ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ТЕРИТОРІЯХ, ЩО ЗАЗНАЛИ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..............................................................4
ВСТУП…………………………………………………………………............5
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА ТА ГЕНЕЗА ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ТА РАДІОЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ................................17
1.1. Передумови формування, становлення та аналіз чинного
законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки на
територіях, що зазнали радіоактивного забруднення….....17
1.2. Поняття екологічної та радіоекологічної безпеки і їх
співвідношення…...................................................................39
Висновки до розділу 1......................................................................................50
РОЗДІЛ 2. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ЯК СУБ’ЄКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ТЕРИТОРІЯХ, ЩО ЗАЗНАЛИ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПОСТРАЖДАЛИХ ГРОМАДЯН..................................................53
2.1. Організаційно-функціональне забезпечення екологічної
безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного
забруднення…….……............................................................53
2.2. Правові засади захисту прав і інтересів громадян, які
постраждали внаслідок радіоактивного забруднення
територій…….........................................................................96
Висновки до розділу 2....................................................................................127
РОЗДІЛ 3. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАДІОЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ……........................................................131
3.1. Поняття і форми юридичної відповідальності за порушення
радіоекологічної безпеки………..........................................131
3.2. Види юридичної відповідальності за порушення
радіоекологічної безпеки………..……. ……......................142
Висновки до розділу 3....................................................................................166
ВИСНОВКИ…………....…………………………...…………………….....168
ДОДАТКИ........................................................................................................176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........…………………................179

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Ще на початку ХІХст. один із засновників вчення про еволюцію живої природи Жан Батист Ламарк писав: “Напевно можна сказати, що призначення людини заключається в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для існування” [1, с. 3].
У відношенні гіпотези Ламарка такий момент настав років 40-50 тому, коли обговорення проблем екології вийшло за межі вузького кола біологів, і в нього активно включились фізики, хіміки, математики, юристи. Це сталося, звичайно, не випадково. Небезпечні явища – такі, як брудна вода, кислотні дощі, порушення ґрунту, озонові дірки, радіоактивне забруднення, СНІД і т.п. – стали помітні неозброєним оком.
Зараз уже немає сумніву в тому, що моделі виробництва і споживання, що склалися у світі, шкідливі і являють собою зростаючу загрозу середовищу існування людини, а в кінцевому рахунку – і самому виживанню людини. Зрозуміло, що необхідно щось робити і вживати якісь заходи.
Глибокі перетворення в Україні супроводжуються важкими економічними, соціальними, екологічними наслідками промислових, транспортних, енергетичних аварій, що призводить до екологічно незворотних негативних змін природного середовища у великих районах [1, с. 3].
Внаслідок аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року зі зруйнованого реактора було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Повітряними масами їх було розпорошено над значною територією Північної півкулі Землі, віднесено на тисячі кілометрів від атомної станції. Забрудненими виявились сільгоспугіддя, ліси, води. Сотні тисяч людей отримали суттєві дози додаткового опромінення, а ті, хто брав участь у гасінні пожежі та приборканні стихії у перші дні аварії на зруйнованому реакторі Чорнобильської АЕС, - дуже небезпечні, смертельні дози опромінення.
Протягом усіх наступних років Україна за підтримки світової співдружності докладає значних зусиль із мінімізації наслідків катастрофи на основі їх поглибленого вивчення.
Для захисту людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, створено відповідну законодавчу базу.
За матеріалами вивчення поширення радіонуклідів було визначено зони радіоактивного забруднення, проводяться протирадіаційні заходи.
Всебічні наукові дослідження прояву негативного впливу наслідків Чорнобильської катастрофи в різних сферах життєдіяльності людини дозволили визначити основні напрямки й шляхи подолання цих наслідків.
Разом з тим, внаслідок комбінованої дії різних факторів – соціально-економічних, екологічних, психологічних – стан здоров’я населення України погіршується. Назріла об’єктивна необхідність зміни пріоритетів щодо захисту населення. Нагальним на часі стає оновлення законодавчої бази з урахуванням змін, які сталися в суспільстві і стані довкілля за роки, що минули з моменту прийняття чинного законодавства. Ситуація з фінансуванням передбачених державою заходів, спрямованих на мінімізацію наслідків катастрофи, продовжує залишатися складною [2, с. 3].
Загальна площа території України становить 603,7 тис. км2. Площа, на якій виявлено забруднення цезієм-137 з рівнями понад 40 кБк/км2 (1.08 Кі/км), складає близько 43 тис. км2, майже на 95 % території України визначається радіоактивне забруднення продуктами розпаду ядерного палива, рівні якого перевищують доаварійні. Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждали мільйони людей, зазнали радіоактивного забруднення території населених пунктів, сільськогосподарські угіддя, ліси і водні об’єкти [2, с. 7].
У зв’язку з цим дослідження проблем забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, захисту прав і свобод громадян, що перебувають на них, має важливе теоретичне значення, оскільки сприяє створенню дієвих заходів по виведенню територій зі стану екологічного лиха і розвитку заходів по соціальному захисту постраждалих громадян. Таке дослідження має і велике практичне значення, його результати можуть бути використані для удосконалення застосування екологічного і ядерного законодавства.
