ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПОЛОЖЕНЬ „АНТИКОРУПЦІЙНИХ” КОНВЕНЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БАКАЙ МАРТА ІГОРІВНА

УДК 343.35

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ПОЛОЖЕНЬ „АНТИКОРУПЦІЙНИХ” КОНВЕНЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеню
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Андрушко Петро Петрович кандидат юридичних наук,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень……………………………………………………4
Вступ………………………………………………………………………………5
Розділ 1. Загальна характеристика міжнародно-правових антикорупційних актів
1.1. Акти міжнародних організацій, спрямовані на протидію корупції...........13
1.2. Міжнародні антикорупційні договори (конвенції).....................................30
Висновки до Розділу 1…......................................................................................46
Розділ 2. Імплементація положень міжнародних договорів у кримінальне законодавство України як правове явище
2.1. Юридична природа імплементації положень міжнародних договорів у
національну правову систему держави.........................................................48
2.2. Особливості імплементації положень міжнародних договорів, які мають кримінально-правовий характер, у національну правову систему України…………………………………………………………………………...53
Висновки до Розділу 2…………………………………………………………..69
Розділ 3. Окремі проблеми імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій в Загальну частину Кримінального кодексу України
3.1. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо кримінально-правової юрисдикції……………………………………………………………………….72
3.2. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо екстрадиції………………..81
3.3. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо конфіскації засобів вчинення злочин та доходів, одержаних злочинним шляхом……………………………85
3.4. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо імунітетів осіб, уповноважених на виконання функцій держави...............................................89
Висновки до розділу 3...........................................................................................96
Розділ 4. Окремі проблеми імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій в Особливу частину Кримінального кодексу України
4.1. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо суб’єктів корупційних злочинів..................................................................................................................99
4.2. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо відповідальності за зловживання впливом.........................................................................................111
4.3. Проблеми імплементації в кримінальне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій щодо відповідальності за хабарництво у публічному та приватному секторах........................................127
4.4. Врахування положень міжнародних антикорупційних конвенцій при побудові санкцій статей Особливої частини КК..............................................140
Висновки до Розділу 4........................................................................................143
Висновки.............................................................................................................152
Список використаних джерел.........................................................................163
Додатки................................................................................................................181

ВСТУП

Актуальність теми. Ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Для суспільства та для окремої особи це положення є гарантією належного виконання публічною владою покладених на неї завдань, а також дотримання прав та свобод людини. У зв’язку з цим серйозну небезпеку становлять будь-які порушення вищевказаної конституційної норми, а особливе місце серед них займають – корупційні правопорушення.
У Національній антикорупційній стратегії на 2011-2015 роки, схваленій Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001/2011, зазначається, що корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя, все глибше укорінюючись у повсякденному житті як основний, швидкий та найбільш дієвий протиправний засіб вирішення питань, досягнення певних цілей, а масштаби поширення корупції загрожують національній безпеці України, що потребує негайного вжиття системних та послідовних заходів, які мають комплексний характер і базуються на єдиній Національній антикорупційній стратегії. У Державній програмі щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 р. № 1240, зазначається, що її реалізація надасть змогу продовжити процес розвитку законодавства з урахуванням світових антикорупційних стандартів, закріплених у Конвенції Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН) проти корупції, Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією, Додатковому протоколі до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією, рекомендаціях Групи держав Ради Європи проти корупції (далі – GRECO) та інших міжнародних інституцій. Отже, український Уряд у такий спосіб, з одного боку, прямо заявив про свій намір вдосконалювати і реформувати національне антикорупційне законодавство у напрямку світових стандартів, а з іншого боку – визнав, що реформа антикорупційного законодавства, яка розпочалась в нашій державі в 2006 році, ще далека до свого завершення.
Зазначеною Державною програмою передбачено, зокрема, підготовку і внесення до Верховної Ради України у 2012 році проектів законів України „Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення”, підготовку пропозицій щодо внесення змін до законодавства щодо відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до рекомендацій GRECO, наданих за результатами третього раунду оцінювання. На виконання цих заходів Кабінетом Міністрів України 16 січня 2013 року внесені до Верховної Ради України два проекти законів України: „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції” (реєстраційний номер 2033 від 17 січня 2013 року) і „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження заходів кримінально-правового характеру стосовно юридичних осіб” (реєстраційний номер 2032 від 17 січня 2013 року). У цих проектах законів враховано майже всі рекомендації GRECO щодо приведення антикорупційного законодавства України у відповідність до стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, що містяться Оціночному звіті по Україні. У разі прийняття зазначених проектів законів як законів реформу антикорупційного законодавства України в частині приведення положень кримінального законодавства України у відповідність до стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією можна буде вважати завершеною.
Врахування світових стандартів у сфері боротьби з корупцією набуває особливого значення в умовах сучасних глобалізаційних процесів, оскільки корупція швидкими темпами перетворюється у наднаціональне явище, боротися з яким здатне лише світове співтовариство. Надзвичайну важливість антикорупційні стандарти мають у царині кримінального права, оскільки останнє передбачає найбільш несприятливі для особи правові наслідки у будь-якій національній правовій системі.
