ГРУПОВА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика групової злочинності 11
1.1. Груповий злочин у кримінальному праві України 11
1.2. Поняття та місце групової злочинності у загальній структурі злочинності 35
1.3. Детермінанти групової злочинності в Україні
55
Розділ 2. Закономірності формування групової злочинної поведінки 81
2.1. Соціально-психологічні аспекти вивчення злочинної групи 81
2.2. Механізми інтеграції групової злочинної поведінки 101
2.3. Мотивація групової злочинної поведінки
120
Розділ 3. Попередження групової злочинності в Україні 133
3.1. Загальносоціальні та кримінально-правові заходи попередження групової злочинності 133
3.2. Значення типології злочинних груп для спеціально-кримінологічного попередження групової злочинності
150
Висновки 175
Список використаних джерел 183
Додатки 201

ВСТУП

Актуальність теми. Кількість злочинів, що вчиняються групами осіб, за останні роки значно зросла і охоплює всі види злочинів і сфери злочинної діяльності. Групова злочинна діяльність являє собою підвищену суспільну небезпеку, адже в процесі її здійснення об’єднуються зусилля кількох осіб з метою досягнення злочинних наслідків, які є більш значними, ніж у результаті дій однієї особи. Вивчення спільної злочинної діяльності ще не призвело до створення загальноприйнятної концепції групової злочинності, адже не збігаються цілі та завдання, що стоять перед різними науками, які вивчають ти чи інші аспекти даного явища. Рівень групової злочинності при вчиненні різних злочинів неоднаковий, а отже, це є проблемою, яка потребує глибокого кримінологічного дослідження. У літературі немає єдиного розуміння термінології, що використовується, відсутній уніфікований підхід при виборі критеріїв класифікації групової злочинності.
Недостатнє дослідження кримінологічних аспектів групової злочинності чи їх помилкова інтерпретація позначаються на якості кримінально-правового регулювання. Своєчасність звернення до теми групової злочинності, зокрема, обумовлена й тим, що лише з прийняттям Кримінального кодексу України 2001 року вперше у кримінальному законодавстві визначені форми співучасті у злочині. І хоча в Україні за останні роки проведено декілька кримінально-правових досліджень співучасті у злочині, кримінологічні дослідження групової злочинності у цілому, а не окремих її видів, відсутні.
Оскільки у групових злочинах часто вбачаються прояви організованої злочинності, то детальний аналіз групової злочинності сприятиме вирішенню цієї проблеми. Групова злочинність сама по собі повинна стати об’єктом наукового аналізу і застосування необхідних заходів щодо її попередження. Тому вивчення проблем групової злочинності, визначення поняття і закономірностей формування злочинних груп, психологічної структури таких груп – це необхідний крок до формування науково обґрунтованої основи протидії не лише груповій, а й організованій злочинності.
Залишаються маловивченими механізми групоутворення, переродження і перетворення соціально нейтральних груп на асоціальні й злочинні групи, закономірності функціонування і розвитку злочинних груп, методи переорієнтації, викриття злочинних груп. Групова злочинність має загальні соціально-психологічні закономірності, однак наявні кримінологічні дослідження недостатньо використовують досягнення соціально-психологічної теорії під час аналізу певних видів групової злочинної поведінки, обмежуючись переважно соціально-культурною, демографічною і правовою характеристикою окремо взятих учасників групового злочину. Злочинна група як необхідна умова розуміння групової злочинності не отримала адекватного висвітлення та належного аналізу в кримінологічній науці.
Визначення поняття групової злочинності є складною і багатогранною проблемою, оскільки вона зумовлена різними аспектами не лише юридичної, а й інших суспільних наук. Слід відзначити комплексний характер дослідження групової злочинності, оскільки завдання, поставлені в роботі, вирішуються на стику кримінології, кримінального права і соціальної психології.
У галузі кримінального права і кримінології вагомий внесок у розробку проблеми групової злочинності внесли Ю.В. Александров, Д.П. Альошин, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ф.Г. Бурчак, В.В. Василевич, В.М. Всеволодов, В.О. Глушков, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, С.О Єфремов, Г.П. Жаровська, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, О.О. Кваша, О.Ф. Ковітіді, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Т.П. Кудлай, Ф.А. Лопушанський, О.М. Литвак, А.Й. Міллер, Є.К. Марчук, П.П. Михайленко, Є.М. Моісеєв, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Г.В. Новицький, І.К. Туркевич, Є.В. Фесенко, В.П. Філонов, М.І. Хавронюк, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко та інші. Дослідження базується також і на працях таких вчених, як Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, І.М. Даньшин, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, М.І. Панов, Б.В. Романюк, С.А.Тарарухін, А.П. Тузов та ін. У працях цих учених містяться положення, що стали основою кримінологічного дослідження групової злочинності. Тому важко переоцінити значення внеску цих учених у розробку досліджуваної теми. Однак залишились недостатньо висвітленими проблеми формування групової злочинної поведінки, психологічні властивості злочинних груп, детермінанти групової злочинності тощо.
Усе це зумовило необхідність спеціального кримінологічного дослідження групової злочинності в Україні, а також шляхів її попередження. Аналіз кримінального законодавства, наукових джерел, статистичних матеріалів, судово-слідчої практики дає підстави стверджувати, що на сучасному етапі вирішення проблеми протидії груповій злочинності потребує якісно нових підходів до її розуміння, зокрема комплексного аналізу всіх аспектів феномена групової злочинності.
Вищеназвані міркування і зумовили актуальність обраної теми і необхідність її кримінологічного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планової науково-дослідної теми відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні” (2000−2003 роки, № держреєстрації РК 0101V001008) та „Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні” (2003-2004 роки, № держреєстрації РК 0103V004302).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення кримінологічних характеристик і детермінант групової злочинності, а також розробка науково обґрунтованих заходів щодо її попередження.
З огляду на поставлену мету визначені такі дослідницькі завдання:
- визначити сутність групового злочину в кримінальному праві України;
- проаналізувати сучасні наукові підходи до визначення поняття групової злочинності;
- визначити місце групової злочинності у загальній структурі злочинності;
- виявити детермінанти групової злочинності;
- розробити кримінологічне поняття злочинної групи;
- з’ясувати закономірності формування і особливості мотивації групової злочинної поведінки;
- розробити заходи загальносоціального і спеціально-кримінологічного попередження групової злочинності;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України в частині регулювання відповідальності за групову злочинну діяльність.
