Правове становище особистих селянських господарств в Україні

Краткое описание

Зміст

Вступ 3
Розділ 1.
Поняття та особливості правового становища особистих селянських господарств

13
1.1. Правова природа особистого селянського господарства 13
1.2. Законодавче забезпечення становлення та розвитку особистих селянських господарств
36
Висновки до Розділу 1 52
Розділ 2.
Правове регулювання ведення особистих селянських господарств
54
2.1. Правові засади використання земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств
54
2.2. Особливості правового режиму майна для ведення особистих селянських господарств
73
2.3 Правове забезпечення господарської діяльності особистих селянських господарств
92
2.4. Правовий захист зайнятості громадян в особистих селянських господарствах
122
Висновки до Розділу 2 147
Висновки 152
Використана література 158
Додаток А 182

Вступ
Актуальність теми дослідження. Реалізація земельної і аграрної реформи в Україні супроводжується зміною суті і характеру суспільних відносин у сільському господарстві та соціальній сфері села. Запровадження приватної власності на землю та інші засоби виробництва, проведення приватизації в агропромисловому комплексі, виникнення нових організаційно-правових форм господарювання, здійснення інших напрямків вказаних реформ спрямовані перш за все на формування в Україні конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва, утвердження ринкових засад у процесі виробництва і реалізації продукції рослинництва і тваринництва. Поряд із запровадженням нових форм аграрного господарювання важливе значення має дослідження й вже існуючих ефективних видів господарювання на землі, одним з яких є ведення особистих селянських господарств.
У економічній структурі сучасного сільськогосподарського виробництва важливе місце займає діяльність громадян України, які протягом останніх десяти років одержували земельні ділянки для ведення особистих підсобних господарств і займались вирощуванням сільськогосподарської продукції не лише для задоволення власних потреб у продуктах харчування, а й з метою реалізації продукції рослинництва і тваринництва на ринку. Зокрема, за період проведення земельної реформи 11 млн. громадян України приватизували свої земельні ділянки на площі 3256 тис. гектарів [1]. У 2000 р. особисті підсобні господарства громадян виробили 60 % валової сільськогосподарської продукції в Україні [2], тому за обсягами сільськогосподарського виробництва громадян, які вели особисті підсобні господарства, можна віднести до основних суб’єктів аграрного виробництва, правове становище яких не було належним чином закріплено у законодавстві України.
З прийняттям Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. питання правового становища особистих підсобних господарств набули особливого значення, оскільки у цьому законі нічого не було сказано про надання земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств. Водночас у Земельному кодексі України передбачається передача земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства. У цьому зв’язку набувають актуальності питання щодо визначення правової природи особистих селянських господарств, співвідношення останніх з особистими підсобними господарствами громадян та іншими подібними організаційно-правовими формами сільськогосподарського виробництва, а саме: селянськими (фермерськими) господарствами, індивідуальною підприємницькою діяльністю у сільській місцевості тощо. Необхідність у такому дослідженні зумовлена й тим, що за винятком Земельного кодексу України не прийнято інших законодавчих і нормативно-правових актів, у яких було б закріплено правове становище особистих селянських господарств. Крім того, потреба у доктринальному аналізі правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі виробництва сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, призначених для ведення особистих селянських господарств, зумовлена й тим, що у науці аграрного, земельного, цивільного, трудового та інших галузей права питання правового становища особистих селянських господарств, на відміну від правового забезпечення розвитку особистих селянських господарств, не висвітлювались. Проведені у радянський період наукові дослідження з проблем правового статусу особистих підсобних господарств не дають відповіді на численні запитання, пов’язані з веденням особистих селянських господарств, і є недостатніми для розробки концептуальних підходів до законодавчого забезпечення особистих селянських господарств в Україні. Вказані вище обставини й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до плану наукової роботи юридичного факультету, зокрема науково-дослідної роботи з теми «Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції», яка здійснювалась кафедрою трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка протягом 1997–2000 років (№ державної реєстрації 0197U03329), а також з теми “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка досліджується з січня 2000 р. (№ державної реєстрації 03010002693).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення науково-теоретичного аналізу правового становища особистих селянських господарств в Україні і формулювання на цій основі науково обґрунтованих висновків та пропозицій щодо удосконалення законодавства України, яке здійснює правове регулювання ведення особистих селянських господарств.
Для досягнення поставленої мети автор визначив перед собою завдання ґрунтовно вивчити загальнотеоретичну, спеціально-юридичну, економічну літературу, практику застосування положень законодавства та рівня нормативно-правового забезпечення цієї сфери діяльності у сільському господарстві, розкрити зміст юридичних понять, що використовуються у процесі дослідження, визначити суб’єкт та об’єкт права на ведення особистих селянських господарств, розкрити правову природу особистого селянського господарства, розвиток законодавства про особисте селянське господарство, правові засади використання земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств, особливості правового режиму майна для ведення особистого селянського господарства, правове забезпечення господарської та пов’язаною з нею діяльності громадян, які ведуть особисті селянські господарства, правове регулювання зайнятості громадян у особистих селянських господарствах та сформулювати пропозиції з удосконалення нормативно-правового забезпечення правового становища особистих селянських господарств в Україні.
Об`єктом дослідження є особисті селянські господарства як самостійний вид діяльності громадян з виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.
Предмет дослідження складають суспільні відносини, що виникають у процесі ведення особистих селянських господарств громадян в Україні і потребують адекватного правового регулювання.