Новелам вітчизняного законодавства у сфері боротьби з корупцією (в т.ч. й новелам кримінального законодавства) вже присвячено чимало досліджень. Зокрема, мова йде про праці Л.П. Брич, В.М. Дрьоміна, О.О. Дудорова, В. Гаращука, В. Ковбасюка, Р.Л. Максимовича, М.І. Мельника, О. Наджафова, Є.Д. Скулиша, Є.Л. Стрельцова, І.О. Томчук, В.І. Тютюгіна, О.А. Чувакова та інших. Тим не менш слід зазначити, що питанню імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій (договорів) у національне кримінальне законодавство України в теорії кримінального права приділяється недостатня увага. Можна відзначити окремі публікації С.В. Гізімчука, О.В. Губанова, В.Н. Кубальського, М.І. Хавронюка. Очевидно, єдиним комплексним дослідженням з даної проблематики є монографія П.П. Андрушка „Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов’язань України” (2012), однак в ній основний наголос зроблено на особливостях врахування у кримінальному законодавстві України стандартів Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року, не розглядаються питання щодо імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій в Загальну частину КК та врахування положень цих конвенцій при побудові санкцій статей Особливої частини КК. Таким чином, існує об’єктивна необхідність у науковому осмисленні механізму імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій в кримінальне законодавство України та підвищенні його ефективності.
Окрім зазначених вище робіт, при написанні дисертації використовувались праці (А.С. Гавердовського, О.Г. Кібальника, І.І. Лукашука, К.Л. Мюллерсона, К.В. Ображієва, Б.І. Осмініна, В.А. Толстіка, Ю.В. Трунцевського, Н.І. Цись та інших), в яких висвітлювались загальні питання імплементації положень міжнародних договорів у національне законодавство в цілому та кримінальне законодавство зокрема; роботи російських криміналістів, в яких висвітлювались проблемні аспекти імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій у російське кримінальне право (Г.І. Богуш, Н.О. Єгорова та інші); а також Оціночний звіт по Україні. Інкримінації (ETS 173 і 191, GPC 2) (Тема I). Затверджений GRECO на 52-му Пленарному засіданні (Страсбург, 17-21 жовтня 2011 р.).
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005 – 2010 рр.: „Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 17 березня 2005 р.), та є складовою частиною науково-дослідної роботи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 06 БФ042-01 на тему «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (державний реєстраційний номер 0101U003579).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретичних висновків та законодавчих пропозицій, спрямованих на вдосконалення процесу імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій у національне кримінальне законодавство України.
Для досягнення даної мети дисертантом визначені такі основні задачі: 1) з’ясувати усю сукупність міжнародних конвенцій та інших правових актів, спрямованих на протидію корупції; 2) визначити, які з цих актів є обов’язковими для України, та які їх положення закріплюють норми кримінально-правового характеру; 3) розкрити юридичну природу імплементації положень міжнародних договорів у національній правовій системі України, а також її особливості у сфері кримінального права; 4) з’ясувати ступінь ефективності імплементації міжнародних антикорупційних конвенцій у кримінальне законодавство України; 5) внести пропозиції по вдосконаленню кримінального закону України з огляду на необхідність виконання вимог міжнародних антикорупційних договорів.
Об’єктом дослідження є імплементація норм міжнародного права у національну правову систему України.
Предметом дослідження є імплементація положень „антикорупційних” конвенцій у вітчизняне кримінальне законодавство України.
Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети і завдань дослідження у роботі було використано такі методи: формально-логічний – при встановленні змісту окремих юридичних термінів та формулювань, які використовуються в міжнародних договорах та кримінальному законодавстві, при вирішенні питання про співвідношення вказаних термінів та формулювань між собою, що дозволило виявити певні прогалини у національному кримінальному законодавстві, а також колізії між його положеннями та положеннями міжнародних антикорупційних конвенцій; системно-структурний – використовувався для поглибленого дослідження нормативних положень (приписів) з однаковою юридичною природою, для виявлення ступеня уніфікованості таких положень, для розгляду імплементації норм міжнародного права у національну правову систему України як певної системи, що відзначається особливостями структурного та функціонального характеру; порівняльно-правовий – при дослідженні основних підходів до імплементації положень міжнародних антикорупційних договорів у національне законодавство окремих європейських держав; історично-правовий – при дослідженні розвитку міжнародно-правового регулювання сфери боротьби з корупцією та національного антикорупційного законодавства; правового моделювання – цей метод дозволив на основі висновків теоретичного характеру сформулювати ряд пропозицій, спрямованих на вдосконалення положень чинного кримінального законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна полягає у формулюванні та обґрунтуванні ряду нових теоретичних положень й пропозицій по вдосконаленню чинного кримінального законодавства. Наукова новизна відображена в наступних основних положеннях:
вперше:
- запропоновано привести ст. 8 КК у відповідність до вимог міжнародних антикорупційних конвенцій в частині юрисдикції за принципом „aut dedere aut judicare” („видай або суди”) (зокрема, пропонується усунути „прогалину”, яка полягає у неможливості здійснювати кримінальне переслідування всіх випадків вчинення злочинів особами, які, не будучи громадянином України або особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, вчинили злочин за межами України, а пізніше набули громадянства України і знаходяться на її території);
- запропоновано уточнити зміст ст. 49 КК з метою унеможливлення використання імунітетів від кримінального переслідування осіб, уповноважених на виконання функцій держави (Президента України, народних депутатів України), для „уникнення” кримінальної відповідальності (зокрема, пропонується передбачити особливості обчислення строків давності для таких суб’єктів);
- окреслено обсяг необхідних змін та доповнень до КК, обумовлений приєднанням України у майбутньому до антикорупційних конвенцій Європейського Союзу (далі – ЄС) за умови збереження кримінального законодавства у нинішньому вигляді (зокрема, потребуватимуть уточнення законодавчі дефініції поняття „службова особа”, які на сьогодні, безумовно, не можуть бути поширені на членів окремих органів ЄС, створених на підставі угод про заснування ЄС, та на посадових осіб ЄС);
- запропоновано доповнити примітку до ст. 369-2 КК прямою вказівкою на те, що вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, може носити як реальний, так і удаваний характер, як того вимагають міжнародні антикорупційні конвенції.
удосконалено:
- пропозиції щодо уточнення змісту диспозицій ст.ст. 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК в частині характеристики предмета, об’єктивної сторони та суб’єкта злочинів;
- пропозиції щодо уточнення змісту санкцій ст.ст. 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК, покликані забезпечити можливість екстрадиції осіб, які вчинили злочини, передбачені цими положеннями закону;
набули подальшого розвитку:
- розуміння імплементації норм міжнародного права як їх реалізації, що може відбуватися (здійснюватися) або шляхом безпосереднього виконання таких норм в національній правовій системі (т.зв. самовиконувані норми), або за допомогою прийняття національно-правового акту;
- критерії розмежування норм міжнародних договорів кримінально-правового характеру на самовиконувані й несамовиконувані;
- аргументи щодо необхідності комплексного та послідовного вирішення питання про юридичну природу спеціальної конфіскації, а також її правової регламентації;
- аргументи про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за посередництво у хабарництві (активному та пасивному підкупі) як за окремий тип суспільно небезпечної поведінки.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних з особливостями імплементації положень міжнародних антикорупційних договорів у кримінальне законодавство України; у законотворчості – для удосконалення положень ст.ст. 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК (що підтверджується листом Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-20/12-324 від 20.02.2013); у навчальному процесі – для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, а також при викладанні навчальних дисциплін „Кримінальне право України”, „Актуальні проблеми кримінального права України”, „Правові основи протидії корупції”, „Міжнародне кримінальне право”.
Апробація результатів дисертації. Дисертація доповідалась та обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на круглому столі „Захист прав і свобод учасників кримінального процесу в контексті прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України” (м. Запоріжжя, 2011) та чотирьох наукових конференціях: Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих дослідників” (м. Київ, 2011), Всеукраїнська науково-практична конференція „Новації кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, 2012), Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих дослідників” (м. Київ, 2012), Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання впровадження положень Кримінального процесуального кодексу України у практичну діяльність” (м. Дніпропетровськ, 2012).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 9 наукових публікаціях, у тому числі – в 6 публікаціях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок, з них обсяг основного тексту – 162 сторінки, списку використаних джерел – 18 сторінок (142 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Сучасна система міжнародно-правових актів, спрямованих на протидію корупції, складається з двох блоків: а) міжнародних конвенцій та б) актів міжнародних організацій. Останні за своєю юридичною природою є неоднорідними. Деякі з них мають суто рекомендаційний характер і при цьому взагалі можуть містити лише індивідуально-правові приписи, інші ж містять положення, що сформульовані як рекомендаційні, але в силу санкцій, які може потягти за собою їх невиконання або неналежне виконання, вони не можуть розглядатися як рекомендації, що можуть виконуватися або не виконуватись державою (наприклад, резолюції Комітету міністрів Ради Європи). Окрему увагу слід звернути на оціночні звіти GRECO, які, на наш погляд, є особливими індивідуально-правовими актами, що спрямовані на приведення національного законодавства відповідної держави та практики його застосування у відповідність до антикорупційних стандартів РЄ та забезпечуються силою міжнародного авторитету GRECO.
2. З-поміж усієї сукупності антикорупційних міжнародно-правових договорів (яка може бути систематизована за двома критеріями: а) участь або неучасть України у відповідному міжнародному договорі; б) наявність у договорі положень кримінально-правового характеру) обов’язковими для України є Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року та Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року. На увагу заслуговують також й антикорупційні конвенції ЄС, оскільки реалізація наміру України інтегруватися до Європейського Союзу неодмінно потребуватиме імплементації положень вказаних конвенцій у законодавство України, що, в свою чергу, вимагатиме безумовного внесення змін до КК, а саме – доповнення ч. 4 ст. 18 та п. 2 примітки до ст. 364 КК словами „та Європейського Союзу” після слів „...особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені)”.
3. Ми підтримуємо усталену в теорії міжнародного права точку зору на імплементацію норм міжнародних договорів у національну правову систему як на їх реалізацію, що, в свою чергу, втілюється в сукупності організаційних та правових заходів. При цьому особливості імплементації норм міжнародних договорів у національній правовій системі залежать від того, чи можуть такі норми реалізовуватись в національній правовій системі безпосередньо (є самовиконуваними), чи їх реалізація вимагає прийняття відповідною державою національного нормативно-правового акту.
4. Під поняттям „імплементація положень міжнародного договору у кримінальне законодавство України” слід розуміти внесення змін та доповнень до КК України з метою приведення його у відповідність до положень міжнародних договорів, несамовиконуваність яких обумовлена: а) особливостями їх змісту; б) конституційними засадами їх імплементації у національну правову систему; в) галузевими засадами їх імплементації у національну правову систему. З огляду на змістовні особливості, положення ст. 92 Конституції України та ч. 3 ст. 3 КК України несамовиконуваними є (можуть бути) такі типи норм міжнародних договорів: а) норми, в яких міститься характеристика суспільно небезпечних типів поведінки, які держави-учасниці відповідних конвенцій зобов’язуються криміналізувати у своєму національному законодавстві; б) норми, які стосуються питань караності відповідних злочинних діянь; в) норми, які стосуються інших аспектів кримінальної відповідальності за злочинні діяння; г) норми, які встановлюють юрисдикцію держав-учасниць конвенції щодо злочинних діянь.
5. Кримінальне законодавство України в цілому відповідає вимогам міжнародних антикорупційних конвенцій в частині юрисдикції України щодо передбачених цими Конвенціями злочинних діянь, за винятком здійснення юрисдикції на підставі принципу „aut dedere aut judicare” („видай або суди”), що в свою чергу вимагає доповнення ст. 8 КК частиною другою такого змісту: „2. Окрім того, підлягають кримінальній відповідальності в Україні особи, які на момент вчинення злочину за її межами не були громадянами України чи особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, але пізніше набули такого статусу.”.
6. Санкції ряду статей Особливої частини КК (ст.ст. ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2 ст. 369, ст.ст. 368-3, 368-4) можна вважати такими, що не відповідають вимогам ст. 19 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, оскільки вони не дозволяють забезпечити екстрадицію суб’єктів, що вчинили злочини, передбачені наведеними положеннями КК. У зв’язку з цим вказані санкції потребують посилення – передбачати покарання на строк не менше одного року позбавлення волі (конкретні пропозиції див. нижче).
7. Положення КК та КПК України значною мірою не враховують положення Конвенції ООН проти корупції щодо конфіскації засобів вчинення злочин та доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме – в частині конфіскації доходів від злочину, „перетворених” в інше майно; доходів від злочину, долучених до законно придбаного майна; прибутків, отриманих від доходів, здобутих злочинним шляхом та „перетвореного” майна, а також конфіскації майна, вартість якого відповідає доходам, одержаним від злочину.
8. Конституція України надає таким особам, уповноваженим на виконання функцій держави, як Президент України та народні депутати України, імунітети від кримінального переслідування, які мають характер персональних (ratione personae), що в свою чергу не може розглядатись як належне виконання Україною положень (рекомендацій) ст. 30 Конвенції. З огляду на це з метою унеможливлення використання імунітетів для ухилення від кримінальної відповідальності, ст. 49 КК доцільно доповнити ч.ч. 6 та 7 такого змісту:
„6. Перебіг давності зупиняється у випадку обрання або призначення особи на посаду, яка відповідно до Конституції України надає їй недоторканність від кримінального переслідування. У цих випадках перебіг давності відновлюється або після того, як особа була позбавлена недоторканності, або після того, як вона перестає обіймати відповідну посаду.
7. У випадку вчинення особою злочину під час перебування на посаді, яка відповідно до Конституції України надає їй недоторканність від кримінального переслідування, перебіг давності розпочинається або з моменту, коли особа була позбавлена недоторканності, або з моменту, коли вона перестає обіймати відповідну посаду.”.
9. Чинне кримінальне законодавство не повною мірою враховує положення Конвенції ООН проти корупції та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією в частині визначення суб’єктів корупційних злочинів. Зокрема, а) відповідно до ст. 368-3 КК суб’єктами та „адресатами” комерційного підкупу є лише службові особи юридичної особи приватного права, а не будь-які її працівники (а також будь-які наймані працівники фізичної особи-підприємця), як того вимагають ст.ст. 7 та 8 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією; б) відповідно до ст.ст. 368 та 369 КК суб’єктами та „адресатами” одержання / давання хабара не є будь-які державні службовці, як того вимагають ст. 15 Конвенції ООН проти корупції та ст.ст. 2 та 3 Кримінальної конвенції проти корупції. Конкретні пропозиції по усуненню цих прогалин – див. нижче.
10. При імплементації в національне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій, які передбачають відповідальність за різноманітні прояви хабарництва та зловживання впливом, законодавець належним чином не врахував: а) можливість того, що „бенефіціаром” може бути не лише сама особа, що одержує, вимагає неправомірну вигоду (хабар), а й будь-який інший суб’єкт, якщо на неї вказує той, хто одержує, вимагає неправомірну вигоду (хабар) (стосується положень ст.ст. 368, 368-3, 368-4, 369-2 КК); б) необхідність криміналізації таких проявів корупційної поведінки як обіцянка хабара та обіцянка неправомірної вигоди (стосується положень ст.ст. 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК); в) необхідність криміналізації вимагання хабара та неправомірної вигоди як окремих („автономних”) проявів корупційної поведінки (стосується положень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 368-3, ч. 4 ст. 368-4, ч. 3 ст. 369-2 КК). Окрім того, 1) при імплементації в національне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій, які передбачають відповідальність за зловживання впливом, законодавець також не врахував належним чином: а) необхідність криміналізації такого прояву зловживання впливом, як прийняття пропозиції чи обіцянки надання неправомірної вигоди, б) що при вчиненні даного злочину вплив суб’єкта на відповідного „адресата” може носити як реальний, так і удаваний характер; в) що коло „адресатів” злочинного впливу в антикорупційних конвенціях окреслено значно вужче, аніж у примітці до ст. 369-2 КК; 2) при імплементації в національне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій, які передбачають відповідальність за окремі прояви хабарництва, належним чином не враховано: а) необхідність визначити предмет давання та одержання хабара у публічному секторі (ст.ст. 368 та 369 КК) як такий, що може мати і майновий, і немайновий характер; б) що дія або бездіяльність, за яку надається неправомірна вигода у випадках хабарництва в приватному секторі, може вчинятися не лише в інтересах особи, яка надає або передає неправомірну вигоду, але й в інтересах третьої особи (ч.ч. 3, 4 ст. 368-4 КК); в) необхідності забезпечити однакову караність пропозиції, обіцянки та давання хабара у публічному секторі (ст. 369 КК). З урахуванням цього (а також з урахуванням деяких вад кримінального законодавства, про які було зазначено вище) видається доцільним внести такі зміни та доповнення до КК:
10-1)частину статті 368 КК викласти в такій редакції:
„1. Одержання службовою особою або державним службовцем в будь-якому вигляді неправомірної вигоди для себе або для третьої особи за виконання чи невиконання в інтересах того, хто надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (одержання хабара), -
карається штрафом від п'ятисот до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.”;
10-2) викласти абзац перший частини третьої ст. 368 КК у такій редакції:
„3. Одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, а так само вимагання службовою особою в будь-якому вигляді неправомірної вигоди для себе або для третьої особи за виконання чи невиконання в інтересах того, від кого така вигода вимагається, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (вимагання хабара) -”;
10-3) викласти абзац перший частини четвертої ст. 368 КК у такій редакції:
„4. Вимагання або одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, - ”;
10-4) пункт перший примітки до ст. 368 КК викласти в такій редакції:
„1. Неправомірною вигодою у значному розмірі вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у великому розмірі - на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в особливо великому розмірі - на суму, що перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
10-5) частину першу статті 368-3 КК викласти в такій редакції:
„1. Пропозиція, обіцянка або надання службовій особі або будь-якому іншому працівнику юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми чи найманому працівнику особи, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи для них особисто або для третьої особи неправомірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їм повноважень в інтересах того, хто пропонує, обіцяє або надає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб, -
карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років.”;
10-6) абзац другий частини другої ст. 368-3 КК викласти в такій редакції:
„караються штрафом від трьохсот п'ятдесяти до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.”;
10-7) частину третю статті 368-3 КК викласти в такій редакції:
„3. Вимагання або одержання службовою особою або будь-яким іншим працівником юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми чи найманим працівником особи, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи неправомірної вигоди для себе особисто або для третьої особи за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їм повноважень в інтересах того, хто надає таку вигоду чи від кого вона вимагається, або в інтересах третіх осіб, -
карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.”;
10-8) абзац другий частини четвертої ст. 368-3 КК викласти в такій редакції:
„карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.”;
10-9) частину першу статті 368-4 КК викласти в такій редакції:
„1. Пропозиція, обіцянка або надання аудитору, нотаріусу, оцінювачу, іншій особі, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), неправомірної вигоди для неї особисто або для третьої особи за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб, -
караються штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років.”;
10-10) абзац другий частини другої ст. 368-4 КК викласти в такій редакції:
„караються штрафом від трьохсот п'ятдесяти до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.”;
10-11) частину третю статті 368-4 КК викласти в такій редакції:
„3. Вимагання або одержання аудитором, нотаріусом, експертом, оцінювачем, третейським суддею або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, а також незалежним посередником чи арбітром при розгляді колективних трудових спорів неправомірної вигоди для себе особисто або для третьої особи за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб, -
карається штрафом від семисот п'ятдесяти до тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.”;
10-12) абзац другий частини четвертої ст. 368-4 КК викласти в такій редакції:
„карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.”
10-13) частину першу ст. 369 КК виключити, частини другу-шосту цієї статті відповідно вважати частинами першою-п’ятою;
10-14) частину першу статті 369 КК викласти в такій редакції:
„1. Пропозиція, обіцянка або надання службовій особі або державному службовцеві в будь-якому вигляді неправомірної вигоди для неї особисто або для третьої особи за виконання чи невиконання в інтересах того, хто пропонує, обіцяє або надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (давання хабара), -
карається штрафом від двохсот п'ятдесяти до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.”;
10-15) абзац перший частини другої ст. 369 КК викласти в такій редакції: „Ті самі дії, вчинені повторно, - ”;
10-16) абзац перший частини третьої ст. 369 КК викласти в такій редакції: „Дії, передбачені частиною першою або другої цієї статті, вчинені щодо службової особи, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, - ”;
10-17) абзац перший частини четвертої ст. 369 КК викласти в такій редакції:
„Дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, вчинені щодо службової особи, яка займає особливо відповідальне становище, або організованою групою, -”
10-18) частину першу ст. 369-2 КК викласти в такій редакції:
„1. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка вимагає, пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, -
карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.”;
10-19) абзац перший частини другої ст. 369-2 КК викласти в такій редакції: „Прийняття пропозиції або обіцянки неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди, незалежно від того, чи така неправомірна вигода призначена для неї особисто чи для іншої особи -”;
10-20) абзац перший частини третьої ст. 369-2 КК викласти в такій редакції:
„Вимагання, одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, - ”
10-21) примітку до ст. 369-2 КК викласти в такій редакції:
„1. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1 та 2 статті 4 Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції” (окрім осіб, зазначених у підп. б п. 2 ст. 4 вказаного закону).
2. Вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, може носити як реальний, так і удаваний характер”;
10-22) пункт третій примітки до статті 368 КК доповнити словами „ , 369-2” після слів „369”;
10-23) пункт перший примітки до статті 368-3 КК доповнити словами „ , 369-2” після слів „369”;
10-24) у примітці до ст. 364-1 КК слова „у статтях 364-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2” замінити словами „у статтях 364-1, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2”
11. При імплементації в національне законодавство України положень міжнародних антикорупційних конвенцій, які передбачають відповідальність за різноманітні прояви хабарництва та зловживання впливом, законодавець належним чином не врахував можливість вчинення відповідних проявів корупційної поведінки за допомогою посередника (стосується положень ст.ст. 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК). У зв’язку з цим пропонується доповнити КК статтею 370-1 з диспозиціями такого змісту:
„Стаття 370-1. Посередництво в хабарництві, комерційному підкупі, підкупі особи, що надає публічні послуги або зловживанні впливом
1. Посередництво в комерційному підкупі або підкупі особи, що надає публічні послуги, - ...
2. Посередництво у зловживанні впливом, - ...
3. Посередництво у хабарництві, - ...
4. Дії, передбачені частиною першою, другою або третьою цієї статті, вчинені повторно, -...
5. Посередництво в хабарництві, вчинене у великому або особливо великому розмірі, - ...
Примітка. 1. Повторним у статті 370-1 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 цього Кодексу.
2. Під посередництвом у цій статті розуміється безпосередня передача неправомірної вигоди від одного суб’єкта іншому або інше сприяння таким суб’єктам у досягненні домовленості щодо передачі неправомірної вигоди.”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть : учебник / И.И. Лукашук. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клуверс, 2005. – 432 с.
2. Международное публичное право : учебник / [Л.К. Ануфриева, К.А. Бекяшев, М.Е. Волосов и др.]; под ред. К.А. Бекяшева. 2-е изд., перераб. и доп.– М.: ПБОЮЛ Грачев С.М., 1999. – 640 с.
3. Барковский И. Некоторые аспекты правотворческой деятельности Содружества Независимых Государств/ Игорь Барковский // Журнал международного права и международных отношений. – 2006. – №. – С. 9-14.
4. Калмакарян Р.А. Международное право : учебник / Р.А. Калмакарян, Ю.И. Мигачев. – М.: ЭКСМО2005. – 735 с.
5. Мережко О.О. Проблеми теорії міжнародного публічного та приватного права / О.О. Мережко. – К.: Юстиніан, 2010. – 316 с.
6. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_788. – Назва з екрана.
7. Декларація ООН про боротьбу з корупцією та хабарництвом у міжнародних комерційних операціях [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_369. – Назва з екрана.
8. Рекомендації відносно міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя в контексті розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_832. – Назва з екрана.
9. Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_010. – Назва з екрана.
10. Попередження злочинності та кримінальне правосуддя у контексті розвитку: реалізації та перспективи міжнародного співробітництва. Практичні заходи боротьби з корупцією [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_785. – Назва з екрана.
11. Нуруллаєв І.С.О. Міжнародно-правове співробітництво в системі Ради Європи у боротьбі з корупцією : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Ількін Садагат Огли Нупуллаєв. – Х., 2008. – 22 с.
12. Резолюція № (97) 24 Комітету міністрів Ради Європи „Про двадцять принципів боротьби з корупцією” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_845. – Назва з екрана.
13. Рекомендацію № (2003) 4 Комітету міністрів Ради Європи „Про загальні правила боротьби з корупцією при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_867. – Назва з екрана.
14. Статут Ради Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_001. – Назва з екрана.
15. Статут Групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_144. – Назва з екрана.
16. Оціночний звіт по Україні Групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 21 березня 2007 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.minjust.gov.ua/files/GRECO_091107.doc. - Назва з екрана.
17. Безбородов Ю.С. Международные модельные нормы / Ю.С. Безбородов. – М.: Волтерс Клуверс, 2008. – 152 с.
18. Конвенція про Міжпарламентську Асамблею держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_069. – Назва з екрана.
19. Положение о разработке модельных законодательных актов и рекомендаций Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iacis.ru/data/normdoc/ass-31-21a.doc. - Назва з екрана.
20. Модельний закон „О борьбе с коррупцией” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iacis.ru/html/?id=22&pag=92&nid=1. – Назва з екрана.
21. Модельний закон „Основы законодательства об антикоррупционной политике” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iacis.ru/html/?id=22&pag=162&nid=1. – Назва з екрана.
22. Модельний закон „О противодействии коррупции” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iacis.ru/html/?id=22&pag=714&nid=1. – Назва з екрана.
23. Модельный уголовный кодекс для государств – участников Содружества Независимых Государств [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iacis.ru/html/?id=22&pag=30&nid=1. – Назва з екрана.
24. Віденська конвенція про право міжнародних договорів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_118. – Назва з екрана.
25. Закону України „Про міжнародні договори України” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1906-15. – Назва з екрана.
26. Лукашук И.И. Современное право междунарных договоров. Заключение международных договоров /И.И. Лукашук. – В 2 томах. – М.: Волтерс Клуверс, 2004. – Т.1. – М.: Волтерс Клуверс, 2004. – 672 с.
27. Международное право : учебник / Отв. ред. Ю.И. Кузнецов. – М.: Юристъ, 2001. – 672 с.
28. Талалаев А.Н. Право международных договоров. Общие вопросы / А.Н. Талалаев. – М.: Международные отношения, 1980. – 312 с.
29. Нгуен КуокДинь. Международное публичное право : в 2 т. / Нгуен Куок Динь, П. Дайе, А. Пел-ле ; пер. с фр. — К.: Сфера, 2000. — Т. 1: Кн. 1. Формирование международного права. Кн. 2. Междуна­родное сообщество. — 440 с.
30. Лукашук И.И. Форма международных договоров : учебно-практическое пособие / И.И. Лукашук. – М.: Спарк, 2001. – 111 с.
31. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_c16. – Назва з екрана.
32. Кримінальна конвенцією про боротьбу з корупцією. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_101. – Назва з екрана.
33. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_789. – Назва з екрана.
34. Соглашение сотрудничестве генеральных прокуратур (прокуратур) государств - участников Содружества Независимых Государств в борьбе с коррупцией [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_c75. – Назва з екрана.
35. Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_102. – Назва з екрана.
36. Міжамериканська конвенція про боротьбу з корупцією [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=998_089. – Назва з екрана.
37. Конвенция по борьбе с подкупом должностных лиц иностранных государств при проведении международных деловых операций [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=998_154. – Назва з екрана.
38. African Union Convention On Preventing and Combating Corruption [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.africa-union.org/Official_documents/Treaties_%20Conventions_%20Protocols/Convention%20on%20Combating%20Corruption.pdf. – Назва з екрана.
39. Convention drawn up on the basis of Article K.3 of the Treaty on European Union, on the protection of the European Communities' financial interests [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:41995A1127%2803%29:EN:HTML. – Назва з екрана.
40. Convention drawn up on the basis of Article K.3 (2) (c) of the Treaty on European Union on the fight against corruption involving officials of the European Communities or officials of Member States of the European Union [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:41997A0625%2801%29:EN:HTML. – Назва з екрана.
41. Закон України „Про основи національної безпеки” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=964-15. – Назва з екрана.
42. Закон України „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1629-15. – Назва з екрана.
43. Consolidated version of the Treaty on European Union [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServdo?uri=OJ:C:2006:321E:0001:0331:EN:PDF. – Назва з екрана.
44. Договор между Королевством Бельгия, Королевством Дания, Федеративной Республикой Германия, Греческой Республикой, Королевством Испания, Французской Республикой, Ирландией, Итальянской Республикой, Великим Герцогством Люксембург, Королевством Нидерландов, Республикой Австрия, Португальской Республикой, Республикой Финляндия, Королевством Швеция, Соединенным Королевством Великобритании и Северной Ирландии (государствами-членами Европейского Союза) и Чешской Республикой, Республикой Эстония, Республикой Кипр, Республикой Латвия, Республикой Литва, Республикой Венгрия, Республикой Мальта, Республикой Польша, Республикой Словения и Словацкой Республикой относительно присоединения Чешской Республики, Республики Эстония, Республики Кипр, Республики Латвия, Республики Литва, Республики Венгрия, Республики Мальта, Республики Польша, Республики Словения и Словацкой Республики к Европейскому Союзу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_710. – Назва з екрана.
45. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14. – Назва з екрана.
46. Staff Regulations of officials of the European Communities [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ec.europa.eu/civil_service/docs/toc100_en.pdf. – Назва з екрана.
47. Conditions of Employment of other servants of the European Communities [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ec.europa.eu/civil_service/docs/toc100_en.pdf. – Назва з екрана.
48. Закон України № 3207-VI від 07.04.2011 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3207-17. - Назва з екрана.
49. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть : учебник для студентов юрид. вузов и факультетов / И.И. Лукашук. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 544 с. – (Библиотека студента).
50. Шевцов А.Л. Система источников в развитии права Европейского Союза : теоретико-правовое исследование : автореферат дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Антон Леонидович Шевцов. – Тамбов, 2007. – 28 с.
51. Артамонова О. Международная правосубъектность Европейского союза / О. Артамонова // Журнал российского права. – 2002. - № 8. – С. 146-148.
52. Ушаков Н.М. Государство в системе международно-правового регулирования / Н.М. Ушаков. – М.: Наука, 1997. – 166 с.
53. Уголовный кодекс Франции / науч. ред. Л.В. Головко, Н.Е. Крыловой; пер. с франц. Н.Е. Крыловой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
54. Уголовный кодекс Австрии / науч. ред. и вступ. статья С.В. Милюкова; предисл. Э. О. Фабрици; пер. с немец. Л.С. Вихровой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 352 с.
55. Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України yа період до 2020 року” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2818-17. - Назва з екрана.
56. Рішення у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України „Про Вищу раду юстиції” від 11 березня 2011 року № 11-рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-11. - Назва з екрана.
57. Висновок у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) від 11 липня 2011 № 3-в/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003v710-01. - Назва з екрана.
58. Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_575. - Назва з екрана.
59. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення від 21 квітня 1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: року http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_065. - Назва з екрана.
60. Гаврилов В.В. Теории трансформации и имплементации норм международного права в отечественной правовой доктрине/ В.В. Гаврилов// Московский журнал международного права. – 2001. —№2. – С. 39-61.
61. Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право : навч. посібник / А.І. Дмитрієв , В.І. Муравйов; ред.: Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. - К. : Юрiнком Iнтер, 2000. – 640 с.
62. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права / А.С. Гавердовский. – К.:, Вища школа. 1980. – 318 с.
63. Мюллерсон К.Л. Национально-правовая имплементация международных договоров/ К.Л. Мюллерсон // Советский ежегодник международного права. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – С. 125-140.
64. Броунли Я. Международное право : / Я. Броунли; под. ред. Г.И. Тункина; пер. С.Н. Андрианова. – В 2-х кн. – М.: Прогресс, 1977. – Кн.1.: Общая часть. – 424 с.
65. Курашвили, А. Ю. Проблемы самоисполнимости международных договоров во внутригосударственной правовой системе / А. Ю. Курашвили // Правоведение. – 2006. – № 4. – С. 176-185.
66. Марочкин С. Ю. Действие норм международного права в правовой системе Российской Федерации / С.Ю. Марочкин. – Тюмень: Изд-во Тюмен. ун-та, 1998. – С. 157-159.
67. Толстик В.А. К вопросу о самоисполнимых и несамоисполнимых нормах международных договоров РФ / В.А. Толстик // Юрист. – 2000. № 10. – С. 71-75.
68. Лукашук И.И. Международное право в судах государств / И.И. Лукашук. – СПб.: Россия-Нева, 1993. – 302 с.
69. Осминин, Б. И. "Самоисполнимость" – условие непосредственного применения международных договоров Российской Федерации / Б. И. Осминин // Юрист-международник. – 2005. – № 2. – С. 3-11.
70. Цись Н.І. Імплементація норм міжнародного права у національне кримінальне законодавство України (Загальна частина) / І.І. Цись: автореф. дис. канд… юрид. наук. – К., 1994. – 22 с.
71. Броневицька О.М. Відповідність кримінального законодавства України чинним міжнародним договорам / О.М. Броневицька: автореф. дис. канд… юрид. наук. – Л, 2011. – 20 с.
72. Нерсесян А.С. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності / А.С. Нерсесян: автореф. дис. канд… юрид. наук. – К, 2008. – 21 с.
73. Куцевич М.П. Кримінальна відповідальність за екоцид: міжнародний та національний аспекти / М.П. Куцевич: автореф. дис. канд… юрид. наук. – К, 2007. – 20 с.
74. Кибальник А.Г. Современное международное уголовное право: понятие, задачи и принципы / А.Г. Кибальник, под науч. ред. А.В. Наумова. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 252 с.
75. Международное уголовное право / И.П. Блищенко, Р.А. Калмакарян, И.И. Карпец и др.; отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1995. – 172 с.
76. Вдовин В.А. Имплементация международно-правовых норм в уголовном праве Российской Федерации (вопросы общей части) / В.А. Вдовин: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Казань, 2006. – 28 с.
77. Цветков А.А. Общепризнанные принципы и нормы международного права как часть российской уголовно-правой системы / А.А. Цветков: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2005. – 28 с.
78. Трунцевский Ю.В. Способы инкорпорации международно-правовых норм в российской уголовно-правовой системе / Ю.В. Трунцевский, А.А. Цветков // Международное публичное и частное право. – 2005. – № 2. – С. 27-32.
79. Взаимодействие международного и сравнительного уголовного права : учебное пособие / Г.И. Богуш, О.Н. Ведерникова, Н.Е. Крылова; отв. ред. В.С. Комиссаров; науч. ред. Н.Ф. Кузнецова. – М.: Городец, 2009. – 288 с.
80. Ображиев К.В. Формальные (юридические) источники российского уголовного права : монографія / К.В. Ображиев. – М.: Юрлитинформ, 2010. – 216 с.
81. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043. - Назва з екрана.
82. Конвенція про захист прав та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004. - Назва з екрана.
83. Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_087. - Назва з екрана.
84. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_048. - Назва з екрана.
85. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_047. - Назва з екрана.
86. Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10 грудня 1998 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/156_026. - Назва з екрана.
87. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997_009. - Назва з екрана.
88. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_008. - Назва з екрана.
89. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/