ВИКОНАННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЧИ РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................................4
Розділ 1. Соціально-юридична характеристика виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ...............................................12
1.1. Поняття та соціально-юридична природа виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ............................................................................12
1.2. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в системі обставин, що виключають злочинність діяння ..................................................49
Розділ 2. Юридичний склад виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації .........................................................................................78
2.1. Поняття юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ............................................................................................78
2.2. Об’єкт юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ..........................................................................................100
2.3. Об’єктивна сторона юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ..........................................................................116
2.4. Суб’єкт юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ..........................................................................................136
2.5. Суб’єктивна сторона юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ...……………………………………………...150
Розділ 3. Особливості відповідальності особи, яка виконує спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, за перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди ......................................................................172
Висновки ......................................................................................................190
Список використаних джерел ....................................................................202
Додатки ........................................................................................................221

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Необхідність посилення захисту фізичних та юридичних осіб, громадських організацій, органів державної влади та суспільства в цілому від злочинної діяльності, пов’язаної зі створенням та функціонуванням організованих злочинних угруповань – організованих груп чи злочинних організацій, обумовило розширення на законодавчому рівні у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року (далі – КК) різновидів обставин, що виключають злочинність діяння. Ст. 43 КК вперше в Україні передбачена як самостійна обставина, що виключає злочинність діяння, норма про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Крім КК України, подібна норма передбачена ще й у чинних КК деяких республік колишнього СРСР: Республіки Білорусь, Литовської Республіки та Республіки Казахстан.
Втім, кримінально-правовий аналіз виконання спеціального завдання ускладнюється тим, що у теорії кримінального права немає єдиної позиції щодо специфічної конструкції та конкретного змісту юридичного складу даного правомірного вчинку, законодавчі формулювання елементів та ознак складу вчинку викладені не чітко, що зумовлює неоднозначне їх тлумачення та неминуче призведе на практиці до розбіжностей у визначенні правомірності та перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні такого завдання. Крім того, дані проблеми є новими, а тому недостатньо розробленими. Лише останнім часом серед науковців почалися дискусії щодо підстав правомірності виконання спеціального завдання, елементів та ознак його юридичного складу, відповідальності за перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди.
Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації було предметом наукового аналізу в дослідженнях таких вітчизняних та зарубіжних авторів, як Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, Ю.В. Бауліна, Д.С. Константинова, М.Й. Коржанського, О.М. Лемешка, С.Л. Лисенкова, П.С. Матишевського, Ю.В. Огаренка, В.В. Орєхова, В.І. Осадчого, А.М. Ришелюка, М.М. Турецького, М.І. Хавронюка та інших вчених.
Слід зазначити, що у теорії кримінального права сутність правомірного вчинку, передбаченого ст. 43 КК України, всебічно не досліджена, цілий ряд питань залишаються нерозкритими чи дискусійними. Проблеми виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставини, що виключає злочинність діяння, на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися.
Наведені міркування і визначили вибір теми та основні напрямки даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи за науковими програми, планами, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005 рр. “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженого рішенням засідання кафедри від 27 березня 2003 р. (протокол № 13). Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на суспільні відносини.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, розв’язання проблеми перевищення меж (ексцесу) вимушеного заподіяння шкоди при виконанні такого завдання, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства.
У зв’язку з цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань: 1) розкрити зміст кримінально-правового поняття виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, з’ясувати соціально-юридичну природу зазначеної обставини, що виключає злочинність діяння; 2) визначити місце виконання спеціального завдання у системі обставин, що виключають злочинність діяння; 3) проаналізувати підстави виключення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні спеціального завдання; 4) проаналізувати основні системно-структурні характеристики (загальну структуру, специфічну конструкцію та конкретний зміст) юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 5) визначити поняття перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання; 6) сформулювати конкретні практичні рекомендації з метою вироблення підходів щодо кримінально-правової оцінки вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання та внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері, що досліджується.
Об’єктом дослідження є виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, передбачене ст. 43 КК України, як один із різновидів обставин, що виключають злочинність діяння. Предметом дослідження є норми кримінального законодавства України, доктринальні положення науки кримінального права, які стосуються категорій “обставини, що виключають злочинність діяння”, “правомірний вчинок”, “юридичний склад правомірного вчинку”, “перевищення меж заподіяння шкоди” тощо; норми чинного законодавства України, зарубіжних країн щодо регламентації правомірності вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні спеціального завдання та визначення перевищення меж такої шкоди, а також система наукових поглядів, пов’язаних з аналізом юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації та відповідальності за перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди при виконанні такого завдання. Проблеми караності та застосування окремих заходів кримінально-правового впливу за перевищення меж заподіяння шкоди не розглядалися.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження представлена наступними методами: історико-правовим (проведено порівняльний аналіз системи обставин, що виключають злочинність діяння, за КК України 1960 та 2001 років), системно-структурним (визначене місце виконання спеціального завдання в системі обставин, що виключають злочинність діяння, досліджено склад правомірного вчинку виконання спеціального завдання), діалектичним (при дослідженні підстав виключення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні спеціального завдання), формально-логічним (проведено аналіз конкретного змісту юридичного складу правомірного вчинку, передбаченого ст. 43 КК), формально-догматичним (здійснено тлумачення окремих термінів, понять і формулювань) та порівняльно-правовим (встановлено зміст перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, яке (перевищення) передбачене українським та зарубіжним законодавством).
Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць українських та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими вченими на сторінках періодичних та наукових видань, статистичних даних тощо) дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних зі специфічним змістом ознак юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставини, що виключає злочинність діяння. У дисертації зроблено спробу дослідити соціально-юридичну природу, сутність виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, юридичний склад зазначеного правомірного вчинку, особливості кримінальної відповідальності за перевищення меж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні такого завдання.
На захист виноситься ряд нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень:
1. У роботі запропоноване авторське визначення кримінально-правового поняття виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, розкрито соціально-юридичну природу зазначеного вчинку. Автором доводиться, що виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є схожим за зовнішніми ознаками із ознаками злочинів суспільно допустимим, правомірним та таким, що не тягне кримінальної відповідальності, вчинком по здійсненню державно-владних повноважень спеціального суб’єкта (працівника оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, чи особи, що з ними співробітничає), який перебуває в складі організованої групи чи злочинної організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
2. Визначено самостійне місце виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в системі обставин, що виключають злочинність діяння. Автором обґрунтовується, що виконання спеціального завдання є різновидом правомірних вчинків, пов’язаних з використанням юридичних державно-владних повноважень.
3. Вперше в українській юридичній науці проведено комплексне дослідження проблем конкуренції кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння, і, насамперед, конкуренції кримінально-правових норм про виконання спеціального завдання та інші обставини, що виключають злочинність діяння (необхідної оборони, затримання особи, що вчинила злочин, крайньої необхідності, виконання наказу або розпорядження); визначено основні засади вирішення (подолання) таких нетипових ситуацій в правозастосуванні.
4. Одержали подальший розвиток положення науки кримінального права щодо використання для юридичної характеристики обставин, що виключають злочинність діяння (в тому числі і для юридичної характеристики виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації), різновиду юридичної конструкції – юридичного складу правомірного вчинку. Визначено орієнтовну сукупність структурних компонентів, необхідних для конструювання (“створення”) юридичних складів обставин, що виключають злочинність діяння, за КК України.
5. По-новому розкриті елементи юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації: безпосередній об’єкт, діяння, наслідки, причиновий зв’язок між діянням та наслідками, кримінальна обстановка (ситуація) в широкому розумінні цієї категорії (яка включає в себе місце, час, тривалість існування небезпеки та інші об’єктивні фактори), спеціальний суб’єкт, психічне ставлення суб’єкта до вчиненого діяння (діянь) в цілому та його окремих юридично значимих елементів об’єктивного характеру, мотив та мета.
6. Обґрунтовується, що вимушеність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в ході виконання спеціального завдання обумовлюється кримінальною обстановкою (ситуацією) вчинку, тобто сукупністю зовнішніх обставин, що характеризуються: 1) перебуванням особи в складі організованої групи чи злочинної організації; 2) реальною необхідністю участі особи, яка виконує спеціальне завдання, у вчиненні у складі організованої групи чи злочинної організації діянь, заборонених кримінальним законом, через: а) реальну небезпеку викриття особи, чи б) неможливість іншим чином попередити вчинення інших злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкрити їх злочинну діяльність.
7. Внесені пропозиції по вдосконаленню положень кримінального закону щодо поняття “перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”, конкретний зміст якого визначається у ч. 2 ст. 43 КК. Зокрема, пропонується на законодавчому рівні (у ч. 2 ст. 43 КК) визнати, що перевищенням меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вчинення в складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з посяганням на життя людини, або пов’язаного із загибеллю людини, а також умисним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження чи настанням інших тяжких наслідків для здоров’я людини.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із юридичною характеристикою складу правомірного вчинку, передбаченого ст. 43 КК України; у законотворчості – для удосконалення редакції цієї статті КК; у практичній діяльності - правоохоронних органів при застосуванні ст.43 КК, Пленуму Верховного Суду України при формулюванні рекомендацій щодо застосування законодавства про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; у навчальному процесі при викладанні курсу Загальної частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати дослідження, що містяться в дисертації, викладені на трьох міжнародних конференціях, що проводилися в м. Хмельницькому (2002, 2003 рр.) та м. Львові (2005 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладені у семи наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях України.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження показало, що законодавцем, науковцями та правозастосовчими органами проблеми кримінально-правового аналізу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, як обставини, що виключає злочинність діяння, не приділяється належної уваги. Не всі питання належним чином урегульовані законодавчо, багато питань залишаються недостатньо вивченими або дискусійними. Зокрема, розгляд цих проблем дав підстави для таких основних висновків.
1. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння, характеризується такими ознаками: 1) є свідомим і вольовим вчинком особи; 2) вчинок за зовнішніми ознаками схожий із ознаками злочинів; 3) за соціальним змістом вчинок не позбавлений суспільної небезпеки, однак така поведінка визнається державою допустимою для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 4) є різновидом правомірних вчинків, правовою формою вчинення якого виступає реалізація юридичних державно-владних повноважень; 5) правовими наслідками вчинку є виключення кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохоронюваним інтересам. В зв’язку з цим, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є схожим за зовнішніми ознаками із ознаками злочинів суспільно допустимим, правомірним та таким, що не тягне кримінальної відповідальності, вчинком по здійсненню державно-владних повноважень спеціального суб’єкта (працівника оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, чи особи, що з ними співробітничає), який перебуває під легендою прикриття в складі організованої групи чи злочинної організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
2. Останнім часом у теорії кримінального права загострилася дискусія щодо проблеми систематизації обставин, що виключають злочинність діяння. На погляд дисертанта, систематизація у Розділі VIII Загальної частини КК України різновидів таких обставин передбачає а) узагальнення окремих різновидів обставин, що виключають злочинність діяння, за найбільш суттєвими в кримінально-правовому плані ознаками; виділення найбільш типових форм та різновидів (а не видів) обставин, що виключають злочинність діяння; б) юридичну характеристику кожної з форм та виділених різновидів обставин, що виключають злочинність діяння. З урахуванням даного підходу до систематизації окремих обставин, що виключають злочинність діяння, найбільш типові їх форми та різновиди мають бути виділені, перш за все, за такими ознаками: а) які критерії (умови, ознаки) правомірності вбачаються у конкретних діяннях особи (її поведінці); б) які специфічні ознаки має особа, яка вчиняє (або вчинила) такі дії, в) яка юридична (правова) форма вчинення діянь. На підставі цього, дисертантом підтримано позицію Ю.В. Бауліна щодо виділення наступних типових форм обставин, що виключають злочинність діяння: 1) використання суб’єктивного права; 2) виконання юридичних обов’язків; 3) використання юридичних державно-владних повноважень.
3. У цілому ряді випадків вчинок, яким спричинено шкоду об’єкту кримінально-правової охорони, може бути оцінено з позиції кількох кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння, тобто може мати місце конкуренція кількох кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння, яку визначено як нетипову ситуацію у правозастосуванні, коли регулювання одних кримінально-правових відносин здійснюється кількома (двома і більше) нормами про зазначені обставини і характер взаємозв’язку між якими свідчить про необхідність застосування тільки однієї норми. В залежності від характеру взаємозв’язку кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння, виділяється конкуренція загальної та спеціальної норм, спеціальних норм. При конкуренції загальної та спеціальної норм діє правило про застосовування спеціальної норми, при конкуренції кількох спеціальних норм – правило, згідно якого застосовуватися повинна норма, яка вирішує ситуацію в найбільш сприятливому для особи, яка заподіяла шкоду, напрямі.
4. Юридичний склад виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є системою взаємопов’язаних і взаємодіючих компонентів (складових частин), що характеризуються певними ознаками, необхідними та достатніми для характеристики діяння, що пов’язане з вимушеним заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам, як обставини, що виключає злочинність діяння.
5. Структурний аспект юридичного складу правомірного вчинку має включати, принаймні, два рівні: перший, як традиційно вважається, утворюють об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони юридичного складу правомірного вчинку, другий рівень складають “дрібніші” його компоненти. Виходячи із цих положень, основними системно-структурними характеристиками юридичного складу правомірного вчинку, як уявляється, є: 1) загальна структура; 2) специфічна конструкція; 3) конкретний зміст. Загальна структура юридичного складу правомірного вчинку є однотипною для юридичних складів усіх обставин, що виключають злочинність діяння, в зв’язку з чим юридичний склад будь-якої обставини повинен мати як свої складові (конструктивні) компоненти об’єкт, суб’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони. Специфічна конструкція юридичного складу правомірного вчинку передбачає з’ясування питання, скільки юридичних фактів відображається в юридичній конструкції правомірного вчинку, яких саме значень у кожній складовій частині (об’єкті, суб’єкті, об’єктивній чи суб’єктивній стороні) вони набирають, і чи є якісь зв’язки між ними, не розкриваючи конкретний зміст цих фактів і характер зв’язків між ними. Конкретний зміст юридичного складу правомірного вчинку складають ознаки юридичного складу вчинку, які визначають конкретне характерне наповнення окремих юридичних фактів. Ознака юридичного складу правомірного вчинку як відповідна змістовна характеристика повинна відповідати наступним вимогам: а) у поєднанні з іншими ознаками складу вчинку визначати суспільну корисність (чи допустимість) та правомірність діяння; б) відрізняти вчинок від інших різновидів обставин, що виключають злочинність діяння; в) бути прямо передбаченою в кримінальному законі або однозначно випливати з його тлумачення; г) не бути похідною від інших ознак; ґ) характеризувати, як правило, один конкретний елемент юридичного складу правомірного вчинку.
6. Об’єктом правомірних вчинків (обставин, що виключають злочинність діяння), як і злочинів, під зовнішні ознаки яких вони підпадають, слід визнати цінності, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законодавством, та яким зазначений правомірний вчинок може заподіяти або заподіює шкоду. Об’єктом виконання спеціального завдання слід вважати правоохоронювані інтереси особи, суспільства, держави, які охороняються кримінальним законом, та яким особою, яка виконує спеціальне завдання, в складі організованої групи чи злочинної організації заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди. Разом з тим, оскільки законодавець, зазначаючи про участь особи, яка виконує спеціальне завдання, в організованій групі чи злочинній організації та вчинення у їх складі злочинів, передбачає тим самим, що шкода правоохоронюваним інтересам заподіюється саме від цих діянь, де потерпілими, як правило, є інші (не учасники цих угруповань) особи, в зв’язку з чим визнає, що в переважній більшості випадків об’єктом виконання спеціального завдання є правоохоронювані інтереси третіх осіб. Виняток становлять випадки, коли шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам учасника організованої групи чи злочинної організації виконавцем спеціального завдання спільно з іншими учасниками такого угруповання.
7. Об’єктивну сторону юридичного складу виконання спеціального завдання утворюють такі ознаки: 1) діяння (дія чи бездіяльність), спрямоване на усунення небезпеки викриття виконавця спеціального завдання чи зумовлене неможливістю іншим чином попередити вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкрити їх злочинну діяльність; 2) наслідок у вигляді заподіяння виконавцем спеціального завдання шкоди правоохоронюваним інтересам, крім шкоди, передбаченої ч.2 ст. 43 КК; 3) причиновий зв’язок між діянням та наслідком; 4) кримінальна обстановка (ситуація), що обумовлює вимушеність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні особою спеціального завдання з попередження вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією чи розкриття їх злочинної діяльності (тобто сукупність зовнішніх обставин, що характеризуються: 1) перебуванням особи в складі організованої групи чи злочинної організації; 2) реальною необхідністю участі особи, яка виконує спеціальне завдання, у вчиненні у складі організованої групи чи злочинної організації діянь, заборонених кримінальним законом, через: а) реальну небезпеку викриття особи, чи б) неможливість іншим чином попередити вчинення інших злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкрити їх злочинну діяльність.
8. Суб’єктом правомірного вчинку, передбаченого ч.1 ст.43 КК України, слід вважати фізичну осудну особу, яка досягла віку, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність, та яка у встановленому законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та «Про розвідувальні органи України» порядку залучена компетентними правоохоронними органами до виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Обґрунтовується, що такими виконавцями можуть, зокрема, бути: 1) негласні працівники оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; 2) працівники інших підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, які відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” залучені для виконання окремих доручень в ході проведення оперативно-розшукової діяльності; 3) співробітники розвідувальних органів, Служби безпеки, Міністерства оборони, та спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань захисту державного кордону України; 4) особи, які конфіденційно співробітничають з розвідувальними органами України з метою виконання завдань; 5) штатні і нештатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Служби безпеки України, які введені на підставі письмового доручення під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності; 6) члени організованої злочинної групи чи злочинної організації, які погодились співробітничати із спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України.
9. У ч. 1 ст. 43 КК України відсутня пряма вказівка законодавця щодо форми психічного ставлення суб’єкта до вчиненого діяння (діянь) в цілому та його окремих юридично значимих елементів об’єктивного характеру. Проте конкретизацію психічного ставлення в даному разі слід здійснювати з урахуванням передбаченої у ч. 1 ст. 43 КК спеціальної мети – попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Крім того, повинна враховуватись і передбачена у ч. 1 цієї статті КК така ознака, як “вимушеність”, адже ця ознака вживається у ч. 1 ст. 43 КК для позначення психічного ставлення виконавця спеціального завдання до окремих конститутивних ознак складу правомірного вчинку (заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам) і може означати фактичну обізнаність такої особи про ті чи інші обставини, властивості певних речей, характер чи спрямованість своєї діяльності тощо. Отже, психічне ставлення суб’єкта виконання спеціального завдання до вчиненого діяння (вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам) характеризується тим, що виконавець спеціального завдання або 1) усвідомлює, що вчинювані нею діяння (дія або бездіяльність) зумовлені специфікою участі в організованій злочинній групі чи злочинній організації та є вимушеними, передбачає, що саме цими діями завдасть шкоди правоохоронюваним інтересам, та бажає цього, або 2) усвідомлює, що вчинювані ним діяння (дія або бездіяльність) зумовлені специфікою участі в організованій злочинній групі чи злочинній організації та є вимушеними, передбачає, що саме цими діями завдасть шкоди правоохоронюваним інтересам, не бажає, але свідомо припускає настання такої шкоди.
Виходячи із змісту чинної редакції ч. 2 ст. 43 КК, психічне ставлення особи, яка, виконуючи спеціальне завдання, перевищує межі вимушеного заподіяння шкоди, безпосередньо до вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, або особливо тяжкого злочину, поєднаного з настанням інших тяжких наслідків, характеризується тільки умисною формою вини, вид умислу при цьому може бути як прямим, так і непрямим.
При прямому умислі особа – виконавець спеціального завдання, – усвідомлює, що його діяння є вимушеним, тобто зумовлене реальною небезпекою викриття особи або ж неможливістю іншим чином попередити чи розкрити злочинну діяльність організованої групи чи злочинної організації, розуміє, що обрані нею заходи заздалегідь здатні (спроможні) заподіяти правоохоронюваним інтересам шкоду внаслідок вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації тяжкого злочину, пов’язаного із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких наслідків, чи особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, передбачає неминуче настання такої шкоди та бажає цього. При непрямому умислі суб’єкт усвідомлює вимушений характер свого діяння, розуміє, що такі “надмірні заходи” здатні (спроможні) заподіяти правоохоронюваним інтересам шкоду внаслідок вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації тяжкого злочину, пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків, або особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим, передбачає реальну можливість настання таких тяжких чи особливо тяжких наслідків, не бажає, але свідомо їх припускає, або якщо навіть і не припускає, то байдуже ставиться до їх настання.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виконання спеціального завдання є мета – попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (кінцева мета) та збереження у таємниці факту виконання особою спеціального завдання, її співробітництва з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інкогніто, необхідне для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (проміжна мета).
У випадку не досягнення мети – попередження вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією чи розкриття їх злочинної діяльності, вчинок виконавця спеціального завдання, яким вимушено заподіяно шкоду правоохоронюваним інтересам, повинен визнаватися правомірним, якщо особою було вжито всіх заходів, спрямованих на досягнення цієї мети, однак з незалежних від неї причин її не було досягнуто.
Можливим мотивом дій особи при виконанні нею спеціального завдання є свідома спонука, обумовлена потребою усунення небезпеки її викриття як негласного працівника органу, що здійснює оперативно-розшукову (розвідувальну) діяльність (збереження у таємниці факту виконання нею спеціального завдання, її співробітництва з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інкогніто), за наявності усвідомлення про правомірний спосіб її задоволення, яка викликає у неї намір досягти необхідного результату – попередити чи розкрити злочинну діяльність організованої групи або злочинної організації.
Якщо небезпека викриття особи, яка виконує спеціальне завдання (збереження у таємниці факту виконання певною особою спеціального завдання, її співробітництва з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інкогніто), викликає стан сильного душевного хвилювання (афекту), то вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам слід вважати правомірним, навіть при умові перевищення меж заподіяння шкоди. Тому стан афекту можна визнати обставиною, яка, змінює кримінально-правову оцінку дій виконавця спеціального завдання.
Крім того, на думку дисертанта необхідно передбачити в ст.43 КК України положення про те, що перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою при виконанні спеціального завдання під впливом сильного душевного хвилювання (афекту) виключає кримінальну відповідальність.
10. Підставою кримінальної відповідальності особи, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, згідно з ч. 2 ст. 43 КК України є вчинення нею у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Разом з тим, законодавче формулювання підстави кримінальної відповідальності виконавця спеціального завдання суперечливе та неоднозначне в тлумаченні та дозволяє зробити висновок, що застосування насильства до потерпілого не є обов’язковою ознакою юридичного складу тяжкого злочину, а настання інших тяжких та особливо тяжких наслідків не є обов’язковими ознаками юридичного складу особливо тяжкого злочину, за які виконавець спеціального завдання підлягає кримінальній відповідальності. В зв’язку з цим під час практичного застосування цієї норми кримінального закону може скластися ситуація, коли особа, яка виконувала спеціальне завдання, підлягатиме кримінальній відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину, не поєднаного з насильством над потерпілим, але пов’язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків, а за вчинення умисного особливо тяжкого злочину, не поєднаного з насильством над потерпілим, але пов’язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків не підлягатиме кримінальній відповідальності.
Крім того, оскільки в ч. 2 ст. 43 КК законодавець обмежився використанням поняття “насильство” без його додаткової конкретизації, то останнім охоплюються всі його (насильства) види як за формою, так і за змістом. Дисертант цілком погоджується з висновками про те, що насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від заподіяної шкоди. За формою насильство може бути фізичним та психічним. Перше з них є умисним, протиправним фізичним впливом на тіло іншої людини шляхом порушення її тілесної недоторканності, а друге – виражається у погрозі протиправно застосувати фізичне насильство до іншої особи за наявності реальних підстав побоюватись її виконання. Будь-який із проаналізованих видів насильства, що застосовується при вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, утворює перевищення меж виконання спеціального завдання (меж заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання). При цьому слід мати на увазі, що виходячи із змісту формулювання “... поєднаного з насильством над потерпілим”, передбаченого ч. 2 ст. 43 КК, погроза застосування насильства до близьких родичів потерпілого ч. 2 ст. 43 КК не охоплюється, а, отже, й перевищення меж виконання спеціального завдання (заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання) не утворює.
Поряд з цим, у зв’язку з необхідністю визначення більш чітких критеріїв відмежування перевищення меж від правомірного заподіяння шкоди автором пропонується відмовитися від використання терміну «насильство» у вказаній юридичній конструкції.
На підставі цього, дисертант обґрунтовує необхідність визнання підставою кримінальної відповідальності особи, що виконує спеціальне завдання, вчинення в складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з посяганням на життя людини, або пов’язаного із загибеллю людини, а також умисним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження чи настанням інших тяжких наслідків для здоров’я людини.
11.Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант вважає за доцільне викласти ст. 43 КК України в такій редакції:
“Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією або розкриття їх злочинної діяльності
1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження вчинення ними злочинів чи розкриття їх злочинної діяльності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди.
2. Вимушеним є таке заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, яке зумовлене необхідністю участі особи, яка виконує спеціальне завдання, у вчиненні у складі організованої групи чи злочинної організації діянь, передбачених цим Кодексом, через реальну небезпеку викриття особи або ж неможливістю іншим чином попередити вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією або розкрити їх злочинну діяльність.
3. Перевищенням меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вчинення в складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з посяганням на життя людини, або пов’язаного із загибеллю людини, а також умисним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження чи настанням інших тяжких наслідків для здоров’я людини. Якщо вчинення злочину організованою групою передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, вона не може ставитись у вину особі, яка виконує спеціальне завдання, та не може бути підставою визнання вчиненого такою особою злочину тяжким чи особливо тяжким.
4. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, зазначена в частині першій цієї статті, за перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом сильного душевного хвилювання (афекту).
5. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною третьою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции: Мировой криминологический анализ/ Институт государства и права РАН. – М.: Норма, 1999. – 516 с.
2. Сервецький І.В., Шеломенцев В.П. Застосування оперативно-технічних засобів у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією // Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. –К., 2001. – Т.22. – С. 505-515.
3. Зайцева О.В. Новые тенденции организованной преступности // http://sartraccc.sgap.ru/Pub/zaiceva (24-03).htm.
4. Гилинский Я. Организованная преступность: понятие, история, деятельность, тенденции // http://sartraccc.sgap.ru/Pub/gilinsky(4-07-05).htm.
5. Єфремов С.О. Встановлення обставин вчинення злочину організованою групою // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2001. - №41. – С. 48-55.
6. Филимонов Б.А. О понятии оперативно-розыскной деятельности // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 1996. -№4. – С. 28-40.
7. Кондратьєв Я.Ю., Романюк Б.В. , Глушков В.О. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією// Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). Науково-практичний журнал. – 2000. - №2. – С. 60-84.
8. Яблоков Н.П. Общеметодологические проблемы оперативно-розыскной деятельности в борьбе с организованной преступностью // Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 1996. -№2. – С.45-53.
9. Пан Т.Д. Раскрытие и расследования бандитизма и преступлений, совершенных бандами (уголовно-процессуальная и оперативно-розыскная деятельность): Дис. … канд. юрид. наук. 12.00.09 / Кемеровский государственный университет. – Кемерово, 2001. –211 с.
10. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.
11. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. №2135-ХІІ// Відомості Верховної Ради (ВВР).-1992.- № 22, ст.303.
12. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. № 3341-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. - N 35. - ст.358.
13. Гессен Р., Херцог У. За фасадом права. Методы новой тайной полиции (пер. с нем.). – М.: Юрид. лит., 1990. –222 с.
14. Минин А.Я., Попов В.И., Кудин В.А. Практика и порядок проведения тайных действий и операций против организованной преступности в США. М.: Московский институт МВД России, 1999. –83 с.
15. Сурков К.В. Оперативно-розыскное законодательство России: пути совершенствования и развития: Дис. доктора юрид. наук. 12. 00.09 / Всероссийский научно-исследовательский институт. – М., 1997. –433 с.
16. Уголовный кодекс республики Беларусь / Принят палатой представителей 2 июня 1999 года. Одобрен Советом Республики 24 июня 1999 года / Предисловие проф. Б.В. Волженкина; Обзорная статья А.В. Баркова. – СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 474 с.
17. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 217 с.
18. Закон Республики Казахстан от 16 марта 2001 г. "О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Республики Казахстан" // Казахстанская правда. – 2001 (24 марта). – № 64.
19. Уголовное право Соединенных Штатов Америки. Сб. нормативных актов. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1986. – 159 с.
20. Загальна декларації прав людини від 10 грудня 1948 року// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи // Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – 199 с.
21. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод від 5 листопада 1950 року // Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: «АртЕК», 1997. – 624 с.
22. Куинн Фредерик. Права человека и ты. – Варшава, Изд-во ОБСЕ/БДИПЧ. – 1999. – 288 с.
23. Благов Е.В. Квалификация деяний, исключающих уголовную ответственность // Государство и право.- 1992.-С.78-83.
24. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. / Под ред. Ф.Г. Бурчака. – К.: Наукова думка, 1985. – 447 с.
25. Уголовное право. Общая часть. Учебник / Под ред. Б.В.Здравомыслова, Ю.А. Красикова, А.И. Рарога. – М.: Юрид. лит., 1994. – 536 с.
26. Дурманов Н.Д. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния. – М., 1961. – 45 с.
27. Овезов Н.А. К вопросу об обстоятельствах, устраняющих общественную опасность и противоправность деяния в советском уголовном праве. – Ашхабад.: Ылым, 1972.- 103 с.
28. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
29. Турецький Н.Н. Теоретические проблемы обстоятельств, исключающих преступность деяния, по уголовному законодательству Республики Казахстан: Автореф. дис. доктора юр. наук / Санкт-Петербургский ун-т МВД России. – СПб, - 2005. – 51 с.
30. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М. : БЕК, 1996. –560 с.
31. Паше-Озерський Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат, 1962. – 181 с.
32. Курс советского уголовного права (Часть Общая). Т.1.-Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968.- 646 с.
33. Андрушко П.П. Юридическая природа и значение исполнения приказа и выполнения профессиональных функций в советском уголовном праве: Дис… канд. юр. наук. – К., 1987. – 246 с.
34. Блинников В.А. Система обстоятельств, исключающих преступность деяния, в уголовном праве России: Дис… доктора юр. наук / Нижегородская академия МВД РФ. - Н.Новгород. – 2002. – 403 с.
35. Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и виды // Уголовное право. – 1999. - №3 .- С.3-8.
36. Мантуляк Ю. В. Спірні питання застосування окремих статей Кримінального кодексу України // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу. – Хмельницький: ХІУП, 2003. – С.77-80.
37. Арестов В.В. Уголовно-правовые проблемы исполнения приказа или распоряжения как обстоятельства, исключающего преступность деяния: Дис… канд. юр. наук / Саратовский юрид. институт МВД РФ . – Саратов, 1999. – 204 с.
38. Уголовное право Российской Федерации: Учебник – М.: Былина, 1999. – 559 с.
39. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 512 с.
40. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова. В.В. Сташиса, В.Я Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
41. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2004. – 20 с.
42. Винокуров В.Н. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния: Дис… канд. юр. наук / Рязанский институт права и экономики. – Рязань. – 1999. – 207 с.
43. Старостина Ю.В. Исполнение приказа или распоряжения как обстоятельство, исключающее преступность деяния: Дис… канд. юр. наук / Академия права и управления. – Рязань.- 2001. – 182 с.
44. Ющик О.І. Кримінально-правове регулювання діяння, пов’язаного з ризиком, за законодавством України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук/ Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2004. – 19 с.
45. Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления: логико- гносеологический анализ. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 239 с.
46. Курс советского уголовного права / Под ред. Пионтковского А.А, Ромашкина П.С., Чхиквадзе В.М. Том 2. Преступление – М.: Наука, 1970.- 516 с.
47. Орешкина Т. Физическое или психическое принуждение, как обстоятельство, исключающее преступность деяния// Уголовное право. – 2000. - №1. – С. 33-38.
48. Шавгулидзе Т.Г. Необходимая оборона. Тбилиси: Мецниериба, 1966.- 158 с.
49. Якубович М.И. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния – М.:Акад. МВД СССР, 1979. – 64 с.
50. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1979. – 127 с.
51. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 184 с.
52. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. М.: Юрид. лит., 1960.- 229 с.
53. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
54. Фесенко Є. Цінності як об'єкт злочину // Право України. – 1999. - №6. - С.75-78.
55. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издательство НОРМА, 2001.- 208 с.
56. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1956. – 118 с.
57. Уголовное право. Общая часть. Учебник / Под ред. Н.И.Ветрова, Ю.И.Ляпунова. – М.: Новый Юрист, КноРус, 1997. – 592 с.
58. Разгильдеев Б. Общественно полезные деяния, предусмотренные УК // Законность. – 1993. - №12. – С.18-21.
59. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1992. – 149 с.
60. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
61. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1976. - 120 с.
62. Андрушко П.П. Юридическая природа и значение исполнения приказа и выполнения профессиональных функций в советском уголовном праве. Автореф. дис… канд. юр. наук. – К., 1987. – 24 с.
63. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974.- 230 с.
64. Фефелов П.А. Механизм уголовно-правовой охраны (основные методологические проблемы).- М. : Наука, 1992. – 229 с.
65. Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния, как универсальная категория советского уголовного права. Учебное пособие. – М.: ВЮЗШ МВД СССР, 1989. – 118 с.
66. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Ученые записки Дальневосточного ун-та. Вып. 21. Ч.1. – Владивосток: Изд-во Дальневост. Ун-та, 1968. – 187 с.
67. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. М.: Юрид. лит, 1975. – 182 с.
68. Советское уголовное право: Общая часть. / Под ред. Г.А. Кригера, Б.А. Куринова, Ю.М. Ткачевского. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 517 с.
69. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций ( Аксиологические аспекты).- Ленинград: Изд – во Ленинград. ун-та, 1976. – 135 с.
70. Фефелов П.А. Общественная опасность преступного деяния // Советское государство и право. –1977. - №5. - С. 135-138.
71. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
72. Буланов Г.И. О понятии и структуре общественной опасности по советскому уголовному праву // Проблемы советского уголовного права и криминологии: Сборник трудов. Вып.28. – Свердловск: Свердл. Юрид. Ин-т, 1973. – С.17-25.
73. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
74. Тюхтин В.С. Отражение, системы, кибернетика. М.: Наука, 1972. –256с.
75. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472с.
76. Общая психология. Учеб. пособие для пед. ин-тов / Под ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение, 1970. – 432 с.
77. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии – СПб.: Питер Ком, 1999. – 720 с.
78. Волков Б.С. Детерменистическая природа преступного поведения. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1975.- 110 с.
79. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
80. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. М.Н. Марченко. Том.2. Теория права. – М.: Изд-во "Зерцало", 1998. – 656 с.
81. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
82. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1963. – 286 с.
83. Церетели Т.В. Основания уголовной ответственности и понятие преступления. // Правоведение. – 1980. - №2. – С.80-86.
84. Савинов А.В. Причинение вреда при задержании лица, совершившего преступление, как обстоятельство, исключающее преступность деяния: Автореф. дис… канд. юр. наук /Юридический институт МВД России. - М., 2002. – 25 с.
85. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
86. Сахаров А.Б. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность // Советское государство и право. – 1987. - №11. – С.111-118.
87. Петришин А.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация: Учеб. пособие. – К.: УМВКО, 1990. – 74 с.
88. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
89. Голубых Н.В. Применение положений уголовного законодательства о необходимой обороне в деятельности сотрудников органов внутренних дел: Дис. … канд. юрид. наук / Уральский юридический институт МВД Российской Федерации. – Е