ЗЛОЧИНИ, ЯКІ ПОРУШУЮТЬ УСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ МАЙНОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА) :

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ....................................................................................3
ВСТУП...............................................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. Кримінально-правова охорона правопорядку у сфері регулювання майнових зобов’язань: вихідні засади............................................................................................15
1.1. Поняття та загальна характеристика майнових зобов’язань і механізму їх правового регулювання в Україні на сучасному етапі....................................................................15
1.2. Врахування принципів криміналізації при запровадженні кримінальної відповідальності за діяння, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань, у чинному кримінальному законодавстві України...............................26
1.3. Історичний досвід регламентації кримінальної відповідальності за невиконання майнових зобов’язань в Україні...........................................................................................................48
Висновки до розділу 1...................................................................................................................57
РОЗДІЛ 2. Об’єктивні ознаки складів злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань...................................................60
2.1. Поняття та характеристика об’єктів злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань............................................................60
2.2. Зміст та особливості об’єктивної сторони злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань............................................................82
Висновки до розділу 2.................................................................................................................127
РОЗДІЛ 3. Суб’єктивні ознаки складів злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань.................................................133
3.1. Специфіка суб’єктивної сторони злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань..........................................................................133
3.2. Суб’єкти злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань......................................................................................................153
Висновки до розділу 3.................................................................................................................168
ВИСНОВКИ................................................................................................................................171
ДОДАТКИ....................................................................................................................................180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................................194
ВСТУП
Актуальність теми. Процес створення в Україні соціальної, демократичної і правової держави супроводжується докорінними змінами в економічній сфері, пов’язаними з переходом до ринкової економіки й створенням соціально орієнтованого ринку. Багатоманітність форм власності сприяє підвищенню ділової активності населення, розповсюдженню сфери цивільних та господарських правовідносин.
Разом із тим з усією гостротою постає проблема належного виконання майнових зобов’язань як виду господарських та цивільних правовідносин. Умисне невиконання боржником своїх зобов’язань перед кредиторами стає „нормою” взаємовідносин між суб’єктами господарювання, кредитними організаціями й громадянами. Масштабність цього явища означає, що воно є наслідком моральних, соціально-економічних, психологічних та правових проблем сучасного стану українського суспільства.
Внаслідок порушення порядку виникнення та виконання майнових зобов’язань завдається шкода як суспільним інтересам взагалі, так й інтересам окремих учасників цивільного та господарського обігу. Через це кредитори несуть не тільки прямі збитки, але й втрачають значну вигоду, яку б вони отримали в разі використання повернутих їм коштів. Поширення вказаного явища вже спричинило та продовжує спричиняти значну шкоду всьому суспільству, істотно знижує ефективність кредиту як одного з найбільш важливих фінансових інструментів економічного розвитку.
Практика виникнення та виконання майнових зобов’язань, яка склалася за останнє десятиріччя в Україні, не відповідає принципам моралі й права, усталеним у цивілізованому суспільстві. Це призводить до того, що національні та іноземні інвестори цілком обґрунтовано вагаються щодо участі у фінансових операціях у країні, яка не здатна адекватно захистити права інвесторів.
Важливим етапом на шляху поновлення порушених майнових зобов’язань виступає виконавче провадження відповідних судових рішень. Однак в Україні рішення судів у частині майнових стягнень виконуються лише на 8 % (при загальному рівні виконання рішень судів – приблизно у 32,5 %) [209], що є наслідком у тому числі недосконалості існуючого стану кримінально-правової охорони правопорядку у сфері регулювання майнових зобов’язань.
Взагалі для охорони майнових зобов’язань в Україні було створено низку кримінально-правових норм, до яких є підстави віднести ст. ст. 218 – 222 чинного КК. Усі ці норми покликані захищати встановлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань від протиправних посягань з боку як несумлінних боржників, так й інших осіб. Однак високий рівень злочинних посягань на майнові зобов’язання, з одного боку, і досить незначна практика застосування вказаної групи норм КК (так, кількість кримінальних справ, які закінчено розслідуванням, в першому півріччі 2008 р. склала: за ст. 218 КК – 0, за ст. 219 КК – 5, за ст. 220 КК – 2, за ст. 221 – 1, за ст. 222 – 242) [168], з іншого, свідчать про те, що проблематика кримінально-правової охорони майнових зобов’язань є злободенною й такою, що потребує подальшого дослідження.
Зазначені й суміжні питання розглядалися в роботах П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, Є.О. Бондарь, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, В.В. Гордієнка, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, А.Е. Жалінського, І.А. Клепицького, Б.І. Колба, А.Г. Кудрявцева, В.Д. Ларічева, Н.О. Лопашенко, Н.М. Ляпунової, С.В. Максимова, І.Ю. Міхальова, В.О. Навроцького, О.І. Перепелиці, П.Д. Пригузи, А.М. Ришелюка, П.О. Скобликова, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, А.Х. Тімербулатова, В.І. Тюніна, М.І. Хавронюка, І.В. Шишко, П.С. Яні та ін. Останнім часом в Україні було захищено кілька кандидатських дисертацій, в яких висвітлювалися кримінально-правові аспекти злочинів, передбачених ст. ст. 218 – 222 КК, – це роботи В.Р. Мойсика (2002 р.), Б.М. Грека (2005 р.), О.О. Круглової (2005 р.), О.В. Фролової (2006 р.), Г.Є. Болдарь (2007 р.). В той же час у пропонованому дисертаційному дослідженні не просто системно розкрито взаємодію приписів регулятивного законодавства із бланкетними за своїм змістом кримінально-правовими заборонами, покликаними охороняти майнові зобов’язання, а й здійснено спробу на підставі поглибленого аналізу механізму правового регулювання майнових зобов’язань висвітлити сьогоднішній стан і напрями розвитку кримінально-правової охорони зазначених правовідносин як складової цього механізму. Актуальності обраній темі додає і та обставина, що Законом України від 15 квітня 2008 р. „Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності” диспозицію ст. 221 КК викладено у новій редакції, а в диспозиції ст. ст. 218 – 220, 222 КК внесено зміни. Природно, що вказані законодавчі новели потребують доктринального осмислення. Існує також необхідність розроблення наукових рекомендацій щодо вдосконалення змісту відповідних роз’яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка відповідно до: Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років, затверджених наказом МВС від 5 липня 2004 р. № 755 (п. 2.5 „Аналіз і розроблення заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки. Боротьба з економічною злочинністю”); п. 2 Концепції комплексної програми профілактики правопорушень на 2006 – 2008 роки, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 року № 116-р.; плану науково-дослідної роботи Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка на 2008 рік.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення сучасного стану і шляхів вдосконалення кримінально-правової охорони майнових зобов’язань в Україні у межах системи норм КК, що передбачають відповідальність за злочини, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань.
Для реалізації вказаної мети були поставлені такі основні завдання:
– дослідити сутність майнових зобов’язань, механізм їх правового регулювання та обумовленість криміналізації діянь, які порушують установлений порядок виникнення та виконання зазначених зобов’язань;
– вивчити історичний досвід регламентації кримінальної відповідальності за невиконання майнових зобов’язань в Україні;
– з огляду на бланкетний характер диспозицій відповідних норм КК, розглянути найбільш проблемні у доктрині й на практиці питання врахування положень цивільного, господарського і фінансового законодавства при кримінально-правовій оцінці діянь учасників зобов’язальних правовідносин;
– здійснити системне кримінально-правове дослідження злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань, виявити вади чинного законодавства та практики його застосування;
– висунути та обґрунтувати пропозиції стосовно оптимізації законодавчого опису злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань, а так само розробити зміни і доповнення до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”.
Враховуючи обмежений обсяг роботи, її автор в основному зосередив свої зусилля на розкритті дискусійних аспектів кримінально-правової характеристики злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань у сфері господарської діяльності.
Об’єктом дослідження є кримінально-правова охорона цивільних, у тому числі майново-господарських зобов’язань.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань.
Методи дослідження. Вирішуючи поставлені завдання, автор використав у взаємозв’язку такі методи пізнання: історичний – дозволив показати генезис кримінальної відповідальності за невиконання майнових зобов’язань в Україні, починаючи з часів Київської Русі і до моменту ухвалення в 2001 р. чинного КК; порівняльно-правовий – використовувався для зіставлення положень КК України і приписів зарубіжного законодавства в плані висунення таких пропозицій щодо вдосконалення чинного КК, які б враховували позитивний досвід кримінально-правової охорони майнових зобов’язань в інших країнах; догматичний – забезпечив дослідження змісту норм КК України як складової механізму кримінально-правової охорони майнових зобов’язань і розроблення пропозицій щодо оптимізації змісту їх диспозицій; системний – дозволив вирішувати проблеми кримінальної відповідальності за злочинні посягання на майнові зобов’язання з урахуванням положень регулятивного законодавства, що дало змогу визначити шляхи вдосконалення не лише кримінального, а й (в окремих випадках) господарського законодавства; статистичний – застосовувався для аналізу даних Департаменту інформаційних технологій МВС України про кількість злочинів, зареєстрованих та розслідуваних за ст. ст. 218 – 222 КК; експертного опитування – використовувався при анкетуванні 35 суддів судів загальної юрисдикції, 15 суддів господарських судів, 50 слідчих органів внутрішніх справ, 34 слідчих прокуратури, 51 державного виконавця на території Луганської і Донецької областей; аналізу документів – використовувався для вивчення матеріалів правозастосовної практики: а) статистичних даних МВС про кількість зареєстрованих протягом 2001 – 2008 р.р. злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 222 КК; б) понад 70 кримінальних справ, порушених за ст.ст. 218 – 222 КК та розглянутих судами України у період з 2001 р. по 2008 р.; в) понад 70 справ про банкрутство, розглянутих протягом 2001 – 2008 р.р. господарськими судами в Луганській і Донецькій областях; г) понад 100 виконавчих проваджень Державної виконавчої служби, відкритих на території Луганської і Донецької областей впродовж 2002 – 2008 р.р.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому на підставі поглибленого аналізу механізму правового регулювання майнових зобов’язань здійснено спробу комплексно висвітлити питання кримінально-правової охорони зазначених правовідносин як складової цього механізму.
До найбільш важливих результатів, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:
вперше:
– у контексті висвітлення сучасного стану кримінально-правової охорони майнових зобов’язань в Україні: а) висунуто й обґрунтовано авторську класифікацію злочинних посягань на вказані зобов’язання (злочини, які порушують установлений порядок виникнення цивільних, у тому числі майново-господарських зобов’язань, і злочини, які порушують установлений порядок виконання таких зобов’язань); б) доведено, що основним безпосереднім об’єктом злочинів, пов’язаних із банкрутством (ст. ст. 218 – 221 КК України), виступають цивільно-правові, у тому числі майново-господарські зобов’язання, а основним безпосереднім об’єктом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України у частині встановлення відповідальності за надання завідомо неправдивої інформації кредиторам) – кредитні господарсько-договірні зобов’язання;
– для усунення наявної прогалини у кримінально-правовій охороні майнових зобов’язань й з огляду на те, що виконавче провадження є важливим етапом на шляху поновлення порушених майнових зобов’язань, запропоновано доповнити КК України статтею 382-1 під назвою „Невиконання рішення суду у цивільній та господарській справі, вироку суду в частині задоволення цивільного позову або постанови суду в адміністративній справі в частині відшкодування шкоди”. Аргументується висунута редакція диспозиції такої кримінально-правової заборони;
– доведено часткову невідповідність законодавчого опису злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань, принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь, розроблених теорією кримінального права;
– запропоновано назву і диспозиції ч. 1 та ч. 2 ст. 222 КК України, яка наразі передбачає відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами, викласти у новій редакції, закріпивши у ч. 1 конструкцію поєднаного з обманом одержання субсидії, субвенції, дотації або кредиту без мети обернення їх на свою користь чи користь третіх осіб, а в ч. 2 – вказавши на таку нову кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Доведено також доречність законодавчого віднесення кримінальних справ про злочинні посягання на кредитні господарсько-договірні зобов’язання, передбачені ст. 222 КК України, до справ приватно-публічного обвинувачення, у зв’язку з чим запропоновано відповідним чином уточнити проект КПК України;
– аргументується необхідність внесення таких змін до ст. ст. 218 – 221 КК України: а) в диспозиції ст. 218 КК зворот „фінансова неспроможність виконати вимоги з боку кредиторів і обов’язки перед бюджетом” замінити терміном „неспроможність”; б) у диспозиціях ст. ст. 219, 220 КК термін „стійка фінансова неспроможність” замінити поняттям „неспроможність”; в) назви ст. ст. 218 („Фіктивне банкрутство”), 219 („Доведення до банкрутства”), 220 („Приховування стійкої фінансової неспроможності”), 221 („Незаконні дії у разі банкрутства”) КК України замінити на інші, відповідно, „Фіктивна неспроможність”, „Доведення до неспроможності”, „Приховування неспроможності” та „Незаконні діяння в період провадження в справі про банкрутство”;
удосконалено:
– положення про визначення кола потерпілих від злочинів, передбачених ст. ст. 218 – 221 КК України. З урахуванням того, що велика матеріальна шкода при вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 219 – 220 КК України, може бути завдана одному кредитору, кільком кредиторам або іншим особам і, відповідно, бути сумарною, на законодавчому рівні запропоновано диспозиції цих кримінально-правових норм доповнити альтернативною вказівкою на кредиторів або інших осіб; в диспозиції ст. 221 КК України пропонується подібним чином конкретизувати коло потерпілих. У диспозиції ст. 218 поняття „кредитори” запропоновано замінити зворотом „кредитор, кредитори, інші особи”;
– дефініцію поняття „неспроможність”. З цією метою висувається пропозиція усунути колізію між ч. 1 ст. 209 ГК України і ч. 4 ст. 205 ГК України, яка негативним чином впливає на процес розслідування кримінальних справ, порушених за наявності ознак складів злочинів, передбачених ст. ст. 218 – 220 КК України;
дістали подальшого розвитку:
– пропозиція чітко встановити адресат неправдивих відомостей при вчиненні приховування стійкої фінансової неспроможності, для чого запропоновано диспозицію ст. 220 КК України після слів „недостовірних відомостей” доповнити словосполученням „кредитору (потенційному кредитору) або господарському суду при порушенні провадження в справі про банкрутство”. Також на підтримку позиції, відповідно до якої у диспозиції зазначеної кримінально-правової норми мова повинна чітко йти про приховування неспроможності саме юридичної особи, а не будь-яких фізичних осіб (навіть тих із них, які своїм майном відповідають за зобов’язаннями створених ними господарських товариств), наведено додаткові аргументи на користь заміни у ст. 220 КК звороту „своєї стійкої фінансової неспроможності” словами „неспроможності суб’єкта господарської діяльності”;
– наукова позиція, згідно з якою у ст. 219 КК України формулювання „вчинення дій” слід замінити на словосполучення „вчинення діянь”, а в диспозиції ст. 221 КК України прямо передбачити таку форму об’єктивної сторони незаконних дій у разі банкрутства, як відмова в наданні або ненадання майна чи відповідних документів;
– аргументи на користь внесення таких змін до диспозицій ст.ст. 218 – 222 КК України: а) словосполучення „громадянин-підприємець” у диспозиціях ст. ст. 218, 222 КК України замінити зворотом „фізична особа-підприємець”; б) диспозиції ст. ст. 219, 220 та 221 КК України доповнити вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа-підприємець; в) словосполучення „громадянин-засновник (учасник)” у диспозиціях ст. ст. 218 – 222 КК України замінити поняттям „засновник (учасник)”; г) у диспозиціях ст. ст. 218 – 220, 222 КК України зворот „службова особа суб’єкта господарської діяльності” замінити поняттям „службова особа”; ґ) у диспозиції ст. 221 КК України поняття „службова особа суб’єкта господарської діяльності” замінити зворотом „службова особа, в тому числі арбітражний керуючий”.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у законотворчості, правозастосуванні, науково-дослідницькій роботі і навчальному процесі.
Зокрема, підготовлена за результатами дисертаційного дослідження доповідна записка з пропозиціями, спрямованими на вдосконалення Кримінального кодексу України, інших законів, була направлена до Верховної Ради України і, як випливає з листа Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 9 жовтня 2008 р. № 04-19/14-2382, використовуватиметься у законодавчій діяльності.
Дисертантом розроблені зауваження та пропозиції до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”, які взяті до уваги Верховним Судом України (лист вченого секретаря Науково-консультативної ради при Верховному Суді України від 16 вересня 2008 р. № 20 - 3177/0/8-08).
Напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використано під час проведення навчальних занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка (акт впровадження від 10 вересня 2008 р.), Запорізькому національному університеті (акт впровадження від 15 вересня 2008 р.), Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 17 вересня 2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені у дисертації і складають її наукову новизну, розроблені автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднювались: 1) на науково-практичних конференціях, у т.ч. 5 міжнародних: міжнародна наукова конференція „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (Донецький юридичний інститут ЛДУВС, м. Донецьк, 17 – 18 листопада 2006 р.); міжнародна науково-практична конференція „Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (Львівський державний університет внутрішніх справ, м. Львів, 7 – 8 квітня 2006 р., 13 – 15 квітня 2007 р.); міжнародна науково-практична конференція „Запорізькі правові читання” (Запорізький національний університет, м. Запоріжжя, 17 – 18 травня 2007 р., 15 – 16 травня 2008 р.); всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 30 – 31 жовтня 2007 р.); 2) на семінарах: „Проблеми застосування кримінального законодавства України” (Луганський державний університет внутрішніх справ, м. Луганськ, 30 листопада 2005 р.); „Актуальні проблеми вдосконалення кримінального та адміністративно-деліктного законодавства” (Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, м. Луганськ, 28 травня 2008 р.) 3) під час роботи 4-ої сесії Саратовської літньої школи молодих вчених-юристів „Економічні злочини та економічна злочинність” (Саратовська державна академія права, м. Саратов, 14 – 20 травня 2006 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано: одинадцять статей, вісім з яких у наукових фахових виданнях; п’ять тез доповідей на конференціях і семінарах.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), додатків і списку використаних джерел (321 найменування). Повний обсяг рукопису дисертації становить 227 сторінок, із них основний текст – 179 сторінок, додатки – 18 сторінок, обсяг списку використаних джерел – 30 сторінок. Література і законодавство використані станом на 1 вересня 2008 р.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Під майновими зобов’язаннями як предметом правового регулювання та об’єктом кримінально-правової охорони є підстави розуміти цивільні, у т.ч. майново-господарські зобов’язання, тобто правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. У свою чергу, майново-господарськими слід визнавати цивільно-правові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та в яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що саме цивільно-правові, у т.ч. майново-господарські зобов’язання виступають основним безпосереднім об’єктом злочинів, пов’язаних із банкрутством і передбачених ст. ст. 218 – 221 КК України. При цьому основним безпосереднім об’єктом шахрайства з фінансовими ресурсами (у частині надання належним суб’єктом завідомо неправдивої інформації кредиторам) слід визнавати кредитні господарсько-договірні зобов’язання.
2. Аналіз правової регламентації цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань, а також змісту складів злочинів, які посягають на вказані правовідносини, дозволяє поділити вказані злочини на дві групи. По-перше, це злочини, які порушують установлений порядок виникнення цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань. До них належить злочин, передбачений ст. 220 КК, – у частині умисного приховування суб’єктом злочину своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей потенційному кредитору, а так само злочин, передбачений ст. 222 КК, – у частині надання винним завідомо неправдивої інформації банкам або іншим кредиторам із метою отримання кредиту. По-друге, це злочини, які порушують установлений порядок виконання цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань. До них належать злочини, передбачені ст. ст. 218, 219, 221, а також ст. 220 КК (останній – у частині умисного приховування суб’єктом злочину своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо адресатом таких відомостей виступає кредитор або господарський суд при порушенні провадження в справі про банкрутство).
3. Криміналізація суспільно небезпечних діянь, що порушують встановлений порядок виникнення та виконання цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань, була здійснена з порушенням окремих принципів криміналізації, розроблених теорією кримінального права, що негативно відображається на практиці застосування ст. ст. 218 – 222 чинного КК України.
4. Вивчення регламентації кримінальної відповідальності за невиконання майнових зобов’язань в основних нормативно-правових актах, які діяли на територіях сьогоднішньої України, свідчить про те, що досліджуваний правовий інститут майже у всі історичні часи визнавався необхідною умовою нормального розвитку майнових зобов’язальних правовідносин. При цьому зміни, яких зазнавав соціально-економічний і політичний лад країни, безпосередньо впливали на становлення і розвиток кримінального законодавства про відповідальність за посягання на майнові зобов’язання. Відповідні кримінально-правові приписи тісно пов’язані з економічними потребами суспільства, що підтверджується: розвиненістю і розгалуженістю наприкінці XIX – на початку XX століття системи норм про злочини, які посягають на майнові зобов’язання; занепадом і поступовою відмовою від кримінально-правової охорони зобов’язальних відносин у період побудови у СРСР соціалізму; активним формуванням кримінального законодавства про відповідальність за злочини, які порушують установлений порядок виникнення та виконання цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань, у зв’язку з відродженням в Україні підприємництва та появою суб’єктів господарювання, економічно зацікавлених у невиконанні цих зобов’язань.
5. Якщо фізична особа-підприємець, засновник (учасник) чи службова особа суб’єкта господарської діяльності надає завідомо неправдиву інформацію банку або іншому кредитору з метою отримання кредиту не на господарську діяльність, а на власні потреби, або з метою сприяння отриманню побутового кредиту третіми особами, щоб у подальшому використати цей кредит у своїй господарській діяльності, в її діях відсутні ознаки шахрайства з фінансовими ресурсами. На підставі зазначеного вважаємо за потрібне п. 22 постанови Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 доповнити роз’ясненням такого змісту: „Не можуть притягуватись до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 222 КК, фізичні особи-підприємці, засновники (учасники) або службові особи суб’єкта господарської діяльності, які надали завідомо неправдиву інформацію банкам або іншим кредиторам з метою одержання побутового кредиту або з метою сприяння іншим особам в отриманні побутового кредиту. За наявності підстав їх дії треба кваліфікувати за ст. ст. 358 або 366 КК”.
Аналіз зазначеної постанови Пленуму ВСУ також дозволяє стверджувати, що в ній питання кваліфікації шахрайства з фінансовими ресурсами за наявності повторності були залишені поза увагою. Тому, підтримуючи наукову позицію, відповідно до якої кожне злочинне посягання слід кваліфікувати окремо, пропонуємо доповнити п. 25 постанови від 25 квітня 2003 р. № 3 таким роз’ясненням: „Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами чи готування або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації за ч. 1 ст. 222 КК (за відсутності кваліфікуючих ознак), а повторно вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами має кваліфікуватись за ч. 2 ст. 222 КК”.
Крім того, з метою визначення порядку обчислення великої матеріальної шкоди при вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 218 – 222 КК, вважаємо за потрібне п. 26 зазначеної постанови доповнити роз’ясненням такого змісту: „Під час кваліфікації суспільно небезпечних посягань за ст. ст. 218 – 222 КК мають бути враховані як реальні збитки, так і упущена вигода. При цьому упущена вигода може бути врахована за умов, що: вона викликана суспільно небезпечною поведінкою винної особи; є причиновий зв’язок між діянням і упущеною вигодою; ці наслідки охоплювалися умислом винної особи. При обчисленні великої матеріальної шкоди, завданої в результаті вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 218 – 222 КК, має бути врахована ринкова вартість прихованого, знищеного, пошкодженого, відчуженого або переданого майна”.
Також з метою уточнення адресата, якому надається завідомо неправдива заява при фіктивному банкрутстві, вважаємо за потрібне вказану постанову Пленуму ВСУ доповнити роз’ясненням такого змісту: „При вчиненні фіктивного банкрутства завідомо неправдива офіційна заява може бути зроблена: 1) у заяві до господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство; 2) у відзиві на позовну заяву, подану кредитором; 3) у відповіді на претензію кредитора; 4) в усній формі, але тільки за умови документальної фіксації такої заяви під час засідання господарського суду при розгляді господарської справи. У зазначених документах повинно йтися про те, що боржник не може виконати покладені на нього обов’язки через свою неспроможність (неплатоспроможність).”
6. З метою чіткого встановлення адресата неправдивих відомостей диспозицію ст. 220 КК, яка передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності, після слів „недостовірних відомостей” треба доповнити словосполученням „кредитору (потенційному кредитору) або господарському суду при порушенні провадження в справі про банкрутство”. У диспозиції зазначеної кримінально-правової норми мова повинна чітко йти про приховування неспроможності саме юридичної особи, а не будь-яких фізичних осіб, навіть тих із них, які своїм майном відповідають за зобов’язаннями створених ними господарських товариств. Тому пропонуємо в диспозиції ст. 220 КК зворот „своєї стійкої фінансової неспроможності” замінити словами „неспроможності суб’єкта господарської діяльності”.
7. З метою термінологічної узгодженості між кримінальним, цивільним і господарським законодавством вважаємо за доцільне внести певні зміни до диспозицій ст.ст. 218 – 221 КК України, а саме: а) в диспозиції ст. 218 КК зворот „фінансова неспроможність виконати вимоги з боку кредиторів і обов’язки перед бюджетом” замінити терміном „неспроможність”; б) у диспозиціях ст. ст. 219, 220 КК термін „стійка фінансова неспроможність” замінити поняттям „неспроможність”. З урахуванням зазначеної пропозиції та з огляду на певну невідповідність між назвами ст. ст. 218 (Фіктивне банкрутство), 219 (Доведення до банкрутства), 220 (Приховування стійкої фінансової неспроможності), 221 (Незаконні дії у разі банкрутства) КК і змістом їх диспозицій видається за потрібне замінити назви цих статей на інші, відповідно, „Фіктивна неспроможність”, „Доведення до неспроможності”, „Приховування неспроможності” та „Незаконні діяння в період провадження в справі про банкрутство”.
8. З урахуванням того, що велика матеріальна шкода при вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 219 – 220 КК України, може бути завдана одному кредитору, кільком кредиторам або іншим особам і, відповідно, бути сумарною, вперше на законодавчому рівні запропоновано диспозиції цих кримінально-правових норм доповнити альтернативною вказівкою на кредиторів або інших осіб; в диспозиції ст. 221 КК України пропонується подібним чином конкретизувати коло потерпілих. У диспозиції ст. 218 поняття „кредитори” слід замінити зворотом „кредитор, кредитори, інші особи”.
9. Із диспозиції ст. 219 КК випливає, що об’єктивна сторона передбаченого цією кримінально-правовою нормою злочину полягає лише в діях. У той же час аналіз правозастосовної практики та наукової літератури дозволяє зробити висновок про те, що фактично доведення до неспроможності може бути вчинено шляхом бездіяльності або її поєднання з відповідною активною поведінкою. Тому видається за доцільне замінити у ст. 219 КК формулювання „вчинення дій” на словосполучення „вчинення діянь”.
З урахуванням положень чинного регулятивного законодавства, пропозицій науковців та зарубіжного досвіду вважаємо за доцільне прямо передбачити в диспозиції ст. 221 КК таку форму об’єктивної сторони незаконних дій у разі банкрутства, як відмова у наданні або ненадання майна чи відповідних документів.
10. Аналіз диспозицій ст. ст. 218 – 222 КК дозволяє всіх суб’єктів злочинів, які порушують установлений порядок виникнення та виконання майнових зобов’язань, поділити на дві групи: 1) суб’єкти, які одночасно є учасниками цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань; 2) суб’єкти, які не є учасниками цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань, але виступають від їх імені. До першої групи належить громадянин-підприємець, а до другої – громадянин-засновник (учасник) та службова особа суб’єкта господарської діяльності. У разі доповнення КК України пропонованою нормою (ст. 382-1) до першої групи буде належати також такий суб’єкт, як фізична особа-боржник, на якого покладений обов’язок виконати рішення суду в цивільній або господарській справі, вирок суду в частині задоволення цивільного позову або постанову суду в адміністративній справі в частині відшкодування шкоди, а до другої групи – особа, у котрої знаходиться майно, кошти або інші цінності боржника, без яких виконання зазначених судових актів є неможливим.
З урахуванням положень чинного законодавства та судової практики, а також пропозицій науковців наведено додаткові аргументи на користь внесення таких змін до диспозицій ст.ст. 218 – 222 КК України: а) словосполучення „громадянин-підприємець” у диспозиціях ст. ст. 218, 222 КК України замінити зворотом „фізична особа-підприємець”; б) диспозиції ст. ст. 219, 220 та 221 КК України доповнити вказівкою на такого суб’єкта злочину, як „фізична особа-підприємець”; в) словосполучення „громадянин-засновник (учасник)” у диспозиціях ст. ст. 218 – 222 КК України замінити поняттям „засновник (учасник)”; г) у диспозиціях ст. ст. 218 – 220, 222 КК України зворот „службова особа суб’єкта господарської діяльності” замінити поняттям „службова особа”. Зокрема, це необхідно зробити через те, що арбітражний керуючий, будучи службовою особою у кримінально-правовому значенні цього поняття і використовуючи надані йому законом повноваження, фактично здатен скоїти шахрайство з фінансовими ресурсами; ґ) у диспозиції ст. 221 КК України поняття „службова особа суб’єкта господарської діяльності” замінити зворотом „службова особа, в тому числі арбітражний керуючий”, тому що арбітражний керуючий також може вчинити незаконні діяння в період провадження в справі про банкрутство.
11. На підставі проведеного дослідження диспозиції ч. 1 і ч. 2 ст. 222 КК України та її назву пропонуємо викласти в такій редакції:
„Стаття 222. Незаконне одержання субсидії, субвенції, дотації або кредиту
Одержання субсидії, субвенції, дотації або кредиту, вчинене шляхом обману без мети обернення їх на свою користь чи користь третіх осіб фізичною особою-підприємцем, засновником (учасником) суб’єкта господарської діяльності, службовою особою, карається – …
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або завдали великої матеріальної шкоди, караються – …”
Порівняно з чинною редакцією ст. 222 КК пропонована нами редакція має такі переваги: 1) на законодавчому рівні, а не шляхом доктринального і судового тлумачення кримінального закону буде встановлено, що вказаний злочин може бути вчинено тільки шляхом обману; 2) з урахуванням тенденцій судової практики, пропозицій науковців та зарубіжного досвіду буде передбачена кримінальна відповідальність не за надання завідомо неправдивої інформації з метою одержання вказаних у ст. 222 КК субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, а за їх фактичне отримання шляхом обману; 3) за допомогою використання словосполучення „без мети обернення їх на свою користь чи користь третіх осіб” незаконне одержання субсидії, субвенції, дотації або кредиту буде чітко відмежоване від суміжних складів злочинів, адже використання цього звороту вказуватиме на те, що на момент вчинення злочину у винного був відсутній умисел безоплатно й назавжди отримати субсидію, субвенцію, дотацію або кредит, одержані шляхом обману відповідних адресатів; 4) з урахуванням підвищеної суспільної небезпеки та значної поширеності вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами за попередньою змовою групою осіб у ст. 222 КК буде передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, що дозволятиме диференціювати кримінальну відповідальність.
З’ясування змісту умислу як суб’єктивної ознаки шахрайства з фінансовими ресурсами у частині надання завідомо неправдивої інформації банкам або іншим кредиторам із метою отримання кредиту дозволило встановити, що вказівка на структуру умислу стосовно злочинів із формальними й усіченими складами у чинному КК України відсутня. Змістом суб’єктивної сторони вказаного злочину охоплюється усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру надання завідомо неправдивої інформації банкам або іншим кредиторам і бажання отримати кредит.
Оскільки у випадках отримання кредитів інтереси кредиторів, яким надавалась завідомо неправдива інформація, страждають далеко не завжди, вдосконалення законодавства про відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами в частині кредитування має відбуватися шляхом віднесення цієї категорії кримінальних справ до справ, в яких переслідування, у т.ч. обвинувачення в суді здійснюється в приватно-публічному порядку. Для втілення цього підходу необхідно доповнити ч. 3 ст. 165 проекту КПК України (назва статті – „Види кримінального переслідування”) вказівкою на те, що справи про злочини, передбачені ст. 222 КК (шахрайство з фінансовими ресурсами в частині кредитування), є справами приватно-публічного обвинувачення, й провадження в них порушується не інакше як за заявою потерпілого.
12. В сучасних умовах виникла нагальна потреба усунення прогалин у кримінально-правовій охороні цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язань. Ці прогалини існують через відсутність кримінальної відповідальності за умисне невиконання фізичною особою рішення суду в цивільній та господарській справі, вироку суду в частині задоволення цивільного позову або постанови суду в адміністративній справі в частині відшкодування шкоди, та за перешкоджання їх виконанню. Суспільна небезпека зазначеного посягання полягає в тому, що воно спричиняє шкоду не тільки правовідносинам, які виникають у сфері виконання судових рішень, а й судовій владі взагалі. Крім того, виконавче провадження є важливим етапом на шляху поновлення порушених цивільних, у т.ч. майново-господарських зобов’язальних правовідносин, яким також завдається шкода в тому разі, коли відповідні судові рішення не виконуються. З огляду на зазначене вище, пропонуємо включити до КК України ст. 382-1 такого змісту:
„Стаття 382-1. Невиконання рішення суду у цивільній та господарській справі, вироку суду в частині задоволення цивільного позову або постанови суду в адміністративній справі в частині відшкодування шкоди
Умисне невиконання рішення суду в цивільній та господарській справі, вироку суду в частині задоволення цивільного позову або постанови суду в адміністративній справі в частині відшкодування шкоди, що набрали законної сили, особою, яка повинна була і могла виконати відповідний судовий акт, або перешкоджання нею виконанню такого акту, якщо цими діяннями було заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, карається – ... ”
З метою забезпечення однакового розуміння змісту диспозиції ч. 2 ст. 382 КК вважаємо за необхідне доповнити цю статтю приміткою такого змісту:
„Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”.
Якщо КК України буде доповнено пропонованою нормою – статтею 382-1, примітку до ст. 382 КК слід буде доповнити вказівкою і на цю статтю.
13. Закріплюючи в ч. 1 ст. 209 ГК поняття „неспроможність”, законодавець, з одного боку, визнає його підставою для порушення провадження в справі про банкрутство, а, з іншого, відсилаючи до ч. 4 ст. 205 ГК ототожнює з банкрутством. Крім того, нормою ч. 4 ст. 205 ГК у наше законодавство введено критерій неоплатності, який, виходячи із закріпленої в ч. 1 ст. 209 ГК дефініції, стає однією з ознак неспроможності. Отже, існує колізія між ч. 1 ст. 209 ГК і ч. 4 ст. 205 ГК, яка негативно впливає на процес розслідування кримінальних справ, порушених за наявності ознак складів злочинів, передбачених ст. ст. 218 – 220 КК. Цю неузгодженість пропонуємо вирішити шляхом виключення з ч. 1 ст. 209 ГК посилання на ч. 4 ст. 205 ГК.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакян А. В. Краткий обзор зарубежных систем исполнительного производства / А. В. Авакян, В. В. Ярков // Арбитражный и гражданский п роцесс. – 2004. – № 1. – С. 36 – 40.
2. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1966. – 188 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права. В двух томах. Т.2. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1982. – 360 с.
4. Андрусів Г. В. Кримінальне право України. Особлива частина: Посібник для підготовки до іспитів / Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. – К. : вид. Паливода А.В., 2002. – 292 с.
5. Андрушко П. П. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності / П. П. Андрушко, Стрижевська А. А. // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 9. – С. 28 – 87.
6. Андрушко П. П. Зловживання владою або службовим становищем: кримінально-правова характеристика (ст. 364 Кримінального кодексу України) / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 2. – С. 16 – 42.
7. Андрушко П. П. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська. – К. : Юрисконсульт, 2006. – 342 с.
8. Антонюк Н. О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: Монографія / Антонюк Н. О. – Львів : ПАІС, 2008. – 216 с.
9. Архів Артемівського міськрайонного суду Донецької області. Справа № 1п-25 за 2006 р.
10. Архів Бердянського міського суду Запорізької області. Справа № 1-341 за 1999 р.
11. Архів Білопольського районного суду Сумської області. Справа № 1-3 за 2004 р.
12. Архів Васильківського районного суду Дніпропетровської області. Справа № 1-27 за 2005 р.
13. Архів Вільногірського міського суду Дніпропетровської області. Справа за 2003 р.
14. Архів Деснянського районного суду м. Чернігова. Справа № 1-151 за 2004 р.
15. Архів Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Справа № 1-249 за 2004 р.
16. Архів Канівського міського суду Черкаської області. Справа № 1-50 за 2003 р.
17. Архів Канівського міськрайонного суду Черкаської області. Справа № 1-51 за 2004 р.
18. Архів Костянтинівського районного суду Донецької області. Справа за 2002 р.
19. Архів Красноградського районного суду Харківської області. Справа № 172 за 2006 р.
20. Архів Нахімовського районного суду м. Севастополя. Справа № 730880 за 2006 р.
21. Архів Оріхівського районного суду Запорізької області. Справа № 1-279 за 1999 р.
22. Архів Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Справа за 2005 р.
23. Архів Путивльського районного суду Сумської області. Справа № 02640001 за 2002 р.
24. Архів Радянського районного суду м. Макіївки Донецької області. Справа № 1487 за 2006 р.
25. Архів Рівненського міського суду. Справа № 800215 за 2007 р.
26. Архів Сарненського районного суду Рівненської області. Справа № 1-36 за 2005 р.
27. Архів Смілянського міського суду Черкаської області. Справа № 1-94 за 2003 р.
28. Архів Стаханівського міського суду Луганської області. Справа № 1-318 за 2004 р.
29. Архів Сторожинецького районного суду Чернівецької області. Справа № 242 за 2006 р.
30. Архів Уманського міськрайонного суду Черкаської області. Справа № 1-275 за 2005 р.
31. Архів Христинівського районного суду Черкаської області. Справа за 2004 р.
32. Архів Центрально-міського районного суду м. Макіївка Донецької області. Справа № 1-334 за 2005 р.
33. Архів Шполянського районного суду м. Шпола Черкаської області. Справа № 2310400019 за 2004 р.
34. Архів Шполянського районного суду Черкаської області. Справа № 1-139 за 2005 р.
35. Архів Шполянського районного суду Черкаської області. Справа № 2310600004 за 2006 р.
36. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть / Бажанов М. И. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 167 с.
37. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа; [сост. и предисл. В.С. Овчинского]. – М. : ИНФРА-М, 2008. – 184 с.
38. Бенедисюк І. Деякі питання складу злочину за ухилення від сплати податків, інших обов’язкових платежів та їх доведення в ході попереднього розслідування / І. Бенедисюк // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 3. – С. 50 – 55.
39. Бенедисюк І. Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства / І. Бенедисюк // Вісник податкової служби України. – 2000. – № 19. – С. 55 – 59.
40. Берзін П. С. Злочини у сфері господарської діяльності: методика обчислення матеріальної шкоди / Берзін П. С. – К. : Юрисконсульт, 2005. – 149 с.
41. Бірюков О. М. Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних країн: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Олександр Миколайович Бірюков. – К., 1999 – 171 c.
42. Богатырев Ф. О. К вопросу о существовании обязательств с нематериальным интересом / Ф. О. Богатырев // Журнал российского права. – 2004. – № 1. – С. 88 – 100.
43. Бойко А. М. Про поняття та систематизацію злочинів у сфері господарської діяльності / А. М. Бойко // Новий кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення : матер. міжнар. наук.-практ. конф., 25 – 26 жовтня 2001 р. Харків / гол. Ред. В. В. Сташис. – К. – Х. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 129 – 131.
44. Бойцов А. И. Преступления против собственности / Бойцов А. И. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 775 с.
45. Болдарь Г. Співвідношення незаконних дій у разі банкрутства та суміжних складів злочинів / Галина Болдарь // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 8 (50). – С. 51 – 59.
46. Болдарь Г. Е. Отношения, связанные с несостоятельностью и банкротством, как объект уголовно-правовой охраны / Г. Є. Болдарь // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2004. – № 2. – С. 249 – 258.
47. Болдарь Г. Є. Визначення об’єкта незаконних дій у разі банкрутства / Г. Є. Болдарь // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 60 – 68.
48. Болдарь Г. Є. Незаконні дії у разі банкрутства: проблеми кримінально-правової кваліфікації та вдосконалення законодавства: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Галина Євгеніївна Болдарь. – Луганськ, 2007. – 230 с.
49. Болдарь Г. Є. Предмет незаконних дій у разі банкрутства: проблемні питання / Г. Є. Болдарь // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 1. – С. 148 – 156.
50. Болдарь Г. Є. Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за незаконні дії в разі банкрутства / Г. Є. Болдарь // Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / голов. ред. С. В. Ківалов. – Одеса : Фенікс, 2004. – Вип. 20. – С. 39 – 43.
51. Болдарь Г. Є. Кримінально-правовий статус арбітражного керуючого / Г. Є. Болдарь // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 110 – 114.
52. Большаков Д. Взыскание задолженностей и штрафных санкций / Д. Большаков // Арбитражный и гражданский процесс. – 2001. – № 6. – С. 42 – 48.
53. Бондарь Е. А. Уголовная ответственность за нарушение законодательства о несостоятельности (банкротстве): дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Елена Александровна Бондарь – Нижний Новгород, 2002. – 245 с.
54. Борисов В., До питання про сутність кримінально-правової характеристики злочинів / В’ячеслав Борисов, Олександр Пащенко // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 180 – 190.
55. Боротьба із злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми) / [Борисов В. І., Кальман О. Г., В.П. Корж та ін.]; за ред. Ф. А. Лопушанського, В. І. Борисова. – Х. : Право, 2001. – 264 с.
56. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том второй: 1926 – 1967 гг. / [ред. Михайленко П. П.]. – К. : Высшая школа, 1967. – 952 с.
57. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том первый: 1917 – 1925 гг. / [ред. Михайленко П. П.]. – К. : Высшая школа, 1966. – 831 с.
58. Босхолов С. С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты / Босхолов С. С. – М. : ЮрИнфорР, 1999. – 293 с.
59. Брагинский М. И. Договорное право. Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 1997. – 682 с.
60. Брич Л. Суб’єкт ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів за чинним Кримінальним кодексом України: дискусійні питання / Лариса Брич, В’ячеслав Навроцький // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 7. – С. 41 – 47.
61. Брич Л. П. Роль складу злочину у розмежуванні в кримінальному праві / Л. П. Брич // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві : зб. тез і рефератів доповідей, текстів повідомлень на міжнар. симпозіумі / Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ. – 2008. – С. 213 – 217.
62. Брич Л. П. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею / Л. П. Брич, В. О. Навроцький // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 2. – С. 68 – 71.
63. Векленко С. Нормы об ответственности за банкротство: новая редакция – новые проблемы / С. Векленко, Е. Журавлева // Уголовное право. – 2006. – № 5. – С. 22 – 26.
64. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України / Вереша Р. В. – К. : Атіка, 2005. – 224 с.
65. Віхров О. П. Господарське право. Спеціальна частина. Навчальний посібник / Віхров О. П. – К. : Слово, 2004. – 344 с.
66. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Владимирский-Буданов М. Ф. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 640 с.
67. Волженкин Б. В. Преступления в сфере экономической деятельности (экономические преступления) / Волженкин Б. В. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 641 с.
68. Волженкин Б. В. Преступления в сфере экономической деятельности по уголовному праву России / Волженкин Б. В. – СПб : Юридический Центр Пресс, 2007. – 765 с.
69. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства / Гавриш С. Б. – Х. : Основа, 1994. – 640 с.
70. Головіна В. П. Обман як засіб вчинення шахрайства з грошово-кредитними ресурсами у банківській сфері / В. П. Головіна // Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – 2002. – Вип. 3. – С. 124 – 129.
71. Головкін О. В. Групова злочинність та її попередження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. В. Головкін. – К., 2005. – 19 с.
72. Гордієнко В. Суб’єкт злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності / В. Гордієнко // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : зб. наук. праць за матеріалами XII регіональної наук.-практ. конф., 9-10 лют. 2006 р. / ЛНУ ім. Івана Франка. – Львів, 2006. – С. 338 – 340.
73. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве / М. В. Гордон // Ученые записки Харьковского юридического института. – 1954. – Вып. 5. – С. 65 – 87.
74. Горелик А. С. Преступления в сфере экономической деятельности и против службы в коммерческих и иных организациях / Горелик А. С., Шишко И. В., Хлупина Г. Н. – Красноярск : Изд-во КГУ, 1998. – 183 с.
75. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 18, № 19 – 20., № 21 – 22. – Ст. 144.
76. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 року № 1799 – XII // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
77. Готін О. М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки: проблеми кримінальної відповідальності: Монографія / Готін О. М. – МВС України, Луг. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України – Луганськ : РВВ ЛАВС, 2004. – 288 с.
78. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины : в 2-х ч. / [ред. Пушкина А. А., Самойленко В. М.]. – Х. : Ун-т внутр. дел; Основа. Ч. 1. – 1996. – 440 с.
79. Гражданское право : в 2 т. / [ред. Суханова Е. А.]. – М. : Издательство БЕК. Т. 2. – 1994. – 432 с.
80. Гражданское право. Учебник для вузов. / [ред. Илларионовой Т. И., Гонгало Б. М., Плетнёва В. А.]. – М. : Издательская группа НОРМА – ИНФРА М. Ч. 1. – 1998. – 464 с.
81. Гражданское право : в 3 т. / [ред. Сергеев А. П., Толстой Ю. К.]. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект. Т. 1. – 2004. – 776 с.
82. Грек Б. М. Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Борис Миколайович Грек. – К., 2005. – 223 с.
83. Гуторова Н. А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VII Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием / Гуторова Н. А. – Х. : Одиссей, 2003. – 256 с.
84. Гуторова Н. О. Кримінальна відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами / Н. О. Гуторова // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення : праці міжнар. наук.-практ. конф., 25 – 26 жовт. 2001 р., Харків / голов. ред. В. В. Сташис. – К. – Х. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 160 – 163.
85. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Наталія Олександрівна Гуторова. – К., 2002. – 429 с.
86. Дагель П. Понятие умысла в советском уголовном праве / П. Дагель // Советская юстиция. – 1966. – № 20. – С. 18 – 19.
87. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.
88. Долю майна банку „Україна” вирішить тендер [Електронний ресурс]. – Режим доступу до сайту: http://www.poroshenko.org.
89. Дудоров О. Шахрайство з фінансовими ресурсами: врахування банківської специфіки при кваліфікації злочину / Олександр Дудоров, Олексій Богушко // Предпринимательство, хозяйство, право. – 1999. – № 6. – С. 23 – 26; № 7. – С. 48 – 52.
90. Дудоров О. Відповідальність за посадові злочини у сфері оподаткування: питання кваліфікації та вдосконалення законодавства / Олександр Дудоров // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 1. – С. 32 – 39.
91. Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія / Дудоров О. О. – К. : Юридична практика, 2003. – 924 с.
92. Дудоров О. О. Проблеми кримінально-правової охорони системи оподаткування України: дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Олександр Олексійович Дудоров. – Луганськ, 2007. – 513 с.
93. Дудоров О. О. Ухилення від сплати податків: кримінально-правові аспекти: Монографія / Дудоров О. О. – К. : Істина, 2006. – 648 с.
94. Дудоров О. Перша монографія про кваліфікацію податкових злочинів (Рецензія) / Олександр Дудоров // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 87 – 90.
95. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование / Емельянов В. П. – СПб. : Изд-во Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
96. Завадская Л. Н. Реализация судебных решений. Теоретические аспекты / Л. Н. Завадская, Г. П. Батуров. – М. : Наука, 1982. – 141 с.
97. Заворотько П. П. Процессуальные гарантии исполнения судебного решения / Заворотько П. П. – М. : Юрид. лит., 1977. – 359 с.
98. Закон України від 18 вересня 1991 року № 1561-XII „Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
99. Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-III „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
100. Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV „Про виконавче провадження” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
101. Закон України від 23 грудня 1993 року „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
102. Закон України від 24 березня 1998 року № 202/98 – ВР „Про державну виконавчу службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36 – 37. – Ст. 243.
103. Закон України від 30 червня 1999 року № 784-XIV „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42 – 43. – Ст. 378.
104. Закон України від 12 липня 2001 року № 2658-III „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.
105. Закону України від 16 липня 1999 року № 996- XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
106. Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII „Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
107. Закону України від 28 грудня 1994 року „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст.181.
108. Захарченко П. П. Історія держави і права України: Підручник / Захарченко П. П. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.
109. Зеленов Г. Щодо визначення змісту поняття „стійка фінансова неспроможність” у контексті диспозиції ст. 219 Кримінального кодексу України / Геннадій Зеленов // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 10. – С. 146 – 150.
110. Зеленов Г. М. Кредитні майново-господарські зобов’язання як об’єкт складу злочину „Шахрайство з фінансовими ресурсами” / Г. М. Зеленов // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск. – 2007. – С. 87 – 92.
111. Зеленов Г. М. Кримінальна відповідальність боржників-фізичних осіб за невиконання судових рішень в Україні / Г. М. Зеленов // Вісник ЛАВС ім. 10-річчя незалежності України. – 2005. – № 2. – С. 119 – 130.
112. Зеленов Г. М. Невиконання майнових зобов’язань в Україні: історико-правовий аналіз / Г. М. Зеленов // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2008. – № 1. – С. 52 – 63.
113. Зеленов Г. М. Правова природа завідомо неправдивої інформації в ко