ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

БУЛАХ Ірина Георгіївна

УДК 349.41:332.3

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Погрібний Олексій Олексійович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Одеса – 2010

ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………......4

Розділ 1. Землі оздоровчого призначення як об’єкт правового регулювання використання та охорони ……………………………….………13
1.1. Історичні засади розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення………………………………………..13
1.2. Основні ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення…………………………………………………………………………31
1.3. Актуальні питання використання та охорони територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів………………………………………………46
Висновки до розділу 1……………………………………………………….65

Розділ 2. Особливості правового статусу власників та користувачів земель оздоровчого призначення…………………………………………….....69
2.1. Фізичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення…………………………………………………………………………69
2.2. Юридичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення…………………………………………………………………………80
2.3. Держава та органи місцевого самоврядування як власники і користувачі земель оздоровчого призначення…………………………………...93
Висновки до розділу 2……………………………………………………...104

Розділ 3. Правові проблеми використання та охорони земель оздоровчого призначення……………………………………………………….108
3.1.Особливості набуття, обмеження та припинення прав на землі оздоровчого призначення……………………………………………………...…108
3.2. Правові заходи охорони земель оздоровчого призначення………...128
3.3. Правове регулювання управління землями оздоровчого призначення………………………………………………………………………..143
3.4. Порушення законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення і юридична відповідальність за вчинені правопорушення…………………………………………………………..…...….160
Висновки до розділу 3……………………………………………………...180

Висновки……………………………………………………………...……187

Список використаних джерел………………………………………..….195

Додатки…………………………………………………………………......230

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена проблемами нераціонального використання земель оздоровчого призначення, недосконалістю законодавства, яке регулює земельні та екологічні відносини в цій сфері, а також необхідністю обґрунтування теоретичної бази земельно-правового та екологічного аспектів діяльності, спрямованої на забезпечення реалізації основних конституційних прав громадян. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен громадянин має право на охорону здоров`я. Здоров'я теперішніх та прийдешніх поколінь є найважливішою цінністю, що охороняється державою. В забезпеченні дотримання цього права важливе місце посідають землі оздоровчого призначення, унікальні за своїм лікувальним потенціалом і природним багатством. Оскільки людина, її життя і здоров’я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, суспільство і держава повинні приділяти особливу увагу використанню та охороні земель оздоровчого призначення, відновленню природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, проте наразі має місце порушення правового режиму зазначеної категорії земель.
Збереження навколишнього природного середовища лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, раціональне використання земель оздоровчого призначення є основною метою, що стоїть перед вітчизняним законодавством. Дана мета визначає спрямованість і зміст законів і підзаконних актів, що визначають порядок використання та охорони земель оздоровчого призначення. Питанням збереження і відновлення природних лікувальних ресурсів, які використовуються для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей в законодавстві приділяється основна увага, проте законодавство з проблем використання і охорони земель оздоровчого призначення нині перебуває на стадії становлення.
Одним із перших досліджень питань правової охорони курортів в СРСР стала дисертаційна робота В.А. Полякова. Правові проблеми природокористування та охорони навколишнього середовища оздоровчих та рекреаційних місцевостей Автономної Республіки Крим вивчалися А.М.Орловим. Особливості користування курортними, лікувально-оздоровчими та рекреаційними зонами і ресурсами охарактеризовані А.Г. Бобковою та О.М.Ткаченко. Аналізу правового регулювання використання територій курортів присвячені публікації Л.М. Бондаренко. Економічні аспекти курортно-рекреаційного природокористування стали предметом дослідження Н.В.Коржунової, Г.В. Казачковскої, П.В. Гудзя та інших вчених-економістів. Спеціальне дослідження правового режиму земель оздоровчого призначення було проведено в дисертаційній роботі Ю. С. Петлюка.
Правові засади використання та охорони земель, управління земельним фондом розроблялися такими українськими науковцями, як Г.В. Анісімова, Г.І.Балюк, О.Г. Бондар, О.А. Вівчаренко, С.Б. Гавриш, А.П. Гетьман, В.К.Гуревський, І.І. Каракаш, Т.Г. Ковальчук, М.В. Краснова, П.Ф. Кулинич, А.М. Мірошніченко, О.М. Пащенко та ін.
Разом з тим, аналіз стану наукової розробки даної проблеми свідчить, що низка теоретичних питань щодо правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення потребує подальшого уточнення та доопрацювання. З огляду на викладене, тема дисертаційного дослідження є актуальною та доцільною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеського державного університету внутрішніх справ за темою «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (державна реєстрація № 0105U000657), у якій дисертантка брала участь як співвиконавець і в межах якої авторкою проведено аналіз проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення та визначено шляхи подальшого вдосконалення законодавства та практики його застосування.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка нових теоретичних положень щодо правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення та підготовка пропозицій з удосконалення відповідного законодавства.
Для досягнення зазначеної мети розв’язано такі завдання:
визначення історичних етапів розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення;
дослідження основних ознак правового режиму земель оздоровчого призначення, підготовка пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень;
виявлення особливостей використання та охорони територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів, визначення напрямів вдосконалення законодавства в цій галузі;
аналіз правового статусу власників та користувачів земель оздоровчого призначення, підготовка пропозицій щодо його уточнення;
дослідження порядку набуття, обмеження та припинення прав на землі оздоровчого призначення, обґрунтування пропозицій по його вдосконаленню;
виявлення правових заходів охорони земель оздоровчого призначення, визначення напрямів його вдосконалення;
дослідження специфіки правового регулювання управління землями оздоровчого призначення, підготовка пропозицій щодо підвищення його ефективності;
аналіз законодавства в галузі притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, обґрунтування основних напрямів його вдосконалення;
розробка пропозицій з удосконаленню законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з використанням та охороною земель оздоровчого призначення.
Предметом дослідження є правове регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання: історичний, діалектичний, емпіричний, системний, формально-логічний, техніко-юридичний, структурно-функціональний, комплексний, а також деякі спеціальні методи: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, метод тлумачення правових норм. Історичний метод застосовувався при вивченні процесу становлення законодавства, що регламентує порядок використання та охорони земель оздоровчого призначення (п. 1.1). За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток і трансформація правового режиму земель оздоровчого призначення (п.п. 1.1, 1.2). Висновки, зроблені за допомогою емпіричного методу, побудовано на аналізі конкретних фактів використання та охорони земель оздоровчого призначення (п. 1.3, 3.1, 3.4). Метод тлумачення правових норм використовувався для виявлення відповідності норм права логіці й тенденціям розвитку суспільних відносин (п.п. 1.2, 1.3). За допомогою порівняльно-правового методу аналізувалось законодавство Російської Федерації, що регламентує порядок використання та охорони земель лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів (п. 1.2, 1.3, 3.4). Структурно-функціональний метод дав змогу розглядати досліджувані правові явища, що мають внутрішню структуру, з позиції їх призначення (п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4). Метод системного аналізу дозволив більш детально розглянути питання правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення, виявити недоліки і запропонувати варіанти їх усунення (п. 2.1, 2.2, 2.3). Формально-логічний і техніко-юридичний методи знайшли своє застосування при розгляді окремих аспектів правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення (п.п. 3.1, 3.2, 3.3). Логіко-семантичний метод використовувався при дослідженні правових категорій, аналізі диспозицій окремих статей Земельного кодексу України та при формулюванні відповідних дефініцій (п.п. 1.2, 1.3, 3.2, 3.3, 3.4). За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень і положень, що виносяться на захист. Вищезазначені методи базуються на всебічному аналізі явищ суспільного розвитку і перетворень в Україні, що відбуваються в процесі проведення земельної реформи.
Теоретичною основою для проведення дослідження стали праці таких українських науковців у галузі аграрного, земельного та екологічного права, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Ю.О. Вовк, В.М. Єрмоленка, Н.Р.Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.О. Погрібний, В.І.Семчик, Н.І.Титова, В.Ю. Уркевич, Н.В. Черкаська, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інших.
В роботі були також використані положення, сформульовані в працях російських науковців Г.А. Аксененка, Ф.Х. Адіханова, В.П. Балезина, С.А. Боголюбова, Г.Є. Бистрова, А.К. Голіченкова, О.Л. Дубовика, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, І.О. Іконицької, М.І. Краснова, О.І. Крассова, І.В. Павлової, В.В. Петрова, Н.А. Сироєдова, В.Х. Улюкаєва, Г.В. Чубукова та інших.
Нормативно-правову базу роботи складають Конституція України, Земельний кодекс України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти», інші акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств. Емпіричну основу дослідження склали матеріали судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що проведено системне, комплексне дослідження питань використання та охорони земель оздоровчого призначення, яке дозволило обґрунтувати нові теоретичні та прикладні положення щодо зазначених відносин. Наукова новизна результатів дослідження підтверджується наступним.
Вперше:
обґрунтовано юридичне визначення поняття «використання земель оздоровчого призначення» як сукупності правових норм, якими регламентується порядок експлуатації корисних властивостей земель оздоровчого призначення та їхніх природних лікувальних ресурсів з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;
запропоновано поняття «курортний регіон», як місцевості, яка об’єднує території декількох компактно розташованих курортів, відокремлених округом санітарної охорони;
обґрунтовано зміст принципу пріоритетності раціонального використання та охорони земель оздоровчого призначення, який полягає в необхідності проведення обов'язкової екологічної експертизи і контролю за здійснюваною і запланованою діяльністю на землях оздоровчого призначення; екологічної сертифікації курортів з урахуванням вимог міжнародних стандартів; запобігання погіршенню стану земель оздоровчого призначення; розроблення системи територіального моніторингу і еколого-економічного обґрунтування пропорцій використання природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів.
Удосконалено положення щодо:
періодизації етапів розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення на території України: 1717-1916 рр. – коли було засновано перші курорти і прийнято відповідні акти, спрямовані на врегулювання використання цих земель і їх охорони; 1917-1944 рр. – коли землі курортів було оголошено загальнодержавною власністю, визначено засади управління лікувально-оздоровчими місцевостями, а також запроваджено зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони; 1945-1969 рр. – коли більшість санаторіїв і земельні ділянки, на яких вони були розташовані, передано в підвідомчість профспілкам, а також відбувся розподіл курортів на загальносоюзні, республіканські та курорти місцевого значення; 1970-1990 рр. – коли було закріплено склад земель курортів і правовий режим їх територій, встановлено обмеження господарської діяльності, визначено заходи правової охорони курортів; з 1991 року до цього часу, коли із прийняттям Земельного кодексу України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти» визначено правові засади використання та охорони земель оздоровчого призначення;
ознак правового режиму земель оздоровчого призначення, до яких віднесено наступні: наявність на них природних лікувальних ресурсів; нерозривно пов’язаний з правовим режимом виявлених на цих землях природних лікувальних ресурсів; використання земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей; пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призначення; встановлення обмежень або заборон діяльності, що можуть негативно вплинути на стан земель оздоровчого призначення і якість природних лікувальних ресурсів; відсутність юридичних критеріїв відмежування земель оздоровчого призначення від інших категорій земель;
визначення управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення з уточненням, що це діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян щодо організації раціонального використання і комплексної охорони земель оздоровчого призначення з метою збереження і відновлення природних лікувальних властивостей.
Дістали подальший розвиток положення щодо:
перспективності резервування земель оздоровчого призначення з метою створення нових і розширення існуючих територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів як одного з напрямків управління в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення;
доцільності обмеження приватизації земель оздоровчого призначення з урахуванням того, що значна їх частина повинна залишатися у власності держави та територіальних громад для забезпечення реалізації конституційного права громадян на охорону здоров`я;
відповідальності за здійснення в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів діяльності, яка може привести до погіршення якості земель і виснаження природних ресурсів і об’єктів, що володіють лікувальними властивостям, чи створює загрозу такого погіршення і виснаження з доповненням Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею 52-1;
відповідальності за порушення режиму округів санітарної охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів з доповненням Кримінального кодексу України статтею 239-1.
Практичне значення одержаних результатів полягає у заповненні певної прогалини у науці земельного права щодо правового режиму земель оздоровчого призначення, можливості їх використання у науково-дослідній сфері для подальших досліджень актуальних проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення в Україні; у правотворчій сфері – при вдосконаленні вітчизняного законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення; у сфері правозастосування – для професійної підготовки фахівців в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення; у навчальному процесі – під час викладання курсу «Земельне право України» та спецкурсів земельно-правового спрямування, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.
Окремі положення результатів дисертаційної роботи використано при викладенні навчальної дисципліни «Земельне право України» в Одеському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 22 березня 2010 року), а також при розгляді відповідних земельних справ як методично-консультативні вказівки (акт впровадження від 22 березня 2010 року).
Особистий внесок здобувачки. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, висновки, рекомендації, пропозиції обґрунтовані дисертанткою на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу наукових та нормативних джерел.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на засіданні кафедри трудового, земельного та екологічного права Одеського державного університету внутрішніх справ, а також були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на: ІІІ звітній конференції науково-педагогічного складу ОЮІ ХНУВС (Одеса, 2006); ІV звітній конференції науково-педагогічного складу ОЮІ ХНУВС (Одеса, 2007); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2007); V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2008); V звітній конференції науково-педагогічного складу ОДУВС (Одеса, 2008); Регіональній науково-практичній конференції «Дотримання прав та свобод людини і громадянина: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення» (Одеса, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (Київ, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2010); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2010).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки викладені у 13 друкованих наукових працях загальним обсягом 4,5 д.а., з яких 3 праці надруковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Всі праці належать авторці особисто.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дає підставу для внесення конкретних пропозицій з метою подальшого вдосконалення правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення і формулювання наступних висновків:
1. Проведено аналіз історії становлення і розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення і виділено наступні етапи: 1) 1717-1916 рр., коли за наказом Петра І розпочалися пошуки місцевостей з лікувальними властивостями, засновано перші курорти як на території України в складі Російської імперії, так і на західноукраїнських землях в складі Австро-Угорської імперії та Польщі; 2) 1917-1944 рр., коли території курортів оголошено загальнодержавною власністю; визначено засади управління лікувально-оздоровчими місцевостями; запроваджено зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони, а також прийнято ряд декретів щодо організації курортної справи; 3) 1945-1969 рр., коли більшість санаторіїв і земельні ділянки, на яких вони були розташовані, передано в підвідомчість профспілкам; Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 13 грудня 1968 р. закріпили за лікувально-оздоровчими місцевостями та курортами статус особливо охоронюваних територій, а також відбувся розподіл курортів на загальносоюзні, республіканські та курорти місцевого значення; 4) 1970-1990 рр., коли прийнято Земельний кодекс УРСР від 8 липня 1970 р., що закріпив склад земель курортів і правовий режим їх територій, встановивши обмеження господарської діяльності; закріплено заходи правової охорони курортів; постановами Ради Міністрів УРСР визначено ряд курортів республіканського значення; розмежовано повноваження з управління територіями курортів між профспілками, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також прийнято значну кількість підзаконних нормативних актів, які прямо чи опосередковано регулювали використання територій курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей; 5) з 1991 року до цього часу, що ознаменувався формуванням нової нормативно-правової бази, в тому числі в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, зокрема, прийняттям Земельного кодексу України від 1992 р., Земельного кодексу України від 2001 р., Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти» та інших законодавчих і підзаконних актів. Виявлено, що становлення правового режиму земель оздоровчого призначення триває й донині, оскільки неврегульованими залишаються окремі питання використання та охорони цієї важливої категорії земель.
2. Доведено, що специфіка правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення безпосередньо пов’язана з конституційним правом громадян України на охорону здоров’я. Виявлено наступні основні ознаки земель оздоровчого призначення: 1) наявність на них природних лікувальних ресурсів; 2) нерозривно пов’язаний з правовим режимом виявлених на цих землях природних лікувальних ресурсів; 3) використання земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей; 4) пільговий режим оподаткування земель оздоровчого призначення; 5) встановлення обмежень або заборон діяльності, що можуть негативно вплинути на стан земель оздоровчого призначення і якість природних лікувальних ресурсів; 6) відсутність юридичних критеріїв відмежування земель оздоровчого призначення від інших категорій земель. Доводиться необхідність прийняття закону «Про використання та охорону земель оздоровчого призначення», що визначав би правовий режим земель оздоровчого призначення, не дивлячись на те, що раціональне використання і правову охорону територій курортів і природних лікувальних ресурсів забезпечує Закон України «Про курорти».
3. Встановлено, що правовий режим курорту і лікувально-оздоровчої місцевості мають загальні риси, але разом з тим відрізняються одне від одного. Курорт відрізняється від лікувально-оздоровчої місцевості тим, що на його території розміщено об’єкти інфраструктури, що дозволяють повною мірою використовувати природні лікувальні ресурси. Лікувально-оздоровча місцевість являє собою територію, що володіє рядом елементів природного походження, комплекс яких утворює особливе природне явище. Для того, щоб лікувально-оздоровча місцевість могла бути визнана курортом, вона повинна володіти якісними особливостями природного походження, які роблять її придатною для використання в лікувальних цілях завдяки наявності лікувальних властивостей. Крім того, курортом є лише така місцевість, яка оголошена курортом відповідним юридичним актом, і на яку в силу цього поширюється відповідний правовий режим, встановлений законодавством.
4. Виявлено основні ознаки курорту, до яких авторка відносить: наявність природних лікувальних ресурсів, тобто об’єктів і умов, що застосовуються в медичних цілях для реабілітації, лікування і профілактики захворювань; наявність об’єктів інфраструктури, що дозволяє повною мірою використовувати лікувальні ресурси і фактори; визнання актом уповноваженого органу в установленому законом порядку. Обґрунтовано, що правовими наслідками визнання місцевості курортом є встановлення округу санітарної охорони; включення місцевості, оголошеної курортом, повністю або частково в округ санітарної охорони; визначення медичного профілю санітарно-курортних установ; організація і відкриття санаторно-курортних установ; обмеження прав землекористувачів, діяльність яких несумісна з охороною природних лікувальних властивостей земель оздоровчого призначення.
5. Обґрунтовано юридичне визначення поняття «використання земель оздоровчого призначення» як сукупності правових норм, якими регламентується порядок вилучення корисних властивостей земель оздоровчого призначення та їхніх природних лікувальних ресурсів з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
6. Запропоновано поняття «курортний регіон», як місцевості, яка об’єднує території декількох компактно розташованих курортів, відокремлених округом санітарної охорони.
7. З’ясовано, що правовий статус фізичних осіб, як власників і користувачів земель оздоровчого призначення, включає в себе загальні права та обов’язки, передбачені нормами Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та спеціальні права та обов’язки власників і користувачів земель оздоровчого призначення, передбачені Законом України «Про курорти». Встановлено, що правове регулювання використання земель оздоровчого призначення фізичними особами в порядку загального користування є однією з форм реалізації конституційних прав громадян на життя, безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище та охорону здоров’я. Фізичні особи-підприємці, що здійснюють спеціальне використання земель оздоровчого призначення з метою одержання прибутку, реалізують свої правомочності в установленому законом порядку на підставі дозволів із врахуванням встановлених обмежень публічно-правового характеру в інтересах держави, суспільства і окремих осіб.
8. Доведено, що юридичні особи юридичні особи, як власники і користувачі земель оздоровчого призначення, можуть бути поділені на дві категорії: юридичні особи – власники земельних ділянок, на яких розташовані санаторно-курортні і лікувально-оздоровчі заклади; юридичні особи, які використовують землі оздоровчого призначення на праві постійного користування та на умовах оренди. Виявлено, що основним видом господарської діяльності юридичних осіб на землях оздоровчого призначення в Україні є надання санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг.
9. Доводиться доцільність обмеження приватизації земель оздоровчого призначення з урахуванням того, що значна їх частина повинна залишатися у власності держави та територіальних громад для забезпечення реалізації конституційного права громадян на охорону здоров`я.
10. Встановлено, що земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави та органів місцевого самоврядування, як власників і користувачів земель оздоровчого призначення, є складними за своїм юридичним змістом, оскільки, з одного боку, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що реалізують повноваження власника і користувача земель оздоровчого призначення відповідно державної і комунальної форми власності наділені абсолютним правом панування над належними їм лікувально-оздоровчими місцевостями та курортами, з іншого – таким органам заборонено порушувати законні інтереси фізичних і юридичних осіб – землекористувачів, обмежувати їх господарську самостійність.
11. У зв’язку з тим, що вимога про цільове використання природних лікувальних ресурсів на землях оздоровчого призначення недостатньо повно відображено в чинному законодавстві, запропоновано доповнити ст. 15 Закону «Про курорти» положенням про те, що використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов’язаних з медичною реабілітацією, лікуванням і профілактикою захворювань та рекреаційною діяльністю, не допускається.
12. Виявлено, що розповсюдженою формою використання земель оздоровчого призначення є право постійного користування, оскільки значна частина земель оздоровчого призначення належить державі і територіальним громадам. Суб’єкти підприємницької діяльності для надання населенню санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг чи з метою експлуатації природних лікувальних ресурсів в межах своєї статутної правосуб’єктності можуть набувати земельні ділянки зі складу земель оздоровчого призначення на умовах оренди.
13. Доводиться, що обмеженням на використання земель оздоровчого призначення слід вважати будь-які заборони і вимоги про утримання від вчинення певних дій, які передбачені законодавством для даної категорії земель при наявності певних умов і які не застосовуються стосовно земель іншого цільового призначення. Запропоновано вважати обмеженням на використання земель оздоровчого призначення будь-які заборони і вимоги про утримання від вчинення певних дій, які передбачені законодавством для даної категорії земель за наявності певних умов і які не застосовуються стосовно земель іншого цільового призначення. Мета обмеження прав полягає у забезпеченні раціонального та ефективного використання земель оздоровчого призначення, а умовами їх встановлення мають бути: відсутність шкоди таким землям, для охорони яких встановлено обмеження, та природним лікувальним ресурсам, а також відсутність перешкод використанню земель оздоровчого призначення для медичної реабілітації, лікування людей і профілактики захворювань.
14. Обґрунтовано доцільність доповнення ст. 33 Закону України «Про курорти» положенням про те, що на території третьої зони округу санітарної охорони розміщення об’єктів і проведення робіт, не пов’язаних зі створенням і розвитком сфери санаторно-курортного лікування і відпочинку, дозволяється тільки після позитивного висновку державної екологічної експертизи і винесення позитивного рішення з цього питання на місцевому референдумі. Запропоновано в інтересах охорони земель оздоровчого призначення заборонити на території другої зони будівництво тваринницьких та птахівницьких комплексів.
15. Встановлено, що для забезпечення належної правової охорони земель оздоровчого призначення необхідно здійснювати заходи щодо проведення обов'язкової екологічної експертизи і контролю за здійснюваною і запланованою діяльністю на землях оздоровчого призначення, екологічну сертифікацію курортів з урахуванням вимог міжнародних стандартів, запобігання погіршенню стану земель оздоровчого призначення, розроблення системи територіального моніторингу і еколого-економічного обґрунтування пропорцій використання природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів. На підставі вищезазначеного, авторкою запропоновано закріпити в законодавстві принцип пріоритету раціонального використання та охорони земель оздоровчого призначення.
16. Обґрунтовано, що з метою збереження лікувальних властивостей земель оздоровчого призначення необхідно розробити цілісний механізм управління в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення. У зв’язку з тим, що суб’єктом управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення є не тільки держава, але й органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи, авторкою пропонується визначити управління в галузі використання і охорони земель оздоровчого призначення, як діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян щодо організації раціонального використання і комплексної охорони земель оздоровчого призначення з метою збереження і відновлення природних лікувальних властивостей.
17. Доводиться, що управління землями оздоровчого призначення необхідно здійснювати, керуючись принципами законності, гласності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, участі громадськості у вирішенні земельних питань, чіткого розмежування повноважень органів управління в урахуванням специфіки цієї категорії земельного фонду України.
18. Обґрунтовується перспективність резервування земель оздоровчого призначення з метою створення нових і розширення існуючих територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів як одного з напрямків управління в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення. Запропоновано закріпити в Законі України «Про курорти» норму про те, що «Зі складу земель, зарезервованих з метою наступного утворення лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів, не допускається передача земельних ділянок у приватну власність громадян та юридичних осіб для будівництва. Землі, зарезервовані з метою наступного утворення лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів, позначаються на місцевості спеціальними знаками. Земельні ділянки, що знаходяться у державній або комунальній власності в межах зарезервованих земель, можуть бути надані в оренду на строк, що не перевищує строк резервування, тільки у виняткових випадках за узгодженням з територіальним Мінприроди і Держкомзему України, за умови їхнього використання з метою, що не наносять шкоди спеціальним властивостям таких земель. Резервування земель, на яких передбачається утворення лікувально-оздоровчих місцевостей або курортів державного значення, повинно проводиться при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи».
19. Встановлено доцільність доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення статтею 52-1 з назвою «Порушення режиму лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів» в наступній редакції:
«1. Здійснення в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів діяльності, яка може привести до погіршення якості земель і виснаження природних лікувальних ресурсів і об’єктів, що володіють лікувальними властивостям, чи створює загрозу такого погіршення і виснаження – тягне накладення штрафу в сумі від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Порушення режиму округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, що загрожує забрудненням навколишнього середовища, природних лікувальних ресурсів – тягне накладення штрафу в сумі від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
20. Обґрунтовано необхідність доповнення Кримінального кодексу України статтею 239-1 з назвою «Порушення режиму лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів» в наступній редакції:
«1. Необережне порушення режиму округів санітарної охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, що спричинило погіршення якості і виснаження лікувальних ресурсів і об’єктів, що володіють лікувальними властивостями – караються штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Умисне порушення режиму округів санітарної охорони в межах лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, що спричинило погіршення якості і виснаження лікувальних ресурсів і об’єктів, що володіють лікувальними властивостями, чи створило загрозу такого погіршення чи виснаження – караються штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням волі від 2 до 5 років з позбавленням права займати певну посаду чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти:
1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. – (Зі змін.).
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
3. Кодекс України про надра: Закон України від 27 липня 1994 року № 132/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.
4. Водний кодекс від 6 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
5. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
6. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
7. Лісовий кодекс України в редакції Закону України від 8 лютого 2006 року № 3404-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 21. – Ст. 170.
8. Цивільний кодекс України: Закон України 16 січня 2003 року № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
9. Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим: Закон України від 21 грудня 1998 року: Прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року: Закон України від 21 грудня 1998 року № 350-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5. – Ст.43.
10. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
11. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
12. Про приватизацію майна державних підприємств: Закон України від 4 березня 1992 року № 2163 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
13. Про плату за землю: Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 560.
14. Про основи містобудування: Закон України від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 52. – Ст. 683.
15. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
16. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року № 4004 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
17. Про екологічну експертизу: Закон України від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 54.
18. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
19. Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 року № 187 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36-37. – Ст. 242.
20. Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 року № 161 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 46-47. – Ст. 280. – (Зі змін. та допов.).
21. Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність: Закон України від 23 грудня 1998 року № 353-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5-6. – Ст. 46.
22. Про планування і забудову територій: Закон України від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
23. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки: Закон України від 21 вересня 2000 року № 1989-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47. – Ст. 405.
24. Про курорти: Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2026-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 50. – Ст. 435.
25. Про нафту і газ: Закон України від 12 липня 2001 року № 2665-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 50. – Ст. 262.
26. Про Генеральну схему планування території України: Закон України від 7 лютого 2002 року № 3059-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 30. – Ст. 204.
27. Про землеустрій: Закон України від 22 травня 2003 року № 858-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 282.
28. Про охорону земель: Закон України від 19 червня 2003 року № 962-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №39. – Ст. 349.
29. Про державний контроль за використанням та охороною земель: Закон України від 19 червня 2003 року № 963-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 350.
30. Про екологічну мережу України: Закон України від 24 червня 2004 року № 1864-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 45. – Ст. 502.
31. Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення: Закон України від 11 січня 2005 року № 2305-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 9. – Ст. 174.
32. Про захист конституційних прав громадян на землю: Закон України від 20 січня 2005 року № 2375-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 10. – Ст.194.
33. Про межі округів і зон санітарної охорони і курортів Трускавець у Львівській області і Євпаторія у Кримській області від 09.11.1981 р. № 548. // Зібрання постанов Уряду УРСР. – 1981. – № 11. – Ст. 87.
34. Про затвердження положень про курорти Березівські мінеральні води і Синяк: Постанова Ради Міністрів Української РСР від 16 серпня 1982 року № 421 // Зібрання постанов Уряду УРСР. – 1982. –№ 9. – Ст. 79.
35. Про межі округів і зон санітарної охорони і курортів Саки, Феодосія, Планерське і Курортне у Кримській області та Моршин у Львівській області від 12.08.1982 р. № 414. // Зібрання постанов Уряду УРСР. – 1982. – № 8. – Ст. 75.
36. Про затвердження положень про курорти Євпаторія, Поляна, Сойми, Любінь Великий, Миргород та Ворзель: Постанова Ради Міністрів УРСР від 12.10.1982 р. № 490 // Зібрання постанов Уряду УРСР. – 1982. – № 10. – Ст. 86.
37. Положення про курорт Синяк [Електронний ресурс]: Постанова Ради Міністрів Української РСР від 16 серпня 1982 р. № 421. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
38. Положення про курорт Слов'янськ [Електронний ресурс]: Постанова Ради Міністрів УРСР від 16 грудня 1982 г. № 614. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
39. Про затвердження положення про курорт Сойми [Електронний ресурс]: Постанова Ради Міністрів УРСР від 12 жовтня 1982 р. № 490. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
40. Положення про курорт Трускавець [Електронний ресурс]: Постанова Ради Міністрів УРСР від 16 грудня 1982 г. № 615. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
41. Основні положення генерального плану розвитку м. Одеси [Електронний ресурс]: Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1989 року № 37. – Режим доступу: // http://portal.rada.gov.ua/
42. Про внесення змін до Переліку населених пунктів, віднесених до курортних: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 р. № 1576 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 р. № 1391) // Офіційний вісник України. – 1997. – № 51. – Ст. 19.
43. Про затвердження Переліку водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1499 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – № 21. – Ст. 584.
44. Комплексна Програма соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 січня 1998 р. № 9 // Урядовий кур'єр. – 1998. – 10 січня.
45. Про затвердження Програми розвитку курорту Східниця: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1999 р. № 141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
46. Про затвердження Положення про Всеукраїнську дитячу оздоровницю – курорт Євпаторія: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 р. № 1269 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 29. – Ст. 1472.
47. Про затвердження Порядку розроблення та затвердження спеціальних методик щодо економічного обґрунтування проектів розвитку курортів та економічної оцінки їх природних лікувальних ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 452 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 20. – Ст. 858.
48. Про затвердження Порядку створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 562 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 953.
49. Про затвердження загального положення про санаторно-курортний заклад: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 805 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – Ст. 1260.
50. Про затвердження Державної Програми розвитку туризму на 2002-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 18. – Ст. 935.
51. Про затвердження Державної Програми відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 33 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 3. – Ст. 81.
52. Про затвердження Програми розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 133 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 5. – Ст. 180.
53. Про затвердження Концепції розвитку санаторно-курортної галузі: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р // Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 785.
54. Про затвердження Порядку здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методик їх використання: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 2 червня 2003 р. № 243, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2003 р. за № 752/8073 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 36. – Ст. 1970.
55. Про заходи щодо поліпшення роботи з використання і охорони територій курортно-оздоровчого та рекреаційного призначення в Одеській області: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1900 // Урядовий кур'єр. – 2003. – 25 груд. (№ 244).
56. Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель: Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 р. № 312, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 р. за № 1223/8544 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – Ст. 2891.
57. Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1094 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 34. – Ст. 2261.
58. Про зміну меж міста Алушта Автономної Республіки Крим: Постанова Верховної Ради України від 06.07.2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст.424.
59. Концепція розвитку морського берега Криму на 2006-2016 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2005 року № 789 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 34. – Ст. 2063.
60. Про затвердження Положення про Державну службу туризму і курортів: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 р. № 132 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 7. – Ст. 354.
61. Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006р. № 1524 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 44. – Ст. 2949.
62. Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я України; Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1542 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 45. – Ст. 3000.
63. Про відзначення 200-ї річниці курортів Криму: Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року № 693-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 16. – Ст. 224.
64. Деякі питання Міністерства регіонального розвитку та будівництва України: Положення: Постанова Кабінету Міністрів України 16 травня 2007 року № 750 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 39. – Ст. 1545.
65. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 січня 2008 року «Про стан виконання Указу Президента України від 21 листопада 2005 року № 1643 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 червня 2005 року «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель»: Указ Президента України від 14 лютого 2008 року № 121 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 12. – Ст. 296.
66. Про Державний комітет України із земельних ресурсів: Положення: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. № 224 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 23. – Ст. 698.
67. Про продовження термінів оренди земельних ділянок та передачу в суборенду [Електронний ресурс]: Рішення Трускавецької міської ради від 20 грудня 2007 року № 256. – Режим доступу: http://www.truskavets-city.gov.ua.
68. Про державний земельний кадастр [Електронний ресурс]: Проект Закону України від 20 березня 2007 року // – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
69. ГОСТ 17.1.5.02-80 «Гигиенические требования к зонам рекреации водных объектов». – М., 1980.
70. ГОСТ 17.5.1.05-80 «Охорона природи. Землі. Терміни та визначення». – М., 1980.
71. ДБН 360-92. «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» [Електронний ресурс] // http://dbn.at.ua/load/1-1-0-3.
72. Санітарні правила і норми «Планування та забудова населених місць» [Електронний ресурс]: Наказ Міністерства охорони здоров'я від 19.06.96 № 173.// – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
73. Державні санітарні правила розміщення, улаштування та експлуатації оздоровчих закладів [Електронний ресурс]: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 172. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
74. Земельный кодекс Российской Федерации от 25 октября 2001 года // Собрание законодательства Россиийской Федерации. – 2001. – № 44. – Ст. 4147.
75. О природных лечебных ресурсах, лечебно-оздоровительных местностях и курортах: Федеральный Закон Российской Федерации от 23 февраля 1995 года // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – № 9. – Ст. 713.
76. Положение о признании территорий лечебно-оздоровительными местностями и курортами федерального значения, утвержденное Постановлением Правительства Российской Федерации от 7 декабря 1996 года № 1426 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 51. – Ст. 5799.
77. Положение об округах санитарной и горно-санитарной охраны лечебно-оздоровительных местностей и курортов федерального значения, утвержденное Постановлением Правительства Российской Федерации от 7 декабря 1996 года № 1425 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 51. – Ст. 5798.
78. Программа по дальнейшему улучшению санитарно-курортного лечения и отдыха трудящихся и развитию сети здравниц профсоюзов, утвержденная постановлением Совета Министров СССР от 07.01.1982 г. № 7 // Свод законов СССР. – 1982. – Т. 3. – С. 343.
79. Основні положення генерального плану розвитку м. Одеси [Електронний ресурс]: Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1989 року № 37. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/
80. Конституція УРСР від 1919 р. // ЗУ УРСР. – 1919. – № 19. – Ст. 204
81. Положение о социалистическом землеустройстве и о мерах перехода к социалистическому земледелию: Постанова ВЦИК от 14 февраля 1919 г. // Собр. узаконений и распоряжений рабоч. и крестьян. правительства. СУ РСФСР (1917-1920). – 1919. – № 4. – Ст. 43.
82. О лечебных местностях общегосударственного значения: Декрет Совета Народных Комиссаров от 4 апреля 1919 г. // Декреты Советской власти. – Т. 5: 1 апреля – 31 июля 1919 г. – М., 1971. – С. 19-21.
83. О лечебных местностях общегосударственного значения: Декрет Совета Народных Комиссаров от 20 марта 1920 г. // Декреты Советской власти. – Т. 6. – М., 1971. – С. 120-123.
84. Об использовании Крыма для отдыха трудящихся: Декрет Совета Народных Комиссаров от 21 декабря 1920 г. // Декреты Советской власти. – Т. 6. – М., 1971. – С. 156-160.
85. О домах отдыха: Декрет Совета Народных Комиссаров от 13 мая 1921 г. // Декреты Советской власти. – Т. 6. – М., 1971. – С. 46-48.
86. Об утверждении основ земельного законодательства Союза ССР и союзных республик: Закон СССР от 13 декабря 1968 г. // Ведомости ВС СССР. – 1968. – № 51. – Ст. 485.
87. О неотложных мерах по защите берегов Черного моря от разрушения и рациональному использованию территорий курортов Черноморского побережья: Постановление Совета Министров СССР от 17.01.1969 г. № 40 // Свод законов СССР. – 1986. – Т. 3. – С. 159.
88. Основы законодательства СССР и союзных республик о здравоохранении: Закон СССР от 19 декабря 1969 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1969. – № 52. – Ст. 466.
89. Земельний кодекс УРСР від 08.07.70 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1970. – № 29. – Ст. 205.
90. О мерах по упорядочению застройки территорий курортов и зон отдыха и строительства санаторно-курортных учреждений и учреждений отдыха: Постановление Правительства Совета Министров СССР от 28 августа 1970 г. № 723 // Собрание постановлений СССР. – 1970. – № 16. – Ст. 126.
91. Об отнесении курортов Черноморского побережья Крыма к курортам общесоюзного значения: Постановление Совета Министров СССР от 28.08.1970 г. № 723 // Свод законов СССР. – 1970. – Т. 3. – С. 283.
92. Об отнесении к курортам республиканского значения курортов УССР: Постановление Совета Министров УССР от 29.12.1970 г. // Собрание постановлений УССР. – 1971. – № 1. – С. 21.
93. Про затвердження Положення о курортах: Постанова Совета Министров СССР от 05.09.1973 г. № 654 // Свод законов СССР. – 1989. – Т. 3. – С. 153.
94. О мерах по дальнейшему улучшению санаторно-курортного лечения и отдыха трудящихся и развитию сети здравниц профсоюзов: Постановление Совета Министров УРСР от 07.01.1982 г. № 7 // Собрание постановлений СССР. – 1982. – № 5. – Ст. 26.
95. Земельний кодекс України: Закон України від 13 березня 1992 року № 2196 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – Ст.354.

Матеріали судової практики

96. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.12.2003 року // Вісник Верховного суду України. – 2004. – № 2. – С. 37-42.
97. Постанова Пленуму Верховного суду України від 26 січня 1990 року № 1 «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» // Збірник постанов Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком, 1995. – № 1. – С. 6-9.
98. Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6 (46). – С. 22-28.
99. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2004 р. «Про звільнення від сплати земельного податку вітчизняних закладів охорони здоров’я незалежно від виду та організаційної форми їхньої діяльності» // Вісник Верховного суду України. – 2005. – № 3 (55). – С. 20-25.
100. Про деякі питання практики застосування ст. 12 Закону України «Про плату за землю» щодо сплати земельного податку санаторіями: Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 25.12.2002 р № 04-5/1491 // Вісник законодавства України. – 2003. – № 3. – С. 01.

Література:

101. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов: учеб. пособ. / [Бердников Е.С., Гавриш Н.С., Глотова Е.Д. и др.; под общ. ред. А.А. Погребного]; Одес. гос. юрид. акад. — Х.: Одиссей, 2000. — 367 с.
102. Аксененок Г.А. Земельное право / Г.А. Аксененок. – М.: Юридическая литература, 1972. – 232 с.
103. Аксененок Г.А. Земельные правоотношения в СССР / Г.А. Аксененок. – М.: Госюриздат, 1958. – 234 с.
104. Аксененок Г.А. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения / Г.А. Аксененок // Сельское хозяйство и право в СССР и Италии. – М., 1977. – С. 50-65.
105. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / В.І. Андрейцев. – К.: Знання, 2005. – 445 с.
106. Анисимов А.П. Земельно-правовая ответственность за нарушение правового режима земель поселений / А.П. Анисимов // Журнал российского права. – 2004. – № 2. – С. 21-30.
107. Аніщенко В.О. Моніторинг і охорона земель: навч. посіб. / В.О.Аніщенко, В.О. Боровий. – Чернігів, 2006. – 208 с.
108. Ахметов Р. Розвиток сфери послуг курортно-рекреаційної галузі Автономної Республіки Крим / Р. Ахметов // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 104-106.
109. Бабина Ю.В., Михайлова Н.Д. Методические основы определения экономической оценки особо охраняемых природных территорий по эффективности выполнения основных природоохран