ВИЗНАЧЕННЯ СЛІДЧИМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ОСІБ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ...……………………………………………………………..........3
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО – ПРОЦЕСУАЛЬ¬НОГО СТАТУСУ ОСІБ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ДОСУДОВОМУ ПРО¬ВАДЖЕННІ
1.1. Історія розвитку законодавчої реґламентації процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні ……………………….....14
1.2. Поняття та структура процесуального статусу осіб у кримінальному судочинстві……………………………………….……………………..….….....27
1.3. Види суб’єктів кримінального процесу, що беруть участь у досудовому провадженні …………………………….........................................33
Висновки до розділу 1 ………………………………………..…………...47
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИЙ-НЯТТЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ ПО ВИЗНАЧЕННЮ СТАТУСУ ОСІБ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ
2.1. Підстави визначення правового статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні .....................................................................................50
2.2. Порядок визначення слідчим процесуального статусу окремих учасників кримінального судочинства у досудовому провадженні.................59
2.3. Особливості визначення процесуального статусу особи на різних стадіях досудового провадження ........................................................................93
2.4. Причини та наслідки зміни процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні .....................................................................110
2.5. Типові помилки слідчого при визначенні процесуального статусу учасників кримінального судочинства та напрями їх усунення …………….128
Висновки до розділу 2 ………………………………….……… …..……139
ВИСНОВКИ ……………………………………………………… ……..146
ДОДАТКИ………………………………………….……………….…….153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….…….………….………177

ВСТУП

Актуальність теми. У частині першій статті 3 Конституції України визначається, що людина, її життя і здоров’я, честь і особиста гідність, недоторканність і безпека визнаються найбільшою соціальною цінністю. Такий напрямок діяльності держави, спрямований на законодавчий захист особи, визначення її прав, обов’язків та відповідальності, простежується в усіх сферах правового регулювання, зокрема у кримінально-процесуальній діяльності з розслідування злочинів.
Серед найбільш актуальних питань сучасної науки кримінального процесу є становлення юридичних гарантій захисту та механізму реалізації прав учасни¬ків кримінального судочинства. Однією з таких гарантій є своєчасне набуття особою процесуального статусу, який відповідає її фактичному правовому ста¬новищу. Правильно встановлений процесуальний статус особи надає їй реальні можливості набути процесуальних прав і реалізувати їх, а також усвідомити свої процесуальні обов’язки. Разом із тим, невідповідність процесуального статусу фактичному становищу окремих учасників кримінально-процесуальної діяльності створює колізії в теорії кримінального процесу та правозастосовній діяльності органів досудового слідства. Тож перед слідчим, особливо в умовах недосконалості галузевого законодавства та інформаційної недостатності на початковому етапі розслідування, постає складне завдання визначення процесуального статусу особи, що бере участь у досудовому провадженні.
Проблеми правового становища особи в кримінальному судочинстві були предметом дослідження українських та зарубіжних процесуалістів, зокрема: С.А. Альперта, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, Є.Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, І.Л. Петрухіна, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, Л.Д. Удалової, М.Є. Шумила та інших авторів, роботи яких стали підґрунтям для дослідження процесуального статусу осіб, які беруть участь у досудовому провадженні.
Основам правового статусу учасників кримінального процесу, процесуальним гарантіям прав та свобод громадян присвятили свої праці відомі вітчизняні та іноземні вчені: О.В. Белькова, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, М.І. Гошовський, М.В. Джига, М.В. Еміралієва, О.О. Зеленіна, Н.С. Карпов, Н.І. Клименко, О.П. Кучинська, Р.І. Назаренко, М.Я. Никоненко, М.А. Погорецький, В.М. Тертишник, Л.І. Шаповалова, О.Г. Шило та інші автори. Проте у більшості досліджень основна увага приділялася статусу конкретного суб’єкта кримінального судочинства (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка тощо). Комплексне дослідження підстав набуття особою процесуального статусу, змін правового становища і пов’язаних з цим прогалин теорії, правозастосовної практики та чинного законодавства, інших питань, які виникають у діяльності слідчого при визначенні статусу учасника кримінального процесу, нині відсутнє. На тлі проведення в Україні судово-правової реформи існує нагальна потреба комплексного розгляду процесуального врегулювання статусів суб’єктів кримінального судочинства, що дозволить мінімізувати порушення прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
При провадженні досудового розслідування слідчий на основі сукупності фактичних даних у кримінальній справі приймає рішення про надання процесу¬ального статусу тій чи іншій особі. Саме в цій стадії починається реалізація учасниками кримінального судочинства відповідних процесуальних прав та обов’язків. Тож з метою найбільш повного забезпечення їх прав і законних ін¬тересів слідчому необхідно своєчасно і правильно визначити процесуальний статус особи. Також у практиці розслідування злочинів існують непоодинокі випадки визначення подвійного статусу особи. Проте відсутність рекоменда¬цій для слідчого у випадку, коли одна особа одночасно підпадає під визна¬чення конкуруючих або неконкуруючих статусів, може призводити до відповідних слідчих помилок. Крім того, провадження у кримінальній справі є процесом динамічним і не виключено, що отримання нової інформації при проведенні слідчих та інших процесуальних дій зумовить потребу в зміні процесуального статусу учасника кримінального процесу. Однак не в усіх випадках така зміна призводить до поліпшення правового становища особи у кримінальному судочинстві. Тому виникає потреба максимально повно забез¬печити гарантування прав і свобод особи у разі набуття нею іншого кримі¬нально-процесуального статусу.
Зазначені обставини, що підлягають глибокому науковому дослідженню з метою недопущення порушення чи несвоєчасного надання особам процесуаль¬них прав, якими вони повною мірою можуть скористатися на досудовому провадженні у кримінальній справі, і визначили актуальність дисертаційного дослідження та обумовили його наукову та прикладну значимість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767, а також пунктів 47, 116, 117 Пріоритетних напря¬мів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ (наказ МВС України № 755 від 5 липня 2004 року). Тема дисертації затверджена Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ, протокол № 1 від 28 лютого 2006 року, перезатверджена Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, протокол № 12 від 25 січня 2008 року, включена до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу та правосуддя цього навчального закладу.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є встановлення підстав, з’ясування особливостей визначення статусу особи, розробка і обґрун¬тування процесуального порядку надання статусу учасникам кримінального процесу, а також підготовка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення діяльності слідчого по розслідуванню злочинів і дотримання при цьому процесу¬альних прав осіб, що беруть участь у досудовому провадженні.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені і вирішені у ході дослідження такі завдання:
– висвітлити історичні аспекти регламентації процесуального порядку набуття особою процесуального статусу;
– розкрити поняття та структуру процесуального статусу осіб у кримі-нальному судочинстві;
– розглянути і висловити власну точку зору на співвідношення понять «учасник» і «суб’єкт» кримінального судочинства, визначити їх види;
– проаналізувати підстави визначення процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні;
– дослідити правову регламентацію процесуального статусу окремих учасників кримінального процесу на досудовому провадженні за чинними КПК України, Російської Федерації, Республіки Молдова, Кримінально-процесуаль¬ним законом Латвійської Республіки;
– розробити алгоритм дій слідчого при визначенні процесуального статусу особи;
– розглянути особливості визначення процесуального статусу окремих учасників кримінального процесу на різних стадіях досудового провадження;
– встановити правові наслідки зміни процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні;
– узагальнити практику визначення слідчим кримінально-процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні, з метою з’ясування типових слідчих помилок у цій діяльності, їх причин та напрямів усунення;
– сформулювати пропозиції до чинного КПК України (далі – КПК, якщо інше не зазначене) і проекту КПК з питань удосконалення нормативно-право-вого регулювання, порядку визначення процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні.
Об’єктом дослідження є процесуальна діяльність слідчого по визначенню процесуального статусу осіб при розслідуванні злочинів та правовідносини, що при цьому виникають.
Предметом дослідження є визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає комплекс загальнонаукових та спеціальних методів, які застосовуються в правовій науці. Зокрема, формально-логічний метод використовувався для аналізу різних норм кримінально-процесуального законодавства України, що регулюють визначення правового статусу осіб, які беруть участь у досудовому провадженні, з’ясування сутності понять «заявник», «підозрюваний», «потерпілий», «цивільний позивач» та інших і висловлення пропозицій по їх вдосконаленню. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису процесуального статусу учасників кримінального судочинства у Х–ХХ столітті; метод системного аналізу надав можливість комплексно розглянути проблеми, що виникають при визначенні і зміні процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні; порівняльно-правовий – використовувався при дослідженні положень, що торкаються процесуального статусу учасників кримінального судочинства за КПК України, Російської Федерації, Республіки Молдова, Кримінально-процесуальним законом Латвійської Республіки; соціологічні методи (анкетування і узагальнення) надали можливість на підставі опитування слідчих МВС України встановити суперечливі положення при ви¬значенні процесуального статусу учасників кримінального судочинства та сформулювати конкретні пропозиції по їх усуненню; статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи на основі опублікованої інформації про стан боротьби зі злочинністю, та деякі інші методи, закони і категорії.
Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали опри-люднені праці з кримінального процесу, криміналістики, кримінального, цивіль¬ного і цивільного процесуального права, психології, теорії держави та права як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-юристів.
Правовою основою дисертації є Конституція України, чинний КПК, постанови Пленуму Верховного Суду України, кримінальне, кримінально-про¬цесуальне законодавство України, інші закони України, історичні пам’ятки і правові документи Х–ХХ століть.
Проаналізовані також окремі положення проекту КПК № 1233 від 13 грудня 2007 року, що нині знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.
Емпіричну базу дисертації становлять опубліковані дані офіційної ста-тистики стану злочинності в Україні, результати анкетування 204 слідчих МВС України, що представляють усі регіони України, а також оприлюднені узагальнені дані анкетувань практичних працівників, проведених у різний час В.П. Бахіним, Н.С. Карповим, Я.О. Клименком, М.Я. Никоненком, О.О. Чепурним.
При вивченні матеріалів практики і визначенні процесуальних питань, що торкаються обраної проблеми, використовувався особистий досвід розслі-дування 35 кримінальних справ під час роботи слідчим слідчого відділення Лутугінського районного відділу УМВС України в Луганській області.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації на підставі комплексного та цілісного аналізу обґрунтовується низка нових теоретичних положень, спрямованих на вирішення наукового завдання – визна¬чення процесуального статусу особи у досудовому провадженні. На підставі вивчення галузевого законодавства України, літературних джерел, практики розслідування злочинів, у дисертації визначено ряд положень, що є суперечли¬вими чи неврегульованими, запропоновані шляхи їх вирішення.
Проведене дослідження надає можливість сформулювати ряд положень, що мають як теоретичне, так і практичне значення, а саме:
Вперше:
– запропоновано авторський алгоритм дій слідчого щодо наділення особи кримінально-процесуальним статусом з урахуванням фактичної та формальної підстав. Така діяльність слідчого полягає у послідовному розв’язанні наступних питань:
1) визначення зв’язку особи з обставинами справи та ролі як суб’єкта кримінального процесу;
2) визначення правосуб’єктності особи;
3) вирішення питання, чи є обставини, що виключають перебування особи у певному статусі;
4) надання прийнятому слідчим рішенню з визначення статусу особи процесуальної форми;
– аргументовано за аналогією з цивільним процесуальним законодавством України можливість застосувати у кримінальному судочинстві поняття «сторо¬ни», до яких на досудовому провадженні віднести обвинуваченого, підозрю¬ваного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників; особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані нео¬судності або захворіла на психічну хворобу після вчинення нею злочину, щодо якої розслідується справа і вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, а також особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність;
– висловлено пропозицію щодо необхідності врегулювання у КПК таких понять, як недієздатна особа, особа, що має неповну та повну кримінально-процесуальну дієздатність, запропоновано доповнити КПК статтею 31 і наведено редакцію цієї норми;
– запропоновано розглядати як окремого процесуального суб’єкта особу, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину та наведено запропоновану редакцію частини четвертої статті 431 КПК. У зв’язку з висловленням зазначеної точки зору пропонується також відповідно доповнити КПК новою статтею 731 «Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину», статтю 107 КПК доповнити частиною четвертою, внести доповнення у частину другу статті 65 КПК щодо переліку джерел доказів.
Набуло подальшого розвитку:
– положення щодо еволюції становлення і розвитку підстав та процесуаль¬ного порядку визначення статусу учасників кримінального судочинства;
– визначення співвідношення понять «учасник» і «суб’єкт» та висловлено точку зору, що поняття «учасник кримінального процесу» ширше за поняття «суб’єкт кримінального процесу»;
– положення про участь на досудовому слідстві батьків як законних представників неповнолітнього і неприпустимість їх допиту як свідків. Допит батьків має здійснюватися у тому процесуальному статусі, в якому вони фактично перебувають – законних представників, що викликає необхідність доповнення КПК новою частиною другою статті 52, зміни у частині другій статті 433 КПК слів «як свідки батьки неповнолітнього та» словами «як законні представники батьки неповнолітнього,» і далі по тексту, доповнення частини третьої статті 433 КПК у частині користування законними представниками процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють; виключення у частині третій статті 441 КПК слів «як свідків»;
– визначення і виокремлення слідчих помилок, які припускаються при встановленні процесуального статусу учасників кримінального судочинства, наводиться ряд рекомендацій по їх усуненню.
Удосконалено:
– структуру процесуального статусу суб’єкта кримінального судочинства, до якого можна віднести: 1) права, 2) обов’язки, 3) правосуб’єктність і 4) відповідальність;
– тезу про те, що допит особи як свідка після її участі у проведенні слідчої дії як понятого не відповідає процесуальному статусу цієї особи, який був первинно для неї визначений;
– положення про необхідність трансформувати право потерпілого давати показання у справі на його обов’язок і запропоновано внести зміни у частину третю статті 49 чинного КПК.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
– у науково-дослідній діяльності – для подальшої розробки теоретичних положень і рекомендацій щодо правильного визначення процесуального стату¬су осіб у досудовому провадженні з метою забезпечення їх прав, визначення обов’язків і відповідальності;
– у законотворчій діяльності – пропозиції щодо змін і доповнень норм чинного КПК та проекту КПК направлені до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і будуть враховані при доопрацюванні зазначених нормативних документів (Лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності за вих. № 04-19/14-2590 від 5 листопада 2008 р.);
– у практичній діяльності по розслідуванню злочинів – розроблені науково-обґрунтовані рекомендації, схвалені і прийняті слідчим управлінням УМВС України у Луганській області (Акт про впровадження за вих. № 4/9855 від 17 жовтня 2008 р.), прокуратурою Луганської області для використання у правозастосовній діяльності (Акт про впровадження за вих. № 10915 від 18 грудня 2007 р.);
– у навчально-методичній роботі – основні положення дисертації використовуються при викладанні курсу «Кримінальний процес», спецкурсів «Організація діяльності досудового слідства», «Взаємодія слідчого з органами дізнання», «Особливості методики розслідування окремих видів злочинів», «Доказування на досудовому слідстві» у Київському національному університеті внутрішніх справ (Акт про впровадження від 23 січня 2008 р.); дисциплін «Кримінальний процес», «Адвокатура України», «Доказування на досудовому слідстві», спецкурсу «Практикум по складанню процесуальних документів» у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (Акт про впровадження від 5 червня 2008 р.); курсу «Криміналістика», спецкурсів «Досудове слідство в органах внутрішніх справ», «Введення в посаду слідчого», «Психологія допиту» у Кіровоградському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (Акт про впровадження від 11 лютого 2008 р.); курсу кримінального процесу на факультеті правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» (Довідка про впровадження від 9 вересня 2008 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (2006 2008 р.р.), на міжкафедральному семінарі кафедр кримі¬нального права, кримінального процесу та правосуддя, криміналістики, кримінології та соціології, економічної безпеки, адміністративного права та адміністративної діяльності, теорії та історії держави і права, оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки Луганського державного уні¬верситету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 6 від 16 жовтня 2008 р.), оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (17-18 березня 2006 р., м. Луцьк), «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (20-21 квітня 2006 р., м. Київ), «Актуальні питання реформування правової системи України» (1-2 червня 2007 р., м. Луцьк), «Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України» (26 жовтня 2007 р., м. Київ), «Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочин¬ства» (7 грудня 2007 р., м. Київ), «Національні інтереси і проблеми забезпечен¬ня національної безпеки України» (19 березня 2008 р., м. Кіровоград); на засіданнях круглих столів, що проводилися на курсах перепідготовки і підвищення кваліфікації у Київському національному університеті внутрішніх справ: «Організаційно-методична діяльність органів досудового слідства» (20 лютого 2008 р.), «Розслідування дорожньо-транспортних злочинів: су¬часний стан, проблеми, перспективи» (6 березня 2008 р.), «Методика розслі¬дування вбивств» (21 квітня 2008 р.); на науково-методичному семінарі в Навчально-науковому інституті підготовки слідчих та криміналістів «Управлін¬ня підрозділами слідства і дізнання» (1 жовтня 2008 року, м. Київ).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у п’яти одноосібних наукових статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та трьох тезах доповідей у збірниках наукових праць за підсумками науково-практичних конференцій.
Структура роботи обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України та складається із вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 201 сторінки, з них основний текст дисертації 152 сторінки, додатки на 24 сторінках, список використаних джерел на 25 сторінках (227 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні. Вирішення цього питання виявляється у комплексному аналізі історичного досвіту еволюції становлення процесуального статусу особи, дослідженні проблем законодавчого врегулювання, висвітленні теоретичних питань у юридичній літературі та практики їх застосування. На підставі цього висловлено ряд пропозицій і рекомендацій, врахування яких сприятиме визначенню статусу кожного з учасників кримінального судочинства, гарантуванню реалізації їх процесуальних прав, окресленню кола їх обов’язків. До таких положень відносяться наступні:
1. Аналіз історичних документів другої половини Х–ХХ століть показав, що підстави і процесуальний порядок визначення статусу учасників кримінального судочинства пройшли тривалий шлях становлення і розвитку. Спочатку законодавцями різних часів цьому питанню не приділялося належної уваги, що призводило до невідповідності фактичного становища особи її статусу в судочинстві (запідозрена особа, потерпілий користувалися правами свідка). Проте ще за часів дії Литовських статутів почалися еволюційні процеси формування підстав надання особі процесуального статусу: по-перше, особа мала бути дієздатною, по-друге, порядок визначення деяких категорій учасників процесу вимагав наявність не тільки фактичних підстав, а й формальних (процесуальних). Щодо суб’єктів, які мають власний інтерес у справі, в історичних документах того періоду використовувалося поняття «сторони», яке нині вживається у статті 30 ЦПК України. Відповідно до цього кодексу, до сторін відносяться позивач і відповідач, тобто особи, які в першу чергу зацікавлені у вирішенні справи. Тому, на наш погляд, припустимо у кримінальному судочинстві застосувати поняття «сторони», до яких на досудовому провадженні віднести таких осіб, що беруть участь у досудовому провадженні: обвинуваченого, підозрюваного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників; особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення нею злочину, щодо якої розслідується справа і вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, а також особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до випов¬нення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.
2. Структура статусу незалежно від його виду (конституційний, галузевий, одиничний або індивідуальний) залишається незмінною. В процесі визначення статусу суб’єкта відбувається лише конкретизація його елементів відповідно до притаманних їй функцій і правовідносин, в які він вступає. Тож припустимо зазначити, що структуру кримінально-процесуального статусу особи складають такі елементи: 1) права, 2) обов’язки, 3) правосуб’єктність і 4) відповідальність.
3. Проаналізувавши висловлені точки зору стосовно співвідношення понять «учасник» і «суб’єкт», поняття «учасник», можна зробити висновок, що поняття «учасник» ширше за своїм значенням від поняття «суб’єкт». У кримінальному процесі суб’єкт кримінального судочинства завжди є його учасником. Проте учасники кримінального судочинства, яким не надана активна роль, не є його суб’єктами. Отже поняття «учасник кримінального процесу» ширше за поняття «суб’єкт кримінального процесу». Враховуючи специфіку дослідження, пропонуємо визначити наступні групи учасників кримінального процесу, що беруть участь у досудовому провадженні:
– органи і посадові особи, уповноважені здійснювати кримінальне судочинство – орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, дізнавач, слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суд і суддя;
– сторони кримінального процесу: обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники. До того ж до них необхідно включити особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення нею злочину, щодо якої розслідується справа і вирішується питання про застосування примусового заходу медичного характеру, а також особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність;
– інші особи, які залучаються до кримінального процесу: заявник про злочин; особа, яка дає пояснення слідчим органам, прокурору, судді; особа, щодо якої вирішується питання про відмову в порушенні кримінальної справи з нереабілітуючих обставин; особа, щодо якої орган дізнання встановлює в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів обставини вчинення нею злочину; свідок; експерт; спеціаліст; перекладач; особа, яка розуміє знаки німого або глухого; поняті; поручителі; педагог; лікар, батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, які присутні при його допиті; особи, разом з якими впізнаваний пред’являється для впізнання; особи, які беруть участь у відтворенні обстановки та обставин подій; обшукуваний; освідуваний; особа, в якої беруться зразки для експертного дослідження; особи, що займають приміщення, в якому проводяться обшук, виїмка, огляд або опис майна; особи, присутні при проведенні обшуку або виїмки; особа, якій передано на зберігання майно, на яке накладено арешт.
4. Запропонований авторський алгоритм дій слідчого щодо наділення особи кримінально-процесуальним статусом. Така діяльність слідчого зводиться до розв’язання наступних питань:
1) визначення зв’язку особи з обставинами справи та ролі як суб’єкта кримінального процесу;
2) визначення правосуб’єктності особи;
3) вирішення питання, чи є обставини, що виключають участь особи у певному статусі (чи не підпадає потенційний учасник під категорію осіб, що не можуть перебувати в певному статусі);
4) надання прийнятому слідчим рішенню щодо визначення статусу особи процесуальної форми.
5. Особа, що бере участь у кримінальному судочинстві повинна мати кримінально-процесуальну дієздатність, яка нині у КПК не визначена. Тож доцільно доповнити чинний КПК статтею 31 та проект КПК статтею 41, які яку викласти у наступній редакції:
«Дієздатність учасників кримінального судочинства.
Недієздатною у кримінальному судочинстві є особа віком до 14 років або визнана комісією експертів-психіатрів неосудною чи судом недієздатною. У кримінальному процесі є обов’язковою участь осіб, які представляють їх інтереси.
Неповну кримінально-процесуальну дієздатність має особа віком від 14 до 18 років або особа, дієздатність якої обмежена судом за чинним законо-давством. При провадженні процесуальних дій за участі такої особи, може брати участь представник за його клопотанням за рішенням слідчого чи суду.
Процесуальні дії за участі повнолітньої особи, що має повну кримінально-процесуальну дієздатність, здійснюються за загальними правилами, передба¬ченими цим кодексом».
6. Запропоновано розглядати як окремого процесуального суб’єкта особу, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. В зв’язку з цим статтю 431 чинного КПК доцільно доповнити частиною четвертою наступного змісту: «За наявності даних про вчинення злочину особою, але відсутністю підстав визнання її підозрюваним вона визнається такою, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. Ця особа має процесуальні права, визначені у частині другої цієї статті. До неї не можуть бути застосовані запобіжні заходи». Відповідні зміни необхідно внести до статей 44, 45 проекту КПК.
У зв’язку з висловленою пропозицією існує нагальна потреба зміни інших норм КПК. Так, пропонуємо ввести до нього статтю 731:
«Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину.
Особа, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, вправі давати показання з приводу обставин, що мають відношення до вчинення злочину, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.
Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, підлягають перевірці. Визнання цією особою своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі».
Статтю 107 КПК доповнити частиною четвертою: «Виклик і допит особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 166 – 169, 145 і 146 цього Кодексу».
В зв’язку з викладеним підлягає доповненню частина друга статті 65 КПК.
7. Враховуючи, що понятий при його допиті дає свідчення, що не відповідають частині першій статті 68 КПК, вважаємо за необхідне пропонувати як самостійне джерело доказів показання понятого. Тому, на наш погляд, до частини другої статті 65 КПК припустимо пропонувати наступні доповнення: після слів «показаннями потерпілого» доповнити словами «показаннями понятого, показаннями особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину» і далі по тексту; частину 3 статті 146 проекту КПК після слів «показання свідка, потерпілого,» доповнити словами «понятого, особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину» і далі по тексту.
8. У чинному КПК передбачено участь у кримінальному судочинстві законного представника неповнолітньої особи, проте статус такого учасника визначений неконкретно і суперечливо. З метою удосконалення його правового становища пропонуємо внести зміни до наступних норм КПК:
– статтю 52 КПК доповнити частиною другою, яку викласти у наступній редакції: «Законними представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача є батьки або інші законні представники неповнолітнього». При врахуванні вказаної пропозиції частина третя статті 52 чинного КПК вважається частиною четвертою, в якій слово «представники» має бути замінене на слово «особи». Саме цей термін, на думку дисертантки, включає в себе як представників, так і законних представників, про яких йтиметься в цій статті з урахуванням пропозицій;
– статтю 433 КПК доповнити частиною третьою, яку викласти у наступній редакції: «Батьки та інші законні представники неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють». При врахуванні вказаної пропозиції частина третя статті 433 чинного КПК вважається частиною четвертою.
Враховуючи недосконалість процесуального статусу законного представника неповнолітнього учасника кримінального судочинства, у тому числі дискусійність питання щодо допиту його як свідка, пропонується:
– у частині другій статті 433 КПК слова «як свідки батьки неповнолітнього та» замінити словами «як законні представники батьки неповнолітнього,» і далі по тексту;
– у частині третій статті 441 КПК виключити слова «як свідків».
Відповідні зміни необхідно внести в главу 12 проекту КПК.
9. Право потерпілого давати показання необхідно трансформувати на його обов’язок. При такому вирішенні питання процесуальний статус особи, що зазнала шкоди від злочину і була присутня при ньому або має відомості про обставини справи, буде відповідати її фактичному становищу. У разі необхідності потерпілий, який буде зобов’язаний законом давати показання у справі, може скористатися конституційним правом відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів, яким наділений будь-який учасник кримінального судочинства. Проте він має бути зобов’язаним давати пояснення щодо тих обставин злочину, які не стосуються його особисто, а, які пов’язані з іншими учасниками процесу.
В зв’язку з викладеним, пропонуємо у першому реченні частини третій статті 49 КПК слова «вправі давати показання» замінити словами «зобов’язаний давати правдиві показання» і далі по тексту. Друге речення частини третьої статті 49 КПК після слів «мають право:» доповнити словами: «відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів;». Відповідні зміни необхідно внести у частину 1 статті 56 проекту КПК.
10. Якщо особа одночасно підпадає під визначення двох конкуруючих процесуальних статусів у кримінальних справах, пов’язаних між собою сукупністю спільних доказів чи/або аналогічним складом учасників, доцільним є вирішення начальником слідчого відділу питання про розслідування таких справ одним слідчим (групою слідчих).
11. Слідчі помилки при визначенні кримінально-процесуального статусу особи є окремим випадком слідчих помилок при розслідуванні кримінальних справ. До них припустимо віднести недоліки, які допускаються слідчим у ході досудового провадження при застосуванні норм матеріального чи процесуального права, невірне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та призвели до негативних наслідків або можливості їх настання.
12. Типовими слідчими помилками, які мають місце у практичній діяльності при визначенні правового становища учасника кримінального судочинства, є:
– ненадання або невчасне надання особі кримінально-процесуального статусу, в той час, коли є всі правові підстави для цього;
– наділення особи статусом, який не відповідає її правовому становищу;
– надання особі статусу, в якому вона не має права перебувати;
– наділення особи не всіма статусами, під визначення яких вона підпадає;
– неналежне процесуальне оформлення початку та закінчення перебування особи у певному статусі, що унеможливлює своєчасне користування відповідними правами та виконання обов’язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверченко А. К. Подозреваемый и реализация его прав в уголовном процессе : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс ; криминалистика и судебная экспертиза ; оперативно-розыскная деятельность» / А. К. Аверченко. – Томск, 2001. – 26 с.
2. Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе : Учеб. пособие / Семен Аронович Альперт. – Х. : МВССО УССР. Харьковский юрид. институт, 1974. – 38 с.
3. Альперт С. А. Участники советского уголовного процесса (конспект лекций). / Семен Аронович Альперт. – Х. : Харьковский юрид. институт, 1965. – 33 с.
4. Андреев Ю. С. К вопросу о понятии подозреваемого в уголовном процессе Украины / Ю. С. Андреев // Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України : Спеціальний випуск. Частина 2. – 2002. – С. 77–79.
5. Анохіна Л. С. Суб’єкти адміністративної юрисдикції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління ; адміністративне право і процесс ; фінансове право» / Л. С. Анохіна. – Х., 2001. – 18 с.
6. Ахтырская Н. Н. Классификация следственных ошибок / Н. Н. Ахтырская // Матеріали міжнародної інтернет-конференції [«Досудове слідство : організаційні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми»]. – Сімферополь : ДОЛЯ, 2004. – С. 17–35.
7. Багаутдинов Ф. Процессуальное положение заявителя / Ф. Багаутдинов // Законность. – 2003. – № 1. – С. 29–30.
8. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение публичных и личных интересов при расследовании преступлений : Монография / Флер Нуретдинович Багаутдинов. – М. : Юрлитинформ, 2004. – 544 с.
9. Байрон И. Допрос «подозреваемого» / И. Байрон // Советская юстиция. – 1936. – № 6. – С.17.
10. Баклан М. Г. Деякі проблеми розгляду цивільних позовів та порядок застосування інших стягнень у кримінальному судочинстві / М. Г. Баклан, Л. В. Гаврилова // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4 (44). – С. 38–42.
11. Батюк О. В. Правовий статус обвинуваченого на досудовому слідстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / О. В. Батюк. – К., 2007. – 18 с.
12. Бацко И. Н. О правосубъектности участников уголовно-процессуальных правоотношений / И. Н. Бацко // Право і суспільство. – 2007. – № 2. – С. 54–60.
13. Беднарська В. М. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в кримінальному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / В. М. Беднарська. – К., 2007. – 23 с.
14. Бекешко С. П. Подозреваемый в советском уголовном процессе / С. П. Бекешко, Е. А. Матвиенко – Минск : Вышейш. школа, 1969. – 128 c.
15. Белкин Р. С. Криминалистика : проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Белкин Р. С.– М. : Норма-Инфра, 2001. – 240 с.
16. Белькова О. Правова допомога свідку : підстави та порядок надання / О. Белькова // Підприємство, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 137–140.
17. Белькова О. В. До питання про визначення правового статусу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину / О. В. Белькова // Право і безпека. – 2004. – № 3’1. – С.39–44.
18. Бердихин Н. «Подозреваемый», «свидетель» или «лицо» без процессуального звания / Н. Бердихин // Советская юстиция. – 1937. – № 19. – С. 22.
19. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства) : Монографія / Біленчук П. Д.– К. : Атіка, 1999. – 352 с.
20. Божьев В. Процессуальный статус гражданина, потерпевшего от преступления, по законодательству России и Кыргызстана / В. Божьев, А. Коомбаев // Уголовное право. – 2006. – № 5. – С. 95–98.
21. Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения / Божьев В. П. – М. : Юрид. лит., 1975. – 176 с.
22. Большой юридический словарь / [ред. Сухарева А. Я.] – М. : ИНФРА-М., 2007. – 858 с.
23. Бородовська Н. О. Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Бородовська Наталія Олександрівна. – К., 2006. – 230 с.
24. Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян : до питання про склад елементів / М. Бояринцева // Право України. – 2002. – № 8. – С. 21–25.
25. Бурданова В. С. Презумпция невиновности – условие соблюдения прав и законных интересов граждан / В. С. Бурданова – Л. : Знание, 1989. – 16 с.
26. Вапева Ю. А. Класифікація помилок: проблеми та значення / Ю. А. Вапева // Матеріали науково-практичного семінару [«Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні»], (Дніпропетровськ, 21 березня 2008 р.) – Д. : Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2008. – С. 23–24.
27. Варфоломеєва Т. В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / Т. В. Варфоломієва. – К., 1994. – 39 с.
28. Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських організацій України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Ващук Оксана Миколаївна. – К., 2004. – 207 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел] – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. – 1441 с.
30. Виборнова Є. Б. До питання про визначення моменту виникнення права на захист / Є. Б. Виборнова // Адвокат. – 2007. – № 2. – С. 20–22.
31. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Воеводин Л. Д.– М. : издательство Московского университета, 1972. – 299 с.
32. Воеводин Л. Д. О формах конституционного закрепления свободы личности / Л. Д. Воеводин, М. А. Краснов // Советское государство и право. – 1982. – № 4. – С. 6–12.
33. Волкотруб С. Г. Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / С. Г. Волкотруб. – Х., 2003. – 19 с.
34. Вороновський Л. Гарантії своєчасного визнання потерпілими під час досудового розслідування близьких родичів загиблого від злочину / Л. Вороновський // Вісник прокуратури. – 2008. – № 5 (83). – С. 67–75.
35. Галаган И. С. Об уголовно-процессуальном кодексе Украинской ССР / И. С. Галаган // Об уголовно-процессуальном законодательстве союзных республик. Сб. статей [Под ред. проф. Д. С. Карцева] – М. : Госюриздат, 1962. – C. 90–112.
36. Галаган В. І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України : Монографія / Галаган В. І. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 300 с.
37. Галимов О. Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве / О. Х. Галимов – СПб. : Питер, 2001. – С. 38–39.
38. Герасимчук О. Диспозитивні начала набуття особою статусу потерпілого / О. Герасимчук // Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції [«Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні»], (Львів, 9 – 10 лютого 2006 р.) – Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – С. 405–406.
39. Герасимчук О. П. Визнання особи потерпілим від злочину / О. П. Герасимчук // Університетські наукові записки. – 2007. – № 1 (21). – С. 208–212.
40. Головко Л. В. Том ХV свода законов и его значение в развитии отечественного уголовного судопроизводства / Л. В. Головко // Вестник Московского университета. Серия 11 : Право. – 2005. – № 1. – С. 47–61.
41. Господарський кодекс України : за станом на 1 вересня 2008 р. – К. : СD-вид-во «Інфодиск», 2008. – 1 електрон. опт. диск (СD-ROM): кольор. ; 12 см – Систем. вимоги: Pentium-226 ; 32 Mb RAM ; СD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з титул. екрану.
42. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України / М. І. Гошовський, О. П. Кучинська. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 189 с.
43. Гриненко А. В. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе : Монографія / Гриненко А. В., Кожевников Г. К., Шумилин С. Ф. – Х. : Консум, 1997. – 97 с.
44. Гришин Ю. О. Закінчення досудового слідства зі складанням обвинувального акта : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / Ю. О. Гришин – Х., 2000. – 19 с.
45. Громов Н. А. Уголовный процесс России : Учебное пособие / Громов Н. А. – М. : Юристъ, 1998. – 552 с.
46. Грошевий Ю. М. Судове слідство за статутом кримінального судочинства 1864 р. / Ю. М. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 4. – С. 107–111.
47. Грошевой Ю. М. Деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії / Ю. М. Грошевой //Вісник Академії правових наук України. – № 3 (38). – 2004. – С. 134–145.
48. Гулина С. Проблеми реалізації принципу презумпції не винуватості в кримінальному процесі / С. Гулина //Підприємство, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 119–122.
49. Даневский В. П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа / Даневский В. П. – К. : Семенко Сергей, 2003. – 142 с.
50. Джига М. Права та суть потерпілого в системі учасників кримінального процесу / М. Джига, О. Михайленко // Вісник прокуратури. – 2006. – № 4 (58). – С. 63–68.
51. Джига М. В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування : проблеми законності та доцільності : Монографія / Джига М. В. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2005. – 168 с.
52. Дорохов В. Я. Процессуальное положение подозреваемого / В. Я. Дорохов // Практика применения уголовно-процессуального законодательства [Под ред. Н. В. Жорина] – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1962 – С. 30–32.
53. Елимисов Г. Б. Юридическая защита прав и законных интересов личности в уголовном процессе / Елимисов Г. Б. – Алма-Ата : Казахстан, 1979. – 55 с.
54. Еміралієва М. В. Процесуальний статус потерпілого в досудовому слідстві / М. В. Еміралієва // Матеріали VІІ звітної науково-практичної конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ : У 2 ч. – Сімферополь : Ельіньо, 2005. – Ч. 1. – С. 121–123.
55. Житков Е. О подозреваемых и обвиняемых и об «уголовно-преследуемом свидетеле» / Е. Житков // Советская юстиция. – 1936. – № 28. – С. 16.
56. Зайцев О. А. Подозреваемый в уголовном процессе / О. А. Зайцев, П. А. Смирнов – М. : Экзамен, 2005. – 319 с.
57. Закон України «Про звернення громадян» // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
58. Зеленецький В. С. Структура дослідчого кримінального процесу / В. С. Зеленецький // Вісник Академії Правових наук України. – 1996. – №7. – С. 126–133.
59. Зеленина О. А. Процессуальный статус участника уголовного судопроизводства и его изменение в досудебном производстве : дис...канд. юрид. наук : 12.00.09 / Зеленина Ольга Александрова. – М., 2004. – 219 с.
60. Землянский П. Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы Советской власти (на материалах УССР) / Землянский П. Т. – К. : Типография МВД УССР, 1972. – 307 с.
61. Злочинність в Україні : Стат. збірник /Державний Комітет статистики України [відп. за випуск І. В. Калачова]. – К., 2008. – С. 55. – 117 с.
62. История Государства и права России : Учебник для вузов / [Ред. А. С. Чибиряева] – М., 1998. – 537 с.
63. Іваницький С. О. Формування складу народних засідателів у судочинстві України : дис... кандидата юрид. наук : 12.00.10 / Іваницький Сергій Олександрович. – Луганськ, 2006. – 244 с.
64. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затверджена Наказом МВС України № 400 від 14 квітня 2004 року.
65. Кавалиерис А. Специальные следственные действия и право на защиту / А. Кавалиерис // Международная научно-практическая конференция [«Права человека и общественная безопасность»]. – Рига, 2004. – С. 71–74.
66. Казаренко М. С. Розширення прав потерпілого – шлях до рівності сторін у процесі / М. С. Казаренко // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. Спеціальний випуск: У 4-х ч. – Луганськ, 1999. – Ч.3 : Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності. – С. 187–192.
67. Калачёва О. Н. Процессуальный статус заподозренного лица / О. Н. Калачёва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України. – 2006. – № 3. – С. 73–80.
68. Капліна О., Шило О. Удосконалення процесуального статусу потерпілого в кримінальному судочинстві України / О. Капліна, О. Шило // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 4 (34). – С. 43–47.
69. Карпачева Н. И. Состояние соблюдения и защиты прав и свобод человека в Украине / Н. И. Карпачева. – Х., 2002. – 254 с.
70. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований) / Н.С. Карпов. – К., 2004. – 218 с.
71. Касаткина С. А. Публичность и диспозитивность в российском уголовном процессе России : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Касаткина Светлана Алексеева – М., 2002. – 255 с.
72. Клименко Н. И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя: Учебное пособие / Клименко Н. И. – К. : Вища школа, 1990. – 103 с.
73. Клименко Я. О. Цивільний позов як одна із форм забезпечення слідчим відшкодування шкоди, завданої злочином : дис... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Клименко Ярослав Олександрович. – К., 2003. – 200 с.
74. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : Навч. посіб. / Коваленко Є. Г. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
75. Когутич І. Слідчі помилки: поняття та класифікація / І. Когутич // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – Хмельницький. – 2002. – № 1. – С. 123–128.
76. Кодекс України про адміністративні правопорушення: за станом на 1 вересня 2008 р. – К. : СD-вид-во «Інфодиск», 2008. – 1 електрон. опт. диск (СD-ROM) : кольор. ; 12 см – Систем. вимоги: Pentium-226 ; 32 Mb RAM ; СD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з титул. екрану.
77. Кожевников А. В. Участие адвоката-представителя при производстве дознания // Гарантии прав лиц, участвующих в уголовном судопроизводстве : сб. науч. тр / [Отв. ред. П. М. Давыдов]. – Свердловськ : Свердловский юридический институт, 1975. – С. 106–110.
78. Коляда П. В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі / Коляда П. В. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 208 с.
79. Комаров С. А. Общая теория государства и права : Учебник. 4-е изд. перераб. и доп. / Комаров С. А.– М. : Юрайт, 1998. – 416 с.
80. Коментар до Конституції України : Друге видання, виправлене й доповнене [голова ред. колегії В. Ф. Опришко]. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – 412 с.
81. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. Рим, 4 листопада 1950 року / Бюлетень центру інформації та документації Ради Європи в Україні. – 1998. – № 2. – 86 с.
82. Конституція України : за станом на 1 січня 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 412 с. – (Бібліотека офіційних видань).
83. Коркина И. В. Процессуальное положение потерпевшего в досудебном уголовном судопроизводстве : автореф. дис. на соискание учен. степени канд юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс ; криминалистика и судебная экспертиза ; оперативно-розыскная деятельность» / И. В. Коркина. – М., 2006. – 32 с.
84. Корнуков В. М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве / Коркунов В. М. [Под ред. В. А. Познанского]. – Саратов : Издательство Саратовского университета, 1987. – 180 с.
85. Корнуков В. М. Теоретические и правовые основы положения личности в уголовном судопроизводстве : автореф. дис. на сосикание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс ; криминалистика и судебная экспертиза ; оперативно-розыскная деятельность» / В. М. Коркунов. – Саратов, 1987. – 39 с.
86. Корнуков В. М. Правовая регламентация обязанностей участников уголовного процесса и возможности ее совершенствования / В. М. Коркунов // Вопросы уголовного процесса. Межвузовский научный сборник. – Вып. 2. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1979. – С. 58–62.
87. Костаки Г. И. Проблемы демократизации правового статуса советских граждан в условиях обновления социализма : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових вчень / Г. И. Костаки. – К., 1990. – 40 с.
88. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України : Монографія / Костюченко О.Ю. – К. : Київський університет, 2006. – 182 с.
89. Крижанівський В. Презумпція невинуватості в системі принципів кримінального процесу України, Польщі та США / В. Крижанівський // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 5. – С. 106–109.
90. Крикунов О. В. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди у кримінальному процесі : дис... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Крикунов Олександр Вікторович. – Львів, 2001. – 218 с.
91. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [вид. 3-є, перероб. і доп. ]. – К. : Юридична думка, 2004. – 352 с.
92. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. – К. : Юрінком Інтер, 1999. –720 с.
93. Кримінально-процесуальний кодекс України : за станом на 1 вересня 2008 р. – К. : СD-вид-во «Інфодиск», 2008. – 1 електрон. опт. диск (СD-ROM) : кольор. ; 12 см – Систем. вимоги : Pentium-226 ; 32 Mb RAM ; СD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. – Назва з титул. екрану.
94. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР : за станом на 1 жовтня 1922 р. / Народний Комісаріат юстиції УРСР. – Офіц. вид. – Х. : Українське державне видавництво, 1922. – 252 с.
95. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР : за станом на 1 жовтня 1944 р. / Народний Комісаріат юстиції УРСР. – Офіц. вид. – Х. : Українське державне видавництво, 1944. – 252 с.
96. Круглов С. В. Представитель потерпевшего в уголовном судопроизводстве / С. В. Круглов // Следователь. – 2004. – № 6. – С. 24–30.
97. Кузьмічов В. С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / В. С. Кузьмічов. – К, 1996 р. – 36 с.
98. Кузьмічов В. С. Теорія і практика слідчої діяльності : Монографія / Кузьмічов В. С. – К. : НВТ «Правник», 1997. – 246 с.
99. Кузьмічов В. С., Курта Є. О. Компроміс на досудовому слідстві (криміналістичний аспект) : Монографія / В. С. Кузьмічов, Є. О. Курта. – К. : КНТ, 2007. – 136 с.
100. Куліш А. М. Організаційно-правове забезпечення статусу працівників податкової міліції України : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Куліш Анатолій Миколайович. – Х., 2003. – 177 с.
101. Ларин А. На подозрение – 24 часа (к обсуждению проекта Основ уголовно-процессуального законодательства) / А. Ларин // Советская юстиция. – 1991. – № 19. – С. 1.
102. Летучих В. И. Подозреваемый в советском уголовном процессе / В. И. Летучих //Проблемы борьбы с преступностью : труды Омской высшей школы милиции. – № 6. – Омск, 1976. – С. 77–80.
103. Литвинчук О. І. Процесуальний статус слідчого в кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / О. І. Литвинчук – К., 2007. – 20 с.
104. Литвинчук О. І. Процесуальний статус слідчого в кримінальному процесі : дис... кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Литвинчук Олександр Іванович. – Луганськ, 2007. – 234 с.
105. Лобойко Л. М. Актуальні проблеми дослідчого кримінального процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / Л. М. Лобойко. – Х., 1997. – 18 с.
106. Лобойко Л. М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України : Монографія / Лобойко Л. М.– Донецьк : Ліра лтд. – 2004. – 216 с.
107. Лобойко Л. М. Імперативний метод кримінально-процесуального права : Монографія / Лобойко Л. М.– Донецьк : Ліра лтд. – 2005. – 196 с.
108. Логінова Н. М. Межі диспозитивності в діяльності свідка / Н. М. Логінова // Материалы меджунар. науч.-практ. конф. [«Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве»], (Киев, 2006). – К. : Университет экономики и права «КРОК», 2006. – Кн. 1. – С. 332–338.
109. Лукьянова Е. Г. Теория процессуального права / Лук’янова Е. Г. – М. : Издательство НОРМА, 2003. – 240 с.
110. Льовкін В. Л. Показання обвинуваченого в кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / В. Л. Льовкін – К., 2007. – 18 с.
111. Магновський І. Конституційно-правовий статус особи (її громадські права і свободи) / І. Махновський // Право України. – 2002. – № 7. – С.18–21.
112. Малишко М. І. Конституційно-правовий статус громадян та інших груп населення / Микола Іванович Малишко. [Міжрегіональна Акад. управління персоналом]. – К., 1996. – 16 с.
113. Малютін І. А. Підстави та процесуальний порядок зупинення попереднього розслідування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / І. А. Малютін.– К., 2000. – 18 с.
114. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : Монографія / Маляренко В. Т.– К. : Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
115. Маляренко В. Т., Вернидубов І. В. Про інститут понятих у кримінальному процесі України / В. Т. Маляренко, І. В. Вернідубов // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 3 (25). – С. 22–27.
116. Малько А. В., Субочев В. В. Законные интересы как правовая категорія / А. В. Малько, В. В. Субочев – СПб. : издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 359 с.
117. Марітчак Т. М. Помилки у кваліфікації злочинів: Монографія / Марітчак Т. М. – К. : Атіка, 2004. – 188 с.
118. Мартиненко Д. Є. Поняття суб’єктів кримінально-процесуального провадження / Д. Є. Мартиненко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 4. – С. 211–218.
119. Марченко А. Б. Слідчі помилки та шляхи їх подолання : дис.…кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Марченко Артем Борисович – Луганськ, 2006. – 200 с.
120. Махов В. Свидетель – не подозреваемый [электронный ресурс] Режим доступа : // http://jurqa.h12.ru/all.docs/u/a/qpfnx4gg.html.
121. Михайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе / Михайленко А. Р. [Под. ред. А. Л. Цыпкина] – Саратов : Издательство Саратовского университета, 1974. – 151 с.
122. Михайленко А. Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание / Михайленко А. Р. – К. : Юринком Интер, 1999. – 448 с.
123. Михайленко П. П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР / Михайленко П. П. – К, 1969. – 438 с.
124. Михайлишин О. Р. Теоретичні аспекти причин помилок у слідчій діяльності / О. Р. Михайлишин // Університетські наукові записки. – 2006. – № 2 (18). – С. 270–273.
125. Михеенко М. М. Особенности процесса доказывания в отдельных стадиях уголовного судопроизводства / М. М. Михеенко // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений органами внутренних дел : Межвузовский сборник научных трудов. – К. : НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского, 1988. – С. 17–25.
126. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : Підручник / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко – [2-ге вид., перероб. і доп.] – К. : Либідь, 1999. – 536 с.
127. Михеєнко М. М. Про предмет і