КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ЄВРОПИ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ, ПРОБЛЕМИ ГАРМОНІЗАЦІЇ :

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ........................................................... 4
ВСТУП ................................................................................................................. 6

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ДЕРЖАВ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ЄВРОПИ .................. 21
1.1. Методологія дослідження кримінального законодавства держав континентальної Європи та його генезис .................................................................. 21
1.2. Система сучасного кримінального законодавства держав континентальної Європи. Судові прецеденти ........................................................... 35
1.3. Конституції держав континентальної Європи як джерела їх кримінального законодавства ..................................................................................... 45
1.4. Загальноєвропейське кримінальне законодавство як основа гармонізації національного кримінального законодавства держав континентальної Європи .......................................................................................... 57

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА КРИМІНАЛЬНИХ КОДЕКСІВ ДЕРЖАВ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ЄВРОПИ ........................................................ 72
2.1. Загальна характеристика Загальної частини кримінальних кодексів .... 72
2.2. Дія кримінального закону. Екстрадиція ................................................... 75
2.3. Злочинне діяння .......................................................................................... 87
2.4. Правові наслідки злочинного (протиправного) діяння ......................... 133
2.5. Особливості покарання та інших правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння щодо окремих категорій осіб ................ 172
2.6. Положення Загальної частини кримінальних кодексів держав континентальної Європи, які не мають аналогів у Кримінальному кодексі України .................................................................................................................... 191

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА КРИМІНАЛЬНИХ КОДЕКСІВ ДЕРЖАВ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ЄВРОПИ ...................................................... 254
3.1. Загальна характеристика Особливої частини кримінальних кодексів ............................................................................................... 254
3.2. Групи злочинних діянь, які у кримінальних кодексах України та інших держав континентальної Європи виділяються в окремі розділи (глави) з певними особливостями ............................................................................................................ 269
3.3. Групи злочинних діянь, які у Кримінальному кодексі України не виділяються в окремі розділи (не згадуються) ........................................................ 319

Висновки .................................................................................................... 364
ДОДАТКИ ....................................................................................................... 374
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................... 475
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВТК – Виправно-трудовий кодекс
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
ЦК – Цивільний кодекс
ЄС – Європейський Союз
МОП – Міжнародна Організація Праці
ООН – Організація Об’єднаних Націй
РЄ – Рада Європи
СОТ – Світова Організація Торгівлі
СНД – Співдружність Незалежних Держав
ЗМІ – засоби масової інформації
Австрія – Австрійська республіка
Албанія – Республіка Албанія
Андорра – Князівство Андорра
Білорусь – Республіка Білорусь
Болгарія – Республіка Болгарія
Боснія і Герцеговина – Республіка Боснія і Герцеговина
Голландія (Нідерланди) – Королівство Нідерландів
Данія – Королівство Данія
Естонія – Естонська Республіка
Ісландія – Республіка Ісландія
Іспанія – Королівство Іспанія
Італія – Італійська Республіка
Кіпр – Республіка Кіпр
Латвія – Латвійська Республіка
Литва – Литовська Республіка
Ліхтенштейн – Князівство Ліхтенштейн
Люксембург – Велике герцогство Люксембург
Македонія – Республіка Македонія
Мальта – Республіка Мальта
Молдова – Республіка Молдова
Монако – Князівство Монако
Норвегія – Норвезьке Королівство
Польща – Республіка Польща
Португалія – Португальська Республіка
Росія – Російська Федерація
Сан-Марино – Республіка Сан-Марино
Словаччина – Словацька Республіка
Словенія – Республіка Словенія
США – Сполучені Штати Америки
Туреччина – Турецька Республіка
Угорщина – Угорська Республіка
Франція – Французька Республіка
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
Хорватія – Республіка Хорватія
Чехія – Чеська Республіка
Швейцарія – Швейцарська Конфедерація
Швеція – Королівство Швеція

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Національні правові системи держав континентальної Європи в останні десятиріччя зближуються. Уніфікація (або, за термінологією західної доктрини, гармонізація, зближення [201, с. 31]) кримінального законодавства цих держав є об'єктивно необхідною для підвищення ефективності боротьби з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Гармонізація кримінального законодавства зазначених держав, тобто приведення його у відповідність до європейських стандартів на підставі положень створеного у межах Ради Європи (РЄ) та Європейського Союзу (ЄС) загальноєвропейського кримінального законодавства, є об'єктивно необхідною для підвищення ефективності боротьби з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Проявом такої гармонізації стало те, що у 1990–2005 роках близько двадцяти таких держав прийняли нові кодифіковані акти кримінального законодавства (далі назви усіх таких актів, незалежно від їх дійсної назви, позначаються абревіатурою КК), які стали багато у чому схожими. У ці ж роки розпочався процес входження України в європейський правовий простір, набагато більш активними стали міжнародні зв'язки у межах Європи, у т.ч. в інституційній та науковій сферах. У 1995 р. Україна приєдналась до Статуту Ради Європи [720], перед цим, у 1994 р., парламент України ратифікував Угоду про Партнерство і Співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною (УПС) [748], а в 2004 р. ухвалив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС [268].
Процес зазначеної гармонізації є неможливим без ретельного аналізу історії, стану та перспектив розвитку кримінального законодавства усіх держав континентальної правової сім'ї. Тому наприкінці ХХ ст. українські вчені стали звертати увагу суспільства на те, що "інтеграція України у європейські структури ставить питання про зближення українського національного і європейського права" [869, с. 26], "актуалізується необхідність створення єдиного правового простору" [566, с. 38], "зближення правових систем європейських держав нині є найважливішою традицією формування галузей... національного законодавства", і "тому перспективним напрямком розвитку наукових досліджень в Україні є... порівняльно-правові дослідження", "особливо це стосується романо-германської (європейської континентальної) системи права" [733, с. 53–54]. Відомі російські криміналісти вважають концептуальними завданнями сучасного кримінального права зокрема створення гармонізованих кримінально-правових норм у межах держав–членів ООН, міжнародно-правових норм прямої дії, у т.ч. таких, що стосувалися б: поняття злочину; видів кримінального покарання; сучасної шкали покарань; врахування усіх можливих, крім покарання, форм кримінально-правового реагування на вчинені злочини; підвищення ролі кримінально-правового заохочення тощо [171, с. 18–20; 418, с. 130–131].
Незважаючи на усе це, аж до останнього часу вітчизняна кримінально-правова компаративістика розвивалась надто повільно, і повної картини кримінального законодавства держав континентальної Європи (далі також – держави Європи, європейські держави), достатньої для належного здійснення процесу гармонізації, як українські, так і зарубіжні вчені не мали.
Між тим, в імператорській Росії кримінальне законодавство європейських держав вельми часто було предметом зацікавленості науковців. Відомі спеціальні дослідження вітчизняних криміналістів Л.С. Білогриць-Котляревського, С.О. Богородського, М.Ф. Володимирського-Буданова, А.А. Піонтковського, В.В. Пржевальського та ін. або дослідження, в яких вчені постійно звертались до зарубіжного законодавства (О.Ф. Кістяківський, С.В. Познишев). Відповідні методологічні засади обґрунтували українські правники-компаративісти М.М. Ковалевський, В.М. Корецький, М.О. Максимейко, Ф.В. Тарановський [391, с. 162–166], а на сучасному етапі розвитку права – Л.О. Корчевна, І.О. Кресіна, О.В. Кресін, О.М. Лисенко, Л.А. Луць, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Опришко, Ю.О. Тихомиров, Ю.С. Шемшученко та ін. [392, с. 145–146; 394, с. 111–123].
У радянський же період кримінальне законодавство окремих капіталістичних держав аналізувалось вченими, як правило, з ідеологічних позицій (П.І. Гришаєв, В.К. Іконому, Ю.В. Калінін, Г.Д. Коробков, Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Лясс, В.В. Марущенко, О.І. Рарог, Ю.М. Слободкін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та ін.). Аналіз кримінального законодавства держав "соціалістичного табору" здійснили Н.С. Алексєєв, М.А. Гельфер, О.Ф. Дживага, С.А. Квелідзе, А.М. Лазарєв, В.П. Махоткін, П.І. Самошин, Ш.С. Рашковська та ін. У цей період серед українських вчених, які вирішували проблеми кримінально-правової компаративістики, можна назвати лише Ю.В. Александрова, Я.М. Брайніна, В.Т. Дзюбу, В.В. Оксамитного, В.В. Скибицького, С.С. Яценка.
Після 1991 р. кримінальне законодавство держав Європи в Україні також досліджувалось недостатньо – переважно на рівні глав у підручниках (М.І. Бажанов, А.В. Савченко, Є.В. Фесенко, В.Л. Чубарєв, С.С. Яценко). Лише у 2001 р. українські криміналісти, аналізуючи певні проблеми кримінального права, почали звертатися до окремих положень законодавства деяких зарубіжних держав, переважно європейських (Ю.В. Баулін, А.М. Бойко, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, Б.О. Кирись, О.М. Костенко, О.М. Лемешко, Я.Г. Лизогуб, М.І. Мельник, В.О. Мєркулова, В.А. Мисливий, В.О. Навроцький, О.В. Наден, В.І. Осадчий, Ю.А. Пономаренко, Г.О. Усатий та ін.). І тільки у 2005 р. з'явились кандидатські дисертації, спеціально присвячені аналізу окремих інститутів кримінального законодавства інших держав (І.В. Красницький, Д.І. Крупко). В останні роки активно працює у цьому напрямку А.В. Савченко, яким видано чимало праць, присвячених порівнянню кримінального права США та України.
Між тим, узгодження волі різних держав, яке проявляється у гармонізації, вимагає ініціативи в постановці відповідних проблем та в організації діяльності у напрямі їх належного вирішення в інтересах усіх заінтересованих держав [861, с. 63–65]. А.В. Савченко слушно вказує: "Саме схожі (спільні, ідентичні) риси дозволяють активізувати порівняльні дослідження у сфері кримінально-правової протидії злочинам, які ще замало відомі (чи взагалі невідомі) національному законодавцеві, а також запровадити ті інститути та норми іноземного законодавства, що підтвердили свою ефективність часом. Це зекономить чимало часу та державних коштів" [673, с. 93].
Дещо більшу увагу приділено порівняльним дослідженням в галузі кримінального права в сучасній Росії. Однак і серед них більшість присвячена лише окремим кримінально-правовим інститутам, які розглянуті на прикладі групи держав (Г.І. Амрахов, О.Ю. Антонова, М.О. Боєва, Е.Г. Гасанов, Л.В. Горбунова, Н.А. Єгорова, С.В. Жиляев, Ю.А. Зюбанов, О.Г. Карпович, В.А. Кондрашина, О.С. Крилова, О.В. Курц, Р.С. Лечієв, С.Н. Мальцева, С.С. Пірвагідов, С.О. Рудаков, О.Ю. Савельєва, В.В. Сидорин, Н.Р. Тупанчески, А.В. Чорний та ін.) або однієї держави (Н.В. Артеменко, І.Б. Карпова, Н.А. Модестова, А.А. Нерсесян, Ж.-П. Оба-Апуну, А.А. Пергатая, Я.М. Плошкіна, О.В. Риккас, Л.Ф. Шулепова та ін.). Дослідженню комплексу кримінально-правових інститутів присвячено менше праць, при цьому в них аналізувалось законодавство лише однієї (А.Е. Жалинський, М.А. Ігнатова, Н.Ф. Кузнєцова) чи кількох держав (Л.Л. Ананіан, Н.Є. Крилова і А.В. Серебреникова, О.О. Малиновський, Н.П. Мелешко і Є.Г. Тарло, Ю.Н. Жданов і О.С. Лаговська).
До цього часу ні в Україні, ні в Росії та інших державах СНД не проводилось комплексне порівняльне дослідження усіх інститутів кримінального законодавства більшості держав романо-германської правової сім'ї, не виявлялась уся сукупність їхніх схожих і відмінних рис, не пропонувались можливі межі гармонізації цього законодавства.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах теми наукових досліджень "Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та практики протидії злочинності", і спрямоване на реалізацію положень згаданої вище Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [268], Програми інтеграції України до Європейського Союзу [630], Плану заходів із виконання обов'язків та зобов'язань України, що випливають з її членства в Раді Європи [600], Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (ст. 19 якого передбачає постійну перевірку чинних законів на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Суду) [266], Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів (її пункт 4 визначає удосконалення кримінального законодавства пріоритетним напрямом фундаментальних і прикладних наукових досліджень на найближчу перспективу) [367].
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення спільного та відмінного у кримінальному законодавстві України та інших держав континентальної Європи і моделювання можливих меж його гармонізації, яка є необхідною для удосконалення засобів спільної протидії новим проявам злочинності в Європі. Цій меті відповідають такі завдання:
- з’ясувати основні уроки історії кримінального законодавства держав Європи і виявити основні тенденції та перспективи його розвитку;
- визначити правову базу гармонізації – джерела сучасного кримінального законодавства держав Європи, місце серед них конституцій цих держав та загальноєвропейського кримінального законодавства, а також їхню роль у розвитку національного кримінального законодавства європейських держав;
- проаналізувати, порівнюючи їх з КК України (тут і далі, якщо не вказано інше, мається на увазі КК України від 5 квітня 2001 р.) та водночас з відповідними актами міжнародного і загальноєвропейського законодавства, кримінальні кодекси більшості держав континентальної Європи: пострадянських, серед яких три держави-члени СНД (Білорусь, Молдова, Росія) і три держави-члени ЄС (Естонія, Латвія, Литва); інших постсоціалістичних, серед яких дві – члени ЄС (Польща, Болгарія) і одна – держава, з якою ЄС будує відносини в рамках процесу асоціації і стабілізації (Албанія); держав традиційного континентального права, які є членами ЄС (Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція) і які не є членами ЄС (Норвегія, Сан-Марино і Швейцарія), – у т.ч. з урахуванням їхнього членства у відповідних міжнародних організаціях (аналіз зазначених кримінальних кодексів здійснювався на основі різних джерел [1–50]. Надалі в тексті посилання на ці джерела щоразу не робитиметься);
- на основі порівняльного аналізу виявити схожість, відмінності, суперечності і прогалини у кримінальному законодавстві України та інших європейських держав, оцінити актуальність, переваги та взаємовплив цього законодавства;
- визначити найбільш досконалі з техніко-юридичного боку, науково обґрунтовані, апробовані на практиці й актуальні положення кримінального законодавства України та інших європейських держав, які можуть бути взаємно запозичені ними;
- з урахуванням досягнень вітчизняної кримінально-правової науки сформулювати теоретичні положення і практичні рекомендації, спрямовані на подальший її розвиток, внести пропозиції щодо вдосконалення КК України, спрогнозувати правові наслідки реалізації конкретних положень гармонізованого законодавства.
Говорячи про проблеми гармонізації кримінального законодавства держав континентальної Європи, ми маємо на увазі гармонізацію як процес, спрямований на зближення зазначеного законодавства, на усунення або зменшення відмінностей у ньому [499, с. 186], які заважають боротьбі зі злочинністю, насамперед зі злочинами міжнародного (транскордонного) характеру у межах усієї Європи. Вирішення проблем гармонізації законодавства як раз і досягається шляхом виявлення та наступного усунення основних суперечностей і відмінностей, а також формування певних мінімальних загальних вимог і стандартів [54, с. 23]. При цьому слід враховувати два моменти, виявлені компаративістами: 1) до гармонізації, проявом якої є запозичення і взаємовплив, а результатом буде усунення відмінностей в національних правових системах на основі загальновизнаних принципів права, прагнуть насамперед галузі та інститути законодавства різних держав, пов’язані зі станом прав і свобод людини – це обумовлено політичними, соціальними та економічними причинами [386, с. 133]; 2) окремі положення законодавства не можуть бути гармонізовані (уніфіковані), зважаючи на специфіку життя населення різних країн, певні національні особливості, а тому всесвітня гармонізація законодавства – це химера, а уніфікація законодавства хоча б кількох держав без їх політичної уніфікації – міфом [103, с. 252]. Цей міф набув реальності хіба що в умовах ЄС, на території якого склалося уніфіковане право, якого ще не знала вся державно-правова історія [743, с. 34–67].
Об’єктом дослідження є закономірності виникнення, розвитку і дії кримінального законодавства у різних правових системах світу в їхньому порівняльному пізнанні, а його предметом – загальні риси й особливості сучасного кримінального законодавства України та інших держав континентальної Європи – так само в їхньому порівняльному пізнанні.
Методологію дослідження склала система загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувався насамперед порівняльний метод – з метою виявлення загального, схожого, відмінного та унікального у кримінальному законодавстві України та інших європейських держав, в їх юридичній практиці та положеннях юридичної теорії, – та інші методи в їх сукупності: історичний (генетичний); правового прогнозування; структурно-функціональний; системного аналізу; соціологічний; догматичний; логічний. Це дозволило дослідити певні правові явища, відповідно: у ретроспективі; у перспективі; як взаємопов’язані елементи кримінально-правових систем; як цілісну множину, що складається з підсистем та елементів; як явища соціальні; поза зв’язком з іншими суспільними явищами; з точки зору логіки. Використовувались і такі методи, як: статистичний, моделювання, сходження від простого до складного і від абстрактного до конкретного, математичний, кібернетичний.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є першим в Україні дисертаційним порівняльним дослідженням загальних рис й особливостей сучасного кримінального законодавства України та інших держав континентальної Європи у контексті його гармонізації. На основі дисертації сформульовано ряд нових концептуальних у теоретичному плані та важливих для юридичної практики положень і висновків, які виносяться на захист, а саме:
1. Уперше визначено схожі та відмінні ознаки кримінальних кодексів України та більшості інших держав Європи, що носять закономірний характер. Схожість стосується структури Загальної й Особливої частин цих кодексів, змісту багатьох інститутів та конкретних положень кримінального права, що свідчить про розвиток кримінального законодавства у зазначених державах під впливом: однакових факторів політичного, економічного, соціального, культурного, правового тощо характеру; відповідних актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства; взаємних запозичень. Існуюча відмінність у регулюванні тих або інших інститутів чи положень може розглядатися лише як наслідок впливу на його розвиток специфічних факторів різного характеру, як-от: національна самобутність у сфері правових звичаїв і традицій, що знайшли відображення в сучасному законодавстві; різні доктринальні і політичні підходи при визначенні окремих питань; різне значення судової практики при формуванні законодавства.
2. Уперше доведено, що факторами впливу на гармонізацію національного кримінального законодавства європейських держав є: його дуалізм (негативний фактор); міжнародне і загальноєвропейське кримінальне законодавство (насамперед створене у межах ООН, РЄ і ЄС), що має характер наднаціонального (позитивний фактор). На гармонізацію національного кримінального законодавства держав Європи також впливає існування положень кримінально-правового характеру у конституціях цих держав, судове тлумачення кримінального закону Європейським судом з прав людини та національними судами.
3. Уперше здійснено класифікацію норм кримінально-правового характеру, що містяться в конституціях європейських держав, серед них за їх змістом виділено такі, що стосуються: 1) принципів й 2) інших загальних положень кримінального права; 3) покарання та інших кримінально-правових заходів; 4) криміналізації тих чи інших діянь; 5) амністії, помилування та припинення кримінального переслідування; 6) імунітету та інших особливостей кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави. Здійснено аналіз цих норм та виявлено їх схожість і відмінність.
4. Уперше узагальнено позитивний досвід інших держав Європи, в яких існують тенденції до систематизації й уніфікації кримінального законодавства з одночасним звуженням загального обсягу криміналізованих діянь за допомогою положень Загальної частини кримінального законодавства, що стосуються відповідальності за незакінчену злочинну діяльність, співучасть тощо. Сформульовано пропозиції щодо врахування цього досвіду під час подальшого удосконалення ч. 3 ст. 11, ч. 2 ст. 14, ст. 15, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 25, ч. 4 ст. 24 КК України.
5. Дістали подальшого розвитку положення щодо переваг "двоколійної" системи правових наслідків злочинного (протиправного) діяння, яка полягає у поєднанні покарань та заходів безпеки і на яку закономірно перейшла більшість європейських держав; показана залежність від неї законодавчого визначення мети і системи покарань та заходів безпеки; сформульовано ознаки, за якими заходи безпеки відрізняються від покарань і здійснено класифікацію заходів безпеки. Наведено додаткові аргументи на користь регламентації у КК України кримінально-правової реституції як особливого (третього) виду правових наслідків злочинного (протиправного) діяння.
6. Уперше визначено спільні та відмінні риси класифікації, системи та конкретних видів покарань, як вони відображені у кримінальному законодавстві держав Європи. На основі зарубіжного досвіду сформульовано пропозиції щодо: визначення "української системи грошових штрафів"; трансформації конфіскації майна у два інші види покарань (конфіскація майна, нажитого злочинним шляхом, та похідного від такого майна, і спеціальна конфіскація); запровадження нових видів покарань (оприлюднення вироку суду, видворення за межі країни тощо).
7. Уперше обґрунтовано доцільність заміни в Україні інституту судимості (не судимості) інститутом реабілітації, а також необхідність законодавчої регламентації реєстрації засудження і реабілітації.
8. Уперше узагальнено досвід європейських держав щодо визначення у кримінальних кодексах загальних і спеціальних видів припинення кримінального переслідування, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання і заміни покарання більш м'яким.
9. Уперше комплексно визначено відсутні у КК України, але врегульовані у кримінальних кодексах більшості інших держав Європи особливості правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння щодо окремих категорій осіб (дітей і молоді, інвалідів, рецидивістів, службових (посадових) осіб, військовослужбовців, іноземців тощо), що обумовлюються відповідними положеннями актів сімейного, військово-адміністративного, соціального та іншого законодавства.
10. На основі аналізу зарубіжного досвіду удосконалено підходи до уніфікації і визначення по новому правових підстав кримінальної відповідальності за умисне вчинення злочину службовою особою з використанням влади чи службового становища.
11. Дістали подальшого розвитку аргументи щодо передчасності запровадження в Україні інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб, доведено необхідність регламентації адміністративної відповідальності юридичних осіб за адміністративні проступки.
12. Дістали подальшого розвитку положення щодо доцільності регламентації у КК України: принципів кримінального права; правил кваліфікації злочинів; невинного заподіяння шкоди; поняття та правових наслідків юридичної і фактичної помилки; обопільної вини; особливостей кримінальної відповідальності у справах приватного обвинувачення, а також визначення кримінально-правових термінів. На цій основі сформульовано пропозиції щодо внесення доповнень до КК України.
13. Дістали подальшого розвитку аргументи на користь того, що інститути екстрадиції і примирення (медіації) є комплексними міжгалузевими інститутами, а тому умови і процедура екстрадиції та примирення мають регламентуватися спеціальними законами.
14. Уперше доведено спільність підходів законодавців більшості держав Європи щодо криміналізації діянь та їх об'єднання у певні групи, що виявилось у схожості структури Особливої частини кримінальних кодексів цих держав.
15. Уперше узагальнено позитивний досвід європейських держав щодо формулювання диспозицій, санкцій і назв статей Особливої частини кримінальних кодексів. Сформульовано пропозиції щодо визначення у КК України системи типових санкцій, узгодженої з визначеною у ст. 12 КК класифікацією злочинних діянь.
16. Удосконалено підходи щодо визначення у КК України особливо кваліфікованого виду вбивства (вбивство, вчинене за сукупності двох чи більше ознак, передбачених частиною 2 ст. 115 КК України) та покарання за нього, а також виділення видів довічного позбавлення волі (відповідні пропозиції узгоджені з пропозиціями щодо удосконалення системи покарань).
17. Дістали подальшого розвитку положення щодо внесення змін до статей Особливої частини КК України (зокрема тих, що передбачають відповідальність за злочини зі спеціальним потерпілим, злочини, пов’язані з примушуванням та за військові злочини) або їх скасування з метою уникнення зайвої казуальності, поліпшення системності та внутрішньої уніфікованості КК України.
18. Уперше узагальнено позитивний досвід держав Європи щодо виокремлення об'єктів, що підлягають кримінально-правовій охороні, а також виявлення нових таких об’єктів, поява яких обумовлена науково-технічним прогресом. У контексті гармонізації кримінального законодавства, з урахуванням положень міжнародного, загальноєвропейського законодавства і кримінальних кодексів інших європейських держав, запропоновано визначити і виокремити в Особливій частині КК України злочини, пов’язані з генетичними маніпуляціями, злочини терористичного характеру, проти сім'ї та дітей, проти майбутнього (ненародженого) життя, проти культурної спадщини та деякі інші.
