ВИМАГАННЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ :



  • Название:
  • ВИМАГАННЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
  • Кол-во страниц:
  • 225
  • ВУЗ:
  • ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ
    Перелік умовних скорочень............................................................…………... 3
    Вступ……………………………………………………………………………... 4
    Розділ 1
    Вимагання: історичний аспект виникнення та розвиток поняття. Регламентація вимагання в законодавстві деяких зарубіжних країн……………………………………………………........................................


    13
    1.1 Розвиток поняття вимагання у кримінальному законодавстві України та Росії, яке діяло в Україні, колишньому Радянському Союзі……………….....
    13
    1.2 Поняття вимагання за діючим Кримінальним кодексом України та його відмінність від раніше діючого законодавства………………………………...
    20
    1.3 Визначення поняття вимагання у кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн……………………………………………………………........
    29
    Розділ 2
    Аналіз основного складу злочину “вимагання” за діючим Кримінальним кодексом України…………………………………………....

    38
    2.1 Деякі спірні питання “вимагання” в історії вітчизняної науки
    кримінального права……………………………………………………………..
    38
    2.2 Об’єктивні ознаки вимагання…………………………………………………... 44
    2.3 Суб’єктивні ознаки вимагання………………………………………………….. 60
    Розділ 3
    Кваліфікуючі ознаки вимагання, відмежування вимагання від суміжних складів злочину та кваліфікація за сукупністю………………...

    69
    3.1 Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки вимагання………………….. 69
    3.2 Відмежування вимагання від суміжних складів злочинів…………………..... 88
    3.3 Кваліфікація вимагання за сукупністю злочинів…………………………….... 100
    Розділ 4
    Кримінологічна характеристика вимагань та деякі питання запобігання цих злочинів..………………………………………………….....
    111
    4.1 Обсяг, структура та динаміка вимагань в Україні та Запорізькій області…... 111
    4.2 Кримінологічна характеристика особистості злочинця та потерпілого……... 129
    4.3 Причини та умови вимагань…………………………………………………..... 150
    4.4 Деякі аспекти запобігання вимагань………………………………………….... 162
    Висновки……………………………………………………………………….... 183
    Список використаних джерел……………………………………………….... 198
    Додатки..……………………………………………………………………….... 218
    ВСТУП

    Актуальність теми. Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати як діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України, так і запобігання злочинів окремих видів.
    Вимагання відносяться до небезпечних злочинів проти власності. Суспільна небезпека цього виду злочинів полягає не тільки в тому, що злочинець вимагає передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру в потерпілого. Він застосовує при цьому погрози, а іноді й насильство в тому числі і таке, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищує майно потерпілого та його близьких родичів тощо. Отже, враховуючи суспільну небезпеку цього виду злочину, актуальною є активна цілеспрямована протидія вимаганням.
    Слід зазначити, що за часів існування Радянського Союзу вимагання вивчались багатьма вченими і в першу чергу тими, хто досліджував злочини проти власності. Значний внесок у розробку цієї проблеми з різних аспектів внесли такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов Ю.В. Баулін, В.О. Владимиров, В.В. Василевич, С.Б. Гавриш, М.А. Гельфер, В.В. Голіна, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, Л.М. Криво-ченко, М.Й. Коржанський, В.В. Лень, В.Г. Литвинов, П.С. Матишевський, Е.М. Моісеєв, В.О. Навроцький, В.С. Нікіфоров, М.І. Панов, В.В. Сташис, Е.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, С.І. Тихенко, І.К. Туркевич, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та інші.
    Були роботи і спеціально присвячені дослідженню вимагань. Це роботи Г.Н. Борзенкова, А.І. Волобуєва, Л.Д. Гаухмана, Є.Б. Галкіна, О.І. Гурова, О.В. Дмітрієва, В.А. Клименка, В.М. Куца, Ю.І. Ляпунова, М.І. Мельника, В.С. Мінської, В.М. Сафонова, Ф.Я. Сафіна та інших вчених.
    Однак переважна більшість російських і українських вчених досліджувала вимагання на базі раніше діючого законодавства. Кримінально-правові аспекти вимагання висвітлювались в Україні в коментарях до чинного Кодексу, у підручниках Особливої частини кримінального права, в окремих статтях періодичних видань. Монографічні дослідження з цієї проблеми відсутні.
    Кримінологічний аспект вимагань в Україні взагалі не досліджувався. Тому, актуальною є комплексна розробка кримінально-правового та кримінологічного аспектів вимагань на базі нового законодавства, практики його застосування та діяльності із запобігання цих злочинів.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям роботи базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Дослідження виконано згідно з планом наукової роботи кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.
    Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за вимагання, передбачених ст.189 КК України, формулювання на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики, розробка рекомендацій для запобігання вимагань.
    Для досягнення поставленої мети в дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: 1) дослідити розвиток поняття вимагання в історичному аспекті та проаналізувати особливості сучасного законодавства з цих питань в деяких зарубіжних країнах; 2) провести аналіз поняття вимагання в діючому законодавстві України та дати йому оцінку в порівнянні з КК 1960 р.; 3) розкрити юридичний зміст складів злочинів, передбачених окремими частинами ст.189 КК України; 4) дослідити проблемні питання розмежування злочинів, передбачених ст.189 КК, із суміжними складами злочинів та кваліфікації за сукупністю; 5) проаналізувати статистичні дані про поширеність вимагань та судимості за ці злочини в Україні та Запорізькій області, матеріали вивчення архівних кримінальних справ, і на цій підставі дати кримінологічну характеристику вимагань; 6) дослідити та охарактеризувати особистості злочинців-вимагателів та потерпілих від цих злочинів; 7) проаналізувати причини та умови вимагань; 8) визначити основні напрями запобігання вимагань.
    Об’єктом дослідження є вимагання як один із видів корисливо-насильницької злочинності.
    Предметом дослідження є норми КК, які передбачають кримінальну відповідальність за вимагання, кількісно-якісна характеристика цього виду злочинів, особистість злочинця, причини та умови вимагань, запобігання цих злочинів.
