ЗЕМЕЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Краткое описание

Юридичний інститут
Прикарпатського на¬ці¬о¬на¬ль¬ного університету
імені Василя Стефаника

На пра¬вах ру¬ко¬пи¬су

ДАНИЛІВ ВІТАЛІЙ ЯРОСЛАВОВИЧ

УДК 349.41: 361.115.71

ЗЕМЕЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Спе¬ці¬а¬ль¬ність 12.00.06 – зе¬ме¬ль¬не пра¬во; аг¬ра¬р¬не пра¬во;
еко¬ло¬гі¬ч¬не пра¬во; при¬ро¬до¬ре¬су¬р¬сне пра¬во

Ди¬се¬р¬та¬ція на здо¬бут¬тя на¬у¬ко¬во¬го сту¬пе¬ня
кандидата юри¬ди¬ч¬них на¬ук

На¬у¬ко¬вий керівник
Погрібний Олексій Олексійович,
доктор юри¬ди¬ч¬них на¬ук, професор

Івано-Франківськ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ …………………………………………….……...................

13
1.1. Розвиток наукових теорій щодо правової регламентації земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах …....................................
13
1.2. Земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах: поняття, характерні риси та їх структура …..………………..........................
22
1.3. Загальна характеристика правового статусу сільськогосподарських підприємств як учасників земельних правовідносин ………........................
47
Висновки до розділу 1 …………………………………………………........... 77
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ОКРЕМИХ ВИДАХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ….
86
2.1. Земельні правовідносини у фермерських господарствах та їх особливості …………………………..……………..………….........................
86
2.2. Характеристика земельних правовідносин у сільськогосподарських кооперативах …………………………………….…………………………..
114
2.3. Особливості правового регулювання земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах інших видів .……….………………
132
Висновки до розділу 2 …………………………………………………........... 142
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………....... 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..... 167

ВСТУП

Ак¬ту¬а¬ль¬ність те¬ми. України є великою аграрно-промисловою країною. Значну територію країни займають сільськогосподарські угіддя, землі сільськогосподарського призначення, що використовуються для вирощування сільськогосподарських культур, незамінних в життєдіяльності людини й суспільства.
У процесі виробництва сільськогосподарської продукції складається низка суспільних відносин, визначальними серед яких є відносини з використання земель сільськогосподарського призначення. Відносини, що виникають переважно за участю аграрних підприємств різних видів (фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств та ін.), будучи врегульованими нормами права (передусім земельного й аграрного), набувають форми земельних правовідносин. Зважаючи на те, що без участі названих підприємств земельні правовідносини в багатьох випадках виникнути не можуть, вивчення питань правового впорядкування цих відносин і їх сутності за участі таких підприємств має важливе значення.
Незважаючи на те, що земельні відносини в сільськогосподарських підприємствах регламентовано приписами Земельного кодексу України (далі – ЗК) від 25 жовтня 2001 р., № 2768-III, Законів України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р., № 973-IV, «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р., № 469/97-ВР та «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р., № 2114-XII, існує низка прогалин у їх правовому регулюванні. Залишаються невизначеними питання передачі земельних пайових внесків сільськогосподарським підприємствам їх членами, повернення вартості земельних паїв при припиненні в них членства. А земельні відносини, що складаються за участю аграрних господарських товариств, приватних (приватно-орендних), державних і комунальних сільськогосподарських підприємств спеціальної правової регламентації загалом ще й досі не зазнали. Більше того, ні теоретичні, ні практичні проблеми земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, їх правове регламентування ще не були предметом окремого самостійного комплексного наукового дослідження, а існуючі наукові праці торкаються лише окремих їх аспектів. Передусім у юридичній літературі бракує визначення самого поняття «земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах», характеристики елементів його складу. Зовсім не висвітленим до цього часу залишаються земельні правовідносини в аграрних господарських товариствах, приватних (приватно-орендних), державних і комунальних сільськогосподарських підприємствах.
Усе це свідчить про нагальну потребу комплексного вивчення правового регулювання земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах, з’ясування їх сутності, наведення визначення їх поняття, характеристики елементів складу цих правовідносин та їх аналізу в різних видах аграрних підприємств, що вказує на актуальність теми даної дисертаційної роботи.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження послужили вітчизняні й зарубіжні наукові джерела з теорії права, земельного, аграрного (колгоспного, сільськогосподарського), господарського, цивільного права та інших галузей правової науки. Ідеться про праці таких учених, як Т.Є. Абова, Г.О. Аксеньонок, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, Т.С. Бакуніна, Г.М. Беженар, Г.Ю. Бистров, А.І. Бобильов, Р.Д. Боголєпов, Л.О. Бондар, М.Я. Ващишин, М.М. Веденін, О.А. Вівчаренко, О.М. Вінник, Н.В. Гавриш, Я.З. Гаєцька-Колотило, О.А. Галиновська, О.В. Гафурова, А.П. Гетьман, О.В. Глотова, В.Г. Гончаренко, В.К. Гуревський, Л.І. Дембо, А.І. Денисов, М.С. Долинська, С.Ф. Домбровський, В.М. Єрмоленко, В.П. Жушман, О.С. Йоффе, І.А. Іконицька, Н.В. Ільків (Ільницька), І.І. Каракаш, Т.О. Коваленко, Д.В. Ковальський, М. І. Ко¬зир, О.В. Конишева, В.М. Кравчук, Г.С. Корнієнко, М.І. Краснов, П.Ф. Кулинич, І.М. Кучеренко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, С.І. Марченко, В.М. Масін, В.В. Медведчук, О.Л. Мініна, В.І. Назаренко, В.В. Носік, М.І. Палладіна, І.Ф. Панкратов, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, Т.П. Проценко, Л.В. Ригалова, О.А. Рускол, В.І. Семчик, А.М. Статівка, М.В. Сторожев, Н.І. Титова, О.М. Туєва, В.Ю. Уркевич, В.В. Устюкова, В.І. Федорович, О.М. Турубінер, Р.Й. Халфіна, М.Д. Шаргородский, М.В. Шульга, В.З. Янчук та ін.
Емпіричну основу даної роботи склали земельне, аграрне, господарське, цивільне вітчизняне законодавство, норми якого врегульовують земельні відносини в сільськогосподарських підприємствах, а також законодавство інших країн. Була врахована і практика застосування чинного законодавства України при регламентуванні земельних та аграрних відносин.
Зв’я¬зок ро¬бо¬ти з на¬у¬ко¬ви¬ми про¬гра¬ма¬ми, планами, темами. Тема дисертації відповідає основним напрямам державної політики України у сфері регулювання земельних та аграрних відносин в сучасних умовах. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Проведене дисертаційне дослідження за тематикою відповідає спеціальності 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право.
Ме¬та й завдання до¬слі¬джен¬ня. Мета дисертаційного дослідження – навести комплексну характеристику земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах і на цьому підґрунті сформулювати доктринальні висновки, а також опрацювати рекомендації по вдосконаленню правового регулювання суспільних відносин з використання земель сільськогосподарськими підприємствами та застосуванню результатів дослідження в теорії земельного, аграрного права та інших галузях правової науки, в законотворчості, правовій освіті, тощо.
Завдання даного дослідження зумовлені його метою, а їх сутність полягає в наступному:
– з’ясувати теоретичні і практичні проблеми земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах;
– прослідкувати розвиток наукових положень щодо правової регламентації земельних відносин за участю сільськогосподарських підприємств і земельних правовідносин у самих сільськогосподарських підприємствах;
– провести аналітичний огляд наукових джерел як необхідного підґрунтя для подальшого доктринального аналізу досліджуваної тематики;
– визначити поняття «земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах», з’ясувати їх характерні риси й ознаки;
– навести характеристику елементів складу земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах;
– уточнити юридичні характеристики правового статусу сільськогосподарських підприємств як суб’єктів (учасників) земельних правовідносин;
– охарактеризувати земельні правовідносини, що складаються за участю рідних видів сільськогосподарських підприємств: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, аграрних господарських товариств, приватних (приватно-орендних), державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, колективних сільськогосподарських підприємств;
– сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації по вдосконаленню земельного й аграрного законодавства України.
Об’¬єк¬том до¬слі¬джен¬ня виступають врегульовані нормами права суспільні відносини з використання сільськогосподарськими підприємствами земель і земельних ділянок при виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці й реалізації.
Пред¬ме¬том до¬слі¬джен¬ня є сукупність приписів законодавства України, що унормовують суспільні відносини з використання сільськогосподарськими підприємствами земель, практика їх застосування, земельне й аграрне законодавство зарубіжних країн, те¬о¬ре¬ти¬ч¬ні на¬у¬ко¬ві підходи, доктринальні ідеї щодо земельних правовідносин у таких підприємствах.
Ме¬то¬ди до¬слі¬джен¬ня. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: матеріалістичної діалектики, історичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм та ін.
Загальнонауковий діалектичний метод послужив методологічною основою всього дисертаційного дослідження, історичний метод дозволив прослідкувати зміну наукових теорій щодо земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, розвиток законодавства, яким унормовувались у різні часи відносини з використання аграрними підприємствами земель і земельних ділянок. За допомогою формально-логічного методу сформульовані такі поняття, як «земельні правовідносини», «земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах», «земельний пайовий внесок». Порівняльно-правовий допоміг співставити окремі положення законодавства України й таких держав, як Російська Федерація, Німеччина, Чехословаччина, в царині правового регулювання земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах. Системно-структурний став у нагоді при здійсненні поділу земельних правовідносин, що складаються в різних сільськогосподарських підприємствах (зокрема, у фермерських господарствах і сільськогосподарських кооперативах) на відповідні види. Метод тлумачення правових норм застосовано при з’ясуванні змісту окремих приписів земельного й аграрного законодавства щодо передачі й повернення земельних пайових внесків сільськогосподарським підприємствам.
На¬у¬ко¬ва но¬ви¬з¬на одержаних результатів полягає в комплексній характеристиці земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, яка була проведена в земельно-правовій та аграрно-правовій науці вперше, наслідком чого стало обґрунтування існування комплексного міжгалузевого правового інституту земельного й аграрного права щодо регламентування земельних відносин у таких підприємствах.
У дисертації вперше обґрунтовані такі наукові положення й висновки, що виносяться на захист:
1. Основними ознаками, характерними рисами земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах виступають: урегульованість їх нормами земельного й аграрного права, виникнення їх з приводу, як правило, земель і земельних ділянок сільськогосподарського призначення, обов’язкова участь у них сільськогосподарських підприємств, їх членів (а в деяких випадках – і найманих працівників та органів управління названих підприємств), існування таких специфічних підстав їх виникнення (зміни, припинення), як внесення земельних ділянок до статутного фонду юридичних осіб їх засновниками й передача сільськогосподарським підприємствам земельних ділянок як пайових внесків їх членами.
2. Визначається конструкція «земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах», під якими пропонується розуміти врегульовані нормами земельного й аграрного права суспільні відносини, що виникають з приводу земель (переважно сільськогосподарського призначення), земельних ділянок, прав на них і на земельні частки (паї) між сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, їх членами та іншими суб’єктами на підставі специфічних юридичних фактів, змістом яких є взаємозумовлені права й обов’язки їх учасників.
3. Пропонується висновок, що наявні норми законодавства України в частині регламентування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах становлять комплексний правовий інститут земельного й аграрного права, який має міжгалузевий характер, оскільки поєднує в собі норми як земельного, так і аграрного права.
4. Оскільки професійний відбір з питань створення фермерських господарств провадиться лише у разі отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель державної або комунальної власності, то в разі одержання в спадщину земельної ділянки для ведення фермерського господарства проходити такий професійній відбір потреби немає.
5. Тлумачиться поняття «земельний пайовий внесок», під яким пропонується розуміти внесок засновника (члена) сільськогосподарського кооперативу у створення й розвиток останнього, що здійснюється шляхом передачі такому кооперативу земельної ділянки, прав на неї (права користування земельною ділянкою, права на земельну частку (пай).
6. У зв’язку з тим, що нова редакція ч. 2 ст. 126 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо її відчуження, укладеною в порядку, встановленому законом, то й право власності сільськогосподарського кооперативу на передану йому як земельний пайовий внесок земельну ділянку буде посвідчуватися відповідною угодою, укладеною між сільськогосподарським кооперативом та його членом.
7. Пропонується внести зміни (доповнення) до законодавства України:
– у Законі України «Про фермерське господарство» викласти в новій редакції: (а) ч. 1 ст. 5 – щодо права на створення фермерського господарства та проходження професійного відбору; (б) ч. 1 ст. 8 – стосовно встановлення терміну, в який має бути здійснена державна реєстрацію фермерського господарства; (в) ст. 12 – щодо складу земель фермерського господарства;
– у Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» викласти в новій редакції: (а) ч. 2 ст. 20 – щодо підстав набуття кооперативом прав на землю; (б) ч. 2 ст. 25 – стосовно спадкування права на пай; доповнити Закон новою ст. 251 «Повернення земельних паїв» – щодо підстав і порядку повернення земельних паїв;
– у Законі України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» викласти ч. 1 ст. 10 в новій редакції – стосовно уточнення правових підстав належності земель колективному сільськогосподарському підприємству.
Удосконалено (а) дефініцію поняття «земельні правовідносини», (б) класифікацію земельних правовідносин у фермерських господарствах і сільськогосподарських кооперативах, (в) інші наукові положення.
Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації стосовно: (а) елементів категорії «земельні правовідносини» (їх об’єктів, суб’єктів (учасників), юридичного змісту й підстав виникнення, зміни й припинення); (б) специфіки елементів складу цих правовідносин у сільськогосподарських підприємствах; (в) спеціальної аграрної правосуб’єктності сільськогосподарських підприємств, що має комплексний характер; (г) узагальнюючих і констатуючих ознак сільськогосподарських підприємств; (д) елементів земельних правовідносин, що виникають при отриманні земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної чи комунальної власності; (е) розуміння змісту п. «б» ч. 2 ст. 31 ЗК України й п. «б» ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство»; (є) права на отримання частини земельної ділянки фермерського господарства при припиненні членства в такому господарстві; (ж) сутності зобов’язальних земельних правовідносин, що складаються між сільськогосподарським кооперативом та його членом, змісту права на пай; (з) земельних правовідносин, що можуть складатися в сільськогосподарських господарських товариствах (при передачі їх засновниками (учасниками) земельних ділянок та прав на них як вкладів до статутного (складеного) капіталу та при припиненні участі в них); (и) специфіки земельних правовідносин, що виникають у державних і комунальних сільськогосподарських підприємствах та ін.
Прак¬ти¬ч¬не зна¬чен¬ня одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення, пропозиції й рекомендації є певним внеском у теорію земельного й аграрного права і можуть бути використані при вдосконаленні земельного й аграрного законодавства України, зокрема, ЗК України, Законів України «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Деякі положення, викладені в роботі, є дискусійними й можуть послужити підґрунтям для подальших наукових розробок.
Положення й висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – в процесі подальшого розроблення питань земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, проблем земельного й аграрного права в цілому;
– у правотворчості – при опрацюванні проектів нормативно-правових актів, проведенні систематизації земельного й аграрного законодавства, а також для забезпечення ефективної реалізації норм земельного й аграрного права;
– у навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти – при підготовці учбових програм, відповідних спецкурсів, написанні підручників і навчальних посібників з курсів «Земельне право» й «Аграрне право», у викладанні навчальних дисциплін, у науково-дослідницькій роботі студентів.
Ап¬ро¬ба¬ція ре¬зуль¬та¬тів ди¬се¬р¬та¬ці¬ї. Положення дисертації обговорювалися й були схвалені на засіданнях кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Висновки й рекомендації з проблем земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах відображені в опублікованих статтях, тезах доповідей і наукових повідомлень.
Окремі положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: «Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі» (м. Харків, 21 травня 2009 р.); «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (м. Київ, 30-31 жовтня 2009 р.); «Юридична осінь 2009 р.» (м. Харків, 13 листопада 2009 р.); «Правова політика Української держави», присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ, 19-20 лютого 2010 р.).
Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в 4-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого Вищою атестаційною комісією України, а також у матеріалах і тезах виступів на 4-х наукових конференціях.
Структура роботи зумовлена метою, завданням, об’єктом і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, 2-х розділів, що містять 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 188 сторінок, з яких основного тексту – 166 сторінок. Список використаних джерел налічує 192 найменування й займає 22 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити нижченаведені висновки.
1. У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у проведені комплексного аналізу земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах. Питання функціонування відносин суспільних з використання сільськогосподарськими підприємствами земель при здійсненні ними господарської діяльності, відносин земельних у сільськогосподарських підприємствах хоча й урегульовані приписами земельного й аграрного законодавства України, проте недостатньо. До того ж, порушені проблеми ще не були предметом окремого самостійного комплексного наукового дослідження.
