ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ЗМІСТ........................................................................................................….…………..2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..……....………………….….……................3
ВСТУП................................................................................................……….....…….....4
РОЗДІЛ 1. Загальна кримінально-правова характеристика інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування……………………………..…….….……... ……………………………..14
1.1. Історичний аспект розвитку кримінального законодавства щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування…….………..…………....14
1.2. Правова природа, поняття та сутність примусових заходів медичного характеру та примусового лікування ………………………………………….……..31
1.3. Застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування за кримінальним законодавством іноземних держав………………..…..63
Висновки до розділу…………………………………………………...........................81
РОЗДІЛ 2. Примусові заходи медичного характеру в кримінальному праві України……………………………………………..………………………………….89
2.1. Мета та підстави застосування примусових заходів медичного характеру……………………………………………………………………………….89
2.2. Види примусових заходів медичного характеру та порядок їх застосування…………………………………………………. …………………....116
Висновки до розділу……………………………………………………………….....145
РОЗДІЛ 3. Примусове лікування в кримінальному праві України……………………………………………………………………………….154
3.1. Підстави та мета застосування примусового лікування……………..………..154
3.2. Порядок застосування примусового лікування………………………………..177
Висновки до розділу……………………………………………………………........194
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………........202
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………...211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….......262
ВСТУП

Актуальність теми. У кримінальному праві України питання застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування вважаються одними з найбільш складних і комплексних, що зумовлюється, передусім, багатогранністю цього інституту – він перебуває на перехресті юридичної і медичної наук та поєднує в собі елементи як правових галузей знань (кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, адміністративного права тощо), так і соціологічних та медичних (психіатрію, психологію, галузі клінічної медицини тощо). Водночас із примусовими заходами медичного характеру та примусовим лікуванням пов’язано багато сфер життя будь-якого цивілізованого суспільства. Вони покликані: захистити суспільство від небезпечних посягань осіб, які страждають на психічні розлади, та від осередків захворювань, небезпечних для здоров’я людей; вплинути на покращання здоров’я всього населення; сприяти його епідемічному, а отже, і соціально-економічному благополуччю й, у кінцевому підсумку, забезпечити підтримання належного рівня безпеки в соціумі.
На жаль, статистичні дані свідчать, що в умовах сьогодення забезпечення психічного здоров’я населення та протидія поширенню небезпечних хвороб в Україні залишаються незадовільними. Так, станом на 2008 р. в Україні зареєстровано близько 1,2 млн громадян із психічними захворюваннями [62, с. 18; 246]. За офіційними даними Міністерства охорони здоров’я України, 155 тис. людей є хворими на шизофренію, 159 тис. страждають від невротичних розладів і стресів [246; 284, с. 6], 278 тис. є розумово відсталими [2, с. 7]. Україна посідає одне з перших місць в Європі за темпами розповсюдження наркоманії, ВІЛ/СНІДу й туберкульозу (зокрема, у 2008 р. налічувалося 173,3 тис. офіційно зареєстрованих наркоманів, 127,1 тис. ВІЛ-інфікованих осіб, 91,7 тис. хворих на активний туберкульоз) [244; 245]. При цьому українські суди у 2007 р. застосували: а) 1110 разів примусові заходи медичного характеру до 1196 осіб (2003 р. – відповідно 1192 та 1328); б) примусове лікування лише до 538 осіб, у тому числі до 129 засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами (2003 р. – відповідно 3652 та 1104) [247]. Отже, застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування має проблеми як кількісного, так і якісного характеру.
Підґрунтя вирішення багатьох правових аспектів примусових заходів медичного характеру та примусового лікування заклали фахівці у сфері медицини, психології та психіатрії (зокрема, І.М. Боброва, І.М. Введенський, Г.І. Войтюк, Т.М. Дмітрієва, Г.М. Зільберблат, А.В. Каніщев, Я.М. Калашнік, Д.Р. Лунц, М.М. Мальцева, Г.В. Морозов, В.Б. Первомайський, В.П. Сербський, Б.В. Шостакович). Науково-теоретичні дослідження зазначених питань з позиції кримінального, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального права та кримінології здійснювали: Ю.М. Антонян, Ю.В. Баулін, С.В. Бородін, В.М. Бурдін, С.Е. Віцин, П.А. Воробей, А.О. Габіані, О.П. Горох, В.І. Горобцов, А.Я. Гришко, С.О. Достовалов, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, М.М. Книга, П.О. Колмаков, В.П. Котов, Л.М. Кривоченко, В.В. Лень, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, Г.В. Назаренко, А.П. Овчиннікова, В.І. Осадчий, М.М. Пальцева, М.І. Панов, В.Б. Первозванський, Б.А. Протченко, Б.А. Спасенніков, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, Ю.М. Ткачевський, А.Н. Трайнін, С.Л. Шаренко, С.М. Шишков, С.Я. Улицький, Є.В. Фесенко, О.В. Юношев, С.С. Яценко та ін. У порівняльно-правовому аспекті положення щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування у кримінальному праві досліджували І.М. Горбачова, Н.В. Лясс, О.О. Малиновський, Р.І. Міхєєв, А.А. Нерсесян, А.В. Савченко, М.І. Хавронюк та ін. Проте, незважаючи на вагомі доктринальні розробки цих питань, а також на законодавче закріплення положень щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (зокрема, у статтях 92–96 розділу XIV Загальної частини КК України), вони й дотепер не набули свого остаточного вирішення, що підтверджується наявністю низки неузгоджених і спірних моментів у кримінально-правовій доктрині, а також недоліками й прогалинами правозастосовної практики.
Відтак існує необхідність подальшого здійснення теоретичних розробок інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінально-правовому аспекті. Це зумовлено нагальними питаннями сьогодення: 1) надійним забезпеченням конституційних прав і свобод людини та громадянина (зокрема, закріпленого ст. 49 Конституції України права людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування [99]); 2) гуманізацією кримінальної відповідальності (зокрема, потребами реалізації положень Закону України “Про внесення змін до Кримінального та кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності” від 15 квітня 2008 р.) [73]; 3) вимогами міжнародних та європейських стандартів у сфері охорони здоров’я населення та поводження із засудженими (зокрема, Всезагальної декларації прав людини, 1948 р.; Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, 1966 р.; Європейської соціальної хартії, 1961 р.; Декларації про права розумово відсталих осіб, 1971 р.; Європейських пенітенціарних правил, 1987 р. тощо) [42; 57; 64; 189; 294, с. 26]; 4) пошуком нових форм кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, за рахунок незастосування до них покарання (зокрема, запровадженням заходів виправлення та безпеки, що ефективно діють у кримінальному законодавстві багатьох державах світу); 5) потребами реформування національної кримінально-правової політики (зокрема, розробленням Кодексу України про кримінальні проступки, Концепцією реформування кримінальної юстиції України) [91; 105] тощо.
Актуальність і практична значущість вирішення кримінально-правових питань примусових заходів медичного характеру та примусового лікування саме в межах дисертаційного дослідження також визначається: а) потребами правильного застосування норм КК України 2001 р.; б) необхідністю уточнення правової природи зазначеного інституту, його мети, змісту й сутності, а також важливістю відмежування його від інших кримінально-правових інститутів (зокрема, покарання); в) існуванням позитивного іноземного досвіду з цього приводу; г) удосконаленням відповідних теоретичних, нормативних і правозастосовних положень тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на положеннях: Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006–2008 рр. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755); Основних напрямів наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 рр. (п. 2.1.8). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради КНУВС від 31 січня 2006 р., протокол № 1.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне та системне розроблення положень щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінальному праві України (як на нормативному, так і на доктринальному рівнях), а також створення на цій підставі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм чинного національного кримінального законодавства.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких ключових завдань:
– вивчити історичний аспект розвитку примусових заходів медичного характеру та примусового лікування;
– розкрити правову природу, поняття та сутність примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, відмежувати цей інститут від покарання, а також заходів медичного впливу, застосування яких регулюється законодавством про охорону здоров’я;
– дослідити досвід застосування зазначених заходів в іноземному кримінальному законодавстві та можливості його використання в Україні;
– з’ясувати мету примусових заходів медичного характеру та підстави їх призначення, види й порядок застосування, а також встановити підстави, мету та порядок застосування примусового лікування;
– здійснити емпіричні дослідження та узагальнити їх результати, дослідити судову практику застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в Україні;
– сформулювати висновки та виробити пропозиції, спрямовані як на удосконалення нормативного регулювання примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, так і на підвищення ефективності правозастосовної практики.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування.
Предмет дослідження – примусові заходи медичного характеру та примусове лікування у кримінальному праві України.
Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети та завдань дисертаційного дослідження в роботі використано такі методи: діалектичний – при з’ясуванні сутності та значення примусових заходів медичного характеру й примусового лікування як кримінально-правових категорій, при встановленні їх зв’язків із сферами інших галузей законодавства, соціальними процесами та явищами (застосовувався у всіх розділах); історико-правовий – при історичному аналізі кримінально-правової регламентації примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий – при дослідженні зарубіжного кримінального законодавства в частині встановлення дієвості застосування зазначених заходів (підрозділ 1.3); формально-юридичний – при дослідженні положень КК України, інших законів та нормативно-правових актів, з точки зору правильності тлумачення юридичних термінів і формулювань, їх відповідності законодавчій мові й техніці (застосовувався у всіх розділах); системно-структурний – при визначенні місця примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в системі норм КК України, з’ясуванні особливостей їх нормативних конструкцій та проведенні відповідних класифікацій (підрозділ 1.2, розділи 2 і 3); соціологічний – при вивченні матеріалів судової та медичної практики, при здійсненні власних емпіричних досліджень (підрозділ 1.2, розділи 2 і 3, додатки); статистичний – при встановленні статистичних даних про осіб, яким призначалися примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, опрацюванні різних статистичних відомостей (застосовувався у всіх розділах).
Нормативну базу дисертаційного дослідження складають: Конституція України, кримінальне законодавство України та окремих зарубіжних країн, законодавство інших галузей права, а також положення міжнародних конвенцій, що стосуються предмета дослідження.
Емпіричною базою дисертаційного дослідження є статистичні й аналітичні відомості Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Державної судової адміністрації України за період з 2003 по 2008 рр.; практика судів України та Європейського суду з прав людини щодо застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування; результати анкетування 90 суддів, 70 медичних працівників і 85 засуджених; матеріали 315 кримінальних справ щодо застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, а також 110 особових справ хворих, які утримуються в Українській психіатричній лікарні із суворим наглядом (м. Дніпропетровськ) (додатки А–Д, К).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних і системних монографічних досліджень примусових заходів медичного характеру та примусового лікування з урахуванням сучасних тенденцій розвитку національного кримінального права. Найбільш важливими теоретичними висновками та практичними рекомендаціями, що відображають новизну дисертації, є такі:
вперше:
– обґрунтовано, що генезис інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в Україні був щільно пов’язаний (чи розвивався паралельно) не тільки з генезисом інститутів осудності, неосудності та обмеженої осудності, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, а й з розвитком теоретико-прикладних поглядів на злочин і покарання взагалі;
– з’ясовано, що в зарубіжному кримінальному законодавстві досліджувані нами заходи переважно є складовими більшого за обсягом регулювання інституту з назвою “заходи безпеки”, і на підставі аналізу цього інституту в різних країнах визначено напрями та межі запозичення позитивного іноземного досвіду з метою удосконалення національних кримінально-правових стандартів;
