Примусові заходи медичного характеру як засіб попередження злочинності :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………...……………………………………..…6
РОЗДІЛ 1. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ЯК ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА …….………………………….16
1.1. Історія розвитку законодавства про примусові заходи медичного характеру ...............................................................................................................16
1.2. Поняття та правова природа примусових заходів медичного
характеру ...............................................................................................................27
1.3. Цілі та підстава застосування примусових заходів медичного
характеру ..………………………………………………………………............46
Висновки до розділу 1………………………………………………………….. 69

РОЗДІЛ 2. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ДО ЯКИХ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ...................................................................................................... 71
2.1. Соціально-демографічні, медико-соціальні та морально-психологічні особливості осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру………………………………………………………………............... 71
2.2. Кримінально-правова характеристика осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру ............................................................ 82
2.3. Поняття і критерії визначення суспільної небезпечності осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру .............................. 108
2.4. Напрямки оптимізації видів примусових заходів медичного
характеру ............................................................................................................ 128
Висновки до розділу 2………………………………………………………….137

РОЗДІЛ 3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВЧИНЕННЯ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ДІЯНЬ ОСІБ, ДО ЯКИХ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ............................ 140
3.1 Основні напрями та правове забезпечення попередження суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру ...……………………………………………………………………..140
3.2. Кримінально-правові засоби попередження суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру ....... 167
3.3. Взаємодія працівників органів внутрішніх справ з представниками психіатричних закладів щодо попередження вчинення суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного
характеру ……………………………………………………………………… 183
Висновки до розділу 3………………………………………………………….200

ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 204

ДОДАТКИ ......................................................................................................... 214

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 290

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема захисту суспільства від суспільно небезпечних діянь осіб із психічними розладами, була і залишається актуальною не тільки для України, а й для будь-якої країни світу. За даними МОЗ України, в період з 1993 по 2008 р. розповсюдженість психічних розладів зросла на 20 %. Станом на грудень 2007 р. в Україні на диспансерному й консультативному обліку перебувало 2 124 375 осіб із психічними розладами, із яких 948 681 чол. (44,6 %) становили хворі на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин. Щорічно під нагляд психіатричних диспансерів береться із вперше в житті встановленим діагнозом близько 100 тис. осіб, а стосовно 1 300 –1 500 осіб у зв’язку із вчиненням суспільно небезпечних діянь застосовуються примусові заходи медичного характеру. Станом на грудень 2007 р. у психіатричних стаціонарах України у зв’язку із застосуванням примусових заходів медичного характеру перебувало 2 490 осіб, 43,6 % з яких – у психіатричних стаціонарах із суворим наглядом. Зазначені показники впродовж 2001-2007 рр. відзначалися сталістю. Тенденція до збільшення кількості осіб із психічними розладами характерна не тільки для України. Відповідно до Звіту всесвітнього розвитку за 1993 р., опублікованого Всесвітнім банком, економічний і медичний тягар психічних захворювань, який вимірюється в роках життя, адаптованих до інвалідності в значній мірі перешкоджає процесу соціального розвитку [63, с. 11]. А в п. 25 Віденської декларації про злочинність і правосуддя відзначається, що “всеохоплюючі стратегії попередження злочинності на міжнародному, національному, регіональному і місцевому рівнях повинні торкатися докорінних причин і фактів ризику, пов’язаних із злочинністю і віктимізацією, шляхом проведення відповідної політики в соціально-економічній галузі, а також в галузі охорони здоров’я (курсив наш. – К.М.), освіти і правосуддя [24]”.
Значний внесок у розв’язання кримінологічних, кримінально-правових, кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих проблем застосування примусових заходів медичного характеру зробили вітчизняні та зарубіжні вчені-юристи: Ю.М. Антонян, Ю.М. Аргунова, А.М. Батанов, С.В. Бородін, В.М. Бурдін, С.Е. Віцин, Н.Д. Гомонов, В.В. Голіна, В.П. Ємельянов, Н.В. Жарко, О.В. Зайцев, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, А.П. Колмаков, В.В. Лень, Р.І. Міхєєв, А.А. Музика, Г.В. Назаренко, А.М. Павлухін, Б.А. Протченко, І.С. Сторгович, С.Я. Улицький, С.П. Щерба, В.М. Кудрявцев, С.Л. Шаренко, С.М. Шишков та багато інших; а також психіатри: І.М. Балинський, В.М. Бехтєрєв, П.Б. Ганнушкін, Т.Б. Дмітрієва, Я.М. Калашник, В.Х. Кандинський, В.П. Котов, Д.Р. Лунц, М.М. Мальцева, В.Б. Первомайський, В.П. Сербський, Б.А. Спасєнніков, А.А. Ткаченко, Б.В. Шостакович та ін.
Окремим проблемам попередження злочинності осіб із психічними розладами приділено багато уваги вченими, праці яких склали загальнотеоретичну базу дослідження: Ю.В. Баулін, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, Н.Ф. Кузнєцова, В.В. Лунєєв, О.Б. Сахаров, Й.С. Ной та ін. Проте такі дослідження здійснено переважно в радянський період, а за часів незалежності України зазначена проблема на дисертаційному рівні не розглядалась. Більше того, праці цих вчених присвячені здебільшого не кримінологічним, а правовим проблемам примусових заходів медичного характеру. Взагалі, значного поширення в науці набув підхід, згідно з яким суспільно небезпечні діяння неосудних осіб не є об’єктом кримінологічних досліджень, тому, як наслідок, примусові заходи медичного характеру з позиції кримінології майже не вивчалися, ґрунтовних досліджень в цьому напрямку не здійснювалось.
На недостатність теоретичного розроблення обраної теми вказують і результати вибіркового вивчення дисертантом кримінальних справ. Так, після припинення застосування примусових заходів медичного характеру 76,0% осіб знову вчиняють суспільно небезпечні діяння. Тому особливого значення набуває всебічне кримінологічне дослідження примусових заходів медичного характеру як засобу попередження суспільно небезпечних діянь.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження відповідає положенням Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої Постановою КМУ від 20.12.2006 р., Указу Президента України „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.2002 р. № 143, положенням п.п. 5, 6 розд. 1 Наказу МВС України від 05.07.2004 р. № 755 “Пріоритетні напрями наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” і передбачена планами науково-дослідної роботи ДДУВС. Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (протокол № 6 від 28.02.2006 р.), розглянута та схвалена відділенням Академії правових наук України (2006 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розв’язанні комплексного наукового завдання щодо з’ясування теоретичних і практичних основ попередження злочинної діяльності осіб із психічними розладами, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, та вдосконалення кримінально-правового регулювання продовження, зміни і припинення застосування зазначених заходів.
Для досягнення мети поставлено такі завдання наукового пошуку:
– визначити поняття, правову природу, підставу, умови та цілі застосування примусових заходів медичного характеру;
– розробити кримінологічну характеристику осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, та з урахуванням виявлених особливостей виробити критерії оцінки їх суспільної небезпечності;
– визначити види примусових заходів медичного характеру та розробити рекомендації щодо їх оптимізації;
– сформулювати пропозиції з удосконалення правового регулювання питань продовження, зміни і припинення примусових заходів медичного характеру;
– дослідити стан попередження вчинення суспільно небезпечних діянь особами, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, і запропонувати заходи з її вдосконалення;
– дослідити форми та напрямки взаємодії працівників органів внутрішніх справ з представниками психіатричних установ щодо попередження вчинення суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, і запропонувати заходи з їх удосконалення;
– проаналізувати позитивний досвід зарубіжних країн у сфері правового регулювання примусових заходів медичного характеру і розробити відповідні пропозиції щодо його використання.
Нормативну базу дисертаційного дослідження складають Конституція України, КК України, закони та підзаконні акти України, кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з кримінально-правовими засобами попередження злочинності.
Предметом дослідження є примусові заходи медичного характеру як засіб попередження злочинності.
Методи дослідження. Дослідження здійснено на основі використання ряду наукових методів, головним з яких є метод діалектичного пізнання, що є загальною філософською основою інших наукових методів пізнання об’єктивної дійсності. При проведенні дослідження також використовувалися такі наукові методи: історико-правовий – для встановлення генезиси наукових поглядів та законодавства у сфері застосування примусових заходів медичного характеру (підрозділи 1.1, 2.1, 2.4); догматичний – при аналізі ефективності законодавчого регулювання примусових заходів медичного характеру як одного із засобів попередження злочинності та інших суспільно-небезпечних діянь (підрозділи 1.1-1.3, 2.1-2.4, 3.1-3.3); системно-структурний – дозволив визначити місце і роль примусових заходів медичного характеру в системі кримінально-правових засобів попередження злочинності, відмежувати їх від інших видів примусової психіатричної допомоги (підрозділи 1.2, 3.1); конкретно-соціологічні (опитування, інтерв’ювання, анкетування) та статистичний методи використано для узагальнення юридичної практики застосування інституту примусових заходів медичного характеру та з’ясування недоліків, які при цьому мають місце; порівняльно-правовий – дозволив зіставити положення законодавства України і зарубіжних країн, що регулює питання примусових заходів медичного характеру, і розробити пропозиції щодо вдосконалення відповідних національних норм з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду (підрозділи 2.4, 3.1-3.3); методи наукового аналізу і узагальнення дозволили проаналізувати зібраний емпіричний матеріал, сформулювати висновки та пропозиції щодо підвищення ефективності примусових заходів медичного характеру в попередженні вчинення суспільно небезпечних посягань (підрозділи 1.1-1.3, 2.1-2.4, 3.1-3.3).
Емпіричну базу дослідження склали: матеріали опитування 210-и слідчих ОВС та прокуратури, 73-х суддів та працівників прокуратури, 92-х працівників адміністративної служби міліції, 93-х судових психіатрів і лікарів психіатрів з питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру, яке проводилося в Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській та Полтавській областях; матеріали опитування психіатрів спеціального лікувального закладу для психічно хворих при Вільнянській виправній колонії № 20 Запорізької області; результати вивчення 217-и архівних кримінальних справ, де застосовувалися примусові заходи медичного характеру; матеріали 102-х архівних кримінальних справ, у яких призначалися судово-психіатричні експертизи, розглянуті судами Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської та Полтавської областей; статистичні дані МВС України, МОЗ України та Верховного Суду України за 2002-2008 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні науковим дослідженням, присвяченим кримінологічним і кримінально-правовим питанням примусових заходів медичного характеру, зокрема їхньої ролі в попередженні злочинних та інших суспільно небезпечних діянь. До найбільш важливих результатів, які відображають наукову новизну дисертації, слід віднести такі положення:
вперше:
– здійснено комплексний аналіз злочинної поведінки осудних осіб, які страждають психічними розладами, злочинів обмежено осудних осіб, а також суспільно небезпечних діянь неосудних осіб, з огляду на те що небезпечна діяльність останніх створює певне фонове криміногенне середовище;
– розроблено кримінологічну характеристику осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, що дозволило виявити роль та місце останньої для аналізу їхньої особистості та застосування зазначених медичних заходів з метою попередження вчинення злочинів;
– обґрунтовано спорідненість злочинної поведінки осудних та обмежено осудних осіб, а також суспільно небезпечних діянь неосудних осіб щодо спрямованості посягань, які вчиняються ними проти власності (39,6 %), у сфері обігу наркотичних засобів (24,2 %), громадської безпеки (5,6 %), громадського порядку та моральності (5,0 %), що визначає напрямки профілактичної діяльності;
– встановлено відносно високий рівень повторності злочинів, що вчиняються осудними та обмежено осудними особами, який корелюється із суспільно небезпечними діяннями неосудних осіб, які вчиняються після застосування примусових заходів медичного характеру, що вимагає удосконалення їх превентивного змісту;
– доведено необхідність передбачити можливість застосування примусових заходів медичного характеру до осудних осіб, які мають психічні розлади, оскільки інакше без психіатричної допомоги залишаються злочинці, які становлять суспільну небезпеку і страждають на психічні розлади в межах осудності, що унеможливлює здійснення індивідуального попередження на ранній стадії. У зв’язку з цим запропоновано нову редакцію ст. 93 КК України, в якій розширено коло осіб, до яких можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру.
удосконалено:
– поняття примусових заходів медичного характеру, закріпленого в ст. 92 КК України, через розкриття змісту цих заходів, а саме: примусовими заходами медичного характеру є кримінально-правові засоби, які застосовуються за рішенням суду до осіб, зазначених в ч. 1 ст. 93 КК України, і полягають у здійсненні в умовах психіатричного стаціонару або амбулаторно комплексу спеціальних медико-правових та соціально-реабілітаційних заходів у виді психіатричного лікування, нагляду, догляду та ресоціалізації і мають на меті відновлення їх психічного здоров’я, адаптацію до умов життя в суспільстві та попередження вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь і поєднані з можливістю застосовування правообмежень, передбачених законами України;
– критерії оцінки суспільної небезпечності осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, що має значення для попередження злочинів. Поряд з медичним та юридичним критеріями суспільної небезпечності запропоновано виділяти й соціально-психологічний;
– підґрунтя правового регулювання підстави застосування примусових заходів медичного характеру та обґрунтовано необхідність розділення підстави та обов’язкових умов застосування примусових заходів медичного характеру;
– підходи щодо конкретизації цілей примусових заходів медичного характеру, які обумовлюють напрямки попереджувального впливу на осіб із психічними розладами. Обґрунтовано необхідність включення до цілей застосування примусових заходів медичного характеру соціальної реабілітації особи, що сприятиме попередженню злочинної поведінки;
дістало подальшого розвитку:
– наукова позиція щодо оптимізації видів примусових заходів медичного характеру, на підставі чого доведено доцільність існування психіатричних закладів із загальним та посиленим наглядом;
– поняття суспільної небезпечності осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру. Так, суспільно небезпечною пропонується вважати особу, яка заподіює чи виявляє наміри заподіяти шкоду собі або оточуючим чи охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства або держави, а також коли існує реальна можливість заподіяння цією особою такої шкоди;
– підстави продовження, зміни та припинення застосування примусових заходів медичного характеру, а саме доведено, що залежно від зміни ступеня суспільної небезпечності особи примусовий захід медичного характеру може змінюватися не тільки на більш м’який, але й на більш суворий. У зв’язку з цим запропоновано нову редакцію ст. 95 КК України, згідно з якою у разі значного зменшення суспільної небезпечності осіб, які страждають на невиліковні психічні розлади, примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу змінюється на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, яке здійснюється безстроково, що сприятиме превенції злочинів;
– напрямки попередження протиправної поведінки осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру на загальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях;
– поняття взаємодії працівників органів внутрішніх справ з представниками психіатричних установ щодо попередження вчинення суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру. Конкретизовано форми такої взаємодії, а саме: спільні заходи індивідуального попередження (надання допомоги, переконання, примус); обмін інформацією; розшук психічно хворих, місцезнаходження яких невідоме; встановлення особи хворого, який не має відповідних документів, та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані автором висновки та пропозиції певною мірою враховані у:
1) правотворчості – за підсумками роботи підготовлено пропозиції з удосконалення положень ст.ст. 92-95 КК України, надані до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акт впровадження від 20.11.2008 р.);
2) правозастосовній діяльності правоохоронних органів – в частині вдосконалення роботи щодо попередження суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, оптимізації взаємодії між правоохоронними та іншими державними органами. Результати дослідження впроваджено в діяльність: Прокуратури Запорізької області (акт впровадження від 29 січня 2007 р.), Слідчого управління УМВС України в Дніпропетровській області (акт впровадження від 08 лютого 2007 р.), Слідчого управління УМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 19 лютого 2007 р.), УМВС України в Дніпропетровській області (акт впровадження від 14 листопада 2007 р.);
3) науково-дослідній сфері – можуть використовуватися для подальшої розробки проблем застосування примусових заходів медичного характеру;
4) навчальному процесі вищих юридичних навчальних закладів України – при викладанні курсів кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права. Результати дослідження впроваджено в навчальний процес: Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 18 березня 2008 р.), Запорізького юридичного інституту ДДУВС (акт впровадження від 26 лютого 2007 р.), Запорізького національного університету (акт впровадження від 27 лютого 2007 р.), Луганського державного університету внутрішніх справ імені О.Е. Дідоренка (акт впровадження від 10 вересня 2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які складають новизну роботи розроблені автором самостійно. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць у дисертації не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять – 50%.
Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки роботи доповідались автором на шести науково-практичних конференціях, у т. ч. трьох міжнародних, та семінарі: “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (Запоріжжя, 25-26 травня 2006 р.), “Міжнародне співробітництво у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів” (Дніпропетровськ, 3-4 листопада 2006 р.), “Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні” (Дніпропетровськ, 30 березня 2007 р.), “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (Львів, 13-15 квітня 2007 р.), “Удосконалення діяльності ОВС України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень” (Запоріжжя, 02 листопада 2007 р.), “Актуальні проблеми протидії незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах” (Дніпропетровськ, 12 жовтня 2007 р.), “Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні” (Дніпропетровськ, 21 березня 2008 р.), “Уголовное право: стратегия развития в XXI веке” (Москва, березень 2008 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у 7 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, та 7 тезах доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розроблення в межах даного дисертаційного дослідження проблематики примусових заходів медичного характеру показало, що в науці кримінального права, кримінології і діючому законодавстві існує чимало невирішених питань, дослідженню яких і присвячено цю роботу. За результатами дослідження нами сформульовано такі висновки та пропозиції.
1. Проведене вивчення правової природи примусових заходів медичного характеру дозволяє сформулювати їх поняття, яке пропонуємо закріпити в ст. 92 КК України: “Примусові заходи медичного характеру є кримінально-правовими засобами, які застосовуються за рішенням суду до осіб, зазначених в ч. 1 статті 93 цього Кодексу, і полягають у здійсненні в умовах психіатричного стаціонару або амбулаторно комплексу спеціальних медико-правових та соціально-реабілітаційних заходів у виді психіатричного лікування, нагляду, догляду та ресоціалізації і мають на меті відновлення їх психічного здоров’я, адаптацію до умов життя в суспільстві та попередження вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь і поєднані із можливістю застосовування правообмежень, передбачених законами України”.
2. Дослідження правової природи примусових заходів медичного характеру показало, що існують проблеми із їх відмежуванням від інших видів психіатричної допомоги. У зв’язку з цим відсутнє єдине розуміння щодо того, який із видів психіатричної допомоги має надаватися особі до вирішення питання про її осудність, а також коли така потреба виникає в подальшому при провадженні досудового слідства. Вибіркове анкетування суддів та працівників прокуратури показало, що 44,15% респондентів в подібних випадках вважають за потрібне застосувати примусові заходи медичного характеру, 43,12% – пропонують призначити інші види недобровільної психіатричної допомоги, передбачені Законом України “Про психіатричну допомогу”, і 12,73% респондентів не змогли відповісти на поставлене питання.
Вважаємо, що до таких осіб повинні застосовуватися винятково примусові заходи медичного характеру, оскільки вони відрізняються від інших видів недобровільної психіатричної допомоги, що застосовуються до осіб, які не вчинили жодного суспільно небезпечного діяння і утворюють зовсім інші відносини (цивільно-правові). Для усунення цих недоліків пропонуємо доповнити ст. 19 Закону України “Про психіатричну допомогу” ч. 6 такого змісту: “якщо потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру виникає на стадії досудового слідства, то суд за поданням слідчого чи особи, яка провадить дізнання, погодженого із прокурором, за наявності до того відповідних підстав, постановляє рішення про застосування до такої особи примусових заходів медичного характеру і визначає їх вид”.
В законодавстві зустрічаються випадки, коли примусові заходи медичного характеру невірно термінологічно позначаються назвами інших правових інститутів, наприклад, примусового лікування. З метою уникнення цих недоліків потрібно внести такі зміни до нормативних актів:
2.1. У Кримінально-виконавчому кодексі України:
2.1.1. Частину 2 ст. 21 КВК України після слова “лікування” доповнити словами “або примусових заходів медичного характеру”.
2.1.2. Назву ст. 117 КВК України викласти в такій редакції: “Виконання примусового лікування та примусових заходів медичного характеру”.
2.1.3. Частину 2 ст. 117 КВК України після слова “лікування” доповнити словами “або примусових заходів медичного характеру”.
2.2. У Законі України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” доповнити ст. 12 закону після слів “госпіталізації та лікуванню” реченням такого змісту: “та осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру”.
3. Суттєвим недоліком КК України є відсутність закріпленої підстави застосування примусових заходів медичного характеру. Такою підставою доцільно визначити суспільну небезпечність особи. Від підстав слід відрізняти обов’язкові умови їх застосування, які деякими вченими ототожнюються. В якості обов’язкових умов застосування примусових заходів медичного характеру слід розглядати: 1) наявність в особи психічного розладу; 2) факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України. Наявність навіть всіх обов’язкових умов, за відсутності суспільної небезпечності особи, унеможливлює застосування примусових заходів медичного характеру.
4. Мета примусових заходів медичного характеру, визначена в ст. 92 КК України, є занадто звуженою. В ст. 92 КК України закріплено не всі цілі, які має переслідувати застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема як цілі законодавець не розглядає соціальну реабілітацію особи. Як наслідок, лише 65,2 % опитаних лікарів-психіатрів розглядають змістом своєї діяльності соціальну реабілітацію психічно хворих. Законодавче формулювання такої мети, як „обов’язкове лікування” є неточним, оскільки мета завжди розглядається як конкретний бажаний результат, який досягається за допомогою окремих дій і засобів, а лікування несе зміст дії, процесу, тобто воно здійснюється для досягнення певного результату. До цілей примусових заходів медичного характеру доцільно віднести: 1) відновлення психічного здоров’я особи, 2) адаптацію її до умов життя в суспільстві та 3) попередження вчинення нових суспільно небезпечних діянь. Для уникнення цих проблем ми пропонуємо по-новому визначити мету в ст. 92 КК України як “відновлення психічного здоров’я особи, адаптацію її до умов життя в суспільстві та попередження вчинення нею нових суспільно небезпечних діянь”.
5. Дослідження кримінологічної характеристики осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, дозволило виявити окремі недоліки чинного законодавства. Так, розроблена кримінально-правова характеристика названих осіб дозволила дійти висновку про неправильність відсутності в законодавстві можливості застосовувати примусові заходи медичного характеру до осудних злочинців, які страждають на психічні розлади. Через це деяким небезпечним категоріям злочинців, які хворі на психічні розлади і мають медичні показання до психіатричного лікування, така допомога не надається. Про це свідчать, зокрема, результати вивчених нами кримінальних справ про умисні вбивства, які показали, що лише у 2,9% злочинців не було виявлено психічні розлади. Найбільш розповсюдженим розладом психіки є психопатія, яка виявлена у 76,78% осіб. Щодо жодного із цих злочинців не було застосовано примусові заходи медичного характеру через те, що вони не визнавалися обмежено осудними.
6. Розроблення кримінологічної характеристики осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, дозволила удосконалити поняття та критерії оцінки суспільної небезпечності, яка виступає підставою застосування та диференціації примусових заходів медичного характеру. Суспільна небезпечність особи згідно із ст. 94 КК України визначається виключно з урахуванням медичного та юридичного критеріїв, що не є вірним.
Так, медичний критерій визначає вид, характер, тяжкість, форму, глибину тощо психічного розладу, прогноз його перебігу. Юридичний критерій характеризує кримінально-правову характеристику вчиненого суспільно небезпечного діяння. Надалі було встановлено, що кримінологічна характеристика неосудних і осіб, які мають психічні розлади в межах осудності, окрім особливостей у медичній характеристиці, має більше спільного, ніж відмінного. Встановлено, що при вчиненні 92,2% суспільно небезпечних діянь неосудними психічні розлади не виступали безпосередньою причиною суспільно небезпечної поведінки, а зв’язок медичного і юридичного критеріїв суспільної небезпечності простежувався тільки опосередковано.
Абсолютизація медичного критерію суспільної небезпечності як причини протиправної поведінки осіб із психічними розладами є неприйнятною. Встановлено, що суспільну небезпечність в переважній більшості обумовлює не окремо взятий психічний розлад, а вся структура особистості, її антисоціальна спрямованість, наявні криміногенні установки тощо.
У зв’язку з викладеним вважаємо за необхідне поряд із медичним та юридичним критеріями суспільної небезпечності виділяти ще соціально-психологічний критерій, який покликаний характеризувати особу з точки зору наявності в неї негативних морально-психологічних рис, антисуспільної спрямованості, рівня її духовного розвитку, соціальної дезадаптації (відсутність трудової зайнятості, матеріальна незабезпеченість, житлово-побутові проблеми, сімейне неблагополуччя, асоціальний вплив оточення тощо).
Вивчення кримінологічної характеристики також дозволило встановити, що серед злочинців, які вчинили умисні вбивства за обтяжуючих обставинах, дуже рідко зустрічаються особи, які не страждають на психічні розлади, за результатами вибіркового дослідження останні склали 2,97% від загальної кількості злочинців цієї категорії. Практика СПЕК свідчить також про дуже низький відсоток психічно здорових злочинців такої категорії, як глухонімі. При цьому вибіркове опитування працівників правозастосовних органів показало, що ставлення до доцільності направлення таких осіб на СПЕК є неоднозначним. Тому вбачається за потрібне внести зміни до ст. 76 КПК України, яка визначає випадки, коли призначення СПЕК є обов’язковим, доповнивши п. 3 після слів “які виключають сумнів щодо його осудності” реченням такого змісту: “а у справах про умисні вбивства та злочини, вчинені глухонімими, – в усіх випадках”.
7. Враховуючи викладене в п.п. 5-6, вважаємо за доцільне викласти в новій редакції ст. 93 КК України:
“Стаття 93. Умови та підстава застосування примусових заходів медичного характеру
1. Обов’язковими умовами застосування примусових заходів медичного характеру є наявність в особи психічного розладу та вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
2. Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є суспільна небезпечність особи. Особа вважається суспільно небезпечною, якщо вона заподіює чи виявляє наміри заподіяти шкоду собі, оточуючим або охоронюваним законом правам та інтересам особи або держави, а також коли існує реальна можливість заподіяння цією особою такої шкоди”.
8. Існуюча система видів примусових заходів медичного характеру потребує реформування, оскільки надмірна кількість типів психіатричних закладів призводить до втрати чіткості критеріїв їх диференціації, що має наслідком неоднозначне їх розуміння правозастосовчими органами, призводить до помилок у виборі конкретного їх виду. Необхідно оптимізувати види примусових заходів медичного характеру, зокрема скоротити їх види, що пов’язано з поміщенням особи у психіатричну установу. Оптимальним є існування психіатричних закладів із загальним та посиленим наглядом. Таку позицію підтримали 82,3% опитаних лікарів-психіатрів. Пропонуємо викласти в новій редакції ст. 94 КК України:
“Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
1. Суд може застосувати до особи один із таких видів примусових заходів медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із загальним типом нагляду;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим типом нагляду.
2. Виходячи із ступеня суспільної небезпечності особи, суд обирає вид примусового заходу медичного характеру, застосування якого є необхідним і достатнім для попередження вчинення особою суспільно небезпечних діянь, забезпечення її безпеки та безпеки інших осіб. Для встановлення ступеня суспільної небезпечності особи суд оцінює характер та тяжкість психічного розладу і вчиненого діяння, відомості про алкоголізацію чи наркотизацію, а також інші дані про особу, які впливають на її суспільну небезпечність.
3. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку може надаватися психіатричними закладами всіх форм власності і здійснюється з мінімальними соціально-правовими обмеженнями у виді консультативної, лікувальної, соціально-реабілітаційної та іншої психіатричної допомоги, передбаченої законодавством.
4. Конкретні види та ступінь правоообмежень при застосуванні примусових заходів медичного характеру та їх певних видів визначаються законами України”.
Як негативний момент слід визнати відсутність правових норм, які регламентують зміст правообмежень, що можуть застосовуватися під час застосування примусових заходів медичного характеру, а також порядок їх застосування. Набула поширення практика встановлення деяких правообмежень відомчими нормативно-правовими актами (наказами, інструкціями тощо), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 64 Конституції України.
9. Попередження вчинення суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, здійснюється на загальнодержавному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях.
До кримінально-правових заходів попередження вчинення суспільно небезпечних діянь осіб, до яких застосуються примусові заходи медичного характеру належать передбачені в ст. 95 КК України можливість їх продовження, зміни та припинення.
10. Потребують вдосконалення норми закону, які регулюють продовження, зміну та припинення застосування примусових заходів медичного характеру. КК України має містити норми, які дозволятимуть залежно від зміни ступеня суспільної небезпечності особи змінювати примусовий захід медичного характеру на більш м’який або більш суворий. У випадку значного зменшення суспільної небезпечності осіб, які страждають на невиліковні психічні розлади, примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із загальним чи з посиленим наглядом змінюється на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, яке має призначатися безстроково.
На сьогодні існує нагальна потреба у поширенні правообмежень, передбачених Законом України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” на осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, зокрема такий їх вид, як надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, що пов’язано із неможливістю здійснення лікарями-психіатрами цього виду заходів (зміна пацієнтом місця проживання, не з’явлення на виклик лікаря, відмова від проходження лікування тощо). Тому необхідно внести зміни і доповнення до Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”:
10.1. Змінити назву закону, виклавши її в такій редакції: “Закон України про адміністративний нагляд”.
10.2. Замінити в ст. 1 Закону слова: “звільнених з місць позбавлення волі” на “визначених цим Законом”.
10.3. Виключити в ст. 2 Закону слова: “звільнених з місць позбавлення волі”.
10.4. Доповнити ст. 3 Закону пунктом “д)” такого змісту: “осіб, до яких судом застосовані примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку”.
10.5. Замінити в п. “а)” ст. 4 Закону слова “зазначених у пункті “г”, словами “зазначених у пунктах “г” і “д”.
10.6. Викласти ч. 1 ст. 5 Закону в такій редакції: “щодо осіб, зазначених у пунктах “б”, “г” і “д” статті 3 цього Закону, – в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням установи виконання покарань за поданням начальника установи виконання покарань, а у випадку засудження особи, зазначеної в пункті “д” статті 3 цього Закону, – до покарання, не пов’язаного із позбавленням волі або звільнення її від відбування покарання з випробуванням – за поданням начальника органу внутрішніх справ”.
11. На попередження суспільно небезпечної поведінки осіб із психічними розладами впливає взаємодія ОВС із закладами охорони здоров’я. Це обумовлено тим, що спільною метою правоохоронних органів та психіатричних закладів є попередження вчинення суспільно небезпечних діянь особами із психічними розладами, але кожен із цих органів при проведенні профілактичних заходів діє виключно в межах наданої йому законом компетенції. Взаємодія ж дозволяє одночасно та узгоджено застосовувати всі можливі засоби для досягнення цієї мети. Тому під взаємодією ми пропонуємо розуміти здійснення декількома незалежними між собою суб’єктами в межах свої компетенції передбаченого законодавством комплексу правових, медичних та соціально-реабілітаційних заходів, узгоджених у часі та місці, які здійснюються із використанням наявних сил, засобів та методів цих органів з метою вирішення сумісних завдань та досягнення спільної мети – попередження вчинення злочинів та інших суспільно небезпечних діянь особами, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру.
Проведене нами дослідження практики взаємодії працівників ОВС із закладами охорони здоров’я показало, що вона налагоджена недостатньо ефективно. Це ж підтвердили і 100% опитаних нами працівників ОВС та лікарів-психіатрів. Мають місце непоодинокі випадки, коли до осіб із психічними розладами, які вчиняють суспільно небезпечні дії, відповідні заходи не вживаються через законодавчу невизначеність компетенції зазначених державних органів. Тому головна причина малоефективної взаємодії вбачається в її правовій неврегульованості. Це підтвердили 90,2% опитаних нами працівників адміністративної служби міліції та 97,69% лікарів психіатрів. Тому для вдосконалення взаємодії працівників ОВС та психіатричних закладів пропонуємо прийняти нову інструкцію, якою буде визначено основні форми взаємодії та працівників, які безпосередньо відповідатимуть за спільну профілактичну роботу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агрессия и психическое здоровье / под ред. акад. РАМН Т. Б. Дмитриевой и проф. Б. В. Шостаковича. –– СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. –– 464 с.
2. Аномальное сексуальное поведение / под ред. д-ра мед. наук, проф. А. А. Ткаченко и д-ра мед. наук Г. Е. Введенского. –– СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. –– 657 с.
3. Антонян Ю. М. Криминальная патопсихология : [монография] / Ю. М. Антонян, В. В. Гульдан. –– М. : Наука, 1991. –– 248 с.
4. Антонян Ю. М. Личность преступника / Антонян Ю. М., Кудрявцев В. Н., Эминов В. Е. –– СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. –– 366 с.
5. Антонян Ю. М. Насилие. Человек. Общество : [монография] / Антонян Ю. М. –– М. : ВНИИ МВД России, 2001. –– 247 с.
6. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин. –– М. : Наука, 1987. –– 208 с.
7. Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления / Антонян Ю. М. –– М., 1973. –– 71 с.
8. Аргунова Ю. Н. Применение нормы об ограниченной вменяемости / Аргунова Ю. Н. // Рос. юстиция. –– 1999. –– № 7. –– С. 40––42.
9. Аргунова Ю. Н. Профилактика преступного поведения лиц с психическими расстройствами / Аргунова Ю. Н. // Рос. юстиция. –– 1998. –– № 2. –– С. 38.
10. Байлов А. В. Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. В. Байлов. –– Харків, 2004. –– 21 с.
11. Батанов А. М. Принудительные меры медицинского характера (история, теория, законодательное регулирование и практика применения) : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А. М. Батанов. –– Казань, 2004. –– 26 с.
12. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : [монографія] / Баулін Ю. В. –– К. : Атіка, 2004. –– 296 с.
13. Белов В. П. Принудительное лечение : терапевтическая тактика / Белов В. П. // Принудительное лечение в системе профилактики общественно опасных действий психически больных : сб. науч. трудов / под ред. проф. Б. В. Шостаковича. –– М., 1987. –– С. 149––165.
14. Боброва И. Принудительное лечение вменяемых лиц, заболевших временным расстройством душевной деятельности / Боброва И., Протченко Б., Холодковская Е. // Советская юстиция. –– 1975. –– № 14. –– С. 22––24.
15. Богатирьов І. Г. Ресоціалізація як засіб виправлення засуджених у світлі нового кримінально-виконавчого кодексу (науково-теоретичний аспект) / Богатирьов І. Г. // Науковий вісник Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ. –– 2004. –– № 3. –– С. 326––333.
16. Бородин С. В. Вопросы теории и практики судебной экспертизы (по материалам Верховного Суда СССР и Верховного Суда РСФСР) / С. В. Бородин, А. Я. Палиашвили. –– М., 1963. –– 218 с.
17. Братусь Б. С. Аномалии личности / Братусь Б. С. –– М. : Мысль, 1988. –– 301 с.
18. Бурдін В. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання : [монографія] / Бурдін В. –– Львів : ПАІС, 2006. –– 200 с.
19. Бурдін В.М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння : [монографія] / Бурдін В. М. –– К. : Атіка, 2005. –– 160 с.
20. Бурлаков В. Н. Патопсихические особенности личности и механизм преступного поведения / В. Н. Бурлаков, Н. Д. Гомонов // Правоведение. –– 2001. –– № 3. –– С. 34––38.
21. Бюлетень законодавства і юридичної практики. –– № 4. –– К., 1993. –– 351 с.
22. Васильєв А. А. Проблеми осудності у кримінальному праві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. А. Васильєв. –– К., 2005. –– 23 с.
23. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. –– К.; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2003. –– 1440 с.
24. Венская декларация о преступности и правосудии : ответы на вызовы XXI века, принята на Десятом Конгрессе Организаций Объединенных Наций по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями, Вена, 10-17 апреля 2000 года [Электронный ресурс] . –– К. : CD-издательство «Инфодиск», 2007. –– 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. — (.Законодательство Украины). — Систем. требования : Pentium-266 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. — Название с контейнера.
25. Верещак В. М. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування / Верещак В. М. // Вісник Верховного Суду України. –– 2005. –– № 10. –– С. 38––41.
26. Ветров Н. И. Уголовное право. Общая часть : [учебник для вузов] / Ветров Н. И. –– 2-е изд., перераб. и доп. –– М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002. –– 399 с.
27. Волженкин Б. О критериях общественной опасности преступника / Волженкин Б. // Советская юстиция. –– 1966. –– № 3. –– С. 9––10.
28. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. –– 2-е изд., дополн. и перераб. –– М. : «Юрид. лит.», 1971. –– 448 с.
29. Гаврилов О. Процессуальный порядок применения к невменяемым мер медицинского характера / Гаврилов О. // Социалистическая законность. –– 1955. –– № 11. –– С. 29––34.
30. Гатауллин В. Принудительные меры медицинского характера в уголовном законодательстве зарубежных стран / В. Гатауллин , Р. Шагеева // Законность. –– 2004. –– № 10. –– С. 58––60.
31. Георгадзе З. О. Судебная психиатрия : [учеб. пособие для вузов] / З. О. Георгадзе, Э. Б. Царгасова ; под ред. З. О. Георгадзе. –– М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002. –– 239 с.
32. Глущенко Н. Применение принудительных мер медицинского характера / Глущенко Н. // Советская юстиция. –– 1982. –– № 22. –– С. 14––15.
33. Голина В. В. Предупреждение преступности правоохранными органами : учеб. пособие / Голина В. В. –– К. : УМК ВО, 1991. –– 92 с.
34. Голіна В. В. Злочинність неповнолітніх з психічними аномаліями : кримінологічна характеристика та актуальні проблеми боротьби / Голіна В. В., Ємельянов В. П., Петрюк П. Т. // Проблеми пенітенціарної теорії і практики : щорічний бюлетень / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. А. А. Музики. –– К. : КЮІ КНУВС, 2005. –– С. 33––40.
35. Голіна В. В. Попередження злочинності : [конспект лекції] / Голіна В. В. –– Харків : Укр. юрид. академія, 1994. –– 40 с.
36. Голіна В. В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи : навч. посіб. / Голіна В. В. –– Х. : НЮАУ, 1997. –– 52 с.
37. Голіна В. Проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх з психічними аномаліями / Голіна В., Ємельянов В., Петрюк П. // Право України. –– 2005. –– № 10. –– С. 74––76.
38. Голоднюк М. Н. Развитие российского законодательства о принудительных мерах медицинского характера / Голоднюк М. Н. // Вестник МГУ. –– Серия 11. –– Право. –– 1998. –– № 5. –– С. 46––51.
39. Давыденко Л. М. Противодействие преступности : теория, практика, проблемы : [монография] / Л. М. Давыденко, А. А. Бандурка. –– Харьков : Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. –– 302 с.
40. Достовалов С. Цели применения принудительных мер медицинского характера / Достовалов С. // Законность. –– 2000. –– № 1. –– С. 49––50.
41. Дубинин Н. П. Генетика, поведение, ответственность : (О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения) / Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. –– М. : Политиздат, 1982. –– 304 с.
42. Душа болит [Электронный ресурс] // Красноярский рабочий, 13 апреля 2002. –– Режим доступа : http ://www.krasrab.com/archive/2002/04/13/05/view article.
43. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями / Емельянов В. П. –– Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1980. –– 96 с.
44. Еникеев М. И. Психолого-юридическая сущность вины и вменяемости / Еникеев М. И. // Сов. гос-во и право. –– 1989. –– № 12. –– С. 18––23.
45. Жарко Н. В. Принудительные меры медицинского характера (уголовно-правовой аспект) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Жарко Наталья Викторовна. –– Рязань, 2005. –– 230 с.
46. Зайцев О. В. Обмежена осудність у кримінальному праві України : [монографія] / О. В. Зайцев. –– Х. : Майдан, 2007. –– 240 с.
47. Зайцев О. В. Обмежена осудність у кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. В. Зайцев. –– Х., 2006. –– 20 с.
48. Зайцев О. О. Психічна патологія в осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мед. наук : спец. 14.01.16 «Психіатрія» / О. О. Зайцев. –– К., 2005. –– 24 с.
49. Зайцева О. Порядок лечения ограниченно вменяемых осужденных требует дополнительной регламентации / Зайцева О. // Российская юстиция. –– 2003. –– № 5. –– С. 54––55.
50. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : [у 3 кн.] / Закалюк А. П. –– К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007. –– –– Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. –– 424 с.
51. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : [у 3 кн.] / Закалюк А. П. –– К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007. –– –– Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. –––– 712 с.
52. Запобігання злочинності в Україні : навч. посіб. / [Голіна В. В., Валуйська М. Ю.] –– Х. : Нац. Юрид. акад. України, 2007. –– 107 с.
53. Захист осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги : Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 18.02.1992 р. // Права человека и профессиональная ответственность врача в документах международных организаций. –– К. : Изд-во “Сфера”, 1999. –– С. 211––216.
54. Захожий Л. Приостановление расследования при психическом или ином тяжком заболевании обвиняемого / Л. Захожий, С. Долина // Социалистическая законность. –– 1980. –– № 11. –– С. 49––50.
55. Зелинский А. Ф. Методика криминологических исследований : учебное пособие / Зелинский А. Ф. –– К. : УМК ВО, 1992. –– 48 с.
56. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении / Зелинский А. Ф. –– Харьков : Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. –– 166 с.
57. Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование) / Зелинский А. Ф. –– Харьков : Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1980. –– 152 с.
58. Зелінський А. Ф. Кримінологія : [навч. посіб.] / Зелинский А. Ф. –– Х. : Рубікон, 2000. –– 240 с.
59. Иванов Н. Г. Аномальный субъект преступления : проблемы уголовной ответственности : [учеб. пособие для вузов] / Иванов Н. Г. –– М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. –– 224 с.
60. Иванов Н. Пограничная вменяемость в уголовном праве / Иванов Н. // Советская юстиция. –– 1991. –– № 4. –– С. 12––13.
61. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Ильин Е. П. –– СПб. : Питер, 2006. –– 512 с.
62. Инструкция об организации взаимодействия органов здравоохранения и органов внутренних дел по предупреждению общественно опасных действий психически больных, утвержденная Приказом Минздрава ССР № 357 и МВД СССР № 93 от 05.05.1998 г. [Электронный ресурс]. –– Режим доступа : http ://www.psychiatry.ru
63. Инструкция по содействию реализации прав человека для лиц, страдающих психическими расстройствами. –– Киев : Сфера, 1997. –– 103 с.
64. Иншаков С. М. Зарубежная криминология / Иншаков С. М. –– М. : Издательская группа ИНФРА М –– НОРМА, 1997. –– 383 с.
65. Калашник Я. Критерии общественной опасности психически больных / Калашник Я. // Соц. законность. –– 1970. –– № 3. –– С. 43––46.
66. Классификация психических расстройств по МКБ-10 [Электронный ресурс]. –– Режим доступа : http ://www.psychiatry.ru.
67. Кальман О. Г. Основні тенденції розвитку злочинності в Україні в сучасних умовах О. Г. Кальман, І. О. Христич // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наук. праць. –– Харків, 2007. –– С. 3-28.
68. Книга М. М. Визначення сутності примусових заходів медичного характеру / Книга М. М. // Юридична Україна. –– 2008. –– № 3. –– С. 85––90.
69. Книга М. М. Забезпечення працівниками органів внутрішніх справ дотримання прав і свобод людини під час застосування примусових заходів медичного характеру : наук.-метод. рекомендації [для працівників органів внутрішніх справ] / Книга М. М. –– Дніпропетровськ : Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2007. –– 17 с.
70. Книга М. М. Кримінально-правові проблеми визначення підстав призначення примусових заходів медичного характеру / Книга М. М. // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. –– 2006. –– № 3 (29). –– С. 236––244.
71. Книга М. М. Проблеми визначення мети примусових заходів медичного характеру за законодавством України / Книга М. М. // Бюлетень Міністерства юстиції України. –– 2008. –– №5. –– С. 94––102.
72. Книга М. М. Проблеми визначення поняття примусових заходів медичного характеру / Книга М. М. // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. –– 2007. –– № 1 (31). –– С. 213––221.
73. Книга М. М. Проблеми запобігання злочинній діяльності осіб з психічними відхиленнями та хронічними психічними захворюваннями / М. М. Книга, В. В. Лень // Юридична Україна. –– 2006. –– № 4. –– С. 77––81.
74. Книга М. М. Пропозиції щодо використання зарубіжного досвіду у сфері примусових заходів медичного характеру / Книга М. М. // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : зб. наук. праць. –– 2006. –– №4 (30). –– С. 212––222.
75. Ковтун Н. Судебно-психиатрическая экспертиза по уголовным делам : предмет и содержание прокурорского надзора / Ковтун Н. // Законность. –– 1998. –– № 1. –– С. 44––46.
76. Козлов А. П. Понятие преступления / Козлов А. П. –– СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. –– 819 с.
77. Козырев В. Н. О путях совершенствования психиатрической помощи / Козырев В. Н., Шмилович А. Л. и др. // Неотложные состояния в психиатрии : сб. науч. трудов. –– М., 1989. –– С. 20––25.
78. Колмаков А. П. Проблемы правового регулирования принудительных мер медицинского характера : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.09 / Колмаков Петр Алексеевич. –– Санкт-Петербург, 2000. –– 360 с.
79. Комментарий к Законодательству Российской Федерации в области психиатрии / [авт. колл. ; под общ. ред. Т. Б. Дмитриевой]. –– М. : Изд-во «Спарк», 1997. –– 363 с.
80. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации [отв. ред. д-р юридических наук, проф. А. В. Наумов] [Электронный ресурс]. –– М. : Юристъ, 1997. –––– Режим доступа : http ://www.az-design.ru/Projects/AZLibrCD/fs/30dca894.shtml
81. Конвенція „Про захист прав людини і основоположних свобод” // Голос України. –– 2001. –– № 3 (2503). –– Ст. 6––8.
82. Конституція України (із наст. змін. та доп.) // Відомості Верховної Ради України. –– 1996. –– № 30. –– Ст. 141.
83. Коржанський М. Й. Проблеми кримінального права : [монографія] / Коржанський М. Й. –– Дніпропетровськ : Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ, 2003. –– 200 с.
84. Котов В. П. Некоторые принципиальные вопросы организации принудительного лечения / В. П. Котов, М. М. Мальцева // Принудительное лечение психически больных (Клинические и организационные аспекты) : [сб. науч. трудов ; под ред. академика АМН СССР Г. В. Морозова]. –– М., 1981. –– С. 29––37.
85. Котюк В. О. Теорія права : курс лекцій : [навч. посіб. для юрид. фак. вузів] / Котюк В. О. –– К. : Вентурі, 1996. –– 208 с.
86. Криминология : [учебник для вузов] / под ред. д-ра юрид. наук, проф. А. И. Долговой. –– 2-е изд., перераб. и доп. –– М. : Изд-во НОРМА, 2001. –– 728 с.
87. Криминология : [учебник / под ред. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова]. –– 2-е изд., перераб. и доп. –– М. : Юристъ, 2002. –– 686 с.
88. Кримінальне право України : Загальна частина : підручник / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. ] ; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. –– 2-е вид., перероб. і допов. –– К. : Юрінком Інтер, 2005. –– 480 с.
89. Кримінальне право України. Загальна частина / під заг. ред. проф. П. С. Матишевського. –– К. : “Юрінком Інтер”, 1999. –– 512 с.
90. Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриша та ін.] ; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. –– К. : Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. –– 1196 с.
91. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III (із наст. змін. та доп.) / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. –– 2001. –– № 25––26. –– Ст. 131.
92. Кримінальний кодекс УСРР в редакції 8 червня 1927 р. –– Юридичне Видавництво Наркомюсту У.С.Р.Р. –– Харків. –– 1927. –– 108 с.
93. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. № 1129-ІV із наступними змінами і доповненнями (із наст. змін. та доп.) / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. –– 2004. –– № 3––4. –– Ст. 21.
94. Кримінально-процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / [за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка]. –– 3-є вид., переробл. та доповн. –– К. : “Юрисконсульт”, КНТ. –– 2006. –– 890 с.
95. Кримінально-процесуальний кодекс України (із наст. змін. та доп.) / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. –– 1961. –– № 35. –– Ст. 163.
96. Кримінологія: Загальна та Особлива частини : [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодед; За ред. проф. І. М. Даньшина. –– Харків : Право, 2003. –– 352 с.
97. Крюченко В. Предупреждать общественно опасные действия душевнобольных / В. Крюченко, У. Усталова // Сов. юстиция. –– 1968. –– № 16. –– С. 12––13.
98. Кудрявцев И. А. Криминальная агрессия (экспертная типология и судебно-психологическая оценка) / И. А. Кудрявцев, Н. А. Ратинова. –– М. : Изд-во Моск. ун-та, 2000. –– 192 с.
99. Кудрявцев И. А. Ограниченная вменяемость / Кудрявцев И. А. // Государство и право. –– 1995. –– № 5. –– С. 107––116.
100. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / Кузнецова Н. Ф. / [под ред. В.М. Кудрявцева]. –– М. : Изд-во Моск. Ун-та, 1984. –– 208 с.
101. Левенець І. В. Судова психіатрія : навч. посіб. / Левенець І. В. –– Тернопіль : Економічна думка, 2005. –– 328 с.
102. Лень В. В. Психічні аномалії як фактор вчинення суспільно небезпечного діяння / Лень В. В. // Бюлетень Міністерства юстиції України. –– 2005. –– № 1. –– С. 78––83.
103. Лень В. В. До проблеми узгодженості примусових заходів медичного лікування душевнохворих / В. В. Лень, К. В. Кравченко // Життя і право. –– 2004. –– № 6. –– С. 66––68.
104. Лень В. В. З історичного аспекту розвитку законодавства про примусові заходи медичного характеру періоду Х –– початку ХХ століття / Лень В. В. // Вісник Запорізького юридичного інституту. –– 2002. –– № 2. –– С. 260––265.
105. Лень В. В. Кримінально-правові проблеми визначення осудності злочинця : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»/ В. В. Лень. –– Харків, 2003. –– 19 с.
106. Лень В. В. Осудність у кримінальному праві і законодавстві : [монографія / передм. д-ра юрид. наук, проф. Ю. М. Антоняна] / Лень В. В. –– Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2008. –– 180 с.
107. Лень В. В. Порівняльно-правовий аналіз інституту примусових заходів медичного характеру за КК України та кримінальним законодавством інших країн / В. В. Лень, О. С. Козак // Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. Ч. І. –– Запоріжжя : Юридичний інститут МВС України, 2004. –– С. 118––124.
108. Лень В. В. Примусові заходи медичного лікування душевно