Методологічну основу дослідження складають історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, структурно-функціональний, статистичний, системного аналізу та комплексний методи дослідження. Історичний та порівняльно-правовий методи дослідження застосовувались дисертантом при дослідженні розвитку законодавства України щодо ведення особистих селянських господарств, при порівнянні правового становища колгоспних дворів періоду Радянської України, які були однією з організаційно-правових форм ведення особистих підсобних господарств громадян, та правового становища особистих селянських господарств у сучасних умовах. Формально-логічний, структурно-функціональний, статистичний, системного аналізу та комплексний методи дослідження дозволили проаналізувати зміст чинних нормативно-правових актів, які визначають правове становище особистих селянських господарств громадян в Україні, виділити ознаки особистих селянських господарств та на їх основі сформулювати визначення поняття особистого селянського господарства як правової категорії, визначити суб’єкт та об’єкт права на ведення особистого селянського господарства. Використання названих методів пізнання дало можливість визначити необхідні напрямки правового регулювання ведення особистих селянських господарств та комплексно дослідити правове становище особистих селянських господарств громадян в Україні.
Науково-теоретичну основу дослідження склали наукові праці відомих вітчизняних вчених-правознавців у галузі аграрного, земельного права В.І.Андрейцева, Ц.В.Бичкової, С.П.Бритченка, О.А.Вівчаренка, О.М.Вовк, В.К.Гуревського, В.П.Жушмана, О.П.Коцюби, Т.Г.Ковальчук, П.Ф.Кулинича, І.М.Миронця, В.Л.Мунтяна, В.В.Носіка, О.О.Погрібного, В.І.Семчика, А.М.Статівки, Н.І.Титової, М.В.Шульги, В.В.Янчука, В.З.Янчука та інших.
Враховуючи комплексний характер правовідносин, що виникають у процесі ведення особистих селянських господарств в Україні, дисертант використав також праці відомих вчених інших галузей права: теорії держави і права – В.В.Копєйчикова, В.П.Пастухова; з цивільного та господарського права – О.В.Дзери, В.С.Щербини; з трудового права та соціального захисту – В.М.Андріїва, Я.І.Безуглої, І.В.Зуба, В.Г.Ротань, Б.С.Стичинського.
У дисертації використані праці відомих фахівців у галузі колгоспного, сільськогосподарського, аграрного та земельного права радянського періоду: Г.О.Аксеньонка, Г.Ю.Бистрова, В.В.Гречка, І.О.Іконицької, М.І.Козиря, В.В.Петрова, А.П.Ткача, В.В.Устюкової, В П.Цемка, Г.Ф.Ясинської, В.З.Янчука та інших.
Крім того, при дослідженні правового становища особистих селянських господарств використані роботи вчених-економістів: П.І.Гайдуцького, О.М.Онищенка, П.Т.Саблука, Л.О.Шепотько, В.В.Юрчишина та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в аграрно-правовій науці на рівні дисертаційного дослідження розкрито правове становище особистих селянських господарств з позицій набуття і реалізації громадянами конституційних прав на земельні ділянки, майно, здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, реалізації права на працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.
У результаті проведеного дослідження набуті такі наукові положення, що характеризують їх новизну:
1. Вперше у теорії аграрного права визначено правову природу особистих селянських господарств, суть якої полягає у тому, що під особистим селянським господарством слід розуміти урегульований нормами права вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється однією чи декількома фізичними особами, переважно за рахунок власної праці, власного майна та фінансових коштів на одержаній належним чином земельній ділянці сільськогосподарського призначення з метою виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, одержання постійних (додаткових або основних) прибутків.
2. Визначено, що суб’єктами права здійснення господарської діяльності у формі особистого селянського господарства можуть бути громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни, які набули у встановленому законом порядку земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
3. Доведено, що об’єктом правовідносин, що виникають у процесі ведення особистого селянського господарства, є виробничо-господарська діяльність громадян, що передбачає виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції рослинництва і тваринництва.
4. Встановлено, що особисте селянське господарство як самостійна правова форма господарської діяльності виникає з моменту набуття права власності на земельну ділянку чи одержання земельної ділянки в оренду для вказаної мети.
5. Визначено, що правовими підставами припинення особистого селянського господарства як правової форми господарської діяльності є одна з наступних підстав: вилучення (викуп) земельної ділянки, яка використовувалась для ведення особистого селянського господарства, для державних чи громадських потреб; відчуження земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка використовувалась на умовах права власності; припинення договору оренди земельної ділянки, яка використовувалась для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди; передача одному з подружжя земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність при поділі майна подружжя у судовому порядку; смерть громадянина.
6. Доведено, що правовідносини, які виникають у процесі ведення особистого селянського господарства, мають комплексний характер, що зумовлює особливості застосування методів правового регулювання. Сукупність правових норм, що мають регулювати суспільні відносини у процесі ведення особистого селянського господарства, складають комплексний міжгалузевий інститут аграрного права.
7. Виходячи з особливостей правового становища особистих селянських господарств, запропоновано у законодавстві України (чинному Земельному кодексі України чи Законі України “Про особисте селянське господарство”) закріпити норму, у якій передбачити, що громадяни України, які безоплатно одержали земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства у порядку приватизації, вважаються такими, що реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
8. Обґрунтовано, що фізичні особи, які ведуть особисті селянські господарства, вважаються зайнятими у суспільному виробництві, тому у чинному законодавстві України мають бути визначені правові гарантії захисту їхніх прав на працю, охорону здоров’я та інших соціальних прав.
