методики кадастрової еколого-економічної оцінки територій та об’єктів природно-заповідного фонду; Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду; Методичних рекомендацій щодо розробки Положень про охоронні зони територій та об’єктів природно-заповідного фонду; Методичних рекомендацій щодо проведення поліфункціонального зонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.
10. Дістало подальшого розвитку положення про необхідність вдоскона-лення юридичної відповідальності за порушення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, а саме: доведено, що розмір такс за порушення природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України має бути не менш ніж вдвічі більший за розмір такс за заподіяння шкоди іншим природним територіям та об’єктам, що не належать до особливо охоронюваних; запропоновано передбачити адміністративну відповідальність за відсутність або неналежне оформлення відповідної документації, яка обов’язково повинна вестися або зберігатися у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду відповідно до природоохоронного законодавства України; доведено необхідність встановлення кримінально-правової відповідальності за необережне знищення або пошкодження особливо охоронюваних природних територій та об’єктів.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні висновки і рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі вдосконалення природно-заповідного законодавства України і підвищення ефективності його застосування в діяльності природоохоронних і правоохоронних органів; при вдосконаленні мережі природно-заповідних територій і об’єктів, вирішенні питань їх підпорядкування, уточнення класифікації таких об’єктів; в адміністративній і судовій практиці при вирішенні питань притягнення до відповідальності за порушення законодавства у галузі охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду; в навчально-педагогічному процесі з курсу «Екологічне право» у вищих навчальних закладах. Так, положення дисертації можуть використовуватися в процесі підготовки, читання лекцій і проведення семінарських занять з курсу “Екологічне право” та спецкурсу “Природно-заповідне право”, складання робочих програм з відповідних навчальних предметів, а також при організації науково-дослідної роботи студентів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема, на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Садово-паркове мистецтво на межі тисячоліть”, присвяченій 200-річчю закладання Самчиківського парку (Хмельницький, 21-22 серпня 2001 р.); Міжнародній конференції “Гори і люди (у контексті сталого розвитку)” (Рахів, 14-18 жовтня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Розвиток юридичної науки на сучасному етапі” (Тернопіль, 7 грудня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Правовий статус людини в умовах сучасного державотворення” (Тернопіль, 22 лютого 2008 р.).
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у восьми публікаціях, з яких три опубліковано у виданнях, включених до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, трьох додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 233 сторінки, з них додатки – 12 сторінок, список використаних джерел – 36 сторінок (389 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного у дисертаційній роботі дослідження можуть бути сформульовані у вигляді наступних висновків:
1. Комплексне дослідження правової охорони територій та об’єктів ПЗФ з позицій її сучасного бачення у вітчизняній літературі до цього часу не здійснювалося. Особливий вплив на розвиток досліджень правових проблем охорони територій та об’єктів ПЗФ мають праці вітчизняних і зарубіжних вчених-географів, біологів, екологів. Правове дослідження проблеми має похідний характер від здобутків природничих наук. Усі теоретичні дослідження зорієнтовані на охорону територій та об’єктів ПЗФ. Але самоціль – не охорона, а реалізація цими територіями та об’єктами тих основних функцій, які на них покладені, а саме: природоохоронної, наукової, культурно-освітньої, естетичної, рекреаційної.
2. Процес формування законодавчих основ про охорону територій та об’єктів ПЗФ триває з епохи звичаєвого права. Природоохоронні норми містять статті Руської Правди, що бере під сувору охорону деякі об’єкти тваринного і рослинного світу (бобрів, бджіл, дуби, бортні дерева та ін.). Розвиток правових засад охорони заповідних територій та об’єктів України відбувається безперервно, починаючи з найдавніших часів і до сьогодення, але на різних історичних етапах по-різному: то пожвавлюється, то уповільнюється, то, навіть зовсім занепадає.
У дорадянську добу природоохоронні норми були складовою частиною відносин власності. Природоохоронне право грунтувалося на праві власності загалом і його недоторканості.