Нормативною основою дослідження є:
1) законодавство зарубіжних країн (зокрема США, Канади), що поклали початок періоду широких досліджень в сфері забезпечення радіоекологічної безпеки;
2) законодавство СРСР у сфері ядерної, радіаційної, радіоекологічної безпеки;
3) законодавство УРСР як складової СРСР у сфері ядерної, радіаційної, радіоекологічної безпеки;
4) законодавство України, як незалежної держави у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, в світлі подій вибуху на Чорнобильській АЕС та подальший розвиток національного законодавства - прийняття Конституції України, Законів, підзаконних нормативно-правових актів тощо.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали теоретичні та практичні дослідження в галузі екології вітчизняних та зарубіжних учених-юристів. В роботі використано праці вчених-правознавців, зокрема: С.С. Алєксєєва, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, М.М. Бринчука, А.П. Гетьмана, А.К. Голіченкова, О.С. Йоффе, І.І. Каракаша, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.А. Кудінова, В.І. Курила, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, Б.Г. Розовського, Р.О. Халфіної, Ю.С. Шемшученка та інших науковців, які мають наукові доробки як із загальної теорії права, та тих, які тим чи іншим чином торкалися питань екологічної безпеки, використання ядерної енергії та забезпечення ядерної та радіоекологічної безпеки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до одного з пріоритетних у галузі екологічного права. Дисертацію виконано у відповідності з Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми „Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України”. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з програмою „Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції (державна реєстрація 0106U004241)”, програмою „Дар України” (Національна програма „Добробут через аграрний розвиток України”), комісією „Законодавство” та безпосередньо з розробкою проекту „Екологічно чисті продукти України” („Правове забезпечення безпеки та якості сільськогосподарської продукції”).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковій розробці і формуванні висновків щодо вдосконалення організаційно-правових засад забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, способів і засобів соціального захисту, постраждалих при цьому громадян, визначення місця, ролі та завдань державних органів у сфері управління на даних територіях, проведення аналізу чинного законодавства з даного питання та розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правової бази регулювання правовідносин державного управління у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, а також правових способів захисту радіоактивно забруднених територій.
Для досягнення цієї мети було визначено такі завдання:
- надати на основі аналізу чинного законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки, що стосується радіоактивного забруднення до вибуху на Чорнобильській АЕС і після нього, відповідних пропозицій щодо приведення національного законодавства у відповідність до реалій, що склалися внаслідок радіоактивного забруднення територій України;
- виявити на основі дослідження правових засад захисту прав та інтересів громадян, які постраждали внаслідок радіоактивного забруднення територій, недоліки та правові колізії у функціонуванні інституту соціального захисту постраждалих громадян, розробити рекомендації щодо усунення виявлених упущень;
- дослідити та проаналізувати теоретико-правові основи екологічної безпеки, радіоекологічної безпеки, радіаційної безпеки, їх співвідношення;
- на основі проведеного аналізу надати власне визначення радіоекологічної безпеки;
- визначити обсяг та межі повноважень органів державної влади загальної та спеціальної компетенції в сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;
- проаналізувати державно-владні повноваження Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та підпорядкованих йому установ державної системи в сфері забезпечення екологічної безпеки, визначити шляхи удосконалення їх діяльності;
- визначити роль і місце Державного департаменту зони відчуження в системі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, визначити недоліки в організаційно-функціональній формі даного органу, здійснити висновки та пропозиції щодо усунення виявлених недоліків;
- дослідити поняття, форми і види юридичної відповідальності за порушення радіоекологічної безпеки та розробити рекомендації з удосконалення правового інституту юридичної відповідальності в цій сфері;
- систематизувати законодавство України відповідно до компетенції органів державного управління щодо забезпечення радіоекологічної безпеки та проаналізувати їх відповідальність за неналежне виконання функцій та повноважень.
Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають в процесі забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення між суб’єктами застосування норм та особами, відносно яких здійснюється це правозастосування, а також відносини в сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіоекологічної безпеки.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують екологічну безпеку на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, практика їх застосування та наукові джерела з питань обраної теми.
Методи дослідження. Для розробки й удосконалення норм про захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підвищення їх ефективності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій, а саме, радіоактивного забруднення територій, необхідно, насамперед, здійснити серйозний теоретичний аналіз екологічного законодавства, що регулює вказану проблему, визначити його місце в системі законодавства.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання та наукові методи системного, історичного, нормативно-порівняльного, формально-логічного, структурно-функціонального аналізу досліджуваних правових явищ, які дозволили визначити організаційно-правові та організаційно-управлінські засади регулювання правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, визначити роль і місце Державного департаменту зони відчуження в системі МНС України, здійснити аналіз правових норм, що гарантують соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок радіоактивного забруднення, а також визначити правові аспекти юридичної відповідальності за порушення норм радіоекологічної безпеки. Крім того, у роботі використано такі методи і прийоми пізнання:
- формально-логічний – при побудові визначення поняття радіоекологічної безпеки;
- логіко-юридичний – з метою обґрунтування пропозицій щодо внесення до чинного екологічного законодавства змін, спрямованих на подолання колізій окремих юридичних норм;
- логіко-семантичний – при виробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавчої техніки викладу змісту положень;
- історико-правовий – при дослідженні генези понять „екологічна безпека”, „радіоекологічна безпека” у вітчизняному законодавстві;
- порівняльно-правовий – у ході порівняльного аналізу норм вітчизняного законодавства, законодавства УРСР та законодавства СРСР стосовно забезпечення радіоекологічної безпеки;
- статистичний – при аналізі емпіричних даних щодо соціального захисту постраждалих за умов радіоактивного забруднення громадян.
Методи моделювання, аналізу та синтезу було використано при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка об’єкта, що досліджується, передбачає застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, порівняльно-ретроспективного, єдності логічного та системного підходу.
Застосування зазначених методів у дисертаційній роботі дозволило автору також здійснити аналіз правових норм, які регулюють правові аспекти юридичної відповідальності за порушення норм радіоекологічної безпеки, визначити можливі шляхи вдосконалення виявлених прогалин та недоліків у даному правовому інституті.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі чинного законодавства України, законодавства СРСР, УРСР в складі СРСР та деяких зарубіжних країн, аналізу практики застосування правових норм здійснено наукове дослідження організаційно-правових засад забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, повноважень державних органів у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, де комплексно проаналізовано функції державних органів загальної та спеціальної компетенції, здійснено аналіз юридичної відповідальності органів державної влади в сфері забезпечення радіоекологічної безпеки.