19. Уперше запропоновано сконструювати структуру обох частин КК України за чотирирівневою системою "розділ – підрозділ – відділ – стаття", а також модель нової структури КК України.
Наукові положення і результати, які виносились на захист у кандидатській дисертації здобувача, на захист у докторській дисертації не виносяться.
Провідною ідеєю дисертації є визначення на основі європейських стандартів, що прийнятні для принципів та традицій національної правової системи України, найбільш досконалих, науково обґрунтованих й апробованих на практиці кримінально-правових засобів протидії проявам злочинності в Україні та в Європі загалом.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що окремі положення дисертації:
а) впроваджені:
- у проекті закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо гуманізації кримінальної відповідальності)", розробленого за участю автора робочою групою Міністерства юстиції України (квітень 2006 р.) (Довідка Міністерства юстиції України № 22-53/233 від 24 квітня 2007 р. – Додаток В);
- в інших законопроектах, що розроблялись за участю автора (Довідка Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/15-1010 від 24 квітня 2007 р. – Додаток Г);
- у проектах трьох постанов Пленуму Верховного Суду України, що розроблялись за участю автора (Довідка Верховного Суду України № 1-11/1068 від 21 квітня 2007 р. – Додаток Д);
- у понад 200 підготовлених автором чи за його участю висновках Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України щодо проектів законів про внесення змін до КК України (2001–2006 рр.) (Додаток Б);
- у навчальному процесі у Львівському державному університеті внутрішніх справ (Акт Львівського державного університету внутрішніх справ № 8 від 30 серпня 2007 р. – Додаток Е), –
а також знайшли відображення у понад 60 відзивах автора на автореферати дисертацій і 8 відзивах на дисертації як опонента;
б) можуть бути використані для:
- правильного з’ясування і застосування суддями, прокурорами, слідчими, адвокатами положень кримінальних кодексів України й інших держав Європи, у т.ч. в контексті міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, екстрадиції та передачі осіб для відбування покарання, що випливає зі змісту статей 7–10, 209 та інших КК України;
- створення службовими особами і фахівцями, які беруть участь у законотворчій діяльності та міжнародному співробітництві у боротьбі зі злочинністю, відповідних модельних актів й ефективних програм такого співробітництва, для оцінки стану розвитку національної правової системи у зіставленні зі світовими тенденціями у розвитку права, і на цій основі відібрання кращих зразків з метою удосконалення як національного, так і міжнародного та загальноєвропейського законодавства;
- повного і об’єктивного відображення викладачами, науковими працівниками існуючих проблем кримінального права у процесі підготовки студентів й аспірантів до правозастосовної, наукової і законотворчої діяльності, викладання навчальних курсів з дисциплін кримінального циклу, підготовки нових навчальних, навчально-методичних посібників тощо.
Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. Власні теоретичні розробки здобувача у наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%. Наукові ідеї та розробки співавторів опублікованих праць у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на 18 науково-практичних конференціях (не враховуючи тих, в роботі яких автор брав дистанційну участь), у т.ч.:
а) 10 міжнародних: "Припинення воєнних злочинів на національному і міжнародному рівні" (Москва, 29 травня 2000 р.); "Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем" (Київ, 17 жовтня 2000 р.); "Запобігання та протидія легалізації ("відмиванню") доходів, отриманих злочинним шляхом" (Київ, 22 січня 2001 р.); "З питання ратифікації Статуту міжнародного кримінального суду і його імплементації на національному рівні" (Москва, 20 березня 2001 р.); "Проблеми державного будівництва в умовах европейського шляху розвитку незалежної України" (Київ, 25 травня 2001 р.); "Сучасні проблеми кримінально-правової науки" (Бєлгород-Харків, 31 жовтня 2003 р.); "Проблеми коментування кримінального закону" (Львів, 2 квітня 2004 р.); "Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості" (Львів, 8 квітня 2005 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (Львів, 7 квітня 2006 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (Львів, 13 квітня 2007 р.);
б) 8 інших: "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності" (Дніпропетровськ, 27 жовтня 2000 р.); "Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання" (Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.); "Проблеми реалізації нового Кримінального кодексу України" (Київ, 21 листопада 2001 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)" (Львів, 4 квітня 2003 р.); Щорічна конференція Асоціації правників України (Київ, 23 квітня 2004 р.); "Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності" (Харків, 5 жовтня 2005 р.); "Гуманізація кримінального законодавства та судової практики" (Київ, 25 травня 2006 р.); "Актуальні проблеми розвитку адміністративного законодавства України" (с. Глибівка Київської обл., 30 листопада 2006 р.).
Наукове і практичне значення дисертаційного дослідження відображене в опублікованих рецензіях:
- Берзін П.С., Дудоров О.О., Яценко С.С. Довгоочікуване досягнення вітчизняної кримінально-правової компаративістики // Кримінальне право України. – 2006. – № 5. – С. 54-67;
- Брич Л., Навроцький В. Деякі міркування щодо всеосяжного погляду на Особливу частину КК України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9. – С. 105-117;
- Навроцький В.О. Опублікована судова практика у кримінальних справах – джерело права // Кримінальне право України. – 2006. – № 1. – С. 116-125.
Публікації автора. Результати дисертаційного дослідження викладено у 74 публікаціях, з яких: 3 монографії (видані за сприянням Міжнародного фонду "Відродження"), 7 підручників і навчальних посібників, 7 коментарів до законів і довідників, 33 статті у наукових фахових виданнях, 24 статті (тези виступів) в інших виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел (884 найменування). Повний обсяг рукопису дисертації – 557 с., у т.ч. додатки – 101 с. і список використаних джерел – 83 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Кримінальні кодекси України та більшості інших держав Європи водночас є схожими та відмінними, що носить закономірний характер. Схожість стосується структури Загальної й Особливої частин цих кодексів, змісту багатьох інститутів та конкретних положень кримінального права, що свідчить про розвиток кримінального законодавства у зазначених державах під впливом: однакових факторів політичного, економічного, соціального, культурного, правового тощо характеру; відповідних актів міжнародного та загальноєвропейського законодавства; взаємних запозичень. Існуюча відмінність у регулюванні тих або інших інститутів чи положень може розглядатися лише як наслідок впливу на його розвиток специфічних факторів різного характеру, як-от: національна самобутність у сфері правових звичаїв і традицій, що знайшли відображення в сучасному законодавстві; різні доктринальні і політичні підходи при визначенні окремих питань; різне значення судової практики при формуванні законодавства.
2. Факторами впливу на гармонізацію національного кримінального законодавства європейських держав є: його дуалізм (негативний фактор); міжнародне і загальноєвропейське кримінальне законодавство (насамперед створене у межах ООН, РЄ і ЄС), що має характер наднаціонального (позитивний фактор). На гармонізацію національного кримінального законодавства держав Європи також впливає існування положень кримінально-правового характеру у конституціях цих держав, судове тлумачення кримінального закону Європейським судом з прав людини та національними судами.
3. Конституції держав континентальної Європи містять надзвичайно велику кількість норм кримінально-правового характеру, що стосуються: принципів кримінального права; інших загальних положень кримінального права; покарання та інших кримінально-правових заходів; криміналізації тих чи інших діянь; амністії, помилування і припинення кримінального переслідування; імунітету й інших особливостей кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави.
4. В інших державах Європи існують тенденції до систематизації й уніфікації кримінального законодавства з одночасним звуженням загального обсягу криміналізованих діянь за допомогою положень Загальної частини кримінального законодавства, що стосуються відповідальності за незакінчену злочинну діяльність, співучасть тощо. Цей досвід слід враховувати під час подальшого удосконалення КК України.
5. Більшість європейських держав закономірно перейшла на "двоколійну" систему правових наслідків злочинного (протиправного) діяння, додатком до якої можна визнати кримінально-правову реституцію.
6. Класифікація, система та конкретні види покарань у кримінальному законодавстві різних держав Європи мають багато як спільних, так і відмінних рис. Більшість держав Європи має відмінні від України системи грошових штрафів, конфіскації майна та запровадили цілком специфічні нові види покарань, альтернативні тюремному ув'язненню, які вже пройшли період апробації і підтвердили свою ефективність.
7. Інститут судимості відсутній у багатьох європейських державах, де замість нього існує інститут реабілітації, а також законодавчо регламентовано реєстрацію засудження і реабілітації. Цей досвід також може бути запозичено.
8. Більшість європейських держав мають багатий й апробований досвід визначення у кримінальних кодексах загальних і спеціальних видів припинення кримінального переслідування, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання і заміни покарання більш м'яким, який варто додатково вивчити в Україні з метою можливого запозичення.
9. У КК України відсутні, але у кримінальних кодексах більшості інших держав Європи врегульовані особливості правових наслідків вчинення злочинного (протиправного) діяння щодо окремих категорій осіб, що обумовлюються відповідними положеннями актів сімейного, військово-адміністративного, соціального тощо законодавства.
10. Незважаючи на те, що у багатьох європейських державах існує кримінальна відповідальність юридичних осіб, запроваджувати її в Україні недоцільно. Утім, підлягає удосконаленню законодавство України щодо відповідальності юридичних осіб за адміністративні проступки.
11. У Загальній частині кримінального законодавства держав континентальної Європи існують інститути та окремі положення, які не мають аналогів у КК України. Між тим, доцільно регламентувати у КК України: принципи кримінального права; правила кваліфікації злочинів; невинне заподіяння шкоди; поняття та правові наслідки юридичної і фактичної помилки; обопільну вину; особливості кримінальної відповідальності у справах приватного обвинувачення, а також визначити кримінально-правові терміни.
12. Інститути екстрадиції і примирення (медіації) є комплексними міжгалузевими інститутами, а тому умови і процедура екстрадиції та примирення в Україні мають регламентуватися спеціальними законами, як це має місце в інших державах Європи.
13. Підходи законодавців більшості держав Європи щодо криміналізації діянь та їх об'єднання у певні групи є аналогічними, що виявилось у схожості структури Особливої частини кримінальних кодексів цих держав.
14. Різні європейські держави мають специфічний, але позитивний досвід формулювання диспозицій, санкцій та назв статей Особливої частини кримінальних кодексів, який варто запозичити. Особливо це стосується визначення у КК України системи типових санкцій.
15. Необхідним представляється визначення у КК України особливо кваліфікованих видів вбивства та покарання за них, а також виділення видів довічного позбавлення волі. Так само важливо використати зарубіжний досвід встановлення відповідальності за злочини зі спеціальним потерпілим з метою уникнення зайвої казуальності, поліпшення системності та внутрішньої уніфікованості КК України.
16. Європейські держави набули позитивного досвіду щодо виявлення об'єктів, що підлягають кримінально-правовій охороні. У контексті гармонізації кримінального законодавства, з урахуванням положень міжнародного, загальноєвропейського законодавства і кримінальних кодексів інших європейських держав, є необхідність визначити і виокремити в Особливій частині КК України злочини, пов’язані з генетичними маніпуляціями, злочини терористичного характеру, проти сім'ї та дітей, проти майбутнього (ненародженого) життя, проти культурної спадщини та деякі інші.
17. Проведений аналіз структури кримінальних кодексів держав континентальної Європи дає підстави для того, щоб запропонувати таку оптимальну, на нашу думку, структуру КК України.
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ І. Кримінальний закон
І.І. Загальні положення
І.ІІ. Принципи кримінального права
І.ІІІ. Роз’яснення термінів кримінального закону
І.IV. Дія кримінального закону
Відділ 1. Дія кримінального закону в часі
Відділ 2. Дія кримінального закону у просторі
Відділ 3. Екстрадиція
Відділ 4. Передача осіб для відбування покарання
Розділ ІІ. Злочин
ІІ.І. Поняття злочину і категорії злочинів
ІІ.ІІ. Суб’єкт злочину
ІІ.ІІІ. Вина. Невинне заподіяння шкоди. Помилка
ІІ.IV. Спеціальні форми злочину
Відділ 1. Вчинення злочину шляхом бездіяльності
Відділ 2. Вчинення необережного злочину шляхом дії
Відділ 3. Готування до злочину і замах на злочин. Добровільна відмова
Відділ 4. Співучасть у злочині
Відділ 5. Множинність злочинів
ІІ.V. Обставини, що виключають злочинність діяння
ІІ.VІ. Загальні положення про кваліфікацію злочинів
Розділ ІІІ. Правові наслідки злочину
ІІІ.І. Загальні положення про кримінальну відповідальність та форми її реалізації
ІІІ.ІІ. Обставини, за яких особа не підлягає кримінальній відповідальності
Відділ 1. Загальні положення про обставини, за яких особа не підлягає кримінальній відповідальності (смерть особи, яка вчинила злочин, декриміналізація діяння та інші)
Відділ 2. Відсутність вимоги потерпілого чи іншої зацікавленої особи, як обставина, за якої особа не підлягає кримінальній відповідальності. Справи приватного обвинувачення
ІІІ.ІІІ. Звільнення від кримінальної відповідальності
Відділ 1. Загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності
Відділ 2. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності: загальні положення
ІІІ.IV. Покарання
Відділ 1. Загальні положення про покарання
Відділ 2. Види покарань
Відділ 3. Ерзац-покарання (пробація)
Відділ 4. Призначення покарання
Відділ 5. Звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання та заміна покарання більш м’яким. Амністія і помилування
ІІІ.V. Заходи безпеки і кримінально-правова реституція
Відділ 1. Заходи безпеки медичного характеру і примусове лікування
Відділ 2. Заходи безпеки виховного характеру
Відділ 3. Інші заходи безпеки
Відділ 4. Кримінально-правова реституція
ІІІ.VІ. Поєднання покарань і заходів безпеки
ІІІ.VІІ. Реабілітація
ІІІ.VІІІ. Особливості покарання та інших правових наслідків злочину щодо окремих категорій осіб.
Відділ 1. Неповнолітні і молодь
Відділ 2. Вагітні жінки і особи, які піклуються про малолітніх дітей
Відділ 3. Службові особи
Відділ 4. Особи, захищені імунітетом
Відділ 5. Військовослужбовці
Відділ 6. Інші категорії осіб
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ І. Злочини проти людини
І.І. Злочини проти життя
І.ІІ. Злочини проти здоров’я
І.ІІІ. Злочини, що створюють небезпеку для життя і здоров’я
І.IV. Злочини проти ненародженого життя
I.V. Злочини, пов’язані з генетичними маніпуляціями
I.VI. Злочини проти волі
I.VII. Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканності
Відділ 1. Насильницькі злочини
Відділ 2. Ненасильницькі злочини
I.VIII. Злочини проти рівноправності і політичних прав громадян
Відділ 1. Злочини проти рівноправності особи
Відділ 2. Злочини проти виборчих прав громадян
Відділ 3. Злочини проти інших політичних прав громадян
I.IX. Злочини проти недоторканності приватного життя особи
I.X. Злочини проти соціально-економічних та культурних прав людини
Розділ ІІ. Злочини проти інтересів сім’ї і суспільства
ІІ.І. Злочини проти сім’ї і дітей
ІІ.ІІ. Злочини проти громадської безпеки
Відділ 1. Злочини терористичного характеру
Відділ 2. Організована злочинна діяльність
Відділ 3. Злочини проти порядку обігу небезпечних предметів і речовин
Відділ 4. Інші злочини проти громадської безпеки
ІІ.ІІІ. Злочини проти безпеки виробництва і будівництва
ІІ.ІV. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
Відділ 1. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту взагалі
Відділ 2. Злочини проти безпеки руху та експлуатації водного транспорту
Відділ 3. Злочини проти безпеки руху та експлуатації повітряного транспорту
Відділ 4. Злочини проти безпеки руху та експлуатації наземного транспорту
ІІ.V. Комп'ютерні злочини
ІІ.VІ. Злочини проти достовірності документів, печаток, знаків, вимірювальних та інших засобів
ІІ.VІІ. Злочини проти громадського порядку
ІІ.VІІІ. Злочини проти здоров’я населення
Відділ 1. Злочини проти порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
Відділ 2. Злочини проти порядку обігу інших одурманюючих речовин
Відділ 3. Інші злочини проти здоров’я населення
ІІ.ІХ. Злочини проти екологічної безпеки та довкілля
Відділ 1. Злочини проти екологічної безпеки
Відділ 2. Злочини проти порядку використання землі, її надр, повітря і вод
Відділ 3. Злочини проти рослинного і тваринного світу
ІІ.Х. Злочини проти культурної спадщини
ІІ.ХІ. Злочини проти релігії
ІІ.ХІІ. Злочини проти моральності
Відділ 1. Злочини, пов'язані з порнографією і проституцією
Відділ 2. Інші злочини проти моральності
Розділ ІІІ. Злочини проти власності та суміжні з ними злочини
ІІІ.І. Злочини проти власності
Відділ 1. Корисливі злочини проти власності, пов’язані з незаконним привласненням майна
Відділ 2. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані з незаконним привласненням майна
Відділ 3. Некорисливі злочини проти власності
Відділ 4. "Відмивання" (легалізація) коштів та інші дії з майном, одержаним злочинним шляхом
ІІІ.ІІ. Злочини проти інтелектуальної власності
ІІІ.ІІІ. Господарські злочини
Відділ 1. Злочини проти порядку зайняття господарською діяльністю
Відділ 2. Злочини проти прав і законних інтересів кредиторів
Відділ 3. Злочини проти добросовісної конкуренції
Відділ 4. Злочини проти порядку приватизації
ІІІ.IV. Злочини проти фінансової та митної системи
Відділ 1. Злочини проти системи оподаткування
Відділ 2. Злочини проти бюджетної системи
Відділ 3. Злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших фінансових документів
Відділ 4. Злочини проти системи валютного регулювання
Відділ 5. Злочини проти митної системи
ІІІ.V. Злочини проти прав і законних інтересів споживачів
ІІІ.VІ. Злочини проти інтересів служби у комерційних організаціях
Розділ IV. Злочини проти інтересів держави
ІV.І. Злочини проти безпеки держави
ІV.ІІ. Злочини проти таємниці, що є власністю держави
ІV.ІІІ. Злочини проти недоторканності державного кордону України та порядку його перетинання
ІV.ІV. Злочини проти порядку управління
Відділ 1. Злочини проти діяльності публічних службових осіб та членів громадських формувань
Відділ 2. Злочини проти державних символів
Відділ 3. Інші злочини проти порядку управління
ІV.V. Службові злочини
Відділ 1. Службові злочини корупційного характеру
Відділ 2. Інші службові злочини
ІV.VІ. Злочини проти правосуддя
Відділ 1. Злочини службових осіб сфери правосуддя
Відділ 2. Злочини, вчинювані іншими суб’єктами кримінального процесу
Відділ 3. Злочини, вчинювані засудженими або особами, що перебувають під вартою
Відділ 4. Інші злочини проти правосуддя
ІV.VІІ. Злочини проти порядку забезпечення призову та мобілізації та проти альтернативної служби
ІV.VІІІ. Військові злочини
Розділ V. Злочини проти людства і міжнародного правопорядку
V.І. Злочини проти людства
V.ІІ. Злочини проти міжнародного правопорядку
V.ІІІ. Злочини, що посягають на відносини України з іноземними державами
* * *
Крім висновків, сформульованих тут та в розділах І–ІІІ дисертації, проаналізований матеріал дозволяє зробити ще чимало висновків. Але залишаємо їх для вдумливого дослідника: у контексті конкретної наукової розвідки стосовно проблем кримінального права кожен науковець у цьому дослідженні може знайти поштовх для визначення чи уточнення напрямку дослідження, аргументи для доведення чи заперечення тієї чи іншої наукової версії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальне законодавство України та зарубіжних держав

1. Закон Республики Беларусь от 24 июня 2002 г. № 112-З "О внесении изменений в Уголовный кодекс Республики Беларусь и особенностях применения базовой величины в уголовных и административных правоотношениях" // http://pravo2002.by.ru/baza/zakon/2002/zak00024.html.
2. Итальянский Уголовный кодекс 1930 г. / Перевод М.М. Исаева. – М.: Юриздат НКЮ СССР, 1941. – 175 с.
3. Карний кодекс Республіки Польща (польською мовою) (Kodeks postępowania karnego) // http://www.student.lex.pl/serwis/kodeksy/akty/97.89.555.htm.
4. Кримінальний кодекс Іспанії (іспанською мовою) (del Código Penal): http://www.igsap.map.es/cia/dispo/7734.htm.
5. Кримінальний кодекс Італії. Книга 1 (італійською мовою) (Codice Penale. Libro Primo): http://icpo.at.tut.by/crimru.html.
6. Кримінальний кодекс Італії. Книга 2 (італійською мовою) (Codice Penale: Libro Secjndo): http://belpaese2000.narod.ru/Italia/ufficiale/penale/penale2.html.
7. Кримінальний кодекс Італії. Книга 3 (італійською мовою) (Codice Penale: Libro Terzo): http://www.usl4.toscana.it/dp/isll/lex/cp.htm#L3.
8. Кримінальний кодекс Латвійської Республіки (англійською мовою) (The Criminal Law) // http://www.ttc.lv/New/lv/tulkojumi/E0032.doc.
9. Кримінальний кодекс Республіки Албанія (англійською мовою) (Criminal Code of the Republic of Albania): http://pbosnia.kentlaw.edu/resources/legal/albania/crim_code.htm.
10. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь (російською мовою): http://pravo.kulichki.ru/vip/uk/00000001.htm#a1.
11. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь (російською мовою): http://www.pravo.by/webnpa/text_txt.asp?RN=HK9900275.
12. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – 29 червня. – № 25. – Стаття 131.
13. Кримінальний кодекс України // Законодавство України: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
14. Кримінальний кодекс України. Проект. Внесений народним депутатом України Матковським О.Б. – К., 1994. – Реєстраційний № 41 від 03.08.1995 р. – 164 с.
15. Кримінальний кодекс Фінляндії. Загальна частина (англійською мовою) (Finnish Penal Code (General Part): http://wings.buffalo.edu/law/bclc/finnish.htm.
16. The Penal Code of Finland // http:www.finlex.fi/pdf/saadkaan/e8890039.PDF.
17. Кримінальний кодекс Франції (французькою мовою) (Nouveau Code Penal) // http://www.rabenou.org/divers/penal.htm.
18. Пенітенціарний кодекс Естонської республіки (російською мовою): http://m -olga -b.narod.ru/10.html.
19. Румынская Народная Республика: Уголовное законодательство заруб. соц. государств: Пер. с рум. / Под. ред М.А. Гельфера. – М.: Госюриздат, 1962. – 346 с.
20. Современное зарубежное уголовное право: в 3-х т. Т. 2. Финляндия, Швейцария / Пер. с нем. С.Л. Либермана / Под. ред. и с предисл. А.А. Пионтковского. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961. – 550 с.
21. Современное зарубежное уголовное право: в 3-х т. Т. 3. Чили. Англия. Греция. Австрия / Пер. с нем. С.Л. Либермана / Под. ред. и с предисл. А.А. Пионтковского. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961. – 759 с.
22. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англия, США, Франция, Германия, Япония). Сборник законодательных материалов / Под. ред. И.Д. Козочкина. – М.: Изд-во "Зерцало", 1998. – 352 с.
23. Уголовное законодательство Норвегии / Науч. ред. Ю.В. Голик. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 375 с.
24. Уголовное законодательство Союза ССР и союзных республик. Том 1. – М.: Госюриздат, 1963. – 656 с.
25. Уголовный и Уголовно-процессуальный кодексы ГДР: Пер. с нем. / Под ред. и с предисл. М.А. Гельфера. – М.: ЮЛ, 1972. – 251 с.
26. Уголовный кодекс Австрии / Науч. ред. С.В. Милюков. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 352 с.
27. Уголовный кодекс Австрии / Пер. с нем. – М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. – 134 с.
28. Уголовный кодекс Бельгии / Науч. ред. Н.И. Мацнев. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004.– 561 с.
29. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. Б.В. Волженкин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 510 с.
30. Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 409 с.
31. Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. С.С. Беляев. – СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 230 с.
32. Уголовный кодекс Испании / Науч. ред. Н.Ф. Кузнецова, Ф.М. Решетников. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
33. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. А.И. Лукашов, Э.А. Саркисова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
34. Уголовный кодекс Литовской республики / Науч. ред. В. Павилонис. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 470 с.
35. Уголовный кодекс Народной Республики Болгарии. – М.: ЮЛ, 1970. – 176 с.
36. Уголовный кодекс Республики Беларусь / По состоянию на 10 февраля 2003 года. – Мн.: Беларусь, 2003. – 232 с.
37. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. А.И. Лукашов. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 298 с.
38. Уголовный кодекс Республики Молдова / Науч. ред. А.И. Лукашов. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 408 с.
39. Уголовный кодекс Республики Молдова № 985-XV от 18.04.2002. Мониторул Офичиал ал Р. Молдова. – № 128–129. – 2002. – 13.09.
40. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. А.И. Лукашов, Н.Ф. Кузнецова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 234 с.
41. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино / Науч. ред. С.В. Максимов. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 253 с.
42. Уголовный кодекс Российской Федерации. – 13-е изд. – М.: "Ось-89", 2004. – 192 с.
43. Уголовный кодекс Российской Федерации: http://nalog.consultant.ru/doc51087.html.
44. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии / Науч. ред. Д.А. Шестаков. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 524 с.
45. Уголовный кодекс Франции / Науч. ред. Л.В. Головко, Н.Е. Крылова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
46. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: Зерцало-М, 2000. – 202 с.
47. Уголовный кодекс Швейцарии / Науч. ред. А.В. Серебренникова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 366 с.
48. Уголовный кодекс Швеции / По состоянию на 1 мая 1999 года. – М.: Изд-во МГУ, 2000. – 167 с.
49. Уголовный, Уголовно-процессуальный и Уголовно-исполнительный кодексы Польской Народной Республики: Пер. с пол. / Вступит. статья М.А. Гельфера. – М.: ЮЛ, 1973. – 231 с.
50. Чехословацкая Социалистическая Республика: Уголовное законодательство заруб. соц. государств: Пер. с чеш. – М.: Госюриздат, 1961. – 256 с.
2. Інші джерела

51. Albrecht P.A. and Braum S. Deficiencies in the Development of European Criminal Law. – European Law Journal. – 1999. – № 5. – P. 293-297.
52. Das Magazin des Innenministeriums "Offentliche Sicherheit". – Nr. 7–8. – Juli/August 2004. – S. 40, 51.
53. Das Magazin des Innenministeriums "Offentliche Sicherheit". – Nr. 5–6. – Mai/Juni 2004. – S. 7–8.
54. Deutch K.W. The Impact of Communications upon International Relations Theory / Said A. Theory of International Relations: The Crisis of relevance. – Prentice-Hall, 1968. – P. 23.
55. Mediace aneb jak resit konflikty. – Praga, 1997. – 126 с.
56. Probation and Probation Services in the EU accession countries / Edited by: Anton M. van Kalmtbout, Jenny Roberts, Sandra Vinding. – Wolf Legal Publishers.
57. Roy Walmsley, "World Prison Population List (fourth edition)", Home Office Research, Development and Statistics Directorate, Findings № 188, London 2003 // http://www.homeoffice.gov.uk/rds/pdfs2/r188.pdf.
58. Skorupka. Pravo karne gospodarcze. Zarys wykladu. – Warszawa: LexisNexis, 2005. – 224 s.
59. Whitfield Dick. Introduction to the Probation Service. – Winchester: Reprint, 2001. – Р. 234.
60. Авдеев М.И. Преступления против личности и уголовно-правовая терминология // Правоведение. – 1979. – № 2. – С. 89–93.
61. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2003. – 18 с.
62. Айдаров Й.И. Вступительная статья. В кн.: Уголовный кодекс Республики Болгария. – Мн.: Тесей, 2000. – 192 с.
63. Айдаров Й.И. К вопросу о соотношении преступления и административного правонарушения по болгарскому праву // Соотношение преступлений и иных правонарушений: современные проблемы: Мат-лы IV Междунар. науч.-практ. конф., посвящ. 250-летию образования Моск. гос. ун-та им. М.В. Ломоносова. – М.: ЛексЭст, 2005. – С. 31–33.
64. Айретсен Иво. Деятельность в области восстановительного правосудия в Европе // Вестник восстановительной юстиции. Вып. 3. – М., 2001. – С. 3–11.
65. Акімов А. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників // Право України. – 2002. – № 3. – С. 150–154.
66. Акімов М. Порівняльний аналіз відповідальності за захоплення заручників за кримінальним законодавством деяких країн // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 75–78.
67. Александров Ю.В. Борьба с распространением порнографии (Уголовно-правовой и криминологический аспекты): Учебно-практическое пособие. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1977. – 44 с.
68. Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.
69. Алексеев Н.С. Кодификация уголовного законодательства двух германских государств (ГДР и ФРГ). Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – М., 1962. – 30 с.
70. Алексеев Н.С. Основы уголовного права Германской Демократической Республики. Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. – 161 с.
71. Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 19 с.
72. Альошина О.І. Міжнародний досвід у боротьбі з провокаційною діяльністю // Наше право. – 2005. – № 2. С. 40–43.
73. Амрахов Г.И. Место и роль уголовного права при реализации международного сотрудничества государств в борьбе с преступностью. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2003. – 20 с.
74. Амстердамський договір від 2 жовтня 1997 р. Законодавство України. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
75. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 5 (57). – С. 23–34.
76. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений: Пер. с англ. / Под ред. Никифорова Б.С. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
77. Андріїв І. Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Вип. 37. – 2002. – С. 467–475.
78. Андріїв І. Роль соціальних служб у запобіганні злочинності неповнолітніх у країнах Європейського Союзу // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. – Львів, 2003. – С. 375–377.
79. Андрушко П.П. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності (статті 176, 177, 229, 231 та 232 КК України) // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 9. – С. 17–67.
80. Анощенкова С.В. Учение о потерпевшем в российском уголовном праве. Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – Саранск., 2004. – 40 с.
81. Ансель М. Новая социальная защита (гуманистическое движение в уголовной политике): Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1970. – 312 с.
82. Антипов В.В. Обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2005. – 19 с.
83. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 208 с.
84. Антонова Е.Ю. Юридическое лицо как субъект преступления: опыт зарубежных стран и перспективы применения в России. Дис. ... канд. юрид. наук. – Владивосток, 1998. – 153 с.
85. Антонюк Н.О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Л., 2006. – 20 с.
86. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння. Автореф. дис. ... канд. юр. наук. – Х., 2004. – 20 с.
87. Артеменко Н.В. Актуальные проблемы вменяемости (невменяемости) и возраста уголовной ответственности. (Сравнительный историко-правовой анализ уголовного законодательства Российской Федерации и Франции). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Ростов-на-Дону, 1999. – 21 с.
88. Аскеров Э. Институт освобождения от уголовного наказания в уголовном законодательстве зарубежных стран // Уголовное право. – 2005. – № 4. – С. 8–10.
89. Ахтирська Н. Класифікація кримінально-правових ознак організованої злочинності за законодавством України, Російської Федерації та Республіки Білорусь // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 9. – С. 113–115.
90. Бандурка А.М., Емельянов В.П. Проблемы построения системы преступлений против общественной безопасности: сравнительно-правовой подход // Право и политика. – 2002. – № 12. – С. 116–125.
91. Басова Т.Б. Відповідальність посадової особи за підробку документів: порівняльний аналіз кримінальних кодексів України і Росії // Наукові записки. Право, економіка, гуманітаристика. Збірник наукових статей. Х., 2004. – № 1. – С. 22–26.
92. Басова Т.Б. Регламентация определения должностного лица в УК Украины: к вопросу об использовании опыта при совершенствовании уголовного закона РФ // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 2 (2). Додаток 2. – С. 240–249.
93. Баталин Д.Е., Дворянсков И.В., Сергеева В.В. Применение альтернативных видов наказания в Западной Европе, США и России (сравнительно-правовое исследование). – М.: Центр содействия реформе уголовного правосудия, 2004. – 90 с.
94. Батиргареєва В. Рецидив злочинів за кримінальним законодавством України і зарубіжних країн: порівняльний аналіз // Вісник Академії правових наук України. – 2004. – № 1 (36). – С. 147–157.
95. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
96. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
97. Белогриц-Котляревский Л.С. Преступления против религии в важнейших государствах Запада. Историко-догматическое исследование. – Ярославль, 1886. – 354 с.
98. Беляев С.С. Предисловие. В кн.: Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. С.С. Беляев. – СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 230 с.
99. Бельсон Я.М. Карательный механизм современных буржуазных государств. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 88 с.
100. Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства. Монография. – Луганск: РИО ЛИВД, 2001. – 352 с.
101. Беніцький А.С. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (проблеми кримінально-правової кваліфікації). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002. – 20 с.
102. Березняк В. Сучасні тенденції розвитку та застосування екстрадиції: європейський ордер на арешт // Право України. – 2006. – № 11. – С. 149–152.
103. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общей ред. В.И. Даниленко / Пер. с фр. – М.: Изд. дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
104. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2004. – 22 с.
105. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 316 с.
106. Берзін П.С. Поняття "значна майнова шкода" та "майнова шкода у великих розмірах" у злочинах проти господарського обороту за Карним кодексом Республіки Польща // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 1 (121). – С. 120–123.
107. Берзін П.С. Яків Маркович Брайнін – видатний представник Київської школи кримінального права. Життя та наукова діяльність // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 5. – С. 60–93.
108. Беца О. Нетюремные санкции и их применение в зарубежных уголовно-правовых системах / В поисках альтернатив тюремному наказанию. – К., 1997. – С. 125–152.
109. Бжезинский В. Правовая охрана окружающей среды. Пер. с польск. / Под ред. О.С. Колбасова. – М.: Прогресс, 1979. – 252 с.
110. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2004. – 26 с.
111. Бирюков М.М. Европейское право: Курс лекций. – М.: Омега-Л, 2006. – 128 с.
112. Блэкстон У. Истолкование английских законов г.Блэкстона, переведенное по высочайшему повелению великой законодательницы всероссийской. Кн. 1–3. – М.: Унив. тип., 1781. – 201 с.
113. Богатирьов І.Г. Загальна характеристика кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2004. – № 9. – С. 229–234.
114. Богородский С.О. Очерк истории уголовного законодательства в Европе с начала XVIII века. – К., 1862. – Т. 1. – 655 с. Т. 2. – 438 с.
115. Бойко А. Теория принципов уголовного права // Уголовное право. – 2005. – № 4. – С. 121–124.
116. Бойко А.М. Кримінально-правовий обов’язок відшкодування заподіяної злочином шкоди. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1995. – 24 с.
117. Бойцов А.И. Выдача преступников. – СПб.: Изд-во Р. Асланова Юридический центр Пресс, 2004. – 795 с.
118. Бокова И. Проблемы технико-юридического конструирования верхних и нижних пределов наказаний в санкциях статей главы 22 УК РФ // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 15–17.
119. Болотіна Н.Б., Феськов М.М. Право на рівні права та можливості: сучасні стандарти Ради Європи і юридична практика в Україні // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2004. – № 9. – С. 250–251.
120. Борбат А.В., Карпович О.Г., Пономарев П.Г. Уголовно-правовые аспекты борьбы с преступлениями, посягающими на предпринимательскую деятельность (опыт России и Европы). Пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 2003. – 124 с.
121. Борисенко Е.А. Назначение наказания при множественности преступлений (ст. 68, 69 УК РФ). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Краснодар, 2006. – 27 с.
122. Борисов В., Пащенко О. До питання про сутність кримінально-правової характеристики злочинів // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 180–190.
123. Борисов В.І. Основні проблеми охорони безпеки виробництва в кримінальному законодавстві України. Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – Х., 1993. – 36 с.
124. Бородин С., Глушкова В. Уголовно-правовые проблемы эвтаназии // Советская юстиция. – 1992. – № 9. – С. 9–10.
125. Бородин С., Клебанов Л. Защита личности в России (криминологический и уголовно-правовой аспекты) // Уголовное право. – 2002. – № 2. – С. 105–111.
126. Бортник В. Кримінально-правовий захист честі та гідності особи в Україні // Право України. – 2004. – № 1. – С. 29–33.
127. Борьба с организованной преступностью и проституцией в Амстердаме // Борьба с преступностью за рубежом. – 1998. – № 2. – С. 25–30.
128. Бражникова С.А. Институт отягчения наказания при его назначении в пределах санкции уголовного закона (по материалам судебной практики Краснодарского края). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Краснодар, 2006. – 23 с.
129. Брайнин Я.М. Источники уголовного права капиталистических государств (Лекции, читанные на Международном отделении юридического факультета Киевского государственного университета им. Т.Г. Шевченко). – К.: Киев. ун-т, 1970. – 90 с.
130. Бриллиантов А., Бурковская В. К вопросу о направлениях унификации законодательства государств – участников СНГ о борьбе с терроризмом и захватом заложников // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 105–107.
131. Брынза С.М. Наказание за преступления против собственности по уголовному законодательству Республики Молдова // Российский следователь. – 2002. – № 9. – С. 42–44.
132. Брынза С.М. Ответственность за преступления против собственности по уголовному праву Румынии (сравнительно-правоведческое исследование) // Российский следователь. – 2002. – № 5. – С. 44–48.
133. Будякова Т. Потерпевший: уголовно-правовой, уголовно-процессуальный и виктимологический анализ понятия // Уголовное право. – 2006. – № 3. – С. 109–113.
134. Бундесон Улла. Надзор за отбывающими наказание на свободе. – М.: Юр. лит., 1979. – 272 с.
135. Бурдін В. Проблеми визначення кримінально-значимої періодизації віку особи // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Випуск 37. – С. 417–423.
136. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 160 с.
137. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
138. Буроменський М.В., Стешенко В.М. та ін. Розробка пропозицій змін і доповнень до законодавчих актів щодо Державної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в галузі боротьби зі злочинністю // Питання боротьби зі злочинністю. Вип. 10. – Х., 2005. – С. 197–200.
139. Бушмин С. Преступления против общественной нравственности: новеллы и изменения в уголовно-правовом регулировании // Уголовное право. – 2006. – № 5. – С. 17–21.
140. Вакулич В. До проблеми попередження тероризму // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 3. – С. 182–189.
141. Вапсва Ю.А. Помилка у змісті суб’єктивної сторони складу злочину. Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – Х., 2000. – 20 с.
142. Василев Петър. Приложимост на пробацията в България // Сборник съе статии и програми, 2000. – С. 11–25.
143. Векленко С., Тулингович М. Зависимость эффективности уголовно-правового регулирования от структуры нормативных предписаний // Уголовное право. – 2006. – № 2. – С. 9–12.
144. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
145. Вереша Р. Вина та її форми за кримінальним правом Франції // Право України. – 2005. – № 12. – С. 138–141.
146. Вереша Р. Помилка в кримінальному праві: поняття та основні види // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. 123–126.
147. Вереша Р. Суб'єкт злочинного діяння за кримінальним законодавством зарубіжних держав // Право України. – 2006. – № 9. – С. 137–143.
148. Вереша Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України. – К.: Атіка, 2005. – 224 с.
149. Веселов Е. Граница преступного и непреступного // Уголовное право. – 2004. – № 3. – С. 12–14.
150. Вехов В. Проблемы определения понятия компьютерной информации в свете унификации уголовных законодательств стран СНГ // Уголовное право. – 2004. – № 4. – С. 15–17.
151. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Обстоятельства, исключающие общественную опасность деяния: Учебное пособие. – М., 1970. – 112 с.
152. Владимирский-Буданов М.Ф. Немецкое право в Польше и Литве. – К., 1868. – 50 с.
153. Военно-уголовное законодательство / Под ред. М.К. Кислицына. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 432 с.
154. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000. – 368 с.
155. Володіна О.О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину). Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2004. – 20 с.
156. Володіна О.О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини. Монографія. – Х., 2005. – 221 с.
157. Ворон О.А. Сравнительный анализ налоговых преступлений по законодательству зарубежных стран // Юридическая мысль. – 2001. – № 5 (5). – С. 97–103.
158. Впровадження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні: Посібник / За ред. Беци О.В. – К.: МП Леся, 2003. – 116 с.
159. Гавриш С.Б. Основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища (проблеми теорії та розвитку кримінального законодавства України). Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – Х., 1994. – 40 с.
160. Гаджиев Х. Имущественные наказания в системе мер уголовно-правового воздействия // Советская юстиция. – 1988. – № 16. – С. 13–15.
161. Галагуза Н.Ф., Ларичев В.Д. Преступления в страховании. Предотвращение, выявление, расследование (отечественный и зарубежный опыт). – М.: Анкил, 2000. – 256 с.
162. Галиакбаров Р., Соболев В. Уголовный кодекс РФ: поправки с пробелами // Уголовное право. – 2004. – № 2. – С. 15–17.
163. Гасанов Э.Г. Борьба с наркотической преступностью. Международный и сравнительно-правовой аспекты. – М.: ЮрИнфоР, 2000. – 209 с.
164. Гацелюк В.О. Реалізація принц