Носік Володимир Васильович. Проблеми здійснення права власності на землю українського народу

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………..................................... 3

ВСТУП………………………………………………………………....................................... 4

РОЗДІЛ 1. Джерельна база дослідження правового регулювання відносин у
сфері здійснення права власності на землю Українського народу .................. 20

1.1. Дослідження правових проблем здійснення права власності
на землю Українського народу в земельно-еколого-правовій доктрині
України: аналітичний огляд наукових джерел…………….....…………..….. 20

1.2. Правове регулювання відносин у сфері здійснення права власності
на землю Українського народу за законодавством України:
науково-теоретичний аналіз нормативних джерел ......................................... 32

Висновки до розділу 1 .................................…………………………………………...….… 51

РОЗДІЛ 2. Теоретичні проблеми здійснення права власності на землю
Українського народу ........................................................................................ 54

2.1. Юридична природа здійснення права власності на землю
Українського народу…………………………………………………...……… 54

2.2. Земля як об’єкт здійснення
права власності Українського народу……………………………….....…….... 77

2.3. Правове становище суб’єктів здійснення права власності
на землю Українського народу………………….…………………........……... 99

2.4. Проблеми здійснення громадянами і юридичними особами
права власності на землю в Україні ................................................................. 131

2.5. Особливості здійснення державою
права власності на землю Українського народу ....................................…..... 155

Висновки до розділу 2 ...................................……………………………………………….. 171

РОЗДІЛ 3. Конституційно-правовий механізм здійснення прав власника на землю
від імені Українського народу ....................................................................... 178

3.1. Здійснення Верховною Радою України прав власника на землю
від імені Українського народу……………………………………………….. 178

3.2. Межі та форми здійснення органами виконавчої влади прав власника
на землю від імені Українського народу…………………………………...... 201

3.3. Юрисдикція органів судової влади у конституційно-правовому механізмі здійснення прав власника на землю від імені Українського народу …........ 217

3.4. Конституційно-правовий механізм здійснення
органами місцевого самоврядування прав власника на землю
від імені Українського народу………………………………………………... 234

Висновки до розділу 3 .............................………………………………………………….... 251

РОЗДІЛ 4. Конституційно-правові гарантії здійснення права власності на землю
Українського народу ....................................................................................... 256

4.1. Поняття, система і структура конституційно-правових гарантій
здійснення права власності на землю Українського народу………….. …… 256

4.2. Юридична природа конституційно-правових гарантій здійснення
права власності на землю Українського народу…………………………….. 274

Висновки до розділу 4 ............................……………………………………………...…….. 305

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………............................ 311

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................................... 322
ВСТУП
Актуальність теми роботи зумовлена сучасними об’єктивними і суб’єктивними соціальними, економічними, демографічними, екологічними, державно-правовими явищами у суспільному житті Українського народу, організаційно-правовими проблемами реформування відносин власності на землю і утвердження нового земельного ладу, який би забезпечував для України прогресивний соціально-економічний розвиток, національну продовольчу і екологічну безпеку, законність і правопорядок у земельних відносинах на основі конституційних засад права власності на землю Українського народу.
Проголошене у перших законах незалежної України і закріплене у Конституції України право власності Українського народу на землю не знайшло свого адекватного вираження у земельному законодавстві і подальшого розвитку у правовій системі України. Чинний Земельний кодекс України не відтворює і не розвиває положень статті 13 Основного закону держави щодо здійснення права власності на землю Українського народу. Цей кодекс закріплює іншу юридичну модель реалізації права власності на землю порівняно з конституційними імперативами щодо права власності на землю Українського народу.
Важливість виконання цієї наукової роботи зумовлена й тим, що сучасна земельно-еколого-правова доктрина потребує проведення системного і комплексного дослідження методологічних, теоретичних проблем та конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу, розкриття юридичної природи його здійснення, визначення правового режиму землі як об’єкта права власності Українського народу і основного національного багатства, дослідження особливостей правового становища Українського народу в системі суб’єктів здійснення права власності на землю в Україні, аналізу форм, меж, способів, обмежень здійснення права власності на землю Українського народу, дослідження юридичної природи механізму гарантування та конституційно-правових гарантій реалізації зазначеного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з науково-дослідними темами, що виконувалися на юридичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: “Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції” № 97116 (№ державної реєстрації 0197U003329); “Правові аспекти забезпечення екологічної безпеки в Україні” № 554; “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725) і має безпосередній зв’язок з науковими державними програмами. Проведене дисертаційне дослідження тематично відповідає спеціальності 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право.
В рамках виконання цих науково-дослідних робіт дисертант за темою обраного дослідження особисто опублікував монографію, наукові посібники, статті, розділи у підручниках і навчальних посібниках, тези конференцій, розділи до науково-практичних коментарів законів, виступив з науковими доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, прийняв участь у підготовці проекту закону “Про приватизацію земель”, зробив наукове обґрунтування Аграрного кодексу України, розробив окремі розділи до проекту цього кодексу, розробив і запровадив у навчальний процес юридичного факультету спецкурси з проблем здійснення права власності на землю, права оренди, земельного порівняльного права, захисту земельних прав фізичних і юридичних осіб.
Мета дослідження – провести завершений науковий пошук теоретичних і практичних проблем у сфері здійснення права власності на землю Українського народу і на цій основі сформулювати доктринальні висновки та зробити практичні рекомендації щодо можливого вирішення цих проблем та використання у теорії земельного, екологічного права та інших галузях правової науки, у законотворенні та правозастосуванні, в юридичній освіті.
Завдання дослідження детерміновані його метою і їх суть полягає в наступному: провести аналітичний огляд наукових джерел та зробити теоретичний аналіз нормативних джерел як необхідної бази для доктринального аналізу методологічних, науково-теоретичних і конституційних основ здійснення права власності на землю Українського народу; вивчити філософські, економічні, правові ідеї, погляди з питань власності і права власності на землю; ретроспективно розглянути юридичні моделі здійснення права власності на землю Українського народу після проголошення незалежності України; визначити і розкрити юридичну сутність конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу; розкрити юридичну природу здійснення права власності на землю Українського народу; визначити об’єктний склад у відносинах здійснення права власності на землю Українського народу; визначити систему та правове становище суб’єктів здійснення права власності на землю Українського народу; провести науковий аналіз конституційно-правового механізму здійснення прав власника на землю від імені Українського народу; розглянути теоретичні і практичні питання здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу; провести науково-теоретичний аналіз системи та юридичної природи конституційних гарантій здійснення права власності на землю Українського народу; вивчити зарубіжний досвід здійснення права власності на землю у державах з різними правовими системами; узагальнити практику застосування органами державної влади та місцевого самоврядування законодавства України до забезпечення реалізації конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу; сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації для удосконалення системи земельного законодавства у національній правовій системі України відповідно до Основного закону держави.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері здійснення права власності на землю Українського народу.
Предмет дослідження – теоретичні і практичні проблеми здійснення права власності на землю Українського народу, норми Конституції України, у яких закріплюються імперативи, гарантії та механізм здійснення права власності на землю Українського народу, а також норми вітчизняних законодавчих та міжнародно-правових актів з питань регулювання відносин власності на землю, доктринальні ідеї та наукові підходи до розуміння юридичної природи права власності на землю Українського народу, практика застосування чинного законодавства у сфері здійснення права власності на землю Українського народу.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження автором використані загальнонаукові методи пізнання об’єктивних закономірностей розвитку природи, економіки, суспільства, держави і права, соціально-економічних і державно-правових явищ, як то: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняння, формальної логіки, системно-структурного аналізу і синтезу, моделювання, а також властиві теорії права спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.
Застосування методу матеріалістичної діалектики у поєднанні з історичним методом дозволи автору вперше в правовій науці екстраполювати методологічні засади прогресивного економічного розвитку суспільства на юридичні моделі здійснення права власності на землю Українського народу, правотворчість і правозастосування, показати взаємозв’язок та розвиток права власності на землю у правовій системі України в сучасних міждержавних інтеграційних процесах. Історичний метод використовується як “червона лінія” по всій роботі: у вивченні і використанні світової і національної історичної спадщини поглядів і уявлень на закономірності взаємодії природи, економіки, суспільства, держави і права, на власність і право власності особи, народу, держави на землю, здійснення земельної реформи, утвердження права власності Українського народу на землю у законодавстві, розвиток сучасної наукової правничої думки у сфері земельного права, узагальненні практики застосування земельного законодавства тощо. За допомогою системно-структурного методу обґрунтовано дворівневу конституційну конструкцію здійснення права власності на землю Українського народу, сформульовано конституційні засади здійснення права власності на землю в Україні, визначено систему органів, функції і повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні прав власника на землю від імені Українського народу, запропоновано систему і структуру конституційних гарантій здійснення права власності на землю Українського народу. Метод моделювання використано для розкриття юридичної природи і правових наслідків паювання земель сільськогосподарського призначення для української економіки, визначення форм і способів захисту права власності народу України на землю як об’єкт власності у міждержавних відносинах, у рекомендаціях щодо системи і структури сучасної земельної правової системи. Поєднання методів формальної логіки з порівняльно-правовим аналізом та тлумаченням правових норм дозволило провести науковий аналіз чинного законодавства і сформулювати висновки та рекомендації щодо неузгодженості системи земельного законодавства з Конституцією України, відмови від реалізації ідеї розмежування земель державної і комунальної власності, можливості і необхідності впровадження у правову систему конституційної моделі здійснення права власності на землю Українського народу, сформулювати визначення окремих понять як юридичних категорій. Порівняльно-правовий метод використаний для розкриття і співставлення правової природи і юридичних наслідків української земельної реформи з реформуванням земельних відносин в інших державах, аналізу юридичної природи права власності на землю Українського народу і права виключної власності держави на землю, поняття та змісту права власності на землю в земельному праві і законодавстві України та найбільш відомих і усталених у світі правових систем інших держав. На основі різних способів тлумачення правових норм розкрито, сформульовано і визначено юридичну сутність конституційних імперативів щодо права власності на землю Українського народу, досліджено організаційно-правовий механізм здійснення права власності на землю відповідно до Конституції України.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові джерела з питань історії та філософії права, теорії держави, адміністративного, конституційного, земельного, аграрного, екологічного, цивільного, господарського, фінансового, міжнародного публічного, кримінального та інших галузей української та зарубіжної правової науки. Дисертаційне дослідження базується на використанні і аналізі сучасних наукових розробок теоретичних і практичних проблем права власності на землю Українського народу, земельної реформи, регулювання земельних відносин, авторами яких є українські вчені: В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкова, О.Г. Бондар, Д.В. Бусуйок, М.Я. Ващишин, О.А. Вівчаренко, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, С.В. Гринько, М.С. Долинська, О.І. Заєць, Л.П. Заставська, Т.О. Коваленко, І.І. Каракаш, П.Ф. Кулинич, М.В. Краснова, Т.Г. Ковальчук, В.В. Костицький, В.І. Лебідь, Л.В. Лейба, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, А.М. Мірошниченко, В.Л. Мунтян, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.І. Федорович, М.О. Фролов, С.І. Хом"яченко, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші вчені.
В основу дисертаційної роботи покладені також ґрунтовні праці українських науковців, які в радянський період досліджували методологічні, теоретичні і практичні питання права власності на землю і регулювання земельних відносин: Ю.О. Вовка, П.Д. Індиченка, В.Л. Мунтяна, І.М. Миронця, В.К. Попова, В.С. Шелестова, І.О. Середи, Н.І. Титової, С.М. Кравченко, В.І. Андрейцева, Ю.С. Шемшученка, В.З. Янчука, О.О.Погрібного, Л.В. Бориславського, І.А. Дмитренка, В.П. Цемка, Д.А. Суржана, М.В. Шульги, П.Ф. Кулинича, В.В. Янчука та інших вчених у цій галузі, а також відомих російських вчених: Г.О. Аксеньонка, М.Д. Казанцева, І.В. Павлова, З.С. Бєляєвої, М.І. Козиря, М.І. Краснова, І.О. Іконицької, В.П. Балезіна, О.С. Колбасова, О.М. Турубінера, В.В. Петрова, Ю.Г. Жарикова, Б.В. Єрофєєва, Г.Ю. Бистрова, Л.П. Фоміної, М.Т. Осипова, вчених з інших союзних республік колишнього СРСР: А.Є. Єренова, С.Б. Байсалова, Н.Б. Мухитдінова, Ф.Х. Адиханова, Т.Т. Тагірова, М.В. Сторожева, Я.Я. Страутманіса, В.М. Яковлєва та ін.
Комплексний аналіз права власності на землю Українського народу проведено на основі наукових джерел цивільного, господарського, конституційного права, теорії держави та права, авторами яких є знані українські вчені: Д.В. Боброва, О.В. Дзера, І.О. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, В.М. Коссак, Р.А. Майданик, О.А. Підопригора, Я.М. Шевченко, С.І. Пересунько, Н.В. Безсмертна, К.І. Кучерук, В.Є. Рубаник, Г.В. Пронська, В.С. Щербина, В.Ф. Погорілко, Н.Г. Шукліна, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун та інші.
Для дослідження методологічних основ права власності на землю Українського народу використані наукові роботи з філософії, економіки, планування територій, землеустрою, оцінки земель, державного управління, інших галузей знань: В. Вернадського, М.Д. Руденка, С. Подолинського та інших вчених.
Емпіричну основу дослідження склали земельне, екологічне, природоресурсне, цивільне, господарське, конституційне законодавство України в частині здійснення права власності на землю, законодавство інших держав, міжнародно-правові акти, практика застосування органами державної влади та місцевого самоврядування чинного законодавства у сфері регулювання відносин власності на землю Українського народу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному монографічному дослідженні теоретико-правових проблем здійснення права власності на землю Українського народу, проведеному із земельно-еколого-правових позицій і спрямованому на подальший розвиток теорії земельного права України шляхом формулювання нових та вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять та категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства відповідно до вимог Конституції України.
Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які вперше виносяться на захист, а саме:
1. Висновок про те, що Конституція України (ст. 13) закріплює концепцію дворівневої конструкції здійснення права власності на землю Українського народу, суть якої полягає в тому, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу, який є самостійним суб’єктом права власності на землю і може у визначених Основним законом формах і межах безпосередньо здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження землею, або ж від імені Українського народу права власника на землю можуть здійснювати уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування.
2. Розкрито юридичну природу поняття “здійснення права власності на землю Українського народу” як конституційно забезпечену правомірну, активну, вольову, охоронювану державою міру можливої діяльності власника та уповноважених осіб, що проявляється у вчиненні відповідно до закону дій, спрямованих на додержання норм права в реалізації правомочностей володіння, користування, розпорядження землею з метою задоволення потреб загальносуспільних інтересів шляхом використання землі як основного національного багатства.
3. Визначено також юридичну природу “здійснення прав власника на землю від імені Українського народу” як обумовлену потребами та інтересами Українського народу як суб’єкта права власності на землю в межах території України, регламентовану реалізацію функцій і повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення реалізації у відповідних правових формах конституційних вимог щодо права Українського народу на володіння, користування і розпорядження землею, його гарантування та захист відповідно до положень Основного закону.
4. Здійснення прав власника на землю “від імені Українського народу” є особливою самостійною формою реалізації норм Конституції України щодо володіння, користування і розпорядження землею як об’єктом права власності Українського народу, що реалізується у земельних правовідносинах, що мають комплексний характер, складну внутрішню будову та зміст, їх виникнення, зміна і припинення зумовлені діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування щодо додержання і застосування норм Конституції України та інших законів, що є, на думку автора, складовою самостійного правового інституту здійснення права власності на землю Українського народу.
5. Уточнено визначення поняття “земля як об’єкт права власності Українського народу” – як розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий ґрунтовий і зайнятий природними ресурсами шар, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об’єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, що належить Українському народу на праві власності і підлягає особливій охороні з боку держави як основне національне багатство.
6. Проведено розмежування понять “суб’єкти права власності на землю Українського народу” і “суб’єкти здійснення права власності на землю Українського народу”, визначено суб’єктів здійснення цього права, зокрема, Український народ, органи державної влади та місцевого самоврядування, внесено пропозиції щодо можливості розширення такого кола суб’єктів (громадян України, держави та юридичних осіб).
7. Зроблено висновок, що Український народ як суб’єкт зазначеного права відповідно до преамбули Конституції України складають громадяни України всіх національностей; є самостійним суб’єктом права власності на землю, який володіє, користується і розпоряджається землею в межах території України, а належне йому право є: а) абсолютним, незмінним, постійним, визначальним для встановлення правового режиму інших природних ресурсів; б) не може бути обмежене будь-якими законами України; в) передбачає одержання абсолютної і відносної додаткової вартості (капіталу), що має присвоюватись через суспільні форми розподілу з додержанням пропорцій прогресивного розвитку суспільства; г) здійснює виключне право розпорядження землею шляхом зміни території України, відчуження, обміну її часток з іншими суб’єктами міжнародного права, не дозволяє розміщення військових баз іноземних держав на території України.
Від імені Українського народу права власника на земю здійснюють виключно органи державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією України, із збереженням сталості і незмінності права власності на землю Українського народу в межах території України та неможливістю без конституційних змін здійснення цього права іншими, не передбаченими Основним законом суб’єктами.
8. Обґрунтовано особливості правового становища держави як суб’єкта здійснення права власності на землю Українського народу відповідно до вимог статті 13 Конституції України та акцентовано увагу на тому, що іноземні держави не можуть набувати і реалізувати право власності на землю Українського народу, виходячи із суверенності правового становища Українського народу як власника основного національного багатства та враховуючи, що Україна через органи державної влади, місцевого самоврядування може набувати і реалізувати право власності на землю Українського народу з передбачених законом юридичних підстав, які можна класифікувати на дві групи: загальні і спеціальні. В той же час автор не виключає можливості законодавчо передбачити можливість здійснення цього права громадянами України та юридичними особами.
9. Проаналізовано систему органів державної влади, які за Конституцією України уповноважені здійснювати права власника на землю від імені Українського народу, розкрито їх правомочності щодо здійснення від імені народу та в межах наданих повноважень, а також доведено, що єдиним суб’єктом здійснення від імені Українського народу всіх його правомочностей власника землі в межах території держави виступає Верховна Рада України як представницький орган державної влади з правом контролю за прийнятими рішеннями органами виконавчої влади з питань здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, включаючи їх перегляд і скасування та прийняття своїх актів щодо застосування Конституції і законів України; інші органи державної влади у межах своїх повноважень мають забезпечувати реалізацію норм Конституції України та її законів у цій сфері у виключних випадках, передбачених законом, забезпечення реалізації окремих прав власника на землю від його імені може здійснювати Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади; окремі органи центральної виконавчої влади зобов’язані забезпечувати реалізацію передбачених у законі правомочностей власника землі від імені Українського народу.
Особливе місце серед суб’єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу належить органам судової влади, юрисдикція яких у цій сфері визначається Конституцією України. Встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї території є самостійними суб’єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу, які зобов’язані забезпечувати реалізацію цих правомочностей у межах, визначених Конституцією України та іншими законами.
10. Запропоновано науковий висновок, що здійснення права власності на землю Українського народу - громадянами України всіх національностей не виключає, на думку дисертанта, юридичної можливості кожного громадянина України відповідно до закону користуватися землею як природним об’єктом права власності Українського народу відповідно до Конституції України. В той же час автор допускає реалізацію зазначеними суб’єктами суб’єктивного права власності на окремі земельні ділянки громадян і юридичних осіб, які відповідно до статті 14 Конституції України можуть набуватися і реалізуватися виключно відповідно до закону та розкрито юридичну сутність здійснення ними зазначеного права.
11. Визначено поняття “конституційні гарантії права власності на землю” як закріплені у нормах Основного закону держави універсальні загальновизнані імперативи та способи здійснення зазначеними у Конституції України суб’єктами права власності на землю Українського народу, які визначають юрисдикційні і позаюрисдикційні засоби захисту земельних та пов’язаних із ними прав Українського народу, об’єкта цих правовідносин - охорони землі як основного національного багатства з метою забезпечення правопорядку в сфері земельних відносин.
Визначено систему конституційних гарантій права власності на землю, що забезпечують Українському народові безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування можливості здійснювати і захищати зазначене право у національних інтересах та створюють дієві юридичні механізми відновлення порушених прав на землю Українського народу та природних якостей землі; проведено класифікацію конституційних гарантій здійснення цього права; розкрито їх зміст та форми застосування; розкрито їх юридичну природу.
12. Доведена доцільність розробки і впровадження в українську правову систему, практику законотворення та правозастосування юридичної моделі регулювання земельних правовідносин, що варто базувати на конституційних засадах права власності на землю Українського народу з подальшим розширенням можливостей щодо реалізації зазначеного права у встановлених Конституцією України та прийнятих у її розвиток законів юридичних можливостей фізичних та юридичних осіб.
13. Висновок про те, що конституційне закріплення права власності Українського народу та інших форм права власності на землю корегує виключно публічний характер земельних відносин, і тим самим розширює предмет земельного права як самостійної галузі національно-правової системи, зумовлює доцільність гнучкого застосування форм та методів публічно-приватного характеру в регулюванні правовідносин земельної власності, урахування тенденцій і перспектив у процесі його адаптації до права і законодавства країн Європейського Союзу, забезпечення додержання конституційних імперативів щодо утвердження державного суверенітету, цілісності і недоторканності території, національної безпеки України.
14. Пропозиції щодо прийняття трьох базових законів: Закону про власність на землю Українського народу, Закону про використання землі Українського народу, Закону про охорону землі як основного національного багатства Українського народу, реалізація яких на практиці могла б створити у подальшому законодавче підґрунтя для проведення кодифікації земельного законодавства у відповідних формах (ЗКУ, Кодексу законів про землю, Кодексу про землю тощо) з можливістю прийняття окремих функціональних законів у розвиток зазначених законопроектів із захисту здійснення права власності та інших, пов’язаних із ними, прав на землю Українського народу.
Вдосконалено визначення поняття земля та земельна ділянка як об’єкт правового регулювання у земельних правовідносинах власності, предмет земельного права як самостійної галузі національної правової системи, законодавчі визначення щодо поняття, суб’єктно-об’єктного складу та змісту права власності на землю, інші наукові положення.
Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації щодо: конституційно-правових імперативів використання власності на землю Українського народу, юридичної природи правомочностей Українського народу на володіння, користування і розпорядження землею, істотних ознак землі як основного національного багатства, суті і характеру правовідносин власності на землю Українського народу, співвідношення публічного і приватного правового регулювання земельних відносин, механізму реалізації правових норм щодо здійснення права власності на землю Українського народу, ролі та місця органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні владних повноважень у цій сфері, гарантування і захисту права власності на землю Українського народу тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в:
а) загальній теорії права для розширення системи знань щодо природного і юридичного права Українського народу, особи та держави на землю та їх законодавчого здійснення в сучасних умовах;
б) теорії управління для реалізації органами державної влади та місцевого самоврядування владних повноважень щодо здійснення прав власника на землю від імені Українського народу;
в) теорії земельного та інших галузей права для поглибленого вивчення і дослідження сучасних проблем, розвитку теоретичних засад щодо здійснення права власності на землю Українського народу;
г) законотворчому процесі для оцінки, перегляду і скасування неконституційних законодавчих та нормативно-правових актів, що суперечать вимогам Конституції України, проведення кодифікації земельного законодавства в частині здійснення права власності на землі Українського народу;
д) правозастосовчій практиці органів державної влади та місцевого самоврядування в частині реалізації повноважень власника на землю від імені Українського народу та центральних органів державної виконавчої влади щодо врегулювання міждержавних відносин з питань здійснення Українським народом права власності на землю в межах кордонів України;
є) навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти, зокрема при підготовці навчальних програм, написанні підручників і навчальних посібників з відповідних курсів та спецкурсів з питань здійснення права власності на землю Українського народу.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та опублікована монографія, а також фахові наукові праці, які розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно і становлять результати його власних наукових розробок проблем юридичної природи та здійснення права власності на землю Українського народу. Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки обґрунтовані автором з методологічних, теоретичних і практичних питань зазначеного права і випливають з аналізу відповідних наукових, нормативно-правових і практичних джерел. Внесок здобувача до наукових праць із суміжних тематик, опублікованих у співавторстві, полягає в обґрунтуванні та розкритті теоретико-правових питань, що входять до предмету його дисертаційного дослідження.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися, критично оцінювалися та схвалювалися на засіданні кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Результати дослідження впроваджені у навчальний процес юридичного факультету і використовуються дисертантом у науково-педагогічній діяльності з викладання нормативних курсів: “Земельне право України”, “Аграрне право України”, спецкурсів: “Здійснення права власності на землю”, “Орендні земельні правовідносини”, “Земельне порівняльне право”.
Наукові висновки та рекомендації автора були використані автором при розробці проектів законів, які були прийняті Верховною Радою України – “Про оренду землі”, “Про планування і забудову територій”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про державну експертизу землевпорядної документації” та інші, які були внесені на розгляд Верховної Ради України, при розробці Указів Президента України з питань оренди землі, приватизації земель несільськогосподарського призначення, ринкових земельних відносин, у рішенні Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельним ділянками.
Наукові погляди, ідеї, положення, висновки і рекомендації автора з питань права власності на землю відображені в наукових працях: монографії, навчальних і практичних посібниках, підручниках, методичних розробках, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень, у виступах по українському радіо і телебаченні, оприлюднювалися під час виступів на сесіях місцевих рад окремих регіонів України.
Окремі висновки, положення і рекомендації дисертації доповідалися на численних науково-практичних конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах національного, регіонального і міжнародного рівня, серед яких вирізняються: науково-практична конференція “Концепція розвитку законодавства України” (травень 1996 р., м. Київ); Міжнародний симпозіум “Economic, Political and Security Developments in an Emerging Market” (квітень 1995 р., London, UK); Міжнародна науково-практична конференція “Гармонізація національного права незалежних держав із правом Європейського Союзу” (24-26 грудня 1998 р., м. Ніш, Республіка Югославія); Міжнародний конгрес “Правовые проблемы земельной и аграрной реформы в странах Центральной и Восточной Европы, России, Беларуси, Украины и других стран СНГ, государствах Балтии" (9-10 вересня 1999 р., м. Мінськ, Білорусь); Міжнародна науково-практична конференції “Шляхи вдосконалення приватизації та оцінки землі в Україні” (24-26 листопада 1999 р., м. Суми); Міжнародна науково-практична конференція “Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи” (18-19 жовтня 2000 р., м. Київ); Науково-практична конференція “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя); Науково-практична конференція “Організаційно-правові проблеми розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (8 липня 2003 р., м. Київ); Третя всесвітня конференція GCHERA “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень – відповідь на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції” (22-24 вересня 2003 р., м. Київ); Міжвузівська науково-практична конференція молодих науковців “Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин” (26 вересня 2003 р., м. Львів); Міжнародна науково-практична конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (28-29 квітня 2004 р., м. Київ); Державна наукова конференція “Актуальні проблеми земельного і аграрного права в умовах ринкової економіки” (29 квітня 2004 р., м. Біла Церква); Міжрегіональна науково-практична конференція “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (24-25 вересня 2004 р., м. Івано-Франківськ); Міжнародна науково-теоретична конференція “Стан та перспективи розвитку аграрного права”, присвяченій 80-річчю д.ю.н., проф., акад. АПрН України В.З. Янчука (26-27 травня 2005 р., м. Київ); Міжвузівська науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України”

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження методологічних, наукових, теоретичних основ і конституційних засад здійснення права власності на землю Українського народу дозволяє сформулювати узагальнені доктринальні висновки і рекомендації щодо сучасних тенденцій та перспектив правового регулювання відносин у сфері здійснення права власності на землю Українського народу.
Проголошене у перших законах незалежної України і закріплене у Конституції України право власності Українського народу на землю не знайшло свого адекватного вираження в земельному законодавстві і подальшого розвитку у правовій системі України. Упродовж 15 років в Україні було запроваджено чотири юридичні моделі реформування відносин власності на землю, які за своїми методологічними, концептуальними, правовими засадами не узгоджувалися між собою, не розвивали одна одну, а навпаки, скасовували впроваджені у практику норми і правила щодо здійснення права власності на землю та регулювання земельних відносин. Чинний Земельний кодекс України закріплює таку юридичну модель здійснення права власності на землю Українського народу, яка не повністю відповідає конституційним засадам здійснення права власності на землю Українського народу.
Зміна суті і характеру суспільних відносин у сфері здійснення права власності на землю Українського народу потребує критичної оцінки і перегляду усталених в суспільній правосвідомості стереотипних поглядів на власність і право власності на землю, що були утверджені на основі абсолютизації ідей марксистсько-ленінської політичної економії та вчення про державу і право, які реалізуються у законотворенні і правозастосуванні з одночасним впровадженням у суспільстві, державі та у правовій системі ідей щодо природного права людини на землю, права власності народу України на землю, свободи особи мати у власності землю, набуття і реалізації громадянами і юридичними особами права приватної власності на земельні ділянки, гарантування здійснення і захисту такого права, формування ринкових земельних відносин, оцінки землі, охорони землі, визначення місця та ролі держави у земельно-правовій системі згідно з Конституцією України.
В сучасних умовах правове регулювання відносин власності на землю відбувається у двох паралельних площинах, кожна з яких має свою методологічну основу, яка не дозволяє поєднати їх між собою в одну цілісну і завершену юридичну модель здійснення права власності на землю Українського народу. Вихід із такого стану правового регулювання відносин власності на землю вбачається в необхідності імплементації у правову систему України юридичної моделі здійснення права власності на землю відповідно до Конституції України з врахуванням фундаментальних висновків економічної і філософської теорії “енергія прогресу” щодо землі і ґрунту як основи багатства нації і народу та прогресивного економічного розвитку суспільства.
Методологічні засади прогресивного розвитку суспільства, а також зроблені у монографії і дисертації науково-теоретичні висновки щодо визначення сутності категорій “власність” і “право власності” можуть би покладені в розбудову на основі Конституції України української земельно-правової системи, функціональне призначення якої у контексті здійснення права власності на землю Українського народу полягає в наступному: а) закріплювати визнану в суспільстві свободу особи на земельну власність як соціальну цінність; б) гарантувати набуття і реалізацію суб’єктивного права власності на землю; в) встановлювати в суспільстві межі можливої, необхідної і дозволеної поведінки у здійсненні відповідними суб’єктами права власності на землю; г) визначати правовий статус власників і не власників землі; ґ) регулювати суспільні відносини земельної власності; д) забезпечувати повернення частини капіталу для відновлення родючості ґрунту; е) забезпечувати вільну підприємницьку діяльність на землі і форми власності на створений капітал; є) встановлювати податки на землю та капітал; ж) забезпечувати охорону землі як основного національного багатства; з) запобігати незаконному втручанню держави у свободу здійснення права власності на землю; и) гарантувати право власникам землі - сільськогосподарським виробникам капіталу вільно розпоряджатися ним на внутрішньому і зовнішньому ринках; і) встановлювати форми і способи реалізації конституційних гарантій права власності на землю.
Суспільне визнання і конституційне закріплення права власності Українського народу та інших форм права власності на землю корегує виключно публічний характер земельних відносин, і тим самим розширює предмет земельного права як самостійної галузі національно-правової системи, зумовлює доцільність гнучкого застосування форм та методів публічно-приватного характеру в регулюванні правовідносин земельної власності, урахування тенденцій і перспектив у процесі його адаптації до права і законодавства країн Європейського Союзу, забезпечення додержання конституційних імперативів щодо утвердження державного суверенітету, цілісності і недоторканності території, національної безпеки України.
Науково-теоретичний аналіз закріплених у Конституції України імперативів щодо права власності на землю Українського народу дозволяє зробити висновок про те, що Конституція України (ст. 13) закріплює концепцію дворівневої конструкції здійснення права власності на землю Українського народу, суть якої полягає в тому, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу, який є самостійним суб’єктом права власності на землю і може у визначених Основним законом формах і межах безпосередньо здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження землею, або ж від імені Українського народу права власника на землю можуть здійснювати уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування.
Проведений науковий пошук об’єктно-суб’єктного складу у відносинах здійснення права власності на землю Українського народу показує, що у дворівневій конструкції здійснення права власності на землю на вищому рівні об’єктом права власності виступає земля в межах території України як основне національне багатство, що перебуває під охороною держави. Водночас використання землі як природного об’єкта права власності народу громадянами і юридичними особами на титулі суб’єктивного права власності на землю дозволяє зробити висновок, що вжите у ст. 14 Конституції України поняття “земля” слід розглядати як конкретну земельну ділянку, право власності на яку набувається і реалізується зазначеними суб’єктами виключно відповідно до закону.
Виходячи з методологічних засад права власності на землю, основним національним багатством має визнаватися у законодавстві України не вся земля у межах кордонів держави, а лише та частина земної поверхні, яка вкрита родючим гумусним шаром ґрунту і завдяки фотосинтезу та людській праці продукує капітал, який разом з ґрунтом є власністю Українського народу і розподіляється в суспільстві через приватну і суспільну форми власності за об’єктивним економічним законом прогресивного розвитку економіки й суспільства. Земля як основне національне багатство – це розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром ґрунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об’єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості ґрунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу.
Правове становище суб’єктів права власності на землю не можна ототожнювати з правовим становищем суб’єктів здійснення такого права, а також протиставляти ці поняття між собою, оскільки вони характеризують право власності на землю як самостійну правову категорію у її статиці і динаміці. Виходячи з діалектичного взаємозв’язку категорій єдності і протилежності у правовому становищі різних суб’єктів у сфері здійснення права власності на землю Українського народу, передбачені в Конституції України суб’єкти здійснення права власності на землю Українського народу можуть бути умовно класифіковані на такі види: а) Український народ; б) органи державної влади та місцевого самоврядування.