Об’єктом дослідження є групова злочинність як окремий вид у загальній структурі злочинності.
Предметом дослідження є кримінологічні та кримінально-правові аспекти групової злочинності.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні автор використовував комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивність аналізу предмета дослідження і стали основою всебічного вивчення проблем групової злочинності. У ході дослідження автором застосовано структурно-функціональний, конкретно-історичний методи − при визначенні сутності і закономірностей розвитку групової злочинності; формально-логічний − для аналізу норм Кримінального кодексу України, які регулюють відповідальність за співучасть у злочині; логіко-семантичний – при розмежуванні понять і термінів, аналізі змісту деяких кримінально-правових і кримінологічних категорій (співучасть, група, злочинна група, спільна діяльність, груповий злочин, колективний злочин, натовп тощо); статистичний метод − у процесі обробки статистичних даних, про стан групової злочинності в Україні. Соціологічний метод використано у процесі вивчення за спеціально розробленими анкетами 300 кримінальних справ про групові злочини, що розглянуті судами м. Києва у 2000−2005 роках. Висновки і рекомендації автора також ґрунтуються на матеріалах анкетування 80 співробітників органів прокуратури м. Києва і Генеральної прокуратури України. Усі названі методи застосовувались у взаємозв’язку та в системі один з одним.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що воно є комплексним аналізом такого соціально-правового явища як групова злочинність, а також містить науково обґрунтовані заходи щодо підвищення ефективності її попередження. У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:
1. Визначено фактори, що підвищують суспільну небезпеку групової злочинності: швидке і ефективне досягнення злочинного результату; значна і тяжка заподіяна суспільним відносинам шкода; наявність взаємовпливу учасників групової діяльності, внаслідок якого знижується самоконтроль і зростає готовність кожної окремої особи до злочинної поведінки; наявність можливостей для приховування знарядь та засобів вчинення злочину, слідів злочину і предметів, здобутих злочинним шляхом, а відтак − висока вірогідність уникнення кримінальної відповідальності й покарання.
2. Доведено, що у сучасній кримінологічній науці підходи до поняття групової злочинності та її аналізу характеризуються такими особливостями: ігнорування даного виду злочинності (невизначеність самого поняття групової злочинності); розуміння групової злочинності виключно як злочинності неповнолітніх (груповий характер як властивість злочинності неповнолітніх); нерозрізнення понять групової і організованої злочинності (акцентування уваги на організованій злочинності).
3. Розроблено поняття групової злочинності як виду злочинності, яка зумовлена діяльністю окремих груп осіб, котрі за попередньою змовою між собою чи без такої змови вчинили умисні злочини. Запропоноване визначення дає змогу розглядати групову злочинність як сукупність злочинів, що вчинюються у співучасті, а також охоплює собою механізми формування та функціонування злочинних груп.
4. Визначено основні детермінанти групової злочинності: специфіка, характер групової діяльності або особливості суб’єкта окремих різновидів групової злочинності (корислива чи насильницька групова злочинність, групова злочинність неповнолітніх); соціально-психологічні закономірності групової (спільної) злочинної діяльності та особливості функціонування малих соціальних груп.
5. Визначено кримінологічне поняття злочинної групи, яке має кримінально-правовий та соціально-психологічний аспекти: група безпосереднього спілкування з двох чи більше осіб, які об’єднані спільною діяльністю, результатом якої є вчинення умисного злочину.
6. Отримало подальший розвиток положення кримінології щодо відокремлення мотивацій кожного члена групи (особистий мотив) і мотивації злочинної групи як окремого суб’єкта злочинної діяльності, яка не є простою сумою індивідуальних мотивацій (груповий мотив). Групова злочинна поведінка зумовлена двома домінуючими груповими мотивами − до спільної діяльності і до вчинення злочину певного виду.
7. Доведено, що ефективне запобігання груповій злочинності передбачає врахування наступних її особливостей: по-перше, вікові особливості (групова форма вчинення злочинів є характерною ознакою злочинної поведінки неповнолітніх); по-друге, зміст, характер злочинної діяльності (найбільша питома вага групових злочинів корисливого і насильницького характеру); по-третє, типологію злочинних груп (диференціація попереджувальних заходів залежно від типу злочинної групи).
8. Доведено, що законодавство про кримінальну відповідальність не у всіх випадках враховує підвищену суспільну небезпеку групових злочинів. По-перше, вчинення злочину групою осіб без попередньої змови лише в окремих випадках впливає на його кваліфікацію, по-друге, дану обставину не передбачено в переліку обставин, що обтяжують покарання. Вчинення злочину групою осіб повинно обов’язково враховуватися при призначенні судом покарання, тому запропоновано внести зміни у статтю 67 КК України, зазначивши у п. 2 ч.1, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення злочину групою осіб без попередньої змови (частина перша статті 28) і групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28).
9. Обґрунтовано положення про те, що групова злочинність є початковою формою організованої злочинності, оскільки ці види злочинності зумовлені спільними соціально-психологічними закономірностями. Відповідно ефективна протидія організованій злочинності неможлива без належних попереджувальних заходів на етапі перетворення групової злочинності в організовану. У зв’язку з цим визнано доцільним регулювання заходів, спрямованих на протидію даним видам злочинності, в одному законі „Про попередження групової і організованої злочинності”.
10. Доведено важливість врахування значної кількості групових злочинів, вчинених за участю неповнолітніх осіб, для вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у сфері боротьби з груповою злочинністю. Визнано необхідним посилення кримінальної відповідальності повнолітніх осіб за співучасть у злочині з неповнолітніми, а особливо за вчинення злочину спільно з малолітніми особами, коли співучасть у злочині відсутня. При цьому не враховуються інтереси потерпілих від групових злочинних дій, на яких здійснюється більший психологічний тиск та більш значною є фізична шкода. Запропоновано внести зміни до переліку обставин, які обтяжують покарання, виклавши п.9 ч. 1 ст.67 КК у такій редакції: „вчинення злочину спільно або з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством”.
