Правове регулювання земельних заставних відносин в Україні

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………..............…………………………3

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАСТАВИ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

1.1. Поняття та юридична природа застави земельних ділянок………………........15
1.2. Поняття земельних заставних правовідносин та їх місце в системі земельних правовідносин................................................................................................................44
1.3. Генеза правового регулювання застави земельних ділянок на українських землях………………………………………………………………..............................57
1.4. Законодавство у сфері регулювання земельних заставних правовідносин......76

РОЗДІЛ ІІ. ЗЕМЕЛЬНІ ЗАСТАВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

2.1. Об’єкти земельних заставних правовідносин……..............................................93
2.2. Суб’єкти земельних заставних правовідносин……..........................................117
2.3. Зміст земельних заставних правовідносин…....................................................127
2.4. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних заставних правовідносин…..........................................................................................................147

ВИСНОВКИ………………………………………………………….……................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...……….....................................182
ДОДАТОК А................................................................................................................204
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Ратифікація у 1994 році Конвенції про охорону біологічного різноманіття [2], засвідчила прагнення України долучитись до всесвітньо визнаної Концепції сталого розвитку, яка зобов’язує у сучасних умовах досягти балансу приватних та публічних інтересів заради сталого перспективного зростання, особливо при раціональному та ефективному використанню кількісно обмежених природних ресурсів.
За таких умов важливого значення набуває використання національного багатства Українського народу – землі, як основного природного ресурсу, як основи життєдіяльності суспільства, функціонування держави, існування інших природних ресурсів та комплексів. Відповідно до ст. 14 Конституції України [1] право власності на землю гарантується. Це право передбачає можливість розпорядження земельною ділянкою, її відчуження, обтяження іншими правами, передачу в заставу тощо. Забезпечення при цьому паритету економічних та екологічних інтересів, який лежить в основі принципу сталого розвитку, зумовлює до врахування цих особливостей при подальшому реформуванні економіки, в тому числі при продовженні земельної реформи в Україні, одним із напрямів якої є розвиток кредитування під заставу земельних ділянок [37].
Застава земельних ділянок як правове явище реалізується у земельних заставних правовідносинах, наявність ефективного механізму правового регулювання яких є однією з умов функціонування іпотечної системи взагалі. Але як свідчить аналіз чинного законодавства України у сфері застави земельних ділянок, не дивлячись на ніби-то значну кількість правових норм, присвячених регулюванню цього явища, існує цілий ряд проблем, які негативно впливають на застосування правових норм у сфері застави земельних ділянок та призводять до відсутності на практиці реалізації правового інституту застави земельних ділянок. Передусім, не мають остаточного вирішення в правовій доктрині питання поняття застави земельних ділянок, співвідношення права застави з правами на землю, об’єктно-суб’єктного складу цих правовідносин, державної реєстрації застави, підстав, способів та порядку звернення стягнення на заставлені земельні ділянки, захисту прав заставодавців земель сільськогосподарського призначення тощо. Крім того, залишається невизначеною юридична природа земельних заставних правовідносин ні в правовій науці, ні в законодавстві, про що свідчить факт регламентації земельних заставних відносин нормами різних галузей права.
В науці земельного права відсутнє комплексне дослідження заставних земельних правовідносин з розкриттям їх юридичної природи, структурних елементів і визначенням особливостей. В дисертаційному дослідженні В.Ю. Малого [154] увага приділяється дослідженню правового забезпечення іпотеки землі шляхом визначення місця договору у системі регулювання іпотечних відносин, розкриття складових організаційно-правового механізму забезпечення іпотеки землі, розгляду питань відповідальності за порушення іпотечного законодавства. В.Д. Сидор [201] у своєму дисертаційному дослідженні здійснює аналіз особливостей застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом виділення особливостей правового режиму земельної ділянки сільськогосподарського призначення, аналізу істотних умов договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, дослідження процедури і порядку укладення, державної реєстрації та припинення договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, аналізу прав та обов'язків сторін за договором застави.
Відсутність єдиної науково обґрунтованої концепції правового регулювання земельних заставних правовідносин, недоліки законодавства у цій сфері, що негативно впливають на ефективність застосування правової конструкції застави земельних ділянок на практиці, обумовили вибір теми дослідження. Необхідність проведення дослідження зазначених правовідносин для науки та практики пов’язана ще й з тим, що правове регулювання земельних заставних правовідносин має гарантувати здійснення та захист прав власників земельних ділянок [40], власників інших природних ресурсів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дисертаційне дослідження виконане у відповідності з науковими темами “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка розроблялася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з січня 2000 р., номер теми № 01 БФ042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003579) та “Механізм адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер теми № 06БФ042-01, номер державної реєстрації 0106U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретична розробка поняття застави земельних ділянок, поняття та правової природи земельного заставного правовідношення, визначення місця правового інституту застави земельних ділянок в земельному праві, аналіз стану правового регулювання і практики його застосування та формулювання відповідних пропозицій до чинного законодавства.
Відповідно для досягнення поставленої мети визначені завдання дисертаційного дослідження: 1) розкрити поняття, ознаки, юридичну природу, принципи та види застави земельних ділянок як правових категорій, сформулювати відповідне визначення; 2) дослідити поняття, особливості та юридичну природу земельного заставного правовідношення; 3) провести історичне дослідження нормативно-правового регулювання у сфері застави земельних ділянок; 4) дати оцінку сучасного стану нормативно-правового регулювання земельних заставних правовідносин; 5) дати характеристику земельних заставних правовідносин та розкрити особливості їх елементів; 6) виявити особливості виникнення, зміни та припинення земельних заставних правовідносин; 7) сформулювати пропозиції по вдосконаленню законодавства у сфері регулювання земельних заставних правовідносин.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які пов’язані з виникненням, зміною, припиненням застави земельних ділянок та реалізацією права застави земельної ділянки. Предмет дослідження складають нормативно-правові акти, що регламентують земельні заставні правовідносини, практика їх застосування, історичні пам’ятки права, які в той чи інший спосіб регулювали заставу земельних ділянок, доробки науковців загальної теорії права, теорії земельного права та інших галузей права у цій сфері.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використані такі методи пізнання: методи діалектики, аналізу та синтезу, абстрагування, моделювання, формалізації, формально-логічний, структурно-функціональний, історичний, порівняльний, комплексний методи та метод тлумачення правових норм.
Поняття та ознаки застави земельних ділянок, поняття земельних заставних правовідносин виведені за допомогою діалектичного, формально-логічного методів, методу системного аналізу. Порівняльний, формально-логічний методи та метод тлумачення використовувались для здійснення порівняльного аналізу норм зарубіжного і українського законодавства у сфері застави земельних ділянок, дослідження стану та перспектив вдосконалення законодавства у цій сфері. Дослідження генезису правового регулювання застави земельних ділянок здійснювалося за допомогою методу історичного аналізу. Визначення місця правового інституту застави земельних ділянок в системі земельного права здійснювалось при застосуванні системного аналізу та структурно-функціонального методу дослідження. Загальна характеристика земельних заставних правовідносин проводилась за допомогою методів синтезу, абстрагування, моделювання, формалізації. Прогалини та недоліки законодавства, що регулює земельні заставні правовідносини, а також пропозиції щодо його вдосконалення сформульовані за допомогою методу системного аналізу і синтезу, тлумачення норм права. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень та наукових положень, що виносяться на захист.
Науково-теоретичну базу дослідження склали праці вітчизняних фахівців у галузі земельного та екологічного права, зокрема, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, О.А. Вівчаренка, О.В. Глотової, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, О.І. Заєць, І.І. Каракаша, Т.Г. Ковальчук, В.В. Книша, Д.В. Ковальського, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, А.В. Луняченка, В.В. Носіка, О.М. Пащенка, К.П. Пейчева, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та ін.; російських вчених: Г.О. Аксеньонка, М.М. Бринчука, Г.Є. Бистрова, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконицкої, М.І. Краснова, , М.О. Сиродоєва, Г.В. Чубукова та ін.
Враховуючи комплексний характер земельних заставних правовідносин, дисертантом використовувались також праці вчених інших галузей права: теорії права (С.С. Алексєєва, Ю.І. Грєвцова, А.П. Дудіна, М.І. Матузова, Є.Я. Мотовіловкера, Р.О. Халфіної та ін.), цивільного права (Ч.Н. Азімова, В.М. Будилова, А.А. Вишневського, А.С. Звоницького, Л.А. Кассо, Д.І. Мейєра, Й.А. Покровського, І.Й. Пучковської, В.І. Сінайського, Т.С. Шкрум).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в науці земельного права України проведене комплексне дослідження земельних заставних правовідносин, визначено їх природу та місце у земельному праві, особливості реалізації права застави земельних ділянок, дана характеристика всіх елементів земельних заставних правовідносин. На підставі цього зроблено теоретичні висновки та визначені напрями вдосконалення земельного законодавства у сфері застави земельних ділянок. Новизна дослідження характеризується положеннями, що виносяться на захист:
1. Вперше в науці земельного права проведено комплексне дослідження правової категорії „застава земельних ділянок” та визначено, що застава земельних ділянок позначає: 1) право; 2) спосіб забезпечення виконання зобов’язань та засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі як природного ресурсу; 3) правовідносини:
1.1. Право застави земельної ділянки в суб’єктивному значенні – це сукупність юридичних можливостей заставодержателя, які дозволяють йому реалізувати правомочності на цінність належної іншій особі на праві власності земельної ділянки, які обтяжені в частині права на землю спеціальними земельно-правовими та еколого-правовими вимогами щодо цільового та раціонального використання земельної ділянки, а також щодо її охорони та відтворення (суб’єктивне право).
Сукупність правових норм, які визначають такі можливості, а також інші правові засоби, які дозволяють регулювати систему заставних правовідносин, виступають правом застави земельної ділянки в її об’єктивному значенні, комплексним правовим інститутом земельного права, який можна визначити як земельне заставне право.
Застава земельної ділянки є обмеженням права власності заставодавця на земельну ділянку, яке встановлюється на підставі договору або в силу закону, та полягає у забороні землевласнику здійснювати правомочність щодо розпорядження земельною ділянкою без згоди заставодержателя (тобто, в обов’язку землевласника отримання згоди заставодержателя на здійснення права розпорядження земельною ділянкою), обумовленою необхідністю захисту майнових інтересів заставодержателя.
Застава земельної ділянки є обтяженням земельної ділянки правом заставодержателя задовольнити свої майнові вимоги з ціни реалізації земельної ділянки у випадку невиконання боржником основного зобов’язання.
1.2. Застава земельної ділянки як спосіб забезпечення виконання зобов’язань – це такий спосіб, при якому земельна ділянка, що належить фізичній або юридичній особі на праві власності, обтяжується правом заставодержателя в разі невиконання забезпеченого заставою основного зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок реалізації цієї земельної ділянки, а заставодержатель зберігає за собою право володіння, користування та обмежене в інтересах заставодержателя право розпорядження цією земельною ділянкою.
Застава земельних ділянок як засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі як природного ресурсу є складовим елементом економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища, раціонального природокористування та стимулювання природоохоронної діяльності, який передбачає створення пільгових правових умов надання земельних ділянок для здійснення природоохоронної діяльності, забезпеченням виконання якої виступає застава наданої земельної ділянки, встановлена на користь особи, яка надала земельну ділянку.
1.3. Земельні заставні правовідносини – це врегульовані нормами земельного права суспільні відносини, що опосередковують виникнення, зміну та припинення права застави земельної ділянки, які складаються між власником земельної ділянки (заставодавцем), кредитором по забезпеченому заставою землі зобов’язанню (заставодержателем) та іншими суб’єктами земельного права (державний реєстратор прав, суб’єкт оціночної діяльності, контролюючі органи тощо) у зв’язку з реалізацією заставодавцем права власності на земельну ділянку та у зв’язку зі здійсненням заставодержателем всіх юридичних можливостей, спрямованих на обтяження земельної ділянки заставодавця правом застави, зверненням стягнення на земельну ділянку у випадку невиконання забезпеченого заставою основного зобов’язання, а також у зв’язку з додержанням заставодавцем правового режиму використання та охорони обтяженої правом заставодержателя земельної ділянки.
2. Дістало подальший розвиток положення, що правовідносини, які виникають у зв’язку з передачею земельної ділянки у заставу, є за своєю юридичною природою земельними правовідносинами, які для досягнення найбільшої ефективності правового регулювання можуть бути врегульовані переважно методами земельного права як самостійної галузі права. За своїм характером земельні заставні правовідносини є комплексними міжгалузевими правовідносинами, оскільки в динаміці свого розвитку тісно пов’язані з іншими земельними правовідносинами, що складають предмет земельного права: з відносинами права власності на землю, права землекористування, управління в галузі охорони і використання земельних ресурсів тощо, а також з цивільними, фінансовими правовідносинами тощо.
3. Поглиблено досліджено сучасний стан формування комплексного міжгалузевого правового інституту застави земельних ділянок, який складають не лише норми земельного законодавства, але й норми інших галузей, які формують юридичний механізм забезпечення прав та законних інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів.
З метою ефективності правового регулювання правовідносин застави земельних ділянок за наслідками дослідження запропоновано здійснити кодифікацію правових норм щодо застави земельних ділянок в спеціальному законі України про заставу земельних ділянок, оскільки сучасне іпотечне законодавство України є неповним і неефективним через відсутність в ньому земельно-правових норм, здатних визначити правовий режим земельних ділянок, обтяжених заставою, земельну правосуб’єктність заставодавців та наслідки недотримання земельноохоронного законодавства при використанні обтяженої правом застави земельної ділянки.
4. При проведенні аналізу історичного розвитку застави земельних ділянок на українських землях, зроблено висновок, що ефективність застави земельних ділянок та захист інтересів учасників заставних земельних правовідносин на всіх етапах розвитку українського суспільства обумовлювалось обов’язковістю публічного продажу об’єкту застави у випадку неповернення боргу, справедливим (незалежним) визначенням ціни об’єкту застави, повідомленням усіх осіб про встановлення та припинення застави (принцип публічності) та встановленням єдиної відкритої процедури продажу заставленої земельної ділянки, що має бути належно враховано сучасним законодавцем.
5. Вперше з метою забезпечення принципу рівності всіх форм власності запропоновано закріпити юридичну можливість застави земельних ділянок комунальної та державної власності за умови, що такі земельні ділянки не входять до переліку земель, які не можуть передаватись у приватну власність. При цьому законодавче обмеження можливості застави земельних ділянок має стосуватися випадків отримання кредиту у фінансових установах для вирішення певних соціально-екологічних проблем населення та територій, для розвитку соціальної та інженерно-транспортної структури населеного пункту чи регіону, створення туристичної інфраструктури, будівництва соціального житла, відкриття комунальних чи державних спеціалізованих підприємств, діяльність яких спрямована на забезпечення нагальних потреб населення відповідного регіону тощо, перелік яких має бути вичерпним та закріпленим у спеціальному законі України про заставу земельних ділянок.
6. У дослідженні по-новому розкривається положення про те, що земельні ділянки є єдиними об’єктами земельних заставних правовідносин.
7. Отримало подальший розвиток дослідження змісту земельних заставних правовідносин, на засадах якого обстоюється теза про те, що передбачений в Законі України „Про іпотеку” перелік прав та обов’язків заставодавця не враховує специфіку застави земельних ділянок. Правосуб’єктність заставодавця земельної ділянки охоплює як правомочності, передбачені іпотечним законодавством, так і правомочності, що випливають із земельного законодавства. Штучне розчленування такої правосуб’єктності та вилучення зі сфери контролю заставодержателя широкого кола правовідносин щодо заставленої земельної ділянки, допущене Законом України „Про іпотеку”, негативно впливає на правову захищеність інтересів заставодержателя, та відповідно – на можливість реалізації та захисту його прав.
8. Вперше сформульовано деякі пропозиції по вдосконаленню правового регулювання земельних заставних правовідносин:
- запропоновано на рівні закону закріпити вимогу про те, що лише оборотоздатні земельні ділянки можуть передаватись у заставу. Для цього необхідно внести зміни у ч. 1. ст. 133 ЗК України, виклавши її у такій редакції: „У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать фізичним особам (громадянам України, іноземним громадянам, особам без громадянства) та юридичним особам на праві власності, не виключені з обігу та не обмежені в обороті”. Загальні положення про оборотоздатність доцільно закріпити в ст. 79 ЗК України;
- враховуючи те, що порушення заставодавцем земельної ділянки обов’язків, покладених на нього нормами земельного, екологічного, санітарного, містобудівного законодавства може негативно вплинути на реалізацію прав заставодержателя, оскільки правові норми зазначених галузей мають безпосередній вплив на ліквідність земельної ділянки та, як наслідок, – на можливість задоволення інтересів заставодержателя, пропонується у спеціальному законі України про заставу земельних ділянок закріпити невичерпний перелік обов’язків заставодавця як землевласника, за здійснення яких заставодавець має нести відповідальність перед заставодержателем, а заставодержатель має бути наділений правом здійснювати перевірку виконання заставодавцем таких обов’язків, а в разі їх невиконання – виконати їх за власні кошти з покладенням на заставодавця обов’язку по відшкодуванню понесених у зв’язку з цим витрат чи достроково звернути стягнення на земельну ділянку, не чекаючи застосування до заставодавця земельно-правової відповідальності у вигляді примусового припинення права власності на земельну ділянку у випадку грубого порушення приписів земельного права;
- стверджується про доцільність закріплення в проекті закону України про заставу земельних ділянок права заставодержателя на звернення до суду від власного імені за захистом предмету застави від будь-яких посягань та на участь у судовому розгляді спорів, предметом яких прямо чи опосередковано виступає земельна ділянка та/або нерухоме майно, обтяжене заставою.
9. У дослідженні отримали подальший розвиток положення про те, що:
- суб’єктивне право застави землі має ознаки як речового, так і зобов’язального права;
- існує необхідність прийняття спеціального закону про заставу земельних ділянок;
- порядок реалізації земельної ділянки, обтяженої заставою, з прилюдних торгів має визначатись спеціальним законом, а не підзаконними актами, та бути єдиним для всіх випадків звернення стягнення на земельні ділянки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у роботі положень для вдосконалення законодавства України у сфері регулювання земельних заставних правовідносин. Викладені у дисертаційному дослідженні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані у навчальному процесі – при викладанні еколого-правових, земельно-правових та цивільно-правових дисциплін. Сформульовані наукові положення можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників із курсу „Земельне право України”, а дискусійні положення можуть послужити основою для подальших наукових розробок.
Апробація результатів дисертації. Робота і публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на: Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” (Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 18 травня 2005р.); ІІ Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (юридичний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки, 17-18 березня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20-21 квітня 2006 р.); науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21 березня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 19-20 квітня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції „Треті юридичні читання” (Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, 25-26 квітня 2007 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладені у трьох самостійних одноособових наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях, а саме:
1. Шевцова Ю.В. Основні проблеми нормативно-правового регулювання застави землі / Ю.В. Шевцова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2006. – Випуск 70. – С. 36-38.
2. Шевцова Ю.В. Становлення інституту застави землі в земельному законодавстві України / Ю.В. Шевцова // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 6. – С. 114-119.
3. Шевцова Ю.В. Поняття та юридичний зміст застави землі / Ю.В. Шевцова // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 5. – С. 143-152.
4. Шевцова Ю.В. Правовий інститут застави землі: проблеми становлення // Ю.В. Шевцова / Збірник тез наукових доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку”. – Луцьк, 2006. – С. 434-435.
5. Шевцова Ю.В. Поняття земельних заставних правовідносин / Ю.В. Шевцова // Збірник наукових праць Міжнародної науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (19-20 квітня 2007 р.). – К., 2007. – С. 242.
6. Шевцова Ю.В. Юридичні проблеми змісту застави землі / Ю.В. Шевцова // Треті юридичні читання: Матеріали Міжнародної наукової конференції 25-26 квітня 2007 р. Т. 2. – К., 2007. – С. 99-102.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження та складається із вступу, двох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, з них список використаних джерел – 22 сторінки (240 найменувань), додаток – 21 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження сучасних засад правового регулювання земельних заставних правовідносин дозволяє дійти таких висновків:
1. У понятійному апараті, ґрунтуючись на законодавстві, розробках науковців у сфері права та результатах дослідження, можна запропонувати такі основоположні визначення, поняття та категорії, які розкривають юридичний зміст та особливості такого складного юридичного явища як застава земельних ділянок:
1.1. Правова категорія „застава земельних ділянок” позначає: 1) право; 2) спосіб забезпечення виконання зобов’язань та засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі як природного ресурсу; 3) правовідносини:
1.2. Право застави земельної ділянки в суб’єктивному значенні – це сукупність юридичних можливостей заставодержателя, які дозволяють йому реалізувати правомочності на цінність належної іншій особі на праві власності земельної ділянки, які обтяжені в частині права на землю спеціальними земельно-правовими та еколого-правовими вимогами щодо цільового та раціонального використання земельної ділянки, а також щодо її охорони та відтворення (суб’єктивне право).
1.3. Сукупність правових норм, які визначають такі можливості, а також інші правові засоби, які дозволяють регулювати систему заставних правовідносин, виступають правом застави земельної ділянки в її об’єктивному значенні, комплексним правовим інститутом земельного права, який можна визначити як земельне заставне право.
1.4. Застава земельної ділянки є обмеженням права власності заставодавця на земельну ділянку, яке встановлюється на підставі договору або в силу закону, та полягає у забороні землевласнику здійснювати правомочність щодо розпорядження земельною ділянкою без згоди заставодержателя (тобто, в обов’язку землевласника отримання згоди заставодержателя на здійснення права розпорядження земельною ділянкою), обумовленою необхідністю захисту майнових інтересів заставодержателя.
1.5. Застава земельної ділянки є обтяженням земельної ділянки правом заставодержателя задовольнити свої майнові вимоги з ціни реалізації земельної ділянки у випадку невиконання боржником основного зобов’язання.
1.6. Застава земельної ділянки як спосіб забезпечення виконання зобов’язань – це такий спосіб, при якому земельна ділянка, що належить фізичній або юридичній особі на праві власності, обтяжується правом заставодержателя в разі невиконання забезпеченого заставою основного зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок реалізації цієї земельної ділянки, а заставодержатель зберігає за собою право володіння, користування та обмежене в інтересах заставодержателя право розпорядження цією земельною ділянкою.
1.7. Застава земельних ділянок як засіб стимулювання раціонального використання, відтворення та охорони землі як природного ресурсу є складовим елементом економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища в цілому, раціонального природокористування та стимулювання природоохоронної діяльності, який передбачає створення пільгових правових умов надання земельних ділянок для здійснення природоохоронної діяльності, забезпеченням виконання якої виступає застава наданої земельної ділянки, встановлена на користь особи, яка надала земельну ділянку.
1.8. Земельні заставні правовідносини – це врегульовані нормами земельного права суспільні відносини, що опосередковують виникнення, зміну та припинення права застави земельної ділянки, які складаються між власником земельної ділянки (заставодавцем), кредитором по забезпеченому заставою землі зобов’язанню (заставодержателем) та іншими суб’єктами земельного права (державний реєстратор прав, суб’єкт оціночної діяльності, контролюючі органи тощо) у зв’язку з реалізацією заставодавцем права власності на земельну ділянку та у зв’язку зі здійсненням заставодержателем всіх юридичних можливостей, спрямованих на обтяження земельної ділянки заставодавця правом застави, зверненням стягнення на земельну ділянку у випадку невиконання забезпеченого заставою основного зобов’язання, а також у зв’язку з додержанням заставодавцем правового режиму використання та охорони обтяженої правом заставодержателя земельної ділянки.
2. Враховуючи складну юридичну природу застави взагалі, та застави земельних ділянок як особливого об’єкту правовідносин і основоположного природного ресурсу, доцільно виділити такі особливості застави земельних ділянок, які визначають її земельно-правову сутність:
2.1. Правовідносини, які виникають у зв’язку з передачею земельної ділянки у заставу, є за своєю юридичною природою земельними правовідносинами, які для досягнення найбільшої ефективності правового регулювання можуть бути врегульовані переважно методами земельного права як самостійної галузі права.
2.2. За своїм характером земельні заставні правовідносини є комплексними правовідносинами, оскільки в динаміці свого розвитку тісно пов’язані з іншими земельними правовідносинами, що складають предмет земельного права: з відносинами права власності на землю, права землекористування, управління в галузі охорони і використання земельних ресурсів тощо.
2.3. Земельні заставні правовідносини мають публічно-правовий елемент та соціальну спрямованість.
3. Проведене історичне дослідження земельних заставних правовідносин свідчить про те, що:
3.1. Об’єктивною передумовою виникнення та розвитку застави земельних ділянок є виникнення приватної власності на землю. Генетично іпотека пов’язана з земельними ділянками як найвищою цінністю, що в сучасних умовах формує приналежність правового інституту іпотеки (застави) земельних ділянок до земельного права.
3.2. Початком розвитку застави земельних ділянок на території України можна вважати ХVІ століття, а “золотим віком” іпотеки земельних ділянок є ХІХ століття, коли в Україні успішно діяло декілька іпотечних земельних банків.
3.3. Застава земельних ділянок, яка існувала на території України в період Середньовіччя та початку Нового часу була самобутньою комбінацією витвору слов’янської правової думки та використання греко-римської моделі іпотеки. З розвитком капіталістичних відносин та підприємництва, а також очевидно з розквітом історичної науки епохи античності застава земельних ділянок набуває все більше рис класичної римської іпотеки, покладеної на ґрунт нового типу економічних відносин.
3.4. Під час перебування українських земель у складі Російської імперії регулювання земельних заставних відносин на цих землях в значній мірі здійснювалось пам’ятками суто українських джерел права, в т.ч. правовими звичаями. Лише з запровадженням Зводу законів Російської імперії відбулась уніфікація правового регулювання заставних правовідносин на українських землях. Правове регулювання застави земельних ділянок на західноукраїнських землях до їх приєднання до Радянської України відбувалось в контексті правового поля тієї європейської держави, до складу якої вони входили.
3.5. Законодавче регулювання застави земельних ділянок має відбуватись з урахуванням історичного досвіду застави земельних ділянок на українських землях з метою уникнення помилок, допущених в минулому, який засвідчує, що ефективність застави та захист інтересів учасників заставних правовідносин обумовлюється обов’язковістю публічного продажу об’єкту застави у випадку неповернення боргу, справедливим (незалежним) визначенням ціни об’єкту застави, повідомленням всіх осіб про встановлення та припинення застави (принцип публічності) та встановленням відкритої процедури продажу заставлених земельних ділянок.
4. Дослідження сучасного стану правового регулювання земельних заставних правовідносин дозволяє визначити його недоліки та правові проблеми у цій сфері:
4.1. В Україні в межах земельного права, направленого на регулювання всіх правовідносин, об’єктами яких виступають землі, земельні ділянки та права на них, завершується процес формування окремого самостійного правового інституту застави земельних ділянок.
4.2. Правовідносини застави земельних ділянок мають регулюватись ЗК України та спеціальним законом України про заставу земельних ділянок. До земельних заставних правовідносин ЦК України має застосовуватись у субсидіарному порядку лише у випадку відсутності відповідної норми у земельному законодавстві.
4.3. Сучасне іпотечне законодавство України є неповним і неефективним саме через відсутність в ньому земельно-правових норм, які б визначали правовий режим земельних ділянок, обтяжених заставою, земельну правосуб’єктність заставодавців та наслідки недотримання землеохоронного законодавства при використанні обтяженої правом застави земельної ділянки.
4.4. З метою відображення реальної правої природи застави земельних ділянок доцільно внести зміни до ЗК України щодо вилучення правил про заставу земельних ділянок з Глави 20 „Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод”, що входить до Розділу IV „Набуття і реалізація права на землю”, та розміщення їх в Главі 14 „Право власності на землю” та Главі 18 „Обмеження прав на землю”.
4.5. Існує необхідність прийняття спеціального закону про заставу земельних ділянок, розробка якого передбачено цілою низкою законодавчих актів. Цей закон має визначати особливості застави земельних ділянок як природного ресурсу, правовий режим якого продукує спеціальну земельно-правову правосуб’єктність учасників земельних заставних правовідносин.
4.6. З метою забезпечення принципу рівності всіх форм власності доцільно запровадити можливість застави земельних ділянок комунальної та державної власності, за умови, що такі земельні ділянки можуть передаватись у приватну власність. Можливість застави земельних ділянок повинна бути обмежена певними випадками (отримання кредиту у фінансових установах для вирішення нагальних соціальних проблем населення, для розвитку соціальної та інженерно-транспортної структури населеного пункту чи регіону, створення туристичної інфраструктури, будівництва соціального житла, відкриття комунальних чи державних спеціалізованих підприємств, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб населення відповідного регіону), перелік яких має бути вичерпним та закріпленим в законі про заставу земельних ділянок.
4.7. На сьогодні є чинним мораторій на відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, який встановлює повну заборону на відчуження (перехід) права власності на такі земельні ділянки, унеможливлює заставу зазначених земельних ділянок до зняття мораторію, оскільки звернення стягнення на них є неможливим.
Водночас, чинний мораторій не стосується застави земельних ділянок, призначених для здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення підсобного сільського господарства, оскільки ці землі не підпадають під категорію земель, призначених для товарного сільськогосподарського виробництва.
5. Земельні заставні правовідносини характеризуються внутрішньою структурою, змістом, статикою та динамікою свого розвитку. Визначальними, сутнісними характеристиками цих правовідносин є наступні особливості:
5.1. Земельні заставні правовідносини виникають у встановлених законом випадках при наявності відповідної правоздатності заставодавця та заставодержателя на підставі визначених законодавством юридичних фактів та складають собою систему взаємопов’язаних між собою суб’єктивних прав та обов’язків суб’єктів, обумовлених інтересом останніх у задоволенні своїх потреб.
5.2. Земельні ділянки є єдиними об’єктами земельних заставних правовідносин. Права користування чи оренди земельною ділянкою не є об’єктами земельних заставних правовідносин.
5.3. Для земельної ділянки як об’єкту земельних заставних правовідносин характерні такі ознаки природного та правового характеру: 1) частина земної поверхні; 2) наявність встановлених меж; 3) площа; 4) певне місце розташування; 5) цільове призначення у відповідності до категорії земель; 6) правовий режим; 7) зареєстрований у встановленому порядку юридичний титул використання.
5.4. Земельна ділянка і розташовані на ній споруди за чинним законодавством України є окремими самостійними об’єктами правовідносин, тому правила щодо автоматичної застави земельної ділянки і розташованих на ній будівель і споруд можуть мати місце лише у випадку співпадання в одній особі власника земельної ділянки та власника будівель.
5.5. Передбачений в Законі України „Про іпотеку” перелік прав та обов’язків заставодавця не враховує специфіку застави земельних ділянок. Правосуб’єктність заставодавця земельної ділянки охоплює як правомочності, передбачені іпотечним законодавством, так і правомочності, що випливають із земельного законодавства. Штучне розчленування такої правосуб’єктності та вилучення зі сфери контролю заставодержателя широкого кола правовідносин щодо заставленої земельної ділянки, допущене Законом України „Про іпотеку”, негативно впливає на правову захищеність інтересів заставодержателя, та відповідно – на можливість реалізації та захисту його прав.
5.6. Земельні заставні правовідносини виникають, змінюються, припиняються на підставі складних юридичних фактів – складів. Закон України „Про іпотеку” визначає лише первісний юридичний факт, на якому може ґрунтуватись виникнення права застави, а для реального виникнення застави земельних ділянок необхідна наявність певної послідовності юридичних фактів, на підставі яких виникає кожен із видів застави.
6. Державній реєстрації підлягає саме право застави земельної ділянки, встановлене на земельну ділянку, а не договір застави земельної ділянки. Чинне законодавство не містить вимоги щодо обов’язковості державної реєстрації застави земельної ділянки як різновиду прав на землю під загрозою її недійсності.
В Україні на даний час державна реєстрація застави земельних ділянок не здійснюється ні в межах Поземельної книги як складової державного земельного кадастру, як того вимагає ЗК України, ні в Реєстрі прав на нерухоме майно, запровадженому Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, а здійснюється в порядку, визначеному в підзаконному акті – Тимчасовому порядку державної реєстрації іпотек, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 410.
Для поширення практики застосування застави земельних ділянок та підвищення її ефективності першочергове значення має створення дієвої системи державної реєстрації прав на земельні ділянки. Враховуючи первинну роль землі та вторинність створених на ній об’єктів нерухомості, вважаємо, що реєстрація прав на земельні ділянки та об’єкти нерухомості має здійснюватись в межах земельного кадастру в порядку, визначеному спеціальним законом України. Така реєстрація сприятиме, по-перше, реалізації інтересів держави в отриманні достовірної інформації про правовий режим земельних ділянок, по-друге, захисту права власності на землю, по-третє, захисту інтересів потенційних покупців та заставодержателів земельних ділянок, по-четверте, надасть вільний доступ зацікавленим особам до інформації про земельні ділянки.
7. Проведене дослідження дозволяє запропонувати деякі пропозиції щодо напрямків удосконалення правової бази застави земельних ділянок:
7.1. Доцільно на рівні закону закріпити вимогу про те, що лише оборотоздатні земельні ділянки можуть передаватись у заставу. Для цього необхідно внести зміни у ч. 1. ст. 133 ЗК України, виклавши її у такій редакції: „У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать фізичним особам (громадянам України, іноземним громадянам, особам без громадянства) та юридичним особам на праві власності, не виключені з обігу та не обмежені в обороті”. Загальні положення про оборотоздатність доцільно закріпити в ст. 79 ЗК України.
7.2. Порушення заставодавцем земельної ділянки обов’язків, покладених на нього нормами земельного, екологічного, санітарного, містобудівного законодавства може негативно вплинути на реалізацію прав заставодержателя, оскільки правові норми зазначених галузей мають безпосередній вплив на можливість задоволення інтересів заставодержателя. Тому вважаємо необхідним у законі про заставу земельних ділянок закріпити хоча б невичерпний перелік обов’язків заставодавця як землевласника, за здійснення яких заставодавець має нести відповідальність перед заставодержателем, а заставодержатель має бути наділений правом здійснювати перевірку виконання заставодавцем таких обов’язків, а в разі їх невиконання – виконати їх за власні кошти з покладенням на заставодавця обов’язку по відшкодуванню понесених у зв’язку з цим витрат чи достроково звернути стягнення на земельну ділянки.
7.3. Необхідно в законі України про заставу земельних ділянок закріпити право заставодержателя на звернення до суду від власного імені за захистом об’єкту застави від будь-яких посягань та на участь у судовому розгляді спорів, предметом яких прямо чи опосередковано виступають земельні ділянки, обтяжені заставою.
7.4. Порядок реалізації земельної ділянки, обтяженої заставою, з прилюдних торгів має визначатись спеціальним законом про земельні торги та бути єдиним для всіх випадків звернення стягнення на земельні ділянки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття” від 29.11.1994 № 257/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 49. – Ст. 433.
3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. –2002. – № 3-4. – Ст. 27.
4. Земельний кодекс України № 2196-ХІІ в ред. від 13 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 25. – Ст. 354.
5. Водний Кодекс України від 6 червні 1995 р. № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. –2003. – № 40-44. – Ст. 356.
7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
8. Закон України „Про заставу” від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
9. Закон України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 р. №898-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.
10. Закон України „Про оренду землі” в ред. Закону України від 2 жовтня 2003 р. № 1211-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102.
11. Закон України „Про охорону земель” від 19 червня 2003 р. №962-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 349.
12. Закон України „Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.
13. Закон України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. №2456-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №34. – Ст. 502.
14. Закон України „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р. №2029-XII // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 363.
15. Закон України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р. № 1952-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Т. 1. – Ст. 1993.
16. Закон України „Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. №858-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 282.
17. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121-II // Відомості Верховної ради. – 2001. – № 5. – Ст. 30.
18. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в ред. від 30 червня 1999 р. № 784-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42-43. – Ст. 378.
19. Закон України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. № 2181-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
20. Закон України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
21. Закон України „Про оцінку земель” від 11 грудня 2003 року № 1378-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 229.
22. Закон України „Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998 р. № 320-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5. – Ст. 39.
23. Закон України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. № 979-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.
24. Закон України „Про іпотечні облігації” від 22 грудня 2005 р. № 3273-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 16. – Ст. 134.
25. Закон України „Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
26. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
27. Закон України „Про страхування” в ред. від 4 жовтня 2001 р. № 2745-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст. 50.
28. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. № 2235-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
29. Закон України „По оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність” від 12 липня 2001 р. № 2658-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.
30. Закон України „Про фінансовий лізинг” в ред. від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 231.
31. Закон України „Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів” від 19 грудня 2006 р. № 490-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 9. – Ст. 78.
32. Закон України „Про державний земельний кадастр” від 20.03.2007 р. / [Електронний ресурс: „Верховна Рада України”]. / Режим доступу до журн.: // http:// gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=27400.
33. Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 № 107-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 5-8. – Ст. 78.
34. Правила застосування закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, затверджені Постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 року № 247/95-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 26. – Ст. 197.
35. Указ Президента України „Про іпотеку” від 14 червня 1999 р. № 641/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 24. – Ст. 1098.
36. Указ Президента України “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 року. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 3. – Ст. 93.
37. Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки, схвалені Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 986.
38. Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні” від 8 серпня 2002 року № 695/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 32. – Ст. 1508.
39. Указ Президент України „Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14.07.2000 р. № 891/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 1205.
40. Указ Президента України „Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок” від 25.07.2006 р. № 644/2006 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 30. – Ст. 2127.
41. Декрет Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 р. № 7-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 113.
42. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек” від 31 березня 2004 р. № 410 // Офіційний вісник України – 2004. – № 13. – Ст. 896.
43. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою” від 02.04.2002 р. № 449 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 14. – Ст. 753.
44. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна” від 22 грудня 1997 р. № 1448 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2. – С. 42.
45. Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1531 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 42. – Ст. 1941. – С. 144.
46. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – С. 69.
47. Концепція створення національної системи іпотечного кредитування, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. № 559-р // Офіційний вісник України. – 2004. – № 32. – Ст. 2169.
48. Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про утворення Координаційної ради з питань створення системи іпотечного кредитування” від 11.07.2002 р. № 384-р // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 129.
49. Розпорядження Кабінет Міністрів України „Про схвалення Концепції створення національної системи іпотечного кредитування” від 10.08.2004 р. № 559-р // Офіційний вісник України. – 2004. – № 32. – Ст. 2169.
50. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639.
51. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 51. – Ст. 2563.
52. Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. - Ст. 2214.
53. Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затверджена наказом Держкомзему України від 04.05.1999 р. № 43 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 23. – С. 357.
54. Наказ Держкомзему України „Про затвердження тимчасового порядку ведення реєстру земель” від 2 липня 2003 р. № 174 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 31. – Ст. 1652.
55. Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затверджений наказом Держкомзему України від 9 січня 2003 року № 2 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 22. – Ст. 1011.
56. Правила забудови м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 р. № 11/2587 // Хрещатик. – 26.04.2005. – № 60.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

57. Адиханов Ф.Х. Соотношение норм гражданского права и норм земельного права в регулировании земельных отношений в условиях рынка земли / Ф.Х. Адиханов // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 32-39.
58. Азимов Ч.Н. Залоговое право / Азимов Ч.Н. – Х.: РИП “Оригинал”, 1993. – 43 с.
59. Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хореев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности / И.Ю. Аккуратов, Н.М. Коршунов, А.А. Хореев // Государство и право. – 2000. – № 10. – С. 68-72.
60. Аксененок Г.А. Земельные отношения в СССР / Аксененок Г.А. – М., 1958. – 424 с.
61. Алексеев С.С. Об объекте права и правоотношения / С.С. Алексеев // Вопросы общей теории советского права / Под ред. С.Н. Братуся. – М., 1960. – 407 с.
62. Андрейцев В. Земля – основное национальное богатство: правовые аспекты / Володимир Андрейцев // Вестник Антимонопольного комитета Украины. – 2003. – № 5. – С. 17-23.
63. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / Андрейцев В.І. – К.: Знання, 2005. – 445 с.
64. Андрейцев В.І. Земельні правовідносини за чинним Земельним кодексом України: міфи та реальність / В.І. Андрейцев // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 68. – С. 47-51.
65. Андрейцев В.І. Земельно-правові норми і земельно-правові відносини / В.І. Андрейцев // Земельне право / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулініча. – К., 2001. – С. 92-101.
66. Андрейцев В.І. Інтеграція та диференціація об’єктів природноресурсових правовідносин: конституційно-правові аспекти / В.І. Андрейцев // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2006. – Вип. 70-71. – С. 56-65.
67. Андрейцев В.І. Об’єкти земельних правовідносин за новим земельним кодексом / В.І. Андрейцев // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. - № 2. – С. 3-19.
68. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України) / В.І. Андрейцев // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 4. – С. 15-26.
69. Анненков К.Н. Система русского гражданского права / Анненков К.Н. – СПб., 1898. – 415 с.
70. Балюк Г.І. Правові засади вирішення судами спорів, пов’язаних із зверненням стягнення на земельну ділянку (як предмет іпотеки) на вимогу кредитора / Г.І. Балюк, О.В. Єлисєєва // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2004. – Вип. 61. – С. 75-79.
71. Барон Ю. Система римского гражданского права. Кн. ІІІ. Вещные права / Барон Ю. – К., 1888. – 225 с.
72. Бартошек М. Римское право (понятия, термины, определения) / Бартошек М. – М., 1989. – 448 с.
73. Батчимэг Д. Залог как способ обеспечения исполнения кредитных обязательств: автореф. дисс. на соискание науч. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 „Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право” / Д. Батчимэг. – Томск, 1999. – 23 с.
74. Безсмертна Н. Обмеження та обтяження права власності в законодавстві України / Н. Безсмертна // Право України. – 2005. – № 1. – С. 103-105.
75. Благая І. Обмеження права власності (з історії проблеми) / І. Благая // Право України. – 2000. – № 1. – С. 121-124.
76. Благая І. Історія правового інституту застави і сучасність / І. Благая // Право України. – 1999. – № 1. – С. 39-43.
77. Бондар О.Г. Земля як об’єкт права власності за земельним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / О.Г. Бондар. – К., 2005. – 20 с.
78. Бондар О.Г. Правове регулювання угод із земельною нерухомістю: актуальні проблеми / О.Г. Бондар // Держава і право. – 2001. – Випуск 11. – С. 402-405.
79. Бринчук М.М. Комплексность в экологическом праве / М.М. Бринчук // Экологическое право. – 2004. – № 6. – С. 19-28.
80. Будзилович І. Чи можна вважати майном земельну нерухомість України / І. Будзилович, А. Юрченко // Право України. – 1999. – № 11. – С. 45-48.
81. Будилов В.М. Залоговое право России и ФРГ / Будилов В.М. – СПб., 1993. – 273 с.
82. Бусуйок Д.В. Правове регулювання обмежень прав на землю в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / Д.В. Бусуйок – К., 2005. – 20 с.
83. Быстров Г.Е. Залог сельскохозяйственных земель в российском праве ХХ века / Г.Е. Быстров // Государство и право. – 1999. – № 5. – С. 12-26.
84. Василевская Л.Ю. Залог недвижимости по российскому и германскому праву (сравнительно-правовой анализ) / Л.Ю. Василевская // Право и политика. – 2003. – № 5. – С. 59-67.
85. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права / Васьковский Е.В. – СПб., 1896. – 464 с.
86. Виноградова А. Правовое регулирование залоговых отношений на Украине / А. Виноградова // Юридическая практика. – 1996. – № 9-10 (май). – С. 8.
87. Вишневский А.А. Залоговое право / Вишневський А.А. – М.: БЕК, 1995. – 179 с.
88. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми) / Вівчаренко О.А. – Івано-Франківськ, 1998. – 180 с.
89. Гимолеев Р.Р. Залог в системе норм гражданского и земельного законодательства / Р.Р. Гимолеев // Журнал российского права. – 2004. – № 9. – С. 132-135.
90. Глотова О.В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право” / О.В. Глотова. – К., 2003. – 20 с.
91. Головин Ю. Земля как предмет залога в России / Ю. Головин // Российская юстиция. – 1997. – № 9. – С. 23-24.
92. Головин Ю. Ипотека: из Древней Греции в Россию / Ю. Головин // Российская юстиция. – 1996. – № 11. – С. 31-32.
93. Гончаренко М.Б. Речові права на нерухомість: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / М.Б. Гончаренко. – Харків, 1999. – 17 с.
94. Горемыкин В.А. Залог земельных участков / В.А. Горемыкин // Финансы. – 1996. – № 6. – С. 51-56.
95. Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. 1.– М., 1995. – 171 с.
96. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран [ред. М.И. Кулагин]. – М., 1986. – 384 с.
97. Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права / Гревцов Ю.И. – Ленинград, 1987. – 128 с.
98. Гринько С. Закон України „Про державну реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обмежень”: замість коментарю / С. Гринько // Вісник Антимонопольного комітету України. – 2005. – № 2. – С. 41-49.
99. Гринько С. Закон України „Про державну реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обмежень”: замість коментарю / С. Гринько // Вісник Антимонопольного комітету України. – 2005. – № 3. – С. 44-48.
100. Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: монографія / Гринько С.В. – К., 2004. – 172 с.
101. Гришаев С.П. Практика применения залогового законодательства в России и за рубежом / Гришаев С.П. – М., 1992. – 130 с.
102. Грищук Н.В. Про розвиток інституту іпотеки в Україні на прикладі законодавства Німеччини / Н.В. Грищук // Держава і право. – 2002. – Випуск 17. – С. 332-336.
103. Грось Л.А. О сопоставлении понятий "гражданское законодательство", "гражданское право" и "земельное законодательство" и вещных правах на земельные участки / Л.А. Грось // Журнал российского права. – 2002. – № 9. – С. 42-51.
104. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: монографія / Гуревський В.К. – Одеса: Астропринт, 2000. – 136 с.
105. Дернбург Г. Пандекты / Дернбург Г. / под ред. Мейндорфа А.Ф. – СПб., 1905. – 496 с.
106. Дудин А.П. Объект правоотношения (вопросы теории) / Дудин А.П. – Саратов, 1980. – 81 с.
107. Дякович М.М. Цивільно-правові аспекти забезпечення майнових інтересів заставодержателя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 „Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / М.М. Дякович. – К., 2003. – 20 с.
108. Екологічне право. Особлива частина: підручник: повний академ. курс / За ред. В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
109. Енциклопедія українознавства / Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові. Т. 2. – Львів, 1993. – 640 с.
110. Етимологічно-семантичний словник української мови / За ред. Ю. Мулика-Луцика. Т. 2. – Вінніпег, 1982. – 400 с.
111. Євдокимов М.О. Технічний звіт:“Реформа сільськогосподарської землі в країнах Центральної і Східної Європи (Молдова, Угорщина, Польща)” / Євдокимов М.О. – К.: Держкомзем, Управління нормативно-правового забезпечення регулювання земельних відносин, 2002. – 18 с.
112. Єлісєєва О.В. Припинення права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Єлисєєва О.В. – К., 2006. – 240 с.
113. Єрмоленко В. Земельні ресурси в майновому обороті / В. Єрмоленко // Право України. – 2004. – № 6. – С. 43-46.
114. Завидов Б. Залог – один из способов обеспечения обязательств / Б Завидов, Н. Курцев // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С. 14-16.
115. Загорулько Е.А. К вопросу о принципах залога / Е.А. Загорулько // Проблеми законності. – 2001. – Випуск 48. – С. 55-62.
116. Заєць О.І. Правосуб’єктність громадян у процесі приватизації земель: проблеми правового забезпечення / О.І. Заєць // Антологія розвитку правової думки (еколого-соціальні аспекти): Наукові статті. Част. 2. – К., 2006. – С. 209 -211.
117. Заєць О.І. Розвиток сучасної правничої думки про право власності на природні ресурси та комплекси в Україні / О.І. Заєць // Вісник Київського національного університету