3. Формування законодавства про охорону заповідних територій та об’єктів у добу відродження Української держави і в радянську добу (1917 – 1991 рр.) відбувалося нерівномірно, що дає підстави поділити цей процес на декілька періодів: 1) період національно-визвольних змагань українського народу (1917-1920 рр.), значення якого полягає, зокрема, у тому, що Центральна Рада у своєму ІV Універсалі вперше у новітній історії проголосила народ Української Народної Республіки власником природних багатств, в тому числі заповідних об’єктів. Але, разом з тим, перша світова війна, революція і громадянська війна завдали значної шкоди заповідним територям, деякі з яких були знищені; 2) 1920-1927 рр. характеризуються значним розвитком заповідної справи: створюються нові заповідні об’єкти, робляться спроби створення органів і структур державного управління ними (першою такою установою була секція (з 1924р. – комісія) охорони природи Сіль-ськогосподарського наукового комітету Наркомзему), закладаються основи класифікації природно-заповідних територій; 3) 1928-1939 рр. – етап уповільненням розвитку заповідної справи, що було наслідком політики індустріалізації, суцільної колективізації, масових репресій, голоду: ліквідуються природоохоронні органи, функції охорони природи передаються господарським відомствам, заповідні території включаються в господарський оборот, уповільнюється (а у середині 30-х рр. майже припиняється) процес заповідання; 4) 1940-1950 рр. – період відродження заповідної справи, яке було перерване війною. Так, зокрема, у 1940 р. створюється Управління по заповідниках, зоопарках і зоосадах при РНК УРСР; 5) 1951 – 1967 рр. характеризуються занепадом заповідної справи, початок якому покладено Постановою РМ СРСР “Про заповідники” від 29 серпня 1951 р.; 6) у 1968-1991 рр. спостерігається стабілізація і розвиток заповідної справи. Розроблено класифікацію територій та об’єктів ПЗФ, яка діє і сьогодні (із деякими змінами і доповненнями). Постанова ЦК КПУ і РМ УРСР від 18 листопада 1988 р. проголосила заповідну справу пріоритетним напрямом державної природоохоронної діяльності.
Важливим досягненням 74-річного періоду радянської влади було те, що природоохоронні норми поступово перестають бути складовою цивільного законодавства. Формується система природоохоронного і, зокрема, природно-заповідного законодавства.
4. У незалежній Україні починається новий етап творення законодавства про охорону територій та об’єктів ПЗФ, який триває і сьогодні.
Формування системи законодавства України про ПЗФ дає можливість ви-значити, що у системі екологічного права України формується підгалузь природно-заповідного права.
Однак механізм реалізації природно-заповідного законодавства є незадовільним. Жодна з аналізованих вище державних програм не виконана. Зусиль Уряду виявилося замало, щоб забезпечити поступальний розвиток заповідної справи та створити ефективну систему контролю за дотриманням чинного законодавства всіма причетними до ПЗФ структурами. Незадовільним є рівень фінансування територій та об’єктів ПЗФ. У межах ПЗФ поширюється будівництво індивідуального житла, санаторіїв, баз відпочинку, особливо на території АРК.
5. Головною складовою правового режиму територій та об’єктів ПЗФ, що надає йому особливих рис і специфіки у системі природних територій та об’єктів взагалі і особливо охоронюваних природних територій та об’єктів зокрема, є заповідний режим, який можемо визначити як закріплений у правових нормах порядок збереження і використання територій та об’єктів ПЗФ згідно з їх цільовим призначенням. Заповідний режим поділяється на абсолютно-заповідний, відносно-заповідний і змішаний.
Заповідний режим територій та об’єктів ПЗФ містить у собі закріплені в правових нормах правила двох видів: правові умови та правові вимоги заповідного режиму.
Правові умови заповідного режиму – це умови, від яких залежить збере-ження територій чи об’єктів ПЗФ у стані, необхідному для виконання останніми покладених на них цілей і задач, їх відтворення.
В Україні на зміну концепції “абсолютної заповідності” поступово прихо-дить концепція “регульованої заповідності”. У першій переважають принципи пасивної охорони, тобто повного невтручання у хід природних процесів; друга передбачає поєднання пасивних й активних методів охорони екосистем. Ці підходи знайшли своє закріплення у Законі України “Про ПЗФ України”.
Правові вимоги заповідного режиму – це вимоги використання території або об’єкта ПЗФ. Цільове, раціональне та ефективне використання територій та об’єктів ПЗФ – один із засобів їхньої охорони та збереження.
6. Чинне природно-заповідне законодавство потребує реформування, яке може здійснюватися двома шляхами: шляхом внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, насамперед, до Закону України “Про ПЗФ України”, та прийняття нових. Насамперед, до чинного природоохоронного законодавства слід внести слідуючі зміни та доповнення:
– уніфікувати правове поняття ПЗФ і викласти його у слідуючій редакції: “ПЗФ становить сукупність природних і штучно створених територій та об’єктів, що об’єднуються на основі принципу заповідання, мають особливу природоохоронну, наукову, рекреаційну, освітньо-виховну, естетичну та іншу цінність, призначені для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення сталого розвитку і фонового моніторингу навколишнього природного середовища, наукового вивчення процесів, що відбуваються під впливом антропогенного втручання, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територіями чи об’єктами ПЗФ України”;
– доповнити існуючу класифікацію територій та об’єктів ПЗФ грунтовими заказниками;
– на законодавчому рівні необхідно розкрити зміст та призначення кожного з видів заказників і пам’яток природи в межах існуючої класифікації;
– питання створення та резервування цінних для заповідання територій та об’єктів ПЗФ віднести до повноважень Кабінету Міністрів України шляхом внесення відповідних змін до Закону “Про ПЗФ України”;
– чітко визначити умови і вимоги правового режиму поліфункціональних зон територій та об’єктів ПЗФ, визначити детальний перелік видів дозволеної та забороненої діяльності на їхній території;
– ч. 2 ст. 60 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” викласти у слідуючій редакції: “Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють екологічну мережу”. Цю статтю слід доповнити чч. 3, 4, виклавши їх у наступній редакції: “ Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів ПЗФ, а також інших територій та об’єктів, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.