Науково-теоретичний аналіз правового становища Українського народу в системі суб’єктів здійснення права власності на землю дозволяє зробити висновок, що Український народ є самостійним суб’єктом здійснення права власності на землю і має особливості у правовому становищі серед інших конституційних суб’єктів права власності на землю Українського народу. Суть таких особливостей полягає по-перше, в тому, що на конституційному рівні закріплені імперативи, реалізація яких має запобігати концентрації у держави юридичних правомочностей власника землі, що мало місце за радянських часів; по-друге, оскільки категорія “Український народ” визначається в Основному законі як громадяни України всіх національностей, то застосовуючи закони формальної логіки, не громадяни України не є Українським народом і тому вони не можуть бути суб’єктами права власності землю як територію в межах держави і як основне національне багатство, не можуть приймати участі у референдумах щодо території держави, не можуть впливати на дії органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні ними прав власника на землю від імені Українського народу тощо; по-третє, наявність у ст. 14 Конституції України припису щодо права приватної власності на землю громадян і юридичних осіб не виключає можливості набуття права власності на земельні ділянки іноземним особами, якщо це окремо буде передбачено законом; водночас іноземні держави не можуть набувати у власність земельні ділянки на території України; по-четверте, саме Українському народові, а не державі, на праві власності, має належати покрита родючим шаром ґрунту частина земної поверхні у межах території держави, а також вироблена на ній абсолютна і додаткова вартість; по-п’яте, завдання держави та органів місцевого самоврядування полягає в тому, щоб через закони та інституційно-правові механізми забезпечити підвищення родючості ґрунту і суспільний розподіл капіталу відповідно до об’єктивних економічних законів прогресивного розвитку економіки; по-шосте, громадяни України всіх національностей можуть відповідно до закону вільно володіти, користуватися і розпоряджатися землею з метою задоволення приватних, суспільних, державних, громадських інтересів; по-сьоме, Український народ має право у визначених Конституцією України формах захищати своє право власності на землю.
Від імені Українського народу права власника на землях здійснюють виключно органи державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією України, із збереженням сталості і незмінності права власності на землю Українського народу в межах території України та неможливістю без конституційних змін здійснення цього права іншими не передбаченими Основним законом суб’єктами.
Єдиним суб’єктом здійснення від імені Українського народу всіх його правомочностей власника землі в межах території держави виступає Верховна Рада України як представницький орган державної влади. Інші органи державної влади у межах своїх повноважень мають забезпечувати реалізацію Верховною Радою України норм Конституції та законів у сфері здійснення прав власника на землю від імені Українського народу. У виключних випадках, передбачених законом, забезпечення реалізації окремих прав власника Українського народу на землю від його імені може здійснювати Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади. Інші органи центральної виконавчої влади зобов’язані забезпечувати реалізацію Кабінетом Міністрів України передбачених у законі правомочностей власника землі від імені народу. При цьому за Верховною Радою України має залишатися право контролю за прийнятими рішеннями органів виконавчої влади з питань здійснення прав власника на землю від імені народу аж до їх перегляду і скасування та прийняття своїх актів застосування Конституції і законів України. Особливе місце серед суб’єктів здійснення прав власника на землю від імені Українського народу займають органи судової влади, повноваження яких у цій сфері визначаються Конституцією України.
Відповідно до Конституції України Президент як Глава держави не наділений повноваженнями здійснювати права власника на землю від імені Українського народу не дивлячись на те, що обирається народом. Виходячи з цього, проведене на підставі указів Президента України реформування відносин власності на землі сільськогосподарського призначення шляхом паювання цих земель з наступним витребуванням в натурі (на місцевості) земельних ділянок у власність осіб, що мають Сертифікати на право на земельну частку (пай), не узгоджується з Конституцією України. За своїм правовим становищем Президент України має право видавати укази з питань забезпечення реалізації законів, у яких визначається право власності на землю Українського народу
Самостійними суб’єктами здійснення прав власника на землю на місцевому та регіональному рівні є сільські, селищні, міські ради. Виходячи з цього, місцеві державні адміністрації за своїм правовим становищем, визначеним Конституцією України, не можуть бути суб’єктами здійснення прав власника на землю від імені Українського народу.
Здійснення права власності на землю Українського народу не передбачає потреби у законодавчому закріпленні тих чи інших економічних форм власності на землю, як це має місце у Земельному кодексі України та в Цивільному кодексі України. Право власності на землю Українського народу відповідно до Конституції України може здійснюватись у трьох формах реалізації правових норм: а) проста; б) опосередкована; в) змішана. При цьому визначення форми здійснення права власності на землю залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників, важливими серед яких є: потреби та інтереси власника чи уповноваженої особи; вид і характер правових норм; способи реалізації правових норм; правове становище суб’єктів здійснення права власності; правовий режим земельної ділянки тощо.
Здійснення прав власника на землю “від імені Українського народу” є особливою самостійною формою реалізації норм Конституції України та законів щодо володіння, користування і розпорядження землею як об’єктом права власності нашого народу. Зміст цієї форми складають правовідносини, які слід розглядати в теорії земельного права як самостійний особливий вид земельних правовідносин, що мають комплексний характер, складну внутрішню будову та зміст, їх виникнення, зміна і припинення зумовлені діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування щодо застосування норм Конституції України та інших законів в частині забезпечення реалізації правомочностей Українського народу на володіння, користування і розпорядження землею. Виходячи з цього, є всі підстави для того, щоб в системі земельного права України виокремлювати самостійний комплексний під-інститут “Здійснення прав власника на землю від імені Українського народу” як складової самостійного інституту здійснення права власності на землю.
В системі суб’єктів здійснення права власності на землю Українського народу особливе місце належить Україні як суверенній державі, яка через органи державної влади може виключно відповідно до закону використовувати землю як об’єкт права власності Українського народу на титулі права власності держави, що може набуватися і реалізуватися з передбачених законом юридичних підстав, які можна класифікувати на дві групи: загальні і спеціальні. При цьому іноземні держави не можуть бути суб’єктами здійснення права власності на землю Українського народу виходячи із суверенності правового становища Українського народу як власника землі – основного національного багатства.
Здійснення права власності на землю Українського народу – громадянами України всіх національностей не виключає, на думку дисертанта, юридичної можливості кожного громадянина України відповідно до закону користуватися землею як природним об’єктом права власності Українського народу відповідно до Конституції України. При цьому громадяни України та створювані ними юридичні особи можуть здійснювати користування землею як природним об’єктом права власності народу на титулі суб’єктивного права власності на земельні ділянки, яке відповідно до ст. 14 Конституції України може набуватися і реалізуватися виключно відповідно до закону.
Здійснення суб’єктивного права власності на землю громадянами, юридичними особами, а також державою являє собою закріплену в правових нормах, гарантовану державою міру можливої і необхідної поведінки визначених у Конституції України суб’єктів, спрямованої на виникнення, зміну і припинення відносин права власності на конкретну земельну ділянку. При цьому активна і вольова діяльність громадян, юридичних осіб та органів державної влади щодо набуття права власності на землю має відповідати закону і бути правомірною. Реалізація норм статей 13 і 14 Конституції України в частині користування землею як природним об’єктом права власності народу на титулі права власності на земельні ділянки потребує не лише законодавчого закріплення підстав виникнення права власності на земельні ділянки, а й визначення умов та способів здійснення такого права громадянами, юридичними особами і державою. В юридичному значенні умови набуття права власності на землю – це закріплені у законі обставини, правила, норми, які встановлюють певні вимоги щодо суб’єктів, об’єктів і порядку набуття у власність земельних ділянок. Способи здійснення права власності на землю необхідно розглядати через призму загальнотеоретичних положень щодо способів правового регулювання як складових елементів впорядкованих суспільних відносин: дозволяння, зобов'язування (веління), заборона, які органічно поєднані з суб’єктивними правами та формами їх реалізації (використання, виконання, додержання).
За Конституцією України гарантування права власності на землю означає законодавчо забезпечену діяльність органів державної влади, спрямовану на реалізацію у відповідних формах норм Основного закону держави щодо створення в національній правовій системі і закріплення в законодавстві умов та правових засобів, які б забезпечували Українському народові та іншим зазначеним у Конституції України суб’єктам можливість здійснювати і захищати право власності на землю на основі оптимальної взаємодії балансу суспільних і приватних інтересів. Крім того, конституційне гарантування права власності на землю надає право кожному громадянину вимагати від держави законодавчого закріплення і можливості реалізації правових засобів та механізму набуття, реалізації і захисту права власності на земельні ділянки, а також забезпечення охорони землі в межах державних кордонів, утвердження правопорядку у земельних відносинах.
Конституційні гарантії права власності на землю – це закріплені у нормах Основного закону держави універсальні загальновизнані імперативи та способи здійснення зазначеними у Конституції України суб’єктами права власності на землю, а також норми-принципи, які визначають юрисдикційні і позаюрисдикційні форми і засоби захисту земельних та інших прав Українського народу, громадян, юридичних осіб, держави як власників землі, охорони землі як основного національного багатства з метою забезпечення правопорядку у сфері земельних відносин.
З огляду на закріплену в Основному законі держави дворівневу конструкцію здійснення права власності на землю Українського народу, система конституційних гарантій права власності на землю включає в себе відповідно дві взаємозв’язані групи норм-принципів, які: а) забезпечують Українському народові безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування можливості здійснювати і захищати право власності Українського народу на землю в національних інтересах; б) створюють реальні і дієві юридичні засади щодо можливості громадян, юридичних осіб і держави користуватися землею як природним об’єктом права власності народу шляхом набуття та реалізації громадянами, юридичними особами і державою права власності на земельні ділянки.
Механізм гарантування права власності Українського народу на землю передбачає реалізацію конституційних норм, у яких закріплюються матеріально-правові та інституційно-правові гарантії забезпечення державного суверенітету України та охорони землі як об’єкта права власності народу України. При цьому до матеріально-правових гарантій можна віднести конституційні положення, що визначають загальні засади державотворення в Україні, а також передбачають спеціальні принципи і засоби забезпечення територіального верховенства України. Інституційно-правові гарантії здійснення права власності Українського народу на землю закріплені у тих нормах Конституції, які визначають правове становище органів державної влади та закріплюють їх функції і повноваження у здійсненні прав власника на землю від імені Українського народу.
За Конституцією України гарантування суб’єктивного права власності на земельні ділянки включає норми-принципи Основного закону держави, у яких закріплюються основоположні матеріально-правові імперативи щодо здійснення права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою, а також організаційно-правові форми і засоби захисту такого права. В структурі конституційних гарантій здійснення суб’єктивного права власності на землю громадянами, юридичними особами можна виділити три групи норм-принципів, які забезпечують цим суб’єктам юридичні можливості набувати, реалізувати і захищати права людини і громадянина: загальні, спеціальні і особливі. Реалізація цих конституційних імперативів має бути спрямована на розробку і законодавче закріплення матеріальних, процесуальних норм, організаційно-правових засобів і способів забезпечення позитивного правового регулювання земельних відносин та гарантування здійснення і захисту суб’єктивного права власності на землю.
З метою удосконалення системи земельного законодавства України доцільно було б відмовитися від існуючої практики прийняття та удосконалення Земельного кодексу України, який не забезпечує кодифікаційної функції у регулюванні земельних відносин в умовах здійснення земельної реформи. У цьому зв’язку вбачається за доцільне розробити і прийняти три базових закони: про власність на землю Українського народу, про використання землі Українського народу, про охорону землі як основного національного багатства Українського народу, реалізація яких на практиці могла б створити у подальшому законодавче підґрунтя для проведення кодифікації земельного законодавства у відповідних формах (Земельного кодексу України, Кодексу законів про землю, Кодексу про землю тощо) з можливістю прийняття окремих функціональних законів з питань здійснення права власності та інших, пов’язаних із ними, прав на землю Українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Аграрное и экологическое законодательство в России и СНГ (сравнительно-правовой анализ) / Ответств. ред. С.А. Боголюбов, Е.Л. Минина. – М.: Норма, 1999. – 240 с.
2. Адиханов Ф.Х. Понятие устойчивости землепользования сельскохозяйственных предприятий // Советское государство и право. – 1975. – № 10. – С. 120 - 124.
3. Аксененок Г.А. Право государственной собственности на землю в СССР. – М.: Госюриздат, 1950. – 308 с.
4. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. – М.: Госюриздат, 1958. – 308 с.
5. Аксененок Г.А. Собственность народная, государственная // Известия. – 1968. – 22 авг.
6. Аксененок Г.А. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения // Сельское хозяйство и право в СССР и Италии. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1977. – С. 51 - 62.
7. Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей за матеріалами ІІ Міжвузівської науково-практичної конференції 27-28 травня 2005 р. м. Луцьк. – Луцьк, 2005. – С. 137 - 258.
8. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т.1. – М.: Юрид. лит., 1981. – 360 с.
9. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т.2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
10. Андрейцев В.И. Правовое обеспечение рационального природопользования предприятий и объединений АПК. – К.: Урожай, 1989. – 200 с.
11. Андрейцев В.І. Сучасна правнича наука та освіта: діалектика реформування методології // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2004. – Вип. 60. – С. 5 - 9.
12. Андрейцев В.І. Юридичний факультет: сторінки історичного розвитку // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004. – Вип. 57. – С. 52 - 58.
13. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – К.: Знання, 2005. – 445 с.
14. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навчально-практичний посібник. – К.: Істина, 1999. – 320 с.
15. Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право. – К.: УЭАН, 1997. – 292 с.
16. Андрейцев В.І. Суверенній Україні – нову “Земельну конституцію” (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. – 1999. – № 8. – С. 58 - 67.
17. Андрейцев В.І. Правовий режим землі як основного національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі – 2002. – № 4. – С. 15 - 26.
18. Андрейцев В.І. Конституційно-правові імперативи використання власності на землю // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2004. – Вип. 58. – С. 96 - 99; Вип. 59. – С. 140 - 143.
19. Андрейцев В.І. Об’єкти земельних правовідносин за новим Земельним кодексом України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 2. – С. 13 - 19.
20. Андрейцев В.І. Механізм гарантування права власності на землю // Столиця. – 2003. – № 26 (477). – 27 червня – 3 липня; № 27 (478). – 4 - 10 липня.
21. Андрейцев В.І. Проблеми конституціоналізації правовідносин у сфері ефективного використання земель // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 67. – С. 4 - 8.
22. Андрейцев В.І. Конституційність деяких новацій Земельного кодексу України: законодавчі передбачення та проблеми реалізації // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 64. – С. 64 - 68.
23. Андрейцев В.І. Земельні правовідносини за чинним Земельним кодексом України: міфи і реальність // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 68. – С. 47 - 51; 2005. – Вип. 69. – С. 104 - 109.
24. Андрейцев В.І. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель // Екологічне право: Особлива частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 194 - 316.
25. Андрейцев В.І. Земля як об’єкт інтеграційного і диференційованого правового регулювання // Екологічне право: Особлива частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 194 - 206.
26. Андрейцев В.И. Право собственности на землю и другие природные ресурсы: проблемы реформирования // Андрейцев В.И. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право. (Сборник эксклюзивных очерков и нормативно-правовых актов). – К.: УЭ АН, 1997. – С. 53 - 54.
27. Андрейцев В.І. Природноресурсове право. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель // Екологічне право: Особлива частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 194 - 254.
28. Андрейцев В.І. Конституційно-правовий механізм гарантування права власності на землю // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – Випуск 53. – С. 7 - 11.
29. Андрейцев В.І. Конституційно-правові перспективи врегулювання земельних юрисдикційних правовідносин // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 63. – С. 4 - 9.
30. Антонович М.М. Міжнародне публічне право. Навч. посіб. для суд. вищ. навч. закл. – К.: Видавничий Дім “КМ Академія”, 2003. – 308 с.
31. Багай Н.О. Розвиток науки аграрного права України. Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2002. – 20 с.
32. Багай Н.О. Розвиток науки земельного права // Земельне право України: Підручник / За ред. М. В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
33. Багай Н.О. Представники науки земельного та аграрного права України стосовно земельних прав громадян // Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник // За ред. докт. юрид. наук, проф. Н.І. Титової. – Л.: ПАІС, 2005. – С. 288 - 316.
34. Балезин В.П. Правовой режим земель населенных пунктов. – М.: Юрид. лит., 1980. – 96 с.
35. Балюк Г.І. Правова охорона атмосферного повітря // Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 434 - 452.
36. Балюк Г.І., Безугла В.В. Правові аспекти використання радіоактивно забруднених земель // Проблемы земельной реформы в Украине: Материалы научн. – практ. конференции (Киев, 27 – 28 октября 1994). – К.: СОПС, 1994. – С. 29 - 31.
37. Батанов О.В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – С. 482 - 524.
38. Бачур Б.С. Інститут земельних відносин у цивільному звичаєвому праві України в Х-середині ХІХ ст. (історико-правовий аспект). Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.01 / Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2004. – 18 с.
39. Бедричук Н. Кордон з РФ на суші та на морі // Голос України. – 1999. – 17 червня. – № 109. – С. 4.
40. Безсмертна Н.В. Здійснення громадянами права приватної власності. Дис. канд. юрид. наук.. 12.00.03/ Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 213 с.
41. Беляева З.С. Источники колхозного права. – М.: Наука, 1972. – 255 с.
42. Бєрдніков Є., Пастушенко П. Прийняття нового Земельного кодексу – новий рубіж земельної реформи, початок нового етапу розвитку земельного законодавства України //Земельне законодавство України: Збірник нормативних актів, судової та арбітражної (господарської) практики: У 2 кн. – 2-ге вид., переробл. та доп. / За ред. А.С. Даниленка, Ю.Д. Білика, О.О. Погрібного, В.В. Кулініча. –К.: Урожай, 2002. – Кн.1. – С. 3 - 8.
43. Быстров Г.Е. Источники сельскохозяйственного права. – М.: МГУ, 1985. – 188 с.
44. Быстров Г.Е. Земельная и аграрная реформы в зарубежных странах: правовая теория и практика. – Мн.: БГЭУ, 1999. – 196 с.
45. Бичкова Ц. Регулювання сільськогосподарської діяльності і співвідношення цивільного та аграрного законодавства // Право України. – 1996. – № 7. – С. 38 - 46.
46. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. Дис. докт. юрид. наук... 12.00.06; 12.00.04 / Донецкий национальный университет ИЭПИ НАН Украины. – К., 2001. – 466 с.
47. Бобкова А.Г., Черкаська Н.Г. Гарантії при встановленні обмежень прав сільськогосподарських товаровиробників на земельні ділянки // Стан та перспективи розвитку аграрного права: Матеріали Міжнар. наук. теоретич. конф., присвяченої 80-річчю д.ю.н., проф., акад. АПрН України В.З Янчука, Київ, 26 – 27 травня 2005 р. / Під ред. В.М. Єрмоленка, В.І. Курила. – К.: Магістр ХХІ сторіччя, 2005. – С. 48 - 52.
48. Боброва Д.В. Громадяни як суб’єкти цивільного права // Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – С. 62 - 77.
49. Бовуа Д. Битва за землю в Україні 1863-1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах. – К.: Критика, 1998. – 334 с.
50. Бондар О.Г. Земля як об’єкт права власності за земельним законодавством України. Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 20 с.
51. Бориславский Л.В. Ответственность за порчу земель сельскохозяйственного назначения. Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.06. – К., 1974. – 18 с.
52. Бринчук М.М. Атмосферный воздух как объект правовой охраны // Советское государство и право. – 1983. – № 5. – С. 68 - 73.
53. Будзилович І., Юрченко А. Конституція України і деякі проблеми земельного законодавства // Право України. – 1997. – № 11. – С. 17 - 23.
54. Буджурова Л. Генпрокуратура зачистила курортный Крым // Деловая столица. – 2003. – 10 октября. – С. 1, 6.
55. Бусуйок Д.В. Правове регулювання обмежень прав на землю в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 20 с.
56. Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації (за матеріалами методологічного семінару) // Право України. – 2002. – № 8. – С. 133 - 134.
57. Василенко Н.В. Юридичні гарантії здійснення права власності в Україні // Право власності в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 106 - 114.
58. Ващишин М.Я. Земельні правовідносини у селянських фермерських господарствах. Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.06 / Львівський національний університет ім. І.Франка. – Львів, 2000. – 18 с.
59. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь, ВТФ “Перун”, 2001. – 1179 с.
60. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 624 с.
61. Вес пищевого хозяйства в национальном хозяйстве // Венгерское сельское хозяйство и пищевая промышленность в цифрах. – 2001. – С. 4 - 5.
62. Виступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.Карпачової на представленні у Верховній Раді України щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (18 квітня 2003 року, м. Київ) // Голос України. – 2003. – 10 червня.
63. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми). Наукове видання. – Івано-Франківськ: ЗАТ Надвірнянська друкарня, 1998. – 179 с.
64. Вівчаренко О.А. Гарантії права власності на землю в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. наук... 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 20 с.
65. Вівчаренко О.А. Гарантії права власності на землю в Україні. Дис. канд. юрид. наук... 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 199 с.
66. Вовк О.М. Право громадян на землю в сільській місцевості. Автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.06 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 1997. – 17 с.
67. Вовк Ю.А. Право вторичного пользования землями колхозов. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Х., 1953. – 16 с.
68. Вовк Ю.А. Право приусадебного землепользования колхозного двора. – М.: Госюриздат, 1957. – 54 с.
69. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. - Х.: Вища школа. Изд-во при Харьк. унив-те, 1986. – 160 с.
70. Волова Л.И. Принцип территориальной целостности и неприкосновенности в современном международном праве. – Ростов: Изд-во Ростовського ун-та, 1981. – 192 с.
71. Волков Г.А. Принципы земельного права России. – М.: ОАО Издательский дом “Городец”, 2005. – 336 с.
72. Гавриш С., Зубець М., Новаковський Л. Земля чекає захисту // Голос України. – 2003. – № 89. - 15 травня.
73. Гавриш Н.С., Позняк С.П., Кіт М.Г. Ґрунти України та їхня оцінка (географо-екологічні аспекти) // Землі сільськогосподарського призначення: Права громадян України. Науково-навчальний посібник / За ред. докт. юрид. наук, проф. Н.І. Титової. – Л.: ПАІС, 2005. – С. 29 - 53.
74. Галятин М.Ю. США: правовое регулирование использования земель. – М.: Наука, 1991. – 252 с.
75. Гетьман А.П. Припинення прав на землю // Земельний кодекс України. Коментар / За ред. проф. А.П Гетьмана, проф. М.В. Шульги. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – С. 368 - 400.
76. Гетьман А.П. Припинення прав на землю // Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.І. Семчика. 2-ге вид. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – С. 449 - 451, 456 - 466.
77. Глотова О.В. Правове регулювання правочинів щодо земельних ділянок в Україні. Автореф. дис. канд. юрид. нау