11. Запропоновано за допомогою комбінованого критерію (стадії групової динаміки злочинної групи і мети спільної діяльності членів групи) виділяти наступні типи злочинних груп: компанія (група) з асоціальною спрямованістю; група, метою спільної діяльності якої є злочин.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, є певним внеском в теорію і практику протидії груповій злочинності, а також можуть біти використані у законотворчій діяльності: розробці та вдосконаленні законодавства України, спрямованого на подальшу боротьбу з груповою злочинністю, в правозастосовчій практиці. Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу „Кримінальне право України” та „Кримінологія”; при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на Всеукраїнській науковій конференції „Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004); міжвузівській науковій конференції „Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25 січня - 3 лютого 2004 р.).
Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у чотирьох статтях у наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Групова злочинна діяльність являє значну небезпеку для українського суспільства. Вивчення проблеми групової злочинності, у тому числі поняття і закономірностей формування злочинних груп, динаміки групової злочинної поведінки, сприяє розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо попередження групової злочинності як однієї з передумов кримінологічної безпеки в Україні. Проведене дослідження названих аспектів дозволило сформулювати певні висновки і узагальнення.
1. Поняття групового злочину є рівнозначним поняттю співучасті у злочині.
2. Теоретичні висновки, підтверджені позицією практичних працівників, дозволили констатувати, що оскільки при вчиненні злочину групою осіб можливим є і пособництво, і організаторська діяльність, слід внести зміни у ч.1 ст. 28 КК у такій редакції: „участь у злочині декількох (двох або більше) осіб без попередньої змови між собою”.
3. Практично будь-який із умисних злочинів, передбачених в Особливій частині КК України, може бути вчинено у співучасті, а у окремих злочинах групова форма − конститутивна ознака складу злочину. Відповідно у теорії кримінального права виділяють можливу та необхідну співучасть.
4. Визначення понять групової і організованої злочинності залежить і від аналізу поняття співучасті у злочині та її форм. Адже і групова, і організована діяльність є різновидами спільної злочинної діяльності. У кримінальному праві, як і у кримінології, існує чітка межа між груповою і організованою злочинною діяльністю, які хоча й мають багато спільного, однак є самостійними специфічними видами у загальній структурі злочинності. Групова злочинність як самостійне явище має свої показники, особливості і тенденції розвитку, а також є безпосередньою загрозою для громадян України стати жертвами злочину.
5. Вивчення групової злочинності та її аналіз визнано одним із шляхів до розуміння розвитку індивідуальної злочинної поведінки і утворення організованої злочинності.
6. Аналіз статистичних даних та наукової літератури з проблеми групової злочинності дозволив встановити певну закономірність: попри негативні тенденції у динаміці групової злочинності в Україні офіційна статистика свідчить про значно менший відсоток групових злочинів у загальній структурі злочинності, ніж той, що наводиться у монографічних дослідженнях (різниця близько 20%). Причиною такої розбіжності встановлено відсутність диференційованого підходу до групової злочинності і організованої, внаслідок чого до групових злочинів науковцями зараховувались й ті, що вчинюються організованими злочинними групами. Однак проведений автором аналіз засвідчив, що групова злочинність охоплює діяльність таких форм співучасті, закріплених у КК України, як група осіб без попередньої змови і група осіб за попередньою змовою.
7. Розроблено вимоги до визначення поняття групової злочинності: чітке відокремлення головних властивостей об’єкту − групової злочинності, без яких запропоноване поняття адекватно не відображатиме емпіричну реальність; відсутність зайвих, дрібних, незначущих деталей, які не відбивають сутність і специфіку групової злочинної діяльності; прийнятність для правозастосовчої практики. У відповідності до цих вимог запропоновано визначення поняття групової злочинності: вид злочинності, яку утворює діяльність окремих груп осіб, що за попередньою змовою між собою чи без такої змови вчинили умисні злочини.
8. Недостатньо досліджене як у кримінально-правовій, так і кримінологічній науці, поняття натовпу являє значний інтерес для вивчення злочинної поведінки великих груп (мас) людей. Натовп, учасники якого вчиняють злочинні дії, є різновидом колективної злочинної поведінки. Оскільки колектив є відносно компактною і автономною соціальною групою, то колективну злочинну поведінку слід визнати різновидом групової.
9. Детермінантами групової злочинності є основні детермінанти, що обумовлюють існування злочинності загалом, оскільки практично кожний вид умисного злочину може вчинюватись групою осіб.
10. Обґрунтована доцільність використання поняття „детермінанти” при вивченні причин злочинності, що дозволяє не надавати пріоритетності якійсь з детермінант, як це відбувається при застосуванні понять причин та умов злочинності, співвідношення яких має непостійний, змінюваний характер.
11. Аналіз дисертаційних досліджень засвідчив, що при визначенні детермінант групової злочинності увага, як правило, зосереджується на чинниках, які обумовлюють той чи інший вид злочинної поведінки − корислива, насильницька, хуліганство тощо. При цьому детермінація цих різновидів злочинної поведінки переважно не містить пояснення групового характеру їх вчинення. Однобічність такого підходу призводить до ігнорування особливостей спільної злочинної діяльності.
12. Вчинення злочинів в групах пояснюється схильністю людей до групової поведінки, що детерміновано самою людською природою. Відповідно детермінанти виникнення групової злочинності слід шукати в самій людській природі, а тому необхідним є соціально-психологічне дослідження механізму виникнення груп злочинної спрямованості. Для групової злочинної поведінки всіх видів детермінанти знаходяться у соціально-психологічних закономірностях спільної діяльності і малих соціальних груп, які дозволяють виявити причини, з яких особи об’єднуються в групи для вчинення злочинів.
13. При вивченні групових форм злочинної поведінки особливого значення набуває теорія відчуження. Формування злочинних груп часто починається із звернення індивіда за підтримкою до тих, хто є відчуженим від превуалюючих норм. Саме в групі відчужені особистості знаходять ефективну взаємодію у процесі вирішення спільних для них проблем, що і сприяє виникненню злочинної діяльності.
14. Констатована необхідність вивчення малих груп, в яких проходить соціалізація особистості, метою якої є адаптація і сприйняття індивідом прийнятих у суспільстві норм поведінки, і кожна з цих груп здійснює певний вплив на нього (сім’я, школа, виробничий колектив тощо). Особливо це стосується групової злочинності за участю неповнолітніх, для яких є властивим груповий характер злочинної поведінки.
15. Отримані висновки щодо детермінованості групової злочинності соціально-психологічними закономірностями спільної (групової) діяльності та існуванням малих соціальних груп обумовлюють пріоритетне значення науки соціальної психології під час дослідження особливостей формування і функціонування групової злочинної поведінки. Чітке уявлення про групу з точки зору соціальної психології сприятиме вибору найбільш оптимальних і ефективних методів боротьби з груповою й організованою злочинністю.
16. Застосування соціально-психологічного підходу та аналіз юридичної літератури дозволив виявити велике коло аспектів кримінологічного дослідження групової злочинної поведінки, зокрема, це: особливості загальних цілей та інтересів учасників злочинних груп; механізми, які забезпечують інтеграцію протиправної поведінки членів цих груп; склад групи, її структуролізація, функціонування, розвиток і перетворення; нормоутворення; специфіка групових санкцій; груповий тиск та інші способи регуляції індивідуальної поведінки членів злочинної групи; групові конфлікти; групова згуртованість; конформізм; керівництво і лідерство; психологічний вплив; прийняття групових рішень.
17. Оскільки у кримінологічному розумінні злочинна група − це мала асоціальна група чи, іншими словами, група соціально негативної спрямованості, відповідно їй притаманні і ті основні властивості, що й соціально позитивній малій групі. Специфічними ж рисами є, зокрема, асоціальний (злочинний) характер мети спільної діяльності, асоціальний характер інтересів, цінностей і мотиву поведінки як групи в цілому, так і окремих її учасників.
18. Кримінологічне визначення поняття злочинної групи не співпадає з поняттям групи у кримінальному праві і повинно містити соціально-психологічні аспекти поняття малої соціальної групи. Це обумовлено тим, що лише ознаки спільної діяльності, при всій її важливості і пріоритетності, недостатньо для адекватного відображення специфіки кримінологічного поняття злочинної групи. Відповідно об’єктом кримінологічного дослідження у якості „злочинної групи” запропоновано розглядати групи осіб, що вчинили злочини за попередньою змовою чи без попередньої змови, лише за умови входження співучасників у групу безпосереднього спілкування − малу соціальну групу.
19. Підвищену суспільну небезпечність групової злочинності також підтверджує аналіз психологічної структури злочинної групи: відбувається злиття індивідуальних сил у групову; члени злочинної групи здійснюють психологічну підтримку один одного, внаслідок чого вони діють більш впевнено при вчиненні злочинів; злочинна діяльність групи може бути розширена у часі, адже не всі члени групи діють одночасно, і у просторі, якщо співучасники діють у різних місцях; важливою психологічною характеристикою групи є спільна злочинна діяльність; більш інтенсивно здійснюється негативний вплив на нових членів групи та передача злочинного досвіду.
20. Групова злочинна поведінка − це процес, який розгортається у часі і просторі та включає спільні дії кількох осіб, що змінюють зовнішнє середовище, а також передуючі їм психологічні та соціально-психологічні явища і процеси, які відбуваються у групі і визначають генезис групового протиправного вчинку.
21. Групова динаміка злочинної групи – це сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів, притаманних різним етапам формування і розвитку злочинної групи. Інтеграція і диференціація є основними рушійними силами процесу групової динаміки, при чому необхідною умовою формування і функціонування злочинної групи є перевага саме інтегративних сил. Групова інтеграція у злочинній групі має таємний характер, повинна забезпечити надійну протидію внутрішнім і зовнішнім впливам, які можуть загрожувати цілісності групи і досягненню нею спільної мети − здійснення злочину.
22. Визначено взаємопов’язані між собою поняття, які характеризують особливості і закономірності групової злочинної поведінки:
• групові злочинні інтереси – трансформовані під негативним впливом асоціальної групи особисті інтереси членів групи;
• групова згуртованість − показник міри єдності поведінки її членів у здійсненні злочинної діяльності, орієнтованості членів групи у злочинних діях на досягнення групових цілей;
• груповий тиск − тиск міжособистісних відносин на членів групи, який примушує їх дотримуватись прийнятих норм групової поведінки і брати участь у вчиненні злочинів, а також вплив на нових членів групи з метою прийняття ними вже встановлених норм злочинної групової поведінки, їх підпорядкування групі (реакція особи на здійснюваний групою тиск може бути негативною, що і слід враховувати при розробці заходів попередження групової злочинності);
• групові норми − це прийняті у конкретній злочинній групі правила поведінки, обумовлені специфікою асоціальних цінностей і інтересів, яких повинні дотримуватись усі члени групи;
• лідерство − кримінологічна категорія в межах концепції групової злочинної поведінки, яка безпосередньо пов’язана із іншими − груповими нормами і санкціями, груповою згуртованістю, груповим тиском, впливом та інтеграцією злочинної групи (лідер є головним членом злочинної групи, який є ініціатором її створення або керує нею з метою організації спільної злочинної діяльності членів групи для найбільш ефективного досягнення злочинних цілей);
• вплив − процес взаємодії між членами групи, а також засіб, за допомогою якого здійснюється психологічній (груповий) тиск лідера на інших членів злочинної групи;
• конформізм − це зміна власної позиції члена злочинної групи під впливом (тиском) групи у бік згоди з позицією групи щодо вчинення злочину при наявному внутрішньому розходженні з груповими нормами і стандартами (його роль у злочинній інтеграції полягає у прийнятті членом групи мети групи і злочинних засобів її досягнення, забезпеченні групової згуртованості, сприянні динаміці злочинної групи тощо).
24. Специфічність і складність мотивації групової злочинної поведінки обумовлює доцільність виділення її в окремий тип мотивації. Загалом спільність цілей не означає єдності мотивів, оскільки співучасники можуть керуватися різними спонуканнями, однак мотивація спільної діяльності залишається притаманною всім учасникам групи. Визначено, що групова злочинна діяльність обумовлюється наявністю двох домінуючих групових мотивів − мотив до спільної діяльності і мотив, що спонукає до вчинення злочину певного виду.
25. Загальносоціальні заходи попередження групової злочинності передбачають здійснення заходів соціально-економічного, політичного, виховного, організаційного, правового, соціально-психологічного характеру, які здатні здійснювати нейтралізуючий вплив на негативні явища, що виступають детермінантами групової злочинності, і мають на меті підвищення культури спілкування і міжособистісних відносин, організацію повноцінного дозвілля людей, заповненого емоційно привабливими і соціально позитивними заняттями.
26. Виправлення осіб, які вчинили злочин у складі злочинної групи, можливе лише за умови ізоляції їх один від одного з метою розриву внутрішньогрупових зв’язків, які продовжують зберігатися і в місцях позбавлення волі. Тому запропоновано внести доповнення до ст.. 92 КВК України щодо роздільного тримання засуджених, які вчинили злочин у співучасті.
27. Запропоновано за комбінованим критерієм (стадія групової динаміки і мета спільної діяльності членів групи) виділяти наступні типи злочинних груп: компанія (група) з асоціальною спрямованістю; група, метою спільної діяльності якої є злочин. Випадкову групу не слід включати до типології злочинних груп, оскільки у такій групі спілкування і спільне вчинення злочину носить випадковий і тимчасовий характер.
28. Для попереджувальної діяльності правоохоронних органів велике значення мають особливості міжособистісних конфліктів у злочинних групах. Причини конфліктів у злочинній групі можуть бути об’єктивними – недоліки в організації вчинення злочинів, недосконалість групових норм, або суб’єктивними, що пов’язані з особистісними якостями лідера, особливостями членів групи і взаємин, що в ній складаються. Компанії з асоціальною спрямованістю організовані на основі взаємних симпатій і інтересів, між її членами існує емоційна близькість, тому норми групової поведінки тут лише налагоджуються, відповідно можна чекати підвищеної конфліктності. У групі, створений саме для вчинення злочину, такої емоційної близькості може не бути, тому що їх спільна діяльність спрямована виключно на вчинення злочину. Члени груп об’єднуються у спільність для вчинення злочину добровільно, тому сприймають групові норми як належне. Однак, і тут можуть мати місце конфлікти, зокрема, висування лідером на перший план власних інтересів. Яскраво виражені конфлікти у групі здатні привести до її розпаду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. − М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. − 240 с.
2. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. − М.: „Щит-М”, 1999. − 340с.
3. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. − М.: Норма, 2001. − 496 с.
4. Алешин Д. Соучастие по уголовному законодательству России и Украины // Российская юстиция. − 2002. − № 9. − С. 66−67.
5. Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті: Дис... канд.. юрид. наук: 12.00.08. − Х., 2003. − 220 с.
6. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во Москов. ун-та., 1980. – 416 с.
7. Антонян Ю.М. Криминологическая роль психологического отчуждения личности // Советское государство и право. − 1988. − № 8. − С. 53-57.
8. Арутюнов А.А. Системный подход к общей теории соучастия в преступлении // Право и политика. − 2001. − № 10. − С .63−70.
9. Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1986. – 96 с.
10. Ашин Г.К. Критика современных буржуазных концепций лидерства. - М.: Мысль, 1978. – 136 с.
11. Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. − К.: „Каравела”; Львів: „Новий світ-2000”, „Магнолія плюс”, 2003. − 158 с.
12. Беннис У., Гепард Г. Теория группового развития // Современная зарубежная социальная психология. − М.: Изд-во Москов. ун-та, 1984. − С. 142-161.
13. Блувштейн. Криминологичесике аспекты теории малых социальных групп // Изучение и предупреждение преступности. Сб-к научных трудов. − Вып. 4. − Вильнюс: Минтис, 1971. − С. 24-31.
14. Блувштейн Ю.Д. О причинной обусловленности преступности // Криминология и уголовная политика. − М.: Ин-т гос. и права АН СССР, 1985. − С. 33-36.
15. Бодюл Є. М. Правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Національна академія внутр. справ України. − К., 2005. − 18 с.
16. Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності (кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми). − Х.: Право, 2001. − 264 с.
17. Борьба с организованной преступностью в Австрии // Борьба с преступностью за рубежом (по материалам зарубежной печати). − 1999. − № 7. − С. 17-25.
18. Борьба с групповыми правонарушениями несовершеннолетних. – К.: Наукова думка, 1982. – 202с.
19. Бужор В.Г. Криминологический анализ и предупреждение тяжкой насильственной групповой преступности: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Академия министерства внутр. дел СССР. − М., 1992. − 21 с.
20. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. – 208 с.
21. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К.: Наукова думка., 1969. – 216 с.
22. Бухгольц Э, Лекшас Дж., Хартман Р. Социалистическая криминология. − М.: Прогресс, 1975. − 272 с.
23. Быков В. Виды преступных групп // Российская юстиция. - 1997. - №12. – С. 19-20.
24. Быков В.М. Преступная группа: криминалистические прблемы. – Ташкент.: Узбекистан., 1991. – 143 с.
25. Варчук Т.В. Криминология. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 298 с.
26. Васильев В.Л. Юридическая психология. - Спб.: Питер Пресс, 1997. – 656 с.
27. Васильківська І.П. Кримінологічні аспекти сімейного виховання: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Ін-т держави і права НАН України. − К., 2002. − 19 с.
28. Вермеш М. Основные проблемы криминологии. − М.: Прогресс, 1978. − 272 с.
29. Выявление причин преступности ы предупреждение преступлений. Под ред. М.И. Якубовича, Г.Г. Зуйкова. − м.: Высшая школа МООП СССР, 1967. − 179 с.
30. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. – Свердловск: СЮИ, 1973. – 140 с.
31. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. − М.: Юрид. лит., 1980. − 80 с.
32. Голіна В.В. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове і кримінологічне дослідження. − Х.: Регіон-інформ, 2004. − 212 с.
33. Голубева Н.В. Некоторые социально-псхологические факторы работы руководителя // Руководство и лидерство (опыт социально-психологического иссследования). - Л.,1973. – С. 37-44.
