ЗМІСТ ТА МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ___________________________________________________________
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ТА МЕЖ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ __________________________________________________________
1.1. Історіографічний огляд літератури _________________________________
1.2. Поняття та зміст права приватної власності на землю__________________
1.3. Правовий режим як спеціальний порядок регулювання відносин власності на землю ___________________________________________________________
1.4. Межі здійснення права приватної власності на землю _________________
1.5. Поняття та види обмежень права приватної власності на землю _________
Висновки до Розділу 1 _______________________________________________
3

11
11
30

47
72
109
130
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ ___________
2.1. Нормативні обмеження права приватної власності на землю ____________
2.2. Вимоги добросусідства як нормативні обмеження при здійсненні права власності на землю __________________________________________________
2.3. Обтяження земельних ділянок _____________________________________
Висновки до Розділу 2 _______________________________________________

135
135

144
161
173
ВИСНОВКИ _______________________________________________________
176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ______________________________ 186

ВСТУП

Актуальність теми. Право власності є одним з найбільш важливих інститутів для будь-якої правової системи, правове регулювання відносин власності визначає зміст та спрямованість правового регулювання суспільних відносин в цілому. Таке регулювання в значній мірі обумовлене властивостями та суспільною важливістю самого об’єкта власності. Земля як основне національне багатство завжди перебувала під особливою охороною держави. В результаті суспільних змін, що відбулись в нашій державі, право приватної власності на землю отримало своє визнання та закріплення в чинній Конституції України. Виникає питання, наскільки широкою є свобода власника землі, якими повноваженнями він наділений, як визначити межі його свободи.
Питанням земельно-правових відносин завжди приділялась велика кількість наукових досліджень та навчальної літератури. Проте в радянську добу, в умовах виключної державної власності на всі природні ресурси, питання про приватну власність на землю взагалі не розглядалось, досліджувались інші аспекти земельних відносин. Крім того, для правової науки того періоду характерною була підвищена увага до усуспільнених форм власності, питання особистої (індивідуальної) власності розглядались через призму тогочасної ідеології і досліджувались в меншій мірі.
На сьогоднішньому етапі дослідженню відносин власності на землю приділяється значна увага. Так, питання про зміст права власності на землю та його здійснення досліджувались в дисертаціях В.К. Гуревського, А.В. Луняченка, Л.П. Заставської, О.Г. Бондара, Д.В. Бусуйок, монографіях В.В. Носіка, І.І. Каракаша, О.А. Вівчаренка та інших, а також багатьох наукових статтях, колективних працях та підручниках.
У межах цивілістичної науки питання змісту та меж здійснення права приватної власності висвітлювались у працях О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Я.М. Шевченко та інших, в кандидатських дисертаціях ці питання досліджували Н.В. Безсмертна, І.Ф. Севрюкова, О.О Михайленко, М.Б. Гончаренко, О.В. Розгон, М.О. Стефанчук.
Водночас вивчення новітньої літератури дає підстави зробити висновок про відсутність комплексного дослідження щодо змісту та меж здійснення права приватної власності на землю в Україні. Наявні дослідження або присвячені більш широкому колу проблем та лише в загальному торкаються цих питань, або висвітлюють інші аспекти відносин власності на землю. Крім того, частина праць, в яких досліджувались як питання права приватної власності в цілому, так і права приватної власності на землю, певною мірою втратили свою актуальність через зміни в законодавстві, зокрема з прийняттям чинних Цивільного та Земельного кодексів України. Таким чином, питання про зміст та межі здійснення права приватної власності в Україні залишається актуальним. Вказані обставини обумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження та визначили його структуру.
Теоретичну базу дослідження, основу, на якій сформовані викладені в дисертації висновки і пропозиції, склали праці сучасних українських та зарубіжних вчених В.І. Андрейцева, О.М. Вовк, А.П. Гетьмана, О.В. Дзери, І.О. Іконицької, В.В. Костицького, О.С. Колбасова, Н.С. Кузнєцової, П.Ф. Кулинича, І.І. Каракаша, М.І. Краснова, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, В.В. Петрова, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка, М.В.Шульги, В.В. Янчука.
Також було враховано положення праць Д.В. Бусуйок, О.А. Вівчаренка, В.К. Гуревського, В.К. Камишанського, О.В. Розгон, В.Є. Рубаника, К.І. Скловського, роботи представників російської дореволюційної цивілістики (В.І. Курдиновського, К.П. Побєдоносцева, Й.О. Покровського, В.І. Синайського, Г.Ф. Шершеневича, Д.І. Мейєра), радянської правової думки (зокрема А.В. Венедиктова, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.С. Іоффе, Р.О. Халфіної) та ін.
Зміст роботи обумовив необхідність вивчення чинного законодавства України, а також деяких іноземних (Німеччини, Італії, Швейцарії) та пострадянських держав (Російської Федерації, Білорусі, Молдови, Грузії).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджене з планом науково-дослідної роботи Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол Вченої ради університету № 2 від 04.10.2000 року).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення змісту права приватної власності на землю в Україні, обсягу та меж реалізації правомочностей власника земельної ділянки, а також можливостей та напрямів вдосконалення правового регулювання з даного питання.
Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання:
– визначити обсяг повноважень власника земельної ділянки;
– дослідити особливості землі як об’єкта права приватної власності та їх вплив на здійснення права приватної власності на землю;
– з’ясувати можливість визначення меж здійснення права приватної власності на землю, а також дослідити існуючі обмеження щодо здійснення даного права, здійснити їх класифікацію;
– дослідити межі правомірного здійснення права приватної власності на землю;
– обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює відносини щодо здійснення права приватної власності на землю.
Об’єктом дослідження є правові відносини, пов’язані з здійсненням власником права приватної власності на землю в Україні.
