ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДНІПРОВСЬКОГО БАСЕЙНУ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................3-13

Розділ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДНІПРОВСЬКОГО БАСЕЙНУ………………………………...…14-67
1.1. Поняття та особливості правового регулювання комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну ………….……….…14-44
1.2. Правові аспекти управління в галузі використання водних ресурсів Дніпровського басейну ………………………………………………………...44-67

Розділ 2. ОСНОВНІ ВИДИ ПРАВА ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДНІПРОВСЬКОГО БАСЕЙНУ ……………………..………………………..68-162
2.1. Реалізація права загального використання водних ресурсів Дніпровського басейну…………………………………………………………….…………….68-82
2.2. Загальні засади права спеціального використання водних ресурсів Дніпровського басейну ……………………………………………….……....83-101
2.3. Особливості права спеціального використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку централізованого водозабезпечення ...101-136
2.4. Здійснення права спеціального використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку нецентралізованого водозабезпечення136-162

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..163-175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……................................................176-208
ДОДАТОК А………………………………………………………………….209-216

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Дніпро забезпечує водою не тільки водокористувачів у межах його басейну, а в цілому 2/3 всієї території України. Належне використання його водних ресурсів є дуже важливим питанням загальнодержавного значення. Водоресурсний потенціал будь-якої території є природною основою її економічного розвитку, соціального і екологічного благополуччя. Разом з тим, сучасна освоєність і ступінь господарського навантаження на водоресурсний потенціал досягають рівнів, що перевищують самовідновну його здатність. Нині водогосподарські проблеми України набули загальнодержавного значення. Водний фактор став одним з головних чинників національної безпеки України. Особливо актуальним є питання комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну, адже водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 % водних ресурсів України. В його басейні розташовано понад 70 % промислового і аграрного потенціалу нашої держави [320, с. 128].
Конституцією України визначено право кожного на користування природними об’єктами, зокрема водними, відповідно до закону [1]. Але наявна нормативно-правова база не враховує повною мірою всіх особливостей комплексного використання водних ресурсів в межах річкового басейну. У силу недостатньої визначеності механізмів реалізації права водокористування, з урахуванням особливостей, а також важливості Дніпровського басейну для забезпечення потреб України у воді та за відсутності ґрунтовних доктринальних досліджень з цього приводу є необхідність в комплексному науковому дослідженні у контексті вдосконалення чинного законодавства та потреб практики у відповідній сфері.
Проблема правового регулювання комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну спеціально не вивчалася, науковцями розглядалися лише окремі її аспекти. Недостатня опрацьованість даної проблеми обумовлює необхідність подальших наукових розробок у цьому напрямку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в рамках науково-дослідної роботи за плановою темою, що виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права академії Одеської національної юридичної академії на тему «Правове забезпечення земельної реформи та регіональної екології в Південному регіоні України», що розробляється відповідно до теми досліджень Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави» (державний реєстраційний номер (0101U001195).
Мета і завдання дослідження. Зважаючи на актуальність та сучасний стан наукової розробки теми, метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних і практичних засад, оцінка стану правового регулювання комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну та розробка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правової бази з даного питання. Відповідно до поставленої мети завданнями дисертаційного дослідження є:
- на підставі ґрунтовного аналізу загальнотеоретичної, спеціально-юридичної, технічної літератури, нормативно-правових актів визначити поняття «комплексне використання водних ресурсів Дніпровського басейну», з’ясувати його сутність та правові ознаки;
- проаналізувати підстави для розгляду ефективного, раціонального використання та охорони водних ресурсів Дніпровського басейну, як істотних ознак і принципів їх комплексного використання;
- з урахуванням того, що всі водні ресурси суші формуються в басейнах річок, і, як наслідок, пріоритетним визнається басейновий принцип використання водних ресурсів, постає необхідність дослідити форми правової організації басейнового принципу управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
- з’ясувати правові аспекти реалізації права загального використання водних ресурсів Дніпровського басейну, розробити шляхи вдосконалення правової регламентації останнього;
- дослідити особливості реалізації права спеціального використання водних ресурсів Дніпровського басейну окремими водокористувачами у порядку централізованого та нецентралізованого водозабезпечення;
- дослідити особливості правового регулювання оренди водних об’єктів, та запропонувати шляхи його удосконалення.
Об’єктом дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують використання водних ресурсів, практика їх застосування, наукові доробки вчених-правників та інших галузей науки.
Предметом дослідження є правовідносини, пов’язані із використанням водних ресурсів дніпровського басейну, а також суспільні відносини у зазначеній сфері, які потребують належного правового регулювання.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Дисертаційне дослідження проведено із використанням історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного, системно-функціонального, комплексного та інших методів і наукових засобів теорії пізнання. Історичний метод застосовано при дослідженні питань становлення й розвитку теоретичних наробок і правового регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері використання водних ресурсів дніпровських водосховищ. Порівняльно-правовий – у процесі аналізу наукової літератури, окремих положень нормативно-правових актів України та деяких зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини у досліджуваній сфері. За допомогою формально-юридичного методу аналізувалися положення нормативно-правових актів, які регулюють порядок використання водних ресурсів. За допомогою методу структурно-функціонального аналізу виявлено недоліки нормативного забезпечення використання водних ресурсів дніпровського басейну та визначено шляхи їх подолання. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень та положень. Ці дослідницькі методи базуються на умовах всебічного та об’єктивного аналізу процесів і явищ суспільного розвитку, які спостерігаються у досліджуваній сфері, що дало змогу проаналізувати правовий інститут використання водних ресурсів.
Науковим підґрунтям для проведення дослідження зазначеного питання послужили праці українських учених-правознавців: В.І.Андрейцева, Г.В.Анісімової, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, Ю.О. Вовка, М.П. Волика, А.П.Гетьмана, В.В. Гордєєва, І.І. Каракаша, Т.Г.Ковальчук, В.В. Костицького, М.В. Краснової, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, В.К.Попова, А.К. Соколової, П.В. Тихого, М.О.Фролова, Ю.С. Шемшученка, М.В.Шульги та ін. В основу теоретичних узагальнень щодо використання водних ресурсів покладено праці О.С.Колбасова, М.І. Краснова, А.В. Яцика.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в юридичній науці України виконано комплексне дослідження правового регулювання використання водних ресурсів дніпровського басейну.
Новизна дослідження характеризується положеннями, які виносяться на захист:
1. З урахуванням водогосподарського значення річки Дніпро для водокористувачів сформульовано поняття «комплексне використання водних ресурсів Дніпровського басейну», під яким слід розуміти ефективне, раціональне, ощадливе і збалансоване використання водних ресурсів водокористувачами для задоволення різноманітних потреб в межах річкового басейну. Правовідносини по використанню водних ресурсів Дніпровського басейну є комплексними, мають сукупність правових та інших споріднених факультативних ознак, що визначають їх місце у системі водних правовідносин, залежно від цільового призначення використання, комплексу суб’єктного та об’єктного складу в аспекті використання водних ресурсів для задоволення різноманітних потреб суб’єктів та правових способів забезпечення реалізації їх правосуб’єктності.
2. Уперше на дисертаційному рівні з’ясовано сутність комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну, визначено його правові ознаки:
- ефективне використання водних ресурсів;
- раціональне використання водних ресурсів;
- ощадливе і збалансоване використання водних ресурсів;
- багатоцільове використання водних ресурсів;
- полісуб’єктність прав на водні ресурси;
- поліфункціональність управління або регулювання використання водних ресурсів на основі басейного принципу.
3. Встановлено, що метою водного законодавства є досягнення раціонального використання та охорони водних ресурсів, яке повинно здійснюватися в межах комплексних водних правовідносин щодо ефективного використання водних ресурсів. Запропоновано ефективне використання водних ресурсів розглядати як одну із головних ознак комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну та засіб його юридичного гарантування. Дістало подальший розвиток положення, що у концептуальному плані раціональне й ефективне природокористування розглядається як природоохоронна і середовище захисна діяльність. Лише за умови, якщо використання водних ресурсів носить водоохоронний характер і є направленим на відтворення водних ресурсів, можна говорити про його раціональність. Доведено, наявність необхідних підстав розглядати раціональне використання водних ресурсів як засіб їх ефективної охорони при комплексному використанні в межах річкового басейну, за умов забезпечення водоохоронних заходів. Детально розглянуто ці заходи.
4. Обґрунтовано доцільність впровадження басейнового принципу управління в галузі використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів, як необхідної умови перспективного використання водних ресурсів Дніпровського басейну та гарантії можливості комплексного їх використання, виходячи із того, що басейновий принцип управління є найбільш наближеним до природних екосистем. Запропоновано шляхи по втіленню основних засад басейнового принципу управління на практиці, зокрема шляхом створення узгоджено діючої системи управління водними ресурсами і забезпечення умов для переходу до економічно збалансованого розвитку водогосподарських комплексів басейнів річок. Сформульовано керівні принципи розвитку басейнової системи управління.
5. Дістало подальший розвиток з урахуванням особливостей Дніпровського басейну дослідження права загального використання водних ресурсів, правова природа якого пов’язана із правом загального землекористування. Визначено ознаки та особливості права загального водокористування, як різновиду права природокористування, в межах річкового басейну.
6. Проаналізовано визначення поняття спеціального водокористування. Доведено, що визначення поняття «спеціального водокористування» у Водному кодексі України не відображає практичного використання води, як ресурсу. Уперше на дисертаційному рівні визначено особливості правового регулювання окремих видів використання водних ресурсів Дніпровського басейну виходячи із можливості їх використання окремим водокористувачами у порядку централізованого та нецентралізованого водозабезпечення.
7. Проаналізовано сучасний стан правового регулювання використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку централізованого водозабезпечення для потреб комунального, сільського господарства і гідроенергетики та у порядку нецентралізованого водозабезпечення для потреб водного транспорту та для рибогосподарського використання. Запропоновано ряд заходів правого характеру по удосконаленню порядку комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну для зазначених потреб окремим водокористувачами.
8. Запропоновано механізм удосконалення правового регулювання орендного водокористування шляхом затвердження «Порядку надання водних об’єктів у користування на умовах оренди» на рівні Постанови Кабінету Міністрів України.
9. Сформульовано окремі науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню нормативно-правового регулювання використання водних ресурсів дніпровського басейну шляхом підготовки проекту Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України з питань регулювання відносин по використання водних ресурсів». Зокрема пропонується:
- доповнити статтю 1 Водного кодексу наступними визначеннями основних термінів:
басейн річки – це частина земної поверхні і товща ґрунтів, звідки вода стікає в окрему річку чи річкову систему;
річка – це водотік, що тече постійно чи періодично у виробленому ним руслі і живиться за рахунок стоку з площі свого водозбору;
водоспоживання – використання води з вилученням її із водойми, водотоку чи підземного басейну безповоротно, із частковим чи повним поверненням у віддаленому від водозабору місці чи в інший водний об’єкт у зміненому якісному стані.
- доповнити главу 10 ВК України нормами, які б визначали основні засади реалізації права загального водокористування громадян при передачі водного об’єкту в оренду певному суб’єкту за умови їх погодження із державними органами охорони навколишнього природного середовища і водного господарства;
- закріпити можливість здійснення права загального землекористування при встановленні правового режиму земель оздоровчого, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення, лісового та водного фонду у Земельному кодексі України, Водному кодексі України;
- доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення нормами, що встановлюватимуть відповідальність за безпідставне обмеження реалізації права загального водокористування громадян, порушення порядку його здійснення; зокрема доповнити новими статтями «Створення перешкод при реалізації права загального водокористування громадян» та «Порушення порядку здійснення загального водокористування»;
- переглянути та збільшити розміри штрафів за ст.ст. 48, 59, 60, та 61 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- внести зміни до Закону України «Про концесії» щодо включення меліоративних систем до переліку об'єктів, що можуть надаватися у концесію.
- статтю 51 Водного кодексу України привести у відповідність із ст.ст.59 та 93 Земельного кодексу України в частині порядку використання водних об’єктів на умовах оренди;
- затвердити Проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку надання водних об’єктів у користування на умовах оренди»;
- розробити та затвердити нову інструкцію про порядок погоджень та видачі дозволів на спеціальне водокористування, якою б враховувались особливості використання водних ресурсів для різної категорії водокористувачів, зокрема для промислових, сільськогосподарських підприємств, гідроелектростанцій, що пропускають воду через турбіни та для суб’єктів господарювання, яким надано водні об’єкти в оренду для цілей рибництва;
- прискорити введення в дію нової редакції «Методики розрахунків розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів».

Практичне значення одержаних результатів. Рекомендації та висновки дисертаційного дослідження використано Державним комітетом України по водному господарству при підготовці матеріалів на парламентські слухання «Актуальні проблеми зрошення, підтоплення та повеней в Україні», які відбулися 15 лютого 2006 року (довідка № 3693/3/11-06 від 19.12.2006 р.), Черкаським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства при розробці проекту розпорядження Голови Черкаської обласної адміністрації щодо порядку надання водних об’єктів у користування на умовах оренди, Правобережним міжрайонним управлінням водного господарства при розробці напрямків корегування Регіональної програми розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь та в навчальному процесі Черкаського навчального центру Одеської національної юридичної академії.
Апробація результатів дослідження.
Результати дослідження були висвітлені та доповідались на:
- III всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави», (юридичний факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, 4-5 березня 2005 року).
- всеукраїнській науковій конференції «Другі юридичні читання» (Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, 18 травня 2005 року).
- на міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання» (юридичний факультет Хмельницького університету управління та права, 21-22 жовтня 2005 року).
- міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (юридичний факультет Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, 25 листопада 2005 року.
- міжнародній науково-практичній конференції «Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку» (Миколаївський навчальний центр Одеської національної юридичної академії, 28 листопада 2005 року).
- 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеська національна юридична академія, 26 квітня 2006 року).
Результати дослідження апробовані при проведенні практичних занять з курсів «Земельне право України» та «Природноресурсове право України», а також при викладанні спецкурсу «Правове регулювання управління земельним фондом України» в Черкаському навчальному центрі Одеської національної юридичної академії.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в наступних опублікованих наукових статтях:
1. Локтєва Н.В. Комплексне використання дніпровських водосховищ як засіб задоволення приватно-правових та публічно-правових інтересів // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 9-ї звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу / Відп. ред. д. ю. н., проф. Ю.М. Оборотов // Одеська націон. Юрид. акад.. – О.: Фенікс, 2006. – 352 с.
2. Локтєва Н.В. Поєднання приватно-правових та публічно-правових елементів у договірних відносинах щодо використання водних ресурсів для зрошення // Збірник наукових робіт міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів «Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку». – Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, Вид-во ХУУП, 2005. – С. 90 - 92.
3. Локтєва Н.В. Правові аспекти використання водних ресурсів Дніпровського басейну // Юридический вестник. – 2007. – № 1. – С. 114-117.
4. Локтєва Н.В. Правовий контроль за раціональним використанням водних ресурсів спеціально уповноваженими органами виконавчої влади // Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції «Другі юридичні читання». – Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 598 - 600.
5. Локтєва Н.В. Правове регулювання ведення господарської діяльності в водоохоронних зонах // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. – Одеса: ПП «Фенікс», 2006. – Вип. 28. – С. 283 - 288.
6. Локтєва Н.В. Правове регулювання використання водних ресурсів Дніпровського басейну: історичний аспект // Матеріали III всеукраїнської наукової конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави». – Одеса: Вид-во «Юридична література», 2005. – С. 150 - 153.
7. Локтєва Н.В. Правове регулювання оренди земельних ділянок під водними об’єктами // Молодь в юридичній науці: Збірник тез доповідей міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання». – Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2005. – С. 87 -90.
8. Локтєва Н.В. Правове регулювання транспортного використання Дніпровських водосховищ: стан та перспективи розвитку // Митна справа. – 2006. – № 3. – С. 84 - 87.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, з них основний текст – 175 сторінок. Список використаних джерел розміщений на 32 сторінках і містить 341 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Басейн Дніпра займає найбільшу серед інших річок України площу, тому Дніпро має дуже велике значення як головна водна артерія України. Розробка і негайне впровадження заходів щодо поліпшення стану у водному господарстві басейну Дніпра має важливе і пріоритетне значення для України. Використання водних ресурсів Дніпровського басейну є багатоплановим та комплексним. Одні водокористувачі – промисловість, сільське та комунальне господарства забирають воду з водойми, частково використовують її як продукт, а залишкову, погіршеної якості, скидають назад у водний об’єкт. Інші водокористувачі – судноплавство, рибне господарство використовують воду, не забираючи її з джерела. Споживчі властивості водних ресурсів зумовлюють можливості комплексного і з різною метою використання їх багатьма галузями народного господарства. У результаті формуються водогосподарські комплекси. Дніпровський каскад водосховищ є яскравим прикладом комплексного використання водних ресурсів. Комплексне використання водних ресурсів Дніпровських водосховищ потребує науково-обґрунтованого регламентування їх експлуатації. Комплексне використання водних ресурсів є головним принципом розвитку водного господарства в Україні. Такий підхід найкраще задовольняє потреби різних галузей народного господарства. Комплексний підхід до природноресурсових відносин відкриває широкі можливості для урахування їх особливостей при правовому регулюванні використання природних об’єктів, їх ресурсів та природних комплексів. Особливо це стосується комплексного використання водних об’єктів, водних ресурсів та водогосподарських комплексів. Принцип комплексного природокористування в різних галузях природноресурсового законодавства має свій правовий зміст. Комплексне використання водних ресурсів Дніпровського басейну – це ефективне, раціональне, ощадливе і збалансоване використання водних ресурсів водокористувачами для задоволення різноманітних потреб в межах річкового басейну.
Науковим результатом роботи є обґрунтування та формування основних ознак комплексного використання водних ресурсів Дніпровського басейну:
Ефективне використання водних ресурсів, що являє собою мету, принцип водного права і законодавства, зміст водних правовідносин, направлений на досягнення раціонального використання водних ресурсів. Ефективне використання водних ресурсів Дніпровського басейну розглядається як якісне, безпечне, раціональне, науково обгрунтоване використання водних ресурсів із нормативно визначеним порядком їх експлуатації для багатоцільового призначення.
Раціональне використання водних ресурсів – це використання водних ресурсів, що має водоохоронний характер і є направленим на відтворення водних ресурсів, а також є екологічно, економічно, соціально та технологічно виправданим.
Дотримання принципу раціонального й забезпечення ефективного водокористування дає максимальний економічний результат при одержанні корисних властивостей водних об’єктів. Критерієм раціонального й ефективного використання водних ресурсів є забезпечення їх невичерпності при споживанні. Зроблено висновок, що з урахуванням самовідновлюваності та необхідності комплексного використання водних ресурсів, з метою їх раціонального використання і охорони від забруднення необхідно застосовувати засоби охорони вод. Результатом роботи є проведення аналізу підстав для розгляду раціонального використання водних ресурсів як засобу їх ефективної охорони. Нормативно-правовими актами водного законодавства має забезпечуватися комплексна реалізація основних принципів водогосподарської діяльності (раціональне використання, відтворення і охорона водних об’єктів) та економічного механізму водокористування. У концептуальному плані раціональне й ефективне природокористування розглядається як природоохоронна і середовище захисна діяльність. Раціональне й ефективне водокористування означає економічно необхідне й екологічно обґрунтоване водокористування, при якому одночасно враховуються економічні й екологічні інтереси людини і суспільства. Раціональне водокористування слід розуміти як максимально ефективне використання водних об’єктів та їх ресурсів у процесі виробничо-господарських та інших видів діяльності з урахуванням закономірностей функціонування взаємозалежних природних систем, забезпечення охорони вод та відтворення водних ресурсів. Використання водних ресурсів повинно носити водоохоронний характер і бути направленим на відтворення водних ресурсів. Це дає підстави розглядати раціональне використання водних ресурсів як засіб їх ефективної охорони.
Ощадливе і збалансоване використання водних ресурсів, яке ґрунтується на пріоритетних напрямках використання водних об’єктів та ресурсів на конкретній території, з урахуванням можливостей самовідтворення водних ресурсів та лімітів їх використання на перспективу, на підставі водогосподарських балансів при використанні водних ресурсів шляхом вилучення певних обсягів вод або без їх вилучення з метою забезпечення охорони вод.
Багатоцільове використання водних ресурсів, як можливість їх використання багатьма суб’єктами на певних юридичних титулах – праві загального та спеціального водокористування, не виключаючи можливість встановлення права власності на замкнені водні об’єкти, для різноманітних цілей, зокрема, потреб населення, господарсько-побутових, промислових, сільськогосподарських, транспортних, енергетичних, рибогосподарських, рекреаційних, лікувально-оздоровчих та інших потреб людей та галузей економіки держави. Встановлено, що режим використання водних ресурсів Дніпровського басейну може бути одночасно в порядку централізованого і нецентралізованого водокористування, в тому числі відособленого права водокористування.
Полісуб’єктність прав на водні ресурси Дніпровського басейну включає відособлене право їх використання певним суб’єктом та субсидіарне використання декількома суб’єктами, що проявляється в різноплановому характері використання водних ресурсів Дніпровського басейну.
Поліфункціональність управління або регулювання використання водних ресурсів на основі басейного принципу є важливим чинником і гарантією комплексного водокористування, так як в його основі лежить регулятивна функція, яка забезпечує регулювання використання вод шляхом встановлення певних режимів для водного об’єкта. Використання водних ресурсів Дніпра пов’язане з необхідністю управління ними на різних рівнях шляхом здійснення загальних та спеціальних функцій органами управління.
На підставі аналізу поняття та ознак комплесного використання водних ресурсів Дніпровського басейну зроблено висновок, що комплексний характер використання водних ресурсів Дніпровського басейну має небезпечність реалізації права водокористування, є складним із точки зору соціально-правової регуляції, а особливо організаційно-технічного забезпечення, оскільки використання водних ресурсів каскаду Дніпровських водосховищ пов’язане із використанням технічних пристроїв і споруд, правовий режим використання яких має свої особливості. Водне законодавство містить лише загальні норми стосовно їх експлуатації. Комплексне використання водних ресурсів Дніпровського басейну повинно здійснюватися з урахуванням нормативів екологічної безпеки водокористування.
В результаті проведеного дисертаційного дослідження, зважаючи на необхідність правової індивідуалізації категорії «водоспоживання» пропонуємо
ввести в водне законодавство поняття водоспоживання. Визначення поняття «водоспоживання» має велике практичне значення. Оскільки режими стоку та водоспоживання на Дніпрі не збігаються потрібно проводити спеціальні заходи щодо забезпечення рівномірного подавання води водокористувачам. Відтворення та якість водних ресурсів також, безумовно, залежать від режиму їх споживання. Пропонуємо наступне визначення поняття водоспоживання – використання води з вилученням її із водойми, водотоку чи підземного басейну безповоротно, із частковим чи повним поверненням у віддаленому від водозабору місці чи в інший водний об’єкт у зміненому якісному стані.
На підставі розгляду пропозицій по впровадженню басейнового принципу управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, в результаті дисертаційного дослідження пропонуємо шляхи по втіленню його основних засад на практиці. Мета управління водними ресурсами за басейновим принципом полягає у забезпеченні басейнової збалансованості розвитку водного господарства, охорони вод і відтворення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб’єктів водокористування за басейновим принципом, спрямованих на стале водозабезпечення населення і галузей економіки, впровадження перспективних технологічних нормативів використання водних ресурсів, запобігання шкідливій дії вод. Для досягнення мети необхідна досконала системи управління водними ресурсами з чітко окресленим колом повноважень. Органи загальної компетенції здійснюють координаційно-контрольні, організаційні функції управління в галузі використання, охорони вод і відтворення водних ресурсів. Органи спеціальної компетенції покликані здійснювати розподіл і перерозподіл водних ресурсів, облік і ведення водного кадастру, видачу дозволів на спеціальне водокористування та інші спеціальні функції управління. Встановлено, що органам спеціальної компетенції повинна відводитися важлива роль при здійсненні регулятивної функції з урахуванням специфіки об’єкта регулювання – басейну Дніпра. Створення узгоджено діючої системи управління водними ресурсами і забезпечення умов для переходу до економічно збалансованого розвитку водогосподарських комплексів басейнів річок має бути організовано на базі Басейнового водогосподарського об’єднання – Басейнової Ради, з розподілом повноважень між басейновими управліннями водних ресурсів та обласними управліннями водного господарства. На даному етапі запровадження басейнового принципу управління не визначено ті принципи, у відповідності з якими можна розподілити управлінські функції між басейновими водогосподарськими органами і адміністративно-територіальними. На наш погляд поетапне впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами повинне розпочатися із розширення функцій обласних управлінь водного господарства в галузі використання, збереження та відтворення водних ресурсів, поряд із звичними для себе функціями з управління інженерною інфраструктурою меліоративних систем та її окремими об’єктами, що перебувають у державній власності. Необхідно, щоб басейнові управління водних ресурсів були виконавчим органом, що здійснює на практиці управління річковим басейном. Для цього необхідно здійснити прив’язку меж діяльності тих, що існують басейнових управлінь до меж, гідрографії річкових басейнів, і доручити їм підготовку Генерального плану управління і розвитку річкового басейну і басейнової довгострокової цільової програми заходів, а також покласти на них функції секретаріату Басейнової Ради. Доцільно було б через діяльність басейнового управління забезпечувати практичну реалізацію рішень Басейнової Ради. При цьому необхідно уникати дублювання функцій (планування, ліцензування, моніторинг, контроль, встановлення нормативів, управління даними). Одним із напрямів розвитку басейнового управління є створення та забезпечення функціонування такого фінансового механізму, який би гарантував безпосередній зв’язок між платою за водокористування і фінансуванням пріоритетних водоохоронних заходів у межах басейну.
Досліджено право загального та спеціального водокористування, як окремі правові інститути водного права. Визначено ознаки права загального водокористування та особливості його реалізації. Практичним результатом роботи є виявлення недоліків у нормативно-правовій базі щодо реалізації права загального водокористування та внесення пропозицій по їх усуненню на підставі того, що в роботі отримало подальшого розвитку дослідження права загального водокористування. На водних об’єктах дозволяється реалізація права загального водокористування. З одного боку, громадяни мають право загального водокористування, а з іншого для здійснення даного права вони реалізовують право загального землекористування. На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду. Саме в останньому випадку на практиці виникають проблеми з можливістю реалізації права загального водокористування. Для подолання проблемних аспектів реалізації права загального водокористування є необхідність у вдосконаленні чинного законодавства шляхом внесення змін та доповнень до Водного Кодексу України, інших законодавчих актів, які б регламентували та гарантували можливість реалізації права загального водокористування громадян, а саме:
- доповнити главу 10 Водного кодексу України нормами, які б визначали основні засади реалізації права загального водокористування громадян та більш чітко регулювали питання здійснення права загального водокористування, за умови передачі водного об’єкту в оренду певному суб’єкту;
- закріпити можливість здійснення права загального землекористування при встановленні правового режиму земель оздоровчого, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення, лісового та водного фонду у Земельному кодексі України та Водному кодексі України;
- доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення нормами, що встановлюватимуть відповідальність за безпідставне обмеження реалізації права загального водокористування громадян, порушення порядку його здійснення.
У процесі дисертаційного дослідження детально вивчалося водне законодавство в частині регулювання реалізації права спеціального водокористування, в результаті дисертаційного дослідження сформовано наступні висновки. У Водному кодексі України спеціальне водокористування визначено як забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Водний кодекс України не враховує особливостей спеціального водокористування. Спеціальне використання водних ресурсів слід поділяти на окремі види:
- використання води за допомогою спеціальних пристроїв та установок для задоволення виробничих потреб підприємств, організацій, установ, а також населення;
- використання водних ресурсів без пристроїв і установок, якщо обсяги споживання мають значний вплив на кількісні та якісні показники стану водних ресурсів у водних і об’єктах;
- використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики і водного транспорту.
Досліджено питання плати за спеціальне використання водних ресурсів. Зроблено висновок, що система плати повинна враховувати призначення, характер та інші аспекти водокористування і бути більш детально диференційована. Особливим видом водокористування згідно зі статтею 51 ВК України є користування водними об’єктами (їхніми частинами) на умовах оренди, яке останнім часом в Україні набуло значного розповсюдження. Разом із тим процес надання водних об’єктів в оренду пов’язаний з ускладненнями, до яких призводить певна неузгодженість чинного водного і земельного законодавства щодо порядку надання водних об’єктів у користування на умовах оренди. Кабінетом Міністрів України повинен бути визначений на державному рівні механізм надання водних об’єктів в оренду, з метою забезпечення оптимального для водного об’єкту режиму його використання.
Для удосконалення механізму реалізації права спеціального водокористування необхідно внести зміни до нормативно-правових актів, зокрема:
- розробити та затвердити нову інструкцію про порядок погоджень та видачі дозволів на спеціальне водокористування, якою би враховувались особливості використання водних ресурсів для різної категорії водокористувачів, зокрема для промислових, сільськогосподарських підприємств, гідроелектростанцій, що пропускають воду через турбіни та для суб'єктів господарювання, яким надано водні об’єкти в оренду для цілей рибництва;
- переглянути та збільшити розміри штрафів за ст.ст.48, 59, 60, та 61 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- статтю 51 Водного кодексу України привести у відповідність із ст.ст.59 та 93 Земельного кодексу України;
- прискорити введення в дію нової редакції «Методики розрахунків розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів».
Обґрунтовано доцільність розглядати можливість використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку централізованого водозабезпечення для потреб комунального, сільського господарства, гідроенергетики та у порядку нецентралізованого водозабезпечення для потреб рибного господарства, водного транспорту. На дисертаційному рівні досліджено окремі види використання водних ресурсів Дніпровського басейну, проведено аналіз правого регулювання кожного окремого виду для встановлення правового забезпечення можливостей оптимального використання водних ресурсів для різноманітних потреб. Пропонується розглядати особливості спеціального використання водних ресурсів у порядку централізованого водозабезпечення для потреб комунального, сільського господарства та гідроенергетики.
Використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку централізованого водозабезпечення здійснюється для задоволення потреб комунального господарства. Задоволення потреб населення в якісній питній воді та воді для задоволення побутово-господарських потреб є і повинно залишатися пріоритетним напрямком використання водних ресурсів Дніпровського басейну. Для цього необхідно продовжити роботу з реформування водопровідно-каналізаційного господарства відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки» та Закону України «Про Загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки. Також необхідно затвердити в установленому порядку проект Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами та організаціями, а також інструкцію з нормування та визначення фактичної величини витоків холодної та гарячої води у житлових будинках. Якісні характеристики вод для задоволення потреб населення в питній воді та для побутово-господарських потреб повинні відповідати встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання. Повинна забезпечуватися ефективна роботи міських очисних споруд.
Спеціальне використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку централізованого водозабезпечення здійснюється сільським господарством для зрошення. Під час здійснення спеціального водокористування для зрошення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об’єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування. Велике значення для сільського господарства має використання водних ресурсів Дніпрового басейну для потреб зрошення. «Правила експлуатації водосховищ Дніпровського каскаду» регламентують безперебійне постачання поливної води на зрошувані землі, що суттєво впливає на економічну ефективність зрошуваного землеробства. На законодавчому рівні необхідно передбачити механізми виконання державних цільових програм, пов’язаних з розвитком меліорації земель та захистом від шкідливої дії вод, передбачених Законом України «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства». Також необхідно забезпечити завершення процесу передачі у комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем, збереження об’єктів їх інженерної інфраструктури, створення при органах місцевого самоврядування структурних підрозділів з управління та нагляду за використанням внутрішньогосподарських меліоративних систем, а також кооперативів та інших господарських структур з їх обслуговування. Важливо створити необхідну правову базу для подальшого відродження меліорації на Україні. Зокрема, необхідно розробити і затвердити нормативно-правові акти щодо порядку використання меліоративних фондів і меліорованих земель. Також, до Закону України «Про концесії» необхідно внести зміни щодо включення меліоративних систем до переліку об’єктів, що можуть надаватися у концесію для забезпечення відновлення внутрішньогосподарських меліоративних систем, які нині передаються в комунальну власність, з урахуванням того, що більшість органів місцевого самоврядування не мають можливості і необхідності їх відновлювати та утримувати в належному стані.
Спеціальне використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку централізованого водозабезпечення здійснюється також і для потреб гідроенергетики. Під час здійснення спеціального водокористування для потреб гідроенергетики в порядку централізованого водопостачання здійснюється забір води безпосередньо з водних об’єктів для гідроакумулюючих електростанцій. Водні ресурси, що використовуються без вилучення їх з водних об’єктів (наприклад, вода, що проходить через турбіни ГЕС) не підлягають лімітуванню і їх використання не слід розглядати як таке, що здійснюється у порядку централізованого водозабезпечення. Гідроелектростанції мають виняткове значення для створення необхідної структури аварійного та експлуатаційного резерву потужності енергосистеми, вони постають головним джерелом резерву, необхідного для забезпечення надійності та живучості енергосистеми. Важливим чинником, який збільшує економічну ефективність використання гідроенергетики України, є комплексне використання водних ресурсів. Поряд з економією палива, розв’язанням проблем водного та наземного транспорту, водопостачанням галузей промисловості та населення великих міст ГЕС забезпечують захист населення від великих повеней та забезпечують процес подачі води для зрошення земель. Ці безперечні переваги гідроенергетики, як екологічно найбезпечнішої галузі видобутку та перетворення енергоресурсу, її роль у забезпеченні регулювання швидко перемінної частини добових графіків навантаження енергетичної системи є основою для інтенсивного використання ГЕС. Основними напрямками подальшого розвитку гідроенергетики є реконструкція наявних ГЕС, будівництво гідроакумуляторних електростанцій у комплексі з вирішенням протиповеневих завдань. Зроблено висновок, що гідроенергетика як споживач водних ресурсів безповоротно витрачає значні обсяги води, що тягне за собою коливання витрат та рівнів води в нижніх б’єфах ГЕС. Тому, потрібно щоб технічна нормативна документація була спрямована на заходи по берегозакріпленню в межах дії коливання рівнів води, а також була спрямована на забезпечення оптимальних об’ємів поповнення Дніпровських водосховищ після веснах повеней з урахуванням потреб гідроенергетики у водних ресурсах.
Виходячи із того що, нецентралізоване водопостачання здійснюється безпосередньо юридичними і фізичними особами шляхом забору води з поверхневих або підземних водних об’єктів, пропонується розглядати особливості використання водних ресурсів у порядку нецентралізованого водозабезпечення для потреб рибного господарства і водного транспорту.
Спеціальне використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку нецентралізованого водозабезпечення здійснюється для рибогосподарських потреб. Рибне господарство використовує біоресурси Дніпровських водосховищ, які мають важливе рибогосподарське значення. У зв’язку зі зниженням промислової рибопродуктивності з одиниці площі водної поверхні Дніпра під час застосування штучних способів відтворення рибних ресурсів повинна приділятися належна увага проблемі збереження та відтворення нерестовищ. Для компенсації впливу негативних тенденцій, пов’язаних зі старінням водосховищ, їх рибогосподарське використання повинно здійснюватися, в першу чергу, з метою забезпечення охорони та відтворення рибних ресурсів. В результаті дисертаційного дослідження здійснено узагальнення та доповнення особливостей правового регулювання рибогосподарського використання водних ресурсів Дніпровського басейну.
Спеціальне використання водних ресурсів Дніпровського басейну у порядку нецентралізованого водозабезпечення здійснюється для потреб водного транспорту. Аналіз експлуатаційної діяльності Дніпровської воднотранспортної системи підтверджує те, що її ефективність багато в чому залежить від збереження і вдосконалення умов роботи флоту і гідротехнічних споруд на каскаді водосховищ. Необхідно в подальшому підтримувати надійну роботи шлюзів Дніпровських водосховищ, для забезпечення безпечного пропуску транспортного флоту, визначення загальної стійкості і підтвердження придатності шлюзів до експлуатації. Використання Дніпра для потреб судноплавства неможливе без забезпечення безпеки судноплавства. Для досягнення вищезазначених цілей необхідно окрім застосування фінансових механізмів підтримки водного транспорту, впроваджувати також і правові. Зокрема, удосконалювати нормативно-правову базу щодо запровадження більш налагодженого механізму притягнення до адміністративної відповідальності, підвищення суворості санкцій за порушення законодавства на річковому транспорті, поновити нормативні акти технічного характеру. Водний транспорт повинен стати конкурентоспроможним на ринку транспортних послуг України.
Результатом роботи є пропозиції по удосконаленню нормативно-правового регулювання використання водних ресурсів шляхом підготовки проекту Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України з питань регулювання відносин по використання водних ресурсів».
Комплексне використання водних ресурсів як основа сталого розвитку держави характеризується балансом взаємовідносин в економічній, соціальній та екологічній сферах життя суспільства. Водне законодавство України має бути правовим підґрунтям для забезпечення комплексного використання водних ресурсів, направленим на ліквідацію суперечностей між потребами суспільства у водних ресурсах і можливостями їх задоволення при збереженні відтворювальної спроможності водоресурсового потенціалу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти
1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
3. Водний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995 - № 24. – Ст. 189.
4. Земельний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4. – Ст. 27.
5. Господарський кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
6. Цивільний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. – Ст. 356.
7. Про економічну самостійність Української РСР: Закон України від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. - № 34. – Ст. 499.
8. Про правовий режим території, постраждалої від радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 7 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 16. – Ст. 198.
9. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
10. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 502.
11. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
12. Про концесії: Закон України від 16 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.
13. Про меліорацію земель: Закон України від 14 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 11. – Ст. 90.
14. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 14. – Ст. 97.
15. Загальнодержавна програма розвитку водного господарства. Затверджена Законом України від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 25. – Ст. 172.
16. Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу: Закон України від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 24. – Ст. 167.
17. Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них: Закон України від 6 лютого 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 15. – Ст. 107.
18. Про ратифікацію Протоколу про воду та здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року: Закон України від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 5. – Ст. 30.
19. Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки: Затверджена Законом України від 24 червня 2004 року № 1869 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 45. – Ст. 49.
20. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248.
21. Порядок обмеження, тимчасової заборони (припинення) чи зупинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Затверджений постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 46. – Ст. 637.
22. Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні: Затверджена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 48. – Ст. 430.
23. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води: Затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 41. – Ст. 279.
24. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Затверджені постановою Верховної Ради України від 5 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248.
25. Концепція розвитку водного господарства України: Затверджена постановою Верховної Ради України 14 січня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 8. – Ст. 54.
26. Рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні: Затверджені Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 182.
27. Рекомендації парламентських слухань «Актуальні проблеми зрошення, підтоплення та повеней в Україні»: Затверджені Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2006 року № 3506 // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 29. – Ст. 248.
28. Положення про Державний комітет України по водному господарству: Затверджене Указом Президента України № 898/2000 від 14 липня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 58.
29. Про заходи щодо розвитку зрошуваного землеробства в Україні: Указ Президента від 3 березня 2006 року № 187/2006 // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 50.
30. Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 459 від 10 серпня 1992 року // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 35.
31. Порядок стягнення плати за спеціальне використання водних ресурсів: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 75 від 8 лютого 1994 року // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 16.
32. Порядок ведення державного водного кадастру: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 8 квітня 1996 року // Офіційний вісник України. – 1996. – № 10. – Ст. 22.
33. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них: Затверджений Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 8 травня 1996 р. - № 486 // Офіційний вісник України. – 1996. – № 18. – Ст. 145.
34. Порядок користування землями водного фонду: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 23.
35. Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об’єктів (їх частин): Затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 552 від 22 травня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 25.
36. Порядок здійснення державного моніторингу вод: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 815 від 20 липня 1996 року // Офіційний вісник України. – 1996. – № 15. – Ст. 403.
37. Порядку відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 966 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 38.
38. Тимчасові нормативні платежі за спеціальне використання рибних і інших водних живих ресурсів: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1073 від 5 вересня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 43.
39. Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1192 від 28 вересня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 50.
40. Про затвердження переліку водних об’єктів, що відносяться до категорії лікувальних: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1499 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 98.
41. Порядок складання паспортів річок Затверджений постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 р. № 347 // Офіційний вісник України. – 1997.- № 16. – Ст. 86.
42. Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 347 // Офіційний вісник України. – 1997.- № 16. – Ст. 80.
43. Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної унаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб і інших об'єктів водного промислу: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 19 січня 1998 року. // Офіційний вісник України. – 1998.- № 3. – Ст. 175.
44. Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року // Офіційний вісник. – 1998.- № 16. – Ст. 55.
45. Правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2024. // Офіційний вісник України. – 1998.- № 51. – Ст. 31.
46. Положення про Головну державну інспекції України по безпеці судноплавства: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України 30 грудня 1998 р. № 2098. // Офіційний вісник України. – 1998.- № 9. – Ст. 89.
47. Порядок встановлення нормативів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р № 303 // Офіційний вісник України. – 1999.- № 9. – Ст. 89.
48. Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р. № 836 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 31. – Ст. 21.
49. Порядок справляння з