ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХАБАРНИЦТВО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ, ШВЕЙЦАРІЇ ТА УКРАЇНИ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) :

Краткое описание

ЗМІСТ
Перелік скорочень і спеціальних термінів…………………………………….. 4
ВСТУП …………………………….………………………………………………...5
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика кримінального права Німеччини і Швейцарії….. 13
1.1. Загальна характеристика Загальної частини кримінального права Німеччини і Швейцарії………………………………………………………..……… 13
1.2. Загальна характеристика Особливої частини кримінального права Німеччини і Швейцарії……………………………………………………………….. 33
Висновки до розділу 1…………………………………………………………. 48
РОЗДІЛ 2. Об'єктивні ознаки складів хабарництва за кримінальним пра-вом Німеччини і Швейцарії………………………………………………….…….. 52
2.1. Об'єкт хабарництва і предмет хабара…………………………………… 52
2.2. Дія (бездіяльність), за яку дається та одержується хабар……..………70
2.3. Об'єктивна сторона хабарництва………………………………………… 89
Висновки до розділу 2…………………………………………………….…….105
РОЗДІЛ 3. Суб'єктивні ознаки складів хабарництва за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії…………………………………………………..….... 109
3.1. Суб'єкти хабарництва в кримінальному праві Німеччини…………. 109
3.2. Суб'єкти хабарництва в кримінальному праві Швейцарії…………. 127
3.3. Суб'єктивна сторона хабарництва………………………….………….. 144
Висновки до розділу 3 ………………………….………………………………158
РОЗДІЛ 4. Спеціальні питання відповідальності за хабарництво за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії………………………….……………..162
4.1. Обтяжуючі ознаки хабарництва………………………….…………… 162
4.2. Спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відповідаль- ності за хабарництво……………………………………………………………… 186
Висновки до розділу 4………………………….………………………………………. 201
ВИСНОВКИ 205
Список використаних джерел………………………….…………………………….. 209
Додаток А. Європейська кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р. (витяг) ………………………….………………………….………………… 242
Додаток Б. Статистика виявлених фактів хабарництва і засуджених за хабарництво в Україні за 1990-2003 р.р. ………………………….……………………… 246
Додаток В. Статистика виявлених фактів хабарництва в Німеччині за 1994- 2003 р.р. ………………………….………………………….……………………………. 247
Додаток Г. Статистика виявлених фактів хабарництва в Швейцарії за 1949- 2001 р.р. ………………………….………………………….…………………………… 248
Додаток Д. Проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України"………………………….……………………………… 250
Додаток Е. Проект постанови Пленуму Верховного Суду України "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про хабарництво"………………………………....255
Додаток Є. Склади хабарництва в кримінальному праві Німеччини, Швейцарії та України (порівняльна таблиця) ……………………………………264
ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається необхідністю удосконалення боротьби з хабарництвом в Україні в сучасних умовах. Дані кримінологічної статистики свідчать про значну поширеність злочинів цієї категорії, що дало законодавцю підстави віднести їх до загроз національним інтересам і національній безпеці, передбачених Законом України „Про основи національної безпеки”.
Необхідність вивчення зарубіжного досвіду боротьби з хабарництвом, проведення порівняльно-правового дослідження проблем хабарництва обґрунтовується орієнтацією України на європейські шляхи розвитку, приєднанням до низки міжнародно-правових актів [1; 2; 3; 4; 5]. Так, Німеччина, Швейцарія, Україна, низка інших держав прийняли рішення про уніфікацію свого законодавства з цих питань, приєднавшись до Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р.[3; 224; 309, с. 179]. Про доцільність дослідження досвіду, накопиченого саме в Німеччині і Швейцарії, свідчать також інші аргументи. Підґрунтям кримінального права Російської Імперії, СРСР, незалежних держав, які утворилися на початку 90-х років, в тому числі і України, послужили законодавчі і науково-практичні положення німецької школи класичного кримінального права. Кримінальне законодавство Швейцарії на протязі багатьох років також постійно спирається на досвід науково-теоретичних розробок боротьби з хабарництвом в Німеччині. Це дає підстави вважати, що рішення, розроблені в Німеччині і Швейцарії, можливо розглянути на предмет доцільності їх рецепції в законодавство і судову практику України.
Проблеми відповідальності за хабарництво були предметом уваги провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців. Основу системи наукових знань в цій сфері утворюють праці таких вчених, як П.П. Андрушко, О.Я. Асніс, О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, Ю. Бауманн, П. Бернасконі, В.І. Бояров, М.В. Буроменський, Б.В. Волженкін, А.В. Галахова, Й.А. Гельфанд, М.О. Гельфер, Й. Граупе, В.К. Грищук, К. Грібль, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, О.О. Дудоров, П. Ейген, О.Я. Естрін, В.П. Ємельянов, Б.В. Здравомислов, Й. Зібер, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, М.П. Карпушин, А.К. Квіцинія, В.Ф. Кириченко, О.І. Кирпичников, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, М.П. Кучерявий, М.Д. Лисов, В.С. Лукомський, Ю.І. Ляпунов, М.І. Мельник, В.Є. Мельникова, В.О. Меркулова, Н.А. Мірошниченко, К. Мюллер, В.О. Навроцький, Є.В. Невмержицький, Г. Нойгебауер, П.І. Орлов, В.І. Осадчий, Ш.Г. Папіашвілі, М. П’єт, А.І. Редька, В.І. Рибачук, О.Б. Сахаров, О.Я. Светлов, Т.Л. Сергеєва, Г.Р. Смолицький, В.І. Соловйов, М.О. Стручков, Є.Л. Стрельцов, А.А. Стрижевська, К.В. Сурков, А.Н. Трайнін, В.О. Туляков, В.І. Тютюгін, Б.С. Утевський, О. Фельдманн, М.І. Хавронюк, С.А. Шалгунова, М.Д. Шаргородський, Ф.В. Шиманський, П.С. Яні та інші вчені.
Зокрема, А.М. Яковлєв та А.І. Долгова розробили концептуальні положення щодо так званого „тотального підкупу”; М.П. Кучерявий, Б.В. Здравомислов, В.Є. Мельникова внесли значний внесок в визначення правової природи складу давання хабара; О.Я. Светлов обґрунтував критерії відмежування хабарництва від поборів, Б.В. Волженкін розробив правила відмежування одержання хабара від службового проступку; В.І. Осадчий на новому науковому рівні визначив поняття представника влади, поняття авторитету; О.О. Дудоров довів необхідність обмеження кола службових осіб публічними службовими особами; В.О. Навроцький ввів в науковий обіг поняття спеціальної осудності службових осіб; результати досліджень О.М. Костенко стали підґрунтям для аналізу тісного зв’язку умислів хабародавця і службової особи, праці В.К. Грищука, П.П. Андрушко та А.А. Стрижевської містять важливі розробки, необхідні для розв’язання проблем, пов’язаних з дискреційними повноваженнями, з нематеріальним предметом хабара; М.І. Мельник визначив чіткі розмежувальні ознаки одержання хабара і правопорушень, передбачених п. „а” ч. 2 ст. 1 Закону „Про боротьбу з корупцією”; В.В. Степанов визначив основні положення розслідування хабарництва. Ю. Бауманн визначив співвідношення складів одержання і давання хабара за правомірні і неправомірні службові діяння; Й. Граупе і К. Грібль розробили відповідно визначення об’єкта хабарництва і предмета хабара в кримінальному праві Німеччини; Й. Зібер визначив поняття службової особи, яке було в подальшому сприйнято швейцарським законодавцем; О. Фельдманн здійснив порівняльно-правове дослідження складів хабарництва Німеччини, Швейцарії і Франції (за станом на 1967 р.); К. Мюллер встановив основні закономірності комерційного підкупу; Г. Нойгебауер створив економічну теорію хабарництва; П. Ейген і М. П’єт визначили особливості хабарництва в міжнародному торговельному обігу; П. Бернасконі досліджує проблеми, пов’язані із розслідуванням і кваліфікацією легалізації (відмивання) грошових коштів та інших цінностей, отриманих від хабарництва; М.І. Хавронюк здійснює порівняльно-правовий аналіз основних інститутів кримінального права європейських країн.
Ґрунтуючись на досягненнях названих науковців, необхідно вказати, що залишаються ще невирішеними проблеми визначення об’єкта хабарництва; проблематичною є кримінально-правова оцінка хабарів, які даються „про всяк випадок”; дискусійними є питання про те, чи носить предмет хабара виключно майновий характер; до якого елементу складу злочину належить дія (бездіяльність), за яку одержується та дається хабар. Залишається дискусійним поняття публічної службової особи; потребує вирішення проблема кваліфікації вимагання хабара з погрозою вчинення дій, які можуть вчинятися на розсуд суб’єкта одержання хабара, тощо.
Все вищевикладене свідчить про надзвичайну актуальність даної теми і необхідність її комплексного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на реалізацію положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14.09.2000 р. № 1072/2000, Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21.11.2002 р. № 228-IV, Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 р.р., затвердженої Указом Президента України від 24.04.1998 р. № 367/98, та відповідно до теми „Внутрішньодержавна і міжнародна охорона особи й економіки засобами кримінально-правового спрямування” (державний реєстраційний номер 207/125-18 від 29.01.2001 р.), яка розробляється на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка про-блем відповідальності за хабарництво, які склалися в кримінальному праві України, шляхом порівняльного аналізу рішень аналогічних проблем в Німеччині та Швейцарії, і формулювання на підставі одержаних результатів обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом в Україні. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
1) визначити поняття об’єкта хабарництва, предмета хабара; ознаки, які характеризують об’єктивну і суб’єктивну сторону складів хабарництва, суб’єктів одержання хабара; визначити обтяжуючі ознаки хабарництва і спеціальні правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії;
2) порівняти ці правові категорії із відповідними категоріями в кримінальному праві України;
3) визначити можливості щодо їх удосконалення;
4) визначити досвід кваліфікації хабарництва в Німеччині і Швейцарії;
5) порівняти його з практичним застосуванням відповідних норм кримінального права України;
6) сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вирішення проблем, які виникають при кваліфікації хабарництва.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з хабарництвом, а також норми кримінального права Німеччини, Швейцарії та України, що регулюють ці суспільні відносини.
Предметом дослідження є елементи і ознаки складів одержання хабара і да-вання хабара, спільні риси і відмінності відповідних складів злочинів у кримінальному праві Німеччини, Швейцарії і України, судова практика у справах про хабарництво, доктринальні положення про хабарництво.
Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням низки загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування філософського (діалектичного) методу дало змогу з’ясувати сутність і ознаки хабарництва як явища, його зв’язки з соціальними процесами, співвідношення з іншими злочинами і правопорушеннями. Цей метод використовувався протягом усього дослідження. Використання юридичного (догматичного) методу дозволило проаналізувати визначення і з’ясувати зміст основних понять Загальної частини кримінального права Німеччини і Швейцарії (підрозділ 1.1.); понять „об’єкт хабарництва”, „предмет хабара”, „службове діяння”, „вигода” (розділ 2); понять „службова особа”, „державний службовець”, „член державного органу” (розділ 3); понять „судове діяння”, „неправомірне службове діяння”, „великий розмір предмета хабара”, „продовжуваний злочин”, „дискреційні повноваження” (розділ 4). За допомогою методу функціонального аналізу визначено функціональні ознаки суб’єктів одержання хабара (підрозділ 3.1). На основі методу порівняльного правознавства досліджено рішення проблем хабарництва в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, аналогічних тим проблемам, які існують в кримінальному праві України. Цей метод також використовувався в усьому обсязі дисертації. За допомогою історичного методу було визначено і проаналізовано зміни складів хабарництва у досліджуваних країнах протягом 1974-2003 р.р. (підрозділи 1.2 та 2.1). Використання методу системного аналізу дозволило розглядати склади хабарництва як цілісну систему і як частину низки надсистем, проаналізувати структуру Загальної і Особливої частин кримінального права Німеччини і Швейцарії (розділ 1), системи об’єктивних (розділ 2) і суб’єктивних ознак складів хабарництва (розділ 3), дослідити дискреційні повноваження в контексті адміністративного та кримінального права (підрозділ 4.1).
Науково-теоретичною базою дослідження є положення матеріалістичної діалектики, положення теорії держави і права, загальної теорії кримінального права.
Емпіричною базою дослідження є 31 вирок Федеральної судової палати Німеччини, 15 вироків Федерального суду Швейцарії, 50 постанов і ухвал Верховного Суду України, статистичні дані Верховного Суду України, Міністерства Внутрішніх справ України, Федеральної кримінальної служби Німеччини, Федеральної служби статистики Швейцарії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація суттєво доповнює існуючі спеціальні монографічні дослідження складів хабарництва розширенням науково обґрунтованих знань про проблемні кримінально-правові ситуації та шляхи їх розв’язання за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України після внесення змін до КК Німеччини в 1997 і 1998 р.р., до КК Швейцарії – в 1999 і в 2003 р.р. і після прийняття КК України 2001 р. Визначення і порівняльно-правовий аналіз проблем, яких стосувалися ці законодавчі реформи, дали змогу одержати низку нових результатів, зокрема:
1) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої об’єктом хабарництва є авторитет держави;
2) додатково обґрунтовується вчення про нематеріальний предмет хабара;
3) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої діяння по службі (службове діяння), за яке одержується та дається хабар, повинно бути конкретною формою службової поведінки;
4) вперше визначено, що об’єктивна сторона складів хабарництва, передбачених кримінальним правом Німеччини і Швейцарії, характеризує їх як альтернативні та усічені, що не дає можливості добровільної відмови від доведення злочину до кінця після вимоги хабара та, відповідно, після пропозиції предмета хабара;
5) вперше доведено необхідність рецепції розробленої німецькими вченими теорії двох таборів, яка дозволяє уникнути кваліфікації пропозиції хабара як підбурювання до одержання хабара та кваліфікації вимоги хабара як підбурювання до давання хабара;
6) вперше доведено, що поняття службової особи характеризується двома ознаками: функціональною і формальною. В дисертації дано визначення і характеристику функціональних і формальних ознак службової особи. Функціональна ознака визначає, які функції виконує особа: ця ознака пов’язана з колом прав і обов’язків, які має особа. Формальна ознака визначає підставу, в силу якої особа отримала ці права і обов’язки;
7) обґрунтовано, що суб’єкт одержання хабара може не співпадати з хабароодержувачем;
8) дістало подальшого розвитку вчення про суб’єктивну сторону злочинів, а саме обґрунтовано можливість одержання і давання хабара з непрямим умислом;
9) дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої хабарництво характеризується як угода (домовленість) між службовою особою і хабародавцем. Доведено, що хабарництво є протиправним договором, відповідно до якого здійснюється обмін предмета хабара на службове діяння;
10) вперше доведено доцільність рецепції з судової практики Швейцарії принципів застосування дискреційних повноважень. Запозичення цих принципів дає змогу вирішити проблему кваліфікації вимагання хабара з погрозою вчинення або невчинення дій з використанням дискреційних повноважень (права або можливості на власний розсуд вчинити одну з декількох дій або не вчиняти жодної).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: а) у правотворчій діяльності – при підготовці змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, під час приведення законодавства України у відповідність до вимог Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 р.; б) у науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення науково обґрунтованих положень щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом; в) у практичній діяльності – при кваліфікації хабарництва та відмежуванні його від суміжних складів злочинів; г) у навчальному процесі – при вивченні положень щодо суб’єкта злочину (в тому числі спеціального), складів злочинів у сфері службової діяльності, при підготовці науково-практичних коментарів до КК України, підручників і навчальних посібників з кримінального права України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація містить конкретні результати, які отримано автором особисто на основі дослідження та узагальнення теоретичного і практичного матеріалу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на 56-ій, 57-ій та 58-ій наукових конференціях професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (19-23 листопада 2001 р., 2-6 грудня 2002 р., 19-21 листопада 2003 р.); на науково-практичній конференції „Шляхи вдосконалення кримінального законодавства України та практики його застосування”, що проводилася Львівським інститутом внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України (4-5 квітня 2003 р.) з публікацією матеріалів.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у восьми публікаціях, з яких чотири вийшли друком у наукових фахових виданнях, які належать до переліку, затвердженого ВАК України (позиції 1-3, 6):
1) Крупко Д.І. Деякі проблеми кваліфікації хабарництва в кримінальному праві ФРН // Правова держава. – 2001. – № 3. – С. 157-163.
2) Крупко Д.І. Поняття службової особи у кримінальному кодексі 2001 р. // Право та безпека. – 2002. – № 1. – C. 63-68.
3) Крупко Д.І. Основні ознаки службових злочинів у кримінальному праві Швейцарії // Правова держава. – 2002. – № 4. – C. 123-130.
4) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – С. 569-579.
5) Крупко Д.І. Порівняльний аналіз системи складів хабарництва в німе-цькому, швейцарському і українському праві // Кримінальний кодекс України 2001 р. (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матеріали науково-практичної конференції (4-5 квітня 2003 р.). – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, 2003. – С. 85-88.
6) Крупко Д.І. Хуберівська реформа кримінального права в Швейцарії // Правова держава. – 2003. – № 6. – С. 159-165.
7) Крупко Д.І. Застосування норм Загальної частини Кримінального кодексу до питання про відповідальність бухгалтерів // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 72-77.
8) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголов-ный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Е.Л. Стрельцов. – 3-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Одиссей, 2005. – С. 695-712.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, переліку скорочень і спеціальних термінів, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і шести додатків. Загальний обсяг дисертації – 271 сторінка, список використаних джерел викладений на 33 сторінках і містить 385 найменувань. Загальний обсяг додатків складає 30 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у комплексній розробці проблем відповідальності за хабарництво, які склалися в кримінальному праві України, шляхом порівняльного аналізу рішень аналогічних проблем в Німеччині та Швейцарії, і формулювання на підставі одержаних результатів обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом в Україні.
1. Узагальнення поглядів німецьких, швейцарських і українських вчених дозволяє зробити висновок, що суспільна небезпечність злочинів у сфері службової діяльності зумовлена тим, що службові особи посягають саме на той об’єкт, який ці особи зобов’язані охороняти, – на правильну (нормальну) діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.
2. Об’єктом хабарництва в кримінальному праві Німеччини прийнято вважати віру громадськості в непідкупність службових осіб і об’єктивність їх рішень. Таке визначення німецьких фахівців в певній мірі підтверджує позицію вітчизняних науковців, згідно з якою об’єктом хабарництва є авторитет держави, підприємств, установ, організацій.
3. Предметом хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії є вигода. У зв’язку з наступною ратифікацією Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією вигоду буде необхідно визнати предметом хабара і в кримінальному праві України. Визначення цього предмета хабара ми вважаємо за можливе запозичити з кримінального права Німеччини і Швейцарії, де під вигодою прийнято розуміти матеріальне або нематеріальне поліпшення стану одержувача, на яке він не має права ані за законом, ані за договором. До ознак, які характеризують предмет хабара, належить також діяння по службі (службове діяння). Це діяння повинно бути конкретною формою службової поведінки.
4. Встановлено, що об’єктивна сторона одержання хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії може виражатися в одній з трьох дій: (а) у вимозі, (б) прийнятті обіцянки або (в) у одержанні предмета хабара, а об’єктивна сторона давання хабара – (а) у пропозиції, (б) у обіцянці або (в) у наданні предмета хабара. Ці визначення відповідають вимогам Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. У зв’язку із її наступною ратифікацією в кримінальному праві України буде необхідно розширити об’єктивну сторону давання і одержання хабара, криміналізувавши пропозицію, обіцянку, вимогу вигоди і прийняття обіцянки вигоди, визначення яких можливо запозичити з кримінального права Німеччини і Швейцарії.
5. Німецькими вченими виявлено проблему, пов’язану з тим, що пропозиція хабара формально підпадає під визначення підбурювання до одержання хабара, а вимога хабара також формально підпадає під визначення підбурювання до давання хабара. З метою уникнення такої проблеми в кримінальному праві України ми пропонуємо доповнити Примітку до ст. 368 КК України пунктом 5 такого змісту:
„5. Вимога хабара, яку хабародавець виконав або на яку він погодився, не є підбурюванням до давання хабара. Пропозиція хабара, на яку службова особа погодилася, або який службова особа прийняла, не є підбурюванням до одержання хабара”.
6. В кримінальному праві Німеччини, Швейцарії і України поняття службової особи характеризується двома ознаками: функціональною і формальною. Функціональна ознака визначає, які функції виконує службова особа; ця ознака пов’язана з колом її прав і обов’язків. Формальна ознака визначає підставу, в силу якої службова особа отримує ці права і обов’язки.
7. В результаті дослідження встановлено, що в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії суб’єкт одержання хабара може не співпадати з хабароодержувачем. Внаслідок цього в цих країнах одержанням хабара вважається також висловлена службовою особою вимога надати вигоду третій особі і прийняття службовою особою обіцянки про надання вигоди третій особі за вчинення службовою особою службового діяння. Відповідно даванням хабара вважається також пропозиція, обіцянка і надання вигоди третій особі за вчинення службовою особою службового діяння. Відповідно до вимог Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією такі дії буде необхідно криміналізувати також і Україні. Досвід застосування цієї норми, який існує в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, узагальнений в межах цього дисертаційного дослідження, може бути використаний в Україні.
8. Давання й одержання хабара тісно пов’язані умислами. Як показало дослі-дження, як німецькі і швейцарські, так і вітчизняні вчені звертали увагу на те, що цей зв’язок досягається шляхом угоди (домовленості) між хабародавцем і суб’єктом одержання хабара. З урахуванням цих даних, а також наведених нових аргументів, таку двосторонню угоду (домовленість) між суб’єктом одержання хабара і хабародавцем можливо вважати протиправним договором.
9. Дослідження показало, що визначення більшості обтяжуючих ознак хабарництва, передбачені кримінальним правом України, є більш чіткими і послідовними, ніж відповідні визначення, передбачені кримінальним правом Німеччини і Швейцарії. Проте, на нашу думку, з швейцарської судової практики доцільно запозичити принципи застосування дискреційних повноважень, які дозволяють вирішити проблему кваліфікації такої обтяжуючої ознаки одержання хабара, як вимагання хабара з погрозою вчинення або невчинення дій з використанням дискреційних повноважень.
10. Латентність хабарництва обумовлюється передусім взаємною зацікавленістю хабародавця і суб’єкта одержання хабара у втаємниченні того, що сталося. Ми вважаємо за доцільне стимулювати до позитивної посткримінальної поведінки як хабародавців, так і службових осіб. Аналіз показав, що спеціальні правові підстави звільнення від відповідальності за хабарництво, які існують в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, поширюються як на хабародавця, так і на суб’єкта одержання хабара. У зв’язку з цим ми пропонуємо доповнити КК України статтею 3691, якою передбачити звільнення від кримінальної відповідальності як за одержання, так і за давання хабара у разі, якщо особа, яка одержала або дала хабар, добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.
Дане дослідження дало можливість сформулювати окремі пропозиції щодо вдосконалення складів хабарництва, передбачених КК України, і судової практики у справах про хабарництво. За його результатами пропонується проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України” та проект відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України, які наводяться у додатках до дисертації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти
Міжнародні нормативно-правові акти
1. United Nations General Assembly Resolution „Action against corruption and International Code of Conduct for Public Officials” dated 12.12.1996 № 51/59 // Korruption im internationalen Geschäftsverkehr: Bestandsaufnahme, Bekämpfung, Prävention / Hrsg. v. M. Pieth, P. Eigen. – Neuwied: Luchterhand, 1999. – S. 663-671.
2. Übereinkommen „Über die Bekämpfung der Bestechung der Beamte der Europäischen Gemeinschaften oder der Mitgliedstaaten, die an der Europäischen Union beteiligt sind” von 26.05.1997 // Korruption im internationalen Geschäftsverkehr: Bestandsaufnahme, Bekämpfung, Prävention / Hrsg. v. M. Pieth, P. Eigen. – Neuwied: Luchterhand, 1999. – S. 604-611.
3. OECD Convention „On Combating Bribery of Foreign Public Officials in International Business Transactions” dated 17.12.1997 // Korruption im internationalen Geschäftsverkehr: Bestandsaufnahme, Bekämpfung, Prävention / Hrsg. v. M. Pieth, P. Eigen. – Neuwied: Luchterhand, 1999. – S. 560-567.
4. European Criminal Law Convention on Corruption // Korruption im internationalen Geschäftsverkehr: Bestandsaufnahme, Bekämpfung, Prävention / Hrsg. v. M. Pieth, P. Eigen. – Neuwied: Luchterhand, 1999. – S. 612-632.
5. Конвенция Организации Объединенных Наций против коррупции от 31.10.2003 г. // Законодавство про боротьбу з корупцією. – Харків: Одисей, 2005. – С. 19-87.
Нормативно-правові акти України
6. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної ради України 28.06.1996 р. //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96 %2D%E2%F0&p=1125596802597097.
7. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341%2D14&p=1125730956594671.
8. Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995 р. № 365/95-ВР //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=356%2F95%2D%E2%F0&p= 1127198893708531.
9. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. № 2210-III //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2210%2D14&p=11317267 62151970
10. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003 р. № 964-IV // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=964-15.
11. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затверджена Указом Президента України від 17.09.1996 р. № 837/96 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=837%2F96&p=1131726762151 970
12. Указ Президента України „Про заходи щодо дальшого зміцнення обороноздатності держави” від 06.12.2001 р. № 1195/2001 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1195%2F2001
13. Указ Президента України „Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 06.02.2003 р. № 84/2003 //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=84%2F2003.
Нормативно-правові акти Німеччини
14. Strafgesetzbuch vom 15.05.1871 //http://bundesrecht.juris.de/bundesrecht/stgb/ gesamt.pdf.
15. Gesetz gegen den unlauteren Wettbewerb vom 07.06.1909 //http://bundesrecht.juris. de/bundesrecht/uwg_2004/gesamt.pdf.
16. Botschaft zum Einführungsgesetz zum Strafgesetzbuch // Bundestag-Druchsache. Wahlperiode 7. – 1973. – Band 550. – S. 371.
17. Wehrstrafgesetz vom 30.03.1957 // http://bundesrecht.juris.de/ bundesrecht/wstrg/ gesamt.pdf.
18. Korruptionsbekämpfungsgesetz vom 13.08.1997 // Bundesgesetzblatt. – 1997. – Teil 1. – S. 2038.
19. Gesetz zu dem Übereinkommen vom 17.12.1997 über die Bekämpfung der Bestechung ausländischer Amtsträger im internationalen Geschäftsverkehr vom 10.09.1998 // http:// bundesrecht.juris.de/bundesrecht/intbestg/gesamt.pdf.
20. Gesetz zu dem Protokoll vom 27. September 1996 zum Übereinkommen uber den Schutz der finanziellen Interessen der Europäischen Gemeinschaften vom 10.09.1998 // http://bundesrecht.juris. de/bundesrecht/eubestg/gesamt.pdf.
21. Insolvenzordnung vom 05.10.1994 // http://bundesrecht.juris.de/bundesrecht/inso/ gesamt.pdf.
22. Beamtengesetz des Bundeslandes Hessen vom 25.06.1948 // Gesetz- und Verordnungsblatt. – 1948. – S. 101.
23. Beamtengesetz des Bundeslandes Rheinland-Pfalz vom 13.12.1949. // Gesetz- und Verordnungsblatt. – 1951. – S. 114.
24. Beamtengesetz des Bundeslandes Berlin vom 24.07.1952 // Gesetz- und Verordnungsblatt. – 1952. – S. 603.
25. Beamtengesetz des Bundeslandes Schleswig-Hohlstein vom 19.03.1956 // Gesetz- und Verordnungsblatt. – 1956. – S. 19.
26. Beamtengesetz des Bundeslandes Bayern vom 14.07.1960 // Gesetz- und Verordnungsblatt. – 1960. – S. 17.
Нормативно-правові акти Швейцарії
27. Schweizerisches Strafgesetzbuch vom 21. Dezember 1937 SR-№ 311.0 // http:// www.admin.ch/ch/d/sr/3/311.0.de.pdf.
28. Militärstrafgesetz vom 13.06.1927 SR-№ 321.0 // http://www.admin.ch/ch/d/sr/3/321. 0.de.pdf.
29. Bundesgesetz über die Verantwortlichkeit des Bundes sowie seiner Behördemitglieder und Beamten vom 14.03.1958 SR-№ 170.32 // http://www.admin. ch/ch/d/sr/1/170.32.de.pdf.
30. Bundesgesetz gegen den unlauteren Wettbewerb vom vom 19.12.1986 SR-№ 241 // http://www.admin.ch/ch/d/sr/2/241.de.pdf.
31. Bundesgesetz zur Revision des Korruptionsstrafrechts und zur Änderung des Schweizerischen Strafgesetzbuches und des Militärstrafgesetzes // http://www.admin. ch/ch/d/ff/1999/5555.pdf.
32. Bundesverordnung über die Begrenzung der Zahl der Ausländer від 06.10.1986 SR-№ 823.21 // http://www.admin.ch/ch/d/sr/8/823.21.de.pdf.
33. Gesetz über Gastgewerbe und den Handel mit alkoholischen Getränken (Wirtschaftsgesetz) des Kantons Basel-Stadt vom 09.01.1988 № SG BS 563.100
34. Botschaft des Bundesrates über die Revision des Korruptionsstrafrechts – Botschaft uber die Änderung des Schweizerischen Strafgesetzbuches und des Militärstrafgesetzes (Revision des Korruptionsstrafrechts) sowie über den Beitritt der Schweiz zum Übereinkommen uber die Bekämpfung der Bestechung ausländischer Amtsträger im internationalen Geschäftsverkehr vom 19. April 1999 // http://www. admin.ch/ch/d/ff/1999/5497.pdf.
Матеріали судової практики
Матеріали судової практики України
35. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Гулеватого Олександра Івановича про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 р. від 30.10.2003 р. № 18-рп/2003 у справі № 1-24/2003 (справа про службових осіб підприємств, установ та організацій) //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v018 p710-03.
36. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6.11.1992 р. № 9. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=v0009700-92.
37. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” від 25.05.1998 № 13 //http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v001370 0-98.
38. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.05.1998 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 16-17.
39. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 02.06.2000 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2001. – С. 114-116.
40. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.04.2001 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2002. – С. 112-114.
41. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26.04.2002 р № 5 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=v0005700-02.
42. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 06.08.1981 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 14.
43. Ухвала судової колегії Верховного Суду УРСР від 29.06.1982 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 165-166.
44. Ухвала судової колегії Верховного Суду УРСР від 19.07.1983 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 166-167.
45. Ухвала судової колегії Верховного Суду УРСР від 25.07.1985 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 168-169.
46. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 05.06.1986 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 12-13.
47. Ухвала судової колегії Верховного Суду УРСР від 29.10.1987 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 163-164.
48. Ухвала судової колегії Верховного Суду УРСР від 18.12.1987 р. (витяг) // Практика судів України в кримінальних справах //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 170.
49. Ухвала судової колегії Верховного Суду УРСР від 28.05.1988 (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 164-165.
50. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 11.01.1994 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 153-155.
51. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 22.02.1994 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 164-165.
52. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 14.07.1994 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 162-164.
53. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 20.09.1994 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 157-162.
54. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 22.11.1994 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 147-150.
55. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 15.09.1994(витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 150-152.
56. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 25.04.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 180-182.
57. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 30.05.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 173-177.
58. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 27.06.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 182-185.
59. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 01.08.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 168-169.
60. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 10.08.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 170-171.
61. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 31.10.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 177-179.
62. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 31.10.1995 р. (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 185-187.
63. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 24.09.1996 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 1997. – С. 132-133.
64. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19.12.1996 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 1997. – С. 133-134.
65. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 30.01.1997 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 2. – С. 18 19.
66. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 24.04.1997 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. – С. 38.
67. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 14.08.1997 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 1998. – С. 99-101.
68. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 23.10.1997 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1. – С. 28 29.
69. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 23.10.1997 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 1. – С. 29
70. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 25.12.1997 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 1998. – С. 101-102.
71. Ухвала військової колегії Верховного Суду України від 10.02.1998 р. (Витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 101-102.
72. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 12.05.1998 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 2. – С. 21 22.
73. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19.05.1998 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 100-101.
74. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 18.02.1999 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 3. – С. 28 29.
75. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 16.09.1999 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 2. – С. 6-8.
76. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 02.12.1999 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2000. – С. 98-100.
77. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 04.05.2000 р. (Витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 3. – С. 13 14.
78. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 22.08.2000 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2001. – С. 116-117.
79. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 06.03.2001 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 3. – С. 14-15.
80. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 07.06.2001 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2002. – С. 106-107.
81. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 17.07.2001 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 9 10.
82. Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 20.09.2001 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 36.
83. Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 11.04.2002 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2003. – С. 132-135.
84. Ухвала судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 06.05.2003 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 5. – С. 21.
85. Ухвала судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11.05.2004 р. (Витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 8. – С. 19 20.
86. Постанова президії Луганського обласного суду від 13.04.1977 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 29-30.
87. Постанова президії Одеського обласного суду від 19.11.1987 (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 38.
88. Постанова президії Харківського обласного суду від 25.01.1991 р. (витяг) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 4. – С. 14 15.
89. Постанова президії Одеського обласного суду від 22.12.1993 (витяг) //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 3. – С. 155-157.
Матеріали судової практики Німеччини
90. Urteil vom 05.09.1952 № 4 StR 885/51 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 3. – S. 143 –149.
91. Urteil vom 18.06.1953 № 4 StR 115/53 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 4. – S. 293-297.
92. Urteil vom 23.06.1955 № 3 StR 157/55 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 8. – S. 21-24.
93. Urteil vom 28.10.1955 № 2 StR 315/55 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 8. – S. 214-216.
94. Urteil vom 15.05.1956 № 2 StR 35/56 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 9. – S. 245-247.
95. Urteil vom 30.04.1957 № 1 StR 287/56 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 10. – S. 237-245.
96. Urteil vom 19.12.1957 № 4 StR 485/57 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 11. – S. 125-130.
97. Urteil vom 22.05.1958 № 1 StR 551/57 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 11. – S. 345-353.
98. Urteil vom 10.10.1958 № 5 StR 404/58 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 12. – S. 89-92.
99. Urteil vom 21.11.1958 № 1 StR 458/58 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 12. – S. 146-148.
100. Urteil vom 27.10.1959 № 5 StR 411/59 // Neue juristische Wochenschrift. – 1960. – S. 830-831.
101. Urteil vom 03.02.1960 № 4 StR 437/59 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 14. – S. 123-132.
102. Urteil vom 25.07.1960 № 2 StR 91/60 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 15. – S. 88-103.
103. Urteil vom 05.10.1960 № 2 StR 57/60 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 15. – S. 185 –187.
104. Urteil vom 05.10.1960 № 2 StR 427/60 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 16. – S. 37-40.
105. Urteil vom 27.10.1960 № 2 StR 342/60 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 15. – S. 217-224.
106. Urteil vom 27.10.1960 № 2 StR 177/60 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 15.- S. 239-252.
107. Urteil vom 13.01.1961 № 4 StR 490/60 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 15. – S. 352-357.
108. Urteil vom 08.02.1961 № 2 StR 566/60 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 16. – 40-47.
109. Urteil vom 30.10.1962 № 1 StR 385/62 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 18. – S. 59-63.
110. Urteil vom 19.02.1963 № 1 StR 349/62 Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 18. – S. 263-267
111. Urteil vom 02.07.1980 № 3 StR 201/80 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 29. – S. 300-305.
112. Urteil vom 04.03.1981 № 2 StR 734/80 // Neue juristische Wochenschrift. – 1983. – № 9. –S. 462-463.
113. Urteil vom 10.03.1983 № 4 StR 375/82 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 31. – S. 264-289.
114. Urteil vom 29.02.1984 № 2 StR 560/83 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 32. – S. 290-292.
115. Urteil vom 21.10.1985 № 1 StR 316/85 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 33. – S. 336-340.
116. Urteil vom 28.10.1986 р. № 5 StR 244/86 // Neue juristische Wochenschrift. – 1987. – № 22. – S. 1340-1342.
117. Urteil vom 29.01.1992 № 5 StR 338/91 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 38. – S. 199-205.
118. Urteil vom 19.11.1992 № 4 StR 456/92 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 39. – S. 45-49.
119. Urteil vom 19.12.1997 № 2 StR 521/97 //Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 43. – S. 370-377.
120. Urteil vom 03.03.1999 № 2 StR 437/98 // Entscheidungen des Bundesgerichtshofs in Strafsachen. – Band 45. – S. 16-26.
121. Urteil des Oberlandesgerichts Köln vom 15.10.1959//Monatsschrift für deutsches Recht. – 1960. – S. 156-157.
122. Beschluß des Oberlandesgerichts Zweibrücken vom 15.12.1981 № 1Ss 3/81 // Juristische Rundschau. – 1982. – № 9. – S. 381-384.
123. Urteil des Oberlandesgerichts Düsseldorf vom 13.10.1986//Juristische Rundschau. – 1987. – S. 168-169.
Матеріали судової практики Швейцарії
124. Urteil des Kas sationshofes vom 17.01.1964 //Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 90. – Band 4. – S. 39-42
125. Auszug aus dem Urteil des Kassationshofes vom 08.06.1965 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 91. – Band 4. – S. 71-74.
126. Auszug aus dem Urteil des Kassationshofes vom 19.05.1967 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 93. – Band 4. – S. 49-58.
127. Urteil des Kassationshofes vom 11.02.1972 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 98. – Band 4. – S. 41-51.
128. Auszug aus dem Urteil des Kassationshofes vom 12.03.1974 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 100. – Band 4. – S. 56-59.
129. Urteil vom 11.12.1974 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 100. – Band 1a. – S. 322-333.
130. Auszug aus dem Urteil der II. öffentlichrechtlichen Abteilung vom 31.10.1980 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 106. – Band 1b. – S. 273-279.
131. Auszug aus dem Urteil des Kassationshofes vom 12.03.1985 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 111. – Band 4. – S. 37-40.
132. Arrêt du 26.08.1985 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 111. – Band 5. – S. 244-251.
133. Auszug aus dem Urteil des Kassationshofes vom 21.03.1988 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 114. – Band 4. – S. 34-36.
134. Urteil vom 12.07.1988 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 114. – Band 5. – S. 83-89.
135. Urteil vom 05.02.1991 //Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 117. – 1b. – S. 51-56.
136. Extrait de l’arrêt de la Cour de cassation pénale du 17.06.1992 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 118. – Band 4. – S. 309-319.
137. Urteil des Kassationshofes vom 14.07.1995 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 121. – Band 4. – S. 216-224.
138. Estratto della sentenza 24.03.1998 // Entscheidungen des Bundesgerichts. – Jahrgang 124. – Band 2. – S. 184-192.
139. Urteil des Bezirkgerichts Zürich von 21.08.1995 //Schweizerische Juristenzeitung. – 1996. – Band 92. – S.13-16.
Статистичні дані
Статистичні дані Верховного Суду України
140. Розгляд судами загальної юрисдикції справ різних категорій протягом 1990-2000 р.р. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1 (29). – С. 12-26.
Статистичні дані Міністерства Внутрішніх справ України
141. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 1998 року (витяг). – К.: Міністерство Внутрішніх справ України. Управління оперативної інформації, 1999. – 55 с.
142. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 1999 року (витяг). – К.: Міністерство Внутрішніх справ України. Управління оперативної інформації, 2000. – 59 с.
143. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2000 року (витяг). – К.: Міністерство Внутрішніх справ України. Управління оперативної інформації, 2001 . – 58 с.
144. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2001 року (витяг). – К.: Міністерство Внутрішніх справ України. Управління оперативної інформації, 2002. – 58 с.
145. Відомості про злочини економічної спрямованості (витяг). – К.: Департамент інформаційних технологій МВС України, 2003. – 18 с.
146. Структура економічної злочинності (витяг). – К.: Департамент інформаційних технологій МВС України, 2003. – 1 с.
Статистичні дані Федеральної Кримінальної Служби Німеччини
147. PKS-Zeitreihen 1987 bis 2004 // http://www.bka.de/pks/zeitreihen/pdf/t01.pdf.
Наукові праці
148. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1. – С. 32-36.
149. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 2. – С. 26-35.
150. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем: кримінально-правова характеристика (ст. 364 Кримінального кодексу України) // Законодавство України: науково-практичні коментарі. – 2005. – № 2. – С. 14-42.
151. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Кримінальна відповідальність за одержання хабара // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 7(59). C. 22-28.
152. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними. – Одесса: Латстар, 2001. – 530 с.
153. Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. Питання кваліфікації злочинів, передбачених розділом XVII Кримінального кодексу України. Навчальний посібник. – К.: 2003. – 116 с.
154. Борков В.Н. Получение взятки за общее покровительство и попустительство по службе // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С. 7-8.
155. Брич Л., Навроцький В. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 58-62; № 2. – С. 68-71.
156. Вознюк В. Посадова i службова особа: Конституційно-правовий та кримінально-правовий аспекти. // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – № 2. – С. 37-42.
157. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000. – 367 с.
158. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України // Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування та вивчення. – К.: Юрінком Інтер. – С. 11-13.
159. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации. – М.: Юрид. лит., 1978. – 96 с.
160. Гельфанд И. А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. – Редакционно-издательский отдел МВД СССР. – Киев, 1970. – 251 c.
161. Гельфер М.А.Вопросы Особенной части уголовного права в практике Верховного суда СССР. – М.: ВЮЗИ, Типография ЦО МВ СССР „Красная звезда”, 1948. – 64 c.
162. Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України. – Автореф. канд. юр. наук: 12.00.08 – Одеса: Юридична література, 2005 р. – 20 с.
163. Гражданское право: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп.: в 2 т. – М.: БЕК, 2003. – Том II. – Полутом 1. – 544 с.
164. Грищук В.К. Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) // Вісник Львівського національного університету. – Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 413-423.
165. Джунді Кім. Клієнтелізм і корупція у Південній Кореї // Політична корупція перехідної доби / Пер. з англійської / За ред. С. Коткіна та А. Шайо. – К.: „К.І.С.”, 2004. – С. 152-168.
166. Долгова А.И. Определение коррупции и законодательство о борьбе с ней // Коррупция и борьба с ней. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2000. – С. 3-26.
167. Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабаря: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 – Київ, 1994 р. – 196 с.
168. Дудоров О.О. Посадові особи недержавних підприємницьких структур і суб’єкт службових злочинів // Ерліхівський збірник. – Чернівці: Чернівецький державний університет, 1994. – Вип. 1. – С. 129-134.
169. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления: Понятие и квалификация. – М.: Юридическая литература, 1975. – 168 с.
170. Из обращения Председателя Верховной Рады Украины А.Н. Ткаченко к депутатам всех уровней, к народу Украины // Голос Украины. – 2000. – № 13. – 25.01.2000. – С. 2.
171. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Корупція в Україні. – К.: Товариство „Знання”, КОО, 1998. – 187 c.
172. Касаткин Ю.П. Должностные преступления. Вопросы квалификации. – М.: Прокуратура СССР. Институт повышения квалификации руководящих кадров, 1979. – 40 c.
173. Кириченко В.Ф. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву: Общие вопросы. – М.: Изд. АН СССР, 1956. – 132 c.
174. Кириченко В.Ф. Виды должностных преступлений по советскому уголовному праву. – М.: Изд. АН СССР, 1959. – 184 c.
175. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. – Санкт-Петербург: Альфа, 1997. – 351 с.
176. Козаченко И.Я., Николаева З.А. Проблема соотношения общего и специального составов должностных преступлений // Известия вузов. – Серия „Правоведение”. – 1992. – № 3. – С. 40-48.
177. Колушко І., Тимощук В. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права //Право України. – 2001. – № 5. – С. 30-35.
178. Коржанский Н.И. Квалификация следователем должностных преступлений. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – 72 с.
179. Корупція в Україні – 2004. Аналіз природи та причин проблеми. – К.: День печати, 2004. – 91 с.
180. Костенко А. Н. Принцип отражения в криминологии: Психологический механизм криминального поведения / АН УССР, Институт государства и права. – Киев: Наукова думка, 1986. – 125 с.
181. Костенко А. Н. Криминальный произвол: Социопсихология воли и сознания преступника / АН УССР, Институт государства и права. – Киев: Наукова думка, 1990. – 146 с.
182. Костенко А. Н. Воля и сознание преступника (исследование с применением принципа натурализма): Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08. – К., 1995. – 321 с.
183. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2- вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
184. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2- вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
185. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
186. Крупко Д.І. Деякі проблеми кваліфікації хабарництва в кримінальному праві ФРН // Правова держава. – 2001. – №3. – С. 157-163.
187. Крюков В.Н. Щодо предмета i способів здійснення хабарництва // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – №1. – С. 107-109.
188. Кульпинов В. На Подоле снова просят денег // Бизнес. – 2002. – № 40. – C. 28-29.
189. Кучерявый Н.П. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1957. – 188 с.
190. Лавриненко Игорь. Аутсорсинг по-министерски // Бизнес. – 2003. – № 19. – С. 14.
191. Ларьков А.Н. Проблемы борьбы с должностными преступлениями //Борьба с должностными преступлениями (Сборник научных трудов). – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1977. – C. 5-24.
192. Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. – Казань: Изд. Казанского университета, 1972. – 175 с.
193. Лукомский В.С. Уголовная ответственность за дачу взятки и за посредничество во взяточничестве: Дис... канд. юрид. наук.: 12.00.08. – Киев, 1996. – 182 с.
194. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. – М.: Международные отношения, 2002. – 376 с.
195. Мельник М.І. Хабарництво: Загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – Київ: Парламентське видавництво, 2000. – 256 с.
196. Мельник М. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. – № 11. – С. 126-130.
197. Мельник М.І. Корупція. Сутність, поняття, заходи протидії. – Київ: Атіка, 2001. – 304 c.
198. Мельник М.І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України „Про боротьбу з корупцією” / За заг. ред. М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2003. – 320 с.
199. Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії). Монографія. – К.: Юридична думка, 2004. – 400 с.
200. Мельникова В.Е. Ответственность за взяточничество. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 56 с.
201. Мишков Я.Є. Методика розслідування хабарництва: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – Харків, 2005. – 20 с.
202. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во „Знання”, Київська обласна організація, 2000. – 711 с.
203. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 4-те вид., допов. та переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1024 с.
204. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного суду України на 1 січня 1997 р. / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
205. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. / За загальною редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка: в 2 ч. – К.: Форум, 2001-2005. – Ч. 2. – 942 с.
206. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
207. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.
208. Основы государства и права: Учебное пособие / Под ред. А.С. Васильева, Е.В. Додина, В.А. Михалёва. – Одесса: Одесская городская типография, 1993. – 296 с.
209. Ответственность за должностные преступления в зарубежных странах. / Отв. ред. д.ю.н. Ф.М. Решетников – М.: Юрид. лит., 1994. – 128 с.
210. Практика прокурорского надзора при рассмотрении судами уголовных дел: Сборник документов. – М.: Юрид. лит, 1987. – 672 с.
211. Прохорова М.Н. Источники информации, используемые при изучении должностных преступлений // Борьба с должностными преступлениями (Сборник научных трудов). – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1977. – C. 25-32.
212. Сахаров А.Б. Ответственность за должностные злоупотребления по советскому уголовному праву. – М.: Государственное Изд. юридической литературы, 1956. – 211 с.
213. Светлов А.Я. Борьба с должностными злоупотреблениями. – К.: Наукова думка, 1970. – 187 с.
214. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 304 с.
215. Светлов А.Я. Борьба со взяточничеством и поборами. – М.: Знание, 1984. – 64 с.
216. Сергеева Т.Л. Борьба с подлогами документов по советскому уголовному праву. – М.-Л.: Изд. АН СССР, 1949. – 146 с.
217. Словарь иностранных слов. – 7-е изд., перераб. – М.: Русский язык, 1980. – 624 с.
218. Соловьев В. И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. – М.: Юридическая литература, 1963. – 144 c.
219. Стрельцов Е.Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций. – Одесса: АО БАХВА, 1997. – 572 с.
220. Трайнин А.Н. Должностные и хозяйственные преступления. – М.: Юридическое Изд. НКЮ СССР, 1938. – 136 с.
221. Тумаркина Л.П. Коммерческий подкуп: Монография. – М.: ИД „Камерон”, 2005. – 176 с.
222. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – 672 с.
223. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий: Отв. ред. Е.Л. Стрельцов. – Харьков: Одиссей, 2005. – 864 с.
224. Україна планує ратифікувати європейську Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією // http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_ id=13319925
225. Утевский Б.С. Общее учение о должностных преступлениях. – М.: Юридическое Изд. Министерства юстиции СССР, 1948. – 440 с.
226. Утевский Б.С. Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Госюриздат, 1951. – 377 с.
227. Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення. Коментар законодавства та судової практики. – К.: Істина, 2001. – 192 с.
228. Фесенко Е.В. Объект преступления с точки зрения теории ценностей // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С. 71-73.
229. Фесенко Є.В. Об’єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї теорії // Адвокат. – 2003. – № 6. – С. 9-12.
230. Фищук О. Борьба с коррупцией напоминает сражение с ветром // Бизнес. – 2002. – № 39. – C. 10.
231. Хавронюк М.І. Загальні службові злочинні діяння: особливості їх визначення у кримінальних законах європейських держав // Підприємництво, господарство і право.