– обґрунтовано, що примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, через єдність механізмів, мети та завдань лікувального примусового впливу, наявність позитивного іноземного досвіду з цього питання, слід розглядати у форматі нового уніфікованого інституту з назвою “примусові заходи медичного характеру” (це, на думку дисертанта, заходи обмежувального характеру, що полягають у застосуванні на підставі рішення суду медичного впливу в примусовому порядку до осіб, які вчинили злочини або суспільно небезпечні діяння, передбачені КК України, та мають психічні хвороби або хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, з метою їх виліковування чи поліпшення стану їх здоров’я та забезпечення безпеки суспільства);
– виявлено, що задеклароване законодавцем обов’язкове лікування особи є не метою, а саме завданням примусових заходів медичного характеру, тоді як метою слід вважати вилікування чи поліпшення стану здоров’я відповідних категорій осіб поряд із забезпеченням безпеки суспільства;
– запропоновано застосовувати відповідний вид примусових заходів медичного характеру залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки конкретної особи – “незначна небезпека”, “підвищена небезпека”, “значна небезпека”, “особлива небезпека”;
– встановлено, що регулювання строків і порядку застосування примусового лікування у КК України та інших нормативно-правових актах є обмеженими та недосконалими (зокрема, йдеться про статті 76, 96 КК України, ст. 411-1 КПК України та статті 8, 21, 101, 117 КВК України), через що: а) здійснено ґрунтовне науково-теоретичне розроблення питань про примусове лікування; б) виявлено суперечливість положень ч. 2 ст. 96 КК України в частині співіснування нормативних конструкцій “покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі” та “інші види покарань” та запропоновано шляхи її усунення; в) визначено чіткий алгоритм процесу застосування примусового лікування осіб, незалежно від призначеного їм покарання;
– на підставі проведеного дослідження запропоновано низку важливих змін і доповнень нормативного характеру, здатних позитивно вплинути на ефективність і комплексність застосування національного кримінального, кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства, а також правозастосовну практику, а саме: а) проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України щодо застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” (зокрема, у ньому запропоновано нову назву та зміст розділу XIV Загальної частини КК України); б) зміни та доповнення до ППВСУ “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” від 3 червня 2005 р. № 7;
удосконалено:
– підходи щодо підстав застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, а також уточнено перелік і зміст таких підстав;
– процедури застосування примусового лікування до підслідних та обвинувачених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб;
– наукові положення щодо необхідності законодавчого коригування визначеного у вироку строку примусового лікування, тобто за необхідності його продовження або припинення;
дістали подальший розвиток:
– наукові погляди на примусові заходи медичного характеру та примусове лікування як комплексний міжгалузевий інститут, через що запропоновано усунути недоліки теоретичного та нормативного характеру, котрі заважають встановленню міжсистемних зв’язків у цьому інституті;
– обґрунтування про те, що у кримінально-правовому аспекті примусові заходи медичного характеру та примусове лікування не є покаранням, а належать до інших кримінально-правових наслідків суспільно небезпечного діяння;
– аргументація про те, що алкоголізм та наркоманія не є хворобами, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, відтак їх наявність в осіб, які вчинили злочин, не може бути підставою для застосування примусового лікування на підставі ст. 96 КК України;
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – при подальшому розробленні кримінально-правових механізмів застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування; у правотворчості – при вдосконаленні положень КК України, КВК України та КПК України в частині застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (Акт Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 12 вересня 2008 р. № 04-19/14-2127); у правозастосовній практиці – при вирішенні питань щодо правильного застосування судами України норм щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування (Акт Верховного Суду України від 22 серпня 2008 р. № 02-135/2-817); у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін “Загальна частина кримінального права України”, “Актуальні проблеми кримінального права”, “Кримінально-виконавче право” та при підготовці фахівців на курсах підвищення кваліфікації для працівників підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України на базі КНУВС, а також у процесі підготовки підручників і навчальних посібників із кримінально-правових дисциплін (Акт КНУВС від 31 серпня 2008 р. № 46/416).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що містяться в дисертації, неодноразово доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права КНУВС, а також були оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті Європейської інтеграції” (Київ, 21–22 квітня 2006 р.), “Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (Кіровоград, 17–18 травня 2007 р.), “Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України” (Київ, 25 травня 2007 р.), “Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей” (Кіровоград, 21–22 червня 2007 р.); міжнародній науковій конференції “Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (Донецьк, 17–18 листопада 2006 р.); регіональній науково-практичній конференції “Проблеми реалізації кримінальної відповідальності: кримінально-правові та кримінально-виконавчі аспекти” (Одеса, 2 квітня 2007р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України” (Кіровоград, 19 березня 2008 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано у восьми наукових працях, з них – чотири статті в наукових виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук, та чотири тези виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, 26 додатків (на 53 сторінках), списку використаних джерел (321 найменування). Повний обсяг дисертації становить 293 сторінки, загальний обсяг – 210 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене нами дисертаційне дослідження примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінальному праві України дозволило дійти важливих висновків, які містять теоретичне узагальнення та нове розв’язання конкретного наукового завдання, що виявилося у комплексній і системній розробці положень щодо примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в кримінальному праві України (як на нормативному, так і на доктринальному рівнях), а також створенні на цій підставі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм чинного національного кримінального законодавства, зокрема:
1. Розвиток інституту примусових заходів медичного характеру і примусового лікування у світових масштабах та у масштабах України мав такі особливості: а) між появою кримінально-правового вчення про інститут примусових заходів медичного характеру і примусового лікування (часи Стародавньої Греції, враховуючи й Гіппократа), та випадками реального застосування цього інституту відповідно до встановлених законодавчих вимог (ХХ ст.) існував тривалий часовий період, зумовлений передусім специфікою історичного розвитку державно-правових відносин в окремо взятій країні світу; б) генезис цього інституту відбувався паралельно та у взаємозв’язку не тільки з генезисом інститутів осудності (обмеженої осудності) та неосудності, а й з генезисом теоретико-прикладних поглядів на злочин і покарання взагалі; в) в межах історичних українських територій суттєвий вплив на застосування аналізованих заходів примусу свого часу здійснили християнська релігія й церковні традиції; г) в історичному плані первинним і більшим за обсягом було законодавче регулювання положень про примусові заходи медичного характеру, ніж законодавче регулювання примусового лікування; ґ) остаточне оформлення досліджуваних заходів примусу в межах єдиного кримінально-правового інституту відбулося тільки у КК України 2001 р.
2. Правова природа примусових заходів медичного характеру та примусового лікування: а) має складний і багатогранний характер; б) перебуває у системному зв’язку з питаннями про кримінальну відповідальність і покарання, забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина; в) ґрунтується на семантиці та змісті таких категорій як “примус”, “заходи” та “лікування”, при цьому примусові заходи медичного характеру та примусове лікування є дійсно примусовими, а не насильницькими, а також мають подвійний характер, тобто одночасно є і юридичними, і медичними. Встановлено, що примусові заходи медичного характеру та примусове лікування мають низку важливих спільних чинників, зокрема: а) передбачають застосування хоча і примусових, однак медичних (лікувальних) заходів, які ґрунтуються на загальноприйнятих принципах медичної етики та гуманізму; б) застосовуються до осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння, і при цьому мають психічну хворобу або хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, а тому підлягають ізоляції та лікувальному впливу; в) вони не належать до форм реалізації кримінальної відповідальності (зокрема й покарання), а є відносно самостійним кримінально-правовим інститутом, застосування якого є лише прерогативою суду.
3. На відміну від покарання, примусові заходи медичного характеру та примусове лікування: не містять елементів кари; мають порівняно з покаранням іншу мету, підстави та порядок свого застосування; не обмежуються у рішенні суду яким-небудь конкретним строком; не тягнуть за собою судимості; на них не поширюється принцип умовності, акти амністії й помилування, а також дострокове звільнення від застосування встановлених заходів; вони засновані не на факті вчинення злочину, а на властивостях особи винного, які перебувають за межею ознак суб’єкта злочину й тому не впливають на кваліфікацію діяння. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування також не є звичайними заходами медичного впливу, що регламентуються законодавством про охорону здоров’я, оскільки: застосування обов’язкового лікування регламентується законодавством про охорону здоров’я; призначення, зміна, припинення, а також контроль за його здійсненням покладається на органи охорони здоров’я; таке лікування, на відміну від примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, не пов’язане з фактом вчинення особою суспільно небезпечного діяння, а тому має більш широкі межі застосування. Крім цього, зазначені заходи не можна розглядати як порушення прав людини і громадянина, що випливає з аналізу положень відповідних міжнародних нормативно-правових актів.
4. З урахуванням ґрунтовних розробок низки відомих вчених-правників та позитивного іноземного досвіду на сучасному етапі розвитку кримінального права інститут примусових заходів медичного характеру та примусового лікування слід розглядати в межах кримінально-правових “заходів безпеки” (відповідних заходів обмежувального характеру), яким переважно властивий запобіжний (попереджувальний, превентивний) характер, спрямування на відновлення порушених прав і свобод потерпілих, на усунення передумов криміногенної ситуації, на охорону та здійснення соціально-правового й медико-реабілітаційного захисту особи правопорушника, що в цілому переслідує мету забезпечення безпеки суспільства. Сам же інститут примусових заходів медичного характеру та примусового лікування слід перейменувати на інститут “примусових заходів медичного характеру”, оскільки це зумовлено тим, що між категоріями “примусові заходи медичного характеру” та “примусове лікування” відсутня істотна різниця в аспекті механізмів лікувального примусового впливу, відтак специфіка такого впливу залежить передусім від категорій осіб, до яких він застосовується, та визначеної законом мети. Отже, за нашим переконанням, примусові заходи медичного характеру – це заходи обмежувального характеру, що полягають в застосуванні на підставі рішення суду лікувального впливу в примусовому порядку до осіб, які вчинили злочини або суспільно небезпечні діяння, передбачені КК України, та мають психічні хвороби або хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, з метою їх виліковування чи поліпшення стану їх здоров’я та забезпечення безпеки суспільства.
5. Звернення до іноземного досвіду нормотворчості дозволяє стверджувати, що в кримінальному законодавстві зарубіжних країн примусові заходи медичного характеру та примусове лікування: а) найбільш помірковано і цивілізовано застосовуються у державах романо-германської та англо-американської правових сімей (навпаки, у державах мусульманської правової сім’ї такого роду заходи характеризуються надзвичайною суворістю, а у країнах правової сім’ї Далекого Сходу вони зазвичай не врегульовані нормативно); б) розглядаються як різновид більшого за обсягом регулювання інституту під назвою “заходи безпеки” (такі заходи застосовуються як до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, так і до осіб, що потенційно спроможні це зробити; в) як правило не мають своїх нормативних дефініцій, що слід вважати недоліком кримінально-правового регулювання цього інституту, однак ступінь законодавчої регламентації умов, підстав, видів та інших характеристик цих заходів є ретельнішим (детальнішим), порівняно з Україною; г) переплітаються між собою в аспекті медичного (лікувального) впливу (приміром, те, що за КК України є примусовими заходами медичного характеру, то за КК Голландії – примусове лікування, а те, що за КК України є примусовим лікуванням, за КК Італії – примусові заходи медичного характеру) або розглядаються в межах тільки одного зі складових цього інституту (приміром, тільки “примусові заходи медичного характеру” за КК РФ або тільки “примусове лікування” за КК Китаю). ґ) можуть бути врегульовані як кримінальним, так і некримінальним законодавством.
6. Позитивним, корисним, підтвердженим практикою, а тому вартим на запозичення, уявляється такий іноземний досвід: а) створення уніфікованої чи більш досконалої назви інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування; б) конкретизації та уточнення мети примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, залежно від того, до кого вони застосовуються; в) зарахування часу застосування примусових заходів медичного характеру до часу позбавлення волі із розрахунку одинь день за один день, якщо особа, до якої вони застосовуалися видужала і потребує подальшого відбування покарання; г) скорочення періодичності зміни, продовження чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру (приміром, з шести до чотирьох місяців); ґ) чіткого регулювання низки безпекових заходів, пов’язаних з примусовими заходами медичного характеру та примусовим лікуванням (приміром, встановлення опіки чи піклування, судової заборони відвідувати заклади реалізації алкогольних напоїв, застосування препаратів, що зменшують сексуальну потенцію, обмеження у користуванні комп’ютером чи інтерактивними інформаційними послугами).
7. Застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному праві України відбувається тільки з певною метою та за відповідними підставами. При цьому доведено, що найбільш досконалим, точним і таким, що гармонійно сполучає у собі як інтереси особи, так й інтереси всього суспільства, є таке визначення мети примусових заходів медичного характеру – “вилікування чи поліпшення стану здоров’я” відповідних категорій осіб та “забезпечення безпеки суспільства” (поряд з цим обґрунтовано недоцільність вказівки на такі складові мети як “забезпечення безпеки психічнохворого” та “виправлення та перевиховання особи”). Підставами призначення (застосування) примусових заходів медичного характеру, на наш погляд, слід визнати сукупність достовірно встановлених даних, що свідчать про суспільну небезпечність психічно хворої особи, якою було вчинене суспільно небезпечне діяння або злочин в стані неосудності чи обмеженої осудності або особи, котра захворіла на психічну хворобу під час відбуття покарання або до постановлення їй вироку. При цьому підставою застосування примусових заходів медичного характеру варто вважати наявність трьох складових: а) встановлений факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, або злочину; б) наявність у особи психічного захворювання, що підтверджено висновком судово-психіатричної експертизи; в) визнання такої особи суспільно небезпечною через її хворобливий стан і у зв’язку з характером вчиненого нею діяння. В останньому випадку суспільна небезпечність особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, складається з суспільної небезпечності діяння та суспільної небезпечності психічного захворювання як причинного фактору, а відтак, поєднує два критерії: юридичний і медичний. При цьому, за нашим переконанням, саме характер і ступінь суспільної небезпечності суб’єктів примусових заходів медичного характеру є тим класифікаційним критерієм, що визначає відповідний вид примусового медичного заходу, а також розподіляє категорії осіб, яким вони можуть бути (відтак раціонально диференціювати між собою психічно хворих осіб, що мають “незначну небезпеку”, “підвищену небезпеку”, “значну небезпеку”, “особливу небезпеку”).
8. Нормативною базою для застосування примусових заходів медичного характеру слугує Конституція України, КК України, КВК України, КПК України, відповідні Закони України, ППВСУ (а саме – ППВСУ “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” від 3 червня 2005 р. № 7), накази, положення, інструкції тощо. Видається прийнятним вичерпний перелік видів примусових заходів медичного характеру, які має право застосувати суд згідно ч. 1 ст. 94 КК України: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Відтак, поки що передчасно відмовлятися від існуючої системи примусових заходів медичного характеру, встановлених у КК України (зокрема, наразі невиправдано надавати перевагу виключно амбулаторній допомозі, через її поки що недостатній розвиток), оскільки вона є найбільш оптимальною та надає можливість суду задовольнити як потреби суспільства щодо його захисту, так й індивідуальні потреби кожного психічно хворого.
9. Щодо примусової амбулаторної психіатричної допомоги, то вона має два аспекти свого застосування: перший – вона застосовується психоневрологічним закладом за місцем проживання психічно хворого (у цьому випадку хворий направляється судом до ПНД за місцем свого проживання для взяття під систематичний нагляд і проведення встановлених у законі лікувально-реабілітаційних заходів без поміщення цієї особи до стаціонару); другий – вона надається психічно хворому за місцем відбуття ним покарання (у цьому випадку примусове амбулаторне лікування осіб, яким призначене кримінальне покарання, що пов’язане з позбавленням волі, покладається на адміністрацію і медичну службу тієї виправної установи, де особа відбуває покарання). Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом полягає у поміщенні особи до типової психіатричної лікарні (відділення), де проходять лікування й хворі, що не вчиняли протиправних діянь. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом полягає у поміщенні особи до психіатричної лікарні (відділення), що призначена виключно для відповідного контингенту – психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом здійснюється щодо осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства (таким закладом, причому єдиним на території нашої держави, є Українська психіатрична лікарня з інтенсивним (суворим) наглядом, що знаходиться у м. Дніпропетровську). При цьому порядок продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру, встановлений у ст. 95 КК України, здійснюється виключно судом.
10. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. Однак кримінально-правове регулювання безпосередньо положень про примусове лікування у чинному КК України здійснено невиправдано стисло (не повною мірою), що очевидно хоча б з кількості норм, котрі спеціально присвячені цьому питанню (фактично це тільки ст. 96). З’ясовано, що суперечливість положень ст. 96 КК України зумовлена передусім відсутністю чіткого законодавчого визначення переліку “хвороб, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб”, через що запропоновано усунути зазначені нормативні недоліки. Також акцентовано увагу на наявності поки що неналежного контролю з боку держави епідемій небезпечних хвороб в Україні, а отже зазначено про нагальну потребу у перегляді державної політики щодо цього питання в бік підвищення її ефективності (приміром, це можливо за рахунок створення нових служб та установ, зокрема, служби пробації, збільшення фінансування відповідних проектів, розширення штату вузькопрофільних спеціалістів, створення дієвих державних програм щодо протидії поширенню особливо небезпечних хвороб і соціально небезпечних захворювань).
11. На відміну від примусових заходів медичного характеру (де необхідна наявність трьох складових підстав, основна з яких – суспільна небезпечність особи), підставою для застосування примусового лікування є сукупність юридичного і медичного критеріїв: 1) встановлений факт вчинення особою злочину (а точніше, її засудження до покарання будь-якого виду); 2) наявність захворювання, передбаченого Переліком особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини, затвердженого наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133, що, у свою чергу, підтверджено висновком судово-медичної експертизи. Умовами ж для застосування примусового лікування є висновок судово-медичної експертизи про наявність у суб’єкта злочину такої хвороби, його потребу в лікуванні та засудження такої особи до покарання будь-якого виду. При цьому мета примусового лікування та мета примусових заходів медичного характеру співпадають (це – вилікування особи чи поліпшення її стану здоров’я та забезпечення безпеки суспільства). Разом з тим. алкоголізм та наркоманію ми не відносимо до хвороб, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, а відтак, їх наявність у осіб, що вчинили злочин, не може бути підставою для застосування примусового лікування на підставі ст. 96 КК України.
12. Відповідно до ч. 2 ст. 96 КК України можна виділити два види підстав примусового лікування: 1) той, що здійснюється за місцем відбування особою покарання; 2) той, що здійснюється у спеціальних лікувальних закладах (в останньому випадку вважаємо прийнятною практикою, щоб таке лікування здійснювалося не тільки державними, а й приватними медичними установами). При цьому наголошено, що у законі повинна бути передбачена можливість коригування визначеного у вироку строку примусового лікування, тобто за необхідності його продовження або припинення. Поряд з цим з’ясовані особливості: а) лікування засудженого у випадку, коли строк його покарання закінчується; б) звільнення засуджених від покарання за хворобою; в) засобів лікувального впливу, які передбачені п. 5 ч. 1 ст. 76 та ч. 4 ст. 309 у КК України. Акцентовано увагу на необхідності термінового вирішення питання про примусове лікування підслідних та обвинувачених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (при цьому пропонується використати позитивний досвід Республіки Білорусь, де процес призначення та проведення примусового лікування цієї категорії осіб детально регламентовано). Також встановлено суперечливість існування конструкцій “покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі” та “інші види покарань” у ч. 2 ст. 96 КК України та інших нормативно-правових актів (КВК України, Законів України, наказів відповідних органів та ін.) і на цій підставі вироблені конкретні механізми усунення цього недоліку.
На підставі зроблених висновків та з урахуванням результатів проведеного дисертаційного дослідження нами пропонуються такі зміни й доповнення нормативного характеру, що здатні ефективно вплинути на ефективність національного кримінального, кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства, а також практику його застосування:
1) у КК України: а) викласти розділ XIV Загальної частини КК України у новій редакції; б) ст. 96 КК України виключити;
2) у КВК України: а) у ч. 2 ст. 21 термін “примусового лікування” замінити на “примусових заходів медичного характеру”; б) доповнити Кодекс статтею 21-1 такого відповідного змісту; в) ст. 117 викласти у новій редакції;
3) у КПК України: а) ст. 411-1 виключити; б) доповнити Кодекс статтею 424-1 відповідного змісту (щодо п.п. 1–3 наведених пропозицій див. додаток Щ);
4) внести такі зміни до ППВСУ “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” від 3 червня 2005 р. № 7, а саме: а) викласти частину першу пункту 1 цієї Постанови у такій редакції: "Звернути увагу судів на те, що за змістом положень КК, законів від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ "Про психіатричну допомогу" (далі – Закон № 1489-ІІІ) та від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ "Основи законодавства України про охорону здоров’я" (далі – Закон № 2801-ХІІ) метою застосування примусових заходів медичного характеру і примусового лікування є: 1) вилікування чи поліпшення стану здоров’я осіб, названих у статтях 19, 20, 76, 93 та 96 КК; 2) забезпечення безпеки суспільства"; б) викласти пункт 19 цієї Постанови у такій редакції: "19. За змістом ст. 95 КК, ст. 19 Закону N 1489-III суд може змінити примусовий захід медичного характеру на більш м’який або більш суворий, залежно від ступеня суспільної небезпечності хворого"; в) викласти частину 1 пункту 24 у такій редакції: "24. Виходячи з комплексного аналізу норм законодавства України (зокрема, ст. 76 КК, ст. 53 Закону N 2801-XII) і положень міжнародно-правових актів примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК підлягають незалежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб (до цих хвороб належать захворювання, передбачені наказом МОЗ України від 19 липня 2007 р. № 133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб")".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеев М. И. Судебно-медицинская экспертиза живых лиц / М. И. Авдеев. – М. : Наука, 1968. – 216 с.
2. Актуальні проблеми соціально-реабілітаційної психіатрії в Україні / [І. Й. Влох, Є. М. Горбань, Б. В. Михайлов та ін.] // Медицинские исследования – 2001. – № 1. – С. 6–8.
3. Антонян Ю. М. Криминальная патопсихология / Ю. М. Антонян, В. В. Гульдан. – М. : Наука, 1991. – 246 с.
4. Антонян Ю. М. Насилие. Человек. Общество : [монография] / Ю. М. Антонян. – М. : ВНИИ МВД России, 2001. – 247 с.
5. Антонян Ю. М. Предупреждение убийств, совершаемых лицами с психическими аномалиями : [монография] / Ю. М. Антонян, М. В. Власова. – М. : ВНИИ МВД России, 2005. – 92 с.
6. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин. – М. : Наука, 1987. – 206 с.
7. Аргунова Ю. Профилактика преступного поведения лиц с психическими расстройствами / Ю. Аргунова // Российская юстиция. – 1998. – № 2. – С. 38.
8. Архів Апеляційного суду Донецької обл. Справа № 1 –92/05.
9. Архів Горностаївського районного суду Херсонської обл. Справа № 1–54/08.
10. Архів Деснянського районного суду м. Києва. Справа № 1–91/08.
11. Архів Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинськ. Справа
№ 1–438/06.
12. Архів Київського районного суду м. Донецьк. Справа № 5– 624/03.
13. Архів Київського районного суду м. Харкова. Справа № 1–646/08.
14. Архів Козельщинського районного суду Полтавської обл. Справа № 1– 4/08.
15. Архів Косівського районного суду Івано-Франківської обл. Справа №1–64/07.
16. Архів Крюківського районного суду м. Кременчук Полтавської обл. Справа № 1–211/07.
17. Архів Рожищенського районного суду Волинської області. Справа № 1– 20/07.
18. Архів Снігурівського районного суду Миколаївської обл. Справа
№ 5–98/07.
19. Архів Сосницького районного суду Чернігівської обл. Справа
№ 1–17/08.
20. Ахметшин Х. М. Современное уголовное право КНР / Ахметшин Х. М., Ахметшин Н. Х., Петухов А. А. – М. : ИД “Муравей”, 2000. – 430 с.
21. Бабаян Э. Я. Наркология : [учеб. пособие] / Э. Я. Бабаян, М. Х. Гонопольский. – М. : Медицина, 1987. – 335 с.
22. Багрий-Шахматов Л. В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации / Л. В. Багрий-Шахматов. – Одесса : Юрид. лит., 2000. – 412 с.
23. Базылев Б. Т. Государственное принуждение и правовые формы его осуществления в советском обществе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Б. Т. Базылев. – К., 1968. – 17 с.
24. Батанов А. Н. Принудительные меры медицинского характера (история, теория, законодательное регулирование и практика применения) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 "Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право" / А. Н. Батанов. – Казань, 2004. – 26 с.
25. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : [монографія] / Баулін Ю. В. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
26. Бейсенов Б. С. Алкоголизм: уголовно-правовые и криминологические проблемы / Бейсенов Б. С. – М. : Юрид. лит., 1981. – 199 с.
27. Боброва И. Н. Непринудительные меры медицинского характера, применяемые в отношении невменяемых психически больных / И. Н. Боброва // Меры медицинского характера в системе профилактики общественно опасных действий психически больных : сб. науч. тр. / ВНИИ общей и судеб. психиатрии им. В. Г. Сербского ; под ред. Г. В. Морозова. – М. : ВНИИОИСП, 1987. – С. 75–83.
28. Боброва И. Н. Меры медицинского характера и профилактика ООД психически больных старших возрастных групп / И. Н. Боброва, А. З. Агаладзаде, М. Е. Кузнец, Н. К. Шубина // Профилактика общественно опасных действий психически больных: сб. науч. тр. / ВНИИ общей и судеб. психиатрии им. В. Г. Сербского ; под ред. Г. В. Морозова. – М. : ВНИИОИСП, 1986. – С. 10–15.
29. Боднарук Р. В. Верните к жизни ум больной / Боднарук Р., В.Шерешевський А. М., Сидоров П. И. – Архангельск : Издат. центр. Архангел. гос. мед. акад., 2000. – 190, [1] с. – (Очерки истории психиатрии).
30. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность : очерк теории / Братусь С. Н. – М. : Юрид. лит., 1976. – 216 с.
31. Брынза С. М. Наказание за преступления против собственности по уголовному законодательству Республики Молдова / С. М. Брынза // Российский следователь. – № 9. – С. 37–46.
32. Будіянський М. Ф. Проблеми деяких виняткових станів / М. Ф. Будіянський // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1997. – № 3. – С. 8–13.
33. Булгаков Е. М. Общественно-опасные деяния больных и организация принудительного лечения / Булгаков Е. М. – Днепропетровск, 1966. – 33 с.
34. Бурдін В. М. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані
сп’яніння : [монографія] / В. М. Бурдін. – К. : Атіка, 2005. – 160 с.
35. Введенский И. Н. Принудительное лечение душевно больных и психопатов / И. Н. Введенский // Душевно больные правонарушители и принудительное лечение. – М., 1929. – С. 7–22.
36. Верещак В. М. Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування / В. М. Верещак // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 10. – С. 38–41.
37. Вицин С. Е. Принудительные меры медицинского характера (понятие, основания и порядок применения) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.715, 12.718 / С. Е. Вицин. – М., 1970. – 16 с.
38. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права / Владимирський-Буданов М. Ф. – Ростов-н/Д., 1964. – 184 с.
39. Волков В. М. Медицинская психология в ИТУ : [учебник] / В. М. Волков. – М. : Юрид. лит., 1989. – 256 с.
40. Воробей В. А. Принудительные меры медицинского характера в уголовном праве – социально-правовые и медико-реабилитационные меры безопасности / [Михеев Р. И., Беловодский А. В., Воробей А. В., Михеев О. Р.]. – Владивосток, 2000. – 124 с.
41. Воробей П. Загальні поняття кримінально-правового ставлення в вину / П. Воробей // Право України. – 1999. – № 6. – С. 113–116.
42. Всезагальна декларація прав людини від 10 груд. 1948 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до декл. :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
43. Габиани А. А. Уголовная ответственность за преступления, совершенные в состоянии опьянения / А. А. Габиани. – Тбилиси : Мецниереба, 1968. – 160 с.
44. Гасанов Э. Г. Наркотизм: тенденции и меры преодоления : [на материалах Азерб. Респ.] / Э. Г. Гасанов. – М. : Юринформ, 1997. – 264, [1] с.
45. Гатауллин В. Принудительные меры медицинского характера в уголовном законодательстве зарубежных стран / В. Гатауллин, Р. Шагеева // Законность. – 2004. – № 9. – С. 58–60.
46. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Г. В. Ф. Гегель ; ред. и сост. Д. А. Керимов, В. С. Нерсесянц ; [пер. с нем.]. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
47. Гернет М. Н. История царской тюрьмы : в 5 т. / М. Н. Гернет. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1960. –. .–
Т. 1 : 1762–1825 гг. – 1960. – 383 с.
48. Гернет М. Н. История царской тюрьмы : в 5 т. / М. Н. Гернет. – М. : Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1948. –. .–
Т. 3 : 1870–1900 гг. – 1948. – 376 с.
49. Герцензон А. А. Об основах уголовного законодательства союза ССР и союзных республик / А. А. Герцензон. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1959. – 96 с.
50. Голоднюк М. Н. Развитие российского законодательства о принудительных мерах медицинского характера / М. Н. Голоднюк // Вестник Московского государственного университета. – 1998. – № 5. – С. 43–52. – Серия № 11. Право.
51. Горбачова І. М. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / І. М. Горбачова. – Одеса, 2008. – 20 с.
52. Горобцов В. И. Правовое регулирование исполнения принудительного лечения и трудового перевоспитания хронических алкоголиков : [учеб. пособие] / Горобцов В. И. – Омск : Омская высш. шк. милиции МВД СССР, 1987. – 83 с.
53. Горобцов В. И. Принудительные меры медицинского характера : [пособие] / Горобцов В. И. – Красноярск : Краснояр. высш. шк. МВД России, 1997. – 59 с.
54. Горох О. П. Покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів :
дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / Горох Олексій Петрович. – К., 2007. – 299 с.
55. Гришко А. Я. Правовое регулирование принудительного лечения и трудового перевоспитания хронических алкоголиков и наркоманов : [учеб. пособие] / Гришко А. Я. – М. : Акад. МВД СССР, 1989. – 103 с.
56. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України / Грищук В. К. – Львів : Світ, 1992. – 165 с.
57. Декларація про права розумово відсталих осіб від 20 груд. 1971 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до декл. :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
58. Дидковская С. Д. Правовые и медицинские меры борьбы с пьянством и алкоголизмом / П. С. Матышевский, С. Д. Дидковская, И. К. Туркевич ; под ред. П. С. Матышевского. – К. : Вища шк. Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1987. – 168 с.
59. Дмитриева А. С. Судебная психиатрия / А. С. Дмитриева, Т. В. Клименко. – М. : Юристь, 1998. – 406 с.
60. Докучаева О. Н. Меры медицинского характера в отношении лиц с органическим поражением головного мозга, совершивших общественно опасные деяния в кратковременных болезненных состояниях / О. Н. Докучаева, С. П. Разумовская // Принудительное лечение психически больных. Клинические и организационные аспекты : сб.к науч. тр. / ВНИИ общ. и судеб. психиатрии им. В. Г. Сербского ; под ред. Г. В. Морозова. – М., 1981. – С. 22–28 с.
61. Достовалов С. Цели применения принудительных мер медицинского характера / С. Достовалов // Законность. – 2000. – № 1. – С. 49–50.
62. Душевні недуги прогресують // Голос України. – 2007. – № 9. – С. 18.
63. Егоров В. С. Правовая природа принудительных мер медицинского характера / В. С. Егоров // Медицинское право. – 2005. –№ 4. – С. 36–38.
64. Європейська соціальна хартія від 18 жовт. 1961 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конв. :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
65. Єдина конвенція про наркотичні засоби від 30 берез. 1961 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конв. :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
66. Жалинский А. Э. Современное немецкое уголовное право / А. Э. Жалинский. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 560 с.
67. Жарий В. Д. Становление и развитие исправительно-трудового законодательства Украинской ССР : [учеб. пособие] / М. П. Мелентьев, В. Д. Жарий. – Домодедово : МВД СССР. Всесоюз. ин-т повышения квалификации руководящих работников ИТУ, 1989. – 110 с.
68. Жук І. В. Застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування в умовах реалізації кримінально-правової політики: окремі проблеми / І. В. Жук // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми : міжнар. наук. конф., 17–18 листоп. 2006 р. : тези вист. – Донецьк, 2006. – С. 196–199.
69. Жук І. В. Окремі питання застосування інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування / І. В. Жук // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 1. – С. 67–73.
70. Жук І. В. Криміногенні чинники наркотизму в структурі злочинів неповнолітніх: питання примусового лікування / І. В. Жук // Актуальні проблеми вдосконалення кримінального, кримінально-виконавчого та адміністративного законодавства у сфері захисту прав дітей : наук.-практ. конф., 21–22 черв. 2007 р. : тези вист. – Кіровоград, 2007. – С. 93–98.
71. Зайцева О. Порядок лечения ограничено вменяемых осужденных требует дополнительной регламентации / О. Зайцева // Российская юстиция. – 2003. – № 5. – С. 54–55.
72. Закон України "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз" від 5 лип. 2001 року № 2586 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 31. – Ст. 1384.
73. Закон України "Про внесення змін до Кримінального та кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" від 15 квіт. 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до зак. :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
74. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. № 4004 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
75. Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лют. 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 64.
76. Закон України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори" від 15 лют. 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 60.
77. Закон України "Про Основи законодавства України про охорону здоров’я" від 19 лист. 1992 р. № 2801 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
78. Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лют. 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 12. – Ст. 444.
79. Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квіт. 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 17. – Ст. 690
80. Заросинський О. Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх / О. Заросинський // Право України. – 2005. – № 2. – С. 59–62.
81. Иванец Н. Н. О целесообразности принудительного лечения больных алкоголизмом и наркоманией / Н. Н. Иванец // Борьба с наркоманиями и наркоторговлей, лечение и реабилитация. – М. : Наука, 1998. – 154 с.
82. Иванов В. Д. Профилактика преступлений, связанных с наркотиками / В. Д. Иванов // Проблемы борьбы с экономической преступностью при переходе к рынку : междунар. науч.-практ. конф., 6–8 апр. 1991 г. : тезисы докл. – СПб., 1991. – С. 199–201.
83. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Ильин Е. П. – СПб. : Питер, 2000. – 512 с.
84. Інструкція про заходи та організацію взаємодії закладів охорони здоров’я й органів внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади : Наказ МОЗ та МВС України від 19 груд. 2000 р. № 346/877 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 6. – Ст. 247.
85. Кальницкий В. В. Уголовно-процессуальная деятельность по применению принудительных мер медицинского характера : [учеб. пособие] / В. В. Николюк, В. В. Кальницкий. – Омск : Высш. шк. милиции МВД СССР, 1990. – 40 с.
86. Каніщев А. В. Обмежена осудність та примусові заходи медичного характеру / А. В. Каніщев // Архів психіатрії. – 2007. – Т. 13. – № 1–2. – С. 42–50.
87. Каширин Р. М. Теоретические аспекты применения института обязательного лечения наркоманов / Р. М. Каширин // Проблемы исполнения уголовных наказаний, не связанных с лишением свободы, и применение иных мер уголовно-правового характера в отношении несовершеннолетних : междунар. науч.-практ. конф., 7 дек. 2005 г. : тезисы докл. : в 2 ч. – Вологда, 2006. – Ч. 2. – С. 65–71.
88. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебникъ Общаго уголовнаго права / А. Ф. Кистяковский. – К. : Издание книгопродавца-издателя Ф.А. Иогансона, 1882. – 930 с.
89. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917–1921 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право"/ Е. М. Кісілюк. – К., 2003. – 20 с.
90. Книга М. М. Медичний критерій визначення суспільної небезпечності психічно хворих, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру / М. М. Книга // Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні : наук.-практ. семінар, 21 берез. 2008 р. : тези вист. – Дніпропетровськ, 2008 – С. 73–75.
91. Кодекс України про кримінальні проступки. Проект. – К., 2008. – 40 с.
92. Козаченко И. Я. Вопросы уголовной ответственности и наказания лиц, страдающих психическими расстройствами, не исключающими вменяемости / И. Я. Козаченко, Б. А. Спасенников // Государство и право. – 2001. – № 5. –
С. 69–74.
93. Козаченко О. Застосування інших кримінально-правових заходів як альтернатива кримінальної відповідальності юридичних осіб / О. Козаченко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 2. – С. 39–41.
94. Козочкин И. Д. Уголовное право США: успехи и проблемы реформирования / Козочкин И. Д. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2007. – 478 с.
95. Коккот Г. Сексуальне правонарушения: типология и терапия / Г. Коккот // Сексуальные преступники : сб. ст. ; под ред. Ю. М. Антоняна. – М., 1992. – С. 108–120.
96. Колмаков П. Понятие и сущность принудительных