Відносини, пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі, регулюються законодавством”.
– з метою охорони територій та об’єктів екокультурної спадщини необхідно доповнити Закони України “Про ПЗФ України” та “Про охорону культурної спадщини” нормами, які б визначали правовий режим цих територій та об’єктів, їх класифікацію, механізм створення й оголошення. Об’єктами комплексної охорони можуть бути визнані деякі пам’ятки природи, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;
– передбачити складення положень для пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, оскільки сьогодні фактично не існує ніякого документу, де визначаються завдання, а головне, режим цих територій та об’єктів ПЗФ. А тому ми вважаємо за необхідне викласти ч. 1 ст. 5 Закону “Про ПЗФ України” у наступній редакції: “Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування територій та об’єктів ПЗФ визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються: центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення; органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях - щодо територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення”. Ч. 2 цієї статті вилучити, чч. 3 і 4 вважати, відповідно, чч. 2 і 3;
– законодавчо закріпити поняття охорони ПЗФ, доповнивши ст. 8 Закону України “Про ПЗФ України” ч. 1 наступного змісту: “ Охорона територій та об’єктів ПЗФ – система правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і забезпечення особливого режиму використання цих територій та об’єктів”. Частину 1 цієї статті вважати частиною 2;
– враховуючи важливість освітньо-виховної діяльності природно-заповідних установ, доповнити Закон України “Про ПЗФ України” статтею 431 такого змісту:
“Стаття 431. Екологічна освітньо-виховна робота природно-заповідних установ
Природно-заповідні установи є центрами організації екологічної освіти та виховання, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку і діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення людей до збереження природної спадщини.
Організація та проведення природно-заповідними установами виховної роботи визначається Положенням про екологічну освітньо-виховну діяльність природно-заповідних установ, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів”.
Назву розділу V Закону України “Про ПЗФ України” (“Науково-дослідні роботи на територіях та об’єктах ПЗФ”) після слів “науково-дослідні” пропонуємо доповнити словами “та освітньо-виховні”;
– доповнити Закон України “Про ПЗФ України” розділом VIII 1 “Державний моніторинг територій та об’єктів ПЗФ” наступного змісту:
“Ст. 591. Призначення державного моніторингу територій та об’єктів ПЗФ
Державний моніторинг територій та об’єктів ПЗФ – це система спостере-жень, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан цих територій та об’єктів, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень.
Державний моніторинг територій та об’єктів ПЗФ є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.
Ст. 592. Порядок здійснення державного моніторингу територій та об’єктів ПЗФ.
Державний моніторинг територій та об’єктів ПЗФ здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його спеціальними підрозділами.
Порядок здійснення державного моніторингу територій та об’єктів ПЗФ визначається Кабінетом Міністрів України”;
– доповнити Закон України “Про ПЗФ України” статтею 621 такого змісту: “Самоврядний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів ПЗФ здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
Порядок здійснення самоврядного контролю за додержанням режиму територій та об’єктів ПЗФ визначається законодавством України.”
7. З метою удосконалення правової охорони територій та об’єктів ПЗФ обгрунтовано необхідність розробки та прийняття наступних нормативно-правових актів, структуру яких запропоновано у тексті дисертації:
– Державної програми розвитку природно-заповідної справи в Україні (затверджується постановою Верховної Ради України);
– Методичних рекомендацій (вказівок) щодо здійснення інвентаризації та обстеження територій та об’єктів ПЗФ України (затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України);
– Порядку здійснення державного моніторингу територій та об’єктів ПЗФ України (затверджуються постановою Уряду України);
– Методики кадастрової еколого-економічної оцінки територій та об’єктів ПЗФ (затверджуються постановою Уряду України);
– Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення дер-жавного контролю у сфері охорони і використання територій та об’єктів ПЗФ (затверджується Міністерством охорони навколишнього природного середовища України);
– Методичних рекомендацій щодо розробки Положень про охоронні зони територій та об’єктів ПЗФ (розробляються Державною службою заповідної справи і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України);
– Методичних рекомендацій щодо проведення поліфункціонального зонування територій та об’єктів ПЗФ України (розробляються Державною службою заповідної справи і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України).
8. Ефективній охороні та збереженню територій та об’єктів ПЗФ в Україні перешкоджає недосконалість системи управління ними, що полягає, насамперед, у тому, що вони залишаються підпорядкованими різним міністерствам, відомствам і установам. Тому необхідно централізувати існуючу систему управління, підпорядкувавши території та об’єкти ПЗФ України єдиному органу – спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, яким є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
9. Інститут юридичної відповідальності як важливий засіб правової охорони територій та об’єктів ПЗФ потребує удосконалення.
Порушення правового режиму територій та об’єктів ПЗФ України можемо визначити як протиправне, вчинене праводієздатним суб’єктом, як правило, винне діяння (дію чи бездіяльність), що посягає на встановлений законодавством порядок охорони, ефективного використання ПЗФ, відтворення його природних комплексів та об’єктів, внаслідок чого їм завдається шкода (або створюється реальна загроза її заподіяння), за вчинення якого законодавством передбачена підвищена юридична відповідальність.
10. Оскільки об’єктами охорони, відповідно до законодавства про ПЗФ, є не лише власне території та об’єкти ПЗФ, а також і їх охоронні зони та території і об’єкти, зарезервовані з метою наступного заповідання, вважаємо за необхідне дію п.п. “г”, “е”, “з” ч. 2 ст. 64 Закону України “Про ПЗФ України” поширити на всі вищевказані території, а п.п. “б”, “в”, “д” цієї статті – на території та об’єкти, зарезервовані з метою наступного заповідання.
11. Формами майнової відповідальності за шкоду, заподіяну територіям та об’єктам ПЗФ, є цивільно-правова відповідальність і матеріальна відповідальність (мається на увазі матеріальна відповідальність за трудовим правом). Різновидами цивільно-правової відповідальності за порушення законодавства про ПЗФ (за способом обчислення розміру шкоди) можуть бути таксова відповідальність та відповідальність на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об’єктів (згідно із ст. 65 Закону України “Про ПЗФ України”).
Особливістю такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів ПЗФ України є їх підвищені розміри.
На нашу думку, розмір такс за порушення природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів ПЗФ України має бути не менш ніж вдвічі більший за розмір такс за заподіяння шкоди іншим природним територіям та об’єктам, що не належать до особливо охоронюваних.
12. Диспозицію ст. 91 КУпАП вважаємо за необхідне викласти такій редакції: “Здійснення в межах територій та об’єктів ПЗФ, їх охоронних зон, а також територій та об’єктів, зарезервованих для наступного заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму цих територій та об’єктів, самовільна зміна їх меж, відсутність необхідної документації або неналежне її оформлення, відведення територій та об’єктів ПЗФ для інших потреб, невжиття заходів для попередження і ліквідації негативних наслідків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об’єкти ПЗФ, порушенні строків і порядку розгляду клопотань про їх створення”.
Уявляється за необхідне підвищити розміри адміністративних штрафів за порушення правового режиму територій та об’єктів ПЗФ.
Ефективним адміністративним стягненням за порушення законодавства про ПЗФ, на наш погляд, є виправні роботи, що має знайти своє відображення в адміністративному законодавстві.
У разі визнання суб’єктами адміністративних правопорушень юридичних осіб систему адміністративних стягнень, передбачену чинним законодавством (ст. 24 КУпАП), необхідно доповнити такими стягненнями: зупинення дії дозволу (ліцензії) на певний вид діяльності; анулювання дозволу (ліцензії) на певний вид діяльності (до природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, належать природні ресурси в межах територій та об’єктів ПЗФ); обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності юридичної особи або фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності.
13. Формулювання об’єкту злочинного посягання, передбаченого ст. 252 КК України (“території, взяті під охорону держави, та об’єкти ПЗФ”) є невірним термінологічно. Отже, пропонуємо у якості предмета злочину, передбаченого цією статтею, визначити території та об’єкти ПЗФ та інші природні території та об’єкти, що перебувають під особливою охороною держави.
Враховуючи велику екологічну цінність та унікальність особливо охоронюваних природних територій та об’єктів, вважаємо за необхідне передбачити статтею 252 КК України відповідальність також за їх необережне знищення або пошкодження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та здійснення екологічної безпеки. Затверджено постановою Верховної ради України від 5 березня 1998 р. // ВВРУ. – 1998. - №38 – 39. – Ст. 248.
2. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. Закон України від 21 вересня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. - №43. – Ст. 1817.
3. Про екологічну мережу України. Закон України від 24 червня 2004 р. №1864-ІV // Урядовий кур’єр. – 2004 р. – 14 вересня. – №172.
4. Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 18-19. – Ст. 847.
5. Андрієнко Т. Л. Мережа міждержавних природно-заповідних територій як показник сталого розвитку держави // Проблеми сталого розвитку України: Збірник наукових доповідей. / Тетяна Леонідівна Андрієнко. – К.: БМТ, 1998. – С. 248-253.
6. Про природно-заповідний фонд України. Закон України від 16 червня 1992 р. // ВВРУ. – 1992. - №34. – Ст. 502; 1993. - №10. – Ст. 76; 1993. - №26. – Ст. 277; 2000. – №4. – Ст. 26; 2004. – №15. – Ст. 228.
7. Андриенко Т. Л. Перспективы и задачи создания сети ресурсоведчес-ких заказников в УССР / Т. Л. Андриенко, А. С. Козьяков, Е. И. Прядко // Растительные ресурсы. – 1990. - №4. – С. 510 – 513.
8. Андрієнко Т. Л. Функціональне призначення природно-заповідного фонду та проблеми відновлення порушених екосистем / Т. Л. Андрієнко // Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду: міжнародн. наук.-практ. конф., 3-5 жовтня 1993 р.: тези доп. – Рахів, 1993. – С. 80 – 81.
9. Анучин Д. Н. Охрана памятников природы / Анучин Д. Н. – М., 1914. – 59 с.
10. Бегека А. Д. Охорона природи в Україні з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К.: Вид-во ТЦ МДПІ, 1997 / Бегека А. Д. – 110 с.
11. Богуславский Г. А. Из истории охраны природы в первые годы советской власти // Строительство советского государства: Сб. ст. / Г. А. Богуславский – М.: Наука, 1972. – С. 258-272.
12. Борейко В. Е. Аскания-Нова: тяжкие версты истории (1826 - 1993) / Борейко В. Е. - К.: Изд. Киевск. Эколого-культурн. центра, 1994. – 158 с.
13. Борейко В. Е. История заповедного дела в Украине / Борейко В. Е. – К.: Изд. Киевск. Эколого-культурн. центра, 1995. – 183 с.
14. Борейко В. Е. История охраны природы Украины (Х век – 1980 г.): В 2-х т. / Борейко В. Е. – К.: Изд. Киевск. Эколого-культурн. центра, 1997. – Т. 1. – 199 с; Т. 2. – 192 с.
15. Бородин И. П. Охрана памятников природы / Бородин И. П. – СПб., 1914. – 31 с.
16. Воїнственський М. А., Стойко С. М. Охорона природи / М. А. Воїнственський, С. М. Стойко – К., 1977. – 142 с.
17. Генсірук С. А. Регіональне природокористування / Генсірук С. А. – Львів: Світ, 1992. – 336 с.
18. Генсірук С. А. Формування єдиної екологічної системи природоохо-ронних територій в УРСР / С. А. Генсірук // Вісник Академії Наук УРСР. – 1986. - №6. – С. 82 – 91.
19. Кожевников Г. А. О необходимости устройства заповедных участков для охраны русской природы / Г. А. Кожевников // Охрана природы и заповедное дело СССР. – 1960. - №4. – С. 90-97.
20. Корнеев А. П. История промысла диких зверей на Украине / Корнеев А. П. – К., 1953.– 54 с.
21. Корнєєв О. П. Короткий нарис охорони природи на Україні / О. П. Корнєєв // Матеріали про охорону природи на Україні: Зб. статей. – Вип. 2 / Відп. ред. П. С. Погребняк. – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – С. 3 – 10.
22. Куражковский Ю. Н. Заповедное дело в СССР / Куражковский Ю. Н. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовск. ун-та, 1977. – 158 с.
23. Макаров В. Н. Охрана природы в СССР / Макаров В. Н. – М.: Госкультпросветиздат, 1947. – 60 с.
24. Підоплічко І. Г. Охорона природи на Україні / Підоплічко І. Г. – К., 1958. – 56 с.
25. Реймерс Н. Ф. И храм, и мастерская. Заповедники: вчера, сегодня, завтра / Н. Ф. Реймерс // Наш современник. – 1973. – №9. – С. 137-149.
26. Реймерс Н. Ф. Особо охраняемы природные территории / Н. Ф. Рей-мерс, Ф. Р. Штильмарк – М., 1978. – 295 с.
27. Ситник К. М. Наукові основи організації біосферних заповідників на Україні / К. М. Ситник, С. М. Стойко // Вісник Академії наук УРСР. – 1984. – №2. – С. 80-86.
28. Соловьёв Д. К. Типы организаций, способствующие охране природы / Д. К. Соловьёв // Охота и охрана природы. – М., 1992. – Ч.1. – С. 72-112.
29. Стойко С. М. Эталоны природы / Стойко С. М. – Львов: Выща школа, 1980. – 118 с.
30. Талиев В. И. Охраняйте природу! / Талиев В. И. – Харьков, 1914. – 21 с.
31. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Государственный заповедник «Дунайские плавни» / Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Д. В. Дубына – К.: Наукова думка, 1984. – 288 с.
32. Штильмарк Ф. Р. Заповедники и заказники / Штильмарк Ф. Р. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 144 с.
33. Штильмарк Ф. Р. Что такое заповедность? / Ф. Р. Штильмарк // Охота и охотничье хозяйство. – 1983. – №3. – С. 5-6.
34. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. / Д. І. Яворницький – К.: Наукова думка, 1990. – Т. 1. – 578 с.
35. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12-ти кн. / М. С. Грушевський – К.: Наукова думка, 1991. – Т. 1. – 736 с.
36. Сытник К. М. В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине / Сытник К. М., Апанович Е. М., Стойко С. М.; отв. ред. Ф. С. Бабичев. – К.: Наукова думка, 1988. – 368 с.
37. Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків / Апанович О. М. – К.: Дніпро, 1991. – 335 с.
38. Грозовський І. М. Звичаєве право запорзьких козаків: дис…канд. юрид. наук. 12.00.01 / Грозовський І. М.. – Х., 1998. – 192 с.
39. Грозовський І. Охорона природи в Запорозькій Січі / І. Грозовський // Право України. – 1997. - № 12. – С. 103 – 105.
40. Грозовський І. Право власності на землю в Запорозькій Січі / І. Грозовський // Право України. – 1997. - № 8. – С. 63 – 65.
41. Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734-1775): Навч. посібник. / Грозовський І. М. – Х.: Вид-во ун-ту внутр. Справ, 2000. – 108 с.
42. Івановська О. П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник / Івановська О. П. – К.: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2002. – 264 с.
43. Лазаренко Я. Розвиток лісового законодавства України / Я. Лазаренко // Право України. – 2003. – №2. – С. 131-135.
44. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України / Ткач А. П. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 170 с.
45. Мунтян В. Л. Правові проблеми раціонального природокористування / Василь Лук’янович Мунтян – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1973. – 182 с.
46. Мунтян В. Л. Правова охорона тваринного світу. Методична розробка / Василь Лук’янович Мунтян – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 108 с.
47. Шемшученко Ю С. Закон охороняє природу / Юрій Сергійович Шемшученко – К.: Вид-во політ. літ-ри України, 1975. – 62 с.
48. Шемшученко Ю. С. Организационно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР / Юрий Сергеевич Шемшученко – К.: Наука и техника, 1976. – 275 с.
49. Титова Н. І. Відповідальність за порушення законодавства про охорону природи / Ніна Іванівна Титова – Львів, 1973. – 220 с.
50. Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР: Навч. посібник для студ. вищ. юрид. вузів і фак. / Василь Лук’янович Мунтян – К., 1982. – 232 с.
51. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии / Юрий Сергеевич Шемшученко – К.: Наукова думка, 1989. – 232 с.
52. Шемшученко Ю. С. Організація охорони природи в Українській РСР у 1919-1930 роках / Ю. С. Шемшученко // Проблеми правознавства. Міжвідомчий науковий збірник. Вип 27. – К.: Вища школа, 1974. – 144с. – С. 112-119.
53. Красилич Н. Д. Организационно-правовые вопросы охраны природ-но-заповедного фонда: дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 06. / Наталия Дмитриевна Красилич – К., 1988. – 180 с.
54. Окорокова Л. Я. Правовой режим государственных заповедников в СССР: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 714 / Л. Я. Окорокова. – М., 1971. – 24 с.
55. Жураев Ю. А. Правовая охрана государственных памятников природы: дис. канд. юрид. наук: 12.00.06. / Ю. А. Жураев. – М., 1985. – 205 с.
56. Антонов А. В. Правовой режим памятников природы в СССР: дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 06. / А. В. Антонов. – М., 1986. – 186 с.
57. Скрябин С. В. Правовой режим государственных заказников в СССР: дис…канд. юрид. наук: 12.00.06. / С. В. Скрябин. – М., 1989. – 166 с.
58. Марич Х. М. Правовий режим національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України): дис… канд. юрид. наук. 12.00.06 / Христина Михайлівна Марич. – Івано-Франківськ, 2006. – 180 с.
59. Демина С. А. Правовые формы заповедной охраны природы в СССР: дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 06 / С. А. Демина. – М., 1980. – 171 с.
60. Емельянова В. Г. Охрана заповедников, заказников, памятников природы / Емельянова В. Г. – М.: Юрид. лит., 1975. – 64 с.
61. Годованюк А. Й. Правовий режим земель природно-заповідного фонду. Дис… канд. юрид. наук. 12.00.06 / Андрій Йосипович Годованюк. – Одеса, 2008. – 212 с.
62. Малишева Н. Р. Правові аспекти збереження біорізноманіття в кон-тексті сталого розвитку / Малишева Н. Р., Олещенко В. І., Гвоздик П. О. // Проблеми сталого розвитку України: Збірник наук. доповідей – К., 1998. – С. 211 – 224.
63. Гвоздик П. О. Правові засади збереження біологічного різноманіття: дис… канд. юрид. наук: 12.00.06. / Гвоздик П. О. – К., 1999. – 182 с.