2. Загальнонауковий діалектичний метод послужив методологічним підґрунтям усього дисертаційного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати зміну наукових теорій щодо земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, розвиток законодавства, яким у різні часи унормовувалися відносини з використання аграрними підприємствами земель (земельних ділянок). За допомогою формально-логічного методу сформульовані такі поняття, як «земельні правовідносини», «земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах», «земельний пайовий внесок» тощо. Порівняльно-правовий допоміг співставити окремі положення законодавства України з зарубіжних держав, зокрема Російської Федерації, Німеччини, Чехословаччини, в царині правового регулювання земельних відносин у досліджуваних підприємствах. Системно-структурний метод став у нагоді при поділі земельних правовідносин, що складаються у таких сільськогосподарських підприємствах, як фермерські господарства і сільськогосподарські кооперативи, на відповідні види. Методом тлумачення правових норм дисертант оперував при з’ясуванні змісту окремих приписів земельного й аграрного законодавства, в основному щодо регламентування передачі й повернення земельних пайових внесків сільськогосподарськими підприємствами.
3. До сьогодення в юридичній літературі конструкція «земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах» не була предметом наукового аналізу, як і не досліджено ні їх сутності, ні елементів складу. Щодо учасників названих земельних правовідносин, то недостатньо вивченими залишаються статус аграрних господарських товариств, а також сутність приватних, державних і комунальних сільськогосподарських підприємств.
Потребують додаткового опрацювання правові питання оформлення передачі земельних пайових внесків фермерським господарствам і сільськогосподарським кооперативам їх членами, повернення земельних паїв при припиненні членства та ін.
Також не аналізувалися науковцями земельні правовідносини в колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських господарських товариствах, приватних (приватно-орендних), державних і комунальних сільськогосподарських підприємствах.
4. Категорія «земельні правовідносини» конструюється за допомогою поєднання елементів її складу. Об’єктами земельних правовідносин виступають землі в межах території України, земельні ділянки, права на них і на земельні частки (паї). До прав на земельні ділянки належать права: (а) власності на землю, (б) користування нею (постійне користування і право оренди земельної ділянки), (в) земельного сервітуту, (г) користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, (д) оренди землі.
Суб’єктами (учасниками), між якими виникають земельні правовідносини, є особи, яким притаманна спеціальна земельна правосуб’єктність, що складається із земельної правоздатності й земельної дієздатності. Такою властивістю мають володіти всі суб’єкти земельних правовідносин, у тому числі й відповідні сільськогосподарські підприємства.
Юридичним змістом земельних правовідносин є права й обов’язки їх учасників щодо використання й охорони земель.
Юридичними фактами, що викликають до життя земельні правовідносини, виступають: (а) придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; (б) безоплатна їх передача із земель державної й комунальної власності; (в) приватизація земельних ділянок, що були раніше надані в користування; (г) прийняття спадщини; (д) виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); (е) внесення земельних ділянок до статутного фонду юридичних осіб їх засновниками; (є) надання таких ділянок у постійне користування; (ж) укладення договорів оренди землі, про встановлення земельного сервітуту, про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або ж для забудови та ін.
5. Пропонується земельні правовідносини визначати як урегульовані нормами земельного права суспільні відносини, що виникають з приводу конкретного об’єкта – земель, земельних ділянок, прав на них і на земельні частки (паї) між суб’єктами – органами державної влади й органами місцевого самоврядування, юридичними й фізичними особами на підставі визначеного юридичного факту – придбання земельної ділянки за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни чи іншими цивільно-правовими угодами, безоплатна передача із земель державної і комунальної власності, приватизація земельної ділянки, прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), внесення земельних ділянок до статутного фонду юридичних осіб їх засновниками тощо, змістом яких є взаємозумовлені права й обов’язки їх учасників.
6. Елементи складу земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах характеризуються певною специфікою.
Об’єктами цих правовідносин за участю сільськогосподарських підприємств можуть виступати землі, земельні ділянки, права на них і на земельні частки (паї). Юридичні зв’язки в аграрних підприємствах і за їх участі складаються переважно щодо земель сільськогосподарського призначення, відповідних земельних ділянок, що використовуються як основний засіб виробництва в господарській діяльності сільськогосподарських підприємств.
Суб’єктами (учасниками) земельних правовідносин можуть бути як сільськогосподарські підприємства (юридичні особи) – фермерські господарства, приватні (приватно-орендні) сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, державні сільськогосподарські підприємства, так й їх члени, а в деяких випадках – і наймані працівники та органи управління таких підприємств.
Юридичний зміст земельних правовідносин в сільськогосподарських підприємствах – це суб’єктивні права й обов’язки їх учасників.
Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах: (а) придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; (б) безоплатна передача їх із земель державної або комунальної власності; (в) приватизація земельних ділянок; (г) прийняття спадщини; (д) виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); (е) надання земельних ділянок у постійне користування; (є) укладення договорів оренди землі, про встановлення земельного сервітуту, про надання право користування земельною ділянкою в користування для сільськогосподарських потреб. Проте характерними саме для земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах виступають такі юридичні факти, як внесення земельних ділянок до статутного фонду юридичних осіб їх засновниками й передача їх сільськогосподарським підприємствам як пайових внесків членами останніх.
7. Земельні правовідносини в сільськогосподарських підприємствах визначаються як урегульовані нормами земельного й аграрного права суспільні відносини, що виникають з приводу конкретного об’єкта – земель (переважно сільськогосподарського призначення), земельних ділянок, прав на них і на земельні частки (паї) між суб’єктами – органами державної влади й органами місцевого самоврядування, сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, їх членами, а в деяких випадках – і найманими працівниками й органами управління названих підприємств, юридичними й фізичними особами на підставі визначеного юридичного факту: (а) придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; (б) безоплатна передача їх із земель державної чи комунальної власності; (в) приватизація земельних ділянок; (г) прийняття спадщини; (д) виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю); (є) внесення земельних ділянок до статутного фонду юридичних осіб їх засновниками; (є) передача сільськогосподарським підприємствам земельних ділянок як пайових внесків їх членами тощо, змістом яких є взаємозумовлені права й обов’язки їх учасників.
8. Характерні ознаки земельних правовідносин у сільськогосподарських підприємствах: (а) урегульованість їх нормами земельного й аграрного права; (б) виникнення їх з приводу, як правило, земель, земельних ділянок сільськогосподарського призначення; (в) обов’язкова участь у них сільськогосподарських підприємств, їх членів, а в деяких випадках – і найманих працівників та органів управління названих підприємств; (г) існування таких специфічних підстав їх виникнення (зміни, припинення), як внесення земельних ділянок до статутного фонду юридичних осіб їх засновниками й передача сільськогосподарським підприємствам їх членами земельних ділянок як пайових внесків.
9. Земельними правовідносинами в сільськогосподарських підприємствах у вузькому розумінні пропонується вважати врегульовані нормами земельного й аграрного права суспільні відносини, що виникають з приводу земель (переважно сільськогосподарського призначення), земельних ділянок, прав на них, права на земельні частки (паї) між сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, їх членами та іншими суб’єктами на підставі специфічних юридичних фактів, змістом яких є взаємозумовлені права й обов’язки їх учасників.
10. Існуючі норми законодавства України стосовно регламентування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах становлять комплексний міжгалузевий правовий інститут земельного й аграрного права, який поєднує в собі норми названих галузей права.
11. Сільськогосподарським підприємствам властива спеціальна аграрна правосуб’єктність, що має комплексний характер. Це означає, що вони повинні володіти правами й нести обов’язки цивільного, майнового, господарського, земельного і трудового спрямування.
Узагальнюючі ознаки сільськогосподарського підприємства: (а) наявність статусу юридичної особи; (б) здійснення сільськогосподарської діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації; (в) використання у своїй діяльності земель сільськогосподарського призначення, наявність сільськогосподарських угідь; (г) здійснення сільськогосподарської діяльності як основної – не менше 75% від загального обсягу діяльності. Констатуючими ознаками такого підприємства виступають все ж таки наявність статусу юридичної особи і здійснення сільськогосподарської діяльності як основної – з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації. Усі інші наведені ознаки є похідними від такої, як «здійснення сільськогосподарської діяльності».
12. Аграрними підприємствами, для яких земельні правовідносини є визначальними, є фермерські господарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи й колективні сільськогосподарські підприємства. Без існування відносин щодо використання земель сільськогосподарського призначення усі вони виникнути й функціонувати просто не можуть.
Щодо інших організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств – сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, аграрних господарських товариств, приватних (приватно-орендних), державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, – то в їх правовому статусі можуть бути наявні земельно-правові елементи (земельна правосуб’єктність) у тому разі, якщо вони виступатимуть учасниками відповідних земельних правовідносин. Проте ці елементи (земельна правосуб’єктність та участь у земельних правовідносинах) не є необхідними, бо в кожному конкретному випадку вони можуть існувати або ж ні.
13. Земельні правовідносини у фермерських господарствах доцільно поділяти на 2 великі групи: ті, що виникають при створенні такого господарства, й ті, які складаються при його функціонуванні вже після державної реєстрації. Критерієм для такого поділу є характер цих правовідносин, а також їх суб’єктний склад.
14. Учасниками земельних правовідносин, пов’язаних з отриманням земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для ведення фермерського господарства, виступають фізична особа, яка виявила бажання заснувати фермерське господарство, і відповідний орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Об’єктом названих правовідносин є земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Змістом земельних правовідносин, що виникають при створенні такого господарства, є права й обов’язки їх учасників: (а) право громадянина вимагати розгляду його заяви про надання (передачу) земельної ділянки; (б) право на відкликання відповідної заяви тощо; (в) обов’язок органу державної виконавчої влади або органу місцевого самоврядування розглянути в місячний строк подану заяву; (г) обов’язок передати земельні ділянки для ведення фермерського господарства громадянам України у власність або ж надати їх в оренду та ін. Підставою виникнення розглядуваних правовідносин є юридичний факт подання фізичною особою заяви про надання (передачу) земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Припиняються вони з наданням (передачею) останньої конкретній фізичній особі й оформленням нею документа, що посвідчує право на цю ділянку.
15. Для ведення фермерського господарства фізичні особи можуть використовувати не лише земельні ділянки, отримані у власність або передані в оренду із земель державної чи комунальної власності, а й придбані ними в інших осіб на підставі цивільно-правових угод. Не виключається також і варіант проведення фермерського господарювання на орендованих у приватних власників землях. Проходження професійного відбору з питань створення фермерського господарства має бути обов’язковим лише у випадку претендування громадянином на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної чи комунальної власності.
16. Пропонується викласти ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» в новій редакції: «Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання створити фермерське господарство та має у власності (в оренді) земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Громадянин, який виявив бажання отримати для ведення фермерського господарства земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності, повинен пройти професійний відбір на право створення фермерського господарства».
17. Оскільки ч. 1 ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» не враховує останні новели в земельному законодавстві України щодо документів, які посвідчують право на земельну ділянку, рекомендується викласти ч. 1 ст. 8 цього Закону в новій редакції: «Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину або укладення цивільно-правової угоди щодо відчуження земельної ділянки чи договору оренди земельної ділянки та державної реєстрації прав на землю, фермерське господарство підлягає державній реєстрації, яка має бути проведена у тридцятиденний строк з моменту державної реєстрації прав на землю».
18. З приводу розуміння змісту п. «б» ч. 2 ст. 31 ЗК України й п. «б» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» стосовно того, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам – членам такого господарства на праві приватної власності, і змісту ч. 2 ст. 12 цього ж Закону, відповідно до якої «права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство» відзначається, що дістав подальшого обґрунтування підхід до цього питання, згідно з яким пропонується передача земельних ділянок фермерському господарству його членами як пайових внесків, наслідком чого й буде виникнення у відповідної особи права на земельний пай, оскільки він дозволить як гарантувати набуття фермерським господарством потрібних йому для господарської діяльності земель, так і захистити права його членів на землю.
19. Запропоновано наступну нову редакцію ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство»:
«1. Землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, (а) що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, і (б) яка використовується фермерським господарством на умовах оренди.
2. Фермерське господарство може використовувати земельні ділянки своїх членів на умовах оренди або ж після передачі їх господарству як пайовий внесок». Із ч. 1 ст. 31 ЗК України пропонується виключити п. «б», у зв’язку із чим п. «в» слід вважати п. «б».
20. Установлена ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» заборона поділу в разі спадкування земельної ділянки, яка використовується для ведення фермерського господарства, хоча й створює розрив у правовому регулюванні відносин щодо спадкування землі й майна фермерського господарства, проте враховує специфіку аграрного фермерського господарювання.
Оскільки професійний відбір з питань створення фермерських господарств провадиться лише при отриманні земельної ділянки для фермерського господарювання із земель державної чи комунальної власності, то у випадку отримання у спадщину земельної ділянки проходити зазначений професійній відбір потреби немає.
21. Земельні правовідносини у фермерському господарстві припиняються з припиненням прав (власності, користування) на земельну ділянку, яка використовується для ведення такого господарства. Також припиняються правовідносини у фермерському господарстві з припиненням членства в ньому відповідних осіб. Адже згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство» член такого господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або припиненні членства в ньому. Зважаючи на те, що до майна такого господарства входять і земельні ділянки, передані його членами, то з припиненням членства в ньому особа вправі вимагати отримання частки земельної ділянки цього господарства. Розмір відповідної земельної ділянки, яку має отримати колишній член господарства, повинен визначатися з урахуванням розміру його земельного пайового внеску, участі в господарюванні й затверджуватись усіма членами господарства.
22. Окрім земельних правовідносин, які пов’язані зі вступом до сільськогосподарського кооперативу і які виникають при виході з його членів, рекомендується виділяти й інші групи правовідносин у таких об’єднаннях: (а) правовідносини, пов’язані з передачею земель як пайових внесків засновниками сільськогосподарського кооперативу; (б) правовідносини щодо реалізації сільськогосподарським кооперативом належного йому права власності на земельні ділянки та їх оренди.
23. Земельний пайовий внесок надходить у власність сільськогосподарського кооперативу. Якщо ж ідеться про оренду землі, то між кооперативом і відповідною особою виникають орендні земельні правовідносини. Названі правовідносини слід розмежовувати, оскільки вони мають відмінну правову природу й урегульовуються різними приписами законодавства України.
24. Як земельний пайовий внесок майбутні члени сільськогосподарського кооперативу можуть передавати останньому не лише земельні ділянки, а й права на них – користування ними, право на земельну частку (пай). Адже приписи законодавства України таку можливість не обмежують, а п. 2 ст. 100 ГК України безпосередньо передбачає її.
Запропоновано нову редакцію ч. 2 ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»: «Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до Земельного кодексу України. Засновники та члени кооперативу також можуть передавати як пайовий внесок права на земельну ділянку (право користування земельною ділянкою, право на земельну частку (пай))».
25. Поняття «земельний пайовий внесок» визначається як внесок засновника (члена) сільськогосподарського кооперативу у створення й розвиток останнього, який здійснюється шляхом передачі такому кооперативу земельної ділянки і прав на неї – користування нею, права на земельну частку (пай).
26. З урахуванням новел земельного законодавства України після передачі земельного пайового внеску сільськогосподарському кооперативу потреби у видачі йому державного акта на право власності на землю немає. Зважаючи на те, що згідно з новою редакцією ч. 2 ст. 126 ЗК України, яка встановлює, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж і цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження такої ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, то й право власності сільськогосподарського кооперативу на передану йому як земельний пайовий внесок цю землю посвідчуватиметься відповідною угодою, укладеною між сільськогосподарським кооперативом та його членом.
27. Сутність зобов’язальних земельних правовідносин, що складаються між сільськогосподарським кооперативом і його членом, розкриваються через таку правову категорію, як «право на пай», змістом якого є передусім право вимоги особи до сільськогосподарського кооперативу повернути земельний пай при припиненні членства в останньому. Право власності на відповідну земельну ділянку особа набуває тільки після припинення членства в кооперативі й повернення йому ділянки.
28. Оскільки право власності на пай «спадковим» (як це зазначено в ч. 2 ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») бути не може, бо права власності у фізичної особи як члена кооперативу просто не існує, оскільки воно вже належить сільськогосподарському кооперативу, запропоновано нову редакцію ч. 2 ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»: «Право членів кооперативу – фізичних осіб на пай є спадковим».
29. З урахуванням особливої ролі землі як основного засобу виробництва на селі й необхідність чіткого врегулювання порядку виходу із сільськогосподарського кооперативу його члена з належною йому земельною ділянкою рекомендується доповнити Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» новою статтею 251 під назвою «Повернення земельних паїв» такого змісту:
«1. У разі припинення членства в кооперативі фізична чи юридична особа має право на отримання земельного паю в натурі у вигляді земельної ділянки, права користування нею чи права на земельну частку (пай). Форма повернення земельного паю залежить від форми земельного пайового внеску, який передавався відповідною особою при вступі до кооперативу.
2. Розмір земельної ділянки, що видається в рахунок земельного паю, визначається з урахуванням розміру земельної ділянки, яка передавалася як пайовий внесок членом кооперативу, що виходить, його додаткових земельних пайових внесків й вартості гектара землі відповідно до якої земельна ділянка передавалася як пайовий внесок. Розмір цієї земельної ділянки, як правило, не може перевищувати розміру ділянки, яка була передана відповідної особою при вступі до кооперативу.
3. В рахунок земельного паю видається земельна ділянка, як правило, такого ж цільового призначення як і земельна ділянка, яка передавалася як пайовий внесок.
4. У разі неможливості повернення в натурі земельного паю кооператив має компенсувати відповідній особі його вартість (в грошовій, майновій формі)».
30. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть набувати земельні ділянки у власність на підставах, аналогічних для сільськогосподарських кооперативів. Адже як і в них, у колективних підприємствах також існує інститут членства й можливість передачі їх членами (засновниками) земельних пайових внесків. Такі земельні пайові внески можуть передаватися у виді як земельних ділянок, так і прав на них, – права користування земельною ділянкою і права на земельну частку (пай).
Зважаючи на недосконалість чинної редакції ч. 1 ст. 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» пропонується викласти її в новій редакції: «Землі можуть належати підприємству на праві власності або ж перебувати у його користуванні на умовах оренди», яка враховує всі новели чинного земельного й аграрного законодавства України.
31. Земельні правовідносини в сільськогосподарських господарських товариствах можуть складатися насамперед при передачі засновниками й учасниками таких товариств земельних ділянок і прав на них як внесків до статутного (складеного) капіталу цих господарюючих суб’єктів. Ця передача має здійснюватися згідно з ч. 1 ст. 132 ЗК України на підставі угоди про перехід права власності, яка повинна бути укладена в письмовій формі й посвідчена нотаріально. З моменту передачі земельної ділянки як земельного внеску у товариства виникає право власності на відповідну земельну ділянку. А його засновник (учасник) в результаті передачі ним названого земельного внеску набуває корпоративних прав.
При припиненні участі особи в господарському товаристві між ними можуть виникати правовідносини з повернення земельної ділянки. Але це не є обов’язковим і беззаперечним, оскільки законодавством України колишньому учасникові господарського товариства повернення в натурі переданого ним при вступі земельного внеску не гарантується. Це можливо виключно за згодою інших учасників об’єднання й за умови наявності в нього відповідної земельної ділянки. З моменту отримання ділянки від товариства колишній учасник товариства набуває права власності на неї й може використовувати її на власний розсуд як власник.
32. Певну специфіку мають земельні правовідносини, що виникають в державних і комунальних сільськогосподарських підприємствах. Ідеться про те, що цим сільськогосподарським підприємствам земельні ділянки можуть бути надані в постійне користування відповідно до положень ЗК України. Окрім цього, такі сільськогосподарські підприємства вправі придбавати потрібні їм землі за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами або ж отримувати їх у користування на підставі договору оренди. Проте внаслідок укладення державним чи комунальним сільськогосподарським підприємством названих цивільно-правових угод придбана земельна ділянка надійде в державну або комунальну власність.
33. Що стосується всіх сільськогосподарських підприємств (окрім фермерських господарств), то чинне земельне й аграрне законодавство України не гарантує безумовного отримання ними земель, потрібних їм для сільськогосподарської діяльності.
34. Загальним висновком, отриманим унаслідок проведеного наукового дослідження, є потреба в доопрацюванні земельного й аграрного законодавства України щодо врегулювання земельних відносин у розглядуваних сільськогосподарських підприємствах.
35. Сформульовані висновки є певним внеском у теорію земельного й аграрного права і можуть бути використані при вдосконаленні земельного та аграрного законодавства України, зокрема ЗК України, Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство» й «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Положення й висновки дисертації також можуть бути використані в науково-дослідницькій і правотворчій сферах, у навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Денисов А. И. Теория государства и права: [учеб.] / А.И. Денисов. – М.: Госюриздат, 1948. – 532 с.
2. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1949. – 144 с.
3. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском об¬щес-тве / Н. Г. Александров. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
4. Алексеев С. С. Государство и право / С. С. Алексеев: [начальн. курс]. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Юрид. лит., 1996. – 192 с.
5. Бобылев А. И. Теоретические проблемы правового регулирования / А. И. Бобылев // Право и политика. – 2002. – № 8. – С. 10-16.
6. Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. – М.: Госюриздат, 1961. – 384 с.
7. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении / Р. О. Халфина. – М.: Юрид. лит., 1974. – 352 с.
8. Земельне право: [підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В. І. Семчик, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга. – К.: Вид. дім „Ін Юре”, 2008. – 600 с.
9. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях / М. В. Шульга. – Харьков: Консум, 1998. – 224 с.
10. Правові основи майнових і земельних відносин: [навч. посіб.]; за заг. ред. В. М. Єрмоленка. – К.: Магістр-ХХІ ст., 2006. – 384 с.
11. Носік В. В. Право власності на землю Українського народу: [монографія]. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
12. Ващишин М. Я. Земельні правовідносини у селянських (фермерських) господарствах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право» / М. Я. Ващишин / Львів. нац. ун-т. – Л., 2000. – 20 с.
13. Ващишин М. Я. Поняття земельних відносин, проблеми їх законодавчої регламентації / М. Я. Ващишин // Науковий вісник Університету «Львівський Ставропігіон»: серія юридична. – Л.: Вид-во ун-ту «Львівський Ставропігіон», 2008. – Вип. І. – С. 37-51.
14. Рыгалова Л. В. Аграрное право: [учеб пособ. для студ. сред. спец. учеб. завед.] / Л. В. Рыгалова. – М.: Изд. центр «Академія», 2002. – 240 с.
15. Аксененок Г. А. Земельные правоотношения в СССР / Г. А. Аксененок. – М.: Госюриздат, 1958. – 424 с.
16. Боголепов Р. Д. Советское земельное право [учеб.] / Боголепов Р. Д., Бороданов Н. М., Рускол А. А. – М.: Госюриздат, 1965. – 338 с.
17. Турубинер А. М. Вопросы теории колхозного права / А. М. Турубинер. – М.: Госюриздат, 1961. – 179 с.
18. Ковальський Д.В. Земельно-процесуальні правовідносини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право» / Д.В. Ковальський / Нац. юрид. акад. України. – Х., 2006. – 20 с.
19. Андрейцев В. І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: [навч.- практ. посіб.] / В. І. Андрейцев. – К.: Істина, 1999. – 320 с.
20. Земельне право України: [підруч.] / за ред. О. О. Погрібного та І. І. Каракаша. – К.: Істина, 2003. – 448 с.
21. Гуревський В. К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / В. К. Гуревський / ІДП НАН України. – К., 1999. – 17 с.
22. Ільницька Н. В. Оренда земель сільськогосподарського призначення: правові аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / Н. В. Ільницька / ІДП НАН України. – К., 2001. – 19 с.
23. Гавриш Н. С. Правова охорона ґрунтів в Україні: [монографія] / Н. С. Гавриш. – О.: Одес. нац. юрид. акад., 2008. – 228 с.
24. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України: [наук.-навч. посіб.] / за ред. Н. І. Титової. – Л.: ПАІС, 2005. – 368 с.
25. Єрмоленко В. Земельні ресурси в майновому обороті / В. Єрмоленко // Право України. – 2004. – № 6. – С. 43-46.
26. Єрмоленко В. М. Теоретичні проблеми аграрних майнових правовідносин: [монографія] / В. М. Єрмоленко. – К.: Магістр-ХХІ ст., 2008. – 188 с.
27. Земельне право України: [підручник] / за ред. М. В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
28. Глотова О. В. Правове регулювання угод із земельними ділянками в Україні: [монографія] / О. В. Глотова. – О.: Фенікс, 2008. – 256 с.
29. Баран О. Права на земельну ділянку як самостійний об’єкт земельних правовідносин / О. Баран // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матер. ХІІІ регіон. наук.-практ. конф. (Львів, 8-9 лют. 2007 р.). – Л.: Юрид. фак. Львів. нац. ун-ту, 2007. – С. 370-372.
30. Семчик В. І. Аграрна і земельна реформи. Право і реальність / В. І. Семчик // Правова держава: щоріч. наук. пр. – К.: ІДП НАН України; Ін Юре, 2002. – Вип. 13. – С. 181-188.
31. Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві: [монографія]; за ред. В. І. Семчика. – К.: ІДП НАН України, 2001. – 216 с.
32. Погрібний О. О. До питання про захист прав власників земельних часток (паїв) // Стан та перспективи розвитку аграрного права: матер. Міжнар. наук.-теор. конф., присв. 80-річчю В. З. Янчука (Київ, 26-27 трав. 2005 р.); за ред. В. М. Єрмоленка, В. І. Курила. – К.: Магістр – ХХІ ст., 2005. – С. 38-40.
33. Коваленко Т. О. Правові аспекти реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / Т. О. Коваленко / Київ. нац. ун-т. – К., 2002. – 22 с.
34. Кулинич П. Ф. Науково-практичний коментар до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 р. / П. Ф. Кулинич // Предпр-во, хоз-во и право. – 2000. – № 2. – С. 17-26.
35. Уркевич В. Ю. Земельні частки (паї) як об’єкти аграрних правовідносин / В. Ю. Уркевич // Четверті осінні юридичні читання: зб. тез міжнар. наук. конф. молод. учених (Хмельницький, 21-22 жов. 2005 року). – У 3-х ч. – Ч. 3: Публічно-правові науки. – П/т І. – Хмельницький: Вид-во Хмельн. ун-ту управління та права, 2005. – С. 101-104.
36. Аксененок Г. А. Правовое положение совхозов в СССР / Г. А. Аксененок. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 302 с.
37. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине: [науч.-практ. пособ.] / И. И. Каракаш – Киев: Истина, 2004. – 215 с.
38. Пащенко О. М. Земельні правовідносини: поняття та класифікація // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. ст. за матер. V міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 30-31 трав. 2008 р.); уклад. Т. Д. Климчук. – Луцьк: Волин. обл. друк., 2008. – С. 361-364.
39. Шульга М. В. Проблеми правового регулювання земельних відносин / М. В. Шульга // Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в Україні: матер. наук.-практ. конф. (Харків, 24-25 трав. 2005 р.); відп. за вип.: Ю. М. Грошевий, М. І. Панов. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 132-137.
40. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України: [за ред. В. М. Кравчука]. – К.: Істина, 2007. – 632 с.
41. Дембо Л. И. Очерки современного аграрного законодательства капиталистических стран / Л. И. Дембо. – М.: Госюриздат, 1962. – 248 с.
42. Козырь М. И. Аграрное право России: проблемы становления и развития / М. И. Козырь. – М.: Право и гос-во, 2003. – 208 с.
43. Уркевич В. Ю. Становлення сільськогосподарських кооперативів в умовах ринкової економіки України: деякі правові аспекти: [монографія] / В. Ю. Уркевич. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 120 с.
44. Аграрне право України: [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти]; за ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. – Х.: Право, 2003. – 240 с.
45. Жушман В. П. Опорно-логічні схеми з навчальної дисципліни «Аграрне право України» та аграрне законодавство України: [навч. посіб.] / В. П. Жушман, Г. С. Корнієнко. – Х.: Одіссей, 2009. – 400 с.
46. Ващишин М. Особливості правового статусу сільськогосподарських товаровиробників / М. Ващишин // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матер. ХІ регіон. наук.-практ. конф. (Львів, 3-4 лют. 2005 р.). – Л.: Юрид. фак. Львів. нац. ун-ту, 2005. – С. 266-268.
47. Багай Н. О. Поняття сільськогосподарського товаровиробника у законодавстві України / Н. О. Багай // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.: матер. міжнар. наук. конф. – Біла Церква: Білоцерків. держ. аграр. ун-т, 2006. – С. 32-34.
48. Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты) / Н. И. Титова. – Львов: Изд-во при Львов. гос. ун-те Выщ