    Методи дослідження. Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. З їх допомогою визначені підходи до розгляду об’єкта та предмета дослідження. Застосування історичного методу дозволило простежити розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за вимагання в різні періоди в царській Росії, яке поширювалось і на територію України, колишньому Радянському Союзі та в Україні. Порівняльний метод дав можливість простежити особливості кримінальної відповідальності за вимагання в ряді зарубіжних держав та відзначити позитивні аспекти окремих кримінально-правових норм, що можуть бути запозичені й українським законодавцем. Формально-логічний і метод системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.189 КК України, й дати їм оцінку, визначити критерії розмежування вимагання від суміжних злочинів та кваліфікацію за сукупністю.
    У процесі дослідження вивчались статистичні дані органів МВС про зареєстровані вимагання в Україні та в Запорізький області за період з 1996 по 2004 рр., Державної судової адміністрації про осіб, засуджених за вимагання в Україні та в Запорізькій області з 2001 по 2004 рр. Проведено контент-аналітичне дослідження архівних кримінальних справ про вимагання, яке використано для кримінологічної характеристики вимагань, особистості злочинців-вимагателів та потерпілих й інших питань. Анкетування застосовано для з’ясування думки працівників правоохоронних органів щодо оцінки діяльності із запобігання досліджуваних злочинів на практиці. Зібрані у процесі дослідження матеріали розгруповані і піддані обробці із застосуванням методів та прийомів статистичної науки, після чого проведений їх науковий аналіз.
    Висновки та пропозиції дисертаційної роботи ґрунтуються на вивченні Конституції України, кримінального законодавства України за вимагання, монографічної літератури з теми та суміжних питань, аналізу судово-слідчої практики, постанов Пленуму Верховного Суду України. У порівняльному аспекті вивчено законодавство про кримінальну відповідальність за вимагання Італії, Іспанії, Польщі, Росії, США, ФРН, Франції, Швеції.
    Емпіричну базу дослідження складають названі вище статистичні дані про вимагання, вивчені за спеціальною анкетою архівні кримінальні справи в кількості 130 на 230 засуджених, опитано 60 працівників правоохоронних органів.
    Наукова новизна одержаних результатів.
    1. Наукова новизна та значимість положень дисертації визначається тим, що це є першим дослідженням монографічного рівня кримінально-правових проблем вимагань, яке проведене на базі нового КК України 2001 р., та першим кримінологічним дослідженням вимагань в Україні взагалі.
    2. Уточнені існуючі в літературі дані про розвиток поняття вимагання в законодавстві Росії, яке діяло на території України, вперше досліджені й інші законодавчі акти, що діяли на окремих територіях України.
    3. Визначені відмінності положень ст.189 КК України 2001 р. від раніше діючого законодавства та вперше подана узагальнена оцінка цих змін.
    4. На підставі вивчення кримінального законодавства ряду зарубіжних країн вперше надані рекомендації щодо запозичення окремих положень, які містяться в цих нормах, для вдосконалення законодавства України в цій сфері.
    5. Уточнені існуючі в юридичній літературі положення щодо характеристик елементів та ознак складів злочину вимагання. Зокрема, родовий та безпосередній об’єкт вимагання розглянуті з позиції теорії цінностей, визначена структура цінностей цих складів злочинів, охарактеризовані основний і додатковий об’єкт основного та кваліфікованих складів злочинів вимагання.
    6. Запропоновані додаткові аргументи для визначення предмета вимагання.
    7. При дослідженні об’єктивної сторони, особлива увага звернута на ті її складові, які є новелами в законодавстві або викликають складності на практиці, у зв’язку з чим даються відповідні рекомендації, які уточнюють, доповнюють існуючі теоретичні розробки з цих питань.
    8. При розгляді суб’єктивних ознак вимагання даються рекомендації стосовно визначення поняття службової особи як суб’єкта вимагання. Також констатовано, що вимагання є умисним злочином. Проте, у матеріальних складах злочину умисел щодо наслідків може бути як конкретизованим, так і не конкретизованим. Обов’язковою ознакою цих складів злочину є корисливий мотив, а не інші мотиви, як зазначають окремі вчені.
    9. Надані рекомендації щодо уточнення окремих кваліфікуючих ознак вимагання. Пропонується власне визначення продовжуваного злочину. Окреслено коло питань, які необхідно з’ясувати в разі вчинення вимагання службовою особою. Надано уточнене визначення поняття організованої групи. Наведені додаткові аргументи, що кожна вища форма співучасті включає в себе ознаки попередньої форми співучасті, що повинно впливати на кваліфікацію дій винних.
    10. Вперше проведено відмежування вимагання від одержання хабара, уточнені рекомендації щодо відмежування вимагання від інших суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю.
    11. Запропонована власна редакція ст.189, ч.2 ст.32, наведені додаткові аргументи для зміни редакції ч.3 ст. 28, ч.2 ст.30 КК України.
    12. Вперше здійснена кримінологічна характеристика вимагань, що дало можливість простежити структуру та динаміку вимагань в Україні та Запорізькій області з 1996 по 2004 рр. і дійти висновку, що цій категорії злочинів властива висока латентність, особливо стосовно вчинення вимагань організованими групами та злочинними організаціями.
    13. Проведене вивчення особистості злочинців-вимагателів як в Україні, так і в Запорізькій області дало можливість встановити їх типові риси, які в переважній більшості є негативними, що визначило напрями рекомендацій запобіжної роботи.
    14. Причини та умови вимагань виключно пов’язані з соціально-економічними процесами в Україні та суттєвими недоліками у формуванні особистості, діяльності суб’єктів запобігання цих злочинів.
    15. Констатовано, що суб’єкти запобігання вимаганням не виконують обов’язків, які покладені на них законодавством та іншими нормативними актами.
    16. Критично оцінена каральна практика судів Запорізької області в частині звільнення від покарання переважної частини засуджених за вимагання, зокрема тих, які вчинили злочин за кваліфікуючих обставин.
    Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Обґрунтованість дослідження підтверджується вивченням значного обсягу нормативного матеріалу, літературних джерел, а також аналізом статистичних даних про вимагання в Україні, Запорізькій області, шляхом вивчення кримінальних справ і співпоставлення виявлених закономірностей на базі різного за обсягом матеріалу.
    Наукове значення роботи. Положення дисертації сприятимуть подальшій теоретичній розробці кримінально-правових та кримінологічних аспектів вимагання. Зокрема у кримінально-правовому аспекті це подальший розвиток концепції цінностей як об'єкта злочину, понять продовжуваного злочину та організованої групи, інституту співучасті, рекомендацій відмежування вимагань від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю. У кримінологічному аспекті, проаналізовані дані про стан та структуру вимагань дають підставу для подальшого вивчення розповсюдження окремих видів вимагань, а встановлені типові риси особистості злочинців-вимагателів сприятимуть розв'язуванню проблеми детермінації вимагань та їх попередження. Визначені причини та умови вимагань ставлять нове наукове завдання про подальше, більш досконале, вивчення діяльності суб'єктів запобігання вимагань.
    Практичне значення отриманих результатів. Практична цінність роботи полягає в тому, що автором висловлені пропозиції щодо вдосконалення діючого КК України, зокрема в частині кримінальної відповідальності за вимагання, запропонована власна редакція ст.189, ч.3 ст.28, ч.2 ст.30, ч.2 ст.32 КК України, що може бути враховано законодавцем. Результати дослідження також можуть бути використані у процесі правозастосовчої діяльності органами досудового слідства та судами, ПВСУ при формулюванні рекомендацій з питань застосування кримінального законодавства, підготовки методичних рекомендацій із цих питань. Дослідження кримінологічних аспектів вимагань сприятимуть підвищенню ефективності запобігання вимагань.
    Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі юридичних навчальних закладів під час викладання Особливої частини кримінального права та кримінології в аспекті теми, у підготовці спецкурсів із цих дисциплін, написанні підручників, навчальних та методичних посібників.
    Результати дослідження отримали впровадження в навчальний процес та використовуються на кафедрі кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету (акт впровадження від 07.09.2005 р.), Запорізького юридичного інституту МВС України (акт впровадження від 26.09.2005 р.), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 20.09.2005 р.) при викладанні курсів “Кримінальне право (Загальна та Особлива частини)”, “Кримінологія”, “Теоретичні основи кваліфікації злочинів”. Також вони були використані у діяльності апеляційного суду Запорізької області при розробці методичних рекомендацій по застосуванню норм кримінального законодавства та у процесі проведення методичного семінару суддів Запорізької області і методичної ради апеляційного суду Запорізької області (акт впровадження від 21.10.2005 р.).
    Особистий внесок здобувача. У процесі роботи над дослідженням, у співавторстві автор опублікував дві публікацій. По-перше, це тези доповіді “Проблемні питання кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.255 КК України”, які підготовлені у співавторстві з проф. І.К. Туркевич [1]. Здобувачем у цій публікації виконана частина тексту (20%) в якій розглядаються проблеми вимагання, які можуть вчинятись у складі злочинних організацій. По-друге, це тези доповіді “Деякі проблеми кваліфікації вимагательства”, які підготовлені у співавторстві з Н.В. Потаповою, де здобувачеві належить 50% надрукованого тексту [2]. Решта публікацій і ідеї, які закладені в них, викладені автором особисто.
    Апробація результатів дисертації. Висновки дисертаційної роботи оприлюднені на таких науково-практичних конференціях та семінарах: ІІІ Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (м. Запоріжжя, 1998 р.); Міжнародному “круглому столі”, присвяченому пам’яті професора К.Г. Федорова (м. Запоріжжя, 2000 р.).; Науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (м. Київ, 2002 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2004 р.).
    Результати дослідження обговорювались на засіданні кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.
    Публікації. Концептуальні положення та матеріали проведеного дослідження знайшли висвітлення у 17 наукових публікаціях, з них 5 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Проведене дослідження кримінально-правових і кримінологічних проблем вимагання дало можливість зробити такі висновки.
    Вимагання становить значну суспільну небезпеку, оскільки посягає не тільки на власність (адже винні застосовують погрози щодо потерпілих різного характеру, а іноді й насильство, в тому числі і таке, що є небезпечним для їхнього життя чи здоров’я; знищують майно потерпілого та його близьких родичів). Тому протидія цим злочинам є винятково актуальною.
    Поняття вимагання формувалося впродовж тривалого часу як в законодавчих актах Росії, дія яких була поширена і на Україну, так і в інших законодавчих актах, які діяли на окремих територіях України, а також і в країнах дальнього зарубіжжя. Кримінальна відповідальність за вимагання передбачалась і в перших Кодексах колишнього Радянського Союзу, у КК 1960 р. У КК України 2001 року кримінальна відповідальність передбачена в ст.189. Формування основного, кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів вимагання в цій статті базується на розробках цих понять у законодавстві попередніх років. Однак, ст. 189 КК, порівняно зі ст. 862 та ст.144 КК 1960 р., визначається і певними суттєвими відмінностями. У переважній більшості вони є позитивними. Це стосується таких положень, як об’єднання в одній статті охорони всіх форм власності від вимагання (це характерно для всього розділу КК, де розміщена ця стаття); зміна назви складу злочину (замість вимагательства, застосований термін вимагання); більш чітке визначення предмета вимагання, зокрема посилання на те, що в якості предмета вимагання виступає чуже майно; введення нових обставин, за допомогою яких може здійснюватися погроза при вимаганні за рахунок погроз обмеженням прав, свобод і законних інтересів потерпілих та близьких їх родичів; введення поняття погрози, пов’язаної з розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, замість більш вузького поняття розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого та близьких йому осіб.
    Мають місце і новели у визначенні кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак. Переважна їх частина теж є позитивною. Однак, у формулюванні окремих новел складу злочину вимагання у ст.189 КК України є і недоліки. Так, важко погодитися із введенням крім потерпілого та близьких йому осіб, як передбачалося у ст.144 КК 1960 р., яким може погрожувати злочинець, поняття близьких родичів. Це поняття значно звужує коло осіб, яким може погрожувати злочинець. Не обґрунтованим є і виключення з переліку кваліфікуючих ознак такої ознаки, як спричинення потерпілому чи близьким родичам насильства, що не є небезпечним для їх життя і здоров’я, що мало місце в раніше діючому законодавстві; не включення до переліку особливо кваліфікуючих ознак такої ознаки, як настання інших тяжких наслідків. У зв’язку з цим, надані рекомендації щодо включення вказаних обставин в якості кваліфікуючих в ч.2 ст.189 КК. А в ч.4 ст.189 КК в якості особливо кваліфікуючих ознак рекомендовано доповнити такою ознакою, як настання інших тяжких наслідків.
    На підставі аналізу законодавства таких країн як Італія, Іспанія, Польща, Росія, США, ФРН, Франція, Швеція щодо відповідальності за вимагання, виділені окремі аспекти нормативного регулювання цих складів злочинів, які заслуговують позитивної оцінки і не передбачені у вітчизняному законодавстві. У зв’язку з цим, дається ряд рекомендацій із запозичення окремих положень законодавства зарубіжних країн для вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за вимагання.
    У роботі розглядаються деякі спірні питання щодо поняття вимагання в історії вітчизняної науки кримінального права. На підставі аналізу різних точок зору, обґрунтовано висновок, що вимагання слід відносити до корисливо-насильницьких злочинів. А поняття “рекет” - не слід ототожнювати з поняттям “вимагання”.
    При розгляді об’єктивних ознак вимагання підтримана позиція вчених, які в якості об’єкта злочину розглядають не суспільні відносини, а цінності, яким спричиняється чи може бути спричинена шкода. Констатовано, що родовим об’єктом вимагання є відносини власності, які є структурною складовою цінностей. Основний безпосередній об’єкт вимагань співпадає з родовим. Обов’язковою структурною складовою об’єкта вимагання є потерпілий. Розгляд додаткового безпосереднього об’єкта проведений залежно від того, про основний чи кваліфікований склади злочину йде мова. Підтримана позиція вчених, які зазначають, що при вимаганні, передбаченому ч.1 ст.189 КК, в якості додаткового об’єкта виступає свобода волевиявлення потерпілого.
    У ч.2 ст. 189 додатковим об’єктом є свобода людини від страху за своє життя і здоров’я. У випадку вимагання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я людини (ч.3 ст.189 КК), або із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189 КК), додатковим об’єктом є тілесна недоторканість і здоров’я людини. Відповідно, у випадках вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням майна ( ч.2, 3, 4 ст.189 КК), додатковим об’єктом виступає право власності. Однак, цей об’єкт відрізняється від основного, де теж йдеться мова про право власності.
    Предмет вимагання є обов’язковою ознакою цього складу злочину. Подана рекомендація про уточнення в законодавстві поняття предмета вимагання, оскільки діючий закон у цій частині недосконалий. Пропонується предмет вимагання викласти таким чином: “Вимога передачі чужого майна, чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них, чи здійснення з цією метою відповідних дій”.
    При розгляді об’єктивної сторони звертається увага на те, що досліджений склад злочину може вчинятися лише шляхом дії. Характерною ознакою його складу є примус, який застосовується до потерпілого чи його близьких родичів з метою одержання предмета вимагання. Дається характеристика погроз при вимаганні. При цьому особлива увага звертається на питання, які викликають складності на практиці, або є новелами в законодавстві. Так, погроза насильством, яка передбачена в ч.1 ст.189 КК України, може виражатись у погрозі нанесення побоїв, мордування, катування, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування тощо. У тому випадку, коли особа погрожує вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, то таку погрозу законодавець відніс до кваліфікованого складу злочину (ч.2 ст.189 КК). На практиці, у тому числі і у вивчених у процесі дослідження справах, були випадки, коли погроза застосувалася не конкретно, а в таких виразах “буде погано”, “не побачиш жінку або дітей”, “завезу в ліс та розмажу” тощо. Суди не завжди правильно визначають характер погроз у таких випадках. Тому дається з цього приводу рекомендація аналізувати в сукупності всі обставини справи і, у першу чергу, оцінку потерпілим цих погроз, що мав на увазі злочинець, висловлюючи їх, ступінь суспільної небезпеки винного та обізнаність потерпілого та інших громадян з попередньою поведінкою винного, що безспірно впливає на потерпілого, особливо у випадках, коли вимагатель має кримінальне минуле або пов’язаний зі злочинним угрупуванням.
    Погроза обмеженням прав, свобод або законних інтересів потерпілого чи його близьких родичів, є новелою в КК України і в юридичній літературі поки що не знайшла глибокого дослідження. При таких погрозах обмеження, які висловлює вимагатель, є незаконними або з порушенням їх застосування. Щодо змісту таких обмежень, то вони можуть стосуватися будь-яких конституційних прав і свобод людини і громадянина. Наприклад, це може бути погроза позбавити волі, звільнити з роботи, обмежити у праві на пересування, вільного вибору місця проживання, отримання освіти тощо. Погроза знищенням або пошкодженням майна має місце, коли вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким родичам, а також такого, що знаходиться в їх віданні чи під охороною. При цьому звертається увага, що коло осіб, у яких вимагається майно, що знаходиться у віданні чи під охороною, у кожному випадку повинно чітко встановлюватися. Це можуть бути лише особи, які на підставі службових обов’язків, договірних відносин або за спеціальним дорученням наділені правом розпоряджатися цим майном, управляти ним, перевозити його. Щодо погрози знищення майна, то вона, як правило, націлена не на те майно, яке вимагається.
    Також розглянута і така ознака об’єктивної сторони вимагання, як розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Це можуть бути як обставини, які принижують честь і гідність особи, так і інші. Наприклад, про позашлюбні стосунки, факт усиновлення дитини, наявність хвороби, вчинення злочину тощо. Погрози повинні бути реальними. Вони розглядаються як складові об’єктивної сторони складу злочину вимагання лише за умови, що здійснюються для одержання від потерпілого предмета вимагання. Основний склад злочину вимагання є формальним, оскільки тут не передбачено настання певних наслідків. Однак, для окремих кваліфікованих складів злочинів необхідно настання певних наслідків, тобто вони є матеріальними. Так, зокрема до таких складів злочинів відносяться ті вимагання, які поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч.3 ст.189 КК), спричиненням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189 КК), значної шкоди потерпілому та майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах (ч.2, 3, 4 ст.189 КК).