Предметом дослідження є законодавство України та інших країн щодо здійснення права приватної власності на землю, юридична практика, а також праці вітчизняних та зарубіжних науковців з даного питання.
Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були засто-совані такі методи наукового пізнання як історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші. Так, історичний метод використано при дослідженні відмінностей у регулюванні відносин власності в різні історичні періоди, вивченні розвитку правової думки та еволюції наукових концепцій. За допомогою формально-логічного методу здійснювалось уточнення змісту використаних в законодавстві та наукових джерелах понять, формулювання власних визначень, зокрема, права приватної власності на землю, правового режиму землі, формування ознак того чи іншого явища, здійснення класифікацій, в тому числі класифікації обмежень права приватної власності на землю. У процесі роботи над дисертацією системно-структурний метод використовувався при вивченні положень законодавства, що регулюють відносини власності на землю. Зокрема, при досліджені єдності і погодженості правових норм, що регулюють дані відносини, проте містяться в різних нормативно-правових актах; при виявленні та розв’язанні суперечностей (юридичних колізій), а також подоланні прогалин в чинному законодавстві; при тлумаченні положень законодавства. Порівняльний метод широко застосовувався при дослідженні розбіжностей у поглядах різних авторів з питань, що досліджувались у цій роботі; при вивченні різних підходів щодо вирішення таких питань; при порівняльному співставленні законодавства різних держав щодо здійснення права приватної власності на землю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці земельного права України комплексно досліджено зміст та межі здійснення права приватної власності на землю.
Проведене дослідження дозволило сформулювати наступні висновки та положення, що виносяться на захист:
1. Одержало подальший розвиток положення, що за своїм змістом право приватної власності на землю становить сукупність всіх можливих правомочностей власника, спрямованих на задоволення та захист пов’язаних з його земельною ділянкою інтересів, які в найбільш загальному вигляді можна представити як правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.
2. Удосконалено поняття правового режиму земель як встановленого законодавством окремого порядку нормативного правового регулювання відносин щодо їх використання, що виражається в застосуванні певного поєднання уповноважень, зобов’язань, заборон та заохочень, яке визначає особливості змісту та спрямованості такого регулювання.
3. Аргументовано, що межі здійснення права приватної власності на землю слід розглядати як правові рамки, що визначають обсяг свободи власника щодо використання наданих йому суб’єктивним правом можливостей, існування яких обумовлено обов’язком власника дотримуватись при здійсненні права власності вимог законодавства, а також не порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Межі здійснення права приватної власності на землю існують об’єктивно та обумовлюються існуванням конкретних обставин (обмежень), що в своїй сукупності визначають ці межі.
4. Обґрунтовано висновок про те, що під зловживанням правом приватної власності на землю як перевищенням меж його здійснення слід розуміти таке використання земельної ділянки, при якому заподіюється шкода іншим особам і при цьому чітко не виражена перевага інтересів власника та не виправдана необхідність його дій. Можливості власника земельної ділянки щодо її використання поширюються до тієї міри, доки у нього будуть зберігатись пов’язані з його правом охоронювані законом інтереси.
5. Вперше запропоновано визначення обмежень права приватної власності на землю як конкретних, об’єктивно існуючих обставин (правові приписи, речові права на чуже майно, зобов’язальні права, публічні обтяження), що звужують свободу власника земельної ділянки, позбавляючи його можливості здійснювати окремі свої повноваження в повній мірі чи частково.
6. Вперше сформульовано та обґрунтовано класифікацію обмежень права приватної власності на землю, що ґрунтується на поділі усіх існуючих обмежень за правовою природою та рівнем правового регулювання.
Згідно даної класифікації обмеження права приватної власності на землю поділяються на наступні види:
- нормативні обмеження права приватної власності на землю:
- загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності;
- загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на землю;
- спеціальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на окремі категорії та види земель.
- обтяження земельних ділянок:
- приватні обтяження земельних ділянок;
- речові права на чужі земельні ділянки;
- зобов’язальні права інших осіб щодо земельних ділянок.
- публічні обтяження земельних ділянок.
- обтяження, що виникають щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок;
- обтяження, що виникають щодо всього майна визначених суб’єктів, включаючи земельні ділянки.
7. Аргументовано, що встановлені земельним законодавством правила про добросусідство є нормативними обмеженнями щодо здійснення прав на землю, які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. З метою вдосконалення правового регулювання земельних відносин добросусідства запропоновано викласти в новій редакції статті 103, 104 та 105 Земельного кодексу України.
8. Вперше запропоновано визначення, що обтяженнями земельних ділянок як видом обмежень права власності на землю виступають обставини, які носять індивідуальний (ненормативний) характер та звужують визначені законодавством межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані:
а) у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання та розв’язання питань, пов’язаних з правом власності в цілому та правом власності на землю зокрема;
б) у правотворчій сфері – при удосконаленні положень чинного законодавства, що регулює відносини власності на землю;
в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації при розгляді питань про зміст повноважень власників земельних ділянок та межі їх здійснення, а також недопущення зловживання правом власності на землю і дотримання вимог добросусідства;
г) у навчальному процесі – при викладанні курсу “Земельне право” для одержання необхідних знань, їх розширення і поглиблення, а також при підготовці навчальної літератури.
Апробація результатів дисертації. Висновки, положення та рекомендації, які містяться у даній роботі доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях:
– науково-практична конференція “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (Івано-Франківськ, 3 – 4 жовтня 2002 року);
– регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року);
– міжрегіональна науково-практична конференція “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 року);
– регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 року);
– ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, 13 квітня 2007 року);
Публікації. Основні результати дослідження викладені автором у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України та в п’яти збірниках матеріалів наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Під правом приватної власності на землю слід розуміти найбільш повне право особи на земельну ділянку, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Для розуміння права власності на землю важливе значення має не стільки наявність певного визначення, скільки вказівка на його основні ознаки, властивості: повнота права власності; абсолютний характер; виключність; еластичність; безстроковість; способи, підстави і порядок виникнення права власності визначаються законом; спеціальний характер права власності на землю. В цілому, визначення поняття права приватної власності на землю повинно здійснюватись в контексті загального визначення права власності, розробленого в межах цивілістичної науки, з застереженням про особливий характер об’єкта цього права – земельної ділянки, що обумовлює спеціальне правове регулювання даних відносин та обмежений характер права власності на землю.
2. За своїм змістом право приватної власності на землю надає власнику земельної ділянки можливості у встановлених законодавствам межах вчиняти будь-які дії щодо задоволення та захист своїх інтересів, вичерпний перелік яких неможливо позитивно визначити. Дане право є найбільш повним правом, що його особа може мати на земельну ділянку як майно і включає в себе сукупність всіх можливих правомочностей власника. Створення детального переліку правомочностей власника вважаємо недоцільним у зв’язку з неможливістю формування такого вичерпного переліку та ставимо під сумнів його практичну корисність. Закріплена в статті 317 Цивільного кодексу України та статті 78 Земельного кодексу традиційна “тріада правомочностей” власника не відображає в повній мірі змісту цього права і повинна розглядатись як така, що в найбільш загальному вигляді вказує на повноваження власника щодо вчинення власних дій. В зв’язку з цим також некоректним слід вважати вміщення в статті 90 Земельного кодексу України вичерпного переліку прав власників земельних ділянок.
3. Під правовим режимом земель слід розуміти встановлений законодавством окремий порядок нормативного правового регулювання відносин щодо їх використання, що виражається в застосуванні певного поєднання уповноважень, зобов’язань, заборон та заохочень, яке визначає особливості змісту та спрямованості такого регулювання. Встановлення спеціальних правових режимів для певних категорій та видів земель в межах єдиного правового регулювання відносин власності на землю обумовлене ступенем залучення цих земель до господарського обігу та необхідністю диференційованого підходу щодо правового регулювання відносин, пов’язаних з їх використанням та охороною.
Встановлення певного правового режиму щодо земель не скасовує суб’єктивного права приватної власності на землю і не змінює його суті, воно залишається найбільш повним правом, яке особа відповідно до законодавства може мати на землю (земельну ділянку) як майно.
Специфічні властивості землі обумовили комплексний характер правового регулювання відносин власності на неї та закріплення у законодавстві спеціальних правових режимів не лише для землі в цілому, але й для окремих земель (земельних ділянок), залежно від їх належності до певної категорії та виду земель.
4. Правове регулювання відносин власності на землю здійснюється нормами різних галузей права і носить комплексний міжгалузевий характер. У вказаних відносинах необхідно розмежування цивілістичні аспекти щодо власності на землю як майно та інші аспекти, обумовлені одночасним виконанням землею ряду функцій в суспільному житті, зокрема еколого-правові щодо використання і охорони земель як природного ресурсу. Передача земель у приватну власність не означає їх вилучення з числа об’єктів державного управління в сфері охорони довкілля.
Поєднання публічно-правових та приватно-правових засад при регулюванні відносин приватної власності на землю полягає у застосуванні загально-дозвільного типу правового регулювання щодо здійснення власником свого права у межах наданої йому свободи та спеціально-дозвільного типу - щодо виконання власником приписів норм, які визначають межі здійснення права приватної власності на землю та юридичні обов’язки власника землі, а також здійснення державного управління в сфері використання та охорони земельних ресурсів.
При здійсненні правового регулювання відносин приватної власності на землю, поряд з положеннями Конституції України, перевагу у застосуванні над іншими нормами мають норми екологічного права, що обумовлено пріоритетом вимог екологічної безпеки в даних відносинах. Нормами адміністративного права можуть встановлюватись додаткові вимоги чи обмеження в сфері власності на землю, проте їх положення не можуть суперечити положенням Земельного кодексу України та вимогам екологічного характеру. Норми земельного права щодо регулювання відносин власності на землю є спеціальним і мають перевагу у застосуванні щодо норм цивільного права та відповідних галузевих нормативно-правових актів, що регулюють відносини власності на землю при використанні окремих природних ресурсів. Застосування норм цивільного права проявляється у використані положень (понятійного апарата, принципів і норм) цивільного права до врегулювання тих відносин власності на землю, які не врегульовані нормами екологічного, земельного та інших галузей природоресурсного права і носять приватно-правовий характер, тобто характеризуються юридичною рівністю, вільним волевиявленням та майновою самостійністю їх учасників.
5. Межі здійснення права приватної власності на землю виступають як правові рамки, що визначають обсяг свободи власника щодо використання наданих йому суб’єктивним правом можливостей, існування яких обумовлено обов’язком власника дотримуватись при здійсненні права власності вимог законодавства, а також не порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб.
Законодавством не встановлено чітких та єдиних меж здійснення суб’єктивного права приватної власності на землю, більш чітко можна говорити про конкретні обставини, що обмежують свободу власника щодо використання належної йому земельної ділянки. Межі здійснення певного права приватної власності на землю визначаються сукупністю обмежень даного права як конкретних, об’єктивно існуючих обставини (правових приписів, речових прав на чуже майно, зобов’язальних прав, публічних обтяжень), що звужують свободу власника земельної ділянки, позбавляючи його можливості здійснювати окремі свої повноваження в повній мірі чи частково.
Встановлені законодавством межі здійснення суб’єктивного права приватної власності на землю за сферою дії та ступенем узагальнення виступають як ієрархічна структура, яку складають:
1) загальні межі здійснення права приватної власності (визначаються положеннями конституційного та цивільного права щодо здійснення права власності в цілому, зокрема статей 13, 14, 41 Конституції України, а також статей 3, 13, 319 та інших Цивільного кодексу України);
2) загальні межі здійснення права приватної власності на землю (визначаються загальними положеннями земельного та екологічного права щодо здійснення права власності на земельні ресурси, зокрема положеннями статей 5, 91, 103-109, 167, 168 та інших Земельного кодексу України, розділу ХІ Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” та ін.);
3) спеціальні межі здійснення права власності на землю, встановлені щодо окремих категорій та видів земель (визначаються положеннями земельного, екологічного, а також адміністративного права, якими встановлюються спеціальні правові режими земель).
Індивідуальні межі щодо здійснення кожного конкретного суб’єктивного права приватної власності на землю визначаються обставинами ненормативного характеру (обтяженнями земельної ділянки), до яких належать речові права на чуже майно, зобов’язальні права інших осіб, а також публічні обтяження земельних ділянок.
6. При визначенні крайніх меж здійснення суб’єктивного права приватної власності на землю слід враховувати право власника задовольняти при цьому свої законні інтереси і його відповідний обов’язок не порушувати законні інтереси інших осіб. Свобода власника земельної ділянки щодо її використання поширюється до тієї міри, доки у нього будуть зберігатись пов’язані з його правом охоронювані законом інтереси.
Охоронюваний законом інтерес у відносинах власності на землю слід розглядати як зумовлений загальним змістом законодавства і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві власності дозвіл власнику щодо всебічного використання належної йому земельної ділянки, який є самостійним об’єктом правового захисту і надається власнику з метою задоволення його потреб. Сутність його полягає у простому юридичному дозволі, що відображений у суб’єктивному праві власності або випливає із цього права, який надає певну свободу дій та право на захист. На відміну від суб’єктивного права, законний інтерес (охоронюваний законом інтерес) не забезпечується юридичними обов’язками інших осіб та не передбачає чіткого визначення виду і міри можливої поведінки.
Визнання за власником земельної ділянки охоронюваного законом інтересу, пов’язаного з наявністю суб’єктивного права власності, розширює коло відносин, в яких він може брати участь при здійсненні свого права, користуючись правовим захистом.
7. Під зловживанням правом приватної власності на землю як перевищенням меж його здійснення слід розуміти таке використання земельної ділянки, при якому заподіюється шкода іншим особам і при цьому чітко не виражена перевага інтересів власника та не виправдана необхідність його дій.
Зловживання правом власності являє собою особливий вид правопорушення, який пов’язаний з обранням власником недопустимих форм реалізації належного йому права. Законодавством закріплено презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи при здійсненні нею її прав, тому питання про наявність зловживання правом у діях особи повинне вирішуватись у судовому порядку, що дає можливість вирішити питання про межі здійснення права приватної власності на землю в певному конкретному випадку.
Зловживання правом власності на землю у формі умисного спричинення шкоди іншій особі (шикана) має місце не лише при наявності мети спричинення шкоди іншим особам, але і за умови задоволення певних інтересів власника, якщо вони очевидно є менш значними, ніж порушувані при цьому права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Зловживання правом в інших формах має місце за умови порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб умисними чи необережними діями, що суперечать принципам розумності, справедливості та добросовісності. Справедливість, добросовісність та розумність виступають як оціночні категорії, критерії щодо визначення правомірності поведінки особи в конкретній ситуації.
8. Обмеження права приватної власності на землю є достатньо чисельними та різноманітними за своєю правовою природою. В літературі не вироблено єдиного підходу щодо їх класифікації, окремими авторами пропонується водночас використовувати декілька таких класифікацій.
Дисертант пропонує використовувати єдину загальну класифікацію, котра б охоплювала всі існуючі обмеження права приватної власності на землю та відображала їх відмінності за правовою природою. Така класифікація повинна здійснюватись з врахуванням в тій чи іншій мірі таких критеріїв обмежень як: 1) порядок встановлення; 2) сфера дії; 3) інтереси, в яких вони встановлюються; 4) наявність волевиявлення власника; 5) необхідність спеціальної реєстрації.
Згідно запропонованої класифікації обмеження права приватної власності на землю поділяються на дві основні групи:
1) нормативні обмеження права приватної власності на землю;
2) обтяження земельних ділянок.
В складі нормативних обмежень права приватної власності на землю окремими групами необхідно виділяти:
- загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності;
- загальні нормативні обмеження щодо здійснення права приватної власності на землю;
- спеціальні нормативні обмеження щодо здійснення права власності на окремі категорії та види земель.
Обтяження земельних ділянок слід розділяти на:
- приватні обтяження земельних ділянок;
- публічні обтяження земельних ділянок.
Серед приватних обтяжень земельних ділянок необхідно розрізняти:
- речові права на чужі земельні ділянки;
- зобов’язальні права інших осіб щодо земельних ділянок.
Серед публічних обтяжень земельних ділянок необхідно розрізняти:
- обтяження, що виникають щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок;
- обтяження, що виникають щодо всього майна визначених суб’єктів, включаючи земельні ділянки.
9. Нормативними обмеженнями права приватної власності на землю виступають положення законодавства, якими імперативно встановлено межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки. Суттєвими їх ознаками виступає те, що вони обумовлюють звуження свободи власника, формально-визначені за своїм змістом через закріплення в нормативно-правових актах виключно рівня закону, встановлюються в імперативному порядку виходячи з публічних інтересів, поширюються на невизначене коло відносин приватної власності на землю.
Такі обмеження права позбавляють власника можливості здійснювати певні свої правомочності в повній мірі чи частково, вилучення із змісту права тих чи інших правомочностей власника при цьому не відбувається. В свою чергу, усунення законодавчих обмежень веде до зростання обсягу правомочностей власника, сам же їх склад залишається незмінним.
Нормативні обмеження права приватної власності на землю за своїм змістом можуть бути негативними (зобов’язують власника утримуватись від певних дій) або позитивним (полягати в обов’язку власника терпіти певні дії з боку інших осіб). Проте в жодному разі вони не можуть розглядатись як такі, що зобов’язують власника вчиняти позитивні дії на користь інших осіб чи як такі, що надають іншим особам які-небудь самостійні права на чужу земельну ділянку.
10. Положення законодавства, що регулюють питання добросусідства у земельних відносинах, є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю, які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Добросусідство виступає як правовий інститут, покликаний забезпечувати погодження інтересів власників (землекористувачів) при використанні земельних ділянок, між якими може виникнути двосторонній вплив.
Положеннями про добросусідство регулюються відносини щодо розмежування сусідніх володінь, а також щодо усунення безпосередніх та опосередкованих впливів на сусідні володіння. Найбільш проблемним є питання врегулювання опосередкованих впливів, що можуть здійснюватись на сусідні земельні ділянки. Виходячи з положень чинного законодавства, такі впливи поділяються на допустимі (такі, що завдають допустимі незручності), надмірні (завдають незручності, що виходять за допустимі межі) та неприпустимі (такі, що взагалі перешкоджають використання сусідніх земельних ділянок за цільовим призначенням).
Критерієм неприпустимості опосередкованого шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку виступає неможливість її використання за цільовим призначенням. Для визначення допустимості чи надмірності опосередкованого впливу на сусідні володіння (земельні ділянки), в чинному законодавстві використано такий критерій як “завдання найменше незручностей”, що, на думку дисертанта, не дає можливості належним чином регулювати дані відносини.
З метою вдосконалення правового регулювання відносин добросусідства дисертантом пропонується внести наступні зміни до законодавства:
- внести зміни до пункту 1 статті 103 Земельного кодексу України, виклавши в такій редакції: “Власник земельної ділянки (землекористувач) не може заборонити здійснення впливу на своє володіння з сусідньої ділянки газом, парою, запахом, кіптявою, димом, шумом, теплом, вібрацією або іншим подібним чином, якщо такий вплив є незначним та не заважає користуватися земельною ділянкою або ж є значним, але зумовлений звичайним використанням іншої земельної ділянки і його не може бути усунуто економічно обґрунтованими заходами.”;
- статтю 103 Земельного кодексу України доповнити пунктом такого змісту: “Власник земельної ділянки (землекористувач) має право на отримання компенсації в грошовій чи іншій формі незручностей, що завдаються внаслідок впливу від використання сусідніх земельних ділянок, якщо такий вплив виходить за нормально допустимі для даних умов межі і спричиняє надмірні незручності”;
- статтю 104 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: “Власник земельної ділянки (землекористувач) має право вимагати в судовому порядку заборони діяльності на сусідній земельній ділянці, що призводить чи може призвести в майбутньому до здійснення неприпустимого впливу на інші земельні ділянки або до спричинення йому надмірних незручностей, які виходять за нормально допустимі для даних умов межі (шкідливий вплив на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше). До вирішення в судовому порядку питання про можливість та умови продовження такої діяльності, її здійснення забороняється.”
- статтю 105 Земельного кодексу України викласти в такій редакції: “При проникненні коренів і гілок дерев (кущів) з однієї земельної ділянки на іншу, що є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням, власник чи землекористувач такої земельної ділянки має право самостійно їх відрізати з наступним відшкодуванням власником цих дерев (кущів) понесених витрат, якщо останній у розумний строк не виконає вимогу обрізати такі корені чи гілки.”
11. Під обтяженнями земельних ділянок слід розуміти обставини, що носять індивідуальний (ненормативний) характер та звужують визначені законодавством межі свободи власника щодо використання належної йому земельної ділянки. Їх ненормативний характер проявляється у тому, що такі обтяження, на відміну від законодавчих обмежень, виникають (встановлюються) щодо окремо визначених (індивідуалізованих) земельних ділянок на підставі волевиявлення власника (правочинів) або індивідуально-правових актів, які приймаються (видаються) уповноваженими органами. Обтяження земельних ділянок виступають окремим видом обмежень суб’єктивного права власності на землю і характеризуються тим, що водночас обтяжують земельну ділянку як майно та обмежують здійснення права власності на неї. Також необхідно відзначити існування конкуренції (пріоритету) між обтяженнями та необхідність їх спеціальної (державної) реєстрації, що теж відрізняє їх від законодавчих обмежень.
До обтяжень земельних ділянок відносяться речові права на чуже майно та зобов’язальні права інших осіб як приватні обтяження, що встановлюються за волею власника і передбачають надання іншим особам прав на земельну ділянку, а також публічні обтяження (податкова застава, заборона відчуження, арешт тощо), що встановлюються у публічно-правовому порядку незалежно від волі власника і відображають саме суспільні інтереси, не надаючи іншим особам самостійних прав на чуже майно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву: круглый стол журнала „Государство и право” // Государство и право. – 1998. - № 7. - С. 20-42.
2. Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву: круглый стол журнала „Государство и право” // Государство и право. – 1998. - № 8. - С. 39-70.
3. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве / Александр Васильевич Малько. – С.-Пб., 1998. - 250 с.
4. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве // Теория государства и права. Курс лекций / [Байтин М.И., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М и др.]; под. ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – С. 634-646.
5. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве / Александр Васильевич Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2003. - 250 с.
6. Алексеев С.С. Право на пороге нового тисячелетия / Сергей Сергеевич Алексеев. – М.: Статут, 2000 - 256 с.
7. Алексеев С.С. Теория права / Сергей Сергеевич Алексеев. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 320 с.
8. Алексеев С.С. Собственность – право - социализм: полемические заметки / Сергей Сергеевич Алексеев. - М., Юрид. лит., 1989.- 137 с.
9. Алексеев С.С. Общие позволения и общие запреты в советском праве / Сергей Сергеевич Алексеев. - М., 1989.- с. 186. – 288 с.
10. Тихомиров Ю.А. Закон. Стимулы. Экономика / Юрий Александрович Тихомиров. - М., 1989. – 272 с.
11. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник / Юрий Александрович Тихомиров. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 496 с.
12. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права і держави: посібник / Петро Мойсейович Рабинович. – Бородянка, 1993. – 172 с.
13. Рабинович П.М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) / П.М. Рабинович // Вісник Академії правових наук України. – 1996. - № 6. – С. 5-13.
14. Рабинович П. Обмежування прав людини: загальнотеоретична характеристика / П.М. Рабинович, І.М. Панкевич // Юридична Україна. – 2003. - № 8. – С. 9-14.
15. Приходько И.М. Ограничения в российском праве (проблемы теории и практики): автореф. дис. на соиск науч. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.01 / И.М. Приходько. – Саратов, 2002. – 21 с.
16. Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.01 / І.М. Панкевич. – Львів, 2000. – 20 с.
17. Теория государства и права. Курс лекций / [Байтин М.И., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М и др.]; под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М. Юристь, 1997. – 672 с.
18. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій. Навч. посіб. для юр. фак. вузів / Володимир Олександрович Котюк. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
19. Кравчук М.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для підготовки до державного іспиту / Микола Володимирович Кравчук. – Тернопіль, 1999. – 114 с.
20. Теория государства и права / [общ. ред. Крылова А.А.]. – 2-е изд., перераб. и доп. – Л.: ЛГУ, 1987. – 550 с.
21. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / Скакун О.Ф. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.
22. Червонюк В.И. Теория государства и права: учебное пособие / Владимир Иванович Червонюк. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 256 с.
23. Проблемы теории государства и права: учебное пособие / [Марченко М.Н, Лейст О.Э., Попков В.Д. и др.]; под ред. М.Н. Марченко. – М.: Юристъ, 2005. - 656 с.
24. Малиновский А.А. Злоупотребление правом / Малиновский А.А. – М., 2000. – 100 с.
25. Хміль М.М. Принцип недопустимості зловживання правом (теоретико-правові аспекти): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.01 / М.М. Хміль. – Х., 2005. – 20 с.
26. Исмагилов Р.Р. Злоупотребление правом или право злоупотребления / Р.Р. Исмагилов // Право и политика. - № 7. – 2000. – С. 15-23.
27. Зайцева С.Г. Злоупотребление правом. К вопросу о пределах осуществления права / С.Г. Зайцева // Юрист. - № 7. – 2002. – С.16-18.
28. Зайцева С.Г. К вопросу о злоупотреблении правом путем создания ситуаций с “легальной видимостью” / С.Г. Зайцева // Юрист. - № 3. – 2001. – С. 7-9.
29. Зайцева С.Г. Трансформация правовой категории “злоупотребление правом” в категорию права / С.Г. Зайцева // Юрист. - № 11. – 2002. – С. 19-23.
30. Зайцева С.Г. Злоупотребление правом. К вопросу о соотношении слова и понятия / С.Г. Зайцева // Юрист. - № 2. – 2002. – С. 2-5.
31. Зайцева С.Г. Злоупотребление правом. К вопросу о соотношении слова и понятия / С.Г. Зайцева // Юрист. - № 1. – 2002. – С. 2-3.
32. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве / Семен Викторович Михайлов. – М.: Статут, 2002. - 205 с.
33. Дождев Д.В. Римское частное право: учебник для вузов / Дмитрий Вадимович Дождев. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2002. – 784 с.
34. Бартошек М. Римское право (понятия, термины, определения): пер. с чешск / Милан Бартошек. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
35. Иоффе О.С. Основы римского гражданского права / Иоффе О.С., Мусин В.А. – Л.: Изд. Ленинград. ун., 1974. – 155 с.
36. Покровский И.А. История римского права / Иосиф Алексеевич Покровський. – СПб.: Издательско-торговый дом “Летний сад”, 1998. – 560 с.
37. Римское частное право: учебник / [Перетерский И.С., Краснокутский В.А., Нивицкий И.Б. и др.]; под ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. – М.: Юриспруденция, 2000. – 448 с.
38. Новицкий И.Б. Римское право / Новицкий И.Б. – Изд. 5-е, стереотипное. – М.: Ассоциация “Гуманитарное знание”, 1994. – 245 с.
39. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: учеб. пособие для студентов юр. вузов и факультетов / Апанас Андронович Подопригора. – 2-е изд., перераб. – К.: Вентури,1995. –288 с.
40. Санфилиппо Ч. Курс римского частного права / Чезаре Санфилиппо. – М.: БЕК, 2002. – 400 с.
41. Савельев В.А. Юридическая концепция собственности в Древнем Риме и современность / В.А. Савельев // Государство и право. - 1990. - № 8. - С. 136.
42. Качановский Ю.В. Римское право в ХХ веке / Ю.В. Качановский // Право и политика. – 2001. - № 4. – С. 5-11.
43. Мунтян В.Л. Деякі актуальні проблеми правового регулювання земельних відносин в Україні / Василь Лукянович Мунтян // Что делать? Дайджест левой оппозиции. – 2001. – № 7-8. – С. 77-81.
44. Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недвижимость в России / Виктор Ильич Курдиновский. - Одесса: Экономическая тип., 1899. - 390 с.
45. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть: вотчинные права. / Константин Петрович Победоносцев. – М.: Статут, 2002. – 800 с.
46. Синайський В.И. Русское гражданское право / Василий Иванович Синайський. – М.: Статут, 2002. – 638 с.
47. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права / Габриэль Феликсович Шершеневич. – Тула: Автограф, 2001. – 720 с.
48. Мейер Д.И. Русское гражданское право / Дмитрий Иванович Мейер. - М., 1997. – 445 с.
49. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права / Иосиф Алексеевич Покровский. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
50. Халфина Р.О. Право личной собственности / Раиса Осиповна Халфина. – М., 1964. – 130 с.
51. Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в период строительсьтва коммунизма в СССР / Маслов В.Ф. – Харьков, 1968. – 203 с.
52. Ерошенко А.А. Личная собственность в гражданском праве / Ерошенко А.А. - М., 1973. –124 с.
53. Дукальский Б.В. Пределы осуществления права личной собственности в СССР: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / Б.В. Дукальский. – М., 1972.– 19 с.
54. Флейшиц Е.А. «Абсолютная» природа права собственности / Екатерина Абрамовна Флейшиц // Проблемы гражданского и административного права – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1962. – с. 214.
55. Развитие советского гражданского права на современном этапе / [Малеин Н. С., Мозолин В. П., Прокопченко И. П. и др.]; отв. ред. В. П. Мозолин. - М.: Наука,1986. - 269 с.
56. Советское и иностранное гражданское право: проблемы взаимодействия и развития / [Безбах В.В., Кулагин М.И., Мозолин В.П. и др.]; под ред. В.П. Мозолина (отв. ред.). - М.: Наука,1989. - 336 с.
57. Власність у ринковій системі господарства: монографія / Мельник Л.Ю., Дутин Б.В., Карпенко А.М. Мельник Л.Л. – Дніпропетровськ: Січ, 1999. – 160 с.
58. Право собственности в СССР: круглый стол изд-ва “Юрид. лит.” / [ред. и сост. Э.А. Чиркин]; отв. ред. Ю.К. Толстой, В.Ф. Яковлев. – М.: Юрид. лит., 1989. – 287 с.
59. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность / Анатолий Васильевич Венедиктов. – М.-Л., Изд. АН СССР, 1948 – 840 с.
60. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР / Юрий Кириллович Толстой. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1955. – 218 с.
61. Толстой Ю.К. Спорные вопросы учения о праве собственности / Ю.К. Толстой // Сб. учен. тр. Вып. 13 (под ред. С.С. Алексеева, О.А. Красавчикова). – Свердловск, 1970. – С. 65-66.
62. Гражданское право. Ч. І. Учебник / [кол. авторов]; под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: ТЕИС, 1996. - 552 с.
63. Толстой Ю.К. Понятие права собственности / Ю.К. Толстой // Проблемы гражданского и административного права. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1962. – С. 136-233.
64. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности / Суханов Е.А. - М.: Юридическая литература, 1991. – 238 с.
65. Маттеи У. Основные положения права собственности / Маттеи У., Суханов Е.А. - М.: Юристъ, 1999. – 384 с.
66. Гражданское право: в 2 т. Том І. Учебник / [отв. ред. Е.А. Суханов]. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 1998. – 816 с.
67. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР (часть II) / Олимпиад Соломонович Иоффе. – Изд. Ленинградского ун-та, Ленинград, 1978. – 172 с.
68. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав / Вениамин Петрович Грибанов. – М.: Статут, 2001. – 411 с.
69. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве / М.М. Агарков // Известия АН СССР, отделение економики и права, 1946, № 6. – C. 22-28.
70. Братусь С.Н. О пределах осуществления гражданських прав / С.Н. Братусь // Правоведение. 1967. - № 3. – С. 13-18.
71. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация / Николай Дмитриевич Егоров. – Л.: ЛГУ, 1988. – 174 с.
72. Скловский К.И. К проблеме права собственности / Константин Иллич Скловский // Правоведение. – 1990. - № 1. – С. 40-45.
73. Власник і право власності / [Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко І.М. та ін.]; за ред. Я. М. Шевченко. – К.: Наукова думка, 1994.-163 с.
74. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в України: монографія / Олександр Васильович Дзера. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
75. Рубаник В.Е. Собственность в истории российской и украинской систем права: общее и особенное (отношения собственности в восточнославянской традиции правового регулирования: историко-правовое исследование) / Владимир Евдокимович Рубанник. – Х.: Консум, 2004. – 520 с.
76. Право власності в Україні: навч. посіб. / [О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін.]; за заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
77. Домашенко М.В. Власність і право власності: нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності / Домашенко М.В., Рубаник В.Є. – Харків: Факт, 2002. – 550 с.
78. Шевченко Я.М., Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності: монографія / Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко В.І. – К., Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 104 с.
79. Заіка Ю.О. Право власності. Спадкове право / Заіка Ю.О., Співак В.М. – К.: Наукова думка, 2000. – 150 с.
80. Цивільне право України: Академічний курс: підруч. У двох томах / [кол. авторів]; за заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1.: Загальна частина. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 520 с.
81. Цивільне право України: підручник. У 2-х книгах. Кн.1/ [кол. авторів]; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., доп., перероб. – К.: Юрінком, 2005. - 736 с.
82. Цивільне право України: навчальний посібник / [кол. авторів]; за заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки, - К.: Істина, 2004. – 224 с.
83. Щенникова Л.В. Вещные права в гражданском праве России / Лариса Владимировна Щенникова. – М.: Изд. БЕК, 1996. – 200 с.
84. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: учеб.-практ. пособие / Константин Иллич Скловский. – 2-е изд. – М.: Дело, 2000. – 512 с.
85. Камышанский В.П. Пределы и ограничения права собственности: монография / Владимир Павлович Камышанский. – Волгоград: Волгоград. акад. МВД России, 2000. – 224 с.
86. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление граждан- скими правами / Емельянов В.И. - М.: Лекс-Книга, 2002. - 160 с.
87. Поротикова О.А. Проблемы злоупотребления субъективным гражданским правом: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / О.А. Поротикова. – Саратов, 2002. – 21 с.
88. Селіванов В. Системний підхід до трансформації відносин власності в Україні: (Трансформування відносин власності) / В. Селіванов // Право України. – 1997. - № 2. – С. 5-24.
89. Чанкін В.В. Право приватної власності громадян у цивільному законодавстві України: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / В.В. Чанкін. – К., 1995. – 192 с.
90. Пересунько С.І. Право державної власності та його здійснення в період ринкових реформ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / С.І. Пересунько. – К., 1996. – 16 с.
91. Гончаренко М.Б. Речеві права на нерухомість: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / М.Б. Гончаренко. – Х., 1998. – 19 с.
92. Севрюкова І.Ф. Види обмежень речових прав і володіння в системі українського цивільного законодавства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / І.Ф. Севрюкова. – К., 1998. – 19 с.
93. Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / О.О. Михайленко. – Харків, 2003. – 20 с.
94. Безсмертна Н.В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / Н.В. Безсмертна. – К., 2001. – 19 с.
95. Розгон О.В. Межі та обмеження права власності: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / О.В. Розгон. – Х., 2005. – 225 с.
96. Стефанчук М.О. Межі здійснення суб’єктивних цивільних прав: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.03 / М.О. Стефанчук. – К., 2006. – 20 с.
97. Мунтян В.Л. Правова охорона ґрунтів Української РСР / Василь Лук’янович Мунтян. – К., 1965. – 100 с.
98. Андрейцев В.И. Правовое обеспечение рационального природопользования предприятий и объединений АПК / Владимир Іванович Андрейцев. – К., 1989. – 197 с.
99. Шемшученко Ю.С. Государственное управление охраной окружающей среды в СССР (проблемы теории и практики): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юр. наук: спец. 12.00.06 / Ю.С. Шемшученко. – К., 1978. – 52 с.
100. Титова Н.І. Правова охорона природи Української РСР: курс лекцій / Ніна Іванівна Титова. - Львів, 1965. – 129 с.
101. Янчук В.В. Правова охорона земель сільськогосподарського призначення / Василь Зіновійович Янчук. – К., 1987. – 81 с.
102. Носик В.В. Правовое регулирование рационального использования земель сельскохозяйственных предприятий агропромышленного комплекса (на материалах Украинской ССР): автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.06 // В.В. Носик. - К., 1986. – 24 с.
103. Кулинич П.Ф. Рациональное использование мелиорированных земель (вопросы правового обеспечения): автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.06 / П.Ф. Кулинич. – К., 1987. – 21 с.
104. Краснов Н.И. Правовой режим земель специального назначения / Краснов Н.И. – М.: Госюриздат, 1961. – 213 с.
105. Ерофеев Б.В. Основы земельного права (теоретические вопросы) / Ерофеев Б.В. – М.: Юрид. лит., 1971. – 217 с.
106. Советское земельное право: учебник / [под. ред. Н.И. Краснова]. – М.: Юрид. лит., 1981. – 464 с.
107. Правовой режим земель в СССР / [Фомина Л.П., Клюкин Б.Д., Краснов Н.И., и др.]; отв. ред. Г.А. Аксененок и др. – М.: Наука, 1984. - 257 с.
108. Общая теория советского земельного права / Г.А. Аксененок, И.А. Иконицкая, Н.И. Краснов. – М., 1983. – 357 с.
109. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР / Василь Лук’янович Мунтян. – К.: Вища школа, 1982. – 232 с.
110. Самончик О.А. Ограничения права землепользования сельскохозяйственных предприятий / Ольга Анатольевна Самончик. – М.: Наука, 1989. – 95 с.
111. Кулинич П.Ф. Право власності на землю в Україні / Павло Федотович Кулинич // Вісник проекту паювання сільськогосподарських земель. - 1997. - № 4. - С. 13-14.
112. Кулинич П.Ф. Право на земельну частку (пай) та його реалізація / Павло Федотович Кулинич // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2003. – № 2 (8). – С. 38-44.
113. Кулинич П.Ф. Право добросусідства за земельним законодавством України / Павло Федотович Кулинич // Земельне право України. – 2006. - № 1. – С. 25-33.
114. Семчик В.І. Ще раз про право власності на землю / Віталій Іванович Семчик // Голос України. - 19 липня 2002 р. - № 129 ( 2880 ). – С. 4.
115. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України / Віталій Іванович Семчик. – К.: Ін Юре, 1997. – 36 с.
116. Титова Н.І. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти / Ніна Іванівна Титова // Право України. – 2002. - № 4. - С. 70-76.
117. Титова Н.І. Земля як об’єкт правового регулювання / Ніна Іванівна Титова // Право України. – 1998. - № 4. – с. 10-15.
118. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях / Михаил Васильевич Шульга. – Х. : Консум, 1998. – 224 c.
119. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми) / Олег Антонович Вівчаренко. – Івано-Франківськ, 1998. – 179 с.
120. Вівчаренко О.А. Гарантії права власності на землю в Україні / Олег Антонович Вівчаренко. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. – 196 с.
121. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: навчально-практичний посібник / Воло