34. Гороховська О.В. Кримінальна відповідальність за вбивство через необережність: Дис... канд.. юр. наук: 12.00.08. − К, 2001. − 228 с.
35. Готтфредсон М., Герші Т. Загальна теорія злочину. − Х.: Акта, 2000. − 326 с.
36. Гридин С.И. Социально-психологические аспекты группового антиобщественного поведения // Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. - Омск: Омская высшая школа МВД СССР, 1983. – С. 30-41 с.
37. Давитадзе М.Д. Групповое молодежное хулиганство и его предупреждение: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / НИИ МВД России. − М, 1993. − 25 с.
38. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Дальневост. гос. ун-т, 1970. – 132 с.
39. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 1−4. − М.: Рус. яз., 1989. − Т. 1. − 699с.
40. Джекебаев У.С., Вайсберг Л.М., Судакова Р.Н. Соучастие в преступлении (криминологические и уголовно-правовые проблемы). - Алма-Ата: Наука Казах. ССР, 1981. – 148 с.
41. Джекебаев У.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения. - Алма-Ата: Наука Казах. ССР, 1971. – 203 с.
42. Джекебаев У. С. Преступность как криминологическая проблема. − Алма-Ата: “Наука” КазСССР, 1974. − 128 с.
43. Джужа. О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Навч. Посібник. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
44. Джужа О. Яка кримінологія потрібна сьогодні? // Право України. – 2000.− № 6. – С. 95.
45. Десев Л. Психология малых групп: социальные иллюзии и проблемы. − М.: Прогресс, 1979. − 208с.
46. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. - М.: Юрид. лит., 1981. – 160 с.
47. Донцов А.И. Теоретичесике принципы и опыт экспериментального исследования групповой сплоченности: Автореф.дис... к-та психол.наук: 09.620 / Москов. Гос. ун-т. − М., 1975. − 25 с.
48. Донцов А.И. Психология коллектива (методологические проблемы исследования). − М.: Изд-во Москов. ун-та, 1984. − 208 с.
49. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведения, ответственность: (О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения). − М.: Политиздат, 1982. − 304 с.
50. Евстегнеев А.С. Криминологическая характеристика групповых хищений госудасртсвенного и общественного имущества с участием должностных лиц и их предупреждение органами внутренних дел: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Академия МВД СССР − М., 1991. − 19 с.
51. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология (в двух частях). – Ч. 1. „Общая психология”. − М.: Юр. лит., 1996. – 521 с.
52. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология (в двух частях). – Ч. 2. „Юридическая психология”. − М.: Юр. лит, 1996. –560 с.
53. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. - М.: Юрист, 1997. – 631 с.
54. Жаровська Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф.дис... к-та юрид. наук: 12.00.08 / Ін-т дер. і права. − К, 2004. − 19 с.
55. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований. − М.: Мысль, 1969. − 205 с.
56. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. − К.: Юринком Интер, 1999. − 240 с.
57. Зелинский А.Ф. Криминология. Курс лекций. – Харьков: Прапор, 1996. − 260 с.
58. Зелінський А.Ф., Оніка Л.П. Детермінація злочину. Навчальний посібник. − Х.: УкрЮА, 1994. − 52 с.
59. Зырянов В.Н. Криминологическая характеристика и профилактика групповой преступности женщин: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Свердловский юрид. ин-т, − Свердловск, 1986. − 17 с.
60. Иванов Н.Г. Групповая преступность: содержание и вопросы законодательного регулирования // Государство и право. - 1996. - №9. – С. 67-76.
61. Иванов Н.Г. Нюансы уголовно–правового регулирования экстремистской деятельности как разновидности группового совершения преступлений // Государство и право. – 2003. – № 5. – С.45−49.
62. Иванов Н.Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве. – Саратов: Изд. Саратов. ун-та, 1991. – 128 с.
63. Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодежи. − М.: Высшая школа МВД СССР, 1971. − 173 с.
64. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. − Спб: „Питер”, 2000. − 512 с.
65. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. - М.: Инфра М-Норма, 1997. – 383 с.
66. Кайзер Г. Криминология. Введение в основы. - М.: Юр. лит., 1979. – 320 с.
67. Каледин Р.А. О понятии криминалистического изучения преступной группы // Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. − Омск, 1983. − С.56−59.
68. Карпец И.И. Индивидуализация наказания. − М.: Госюриздат, 1961. − 152 с.
69. Карпец И.И. Криминология. Современный период и задачи // Сов. государство и право. − 1989. − № 6. − С. 31−36.
70. Карпец И.И. Наказание: социальные, правовые и криминологические проблемы. − М.: Юрид. лит., 1973. − 287 с.
71. Кваша О.О. Організатор злочину. Кримінально-правове та кримінологічне дослідження. −К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького, 2003. − 216 с.
72. Квашис В.Е. Групповая преступность и некоторые вопросы криминологии соучастия //Вестник Московского ун-та. − 1971. − № 2. − С.43-49.
73. Кевлова Л.В. Разработка и использование современных методов и средств при проведении профилактики подростковой преступности // Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 26 квітня 2001 р / Голов. Ред. Ю.Л. Титаренко. − Донецьк: ДІВС, 2001. − С. 11−25.
74. Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении. - Часть вторая: Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности // Учёные труды Свердловского юридического института.- Т.5. - Серия «Уголовное право». - 1962. – 275 с.
75. Коваль М.П. Общая часть уголовного права (в схемах). Учебное пособие. П/р. Л.В. Багрий-Шахматова. – Одеса: “Астро Принт”, 1999. – 108 с.
76. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность. − Спб.: Юрид. центр Пресс, 2001. − 362 с.
77. Ковітіді О.Ф. Інститут співучасті у кримінальному праві України”: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Ун-т внутр. справ − Х, 1999. − 16 с.
78. Кон. И. Социология личности. − М.: Политиздат, 1967. − С. 83. (384 с.).
79. Кондратюк Л.В. Антропология преступления (микрокриминология). − М.: Норма, 2001. − 344 с.
80. Корнєв М.Н. Про предмет і завдання соціальної психології на сучасному етапі розвитку // Проблеми соціальної психології. Міжвідомчий науковий збірник. - Вип. 1: Питання теорії і практики сучасної соціальної психології. - К.: Либідь, 1992. – С 11-17.
81. Корнеев А.В. Межличностные отношения и антиобщественное поведение: Автореф.дис... к-та философ.наук: 09.620 / Ин-т философии ин-та гос. и права АН УССР. − К., 1972. − 26 с.
82. Костенко А.Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника). - К.: Наукова думка, 1990. – 148 с.
83. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии (психологический механизм криминального поведения). - К.: Наукова думка, 1986. – 128 с.
84. Костенко О.М. Організована злочинність: юридична дефініція та модель протидії // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – Том VІІ. – Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”. – К., 1998. – С. 73−74.
85. Криминологи о неформальных молодежных объединениях. − М.: Юрид. лит., 1990. − 269 с.
86. Криминология (конспект лекций). − М.: ПРИОР., 1999. − 144 с.
87. Криминология / В.Г. Лихолоб, В.П. Филонов, О.И. Коваленко, А.Е. Михайлов / Под ред. В.Г. Лихолоба, В.П.Филонова. − К. − Донецк, 1997. − 398 с.
88. Криминология / Под общ. ред. А.И. Долговой. - М.: Инфра М-Норма, 1997. – 784 с.
89. Криминология / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. - М.: Юрист, 1997. – 512 с.
90. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. - М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.
91. Криминология. / Под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. − Спб.: Спб-ая акад.. МВД России, 1998. − 576 с.
92. Криминология. − М.: Юр. лит., 1979. − 304 с.
93. Криминология. Словарь. Под общ. ред. В.П.Сальникова. – Спб.: “Лань”, Изд-во Спб-ун-та МВД России, 1999. – 256 с.
94. Криминология. П/р Н.М. Кузнецовой.− М.: Зерцало, 1998. − 160 с.
95. Криминология. Словарь-справочник. / Сост. Х.-Ю.Кернер. − М.: Норма, 1998. − 400 с.
96. Криминология. Учебное пособие / Под общ. ред. В.Е. Эминова. –М.: Инфра М-Норма, 1997. – 158 с.
97. Криминология. Учебно-методические материалы и альбом схем. − Под ред. С.Е. Вицина, В.А. Уткина. − М.: Щит, 2001. − 243 с.
98. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − Київ−Харків: Юрінком Інтер−Право, 2001. − 416 с.
99. Кримінальне право України. Загальна частина. – Х.: Право, 1997. – 368 с.
100. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. − 1196 с.
101. Кримінологія. Навчально-методичний посібник. За заг. ред. О.М. Джужи. − К.: Атіка, 2003. − 400 с.
102. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. − М.: Изд-во МГУ, 1991. − 207 с.
103. Кроник А.А. Межличностное оценивание в малых группах. − К.: Наукова думка, 1982. − 160 с.
104. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. - М.: Форум Инфра-М, 1998. – 216 с.
105. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: о структуре индивидуального преступного поведения. - М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
106. Кудрявцев В.Н. Социально-психологические характеристики антиобщественного поведения // Методологические проблемы социальной психологии. − М.: Наука, 1975. − С. 255-268.
107. Кузнєцова Н.Ф. Криминология как наука // Советская юстиция. − 1970. − № 2. − С. 8-9.
108. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. − М.: Изд-во Москов. ун-та, 1984. − 204 с.
109. Курс кримінології: Загальна частина: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін; за заг. ред. О.М. Джужи. − К.: Юрінком Інтер, 2001. − 352 с.
110. Курс советского уголовного права: В 6 т. / А.А.Пионтковский. − Общая часть. − М.: Наука, 1970. − Т. 1: Уголовный закон. − 311 с.
111. Курс советского уголовного права: в 6 т. - Часть общая. - Т.2: Преступление. - М.: Наука, 1970. – 516 с.
112. Кычанов Е.И. Основы средневекового китайского права. - М.: Наука, 1986. – 263 с.
113. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. − М.: Политиздат, 1975. − 304 с.
114. Леонтьев Ю.Б. Групповая преступность подростков и молодежи в США (уголовно-правовое и криминологическое исследование): Автореф.дис…к-та юрид. наук: 12.00.08 / Ин-т гос. и права АН СССР. − М., 1979. − 20 с.
115. Литвак О. Злочинність, її причини та профілактика. − К. Україна, 1997. − 167 с.
116. Литвак О., Зелінський А. Кримінальна психологія: сучасне становище і перспективи // Право України. – 1998. - № 6. – С. 59–63.
117. Лукашевич В.Г. Основные направления организации профилактической работы органов внутренних дел по выявлению преступных групп и предотвращению их деятельности ,,Криминалистика и судебная экспертиза. − К.: Вища школа, 1982. − Вып. 25. − 136 с.
118. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. - М.: Наука, 1991. – 383 с.
119. Майерс Д. Социальная психология. − Спб: Питер, 1997. − 684 с.
120. Макайвер Р. Социальные причини преступности // Социология преступности (современные буржуазные теории). − М.: Прогресс, 1966. − С. 75-81.
121. Мангутов И.С., Уманский Л.И. Организатор и организаторская деятельность. - Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1975. – 312 с.
122. Маслова Н.Ф. Образование группового мнения и его влияние на оценки подростка (опыт экспериментального изучения) // Личность и группа (опыт социально-психологического исследования). − Л., 1971. − С. 112−123 с.
123. Мельников А. Визначення групи осіб як суб’єкта злочину // Право України. − 2004. − № 2. − С. 86-89.
124. Механизм преступного поведения. - М.: Наука, 1991. – 248 с.
125. Миллер А.Й. Криминологические аспекты антиобщественного поведения несовершеннолетних: Автореф.дис…к-та юрид. наук: 12.00.08 / Киевский гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. − К., 1982. − 23 с.
126. Михайлов О.Є. Кримінологічні проблеми боротьби з некорисливою насильницькою злочинністю серед молоді: Автореф.дис…д-та юрид. наук: 12.00.08 / Укр. академія внутр. справ. − К., 1996. − 45 с.
127. Мозоль А.П. Кримінологічні проблеми нелегальної міграції в Україні: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 /Нац. акад. внутр. справ України. − К., 2002. − 18 с.
128. Мохова А.Е. О причинах и условиях роста преступности в России // Корни и причины преступности в России / Под общ. Ред А.А. Петрова. − М.: Проспект, 2001. − С 47-51.
129. Мурашов В.П. Изучение социальных групп в криминологии // Методологические проблемы изучения преступности и ее причин. − М., 1986. − С. 43− 51.
130. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / За ред. С.С.Яценка. − К.: А.С.К., 2002. − 936 с.
131. Неживець О.М. Забезпечення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі: Автореф.дис…к-та юрид. наук: 12.00.08 / Нац. академія внутр. справ України − К., 2005. − 20 с.
132. Новицький Г.В. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою) // Уряду України. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – Том 12. – Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”. – К., 1999. – С. 351-370.
133. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Науково-практичний посібник. − К.: Вища школа, 2001. − 96 с.
134. Ной И.С. Методологические проблемы советской криминологии. − Саратов6 Изд-во Саратов. ун-та, 1975. − 223 с.
135. Ньюком Т.М. Социально-психологическая теория: интеграция индивидуального и социального подходов // Современная зарубежная социальная психология. − М.: Изд-во Москов. ун-та, 1984. − С. 16-31.
136. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - К.: Лыбидь, 1990. – 192 с.
137. Овчинников Б.Д. Вопросы теории криминологии. − Л.: Изд-во Лен. ун-та, 1982. − 80 с.
138. Онучин А.П. Выявление признаков совершения преступлений группой и особенности расследования таких преступлений: Автореф.дис…к-та юрид. наук: 12.00.08 / Свердлов. юрид. ин-т − М., 1970. − 20 с.
139. Парыгин Б.Д.Социальная психология как наука. − Л.: Лениздат, 1967. − 262 с.
140. Перепелиця Т.Г. Аналіз чинників та передумов злочинної поведінки підлітків у процесі соціалізації. − К.6 Відділ оперативної поліграфії Центру Міжнародної освіти, 1999. − 21 с.
141. Периханян А.Г. Общество и право Ирана в парфянский и сасанидский периоды. − М.: Наука, 1983. − 383 с.
142. Першин В.Б., Подрядов А.Н. Комплексный подход в изучении преступности. − Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1976. − 84 с.
143. Петровский А.Б. Личность. Деятельность. Коллектив. – М.: Политиздат, 1982. – 255 с.
144. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.: Ин-т гос. и права АН СССР, 1961. – 667 с.
145. Платонов К.К. О системе психологии. - М.: Мысль, 1972. – 216 с.
146. Полонский И.С. О некоторых социально-психологических факторах деятельности стихийных групп подростков и юношей // Личность и группа (опыт социально-психологического исследования) / Отв. ред Б.Д. Парыгин. − Л., 1971. − С. 124-139.
147. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972−2002: Офіц. Вид. / За заг. Ред. В.Т. Маляренка. − К.: А.С.К., 2003. − 560 с.
148. Правова держава. Спеціальний випуск. − К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2004.− 412 с.
149. Проблемы буржуазной криминологии. Реферативный сборник. − М., 1981. − 145 с.
150. Прозументов Л.М. Групповая преступность несовершеннолетних и ее предупреждение. − Томск: Изд-во Томс. ун-та, 1993. − 144 с.
151. Прозументов Л.М. Групповая преступность несовершеннолетних и основные направления ее предупреждения. – Томск: Изд. Томс. ун-та, 2001. – 280 с.
152. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. - К.: Вища школа. - 1982. – 216 с.
153. Ралдугин А.Н. Корни и причины преступности в России // Корни и причины преступности в России / Под общ. Ред А.А. Петрова. − М.: Проспект, 2001. − С. 60-64 с.
154. Ратинов А.Р., Лукашевич В.А., Ратинов В.А. Личность в преступной группе (методологические и методические вопросы исследования) // Личность преступника как объект психологического воздействия. - М., 1979. – С. 135-177.
155. Резник Г.М. Криминологическая типология преступности //Криминология и уголовная политика. − М.: Ин-т гос. и права АН СССР, 1985. − С. 39−41.
156. Робер М.-А., Тильман Ф. Психология индивида и группы. − М.: Прогресс, 1988. − 256 с.
157. Романов В.В. Юридическая психология. – М.: Юрист, 1998. – 458 с.
158. Ротарь Ю.Д. Некоторые особенности групповой преступности в сельской местности // Актуальные проблемы борьбы с групповой преступностью. - Омск.: Омская высшая школа МВД СССР, 1983. – С. 47-50 с.
159. Рущенко І. П. Соціологія злочинності”. − Х.: Вид-во Нац. ун-та внутр. справ, 2001. − 370 с.
160. Рябис Л.А. Криминологическая характеристика неформальных групп и предупреждение групповой преступности несовершеннолетних: Автореф.дис... к-та юрид.наук: 12.00.08 / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. − М., 1978. − 16 с.
161. Сабиров Р.Д. Повышенная опасность группового преступления // Проблемы групповой и рецидивной преступности. Сборник науч. трудов. − Омск: изд. Омской высшей школы милиции МВД СССР, 1981. − С. 3−12.
162. Савельев Д. Легализировать ответственность за групповой способ совершения преступления // Российская юстиция. − 2001. − № 12. − С. 49-51.
163. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину: Авторефер. дис… канд. юр. наук: 12.00.08 / Нац. академія внутр. справ України. - К., 1999. – 18 с.
164. Савченко А. Психолого-юридичний аналіз проблеми мотиву злочину // Право України. − 1998. − № 3. − С. 82-86.
165. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько. − К.: Вид. Паливода А.В., 2005. − 640 с.
166. Салтєвський М.В. Поняття та види злочинних об’єднань у сфері боротьби з організованою злочинністю // Уряду України. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – Том 12. – Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”. – К., 1999. – С. 346-350.
167. Самонов А.П. Психология преступных групп. - Пермь.: Пермск. книж. изд-во, 1991. – 230 с.
168. Селлин Т. Конфликт норм поведения // Социология преступности (современные буржуазные теории). − М.: Прогресс, 1966. − С. 282-287.
169. Селлин Т. Социологический подход к изучению преступности // Социология преступности (современные буржуазные теории). − М.: Прогресс, 1966. −