    Суб’єкт, у переважній більшості складів злочину вимагання, характеризується загальними ознаками. Це фізична осудна особа, яка досягла відповідно до ч.2 ст.22 КК 14 років. Лише один склад злочину, передбачений ч.2 ст.189 КК, передбачає спеціального суб’єкта – службову особу, яка вчиняє вимагання з використанням свого службового становища. У зв’язку з цим, дається рекомендація користуватися визначенням поняття службової особи, яке зазначено у примітці до ст.364 КК України, та розробками науковців з цих питань.
    Щодо суб’єктивної сторони вимагання, то в роботі обґрунтовується точка зору про те, що всі склади злочинів, передбачені ст.189, вчиняються з прямим умислом і передбачають корисливий мотив. У зв’язку з цим, критикується точка зору окремих вчених, які вважають, що в деяких складах вимагання, які є матеріальними, до наслідків можлива і необережна форма вини. У зв’язку з цим, висловлена думка про те, що в деяких випадках спричинення тілесних пошкоджень потерпілому при вимаганні або майнової шкоди, може мати місце як прямий конкретизований, так і неконкретизований умисел, а не необережність. Висловлена також критика положень окремих вчених, які вважають, що вимагання може вчинятись і не з корисливих, а інших мотивів.
    Розглядаючи кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки вимагання, зазначимо, що ч.2 ст.189 КК передбачає сім кваліфікуючих ознак, а в ч.3 ст.189 – дві ознаки. Частина з цих ознак досить повно розглянута в законодавстві та в юридичній літературі. Проте, є і своя специфіка їх розуміння щодо вимагання. Зокрема, повторність вимагання може мати місце як тоді, коли вчиняється два чи більше злочини одного виду, так і при попередньому вчиненні однорідних злочинів, зазначених у законі. Надані рекомендації щодо вдосконалення поняття продовжуваного злочину в законі, що дасть можливість притягати винних за вимагання як повторно, у разі обкладення вимагателями даниною потерпілих впродовж тривалого часу. Вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує встановлення таких ознак: чи є дана особа службовою, які її повноваження взагалі і що конкретно з них вона використала при вимаганні. Чи співпадають дії конкретної особи з ознаками складу злочину вимагання, чи є в наявності предмет вимагання.
    Така кваліфікуюча ознака, яка передбачена ч.2 ст.189 КК, як вимагання, яке завдало значної шкоди потерпілому, має місце тоді, коли з врахуванням матеріального становища, потерпілому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст.185 КК). При цьому враховується вартість переданого вимагателю майна, кошти, витрачені потерпілим на лікування в разі стресу, викликаного злочином, а також збитки від знищення чи пошкодження майна. Кваліфікуючою ознакою, яка передбачена в ч.3 ст.189 КК, є вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи. Дається поняття такого насильства, визначаються його основні ознаки, висловлюється позиція у спірних питаннях. Поряд з цим, звертається увага на те, що хоч спричинення тяжких тілесних ушкоджень відноситься до насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, але в разі їх спричинення при вимаганні, дії винної особи не можуть кваліфікуватися за ч.3 ст.189 КК, оскільки така ознака відноситься до особливо кваліфікуючих і передбачена ч.4 ст.189 КК.
    Спричинення при вимаганні потерпілому майнової шкоди у великих розмірах має місце тоді, коли сума збитків в двісті п’ятдесят і більше (до 600) разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
    До особливо кваліфікуючих ознак вимагання віднесено вчинення вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, чи поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.
    Щодо вимагання, яке завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, то ця ознака чітко визначена у примітці 4 до ст.185 КК - це сума, визначена у розмірах, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
    Поняття організованої групи дається в ч.3 ст.28 КК. Проте, звертається увага на те, що на практиці викликають труднощі при відмежуванні з одного боку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою і з другого - організованою групою. У роботі даються відповідні рекомендації практичним органам з цих питань, а також пропонується на законодавчому рівні більш чітко визначити поняття організованої групи. Звертається увага на таке питання, як необхідність вирішення на законодавчому рівні, чи хоча б у постанові ПВСУ, що кожна вища форма співучасті включає в себе ознаки попередньої форми співучасті. Відповідно повинна здійснюватись і кваліфікація дій винних.
    Така особливо кваліфікуюча ознака вимагання, як заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, ґрунтується на теоретичних розробках поняття тяжкого тілесного ушкодження. У роботі дається загальна характеристика тяжких тілесних ушкоджень і кваліфікації вимагання за цією ознакою.
    При розгляді питання про відмежування вимагання від грабежу і розбою, бандитизму, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, незаконного позбавлення волі або викрадення людини, одержання хабара, даються відповідні рекомендації. Звертається увага на те, що при розмежуванні вимагання, яке вчиняється службовою особою з використанням свого службового становища, та одержання хабара, слід виходити з характеристики об’єктів цих злочинів, аналізу об’єктивної та суб’єктивної сторін, моменту закінчення цих складів злочинів тощо. Для вимагання характерним з об’єктивної сторони є те, що службова особа погрожує позбавити потерпілого тих прав, які в нього є, чи, які він має одержати, незалежно від службової особи. При дачі-одержанні хабара від службової особи залежить: надати чи не надати особі певні права, чи задовольнити інтереси, до яких вона прагне. При цьому службова особа може вимагати хабар. Способи вимагання, передбачені ст.189 та 368, у цих складах злочину не тотожні. Всі ці ознаки в сукупності дають можливість розмежування вимагання й одержання хабара.
    Щодо проблеми кваліфікації вимагання за сукупністю з іншими злочинами, то звертається увага на таке. При вчиненні під час вимагання вбивства, дії винних слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.189 та п.6 ч.2 ст.115, і залежно від інших ознак і за відповідними пунктами ч.2 ст.115 КК. У випадках спричинення при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, від якого настала смерть, буде мати місце сукупність ч.4 ст.189 та ч.2 ст.121, а не ч.1 ст.119 КК, як вважають окремі науковці. У разі обмеження при вимаганні прав, свобод, законних інтересів потерпілих та їх близьких родичів, дії винних слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 189 КК, а в разі коли такі обмеження становлять самостійний склад злочину, то і за сукупністю за відповідною статтею КК України. А в разі вчинення вимагання у складі злочинної організації, дії винних мають кваліфікуватися за ч.4 ст.189 КК та ч.1 ст.255 КК. Оскільки в ч.2 ст.30 КК не чітко визначені правила кваліфікації дій винних, у разі вчинення злочинів у складі злочинних організацій, запропонована така редакція цієї норми: “Інші учасники організованої групи підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У разі вчинення злочинів такими особами в складі злочинної організації, дії винних кваліфікуються за сукупністю ч.1 ст.255 та відповідною статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні злочини, які вони вчинили”.
    Кримінологічна характеристика вимагань здійснена на підставі аналізу статистичних даних про зареєстровані злочини цієї категорії в цілому в Україні, окремих областях, по Запорізькій області, даних Державної судової адміністрації України та Запорізької області про засуджених осіб за ці злочини, та за наслідками вивчення 130 справ цієї категорії, розглянутих судами м. Запоріжжя. Автором додатково обґрунтована позиція кримінологів щодо доцільності більш вузького розуміння поняття “кримінологічна характеристика окремих видів злочинності” і вимагань зокрема. Це поняття повинно охоплювати характерні специфічні особливості певного виду злочинності та особистості злочинця.
    У роботі, вперше у кримінологічній літературі, визначені ознаки кримінологічної характеристики вимагань, які базуються на аналізі обсягу досліджуваного виду злочинності, його динаміки та структури. У цій характеристиці елементами новизни є перелік і характеристика ознак структури досліджуваного виду злочинності, яка базується як на кримінально-правових ознаках вимагання, так і на кримінологічних. У роботі вперше проаналізовані статистичні дані про обсяг, структуру і динаміку вимагань в Україні та Запорізькій області. На підставі проведеного аналізу вказаних статистичних даних, зроблений висновок про те, що динаміка вимагань в Україні та Запорізькій області впродовж 1996, 1997, 1998 років показувала зростання, а з 1999 року - зниження. При цьому динаміка вимагань відрізнялася від динаміки загальної злочинності, а в окремі періоди вимагання знижувались, коли загальна злочинність зростала.
    Так, загальна злочинність в Україні з 1996 року показувала зниження, а вимагання зростали. Темп зростання вимагання у 1997 р. становив, порівняно з 1996 р., 1,5%, а у 1998 р. – 16%. Схожа тенденція простежувалась і в Запорізькій області, хоча розміри динаміки були значно більшими, ніж в Україні в цілому. У 1997 році вимагання зросли, порівняно з 1996 роком, на 15,8%, а у 1998 році – на 84,6%. У 2004 р. загальна злочинність знизилася на 5,6%, а вимагання - на 44,1%.
    Наведені й інші статистичні дані, які проаналізовані в роботі. Узагальнення висновків кримінологів, результатів проведеного автором опитування працівників міліції, дали можливість зробити висновок про те, що вимаганням притаманна велика латентність, обсяг цього виду злочинності напряму залежить від активності розкриття цих злочинів з боку правоохоронних органів.
    Сталою закономірністю поширення вимагань серед злочинності є те, що питома вага цих злочинів у різні роки та в різних регіонах не однакова, але вона мала коливання в межах від 0,09% до 0,96%, тобто не досягла 1%.
    Аналіз статистичних даних та справ на осіб, винних у вимаганні, свідчить про те, що значно переважають діяння, вчинені за кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку цих злочинів. Так, у цілому по Україні, питома вага засуджених за кваліфіковані та особливо кваліфіковані види вимагань становила у 2003 р. 87,6%, а у 2004 р. – відповідно 88,5%. У Запорізькій області в окремі роки такий показник мав коливання від 77,3% до 100%. Серед найбільш поширених кваліфікуючих обставин найчастіше зустрічалися такі ознаки, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та повторність. У 13% вивчених справ винні застосували насильство, небезпечне для життя та здоров’я потерпілих. У значній кількості справ, винні спричиняли потерпілим побої, легкі тілесні пошкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначну втрату працездатності.
    За статистичними даними та при вивченні кримінальних справ, організовані групи вимагателів не мали значного поширення як в Україні в цілому, так і в Запорізькій області, де у 2003 та 2004 рр. взагалі жодної організованої групи вимагателів не було зареєстровано. Вказане свідчить про недостатню роботу правоохоронних органів з викриття організованих груп вимагателів.
    Предметом вимагання в переважній більшості злочинів були гроші в іноземній (30%) та національній (66,9%) валюті. Суми вимагалися різні: від невеликих - 10-20 гривень, до 240 тисяч гривень, 50 тисяч доларів тощо. У роботі проаналізовані й інші ознаки вимагань, зокрема місце, час вчинення злочинів, наявність сукупності злочинів у діях вимагателів тощо, і звернута увага на необхідність врахування криміногенно-значущих ознак при запобіганні злочинів.
    Були розглянуті деякі загальнотеоретичні положення поняття особистості злочинця, зокрема, обґрунтовується перевага застосування терміна “особистість злочинця”, а не “особа злочинця”, уточнений момент виникнення поняття особистість злочинця в конкретній справі, визначені ознаки структури особистості злочинця тощо.
    Щодо особливостей характеристики особистості злочинця-вимагателя, то проведене дослідження дало підстави визначити таке. Вимагателі – це, у переважній більшості, громадяни України (від 93% до 100%), чоловіки. За віковою характеристикою для вимагателів найбільш характерним є вік від 18 до 24 років (від 20,9% до 44%). Наступною за поширеністю є група осіб за 30 років (від 26,1% до 44,8%). Питома вага неповнолітніх досить висока, значно більша, ніж у цілому за вчинення всіх злочинів в Україні (від 19,3% до 36,7%). Як вже зазначалося раніше, переважна більшість злочинців-вимагателів вчиняє злочин у групі. Для вимагателів характерним є стан алкогольного сп’яніння. Цей показник досить високий і має коливання від 19,8% до 46%. Серед вимагателів переважають робітники (від 14 до 18,2%). У 2004 році серед вимагателів з’явились і держслужбовці (0,4%). Цей злочин вчиняють і учні шкіл, студенти, лікарі тощо. Освітній рівень вимагателів відповідає в основному тенденціям, що мають місце в державі в цілому.
    Характерною особливістю осіб, засуджених за вимагання, є те, що значна їх кількість у працездатному віці ніде не працювала і не навчалася (від 53,1% до 60,7%). Майже 72% засуджених не були одружені або розірвали шлюб. Певна частина засуджених відчувала матеріальні труднощі, мала прибутки, нижчі за межу забезпеченості. Значна частина вимагателів мала попередню не погашену судимість.
    За статистичними даними щодо засуджених вимагателів в Україні, цей показник становив у різні роки від 18,8% до 22,5%, а в Запорізькій області він мав коливання від 15,9% до 38,3%. У 2004 році він становив 28,5%. Окрім цього, певна частина засуджених звільнялася свого часу від кримінальної відповідальності або мала погашену чи зняту судимість, що свідчить про те, що ці особи вже мали конфлікту із кримінальним законом раніше. У дисертації дається і морально-психологічна характеристика вимагателів.
    Від вимагання в Україні у 2003 р. потерпіло 1907 громадян, а у 2004 – 1350. Питома вага постраждалих жінок у ці роки відповідно становила 15,7% та 13,7%. Неповнолітні потерпілі від вимагання значно перевищують такі дані від усіх злочинів. Так, у 2003 р. від вимагань потерпіло 20,9% неповнолітніх, а в 2004 р. - 22,5%, у той час, як від усіх злочинів в Україні питома вага неповнолітніх становила у 2003 р. - 2,4%, а у 2004 р. близько 3%.
    Причини вимагань тісно пов’язані із загальними причинами злочинності. Проте, прояв загальних причин злочинності при вимаганні має свою специфіку як при формуванні особистості злочинця вимагателя, так і безпосередньо при вчиненні конкретних злочинів.
    У зв’язку з цим, необхідно підкреслити вплив психологічного фактора на злочинця-вимагателя, який сприймає, існуючі у свідомості людей корисливі устремління, бажання збагатитися за будь-яку ціну, неналежне або байдуже ставлення до кримінально-правових заборон, впевненість у безкарності тощо.
    Значний вплив на вчинення вимагань здійснюють і протиріччя в економічній сфері, зокрема, високий відсоток людей, які мають прибутки, нижчі за межу забезпеченості, безробіття тощо.
    Щодо причин та умов конкретних злочинів, то проведене дослідження свідчить про те, що в переважній більшості випадків основною складовою причинного комплексу у вимаганнях є особистість. Саме негативні погляди винних, найчастіше, наштовхують їх до вчинення злочинів. Зовнішнє середовище в механізмі вчинення вимагань, як правило, відіграє роль умов, а не причин.
    Аналіз статистичних даних про вимагання та осіб, винних у вчиненні цих злочинів, вивчення кримінальних справ цієї категорії, дають підстави для висновку, що суб’єкти запобіжної діяльності не виконують покладені на них обов’язки із запобігання злочинів. Це найчастіше має прояв щодо категорії неповнолітніх, раніше судимих, осіб, які ніде не працюють і ведуть сумнівний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, є хронічними алкоголіками, вживають наркотики тощо.
    Критично оцінена і каральна практика судів Запорізької області в частині звільнення від покарання переважної більшості засуджених за вимагання, зокрема тих, які вчинили злочин за кваліфікуючих ознак. Так, у 2004 році судами Запорізької області звільнено від покарання 73,5% від загальної кількості засуджених. Переважна їх більшість – на підставі ст.75 КК України. Порівняння цих даних з негативною оцінкою діяльності суб’єктів запобігання, та високою питомою вагою рецидиву злочинів серед вимагателів, свідчить про суттєві недоліки у протидії вимаганням в Запорізькій області.
    Вважаємо за доцільне провести в області спеціальні кримінологічні дослідження з проблеми вивчення латентної злочинності в окремих категоріях злочинів, зокрема латентності вимагань, діяльності служб у справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх із запобігання злочинів серед неповнолітніх, органів Департаменту з виконання покарань та міліції в аспекті роботи із засудженими до мір покарання, не пов’язаних із позбавленням волі. Вказане дасть можливість більш детально виявити недоліки в запобіжній діяльності відповідних органів та вжити конкретних заходів для проведення ефективної запобіжної роботи.
    Поряд з цим, доцільно внести і зміни в деякі статті КК України, що знайшли обґрунтування в роботі і, на наш погляд, сприятимуть покращенню протидії вимаганням. Вважаємо, що ст.189 КК доцільно викласти в такій редакції:
    1. Вимога передачі чужого майна, чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них, чи здійснення з цією метою відповідних дій на користь вимагателя або третіх осіб, що спричиняє шкоду майновим інтересам потерпілого, з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими особами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі особи бажають зберегти в таємниці або вчинити дії, яких ці особи побоюються (вимагання).
    2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілим, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене щодо осіб, безпорадність яких обумовлена їх віком, хворобою, фізичною вадою, психічним дефектом, станом вагітності, що були очевидні або відомі виконавцю злочину.
    3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, або вчинене із застосуванням зброї.
    4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження чи таке, що спричинило інші тяжкі наслідки.
    5. Потерпілі, щодо яких застосовувалося вимагання з погрозою повідомити про їх злочинні дії, якщо такі факти будуть підтверджені, звільняються від кримінальної відповідальності.
    Також доцільно сформулювати таким чином наступні норми:
    Ч.3 ст.28 КК - Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення одного або декількох злочинів, яке очолює керівник (керівники), група діє згідно з розробленим планом із розподілом функцій відомих учасникам групи для досягнення визначеної групою мети.
    Ч.2 ст.30 КК - Інші учасники організованої групи підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. Це ж правило поширюється і на членів злочинних організацій, дії яких кваліфікуються також за ч.1 ст.255 КК України.
    Ч.2 ст.32 КК - Повторність, передбачена ч.1 цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром, що здійснюються впродовж нетривалого часу”. Поняття ж не тривалого часу можна дати у відповідній постанові ПВСУ. На нашу думку, цей строк може визначатись у залежності від конкретних обставин справи і тривати не більш двох місяців.
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Туркевич І.К., Дьоменко С.В. Проблемні питання кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.255 КК України // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару [Харків] 1-2 жовт. 2002 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С.144 – 147.
    2. Дьоменко С.В., Потапова Н.В. Деякі проблеми кваліфікації вимагательства // ІІІ міжрегіональна науково-практична конференція „Концепція формування законодавства України” (листопад 1998 р.). Наукові статті – Запоріжжя, 1999. – С.140 – 145.
    3. Жижиленко А.А., Фойницкий И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная. Посягательства личные и имущественные. 3-е изд. - Пет¬роград, 1900.- 421 с.
    4. Источниковедение истории СССР: [Учебник для ист. спец. ун-тов и пед. ин-тов / И.Д. Ковальченко, С.В. Воронкова, А.В. Муравьев и др.]; Под ред. И.Д. Ковальченко.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Высш. школа, 1981.- 496 с.
    5. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. - Санкт-Петербург, 1914. – 1464 с.
    6. Полный свод уголовных законов. Уложение о наказаниях со включением статей томов Свода законов. [М.], тип. Ф. Йогансона, 1879. – 514 с.
    7. Курс русского уголовного права / Лохвицкий А. – 2-е изд., испр. и доп. сведенное с кассацион. решениями. – С.-Пб.: Скоропечатня Ю.О. Шрейера, 1871. – 714 с.
    8. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. Издан Н.С. Таганцевым, издание четырнадцатое пересм. и доп. - СПб., 1909. - 1111 с.
    9. Учебник русского уголовного права: Общая и особенная части / Белогриц-Котляревский Л.С. – Киев: Южно-рус. кн-во Ф.А. Йогансона, 1903. – 626 с.
    10. Руководство к особенной части русского уголовного права. Преступления и проступки против собственности. Т. 2 / Неклюдов Н.А. – С.-Пб.: Тип. В.П. Воленса, 1876. – 764 с.
    11. Есипов В.В. Уголовное право. Часть Особенная. Преступления против личности и имущества. Изд. 4-е. - М., 1913. – 216 с.
    12. Сафин Ф.Ю. Вымогательство, совершенное группой лиц (уголовно-правовой и криминологический аспекты): Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08.- СПб., 1997. – 168 с.
    13. Плец М.М. Шантаж // Журнал Министерства юстиции. СПб., - 1905. - №6. - С.195 - 207.
    14. Таганцев Н.С. Уголовное уложение 22 марта 1903 г. - Рига, „Лета” ХХХIV, 1922. - 1623 с.
    15. Баженов И.А. Шантаж, как уголовное преступление. - М., 1878. – 30 с.
    16. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т.: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. В.Д. Гончаренка.— Вид. 2-ге, перероб. і доп.: Том 1: З най¬давніших часів до початку XX ст. / Уклад. В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000.— 472 с.
    17. Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический коментарий. – К.: Политиздат Украины, 1978. – 684 с.
    18. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
    19. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 368 с.
    20. Дьоменко С.В. Генеза складу вимагання в кримінальному праві України // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки. №1: / Головний редактор Толок В.О. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2003. – С.145 - 147.
    21. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.
    22. Ємельянов В. Окремі проблеми застосування нового Кримінального кодексу України // Право України. – 2002. - №9. – С.109 – 111.
    23. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші - 6-те вид., допов. – К.: А.С.К., - 2000. – 1119 с.
    24. Дьоменко С. Поняття вимагання за Кримінальним кодексом України та його відмінність від чинного раніше законодавства // Підприємництво, господарство і Право. – 2003. - №6. - С.71 – 74.
    25. Мельник Н.И. Уголовная ответственность за вымогательство личного имущества граждан (по материалам Украины): Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08 – К.,1991. – 206 с.
    26. Reinhold Kostlin. Abhandlungen aus dem Strafrechte. Tubungen, 1858. S. 409 – 411.
    27. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: Издательство “Зерцало”, 2000. – 208 с.
    28. Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции. - М.: Издательство «СПАРК», 1996. – 124 с.
    29. Уголовный кодекс Швеции / Научные ре¬дакторы проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев.— СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001 — 320 с.
    30. Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право. - М.: Наука, 1990. – 256 с.
    31. Итальянский Уголовный Кодекс 1936 года / Перевод М.М. Исаева. - М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1941. – 176 с.
    32. Уголовный кодекс Испании. Под редакцией и с предисловием доктора юридических наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой и доктора юридических наук, профессора Ф.М. Решетникова. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.
    33. Уголовный кодекс Республики Польша / Пер. с польск. Барилович Д.А. и др.; Адапт. пер. и науч. ред. Э.А. Саркисова, А.И. Лукашов; Под общ. ред. Н.Ф. Кузнецовой. – Мн.: Тесей, 1998. – 128 с.
    34. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Доктора юридических наук, Председателя Верховного Суда РФ В.М. Лебедева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2004. – 896 с.
    35. Дьоменко С.В. Визначення поняття вимагання в законодавстві деяких зарубіжних країн // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С.399 – 404.
    36. Есипов В.В. Уголовное право. Часть Особенная. Преступления личные и имущественные. Изд. 2-е. - СПб., 1899. – 204 с.
    37. Фойницкий И.Я. Курс уголовного права: Часть Особенная. Посягательство на личность и имущество. – СПб., 1890. – 406 с.
    38. Уголовное право: Часть Особенная. Допущен ВКПб при СНК СССР для юрид. учеб. заведений. Изд. 2-е. пересм. – М., 1939. – 398 с.
    39. Богатищев В.Я. Вымогательство как форма хищения // Вес. Ленингр. ун-та. Сер. 6. Право. - 1990. - Вып. 4. - С. 68-72.
    40. Борзенков Г.Н. Уголовно-правовые проблемы охраны имущества граждан от корыстных посягательств: Дисс. ...д.-ра юр. наук в форме научного доклада, выполняющего также функции автореферата. Специальность: 12.00.08. - М., 1991. – 52 с.
    41. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – Юринком. – Кие
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины