КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ :

Краткое описание

Зміст
ВСТУП.........................................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1
ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ ...............................................................................................................................13
1.1. Об’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом ........................................13
1.2. Предмет незаконного заволодіння транспортним засобом ....................................36
Висновки до розділу 1.............................................................................................................46

РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ........................................................................................48
Висновки до розділу 2.............................................................................................................74

РОЗДІЛ 3
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ........................................................................................77
Висновки до розділу 3..............................................................................................................99

РОЗДІЛ 4
СУБ’ЄКТ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ..............................................................................................................................102
4.1. Юридична характеристика суб’єкта незаконного заволодіння транспортним
засобом......................................................................................................................................102
4.2. Кримінологічна характеристика суб’єкта незаконного заволодіння
транспортним засобом...........................................................................................................112
Висновки до розділу 4............................................................................................................116

РОЗДІЛ 5
КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ......................................................................................119
Висновки до розділу 5............................................................................................................148

РОЗДІЛ 6
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ .............................................................................................................................152
6.1. Звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння
транспортним засобом...........................................................................................................152
6.2. Покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом...............................163
Висновки до розділу 6...........................................................................................................172

ВИСНОВКИ..........................................................................................................................175СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................186
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі в Україні відбувається інтенсивний розвиток транспорту, підвищується динамічність його використання, спостерігається тенденція до збільшення кількості транспортних засобів на одиницю населення. При цьому функціонування транспорту є джерелом підвищеної небезпеки для оточуючих, тому забезпечення безпеки його використання є одним із найважливіших завдань для України.
Важливою умовою безпечної роботи транспорту є дотримання всіма особами встановленого порядку користування транспортними засобами, при якому використання певного транспортного засобу в сфері руху припустимо лише тими, хто має на це право. Порушуючи цей порядок, особа незаконно заволодіває транспортним засобом, чим створює загрозу для безпеки руху та позбавляє власника транспортного засобу можливості реалізовувати свої права відносно нього. Цим і обумовлена висока суспільна небезпечність подібних діянь.
Серед правових засобів, спрямованих на попередження незаконних заволодінь транспортними засобами, провідну роль відіграють кримінально-правові.
Вперше у вітчизняному законодавстві кримінальну відповідальність за угон дорожніх транспортних засобів було введено в 1968 р. — Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. був доповнений ст. 2153 «Угон автомототранспортних засобів», у якій йшлося про угон автомототранспортних засобів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Відповідну норму було включено до глави Х Кодексу «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я». У 1985 р. ця стаття отримала назву «Угон транспортних засобів», а диспозицію ч. 1 було сформульовано як угон автомобілів усіх видів, мотоциклів, тракторів або інших самохідних машин без мети їх крадіжки. Істотні зміни були внесені в цю статтю в 2000 р., коли вона була названа «Незаконне заволодіння транспортним засобом» і передбачала відповідальність за відповідне діяння, під яким розумілося вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
Прийнятий у 2001 р. Кримінальний кодекс України (далі — КК) передбачив кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом у ст. 289, яку включено до розділу XI Особливої частини КК «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». При цьому законодавча дефініція незаконного заволодіння транспортним засобом, що дається в п. 1 примітки до ст. 289 КК, залишилася незмінною.
Незважаючи на прийняття нової кримінально-правової норми, кількість відповідних злочинів у період з 2001 по 2003 р. виросла майже на 16 %. У 2004 р. кількість зареєстрованих незаконних заволодінь транспортними засобами зменшилася. Така тенденція спостерігається й до цього часу [67, с. 40; 225]. Проте кількість цих злочинів все ж таки залишається дуже високою, що може свідчити про недостатню ефективність ст. 289 КК.
Питання відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом розглядалися в роботах таких авторів, як О. І. Бойцов, М. М. Геловані, М. А. Єфимов, Ю. Ф. Іванов, В. А. Звіряка, В. І. Касинюк, М. Й. Коржанський, О. І. Коробєєв, О. С. Кузьміна, Б. О. Куринов, Ю. І. Ляпунов, П. С. Матишевський, В. А. Мисливий, В. П. Пантелєєв, М. О. Свірін, В. І. Ткаченко, Є. В. Фесенко, В. М. Хомич та ін. Останнім часом були захищені одна докторська дисертація (В. А. Мисливий, 2006 р.), де досліджувалися теоретичні проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, і дві кандидатські дисертації (В. А. Звіряка, 1999 р.; Ю. Ф. Іванов, 1999 р.), в яких висвітлювалися питання кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Проте слід зазначити, що більшість робіт було написано в період чинності КК 1960 р., коли норму про відповідальність за відповідне діяння було сформульовано інакше, ніж зараз. Фундаментального вивчення складу незаконного заволодіння транспортним засобом в Україні за КК 2001 р. проведено не було. Погляди окремих учених викладені переважно на рівні підручників, навчальних посібників з Особливої частини кримінального права або науково-практичних коментарів до КК. Відсутнє також узагальнення практики застосування ст. 289 КК, призначення покарання за цією категорією справ. До цього часу не досягнуто єдності в поглядах на ряд дискусійних питань про об’єкт і предмет злочину, ознаки його об’єктивної та суб’єктивної сторін, відмежування від суміжних складів злочинів. Водночас ефективну боротьбу з незаконними заволодіннями транспортними засобами неможливо вести без єдиного розуміння й застосування відповідної кримінально-правової норми. У зв’язку з цим теорія кримінального права та судово-слідча практика мають потребу в науковому вирішенні поставлених питань.
Все викладене свідчить про актуальність теми дисертації, її теоретичну й практичну цінність. У роботі здійснено спробу проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом, кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину, покарання за нього, а також звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106u002292). Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 19 грудня 2003 р. (протокол № 5).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексна розробка теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин і покарання за нього, формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити родовий, основний і додатковий безпосередні об’єкти злочину, його предмет, а також визначити механізм заподіяння шкоди об’єктам; 2) охарактеризувавши ознаки об’єктивної сторони злочину, визначити зміст і форми незаконного заволодіння транспортним засобом; 3) розкрити ознаки суб’єктивної сторони цього посягання; 4) дати юридичну та кримінологічну характеристику суб’єкта незаконного заволодіння транспортним засобом; 5) проаналізувати зміст кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак відповідного злочину; 6) дослідити покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом; 7) вивчити й узагальнити практику застосування ст. 289 КК; 8) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 289 КК і рекомендації з її практичного застосування.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Предметом дослідження виступає кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення загальної теорії пізнання та теорії кримінального права. У процесі дослідження застосовувалися такі наукові методи: логіко-історичний і історико-правовий (при аналізі розвитку поглядів на об’єкт злочину і юридичну природу незаконного заволодіння транспортним засобом), діалектичний (при дослідженні елементів і ознак складу злочину, покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом), догматичний (при обробці законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які покликані регулювати суспільні відносини з охорони безпеки руху та експлуатації транспорту), порівняльно-правовий (при порівнянні чинного законодавства і законодавства минулих років, а також окремих положень зарубіжного кримінального законодавства із приписами КК), системно-структурний і функціональний (при дослідженні об’єктивних і суб’єктивних ознак незаконного заволодіння транспортним засобом, покарання та звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин під кутом зору з’ясування змісту й удосконалення норм чинного законодавства, а також практики його застосування), статистичний (при узагальненні судово-слідчої практики й аналізі статистичних даних).
Емпіричною базою дослідження є матеріали опублікованої судової практики, дані, одержані при вивченні 486 кримінальних справ, пов’язаних із незаконними заволодіннями транспортними засобами, статистична інформація МВС України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що з часу прийняття КК 2001 р. дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, що передбачена ст. 289 КК. На думку автора, новими для науки кримінального права є досягнуті в результаті дослідження такі положення:
вперше:
– з’ясовано сутність структурних елементів суспільних відносин, на які безпосередньо посягає незаконне заволодіння транспортним засобом, визначено механізм заподіяння шкоди основному та додатковому обов’язковому об’єктам злочину;
– зроблено висновок, що незаконне заволодіння транспортним засобом є його угоном, у зв’язку з чим пропонується доповнити відповідною вказівкою ст. 289 КК. Визначено, що угон утворюють дії із протиправного встановлення контролю над чужим транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом незалежно від мети. Аргументовано доводиться, що захоплення може бути вчинене як з використанням насильства, так і без насильства. Дається детальна характеристика форм угону, які пропонується виділяти залежно від способу вчинення злочину: таємно, відкрито (із застосуванням насильства або без нього), за допомогою обману або зловживання довірою;
– дається розгорнута класифікація мотивів незаконного заволодіння транспортним засобом, які пропонується ділити на дві групи. У першу входять мотиви, які задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі, а в другу – мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння;
– наводяться аргументи на користь того, що, незважаючи на факультативний характер мети незаконного заволодіння транспортним засобом, її встановлення має важливе значення для кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого;
– з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК) пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа має порушуватися тільки за скаргою останнього та підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. При цьому це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування;
– обґрунтовується, що вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом перед яким-небудь зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191 КК, має враховуватися для кваліфікації останніх як повторних. З цією метою пропонується: а) доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК вказівкою на ст. 289 КК; б) в диспозиції ч. 2 ст. 187 КК передбачити кваліфікуючу ознаку вчинення злочину особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства;
– внесено пропозицію збільшити в санкції ч. 1 ст. 289 КК максимальний розмір штрафу з однієї тисячі двохсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та передбачити в санкції ч. 3 цієї статті конфіскацію майна як обов’язкове додаткове покарання у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів;
– на підставі аналізу ознак незаконного заволодіння транспортним засобом сформульовані та викладені у висновках авторські пропозиції по вдосконаленню редакції ст. 289 КК та постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»;
удосконалено:
– визначення поняття родового об’єкта злочинів, що посягають на безпеку руху та експлуатації транспорту, під яким розуміються суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять в єдину транспортну систему (механічного і трубопровідного);
– наукову позицію, відповідно до якої на рівні безпосереднього об’єкта незаконного заволодіння транспортним засобом слід виділяти основний і додатковий обов’язковий об’єкти. Основним безпосереднім об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є суспільні відносини, що забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий ризик заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу й матеріальним цінностям. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника;
– позицію, відповідно до якої насильницьке незаконне заволодіння чужим транспортним засобом необхідно вважати закінченим не з моменту застосування насильства, а з моменту, коли винний вчинив протиправне вилучення транспортного засобу; якщо особа незаконно заволодіває чужим транспортним засобом, який перебуває в русі, злочин слід вважати закінченим у той момент, коли власник або правомірний користувач під впливом насильства почав здійснювати переміщення транспортного засобу в зазначеному винним напрямку;
набуло подальшого розвитку:
– положення щодо можливості визнання певних категорій осіб суб’єктами злочину, передбаченого ст. 289 КК (не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; посадові особи підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами; особи, які за характером виконуваної роботи мають доступ до транспортного засобу; члени сім’ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу);
– позиція щодо необхідності зниження віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, до 14 років;
– положення, відповідно до якого значна та велика матеріальна шкода, про яку йдеться у диспозиціях ч. 2 та ч. 3 ст. 289 КК, має бути спричинена власнику транспортного засобу.
Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері — як матеріал для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом; у правотворчій діяльності — при роботі над пропозиціями щодо змін і доповнень до чинного законодавства з метою його подальшого вдосконалення; у практичній діяльності — при застосуванні кримінального законодавства в частині кваліфікації незаконних заволодінь транспортними засобами, звільнення від кримінальної відповідальності й призначення покарання за них; у навчальному процесі — як матеріали при викладанні Особливої частини кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних вказівок, науково-практичних коментарів КК України.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалося та рецензувалося на кафедрі кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ряд положень дисертації обговорено на науково-практичних конференціях, зокрема: «Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи» (22–23 квітня 2004 р., м. Харків); «Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект» (13-17 вересня 2007 р., с. Стерегуще); «Сучасні проблеми юридичної науки» (30–31 жовтня 2007 р., м. Харків), «Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні» (15 травня 2008 р., м. Харків). Окремі із сформульованих у роботі пропозицій використовувалися автором при проведенні практичних занять із кримінального права зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2005–2008 рр.).
Публікації. За темою дисертації автор опублікував чотири наукові статті у виданнях, які Вищою атестаційною комісією України визнані фаховими для юридичних наук, а також тези чотирьох наукових доповідей.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, які містять шість підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних до всієї роботи) та списку використаних джерел (279 найменувань). Загальний обсяг роботи – 212 сторінок, з них основного тексту – 185 сторінок.
Література й законодавство використані станом на 10 червня 2008 р.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретичних і практичних питань кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом, передбаченої ст. 289 КК, а також формулюванні пропозицій щодо вдосконалення редакції цієї статті та практики її застосування. Головні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження полягають у таких висновках.
1. Родовим об’єктом незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації всіх видів транспорту, що входять у єдину транспортну систему.
2. На рівні безпосереднього об’єкта основного складу незаконного заволодіння чужим транспортним засобом виділяються основний та додатковий обов’язковий об’єкти. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху механічного транспорту як такий стан його функціонування, при якому відсутній неприпустимий ризик заподіяння шкоди життю та здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу і матеріальним цінностям. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину є відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, а також інші речові відносини, що виникають між особою, яка має обмежене речове право на транспортний засіб (титульним володільцем), та іншими особами, крім власника.
3. Предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК, є транспортний засіб, що характеризується двома групами ознак.
Першу групу становлять загальні ознаки, єдині для всіх видів майна. Це фізична, економічна, соціальна і юридична ознаки. При цьому частини 1 і 4 ст. 289 КК, а також пункти 1 і 2 примітки до цієї статті повинні бути доповнені вказівкою на юридичну приналежність транспортного засобу, а саме, що він є чужим для винного.
Другу групу становлять спеціальні ознаки, які дозволяють відмежувати транспортний засіб від іншого майна. Транспортний засіб: має бути наземним і дорожнім, механічним і самохідним; приводитися в рух двигуном внутрішнього згорання з робочим об’ємом не менше 50 куб. см., електродвигуном потужністю понад 3 кВт або іншим еквівалентним за потужністю двигуном; підлягає державній реєстрації; вимагає для керування ним досягнення особою певного віку, медичного висновку про придатність до керування, спеціального навчання й одержання прав на керування ним; його використання є джерелом підвищеної небезпеки.
4. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом як акт його протиправного фізичного вилучення будь-яким способом у власника, користувача або іншого правомірного володільця всупереч або поза їх волею є його угоном. Угон являє собою сукупність дій із протиправного встановлення контролю над транспортним засобом (захоплення) і переміщення його з місця первинного знаходження будь-яким способом.
5. Угон характеризується лише об’єктивними ознаками. До його змісту не повинна включатися мета вчинення злочину.
6. Насильство не є визначальною ознакою захоплення чужого транспортного засобу. Захоплення може бути як насильницьким, так і ненасильницьким.
7. Злочин, передбачений ст. 289 КК, має формальний склад і вважається закінченим з моменту, коли транспортний засіб було протиправно переміщено з місця його первинного знаходження. При цьому відстань, на яку він був переміщений, і спосіб, яким це було вчинено, значення не мають. У випадках, коли вчиняється незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, що перебуває в русі, злочин є закінченим з моменту, коли власник або правомірний користувач під впливом насильства почав здійснювати переміщення транспортного засобу в зазначеному винним напрямку. У зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни в абз. 2 п. 15 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де роз’яснити питання про момент закінчення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом зазначеним чином.
8. Класифікація форм угону здійснюється за способом його вчинення. Злочин може бути вчинений таємно, відкрито без застосування якого-небудь насильства, відкрито із застосуванням психічного або фізичного насильства (небезпечного або такого, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого), шляхом обману або зловживання довірою.
9. Зважаючи на те, що незаконне заволодіння чужим транспортним засобом є його угоном, який може бути вчинений не лише всупереч, але й поза волею власника чи користувача, пропонується внести відповідні зміни в диспозицію ч. 1 ст. 289 КК, ч. 4 ст. 289 КК, а також у пункти 1 і 2 примітки до цієї статті, виклавши їх у такій редакції:
— диспозиція ч. 1 ст. 289 КК: «незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон)»;
— частина 4 ст. 289 КК: «...(за винятком випадків незаконного заволодіння чужим транспортним засобом (угону) із застосуванням...»;
— пункт 1 примітки до ст. 289 КК: «під незаконним заволодінням чужим транспортним засобом (угоном) у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом чужого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч або поза їх волею»;
— пункт 2 примітки до ст. 289 КК: «...незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон)...».
10. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) може бути вчинено тільки з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що незаконно вчиняє дії по захопленню чужого транспортного засобу і його переміщенню з місця знаходження всупереч або поза волею власника (користувача, володільця), і бажає їх вчинити. Умисел на вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є конкретизованим і, як правило, заздалегідь обдуманим.
11. Мотив є факультативною ознакою суб’єктивної сторони незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Мотиви угону поділяються на дві групи. Першу групу становлять мотиви, які задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі. До них належать: бешкетництво, прагнення покататися, випробувати водійські навички, підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих, хуліганський мотив. У другу групу входять мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння. Сюди входять: користь, бажання доїхати до певного місця, перевезти вантаж, домогтися від потерпілого виконання певних дій або втриматися від них, помста, заздрість, бажання вчинити інший злочин з використанням цього транспортного засобу.
12. Мета є факультативною ознакою незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Угон може бути вчинений з метою: 1) обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб; 2) тимчасового використання транспортного засобу.
12.1. Мета обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб є корисливою та полягає в прагненні до протиправного збагачення злочинця, бажанні одержати конкретну майнову вигоду, стати єдиним і постійним власником чужого транспортного засобу.
12.2. Мета тимчасового використання транспортного засобу полягає у використанні корисних властивостей предмета злочину протягом більш чи менш тривалого часу для того, щоб: 1) покататися; 2) доїхати до певного місця; 3) перевезти вантаж; 4) викрасти людей або майно, що перебувають у транспортному засобі; 5) примусити потерпілого до виконання або невиконання певних дій; 6) знищити або пошкодити транспортний засіб.
12.3. Мета знищення або пошкодження транспортного засобу полягає в приведенні чужого транспортного засобу в такий стан, при якому він повністю перестає існувати або частково чи в цілому втрачає свої якості, що перешкоджає або утруднює його використання за призначенням.
13. Незважаючи на факультативний характер мети угону, її точне встановлення має важливе значення для правильної кваліфікації та індивідуалізації покарання. Саме від цього залежить вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого.
14. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, дорівнює 16 рокам. Його пропонується знизити до 14 років, для чого внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК.
15. Суб’єкт незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є загальним. Це фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і для якої транспортний засіб є чужим.
16. Не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно вчинили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі, а також посадові особи підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами, не можуть бути суб’єктами тимчасового незаконного заволодіння транспортним засобом.
17. Особи, які за характером виконуваної роботи мають доступ до транспортного засобу, не маючи відносно нього будь-яких прав, є суб’єктами незаконного заволодіння чужим транспортним засобом незалежно від його мети.
18. Члени сім’ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу визнаються суб’єктами незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Однак з урахуванням родинних або сімейних відносин між власником (користувачем) транспортного засобу і винною особою в КПК України пропонується передбачити положення, відповідно до якого у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК, близькими родичами або членами сім’ї потерпілого кримінальна справа повинна порушуватися тільки за скаргою останнього і підлягає закриттю, якщо така скарга відсутня. При цьому це положення не повинно поширюватися на випадки незаконного заволодіння чужим транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування.
19. Вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом перед яким-небудь зі злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191 КК, має враховуватися для кваліфікації останніх як повторних. З цією метою пропонується: а) доповнити п. 1 примітки до ст. 185 КК вказівкою на ст. 289 КК; б) в диспозиції ч. 2 ст. 187 КК передбачити кваліфікуючу ознаку вчинення злочину особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
20. Кваліфікуюча ознака повторності відсутня при декількох спробах незаконно заволодіти тим самим транспортним засобом або різними транспортними засобами при безуспішних спробах заволодіти одним із них, вчинених протягом короткого проміжку часу. Це положення слід закріпити в постанові ПВС України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
21. Кваліфікуюча ознака вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб можлива як при співвиконавстві, так і при співучасті з розподілом ролей. Вчинення цього злочину організованою групою відрізняється від вчинення посягання за попередньою змовою групою осіб більшим кількісним складом учасників (три і більше), стійкістю (що не є обов’язковим для попередньої змови групи осіб) і спрямованістю на вчинення декількох злочинів.
22. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом із проникненням у приміщення чи інше сховище слід вважати закінченим з моменту, коли винний перемістив транспортний засіб за межі відповідного приміщення чи сховища. У випадках, коли винний спочатку проникає в сховище, а потім у приміщення або навпаки («подвійне проникнення») злочин повинен визнаватися закінченим з того моменту, коли транспортний засіб був виведений не лише з приміщення, але й з іншого сховища, на території якого воно розташоване (або навпаки).
23. При незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаному з насильством, що не є небезпечним, або небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства шкода заподіюється додатковому безпосередньому об’єкту — суспільним відносинам, що забезпечують збереження здоров’я й тілесну недоторканність особи.
24. Психічним насильством, про яке йдеться в частинах 2 і 3 ст. 289 КК, є лише погроза застосування фізичного насильства, тобто потенційно можливе фізичне насильство. Інші види психічного насильства, як, наприклад, погроза знищення майна, погроза розголошення відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці, тощо, не входять у зміст цієї кваліфікуючої ознаки.
25. Насильство може застосовуватися як щодо особи, у віданні або під охороною якої перебуває транспортний засіб, так і щодо інших осіб, які можуть перешкодити заволодінню ним. Його застосування може переслідувати дві мети: або змусити виконати потрібні злочинцю дії, або втриматися від небажаних для нього дій. Насильство може застосовуватися до, під час або після незаконного заволодіння чужим транспортним засобом і має бути спрямованим на його заволодіння або утримання, а не диктуватися іншими мотивами і цілями.
26. Насильницьке незаконне заволодіння чужим транспортним засобом необхідно вважати закінченим не з моменту застосування насильства, а з моменту, коли винний вчинив протиправне вилучення транспортного засобу. Якщо насильство було застосовано, однак вилучити транспортний засіб винному не вдалося, діяння необхідно кваліфікувати як замах на задуманий злочин (ст.ст. 15 і 289 КК).
27. При незаконному заволодінні чужим транспортним засобом, яке завдало значної або великої матеріальної шкоди, розмір такої шкоди визначається реальними збитками. Визначення розміру реальних збитків залежить від мети незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. Якщо злочин вчинюється з метою обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб, розмір таких збитків становить вартість відповідного транспортного засобу. Якщо ж винний незаконно заволодіває чужим транспортним засобом з метою покататися, доїхати до певного місця, перевезти вантаж тощо, розмір збитків визначається, виходячи із суми, на яку зменшилася реальна вартість транспортного засобу, з урахуванням витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення такого стану транспортного засобу, який він мав до незаконного заволодіння. Для уточнення обсягу заподіяних злочином збитків у частинах 2 і 3 ст. 289 КК доцільно вказати, що йдеться про значну і велику матеріальну шкоду власнику транспортного засобу.
28. Звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом пов’язується з позитивною посткримінальною поведінкою винного та має безумовний і обов’язковий характер.
29. Частину 4 ст. 289 КК пропонується доповнити:
29.1. вказівкою на фізичний характер насильства: «(...із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування)»;
29.2. вказівкою на момент, до якого можливо добровільно заявити про вчинений злочин у правоохоронні органи: «...добровільно заявила про це правоохоронним органам до порушення кримінальної справи щодо неї...»;
29.3. вказівкою на тих осіб, кому транспортний засіб має бути повернутий: «...власнику чи користувачу... », а також далі словами: «... (при реальній можливості це зробити)...»;
29.4. словами: «Особа, яка протягом трьох років до вчинення цього злочину звільнялася від кримінальної відповідальності з цієї підстави, не може бути повторно звільнена від кримінальної відповідальності згідно з цією статтею»;
30. До збитків, які підлягають відшкодуванню винним, належать не лише прямі матеріальні збитки власника (користувача), але й упущена вигода. Крім того, особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК (як і з інших підстав, установлених у КК), повинна відшкодувати судові витрати, пов’язані з провадженням за відповідною кримінальною справою. Цей обов’язок слід покладати на особу тією ж постановою суду, якою вона звільняється від кримінальної відповідальності.
У зв’язку з цим пропонується закріпити відповідне положення в ч. 3 ст. 93 КПК України: після речення «Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати» вказати: «Так само це питання вирішується у випадках звільнення від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених Кримінальним кодексом України».
31. Рішення законодавця пом’якшити покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом, втілене у чинній редакції ст. 289 КК, відповідає ступеню суспільної небезпечності злочину і судовій практиці.
32. Максимальний розмір штрафу, встановлений у санкції ч. 1 ст. 289 КК, слід підвищити з тисячі двохсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
33. Санкція ч. 3 ст. 289 КК в частині додаткового покарання повинна бути змінена й передбачати конфіскацію майна як обов’язкове додаткове покарання у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів.
34. З урахуванням висловлених пропозицій ст. 289 КК пропонується викласти в такій редакції:
«1. Незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) —
карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди власнику транспортного засобу, —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди власнику транспортного засобу, —
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, з конфіскацією майна у випадку вчинення злочину з корисливих мотивів.
4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння чужим транспортним засобом (угону) із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування), але до притягнення до кримінальної відповідальності добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику чи користувачу (при реальній можливості це зробити) і повністю відшкодувала завдані збитки. Особа, яка протягом трьох років до вчинення цього злочину звільнялася від кримінальної відповідальності з цієї підстави, не може бути повторно звільнена від кримінальної відповідальності згідно з цією статтею.
Примітка. 1. Під незаконним заволодінням чужим транспортним засобом (угоном) у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом чужого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч або поза їх волею.
2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння чужим транспортним засобом (угон) або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.
3. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою — у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрющенко І. М. Об’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом: транспортна безпека чи власність? / І. М. Андрющенко // Право і безпека. – 2004. – № 3’2. – С. 29–32.
2. Багрий-Шахматов Л. В. Уголовная ответственность и наказание / Л. В. Багрий-Шахматов. – Минск : Вышэйшая шк., 1976. – 384 с.
3. Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву / М. И. Бажанов. – К. : Вища шк., 1980. – 216 с.
4. Бажанов М. И. Уголовное право Украины : Общая часть / М. И. Бажанов. – Д. : Пороги, 1992. – 167 с.
5. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : монографія / Ю. В. Баулін. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
6. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права: Общая и Особенная части / Л. С. Белогриц-Котляревский. – К. ; Х. : Южно-рус. книгоизд-во Ф. А. Иогансона, 1903. – 618 с.
7. Бикмурзин М. П. Предмет преступления: теоретико-правовой анализ [Электронный ресурс] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / М. П. Бикмурзин. – Уфа, 2005. — Режим доступа : http://sartraccc.sgap.ru/i.php?oper=read_file&filename=disser_k05.htm.
8. Білик О. А. Особливості звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом / О. А. Білик // Вісн. Акад. праці і соц. відносин федер. профспілок України. – 2002. – № 6. – С. 4–7.
9. Бойцов А. И. Преступления против собственности / А. И. Бойцов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 775 с.
10. Борзенков Г. Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации) / Г. Н. Борзенков. – М. : Юрид. лит., 1971. – 168 с.
11. Борисов В. И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательстве Украины : дис. … д-ра. юрид. наук : 12.00.08. / В. И. Борисов. – Х. : [Б. в.], 1993. — 43 с.
12. Борисов В. И. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения / В. И. Борисов, С. В. Гизимчук. – Х. : Консум, 2001. – 160 с.
13. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. – М. : Юрид. лит., 1963. – 274 с.
14. Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я. М. Брайнін. – К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1964. – 188 с.
15. Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. – К. : Вища шк., 1986. – 208 с.
16. Бусырев Н. А. Об ответственности за самовольный угон автомототранспорта / Н. А. Бусырев // Вопросы правоведения : материалы юбилейн. науч. конф. Новосиб. фак-та по итогам науч.-исслед. работы. – Новосибирск, 1970. – Вып. 5. – С. 108–116.
17. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1969. – № 12. – С. 10.
18. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1972. — № 12. — С. 11.
19. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1976. — № 10. — С. 16.
20. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1983. — № 2. — С. 8.
21. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1986. — № 4. — С. 6–7.
22. Великий тлумачний словник української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
23. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України / Р. В. Вереша. – К. : Атака, 2005. – 224 с.
24. Владимиров В. А. Квалификация похищений личного имущества / В. А. Владимиров. – М. : Юрид. лит., 1974. – 208 с.
25. Владимиров В. А. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность / В. А. Владимиров, Ю. И. Ляпунов. – М. : Юрид. лит., 1986. – 224 с.
26. Владимиров В. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву : лекция / В. А. Владимиров, Г. А. Левицкий. – М. : ВШ МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
27. Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
28. Волков Б. С. Мотивы преступлений (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование) / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
29. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
30. Володіна О. О. Кримінальна відповідальність за викрадення людини : монографія / О. О. Володіна. – Х. : СПД-ФО Чальцев О. В., 2005. – 221 с.
31. Вопросы квалификации, регистрации и учета преступлений / под ред. А. И. Лукашова. – Мн. : МВД Республики Беларусь, 2003. – 300 с.
32. Ворошилин Е. В. Субъективная сторона преступления : учеб. пособие / Е. В. Ворошилин, Г. А. Кригер. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 76 с.
33. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С. Б. Гавриш. – К. : Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 2002. – 632 с.
34. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений / С. Б. Гавриш // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 4–15.
35. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развитие законодательства / С. Б. Гавриш. – Х. : Основа, 1994. – 639 с.
36. Галахова А. В. Уголовно-правовая характеристика транспортных преступлений : учеб. пособие / А. В. Галахова. – М. : МССШМ МВД СССР, 1990. – 56 с.
37. Галиакбаров Р. Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки / Р. Р. Галиакбаров. – Свердловск : Урал. рабочий, 1973. – 140 с.
38. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2001. – 316 с.
39. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления / Л. Д. Гаухман. – М. : Юрид. лит., 1974. – 167 с.
40. Геловани М. М. Уголовная ответственность за угон транспортных средств : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12. 00. 08 / М. М. Геловани. – Х., 1987. – 23 с.
41. Герцензон А. А. Уголовное право : Часть Общая / А. А. Герцензон. – М. : Изд-во РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
42. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений: Объект и квалификация преступлений / В. К. Глистин. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
43. Григор’єва М. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди як самостійні елементи підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності / М. Григор’єва // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 8. – С. 141–144.
44. Гуславський В. С. Незаконне заволодіння транспортним засобом (наук.-практ. комент. до ст. 2153 Кримінального кодексу України) / В. С. Гуславський, О. М. Опальченко, А. І. Терещенко // Наук. вісн. Дніпропетр. юрид. ін.-ту МВС України : зб. наук. пр. – 2001. – № 1 (4). – С. 205–213.
45. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины : Особенная часть : конспект лекций / Н. А. Гуторова. – Х. : ООО Одиссей, 2003.– 320 с.
46. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : монографія / Н. О. Гуторова. – Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
47. Дагель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / П. С. Дагель ; ЛГУ им. А. А. Жданова. Юрид. фак. – Л., 1969. – 34 с.
48. Дагель П. С. Содержание, форма и сущность вины в советском уголовном праве / П. С. Дагель // Изв. вузов. Правоведение. – 1969. – № 1. – С. 78–88.
49. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление : монография / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.
50. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / В. Даль. – М. : Рус. яз., 1980. – Т. 4 : Р-Ю. – 683 с.
51. Даньшин І. М. Об’єкт злочину хуліганства / І. М. Даньшин // Радян. право. — 1965. – № 1. – С. 97–101.
52. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю. А. Демидов. – М. : Юрид. лит., 1975. – 184 с.
53. Дроздов А. В. Человек и общественные отношения / А. В. Дроздов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1966. – 123 с.
54. Дурманов Н. Д. Понятие преступления / Н. Д. Дурманов. – М. : Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
55. Дуюнов В. К. Дополнительные наказания: теория и практика / В. К. Дуюнов, А. Л. Цветинович. – Фрунзе : Илим, 1986. – 240 с.
56. Егоров В. О критериях определения предмета транспортных преступлений / В. Егоров // Совет. юстиция. – 1983. – № 19. – С. 18–19.
57. Емельяненко В. В. Применение насилия при незаконном завладении транспортным средством / В. В. Емельяненко // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи : матеріали наук.-практ. конф., [Харків], 22–23 квіт. 2004 р. / редкол. : В. В. Сташис (голов. ред.) [та ін.]. – К. ; Х. : Юрінком Інтер, 2004. – С. 159–162.
58. Ефимов М. А. Борьба с преступлениями против общественного порядка, общественной безопасности и здоровья населения / М. А. Ефимов. – Минск : Вышэйшая шк., 1971. – 236 с.
59. Ємельяненко В. В. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України) : огляд нововведень / В. В. Ємельяненко // Право і безпека. – 2005. – Т. 4, № 6. – С. 59–61.
60. Житний О. О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям : монографія / О. О. Житний. – Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 152 с.
61. Жулев В. И. Расследование дел об угонах и кражах автотранспорта : учеб. пособие / В. И. Жулев, В. Г. Баявчев. – М. : НИИ МВД РФ, 1993. – 72 с.
62. Загородников Н. И. О пределах уголовной ответственности / Н. И. Загородников // Совет. государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39–46.
63. Замосковцев П. В. Квалификация транспортных преступлений органами внутренних дел : учеб. пособие / П. В. Замосковцев, А. И. Коробеев. – Хабаровск : Хабар. высш. шк. МВД СССР, 1988. – 76 с.
64. Зверяка В. А. Уголовная ответственность за угон транспортных средств, предупреждение угонов : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / В. А. Зверяка. – К., 1999. – 182 с.
65. Звіряка В. А. Кримінальна відповідальність за угон транспортних засобів, попередження угонів : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / В. А. Звіряка. – К., 1999. – 18 с.
66. Зинченко И. А. Составные преступления : монография / И. А. Зинченко. – Х. : СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2005. – 176 с.
67. Злочинність в Україні. Основні показники стану та структури злочинності за 2001-2005 роки : стат. зб. – К. : ВПЦ МВС України, 2006. – 201 с.
68. Иванов Н. Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве / Н. Г. Иванов. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1991. – 128 с.
69. Иванов Н. Ответственность за неправомерное завладение транспортным средством / Н. Иванов, Н. Афанасьев // Рос. юстиция. – 1995. – № 1. – С. 24-26.
70. Іванов Ю. Місце угону у кримінальному законодавстві на сучасному етапі / Ю. Іванов // Право України. – 1998. – № 5. – С. 81–84.
71. Іванов Ю. Ф. Боротьба із злочинними посяганнями на власність, предметом яких є автотранспортні засоби (кримінально-правові і кримінологічні аспекти) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Ю. Ф. Іванов; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 1999. – 20 с.
72. Іванов Ю. Ф. Нова кримінально-правова норма за незаконне заволодіння транспортними засобами та її роль у попередженні цих злочинів / Ю. Ф. Іванов // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. ст. – Донецьк : Донец. ін-т внутр. справ. – 2001. – № 1. – С. 162–171.
73. Інструкція про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України : затв. наказом МВС України від 10.04.2002 р. № 335 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 24. – Ст. 1193.
74. Каиржанов Е. К. Интересы трудящихся и уголовный закон. Проблемы объекта преступления / Е. К. Каиржанов. – Алма-Ата : Казахстан, 1973. – 160 с.
75. Карпушин М. П. Уголовная ответственность и состав преступления / М. П. Карпушин, В. И. Курляндский. – М. : Юрид. лит., 1974. – 232 с.
76. Касынюк В. И. Вопросы квалификации транспортных преступлений / В. И. Касынюк, З. Г. Корчева. – К. : УМК ВО, 1988. – 70 с.
77. Касынюк В. И. Уголовная ответственность за повреждение путей сообщения и транспортных средств : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / В. И. Касынюк. – Х., 1977. – 202 с.
78. Касынюк В. И. Уголовная ответственность за повреждение путей сообщения и транспортных средств / В. И. Касынюк. – Х. : Изд-во Харьк. юрид. ин-та, 1979. – 68 с.
79. Касынюк В. И. Уголовная ответственность за транспортные преступления / В. И. Касынюк. – К. : Вища шк., 1977. – 34 с.
80. Козаченко И. Я. Корыстный мотив в структуре уголовной ответственности / И. Я. Козаченко, О. С. Бурлева. – Свердловск : Свердл. юрид. ин-т, 1988. – 60 с.
81. Козлов А. П. Соучастие: традиции и реальность / А. П. Козлов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. – 362 с.
82. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н. И. Коржанский. – М. : Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
83. Коржанський М. Й. Визначення окремих понять у Кримінальному кодексі України / М. Й. Коржанський // Право України. – 2002. – № 10. – С. 83–88.
84. Коржанський М. Й. Кваліфікація автотранспортних злочинів / М. Й. Коржанський, В. А. Мисливий. – К. : Юрінком, 1996. – 80 с.
85. Коробеев А. И. Транспортные правонарушения: квалификация и ответственность / А. И. Коробеев. – М. : Юрид. лит., 1990. – 128 с.
86. Коробеев А. И. Транспортные преступления / А. И. Коробеев – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 406 с.
87. Коробеев А. Квалификация угонов транспортных средств и их отграничение от смежных составов / А. Коробеев // Социалист. законность. – 1988. – № 8. – С. 42–44.
88. Коршик М. Г. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии / М. Г. Коршик, С. С. Спепичев ; под ред. А. И. Винберга. – М. : Госюриздат, 1961. – 45 с.
89. Костров Г. К. Реальная угроза в уголовном праве / Г. К. Костров // Изв. вузов. Правоведение. – 1974. – № 3. – С. 58–64.
90. Котов Д. П. Мотивы преступлений и их доказывание (вопросы теории и практики) / Д. П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. – 152 с.
91. Котовенко О. М. Кримінальна відповідальність за пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів : монографія / О. М. Котовенко. – Х. : Консум, 2004. – 136 с.
92. Кривуля О. М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? / О. М. Кривуля, В. М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1997. – Вип. 2. – С. 70–75.
93. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества / Г. А. Кригер. – М. : Юрид. лит., 1974. – 336 с.
94. Кримінальна справа № 1-103, 2002 р. – Архів Краматорського міського суду Донецької області.
95. Кримінальна справа № 1-139, 2004 р. – Архів Дзержинського районного суду м. Харкова.
96. Кримінальна справа № 1-14, 2002 р. – Архів апеляційного суду Харківської області.
97. Кримінальна справа № 1-147, 2001 р. – Архів Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя.
98. Кримінальна справа № 1-1520, 2001 р. – Архів Дзержинського районного суду м. Харкова.
99. Кримінальна справа № 1-167, 2002 р. – Архів Ворошиловського районного суду м. Донецька.
100. Кримінальна справа № 1-173, 2004 р. – Архів Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя.
101. Кримінальна справа № 1-192, 2004 р. – Архів Краматорського міського суду Донецької області.
102. Кримінальна справа № 1-20, 2004 р. – Архів апеляційного суду Харківської області.
103. Кримінальна справа № 1-253, 2004 р. – Архів Краматорського міського суду Донецької області.
104. Кримінальна справа № 1-269, 2004 р. – Архів Дзержинського районного суду м. Харкова.
105. Кримінальна справа № 1-289, 2005 р. – Архів Жовтневого районного суду м. Харкова.
106. Кримінальна справа № 1-319, 2002 р. – Архів Ворошиловського районного суду м. Донецька.
107. Кримінальна справа № 1-344, 2002 р. – Архів Дзержинського районного суду м. Харкова.
108. Кримінальна справа № 1-471, 2002 р. – Архів Ворошиловського районного суду м. Донецька.
109. Кримінальна справа № 1-483, 2001 р. – Архів Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.
110. Кримінальна справа № 1-484, 2004 р. – Архів Ленінського районного суду м. Донецька.
111. Кримінальна справа № 1-49, 2005 р. – Архів Дзержинського районного суду м. Харкова.
112. Кримінальна справа № 1-514, 2002 р. – Архів Ворошиловського районного суду м. Донецька.
113. Кримінальна справа № 1-70, 2004 р. – Архів Ленінського районного суду м. Донецька.
114. Кримінальна справа № 1-82, 2004 р. – Архів Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя.
115. Кримінальна справа № 1-84, 2002 р. – Архів Ленінського районного суду м. Донецька.
116. Кримінальна справа № 1-847, 2003 р. – Архів Краматорського міського суду Донецької області.
117. Кримінальна справа № 1-873, 2003 р. – Архів Жовтневого районного суду м. Харкова.
118. Кримінальна справа № 1-92, 2002 р. – Архів апеляційного суду Харківської області.
119. Кримінальна справа № 1-967, 2001 р. – Архів Дзержинського районного суду м. Харкова.
120. Кримінальне право України : Загальна частина / відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв. – К. : Прав. джерела, 2002. – 432 с.
121. Кримінальне право України : Загальна частина : підручник / за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.
122. Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 624 с.
123. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш [та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х. : Одіссей, 2006. – 1184 с.
124. Кримінальний кодекс України: Проект, підготовл. робочою групою Кабінету міністрів України // Матеріали проекту Кримінального кодексу України 2001 року / Кабінет міністрів України; Робоча група по підготовці проекту Кримінального кодексу України : в 28 кн. — [Б. м.], [Б. р.]. — Архів. Кн. 2 : (1993–1994 рр.). — С. 160-235.
125. Кругликов Л. Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, А. В. Васильевский. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2002. – 300 с.
126. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалиф