АМНІСТІЯ ТА ПОМИЛУВАННЯ В УКРАЇНІ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ТА КРИМІНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПОМИЛУВАННЯ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ, ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА ФОРМАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ……………………………………………………………………………………….14
1.1. Історико-правовий аналіз становлення законодавства про застосування амністії та здійснення помилування………………………………………………14
1.2. Застосування амністії та здійснення помилування за кримінальним законодавством зарубіжних держав………………………………………………34
1.3. Кримінально-правова політика Української держави у сфері застосування амністії та здійснення помилування на сучасному етапі………………………...49
Висновки до розділу 1.……………………………………………………..............66

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ПОМИЛУВАННЯ……69
2.1. Поняття та ознаки амністії і помилування у кримінально-правовій доктрині……………………………………………………………………………..69
2.2. Нормативне врегулювання застосування амністії та здійснення помилування………………………………………………………………………...86
2.3. Основоположні принципи застосування амністії та здійснення помилування……………………………………………………………………….104
Висновки до розділу 2.……………………………………………………………121

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНЕ ТА КРИМІНОЛОГІЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ІНСТИТУТІВ АМНІСТІЇ ТА ПОМИЛУВАННЯ……………………….......124
3.1. Кримінопенологічний аналіз амністії та помилування…………………….124
3.2. Особливості соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання на підставі закону про амністію чи акта про помилування…………………….147
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….163

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………........180

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………201

ВСТУП

Актуальність теми. Законодавство України про кримінальну відповідальність має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Відповідно до частини 2 статті 1 Кримінального кодексу України для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. При цьому актуальним для чинного законодавства про кримінальну відповідальність залишаються питання застосування механізмів звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Застосовуючи державно-правовий механізм притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин, держава, у той же час, залишає за собою право прощати, пробачати таких осіб. Однією із форм державного прощення є можливість застосування до осіб, що вчинили злочин, процедури звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію та акта про помилування, яка реалізує принцип гуманізму, що спрямований на захист усіх членів суспільства.
У системі існуючих в українському законодавстві видів звільнення від відповідальності чи покарання амністія і помилування займають чільне місце. Це підтверджується врегулюванням амністії та помилування не лише кримінальним, а й іншими видами галузевого законодавства, а саме: кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим, конституційним, адміністративним. А також визначається особливим державно-правовим статусом суб’єктів оголошення амністії та здійснення помилування – Верховної Ради України та Президента України. Досить актуальною проблемою у світлі політичної реформи в Україні є можливість здійснення помилування однією особою – Президентом держави.
Протягом останніх чотирьох років, як свідчать статистичні дані, Верховна Рада України та Президент України активно реалізовували свої, визначені чинною Конституцією, повноваження у сфері оголошення амністії та здійснення помилування. Так, з 2003 року по 2007 рік в Україні було оголошено три амністії, за якими звільнено з місць позбавлення волі близько 12,5 тисяч осіб. Крім того, протягом вказаного періоду Президентом України було помилувано більш, ніж 5 тисяч осіб.
Загальнотеоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію і акта про помилування, застосування актів про амністію та помилування, а також питання кримінально-правових та кримінологічних проблем амністії та помилування активно висвітлюються в сучасній науковій літературі.
Дослідженню проблем звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію і акта про помилування присвячено ряд дисертаційних досліджень радянського періоду, а саме: В.Є. Квашис «Амністія та помилування за радянським правом» (Москва, 1967 рік), О.Ф. Смірнов «Застосування акта амністії органами попереднього слідства у радянському кримінальному процесі» (Свердловськ, 1979 рік), С.І. Комарицький «Амністія у радянському праві та її ефективність» (Москва, 1980 рік), О.С. Зельдова «Роль амністії у здійсненні радянської кримінально-правової політики» (Москва, 1997 рік), а також дисертаційні дослідження сучасних українських науковців, таких як С.М. Школа «Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні» (Київ, 2003 рік); Б.М. Телефанко «Проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ на підставі закону України про амністію або акта помилування» (Львів, 2005 рік); А.А. Березовський «Кримінологічні основи амністії» (Одеса, 2007 рік).
Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць і розробок у сфері застосування амністії та здійснення помилування, теоретичні проблеми та кримінологічні аспекти залишаються вивченими вкрай незадовільно.
Значний внесок у висвітлення досліджуваних проблем, і зокрема у сфері теоретичного вирішення проблем кримінально-правової політики української держави, зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, В.В. Голіна, А.І. Долгова, В.М. Дрьомін, М.Д. Дурманов, С.І. Зельдов, О.Г. Кальман, В.В. Комаров, О.М. Костенко, В.М. Куц, О.М. Литвак, Т.О. Ліснієвські-Костарєва, В.В. Лунєєв, В.Т. Маляренко, К.М. Мірзажанов, О.С. Міхлін, А.А. Музика, В.О. Навроцький, М.І. Панов, П.С. Ромашкін, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.О. Туляков, П.Л. Фріс та інші.
Слід зазначити, що у системі українського законодавства про кримінальну відповідальність, на сьогодні, на законодавчому рівні не урегульовано процедуру здійснення помилування; на нормативному рівні не визначено поняття помилування; нормативно не закріплено принципи застосування амністії та здійснення помилування; у цілому, на програмному рівні не визначено основні напрями державної політики у сфері звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин.
Вищеперелічене потребує значної уваги українського законодавця з метою всебічної розробки положень комплексних правових інститутів амністії та помилування, а від науковців – вивчення правової природи амністії та помилування, а також визначення теоретичних перспектив їх розвитку.
Наведені обставини і зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького у межах дослідження, що проводиться відділом з теми «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» №ПК 0106V004753 (II квартал 2006 року – IV квартал 2008 року).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні особливостей застосування амністії та здійснення помилування на території України, а також виробленні обґрунтованих пропозицій з удосконалення чинного законодавства у цій сфері суспільних відносин.
Для досягнення окресленої мети сформульовано такі завдання:
- здійснити історико-правовий аналіз становлення і розвитку інститутів амністії та помилування на території сучасної України, з’ясувати форму і зміст таких інститутів у конкретно визначений історичний період;
- застосовуючи принцип співставлення чинного українського і зарубіжного кримінального законодавства, здійснити дослідження законодавства України про амністію та помилування у співвідношенні із законодавством держав континентальної Європи та держав пострадянського простору;
- визначити місце, роль і значення кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування у системі кримінально-правової політики Української держави, охарактеризувати форми реалізації кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування;
- дослідити поняття та правову природу, особливості комплексного та міжгалузевого характеру інститутів амністії та помилування;
- виявити та розрізнити, з метою вирішення проблеми належності інститутів амністії та помилування до будь-якої з галузей української системи права, такі поняття, як «інститут амністії, інститут помилування», «амністія та помилування» і «акт про амністію, акт про помилування»;
- визначити рівні нормативного врегулювання інститутів амністії та помилування, процедури застосування амністії і здійснення помилування;
- дослідити основоположні принципи застосування амністії та здійснення помилування, встановити значення таких принципів для правотворчої діяльності;
- здійснити кримінопенологічний аналіз інститутів амністії та помилування у розрізі двох аспектів: дослідження особи амністованого та особи помилуваного, а також дослідження процесу соціальної адаптації осіб, яких звільнено від покарання на підставі закону України про амністію та акта про помилування;
- розробити концептуальні засади соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію та акта про помилування, у контексті ідеї соціального партнерства;
- сформулювати науково обґрунтовані пропозиції з удосконалення правового регулювання і застосування інститутів амністії та помилування на території України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері застосування амністії та здійснення помилування.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, а також норми Кримінального кодексу України, Закону України „Про застосування амністії в Україні”, законів України „Про амністію” 1996 – 2007 років, Положення про здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 року.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (історичний, метод якісного аналізу та синтезу, формально-логічний, емпірико-статистичний, логіко-семантичний, комплексний) та спеціальні методи дослідження (порівняльний метод, метод тлумачення правових норм).
Становлення амністії та помилування на території сучасної української держави досліджувалися у тісному взаємозв’язку з історичними умовами, в яких зароджувалися та розвивалися інститути амністії та помилування. Метод якісного аналізу та синтезу використовувався при дослідженні опублікованих праць, дієвості й узгодженості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у сфері звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію і акта про помилування. Дослідження змісту правових норм, які складають зміст правових інститутів амністії та помилування, проводилося за допомогою формально-логічного методу. Використання порівняльно-правового методу було зумовлено необхідністю проведення порівняльного аналізу кримінального законодавства України та зарубіжного законодавства стосовно проблеми дослідження. Специфіка застосування процедури звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію і акта про помилування досліджувалася за допомогою методу тлумачення правових норм. Логіко-семантичний метод дослідження використовувався при розмежуванні понять і термінів, аналізі деяких кримінально-правових та кримінологічних категорій. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень і положень, що виносяться на захист. Емпірико-статистичний метод надав можливість обґрунтувати деякі теоретичні положення дослідження за допомогою оброблених статистичних даних Верховного Суду України, Комісії при Президентові України у питаннях помилування та Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці таких вітчизняних та зарубіжних науковців у сфері кримінального права, кримінології та кримінального процесу, теорії та історії держави і права України, як М.І. Бажанов, М.С. Грушевський, П.С. Дагель, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, С.Г. Келіна, В.Є. Квашис, С.І. Комарицький, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, П.І. Люблінський, І.Л. Марогулова, В.С. Нерсесянц, А.А. Піонтковський, П.М. Рабінович, В.В. Скибицький, М.С. Таганцев, Б.С. Утєвський, В.Д. Філімонов, М.І. Хавронюк та інші.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні відомості Державного департаменту України з питань виконання покарань, Верховного Суду України, Комісії при Президентові України у питаннях помилування з приводу кількісного складу звільнених від кримінальної відповідальності та покарання на підставі законів України про амністію та актів про помилування, показників, що стосуються осіб, які повторно вчинили злочини після їх звільнення від покарання на підставі законів України про амністію та актів про помилування протягом 2002-2007 років.
Наукова новизна одержаних результатів. За характером та змістом розглянутих проблем дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням кримінально-правових та кримінологічних аспектів застосування амністії та здійснення помилування на території України, в якому сформульовано нові наукові положення та висновки, які виносяться на захист, а саме:
вперше:
- виходячи з особливостей застосування інститутів амністії та помилування у конкретний проміжок часу, запропоновано періодизацію виникнення та розвитку амністії і помилування на території сучасної України. Така періодизація охоплює дев’ять основних періодів, а саме: князівський, імперський, пізній імперський, перехідний, ранній радянський період, кризовий радянський період, пізній радянський період, новітній період, сучасний період існування та розвитку інститутів амністії і помилування на території України;
- обґрунтовано концепцію пріоритетної ролі кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування в контексті національної кримінально-правової політики. Визначено основні завдання, принципи, кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування. Встановлено, що такий напрямок кримінально-правової політики, який заснований на нормах Конституції України і чинного законодавства про кримінальну відповідальність реалізується у чотирьох основних формах: доктринальній, правотворчій, інтерпретаційній, правозастосовній;
- доведено необхідність закріплення на нормативному рівні поняття «помилування», тому запропоновано доповнити частину 2 пункту 1 Положення про здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 року №1118/2005, наступною нормою: «помилування – це акт гуманізму та милосердя з боку держави щодо конкретно визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин (злочини), що застосовується на підставі виданого Президентом України Указу про помилування та здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням»;
- встановлено, що акт про амністію і акт про помилування є актами правовими, оскільки приймаються в особливій процедурі уповноваженими на те органами та встановлюють нові правила поведінки – норми, які стосуються звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання осіб, що вчинили злочини. У свою чергу акт про помилування, на відміну від закону про амністію, не носить нормативного характеру, незважаючи на те, що приймається в особливому порядку у формі Указу Президента. Визначено, що акт про помилування є специфічним правовим актом Президента України, прийнятим у формі Указу, який є підставою заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. В свою чергу, акт про амністію є специфічним нормативно-правовим актом Верховної Ради України, прийнятим у формі закону, який є підставою для повного або часткового звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили;
- встановлено необхідність посилення контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина у контексті гарантування захисту прав і свобод засуджених при процедурі здійснення помилування шляхом введення до складу комісії при Президентові України у питаннях помилування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- визначено та класифіковано на загальні (принципи законності, демократизму, рівності громадян перед законом, верховенства права, принцип виключення подвійної відповідальності) та спеціальні (поєднання принципів гуманізму та справедливості, принцип економії заходів кримінальної репресії) принципи застосування амністії та здійснення помилування;
- зроблено висновок про те, що у межах предмету кримінопенології необхідно досліджувати специфіку суспільних відносин, які виникають внаслідок застосування акта про амністію та помилування, у розрізі двох взаємопов’язаних аспектів, а саме: 1) дослідження особи амністованого (особи, звільненої від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію) та особи помилуваного (особи, звільненої від покарання на підставі акта про помилування); 2) дослідження процесу соціальної адаптації осіб, яких звільнено від покарання на підставі закону про амністію і акта про помилування.
удосконалено:
- ідею соціального партнерства державних органів та громадських і благодійних організацій у процесі соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання, як діяльність, яка повинна здійснюватися державними та громадськими інституціями відповідно до їх компетенції в інтересах молодої людини, суспільства, держави у рамках Конституції та чинного законодавства України відповідно до загальновизнаних міжнародних та європейських норм.
набуло подальшого розвитку:
- дослідження історії виникнення, розвитку та правової природи амністії і помилування як підстав звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання осіб, що вчинили злочин. У зв’язку зі специфічною формою правової природи амністії та помилування визначено та розрізнено такі ключові для дослідження поняття, як «інститут амністії, інститут помилування», «амністія та помилування» і «акт про амністію, акт про помилування»;
- положення про нормативне врегулювання інститутів амністії та помилування на трьох основних рівнях: конституційному, законодавчому та підзаконному. Відповідно, запропоновано ряд змін до чинного законодавства (Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших актів законодавства), з метою усунення прогалин та удосконалення законодавства у сфері застосування амністії та здійснення помилування.
Практичне значення одержаних результатів. Висунуті та обґрунтовані у дослідженні положення можуть бути використані у:
- науковій сфері – як основа для подальшої розробки проблематики застосування амністії та здійснення помилування;
- правотворчій діяльності – при підготовці проектів змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні», Кримінального, Кримінально-процесуального, Кримінально-виконавчого кодексів України, а також законопроектів «Про помилування» та «Про амністію»;
- у навчальному процесі при підготовці фахівців зі спеціальності «правознавство» – у межах викладання курсів кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінології, а також при підготовці навчальних посібників, навчальних науково-методичних комплексів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені під час проведення Міжнародної наукової конференції молодих вчених «П’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 року), на Міжнародній науковій конференції «Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми» (Донецьк, 17-18 листопада 2006 року), на Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина» (Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 року), на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у семи публікаціях у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях та семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Інститути амністії та помилування мають давні традиції застосування і глибоке історичне коріння. У зв’язку з особливостями застосування інститутів амністії та помилування у конкретний історичний період на території України визначено періодизацію виникнення та еволюції вищезгаданих інститутів, а саме: князівський період (X-XV століття); імперський період (XV століття – 1845 рік); пізній імперський період (1845 – 1917 роки); перехідний період (1917 – 1924 роки); ранній радянський період (1924 – 1947 роки); кризовий радянський період (1947 – 1953 роки); пізній радянський період (1953 – 1990 роки); новітній період (1990 – 2001 роки); сучасний період існування і розвитку інститутів амністії та помилування на території України.
2. Комплексна кримінально-правова характеристика інститутів амністії та помилування можлива лише за умови застосування принципу співставлення чинного українського та зарубіжного законодавства, а також досвіду застосування інститутів амністії та помилування у зарубіжних державах. Тому було здійснено аналіз інститутів амністії та помилування за чинним законодавством держав континентальної Європи та держав колишнього Радянського Союзу. Проаналізувавши законодавство про амністію та помилування таких зарубіжних держав, як Велике Герцогство Люксембурзьке, Ірландська Республіка, Італійська Республіка, Королівство Бельгія, Королівство Данія, Королівство Іспанія, Королівство Нідерландів, Королівство Швеція, Португальська Республіка, Республіка Греція, Республіка Фінляндія, Федеративна Республіка Німеччина, Французька Республіка, Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Республіка Грузія, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Республіка Таджикистан, Республіка Туркменистан, Республіка Узбекистан, Російська Федерація та інших, стверджено, що інститут помилування характерний для всіх держав континентальної Європи та для держав колишнього Радянського Союзу. Що стосується інституту амністії, то він, як правило, притаманний державам постсоціалістичного табору та лише деяким державам Європи (до прикладу, Італійська Республіка, Королівство Данія, Королівство Нідерландів, Португальська Республіка, Республіка Греція, Республіка Фінляндія, Французька Республіка). У законодавстві держав континентальної Європи спостерігається тенденція „включення” інституту амністії до складу інституту помилування. По суті, існує один інститут звільнення кримінальної відповідальності чи покарання або пом’якшення покарання, який і носить загальну назву „помилування”.
3. Встановлено, що кримінально-правова політика у широкому сенсі розуміння є політикою держави, яка спрямована на виконання завдань держави у сфері всебічного захисту прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань. Чільне місце кримінально-правової політики у сфері виконання функцій та завдань будь-якої держави обумовлюється тим, що тільки в рамках цього напряму державної політики вирішуються такі принципові для держави проблеми, як встановлення підстав і принципів відповідальності, визначення кола діянь, які вважаються суспільно небезпечними і кримінально-караними, встановлення принципів призначення покарання та, відповідно, і підстав звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
4. Кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування як науково обґрунтована концепція, яка відображає реальні потреби кримінально-правового регулювання у цій сфері, потребує подальшого розвитку і вдосконалення. Адже значення кримінально-правової політики у сфері застосування амністії та здійснення помилування на сьогодні аж ніяк не зменшується, а навпаки. Такий ріст ролі кримінально-правової політики у визначеній сфері в контексті розвитку кримінально-правової політики в цілому зумовлений наступними факторами: всебічний захист прав і свобод людини; соціальний захист громадян; законодавче забезпечення побудови демократичної правової держави; дотримання принципів законності та гуманізму в цілях економії заходів кримінальної репресії; для виконання державних програм боротьби зі злочинністю.
5. Кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування реалізується у чотирьох основних формах, а саме: у доктринальній, правотворчій, інтерпретаційній, правозастосовній.
6. У правовому значенні амністія та помилування існують як інститути права, що утворюються шляхом видання тими чи іншими вищими органами державної влади відповідного правового акту, який не відміняє дії кримінально-правового закону, але в той самий час звільняє від кримінальної відповідальності чи покарання. Особливість процедури застосування амністії та здійснення помилування полягає у комплексному та міжгалузевому характері вищезгаданих інститутів. Під „комплексним характером” слід розуміти саму специфіку норм, які входять до інститутів амністії та помилування. Ці норми врегульовують цілий комплекс суспільних відносин, які виникають з приводу визначення повноважень органів, що мають право оголошувати амністію, здійснювати помилування, застосування норми про звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію та акта про помилування, і безпосередньо правозастосовні норми, на підставі яких особи звільняються від кримінальної відповідальності чи покарання. Міжгалузевий характер інститутів амністії та помилування проявляється у приналежності норм, які входять у структуру інститутів, до різних галузей права України, а саме: до конституційного, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого.
7. При дослідженні процедури амністування та здійснення помилування визначено три основні етапи, які в свою чергу врегульовані нормами різних галузей права. Перший етап урегульовано нормами Конституції України та чинним державно-правовим законодавством. Це етап прийняття відповідно до своїх повноважень Верховною Радою України закону про амністію та здійснення помилування Президентом України шляхом підписання відповідного указу. Другий етап – це порядок власне застосування норм закону про амністію та норм Указу про помилування. На етапі застосування норм закону про амністію та указу про помилування така процедура врегламентована спеціальними нормативно-правовими актами, а також чинним кримінально-процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством. Третій етап стосується безпосередньо наслідків оголошення амністії та здійснення помилування – звільнення осіб від відповідальності або покарання. Саме на цьому етапі інститути амністії та помилування регламентуються переважно нормами кримінального (ст. 44, 85, 86, 87 КК України), кримінально-процесуального (ст. 6, 407, 407-1, 408 КПК України) та кримінально-виконавчого законодавства (ст. 152, 153, 154 КВК України), незважаючи на державно-владний характер їх існування.
8. З метою вирішення проблеми належності інститутів амністії та помилування до будь-якої з галузей української системи права розрізнено та охарактеризовано такі поняття, як „інститут амністії, інститут помилування”, „амністія та помилування” і „акт про амністію, акт про помилування”. Інститут амністії – це міжгалузевий правовий інститут, до складу якого входять правові норми, які врегламентовують повноваження Верховної Ради України з приводу оголошення амністії, саму процедуру здійснення амністії та кримінально-правові наслідки її застосування: повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Інститут помилування – це міжгалузевий правовий інститут, до складу якого входять правові норми, які врегламентовують право Президента на здійснення помилування, саму процедуру застосування акту про помилування до конкретно визначеної особи (групи осіб) та кримінально-правові наслідки його застосування: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. Амністію визначено як акт гуманізму, прощення та милосердя з боку держави, що застосовується судом на підставі Закону України „Про амністію” до невизначеної групи осіб і є підставою для повного або часткового звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. У свою чергу, помилування – це акт гуманізму та милосердя з боку держави щодо конкретно визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин (злочини), що застосовується на підставі виданого Президентом України Указу про помилування та здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.
9. Щодо нормативного закріплення дефініції „помилування”, то такого в системі сучасного законодавства, а також у підзаконних нормативно-правових актах не знаходимо. Тому запропоновано доповнити частину 2 пункту 1 Положення про здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2005 року №1118/2005, наступною нормою: «помилування – це акт гуманізму та милосердя з боку держави щодо конкретно визначеної особи (групи осіб), яка вчинила злочин (злочини), що застосовується на підставі виданого Президентом України Указу про помилування та здійснюється у виді заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням».
10. Встановлено, що акт про амністію і акт про помилування є актами правовими, оскільки приймаються в особливій процедурі уповноваженими на те органами та встановлюють нові правила поведінки – норми, які стосуються звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання осіб, що вчинили злочини. У свою чергу акт про помилування, на відміну від закону про амністію, не носить нормативного характеру, незважаючи на те, що приймається в особливому порядку у формі Указу Президента. Акт про помилування є специфічним правовим актом Президента України, прийнятим у формі Указу, який є підставою заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. Також визначено, що акт про амністію є специфічним нормативно-правовим актом Верховної Ради України, прийнятим у формі закону, який є підставою для повного або часткового звільненням від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
11. Встановлено, що сучасне нормативне врегулювання інститутів амністії та помилування здійснюється на трьох основних рівнях – конституційному, законодавчому, підзаконному рівні.
12. Обґрунтовано необхідність закріплення у чинному Законі України „Про застосування амністії в Україні” вичерпний перелік осіб, до яких амністія не застосовується за будь-яких умов. Такий закріплений порядок визначення осіб, до яких амністія не застосовується, повинен стати додатковою гарантією стабільності у часі процедури застосування амністії та унеможливив би застосування амністії як політичного інструменту.
13. У зв’язку з необхідністю детальної регламентації процедури застосування амністії на території України визначено доцільність доповнення чинного Закону України „Про застосування амністії в Україні” наступними положеннями:
Стаття 3-1.
Цей закон застосовується до осіб, засуджених судами України незалежно від місця відбування покарання цими особами.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України.
Щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають покарання на території іншої держави, вирішує суд, який постановив вирок.
Стаття 9.
Виконання законів про амністії покладається на суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та попереднього слідства, органу або установи виконання покарань, а також обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
Стаття 10.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора у судовому засіданні є обов’язковою.
Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи або щодо особи з фізичними чи психічними вадами, участь її законного представника в судовому засіданні є обов’язковою.
За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник.
Статтею 11.
Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.
Невизнання особою вини не є перешкодою для застосування за її згодою амністії.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, свою згоду подає суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засіданні.
Стаття 12.
Рішення про застосування або незастосування амністії до осіб, які відбувають покарання, приймається судом щодо кожної особи індивідуально на підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого під час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням законів про амністії, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги мають бути виконані негайно.
14. Здійснення процедури помилування є компетенцією Президента, і тільки він має право своїм указом вирішувати питання стосовно звільнення від покарання конкретно визначеної особи або осіб. Проте вважаємо, що сам порядок, механізм та процедура здійснення помилування повинні визначатися нормами саме закону. В цьому випадку буде дотримуватися конституційний принцип „встановлення виключно Законами”. Такий законопроект „Про порядок здійснення помилування” повинен урегулювати основні засади здійснення помилування Президентом України на законодавчому рівні. Структурно вищеназваний законопроект має охоплювати такі питання:
- загальні положення (визначення основних понять: помилування, клопотання про помилування; визначення назв органів, які беруть участь у підготовці та розгляді матеріалів за клопотаннями засуджених, їх захисників чи законних представників);
- подання клопотання про помилування (потрібно визначити, які суб’єкти можуть реалізувати право на помилування, яким органами державної влади таке клопотання надсилається);
- порядок підготовки та оформлення матеріалів за клопотаннями про помилування (визначаються процедурні норми про прийняття до розгляду клопотання та повноваження органів, що здійснюють такий розгляд);
- розгляд матеріалів про помилування (необхідно визначити процедуру попереднього розгляду та її строки, процедуру передачі висновків по матеріалах справи на розгляд Президентові);
- прийняття рішення про помилування та видання відповідного указу (необхідно визначити процедуру можливої відмови про помилування, її строки, способи повідомлення особі про відмову у помилуванні);
- порядок організації виконання Указів Президента України про помилування;
- контроль за виконанням Указів Президента України про помилування.
15. Принципи застосування амністії та здійснення помилування знаходяться в одній площині з принципами кримінального права та кримінально-правової політики. Розміщення їх на стику кримінального права та кримінально-правової політики зумовлено рядом причин: інститути амністії та помилування є інститутами кримінального права, відповідно на них поширюються і основоположні принципи кримінального права; кримінально-правова політика у сфері застосування амністії та здійснення помилування є частиною вседержавної кримінально-правової політики, а тому принципи кримінально-правової політики частково використовуються при застосуванні норм про амністію та помилування.
16. Значення принципів застосування амністії та здійснення помилування полягає в тому, що сам процес правотворчої діяльності повинен зламлюватися через призьму основоположних керівних ідей – принципів, а також відповідати стратегії застосування кримінально-правових норм.
17. Основоположні принципи застосування амністії та здійснення помилування охарактеризовано як головні ідеї, засади, основні підвалини, на підставі яких здійснюється процедура амністування та помилування. Такі принципи класифіковано на загальні та спеціальні принципи оголошення амністії та здійснення помилування. Загальні принципи – це ті, які закріплено в Конституції України як основоположні та які мають опосередковане відношення до інститутів амністії та помилування (принцип законності, принцип демократизму, принцип рівності громадян перед законом, принцип верховенства права, принцип виключення подвійної відповідальності). Спеціальними принципами оголошення амністії та здійснення помилування вважаються ті, які є безпосереднім базисом для застосування амністії та здійснення помилування, а саме: поєднання принципів гуманізму та справедливості, принцип економії заходів кримінальної репресії.
18. У межах предмету кримінопенології необхідно досліджувати специфіку суспільних відносин, які виникають внаслідок застосування акта про амністію та помилування, у розрізі двох взаємопов’язаних аспектів, а саме: 1) дослідження особи амністованого (особи, звільненої від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі акта про амністію) та особи помилуваного (особи, звільненої від покарання на підставі акта про помилування); 2) дослідження процесу соціальної адаптації осіб, яких звільнено від покарання на підставі акта про амністію та помилування. У рамках теми дослідження визначено, що амністована особа – це особа, звільнена від покарання на підставі відповідного Закону України „Про амністію”, а помилуваною необхідно вважати особу, звільнену від покарання на підставі персоніфікованого Указу Президента України про помилування.
19. Основним фактором соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі на підставі акта про амністію та помилування є тактика здійснення постпенітенціарного впливу на таких осіб. Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених із місць позбавлення волі, є складовою виховного процесу, що охоплює систему заходів, спрямованих: на переконання засуджених в об’єктивній необхідності правомірної поведінки на волі та надання їм допомоги у побутовому і трудовому влаштуванні, а також на організацію дієвого контролю за їх поведінкою і застосування у разі потреби адміністративних та кримінальних заходів примусу.
20. Визначено, що при розгляді питань, які пов’язані із соціальною адаптацією осіб, звільнених від покарання на підставі акта про амністію та помилування, необхідно враховувати такий законодавчий важіль впливу на поведінку звільнених осіб, як обмеження правового статусу у зв’язку з дією інституту судимості. Саме у стані судимості проходить процес соціальної адаптації особи, яка звільнена від покарання на підставі акта про амністію та помилування. Такий стан речей ускладнює процес соціальної адаптації особи не тільки у психологічному аспекті (розумінні особою свого спеціального правового статусу), а й у матеріально-побутовому влаштуванні (працевлаштування, оренда житла, за умови відсутності власного, влаштування особистого, сімейного життя тощо).
21. Враховуючи статистичні дані про відносно низький рівень рецидивної злочинності серед амністованих осіб, а також беручи до уваги, що правовий стан судимості негативно впливає на нормальний перебіг соціальної адаптації звільнених осіб на підставі акта про амністію, необхідно законодавчо зобов’язати суди при вирішенні питання про застосування амністії до конкретної особи вирішувати і питання про можливість дострокового зняття судимості з такої особи. Тому запропоновано внести ряд змін до чинного законодавства, а саме:
- частину 3 статті 5 Закону України „Про застосування амністії в Україні” – виключити;
- викласти частину 4 статті 12 Закону України „Про застосування амністії в Україні” (з урахуванням змін до Закону України „Про застосування амністії в Україні”, які запропоновано у п.2.3. дослідження) у наступній редакції: „за умови позитивного рішення суду з приводу застосування амністії, суд вправі розглянути питання про можливість застосування до особи, за її клопотанням, дострокового зняття судимості”;
- доповнити статтю 91 КК України частиною 2-1: „дострокове зняття судимості допускається щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію”;
- доповнити чинний КПК України статтею 414-1:
Стаття 414-1. Порядок розгляду судом клопотання про дострокове зняття судимості щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію.
Клопотання про дострокове зняття судимості щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію, розглядається суддею районного (міського) суду, який прийняв рішення про застосування до особи амністії.
Клопотання про дострокове зняття судимості щодо осіб, звільнених від покарання на підставі закону України про амністію, розглядається за участю особи, яка його порушила, та за участю прокурора. Неявка прокурора у судове засідання не зупиняє розгляду клопотання суддею.
Якщо суддя відмовить у достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушене лише у порядку, визначеному статтею 414 цього Кодексу.
22. Для досягнення успішних результатів соціальної адаптації неповнолітніми, звільненими від покарання на підставі акта про амністію та помилування, необхідно впроваджувати комплексну державну систему заходів, яка повинна бути спрямована на: забезпечення умов життя засуджених неповнолітніх осіб, сумісних з людською гідністю та нормами, прийнятими у суспільстві; підтримання та розвиток у них почуття самоповаги через зведення до мінімуму негативних наслідків позбавлення волі та різниці між життям в ув’язненні і на волі; підтримання та укріплення соціально-корисних зв’язків з рідними і громадськістю в інтересах засуджених та їх сімей; забезпечення підвищення освітнього рівня та отримання професійних навичок; надання можливості розвивати навички та нахили, які допоможуть неповнолітнім особам успішно включитися у життя суспільства після звільнення.
23. Обґрунтовано висновок про те, що у сучасних умовах держава має запровадити більш прогресивну систему соціальної адаптації неповнолітніх, котрі вступили у конфлікт із законом, яка б відповідала сучасним вимогам. Такою прогресивною ідеєю у сфері соціальної адаптації неповнолітніх повинна стати ідея так званого „соціального партнерства”. Соціальне партнерство державних органів і громадських та благодійних організацій у процесі соціальної адаптації неповнолітніх правопорушників та дотримання їх прав і законних інтересів – це діяльність, яка повинна здійснюватися державними та громадськими інституціями відповідно до їх компетенції в інтересах молодої людини, суспільства, держави у рамках Конституції та чинного законодавства України, міжнародних і європейських норм та яка спрямована на вирішення проблем юридичного, соціально-медичного, соціально-педагогічного, психологічного характеру неповнолітніх, засуджених до кримінальних покарань, з метою їх виправлення, ресоціалізації та реінтеграції у суспільство, попередження вчинення ними повторних злочинів.
24. Головними завданнями соціального партнерства повинні стати гуманізація системи виконання покарань стосовно неповнолітніх; підвищення правової захищеності засуджених неповнолітніх; надання допомоги у вирішенні проблемних питань з ресоціалізації та реінтеграції у суспільство засуджених неповнолітніх; профілактика вчинення повторних злочинів засудженими неповнолітніми; координація спільних заходів соціальної допомоги засудженим неповнолітнім з метою усунення факторів, що негативно впливають на процес соціальної адаптації; науковий супровід процесу соціальної адаптації засуджених неповнолітніх, пошук і впровадження нових форм і методів роботи тощо.
25. Для ефективного впровадження системи соціального партнерства потрібно створити Міжвідомчу координаційно-методичну раду соціального партнерства з питань соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання. До складу ради необхідно включити перших посадових осіб, а також спеціалістів Державного департаменту України з питань виконання покарань, Генеральної прокуратури України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, за участю представників всеукраїнських громадських, благодійних та релігійних організацій, а також представників наукової еліти України.
26. Окреслено, що лише за умови спільності дій вищеперерахованих органів у рамках діяльності Міжвідомчої координаційно-методичної ради соціального партнерства з питань соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від покарання, на державному рівні можливе вирішення проблеми ресоціалізації та пристосування до нормального життя у суспільстві таких осіб. На сьогодні необхідно систематизувати напрацювання центральних органів виконавчої влади, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом та їх територіальних підрозділів, а також органів судової влади щодо роботи з різними категоріями неповнолітніх правопорушників та розробити комплексну програму соціального супроводу для складних категорій молоді.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Таганцев Н. С. Русское уголовное право : в 2 т. / Таганцев Н. С. – Тула : Автограф, 2001. –
Т.1: Часть общая. –2001. – 800 с.
2. Басков А. Я. Методология научного исследования: учеб. пособие / А. Я. Басков, Н. В. Туленков. – К. : МАУП, 2002. – 216 с.
3. Бержель Ж. Л. Общая теория права / Бержель Ж. Л. – М.: NOTA BENE, 2000. – 576 с. – (пер. с фр. : под общ. ред. В.И. Даниленко).
4. Люблинский П. И. Право амнистии. Историко-догматическое и политическое исследование / Люблинский П. И. – СПб., 1907. – 372 с.
5. Научные труды РАЮН : в 3 т. – М. : Юрист, 2005. –
Т. 3: – 2005. – 696 с.
6. Ромашкин П. С. Основные начала уголовного и военно-уголовного законодательства Петра 1 / Ромашкин П. С. – М. : Госюриздат, 1947. – 390 с.
7. Березовський А. А. Інститут амністії: становлення та перспективи розвитку / А. А. Березовський // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – 2002. – Вип. 16. – С. 687–691.
8. Ромашкин П. С. Амнистия и помилование в СССР / Ромашкин П. С. – М. : Госюриздат, 1959. – 430 с.
9. Отечественное законодательство 11-20 веков : пособие для семинаров Часть 1 (11-19 века) / [под. ред. проф. О.И. Чистяков]. – М. : Юристь, 1999. – 464 с.
10. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних / Беккариа Ч. – М., 1939. – 258 с.
11. Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / [издано Н.С. Таганцевымъ. – 14 изд., пересм. и доп.]. – СПб.: Американская Скоропечатня, 1909. – 1111 с.
12. Энциклопедический словарь русского библиографического института Гранат. [под ред. Ю.С. Гамбарова, В.Я. Железнова, М.М. Ковалевского и др.]. М. : Рус. Библиографич. институт Гранат, 1924. – 980 с.
13. Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи с тюрмоведением / Фойницкий И. Я. – М. : Добросвет, 2000. – 464 с.
14. Маляренко В. Т. Амністія та помилування в Україні: Навчальний посібник / В. Т. Маляренко, А. А. Музика – К. : Атіка, 2007. – 700 с.
15. Марогулова И. Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве / Марогулова И. Л. – М. : ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998. – 144 с.
16. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917-1952 гг. / [Под ред. проф. И. Т. Голякова]. – М. : Госюриздат, 1953. – 463 с.
17. Хрестоматія з історії держави і права України : у 2 т. / [В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святонька; за ред. чл.-кор. Академії правових наук України В. Д. Гончаренка]. – Київ : Ін Юре, 1997.– (Закони про тимчасовий державний устрій України)
Т. 2. – 1997. – 800 с.
18. Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії) : у 3 т. / П. П. Михайленко. – К. : Генеза, 1999. –
Т. 1: Кримінальне право. – 1999.– 944 с.
19. Архірейський Д. В. Амністія як елемент боротьби з українським повстанством у 20-х роках / Д. В. Архірейський // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 2. – С. 11–18.
20. Утевский Б. С. Досрочное освобождение и амнистия / Утевский Б. С. – М. : Изд-во НКВД, 1927. – 68 c.
21. Сотников Сергей. Амнистия в современном российском праве / Сергей Сотников // Уголовное право. – 2004. – №2 – С. 64–67.
22. Литвак О. М. Держава і злочинність : Монографія / Литвак О. М. – К. : Атіка, 2004. – 304 с.
23. Бачинин В. А. Философия права и преступления / Бачинин В. А. – Харьков : Фолио, 1999. – 510 с.
24. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР, 1953 – 1991 гг.: Законодательство СССР. Ч. 1 / [сост.: Захаров Н. С., Малков В. П.; науч. ред. Малков В. П]. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1992. – 270 c.
25. Антологія української юридичної думки: у 10 т. / [Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.] – К. : Видавничий Дім „Юридична книга”, 2004. (Том 7: Кримінальне право. Кримінальний процес. Упорядники: О.М. Костенко, О.О. Кваша; відп. редактор О.М. Костенко)
Т.7. – 2004. – 616 с.
26. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – С. 6.
27. Постановление Президиума Верховного Совета СССР от 17 ноября 1964 года «О формах актов Президиума Верховного Совета СССР по вопросам помилования» // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1964. – № 48. – С. 541.
28. Осипов С. В. Предупреждение преступного рецидива: отечественный и зарубежный опит / С. В. Осипов // Бюлетень министерства юстиции РФ. – 2002. – № 5. – С. 93– 96.
29. Лунеев В. В. Преступность ХХ века / Лунеев В. В. – М. : НОРМА, 1999. – 446 с.
30. Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 23 березня 1977 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1977. – № 14. – С. 128.
31. Загородников Н. И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел / Загородников Н.И. – М.: МВШМ МВД СССР, 1979. – 100 с.
32. Мирзажанов К. Амнистия и помилование в советском уголовном праве / Мирзажанов К. – Ташкент : Издательство Ташкентского университета, 1977. – 76 с.
33. Квашис В. Е. Гуманизм советского уголовного права / Квашис В. Е. – М. : Юрид. литература, 1969. – 150 с.
34. Пирожков В. Ф. Принципы исправления и перевоспитания осужденных / В. Ф. Пирожков, Г. А. Туманов // Вопросы борьбы с преступностью. – 1969. –№ 9. – С. 27– 36.
35. Тихий В.П. Конституція – основа Кримінального кодексу // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми: Матеріали міжнародної наукової конференції, Донецьк, 17-18 листопада 2006 року. – Донецьк : Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2006. – С. 38 – 43.
36. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи : порівняльний аналіз проблем гармонізації / Хавронюк М. І. – К. : Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.
37. Мелешко М. П. Уголовно-правовые системы России и зарубежных стран (криминологические проблемы сравнительного правоведения, теории, законодательная и правоприменительная практика) / М. П. Мелешко, Е. Г. Тарло – М. : Юрлитинформ, 2003. – 654 с.
38. Бигич О. Л. Вплив порівняльно-правових досліджень на розвиток національної правової системи / О. Л. Бигич // Правова держава. – 2005. – Випуск 16. – С.134–142.
39. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права / М. Ансель // Очерки сравнительного права: Сб.статей / (Сост. В.А.Туманов.) – М., 1981. – С. 38-43.
40. Загальна теорія держави і права / [за ред. проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина]. – Харків : Право, 2002. – 365 с.
41. Нікітін А. В. Теорія держави та права : у 2 частинах / А. В. Нікітін. – К. : Університет „Україна”, 2005 –
Частина II: Теорія права. – 2005. – 265 с.
42. Проблемы теории государства и права: учебное пособие / [под. ред. М.Н. Марченко] – М. : Юристъ, 2005. – 656 с.
43. Конституции государств Европейского Союза / [под общ. ред. А.А. Окунькова]. – М. : НОРМА - ИНФРА, 1997. – 816 с.
44. Конституции зарубежных государств / [учеб. пособие. 2-е изд., исправ. и доп]. – М. : Изд-во БЕК, 2001. – 586 с.
45. Конституции зарубежных государств / [учебное пособие]. – М. : Издательство БЕК, 1998 – 432 с.
46. Конституции государств Европы / [под общ. ред. и со вступ. ст. директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ Л. А. Окунькова]. – М. : Изд-во НОРМА, 2001. – 840 с.
47. Конституции зарубежных государств: учебное пособие / [сост. проф. В.В. Маклаков. – 4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Волтерс Клувер, 2003. – 624 с.
48. Конституционные акты Государства-Города Ватикан. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://clin.jatp.by/constitution/zapad europe/vatikn-r.htm.
49. Школа С. М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С. М. Школа – Київ, 2004. – 20, [1] с.
50. Уголовный кодекс Кыргызской республики. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 352 с.
51. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 410 с.
52. Уголовный кодекс Грузии / [пер. с груз. И. М. Мериджанашвили]. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
53. Уголовный кодекс Азербайджанской республики / [пер. с азерб. Б. Э. Аббасова]. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
54. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М. : Персей-1, 1997. – 351 с.
55. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – Минск : Амалфея, 2001. – 320 с.
56. Уголовный кодекс Республики Молдова / [науч. ред. А. И. Лукашов]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 408 с.
57. Уголовный кодекс Болгарии / [пер. с болг. Д. В. Милушева, А. И. Лукашова]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 298 с.
58. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино / [Науч. ред. С. В. Максимов]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 253 с.
59. Уголовный кодекс Франции / [науч. ред. Л. В. Головко, Н. Е. Крылова; пер. с фр. Н. Е. Крыловой]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
60. Уголовный кодекс Литовской республики / [науч. ред. В. Павилонис]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 470 с.
61. Уголовный кодекс Латвийской Республики / [науч. ред. А. И. Лукашов, Э. А. Саркисова]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
62. Алексеев С. С. Основы правовой политики в России : Курс лекций / Алексеев С. С. – М.: Де юре, 1995. – 124 с.
63. Матузов Н. И. Актуальные проблемы российской правовой политики / Н. И. Матузов // Государство и право. – 2001. – № 10. – С. 5 – 12.
64. Філософський словник [за ред. В. І. Шинкарука]. – К. : Головна редакція української радянської енциклопедії, 1986. – 724 с.
65. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних / Беккариа Ч. (Сост. и предисл. В.С. Овчинского). – М. : ИНФРА-М, 2004. – 184 с.
66. Чубин