ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗОН НАДЗВИЧАЙНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

В С Т У П 3

Розділ 1. СТАН І ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО НАДЗВИЧАЙНІ ЕКОЛОГІЧНІ
СИТУАЦІЇ
1.1. Надзвичайні екологічні ситуації: поняття, види
та характеристика 11
1.2. Правове реґулювання відносин щодо надзвичайних екологічних
ситуацій в системі права і законодавства України 32
1.3. Міжнародно-правове реґулювання захисту населення
і територій від надзвичайних екологічних ситуацій 48

Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ЛІКВІДАЦІЇ НАДЗВИЧАЙНИХ
ЕКОЛОГІЧНИХ СИТУАЦІЙ
2.1. Система органів державного реґулювання відносин,
що виникають у зв’язку з надзвичайними екологічними
ситуаціями 78
2.2. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації 103
2.3. Економіко-правове забезпечення режиму зони
надзвичайної екологічної ситуації 124

В И С Н О В К И 149

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 155

ВСТУП

Актуальність теми дисертації. Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави [1].
Забезпечення екологічної безпеки досягається різними шляхами [11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20]. Один із найважливіших серед них – це запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та ефективна ліквідація їх наслідків. На жаль, такі ситуації в умовах сучасної України є непоодинокими. Останнім часом щороку реєструється до 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру, унаслідок яких гинуть тисячі людей. Сума завданих при цьому збитків за період 1997-2000 рр. склала близько 205 млн. грн. Основними причинами високої небезпеки виникнення надзвичайних екологічних ситуацій є такі: старіння основних фондів, у тому числі природоохоронного призначення; аварійний стан значної частини каналізаційних мереж у комунальному господарстві; недостатня інвестиційна підтримка екологічно небезпечних галузей промисловості, насамперед металургійної, хімічної, нафтохімічної, а також енергетики, щодо впровадження новітніх ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій; критичне екологічне становище в гірничодобувних реґіонах країни, зокрема в Донбасі, Кривбасі, Львівсько-Волинському реґіоні; екологічні проблеми, пов’язані з істотними змінами стану геологічного та гідрогеологічного середовища у зв’язку з закриттям нерентабельних гірничодобувних підприємств, шахт і розрізів; недоскона-лість системи екологічного нормування тощо.
Політика держави щодо вирішення проблем запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та їх ліквідації знаходить своє відображення в чинному законодавстві України. На сьогодні ці питання прямо чи опосередковано реґулюються понад 200 нормативно-правовими актами різної юридичної сили. Проте кількісне зростання нормативно-правової бази, що забезпечує відповідну сферу, не означає її якісної досконалості. Відповідне законодавство не складає сьогодні єдиної системи, у ньому існують неузгодженості, суперечності, прогалини. Це насамперед пов’язано з тим, що розвиток відповідного законодавства не спирається на чітко визначене науково-теоретичне підґрунтя.
До останнього часу проблема не була предметом комплексного дослідження правознавців екологічного профілю. Під різними кутами зору та з різним ступенем конкретизації правові проблеми екологічної безпеки та надзвичайних екологічних ситуацій розглядали такі вітчизняні вчені-юристи, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Н.В. Барбашова, А.П. Гетьман, М.І. Єрофеєв, В.В. Костицький, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Ю.М. Крупка, Н.Р. Мали-шева, В.Л. Мунтян, В.К. Попов, Б.Г. Розовський, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшу-ченко, а також російські та інші зарубіжні вчені: М.М. Бринчук, С.О. Бо-голюбов, Б.В. Єрофеєв, О.С. Колбасов, В.В. Петров.
У 2000 р. С.О. Кузніченком було захищено кандидатську дисертацію, присвячену одному з аспектів організації ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а саме проблемам управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних, за термінологією автора, "аномальними явищами техногенного і природного характеру". Однак предметом цієї роботи не є надзвичайні екологічні ситуації, а увага зосереджена лише на організації діяльності органів внутрішніх справ у відповідних умовах.
Певною мірою правових проблем попередження надзвичайних ситуацій та їх ліквідації торкається у своїй кандидатській дисертації М. Фролов, однак до її розгляду автор підходить лише з позиції можливих екологічних ризиків.
Актуальність же даної роботи зумовлюється недостатністю теоретико-правового опрацювання відповідного питання в еколого-правовій літературі, відсутністю комплексного правового дослідження цієї проблеми та нагальною потребою в ньому, викликаною бурхливим розвитком правотворчої діяльності у відповідній сфері та невпорядкованістю процесу правозастосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження узгоджується з планами пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень на-вчаль¬них закладів і науково-дослідних установ МВС України на 2001-2005 рр., комплексною програмою науково-дослідної роботи Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України "Гармонізація екологічного, господарського та кримінального законодавства України".
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науково-правовий аналіз проблеми запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та ліквідації їх наслідків, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для подальшого розвитку законотворчого процесу у відповідній сфері та впорядкування правозастосування.
Виходячи з означеної мети, дисертант ставив перед собою такі завдання:
- розглянути понятійно-термінологічний апарат, який використо-вується у відповідній сфері, і дати рекомендації щодо узгодження різноманітних понять, котрі застосовуються сьогодні в законодавстві для визначення "надзвичайних екологічних ситуацій";
- проаналізувати сучасний стан правового реґулювання відносин у сфері запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та ліквідації їх наслідків, а також динаміку його розвитку;
- виявити всі рівні та форми правового реґулювання відповідних пи-тань: від міжнародно-правового до локального, з’ясувавши межі та поширення сфери дії кожного з них;
- здійснити аналіз і дати оцінку діючої системи організаційного забезпечення діяльності у сфері запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та ліквідації їх наслідків, визначити місце в цій системі кожної організаційної ланки та системи їх взаємовідно-син;
- розкрити зміст і особливості правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій, дати пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення;
- висвітлити специфіку правового забезпечення економічного механізму вирішення проблем, пов’язаних з неґативними наслідками надзвичайних екологічних ситуацій, зокрема особливості фінансування заходів щодо попередження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, відшкодування шкоди, заподіяної в результаті їх настання фізичним і юридичним особам тощо.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій.
Предметом дослідження є екологічне законодавство України, акти зарубіжного законодавства та міжнародно-правові документи з питань запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, а також суміжне законодавство з питань надзвичайних ситуацій та цивільної оборони, адміністративне законодавство, що реґулює питання створення і функціонування організаційної системи забезпечення запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій. Предметом дослідження є також правозастосовча практика відповідних організаційних структур.
Методи дослідження. У роботі використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний, структурно-функціональний, класифікаційний методи дослідження, а також метод системного аналізу.
За допомогою формально-логічного методу проаналізовано та поглиблено понятійно-термінологічний апарат, виявлено окремі складові механізму організаційного забезпечення запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій.
Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити різнорідні масиви правових норм, що реґулюють відносини у відповідній сфері, використати зарубіжний досвід реґулювання та правозастосування.
Завдяки методу історичного аналізу розглянуто досліджувані правові явища в їх історичній динаміці.
Застосувавши структурно-функціональний метод, дисертант вніс упорядкованість у розгляд управлінської діяльності органів, які забезпечують попередження й ліквідацію надзвичайних екологічних ситуацій.
Класифікаційний метод дав можливість диференційовано підійти до аналізу різногалузевих, різнорівневих і різних за змістовим спрямуванням правових норм, що діють у відповідній сфері.
У процесі дослідження було використано здобутки загальної теорії держави та права, а також інших галузей права, зокрема конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного та інших.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що до теперішнього часу правові проблеми запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям і ліквідації їх наслідків не були предметом комплексного дослідження з боку правознавців екологічного профілю, що справило неґативний вплив на хід і характер законотворчих робіт у відповідній сфері. Дисертація є однією з перших спроб усунути наявну прогалину і розробити оптимальну модель законотворчих дій та вдосконалити правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій.
На захист виносяться такі положення, висновки та рекомендації.
1. Визначення характерних ознак зовнішньо близьких понять "надзвичайна ситуація", що використовується в законодавстві про надзвичайні ситуації та цивільну оборону, та "надзвичайна екологічна ситуація", що застосовується в екологічному законодавстві, які (ознаки) мають прийматися до уваги при визначенні правових режимів "зони надзвичайної екологічної ситуації" та "зони надзвичайної ситуації". Надзвичайні ситуації мають чотири головні ознаки: виникають раптово, розвиваються швидко, призводять до значних руйнівних та інших неґативних наслідків. Надзвичайні екологічні ситуації характеризуються змінами в довкіллі, які мають стійкий, стабільний, а часом і необоротний характер, несуть загрозу для життя і здоров’я людини, можуть призвести до руйнування природних екологічних систем, деґрадації флори і фауни;
2. Наведення додаткових арґументів щодо екологічного зонування за ступенем екологічної безпеки території, з урахуванням техногенних та природних факторів, що призвели чи можуть призвести до сталих або необоротних змін у довкіллі, небезпечних для людини, рослинного і тваринного світу.
3. Арґументування необхідності розмежування сфери застосування екологічного законодавства та законодавства з питань надзвичайних ситуацій щодо визначення правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій. У межах екологічного законодавства мають вирішуватися питання екологічної реабілітації територій, неґативні зміни в екосистемі яких мають стійкий, необоротний характер, а в межах законодавства про надзвичайні ситуації – питання оперативного реаґування на аварії, катастрофи, стихійні лиха, що створюють загрозу для життя і здоров’я людини.
4. Обґрунтування доцільності прийняття нового Закону України "Про правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації", який має усунути дублювання, неузгодженості у реґулюванні суспільних відносин, які сьогодні мають місце між актами екологічного законодавства й актами законодавства з питань надзвичайних ситуацій і цивільної оборони.
5. Арґументування вдосконалення організаційної системи реґулювання й управління в галузі попередження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій. Потреба в цьому зумовлена невиправданою розпорошеністю по численних нормативно-правових актах приписів, що визначають повноваження в даній сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, певною неузгодженістю в реґламентації відповідних питань між законами й підзаконними актами. Тому необхідним є прийняття спеціального закону з питань організації діяльності державних органів у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям із небезпечними екологічними наслідками.
6. Обґрунтовання пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" інших нормативно-правових актів з питань: визначення підстав та впорядкування процедури оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; визначення акта, яким парламент має затверджувати укази Президента про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; визначення заходів, які повинні здійснюватися в місцевостях, які оголошені зонами надзвичайної екологічної ситуації.
7. Визначення заходів для посилення ефективності економіко-правового забезпечення екологічної безпеки територій і населення в разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій: установлення на рівні закону вимог щодо розроблення та реалізації програм екологічної реабілітації територій, на яких систематично виникають надзвичайні екологічні ситуації або деґрадація навколишнього природного середовища досягла критичного рівня; орієнтація законодавства на утворення системи екологічних фондів для вирішення міжреґіональних екологічних проблем, які можуть виникнути внаслідок аварій, катастроф, стихійних лих та інших негативних техногенних впливів на довкілля.
8. Визначення основних положень спеціального закону про екологічне страхування, який має надати можливість ефективніше вирішувати питання відшкодування шкоди потерпілим від надзвичайних ситуацій із небезпечними для життя і здоров’я людини та стану довкілля екологічними наслідками.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки проведеного дослідження можуть бути використані:
- для подальшого поглибленого дослідження правових проблем, пов’язаних із забезпеченням екологічної безпеки в разі виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха на територіях із кризовою екологічною ситуацією;
- для вдосконалення законодавства з питань надзвичайних екологічних ситуацій;
- у процесі підготування підручників і навчальних посібників з курсу "Екологічне право", а також викладання відповідної навчальної дисципліни.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції "Становлення і розвиток правової системи України" (м. Київ, 21 березня 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (м. Луганськ, 30-31 травня 2002 р.).
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображено в семи публікацій, із яких: одна монографія, чотири наукові статті, опубліковані в провідних фахових виданнях, тези двох виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 169 сторінок. Список використаної літератури включає 133 джерела і становить 15 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ідеї, доктрини щодо вирішення проблем запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків віддзеркалюються в законодавстві, впливають на його зміст, темпи розвитку. Інтенсивність формування останніми роками законодавства з питань надзвичайних ситуацій, що мають небезпечні для територій і населення екологічні наслідки, є показником того, що в суспільстві добре усвідомлюється недопустимість іґнорування ризиків виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха, що несуть загрозу для довкілля, життя та здоров’я населення, необхідність створення ефективної системи реаґування на такі ситуації. Разом з тим, досвід реалізації законодавства в даній сфері суспільних відносин, практичної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, спеціально утворених структур (управлінських, аварійно-рятувальних та інших) щодо вирішення проблем, які мають місце у зв’язку з виникненням надзвичайних екологічних ситуацій, свідчить про наявність недоліків, прогалин, неузгодженостей у правовому реґулюванні відносин, пов’язаних із запобіганням надзвичайним екологічним ситуаціям та їх ліквідацією.
1. Правові норми, які реґулюють відносини у сфері попередження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, не утворюють єдиної системи. Це лише масив правових норм, який паралельно формується за двома основними напрямками: на рівні комплексного правового інституту екологічного права, з одного боку, і на рівні комплексного міжгалузевого правового інституту надзвичайних ситуацій та цивільної оборони – з іншого. Сьогодні формування зазначених правових інститутів не базується на єдиному концептуальному підході, а тому здійснюється без їх належного узгодження, що впливає на ефективність правового реґулювання відповідної сфери.
2. Загальні засади вирішення проблем, пов’язаних із надзвичайними екологічними ситуаціями, було визначено ще в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 1991 року, а спеціальний закон (Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації") на розвиток цих положень був прийнятий лише у 2000 році. При цьому останній закон від попереднього сприйняв лише один термін "надзвичайна екологічна ситуація", проіґнорувавши всі інші його положення. Наявність багатьох точок зіткнення між екологічним законодавством і законодавством з питань надзвичайних ситуацій та цивільної оборони, у яких виникають колізії між двома зазначеними напрямками правового реґулювання, зумовлює потребу чіткого розмежування сфер їх застосування в надзвичайних ситуаціях з небезпечними для територій і населення екологічними наслідками.
3. Розмежуванню вищезазначених понять сприятиме повернення до первісного змісту й однакового застосування терміна "надзвичайні екологічні ситуації", у якому акцент робиться на стійких чи необоротних змінах у навколишньому природному середовищі, що призвели чи можуть призвести до погіршення стану здоров’я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деґрадації флори й фауни. Також для уникнення непорозумінь у застосуванні збіжних термінів "надзвичайні ситуації" та "надзвичайні екологічні ситуації" доцільно замінити термін "надзвичайні екологічні ситуації" на "кризові екологічні ситуації". Проте ця пропозиція має перспективний характер і не розрахована на швидке втілення, оскільки підвищену стабільність застосуванню терміна "надзвичайні екологічні ситуації" надає Конституція України, яка його використовує. А внесення змін до Конституції України пов’язане з надто складною процедурою. Крім того, наведені ознаки стійких і необоротних змін у навколишньому природному середовищі відповідних місцевостей повинні враховуватися при екологічному зонуванні території України, яке має бути запроваджене.
4. Нові концептуальні засади оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації повинні знайти відображення в Законі України "Про правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації", який слід прийняти замість чинного Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Назва запропонованого закону має забезпечити її відповідність конституційним приписам про те, що виключно законами України встановлюється "правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації" (пункт 19 статті 92 Конституції України").
5. Крім національного реґулювання, велике значення в правовому забезпеченні вказаної сфери має міжнародно-правове реґулювання. Сьогодні існує величезний масив міжнародних договорів (конвенцій, угод тощо), укладених в різні часи на багатосторонній, реґіональній чи двосторонній основі. Україна є учасницею значної кількості цих договорів, а до деяких з них готується приєднатися зараз. У міжнародно-правовому реґулюванні питань попередження й ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій Україна останніми роками виявила прихильність до двостороннього та реґіонального співробітництва, надаючи цим формам більшої переваги в порівнянні з багатосторонніми конвенціями. Навіть ставши стороною тих чи інших багатосторонніх угод щодо попередження й ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, Україна конкретизує свої відносини та конвенційні зобов’язання з іншими державами на двосторонній чи реґіональній основі.
6. Організаційна система реґулювання й управління в галузі попере-дження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій знаходиться в стадії становлення і ще не забезпечує належного вирішення відповідних проблем. Це пов’язане з тим, що мають місце, з одного боку, недостатнє наукове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності органів, які входять до даної організаційної системи, а з іншого – невиправдана розпорошеність по численних нормативно-правових актах приписів, що визначають повноваження в даній сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, певна неузгодженість у реґламентації відповідних питань між законами та підзаконними актами. Остання обставина зумовлює потребу в прийнятті найближчим часом спеціального закону з питань організації діяльності державних органів у сфері запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям і реаґування на них.
7. Потребують коригування (уточнення, конкретизації, усунення дуб-лювання) визначені в законодавстві підстави оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зокрема до таких підстав слід віднести не матеріальну шкоду, яка заподіяна навколишньому природному середовищу і має економічний зміст (посягає на майнові інтереси природокористувача), а екологічну шкоду, яка безпосереднім об’єктом посягання має природне середовище, природні процеси і проявляється в різноманітних формах: забруднення довкілля, виснаження природних ресурсів, порушення обмінних зв’язків між окремими елементами природного середовища, руйнування екологічних систем тощо.
8. Удосконалення потребує порядок прийняття рішень щодо оголошення окремих територій України зонами надзвичайної екологічної ситуації. Він має бути спрощеним, узгодженим із правовим реґулюванням даного роду питань в інших сферах суспільного життя (наприклад, установлення карантину на певній території на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби серед населення або для локалізації та ліквідації осередків небезпечних інфекційних захворювань тварин; введення особливого карантинного режиму в межах населеного пункту, району, декількох районів, області з метою захисту території України від шкідників, бур’яну, збудників хвороб рослин). Також доцільно було б у Реґламенті Верховної Ради України визначити, з урахуванням відповідних конституційних приписів, особливості розгляду в парламенті питання про зони надзвичайної екологічної ситуації.
Крім того, слід відмовитися від практики затвердження законами указів Президента України про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Адже закон є нормативним актом вищої юридичної сили, який реґулює найважливіші суспільні відносини, має зага-льний характер, відповідну структуру, установлює загальнообов’язкові правила поведінки, приймається в спеціальному процесуальному порядку тощо. Усі перелічені ознаки відсутні в законах, якими затверджуються зазначені укази Президента України. Ці закони лише санкціонують застосування президентських указів. Тож слід було б повернутися до практики санкціонування Верховною Радою України указів Президента України про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації шляхом прийняття постанов про їх затвердження та закріпити її на законодавчому рівні з метою надання їй стабільності.
9. Для посилення ефективності економіко-правового забезпечення екологічної безпеки територій і населення в разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій доцільно: а) конкретизувати в Законі України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" склад заходів, які можуть здійснюватися в такого роду зонах і потребують фінансового й іншого забезпечення; б) запровадити в практику розроблення та реалізацію програм екологічної реабілітації територій, на яких систематично виникають надзвичайні екологічні ситуації або деґрадація навколишнього природного середовища досягла критичного рівня; прийняти закон про екологічну реабілітацію території, який би реґламентував відповідні питання з урахуванням ступеня екологічної безпеки певної місцевості, включаючи території, що оголошені зонами надзвичайної екологічної ситуації; в) визначити в Генеральній схемі планування території України, яка повинна бути розроблена відповідно до Закону України "Про планування і забудову території", екологічні пріоритети, котрі повинні враховуватися при вирішенні питань розвитку систем розселення, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури відповідних територій; г) створити нову систему фондів охорони навколишнього природного середовища для вирішення міжреґіональних проблем, які можуть виникнути внаслідок аварій, катастроф, стихійних лих. Нова система зазначених фондів повинна бути відокремлена від державних структур, мати свій апарат, забезпечувати акумулювання значних коштів і їх використання в тих місцях, де виникає нагальна потреба в цьому (зокрема, у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій); ґ) необхідно запровадити в Україні екологічне страхування, яке надасть можливість ефективніше вирішувати питання відшкодування шкоди потерпілим від техногенних аварій і катастроф. Для цього слід внести зміни до статті 49 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з метою приведення визначення екологічного страхування, що в ньому міститься, у відповідність до існуючих у світовій практиці ("страхування цивільно-правової відповідальності володільців потенційно небезпечних об’єктів … у зв’язку з необхідністю відшкодування шкоди третім особам, обумовленої технологічною аварією чи катастрофою"), а також прийняти спеціальний закон про екологічне страхування, який визначить механізми застосування цього виду страхування в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" //Відо-мості Верховної Ради України. – 2000. – № 42. – Ст. 348.
3. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.
4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
5. Закони України "Про цивільну оборону України" //Відомості Верхов-ної Ради України. – 1993. – № 14. – Ст. 124.
6. Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" //Відомості Вер- ховної Ради України. – 2000. – № 4. – Ст. 25.
7. Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15.07.1998 р. "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" //Офіційний вісник України. – 1998. – № 28 від 30.07.1998 р.
8. Положення про єдину державну систему запобігання і реаґування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 3.08.1998 р. зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1376 від 29.07.99 //Офіційний вісник України. – 1999. – № 31 від 20.08.1999 р.
9. Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних Міністрів України № 192 від 15.02. 1999 р. //Офіційний вісник України. – 1999. – № 7 від 05.03.1999 р.

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків" № 140 від 4.02. 1999 р. //Офіційний вісник України. – 1999. – № 5 від 19.02. 1999 р.
11. Андрейцев В. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення //Право України. – 2001. – № 4. – С. 8-11.
12. Андрейцев В. Право екологічної безпеки: проблеми формування об’єктного складу //Право України. – 2001. – № 10. – С. 9-12.
13. Бринчук М.М. О понятийном аппарате экологического права. //Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 20-28.
14. Дымов Д.Е., Харченко С.Г. Проблемы европейской политики в области охраны окружающей среды //Правовые вопросы охраны окружающей среды. Экспресс-информация. - ВИНИТИ, 1999. – № 3.
15. Золотникова Т.В. Законодательные основы экологической безопасности в Российской Федерации (теоретико-правовые аспекты): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06. – М., 1995. – 21 с.
16. Краснова М., Позняк Є. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль наукового фактора //Право України. – 2000. – № 5. – С. 49-51.
17. Малишева Н.Р. Гармонізація стандартів навколишнього середовища України зі світовими та європейськими і підвищення ефективності їх впро- вадження //Малий і середній бізнес. – 1999. – № 1-2. – С. 32-38.
18. Мунтян В.Л. Правова охорона природи. – К.: Вища школа. – 1973. – 204 с.
19. Правовое обеспечение экологической безопасности в Российской Федерации (Материалы круглого стола) //Государство и право. – 1998. – № 6. – С. 104-107.
20. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы екологии. – К.: Наукова думка. – 1989. – 232 с.
21. Єрофєєв М.І. Конституційне право громадян на безпечне довкілля та його забезпечення в умовах виникнення надзвичайних екологічних ситуацій. – У кн.: Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. Інститут законодавства Верховної Ради України. Збірник наукових праць. Випуск 2. – К., 1997. – С. 176.
22. Стаття 2 Угоди між урядами держав-учасниць Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) про співробітництво у наданні надзвичайної допомоги і ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникли внаслідок лих природного і техногенного характеру, вчинено в м. Сочі 15 квітня 1998 року.
23. Матеріали до проекту Закону України "Про затвердження Указу Президента України № 170 від 9 березня 2001 року "Про оголошення окремих районів Закарпатської області зоною надзвичайної екологічної ситуації".
24. Малышева Н.Р., Ерофеев Н.И., Петрина В.Н. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 123.
25. Матеріали до проекту Закону України "Про затвердження Указу Президента України № 1324 від 11.12.2000 р. "Про оголошення окремих районів та міст Вінницької області, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської областей зоною надзвичайної екологічної ситуації".
26. Кузніченко С. Надзвичайні спеціальні адміністративно-правові режими у законодавстві України //Право України. – 2000. – № 12. – С. 20.
27. Краснова И.О. Зона экологического бедствия: пути формирования новой правовой категории в зарубежном праве //Государство и право. – 1994. – № 6. – С. 14.
28. "Комментарии к Закону Российской Федерации "Об охране окру-жающей природной среды", Рук. авт. кол. и отв. ред. д-р юрид. наук, проф. С.А. Боголюбов. – М:. НОРМА – ИНФРА. – М., 1999. – С. 177.
29. Соціальний, медичний та протирадіаційний захист постраждалих в Україні внаслідок Чорнобильської катастрофи. Збірник законодавчих актів та нормативних документів 1991-1998 роки. – К., – 1998. – С. 18-65.
30. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році. – К., 2000. – С. 100, 135, 136.
31. Гук Ольга. Украина "кладезь" катастроф? //Сегодня. – 2001. – 25 апреля.
32. Андрейцев В. Екологічний ризик у системі правовідносин екологічної безпеки: проблеми практичної теорії //Право України. – 1999. – № 1. – С. 62-69.
33. Андрейцев В.И. Право экологической безопасности. – К., 2002.
34. Екологічне право: Особлива частина: Підручн. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс; Балюк Г.І. (розд. IV) /За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001 . – С. 168-169.
Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів /В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Размєтаєв та ін.; За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана. – Харків: Право, 2001. – С. 423-430.
35. Слюсаренко В.К. Эколого-экономическое районирование. – К., 1990. – С. 109.
36. Економіко-правові питання екології /Відповід. ред.: Ю.С. Шем-шученко, Н.Р.Малишева. – К., 1996. – С. 27.
37. Про державний контроль за охороною навколишнього природного середовища. – Експрес-інформація Державного комітету статистики України від 31 січня 2001 року № 26.
38. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах /Отв. ред. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М., 1998. – С. 236-239.
39. Алексеев С.С. Структура советского права. – М., 1975. – С. 61.
40. Закон України "Про трубопровідний транспорт" //Відомості Вер- ховної Ради України. – 1996. – № 29. – Ст. 139.
41. Закон України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему" //Відомості Вер- ховної Ради України. – 1999. – № 4. – Ст. 33, 39.
42. Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 року //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
43. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
44. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
45. "Про ветеринарну медицину" в редакції Закону від 05.12.1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 7. – Ст. 56.
46. "Про карантин рослин" від 30.06.1993 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
47. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16. – Ст. 198.
48. Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16. – Ст. 198.
49. Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 27. – Ст. 198.
50. Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 12. – Ст. 81.
51. Указ Президента України № 1039/2000 від 31 серпня 2000 року "Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір’я, Чаусове-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" //Офіційний Вісник України. – № 37 від 29.09.2000 р.
52. Указ Президента № 1324/2000 від 11 грудня 2000 року "Про оголошення окремих районів та міст Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської областей зоною надзвичайної еко- логічної ситуації" //Офіційний Вісник України. – № 50 від 29.12.2000 р.
53. Барановський В.А. Еколого-географічні дослідження проблем екологічної безпеки (сутність і складові екологічного ризику) //Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Техногенно-екологічна безпека реґіонів як умова сталого розвитку України". – К., 2000. – С. 7.
54. Качинський А.Б., Наконечний О.Г. Стійкість екосистем та проблема нормування в екологічній безпеці України. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 1996. – 52 с.
55. Одинець В. Екологічні катастрофи: соціально-економічні переду-мови та наслідки //Науковий вісник УФЕІ. – 1998. – № 2. – С. 105.
56. Говоруха В.В., Кузніченко С.О. Проблемні аспекти надзвичайних режимів у державному управлінні //Вісник УніВСю. – 2000. – С. 76-83.
57. Кузніченко С.О. Управління органами внутрішніх справ в особливих умовах, викликаних аномальними явищами техногенного і природного характеру (організаційно-правові питання): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – С. 11-12.
58. Ведення класифікації надзвичайних ситуацій передбачено Законом України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру"(ст. 6), критерії визначення та конкретні категорії цих ситуацій – Положенням про класифікацію надзвичайних ситуацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15.07.1998 р.
59. Закон України "Про міжнародні договори України" //Відомості Верховної Ради України . – 1994. – № 10. – Ст. 45.
60. European Outline Convention on Transfrontier Co-operation between territorial communities or authorities. – Council of Europe . – 1980. Ратифікація Україною 14 липня 1993 р. //Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 36. – Ст. 370.
61. Ахатов А.Г. Экология и международное право, международные экологические организации и правовые акты. – М.: АСТ-Пресс, 1996. – С. 17.
62. Конвенція про ядерну безпеку (1994 р.) //Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 16. – Ст. 70.
63. Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 р.) //Охрана окружающей среды. Международные правовые акты: Справочник. – Санкт-Петербург. – 1994. – С.17.
64. Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 р.) //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 24. – Ст. 262.
65. Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів (1972 р.) //Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. ХХХII. – М., 1978.
66. Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (1997 р.) //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 243.
67. Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючих випромінювань та безпечного поводження з джерелами випромінювання. МАГАТе (1996 рік).
68. Принципи поводження з радіоактивними відходами. МАГАТе (1995 рік).
69. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (1996 р.) //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 51-52. – Ст. 453.
70. Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (1972 р.) //Охрана окружающей среды. Международные правовые акты: Справочник. – Санкт-Петербург, 1994.
71. Гвоздик П. Роль Асоціації Карпатського Єврореґіону в забезпеченні сталого розвитку і збереженні біорізноманіття Карпат //Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України (збірник наукових статей). – Івано-Франківськ, 1998. – Випуск ІІ. – С. 65-76.
72. Угода між Урядом України та Урядом Угорщини про співробіт- ництво в галузі охорони навколишнього середовища та територіального розвитку (від 13 серпня 1992 р.).
73. Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством охорони навколишнього середовища, природних ресурсів і лісового господарства Республіки Польщі про співро- бітництво в галузі охорони навколишнього середовища (від 18 травня 1992 року).
74. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польщі про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (від 24 січня 1994 р.)
75. Договір між Урядом України та Урядом Республіки Польщі про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін інформацією та співробіт- ництво у галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту (від 24 травня 1993 року).
76. Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Міністерством навколишнього середовища Словацької Республіки про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (від 30 вересня 1994 р.).
77. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької Республіки про оперативне сповіщення про ядерні аварії, обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки та радіаційного захисту (від 24 вересня 1998 року).
78. Договір між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького Державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань (від 14 жовтня 1993 р.).
79. Закон України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі попередження про- мислових аварій, катастроф, стихійних лих та ліквідації їх наслідків //Відо-мості Верховної Ради . – 1999. – № 34. – Ст. 283.
80. Угода між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України з питань забезпечення екологічної безпеки й екологічного контролю в місцях базування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (Москва, 18 грудня 1998 р.).
81. Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про використання та охорону транскордонних водних об’єктів (Київ, 19 жовтня 1992 р.).
82. Угода про співробітництво між Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України та Федеральним наглядом Росії з питань ядерної та радіаційної безпеки (Відень, 19 вересня 1996 року).
83. Закон України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Киргизької Республіки про співробітництво в галузі цивільної оборони, попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків" від 05.11.1998 р. //Відомості Верховної Ради України. – № 52. – Ст. 320.
84. Закон України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків" від 19.10.1999 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 50. – Ст. 440.
85. Закон України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Казахстан про співробітництво в галузі попе- редження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків" //Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 33. – Ст. 174.
85. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища. – К., 1993. – 10 червня.
86. Угода між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища. – Вашингтон, 1992. – 7 травня.
87. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки в галузі попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру від 05.06.2000 р. //Надзвичайна ситуація. – 2000. – № 6.
88. Малишева Н.Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. – К., 1996. – С. 52-64.
89. Андрейцев В.І. Концептуальні засади гармонізації екологічного законодавства України та Європейського Союзу //Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1998. – С. 82-87.
90. Єрофеєв М.І. Стан та проблеми гармонізації екологічного законо- давства України з міжнародним правом //Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. Випуск 4. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1998. – С. 63-71.
91. Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" //Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 35. – Ст. 237.
92. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженого Указом Президента України № 1005 від 28 жовтня 1996 року (із змінами, внесеними Указами від 6 травня 1997 року № 388, № 1320 від 1 грудня 1997 року, № 553 від 3 квітня 2000 року) //Офіційний Вісник України. – 2000. – № 14. – 21 квітня.
93. Указ Президента України "Про державне реґулювання ядерної та радіаційної безпеки" № 1303 від 5 грудня 2000 року //Офіційний Вісник України. – 2000. – № 49. – 22 грудня.
94. Єрофеєв М.І. Вдосконалення адміністративно-правового забезпе-чення техногенно-екологічної безпеки // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 209-210.
95. Андрейцев В.І. Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки //У кн.: Екологічне право: Особлива частина. Підручн. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс /За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – С. 164-165.
96. Загальнодержавна програма технічного переоснащення, перспективного та соціального розвитку Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби центрального органу виконавчої влади //Законопроект за реєстрац. № 7455 від 04.07.2001 р.
97. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України № 188/98-ВР від 5 березня 1998 року //Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248.
98. Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 192 від 15 лютого 1999 року //Офіційний Вісник України. – 1999. – № 7. – 5 березня.
99. Петров В.В. Экология и право. – М., 1981. – С. 143-162.
100. Экологическое право Украины: Курс лекций /Под ред. И.И. Кара-каша. – Одесса: Латстар, 2001. – С. 180-181.
101. Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про оголошення окремих районів та міст Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської областей зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 14.12.2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 1. – Ст. 6.
102. Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про зміну меж території у Вінницькій області, яку оголошено зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 21.12.2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 4. – Ст. 23.
103. Постанова Верховної Ради України № 242-ХIV від 10.11.1998 року "Про затвердження Указу Президента України "Про заходи щодо ліквідації наслідків стихійного лиха у Закарпатській області" № 1223/98 від 07.11.1998 року" //Офіційний Вісник України. – 1998. – № 45. – 26 листопада.
104. Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір’я, Чаусове-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 01.09.2000 р." //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 43. – Ст. 365.
105. Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про оголошення окремих районів та міст Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Хмельницької та Черкаської областей зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 11 грудня 2000 року" //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 1. – Ст. 6.
106. Закон. Юридична енциклопедія. Т. 2. – К., 1999. – С. 474.
107. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 29. – Ст. 228.
108. Підрозділ 5.2. розділу 5. Безпека життєдіяльності людини проекту Закону України "Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2002 рік". – С. 78-79.
109. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. //Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
110. Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996 – № 3. – Ст. 9.
111. Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 року //Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 13. – Ст. 11.
112. Положення про резервний фонд Кабінету Міністрів України, за-тверджено Постановою Верховної Ради України № 62/96-ВР від 22 лютого 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 10. – Ст. 51.
113. Порядoк створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 308 від 29 березня 2001 року //Офіційний вісник України. – 2001. – № 14. – 20 квітня.
114. Порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 140 від 4 лютого 1999 року //Офіційний Вісник України. 1999. – № 5. – 19 лютого.
115. Парламентські слухання стосовно закриття Чорнобильської АЕС (Збірник матеріалів). – К.: Верховна Рада України. – 2000. – 131 с.
116. Єрофеєв М., Петрина В., Карпич Ю. Правове забезпечення соціального захисту дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи //Право України. – 1992. – № 6. – С. 27-29.
117. Програма протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999-2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 р. //Офіційний Вісник України. – 1999. – № 13. – 16 квітня.
118. Комплексна програма протизсувних заходів у Закарпатській області на 1999-2010 роки //Офіційний Вісник України. – 1999. – № 7. – 14 травня.
119. Генеральна схема планування території України має визначати пріоритети та концептуальні вирішення планування і використання території країни , вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. – Див. Проект Закону про Генеральну схему планування території України, внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України за реєстрац. № 8218 від 26.10.2001 р.
120. Закон України "Про планування і забудову території" від 20 квітня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
121. Підрозділ 5.1 розділу 5. Безпека життєдіяльності людини проекту Закону України "Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2002 рік" внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України за реєстрац. № 8092 від 17.09.2001 р.
122. Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 7 травня 1998 року.
123. Кузнєцова С.В. Правове забезпечення фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000. – С. 14.
124. Костицький В. Правові питання плати за забруднення навколишнього природного середовища //Право України. – 1997. – № 12. – С. 41.
125. Економіко-правові питання екології /Відповід. ред. Ю.С. Шемшу-ченко, Н.Р.Малишева. – К., 1996. – С. 31.
126. Даугуль В. Поняття та особливості екологічного страхування в Україні //Право України. – 1999. – № 4. – С. 51.
127. Modge P. Insurange of pollution risks //Safety and Health Pract. – 19991. – 9. – № 2. – C. 18-19.
128. Моткин Г.А. Основы экологического страхования. – М.: Наука, 1996. – С. 15.
129. Клоченко Л., Супатаева О., Чопорняк А. Некоторые аспекты страхования экологической ответственности //Страховое дело. – 1994. – № 3. – С. 3.
130. Гофман К.Г., Моткин Г.А. Об имущественной ответственности предприятий за загрязнение окружающей среды и создание в СССР системы экологического страхования. Экономические и математические методы, 1991. – Т. 27. – Вип. 6. – С. 1005-1012.
131. Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (Економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – К., 2001. – С. 371.
132. Досвід застосування ядерного законодавства в деяких зарубіжних країнах висвітлюється в роботі Крупки Ю.М.Відшкодування ядерної шкоди (міжнародний і національний аспект). – К., 1999. – С. 131-170.
133. Костицький В. Екологічне страхування //Право України. – 1998. – № 11. – С. 70.
134. Ядерне законодавство: Зб. норм.-прав. актів (станом на 10.06.1999 р.): У 2-х т. – 2-е вид., перероб. та доп. /Укл. Г.І. Балюк. – К., 1999. – Т. 1-2.
135. Балюк Г.І. Ядерне право України: стан і перспективи розвитку: Правові аспекти радіоекології /Мін-во освіти України, КНУ ім. Т. Шевченка, Ін-т змісту і методів навч. – К., 1996. – 140 с.
136. Попов В.К. Предмет, метод і система екологічного права: Екологічне право України (Загальна частина). – Х., 1995.
137. Тимошенко А.И. Формирование и развитие права окружающей среды. – М., 1986. – С. 26.
138. Закон Украины "По объектам повышенной опасности" //Ведомости Верховной Рады Украины. – 2001. – № 15. – С. 73.