Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ----------------------------------------------------------------------------------- 3
РОЗДІЛ 1 Поняття кримінально-правових санкцій за злочини проти власності та їх класифікація ---------------------------------------------------------------------- 12
1.1. Генезис кримінально-правових санкцій за злочини проти власності --- 12
1.2. Поняття кримінально-правової санкції --------------------------------------- 41
1.3. Класифікація кримінально-правових санкцій за злочини проти власності ----------------------------------------------------------------------------------------------- 54
РОЗДІЛ 2 Загальні аспекти побудови та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності ------------------------------------------------- 67
2.1. Вплив принципів кримінальної відповідальності на побудову та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності -- 67
2.2. Дотримання принципу гуманізму при побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності -------------------- 95
РОЗДІЛ 3 Врахування мети покарання при побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності ------------------ 137
3.1. Загальні підходи до мети покарання --------------------------------------- 137
3.2. Запобіжний вплив кримінально-правових санкцій та їх застосування за злочини проти власності ------------------------------------------------------------ 146
ВИСНОВКИ ----------------------------------------------------------------------------- 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ------------------------------------------- 186
ДОДАТКИ ------------------------------------------------------------------------------- 211

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституція України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю і що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, оскільки право приватної власності є непорушним (ст. 41). Гарантії прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3). Протидія злочинності й особливо злочинам проти власності, які займають чималу частку в її структурі (у 2004 р. за статтями 185-198 КК України було засуджено 107300 осіб, або 55,4%, у І півріччі 2005 р. – 49500 осіб, або 51,3% від усіх засуджених), залишається важливою функцією держави і потребує належного нормативного регулювання.
У науці кримінального права приділяється чимало уваги протидії злочинам, у тому числі й тим, які спрямовані проти права власності. Однак недостатньо розробленою залишається проблема законодавчого регулювання кримінальної відповідальності шляхом побудови кримінально-правових санкцій, а також удосконалення практики їх застосування.
Певні аспекти інститутів кримінальної відповідальності та покарання розглядались у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, Г.З. Анашкіна, В.В. Антипова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, М.О. Бєляєва, І.Г. Богатирьова, Я.М. Брайніна, І.М. Гальперіна, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, М.Д. Дурманова, В.К. Дуюнова, О.І. Зубкова, І.І. Карпеця, М.І. Ковальова, О.М. Костенка, В.А. Ломаки, М.І. Мельника, Ю.Б. Мельникової, В.С. Мінської, О.С. Міхліна, А.А. Музики, І.С. Ноя, В.І. Осадчого, А.А. Піонтковського, С.В. Полубинської, О.Л. Ременсона, В.В. Скибицького, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрєльцова, В.П. Тихого, Ю.М. Ткачевського, В.М. Трубникова, В.О. Тулякова, Г.А. Туманова, В.І. Тютюгіна, Є.В. Фесенка, І.Я. Фойницького, П.Л. Фріса, В.М. Хомича, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка та інших.
Дослідження питань кримінальної відповідальності за злочини проти власності знайшло своє відображення в роботах П.П. Андрушка, О.І. Бойцова, Г.М. Борзенкова, Б.В. Волженкіна, Г.І. Волкова, П.А. Воробея, Р.Р. Галіакбарова, Л.Д. Гаухмана, В.Г. Гончаренка, В.П. Ємельянова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Ю.Г. Ляпунова, С.В. Максимова, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.О. Пінаєва, В.І. Плохової, О.І. Рарога, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, Е.С. Тенчова, О.І. Чучаєва та інших. У працях автори, як правило, розглядали питання кваліфікації злочинів проти власності, їх співвідношення і розмежування із суміжними складами тощо.
Водночас монографічних досліджень, присвячених безпосередньо проблемам побудови та застосування кримінально-правових санкцій, небагато. Розробкою цього питання займалися російські вчені С.І. Дементьєв, І.Я. Козаченко, А.П. Козлов, Л.Л. Кругліков, О.Е. Лейст, Т.О. Леснієвські-Костарева, С.Ф. Мілюков, Н.А. Ниркова, Н.В. Огородникова, П.П. Осипов, В.П. Проценко, Д.О. Хан-Магомедов, а також українські вчені Н.О. Гуторова, М.І. Панов, О.Г.Фролова, М.І. Хавронюк та інші. Учені розглядали, як правило, загальні питання побудови кримінально-правових санкцій.
Слід зазначити, що вчених цікавили окремі випадки побудови санкцій у тих чи інших злочинах. Однак більшість робіт були видані за радянських часів і пов'язані з кримінальним законодавством, яке втратило чинність, а низка питань і досі залишаються нерозкритими та дискусійними.
Недостатньо уваги приділялося практиці застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Загалом комплексного монографічного дослідження із зазначених питань в Україні не проводилося.
Значна поширеність злочинів проти власності, недостатня теоретична розробленість кримінально-правових санкцій за ці злочини, а також необхідність удосконалення практики їх застосування обумовили тему дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має як теоретичне, так і практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту ДДУВС у межах комплексної теми наукових досліджень „Протидія злочинності на регіональному рівні: кримінально-правові та кримінологічні проблеми”, передбаченої планом науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю на період до 2006 року. Обраний напрям дослідження узгоджується з положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, відповідає положенням Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав та свобод громадян”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання положень, спрямованих на розвиток науки кримінального права та вдосконалення чинного кримінального законодавства України про побудову та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності.
Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:
- дослідити генезис кримінально-правових санкцій за злочини проти власності в законодавстві України, показати їх еволюцію, процес удосконалення та наступності в різні історичні періоди;
- на підставі системного аналізу розглянути концепції поняття та класифікації кримінально-правових санкцій взагалі, і за злочини проти власності зокрема;
- визначити вплив принципів кримінальної відповідальності на побудову та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності;
- виявити наявність чи відсутність загальних правил оптимізації обсягу покарання в санкціях, які передбачають відповідальність за злочини проти власності з кваліфікуючими ознаками, а також обґрунтувати необхідність пропорційного підвищення санкцій за наявності тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки;
- вивчити правозастосовчу практику призначення заходів кримінально-правового впливу за злочини проти власності з метою виявлення типових помилок і розробки рекомендацій щодо їх усунення;
- з’ясувати роль кримінально-правових санкцій та практики їх застосування у досягненні мети запобігання вчиненню злочинів як засудженими, так і іншими особами;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових санкцій та практики їх застосування за злочини проти власності.
Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням злочинів проти власності, побудовою і застосуванням кримінально-правових санкцій.
Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства та практика їх застосування, система наукових поглядів і розробок щодо регулювання кримінальної відповідальності за злочини проти власності, їх генезис, а також поняття і категорії, пов’язані з кримінально-правовими санкціями.
Теоретичною базою дисертації є наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії, історії і теорії права, кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права, кримінального процесу. Положення і висновки дослідження ґрунтуються на Конституції України та кримінальному законодавстві як нашої держави, так і деяких іноземних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали, отримані при аналізі й узагальненні 423 кримінальних справ, за якими засуджено 592 особи за вчинення злочинів проти власності, розглянутих судами України у період з 2000 р. по 2005 р., матеріали опублікованої судової практики, судової статистики та інформації МВС України, а також результати анкетування 169 суддів, адвокатів, прокурорів, обвинувачених за злочини проти власності та потерпілих від вказаних злочинів стосовно проблемних питань кримінальної відповідальності за злочини проти власності.
Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальнонаукових методів. Комплексне застосування історико-порівняльного та формально-логічного методів дало можливість дослідити еволюцію кримінально-правових санкцій за злочини проти власності, порівняти основні категорії досліджуваної проблеми в різні історичні періоди для виявлення їх спільних та відмінних рис. Використання системно-структурного методу дозволило визначити напрямки оптимізації кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти норми деяких іноземних країн (Австралія, Австрія, Азербайджан, Аргентина, Бельгія, Данія, Естонія, Китай, Швеція, Литва, Норвегія, Болгарія, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Корея, Молдова, Сан-Марино, Росія, США, Туреччина, Німеччина, Франція та Японія) і внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Аксіологічний метод допоміг встановити невідповідності між деякими об’єктами злочинних посягань, видами та обсягами покарань, передбачених в санкціях. За допомогою конкретно-соціологічного та статистичного методів проведено анкетування, вивчено матеріали кримінальних справ, а також проаналізовано статистичні дані судів і МВС України.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в кримінально-правовій науці України комплексним монографічним дослідженням проблем побудови та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. На основі проведеного дослідження сформульовано такі наукові положення, які є новими для науки кримінального права і виносяться на захист:
1. Подальшого розвитку набули положення науки кримінального права щодо безпосереднього впливу на побудову та застосування кримінально-правових санкцій принципів справедливості, законності, гуманізму, рівності осіб перед законом, диференціації кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання, економії кримінальної репресії тощо.
2. На підставі вивчення видів та обсягів покарання у санкціях за злочини проти життя та здоров’я особи і за злочини проти власності встановлено, що в кримінальному законі такий об’єкт кримінально-правової охорони, як життя людини, практично прирівнюється до такого об’єкта, як право власності. Обґрунтовано законодавчу надмірність кримінальних покарань за злочини проти власності та доведено необхідність зміни ряду санкцій.
3. Наведено додаткові аргументи щодо пропорційної оптимізації обсягу покарання при побудові кримінально-правових санкцій за наявності тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки складу злочину.
4. Вперше доведено непослідовність побудови кримінально-правових санкцій у ряді двооб’єктних складів злочинів, що мають як додатковий об’єкт право власності, та запропоновано зміни до КК, спрямовані на усунення цих недоліків.
5. Запропоновано авторське визначення оптимізації мінімальних і максимальних меж покарання в санкціях. Зроблена спроба переглянути межі розміру покарання у виді позбавлення волі у санкціях за допомогою коефіцієнта пропорційності, а саме, щоб межі були рівновіддалені від медіани розміру покарання приблизно в 1,2 рази, що дозволить позбавитися невиправданих розбіжностей в обсязі покарання і призведе до системного поступового збільшення меж санкцій від мінімальних (за злочини невеликої тяжкості) до більш широких (за особливо тяжкі).
6. Вперше обґрунтовано доцільність викладу диспозиції ч. 1 ст. 185 КК в такій редакції: “Таємне викрадення чужого майна (крадіжка), якщо вартість такого майна на момент вчинення злочину в три і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”. Зазначено, що відповідні доповнення необхідно внести і до ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 193 КК. Запропоновано санкцію ч. 1 ст. 51 КУпАП викласти в такій редакції: “тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або... “
7. Обґрунтовано необхідність виключення покарання у виді позбавлення волі із санкцій ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч.1 ст. 188 КК, замінивши його покаранням у виді обмеження волі в ч. 1 ст. 185 і в ч.1 ст. 188 на строк до трьох років, а в ч.1 ст. 186 на строк до чотирьох років. Аргументовано доцільність передбачення покарання у виді громадських робіт у санкціях ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 192, ст. 193, ч. 1 ст. 194, ст. 195, ст. 197, ст. 198 КК. Запропоновано передбачити покарання у виді штрафу або виправних робіт у санкціях ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 188, ч. 1 ст. 189, ч. 2 ст. 192 КК України, а покарання у виді обмеження волі передбачити в санкціях ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК.
8. Сформульовано авторський підхід щодо необхідності відмовитися від обов’язковості покарання у виді конфіскації майна в санкціях за злочини проти власності, запропоновано передбачити цей додатковий вид покарання факультативно.
9. Визначено запобіжний вплив кримінально-правових санкцій та їх застосування за злочини проти власності. Вказані фактори, що знижують запобіжну функцію кримінального закону. Виявлено, що в переважній більшості випадків суди не призначають покарання за злочини проти власності в межах, встановлених у санкції статті, із застосуванням ст. 69 КК, що свідчить про надмірну суворість кримінально-правових санкцій за вказані злочини.
10. Обґрунтовано необхідність вдосконалення КК з метою підвищення його ефективності: змінити місце розташування покарань у виді обмеження волі та арешту в ст. 51 КК, викласти в новій редакції ч. 2 ст. 53 КК, уточнити співвідношення видів покарання під час їх складання (ст. 72 КК), ввести у ст. 262 КК такі кваліфікуючу і особливо кваліфікуючу ознаки, як завдання шкоди у великих або в особливо великих розмірах.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень до КК стосовно побудови кримінально-правових санкцій за злочини проти власності; у правозастосовчій діяльності – при вирішенні судовими органами проблемних питань застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності; у навчальному процесі – при проведенні занять з курсу кримінального права, а також під час підготовки підручників, навчальних і методичних посібників.
Окремі результати дослідження були використані при підготовці методичних рекомендацій щодо практики застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності, які були впроваджені у практичну діяльність судів Запорізької області (акт впровадження від 25 січня 2005 року № 8-12), а також при викладанні дисциплін “Кримінальне право”, “Кримінологія”, “Кримінально-виконавче право”, “Кримінальний процес” та “Адміністративне право” в Запорізькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження від 22 січня 2004 року № 1/125).
Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилася на Регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (21-22 лютого 2003 р., м. Хмельницький); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (11-12 квітня 2003 р., м. Запоріжжя); Науково-практичному семінарі “Теоретичні та практичні проблеми застосування кримінального покарання” (22 травня 2003 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (30 червня–2 липня 2003 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы юридической науки и практики” (26 лютого 2004 р., м. Орел, Російська Федерація); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004 р., м. Запоріжжя); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (20-21 травня 2005 р., м. Запоріжжя); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (18-19 листопада 2005 р., м. Запоріжжя).
Публікації. Основні результати дослідження викладено у 8 наукових статтях, які надруковано у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України, 6 матеріалах і тезах конференцій.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (306 найменувань) та чотирьох додатків на 22 сторінках. Повний обсяг дисертації складає 232 сторінки, обсяг основного тексту дисертації – 185 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Однією з основних проблем сучасної теорії кримінального права має бути проблема наукової обґрунтованості санкцій кримінального закону. Дослідження закономірностей побудови санкцій має не менш важливе значення, ніж побудова диспозицій. Проведене дисертаційне дослідження законодавчої побудови кримінально-правових санкцій, а також практики їх застосування за злочини проти власності дозволяє сформулювати такі основні висновки та рекомендації щодо подальшого вдосконалення кримінального закону й практики його застосування.
1. Дослідження механізмів генезису кримінально-правових санкцій за злочини проти власності в законодавстві, яке діяло на території України, показало, що в різні історичні періоди одним з основних об’єктів захисту було право власності. Види та обсяги покарань у санкціях за злочини проти власності постійно трансформувалися (пом’якшувались чи посилювались) залежно від превалювання тієї чи іншої мети покарання, а також від політичних, економічних, соціальних, культурних та інших умов життя. Періодичне посилення кримінальної відповідальності за злочини проти власності не виявило своєї ефективності, оскільки не були усунуті передусім причини корисливої злочинності. Сьогодні спостерігається певна гуманізація кримінального законодавства, але цей процес, на нашу думку, повинен тривати.
2. Санкція – це обов’язкова складова статті (або частини статті) Особливої частини КК України, яка містить у собі модель виду й обсягу покарання, адекватного суспільній небезпечності злочинного діяння. Санкція обов'язково має бути справедливою, тобто її величина повинна перебувати у прямій залежності від реальної суспільної небезпечності того діяння, яке описується в диспозиції і узгоджуватися з іншими санкціями, а також бути співрозмірною рівню соціальної значимості тих чи інших благ і свобод, які втрачає або в яких обмежується засуджений. При побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності необхідно враховувати не тільки діяння, а й особу винного. Законодавець використовує в чинному кримінальному законодавстві відносно визначені й альтернативні санкції для диференціації відповідальності та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, у протилежному випадку переважали б абсолютно визначені санкції. Кримінальна відповідальність, покарання та кримінально-правова санкція є нетотожними категоріями, але взаємозалежними.
3. Класифікація кримінально-правових санкцій ґрунтується на різних ознаках. В основу класифікації санкцій можуть бути покладені такі критерії:
- залежно від кількості видів основного покарання в санкції: альтернативні (45% від загальної кількості санкцій у розділі) та безальтернативні (55%);
- залежно від ступеня визначеності виду й обсягу покарання в санкції: відносно визначені (100%), абсолютно визначені та абсолютно невизначені санкції відсутні;
- залежно від вказівки на додаткові покарання: прості (68%) та підсумовувальні (32%).
Альтернативні санкції сприяють індивідуалізації покарання, тому обмеженість у застосуванні покарання до одного (у виді позбавлення волі) у більшості санкцій за злочини проти власності є необґрунтованою. У чинному кримінальному законі в деяких випадках відсутня поступальність у зниженні кількості альтернативних покарань при побудові санкцій за кваліфіковані види злочинів. Застосування відносно визначених санкцій підвищує авторитет закону і правосуддя, дозволяє індивідуалізувати покарання, проте, на нашу думку, межі між мінімумом і максимумом санкцій не завжди є оптимальними.
4. На підставі аналізу видів та обсягів покарання у санкціях за деякі злочини проти життя та здоров’я особи, з одного боку, й проти власності, з іншого, встановлено, що в кримінальному законі такий об’єкт кримінально-правової охорони, як життя людини, практично прирівнюється до такого об’єкта, як право власності. Тобто простежується законодавча надмірність кримінальних покарань за злочини проти власності.
5. Виявлено непослідовність побудови кримінально-правових санкцій у ряді двооб’єктних складів злочинів, що мають як додатковий об’єкт право власності (порушується принцип справедливості). Так, злочин, передбачений ч. 2 ст. 194 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років, передбачений ч. 3 ст. 194-1 КК, карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, а за посягання на не менш важливий об’єкт (ч. 2 ст. 411 КК) передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. Обґрунтовано доцільність ч. 2 ст. 262 КК України доповнити словами “або у великих розмірах” і викласти в такій редакції: “Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах, а також...” Ч. 3 ст. 262 КК України доповнити словами “в особливо великих розмірах” і викласти в такій редакції: “Дії, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах, або...”
6. Розвинуто положення щодо необхідності пропорційного підвищення обсягу покарання у санкціях при наявності тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки, оскільки законодавець не дотримується яких-небудь твердо вироблених правил оптимізації обсягу покарання при побудові кримінально-правових санкцій у кваліфікованих видах складу злочину, порушуючи принцип справедливості.
7. Урахування принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, законності та рівності осіб перед законом обумовило необхідність оптимізації мінімальних і максимальних меж покарання. Запропоновано визначати межі розміру покарання у виді позбавлення волі при побудові санкцій за злочини проти власності за допомогою коефіцієнта, а саме, щоб межі були рівновіддалені від медіани розміру покарання приблизно в 1,2 рази.
8. Наведені в дослідженні статистичні дані свідчать, що суди зазвичай призначають покарання у виді позбавлення волі за злочини проти власності на мінімальний строк, передбачений у санкції відповідної статті, чи ближче до нього, або більш м’яке, ніж передбачено законом, або звільняють від відбування покарання з випробуванням, тоді як покарання вище мінімального і до медіани санкції не є нормою, а наближене до максимуму санкції майже не застосовується, що вказує на завищений законодавчий рівень кримінальної репресії, свідчить про необґрунтованість санкцій, невідповідність їх тяжкості злочину.
9. Встановивши адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна незалежно від того у чиїй власності воно перебуває, закон унеможливив застосування кримінальної відповідальності за окремі правопорушення, які раніше визнавалися злочинами. На жаль, законодавець, замість часткової депеналізації, пішов шляхом часткової декриміналізації деяких кримінально-правових норм. Обґрунтовано доцільність викласти диспозицію ч. 1 ст. 185 КК України в такій редакції: “Таємне викрадення чужого майна (крадіжка), якщо вартість такого майна на момент вчинення злочину в три і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”. Аналогічні доповнення необхідно внести і до ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 190, ч. 1, 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 193 КК України. Запропоновано санкцію ч. 1 ст. 51 КУпАП викласти в такій редакції: “тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або...” Збільшення розміру штрафу повинно, хоч якоюсь мірою, забезпечити виконання запобіжної функції закону.
10. З метою економії кримінальної репресії, враховуючи принцип гуманізму, відповідно до кримінальної політики нашої держави запропоновано виключити покарання у виді позбавлення волі із санкцій ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч.1 ст. 188 КК України, замінивши покаранням у виді обмеження волі в ч. 1 ст. 185 і в ч.1 ст. 188 на строк до трьох років, а в ч.1 ст. 186 на строк до чотирьох років. Одночасно необхідно відповідно знизити розмір позбавлення волі у вказаних кваліфікованих та особливо кваліфікованих злочинах, що дозволить відновити принцип справедливості, привівши санкції за злочини проти власності у співрозмірність із санкціями за інші види злочинів, наприклад, проти життя і здоров’я.
11. Обґрунтовано доцільність введення у деякі санкції за злочини проти власності альтернативних позбавленню волі видів покарань, оскільки більшість санкцій не мають таких альтернатив: покарання у виді громадських робіт у санкції ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 192, ст. 193, ч. 1 ст. 194, ст. 195, ст. 197, ст. 198 КК, покарання у виді штрафу або виправних робіт у санкції ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 188, ч. 1 ст. 189, ч. 2 ст. 192 КК, а покарання у виді обмеження волі передбачити в санкціях ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК України. Запропоновано замінити обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна в санкціях за злочини проти власності на факультативне.
12. Обґрунтовується необхідність виключення з ч. 2 ст. 53 КК слів “якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу” та запропоновано вказати у цій статті максимальну межу штрафу, яка б відповідала всім нормам Особливої частини КК. Зазначено, що слова ч. 2 ст. 53 КК “залежно від тяжкості вчиненого злочину” дублюють п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, який передбачає загальні засади призначення покарання незалежно від його виду.
13. У системі співвідношення розмірів деяких видів покарання при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків (ст. 72 КК) виявлено деякі вади, що порушує принципи справедливості та законності. Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 72, одному дню арешту відповідає два дні обмеження волі, а згідно з п. 4 цієї ж статті, одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт. Тобто арешт в останньому випадку є рівнозначним обмеженню волі. Для збереження системи запропоновано, щоб одному дню обмеження волі відповідали чотири години громадських робіт. Одному дню обмеження волі, арешту або позбавлення волі відповідають три дні виправних робіт. Це є порушенням системи, тому одному дню обмеження волі повинно відповідати півтора дні виправних робіт.
14. Чинний кримінальний закон вимагає від покарання досягнення цілей кари, виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Проте, на нашу думку, основна мета, котра досягається на стадіях нормативного закріплення кримінально-правових санкцій та їх застосування, є запобігання вчиненню злочинів, оскільки мета виправлення реально може бути досягнута лише при виконанні покарання.
15. Обґрунтовано, що кримінальний закон виконує службову роль у протидії злочинності. Не можна перебільшувати роль санкцій (як засобу забезпечення правових норм), оскільки норми права у більшості випадків реалізуються добровільно. Некоректно вважати кореляцію між санкціями і коефіцієнтами злочинності доказом причинного зв’язку, проте і недооцінювати цю, безперечно, важливу ланку не треба. Санкції виконують запобіжну функцію вже на стадії догматичного їх закріплення, попереджаючи про потенційну можливість їх застосування у разі вчинення злочину, передбаченого диспозицією.
16. Однією з необхідних передумов ефективного запобіжного впливу санкцій є їх загальнообов’язковість. На жаль, у більшості випадків суди не призначають остаточне покарання в межах, установлених у санкції статті (наприклад, у Запорізькій області у 2003 р. звільнено від відбування покарання з випробуванням 59,4% від усіх засуджених). Тобто співвідношення між погрозою санкції і практикою призначення покарання залишається дуже складним, що свідчить про надмірну суворість кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Неадекватність санкцій корегується практикою шляхом незастосування самого кримінального закону або шляхом надмірно частого призначення мінімального розміру покарання або покарання нижче від найнижчої межі.
Виявлено чинники, що знижують запобіжну функцію кримінального закону. Підвищення ступеня невідворотності відповідальності веде до скорочення злочинності. Хоча для досягнення мети загального запобігання першочергове значення має не реальне становище, а те, як ризик викриття сприймається населенням. Заходи, спрямовані на досягнення загальної превенції, не повинні виходити за межі, необхідні для досягнення мети спеціальної превенції.
17. Тимчасово досягти мети спеціальної превенції можна за допомогою призначення покарання у виді позбавлення волі, проте кінцева мета не завжди досягається, оскільки сутність запобіжного впливу в досягненні постійно триваючого результату. Необхідно чітко розуміти, що вигравши битву (тимчасово ізолювавши злочинця), держава може програти війну, і особа, “зіпсована” покаранням, після звільнення буде довгостроково вчиняти все нові і нові, ще й більш жорстокі, злочини. Недопустимо, щоб відбування покарання робило людину більш небезпечною для суспільства, ніж до засудження (досягається антимета). Подальшого обґрунтування набула теза про те, що покарання у виді позбавлення волі малоефективне для досягнення мети спеціальної превенції. Питома вага застосування позбавлення волі за злочини проти власності знижується. Застосування альтернативних позбавленню волі видів покарання, на нашу думку, ефективніше, наприклад, звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Підсумовуючи викладене можна зазначити, що автор дав власне бачення деяких проблем, пов’язаних з побудовою та застосуванням кримінально-правових санкцій за злочини проти власності, а також запропонував власний підхід до їх вирішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закони та підзаконні акти
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон України від 7 липня 2005 р. “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законі України” // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 34. – Ст. 441.
3. Закон України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 37. – Ст. 308. Із наступними змінами та доповненнями.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122. Із наступними змінами та доповненнями.
5. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. Із наступними змінами та доповненнями.
6. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
7. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 15. Із наступними змінами та доповненнями.
8. Указ Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” // Юридичний вісник України. – 2001 – № 3. – 18-24 січня.
9. Федеральный закон Российской Федерации от 8 декабря 2003 г. № 162-ФЗ «О внесении изменений и дополнений в Уголовный кодекс Российской Федерации» // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2003. – № 50. – ст. 4848.
Постанови Пленуму Верховного Суду
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6(40). – С. 14-20.
Матеріали практики
11. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. (за даними судової статистики) // Вісн. ВСУ. – 2003. – № 3. – С. 40-50.
12. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики) // Вісн. ВСУ. – 2004. – № 5. – С. 23-39.
13. Букалов А. Уголовные наказания в Украине в 2004 году // Аспект. – 2005. – № 1. – С. 17-18.
14. Коротка оцінка стану правопорядку в Україні, результати діяльності органів внутрішніх справ за січень-березень 2005 р. Аналітичні матеріали. – К.: Головний штаб МВС України, 2005. – 19 с.
15. Лист Верховного Суду України від 21 липня 2005 р. № 1-5/599 “Щодо деяких особливостей застосування Закону України від 2 червня 2005 року № 2635-IV “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення”.
16. Общая характеристика судимостей в России в 2001 году // Российская юстиция. – 2002. – № 9. – С. 75-81.
17. Структура видів покарання, призначених засудженим особам (за вироками, що набрали законної сили) // Вісн. ВСУ. – 2005. – № 4. – С. 12.
18. Судимість осіб та призначення мір кримінального покарання у 2003 році // Вісн. ВСУ. – 2004. – № 4. – С. 28-33.
19. Судова практика // Вісник ВСУ. – 2004. – № 12 (52). – С. 17.
20. Узагальнення практики розгляду судами м. Києва кримінальних справ про корисливі злочини проти власності // Адвокат. – 2004. – № 8. – С. 45-56.
Коментарі до КК, монографії, підручники, посібники
21. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений / Пер. с англ. В.М. Когана. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
22. Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.) / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1999. – 395 с.
23. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 208 с.
24. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713-1776 / Упоряд. Л.З. Гісцова, Л.Я. Демченко. – К.: Наукова думка, 1994. – 232 с.
25. Багрій-Шахматов Л.В. Соціально-правові проблеми кримінальної відповідальності та форм її реалізації. Частина друга. – Одеса: Юридична література, АО БАХВА, 2000. – 412 с.
26. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: «Вышэйш. школа», 1976. – 384 с.
27. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. – 440 с.
28. Бачинин В.А. Достоевский: метафизика преступления (Художественная феноменология русского протомодерна). – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2001. – 412 с.
29. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607с.
30. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних. – М.: Стелс, 1995. – 304 с.
31. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 176 с.
32. Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. – 505 с.
33. Богатирьов І. Виправні роботи як вид покарання: Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми. (Монографія). – К.: МП Леся, 2002. – 139 с.
34. Быков О.А. Главные основания, обуславливающие размер уголовного наказания. – Тифлис: Издание Кавказского юридического общества, 1894.– 77с.
35. Велиев С.А. Принципы назначения наказания. – СПб.: Юрид. центр пресс, 2004. – 388 с.
36. Ветрова Г.Н. Санкции в судебном праве. – М.: Наука, 1991. – 160 с.
37. Волженкин Б.В., Андреева Л.А. От преступления – к наказанию. – Л.: «Знание», 1973. – 208 с.
38. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні: Посібник за редакцією О.В. Беци. – К.: МП Леся, 2003. – 113 с.
39. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 208 с.
40. Гуржій О.І. Право в українській козацькій державі (друга половина XVII – XVIII ст.). - К.: Ін-т історії України АН України, 1994. – 48 с.
41. Даньшин И.Н. За преступление – наказание. – Х.: «Вища школа», 1975. – 106 с.
42. Дворянсков И.В. Эффективность альтернативных наказаний (Компенсационная модель) / Под ред. проф. А.М. Никитина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 96 с.
43. Дементьев С.И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы. – Ростов-на-Дону: Ростов. ун-т, 1986. – 160 с.
44. Денисова Т.А. Кримінальне покарання та функції його призначення і виконання за законодавством України: Навчальний посібник. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – 152 с.
45. Єфімов Л.Ю. Невідворотність: Кн. про злочин і кару, або Спроба судової публіцистики. – К.: Молодь, 1989. – 240 с.
46. Жицинский Ю.С. Санкция нормы советского гражданского права. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1968. – 123 с.
47. Златарева В. Наказание и осигурительни мерки. Дис… доктора права Софийского ун-та. – Пловдивъ, 1931.- 88 с.
48. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 304 с.
49. Иллюстрированный энциклопедический словарь / Ред. В.И. Бородулин и др. – М.: Б. Р. энц., 1995. – 894 с.
50. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Часть общая. – К.: Киевский ун-т, 1891. – 900 с.
51. Кленова Т.В. Основы теории кодификации уголовно-правовых норм. – Самара: Изд-во ”Самарский университет”, 2001. – 244 с.
52. Ковалев М.И. Советское уголовное право. Курс лекций. – Свердловск: Свердлов. юрид. инс-т, 1974. – 226 с.
53. Козаченко И.Я. Санкции за преступления против жизни и здоровья: обусловленность, структура, функции, виды. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1987. – 232 с.
54. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и измерения).– Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989.–176с.
55. Козлов А.П. Система санкций в уголовном праве. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1991. – 120 с.
56. Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України: Монографія. – Запоріжжя: “ВЕРЖЕ”, 2000. – 241 с.
57. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М. Лебедева и Ю.И. Скуратова. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 960 с.
58. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917-1920: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
59. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. – К.: Українська видавнича група, 1995. –334 с.
60. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. Монография. – Владивосток: изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. – 269 с.
61. Косвен М. Преступление и наказание в догосударственном обществе. – М.- Л.: Гос. изд-во, 1925. – 140 с.
62. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1974. – 336 с.
63. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / За заг. ред. В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2003. – 288с.
64. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
65. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та переднє слово: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк / М.І. Хавронюк Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За ред. М.І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.
66. Кримінальний кодекс УСРР в ред. 1927 р. офіц. вид. – Х.: Юрид. вид. Наркомюста УСРР, 1927 р. – 109 с.
67. Кримінальний кодекс УСРС від 8 червня 1927 р. (офіц. текст із змін. і доп. на 1 листопада 1949 р.). – К., 1950. – 167 с.
68. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці / Упорядники: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. – К.: Істина, 2001. – 272 с.
69. Криминологические и уголовно-правовые проблемы наказания / Джекебаев У.С., Судакова Р.Н., Шапинова С.А. и др. – Алма-Ата: Наука, 1983. – 208 с.
70. Криминология и уголовная политика / Под ред. С.Г. Келиной, В.М.Когана, М.М. Славина. – М.: Ин-тут гос. и права АН СССР, 1985. – 142 с.
71. Криминология: Учебник для вузов / Под общ. ред. д. ю. н., проф. А.И. Долговой. – 2-е изд. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 848 с.
72. Кристи Н. Пределы наказания / Перевод с англ. В.М. Когана. – М.: Изд-во «Прогресс», - 1985. – 176 с.
73. Кузнецов В.В. Кримінальна відповідальність за крадіжки: Монографія. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 158 с.
74. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К.: Україна, 1998. – 254с.
75. Лейст. О.Э. Санкции в советском праве. – М.: Госюриздат, 1962. – 238 с.
76. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М.: Изд-во МГУ, 1981. –240 с.
77. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 400 с.
78. Лист Ф. Наказание и его цели. – С.-Петербургъ, 1895. – 72 с.
79. Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / Под ред. В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2004. – 248 с.
80. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 376 с.
81. Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 224 с.
82. Марцев А.И. Уголовная ответственность как средство предупреждения преступлений. Лекция. – Омск: Омская высшая школа МВД СССР, 1980. – 38 с.
83. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 275 с.
84. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 120 с.
85. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР. – Т.1. 1917-1925 гг. – К.: МООП УССР, Высшая школа, 1966. – 832 с.
86. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – 944 с.
87. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР. – Ч.1. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1959. – 439 с.
88. Михайленко П.П., Тевлин Р.И. Преступления против личной собственности граждан (Учебное пособие). – К.: Высшая школа МВД УССР, 1962. – 88 с.
89. Музиченко П.П., Долматова Н.І., Крестовська Н.М. Практикум з історії держави і права України: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002. – 421 с.
90. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 272с.
91. Наказания, не связанные с лишением свободы / Под ред. И.М. Гальперина. – М.: Юрид. лит., 1972. – 152 с.
92. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші. – К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
93. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
94. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. – Кн. 2. – К.: Форум, 2005. – 673 с.
95. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
96. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм. Учебное пособие. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1973. – 176 с.
97. Новиков В.Н. Законы уголовные. По 1 сентября 1911 г. – Спб., 1911. – 778 с.
98. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 208 с.
99. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве: Политико-юридическое исследование. – Саратов, 1973. – 192 с.
100. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций: Аксиологический аспект. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
101. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Кн. 1. – Х.: Юридический Харьков, 2001. – 289 с.
102. Питання кримінального права у рішеннях Конституційного Суду України / Упоряди.: Л.П. Брич, В.Є. Ясеницький. – Львів: ПАІС, 2004. – 92 с.
103. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Т.1. До середини XVII століття. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 1995 – 672 с.
104. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания / Отв. ред. И.И. Карпец. – М.: Наука, 1990. – 138 с.
105. Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону в часі: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 288 с.
106. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
107. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 288 с.
108. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України / В.Т.Маляренко. – К.: Фонд “Правова ініціатива”, 2003. – 156 с.
109. Саркисова Э.А. Роль наказания в предупреждении преступлений. – Мн.: Навука і тэхніка, 1990. – 160 с.
110. Севрюков А.П. Хищение имущества: криминологические и уголовно-правовые аспекты. – М.: Изд-во «Экзамен», 2004. – 352 с.
111. Словарь русского языка/ Под ред. А.П. Евгеньевой. – Т.4. – М.: Русский язык, 1988. – 800 с.
112. Словник української мови. – Т.9. – К.: “Наукова думка”, 1978. – 916 с.
113. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 1632 с.
114. Социальные отклонения / В.Н. Кудрявцев, С.В. Бородин, В.С. Нерсесянц, Ю.В. Кудрявцев. – 2-е изд. – М.: Юрид. лит., 1989. – 368 с.
115. Стрижамент: Историческое наследие: Литературно-художественный альманах. Приложение к газете «Кавказский край». Вып. 4. Основы мусульманского права / Гл. ред. А.Я. Лысенко. – Ставрополь: «Кавказский край», 1991. – 576 с.
116. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая. Т.1. – М.: Наука, 1994. – 380 с.
117. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. В 2-х томах. – Т.2. – М.: Наука, 1994. – 393 с.
118. Толковый словарь русского языка / Под ред. проф. Д.Н. Ушакова. – Т.4. – М., 1940. – 1552 с.
119. Уголовнаго уложенія. Высочайше утвержденного 22 марта 1903 г., со всъми измъненями и дополненіями по 1-е января 1908 г. – С-Перерургъ, 1908. – 82 с.
120. Уголовное законодательство Норвегии / Науч. ред. и вступ. статья докт. юрид. наук, профессора Ю.В. Голика. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 357 с.
121. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Отв. ред. – проф. И.Я. Козаченко, проф. З.А. Незнамова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 576 с.
122. Уголовный кодекс Австралии 1995 г. / Науч. редактирование И.Д. Козочкина. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 388 с.
123. Уголовный кодекс Австрии / Перевод с нем. Л.С. Вихровой. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 352 с.
124. Уголовный кодекс Азербайджанской республики / Науч. редактирование И.М. Рагимова. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 325с.
125. Уголовный кодекс Аргентины / Науч. редактирование Ю.В. Голика. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 240 с.
126. Уголовный кодекс Бельгии / Науч. редактирование Н.И. Мацнева. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 561 с.
127. Уголовный кодекс Грузии / Науч. редактирование З.К. Бигвава. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 409 с.
128. Уголовный кодекс Дании / Научное редактирование и предисловие С.С. Беляева, канд. юрид. наук (МГУ им. М.В. Ломоносова). Перевод с датского и английского канд. юрид. наук С.С. Беляева, А.Н. Рычевой. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 230 с.
129. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. А.И. Коробеева. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 303 с.
130. Уголовный кодекс Кыргызской республики. – Бишкек: «Раритет Инфо», 1998. – 186 с.
131. Уголовный кодекс Литовской республики / Науч. редактирование В. Павилониса. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 470 с.
132. Уголовный кодекс Республики Армения / Науч. редактирование Е.Р. Азарян. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 450 с.
133. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. редактирование А.И. Лукашова. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 298 с.
134. Уголовный кодекс Республики Корея / Науч. редактирование А.И. Коробеева. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 240 с.
135. Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступительная статья А.И. Лукашова. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 408 с.
136. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино / Науч. редактирование С.В. Максимова. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 253 с.
137. Уголовный кодекс Российской Федерации // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 25. – ст. 2954. С последующими изменениями и дополнениями.
138. Уголовный кодекс Турции / Науч. редактирование Н. Сафарова и Х. Бабаева. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 374 с.
139. Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Отв. ред. С.С. Яценко. – 3-е изд. – К.: А.С.К., 2004. – 1096 с.
140. Уголовный кодекс Франции / Науч. редактирование канд. юрид. наук, доц. Л.В. Головко, канд. юрид. наук, доц. Н.Е. Крыловой; перевод с французского и предисловие канд. юрид. наук, доц. Н.Е. Крыловой. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 650 с.
141. Уголовный кодекс ФРГ. – М.: Изд-во «Зерцало», 2000. – 208 с.
142. Уголовный кодекс Швеции / Научные редакторы проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Перевод на русский язык С.С. Беляева. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 320 с.
143. Уголовный кодекс Эстонской республики / Науч. редактирование В.В. Запелова. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 262 с.
144. Уголовный кодекс Японии / Науч. редактирование А.И. Коробеева. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 226 с.
145. Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ 1885 года / Издано Н.С. Таганцевымъ. – С.-Петербургъ: Государственная типографія, 1899. – 900 с.
146. Уставъ о наказаніяхъ, налагаемыхъ мировыми судьями изданіе 1885 г./ Изданъ Н.С. Таганцевымъ. – С.-Петербургъ: Государственная типографія, 1904. – 535 с.
147. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
148. Филимонов В.Д. Норма уголовного права. – СПб.: Изд-во «Юрид. центр Пресс», 2004. – 281 с.
149. Флоря К.Н. Назначение наказания с учетом причин совершенного преступления / Под ред. Г.А. Кригера. – Кишинев: «Штиинца», 1980. – 136 с.
150. Фріс П.Л. Нарис історії кримінально-правової політики України: Монографія / За заг. ред. М.В. Костицького. – К.: Атіка, 2005. – 124 с.
151. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів). Навчальний посібник. – К.: АртЕк, 1997. – 208 с.
152. Хавронюк М.І. Довідник з особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.
153. Хачатуров Р.Л. Некоторые методологические и теоретические вопросы становления древнерусского права. – Иркутск: Иркутский гос. ун-т, 1974.–184с.
154. Хохряков Г.Ф. Криминология: Учебник / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Юристъ, 2000. – 511 с.
155. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента АПрНУ В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1997. – 464 с.
156. Хрестоматія з історії держави і права України. – Том 2. Лютий 1917 р. – 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента АПрНУ В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре. – 1997. – 800 с.
157. Чельцов-Бебутов М.А. Преступления и наказания в истории и в советском праве. – Х.: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925. – 111 с.
158. Чечотъ А.М. Формулы наказаній по степенямъ для преступленій, найболъе часто встръчающихся въ судебной практике Окружныхъ Судовъ. – К.: Радомысль, 1911. – 87 с.
159. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1973. – 160 с.
160. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. – Х.: Фоліо, 1997. – 223 с.
161. Штрайт Й. Дело не только в наказании / Пер. с нем. Ф.М. Решетников. – М.: Юрид. лит., 1978. – 96 с.
162. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев. – М.: Сов. энциклопедия, 1984. – 415 с.
163. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3-х томах. – Т.1. / Пер. з рос. І.І. Сварника; Упоряд. О.М. Апанович. – Львів: Світ, 1990. – 319 с.
164. Kalmhout A.M., Tak P.J.P. Sanctionis-Sistem in the member-states of the Council of Europe. Part I. – 1988. – P. 2.
Дисертації
165. Вартилецька І.А. Виправні роботи без позбавлення волі в Україні: теоретичні аспекти та практика застосування на сучасному етапі: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1997. – 187 с.
166. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Дис... докт. юрид. наук.: 12.00.08. – Х., 2002. – 429 с.
167. Кленова Т.В. Уголовно-правовая норма (понятие, структура, виды): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08.– М., 1986. – 220 с.
168. Кудін С.В. Становлення і розвиток кримінального права України у Х – першій половині ХVІІ ст.: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01.– К., 2001. – 226 с.
169. Мальцев В.В. Пределы учета преступных последствий при конструировании санкций уголовно-правовых норм и назначении наказания: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Свердловск, 1981. – 201 с.
170. Махінчук В.М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.12. – К., 2002. – 222 с.
171. Новоселов Г.П. Критерии определения судом меры уголовного наказания: (вопросы теории): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Свердловск, 1981. – 195 с.
172. Ныркова Н.А. Уголовно-правовые санкции за преступления различной степени тяжести: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Спб., 1991. – 179 с.
173. Огородникова Н.В. Санкции за имущественные преступления: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Саратов, 1991. – 186 с.
174. Проценко В.П. Построение уголовно-правовых санкций при повторности преступлений: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Краснодар, 1989. – 186 с.
175. Семенова Н.Д. Диспозиции и санкции за преступления, связанные с насилием над личностью: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Краснодар, 2000. – 207 с.
176. Сыч К.А. Уголовное наказание и его состав: теоретико-методологические аспекты исследования: Дис… доктора юрид. наук: 12.00.08. – Рязань, 2001. – 408 с.
Автореферати дисертацій
177. Азарян Е.Г. Проблемы совершенствования системы установления и применения уголо