9. Доведено, що праця фізичних осіб у особистих селянських господарствах є суспільно корисною і є реалізацією конституційного принципу права на працю. Праця фізичних осіб у особистих селянських господарствах має бути захищена у встановленому законом порядку.
10. Обґрунтовано необхідність прийняття Закону України “Про особисте селянське господарство”, а також розроблено проект такого закону, який додається до дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування набутих у роботі висновків при вдосконаленні законодавства України, яке регулює земельні, майнові, податкові відносини, відносини щодо зайнятості та соціального захисту, у навчальному процесі під час читання таких навчальних дисциплін, як “Земельне право України”, “Аграрне право України”, при підготовці посібників, підручників.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації знайшли відображення в 15 публікаціях, з яких 9 є самостійними науковими статтями. Основні положення, результати наукових досліджень та висновки доповідались на:
 кафедрі трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (наукове повідомлення від 9 лютого 2001 р.);
 науковій конференції студентів та аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( квітень 2000 р.);
 науково-практичному семінарі для аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (15 листопада 2000 р.);
 щорічній науковій конференції «Дні науки» Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (січень 1999 р., січень 2000 р., січень 2001 р.);
 науково-практичній конференції «Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання» (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.);
 міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми держави та права очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 29-30 листопада 2001 р.);
 науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 11-12 квітня 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 15 публікаціях:
1. Лебідь В.І. До питання про право на ведення особистого підсобного господарства громадян // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 7. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С. 341–347.
2. Лебідь В.І. Особисте підсобне господарство громадян у законодавстві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 40. – К., 2000. – С. 74–79.
3. Лебідь В.І. Правові аспекти оподаткування громадян, які здійснюють ведення особистих підсобних господарств в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 392–397.
4. Лебідь В.І. Окремі питання реалізації права на ведення особистого підсобного господарства // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 11. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 398–401.
5. Лебідь В. Земельно правові аспекти реалізації права на ведення особистого підсобного господарства // Право України. – 2001. – № 11. – С. 86–88.
6. Лебідь В.І. Правовий режим майнових відносин в особистих підсобних господарствах громадян // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юрид. науки. Вип. 44. – К., 2001. – С. 39–44.
7. Лебідь В.І. Правові аспекти державного пенсійного страхування громадян, які здійснюють ведення особистих підсобних господарств // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юрид. науки. Вип. 45-48. – К., 2002. – Вип. 47. – С. 194–198.
8. Лебідь В.І. Особисте селянське господарство чи особисте підсобне господарство? // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – С. 329–332.
9. Лебідь В.І. Щодо правової природи особистого селянського господарства // Право України. – 2002. – № 9. – С. 68–73.
10. Лебідь В.І. Перспективи законодавчого регулювання правового становища особистого підсобного господарства громадян // Звіт про науково-дослідну роботу по темі “Дослідження державно-правового механізму забезпечення аграрної, земельної реформи і одержання екологічнобезпечної сільськогосподарської продукції” № 97116 (номер державної реєстрації 0197U003329). – К.: Юрид. факульт. Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2000. – С. 33–36.
11. Лебідь В.І. Поняття особистого підсобного господарства громадян як правової категорії // Наукові записки. Т. 19. Спеціальний випуск у двох частинах. Ч. 1. – К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2001. – С.196–199.
12. Лебідь В. Закріплення земельнопроцесуальних норм набуття права на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства як одна з умов формування правової культури в українському суспільстві // Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: Наук. праці та мат. конф. Вип. 1 / Редкол. В.Андрущенко (Голов. ред.) та ін. – К.: Т-во “Знання” України, 2001. – 780 с. – С. 570–573.
13. Лебідь В.І. Особисте підсобне господарство громадян // Наукові записки. Т. 9. Спеціальний випуск у двох частинах. Ч. 2. – К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 1999. – С. 246–247.
14. Лебідь В.І. Земельно-правові аспекти ведення особистого підсобного господарства громадян // Наукові записки. Т. 18. Спеціальний випуск у двох частинах. Ч. 1. – К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2000. – С. 183.
15. Лебідь В.І. Земельноправові аспекти оподаткування громадян, які здійснюють ведення особистого підсобного господарства в Україні // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. монографія у двох томах. Т.1 / За ред. П.Т.Саблука, В.Я.Амбросова, Г.Є.Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2001. – 831 с. – С. 796–797.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається із вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, переліку використаної літератури, додатку. Обсяг дисертації 157 сторінок, один додаток, список використаної літератури складає 246 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснене в даній дисертаційній роботі комплексне дослідження правового становища особистих селянських господарств в Україні дозволило зробити такі висновки:
1. З правової точки зору під особистим селянським господарством слід розуміти урегульований нормами права вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється однією чи декількома фізичними особами переважно за рахунок власної праці, власного майна та фінансових коштів на одержаній належним чином земельній ділянці сільськогосподарського призначення з метою виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, одержання постійних (додаткових або основних) прибутків.
2. Суб’єктами права здійснення господарської діяльності у формі особистого селянського господарства можуть бути громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни, які набули у встановленому законом порядку земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
3. Об’єктом правовідносин, що виникають у процесі ведення особистого селянського господарства, є виробничо-господарська діяльність громадян, що передбачає виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції рослинництва і тваринництва.
4. Особисте селянське господарство як самостійна правова форма господарської діяльності виникає з моменту набуття права власності на земельну ділянку чи одержання земельної ділянки в оренду для вказаної мети.
5. Підставами припинення особистого селянського господарства як правової форми господарської діяльності є: вилучення (викуп) земельної ділянки, яка використовувалась для ведення особистого селянського господарства, для державних чи громадських потреб; відчуження земельної ділянки, яка використовувалась на умовах права власності; припинення договору оренди земельної ділянки, яка використовувалась для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди; передача одному з подружжя земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність при поділі майна подружжя у судовому порядку; смерть громадянина.
6. Правовідносини, які виникають у процесі ведення особистого селянського господарства, мають комплексний характер, що зумовлює особливість застосування методів правового регулювання. Сукупність правових норм, що мають регулювати суспільні відносини у процесі ведення особистого селянського господарства, складають комплексний міжгалузевий інститут аграрного права.
7. Відновлення двору, сім`ї як суб`єкта права на ведення особистого селянського господарства не сприятиме розвитку цього виду господарювання.
8. Законодавчі та інші нормативно-правові акти регулюють земельні, податкові правовідносини та правовідносини з реалізації аграрної продукції, які виникають при веденні громадянами особистого селянського господарства. Інші види суспільних відносин в особистих селянських господарствах громадян (соціального захисту, зайнятості тощо) залишились поза межами нормативно-правового забезпечення.
9. Фізичні особи, які ведуть особисті селянські господарства, вважаються зайнятими у суспільному виробництві, тому у чинному законодавстві України мають бути визначені правові гарантії захисту права на працю, охорону здоров’я та інших соціальних прав.
10. Цільове та функціональне призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не конкретизоване у земельному законодавстві України, яке слід визначити так: земельні ділянки для ведення громадянами особистого підсобного господарства надаються для виробництва сільськогосподарської продукції, яка не заборонена законом. На цій земельній ділянці забороняються всі види будівництва.
11. Виходячи з особливостей правового становища особистих селянських господарств, пропонується до Земельного кодексу України внести доповнення, якими передбачити, що фізичні особи, які безоплатно одержали земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства у порядку приватизації, вважаються такими, що реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
12. При визначенні правового режиму майна особистого селянського господарства необхідно встановити момент виникнення майнових правовідносин, що дозволяє чітко визначити суб’єктний склад цих правовідносин (колгоспний двір, подружжя, сім’я тощо), а також з’ясувати правовий статус фізичних осіб, які ведуть таке господарство.
13. До майна сім’ї (крім подружжя), яка веде особисте селянське господарство, потрібно застосовувати правовий режим спільної часткової, а не сумісної власності, що зумовлює внесення відповідних доповнень до п. 1 ст. 17 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., виклавши його у такій редакції: “Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, які ведуть особисте селянське господарство, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними”.
14. Законодавство України не містить спеціальних обмежень щодо переліку об’єктів права приватної власності для громадян, які ведуть особисте селянське господарство, що дозволяє здійснювати ефективне господарювання.
15. З метою збільшення товарної спрямованості особистих селянських господарств громадян потрібно закріпити особливості у спадкуванні майна цих господарств, передбачивши право переважного спадкування майна тими спадкоємцями, які спільно із спадкодавцем вели особисте селянське господарство, з обов’язковою повною компенсацію часток спадкового майна грішми іншим спадкоємцям, а не поділ спадкового майна між усіма спадкоємцями. У випадку виникнення спору щодо розміру відшкодування це питання повинно вирішуватись у судовому порядку.
16. Законодавство України недостатньо чітко визначає фізичних осіб, які ведуть особисті селянські господарства, як суб’єктів аграрних виробничо-господарських правовідносин, що не сприяє здійсненню цієї діяльності.
17. Сучасні обмеження для фізичних осіб у виробництві сільськогосподарської продукції не впливають на ефективність ведення особистих селянських господарств. При веденні особистих селянських господарств фізичні особи можуть здійснювати розрахунки як у готівковій, так і безготівковій формах, що дозволяє їм бути рівноправними учасниками виробничо-господарських правовідносин.
18. При оподаткуванні доходів громадян від ведення особистих селянських господарств потрібно визначати суми доходу, на яку зменшується сукупний оподатковуваний дохід, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної у особистому селянському господарстві, або запровадити оподаткування земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств, розміри яких перевищують норми безоплатної передачі земельних ділянок, тобто 2 га, за ставками, які визначені, наприклад, у Законі України “Про фіксований сільськогосподарський податок”. Закріплення одного з названих підходів в оподаткуванні доходів громадян від ведення особистих селянських господарств дозволить відмежовувати особисті селянські господарства громадян, які виробляють сільськогосподарську продукцію для власних або переважно власних потреб, від особистих селянських господарств, виробництво сільськогосподарської продукції у яких здійснюється переважно з метою подальшої реалізації виробленої продукції.
19. Законодавство України недостатньо послідовно здійснює регулювання соціального захисту громадян, які ведуть особисті селянські господарства, у частині набуття права на матеріальну допомогу при повній або частковій незайнятості. Встановлення мінімального розміру доходу, при неотриманні якого особа набуває право на відповідну допомогу зі сторони держави, за умови неможливості реалізації цією особою своїх здібностей до праці дозволить здійснювати соціально орієнтовану державну політику у сфері зайнятості громадян. Застосування як кількісних показників (факт зайнятості), так і якісних (отримуваний дохід) дозволить здійснювати ефективну державну політику у галузі зайнятості та соціального захисту населення, особливо у сфері, яка не регулюється законодавством про працю, зокрема, при веденні громадянами виключно особистих селянських господарств.
20. Праця фізичних осіб у особистих селянських господарств є суспільно корисною у розумінні пенсійного законодавства України за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
21. Пенсійне законодавство України потребує коректив у підходах, закріплених щодо осіб, які забезпечують себе роботою самостійно у вигляді ведення особистого селянського господарства. Потрібно чітко закріпити на законодавчому рівні або обов’язковість державного пенсійного страхування цих осіб, або можливість здійснення добровільного страхування основної пенсії. При цьому, якщо збережеться теперішній підхід при визначенні розміру пенсії, необхідно встановити мінімальний розмір соціальних страхових внесків за певний період (місяць, рік тощо), які дають право на отримання трудової пенсії, оскільки наявна на сьогоднішній момент система визначення розміру трудової пенсії не враховує розмір внесків протягом усієї трудової діяльності.
22. Коло суб`єктів усіх видів державного соціального страхування, які належать до самозайнятого населення, нечітко визначено у законодавстві України, що не сприяє реалізації права громадян, які ведуть виключно особисті селянські господарства, на здійснення відповідного виду державного соціального страхування. Потрібно відмовитись від практики визначення переліку осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, оскільки він постійно потребуватиме змін у зв’язку з розвитком суспільства. Вид зайнятості (ведення виключно особистого селянського господарства; адвокатська, підприємницька діяльність тощо) не повинен негативно впливати на реалізацію конституційних прав громадян на соціальний захист.
23. Особливості регулювання майнових відносин громадян, які ведуть особисті селянські господарства, потрібно відобразити у спеціальному нормативному акті на рівні Закону України “Про особисте селянське господарство”, який би визначав правове становище особистих селянських господарств в Україні. Правове регулювання зайнятості, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення відповідно до ч. 1 ст. 92 Конституції України також повинні визначатись виключно законами України, що зумовлює необхідність закріплення питань зайнятості та соціального захисту фізичних осіб, які здійснюють ведення особистих селянських господарств, на рівні закону.
24. Обґрунтування необхідності прийняття Закону України «Про особисте селянське господарство», проект якого додається.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Указ Президента України “Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001–2005 роки” від 30 травня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 97. – 2 червня.
2. Не заради оподаткування проводився перепис у сільгосппідприємствах та господарствах населення України // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 20. – 2 лютого. – С. 5.
3. Титова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України. – 2002. – № 4. – С. 70-76.
4. Хвасенко А. Правове регулювання особистого селянського господарства громадян // Право України. – 2002. – № 4. – С. 40-42.
5. Хвасенко А Майнові відносини в особистих селянських господарствах: деякі питання // Право України. – 2002. – № 5. – С. 96-98.
6. Лебідь В.І. Правова природа особистого селянського господарства // Право України. – 2002. – № 9. – С. 68–73.
7. Лебідь В.І. Особисте селянське господарство чи особисте підсобне господарство? // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – С. 329–331.
8. Хвасенко А.А. Правове забезпечення розвитку особистих селянських господарств: Автореф. дис. ... к.ю.н. – Х., 2002. – 19 с.
9. Бритченко С.П. Право членов колхозов на ведение личного подсобного хазяйства: Автореф. дисс. … к.ю.н. – К., 1983. – 24 с.
10. Дзера О. Поняття та склад колгоспного двору // Радянське право. – 1974. – № 11. – С. 73–77.
11. Бритченко С.П. Право членов колхозов на ведение личного подсобного хозяйства: Дисс. … к.ю.н. – Одесса, 1983. – 211 с.
12. Вовк Ю.А. Право приусадебного землепользования колхозного двора. – М.: Госюриздат, 1957. – 54 с.
13. Гречко В.В. Законодательство о личном подсобном хозяйстве в сельской местности. – М.: Юрид. лит., 1980. – 88 с.
14. Козырь М.И. Правовое регулирование личных подсобных хозяйств граждан.- М.: Знание, 1981. – 64 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер. “Государство и право”, № 4).
15. Козырь М.И. Совершенствование правового регулирования личного подсобного хозяйства граждан в СССР. – М., 1981. – 42 с.
16. Коцюба О.П. Особисте землекористування громадян. – К.: Урожай, 1984. – 160 с.
17. Личное подсобное хозяйство: Коллективное садоводство и огородничество / А.Ф. Калинкин, М.И. Козырь, В.И. Ушаков и др.; редактор-составитель А.Ф. Калинкин. – М.: Колос, 1981. – 255 с.
18. Никитина М.И., Петров В.В. Право граждан на жилой дом и подсобное хазяйство. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1967. – 104 с.
19. Миронець І. М. Право землекористування колгоспу. – К.: Урожай, 1974. – 80 с.
20. Нудненько В.А. Правовое регулирование подсобного хозяйства колхозника (колхозного двора). – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1979. – 139 с.
21. Павлов И.В. Право личной собственности колхозного двора. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 63 с.
22. Подсобное хозяйство граждан: Юрид. справ./ Ю.С.Шемшученко, З.А.Павлович, В.П.Цемко и др.; Отв. ред. Ю.С.Шемшученко. Ин-т государства и права. – К.: Наук. думка, 1988. – 208 с.
23. Статівка А.М. Примірний статут і особисті підсобні господарства колгоспників (проблемні питання) // Радянське право. – 1989. – № 12. – С. 57-59.
24. Стативка А.Н. Договор на выращивание в личных подсобных хозяйствах колхозников скота и птицы, принадлежащих колхозу. – Автореф. дисс. … к.ю.н. – М., 1990. – 24 с.
25. Степанко М.Ф. Приусадебное землепользование на селе (правове проблемы). – Мн.: Изд-во Белорус. ун-та, 1975. – 216 с.
26. Ткач А.П. Підсобне господарство колгоспного двора. – К.: Урожай, 1974. – 64 с.
27. Устюкова В.В. Личное подсобное хозяйство: правовой режим имущества / Отв. ред. М.И.Козырь. – М.: Наука, 1990. – 125 с.
28. Янчук В.З. Проблемы теории колхозного права. – М.: Юрид. лит., 1969.
29. Юридический справочник по землепользованию граждан, коллективному садоводству и огородничеству. Вопросы и ответы / А.П. Коцюба, В.В. Сунцов, С.П. Бритченко и др.; Под ред. А.П.Коцюбы. – К.: Урожай, 1988. – 208 с.
30. Башмаков Г.С. Приусадебное землепользование. – М.: Юрид. лит., 1975. – 72 с.
31. Краснов Н.И. Право землепользования граждан. / Под общ. ред. к.ю.н. М.М. Славина. – М.: Моск. рабочий, 1973. – 88 с.
32. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 211-212. – 15 листопада. – С. 3-14.
33. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
34. Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” від 17 жовтня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 45. – Ст. 602.
35. Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року, затверджена Указом Президента України від 15 липня 2002 року № 640/2002. // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 138. – 31 липня.
36. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с. – Бібліогр.: с. 312.
37. Общая теория советского земельного права. / Г.А.Аксенёнок, Н.И.Краснов, И.А.Иконицкая и др.; Отв. ред. Г.А.Аксенёнок. – М.: Наука, 1983. – 357 с.
38. Правовой режим земель в СССР. / Л.П.Фомина, Б.Д.Клюнин, Н.И.Краснов и др.; Отв. ред. Г.А.Аксенёнок и др. – М.: Наука, 1984. – 327 с.
39. Шульга М.В. Актуальные проблемы правового регулирования земельных отношений в современных условиях: Дисс. … д.ю.н. – Х., 1998. – 397 с.
40. Носік В.В. Право власності на землю в Україні. // В кн.: Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с. – С. 432-499.
41. Право землепользования в СССР и его виды. / Отв. ред. Г.А.Аксенёнок, Н.И.Краснов – М.: Юрид. лит., 1964. – 548 с.
42. Аксенёнок Г.А. Земельные правоотношения в СССР. – М.: Госюриздат, 1958. – 424 с.
43. Ясинская Г.Ф. Право землепользования рабочих и служащих проживающих в сельской местности. – М.: Юрид. лит., 1973. – 111 с.
44. Иконицкая И.А. Право граждан на пользование земельными участками // Советское государство и право. – 1977. – № 1. – С. 123-127.
45. Розпорядженні Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України” від 10 січня 2002 р. // Архів Міністерства аграрної політики України.
46. Проект Закону України “Про особисте селянське господарство” від 11 липня 2002 р. // Архів Верховної Ради України. – № реєстрації 1366. – 12 липня 2002 р.
47. Вовк О.Н. Право граждан на землю в сельской местности: Дисс. ... к.ю.н. – Х., 1997. – 173 с.
48. Советское право: Учебник / Под ред. проф. А.Г.Первушина. – М.: Юрид. лит., 1987. – 384 с.
49. Янчук В.З., Статівка А.М. Аграрне право (оглядові лекції, практичні завдання, нормативні акти). – Х.: Ксілон, 2000. – 240 с.
50. Жушман В.П. Аграрні правовідносини // В кн.: Аграрне право / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман, В.М.Корнієнко та ін.; за ред. В.П.Жушмана. – Навч. посібник. – Х.: Національна юрид. акад. України, 1997. – 230 с. – С. 35-51.
51. Семчик В.І., Шемшученко Ю.С. Аграрне право // В кн.: Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 1: А-Г. 672 с.: іл. – С. 38.
52. Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. проф. Г.Е.Быстрова и проф. М.И.Козыря. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – 534 с.
53. Янчук В.В. Поняття і особливості аграрних правовідносин // В кн.: Аграрне право України: Підручник / В.З.Янчук, В.І.Андрейцев, С.Ф.Василюк та інші; За ред. В.З.Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с. – С. 63-69.
54. Гуревський В.К. Аграрное законодательство и аграрные правоотношения // В кн.: Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под ред. д.ю.н., проф. Погребного А.А. и к.ю.н., доц. Каракаша И.И. – Х.: ООО «Одиссей», 2000. – 368 с. – С. 23-33.
55. Новий тлумачний словник української мови у 3 т. – Том 1: А-К. – К.: Аконіт, 2001. – 926 с.
56. Новий тлумачний словник української мови у 3 т. – Том 2: К-П. – К.: Аконіт, 2001. – 926 с.
57. Земельное право России. Учебник по специальности «Правоведение» / Под редакцией В.В.Петрова. – М., 1995. – 300 с.
58. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
59. Конституція Української РСР 1978 р. // Конституція (Основний Закон) Української РСР: Зі змінами і доповненнями, внесеними Законом Української РСР від 27 жовт. 1989 р. на десятій сесії Верхов. Ради УРСР одинадцятого скликання. – К.: Політвидав України, 1989. – 61 с.
60. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
61. Проценко Т.П. Проблеми права власності селянських (фермерських) господарств та особистих підсобних господарств громадян і порядок їхнього вирішення // В кн.: Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. Монографія / Кол. авторів. Під ред. В.І.Семчика. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 216 с. – С. 42-58.
62. Економіка України у 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 15. – 24 січня. – С. 6-7.
63. Економіка України за січень-вересень 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 195. – 22 жовтня. – С. 6-7.
64. Пугачов М. Соціально-економічний стан сільської місцевості України // Проект “Аграрна політика для людського розвитку”. – К., 2002. – № 17. – жовтень. – 16 с.
65. Аграрне право / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман, В.М.Корнієнко та ін.; за ред. В.П.Жушмана. – Навч. посібник. – Х.: Національна юрид. акад. України, 1997. – 230 с.
66. Статівка А. Аграрні перетворення і роль особистих підсобних господарств громадян // Право України. – 2000. – № 5. – С. 27-29.
67. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум, Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
68. Аграрне право України: Підручник/ В.З.Янчук, В.І.Андрейцев, С.Ф.Василюк та інші; За ред. В.З.Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком інтер, 1999. – 720 с.
69. Мамутов В.К. Господарське право // Юридична енциклопедія : В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1: А-Г. – 672 с. Іл. – С. 621-622.
70. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 392 с.
71. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції Закону України від 22 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 32. – Ст. 341.
72. Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 41. – Ст. 188.
73. Мацько М.А. Підсобні виробництва і промисли: (Правові питання). – К., 1991. – 47 с. – (Серія II «Громадянин і закон» / Т-во «Знання» України; № 5).
74. Закон України “Про Всеукраїнський перепис населення” від 19 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 51-52. – Ст. 446.
75. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 103. – 2 червня.
76. Державне регулювання соціально-економічного розвитку села: Зб. наук. праць / НАН України, Ін-т економіки; Редкол.: О.П.Максимюк (відп. ред.) та ін. – К., 1995.
77. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім`ю України” від 23 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 528.
78. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст. 261.
79. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 10. – Ст. 77.
80. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст. 208.
81. Указ Президента України “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи” від 12 квітня 2000 р. // Урядовий кур`єр. – 2000. – № 76. – 25 квітня.
82. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р. // Урядовий кур`єр. – 1999. – № 230. – 8 грудня.
83. Постанова Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств” від 31 травня 1995 р. // Урядовий кур`єр. – 1995. – 8 червня.
84. Порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 4. – Ст. 112.
85. Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 19. – Стр. 293.
86. Правила торгівлі на ринках, які затверджено наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв`язків і торгівлі України 12 березня 1996 р. № 157 // Галицькі контракти. – 1997. – № 31. – С. 54-57.
87. Методика обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затверджена Міністерством праці та соціальної політики України 16 липня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 29. – 6 серпня.
88. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 7 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 562.
89. Земельний кодекс України в редакції Закону України № 2196-12 від 13 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – Ст. 354.
90. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
91. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 3718-XII від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 3. – Ст. 15.
92. Постанова Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" від 26 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 250.
93. Закон України «Про форми власності на землю» від 30 січня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 18. – Ст. 225.
94. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. “Про приватизацію земельних ділянок” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 10. – Ст. 79.
95. Закон України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 560.
96. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 р. // Збірник Указів Президента України. – 1994. – Вип. 4.
97. Постанова Кабінету Міністрів України “Про деякі питання розвитку селянських (фермерських) господарств” від 14 березня 1992 р. № 133 // Урядовий кур`єр. – 1992. – № 14.
98. Постанова Кабінету Міністрів України “Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива” від 4 лютого 1995 р. // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 25-26. – 16 лютого.
99. Постанова Кабінету Міністрів України “Про внесення змін та доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 р. № 89” від 3 травня 1995 р. // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 68-69. – 11 травня.
100. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю" від 19 вересня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 45. – Ст. 238.
101. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 45. – Ст. 425.
102. Порядок нарахування та виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 7. – Ст. 245.
103. Закону України “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 198.
104. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України. Наукова доповідь // Економіка АПК. – 2000. – № 8. – С. 3-36.
105. Спаський Г.В. Розвиток особистих підсобних та селянських (фермерських) господарств в низинних районах Закарпатської області: Автореф. дис. ... к.е.н. – К., 1998. – 21 с.
106. Додонова М.В. Особисті підсобні господарства сільських жителів Криму: стан, перспективи розвитку: Автореф. дис. ... к.е.н. – Сімферополь, 2000. – 16 с.
107. Указ Президента України “Про Основні засади розвитку соціальної сфери села” від 20 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 51. – Стр. 27.
108. Указ Президента України “Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001 - 2002 роках” від 17 лютого 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 8. – Стр. 42.
109. Методика обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, яка затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 15 листопада 2001 р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – 22 лютого.
110. Ковальчук Т.Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування: Автореф. дис. ... к.ю.н. – К., 1996. – 20 с.
111. Жариков Ю.Г. Закон на страже землепользования: (Предупреждение земельных правонарушений). – М.: Юрид. литература. – 1985. – 144 с.
112. Шульга М.В. Возникновение и прекращение права пользования землями сельских населённых пунктов: Автореф. … к.ю.н. – М., 1981. – 20 с.
113. Земельний кодекс Української РСР 1970 р. // Земельный кодекс Украинской ССР с постатейными материалами в редакции по состоянию на 01.09.1972. – К.: Политиздат Украини, 1973.
114. Андрейцев В.І. Земельно-правові норми і земельно-правові відносини // Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І.Семчика і П.Ф.Кулинича. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 424 с.
115. Вівчаренко О.А. Право власності в Україні (актуальні проблеми). – Івано-Франківськ: Надвірнянська правда, 1998. – 180 с.
116. Краснов Н.И., Башмаков Г.С., Самончик О.А. Правовые проблемы рационального использования земли в сельском хозяйстве Российской Федерации // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 75-85.
117. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. – К.: Істина, 1999. – 320 с.
118. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до № 51. - Ст. 1122.
119. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
120. Роз’яснення Комісії з питань агропромислового комплексу Верховної Ради України від 7 травня 1993 р. № 481/1 // Практичний посібник з питань земельної реформи (збірник документів). – К., 1996. – 283 с. – С. 218.
121. Лист Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-22-4/2080 від 5 квітня 2002 р. // Баланс-Агро. – 2002. – № 5-2. – травень.
122. Поточний архів Державного комітету України по земельних ресурсах. – 2001. – жовтень.
123. Шульга М.В. Правовий режим земель населених пунктів // Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 424 с.
124. Цемко В.П. Право сільськогосподарського використання землі в Українській РСР. – К.: Наукова думка, 1975. – 280 с.
125. Андрейцев В.І. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель / Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред акад. АПрН В.І.Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с. – С 194-316.
126. Носік В.В. Земля як об`єкт права власності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Юридичні науки. Вип. 38. – К., 2000. – С. 33-40.
127. Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 76. – 20 квітня.
128. Вовк О. О гарантиях прав собственников земельных участков и землепользователей // Бизнес-Информ. – 1997. – № 15. – С. 33-35.
129. Лист Харківського обласного управління земельних ресурсів від 15 лютого 2002 р. № 07-07-04/196 // Поточний архів Державного комітету України по земельним ресурсам.
130. Лист Рівненського обласного управління земельних ресурсів від 25 грудня 2001 р. № 5-09-963 // Поточний архів Державного комітету України по земельним ресурсам.
131. Правовое обеспечение рационального использования земли в СССР. – М.: Наука, 1969. – 216 с.
132. Краснов Н.И. Правовые проблемы рационального использования земли в СССР // Правовое и экономическое обеспечение рационального использования земель в социалистических странах. – Алма-Ата, 1984. – 304 с.
133. Мунтян В.Л. Правові проблеми раціонального природокористування. – К.: Видавництво Київського ун-ту, 1973. – 181 с.
134. Титова Н.И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты). – Львов: Выща шк. Изд-во при Львов. ун-те, 1989. – 182 с.
135. Методичні рекомендації з експертної грошової оцінки земельних ділянок, які затверджено наказом Держкомзему України від 12 листопада 1998 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (додаток до журналу “Вісник Національного банку України”). – 1998. – № 9. – вересень.
136. Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. // Урядовий кур`єр. – 1993. – № 25-26. – 18 лютого.
137. Переписка Управління по земельних ресурсах Харківської області // Примітка за роботою Вовк О.Н. Право граждан на землю в сельской местности: Дис. … к.ю.н. – Х., 1997. – с. 21.
138. Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. // Урядовий кур`єр. – 1998. – № 23-204. – 22 жовтня.
139. Погрібний О.О., Семчик В.І. Законодавче відновлення приватних форм сільськогосподарського виробництва і приватної власності / Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / В.І.Семчик, В.М.Стретович, О.О.Погрібний та ін. – К.: Наукова думка, 1998. – С. 41-47.
140. Лебідь В.І. До питання про право на ведення особистого підсобного господарства громадян // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 7. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. – С.341-347.
141. Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204.
142. Янчук В.В. Правове становище приватного підсобного господарства // В кн.: Аграрне право України: Підручник/ В.З.Янчук, В.І.Андрейцев, С.Ф.Василюк та інші; За ред. В.З.Янчука. – 2-е вид, перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с. – С. 170-189.
143. Дзера О.В. Право спільної власності // В кн.: Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В.Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн. 1. – 864 с. – С. 478-518.
144. Семчик В.І. Особливості права власності в сільському господарстві // В кн.: Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. Монографія / Кол. авторів. Під ред. В.І.Семчика. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 216 с. – С. 7-41.
145. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів України в цивільних справах. – 1995. – № 2. – ч. 1. – 223 с.
146. Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. № 20 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В.Ф.Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – (Сер «Б-ка судді»). – т. 1. – 327 с. – С. 92-98.
147. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 18 червня 1997 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. Офіційне видання. Щорічник. / За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К., 1998. – 160 с.
148. Примірний статут колгоспу 1969 р. // Примерный устав колхоза. – М.: Колос, 1969. – 40 с.
149. Закон СРСР “Про власність в СРСР” від 6 березня 1990 р. // О собственности в СССР: Закон СССР. О введение в действие Закона СССР «О собственности в СССР»: Постановление Верховного Совета СССР. О предприятиях в СССР: Закон СССР. … – М.: Политиздат, 1990. – 128 с.
150. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 517.
151. Бичкова Ц. Регулювання сільськогосподарської діяльності і співвідношення цивільного та аграрного законодавства // Право України. – 1996. – № 7. – С. 38-42.
152. Янчук В.В. Право членства громадян у сільськогосподарськиї підприємствах кооперативного типу // В кн.: Аграрне право України: Підручник/ В.З.Янчук, В.І.Андрейцев, С.Ф.Василюк та інші; За ред. В.З.Янчука. – 2-е вид, перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с. – С. 111-128.
153. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст. 272.
154. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 5. – Стр. 38.
155. Щербина В.С. Майновий найом (оренда) // В кн.: Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В.Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн. 2. – 784 с. – С. 167-190.
156. Казьмин И.Ф. Производственно-хозяйственная деятельность колхозов. Правовые вопросы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 152 с.
157. Лямцева Т.В. Правове забезпечення виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств: Автореф. дис. ... к.ю.н. – Х., 2001. – 20 с.
158. Янчук В.В. Розмежування аграрних правовідносин // В кн..: Аграрне право України: Підручник/ В.З.Янчук, В.І.Андрейцев, С.Ф.Василюк та інші; За ред. В.З.Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком інтер, 1999. – 720 с.
159. Закон України “П