64. Екологічне право: Особлива частина: Підручник для студентів юрид вузів і фак.: Повний академічний курс [Андрейцев В. І., Балюк Г. І., Бобкова А. Г. та ін.]; за ред. В. І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
65. Экологическое право Украины: Курс лекций / [Бердников Е. С., Бон-дарь Л. А., Каракаш И. И., Короткий Т. Р.] – О.: Латстар, 2001. – 478 с.
66. Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / [В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Размєтаєв та ін.]; за ред. В. К. Попова і А. П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – 468 с.
67. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. – Донецк: Юго-Восток, 2000. – 308 с.
68. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. дис… докт. юрид. наук. 12.00.04, 12.00.06. / Антонина Григорьевна Бобкова. – Донецк, 2001. – 459 с.
69. Тихий П. В. Еколого-правове регулювання спеціального використання дикої фауни: дис… канд. юрид. наук. 12.00.06 / П. В. Тихий. - Х., 2000. – 165 с.
70. Ткаченко Е. Н. Право пользования курортными, лечебно-оздоровительными и рекреационными зонами: дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Е. Н. Ткаченко. – Х., 1999. – 161 с.
71. Попов В. Правові проблеми використання і охорони рослинного світу / В. Попов, А. Гетьман. // Право України. – 2000. – № 1. – С. 51 – 53.
72. Гетьман А. П. Вступ до теорії еколого-процесуального права України / А. Гетьман. – Х.: Основа, 1998. – 206 с.
73. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: держава, право, еко-номіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / Василь Васильович Костицький. – К.: Український інформаційно-правовий центр, 2001. – 390 с.
74. Малышева Н. Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе / Наталия Рафаэловна Малышева – К.: КИТ, 1996. – 234 с.
75. Мельник П. В. Правова охорона лісів Карпатського регіону України: Дис…канд. юрид. наук. 12.00.06. / Петро Васильович Мельник. – Х., 2002. – 195 с.
76. Колбасов О. С. Возмещение вреда, причиненного неправомерным использованием природных объектов / О. С. Колбасов. // Правовые вопросы охраны природы. – М., 1963. – С. 99 – 100.
77. Колбасов О. С. Экология: политика – право. Правовая охрана природы в СССР / О. С. Колбасов. – М.: Наука, 1976. – 230 с.
78. Колбасов О. С. Окружающая среда под охраной закона / О. С. Колбасов. – М.: Знание, 1989. – 64 с.
79. Петров В. В. Правовая охрана природы в СССР: Учебник / В. В. Петров. – М.: Юрид. лит., 1984. – 384 с.
80. Петров В. В. Природно-заповедный фонд: объект управления и охраны / В. В. Петров. // Экологическое право России на рубеже ХХІ века. Сб. научн. статей. / Под ред. А. К. Голиченкова. – М.: Зерцало, 2000. – С. 148-153.
81. Петров В. В. Экология и право / В. В. Петров. – М.: Юрид. лит., 1981. – 228 с.
82. Петров В. В. Экологическое право России / В. В. Петров. – М., 1995. – 522 с.
83. Бевзенко В. М. Управління природно-заповідним фондом в Україні: організаційно-правові питання. Дис…канд. юрид. наук.: 12.00.07 / Володимир Михайлович Бевзенко. – Харків, 2005. – 210 с.
84. Андрейцев В. И. Теоретические проблемы правового обеспечения эффективности экологической экспертизы: Автореф. дис… докт. юрид. наук / В. И. Андрейцев. – Харьков, 1992. – 43 с.
85. Бакай О. О. Правове забезпечення екологічного прогнозування. Дис… канд. юрид. наук. 12.00.06 / Олексій Олексійович Бакай. – Х., 2002. – 181 с.
86. Голиченков А. К. Экологический контроль: теория, практика правового регулирования / А. К. Голиченков. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 136 с.
87. Радик И. Л. Правовые проблемы экологического лицензирования. Дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Иван Львович Радик. – Х., 2001. – 178 с.
88. Шарапова С. В. Правове забезпечення екологічного моніторингу в Україні. Дис… канд. юрид. наук. 12.00.06 / Світлана Володимирівна Шарапова. – Х., 2002. – 160 с.
89. Андрейцев В. І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність / В. І. Андрейцев. – К., 1991. – 48 с.
90. Байсалов С. Б. Экологическое правонарушение (понятие и состав) / С. Б. Байсалов. // Охрана окружающей среды: Управление, право: Сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1982. – С. 44-47.
91. Басай В. Д. Відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 06. / В. Д. Басай. – Львів, 1996. – 153 с.
92. Гавриш Н. С. Відповідальність за забруднення та засмічення грунтів в Україні. Дис… канд. юрид. наук. 12.00.06 / Наталія Степанівна Гавриш. – О., 2002. – 168 с.
93. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. – К.: Вид-во Ін-ту Законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
94. Дубовик О. Л. Причины экологических преступлений / О. Л. Дубовик, А. Е. Жалинский. – М., 1988. – 238 с.
95. Дубовик О. Л. Совершенствование уголовно-правовой охраны окру-жающей среды / О. Л. Дубовик. // Советское государство и право. – 1987. - №2. – С.100-105.
96. Дубовик О. Л. Экологическое правонарушение: понятие и составы / О. Л. Дубовик. // Окружающая среда под охраной закона: Сб. статей / Отв. ред. О. С. Колбасов, М. М. Славин. – М., 1982. – С. 99 – 107.
97. Кравченко С. Н. Материальная ответственность в системе охраны природы / С. Н. Кравченко. – К., 1981. – 54 с.
98. Шемшученко Ю. С. Юридическая ответственность в области охраны окружающей среды / Шемшученко Ю. С., Мунтян В. Л., Розовский Б. Г. – К., 1978. – 279 с.
99. Петров В. В. Экологические преступления: понятие и составы / В. В. Петров. // Государство и право. – 1993. - №8. – С. 88 – 99.
100. Шемшученко Ю. С. Адміністративно-правова охорона природи Української РСР / Ю. С. Шемшученко, В. Ф. Погорілко. – К., 1973. – 128 с.
101. Розовский Б. Г. Правовое стимулирование рационального природопользования / Б. Г. Розовский. – К., 1981. – 186 с.
102. Розовский Б. Г. Таксовый метод исчисления ущерба в отношениях природопользования / Б. Г. Розовский. // Советское государство и право. – 1980. – №2. – С. 89 – 94.
103. Попов В. К. Екологічне право України (Загальна частина) / Попов В. К., Шульга М. В., Разметаєв С. В. – Харків, 1995.
104. Егоров В. П. Особенности возмещения убытков, причиненных нарушением законодательства об охране природы. Автореф. дис…канд. юрид. наук / В. П. Егоров. – М., 1975. – 22 с.
105. Аттокуров С. Т. Гражданская ответственность за нарушение законодательства об охране природы: Автореф. дис…канд. юрид. наук / С. Т. Аттокуров. – М., 1979. – 18 с.
106. Мищенко В. Л. Показатели и критерии эффективности гражданско-правовой ответственности в области охраны природы / В. Л. Мищенко. // Право и охрана природы: Сб. статей. / Редкол. Беляева З. С., Колбасов О. С., Славин М. М. – М., 1979. – С. 64-76.
107. Мищенко В. Л. Эффективность гражданско-правовой ответственности в области охраны природы: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 / / В. Л. Мищенко. – М., 1984. – 21 с.
108. Завгородня В. М. Майнова відповідальність за порушення лісового законодавства. Дис…канд. юрид. наук: 12.00.06. / Владислава Миколаївна Завгородня. – К., 2004. – 198 с.
109. Нарышева Н. Г. Понятие и сущность таксовой ответственности за на-рушение законодавства о природных ресурсах / Н. Г. Нарышева. // Государство и право. – 1997. – №10. – С. 39 – 44.
110. Куян І. А. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення. Дис… канд. юрид. наук. 12.00.07 / Ірина Анатоліївна Куян. - К., 2001. – 208 с.
111. Жевлаков Э. Н. Экологические правонарушения и ответственность / Э. Н. Жевлаков. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1997. – 204 с.
112. Симухин В. Д. Административная ответственность в области охраны природы: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.02. / В. Д. Симухин. – Саратов, 1988. – 16 с.
113. Хіміч О. Адміністративно-екологічне правопорушення: проблемні питання / О. Хіміч. // Право України. – 2003. - № 4. – С. 68 – 71.
114. Глистин В. К. Охрана природы по советскому уголовному праву. Автореф. дис…канд. юрид. наук / В. К. Глистин. – Ленинград, 1966. – 16 с.
115. Богомягков Ю. С. Уголовно-правовая охрана природных богатств: Автореф. дис… канд. юрид. наук / Ю. С. Богомягков. – Свердловск, 1972. – 16 c.
116. Ляпунов Ю И. Основные теоретические проблемы уголовно-правовой охраны природы в СССР: Автореф. дис... докт. юрид. наук: 12.00.08 / Ю. И. Ляпунов. – М., 1974. – 35 с.
117. Ляпунов Ю. И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. Учебное пособие / Ю. И. Ляпунов. – М.: Изд-е Ак-и МВД СССР, 1974. – 152 с.
118. Корчева З. Г. Уголовно-правовая охрана природы в УРСР: Учебное пособие / З. Г. Корчева. – Харьков: Изд-во Харьковского юрид. ун-та, 1975. – 83 с.
119. Бушуева Т. А. Закон охраняет природу / Т. А. Бушуева, П. С. Дагель. – М.: Юрид. лит., 1980. – 128 с.
120. Бушуева Т. А. Объект уголовно-правовой охраны природы / Т. А. Бушуева, П. С. Дагель.  Советское государство и право. – 1977. – №8. – С. 81 – 82.
121