ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА ФЕДЕРАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ :

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………….…..……4

ВСТУП................................................................................................................... 6

РОЗДІЛ 1. Методологічні засади і теоретико-прикладні передумови здійснення порівняльних досліджень, історичний розвиток, джерела кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки...................................................... 19
1.1. Методологічні засади і теоретико-прикладні передумови здійснення порівняльних кримінально-правових досліджень................................................... 19
1.2. Історичний розвиток кримінального законодавства……….………....... 44
1.3. Джерела кримінального законодавства…………….................................. 73

РОЗДІЛ 2. Злочин і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством Сполучених Штатів Америки.............................................................................. 120
2.1. Поняття злочину і класифікація злочинів……………............................ 120
2.2. Стадії вчинення умисного злочину і співучасть у злочині..................... 138
2.3. Склад злочину за кримінальним законодавством і кримінально-правовою доктриною …………………………………………………………………………. 154
2.4. Обставини, що виключають злочинність діяння………………............. 170
2.5. Звільнення від кримінальної відповідальності....................................... 196

РОЗДІЛ 3. Покарання і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством Сполучених Штатів Америки.............................................................................. 217
3.1. Поняття і мета покарання, види покарань............................................... 217
3.2. Призначення покарання............................................................................ 249
3.3. Звільнення від покарання та його відбування……….…........................ 259
3.4. Кримінально-правові заходи, що не є покаранням……......................... 273
3.5. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх…………………………………………………………….……........ 288

РОЗДІЛ 4. Питання Особливої частини кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки..................................................................................................................... 301
4.1. Загальна порівняльна характеристика норм Особливої частини кримінального законодавства………………........................................................... 301
4.2. Злочини проти особи.................................................................................. 306
4.3. Злочини проти власності............................................................................ 328
4.4. Злочини у сфері господарської діяльності............................................... 344
4.5. Злочини проти громадської безпеки......................................................... 358

ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 384

ДОДАТКИ......................................................................................................... 397

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 544

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

абз. – абзац
англ. – англійська
арт. – артикул
гл. – глава
гл.гл. – глави
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ДПА – Державна податкова адміністрація
ЄС – Європейський Союз
ЗЗ – Зведення (Звод, Збірка, Зібрання) законів (США)
КК – Кримінальний кодекс
КНУВС – Київський національний університет внутрішніх справ
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
лат. – латинська
м. – місто
МВС – Міністерство внутрішніх справ
млн – мілйон(ів)
млрд – мілйярд(ів)
НК – Надзвичайна Комісія
н.м.д.г. – неоподатковуваний мінімум доходів громадян
прим. – примітка
п. – пункт
п.п. – пункти
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
р. – рік
розд. – розділ
РНК – Рада Народних Комісарів
рр. – роки
РФ – Російська Федерація
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
СБУ – Служба безпеки України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СОТ – Світова організація торгівлі
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття (століття)
ст.ст. – статті
США – Сполучені Штати Америки
тис. – тисяча (тисяч)
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ФБР – Федеральне бюро розслідувань
ФККП – Федеральний кримінальний кодекс і правила
ФСБ – Федеральна служба безпеки Російської Федерації
ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет
ЦК – Цивільний кодекс
ч. – частина
§ – параграф (стаття)
§§ – параграфи (статті)
$ – долар(и) Сполучених Штатів Америки

ВСТУП
Актуальність теми. Виважений і послідовний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, необхідність створення надійної системи колективної безпеки й оборони, протидії організованій злочинності й тероризму висувають перед нашою державою високі вимоги щодо відповідності системи вітчизняного кримінального законодавства1 міжнародним нормам і найкращим зразкам демократичної нормотворчості, виробленим у розвинених державах світу. За цих умов видається актуальним акцентувати увагу на порівняльних кримінально-правових дослідженнях, зокрема на вивченні федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки2. Важливість дослідження кримінального законодавства США зумовлюється багатьма чинниками, зокрема: стійкою тенденцією до централізації державних функцій федеральним урядом; пріоритетністю федеральних норм порівняно з нормами окремих штатів; існуванням у ньому цікавих у науковому плані й дієвих на практиці норм та інститутів, які вже були реципійовані багатьма країнами, у т.ч. європейськими; криміналізацією наразі невідомих вітчизняному законодавству суспільно небезпечних діянь, що вже виявилися чи можуть виявитися на терені України; докладним формулюванням ключових термінів і понять, без яких неможливе правозастосування; щільним взаємозв’язком із доктриною та судовою практикою; вагомим деструктивним впливом на злочинність, рівень якої щорічно знижується. Крім того, порівняння кримінального законодавства України та США є однією із ключових ланок євроатлантичних інтеграційних процесів, адже воно безпосередньо сприяє зближенню, гармонізації та взаємозбагаченню двох різних правових сімей – романо-германської та англо-американської.
Порівняльні дослідження у галузі кримінального права здійснювали чимало науковців. Підґрунтя для розв’язання ключових питань щодо методології і теорії
________________________________________
1 У дисертації поняття “кримінальне законодавство” та “кримінальний закон” використовуються для скорочення обсягу інформації, під ними слід розуміти відповідно “законодавство про кримінальну відповідальність” та “закон про кримінальну відповідальність”.
2 У подальшому, якщо інше спеціально не застережене, йдеться про федеральне кримінальне законодавство США.
порівняльно-правових досліджень заклали західні, а також російські й українські вчені-компаративісти (зокрема, Х. Бехруз, Є. Врублевські, Р. Давид, А.І. Дмитрієв, К. Жоффре-Спінозі, Р. Леже, О.М. Лисенко, М.М. Марченко, Н.М. Оніщенко, І. Сабо, А.Х. Саїдов, О.Д. Тихомиров, Ю.А. Тихомиров, А.О. Тіллє, В.О. Туманов, К. Цвайгерт, Г.В. Швеков, Ю.С. Шемшученко, А.О. Шепель). За часів незалежності України вагомі теоретичні розробки національного кримінального права і суттєві порівняльно-правові дослідження здійснювали: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, П.А. Воробей, С.Б. Гавриш, В.О. Глушков, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, С.Я. Лихова, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Меркулова, В.А. Мисливий, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.І. Панов, О.Я. Свєтлов, B.B. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.О. Туляков, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.Л. Чубарєв, В.І. Шакун, С.Д. Шапченко, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.
Безпосередньо дослідження питань кримінального права та законодавства США проводила низка українських і російських науковців радянського та сучасного періодів (зокрема, С.В. Боботов, К.Ф. Гуценко, Г.О. Єсаков, І.Ю. Жигачов, І.Я. Козаченко, І.Д. Козочкін, Н.Ф. Кузнецова, О.О. Малиновський, М.П. Мелешко, А.В. Наумов, А.А. Нерсесян, Б.С. Никифоров, О.С. Никифоров, Т.Ю. Орешкіна, Є.Ю. Полянський, Ф.М. Решетніков, Т.В. Сахарук, Є.Г. Тарло, І.В. Хохлова, Є.О. Шахунянц, О.П. Шем’яков, О.Ф. Шишов, О.Ю. Шостко, В.М. Шумілов, В.П. Шупілов), а також відомі американські вчені-правники (зокрема, М. Бассіонні, В. Бернхем, Д. Бішоп, М. Готтфредсон, Дж. Джеффріс, Ф. Джонсон, В. Кларк, В. Лафейв, П. Лоу, П. Маквільямс, В. Маршалл, Х. Пекер, Р. Перкінс, К. Поттер, П. Робінсон, Дж. Самаха, А. Скотт, Дж. Сіглер, Ч. Томас, Ч. Торсіа, М. Хаснел, Т. Хірші, Л. Яблонскі, Дж. Якобс).
Однак наявні наукові розробки безпосередньо не торкалися комплексного порівняння українського (передусім після 2001 р.) та американського кримінального законодавства. Жодна українська чи російська праця не містила бодай загальної характеристики основних положень кримінального законодавства США, при цьому фактично не брався до уваги прикладний аспект аналізованої проблеми. Тому в межах дисертації таке масштабне порівняння кримінального законодавства України та США є об’єктивно виправданим, оскільки це дає змогу сформувати повне й системне уявлення про сутність, співвідношення та інші характеристики аналізованого законодавства, про відповідність його сучасним методологічним засадам і теоретико-прикладним передумовам, а також використати позитивний іноземний досвід з метою удосконалення національних кримінально-правових стандартів. При цьому слід зважати на те, що у кримінальному законодавстві обох держав існують поняття, норми та інститути, які не мають відповідних аналогів – чи то в Україні, чи то у США. Усе наведене зумовлює необхідність ретельного й досконалого вивчення, тлумачення та, зрештою, виокремлення тих законодавчих положень США, які можуть бути корисними для вітчизняної системи кримінального права. Саме тому здійснення порівняльного аналізу кримінального законодавства України та США (на рівні галузі) є актуальним і перспективним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження узгоджено, зокрема, з положеннями: Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр. (затверджена Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433); Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 рр. (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р); Концепції розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005– 2010 рр. (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р. № 315–р); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр. (затверджені наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755); планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2002–2007 рр. (розділ 2, п. 1). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (від 4 липня 2001 р., протокол № 10).
Мета і завдання дослідження. Мета праці ґрунтується на усвідомленні глобального характеру злочинності, необхідності раціонального запозичення позитивного досвіду іноземного нормотворення та зумовлена потребами посилення ефективності вітчизняного правового регулювання відповідних суспільних відносин, що забезпечують виконання завдань Кримінального кодексу України. Вона полягає в тому, щоб на основі результатів порівняльного дослідження: а) сформувати засади праворозуміння сучасного стану федерального кримінального законодавства США; б) створити наукову концепцію системного оновлення основних положень кримінального законодавства України (пріоритетні напрями – гуманізація, справедливість, розумність).
Дисертація не має на меті ідеалізувати американський досвід нормотворення у сфері кримінального права та не є “виразником” (окрім гуманістичного напряму) будь-якого світогляду, ідеології. Водночас результати дослідження не спрямовані на формування хибного почуття згубної недосконалості КК України.
Визначені такі головні завдання дослідження:
виявити й обґрунтувати методологічні засади і теоретико-прикладні передумови здійснення порівняльних досліджень кримінального законодавства України та США;
розкрити особливості історичного розвитку кримінального законодавства зазначених держав;
з’ясувати перелік і зміст сучасних джерел кримінального законодавства України та США;
встановити сутність українських й американських кримінально-правових норм про злочин, покарання та суміжні з ними інститути, а також про посягання, що належать до сфери регулювання Особливої частини кримінального законодавства відповідних держав;
проаналізувати основний понятійний апарат, яким оперує українське та американське кримінальне законодавство;
здійснити емпіричні дослідження та узагальнити їх результати, вивчити судову практику й окремі положення кримінально-правової доктрини в Україні та США;
визначити можливості запозичення позитивного американського досвіду і на цій основі зробити висновки та сформулювати пропозиції у науковому та практичному аспектах.
Об’єкт дослідження – кримінально-правова охорона суспільних відносин у державах романо-германської та англо-американської правових сімей (порівняльно-правовий аспект).
Предмет дослідження – кримінальне законодавство України та США у контексті його порівняльного пізнання.
Методи дослідження – порівняльно-правовий (використовувався у всіх розділах дисертації – для визначення змісту і процедури вивчення кримінального законодавства України та США, виявлення загальних та особливих рис відповідних кримінально-правових норм, інститутів в обох державах, урахування американського досвіду в теоретико-прикладному аспекті); діалектичний (застосовувався у всіх розділах дисертації, забезпечив дослідження положень кримінального законодавства України та США в їх розвитку і взаємозв’язку, вплинув на формулювання висновків і пропозицій за темою дослідження); історико-правовий (дозволив розкрити генезис ключових етапів формування кримінального законодавства України та США – у підрозділі 1.2.); догматичний (використовувався у всіх розділах дисертації, слугував тлумаченню юридичних конструкцій, встановленню позитивних і негативних рис кримінального законодавства й доктрини України та США); системний (дозволив з’ясувати внутрішню побудову систем кримінального законодавства України та США, взаємозумовленість різних елементів як усередині цих систем, так і з іншими правовими поняттями й категоріями – у підрозділі 1.3., розділах 2–4); соціологічний (враховувався у всіх розділах дисертації при вивченні судової практики, проведенні опитування – анкетування й інтерв’ювання); статистичний (застосовувався у розділах 2–4, зокрема, при встановленні статистичних даних про кількість учинених злочинів, засуджених осіб); моделювання (використовувався у висновках до розділів і в загальних висновках, впливаючи на формулювання проектів змін і доповнень до чинного КК України). Використовувалися і такі методи, як: математичний, правового прогнозування, кібернетичний.
Емпіричну базу дослідження становлять: офіційна кримінальна статистика в Україні та США; 433 ухвали Судової палати (раніше – Судової колегії) у кримінальних справах Верховного Суду України, рішення судів нижчих ланок, винесені протягом 1980–2005 рр.; 690 рішень Верховного суду США, федеральних окружних судів і судів окремих штатів у кримінальних справах, винесені протягом 1803–2005 рр.; анкетування 500 працівників правоохоронних органів (95 % з них – працівники органів внутрішніх справ) з усіх областей України, міст Києва та Севастополя; інтерв’ювання 216 працівників іноземних правоохоронних органів (52 з них – спеціальні агенти ФБР і 164 – поліцейські з держав ЄС – випускники Національної академії ФБР).
Забезпеченню об’єктивності та репрезентативності порівняльного кримінально-правового дослідження слугувало також закінчення дисертантом: у 1999 р. – Київського державного лінгвістичного університету (спеціальність: англійська мова та література); кваліфікація: філолог, викладач англійської мови та зарубіжної літератури); у 2000 р. – Національної академії ФБР (202 сесія, Квантіко, штат Вірджинія, США) і водночас курсу з кримінальної юстиції при Школі подальшої та професійної освіти Університету штату Вірджинії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним і системним порівняльно-правовим дослідженням основних положень кримінального законодавства України та США. Праця містить наукові положення та науково обґрунтовані результати в галузі кримінального права України, що розв’язують важливу наукову та науково-прикладну проблему, задекларовану в меті дослідження. Автором сформульовано низку суджень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної практики. Зокрема,
уперше:
– з метою обґрунтування предмета дослідження і конкретизації сфери порівняльного аналізу вироблено “конвертовані” критерії у кримінальному законодавстві України та США, до яких застосовано такий підхід: проблемне положення кримінального законодавства України порівнюється, крізь призму доктрини й судової практики, з відповідною конструкцією кримінального законодавства США для з’ясування сутності та пошуку можливих шляхів удосконалення національних кримінально-правових норм (відтак вирізнено формулу пізнання: “кримінальне законодавство України” → “федеральне кримінальне законодавство США” → “кримінальне законодавство України”);
– розроблено систему наукового обґрунтування методологічних засад і теоретико-прикладних передумов здійснення комплексного порівняльного дослідження кримінального законодавства України та США в умовах сьогодення (див. підрозділ 1.1.);
– зроблено висновок про те, що для кримінально-правових норм США властивим є суттєвий міжнародний і мотивуючий вплив на кримінально-правову політику інших держав (зокрема, запровадження щодо України санкцій американського уряду з приводу незадовільного внутрішнього стану протидії злочинам у сфері інтелектуальної власності, відмиванню грошей і торгівлі людьми посприяло тому, що невдовзі у КК України з’явилися нові чи значно вдосконалені норми, котрі найбільш повно відповідають вимогам низки міжнародних конвенцій);
– виявлено принципову порівнянність положень кримінального законодавства України та США, незважаючи на те, що зазначені держави належать до різних правових сімей і мають різну форму державного устрою, та, відповідно до цього, виявлено позитивні й негативні риси, схожості й відмінності у кримінальному законодавстві, що порівнюється (водночас встановлено: нормативні визначення поняття злочину, вини та її форм, видів множинності, покарання та деяких інших категорій в американському кримінальному законодавстві відсутні взагалі, тому їх тлумачать доктрина та судова практика);
– з урахуванням результатів порівняльно-історичного аналізу кримінального законодавства України та США визначено критерії можливого зближення окремих його положень (див. підрозділ 1.2.);
– на підставі застосування системного підходу встановлено взаємозв’язки кримінально-правових джерел України та США у структурі відповідного національного законодавства, а також виявлено й проаналізовано нові їх види (зокрема, в Україні: правові звичаї та традиції, релігійні норми, правова доктрина, правові принципи; у США: екстрадиційний договір і право індіанських племен);
– доведено, що за сучасних умов кримінальне законодавство в США має відносно-визначений характер (в Україні – абсолютно-визначений), оскільки його не лише кодифіковано і включено у формі Закону від 25 червня 1948 р. (зі змінами й доповненнями) до розд. 18 “Злочини та кримінальний процес” Зведення законів США, а й систематизовано у вигляді інкорпорованого (консолідованого) нормативно-правового акта – Федерального кримінального кодексу і правил (далі – ФККП) США; констатовано, що сьогодні, завдяки своїм бінарним функціям, американське федеральне кримінальне законодавство, напротивагу Модельному КК США 1962 р., впливає, передусім, на нормативну уніфікацію та формування кримінально-правової політики штатів, а не навпаки;
– установлено та розкрито ознаки окремих норм про злочини, які невідомі українському законодавству, зокрема, побутового насильства і сталкінгу (сексуального переслідування), телемаркетингового шахрайства (шахрайства з використанням телефону, телеграфу, радіо, телевізора тощо), тероризму проти злочинних підприємств (екологічного тероризму), незаконного ґемблінгу (незаконних азартних ігор), а також на основі дослідження норм про специфічні групи відповідних посягань – злочини, що вчиняються на ґрунті ненависті, злочини проти інтелектуальної власності, “білокомірцеві” злочини, сформульовані відповідні пропозиції щодо вдосконалення КК України;
– на підставі дослідження юридичної природи низки кримінально-правових інститутів США встановлено та проаналізовано нові їх види (зокрема, серед обставин, що виключають злочинність діяння, – це помилка, цивільний арешт, провокація злочину, згода потерпілого на вчинення злочину, феномен “суїцид за допомогою поліцейського”; серед додаткових покарань – конфіскація замінних цінностей, кримінально-правова реституція, дії щодо повідомлення потерпілих; серед кримінально-правових заходів, що не є покаранням, – такі різновиди громадських обмежень, як: поміщення до “шокових” таборів чи реституційних центрів, домашній арешт, електронний моніторинг, депортація, інформування населення про злочинців), а також запропоновано нові підходи (порівняно з поглядами окремих американських учених) щодо їх класифікації;
– доведено, що деякі положення кримінального законодавства США не мають аналогів у КК України (наприклад, відповідальність за злочини проти індіанців, адже КК України охороняє всіх людей однаково, що, на думку дисертанта, є позитивним досягненням), та навпаки, ФККП США не вирізняє деякі групи злочинів, що наявні у КК України (зокрема, злочини проти безпеки виробництва, а відповідальність за військові злочини переважно передбачена спеціальним законом – Єдиним кодексом військової юстиції, прийнятим 10 серпня 1956 р., що, очевидно, є негативною рисою, адже всі кримінальні закони мають бути зосереджені лише у КК); встановлено, що у ФККП США відповідальність за шпигунство, катування, крадіжку, вимагання, шахрайство та привласнення чужого майна, одержання хабара, піратство та за деякі інші посягання передбачена не однією статтею (як у КК України), а в межах цілих глав відповідних розділів ЗЗ США, що, на думку дисертанта, є прийнятним, оскільки за певних умов це може сприяти більш чіткій диференціації кримінальної відповідальності;
– визначено систему типових помилок, які трапляються під час дослідження кримінального законодавства США, що може слугувати вітчизняним науковцям як запобіжні настанови при здійсненні ними подальших порівняльно-правових розробок (зокрема: вади, пов’язані з перекладом; політичний підтекст проблеми; твердження про непорівнянність і некодифікованість федерального кримінального законодавства США, неврахування його широкої джерельної бази та специфічної структури, ототожнення з кримінальним законодавством окремих штатів чи з Модельним КК США; неврахування нових законодавчих змін і доповнень; розуміння категорії “злочин” лише як суспільно небезпечного діяння, відмінного від адміністративних деліктів; думка про існування начебто професійного та повного перекладу федерального кримінального законодавства США з англійської на українську чи російську мови);
– на підставі узагальнення позитивного американського досвіду нормотворення висунуто й обґрунтовано низку важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність вітчизняного кримінального законодавства, зокрема, розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України” (містить 70 законодавчих пропозицій);
набули подальшого розвитку:
– доктринальні моделі, що дозволяють розглядати як перспективний розвиток сфери кримінально-правових відносин на терені України в контексті євроатлантичних інтеграційних процесів;
– положення про те, що в умовах сьогодення відбувається поступове запозичення різних норм, інститутів у межах романо-германської та англо-американської правових сімей, зокрема доведено, що нині у США на федеральному рівні головна роль належить закону про кримінальну відповідальність (акта Конгресу), а не судовому прецедентові, водночас в Україні важливу кримінально-правову роль відіграють акти офіційного й судового тлумачення – рішення Конституційного Суду України та постанови ПВСУ;
– аргументи щодо неможливості притягнення до кримінальної відповідальності на федеральному рівні у США на підставі норм загального права;
удосконалено:
– критерії та методику співвідношення статистичної звітності про злочини в Україні та США, при цьому констатовано, що кримінальна статистика США враховує і ті правопорушення, які в Україні належать до адміністративних деліктів;
– наукові позиції про необхідність запровадження у національному кримінальному законодавстві норм про: класифікацію злочинних посягань на злочини, кримінальні проступки та кримінальні порушення; злочинну діяльність; пробацію; у національному кримінально-процесуальному законодавстві – норм про: винагороди за повідомлення інформації про злочини, що готуються чи вчинені, а також про осіб, які їх готують або вчиняють; “угоди” про визнання вини; “імунітет” свідків;
– учення про систему й види покарань в Україні та США і на цій основі розмежовано ознаки покарання та інших кримінально-правових заходів в обох державах, а також актуальні теоретичні положення щодо призначення покарання і звільнення від покарання та його відбування (див. підрозділи 3.1.–3.4.).
Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (2000–2007 pp.), були сформульовані у виді пропозицій та певною мірою враховані у: 1) КК України 2001 р. – при внесенні змін і доповнень щодо відповідальності за катування, торгівлю людьми або іншу незаконну угоду стосовно людини, легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також за терористичні посягання і злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку); 2) постановах ПВС України – “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусове лікування” від 3 червня 2005 р. № 7, “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” від 23 грудня 2005 р. № 12, “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13; 3) проектах законів України – “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення злочинів”, “Про соціальну реабілітацію осіб, які постраждали внаслідок терористичного акту або диверсії”, “Про амністію”, “Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за самовільне захоплення земельної ділянки”, “Про внесення доповнень до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за організацію та проведення незаконних лотерей, розіграшів та інших азартних ігор і створення фінансових пірамід)”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення”, “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень”.
Окремі результати дослідження безпосередньо впроваджені: а) у правозастосовній діяльності – Офісу з правових питань (ФБР) Посольства США в Україні (акт від 8 серпня 2007 р. № KV-0); Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акти від 18 квітня 2004 р. № 06-19/15-321, від 24 травня 2006 р. № 06-19/15-576) та Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України (акт від 10 листопада 2006 р. № С-378/107); Апарату Ради національної безпеки і оборони України (акт від 9 жовтня 2006 р. № 14/9-3896-14-1); Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронну діяльність та боротьбу із злочинністю Міністерства юстиції України (акт від 22 лютого 2006 р. № 22-53/19); Верховного Суду України (акт від 31 березня 2006 р. № 23/16); Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (акт від 9 лютого 2006 р. № 60/3707); Головного слідчого управління МВС України (акт від 30 жовтня 2006 р. № 13/2-547); Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України (акт від 4 квітня 2006 р. № 23/1-658); Генерального штабу Збройних Сил України (акт від 5 жовтня 2005 р. № 300/1/1385); б) у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ – зокрема, за темою дисертації розроблено спеціальні курси для слухачів магістратури – “Порівняльне кримінальне право” та “Протидія злочинам, вчиненим на ґрунті ненависті” (акт впровадження від 5 червня 2007 р.).
Особистим внеском здобувача в опублікованих у співавторстві працях є його власні теоретичні розробки, що становлять наукову новизну одержаних результатів дослідження.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: міжнародному семінарі під час навчання у Національній академії ФБР (США, 2000 р.); міжнародних перепідготовчих сесіях для випускників Національної академії ФБР по Європейському регіону (Кіпр, 2001 р.; Словенія, 2003 р.; Норвегія, 2004 р.; Шотландія, 2005 р.); міжнародних симпозіумах і семінарах за участю представників Посольства США в Україні, Міністерства юстиції США та ФБР (Київ, 2000–2003 рр.), представників Міжнародної поліцейської асоціації (Афіни, 2004 р.) та представників ОБСЄ по боротьбі зі злочинами, що вчиняються на ґрунті ненависті (Франція, 2006 р.); міжнародних науково-практичних конференціях, що відбулися в Україні (Київ, 2001–2006 рр.; Дніпропетровськ, 2003 р.; Одеса, 2004 р.; Львів, 2005–2007 рр.; Харків, 2005 р.), Російській Федерації (Бєлгород, 2002 р.; Орел, 2004) та Республіці Молдова (Кишинів, 2003–2004 рр.); ІV Міжнародному антитерористичному форумі (Київ, 2007 р.); міжнародній робочій зустрічі керівництва МВС України з представниками ФБР на чолі із заступником Директора ФБР паном Джоном Пістолем та працівниками Посольства США в Україні (Київ, 28 листопада 2006 р.); загальноукраїнських (всеукраїнських), міжрегіональних чи міжвузівських науково-практичних конференціях (Київ, 2001–2007 рр.; Івано-Франківськ, 2004–2005 рр.; Львів, 2006 р.); науково-практичних і науково-теоретичних конференціях (Київ, 1997, 2004–2006 рр.; Львів, 2004 р.); науково-практичних семінарах (Дніпропетровськ, 2002, 2004–2005 рр.; Київ, 2004, 2006 рр.); круглих столах (Київ, 2002–2003, 2006–2007 рр.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 108 праць, серед них – монографія, 18 підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, хрестоматія, енциклопедія та брошура, 43 статті в наукових фахових виданнях України, 46 статей (тез виступів) в інших виданнях.
Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають вісімнадцять підрозділів, висновків, двадцяти двох додатків (на 147 сторінках), списку використаних джерел (895 найменувань на 73 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 616 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 396 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене нами комплексне і системне порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США дозволило сформулювати низку важливих висновків, викладення яких стало б відповідним внеском у кримінально-правову доктрину та практику застосування національного кримінального законодавства:
1. За сучасних умов політико-правові та соціально-економічні відносини із США мають стратегічний характер для України, а у зв’язку з поглибленням міждержавних стосунків, курсом на європейську та євроатлантичну інтеграцію без знання й врахування позитивного іноземного (в т.ч. американського) досвіду неможливо розвивати та вдосконалювати власне кримінальне законодавство, реалізовувати положення міжнародних конвенцій, забезпечувати обмін правовою інформацією і науковими ідеями, розбудовувати національну правову систему та зближувати її з правовими системами розвинених країн світу, а також вирішувати багато інших правових проблем.
2. Незважаючи на різницю між Україною та США щодо видів правових сімей, форм правління та територіального устрою, наголошено на принциповій порівнянності систем українського та американського (на рівні федерації) кримінального законодавства. За допомогою порівняльно-правового та інших наукових методів доведено, що американське кримінальне законодавство (на рівні федерації) містить чимало норм, які можуть бути адекватно порівняні з відповідними нормами українського законодавства та видаються дієвими й ефективними у протидії злочинності, а, отже, потребують вивчення та запровадження в національну правову систему. Саме ж кримінальне законодавство України має реформуватися відповідно до стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції, з урахуванням найкращих міжнародних та іноземних стандартів. Такий підхід дозволив встановити деякі суперечності та недоліки норм КК України, які мають бути усунені виваженим використанням здобутків федерального кримінального законодавства США. Усе це дало нам змогу запропонувати таку модель порівняння українського й американського федерального кримінального законодавства, яка може бути взята за основу при здійсненні подальших порівняльно-правових досліджень.
3. Встановлено й обґрунтовано, що в умовах сьогодення наявна низка суттєвих методологічних і теоретико-прикладних засад здійснення порівняльних досліджень кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США, котрі були відсутні в минулому. При цьому підкреслено, що нормам федерального кримінального законодавства США властивий винятковий міжнародний і мотивуючий вплив на кримінально-правову політику інших країн, включаючи й Україну.
4. На підставі порівняльно-історичного аналізу кримінального законодавства України та США (на федеральному рівні) виявлено, що історичний розвиток українського та американського кримінального законодавства йшов різними шляхами, відбувався в різних історичних умовах та епохах, проте він був постійно пов’язаний з намаганням створити власні національні норми, відмінні від іноземного впливу, який був досить відчутним у минулому (в Україні – це вплив російського, польського, австрійського та іншого законодавства; у США – це, передусім, вплив англійського законодавства). На підставі результатів дослідження історії розвитку кримінального законодавства України та США (на рівні федерації) встановлено критерії, які сприяють зближенню окремих кримінально-правових положень обох держав.
5. Застосування системного підходу до розуміння джерел кримінального законодавства України та США (на рівні федерації), який дозволяє виокремлювати не тільки закон (кодекс) в системі джерельної бази, а й інші джерела (приміром, підзаконні нормативно-правові акти, рішення вищих судових інстанцій, міжнародні договори та ін.), продемонструвало, що в обох державах спостерігається множинність і комплексність таких джерел, котрі щільно пов’язані з усіма суспільними процесами. Виявлено, що в Україні та США (на рівні федерації) наявна переважна ідентичність переліку конкретних джерел кримінального законодавства, що сприяє їх більш глибокому опануванню та засвоєнню, однак зазначено, що деякі з цих джерел можуть мати неоднакову юридичну силу та значення. Наголошено, що в наш час відбувається поступове запозичення різних інститутів і норм у межах романо-германської та англо-американської правових сімей. Встановлено, що американському федеральному кримінальному законодавству властиві відносно-визначений характер і одифікованість, при цьому остання виявляється не тільки в існуванні розд. 18 “Злочини та кримінальний процес” ЗЗ США, а й у збірці інкорпорованих (консолідованих) нормативно-правових актів під назвою “Федеральний кримінальний кодекс і правила” (Federal Criminal Code and Rules). Обґрунтовано, що суддівська нормотворчість (прецеденте право) у США хоч і набагато вужча, ніж в Англії, але все одно відіграє значну (а часом – вирішальну) роль серед джерел кримінального законодавства, що загалом і відрізняє англо-американську й романо-германську правові сім’ї. Доведено, що в наш час американське федеральне кримінальне законодавство, завдяки своїм бінарним функціям, напротивагу Модельному КК США 1962 р., впливає передусім на нормативну уніфікацію та формування кримінально-правової політики штатів, а не навпаки.
6. Порівняння норм про злочин, покарання та суміжні з ними інститути за кримінальним законодавством України та США (на рівні федерації) дозволяє стверджувати, що чимало кримінально-правових положень з цього приводу мають свої законодавчі аналоги в обох аналізованих державах. Разом з тим, нормативні визначення поняття злочину, вини та її форм, сукупності злочинів, видів множинності, покарання та деяких інших категорій в американському федеральному кримінальному законодавстві відсутні взагалі, проте певною мірою ця проблема вирішується кримінально-правовою доктриною та судовою практикою.
7. Щодо положень про злочин та суміжні з ним інститути в кримінальному законодавстві України та США (на рівні федерації), встановлено такі основні моменти:
а) визначення поняття злочину за КК України є формально-матеріальним, а в американській кримінально-правовій доктрині та судовій практиці – формальне;
б) законодавча класифікація злочинів в обох державах пов’язана з розміром санкцій у виді позбавлення волі (тюремного ув’язнення), однак види злочинів, які розрізняються за цим критерієм, є неоднаковими;
в) в обох державах застосовуються різні підходи щодо статистичної звітності про злочини, при цьому в США до категорії кримінальних діянь враховують адміністративні делікти або так звані “індексні” злочини, які включають вісім насильницьких і майнових посягань;
г) в обох державах не визначено що є “попередньою злочинною діяльністю” (при цьому різниця між конкретними її видами в обох державах не кількісна, а якісна, оскільки її складають неоднакові елементи), проте, на відміну від України, в США вироблене поняття “злочинної діяльності”;
ґ) якщо КК України чітко визначає поняття співучасті в злочині, то в ФККП США воно відсутнє; замість чотирьох видів співучасників, про яких згадує КК України, в ФККП США вказується тільки на двох – виконавця та пособника після факту вчинення злочину;
д) КК України згадує про поняття складу злочину, а доктрина ретельно розробляє вчення про його дефініцію, елементи (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона) та відповідні їм ознаки, функції, значення тощо; в ФККП США відсутнє загальне поняття складу злочину, а замість нього, доктрина переважно оперує двома елементами злочину – “actus reus” (характеризує об’єктивну сторону злочину) і “mens rea” (характеризує суб’єктивну сторону злочину);
е) суб’єктом злочину в Україні є тільки фізична особа, тоді як у США (як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів) – як фізична, так і юридична особа;
є) якщо КК України встановлено критерії визначення осудності й неосудності, а також обмеженої осудності, то в США (на федеральному рівні) говориться тільки про осудність чи неосудність, при цьому тягар доведення неосудності покладається на обвинуваченого чи його захисника, а існування обмеженої осудності не визнається;
ж) в обох державах наявні положення про обставини, що виключають злочинність діяння (в американському варіанті – “захист від кримінального переслідування”), проте, якщо в Україні вони встановлені КК, то у США (на рівні федерації) – переважно доктриною й судовою практикою (при цьому в американському варіанті ми обґрунтовуємо, що до них належать: необхідна оборона; цивільний арешт; крайня необхідність; помилка; провокація злочину; згода потерпілого на заподіяння шкоди; здійснення свого дійсного чи припустимого права; феномен “суїцид за допомогою поліцейського”; обізнаність з інформацією кримінального характеру з наступним її повідомленням компетентним органам з метою отримання винагороди);
з) поняття “звільнення від кримінальної відповідальності” кримінальне законодавство обох держав не визначає, однак вказує на конкретні види, підстави та умови звільнення (при цьому в США закон уповноважує здійснювати таке звільнення не тільки суд, але й прокурора, а до видів звільнення від кримінальної відповідальності відносить: смерть особи, що вчинила злочин; помилування; амністію; відмову держави від переслідування особи за вчинені нею злочини в разі укладання “угоди про визнання обвинуваченим своєї вини”; закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності).
8. Щодо положень про покарання та суміжні з ним інститути в кримінальному законодавстві України та США (на рівні федерації), то зазначимо такі основні моменти:
а) на відміну від КК України, який містить законодавчу дефініцію покарання, в ФККП США вона відсутня взагалі;
б) в обох державах закон вказує на мету покарання, складові якої певною мірою збігаються: за КК України – кара, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами; за ФККП США – кара; стримування кримінальної поведінки (превенція); позбавлення можливості вчиняти злочини; реабілітація;
в) доктринально поняття “система покарань” в Україні розроблено досить повно, а в США (на федеральному рівні) – недостатньо; якщо сучасна система покарань в Україні має гуманний характер, то в США (на рівні федерації) переважають риси каральної кримінально-правової системи (передусім через існування смертної кари та великих строків тюремного ув’язнення), хоча і при наявності низки гуманних механізмів впливу на поведінку злочинців;
г) в обох державах законодавство виділяє основні (у КК України таких вісім видів, а у ФККП США – три, тобто штраф, тюремне ув’язнення (довічне та на певний строк) та смертна кара) та додаткові види покарань (за ФККП США їх перелік ширший, адже включає, зокрема, реституцію, дії щодо повідомлення потерпілих, позбавлення різних прав тощо), крім цього, КК України також передбачає покарання, що можуть застосовуватися як основні, так і додаткові;
ґ) процедура призначення покарання в обох державах встановлена в законі (проте в США механізм призначення федеральних покарань має унікальну практику, оскільки ґрунтується на Керівництвах спеціального органа – Комісії США з питань призначення покарань, що є позитивним, адже це спрямовано проти широкої суддівської дискреції й можливих зловживань при відправленні правосуддя);
д) визначення поняття “звільнення від покарання та його відбування” в обох державах закон не дає, проте відповідні нормативні приписи вказують на перелік їх видів, докладно регламентуючи питання про їх зміст, а також підстави й передумови застосування (при цьому правом звільнення особи від покарання чи його відбування в Україні наділений тільки суд, а в США (на рівні федерації) – суд та органи виконавчої влади, зокрема Федеральне бюро тюрем);
е) кримінально-правові заходи, що не є покаранням (заходи виправлення та безпеки), за кримінальним законодавством України та США (на федеральному рівні) передбачені як окремі інститути, відмінні від покарання, та переважно чітко регламентовані; вони зосереджують у собі охоронні, профілактичні, виховні, виправні, лікувальні та інші функції, що підпорядковуються завданням кримінального законодавства (на рівні федерації в США ці заходи включають у себе чимало таких різновидів, які б в Україні належали суто до покарання, його призначення, а також до інших галузей права);
є) в обох державах процедура кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх виокремлена в спеціальні нормативні положення (при цьому доведено, що така процедура в США, порівняно з Україною, є більш виваженою, гнучкою та різноплановою, а за певних умов і набагато гуманнішою).
9. Щодо положень Особливої частини кримінального законодавства України та США (на рівні федерації), то нами було встановлено, що в обох державах ця частина формулює ознаки конкретних суспільно небезпечних діянь, вказує на види покарань і межі їх призначення, а також має вирішальне значення для кваліфікації злочинів (однак, про Особливу частину федерального кримінального законодавства США можна говорити тільки умовно, оскільки ні її назва, ні її межі чітко не виокремлюються нормативно, тому вона фактично включає всі глави ч. І “Злочини” розд. 18 ЗЗ США (крім гл. І “Загальні положення”) та норми багатьох інших розділів Кодексу США, а також окремі кримінально-процесуальні норми). В обох державах принцип розмежування злочинів на конкретні групи є різним – родовий об’єкт посягання в КК України та назва злочину чи групи злочинів відповідно до англійської абетки в ФККП США. Не є однаковими й кримінально-правові підходи щодо кваліфікації злочинів в Україні та США (на рівні федерації). До того ж, часом норми ФККП США є надзвичайно казуїстичними, описовими та громіздкими, а деякі з них зовсім не мають своїх аналогів в українських кримінально-правових стандартах (така практика визнається нами негативною).При цьому відповідальність за низку злочинів присвячено не одну статтю (як у КК України), а цілі глави відповідних розділів, що за певних умов можна визнати позитивним з огляду на сприяння диференції відповідальності. Покарання за конкретні злочини у США (на федеральному рівні) хоча і є більш суворим (приміром, через застосування смертної кари), однак дуже часто поряд з ним (чи замість нього) застосовуються цивільно-правові санкції тощо. Низка злочинів, які передбачені ФККП США, поки що залишається невідомою українському законодавству.
10. У процесі написання дисертації нами було визначено систему типових помилок, що трапляються під час дослідження кримінального законодавства США, котрі можуть слугувати як запобіжні настанови для вітчизняних науковців при здійсненні ними подальших порівняльно-правових розробок (див. Додаток Т).
Основні наукові здобутки, окрім тих, що висвітлено вище, відображено, зокрема, у таких пропозиціях стосовно вдосконалення кримінального законодавства України:
1. При подальшому реформуванні КК України більш обґрунтованою видається дефініція злочину не як діяння, а як посягання. Зроблений висновок перебуває у кореляційному зв’язку з вимогами ч. 1 ст. 1 КК України, де використовується поняття “злочинні посягання”, та підтверджується деякими науковими дослідженнями. Доцільно також сприйняти американську модель класифікації посягань – вона схожа з класифікаційною моделлю злочинів у державах ЄС. Перспективним є запровадження нової градації кримінальних посягань: 1) кримінальні порушення (не передбачають позбавлення волі); 2) кримінальні проступки (передбачають позбавлення волі на строк до 1 року); 3) злочини (передбачають позбавлення волі на строк понад 1 рік). Усі злочини слід було поділити на: а) незначні (1–3 роки позбавлення волі); б) середньої тяжкості (4–6 років позбавлення волі); в) тяжкі (7–10 років позбавлення волі); г) особливо тяжкі (понад 10 років позбавлення волі).
2. Слід законодавчо визначити поняття “злочинна діяльність”. Це, на нашу думку, – вчинення особою, яка згідно із законом визнається суб’єктом злочину, трьох і більше умисних злочинів – середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких у будь-якому поєднанні (порядку), незалежно від того, чи утворюють вони повторність, сукупність (крім ідеальної сукупності) або рецидив, якщо вчинення таких злочинів було для винного основним чи додатковим джерелом існування або засобом систематичного збагачення. Як варіант, у законі можна було б навести перелік конкретних діянь, вчинення яких у певній комбінації і становитиме злочинну діяльність.
3. Є потреба в існуванні окремої статті, яка б диференціювала покарання залежно від стадій вчинення злочину, встановлюючи чітку пропорційність карального впливу відповідно до моменту закінчення посягання. Пропонується, аби строк чи розмір покарання за готування до злочину не перевищував 1/2 максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, що передбачений Особливою частиною КК України за закінчений злочин (за замах – 3/4 такого строку чи розміру).
4. Потрібно розширити законодавчий перелік обставин, що виключають злочинність діяння (ідеться про здійснення свого права, виконання професійних функцій, згоду потерпілого на заподіяння шкоди). У КПК України слід передбачити норму про сплату винагороди за повідомлення інформації щодо підготовлених (вчинених) злочинів або про осіб, які їх підготовили (вчинили). Також варто створити спеціальний перелік рішень судів України у справах про обставини, що виключають злочинність діяння, який би слугував типовою моделлю виправданої поведінки особи в незвичайних ситуаціях.
5. Щодо звільнення осіб від кримінальної відповідальності, то необхідно: скасувати вказівку про вчинення особою злочину “вперше” як одну з умов звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45–48 КК України); передбачити можливість звільнення від кримінальної відповідальності й за злочини середньої тяжкості у відповідних нормах Загальної частини КК України (зокрема, ст.ст. 45, 46); запровадити до КПК України норму про “імунітет свідків”, встановивши положення про заборону використання показань свідка, який свідчить про обставини вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, проти нього самого; “гуманізувати” ст. 49 КК України, зменшивши строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (зокрема, у п. 1 ч. 1 цієї статті – з двох до одного року, а у п. 2 ч. 1 – з трьох до двох років); розширити перелік заохочувальних норм у межах Особливої частини КК України за відповідні злочини (зокрема, за бандитизм).
6. Слід активізувати практику застосування видів покарань, що є альтернативними позбавленню волі. Потребують запровадження у КК України деякі види додаткових покарань (приміром, кримінально-правова реституція та дії щодо повідомлення потерпілих). Необхідно вдосконалити норми КК України щодо основних і додаткових покарань, передбачивши: можливість сплати штрафу по частинах згідно з графіком, установленим судом, чи до певної дати (ст. 53); заміну цінностей при конфіскації майна (ст. 59); новий перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до КК України).
7. Необхідно виробити уніфіковану процедуру призначення покарання в Україні, що сприятиме подоланню імовірних зловживань з боку суддів, впливатиме на те, щоб покарання призначалися у більш-менш єдиних межах, без широких амплітуд коливання щодо видів і міри (при цьому обвинувачений вже на стадії досудового слідства повинен мати досить чітке уявлення про вид і міру покарання, що може його очікувати при постановленні вироку судом).
8. Стосовно звільнення від покарання та його відбування, то необхідно: “гуманізувати” ст. 80 КК України, зменшивши строки давності виконання обвинувального вироку (зокрема, у п. 1 ч. 1 цієї статті – з двох до одного року, а у п. 2 ч. 1 – з трьох до двох років); при подальшому реформуванні норм про випробування за КК України (ст.ст. 74–79), взяти за основу норми щодо пробації ФККП США, оскільки за сучасних умов пробація видається більш прогресивним і впливовим видом звільнення від кримінального покарання та його відбування; саме у КК України чітко регламентувати звільнення від відбування довічного позбавлення волі (у ст. 87 КК України).
9. Стосовно кримінально-правових заходів, що не є покаранням (заходів безпеки), то у Загальній частині КК України слід виокремити розділ, який би містив їх вичерпний перелік, визначав поняття, види, мету, підстави й умови застосування. Зважаючи на американський досвід, доцільно: скоротити періодичність розгляду питань про продовження, зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру з шести до чотирьох місяців (ст. 95 КК України); збільшити строки погашення судимості у ст. 89 КК України (зокрема, у п. 7 цієї статті – з трьох до п’яти років, у п. 8 – з шести до десяти років, у п. 9 – з восьми до п’ятнадцяти років); збільшити максимальний строк громадських робіт (ст. 56 КК України) удвічі, що більш повно відповідатиме меті покарання; за наявності обставин, які пом’якшують покарання (п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66 КК України), відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також при повному визнанні особою своєї вини – передбачити можливість призначати їй покарання більш м’яке (не більше 1/2 його максимального строку або розміру), ніж зазначено у санкціях відповідних статей Особливої частини КК України; за наявності двох чи більше обставин, які обтяжують покарання (відповідно до положень ч. 1 ст. 67 КК України), відсутності обставин, які пом’якшують покарання, а також при засудженні особи за третій умисний злочин, якщо судимість за два попередні злочини не знята або не погашена в установленому законом порядку – передбачити можливість призначати їй покарання більш суворе (більше на 1/2 його максимального строку або розміру), ніж зазначено у санкціях відповідних статей Особливої частини КК України. Видається доцільним створити кримінально-правові норми про дистанційний чи електронний нагляд, інформування громадськості про злочинців, позбавлення додаткових вигод, пільг і привілеїв.
10. У частині правового регулювання відповідальності й покарання неповнолітніх необхідно: принципово гуманізувати політику поводження з неповнолітніми правопорушниками, передусім, шляхом більш широкого застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі; встановити максимальний строк покарання неповнолітніх у виді позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину до десяти років (тому пропонується виключити п. 5 ч. 3 ст. 102 КК України); створити дієву систему ювенальної юстиції, запровадивши суди для неповнолітніх та спрямувати практику на відновне правосуддя; розробити й запровадити комплексні профілактичні програми для неповнолітніх; мобілізувати достатні кошти для забезпечення реформування системи відповідальності й покарання неповнолітніх.
11. Стосовно злочинів проти особи: конкретизувати нормативно момент початку життя людини (доцільно розглядати потерпілим від вбивства не тільки людину, котра народилася, а й “ненароджену дитину”, яка перебуває в утробі матері); у ч. 2 ст. 115 КК України розширити й уточнити перелік обставин, що обтяжують відповідальність за умисне вбивство (зокрема, у разі умисного вбивства викраденої людини; умисного вбивства засудженим під час його втечі з місця позбавлення волі або підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) під час його втечі з-під варти); у ст. 119 КК України замість вбивства через необережність установити відповідальність за заподіяння смерті через необережність; криміналізувати клонування людини; удосконалити норми про відповідальність за катування; встановити низку нових конститутивних або кваліфікуючих ознак злочинів (ст.ст. 146, 147 і 149 КК України); об’єднати природні та неприродні форми насильницьких статевих зносин, передбачивши однією статтею відповідальність за сексуальне насильство, а також криміналізувати сексуальне переслідування.
12. У сфері правового регулювання відповідальності за злочини проти власності необхідно: законодавчо розтлумачити поняття “викрадення” та “напад” щодо заволодіння чужим майном; віднести незаконне заволодіння транспортним засобом до злочинів проти власності; передбачити телемаркетингове шахрайство як особливо кваліфікуючу ознаку шахрайства (ч. 3 ст. 190 КК України); створити окремий розділ про відповідальність за злочини проти інтелектуальної власності.
13. Щодо злочинів у сфері господарської діяльності: конкретизувати форми злочинних посягань, про які йдеться у ст. 199 КК України, передбачивши спеціальну конфіскацію предметів цього злочину; диференціювати відповідальність за контрабанду (ст. 201 КК України) залежно від предмета злочину, оскільки несправедливо карати однаково за контрабанду будь-яких товарів у великих розмірах та контрабанду небезпечних предметів і речовин; у диспозиції ч. 1 ст. 212 КК України уточнити, чи можуть бути об’єктом оподаткування доходи злочинного походження; передбачити кримінальну відповідальність за деякі нові посягання у сфері господарювання, зокрема, за незаконні азартні ігри та створення злочинного підприємства фінансового характеру.
14. Стосовно злочинів проти громадської безпеки, то необхідно: передбачити, що мінімальна кількість членів злочинних (терористичних) організацій та банд (якщо банда є злочинною організацією) становить п’ять і більше суб’єктів (такий підхід дозволяє врахувати в повному обсязі кількісний склад усіх імовірних співучасників, визначених у ст. 27 КК України, відмежувати ці типи злочинних спільнот від організованої групи, мінімальна кількість якої становить три суб’єкти злочину, а також правильно кваліфікувати діяння); серед ознак терористичного акту (ст. 258 КК України) передбачити вчинення цього злочину в таких формах, як екотероризм, біотероризм і кібертероризм.
На підставі здійсненого дисертаційного дослідження розроблено проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України”, який, за нашим переконанням, гармонійно поєднує у собі позитивний американський досвід зі специфікою мови й техніки національних кримінально-правових норм (див. Додаток У).
Дисертант усвідомлює можливу недовершеність окремих положень нашої праці, що зумовлено, передусім, її масштабністю. Однак цим дослідженням, на нашу думку, започатковано важливий і самостійний науковий напрям вітчизняної кримінально-правової компаративістики, який слугуватиме підґрунтям подальших творчих пошуків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Александров Ю.В., Клименко В.А. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.
2. Алексеев С.С. Право на пороге третьего тысячелетия. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
3. Алемаскин М.А. О структуре личности несовершеннолетних правонарушителей // Вопросы изучения и предупреждения правонарушений несовершеннолетних: Сб. науч. тр. / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М., 1970. – С. 92–94.
4. Алихаджиева И.С., Даурова Т.Г., Лиценбергер О.А. Уголовное право: история и современность. Вопросы Общей части: Учебное пособие. – Саратов, 2001. – 195 с.
5. Альошина О.І. Міжнародний досвід у боротьбі з провокаційною діяльністю // Наше право. – 2005. – № 2. – С. 40–43.
6. Аналіз стану злочинності. Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р. (за даними судової статистики). – Ел. ресурс: .
7. Андреева Г.Н. Конституционное право зарубежных стран в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 320 с.
8. Андрианов С.Н., Берсон А.С., Никифоров А.С. Англо-русский юридический словарь. – М.: Рус. яз. при участии ТОО “Рея”, 1993. – 509 с.
9. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Романюк Б.В. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – 124 с.
10. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Романюк Б.В. Кримінальне право України. Особлива частина: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – 292 с.
11. Андрушко П.П. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності (статті 176, 177, 229, 231 та 232 КК України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 9. – С. 17–67.
12. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. Вид. 2-ге, випр. й доп. – К.: Вид. “Генеза”, 1996. – 368 с.
13. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, що виключають застосування кримінального покарання: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 208 с.
14. Антипов В.І. Щодо основних принципів визначення видів та розмірів покарань за Кримінальним кодексом України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.–Х.: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 83–86.
15. Арькова В.И. Принудительные меры воспитательного характера, применяемые к несовершеннолетним: Учеб. пособие. – Иркутск: ИГУ, 1978. – 58 с.
16. Аскеров Э. Институт освобождения от уголовного наказания в уголовном законодательстве зарубежных стран // Уголовное право. – 2005. – № 4. – С. 8–10.
17. Астемиров З.А., Калинин Ю.В., Шупилов В.П. Современные пенитенциарные системы капиталистических государств: Учебное пособие. – Рязань: Рязанская высшая школа МВД ССР, 1977. – 126 с.
18. Багіров С.Р. Причинний зв’язок у злочинах, що вчиняються через необережність: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2005. – 20 с.
19. Багрий-Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. – Воронеж: Воронежский ун-т, 1971. – 108 с.
20. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
21. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск, “Пороги”, 1992. – 168 с.
22. Баронін А.С. Аналіз і прогноз у політиці та бізнесі: Курс лекцій. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 128 с.
23. Баталин Д.Е., Дворянсков И.В., Сергеева В.В. Применение альтернативных видов наказания в Западной Европе, США и России (сравнительно-правовое исследование). – М.: Центр содействия реформе уголовного правосудия, 2004. – 90 с.
24. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
25. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Х.: Изд-во ХГУ, 1986. – 158 с.
26. Баулин Ю.В. Правонарушения в сфере публичного и частного права // Соотношение преступлений и иных правонарушений: современные проблемы: материалы IV Междунар. Науч.-практ. конф., посвящ. 250-летию образования Моск. гос. у-та им. М.В. Ломоносова и состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. М.В. Ломоносова 27-28 мая 2004 г. – М.: ЛексЭст, 2005. – С. 41–43.
27. Баулин Ю.В. Юридическая природа причинения вреда с согласия “потерпевшего” // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень / За заг. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.А. Музики. - К.: КЮІ КНУВС, 2005. – С. 12–23.
28. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
29. Баулін Ю. Тенденції розвитку сучасного кримінального права України. – Ел. ресурс: .
30. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
31. Бебик В. Психологія глобального світу в кольоровому інтер’єрі // Урядовий кур’єр. – 14 вересня 2005. – № 173. – С. 21.
32. Белогриц-Котляревский Л.С. О воровстве-краже по русскому праву. Историко-догматические исследования. – К.: Отт. из Университетских известий, 1880. – Вып. 1. – 380 с.
33. Белоконь Г.Г. Превышение пределов необходимости в уголовном праве // Уголовное право и криминология: Современное состояние и перспективы развития: Сб. науч. трудов. – Вып. 1. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2005. – С. 10–21.
34. Бельсон Я.М., Ливанцев К.Е. История государства и права США: Учебн. пособие для вузов. – Л.: Изд-во ЛенГУ, 1982. – 167 с.
35. Бень А. Правди і суду! – Рівне, 1998. – 208 с.
36. Бержерон Р.К. Правила нормопроектування. – Оттава, Канадське агенство міжнародного розвитку, 1999. – 53 с.
37. Бернам У. Правовая система США. 3-й выпуск. – М.: “Новая юстиция”, 2006. – 1216 с.
38. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
39. Бехруз Х. Вступ до порівняльного правознавства: Навчальний посібник. – Одеса: Юридична література, 2002. – 328 с.
40. Беца О., Панасюк М., Шкадюк В. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні: Посібник / За ред. О.В. Беци. – К.: МП “Леся”, 2003. – 116 с.
41. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному та українському законодавствах // Міліція України. – 2003. – № 8. – С. 20–22.
42. Боботов С.В. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития / Отв. ред. А.М. Яковлев; АН СССР, Ин-т гос-ва и права. – М.: Наука, 1989. – 253 с.
43. Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М.: Изд-во НОРМА, 1997. – 333 с.
44. Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). – М.: ЕАВ, 1994. – 127 с.
45. Бобраков И.А. Охрана участников уголовного судопроизводства: криминологические и уголовно-правовые аспекты. Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2005. – 240 с.
46. Богатирьов І.Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов’язаних із позбавленням волі: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 312 с.
47. Болотский Б.С. и др. Фальшивые деньги (фальшивомонетничество) / Под ред. профессора В.Д. Ларичева. – М.: Экзамен, 2002. – 384 с.
48. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: НПКФ “Консум”, 1995. – 104 с.
49. Борисов В.І. Загальна характеристика Особливої частини нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.–Х.: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 99 – 104.
50. Бородин С.В., Полубинская С.В. Юридические проблемы советской психиатрии (взгляд американских и советских специалистов) // Советское государство и право. – 1990. – № 5. – С. 68–70.
51. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
52. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит, 1967. – 240 с.
53. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
54. Буряк М. Американское законодательство против торговли людьми. – Ел. ресурс: .
55. В штате Орегон разрешена эвтаназия // Сегодня. – 8 августа 1998. – № 151. – С. 7.
56. Вандышев А., Овчинский В.Стратегия профилактики // Советская юстиция. – 1991. – № 1. – С. 6–10.
57. Вартилецька І.А., Плугатир В.С. Кримінальне право України. Альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачевського. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
58. Васюков В.В. Виды соучасников в уголовном праве зарубежных стран // Уголовное право: стратегия развития в ХХI веке: материалы 4-й Международной научно-практической конференции. – М.: ТК ВЕЛБИ, Изд-во Проспект, 2007. – С. 547 – 550.
59. Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 464 с.
60. Верховний Суд України відвідав директор проекту з верховенства права USAID/UKRAIN (Агенції міжнародного розвитку США в Україні) Девід Вон. – Ел. ресурс: .
61. Виступ Президента України Віктора Ющенка на об’єднаному засіданні палат Конгресу США 6 квітня 2005 р. // Віктор Ющенко. 100 днів президентства: пряма мова / Упорядник О.Д. Яневський; Худож.-оформлювачі Б.П. Бублик, С.І. Правдюк. – Х.: Фоліо, 2005. – С. 157–164.
62. Виступ Президента України Віктора Ющенка у Джорджтаунському унівеситеті 5 квітня 2005 р. // Віктор Ющенко. 100 днів президентства: пряма мова / Упорядник О.Д. Яневський; Худож.-оформлювачі Б.П. Бублик, С.І. Правдюк. – Х.: Фоліо, 2005. – С. 151–156.
63. Відміна санкцій сприятиме торгівлі // Урядовий кур’єр. – 2 вересня 2005. – № 165. – С. 1.
64. Відомості про злочини, зареєстровані на території України з 1960 по 2005 рр. // Архів Департаменту інформаційних технологій МВС України.
65. Відомості про кількість зареєстрованих злочинів на території України за 2002–2005 роки (вх. № 13960 від 26.01.2006 р.) // Архів Апарату Верховної Ради України.
66. Вказівка Міністерства внутрішніх справ України “Про кваліфікацію викрадення чужого майна” від 5 липня 2005 р. № 13/7–107 // Архів Міністерства внутрішніх справ України.
67. Владимиров Л.Е. Учебник русского уголовного права. Общая часть. – Х.: Изд. Типографии