У цьому дослідженні сконцентровано увагу на реалізації та захисті прав постраждалих громадян унаслідок радіоактивного забруднення.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження знайшла конкретний прояв у таких основних положеннях, які виносяться на захист:
вперше:
- обґрунтовано необхідність прийняття Закону України „Правове забезпечення осіб, які проживають в зоні відчуження”, надання особам, які свідомо повернулися в зону відчуження (самоселам) статусу „постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають в зоні відчуження”;
- сформульовано пропозиції щодо приведення національного законодавства у відповідність до реалій, що склалися внаслідок радіоактивного забруднення територій України та у зв’язку з проголошенням України зоною екологічного лиха;
запропоновано:
- власне визначення поняття „радіоекологічної безпеки”;
дістало подальший розвиток:
- визначення обсягу та меж повноважень органів державної влади загальної та спеціальної компетенції як суб’єктів забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;
- питання владних повноважень Державного департаменту зони відчуження в системі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, які за своїм суб’єктним складом і змістом є адміністративно-процесуальною діяльністю уповноважених органів виконавчої влади і здійснюються на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;
- доцільність надання Державному департаменту зони відчуження окремих адміністративних повноважень; порушено проблемне питання існування Державного департаменту зони відчуження в складі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, тобто наявність однієї юридичної особи в складі іншої;
- визначення та обґрунтування правових питань щодо соціального захисту постраждалих від радіоактивного забруднення громадян, ведення державних реєстрів постраждалих та громадян, які потребують лікування, виявлення недоліків та правових колізій у функціонуванні інституту соціального захисту постраждалих громадян, розроблено рекомендації щодо усунення виявлених недоліків і порушень;
- визначення теоретичного поняття юридичної відповідальності державних органів, наділених владними повноваженнями і контролем за дотриманням законодавства, юридичних та фізичних осіб в сфері радіоекологічної безпеки;
- доцільність прийняття Програми реабілітації радіоактивно забруднених територій.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що це дисертаційне дослідження має як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідницькій сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок проблем правового регулювання права екологічної та радіоекологічної безпеки;
- у правотворчій діяльності держави – у результаті проведеного дослідження сформульовано пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;
- у правозастосовчій діяльності – використання отриманих результатів дозволить удосконалити нормативно-правову базу не лише у забезпеченні соціального захисту постраждалих громадян внаслідок Чорнобильської катастрофи, але і забезпеченні права на безпечне довкілля взагалі;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання навчальних дисциплін “Основи екологічного права”, „Право екологічної безпеки”, при підготовці фахівців на спецвідділеннях юридичного факультету за спеціалізацією “Екологічне право” та при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій тощо.
Також результати дослідження використано при розробці:
а) Програми екологічного права (основи), (Програма навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів в аграрних вищих навчальних закладах ІІ-IY рівнів акредитації) та навчально-методичному комплексі нормативної дисципліни з екологічного права – 2004 рік;
б) Програми “Дар України” (Національна програма “Добробут через аграрний розвиток України”), комісія “Законодавство” та безпосередньо при розробці проекту “Екологічно чисті продукти України” (“Правове забезпечення безпеки та якості сільськогосподарської продукції”) – 2005 рік;
в) розробці тестів з дисципліни „Екологічне право України”.
г) у процесі викладання курсу “Основи права” (викладались на факультеті агрохімія і ґрунтознавство, економічному та педагогічному факультетах (друга вища освіта)), курсу “Екологічне право України” (друга вища освіта);
д) у процесі ведення практичних занять з даних дисциплін.
У дисертаційній роботі використано особистий досвід роботи здобувача у спеціальному підрозділі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – Державному департаменті зони відчуження, а також досвід роботи помічником народного депутата, Голови комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Дисертаційну роботу викладено з урахуванням захисту прав та інтересів постраждалих від радіоактивного забруднення громадян, тому робота зацікавить як управлінців, - осіб, яким надано владні повноваження в сфері забезпечення екологічної безпеки на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, так і пересічних громадян, яких безпосередньо торкнулась трагедія на Чорнобильській АЕС.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що містяться в дисертаційній роботі та виносяться на захист, є самостійними розробками здобувача, базуються на особистому критичному аналізі, а також на узагальненні наукової літератури України, СРСР та аналізу екологічного, ядерного законодавства.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. В.З. Янчука Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету.
Теоретичні та практичні висновки, положення, які містяться у дисертаційному дослідженні, неодноразово розглядалися на різноманітних конференціях, зокрема: на Науково-практичній конференції Національного аграрного університету “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2 квітня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Волинського державного університету „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 25 березня 2005 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта 2005”, (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування системи вищої аграрної освіти в Україні: досвід і перспективи” (м. Київ, 21 квітня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції (м. Київ, 26-27 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти” (м. Київ, 17-18 листопада 2006 р.).
Основні висновки дисертаційного дослідження також активно впроваджувалися здобувачем у своїй практичній діяльності щодо законодавчого забезпечення діяльності МНС України (2002 – 2006 р.р.), під час роботи помічником Голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (2001 – 2002 р.р.), у навчальному процесі при викладанні дисципліни „Екологічне право України”, „Адміністративне право України”, „Адміністративна юрисдикція в АПК”, „Аграрне право України”, „Земельне право України” (Акт впровадження від 24.11.2006 р., додаток А, Акт впровадження від 17.04.2007р., додаток Б) та при розробці програми підтримки та розвитку українського села „Добробут через Аграрний Розвиток України (ДАР)” (довідка Кабінету Міністрів України від 21.10.2005 р., додаток В).
Результати дисертаційного дослідження використано в нормотворчій та практичній діяльності Державного департаменту зони відчуження як урядового органу державного управління при МНС України, відомствах та структурних підрозділах Мінприроди України.
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладено здобувачем у 8 наукових працях, а саме: у 3-х одноосібних наукових статтях, які опубліковано у наукових фахових виданнях ВАК України та у 5–х тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (224 найменування на 25 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки.

Список литературы

Висновки

Однією з особливостей розвитку України як самостійної держави стала активізація її законодавчої діяльності у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки, поштовхом для якої став гіркий досвід Чорнобильської катастрофи. Про це свідчить прийняття Законів України: “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пізніше було прийнято Закони - “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” і інші нормативно-правові акти. Дане законодавство продовжує на сьогодні переживати період активного формування і вдосконалення. Не дивлячись на те, що вже напрацьований значний нормативний матеріал з регулювання відносин у галузі забезпечення екологічної безпеки (і при радіоактивному забрудненні зокрема), водночас зростає кількість проблем, що вимагають законодавчого врегулювання.
Для скорочення проміжку між прийняттям кодифікованого закону (або постанови Уряду) і акту, який приймається в його розвиток, необхідна одночасна підготовка відповідних проектів. Такі проекти можуть готуватися на єдиній основі, а зміни, що виникають у процесі обговорення, значно легше врахувати в проекті, який готується, ніж готувати його заново. Така практика могла б стати позитивною при підготовці нормативних актів, якби в законодавстві України існувала вимога про те, що при підготовці проектів важливих кодифікованих актів одночасно законом, указом або постановою Уряду повинні розроблятися проекти підзаконних чи відомчих актів, що випливають з них, з тим, щоб одночасно або безпосередньо один за другим прийняти всі пов’язані з собою акти з цього питання. Тобто Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України повинні керуватися правилом: розглядати законопроект виключно при наявності підготовлених проектів актів, що випливають із прийняття конкретного закону, постанови [36, с.114-115].
Запропоновано власне визначення радіоекологічної безпеки:
радіоекологічної безпеки – це складова екологічної, національної та транснаціональної безпеки, такий стан суспільних правовідносин, за якого забезпечується дотримання правових норм в сфері використання ядерної енергії, за якого всі складові природного середовища є оптимальними для нормального функціонування і розвитку живих організмів, а також коли діяльність людей здійснюється в режимі мінімізації шкідливих впливів на НПС.
За короткий проміжок часу в Україні створені правові засади організаційно-функціонального забезпечення екологічної безпеки при радіоактивному забрудненні. Ними є: органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України і ін.), органи спеціальної компетенції (Мінприроди України, МНС України, Мінпаливенерго України, МОЗ України та їх структурні підрозділи), а також відповідні організаційно правові системи і служби запобігання і реагування на аварії, катастрофи, інші ситуації надзвичайного характеру.
Закріплені в законодавстві права, обов’язки, відповідальність органів державної влади, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і персоналу, а також громадян стосовно їх діяльності, пов’язаної з використанням ядерної енергії, спрямовані на досягнення найважливішої мети – забезпечення радіоекологічної безпеки в процесі використання ядерної енергії.
Хоча слід зазначити, суттєвою перешкодою для досягнення цієї мети є відсутність у чинному законодавстві прямої норми-припису щодо відповідальності організаційних структур держави у разі незабезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки і, як її складової радіоекологічної безпеки.
В значній мірі ці причини пов’язані з відсутністю Екологічного кодексу України, Закону України “Про відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями”. Доречною є пропозиція про доцільність посилення еколого-правової освіти шляхом розширення мережі навчальних еколого-правових закладів, підвищення кваліфікаційних вимог до керівників різних галузей діяльності, пов’язаних з впливом на навколишнє природне середовище.
Проблема виникає також у необхідності створення в законодавстві чіткого розподілу функцій між органами спеціальної компетенції Мінприроди України, МНС України, Мінпаливенерго, МОЗ України, а також більш чіткої відповідальності між ними у разі порушення права громадян на екологічну безпеку при радіоактивному забрудненні.
Як би багато коштів і зусиль не витрачалось на підвищення ядерної безпеки, завжди існує вірогідність ядерних аварій, і, враховуючи, що в результаті аварії можуть постраждати люди, ми повинні бути готовими скоротити втрати до мінімуму за рахунок своєчасного реагування. Аналіз досвіду реагування на Чорнобильську катастрофу є унікальним для вдосконалення системи аварійного реагування, яка повинна містити чіткі процедури дій, підготовлений персонал, необхідні прилади та обладнання, завчасно розроблені критерії і механізми прийняття рішень, системи підготовки кадрів рятувальників. Цей досвід повинен бути інтегрований в міжнародні рекомендації і методики оцінки, моніторингу і реагування на ядерні аварії.
Часті зміни адміністративного статусу державних органів екологічного управління підтверджують думку про те, що розвиток інституцій має бути поступовим. Важливим є не сам статус органів державного екологічного управління (міністерство, державний комітет або якийсь інший орган), а той пріоритет, який надається проблемам охорони довкілля вищими органами законодавчої та виконавчої влади, - ВРУ, Президентом та його адміністрацією, КМУ.
Абзац другий пункту 1 Положення про Мінагрополітики запропоновано доповнити, а саме, після слів “продовольчої безпеки держави”, додати, “екологічної (в тому числі радіоекологічної безпеки)”.
Не досить чітко врегульовано правовий режим зони відчуження та органів державного управління нею. Адміністрація Зони є самостійною юридичною особою, що закріплено у ст.8 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”. З іншого боку Адміністрація Зони має статус підрозділу МНС, виникає колізія, а саме, наявність юридичної особи (Адміністрації Зони) у складі іншої юридичної особи (міністерства), що суперечить чинному законодавству.
При цьому виникає істотна юридична колізія, а саме, наявність юридичної особи (Адміністрації зони) у складі іншої юридичної особи (міністерства), що суперечить чинному законодавству.
Потребує законодавча зміна статусу територій, що належали до компетенції Адміністрації зони і мали статус радіоактивно забруднених, до “чистих” територій загальної юрисдикції. Відповідно до даних дозиметричної паспортизації населених пунктів України, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в більшості населених пунктів на території Зони додаткові дозові навантаження не перевищують допустимих рівнів. Отже, виникає невідповідність реальної радіологічної ситуації на частині території Зони критеріям віднесення до неї, визначеним у чинних законодавчих актах.
Запопоновано прийняття Програми реабілітації радіоактивно забруднених територій.
В чинному законодавстві відсутня категорія “радіобіологічний заповідник” або “радіобіологічний заказник”. Закон “Про природно-заповідний фонд України ” не враховує постчорнобильської ситуації. Необхідно доповнити статтю 3 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” категорією радіобіологічний і радіоекологічний заказники, враховуючи той сумний факт, що відбулася Чорнобильська катастрофа, утворився радіобіологічний полігон унікального наукового значення, а територія зони відчуження незабаром сягне майже 3000 кв. км і є помітною частиною Українського Полісся.
Вагомим недоліком є скорочення асигнувань на соціальний захист постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи і, як наслідок порушення гарантованих Конституцією України, їх прав.
Причини порушення прав постраждалих на соціальний захист вбачаються в наступному:
- відсутність чіткої єдиної політики щодо забезпечення соціального захисту вказаної категорії осіб;
- засилля органів, що покликані здійснювати соціальне забезпечення; в чинному законодавстві коло повноважень цих органів чітко не врегульовано, що породжує свавілля і неконтрольованість витрачання коштів.
Вирішенням даної проблеми було б встановлення більш чіткої відповідальності МНС України, МОЗ України, Державного казначейства і ін. органів, що задіяні в даній галузі розпорядження коштами, тобто встановити їх персоніфіковану відповідальність за нецільове використання коштів.
Не вирішеним залишається статус осіб, що проживають в зоні відчуження. Необхідно розробити нормативний акт на рівні Закону “Правове забезпечення осіб, що проживають в зоні відчуження”, реалізацію якого покласти на Адміністрацію зони відчуження. Надати цим особам статус не “самоселів”, а “постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають в Зоні відчуження ”, що і повинно визначати специфічність їх правового статусу. Відповідно до цього забезпечити хоча б необхідний мінімум екологічних прав цих осіб, а саме:
- забезпечити постійні періодичні медичні огляди цих громадян (хоча це і гіркий досвід, але лікарі мають унікальну можливість вивчати вплив опромінення і залежність різного роду хвороб від нього на живих організмах – людях; що повинно сприяти розробці нових проектів, досліджень щодо лікування хворих. На перспективу це повинно бути створення науково дослідних центрів, лабораторій тощо);
- вести інформування про стан навколишнього природного середовища в зоні, та забезпечення інших прав.
Не менш важливо підняти на вищий рівень контроль за екологічною чистотою виробленої на забруднених територіях продукції, а також посилити відповідальність за вчинення правопорушень на радіоактивно забруднених територіях.
Питання про плату за викиди і скиди радіоактивних речовин, на відміну від плати за викиди і скиди хімічних речовин, в законах України поставлене, але поки що не реалізоване. Зараз назріла необхідність переглянути раніше існуючі на деяких підприємствах форми звітності по викидам і скидам радіоактивних речовин і забруднення радіонуклідами навколишнього середовища, прийняти нові більш сучасні форми у вигляді інструкції, надати їх міжвідомчого характеру і розповсюдити їх на всі підприємства, установи і організації, що працюють з радіоактивними речовинами.
З прийняттям Законів України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” виникла необхідність доповнити Кодекси України новими видами правопорушень, залежно від ступеня суспільної небезпеки у сфері забезпечення радіоекологічної безпеки.
Позитивним фактором було б відповідно до ст. 81 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення новими статтями, які стосувалися б перш за все дозвільного принципу діяльності у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки; встановлення відповідальності за порушення правил прийняття в експлуатацію ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання; самовільного залишення ядерних установок або джерел іонізуючого випромінювання оперативним персоналом чергової зміни; порушень правил допуску до роботи на ядерній установці, джерелі іонізуючого випромінювання, ядерної установки; порушення встановленого порядку ядерного експорту та імпорту [136, с. 29].
Для посилення дисципліни праці працівників атомних електростанцій розробити і затвердити на рівні Кабінету Міністрів України дисциплінарний статут працівників атомних електростанцій і, взагалі атомної енергетики Екологічне мислення не може розвиватись на основі знайомства лише з газетною чи телеінформацією про такі неблагополучні з екологічної точки зору радіоактивно забруднені території і регіони. Без сумніву, подібна інформація може бути причиною занепокоєння, але в той же час, вона може породжувати свого роду суспільний інфантилізм, що проявляється в повному перекладанні відповідальності на спеціалістів і органи управління, які в свою чергу, вирішити проблему самі по собі просто не в змозі. Без хоч би загального знайомства з фундаментальними законами екології спеціалістів будь-якого профілю вже не обійтись, тому в учбових планах всіх спеціальностей, неохідно передбачити викладання курсу екології, в якому основну увагу сконцентрувати на фундаментальних проблемах, в той час, як багаточисленні конкретні галузеві питання захисту навколишнього середовища повинні обговорюватись у відповідних курсах за спеціальністю. Таким чином, знання основ екології стає необхідним елементом культури людини – сучасної і майбутньої.
Якнайшвидше має бути створена нова система юриспруденції в сфері прав людини, яка містила б право всіх людей бути людьми: система, яка вивчала б поширення відповідальності поза існуючі зараз межі, включаючи відповідальність за використання радіаційного випромінювання, включаючи питання компенсації, якщо існує небезпека порушень прав людини в довгостроковій перспективі, в майбутньому.
Тож необхідно:
Усвідомлюючи надзвичайне значення належного стану ядерної та радіаційної безпеки в Україні, найважливішими напрямками їх забезпечення мають стати:
- подальша робота над створенням і удосконаленням системи ядерного законодавства в контексті основних екологічних проблем України;
- удосконаленя системи управління в сфері використання ядерної енергії (особливо в сфері ядерної енергетики);
- чітке розмежування функцій, розподіл повноважень між органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки;
- запровадження інституту цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду.
Б. Коммонер сформулював чотири основних законів екології:
1) “Все пов’язане зі всім”;
2) “Все повинно кудись діватись”;
3) “Природа знає краще”;
4) “Ніщо не дається задарма”.
Хочеться звернути особливу увагу на третій закон Коммонера. Сотні мільйонів років на Землі процвітає життя і ніяких забруднень і спотворень навколишнього середовища не відчувалось аж до другої половини минулого століття. Це означає, що життя в незайманій природі не створювало бруду. Причому забруднень не виникало ніде, навіть на самих маленьких локальних ділянках. Так що людина має шанс, довірившись природі вийти з того край неприємного становища, в яке вона сама себе ж (і не лише себе) поставила.
Ми не отримали Землю у спадщину від наших батьків. Ми позичили її у наших дітей. Порядні люди борги повертають [1, с.70].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Проблемы экологии и основные пути их решения / Под ред. В.А. Кудинова, - К.: ИСИО, 1993. – 132 с.
2. Радіаційна ситуація в Україні та проблеми життєдіяльності громадян на забруднених територіях / За ред. В.В. Дурдинця. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. - К., 2001. – 30 с.
3. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1991 році. – К., 1991.
4. Доклад ООН о Чернобыльской катастрофе: Документ // Компас. – 1993. - № 190.
5. Обращение глав государств Беларуси, Российской Федерации и Украины к Организации Объединенных Наций по оказанию помощи в преодолении последствий Чернобыльской катастрофы // Голос Украины. – 1992. – 25 марта.
6. Завальнюк В.В. Загальнотеоретичні основи державно-правового управління якістю навколишнього середовища // Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук. – Одеса, 1994. – 20 с.
7. Шемшученко Ю.С., Лісовий В.Д., Мінін В.С., Плачкова С.Г. До питання історії і перспектив розвитку ядерного законодавства України // Матеріали міжнародного круглого столу на тему: „Ядерне законодавство: стан та перспективи”. – К., ІНЮРЕ, 1997.
8. “Санітарні правила і норми роботи з радіоізотопами”, 1953 рік // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
9. “Санітарні правила перевезення, збереження, обліку та праці з радіоактивними речовинами”, 1957 рік // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.

10. “Санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань”, 1960 рік // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
11. Величко О.М., Зеркалов Д.В. Екологічне управління. – К.: Науковий світ. – 2001. – 193 с.
12. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 26 февраля 1974 года „Об усилениии уголовной ответственности за загрязнение моря веществами, вредными для здоровья людей или живых ресурсов моря” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. - № 10. – Стр. 161.
13. Норми радіаційної безпеки НРБ-76, 1981 року // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
14. Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП-72/80 // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
15. Норми радіаційної безпеки НРБ-76/87 // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
16. Основні санітарні правила ОСП-72/87 // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
17. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров’я // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
18. Постанова Ради Міністрів Союзу РСР від 31 жовтня 1986 року № 2204рс „Щодо забезпечення в країні єдиної системи оперативного контролю за радіаційною обстановкою та станом радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС” // Ліга.
19. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 3 марта 1988 года „Об уголовной ответственности за незаконные действия с радиоактивными материалами” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1988. - № 10. – Стр. 152.
20. Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу. // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
21. Кримінальний кодекс УРСР // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
22. Постанова Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 14 грудня 1989 року № 315 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 21 травня 1990 року № 115, постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1992 року № 706 „Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров’я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС” // Ліга.
23. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19 січня 1990 року „Про відповідальність за порушення вимог, спрямованих на поліпшення екологічної обстановки в Українській РСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - №5. – Ст. 60.
24. Постанова Верховної Ради Союзу РСР від 25 квітня 1990 року „Про єдину програму по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і ситуацію, пов’язану з цією аварією” // Радянська Україна. – 1990. – 29 квітня.
25. Постанова Верховної Ради України від 1 серпня 90 року „Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України, 1990. - № 33. - Ст. 446.
26. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
27. Предварительное заключение независимого общества расследования обстоятельств глобальной аварии на ЧАЕС и ее катастрофических последствий // Зелений світ, 1991, № 13-14. - 56 с.
28. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради. – 1990. - № 27. – Ст. 132.
29. Концепція проживання населення на територіях Української РСР з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи від 27 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 16. – Ст. 197.
30. Закон України від 27 лютого 1991 року „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 37. – Ст. 541.
31. Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року „Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 23 липня 1991 року № 106 // Урядовий кур’єр. – 1991. – 09. - № 23-24.
32. Постанова Верховної Ради України від 1 липня 1992 року № 2530-ХІІ „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 13. – Ст. 177.
33. Постанова Верховної Ради України від 1 липня 1992 року № 2531-ХІІ „Про введення в дію Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 37. – Ст. 542.
34. Закон України від 28 квітня 1995 року № 157/95-ВР „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 19. – Ст. 136.
35. Закон України від 4 квітня 1997 року № 182/97-ВР „Про внесення змін до Закону України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 20. – Ст. 145. ”
36. Закон України від 28 лютого 1991 року „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 37. – Ст. 543.
37. Постанова Верховної Ради України від 11 грудня 1991 року № 1962-ХІІ „Про хід виконання заходів, передбачених постановами Верховної Ради Української РСР „Про Концепцію проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, „Про порядок введення в дію Закону Української РСР „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, і „Про порядок введення в дію Закону Української РСР „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 10. – Ст. 144.
38. Ершова С.И. Правовое регулирование хозяйственных связей (отношений) атомных электростанций Украины // Дис. на соиск. уч. степ. канд. юр. наук. – Х., 2000. – 165 с. + приложения.
39. Балюк Г.І. Проблеми формування та становлення ядерного права України // Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. докт. юр. наук. - Київ, 2000. – 32 с.
40. Закон України від 20 червня 1997 року № 386/97-ВР „Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 36. – Ст. 229.
41. Балюк Г.І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні: Монографія. - К., 1997. – 196 с.
42. Закон України від 25 червня 1991року “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 41. – Ст. 546.
43. Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 „Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Урядовий кур’єр. – 1991. – 09. - № 23-24.
44. Концепція державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні від 25 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 18. – Ст. 106.
45. Закон України від 24 лютого 1994 року „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 27. – Ст. 218.
46. Закон України від 8 лютого 1995 року „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 12. – Ст. 81.
47. Балюк Г.І. Ядерне право України: стан та перспективи розвитку (правові аспекти радіоекології). – К., 1996. – 140 с.
48. Закон України від 30 червня 1995 року „Про поводження з радіоактивними відходами” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 27. – Ст. 198.
49. Закон України від 12 липня 1996 року „Про приєднання України до Віденської Конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 44. – Ст. 222.
50. Закон України від 13 грудня 2001 року „Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 14. – Ст. 96.
51. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 року № 1532 „Про призначення експлуатуючої організації (оператора) ядерної установки щодо Чорнобильської атомної електростанції та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. N 830” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 47 (07.12.2001). – Ст. 2088.
52. Закон України від 14 січня 1998 року “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 22. – Ст. 115.
53. Постанова Головного державного санітарного лікаря України від 1 січня 1997 року „Про введення в дію Державних гігієнічних нормативів „Норми радіаційної безпеки України – НРБУ - 97” // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
54. Соціальний, медичний та протирадіаційний захист постраждалих в Україні внаслідок Чорнобильської катастрофи. Збірник законодавчих актів та нормативних документів 1991-2000 рр. Видання офіційне. - К.: Чорнобильінтерформ, 2001. – 624 с.
55. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року „Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
56. Зуєв В. Правове регулювання реалізації екологічного управління в Україні та шляхи його вдосконалення // Управління у сфері охорони довкілля та природокористування в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. ВЕГО „Мама-86”. – Київ, 2003. – 160 с.
57. Кузнєцова С.В. Правове забезпечення фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища // Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук. Київ, 2000. – 20 с.
58. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с.
59. Закон України від 16 березня 2000 року „Про правовий режим надзвичайного стану” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №23. – Ст.176.
60. Закон України від 8 червня 2000 року „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” // Урядовий кур’єр. – 2000. – 16 серпня.
61. Закон України від 13 липня 2000 року „Про зону надзвичайної екологічної ситуації” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 42. – Ст. 348.
62. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 листопада.
63. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 17. – Ст. 99.
64. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 24. – Ст. 189.
65. Закон України від 21 червня 2001 року „Про охорону атмосферного повітря” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 48. – Ст. 252.
66. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 липня 2002р. № 408-р „Про затвердження Концепції проекту Закону України „Про внесення змін до Законів України „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
67. Витько В.О., Коваленко Г.Д., Якименко Н.П. Механизм реализации законов Украины в области радиоэкологии. – Харьков, 1997.
68. Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації, прийнята 26 вересня 1986р., ратифікована Україною 30 грудня 1986р. // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
69. Конвенція про ядерну безпеку від 20 вересня 1994р., ратифікована 17 грудня 1997р. // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
70. Малышева Н.Р., Ерофеев Н.И., Петрина В.Н. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. Киев, Наукова думка, 1993.
71. Ядерне законодавство: стан і перспективи. – К.: ІНЮРЕ. – 1997. – 64 с.
72. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя и П.Ф. Юдина. (Изд. 2-е, испр. и доп.). – М., Политиздат, 1968. – 432 с.
73. Балюк Г.І. Проблеми формування та становлення ядерного права України. Дис. на здоб. наук. ступ. доктора юр. наук. - К., 2000. – 351 с. + додатки.
74. Совещание политического консультативного комитета государств-учасников Варшавского договора. Варшава. 15-16 июня 1988г.: Док. и материалы. – М., 1988.
75. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №10. – Ст. 85.
76. Державний стандарт України. Безпечність промислових підприємств. Терміни і визначення. ДСТУ 2156-93. Видання офіційне. Держстандарт України, 1994.
77. Колбасов О.С. Концепция экологической безопасности (Юридический аспект) // Сов. гос. и право. – 1988. - №12. – С.49.
78. Гавриш С.Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды // Автореф. дисс. на соиск. уч. степ. доктора юр. наук. – Харьков,1994. – С.18.
79. Мазор І.Г., Лисенко О.І., Чеканова І.В. Екологічна безпека як складова показників гармонійного розвитку держави // Актуальні проблеми військової екології. Збірник матеріалів науково-практичної конференції 16-17 жовтня, 2003р. – Київ. – 70с.
80. Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. - М.: Просвещение, 1990.
81. Шатунова Г.И., Ручкин В.Б., Нарусова Е.Ю. Безопасность жизнедеятельности. – М. – 2000., МГУ путей сообщения, юр.институт.
82. Махмуд Ахмед Али Аль Намри. Экологическая безопасность как предмет политики международного сотрудничества // Дисс. на соиск. уч. степ. канд. полит. наук. – К., 2000. – 172 с.
83. Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. – Симферополь: СОНАТ, 1998. – 225 с.
84. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория, практика правового регулирования // Автореф. дисс. на соиск. уч. степ. доктора юр. наук. - М., 1992.
85. Серов Г.П. Правовое регулирование экологической безопасности при осуществлении промышленных и иных видов деятельности. – М., 1998.
86. Махмуд А.А., Хилько Н.И. Политическая константа экологической безопасности. – К.: „Знание”. – 1999. – 48с .
87. Яблоков А.В. Экологический риск и национальная безопасность // Экономика. Предпринимательство. Окружающая среда. – 1994. - № 1. – С. 20.
88. Кисельов М.М. Проблема конфліктології в екологічному контексті // Конфлікт в суспільстві: діагностика і профілактика. – Київ – Чернівці, 1995. – С. 52-53.
89. Андрейцев В.І. Екологічне право та проблеми екологічної безпеки // Рад. Право. – 1990. - №4. – С. 34.
90. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
91. Андрейцев В.І. Проблеми конституціоналізації об’єктного складу права екологічної безпеки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2000. – Випуск 40. – С. 12-13;
92. Екологічне право : Особлива частина : Підр. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
93. Луцько В.С. Шляхи вдосконалення системи державного управління у сфері екологічної безпеки України. – К., 1999. – 36 с.
94. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1: А – Г. – 672 с.: іл.
95. М.І. Малишко. М.І. Екологічна безпека та охорона довкілля в Україні: Правові основи виникнення і розвитку. – К., 1999. – 132 с.
96. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В. Екологічне право: Навчальний посібник / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчня незалежності України / Відп. ред. канд. юрид. наук М.І. Єрофеєв – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. – 224с.
97. Васюта О.А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть: Монографія. – К.: КиМУ, 2004. – 307с.
98. Право и чрезвычайные ситуации / Отв.ред. О.С. Колбасов, М.М. Бринчук. - М.,1992.
99. Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали / Упорядники: Н.П. Барановська, Н.В. Маковська, М.Д. Парфененко, Є.П. Шаталіна. - К.: Наукова думка, 1996. - 784с.
100. Постанова Ради міністрів СРСР “Про план будівництва і введення в дію атомних електростанцій на 1996-1975 рр.”, 1966р. // Електронний інформаційний бюлетень Верховної Ради України.
101. Постанова Верховної Ради Української РСР від 1 серпня 1990 року „Про невідкладні заходи щодо захисту громадян Укрїани від наслідків Чорнобильської катастрофи” // Ліга.
102. Постанова Верховної Ради Української РСР „Про утворення тимчасової депутатської комісії Верховної Ради Української РСР для розслідування комплексу подій, пов’язаних з аварієї на Чорнобильській АЕС” // Ліга.
103. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2000. – 216 с.
104. Регулюючі вимоги забезпечення безпеки при діяльності в сфері використання ядерної енергії. - К.: Навчальний центр з фізичного захисту, обліку та контролю ядерного матеріалу ім. Джорджа Кузмича, 2002. – С.3.
105. Міщенко І.М. Безпека життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. – Кіровоград, 1998. – 292с.
106. Крупка Ю.М. Екологічна безпека і ядерна енергетика // Вісник НАН України. – 1996. - №9-10. – С. 43 - 47.
107. Бурчак Ф.Г. Президент України. – К.: Ін Юре, 1997. – 24 с.
108. Указ Президента України від 1 серпня 2001р. № 573/2001 „Питання Постійного представника Президента України на Чорнобильській АЕС” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 32 (23.08.2001). – Ст. 1459.
109. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
110. Закон України від 5 березня 1998р. „Про Раду національної безпеки та оборони України” // Голос України. – 1998. – 3 квітня.
111. Указ Президента України від 6 березня 2001р. „Положення про Державний комітет ядерного регулювання України” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 10. – Ст. 403.
112. Постанова Верховної Ради України від 19 травня 1999 р. „Про Положення про Національну комісію з радіаційного захисту населення України” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 30. – Ст. 24.
113. Закон України від 21 травня 1997р. „Про місцеве самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
114. Закон України від 9 квітня 1999р. „Про місцеві державні адміністрації”// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №20-21. – Ст. 190.
115. Указ Президента України від 27 грудня 2005р. „Про Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України” // Урядовий кур’єр. – 2006. – 15 лютого.
116. Гетьман А.П. Эколого-процессуальная правовая теорія: проблемы становления и развития // Дис. на соиск. уч. ступ. докт. юр. наук. – Х., 1995. – 332 с.
117. Курикін С. До питання вдосконалення управління охорони довкілля та використанням природних ресурсів // Управління у сфері охорони довкілля та природокористування в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. ВЕГО „Мама-86”. – Київ, 2003. – 160с.
118. Указ Президента України від 24 липня 2000р. „Положення про Міністерство охорони здоров’я України” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 30. – Ст. 1256.
119. Постанова Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2006 р. № 1541 “Про затвердження Положення про Міністерство аграрної політики України” // Офіційний вісник України. – 2006. - № 45. – Ст. 2999.
120. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007р. №42 “Про затвердження Положення про Державний комітет рибного господарства України” // Офіційний вісник України. – 2007. - №6. – Ст. 219.
121. Постанова Кабінету Мініс