КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВОСУДДЯ ВІД НЕЗАКОННИХ ДІЯНЬ СУДДІ ЯК СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень …………………………………………………. 3
Вступ ..................................................................................................................... 4

Розділ 1. Кримінально-правова охорона правосуддя в Україні (загальна характеристика)………………………………………………………………..12

Розділ 2. Злочини проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями): історична та порівняльно-правова характеристика законодавства про кримінальну відповідальність ………………...………………………........ 32
2.1. Становлення та розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями)………………………………………………………………………...32
2.2. Відповідальність судді (суддів) за кримінальним законодавством деяких зарубіжних країн ………………………………..……………………………... 52

Розділ 3. Кримінально-правова характеристика відповідальності судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину за чинним Кримінальним кодексом України ..............................................................................................74
3.1. Поняття судді як спеціального суб’єкта злочину….................................. 74
3.2. Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) ……………..…………..……………………………....................... 107
3.3. Суб’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) ……………………………………………........................................141
3.4. Проблеми та практика застосування кримінальної відповідальності щодо судді (суддів), що вчиняють злочини проти правосуддя.............……......... 159

Висновки …………………………………..………………………………… 178
Список використаних джерел …………………….………………………..188
ВСТУП

Актуальність теми. Право на справедливе та незалежне правосуддя є одним з найцінніших надбань суспільства. Громадська довіра й повага до судової влади – це гарантія ефективної роботи судової системи. Члени суспільства розглядають поведінку суддів як невід’ємну складову довіри до судів, а відтак і держави загалом. Наявність такої довіри передбачає існування певних засобів, що забезпечують відповідальність суддів, які не виправдовують такої довіри і перетворюються на інструмент свавілля. Одним із таких засобів є кримінально-правова охорона правосуддя, при здійсненні якої потрібно дотримуватися принципу незалежності суддів з метою захисту їх від необґрунтованого кримінально-правового переслідування.
Вимоги належної роботи суддів по здійсненню правосуддя закріплені як на національному, так і на міжнародному рівнях. Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 14 (1)), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 6) гарантують право кожної особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним, компетентним та неупередженим судом у встановленому законом порядку. Зазначені положення міжнародно-правових документів відображені в Конституції і законах України та охороняються нормами Кримінального кодексу України.
Відповідно до Основного Закону правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні (ст. 127). Вчинення суддею (суддями) злочинів проти правосуддя становить підвищену суспільну небезпеку саме тим, що посягає на саму сутність правосуддя. Тому дослідження проблематики кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань «представників Феміди» в умовах побудови демократичної держави є вельми необхідним.
Питання кримінально-правової охорони правосуддя розглядалися у працях Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.С. Власова, П.А. Вороб’я, А.В. Галахової, Л.Д. Гаухмана, В.О. Глушкова, М.С. Голоднюка, О.О. Кваші, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Я.М. Кульберга, О.М. Литвака, Л.В. Лобанової, А.А. Музики, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Ш.С. Рашковської, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, З.А. Тростюк, І.М. Тяжкової, В.І. Тютюгіна, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, В.Д. Філімонова, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка та інших вчених. Водночас, незважаючи на велику кількість напрацювань вітчизняних та зарубіжних науковців з питань кримінально-правової охорони правосуддя, комплексного дослідження злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями), не було зроблено.
Прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України запровадив у правовий вжиток ряд нововведень, у тому числі таких, що стосуються кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань суддів. Використання понять та термінів інших галузей права при формулюванні диспозицій статей та існуючий процес судової реформи зумовлюють труднощі при кваліфікації цих злочинів, а відповідно й відсутність реальної практики застосування цих норм. За даними Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, соціально-економічні умови розвитку українського суспільства останнім часом зумовили зростання кількості таких злочинів. Так, якщо у 2006 році було порушено 4 кримінальні справи за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України), то у 2007 році – вже 16, що в чотири рази більше, ніж за попередній рік. Із 20 кримінальних справ цієї категорії, які впродовж 2006–2007 років перебували у провадженні слідчих органів прокуратури, до суду направлено лише 3, і при цьому жодну судом не розглянуто. Водночас у 11 кримінальних справах постанови про їх порушення скасовані судами з одночасною відмовою у порушенні кримінальної справи. За перші дев’ять місяців 2008 року органами прокуратури стосовно суддів порушено 34 кримінальні справи, із яких 19 справ – за ст. 375 КК України, 6 – за ст. 368 КК України, 8 – за статтями 364, 366 КК України, 1 – за ст. 367 КК України.
З огляду на все вищенаведене необхідність дослідження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь суддів є актуальною. Обраний напрям дисертаційного дослідження є важливим для покращення нормативного регулювання охорони правосуддя в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» № РК 0106U004753 (ІІ кв. 2006 р. – ІV кв. 2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення змісту ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) як спеціальним суб’єктом злочину, виявлення прогалин і недоліків в законодавстві України про кримінальну відповідальність у частині охорони правосуддя від злочинних посягань суддів та розробка пропозицій щодо їх усунення.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання:
– визначити сутність правосуддя як правового явища й об’єкта кримінально-правової охорони за чинним Кримінальним кодексом України;
– дослідити процес становлення законодавства, яке регламентує кримінально-правову охорону правосуддя в Україні, та виокремити соціально-економічні та духовно-ідеологічні фактори, що сприяли або перешкоджали його розвитку;
– здійснити порівняльно-правовий аналіз норм, що передбачають охорону правосуддя від незаконних посягань суддів за чинним національним та зарубіжним законодавством про кримінальну відповідальність;
– визначити поняття судді як спеціального суб’єкта злочинів проти правосуддя та ступінь суспільної небезпечності вчинюваних ним злочинів;
– здійснити кримінально-правовий аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) як спеціальним суб’єктом злочину;
– на підставі проведеного дослідження підготувати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України, визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин законодавства у цій сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину.
Предметом дослідження є норми Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність судді (суддів) за вчинення злочинів проти правосуддя (статті 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України); норми кримінального законодавства зарубіжних держав, ряд міжнародних та вітчизняних правових актів, положення яких забезпечують охорону правосуддя.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дисертаційного дослідження з урахуванням специфіки предмета й об’єкта дослідження були використані такі методи, як:
– історичний – для аналізу процесів становлення та розвитку законодавства у сфері кримінально-правової охорони правосуддя в Україні;
– порівняльно-правовий – для формально-правового аналізу співвідношення законодавчої регламентації кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань судді (суддів) нормами кримінальних кодексів Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Грузія, Королівства Данія, Королівства Іспанія, Киргизької Республіки, КНР, Латвійської Республіки, Королівства Нідерланди, ФРН, Королівства Норвегія, РФ, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Французької Республіки, Японії;
– догматичний (формально-юридичний). Цей метод заснований на застосуванні правил формальної логіки при аналізі юридичної конструкції складів злочинів, передбачених статтями 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України, а також норм законів України «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про статус суддів», «Про третейські суди» та інших норм національного законодавства та міжнародно-правових актів, що регламентують охорону правосуддя;
– системного аналізу – для характеристики елементів і ознак складів злочину, передбачених статтями 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України;
– статистичного аналізу – для встановлення та аналізу даних про злочини, що вчинялися суддею як спеціальним суб’єктом злочину, за 2003–2008 роки.
У дисертаційному дослідженні було вивчено та проаналізовано практику Апеляційного суду м. Києва за 2003–2008 роки, вибірково – практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України, узагальнені дані практики діяльності органів прокуратури України та дані Державної судової адміністрації України за 2003–2008 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину. До положень, що мають наукову новизну, належать такі:
уперше:
– сформульовано визначення поняття «суддя як спеціальний суб’єкт злочину» – це фізична осудна особа, наділена відповідно до Конституції України повноваженням здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки в Конституційному Суді України та на професійній основі в судах загальної юрисдикції, яка, користуючись службовим становищем, вчинила злочин, передбачений КК України;
– аргументується доцільність встановлення кримінальної відповідальності третейського судді (суддів) за прийняття завідомо незаконного рішення, якщо ним спричинено тяжкі наслідки. Обґрунтовується суспільна небезпечність такого діяння третейського судді (суддів) та неможливість кваліфікації за ст. 375 КК України чи іншим злочином проти правосуддя, чи злочином у сфері службової діяльності;
– зроблено висновок, що відповідальність за частиною другою ст. 375 КК України повинна наставати за постановлення завідомо неправосудного акта, якщо він спричинив тяжкі наслідки або був вчинений з корисливих мотивів чи з інших особистих інтересів, незалежно від того, чи вирішується таким актом справа по суті чи ні. Така властивість завідомо неправосудного акта, як вирішення справи по суті повинна застосовуватися при кваліфікації лише за частиною першою ст. 375 КК України;
удосконалено:
– концепцію, що родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, є охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя. У зв’язку з цим обґрунтовується необхідність перейменування розділу ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України на «Злочини проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню»;
набули подальшого розвитку:
– обґрунтування необхідності законодавчої регламентації кваліфікованого складу злочину у ст. 375 КК України, який полягає у постановленні суддею (суддями) чи народними засідателями неправосудного рішення, пов’язаного із засудженням завідомо невинної особи за злочин невеликої або середньої тяжкості та особливо кваліфікованого складу злочину, який полягає у постановленні суддею (суддями) чи народними засідателями неправосудного рішення, пов’язаного із засудженням завідомо невинної особи за тяжкий або особливо тяжкий злочин, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах;
– положення щодо встановлення відповідальності судді через помилку. Доведено необхідність доповнення КК України нормою, яка передбачала б відповідальність судді (суддів) за постановлення через недбалість неправосудного рішення, яким вирішується справа по суті, якщо ним спричинено тяжкі наслідки;
– аргументація щодо вдосконалення ст. 371 КК України шляхом виключення із частини другої цієї статті вказівки на діяння, що полягає у завідомо незаконному арешті, оскільки завідомо незаконний арешт (взяття під варту) може бути здійснений лише суддею шляхом постановлення завідомо неправосудного рішення, а такі незаконні дії судді повністю охоплюються диспозицією ст. 375 КК України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Також визначено необхідність внесення відповідних змін у назву ст. 371 КК України;
– висновок, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є не лише суддя (судді), а й народні засідателі, зокрема, тому, що відповідно до законодавства народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами суддів. Також обґрунтовується, що предметом цього злочину може бути висновок, який дає Конституційний Суд України. З огляду на це пропонується внести відповідні зміни до назви та диспозиції ст. 375 КК України.
– положення, що злочинному діянню, яке полягає в одержанні хабара суддею чи народним засідателем, притаманний підвищений ступінь суспільної небезпечності порівняно із злочинами у сфері службової діяльності. З огляду на це та зважаючи на зарубіжний досвід, пропонується передбачити відповідальність за такий злочин окремою статтею, а саме «Одержання хабара суддею чи народним засідателем» із обов’язковою диференціацією покарання залежно від діяння, яке вчиняється за хабар.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні законодавства України, спрямованого на кримінально-правову охорону правосуддя; у практичній діяльності суддів, органів прокуратури та внутрішніх справ як рекомендації щодо кваліфікації злочинів проти правосуддя; у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем кримінально-правової охорони правосуддя; у навчальному процесі при викладанні курсу «Кримінальне право України»; при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів законодавства про кримінальну відповідальність, підручників, навчальних і методичних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на чотирьох науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.); ХІІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні (м. Львів, 8–9 лютого 2007 р.); міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми держави та системи права України в умовах світової глобалізації» (м. Київ, 15 березня 2007 р.); міжнародній науковій конференції «Треті юридичні читання» (м. Київ, 25–26 квітня 2007 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох статтях у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь суддів дає підстави зробити ряд теоретичних висновків та внести деякі практичні рекомендації щодо вдосконалення норм чинного законодавства про кримінальну відповідальність.
1. На основі проведеного дослідження було виявлено, що становлення і розвиток в Україні норм законодавства про кримінальну відповідальність, які передбачали відповідальність суддів за злочини проти правосуддя, було складним і суперечливим. Це можна пояснити цілим рядом обставин: нестабільністю суспільних відносин, перебуванням українських земель під впливом різних держав, нерівномірним розвитком національної системи законодавства, швидкими змінами соціального життя. Тобто формування кримінально-правової охорони правосуддя є наслідком природно-історичного розвитку суспільства. У зв’язку з цим виділено такі етапи становлення та розвитку в Україні кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді:
Перший етап (ХVІ – початок ХІХ ст.) – зародження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді (суддів).
Дослідження правових джерел цього періоду свідчить, що посилюється кримінально-правова охорона правосуддя. Вперше встановлюється кримінальна відповідальність суддів за злочини проти правосуддя. У гетьманських інструкціях і ордерах набули розвитку норми Литовських статутів, що містили вказівки на здійснення справедливого правосуддя без хабарництва і за законом. Правові пам’ятки гетьманської доби ХVІІ–ХVІІІ ст. уперше встановлюють відповідальність суддів за неправосуддя. Це свідчить про розвиток правової культури, зміну ідеології в суспільстві та посилення кримінально-правової охорони правосуддя.
Другий етап (початок ХІХ – початок ХХ ст.) – становлення кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді (суддів).
Аналіз правових норм цього часу свідчить, що в них здійснюється детальна регламентація відповідальності суддів за злочини проти правосуддя. Прикладом є Уложення про покарання кримінальне і виправне 1866 року, яке у п’яти статтях встановлювало відповідальність суддів за неправосуддя (у чинному КК України – одна стаття). Потрібно зазначити, що дані норми були розроблені законодавцем того часу досить детально і деякі з них актуальні і дотепер, зокрема, норми, що передбачали відповідальність суддів за необережні злочини.
Третій етап (початок ХХ – до цього часу) – сучасний етап кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді (суддів).
Встановлено, що нарівні з суддями за злочини проти правосуддя передбачається кримінальна відповідальність народних засідателів і присяжних. Уперше злочини проти правосуддя у КК УРСР 1960 року були об’єднані в межах однієї глави VІІІ. Проте відповідальність суддів встановлюється лише за умисне неправосуддя.
2. Дослідження норм кримінальних кодексів сімнадцяти зарубіжних країн у сфері кримінально-правової охорони правосуддя дало нам змогу виявити, що: у більшості досліджуваних кодексів зарубіжних країн відповідальність за злочини проти правосуддя передбачена в об’єднаних у межах одного розділу (наприклад, КК Іспанії, КК КНР, КК Латвійської Республіки та ін.). Крім того, вивчення норм, які передбачають відповідальність суддів за вчинення злочинів проти правосуддя, дало змогу виявити переваги та недоліки кримінального права України, визначити напрями його подальшого вдосконалення, зокрема:
– варто розглянути питання про обґрунтованість встановлення кримінальної відповідальності суддів, використовуючи приклад КК Іспанії, яким передбачена відповідальність за винесення явно незаконного вироку або рішення з грубої необережності чи через невибачальне незнання. Відповідальність суддів за постановлення неправосудного рішення через грубу необережність як кваліфікуюча обставина передбачена КК Франції та КК Данії. На нашу думку, потрібно трансформувати такий досвід для вдосконалення вітчизняного Кримінального кодексу України, тобто відповідальність за постановлення неправосудного рішення через недбалість;
– зважаючи на практику КК ФРН, КК КНР, КК Франції, КК Норвегії, КК Голландії, практику Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року, пропозиції, що містяться в Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27 січня 1999 року, вважаємо, що доречним є питання встановлення кримінальної відповідальності суддів за хабарництво окремою статтею у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, оскільки хабарництво суддів порівняно із хабарництвом у сфері службової діяльності має специфіку, підвищений ступінь суспільної небезпечності. Досвід зарубіжних країн свідчить, що повинна бути диференційована відповідальність залежно від характеру діяння, яке суддя вчиняє за хабар;
– кримінальне законодавство деяких зарубіжних країн, зокрема КК Норвегії, КК ФРН, передбачає відповідальність третейського судді, який при розгляді справи чи винесенні рішення по справі обходить закон на користь або шкоду однієї із сторін, або якщо скоює такі дії таємно від іншої сторони за хабар. Така практика варта уваги, тому законодавець України має ретельно дослідити питання кримінальної відповідальності третейських суддів і скористатися таким досвідом для подальшого вдосконалення Українського законодавства про кримінальну відповідальність;
– більшість досліджуваних КК зарубіжних країн диференціюють відповідальність суддів на підставі різних критеріїв, а саме у КК Норвегії відповідальність посилюється, якщо неправосудним рішенням була застосована смертна кара або позбавлення волі більше 5 років; КК Франції, КК КНР, КК Іспанії відповідальність суддів диференціюється залежно від судового провадження (кримінального, цивільного, адміністративного), у якому було постановлено неправосудне рішення; КК Голландії – якщо неправосудним рішенням засуджується завідомо невинна особа; як кваліфікуюча обставина у КК Латвійської Республіки виступає постановлення незаконного рішення, яким засуджується невинна особа за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; КК Грузії, КК Азербайджанської Республіки, КК Киргизької Республіки, КК РФ посилюють кримінальну відповідальність, якщо незаконним вироком було призначене покарання у виді позбавлення волі. Такі тенденції повинні бути сприйняті і відображені у КК України.
3. Проаналізувавши різні доктрини щодо визначення об’єкта злочину, автор обґрунтовує прийнятність позиції вчених, які об’єкт злочину визначають як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів.
4. На підставі аналізу юридичної літератури та норм, що містяться у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, встановлено, що об’єктом кримінально-правової охорони цього розділу є не лише порядок здійснення правосуддя, а й порядок діяльності органів та осіб, що сприяють здійсненню правосуддя. Пропонується родовий об’єкт злочинів, відповідальність за які передбачена у розділі «Злочини проти правосуддя», визначати як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя.
5. На основі проведеного дослідження робиться висновок, що буде логічним розділ ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України назвати «Злочини проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню». Обґрунтовується, що таке формулювання назви вказаного розділу дасть змогу уникнути суперечностей щодо двозначного розуміння поняття «правосуддя».
6. Дисертантом додатково обґрунтовується, що злочинам проти правосуддя, які можуть вчинюватися суддею (суддями) як спеціальним суб’єктом злочину, властиві такі ознаки:
– спеціальним суб’єктом таких діянь є суддя (судді), який володіє спеціальним правовим статусом;
– дані злочини вчиняються лише при здійсненні правосуддя;
– при вчиненні цих злочинів важливе місце займає зловживання владою, що і робить їх подібними до злочинів у сфері службової діяльності;
– особливий порядок притягнення до відповідальності за вчинення цієї категорії злочинів;
– високий ступінь та особливий характер їх суспільної небезпечності.
7. На основі аналізу ознак суб’єкта злочину, спеціального суб’єкта злочину, особливого правового статусу судді одержано висновок про те, що суддя як спеціальний суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, наділена відповідно до Конституції України повноваженням здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки в Конституційному Суді України та на професійній основі в судах загальної юрисдикції, яка, користуючись службовим становище, вчинила злочин, передбачений КК України.
При цьому слід мати на увазі, що наявність у судді правового імунітету ні в якому разі не декриміналізує його злочинне діяння. Вчинений злочин продовжує залишатися таким, а кримінально-правовий імунітет суддів полягає в наявності особливостей їх кримінального переслідування.
8. Виходячи з аналізу ознак складів злочинів, передбачених статтями 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України, дійшли таких висновків:
– регламентація відповідальності у частиною другою ст. 371 КК України за завідомо незаконний арешт є нелогічною, оскільки таке злочинне діяння повністю охоплюється диспозицією ст. 375 КК України. Частину другу ст. 371 потрібно відредагувати, виключивши склад злочину, що передбачає відповідальність за завідомо незаконний арешт, і викласти так: «Завідомо незаконне тримання під вартою». Також у зв’язку з цим потрібно внести зміни до назви цієї статті, виключивши вказівку на завідомо незаконний арешт, і викласти її так: «Завідомо незаконні затримання, привід або тримання під вартою»;
– кримінальна відповідальність судді (суддів) за ст. 374 КК України може наставати лише за незаконне недопущення чи за незаконне ненадання своєчасно захисника. Тому, вважаємо, буде коректним у диспозиції частини першої ст. 374 КК України вказати на «незаконні» дії щодо недопущення захисника. Тенденція вказівки на незаконність кримінально-караних діянь простежуються в ряді статей КК України. З огляду на це пропонується диспозицію частини першої ст. 374 КК України викласти так: «Незаконне недопущення …»;
– якщо постановою судді чи ухвалою суду допуск захисника до участі в справі був здійснений не на тій стадії, із моменту початку якої він має право здійснювати захист, то така постанова чи ухвала буде незаконною (неправосудною). У зв’язку з цим у разі встановлення прямого умислу та інших ознак, передбачених частиною другою ст. 374 КК, дії судді, на нашу думку, можуть утворювати сукупність злочинів і кваліфікуватися за частиною другою ст. 375 та частиною першою ст. 374 КК України;
– кримінальну відповідальність за постановлення неправосудного рішення повинні нести судді судів загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України, народні засідателі. У зв’язку з цим, а також з метою усунення неоднозначного тлумачення диспозиції ст. 375 КК України потрібно передбачити у цій статті серед суб’єктів злочину народних засідателів та вказати на висновок, який дає Конституційний Суд України. Такі зміни даної статті дали б змогу зняти дискусії про кримінальну відповідальність народних засідателів та суддів Конституційного Суду України за цією нормою;
– така особливість завідомо неправосудного акта, як вирішення справи по суті, повинна застосовуватися лише щодо частини першої ст. 375 КК України, а саме за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Для притягнення до відповідальності за частиною другою ст. 375 КК України, на нашу думку, не має значення, постановлений суддею (суддями) завідомо неправосудний акт вирішує справу по суті чи ні. Відповідальність повинна наставати за постановлення будь-якого завідомо неправосудного акта, якщо він спричинив тяжкі наслідки або був учинений з корисливих мотивів чи з інших особистих інтересів;
– судове рішення може бути визнане неправосудним лише в судовому порядку і лише із підстав, визначених процесуальним законодавством;
– встановлення мотивів постановлення завідомо неправосудного рішення може свідчити про прямий умисел судді і в свою чергу сприятиме відмежуванню його від судової недбалості. Тому встановлення мотивів тут є дуже важливим;
– у разі встановлення прямого умислу судді на злочин, який полягає у неприйнятті, несвоєчасному прийнятті або у прийнятті необґрунтованого рішення про вжиття заходів безпеки щодо осіб, узятих під захист, і, як наслідок, постановлення неправосудної постанови, таке діяння судді, на нашу думку, утворює сукупність злочинів і його потрібно кваліфікувати за частиною другою ст. 375 та ст. 380 КК України.
9. На основі аналізу санкцій норм кримінальних кодексів зарубіжних країн та санкцій норм національного законодавства дисертант дійшов висновку про доречність встановлення у санкціях статей 375, 380, 381, частини другої ст. 387 та частини другої ст. 397 додаткового обов’язкового покарання, що передбачає позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
10. Дослідивши питання кримінальної відповідальності судді (суддів) через судову помилку, дійшли таких висновків:
– під судовою помилкою слід розуміти неправильне усвідомлення суддею змісту правової норми чи хибне розуміння фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального законодавства або невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, в результаті чого ухвалюється судове рішення, неправосудність якого зафіксована в ухвалених пізніше рішеннях суду;
– потрібно розрізняти «винну» судову помилку та судову помилку без вини. При постановленні судового рішення через помилку без вини суддя кримінальної відповідальності не несе, тому що він не тільки не усвідомлював неправосудності такого рішення, а й не міг цього усвідомити, тобто у його діянні відсутня вина, а отже, і склад злочину. Постановлення судового рішення через «винну» помилку, коли суддя не усвідомлював його неправосудності, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків, але міг би за належної сумлінності, уважності, свідомості, волі його передбачити, суддя повинен нести відповідальність, оскільки, як зазначено у міжнародних документах, «судді не мають монополії на помилки при здійсненні правосуддя».
11. При дослідженні ознак складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, ми дійшли висновку, що доцільно викласти цю норму в такій редакції:
«Стаття 375. Постановлення суддею (суддями) або народними засідателями завідомо неправосудного вироку, рішення, висновку, ухвали або постанови
1. Постановлення суддею (суддями), народними засідателями завідомо неправосудного вироку, рішення, висновку, ухвали або постанови, –
карається…
2. Ті самі дії, пов’язані із засудженням завідомо невинної особи за злочин невеликої або середньої тяжкості, –
караються …
3. Ті самі дії, пов’язані із засудженням завідомо невинної особи за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, –
караються…».
12. Дослідивши особливості правового статусу третейських суддів та беручи до уваги зарубіжний досвід, вважаємо доречним передбачити кримінальну відповідальність третейських суддів у розділі «Злочини проти правосуддя» КК України. Зміст статті викласти так:
«Стаття 3753. Прийняття третейським суддею (суддями) завідомо незаконного рішення
Прийняття третейським суддею (суддями) завідомо незаконного рішення, що спричинило тяжкі наслідки –
карається…».
13. Доведено, що злочинному діянню, яке полягає в одержанні хабара суддею чи народним засідателем, притаманні особливості характеру його вчинення та підвищений ступінь суспільної небезпечності порівняно із злочинами у сфері службової діяльності. З огляду на це та зважаючи на зарубіжний досвід, пропонується передбачити відповідальність за такий злочин окремою статтею із обов’язковою диференціацією покарання залежно від діяння, яке вчиняється за хабар. Зміст статті викласти в такій редакції:
«Стаття 3752. Одержання хабара суддею чи народним засідателем
1. Одержання суддею чи народним засідателем в будь-якому вигляді хабара за постановлення вироку, рішення, висновку, ухвали чи постанови, –
карається …
2. Ті самі дії, вчинені з метою засудженням завідомо невинної особи за злочин невеликої або середньої тяжкості, –
карається …
3. Ті самі дії, вчинені з метою засудження завідомо невинної особи за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –
карається…».
14. З проведеного дослідження дисертант доходить висновку про необхідність доповнити КК України нормою, яка передбачала б відповідальність судді (суддів) за злочинні діяння, вчинені через недбалість, і конструювати її так:
«Стаття 3751. Постановлення суддею (суддями) через недбалість неправосудного рішення
Постановлення суддею (суддями) через недбалість неправосудного рішення, яким вирішується справа по суті, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –
карається …».
15. Дослідивши питання суддівського імунітету, ми дійшли висновку, що частину третю ст. 147 КПК України потрібно викласти у такій редакції:
«Стаття 147. Відсторонення обвинуваченого від посади
…
Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України, а осіб, обраних Верховною Радою України, вирішується Верховною Радою України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України». Далі – за текстом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона особистих благ, основних прав і свобод людини і громадянина новим Кримінальним кодексом України / П.П. Андрушко // Ерліхівський збірник. – 2002. – Вип. № 3. – С. 28–36.
2. Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: Монографія / Андрушко П.П. – К.: КНТ, 2007. – 326 с.
3. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права / М. Ансель // Очерки сравнительного права; отв. ред. В.А.Туманов. – М.: Прогресс, 1981. – С. 38–41.
4. Антологія української юридичної думки: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.; упорядник І.Б. Усенко. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 3: «Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба». – 584 с.
5. Архів Апеляційного суду Запорізької області. – Справа № 1-39/2006 р.
6. Архів Апеляційного суду м. Севастополя. – Справа №1-4/ 2007 р.
7. Архів Апеляційного суду Черкаської області. – Справа за 2007 р.
8. Архів Верховного Суду України. – Справа № 5-892 к-07.
9. Архів Івано-Франківського міського суду. – Справа за 2006 р.
10. Архів Корольовського районного суду м. Житомира. – Справа за 2006 р.
11. Архів Новозаводського районного суду м. Чернігова. – Справа №1-16/2006 р.
12. Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия: Учебное пособие / Бажанов М.И. – Х.: Юрид. ин-т, 1986. – 42 с.
13. Бардзкаго А. Объ ответственности должностныхъ лицъ судебнаго ведомства за преступления и проступки по службе / Бардзкаго А. − Тула: Типография Соколова Н.И., 1884. − 45 с.
14. Беляев И.Д. Лекция по истории русского законодательства / Беляев И.Д. – М., 1901. – 532 с.
15. Біблія: Книга Святого Писання Старого та Нового Завіту. – М.: Вид-во Московської патріархії, 1992. – 1408 с.
16. Борзенков Г.Н. Курс уголовного права: Общая часть / Борзенков Г.Н.; под. ред. Борзенкова Г.Н., Комиссарова В.С. – М.: ИКД Зерцало-М, 2002 – 458 с.
17. Бородин С.В. Преступления против жизни / Бородин С.В. – М.: Юрист, 1999. – 100 с.
18. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в уголовном праве / Брайнин Я.М. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
19. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Брайнін Я.М. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1963. – 190 с.
20. Бринцев В.Д. Судебная власть (правосудие): пути реформирования в Украине / Бринцев В.Д. – Х.: Ксилон, 1998. – 39 с.
21. Василюк С. Судова помилка: дискусійні питання / С. Василюк // Українське право. – 2007. – №1(20). – С. 207– 216.
22. Власов И.С. Ответственность за преступления против правосудия / И.С. Власов, И.М. Тяжкова. – М.: Юрид. лит., 1968. – 136 с.
23. Власов И.С. Об объекте преступлений против правосудия / И.С. Власов // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1964. – Вып. 1/18. – С. 95– 106.
24. Вопленко Н.Н. Ошибки в правоприменении: понятие и виды / Н.Н. Вопленко // Советское государство и право. – 1981. – №4. – С. 42– 45.
25. Воронович Б.А. Объективное и субъективное в социальных процессах / Б.А. Воронович // Философ. науки. – 1985. – №4. – С. 42– 43.
26. Висновок експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів: «Відповідальність суддів» (Туніс, 24–25 жовтня 1980 року) / Міжнародні стандарти незалежності суддів. – К.: Поліграф-Експрес, 2008. – 184 с.
27. Висновок № 3 (2002) Консультативної Ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість (Страсбург, 19 листопада 2002 р.) / Міжнародні стандарти незалежності суддів. – К.: Поліграф-Експрес, 2008. – 184 с.
28. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / Гавриш С.Б.; Верховна Рада України. Інститут законодавства. – К.: АТ «Книга», 2002. – 634 с.
29. Гегель Г.В.Ф. Философия права / пер. с нем.: ред. и сост. Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
30. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / Глистин В.К. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. – 128 с.
31. Глистин В.К. Курс советского уголовного права: Часть Особенная: В 5-ти томах / [Беляев Н. А., Лейкина Н. С., Глистин В.К. и др.]; отв. ред. М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1987. – Т. 4. – 558 с.
32. Голова Верховного Суду України: в Україні з’явився ще страшніший вид рейдерства // Економічна правда. – 2007. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/478e6d54f3450/
33. Гродзинский М.М. Преступления против личности / Гродзинский М.М. – М., 1924. – 368 с.
34. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве / Дагель П.С. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1968. – 112 с.
35. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. / Даль В.И. – М.: Прогресс, Изд. фирма «Универс», – Т. 2. – 1744 с.
36. Денисов С.А. Актуальные вопросы уголовной ответственности за преступления против правосудия: дисс. ... доктора юрид. наук¬: 12.00.08. / Денисов Сергей Анатольевич. – СПб., 2002. – 310 с.
37. Державне статистичне спостереження: Статистичний звіт про виконання Закону України «Про боротьбу з корупцією» за 2004 р.; Державне статистичне спостереження: Статистичний звіт про виконання Закону України «Про боротьбу з корупцією» за 2005 р.; Державне статистичне спостереження: Статистичний звіт про виконання Закону України «Про боротьбу з корупцією» за 2006 р.
38. Дідик С.Є. Деякі питання кримінальної відповідальності присяжних в Україні: зб. наук. праць учасників Міжвузівської науково-практичної конференції молодих вчених [«Актуальні проблеми держави та системи права України в умовах світової глобалізації»] (Київ, 15 бер. 2007 р.) / ред. кол.: В.І. Курило, В.О. Шамрай та ін. – К.: Вид. центр НАУ, 2007. – С. 177– 179. – 320 с.
39. Дмитриева Е. Исторические формы коррупции / Е. Дмитриева // Межрегиональное общественное движение против коррупции. – 2007. – Режим доступа: http://www.antikor.ru/news/news2240.html
40. Энгельс Ф. Развитие государства, семьи и частной собственности / Маркс К., Энгельс Ф.; Соч. – М.: Ин-т МЛ при ЦК КПСС, 1986. – Т. 21. – 748. с.
41. Емеева Н.Р. Уголовная ответственность за преступления против правосудия, совершаемые судьями и должностными лицами правоохранительных органов: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Емеева Нелли Рашидовна. – Казань, 2005. – 210 с.
42. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: в 2 т. / Председатель ред. кол. доктор юрид. наук, проф. В.А. Туманов. – М.: НОРМА, 2001. – Т. 1. – 562 с.
43. Євсєєв Є. Хто зупинить третейських рейдерів / Є. Євсєєв // Главред. – 2008. – Режим доступу: http://ua.glavred.info/archive/2008/01/16/155406-7.html
44. Жилин Г.А. Целевые установки гражданского судопроизводства и проблема судебной ошибки / Г.А. Жилин // Государство и право. – 2000. – №3. – С. 51– 58.
45. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. акад. АПрН України, доктора юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
46. Зайцев И.С. Устранение судебной ошибки в гражданском процессе / Зайцев И.С. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1985. – 186 с.
47. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 р. №3781-ХІІ, остання редакція від 14.01.2006 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3781-12
48. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 р. №3782-ХІІ, остання редакція від 28.01.2005 р.. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3782-12
49. Закон України «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.1993 р. №3352-ХІІ, остання редакція від 22.05.2008 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3352-12
50. Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. №2862-ХІІ остання редакція від 22.05.2008 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2862-12
51. Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. №3018-ІІІ, остання редакція від 22.05.2008 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3018-14
52. Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р. №22/98 – ВР, остання редакція від 17.04.2008 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=22%2F98-%E2%F0
53. Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 18.03.2004 р. №1625-ІV, остання редакція від 15.04.2006 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1625-15
54. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16.01.1996 р. №422/96-ВР, остання редакція від 26.06.2008 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=422%2F96-%E2%F0
55. Закон України «Про третейські суди» від 11.05.04 р. №1701-ІV, остання редакція від 10.01.08 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1701-15
56. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.09.1999 р. №606-ХІV, остання редакція від 14.03.2007 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=606-14
57. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р. №4002-ХІІ, остання редакція від 29.09.2005 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=4002-12
58. Рысс Е. Наказание без преступления / Е. Рысс // Известия: 30 января 1960. – С. 2.
59. История государства и права СССР / Под ред. К.А. Сафроненко. – М.: Госюриздат, 1967. – 444 с.
60. История государства и права СССР: [сб. документов / сост. А.Ф. Гончаров, Ю.П. Титов]. – М.: Госюриздат, 1968. – Часть 1. – 604 с.
61. Історія українського права: Навч. посіб. / За ред. проф. О.О. Шевченка. – К.: Олан, 2001. – 214 с.
62. Кабашный И.Н. Преступления против правосудия, совершаемые должностными лицами органов, осуществляющих уголовное преследование: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Кабашный Игорь Николаевич. – Саратов, 2005. – 232 с.
63. Карташов А.Ю. Уголовная ответственность за вынесение заведомо неправосудных приговора, решения или иного судебного акта: автореф. дисс. на соискание науч. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исправительное право / А.Ю. Карташов. – Ставрополь, 2004. – 22 с.
64. Кант И. Сочинения: в шести томах / Кант И. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. Ч. 2. – 478 с.
65. Как уволить человека в мантии // Сегодня: 2 октября 2006. – С. 29.
66. Кваша О.О. Поняття злочинів проти правосуддя / О.О. Кваша // Правова держава. – 2005. – Вип. 16. – С. 376–382.
67. Кваша О.О. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови / О.О. Кваша // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 17. – С. 200–208.
68. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права / Кистяковский А.Ф. – СПб, 1882. – 353 с.
69. Клеандров М.И. Статус судьи / Клеандров М.И. – Новосибирск: Наука,Сибирская изд. фирма РАН, – 2000. – 444 с.
70. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.И. Бойко. – Ростов-на-Дону, 1996. – 760 с.
71. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. – 3-е изд. – М.: Изд. группа Норма-Инфра-М, 1999. – 876 с.
72. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Особенная часть / Под общей ред. Генерального прокурора Российской Федерации, проф. Ю.И. Скуратова и Председателя Верховного Суда Российской Федерации В.М. Лебедева. – М.: Изд. Норма-Инфра-М, 2002. – 960 с.
73. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. із змінами, внесеними від 13.05.2004 р. Протоколом №1. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004
74. Конвенція про корупцію у контексті кримінального права від 27 січня 1999 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – С. 353–363.
75. Костенко О.М., Нагребельний В.П. Правосуддя – основа правової і демократичної держави / О.М. Костенко, В.П. Нагребельний // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 1. – 220 с.
76. Костенко О.М. Роль доктрини в кримінальному праві: матеріали міжвузівської наукової студентської конференції [«Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку»], (Косів, 30 січня – 2 лютого 2000 р.). – Косів, 2000. – Вип. 1. – С. 26–28.
77. Костенко О., Ландіна-Виговська А. Поняття об’єкта злочину: дискусію варто продовжити / О. Костенко, А. Ландіна-Виговська // Право України. – 2008. – № 4. – С. 101–105.
78. Костенко О.М. Культура і закон – у протидії злу: Монографія / Костенко О.М. – К.: Атіка, 2008. – 352 с.
79. Костенко О.М. Криза правосуддя: що робити? / О.М. Костенко // Віче. – 2004. – №8(149). – С. 21–23.
80. Костенко О.М. Необережність при застосуванні закону / О.М. Костенко // Юридичний журнал. – 2006. – №5. – С. 75–76.
81. Костенко О.М. Зловживання кримінальним законом: поняття і шляхи протидії / О.М. Костенко // Право України. – 2005. – №8. – С. 72–75.
82. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і фак. / [Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Бенківський В.В., Кобзаренко П.В., Лихова С.Я.]; ред. П.С. Матишевський. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 506 с.
83. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.]; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ–Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
84. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / [Баулін Ю.В., Борисов В.І., Кривоченко Л.М та ін.]; за ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.
85. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / [Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.]; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – Вид. 2-ге, переробл. та допов. – К.: Атіка, 2008. – 712 с.
86. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.]; за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. та доп. – Х.: ТОВ «Одісей», 2004. – 1152 с.
87. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В.Н. Бурлакова, академика В.П. Сальникова, академика С.В. Степашина. – СПб.: СПб ун-т МВД Росии, 1999. – 608.с.
88. Кряжков В.А. Конституционное правосудие в субъектах Российской Федерации (правовые основы и практика) / Кряжков В.А. – М.: Формула права, 1999. – 768 с.
89. Кудрявцев В.В. Кримінально-правова охорона осіб, що є носіями судової влади, за кримінальним законодавством України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Кудрявцев Віктор Вікторович. – Одеса, 2006. – 205 с.
90. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / Кудрявцев В.Н. – М.: Госполитиздат, 1960. – 244 с.
91. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений / Кудрявцев В.Н. – М.: Юрид. лит., 1972. – 352 с.
92. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность / Кузнецов А.В. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.
93. Кулешов И.В. Правосудие в Российской Федерации как объект уголовно-правовой охраны / И.В. Кулешов // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства. – М., 1994. – С.87–88.
94. Кульберг Я.М. Преступления против правосудия / Кульберг Я.М. − М.: Госюриздат, 1962. – 62 с.
95. Курс уголовного права: в 5 т.: Учебник для вузов / Под. ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – Т. 1: «Учение о преступлении». – 624 с.
96. Курс советского уголовного права: Часть Особенная / [Н.А. Беляев, П.З. Анашкин, В.С. Прохоров и др.]; отв. ред. Н.А. Беляев, М.Р. Шаргородский. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. – Т. 4. – 836 с.
97. Курс советского уголовного права / [В.К. Глистин, Н.П. Грабовская, В.С. Прохоров и др.]; отв. ред. Н. А. Беляев. – Л. : Изд-во ЛГУ, – 1981. – Т. 5. – С. 118. – 654 с.
98. Ландіна А.В. Завідомо неправдиве показання та відмова свідка від давання показань або від виконання перекладачем, експертом покладених на них обов’язків як злочини проти правосуддя / А.В. Ландіна // Правова держава. – Вип. 18. – 386–393 с.
99. Ландіна А.В. Кримінально-правова охорона моральності в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ландіна Анна Валентинівна. – К., 2005. – 227 с.
100. Лановенко І.П. Помилка у праві / І.П. Лановенко // Юридична енциклопедія. – К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 2002. – Т. 4. – С. 654.
101. Лебедев В.М. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития / Лебедев В.М. – СПб.: Лань, 2001. – 384 с.
102. Ленин В.И. Конспект книги Гегеля «Наука логики»: Полн. собр. Соч. / Ленин В.И. – М.: Политиздат, 1973. – Т. 29. – 756 с.
103. Лист Генеральної прокуратури України від 03.11.2008 року № 06/2-379 вих – 08.
104. Лист Державної судової адміністрації України від 24.10.2008 № 14-7100/08.
105. Лихова С.Я. Конституційно-правовий інститут основних прав і свобод людини як об’єкт кримінально-правової охорони / С.Я. Лихова // Юридичний вісник України. – 2000. – № 25. – С. 21.
106. Лихова С.Я. Злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина за Кримінальним кодексом України (теоретично-правове дослідження): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: 12.00.08 / Лихова С.Я. – К., 2006. – 39 с.
107. Лобанова Л.В. Преступления против правосудия: проблемы классификации посягательств, регламентации и дифференциации ответственности: дисс. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / Лобанова Любовь Валентиновна. – Казань, 2000. – 308 с.
108. Лобанова Л.В. Преступления против правосудия: теоретические проблемы классификации и законодательной регламентации / Лобанова Л.В. – Волгоград: Изд-во Волгоградского государственного ун-та, 1999. – 268 с.
109. Малков В.П. Уголовное право России: Учебник для вузов в 2-х томах: Особенная часть / Малков В.П. и др. – М.: Норма, 2000. – Т. 2. – 726 с.
110. Маляренко В.Т. Правосуддя / В.Т. Маляренко // Юридична енциклопедія. – К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 2003. – Т. 5. – 734 с.
111. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів: Монографія / Марітчак Т.М. – К.: Атіка, 2004. – 188 с.
112. Методичні рекомендації щодо особливостей початкового етапу провадження у кримінальних справах за фактами постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудних вироків, рішень, ухвал або постанов (ст. 375 КК України. – К., 2008. – 42 с.
113. Міжнародні стандарти незалежності суддів: Зб. док. – К.: Поліграф-Експерт, 2008.– 184 с.
114. Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 р.). – Режим доступу: http://www.judges.org.ua/d5.htm
115. Москвич Л.М. Статус суддів: питання теорії та практики: Монографія / Москвич Л.М., Подкопаєв С.В., Прилуцький С.В. – Х.: ВД «ІЕЖЕК», 2004. – 360 с.
116. Музика А.А. Відповідальність за залочини у сфері обігу наркотичних речовин / Музика А.А. – К.: Логос, 1998. – 322с.
117. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. / Музиченько П.П. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 642 с.
118. Мульченко В. розвиток Законодавства України, що забезпечує охорону правосуддя / В. Мульченко // Право України. – 2003. – №1. – С. 48–51.
119. Навроцький В.О. Злочини проти правосуддя: Лекції для студентів юридичного факультету / Навроцький В.О. – Львів: Юр. факультет Львівського держ. ун-ту ім. Івана Франка, 1997. – 48 с.
120. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій / Навроцький В.О. − К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 772 с.
121. Навроцький В.О. Посадові злочини: Лекції для студентів юридичного факультету / Навроцький В.О. – Львів: Юр. факультет Львівського держ. ун-ту ім. Івана Франка, 1997. – 28 с.
122. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / [Бойко А.М., Брич Л.П., Дудоров О.О. та ін]; за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавр