ПРОБЛЕМИ КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ ЗА ЕКОЛОГІЧНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 4 - 22

РОЗДІЛ 1. ДОКТРИНА КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ ЗА ЕКОЛОГІЧНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ 23

1.1. Поняття компенсації шкоди за екологічним законодавством 23
1.2. Правові форми компенсації шкоди за екологічним законодавством 72
1.3. Наукові підходи до питань розвитку правового інституту компенсації шкоди за екологічним законодавством 88
Висновки до розділу першого 109

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ ЗА ПРИРОДОРЕСУРСНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ 115
2.1. Проблеми компенсація шкоди за земельним законодавством України 115
2.2. Правове забезпечення компенсації шкоди за лісовим законодавством та законодавством про рослинний світ 140
2.3. Особливості компенсації шкоди за законодавством про надра 158
2.4. Правові засади компенсації шкоди за водним законодавством 174
2.5. Проблеми компенсації шкоди за законодавством про тваринний світ 193
2.6. Правові аспекти компенсації шкоди за законодавством про охорону і використання атмосферного повітря 210
Висновки до розділу другого 228

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА (ПРИРОДООХОРОННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ) 231
3.1. Компенсація шкоди за природно-заповідним законодавством 231
3.2. Особливості компенсації шкоди за законодавством про екологічну мережу 248
3.3. Проблеми компенсації шкоди за рекреаційним та лікувально-оздоровчим законодавством 265
3.4. Перспективи кодифікації природоохоронного законодавства щодо компенсації шкоди 275
Висновки до розділу третього 281

РОЗДІЛ 4. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО ЕКОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ 283
4.1. Проблеми компенсації шкоди, заподіяної громадянам порушенням права на екологічну безпеку 283
4.2. Перспективи розвитку законодавства про екологічну безпеку щодо компенсації шкоди за екологічний ризик 316
Висновки до розділу четвертого 341

ВИСНОВКИ 345

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 351

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасні глобальні процеси зумовлюють розширення взаємозв’язків світової спільноти у всіх сферах матеріального життя, особливо у сфері правового регулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, що значною мірою впливають на якість і безпечність умов існування теперішніх й майбутніх поколінь. У системі правового регулювання відповідна роль відводиться правничим засадам інституту компенсації шкоди, спричиненої значними впливами на довкілля різних видів діяльності, проявами надзвичайних екологічних ситуацій техногенного та природного характеру. Тому в цій роботі реалізована спроба розробити та обґрунтувати правовий механізм дії загальноприйнятних принципів попередження щодо настання та моделювання ліквідації наслідків такої шкоди1.
Проблеми правового регулювання компенсації (попередження та ліквідації) шкоди, завданої довкіллю техногенними та природними впливами, характерні для всього національного законодавства, особливо для екологічного законодавства України, в якому переважають антропоцентричні підходи та які не повною мірою враховують превентивну спрямованість цього правового інституту.
Актуальність дослідження науково-правових засад компенсації шкоди за екологічним законодавством України випливає з положень Концепції національної екологічної політики на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. № 880-р, яка передбачає ефективну реалізацію принципів екологічної відповідальності, згідно з якою забруднювач і користувач платять повну ціну та несуть солідарну відповідальність, включаючи державу, за стан довкілля, шляхом підвищення нормативів збору за дотримання вимог екологічного законодавства.
Аналіз генези законодавства про компенсацію шкоди свідчить про утвердження екоцентричного підходу (екологічної парадигми), що, зокрема, передбачає виявлення недоліків у механізмі компенсації шкоди за екологічним законодавством України, визначення тенденцій до формування системи попереджувально-запобіжних заходів виникнення небезпеки техногенного і природного характеру та відповідних режимів відповідальності за її настання, а також можливих забезпечувально-ліквідаційних засобів юридичної відповідальності в цій галузі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах бюджетних тем юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725) та “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06-БФ-042-01, номер державної реєстрації 01-06-U-00-66-31).
Об’єктом дослідження є теоретичні та практичні проблеми компенсації шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, норми національного, міжнародного, європейського екологічного законодавства та законодавства інших країн, які регулюють відносини у сфері попередження та ліквідації шкоди навколишньому природному середовищу.
Предмет дослідження складають система правових, організаційних, економічних, соціальних відносин у сфері попередження та ліквідації шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Мета і завдання дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої концепції розвитку міжгалузевого правового інституту компенсації шкоди за екологічним законодавством України, обґрунтування інституту екологічної відповідальності за попередження та ліквідацію такої шкоди в межах регулятивних та охоронних правовідносинах, що обумовлює:
з’ясування особливостей компенсації шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу як комплексної правової категорії, юридичні ознаки якої значною мірою впливають на визначеність принципів, функцій та інших правових засобів екологічного права, які формують волю і поведінку суб’єктів екологічних правовідносин;
проведення наукового огляду теоретико-правових, економічних, соціальних та інших підходів до сутністних характеристик компенсації шкоди, що заподіюється навколишньому природному середовищу, здатних виробити ефективні механізми правового регулювання відносин у цій сфері;
генезу законодавства про компенсацію шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, порівняльно-правового аналізу його стану та визначення шляхів його вдосконалення;
аналіз існуючих способів попередження та ліквідації шкоди навколишньому природному середовищу у межах сучасної системи державно-правових, економічних, організаційних, структурно-функціональних та інших соціальних засобів регулювання;
виявлення чинників попереджувального та ліквідаційного характеру, які здатні сприяти у досягненні мети та завдань державної екологічної політики у сфері запобігання шкоди навколишньому природному середовищу при здійсненні природокористування;
виявлення сутності правових засобів попередження та ліквідації шкоди навколишньому природному середовищу, виявлення їх ролі в системі правового механізму України;
розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення екологічного законодавства шляхом прийняття Закону України про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України (про компенсацію екологічної шкоди).
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, аналізу та синтезу, абстрагування, моделювання, історичний, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.
Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Формально-логічний метод використано для з’ясування стану регулювання еколого-компенсаційних правовідносин та для формулювання низки понять – “екологічна шкода”, “компенсація екологічної шкоди”, “форми компенсації екологічної шкоди”, “екологічна відповідальність” тощо. Застосування системно-структурного підходу дозволило визначити місце правових норм про компенсацію екологічної шкоди в системі екологічного права України, виявити їх функціональні зв'язки з іншими елементами правової системи, в тому числі із практикою їх застосування, видами юридичної відповідальності в цій сфері.
Метод аналізу був використаний для дослідження окремих аспектів компенсації шкоди за екологічним законодавством України, а метод синтезу сприяв визначенню загальних особливостей та тенденцій правового регулювання компенсації шкоди, а також систематизації правових ознак компенсації екологічної шкоди за формами, способами, методами. За допомогою історичного методу досліджувалася динаміка розвитку окремих аспектів правового регулювання компенсації екологічної шкоди.
На підставі порівняльно-правового методу здійснено дослідження підходів щодо компенсації шкоди екологічного законодавства України, екологічного міжнародного та європейського законодавства, екологічного законодавства інших країн (Німеччини, Франції, Іспанії, США, Японії, Фінляндії, Швеції, Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Башкортостан). Метод тлумачення правових норм дозволив встановити зміст окремих приписів чинного законодавства у сфері компенсації екологічної шкоди. Комплексне застосування методів абстрагування та моделювання дозволило визначити теоретичні засади побудови моделей правових норм про режими відповідальності за шкоду, заподіяну наколишньому природному середовищу, окремим об’єктам правової охорони.
Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, загально-теоретичні питання компенсації шкоди за екологічним законодавством досліджувалися за роботами українських вчених: В.І. Андрейцева, А.В. Анісімової, В.Д. Басая, А.Г. Бобкової, Ю.О. Вовка, А.П. Гетьмана, І.І. Каракаша, С.М. Кравченко, В.В. Костицького, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, Б.Г. Розовського, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка та інших.
Засади компенсації шкоди за земельним законодавством України розглядалися О.А. Вівчаренком, В.К. Гуревським, П.Ф. Кулиничем, В.В. Носіком, О.О. Погрібним, М.В. Шульгою та іншими.
Правові аспекти компенсації шкоди за природоресурсним правом вивчалися В.І. Андрейцевим, Н.В. Єремеєвою, В.Л. Завгородньою та іншими. Проблеми компенсації шкоди за природоохоронним законодавством та законодавством про екологічну безпеку, в тому числі в межах превентивних та запобіжних заходів, заходів захисту екологічних прав громадян, цивільної відповідальності за ядерну шкоду досліджувалися Г.І. Балюк, А.В. Котелевець, С.В. Кузнєцовою, Л.П. Решетник, М.О Фроловим та іншими.
Значний вплив на формування науково-правових засад компенсації шкоди склали роботи радянських та російських вчених-екологів А.І. Бобильова, С.М. Бобильова, С.О. Боголюбова, М.М. Бринчука, М.І. Васильєвої, О.Є. Вилегжаніної, О.К. Голіченкова, О.Л. Дубовик, М.А. Духна, Е.М. Жевлакова, В.І. Івакіна, Б.В. Єрофеєва, О.С. Колбасова, І.О. Краснової, О.І. Крассова, Г.А. Мисник, Г.О. Моткіна, Н.Г. Наришевої, В.В. Нікішина, О.О. Нєсвєтова, О.В. Новікової, В.В. Петрова, Т.В. Петрової, Г.М. Полянської, Н.Т. Разгельдєєва, Ф.М. Раянова, В.Є. Сизова, Г.П. Сєрова, О.С. Шестерюка, В.М. Яковлева та інших.
Загально-теоретичні засади компенсації шкоди проаналізовані за роботами теоретиків філософії права: Б.О. Кістяківського, В.С. Нерсесянца, Ф.К. Савіньї, теорії і історії держави і права: Р.А. Папаяна, П. Рабіновича, В.Є. Рубаника, Р.Д. Халфіної та інших.
Відповідні положення в дисертації сформульовані з урахуванням робіт науковців цивільного права: Д.В. Бобрової, Альберта А. Гонсалеса, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, О.М. Ерделевського, К.Д. Кавеліна, В.В. Луця, М.С. Малеїна, В. Оржеховського, К.П. Побєдоносцева; господарського права О.М. Вінник, В.К. Мамутова; економіки природокористування: Г.О. Білявського, Б.М. Данилишина, А. Ендреса, М.О. Кадацького, Є. Мішеніна, В. Паламарчука, А. Пігу, Ю.М. Саталкіна, О.М. Царенко, В.Я. Шевчука; екології В.Є. Борейка та інших.
Емпіричну основу дослідження склали природоресурсне, природоохоронне та антропоохоронне законодавство, що формує комплексну галузь - екологічне законодавство України, міжнародне, європейське екологічне законодавство, екологічне законодавство інших країн, практика його застосування при регулюванні відносин компенсації екологічної шкоди.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в українській правовій літературі комплексним монографічним дослідженням актуальних теоретичних проблем компенсації шкоди за екологічним законодавством України, формування і розвитку відповідних відносин у цій сфері.
Наукова новизна дисертації зумовлюється розробкою цілісної концепції міжгалузевого правового інституту компенсації шкоди, що завдається навколишньому природному середовищу, спрямованої на подальший розвиток теорії екологічного права України шляхом формування на його засадах нових і вдосконалення існуючих конструкцій екологічної відповідальності за попередження та ліквідацію (усунення) такої шкоди в межах регулятивних та охоронних правовідносин, вироблення нових правових понять і категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо впорядкування чинного екологічного законодавства України.
У дисертації концептуально обґрунтовуються нові в науковому плані та важливі для практики правозастосування поняття, положення та висновки, які виносяться на захист:
- запропоновано науково-теоретичне поняття компенсації шкоди за екологічним законодавством як якісного процесу реалізації норм екологічного законодавства у сфері позитивної та негативної – екологічної - відповідальності у галузі раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки громадян;
- визначено, що компенсація шкоди за екологічним законодавством – це комплексна правова категорія, яка:
1) базується на системі юридичних принципів (попередження настання екологічної шкоди, “забруднювач платить”, невідворотності відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства);
2) є вихідною правовою ідеєю, деталізуючим чинником свідомої еколого-правової поведінки (прав та обов’язків) відповідного кола осіб - суб’єктів екологічних правовідносин, що належним чином закріплено в міжнародних та національних еколого-правових нормах та реалізується як в регулятивних відносинах у межах позитивної еколого-правової відповідальності, так і в охоронних (захисних) правовідносинах у межах юридичної (негативної) відповідальності;
3) виступає універсальним методом правового регулювання, у межах якого, з одного боку, реалізуються імперативні (владні) вимоги до винних осіб з метою попередити виникнення шкоди та відновити порушений стан навколишнього природного середовища на підставі закону або рішення суду, з іншого – стимулюється та заохочується відповідна автономність осіб врегулювати питання запобігання компенсації шкоди, або ж забезпечити її ліквідацію в досудовому чи в договірному порядку;
4) виступає диференційним чинником, що деталізується у правових положеннях окремих блоків правового регулювання екологічного законодавства з метою попередження та ліквідації шкоди окремим природним ресурсам, довкіллю чи окремим особам, майнові та немайнові права яких порушені (порушуються), а також інтеграційним чинником, здатним об’єднати однотипні правові норми в кодифікованому нормативно-правовому акті типу Закону про компенсацію шкоди за екологічним законодавством (про компенсацію екологічної шкоди);
5) реалізується на засадах Концепції сталого розвитку як сучасна форма взаємодії суспільства і природи;
- обґрунтовано, що компенсація шкоди, завданої довкіллю - це системоутворюючий фактор об’єднання сукупності правових норм позитивної та негативної відповідальності у спеціальному міжгалузевому інституті екологічного законодавства. Таку відповідальність пропонується називати екологічною відповідальністю, способом попередження та ліквідації (усунення) шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з огляду на виключний компенсаційно відновлювальний, матеріально-фінансовий характер правовідносин, у межах яких вона реалізується. За своїми характеристиками такий вид відповідальності визначається спеціальним по відношенню до інших видів відповідальності (цивільної, адміністративної тощо), виключно компенсаційним (на противагу каральному), та таким, що гарантує оптимальний для суспільного розвитку екологічний правопорядок;
- запропоновано в об’єктивному значенні розглядати екологічну відповідальність за попередження та ліквідацію шкоди, завданої навколишньому природному середовищу як об’єктивацію та інтеграцію еколого-правових норм про компенсацію шкоди, як форму державного попередження та примусу, пов’язану із застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення майнових та немайнових прав потерпілих осіб і стимулювання нормальних екологічних відносин. Така відповідальність базується на загальноюридичному принципі охорони довкілля превентивного та охоронного (захисного) характеру, а норми, що її закріплюють виконують превентивну та компенсаційно-відновлювальну функцію і виступають способом захисту майнових і немайнових прав та законних екологічних потреб та інтересів;
- обґрунтовано пропонується розглядати екологічну відповідальність за попередження і ліквідацію (усунення) шкоди, завданої довкіллю як систему обов’язків осіб, у випадках виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру – держави, зазнати несприятливих наслідків організаційного, майнового характеру, які визначені законодавством, закріплені в санкціях правових норм;
- запропоновано розглядати компенсацію шкоди, завдану довкіллю способом правової охорони, що дозволяє на науковому рівні уточнити поняття, види та форми екологічної шкоди, об’єкти правової охорони, вид відповідальності, відносини в яких вона реалізується, та, яка спільно з іншими економічними чинниками, здатна ефективно впливати на формування спеціальних природоохоронних фондів;
- встановлено, що адаптаційні та гармонізаційні процеси в Україні до міжнародного, європейського екологічного законодавства, екологічного законодавства інших країн зумовлюють розширення меж екологічної відповідальності шляхом встановлення та здійснення зобов’язань щодо попередження та ліквідації передумов виникнення екологічної шкоди у вигляді превентивних, стимулюючих державно-правових, адміністративних заходів по здійсненню природоохоронних капіталовкладень, відновленню порушеного стану довкілля від негативних впливів господарської діяльності, та компенсації завданої шкоди за законом чи рішенням суду;
- обґрунтовано, що шкода, яка заподіюється навколишньому природному середовищу може виступати елементом екологічного правопорушення, наслідком визначених в законодавстві правомірних дій, об’єктом посягання яких є: 1) природні ресурси, що належать власнику чи користувачу, 2) навколишнє природне середовище, як умова життєдіяльності, 3) життя і здоров’я людини у такому середовищі. За характером настання вона є екологічною шкодою, оскільки призводить до: погіршення стану довкілля, природних ресурсів та комплексів, інших природних об’єктів; зменшення або знищення при цьому екологічних майнових чи екологічних немайнових прав та благ; зниження екологічного стану життя і здоров’я людини, втрати вартості майна фізичних і юридичних осіб;
- запропонована класифікація екологічної шкоди: а) з точки зору підстав виникнення – еколого-договірна та еколого-позадоговірна; б) за існуванням у часі - екологічна шкода минула, теперішня та майбутня; в) за територіальним рівнем – об’єктна (місцева), регіональна, національна та транснаціональна; г) за обсягами заподіяних збитків – економічна, екологічна та змішана – еколого-економічна; д) за характером посягання на відповідні екологічні блага – майнова (матеріальна) та моральна;
- виділено правові форми компенсації екологічної шкоди, у межах яких опосередковується: здійснення превентивних заходів, спрямованих на усунення загроз виникнення такої шкоди; здійснення прав потерпілих осіб на захист порушених майнових та немайнових прав та законних інтересів у сфері екології; реалізація обов’язків винних осіб компенсувати завдану екологічно протиправною (в окремих випадках правомірною) поведінкою чи бездіяльністю шкоду наступним об’єктам: природним ресурсам та іншим об’єктам природи, що знаходяться на праві власності чи праві користування у відповідних осіб; життю і здоров’ю та майну громадян; майну юридичних осіб;
- визначено систему загальносоціальних гарантій компенсації екологічної шкоди: 1) державна екологічна політика України із гармонізації екологічного законодавства та впровадження Концепції сталого розвитку за допомогою правових засобів; 2) формування національної Концепції сталого розвитку на засадах екоцентричного підходу, системи економіко-правових засобів у якості екологічних вимог щодо встановлення відповідних обмежень: а) науково обґрунтованих меж вилучення природних ресурсів, шкідливих впливів (факторів) на довкілля; б) оптимальних розмірів екологічних платежів (зборів), страхових платежів, механізмів продажу квот на забруднення; в) спеціальних екологічних фондів для здійснення превентивних природоохоронних заходів та компенсації витрат, пов’язаних із фактами заподіяння екологічної шкоди; 3) оптимальна система державних, самоврядних, виробничих та громадських органів екологічного управління, удосконалення функціонально-правових повноважень у сфері компенсації екологічної шкоди (здійснення екологічного контролю, екологічного аудиту, управління екологічними ризиками, екологічне страхування та ін.); 4) досконала судова система, яка здатна перевести у реальне життя реалізацію правових вимог про компенсацію шкоди з метою захисту прав потерпілих осіб, підвищення ефективності механізму відповідальності за екологічну шкоду, в тому числі шляхом контролю за додержанням законодавства, тлумачення окремих правових положень у цій сфері; 5) впровадження екологічної ідеології з метою переведення на належний рівень стану національної науки, екологічної освіти, культури, виховання відповідальної перед собою та нащадками у справі охорони природи особи;
- запропоновано класифікацію правових норм щодо компенсації шкоди за екологічним законодавством, які формуються в межах природоресурсного, природоохоронного законодавства та законодавства про екологічну безпеку: а) норми про договірні та зобов’язальні (деліктні) засади використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки; б) норми про планування та здійснення превентивних природоохоронних заходів; в) норми про стимулювання належного виконання передбачених компенсаційних заходів; г) норми про створення спеціальних органів та впровадження їх контрольно-наглядових функцій щодо забезпечення суб’єктами господарювання встановлених норм і правил компенсаційного призначення; ґ) норми про компенсаційні за характером збори за забруднення довкілля та за погіршення якості природних ресурсів, утворення екологічних фондів з чітким цільовим призначенням; д) норми про позитивну та ретроспективну відповідальність за екологічним законодавством.
Удосконалено наукові положення про:
- посилення впливу державної екологічної ідеології як системи освітянсько-виховних, наукових, культурних та інших заходів, що спрямована на відновлення звичаєво-традиційних світоглядних уявлень праукраїнців про природне середовище, про місце і відтворювальну роль людини в цьому середовищі;
- спрямування екологічної моделі поведінки праукраїнців як визначального фактору формування традиційного звичаєвого права Київської Руси, права та законодавства інших державних утворень на теренах України на попередження та ліквідацію шкоди природі; стимулювання законодавства радянської доби процесу кодифікації законодавства в сфері компенсації екологічної шкоди, запровадження компенсаційних за характером зборів за забруднення довкілля, формування цільових фондів охорони навколишнього природного середовища, способів компенсації екологічної шкоди, організаційно-функціональних засад стягнення екологічної шкоди, активізації судової практики розгляду зазначених справ, формування юридичних засад екологічної відповідальності;
- формування окремого правового інституту, норми якого набувають характеру спеціальних та формують систему повноважень (прав та обов’язків) і зобов’язань осіб, які здійснюють еколого-небезпечні види господарської діяльності, спроможних завдати шкоду охоронювальним об’єктам та які містяться у різних формах нормативно-правових актів щодо компенсації, порядку встановлення розмірів збитків, процедур стягнення обсягів збитків, інтегруються в системі екологічного законодавства України як міжгалузевий правовий інститут відповідальності за попередження та ліквідацію шкоди, завданої довкіллю;
- порівняльно-правовий аналіз дозволив сформулювати висновки про доцільність подальшої систематизації екологічного законодавства України, правові норми про запобіжні та відновлювальні заходи з метою попередження та ліквідації екологічної шкоди, які доцільно кодифікувати в спеціальному нормативному акті - Законі України про компенсацію шкоди за екологічним законодавством України (про компенсацію екологічної шкоди);
- обґрунтування режиму позитивної відповідальності, що включає в себе виконання запобіжних заходів, які унеможливлюють виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру та режиму негативної відповідальності, що передбачає юридичну відповідальність шляхом виконання фінансових та інших зобов’язань перед потерпілими особами, включаючи передусім ліквідаційні, відновлювальні (відтворювальні) заходи, за завдання екологічної шкоди шляхом вчинення порушення екологічного законодавства (винна поведінка) та, відповідно, джерелом підвищеної небезпеки (відповідальність без вини);
- доповнення вчення щодо гарантій обох режимів відповідальності, в якості яких виступають спеціальні засоби економіко-правового характеру: а) встановлення зборів за забруднення довкілля, інших зборів з метою формування спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища з чітким визначенням режиму їх основного використання – відтворення природних ресурсів та комплексів; б) запровадження екологічного страхування відповідальності та ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру і формування на його засадах екологічних та інших резервних фондів; в) заходи стимулювання природоохоронних робіт, пільгове кредитування коштів на їх здійснення; г) відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля;
- правові способи забезпечення компенсації екологічної шкоди – це діяльність державних органів, яка спрямована на попередження виникнення та ліквідацію екологічної шкоди з метою досягнення мети і завдань державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини як невід’ємної умови сталого економічного і соціального розвитку України;
- видовий поділ правових способів забезпечення компенсації екологічної шкоди на: 1) превентивність, у межах якого здійснюються: організація та регламентація на дозвільних засадах господарської діяльності, створення об’єктів екологічної інфраструктури; еколого-економічна компенсаційність (фінансування природоохоронних заходів, упровадження збільшених екологічних платежів (зборів), екологічного страхування, а на їх основі – екологічних фондів); еколого-технічна, технологічна інноваційність (забезпечення екосистемної техніки та технологій); освітньо-виховна діяльність, спрямована на недопущення виникнення екологічної шкоди в процесі забезпечення матеріальних потреб суспільства у процесі використання природного середовища; 2) запобіжність (ліквідаційність) нейтралізації (запобігання), відтворення, ліквідації та компенсації завданої довкіллю шкоди шляхом здійснення окремих функцій управління та контролю в цій сфері, включаючи відшкодування екологічної шкоди за позовами державних органів та населення при вчиненні екологічних правопорушень, застосуванні при цьому еколого-економічних методів обчислення розмірів збитків і втрат у сфері використання природних ресурсів тощо.
Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації, зокрема:
- обґрунтувано, що з метою підвищення ефективності діяльності органів державного екологічного контролю та нагляду доцільно посилити їх роль у попередженні та запобіганні екологічної шкоди за рахунок впровадження низки організаційних (спеціальна підготовка фахівців, ефективна співпраця з органами дізнання, прокуратури, суду, залучення громадськості з метою формування готовності суспільства протидіяти екологічним правопорушенням), економічних (матеріально-технічне забезпечення, збільшення розмірів зборів та такс, нормативів стягнення збитків), правових (систематизації нормативно-правових положень про обчислення розмірів відшкодування збитків і втрат у єдиний нормативно-правовий акт типу закону) та інших заходів;
- обґрунтувано, що в системі забезпечувальних (ліквідаційних) заходів екологічної шкоди важлива роль має бути відведена застосуванню відтворювальних заходів, еколого-економічним методам обчислення розмірів збитків і втрат у сфері використання природних ресурсів, шкоди довкіллю, життю і здоров’ю громадян при вчиненні екологічних правопорушень, а також при виникненні надзвичайних ситуацій природного характеру;
- сформульовано положення про те, що з огляду на характерні риси екологічної шкоди, в яких наявні її матеріальна та нематеріальна складова, для визначення розмірів фактичної компенсації в законодавстві про екологічну безпеку доцільно враховувати режими методів економічної та екологічної (еколого-економічної) оцінки збитків при її розрахунку, тобто прямого розрахунку та побічної оцінки, в той час як можлива шкода може включати інвентаризацію екологічно небезпечних об’єктів, визначення ступеня екологічної небезпеки (ризику) і оцінку можливої величини шкоди від аварії, катастрофи, стихійного лиха шляхом екологічного страхування;
- аргументовано, що з метою удосконалення механізму компенсації натуральної шкоди доцільно впровадити, особливо в природоресурсне законодавство: 1) метод елімінірування факторів; 2) метод емпіричних залежностей; 3) комбінований метод; 4) метод прямого розрахунку збитків;
- обґрунтовано висновок, що в природоресурсному законодавстві чітко окреслюються витратний, таксовий, розрахунковий, нормативний методи (способи) компенсації екологічної шкоди, які, на відміну від натурального способу, називаються грошовими способами, та можуть застосовуватися комплексно, що дозволяє фактично пов’язати їх з грошовими стягненнями, які запроваджуються державними органами для обчислення розмірів економіко-екологічної шкоди. Пріоритетним серед них є витратний метод, який можна визначити з позицій, що це визначений законодавством: 1) спосіб компенсації суспільних витрат на здійснення природоохоронних заходів по освоєнню нових природних ресурсів та на забезпечення безпечного для життя та здоров’я довкілля, який реалізується у межах регулятивних правовідносин шляхом здійснення зобов’язань особами, які задовольняють свої господарські потреби у природних ресурсах порушенням паритету приватних та публічних інтересів у природних ресурсах, які мають суспільне значення; 2) спосіб компенсації втрат, що виникають унаслідок забруднення навколишнього природного середовища, окремих його компонентів, природних ресурсів, їх знищенням, засміченням та іншим погіршенням їх якості, який здійснюється особами, що вчинили екологічні правопорушення та зобов’язані привести природні ресурси у стан, необхідний для їх використання за їх основним призначенням або компенсувати втрати на їх відновлення державою; 3) спосіб компенсації майнових та немайнових втрат зобов’язаними особи унаслідок порушення екологічних прав громадян;
- запропоновано власний підхід до розуміння таксового способу, який залишається важливим засобом охорони об’єктів природи, в зв’язку з чим назріло питання уніфікації правових норм, які його передбачають, з метою удосконалення існуючого механізму компенсації шкоди, ліквідації прогалин у механізмі правового регулювання, таких як запровадження державно-правових таксових стягнень за знищення рибних ресурсів забороненими знаряддями лову, за самовільний забір піску при намиванні берегових ліній тощо;
- на підставі порівняльного аналізу законодавства для оцінки нематеріальної частини екологічної шкоди підтримано пропозицію використовувати в природоохоронному праві побічні методи: а) метод формування вартості шкоди на основі складу витрат на запобігання шкоди навколишньому середовищу; б) метод врахування транспортних витрат; в) спосіб гедоністичного формування ціни; г) метод опитування населення про природний об’єкт і його значення для суспільства і людини;
- аргументовано, що розрахунковий метод обчислення екологічної шкоди є найбільш виваженим при сучасному визначенні її обсягів у всьому екологічному законодавстві, однак прийняття спеціальних методик розрахунку шкоди викликає складність процесу обчислення всіх елементів збитків, неможливість визначити одразу характер та об’єм усіх наслідків завданої шкоди, тому застосування методик на практиці не завжди забезпечує реалізацію принципу повної компенсації шкоди, оскільки вартість робіт по відновленню порушеного стану природних ресурсів може значно перевищити розмір стягнень, що обчислюються за методиками.
На відміну від останнього, нормативний метод обчислення шкоди, завданої екологічним правопорушенням не достатньо досліджений, обґрунтований та досконалий, тому на перспективу пропонується кратність перевищення нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища та зборів за погіршення якості природних ресурсів покласти в основу адміністративно-правового порядку стягнення штрафів за вчинення екологічних правопорушень, збільшивши такі штрафи у десятки, можливо в сотні разів та застосовувати їх до юридичних осіб - великих підприємств та їх об’єднань, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні науково-практичної бази еколого-правових галузевих досліджень, зокрема, у застосуванні міждисциплінарних підходів до пізнання сутності екологічної відповідальності за попередження та ліквідацію шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Одержані результати можуть бути використані: в подальших науково-теоретичних дослідженнях, в тому числі при створенні сучасної загальної теорії компенсації екологічної шкоди; при визначенні напрямів подальшого розвитку теорії екологічного права в цілому та його загальної частини (зокрема, дослідження та моделювання юридичних засобів відпові

Список литературы

ВИСНОВКИ

Компенсація шкоди за екологічним законодавством виступає складною правовою категорією, в якій поєднуються ознаки важливих юридичних принципів (попередження настання екологічної шкоди, “забруднювач платить” та невідворотністю відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства), методів правового регулювання (імперативного та диспозитивного), чинників, що стимулюють формування належної поведінки зобов’язаних осіб у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, а також гарантій охорони та захисту екологічних прав на безпечне для життя та здоров’я довкілля, в тому числі відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства. У межах такого поєднання можливий взаємний перехід одних ознак цієї категорію в інші.
Додержуючись відповідних принципів, зобов’язані особи формують відповідну поведінку - права та обов’язки, які належним чином закріплені в міжнародних, національних еколого-правових нормах та реалізуються як у межах регулятивних відносин, в яких забезпечується так звана позитивна відповідальність, так і в межах охоронних (захисних) правовідносин, де реалізується юридична відповідальність за порушення екологічних вимог. У контексті цих питань та в межах дискусій щодо концепції сталого розвитку, яка базується на відповідальності нинішніх поколінь перед майбутніми поколіннями за право на користування природою, та з тим, щоб положення концепції не зводилися до фікції, з метою захисту переважних прав майбутніх поколінь, пропонується особливу увагу приділити правовому регулюванню зазначених принципів.
Відповідного ефекту можна досягти, якщо зобов’язати забруднювача нести відповідальність за шкоду довкіллю безвідносно до того, чи індивідуалізований шкідливий вплив його діяльності на окремих осіб, чи ні. Тобто, доцільно закріпити загальну законодавчу вимогу, що у випадках виявлення шкоди довкіллю будь-якими негативними впливами господарської діяльності, винні особи, в тому числі й такі, що можуть бути визначені як потенційні забруднювачі, зобов’язані відновити порушений стан довкілля власними діями (відновлення в натурі) або компенсувати таку шкоду страховими, компенсаційними та іншими коштами. Реалізація таких зобов’язань підтвердить положення про засади нової форми взаємин суспільства і природи – компенсаційної.
Компенсація шкоди як змішаний метод правового регулювання спрямований на реалізацію імперативних (владних) вимог до винних осіб компенсувати заподіяну шкоду на підставі закону або рішення суду, або ж диспозитивних начал відповідної автономності осіб врегулювати питання компенсації шкоди в досудовому чи в договірному порядку.
Правові норми, які встановлюють вимоги щодо компенсації шкоди за екологічним законодавством є нормами публічно-правового характеру та можуть бути об’єднані у спеціальному інституті відповідальності за порушення встановлених вимог у сфері попередження та запобігання екологічної шкоди. При цьому, уявляється достатньо ускладненим включення норм про компенсацію екологічної шкоди у традиційне деліктне право, оскільки чітко проявляється протистояння між індивідуальним, антропоцентричним підходом деліктного права і колективним, екологічним, або, як іноді говорять, “екоцентричним” підходом, що має місце у випадку заподіяння екологічної шкоди та яке врегульовується екологічним правом і законодавством.
В екологічному законодавстві відсутнє загальноприйняте визначення екологічної шкоди. У більшості випадків в ньому визначаються традиційні види такої шкоди – життю та здоров’ю громадян, власності на природні ресурси та інше майно через негативні впливи забруднених компонентів природи. З урахуванням різних підходів до розуміння поняття екологічної шкоди можна зробити висновок, що така шкода може й не бути необхідним елементом правопорушення, внаслідок її виникнення існує вплив на все суспільство в цілому та на майбутні покоління, а не лише на окремих осіб.
Екологічну шкоду як загальну категорію доцільно визначати як погіршення стану довкілля, окремих природних ресурсів та комплексів, інших природних об’єктів, однак яка не впливає на приватні інтереси конкретних осіб у загальноприйнятому їх розумінні. Тому, у випадку заподіяння такої шкоди жодна особа не може мати привласницького інтересу, на якому б ґрунтувалася позовна заява проти правопорушника про компенсацію шкоди, так як шкода завдається об’єктам, які не належать нікому, або об’єктам, які належать всьому суспільству. Внаслідок цього екологічна шкода не може бути включена до складу деліктного права, так як вона не впливає на будь-яке приватне право і не спричиняє певним чином страждання. Водночас вона не може виступати й проміжною категорією, однак може бути як майновою – у випадках, якщо вона впливає на індивідуалізовані об’єкти, що перебувають у власності (наприклад, природні ресурси державної чи іншої форми власності), так і немайновою – у випадках, коли шкода заподіюється нематеріальним законним правам та інтересам людини. Шкода повинна вважатися майновою навіть у тому випадку, якщо пошкоджені природні ресурси не мають ринкової вартості, а економічна цінність може бути обрахована в інший спосіб. Основними складовими елементами такої шкоди можуть виступати: реальні збитки, додаткові втрати, упущена вигода (неодержані доходи), та моральна шкода.
На правову характеристику екологічної шкоди певним чином впливають критерії: зміни стану навколишнього природного середовища; тяжкості наслідків [204, c. 421-422].
З огляду на різноманітність проявів шкоди довкіллю, видається найбільш виправданим запровадження відповідальності у вигляді відшкодування витрат на відновлення забрудненого довкілля, а також обов’язку компенсувати шкоду, яка за своєю природою не може бути оцінена, тобто непоправну шкоду. Водночас економічна оцінка такої шкоди також може бути досить значною, тому видається, що заподіювач шкоди зобов’язаний компенсувати її завжди. Більше того, він повинен нести відповідальність за втрату можливості використовувати природні ресурси на засадах реалізації права загального природокористування (користування пляжами, загальними водоймами, лісами тощо). При цьому доцільно чітко розмежовувати економічні збитки, які заподіюються забрудненням довкілля майну потерпілого, включаючи втрачену вигоду, від екологічної шкоди, оскільки перші мають індивідуальну природу, а друга – колективну. Проте, залишаються складними питання визначення обсягів такої шкоди, особливо життю і здоров’ю, хоч законодавство й містить певні методи економічної оцінки шкоди, заподіяної окремим природним ресурсам.
Нематеріальні ж збитки, які можуть виникнути внаслідок заподіяння шкоди довкіллю, мають базуватися на положенні, що за законодавством не повинно вимагатися того, щоб потерпіла особа захворіла, однак наявні незручності, стурбованість, страх або страждання, погіршення якості життя надають право вимагати компенсацію шкоди. Компенсація у цьому випадку має виплачуватися державі як представнику групи потерпілих осіб, яка, в свою чергу, у межах соціального захисту, компенсує витрати за такі збитки конкретним особам. Держава повинна гарантувати й компенсацію шкоду, заподіяну стихійними силами природи.
Правовий режим шкоди довкіллю має визначати відповідальну сторону, що створює екологічний ризик, якою може бути як володілець джерела підвищеної екологічної небезпеки, так і особа, яка здійснює експлуатацію певних видів об’єктів підвищеної небезпеки. Обидва випадки мають як переваги, так і недоліки, залежні від масштабів екологічно небезпечної діяльності. Тим не менше, майже кожна діяльність людини здатна створювати небезпеку для довкілля. Тому і в міжнародному, і в національному законодавстві режими деліктної відповідальності за екологічну шкоду сприйняли галузевий підхід. Внаслідок цього відповідальність, як правило, визначається фрагментарно, на відміну від всеохоплюючого підходу, який використовується у Конвенції ООН про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну екологічно небезпечною діяльністю (Лугано, 1993 р.). Тому найбільш прийнятним може бути визначено такий режим екологічної шкоди, яка заподіяна поводженням із небезпечними речовинами, матеріалами, енергією, шумами та іншими джерелами.
Найбільш складним елементом у правовому режимі відповідальності за шкоду, заподіну довкіллю є доведення причинного зв’язку. Висновки різних видів експертиз (екологічної, епідеміологічної, токсикологічної, інших) не здатні повною мірою бути доказами причинного зв’язку небезпечної діяльності і факту виникнення шкоди, оскільки ця форма доказування лише допомагає встановити загальний етіологічний зв’язок (так званий родовий ризик), а не істинну причину, яка призвела до заподіяння конкретної шкоди. Найбільш радикальним вважався б підхід, за яким обов’язок доведення причинного зв’язку перекладався б з потерпілого на відповідача. Крім цього, законодавчо закріплену презумпцію зв’язку слід застосовувати до держави, у випадках, коли її органи приймають рішення щодо запровадження завідомо небезпечного виду діяльності.
Традиційно в загальному порядку мають вирішуватися питання визначення чисельності заподіювачів екологічної шкоди, їх солідарної чи часткової відповідальності, особливо якщо їх екологічно небезпечна діяльність підпадає під ознаки певної родової групи (викиди забруднюючих речовин у повітря, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення відходів з порушенням встановлених вимог тощо). Не повинно допускатися звільнення від відповідальності на тій підставі, що інші особи заподіюють таке саме забруднення довкілля. В такий спосіб може застосовуватися відповідальність за минулу екологічну шкоду, як це визначається законами США про чисту воду, про чисте повітря, про Суперфонд.
Проблемним залишається питання щодо визначеності протиправності екологічної шкоди. У законодавстві деяких країн (Закон Італії “Про відповідальність за шкоду навколишньому середовищу”, 1986 р.) протиправність не визначається необхідною умовою для притягнення до відповідальності. Здійснення діяльності у відповідності із законодавством та умовами дозволів або ліцензій не повинно звільняти заподіювача шкоди від відповідальності.
Залишається відкритим для дискусій питання наявності вини за шкоду, заподіяну довкіллю. Якщо за загальними правилами деліктна відповідальність базується на наявності вини, то абсолютна відповідальність, якщо вона визначена як така спеціальними законами, базується на відсутності вини. Загальні положення абсолютної екологічної відповідальності визначені Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, іншими екологічними законами, однак з метою удосконалення та підвищення ефективності екологічного законодавства в цій сфері доцільно прийняти спеціальний закон про компенсацію шкоди за екологічним законодавством.
Проблематичним залишається питання правового регулювання позовної давності за екологічну шкоду. Видається цілком виправданим позиція про те, що на випадки заподіяння екологічної шкоди не повинні розповсюджуватися строки позовної давності, оскільки існують факти латентного періоду її заподіяння, який є достатньо довгим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Література
1. Алексеев С. С. Право: азбука-теория-философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
2. Андрейцев В. И. Правовое обеспечение рационального природопользования предприятий и объединений АПК / В. И. Андрейцев . – К. : Урожай, 1989. – 200 с.
3. Андрейцев В. І. Екологія і закон : еколого-правова відповідальність / В. І. Андрейцев. – К. : Т-во “Знання” УРСР, 1991. – 48 с.
4. Андрейцев В. І. Екологічне право : Курс лекцій : Навч. посібник для юрид. фак. вузів. / В. І. Андрейцев – К. : Вентурі, 1996. – 208 с.
5. Андрейцев В. І. Політика. Інновації. Приватизація. Екологічна безпека. Право (Проблеми оптимізації та екологізації законодавства України). Ексклюзивні нариси / В. І. Андрейцев – Київ, 1996. – 140 с.
6. Андрейцев В. Новації еколого-правової освіти в Україні / В. І. Андрейцев // Право України. – 1998. - № 5. – С. 44-49.
7. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посіб. / В. І. Андрейцев – К. : Знання-Прес, 2002. – 332 с.
8. Андрейцев В. І. Сучасна правнича наука та освіта: діалектика реформування методології / В. І. Андрейцев // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Юридичні науки. Випуск 60. – 2004. – С. 5-9.
9. Андрейцев В. І., Фролов М. О. Кодифікація екологічного законодавства: стан та проблеми законотворчого конструктивізму / В. І. Андрейцев, М. О. Фролов // Матеріали Круглого столу: ”Екологічний кодекс: міфи та реальність”, Київ, 12-13 травня 2005 р. – К., 2005. – 47 с.
10. Андрейцев В. І. Систематизація екологічного законодавства як конструктивний процес його подальшої кодифікації / В. І. Андрейцев // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2000. – Вип. 70. – С. 4-14.
11. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / В. І. Андрейцев. – К.: Знання, 2005. – 445 с.
12. Андрейцев В. І. Проблеми кодифікації екологічного законодавства в сучасних умовах / В. І. Андрейцев // Правова система України: історія, стан та перспективи розвитку: у 5 т. – Х. : Право, 2008. – Т. 4. : Методолічні засади розвитку екологічного, земельного, аграрного та господарського права / За ред. Ю. С. Шемшученка. – С. 161-184.
13. Анісімова Г. В. Правове регулювання охорони атмосферного повітря / Ганна Валеріївна Анісімова // Екологічне право України : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. – Х. : Право, 2009. – С. 283-297.
14. Анисимова А. В. Предмет экологического права / А. В. Анисимова // Экологическое право Украины. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – С. 7-15; - 464 с.
15. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1. Античный мир и Восточные цивилизации // Нац. обществ.-науч. фонд; Руковод. науч. проекта Г. Ю. Семигин. - М. : Мысль, 1999. – 750 с.
16. Аттокуров С. Т. Гражданско-правовая ответственность за нарушение законодательства об охране природы : Автореф. дис…канд. юрид. наук / С. Т. Аттокуров. – М., 1974. – 20 с.
17. Бабенко В. І., Руденко М. В. Прокурор у галузі охорони довкілля: Сутність, повноваження, організація : Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. І. Бабенко, М. В. Руденко. – К. : Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005.- 409 с.
18. Бажайкин А. Л. Страхование ответственности за причинение вреда окружающей среде в Федеративной Республике Германии (Umwelthaftpflichtversicherung) / А. Л. Бажайкин // Экологическое право. – 2004. - №5. – С.47-52.
19. Балюк Г. І. Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні : Монографія. / Галина Іванівна Балюк. – К., 1997. – 196 с.
20. Балюк Г. І. Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду за законодавством України: проблеми становлення та удосконалення / Г. І. Балюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія : Юридичні науки. – 2000. – Випуск 38. – С. 59-65.
21. Балюк Г. І. Проблеми удосконалення юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в контексті сталого розвитку / Г. І. Балюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 74. – 2007. – С. 8-10.
22. Балюк Г. І. Проблеми кодифікації та реалізації екологічного законодавства України / Г. І. Балюк // Матеріали Круглого столу : “Екологічний кодекс : міфи та реальність”, Київ, 12-13 травня 2005 р. – К., 2005. – 7 с.
23. Балюк Г. І. Право екологічної безпеки / Г. І. Балюк // Екологічне право України : Академічний курс : Підручник. – Друге видання / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2008. – С. 122.
24. Балюк Г. І. Правові засади охорони і використання надр / Г. І. Балюк // Екологічне право України : Академічний курс : Підручник. - Друге видання / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ “Видавництво “Юридична думка, 2008. – С. 369-390.
25. Бандорин Л. Е. Актуальные вопросы правового регулирования платы за загрязнение окружающей среды / Л. Е. Бандорин // Экологическое право. – 2003. - №4. – С. 31- 34.
26. Басай В. Д. Відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями : Дисер. канд. юрид. наук. / Віталій Давидович Басай. - Львів, Львів. держ. ун-т ім. Івана Франка, 1996. – 153 с.
27. Басай В. Д. Відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями : Автореф. дисерт. канд. юрид. наук / В. Д. Басай. – Львів, 1996. – 20 с.
28. Бестон Г. Домик на краю земли / Г. Бестон. – М. : Мысль, 1982.
29. Беляков В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части : Учебник / В. А. Беляков. – М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. – 960 с.
30. Бобылев А. И. Общество, гражданское общество, личность, государство, право. Их взаимодействие на современном этапе / А. И. Бобылев // Право и политика. – 2001. - №3. – С.78-79.
31. Бобылев А. И. Проблемы развития экологического права и законодательства / А. И. Бобылев // Право и политика. – 2000. - № 9. – С.122-128.
32. Бобылев С. Н. О формировании эколого-экономического компенсационного механизма / С. Н. Бобылев // Экологическое право. – 2003. - № 6. – С. 40-42.
33. Бобылев С. Н. Проблемы разработки эколого-экономических индикаторов для регионов / С. Н. Бобылев // Экологическое право России, Сборник материалов научно-практических конференций. Юбилейный выпуск. 1995-2004 гг. Составители : А. К. Голиченков, И. А. Игнатьева, А. О. Минаев / Под ред. А. К. Голиченкова. – М. : ТИССО, 2004. В 3 т. – Т. 3. – С.37-38.
34. Бобкова А. Г. Правовий режим використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон і курортів / А. Г. Бобкова // Екологічне право : Особлива частина : Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад. курс / за ред. акад. АПрН В. І. Андрейцева. – К. : Істина, 2001. – С. 498, 513.
35. Бобкова А. Г. Правовое обезпечение рекреационной деятельности : Монография / Антонина Григорьевна Бобкова. – Донецк : Юго-Восток, 2000. – 308 с.
36. Боброва Д. В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве : Автореф. дисс. д-ра юрид. наук / Дина Васильевна Боброва // Харьков. юрид. ин-т. им. Ф. Э. Дзержинского. - Х., 1988. – 55 с.
37. Боголюбов С. А. Экологическое право. Учебник для вузов / С. А. Боголюбов. – М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА – М, 1999. – 448 с.
38. Боголюбов С. А. От практики – к науке, от науки – к практике / Материалы Всероссийской научно-практической конференции «Роль договора в регулировании общественных отношений» (Саранск, 25-26 апреля 2000 г. / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ, МГУ им. Н. П. Огарева, Мордовский гуманитарный институт; Сост. : С. А. Боголюбов, В.В. Никишин. – Саранск : Тип. «Крас. Окт.», 2000. – С. 3-9.
39. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини: Навч. посібник / І. Й. Бойко. Львівський націон. унів-т ім. Івана Франка. – Львів : Світ, 2000. – 118 с.
40. Бойко Людмила. Одеські правопорушення крізь призму перевірки Генпрокуратури / Урядовий кур’єр. – 2007. – 17 липня. - № 125.
41. Большой экономический словарь. / Под ред. А. Н. Азрилияна. – 4-ое изд. доп. и перераб. – М.: Институт новой экономики, 1999. – 1248 с.
42. Борейко В. Е. История охраны природы Украины. Век Х – 1980. / В. Е. Борейко. – К. : Киевский эколого-культурный цент, 1997. – 544 с.
43. Борхард К.-Д. Европейская интеграция. / К.-Д. Богхард. – М., 1997. – 193 с.
44. Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. / Михаил Михайлович Бринчук. – М. : “Наука”, 1985. – 174 с.
45. Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды) : Учебник для высших юридических учебных заведений / М. М. Бринчук. – М. : Юристъ, 1998. – 688 с.
46. Бринчук М. М. Комплексность в экологическом праве / М. М. Бринчук // Экологическое право. – 2004. - №6. – С. 19-28.
47. Булгаков М. Б., Ялбулганов А. А. Природоохранные акты: от «Русской правды» до петровских времен / М. Б. Булгаков, А. А. Ялбулганов // Государство и право. – 1996. - №8. – С.136-146.
48. Bunker Hill Superfund Site: Agency for Toxic Substances and Disease Registry (ATSDR). 2000. // http://atsdr1.atsdr.cdc.gov:8080. [Ftbruary 2002]. - P. 42.
49. Бурячок А. А., Гнатюк Г. М., Головащук С. І., та ін.; НАН : Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. Інститут української мови. Словник синонімів української мови : У 2 томах. - Т. 1. – К. : “Наукова думка”, 2006. – 1028 с.
50. Васильев С. В. Судопроизводство по делам о возмещении вреда, причиненного жизни и здоровью граждан при исполнении ими трудовых обязанностей : Учебное пособие. / С. В. Васильев. – Х. : Факт, 1999. – 184 с.
51. Васильев С. Доказывание и доказательства в делах о возмещении вреда, причиненного здоровью граждан неблагоприятным воздействием окружающей природной среды / С. Васильев // Экологическое право. - 2000. - №11. – С.54-57.
52. Васильева М. И. Возмещение вреда, причиненного здоровью граждан неблагоприятным воздействием природной среды / М. И. Васильева // Законность. – 1994. - №7. – С.25-32.
53. Васильева М. И. Судебная защита экологических прав. Правовые вопросы возмещения и предупреждения экологического вреда (Практическое руководство для граждан и общественных организаций. / М. И. Васильева. – М. : Центр экологической политики Риссии, 1996. – 217 с.
54. Васильева М. И., Яковлева О. А. Особенности компенсации морального вреда, причиненного радиационным загрязнением окружающей природной среды (по материалам судебного дела) / М. И. Васильева, О. А. Яковлева // Государство и право. – 1998. - №3. – С. 38-42.
55. Васильева М. И. Общественные экологические интересы: Правовое регулирование. (Комментарии к законодательству) / М. И. Васильева. – М. : Наука, 1999. – 132 с.
56. Васильева М. И. Проблемы защиты общественного интереса в экологическом праве / М. И. Васильева // Государство и право. – 1999. - № 8. – С. 49-62.
57. Васильева М. И. Публичные интересы в экологическом праве : Монография / Мария Ивановна Васильева. – М. : Изд-во МГУ, 2003. – 395 с.
58. Васильева М. И. О применении в праве экологических критериев благоприятности окружающей среды / М. И. Васильева // Государство и право. – 2002. - №11. – С.84-92.
59. Васильева М. И. Правовые проблемы возмещения вреда, причиненяемого здоровью граждан неблагоприятным воздействием окружающей среды / М. И. Васильева // Государство и право. – 2008. - № 10. – С. 26-36.
60. Велесова книга. Легенди. Міфи. Скрижалі буття українського народу І тис. до нової доби. – І тис. нової доби / За ред. В. Довгича. – К. : Веселич, 1995. – 316 с.
61. Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2004. – 1179 с.
62. Від Орхусу до Києва. Матеріали до Круглого столу “Впровадження принципів сталого розвитку в урядові структури України. – Київ, 1999. – С. 63-87.
63. Виленская Э. А., Дидоренко Э. А., Розовский Б. Г. Правовая охрана человека в окружающей среде : Монография / Э. А. Виленская, Э. А. Дидоренко, Б. Г. Розовский. – Луганск : РИОЛИВД, 1993. – 285 с.
64. Вінник О. М. Господарське право : Курс лекцій / О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2004. – 624 с.
65. Вінник О. М. Приватні та публічні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення : Монографія / Оксана Мар’янівна Вінник. – К. : Атіка, 2003. – 352 с.
66. Вылегжанина Е. Е. Сохранение биосферы и международная оветственность: Монография / Е. Е. Вылегжанина. М. : Компания «ТОО Протеже», 1993. – 60 с.
67. Вылегжанина Е. Е. Новые тенденции в развитии института ответственности в европейском экологическом праве / Е. Е. Вылегжанина // Московский журнал международного права. – 2004. - № 3. – С.159-177.
68. Вылегжанина Е. Е. Кто несет ответственность за «прошлый» экологический ущерб / Е. Е. Вылегжанина // Журнал российского права. – 1999. - №5/6. – С.116-124.
69. Выпханова Г. В. Правовые проблемы обеспечения устойчивого развития России и ее регионов / Г. В. Выпханова // Экологическое право. – 2005. - №5. – С.7-10.
70. Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть: Учебн. пос. / Ю. А. Вовк. – Изд-во «Выща школа», 1986. – 160 с.
71. Волик М. П. Правове регулювання полювання в Україні: Автор. дис. канд. юрид. наук. / М. П. Волик. – Одеса, 1997. – 19 с.
72. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. – К. : АВПТ “Оберіг”, 1993. – 590 с.
73. Гвоздик П. О. Правові засади збереження біологічного різноманіття : Автореф. дис. канд. юрид. наук. / Павло Олександрович Гвоздик. – К., 1999. – 19 с.
74. Гвоздик Павло. Відповідальність за екологічну шкоду, заподіяну внаслідок ядерного інциденту / П. Гвоздик // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 4. - С.49-52.
75. Henriot G.-C. t. Le dommage anormal, éd. - Cujas, 1960. - P. 3.
76. Гетьман А. П. Эколого-процессуальная правовая теория : проблемы становления и развития : Дис. д-ра. юрид. наук / Анатолий Павлович Гетьман. – Харьков, 1995. – 332 с.
77. Гетьман А. П. Правовые основы управления природопользованием и охраной окружающей природной среды (экологическое управление) / А. П. Гетьман // Экологическое право Украины : Учебное пособие. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – С.56-85.
78. Гетьман Володимир. Чи все добре в “заповідному королівстві”? / Урядовий кур’єр. – 2006. – 8 грудня. - № 232.
79. Гиряева В. Н. Экологическая ответственность : 20-й Трирский коллоквиум по экологическому и техническому праву / В. Н. Гиряева // Экологическое право. – 2005. - № 3. – С. 44-47.
80. Гиряева В. Н. Торговля сертификатами на эмиссии парниковых газов / В. Н. Гиряева // Экологическое право. – 2004. - № 3. – С. 44-51.
81. Голиченков А. К., Новицкая Т. Е., Чиркин С. В. Очерки истории экологического права: развитие правовых идей охраны природы / А. К. Голиченков, Т. Е. Новицкая, С. В. Чиркин // Вестник Моск. ун-та. Серия 11. Право. – 1991. - № 1. – С. 50-57.
82. Голиченков А. К. Экологический контроль : Теория, практика правового регулирования : Монография / Александр Константинович Голиченков. – М., 1992. – 136 с.
83. Голиченков А. К. Основные подходы к разработке концепции проекта Экологического кодекса РФ / А. К. Голиченков // Право и политика. – 2000. - № 10. – С. 123-131.
84. Голиченков А. К. В поисках методологии экологического права / А. К. Голиченков // Экологическое право. – 2004. - № 6. – С. 3-18.
85. Gonzalez Albert Ruda. El daňo ecologico puro. La responsabilidad civil por el deterioro del medio ambiente”. Tesis Doctoral: Dirigida por el profesor Dr. Miquel Martin Casals, Catedratico de Derecho civil en la universidad de Girona. Facultat de Dret Universitat de Girona. - Girona, 28 jctuber de 2005 // http://www. tesisenxarxa.net/TDX-0630106-114151/index_an.html.
86. Горбовой В. Ф. Предмет и система советского лесного права / В. Ф. Горбовой. – Красноярск, 1984. – 70 с.
87. Гордєєв В. І. Правові питання використання малих річок / В. І. Гордєєв // Право України. – № 1-2. – С. 31-32.
88. Гражданское право : В 2-х т. : Учеб. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М., БЕК, 1998. – 710 с. - Т. 1.
89. Гранат Н. Л. Источники права / Н. Л. Гранат // Юрист, 1998. - № 9. – С. 7-10.
90. Грозовський І. М. Звичаєве право запорізьких козаків : Автореф. дис. канд. юрид. наук. / І. М. Грозовський. – Х., Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, 1998. – 17 с.
91. Гроций Гуго. О праве войны и мира / Гроций Гуго. [Перев. с лат. А. Л. Саккети] – М. : Госюриздат, 1956. – 868 с.
92. Грушевський М. С. Історія України-Руси : В 11-ти т., 12-ти кн. / М. С. грушевський. – К. : Наукова думка, 1991. – Т. 1. – 736 с.
93. Гуревський В. К. Науково-практичний коментар до глави 36 “Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва” / В. К. Гуревський // Земельний кодекс України : науково-правовий коментар. – Х. : ТОВ “Одісей”, 2002. – С. 542-543.
94. Гуржій О. І. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII століть : кордони, населення, право / О. І. Гуржій. – К. : Основи, 1996. – 222 с.
95. Гусев А. А. Ассимиляционный потенциал окружающей среды в системе прав собственности на природные ресурсы / А. А. Гусев // Экономика и математические методы. – 1997. - Том 33. Вып. 3. – С. 5-15.
96. Гусев Р. К. Правовая охрана лесов в СССР / Р. К. Гусев. – М. : “Знание”, 1974. – 86 с.
97. Данилишин Б. М., Шостак Л. Б. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений / Б. М. Данилишин, Л. Б. Шостак. – К. : СОПС Украины НАНУ, 1999. – 367 с.
98. Данилишин Б. М., Міщенко В. С. Рентна політика в Україні. / Б. М. Данилишин, В. С. Міщенко. – К. : ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2004. – 68 с.
99. Даррест Р. Исследования по истории права / Р. Даррест. – Спб, 1894.
100. Дегодюк Е. Г., Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України / Е. Г. Дегодюк, С. Е. Дегодюк. – К. : ЕКМО, 2006. – 306 с.
101. Доклад группы экспертов «Установление ответственности за ранее нанесенный экологический ущерб при проведении приватизации в Россиии». Гарвардский Институт Международного развития, Министерство охраны окружающей среды и природных ресурсов Российской Федерации. – М., 1996.
102. Дубовик О. Л. Реформа законодательства об ответственности за экологические преступления в России и за рубежом / О. Л. Дубовик // Экологическое право России. Вып. 3. – М., 2002. – С. 40-44.
103. Дубовик О. Л. Экологическое право : Элементарный курс / Ольга Леонидовна Дубовик. – М. : Юристъ, 2002. – 560 с.
104. Дубовик О. Л. Экологическое право : Учебник / О. Л. Дубовик. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 584 с.
105. Духно Н. А., Ивакин В. И. Понятие и виды юридической ответственности / Н. А. Духно, В. И. Ивакин // Государство и право. – 2000. - № 6. - С. 10-21.
106. Духно Н. А. Выступление на Международной научно-практической конференции на тему : “Право собственности на природные ресурсы и эффективность природопользования», 13-14 апреля 2006 г.: Институт законодательства и сравнительного права при Правительстве РФ / Н. А. Духно // Экологическое право. – 2006. - № 4. - С.38.
107. Экологический энциклопедический словарь. – М. : Издательский дом «Ноосфера», 1999. – 930 с.
108. Экологическое право Украины : Учебное пособие. – Харьков : ООО “Одиссей”, 2007. – 464 с.
109. Екологічне право України : Академічний курс : Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – С. 351-356; - 848 с.
110. Екологічний аудит на “Запоріжсталі” / Урядовий кур’єр. – 2006. - № 33. – 17 лютого. – С. 5.
111. Экологическое право : Учебник для вузов / Н. Д. Эриашвили, Ю. В. Трунцевский, В. В. Гучков и др. ; Под ред. В. В. Гучкова. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 415 с.
112. Екологічне управління : Підручник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. – К. : Либідь, 2004. – 430 с.
113. Екологія і закон : Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відповід. ред. докт. юрид. наук, професор, заслужений юрист України, академік УЕАН В. І. Андрейцев. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – С. 3-7.
114. Экономические основы экологии : Учебник / В. В. Глухов, Т. В. Лисичкина, Т. Н. Некрасова. – СПб, Специальная Литература, 1995. – 280 с.
115. Экономический анализ воздействия на окружающую среду / Перевод с анг. – М. : «Питер», 2004.
116. Ендрес Альфред. Економіка навколишнього середовища. Вступ / Альфред Ендерс / Пер. з нім. – К. : Либідь, 1995. – 166 с.
117. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Эфрона. – Том VII, Санкт-Петербургъ, 1894.
118. Эрделевский А. М. Компенсация морального вреда : анализ и комментарий законодательства и судебной практики. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 320 с.
119. Этимологический словарь русского языка. Том І. Выпуск 3. / Под руководством и ред. Н. М. Шанского. – Изд-во МУ, 1968.
120. Этимологический словарь русского языка. Том ІІ. Выпуск 8. / Под руководством и ред. Н. М. Шанского. – Изд-во МУ, 1982.
121. Эффективность юридической ответственности в охране окружающей среды / Ответ. редакторы : О. С. Колбасов, Н. И. Краснов. – М. : «Наука», 1985. – 224 с.
122. Examen du régime international d’indemnisation, Indemnisation des dommages écologiques dans le codre des Conventions CLC-FIPOL. Document présenté par la délégation française 12 juin 2001. P. 3.
123. Ежов Ю. А., Трунцевский Ю. В. Теоретические проблемы формирования законодательства об окружающей среды / Ю. А. Ежов, Ю. В. Трунцевский // Экологическое право. – 2001. - № 1. – С. 17-23.
124. Єремеєва Н. В. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону тваринного світу : Автореф. дис. канд. юрид. наук. / Наталя Володимирівна Єремеєва. – Харків, 1994. – 19 с.
125. Ерофеев Б. В. Экологическое право России : Учебник / Борис Васильевич Ерофеев. – 10-е изд., испр. и доп. – М., 2002. – 320 с.
126. Єрофеєв М. І. Правові засади охорони і використання вод / Микола Іванович Єрофеєв // Екологічне право України : Академічний курс : Друге видання / За ред. Ю. С. Шемшученка /. – К. : Вид-во “Юридична думка”, 2008. – С. 353-368.
127. Жевлаков Э. Н. Экологические правонарушения и ответственность: Монография / Эдуард Николаевич Жевлаков. - М., 1997. – 96 с.
128. Завгородня В. Л. Майнова відповідальність за порушення лісового законодавства : Автореф. дис. канд. юрид. наук / В. Л. Завгородня. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 20 с.
129. Запоріжжя скоригує екологічну програму / Урядовий кур’єр. – 2006. - №47. – 11 березня. – С. 5.
130. Заржицький О. С. Правові аспекти регіональної екологічної політики : Монографія / Олександр Станіславович Заржицький. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2003. – 142 с.
131. Захист водних артерій – турбота про майбутнє. Прес-служба Рахункової палати / Урядовий кур’єр. – 2006. – 8 грудня. - № 232.
132. Земельні відносини в Україні : Законодавчі акти і нормативні документи. - К., 1998.
133. Земельний кодекс України : Науково-практичний коментар / За ред. В. І. Семчика. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 647 с.
134. Земельне право України : Підручник. / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Каракаша. – Вид. 2, перероб. і доп. – К. : Істина, 2009. – 600 c.
135. Зобов’язальне право : теорія і практика. Навч. посібн. для студен. юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші ; За ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
136. З метою прогнозування ризиків / Урядовий кур’єр. – 2006. - № 49. – 15 березня. – С. 3.
137. Ивакин В. И. Теория юридической ответственности за экологические правонарушения и практика ее применения: Монография / Владимир Иванович Ивакин. – М. : Право и государство, 2004. – 257 с.
138. Иванова А. Л. Оценка правового института ответственности в сфере экологического права в европейском и немецком праве / А. Л. Иванова // Право и политика. – 2004. - № 10. – С. 53-59.
139. Иванова А. Л. Новое в законодательном регулировании защиты окружающей среды (обзор). В: Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Серия 4. Государство и право : РЖ / РАН ИНИОН. Центр социальных научно-информ. исслед. Отдел. Правоведения / А. И. Иванова. – М., 2004. – С. 135.
140. Иванова А. Л. Возмещение экологического вреда: сравнительно-правовой анализ европейского, немецкого и российского права : Автореф. дис. канд. юрид. наук / Алина Леонидовна Иванова. – М. : Ин-т гос-ва и права РАН, 2006. – 22 с.
141. Игнатьева И. А. Проблемы развития экологического законодательства России : Автореф. дис. канд. юрид. наук. / Ирина Александровна Игнатьева. – М., 1997. – 23 с.
142. Игнатьева И. А. Систематизация экологического законодательтсва : современные проблемы и практические подходв / И. А. Игнатьева // Журнал российского права. – 2003. - № 12. - С. 21-29.
143. Иоффе О. С. Избранные труды: В 4 т. – Т. 1. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Ответственность по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе. – Спб. : Из-во «Юридический Центр Пресс», 2003. – 574 с.
144. Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. - М., 1961. – 230 с.
145. Кавелин К. Д. Избранные произведения по гражданскому праву / К. Д. Кавелин. – М. : АО «Центр Юр ИнфоР», 2003. – 722 с.
146. Кананыкина Е. С. Философские традиции анализа источников (форм) права / Е. С. Кананыкина // Политика и право. - 2004. - № 10. – С.9-19.
147. Каракаш І. І. Відповідальність за порушення екологічного законодавства (загальні положення) / Ілля Іванович Каракаш // Екологічне право України : Підручник для студентів юрид. навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Размєтаєв та ін.; за ред. В. К. Попова, А. П. Гетьмана / І. І. Каракаш. – Харків : Право, 2001. – С. 181-183; - 480 с.
148. Кикнадзе Д. А. Потребности, поведение, воспитание / Д. А. Кикнадзе. – М. : Наука, 1967. – 249 с.
149. Кірін Р. С. Правове забезпечення видобування надр : Автореф. дис. канд. юрид. наук / Роман Станіславович Кірін. – Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 2007. – 19 с.
150. Кістяківський Б. О. Вибране. Бібліотека часопису “Філософська і соціологічна думка”, серія “Українські мислителі” / Переклад з російської Л. Г. Малишевської; упорядкування, передмова і примітки Л. П. Депенчук / Б. О. Кістяківський. - К. : Абрис, 1996. – 512 с.
151. Ковтун О. М. Правові аспекти охорони територій і об’єктів природно-заповідного фонду України : Дис. канд. юрид. наук / Олена Миколаївна Ковтун. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2008. – К., 2008. – 210 с.
152. Козьяков И. Н. Конституционные основы права собственности на недра в государствах-учасниках СНГ / И. Н. Козьяков // Доповіді І-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Еколого-правові та соціально-правові проблеми розвитку гірничодобувної галузі”, 28-30 травня 2009 року. Частина І. – Д. : Національний гірничий університет, 2009. – С. 110-122.
153. Колбасов О. С. Возмещение вреда, причиненного неправомерным использованием природных объектов / О. С. Колбасов // Правовые вопросы охраны природы в СССР. – М., 1963. – С. 99-126.
154. Колбасов О. С Материальная оветственность предприятий за загрязнение окружающей среды / Олег Степанович Колбасов // Советская юстиция. – 1974. - № 20. – С. 16-17.
155. Колбасов О. С. Правовые исследова