Кримінально-правова відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади :

Краткое описание

ЗМІСТ…………………………………………………………………………….(2-3) ВСТУП………………………………………………………………..................(4-12)
РОЗДІЛ 1. Історичні основи формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади…………………......(13-44)
1.1. Історико-правовий аналіз розвитку радянського законодавства про кримінально-правову охорону державного (контрреволюційного) ладу та державної (контрреволюційної) влади………….……………………………………………..(13-27)
1.2. Поняття злочинів проти держави………………………………………..(27-42)
Висновки………………………………………………....................................(42-44)
РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та перспективи вдосконалення кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади………………………………………………………………….....................(45-176)
2.1. Об’єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади……………………………………………………………………...................(45-81)
2.2. Об’єктивна сторона дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади…………………………………………………………………….................(81-121)
2.3. Суб’єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади……………………………………………………………………………...(121-135)
2.4. Суб’єктивна сторона дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади……………………………………………………………………………...(135-153)
2.5. Кваліфікуючі ознаки дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади……………………………………………………………………………...(153-165)
Висновки……………………………………………………………………(165-176)
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….......(177-193)
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….(194-215)

ВСТУП
Актуальність теми. Кримінально-правова норма про відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, міститься в розділі I Кримінального кодексу України „Злочини проти основ національної безпеки України”. Проблеми забезпечення національної безпеки є одними з найважливіших на будь-якому етапі розвитку держави: вони існують у кожній сучасній державі й пов’язані з виконанням цілого комплексу завдань в політичній, інформаційній, воєнній, економічній, соціально-гуманітарній, правовій, ідеологічній та інших сферах розвитку суспільства і держави.
Проблема забезпечення кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, залишається на сучасному етапі актуальною, незважаючи на те, що кількість діянь, які раніше були однією з форм державної зради, є незначною (0,0004 % від загальної кількості вчинюваних злочинів). З огляду на підвищену суспільну небезпеку цього злочину, його попередження є одним із найважливіших напрямів діяльності правоохоронних органів. Застосування кримінального законодавства, що встановлює кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, у цьому разі набуває важливого політичного та попереджуючого значення.
Новітні підходи законодавця до регламентації відповідальності за злочини проти основ національної безпеки в цілому та дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, зокрема, недостатня кількість публікацій з цих питань, безсистемне викладення даної проблематики, неповне дослідження форм вчинення досліджуваного злочину, а також відсутність дослідження кримінально-правового розуміння конституційного ладу та державної влади створили всі передумови для усунення законодавчих прогалин у даній проблематиці, неузгодженості й некоректності окремих приписів, сформованих у кримінальному та інших галузях права.
Нині у державі наявні антиконституційні прояви, що являють загрозу демократичному розвитку України, її внутрішній безпеці, основам політичної системи України. Ситуація, що склалася в країні, нагально потребує детального дослідження складу злочину дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, з позицій сучасних соціально-економічних умов на базі узагальнення й аналізу наявних теоретичних та практичних розробок (зміст яких у кожному випадку піддавався критичному аналізу), у вивченні та обґрунтуванні можливостей застосування досягнень науки кримінального права України у практиці боротьби з такими посяганнями.
Відповідно до проголошеного керівництвом України геополітичного курсу на євроінтеграцію виникла необхідність розглянути по-новому як саму проблему забезпечення національної безпеки в цілому, так і окремі її складові елементи, одним із яких є кримінально-правовий захист держави від дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, що потребують удосконалення.
Отже, актуальність обраної теми дослідження виявляється в такому:
– суспільно-політичні процеси, які відбуваються в Україні, з урахуванням євроінтеграції потребують нового усвідомлення кримінально-правової відповідальності за злочини проти Основ національної безпеки України;
– нині науковий рівень розробленості даної теми є недостатнім, зокрема на дисертаційному рівні, оскільки більшість робіт виконується у межах спеціальних навчальних закладів і має обмежувальний гриф користування. Це унеможливлює широку участь науковців у дослідженні цієї проблеми;
– активізація загрози конституційному ладу України, її територіальній цілісності, спроб насильницького захоплення влади зумовлюють потребу в обґрунтуванні застосування і впровадження у вітчизняний науковий обіг поняття „конституційна безпека”, яке становить інтегральну частину, когнітивну складову поняття більш високого рівня – національна безпека при дослідженні даної теми;
– нині існує реальна потреба в уточненні підходів до кримінально-правового розуміння національної безпеки;
– відсутність кримінально-правових визначень таких понять, як „конституційний лад”, „державна влада”, зумовлює необхідність у їх формулюванні;
– існує практична потреба у з’ясуванні змісту самого процесу зміни конституційного ладу, який здійснюється насильницьким або ненасильницьким шляхом, а також у відповідному відображенні цього процесу в кримінальному законодавстві.
У різні роки проблему дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, у кримінальному праві СРСР досліджували Г. З. Анашкін, А. Е. Бєляєв, В. А. Владіміров, П. І. Гришаєв,
С. В. Дьяков, М. І. Загородніков, Б. В. Здравомислов, М. П. Карпушин, В. С. Клягін, Б. О. Курінов, В. І. Курлянський, В. Д. Меньшагін, Є. Г. Ляхов, М. П. Михайлов,
А. А. Піонтковський, Є. О. Смірнов, В. В. Сташис, М. В. Турецький, М. І. Якубович. Праці вказаних авторів становлять значний інтерес. Однак найбільша їх частина припадає на період двадцятирічної давності за часів існування СРСР. Також варті уваги праці таких сучасних українських вчених, як В. Ф. Антипенко, М. І. Бажанов, А. Ф. Бантишев, В. І. Борисов, В. О. С.Б. Гавриш, Глушков, В. В. Голіна,
В. Я. Горбачевський, В. П. Ємельянов, В. А. Ліпкан, М. І. Мельник,
В. О. Навроцький, А. В. Савченко, В. Я. Тацій, В. П. Філонов, М. І. Хавронюк. Але в цих працях, як правило, досліджуються проблеми злочинності проти основ національної безпеки України в цілому або суміжні склади злочинів.
Тим часом ця тема ще полишає без уваги безліч дискусійних і малодосліджених питань, які ми визначимо в нашому дослідженні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права та процесу Київського Міжнародного Університету в межах цільової науково-дослідної комплексної програми „Актуальні проблеми кримінально-правової охорони національної безпеки України”. Тема дисертації затверджена кафедрою кримінального права та процесу Київського Міжнародного Університету.
Метою даного дисертаційного дослідження є визначення на основі теоретичного аналізу та з урахуванням правозастосовної практики змісту всіх ознак складу злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, виявлення прогалин у законодавчих конструкціях, що зумовлюють труднощі при застосуванні даної норми, формулювання науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення кримінального законодавства і для правозастосовної діяльності. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
– комплексно розглянути історичне підґрунтя формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– дати характеристику факторів соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– проаналізувати норми інших галузей права, що стосуються проблематики кримінально-правової охорони конституційного ладу та державної влади;
– визначити об’єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– проаналізувати об’єктивну сторону дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– визначити суб’єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– розглянути суб’єктивну сторону дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– дослідити стан кваліфікуючих ознак дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– запропонувати напрями вдосконалення кримінально-правового законодавства щодо відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
Об’єктом дослідження є суспільно небезпечні посягання на суспільні відносини у сфері дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, та кримінально-правове забезпечення їх охорони.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади зумовило застосування різних наукових методів пізнання, а саме: формально-догматичного (логічного), історичного, системного аналізу, порівняльно-правового, формально-юридичного, статистичного та ін.
Використання історичного методу дозволяє визначити закономірності у змінах конституційного та державного устрою суспільства та цільової спрямованості норми про кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади. Застосування порівняльно-правового методу дає змогу встановити подібність і відмінність між нормами національного і зарубіжного законодавства про відповідальність за аналізований злочин. За допомогою формально-юридичного методу та методу системного аналізу всебічно досліджується склад злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”. За допомогою структурно-функціонального методу визначаються структурні компоненти процесу насильницького повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, визначається місце ст. 109 у системі норм КК України, а також її співвідношення з іншими нормами Кодексу. Статистичні дані, котрі свідчать про поширеність зазначеного явища, оцінюються із застосуванням статистичного методу.
Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять статистична інформація Служби безпеки України про злочинів проти основ національної безпеки України; матеріали семи порушених кримінальних справ за ст. 109 КК України; матеріали про відмову у порушенні кримінальних справ.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає насамперед у тому, що дана праця є першим у кримінальному праві України дисертаційним дослідженням про відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за новим кримінальним законодавством України. Проведене дослідження дозволило виявити прогалини законодавчої конструкції та труднощі практичної реалізації досліджуваної чинної кримінально-правової норми.
Згідно з проведеним дослідженням сформульовано нові наукові положення, а саме:
Уперше:
– обґрунтовано доцільність уведення у вітчизняний науковий обіг поняття „конституційна безпека” як безпосередній об’єкт дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– визначено на науковому рівні кримінально-правове розуміння таких понять, як „конституційний лад”, „державна влада” та „національна безпека”;
– комплексно охарактеризовано всі форми вчинення даного злочину;
– обґрунтовано криміналізацію дій, що посягають на конституційний лад та державну владу без насильницької мети – дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні і, відповідно, наводяться соціально-кримінологічні фактори для криміналізації;
– окреслено ознаки суб’єкта дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні;
– виявлено особливості відмежування дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні, від суміжних злочинів;
– комплексно досліджено та обґрунтовано основні характеристики підвищеної суспільної небезпеки вчинення даного злочину за допомогою використання мережі Інтернет, супутникового чи мобільного зв’язку.
Набуло подальшого розвитку:
– комплексний аналіз історичного підґрунтя формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
– обґрунтування соціальної та кримінологічної зумовленості про те, що суспільні відносини як об’єкт злочину у зазначених випадках можна пізнати лише через дослідження інтересу – складової суспільних відносин;
– визначення кримінально-правового змісту поняття юридичної особи – суб’єкта кримінальної відповідальності за аналогічні злочини в інших державах;
– актуалізація адміністративно-правової відповідальності за правопорушення проти основ національної безпеки України.
Практичне значення положень і висновків, які містяться у дослідженні:
– у галузі теоретичних досліджень – основні положення дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, а також для дослідження з суміжними злочинами;
– у правотворчості – пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до Кримінального кодексу України;
– у правозастосовній діяльності – рекомендації щодо вдосконаленню практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередженню і профілактиці злочинів тощо;
– у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть бути корисні як для вивчення в курсі кримінального права, так і під час підготовки навчальних програм, методичних рекомендацій і вказівок.
Особистий внесок здобувача. У співавторстві з В. А. Ліпканом опубліковано навчальний посібник „Національна безпека України: кримінально-правова охорона”.
Апробація результатів дисертації. Роботу обговорено на засіданні кафедри кримінального права та процесу Київського Міжнародного Університету, схвалено і рекомендовано до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу „Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи”, яка відбувалася 25–26 лютого 2006 року у м. Києві, та на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми національної і міжнародної безпеки”, яка відбувалася 27 квітня 2007 року у м. Києві.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес Київського Міжнародного Університету, а саме, у межах навчальних дисциплін „Кримінальне право” та „Транснаціональна злочинність”.
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 5 наукових статей у журналах та збірниках наукових праць, 3 з яких входять до переліку фахових наукових видань ВАК України. У співавторстві з В. А. Ліпканом опубліковано навчальний посібник „Національна безпека України: кримінально-правова охорона”.
1. Діордіца І. Поняття злочину проти основ національної безпеки України
// Підприємництво, господарство і право. – К., 2006. – № 8. – С. 145 – 148.
2. Діордіца І. Кримінально-правове розуміння національної безпеки України за Кримінальним Кодексом України від 5 квітня 2001 року // Підприємництво, господарство і право. – К., 2006. – № 9. – С. 121 – 124.
3. Діордіца І. Родовий об’єкт злочину „дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”
// Підприємництво, господарство і право. – К., 2006. – № 11. – С. 154 – 157.
4. Поняття конституційної безпеки / І. В. Діордіца // Проблеми державного будівництва в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу „Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи” (Київ, 25–26 лютого 2006 року). – К., 2006. – Вип. №11. – С. 225 – 230.
5. Родовий об’єкт злочинів проти основ національної безпеки / І. В. Діордіца // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Проблеми національної і міжнародної безпеки” (Київ, 27 квітня 2007 року). – К.: Текст, – 2007, – №2. –
С. 121 – 129.
6. В. А. Ліпкан, І. В. Діордіца. Національна безпека України: кримінально-правова охорона. – К.: КНТ. – 2007. – 292 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У системі Особливої частини КК України „Злочини проти основ національної безпеки України” розташовані на першому місці. На нашу думку, це означає, що законодавець ці злочини вважає найбільш небезпечними, прагне привернути увагу до боротьби з ними.
Більшість суспільно небезпечних діянь, включених законодавцем до злочинів, які посягають на основи національної безпеки України, є тяжкими (ст. 109) або особливо тяжкими (ст. 110 ч.3, ст. 111, ст. 112, ст. 113 ст. 114). Оцінка тяжкості цих злочинів зумовлена як особливою важливістю об’єкта, на який вони посягають, так і характером провини, мотивів і цілей, що визначають ступінь, характер їхньої суспільної небезпеки, а отже, і санкцією, яка за них передбачена.
Відновлення державної незалежності України як одну з найбільш нагальних поставило проблему перегляду норм про відповідальність за розглядувані злочини. Уже 29 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла постанову про підготовку нової редакції глави І Особливої частини КК України, в якій мали бути враховані нові політичні, соціальні та правові реалії.
Що стосується ст. 109 „Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади” Особливої частини КК України від 5 квітня 2001 року, то стаття з такою ж назвою з’явилася в КК України від 28 грудня 1960 р. відповідно до Закону України від 17 червня 1992 р. „Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР …” (ст. 56-1). Зміст ст. 109 КК України 2001 р. і ст. 56-1 КК України 1960 р. майже однаковий (ч. 3 ст. 109 за обсягом більша, ніж ч. 3 ст. 56-1).
Історичне підґрунтя формування кримінально-правової відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, на наше переконання, сягає своїм корінням у поняття контрреволюційного, особливо небезпечного державного злочину та подальшу його еволюцію, оскільки саме на початку розбудови радянської імперії вперше встановлюється на законодавчому рівні кримінально-правова охорона державного (контрреволюційного) устрою та державної (контрреволюційної) влади. Законодавчий розвиток поняття згаданих злочинів у сучасній кримінально-правовій доктрині завершився їх трансформуванням у злочини проти держави, а вже на сучасному етапі розбудови кримінально-правової політики у злочини проти основ національної безпеки України. Тому, зберігаючи дану послідовність, нами були проаналізовані поняття контрреволюційного та державного злочинів (особливо небезпечного злочину проти держави, державного злочину).
2. Поняття контрреволюційного злочину і законодавство про боротьбу з цими злочинами починає складатися і розвиватися вже у перші дні Жовтневої соціалістичної революції. Ми вважаємо, що така необхідність характеризується насамперед бажанням законодавця таким чином убезпечити найбільш уразливі, найбільш важливі суспільні відносини, тому і забезпечив їм кримінально-правову охорону. Більш того, на наше переконання, кримінально-правові норми про контрреволюцію захищали суспільні відносини, інтереси, цінності та блага пролетаріату.
Формування і розвиток поняття контрреволюційного злочину умовно можна розподілити на кілька етапів:
1. Зародження поняття контрреволюційного злочину з перших днів Жовтневої соціалістичної революції – до прийняття КК РРФСР і КК УРСР.
2. Процес розширення поняття контрреволюційного злочину через внесення змін до Кримінального кодексу – до прийняття ІІІ-ю сесією Союзного ЦВК 25 лютого 1927 р. „Положення про державні злочини державні”.
3. Початок процесу трансформації поняття контрреволюційного злочину в поняття державного злочину.
3. Підсумовуючи розгляд питання про поняття державних злочинів, слід зазначити, що в основних кримінально-правових актах, виданих до кодифікації радянського кримінального законодавства, і в юридичній літературі того періоду поняття „державні злочини” не вживалося. Відмову від поняття „державні злочини” у згаданих юридичних актах та працях можна пояснити прагненням поряд зі знищенням буржуазного права відкинути і його форми, зокрема термінологію.
Постанова ЦВК СРСР „Про зміни Основних начал кримінального законодавства СРСР і союзних республік” від 25 лютого 1927 р. спеціально підкреслила в новій редакції ст. 3 Основних начал, що розділи про злочини державні (контрреволюційні й особливо для Союзу РСР небезпечних злочинів проти порядку управління) і військових підлягають включенню до кримінальних кодексів союзних республік у тексті положень, що видаються ЦВК Союзу РСР.
Це уточнення ст. 3 Основних начал мало, на нашу думку, принциповий характер, оскільки, створюючи нові кримінальні кодекси в союзних республіках, намітилось негативне ставлення до поняття державних злочинів, виявилось прагнення різко скоротити порівняно з КК РРФСР 1922 року його обсяг, охопивши ним тільки контрреволюційні злочини. Так, КК Української РСР (прийнятий
1927 р.) взагалі відмовився від терміна „державні злочини”. Глава перша його Особливої частини називалася „Контрреволюційні злочини”, а глава друга – „Злочини проти порядку управління” (А. Особливо для Союзу РСР небезпечні злочини проти порядку управління і Б. Інші злочини проти порядку управління).
Таким чином, Постанова 1927 року закріпила у загальносоюзному законодавстві поняття „державні злочини”, незважаючи на заперечення деяких теоретиків і практиків-юристів (їхні думки наведені в тексті); його обсяг був звужений.
Із розглянутих вище доктринальних досліджень більшість висловилася за збереження поняття державних злочинів. Разом з тим прихильники поняття державних злочинів розходилися в поглядах на його обсяг. І, як бачимо, пануючою виявилася тенденція збереження поняття державних злочинів у системі Особливої частини радянського кримінального права і обмеження його обсягу тільки контрреволюційними злочинами.
25 грудня 1958 р. друга сесія Верховної Ради СРСР V скликання прийняла Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини. Закон складався з двох розділів: 1. Особливо небезпечні державні злочини і 2. Інші державні злочини.
На наше переконання, із позицій Основ кримінального законодавства Союзу РСР до державних злочинів мають належати лише злочини, перелік яких наводиться у першому розділі Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, тобто тільки особливо небезпечні державні злочини, віднесення ж до державних злочинів „інших державних злочинів” слід вважати протиріччям Закону, яке теоретично навряд чи можливо виправдати.
Отже, остаточна еволюція контрреволюційних злочинів у злочини державні відбулася після прийняття Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини, тобто був пройдений черговий етап розвитку кримінальної відповідальності за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
4. Проаналізувавши існуючі наукові тенденції у розумінні об’єкта злочину, на нашу думку, саме інтерес перебуває у найбільш тісному зв’язку з самими суспільними відносинами, проникає в усі глибинні зв’язки, що утворюють ці відносини на всіх рівнях їх функціонування. Тому можна зазначити про те, що інтерес має на собі відбиток відповідних суспільних відносин, він є найбільш точним виразником не тільки зовнішніх ознак самих суспільних відносин, але й найбільш повно передає їх внутрішню сторону; інтересу властива певна особливість, яка полягає у тому, що він, як правило, доступний для безпосереднього сприйняття і вивчення, „лежить на поверхні”. Ми вважаємо, що вивчення даної особливості, якою наділений інтерес, дозволяє встановити і визначити сутність і зміст суспільних відносин, що йому відповідають, тобто таких, що „здебільшого не „лежать на поверхні”, а приховані від безпосереднього сприйняття” і з допомогою цього підходу з’явилася можливість науково обґрунтувати об’єкт злочину, передбаченого ст. 109 КК України.
5. Родовим об’єктом дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, є основи національної безпеки України. З огляду на те, що дані суспільні відносини є „прихованими” від безпосереднього сприйняття, відповідно до положень, закріплених у Законі України „Про основи національної безпеки України”, також згідно з загальним розумінням життєво важливих національних інтересів, родовий об’єкт злочинів проти основ національної безпеки слід розуміти як:
по-перше, це суспільні відносини у сфері державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз;
по-друге, дані національні інтереси є життєво важливими і як родовий об’єкт даної групи злочинів становлять: 1) внутрішню стабільність, яка характеризується стійкістю державних інститутів і збалансованістю інтересів усіх соціальних груп населення; 2) державний суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
3) конституційний лад України; 4) економічну систему України; 5) екологічно здорове середовище в державі; 6) існуючий науково-технічний потенціал держави;
7) гарантовані конституційні права і свободи людини і громадянина та ін.
6. На нашу думку, безпосереднім об’єктом дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, є конституційна безпека (як частина національної безпеки) України у сфері нормального функціонування конституційного ладу та нормального функціонування державної влади в Україні.
Аналіз об’єктів конституційної безпеки та її загроз дав нам можливість визначити відмінності, завдяки яким ми розмежуємо поняття „конституційна безпека”, „державна безпека”, „національна безпека”. Мається на увазі особливість їх об’єктів, характер загроз і міри, що застосовуються для їх забезпечення.
Об’єкт забезпечення конституційної безпеки становить захищеність конституційного ладу держави, тимчасом як об’єкти національної безпеки – це насамперед інтереси особистості, націй і народностей, суспільства в цілому в усіх сферах їх життєдіяльності й держави також. Крім того, загрози конституційній безпеці мають переважно внутрішній характер, на відміну від національної та державної безпеки.
Поняття „конституційний лад” як об’єкт злочину „дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”, розглядається лише в розумінні державного суверенітету та форми держави (форма державного правління, державний устрій, державний режим). Тобто його розуміння є вужчим, ніж у конституційному праві.
У кримінально-правовий зміст поняття конституційного ладу як об’єкта даного злочину вкладається загальне уявлення про основні характеристики держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Тому поняття державної влади є невід’ємною складовою поняття конституційного ладу і повинно розглядатися в його межах.
Поняття державної влади у даному випадку розглядається у вузькому розумінні, відповідно до якого об’єктом злочину, передбаченого ст. 109 Особливої частини КК України, може бути:
1. Вищі органи державної влади України: а) Президент України; б) Верховна Рада України; в) Кабінет Міністрів України; г) Верховний Суд України; Конституційний Суд України; вищі спеціалізовані суди, утворення і діяльність яких передбачена законодавством України про суди та судоустрій.
2. Інші вищі органи державної влади, які, користуючись певною незалежністю, de jure не належать до трьох головних гілок влади: а) Генеральна прокуратура України; б) Національний банк України; в) Рахункова палата України; г) Вища рада юстиції України тощо.
3. Органи державної влади місцевого рівня, якщо це може призвести до суттєвого порушення внутрішнього суверенітету держави, тобто верховенства і самостійності державної влади всередині країни (наприклад, обласні чи районні державні адміністрації чи ради депутатів).
7. Як уже зазначалося, поняття „повалення” та „захоплення” за своєю сутністю при їх практичній реалізації є насильницькими, тому кримінальний закон у ст. 109 КК України спочатку вказує на насильницьке вчинення даного злочину, потім дублює його у диспозиції цієї статті. Проте, на нашу думку, посягання на конституційний лад і державну владу України може вчинюватися й іншими, ненасильницькими діями. Саме тому, на наше переконання, існує необхідність у криміналізації таких дій без насильницької мети, дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні і, відповідно, наводяться соціально-кримінологічні фактори для криміналізації таких суспільно небезпечних діянь.
На наше переконання, ст. 109 Особливої частини Кримінального кодексу України, повинна мати таке визначення:
Стаття 109. Дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи на незаконне здобуття державної влади в Україні
1. Дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України або незаконного здобуття державної влади в Україні, а також змова про вчинення таких дій, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
2. Публічні заклики до незаконної зміни конституційного ладу України або до незаконного здобуття державної влади в Україні, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, –
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Ми вважаємо, що злочин, передбачений ст. 109 КК України, може вчинюватися у п’ятьох формах, а саме: 1) дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України; 2) дії, вчинені з метою незаконного здобуття державної влади в Україні; 3) змова про вчинення таких дій; 4) публічні заклики до незаконної зміни конституційного ладу України або до незаконного здобуття державної влади в Україні; 5) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
На нашу думку, дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України, можуть полягати у такому:
а) незаконна зміна форми правління, тобто способу організації державної влади, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, головою держави – Президент України, вищим органом виконавчої влади – Кабінет Міністрів України і т. ін.;
б) незаконна зміна державного режиму, що, зокрема, передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через форми безпосередньої демократії, гарантування державою прав і свобод людини і громадянина і т. ін.
Ми вважаємо, що навіть при незаконній зміні однієї складової конституційного ладу він припиняє існування, оскільки порушується один із його найважливіших принципів – принцип народовладдя, відповідно до якого право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами (тобто будь-які його складові відповідно до чинного законодавства). На нашу думку, цей принцип поширюється і на такі дії, як незаконна зміна конституційного ладу, якщо зазначене право народу узурповане державою, її органами та посадовими особам або окремими політичними силами (партіями, рухами тощо).
Злочин у цій формі є закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, яка спрямована на досягнення такої мети.
Дії, вчинені з метою незаконного здобуття державної влади в Україні можуть виявлятися у такому:
а) дії, спрямовані на незаконне здобуття державної влади в Україні вищих органів державної влади (раніше ми зазначали, які саме державні органи належать до вищих);
б) дії, спрямовані на незаконне здобуття органів державної влади на місцях, якщо вони можуть призвести до суттєвого порушення внутрішнього суверенітету держави, тобто до верховенства і самостійності державної влади всередині країни.
Злочин у цій формі є закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, яка спрямована на досягнення такої мети.
Ми вважаємо, що змова про вчинення дій, передбачених ст. 109 КК України, може виявлятися у такому:
таємна угода двох або більше осіб щодо попередньо узгоджених спільних дій до початку виконання об’єктивної сторони цього злочину, з’ясування істотних умов, доведених до всіх її учасників, досягнута з метою: 1) або незаконної зміни конституційного ладу України; 2) або незаконного здобуття державної влади в Україні; 3) або у комбінуванні зазначених незаконних дій.
Така форма злочину є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов.
На нашу думку, публічні заклики до вчинення зазначених дій можуть полягати в такому:
1) активний усний вплив на: а) невизначену кількість осіб; б) така невизначена кількість осіб є значною;
2) цей вплив на невизначену, але значну кількість осіб спрямований на схиляння до вчинення певних дій, а саме до: а) незаконної зміни конституційного ладу України; б) незаконного здобуття державної влади в Україні.
Такий активний усний вплив може здійснюватися у формах, зазначених нами вище.
Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення суб’єктом вчинення таких дій відповідного заклику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією. Одиничний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики.
Розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій може полягати у такому:
1) будь-які дії з розповсюдження, поширення матеріалів із закликами до:
а) незаконної зміни конституційного ладу України; б) незаконного здобуття державної влади в Україні;
2) метою таких дій є ознайомлення, доведення до відома невизначеної, але значної кількості осіб.
Злочин у цій формі є закінченим з моменту, якщо хоча б певна частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів (до невизначеного, але значного кола осіб).
8. У даному досліджені ми звернули увагу на те, що суспільно небезпечні дії, спрямовані державою на незаконну зміну конституційного ладу чи незаконне здобуття державної влади в іншій країні, надалі можуть бути визнаними міжнародним злочином.
Можливо, саме тому, що нині до життєво важливих інтересів міжнародної спільноти не належить втручання у внутрішні справи держав „третього” світу з так званими „міжнародними місіями”, у міжнародному кримінальному праві ще не вироблено норму, яка закріплювала б кримінальну відповідальність за такі злочинні дії. На нашу думку, закріплення саме запропонованої нами норми повинно ставити на меті насамперед реалізацію механізму притягнення до кримінальної відповідальності не тільки фізичних осіб (як правило, вищих посадовців держави), а й винну державу – юридичну особу.
9. Відповідно до ст. 18 Кримінального кодексу України суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Суб’єктом злочину „дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України або на незаконне здобуття державної влади в Україні”, є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
Кримінальній відповідальності підлягають тільки фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Обмеження кола можливих суб’єктів злочину фізичними особами означає, що суб’єктами злочину не можуть бути держава та юридичні особи, тобто, наприклад, підприємства, установи, заклади, організації, партії. Проте у теоретичному розумінні проблема відповідальності юридичних осіб у кримінальному праві залишається актуальною. У вітчизняній науці кримінального права пропозиції щодо можливості визнання юридичної особи суб’єктом злочину стали всерйоз обговорюватися з 1991 р. Однак у КК України 2001 року дана позиція не була відображена.
У багатьох правових системах поняття вини включає в себе елемент „докору”, який відповідно до класичної теорії кримінального права може бути застосований тільки до фізичної особи. Тому правові системи численних європейських держав дотримуються традиційного правила про те, що винною у вчиненні злочину може бути визнана тільки фізична особа. Ми вважаємо, що сама ідея притягнення до кримінальної відповідальності держави є достатньо прагматичною і соціально виправданою.
10. Відповідальність юридичних осіб у нашій державі може бути адміністративною, а не кримінальною, зокрема, тому що види покарань, передбачені для юридичних осіб у законодавстві інших держав Європи, є специфічними і, за винятком штрафів у зазначених розмірах, більше нагадують не кримінальні покарання, а передбачені чинним законодавством України адміністративні стягнення для юридичних осіб. Важливим є також і те, що поняття „кримінальна відповідальність” у державах Західної Європи, як правило, є більш широким, ніж аналогічне поняття в Україні, й охоплює собою відповідальність як за злочини, так і за проступки, при цьому останні є аналогами передбачених законами України адміністративних правопорушень.
Тому прийняття Кодексу про адміністративну відповідальність юридичних осіб є необхідним і нагальним з огляду на європейську інтеграцію України. На нашу думку, надалі можливо розробити Закон України „Про відповідальність юридичних осіб за правопорушення проти основ національної безпеки України”. При цьому опис цих правопорушень про адміністративну відповідальність юридичних осіб може бути схожим за їх описом у КК України.
11. Розглядаючи дане питання, ми не мали на меті розкрити механізм ставлення у вину державі. Головним завданням тут було обґрунтувати доцільність та необхідність притягнення держави до кримінальної відповідальності при вчиненні дій, спрямованих на незаконну (у тому числі й насильницьку) зміну конституційного ладу чи незаконне здобуття (у тому числі й насильницьке) державної влади в іншій країні.
На наше переконання, нині у світі сформувалися передумови для притягнення до кримінальної відповідальності держави за вчинення міжнародних злочинів, належне місце серед яких повинно бути відведено діям, спрямованим на незаконну зміну конституційного ладу чи незаконне здобуття державної влади іншої країни. Звичайно, в даному випадку іноземна держава насамперед виступатиме організатором, а тому неабиякого значення набуває розвиток інституту співучасті у міжнародному кримінальному праві. Те саме можна стверджувати про добровільну відмову від вчинення злочину.
12. Суб’єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв’язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб’єктивної сторони злочину є: вина; мотив злочину; мета злочину. Вина є основною та обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони для кожного злочину і її відсутність завжди означає відсутність в діях особи складу злочину.
Суб’єктивна сторона дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні, характеризується наявністю вини у вигляді прямого умислу і, крім того, характерною є спеціальна мета – незаконна зміна конституційного ладу України або незаконне здобуття державної влади в Україні. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії, спрямованої на досягнення такої мети, хоча б сама мета і не була досягнута. Мотиви вчинення визначеного нами злочину на кваліфікацію не впливають. Ними можуть бути: політичний авантюризм, незадоволення посадовим становищем, корисливість, кар’єризм, помста тощо.
Проте слід зазначити, що злочинна поведінка, як і будь-яка вольова поведінка людини, проявляється з певних мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує внутрішній (органічний) зв'язок. Процес мотивації, тобто формування мотиву особи, передбачає і поставлення певної мети. Мотив є тією активною силою, яка веде суб’єкта до досягнення мети.
На відміну від мотиву, який характеризує тільки внутрішні спонукання особи, мета завжди включає в себе уявлення про ті бажані зміни у зовнішньому світі, які повинні відбутися в результаті вчинення злочину.
Вчиняючи злочин, передбачений ст. 109 КК України, чи дії, спрямовані на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні, мотиви можуть бути одними і тими ж. Основна відмінність полягає в існуванні спеціальної мети. У першому випадку мета насильницька, в другому – незаконні дії (які включають в себе і насильницькі). Саме за допомогою мотивації злочину як динамічного процесу формування, розвитку i реалiзацiї мотиву в суспільно небезпечному дiяннi, виникає можливість для з’ясування суб’єктивної сторони дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне здобуття державної влади в Україні. Завжди спочатку виникає мотив, який дає поштовх до процесу мотивації, внаслідок чого суб’єкт здiйснює постановку мети, обирає засоби досягнення, приймає рішення про вчинення конкретного діяння.
13. Одним із критеріїв відмежування дій, вчинених з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні, від інших злочинів є саме мотив. Наприклад, у разі вчинення зазначених дій, дії особи, що керувалася мотивами помсти за неналежне функціонування державної влади, повинні бути кваліфіковані як дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні. Проте можливо розглянути і таку ситуацію, коли вчинення цього злочину замовляється особі (особам), яка повинна вчинити певні дії і за це отримати винагороду у вигляді, наприклад, грошей. За цих обставин особа-виконавець може керуватися виключно корисними мотивами, їй байдуже, що після цього може статися (наприклад, завідомо неправильне оголошення результатів виборів – ч. 3 ст. 158). Або, наприклад, на практиці може трапитися, коли дії, вчинені з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні, вчинюються виконавцем (виконавцями) під впливом організатора чи підбурювача, які приховують справжні цілі незаконної зміни конституційного ладу чи незаконного здобуття державної влади і маскують їх під загально громадські, всенародні інтереси та прагнення, хоча насправді це особисті рахунки (наприклад, певна політична сила організовує масові “акції протесту” проти законно обраної влади, закликає до них приєднатися, маючи на меті таким громадсько-політичним тиском дезорганізувати нормальне функціонування органів державної влади, “паралізувати” їх роботу і, як наслідок, оголосити про неспроможність здійснення ними своїх повноважень, посягаючи таким чином на таку частину конституційної безпеки, як заборона узурпації державної влади).
Отже, у даних зазначати говорити, що спрямованість умислу виконавця (виконавців) на вчинення дій з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні, неможливо. На наше переконання, такі дії виконавця (виконавців) потрібно кваліфікувати за відповідними статтями КК України (наприклад, масові заворушення (ст. 294), захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341).
У сучасній юридичній науці, на наше переконання, недостатньо відображено соціально-психологічні аспекти суб’єктивної сторони цієї категорії злочинів, де незаконна зміна чи здобуття є універсальним засобом впливу на державно-владні та інші суспільні відносини. Мається на увазі не мотиви конкретних осіб, що вчиняють такі дії, а самі мотиви – як зміст, суб’єктивне значення цієї поведінки.
Мотиви вчинюваних дій не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину і, відповідно, не впливають на його кваліфікацію. Проте їхнє визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для виявлення умов вчинення злочину та розроблення спеціальних заходів щодо їхнього попередження. Мотиви, за якими можуть вчинюватися дії з метою незаконної зміни конституційного ладу України чи незаконного здобуття державної влади в Україні, такі: мотиви кар’єризму; політичної конкуренції; помста за державну діяльність; мотиви самоствердження, придання своїй діяльності значущості; корисливі мотиви, релігійні тощо.
14. Відповідно до чинного законодавства, кваліфікуючими ознаками публічних закликів до незаконної зміни конституційного ладу або незаконного здобуття державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій є: 1) вчинення даного злочину особою, яка є представником влади;
2) вчинення цього злочину повторно; 3) організованою групою; 4) з використанням засобів масової інформації.
Представник влади – особа, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і наділена правом чи обов’язком здійснювати функції зазначених органів. Така особа, наприклад, наділена правом у межах своєї компетенції давати як для громадян, так і для установ, незалежно від відомчої належності чи підлеглості, вказівки правового характеру, що підлягають обов’язковому виконанню, застосовувати примусові заходи і щодо громадян, які безпосередньо не підпорядковані їй по службі.
Таким чином, обов’язковою ознакою представника влади є наявність в особи організаційно-розпорядчих функцій, зумовлених її службовим становищем. Відповідно до законодавства така особа може видавати укази, інструкції, положення, вказівки, накази та розпорядження не тільки стосовно довіреного їй апарату, в якому вона обіймає визначену посаду, але й поза ним.
Повторними у ст. 109 КК України необхідно вважати публічні заклики до незаконної зміни конституційного ладу або до незаконного здобуття державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах. Повторним буде злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила такий же злочин, незалежно від того, була вона засуджена за раніше вчинений злочин чи не була. Повторності не буде, якщо винний в один і той же час, в одному і тому ж місці кілька разів звертався із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади до присутніх.
На нашу думку, з розвитком науки і техніки вчиняти даний злочин нині можливо з використанням Інтернету, засобів сотового та мобільного зв’язку, космічних комунікацій, оскільки останні можуть використовуватися як засоби масової інформації і, як не дивно, у розповсюдженні інформації перевершують їх у багатьох показниках.
На наше переконання, дії, передбачені ч. 2 ст. 109 Особливої частини КК України, вчинені з використанням мережі Інтернет або за допомогою мобільного чи сотового зв’язку або з використанням сучасних космічних комунікацій, характеризуються підвищеною суспільною небезпекою (порівнюючи з вчиненням таких дій з використанням звичайних засобів масової інформації) за такими ознаками:
1) за часовою ознакою: вчинення даного злочину таким способом можливе за лічені хвилини (а то й секунди);
2) за територіальною ознакою: розповсюдження такої інформації можливе в будь-якій точці земної кулі;
3) за латентністю: вчинення таких злочинних дій є більш прихованим за своїми об’єктивними та суб’єктивними ознаками.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авакьян С. А. Конституционное право. Энциклопедический словарь /
С. А. Авакьян. — М. : Норма. — 676 с.
2. Алексеев В. В. Понятие организованной группы / В. В. Алексеев // Социалистическая законность. — № 11. — 1989. — С. 25—26.
3. Анашкин Г. З. Ответственность за измену Родине и шпионаж / ¬¬¬Г. З. Анашкин. — М. : Юрид. лит., 1960. — 230 с.
4. Антонова Е. Ю. Юридическое лицо как субъект преступления: опыт зарубежных стран и перспективы применения в России: диссертация на соискание ученой степени канд. юрид. наук: 12.00.08 — уголовное право и криминология; уголовно-исправительное право /
Е. Ю. Антонова. — Владивосток, 1998. — 156 с.
5. Атаманчук Г. В. Некоторые проблемы познания государственного управления /
Г. В. Атаманчук // Зб. наук. праць УАДУ: Сучасні проблеми державного управління. — К., — 2003. — Вип. 1. — С. 11.
6. Баглай М. В. Конституционное право России / М. В. Баглай. — М., 1997. — 776 с.
7. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : [учебник] / М. В. Баглай, Б. Н. Габричидзе. — М. : Инфра-М, 1996. — 512 с.
8. Бажанов М. И. Уголовное право Украины / М. И. Бажанов, В. В. Сташис. — Х. : Право, 1999. — 400 с.
9. Бажанов М. И. Уголовное право Украины / М. И. Бажанов. — Днепропетровск : Пороги, 1992. — 166 с.
10. Бажанов М. І. Кримінальне право України. Загальна частина : [підручник] /
М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. — Х. : Право, 2001. — 416 с.
11. Бажанов М. І. Кримінальне право України. Особлива частина : [підручник] / М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. — Х. : Право, 2001. — 496 с.
12. Бажанов М. І. Структура диспозиції статей Кримінального кодексу України як протидія фінансовим злочинам / М. І. Бажанов // Злочини у сфері кредитно-банкової діяльності. — Х. : Харківський Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, 2000. — 34 с.
13. Бандурка А. М. Вандализм / А. М. Бандурка, А. Ф. Зелинский. — Х. : Ун-т внутр. дел, 1996. — 200 с.
14. Бантишев О. Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації) / О. Ф. Бантишев. — К. : Вид-во НА СБ України, 2004. — 122 с.
15. Бантышев А. Ф. Должностные преступления (вопросы квалификации) /
А. Ф. Бантышев. — К. : Академия СБ Украины, 1996. — 45 с.
16. Бантышев А. Ф. Уголовная ответственность за особо опасные преступления против государства (основы квалификации) : [монография] / А. Ф. Бантышев. — К. : НА СБ Украины, 2000. — 136 с.
17. Белов Г. А. Политология : [учебник] / Г. А. Белов. — М., 1994. — 304 с.
18. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации / Н. А. Беляев. — Л. : Изд-во ЛГУ, 1986. — 175 с.
19. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Л. Берковиц. — С. Пб., 2000. — 510 с.
20. Берштейн Н. О. О систематике преступлений в проекте Уголовного кодекса СССР /
Н. О. Берштейн // Проблемы социалистического права. — № 3. — 1939. — С. 100.
21. Бисага Ю. М. Мала юридична енциклопедія. З конституційного права /
Ю. М. Бисага, М. М. Палінчак, Д. М. Бєлов. — Ужгород, 2003. — 146 с.
22. Богданова Н. А. Система науки конституционного права / Н. А. Богданова. — М. : Юристъ, 2001. — 256 с.
23. Боровых О. В. К вопросу о понятии государственной власти / О. В. Боровых // Вестник Московского Университета. — № 1. — 2004. — С. 91.
24. Бражник Ф. Бандитизм и его отграничение от смежных составов / Ф. Бражник,
А. Толкаченко // Уголовное право. — № 2. — 2000. — С. 10.
25. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. — М. : Юрид. лит., 1963. — 167 с.
26. Бранденбургский Я. Что февральская сессия ЦИК СССР решила по вопросам уголовного законодательства / Я. Бранденбургский // Еженедельник советской юстиции. — № 10. — 1927. — С. 273—275.
27. Бурлацкий Ф. М. Современный Левиафан: очерки политической социологии капитализма / Ф. М. Бурлацкий, А. А. Галкин. — М., 1985. — 384 с.
28. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы /
Ф. Г. Бурчак. — К. : Вища школа, 1986. — 279 с.
29. Бутенко А. П. Государство: его вчерашние и сегодняшние трактовки / А. П. Бутенко // Государство и право. — № 7. — 1993. — С. 12.
30. Быков В. Признаки организованной преступной группы / В. Быков // Законность. — № 9. — 1998. — С. 5—8.
31. Васильев И. А. Мотивация и контроль за действием / И. А. Васильев,
М. Ш. Магомедов-Эминов. — М., 1991. — 144 с.
32. Васильев-Южин М. Общесоюзное положение о государственных преступлениях / М. Васильев-Южин // Советское строительство. — № 2—3. — 1927. — С. 50.
33. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. — М., 1990. — 804 с.
34. Ведомости Верховного Совета СССР. — М., 1957. — № 4. — С. 63.
35. Верещетин В. С. Международный уголовный суд: новые перспективы? / В. С. Верещитин // Московский журнал международного права. — № 2. — 1993. — С. 6.
36. Вестник Верховного Суда СССР. – М., 192