КВАЛІФІКАЦІЯ ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 13
РОЗДІЛ 2 ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ “ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” 30
2.1. ОБ’ЄКТ ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 30
2.2. ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 88
РОЗДІЛ 3 СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ “ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ” 129
3.1. СУБ’ЄКТ ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 129
3.2. СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 147
РОЗДІЛ 4 ЗАЙНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СУМІЖНІ ЗЛОЧИНИ 161
ВИСНОВКИ 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 196
ДОДАТКИ 220
ДОДАТОК А 220
ДОДАТОК Б 233
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Реформи державного, суспільного і економічного устрою в період переходу України до ринкової моделі розвитку відбувалися і відбуваються в умовах негативних економічних і соціальних процесів, кризових явищ у промисловості, кредитно-банківській та фінансовій сферах. Необдуманість та поспішність окремих кроків ще більше загострили суспільні відносини, породили нові соціальні явища та прояви суспільного антагонізму. Ці глобальні процеси і явища істотно вплинули на стан злочинності, яка стала істотним деструктивним чинником у житті суспільства.
Реформування економічних відносин на сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні використовується окремими суб’єктами господарської діяльності для задоволення приватних інтересів, пов’язаних, як правило, з протиправним збагаченням, одержанням доходів за рахунок зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом. Відповідальність за такі діяння передбачена ст. 203 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі - КК). Відповідні посягання належать до так званих “традиційних злочинних втручань у встановлений порядок зайняття видами господарської діяльності”, специфічними ознаками яких є те, що вони значною мірою є корисливо мотивованими та вчинюються особами, які виконують певні функції у сфері господарювання. Викладене обумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту діяльності суб’єктів господарської діяльності від злочинних посягань у цій сфері і вимагає вдосконалення правової регламентації боротьби з ними.
Слід зазначити, що в українській юридичній науці проблема кримінальної відповідальності за зайняття забороненими видами господарської діяльності є недостатньо розробленою. Лише останніми роками, що обумовлено переходом до ринкової економіки і формуванням відповідної системи законодавства у сфері господарювання, серед науковців почалися дискусії з приводу самого поняття “зайняття забороненими видами господарської діяльності”, змісту окремих ознак відповідного складу злочину, його співвідношення із суміжними посяганнями. Відповідні питання стали предметом поглибленого аналізу в працях П.П.Андрушка, О.О.Дудорова, В.М.Киричка, Н.О.Гуторової, О.І.Перепелиці, Є.Л.Стрєльцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка.
Враховуючи наявність незначної кількості публікацій, у теорії кримінального права сутність злочину, передбаченого ст. 203 КК, всебічно не досліджена, залишається багато спірних питань, відсутні єдині підходи щодо кваліфікації злочинних посягань за цією статтею кримінального закону. Проблеми кримінальної відповідальності за вчинення вказаного злочину на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку з осмисленням положень ст. 203 КК через призму Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності з 1 січня 2004 р., а також постійних змін у законодавстві, що регулює здійснення окремих видів господарської діяльності.
Наведені міркування, що свідчать про безсумнівну актуальність дослідження проблем кримінальної відповідальності за зайняття забороненими видами господарської діяльності, визначили вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.
Емпіричну основу дисертації становлять матеріали понад двохсот кримінальних справ про зайняття забороненими видами господарської діяльності, порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, що вчинені на території м. Києва, опрацьованих автором як суддею Верховного Суду України у період з 1998 по 2005 роки; матеріали судової практики Верховного Суду України, Російської Федерації, Республіки Білорусь; статистична інформація управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ, затвердженого протоколом засідання кафедри від 16 вересня 2004 р. №4. Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на економічні відносини.
Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є аналіз питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 203 КК, на основі кримінально-правової характеристики його основного та кваліфікованого складів, а також визначення та наукове обґрунтування критеріїв відмежування даного складу злочину від складів інших суміжних посягань. У зв’язку з цим робота була зорієнтована на вирішення таких основних завдань: 1) висвітлення основних засад, з врахуванням яких відбувається кримінально-правова кваліфікація злочину, передбаченого ст. 203 КК; 2) встановлення змісту та співвідношення понять “зайняття забороненими видами господарської діяльності” та “зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом”; 3) аналіз ознак основного і кваліфікованого складів даного злочину; 4) дослідження критеріїв, які визначають співвідношення досліджуваного злочину з суміжними; 5) вироблення конкретних рекомендацій з метою належної охорони діяльності суб’єктів господарювання та запровадження їх у правозастосовну практику, а також внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства в досліджуваній сфері. Досягненню цих завдань підпорядковане дослідження в контексті обраної теми спеціальної літератури з проблем кримінально-правової охорони господарської діяльності у державі, а також вивчення та узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за зайняття забороненими видами господарської діяльності.
Об’єктом дослідження є зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом відповідальність за яке, передбачена ст. 203 КК, а предметом – кримінально-правова характеристика складів цього злочину через призму норм кримінального законодавства України, правозастосовчої практики, положень науки кримінального права, які стосуються поняття “склад злочину”, кваліфікації злочинів тощо. Зазначені положення аналізуються під кутом зору наявних вад, що потребують усунення для оптимізації застосування кримінального закону як матеріальної основи механізму притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження представлена історично-правовим (проведено порівняльний аналіз окремих положень КК 1960 та 2001 років), системно-структурним (визначене місце зайняття забороненими видами господарської діяльності в системі злочинів у сфері господарської діяльності), діалектичним (при дослідженні правових механізмів охорони системи господарювання), формально-логічним (проведено аналіз основного та кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 203 КК), формально-догматичним (здійснено тлумачення окремих термінів, понять та формулювань), функціональним (проведено аналіз змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак юридичних складів злочину, передбаченого ст. 203 КК, при кримінально-правовій кваліфікації діянь) та статистичним (при дослідженні статистичних даних про злочин, передбачений ст. 203 КК, та опублікованої слідчо-прокурорської та судової практики) методами.
Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць українських та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами на сторінках періодичних та наукових видань, статистичних даних тощо) дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних із правовим забезпеченням порядку охорони господарської діяльності, та запропонувати шляхи їх розв’язання.
Робота написана також із урахуванням сучасних досягнень вітчизняної юридичної науки та з використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (економіки, філософії тощо).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в науці кримінального права України предметом комплексного спеціального наукового дослідження стали питання кримінально-правової кваліфікації зайняття забороненими видами господарської діяльності і (в концептуальному плані) проблема забезпечення правової охорони господарської діяльності в державі від порушень у цій сфері.
Особистий внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні ряду нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих термінів (термінологічних зворотів) та понять (понятійних зворотів), що мають значення для науки кримінального права, правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони господарської діяльності в державі.
На захист виносяться такі положення, які на думку дисертанта є новими у теоретичному аспекті і важливі у практичному плані.
1. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій науці розкрито механізм застосовування загальних засад кримінально-правової кваліфікації щодо юридичної оцінки зайняття забороненими видами господарської діяльності.
2. Розвинуті положення, які стосуються визначення місця зайняття забороненими видами господарської діяльності в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Зокрема, додатково обґрунтовано, що цей злочин належить до таких, які посягають на встановлений порядок здійснення господарської діяльності та/або окремих її видів.
3. Ураховуючи легальні визначення понять “господарська діяльність”, “підприємництво” (“підприємницька діяльність”) та “некомерційна господарська діяльність” у Господарському кодексі України, який є головним нормативно-правовим актом серед нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері господарської діяльності, дисертантом обґрунтовується висновок, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 203 КК, є систематичність дій, тобто вчинення не менше трьох діянь, щодо яких законом установлена спеціальна заборона.
4. Вперше проаналізовано зміст таких понятійних зворотів як “спеціальна заборона” та “зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом”. Обґрунтовується, що заборонених видів господарської діяльності взагалі не існує, оскільки вона є діяльністю дозволеною. Забороненими можуть бути певні діяння – види будь-якої діяльності, що має ознаки господарської. Тому поняття “спеціальна заборона”, вжите у ч. 1 ст. 203 КК, означає не заборону певних діянь взагалі, а відсутність необхідних підстав для їх вчинення конкретною особою (яка не є належним суб’єктом або входить до числа тих суб’єктів, яким заборонено вчиняти ці дії, тощо). На підставі цього висновку обґрунтовується, що ст. 203 КК встановлена відповідальність не за порушення порядку здійснення господарської діяльності, пов’язаного з одержанням дозволу на неї, а за здійснення певних видів діяльності суб’єктом, який взагалі не має права їх здійснювати або не може одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення без зміни свого правового статусу.
5. У роботі запропоновано визначення поняття “отримання доходу” у контексті ч. 2 ст. 203 КК, під яким автор пропонує розуміти отримання чистого доходу (як прибутку) – тобто з урахуванням різниці між отриманим валовим доходом (виручкою) та документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням такого доходу.
6. На підставі розгорнутої кримінально-правової характеристики об’єктивної сторони основного і кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 203 КК, обґрунтовується, що злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 цієї статті, слід вважати закінченим у момент здійснення виду діяльності, щодо якого є спеціальна заборона, встановлена законом. Склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 203 КК, вважається закінченим з моменту настання наслідків у виді отримання особою, яка вчинила вказані у ній діяння, доходу у великих розмірах.
7. Дисертантом на відміну від раніше наведених у літературі положень обґрунтовується висновок, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 203 КК, слід визнавати: а) фізичну осудну особу, яка досягла 16-річного віку, оскільки саме цей вік згідно з чинним законодавством надає такій особі право займатися господарською (підприємницькою, комерційною) діяльністю та бути зареєстрованим державними органами як підприємець; б) службову особу суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи. При цьому стверджується, що поняття “службова особа суб’єкта господарської діяльності” не містить жодних обмежень щодо застосування до неї всіх ознак відповідного суб’єкта, передбачених приміткою до ст. 364 КК. Наводяться аргументи на користь того, що службова особа виступає суб’єктом аналізованого злочину, діючи від імені та в інтересах суб’єкта господарської діяльності, в тому числі і тоді, коли трудовий договір (контракт) між нею та суб’єктом господарської діяльності не укладений.
8. Розвинуті положення, які стосуються суб’єктивної сторони даного злочину. Вона, на думку дисертанта, характеризується прямим умислом, а також корисливим мотивом та метою – одержання доходу (прибутку) від видів діяльності, щодо яких є спеціальна заборона. Вперше детально розкрито зміст інтелектуального та вольового елементів умислу особи, яка займається забороненими видами господарської діяльності.
9. Автором вперше визначені загальні правила відмежування злочину, передбаченого ст. 203 КК, від суміжних злочинів, із якими зайняття забороненими видами господарської діяльності має спільні ознаки або з вчиненням яких може поєднуватися (статті 201, 202, 204, 216, 389 КК). При вирішенні відповідних питань , пропонується виходити з таких положень: а) суміжними слід вважати такі злочини, юридичні склади яких мають схожі ознаки (загальні та латентні відмінні) у різних комбінаціях (при цьому роль критеріїв розмежування відіграють відмінні ознаки); б) методика розмежування має зводитися до конкретизації саме схожих ознак об’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін, а також суб’єкта злочинів, що порівнюються з метою виявлення розмежувальних критеріїв; в) критеріями розмежування доцільно визнавати латентні відмінні ознаки, що характеризують суспільні відносини, на які вони посягають, специфіку діянь і способів як ознак об’єктивної сторони їх складу та мету вчинення деяких із цих злочинів.
10. У роботі обґрунтовується і розвивається позиція дисертанта, відображена у постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. №3 (абз. 3 п. 13), щодо кваліфікації виключно за відповідною частиною ст. 203 КК дій, пов’язаних із виготовленням, придбанням, зберіганням, транспортуванням з метою збуту і збутом самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення.
11. У роботі зроблені конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 203 КК, які наводяться у висновках до роботи.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із юридичною характеристикою складів злочину, передбаченого ст. 203 КК; у законотворчості – з метою вдосконалення редакції цієї статті КК; у практичній діяльності правоохоронних органів та судів, які застосовують кримінальний закон; при формулюванні рекомендацій Пленуму Верховного Суду України щодо застосування законодавства про відповідальність за зайняття забороненими видами господарської діяльності; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ. Основні результати дослідження, що містяться в дисертації, обговорювалися на засіданнях Пленуму Верховного Суду України, зокрема, при прийнятті підготовлених дисертантом проектів постанов “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3, “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»” від 28 травня 2004 р. № 9, “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15, “Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом” від 15 квітня 2005 р. № 3, використовувались дисертантом при складанні програми та викладанні (починаючи з 2002 р.) спеціального курсу “Проблеми кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності” в Академії адвокатури України, а також викладалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 р., м. Львів) та на науково-практичному семінарі “Піднесення до права” на тему “Покарання та його наслідки: закономірності, причинність та стратегія кримінальної політики України” (24-26 червня 2005 р., м. Запоріжжя).
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у семи статтях у фахових наукових виданнях та монографії. Особистий внесок дисертанта в працях, опублікованих у співавторстві становить 50 %.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (256 найменувань) та двох додатків. Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, із них: обсяг основного тексту – 197 сторінок, обсяг додатків – 10 сторінок, список використаних джерел – 23 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Аналіз проведеного дисертаційного дослідження дозволяє узагальнити основні результати та сформулювати рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства, згідно з яким передбачається відповідальність за зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом.
Дослідження показало, що законодавцем, науковцями та судом проблемам кримінальної відповідальності за такі дії не приділяється належна увага. Зокрема, не всі питання належним чином урегульовані законодавчо, багато питань залишаються недостатньо вивченими або дискусійними, є розходження у практиці застосування кримінально-правових норм. Розгляд таких проблем дає підстави для таких основних висновків.
1. Протягом останніх кількох років у теорії кримінального права загострилася дискусія щодо проблеми об’єкта злочину. З’ясування цих питань має велике значення і для визначення напрямів кримінально-правової боротьби із зайняттям видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом. На наш погляд, оптимально вирішити цю проблему можна під кутом визнання об’єктом злочину суспільних відносин, що охороняються нормами кримінального права. Суб’єктами (учасниками) таких суспільних відносин пропонується визнавати, з одного боку, державу в особі органів законодавчої або виконавчої влади, а з іншого, – юридичних та/або фізичних осіб, які на підставі соціальних (правових) норм є учасниками даних відносин. Предметом суспільних відносин, що виступають об’єктом злочинів, є, на думку дисертанта, матеріальні речі (у матеріальних відносинах) або інші соціальні цінності (у нематеріальних відносинах). Соціальний зв’язок охоплює ту частину суспільного механізму, яка утворює існуючу сукупність конкретних відносин, спрямованих на забезпечення нормального функціонування і розвитку поведінки або стану їх суб’єктів. Матеріальним змістом суспільних відносин є саме поведінка суб’єктів, а юридичним – суб’єктивні права і обов’язки, встановлені соціальними (правовими) нормами.
1.1. Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 203 КК, як і інших злочинів у сфері господарської діяльності, є суспільні відносини, врегульовані правовими нормами (правовідносини), у сфері господарської діяльності, тобто діяльності у сфері матеріального (товарного) виробництва, пов’язаної з використанням майна для виготовлення (виробництва) та реалізації продукції, товарів, виконання робіт та надання послуг (відносини у сфері господарської діяльності).
1.2. За видовим об’єктом злочини, передбачені у розділі VII Особливої частини КК, на наш погляд, можна об’єднати у такі групи: 1) злочини, що посягають на встановлений порядок здійснення господарської діяльності та/або окремих її видів (статті 202-204, 205, 213, 214 КК); 2) злочини, що посягають на кредитно-фінансову систему України (статті 212, 222, 207, 208, 201, 209 КК); 3) злочини, що посягають на встановлений порядок проведення процедури банкрутства (статті 218-221 КК); 4) злочини, що посягають на встановлений порядок виготовлення і використання документів у господарській діяльності (статті 199, 200, 223, 224, 215, 216 КК); 5) злочини, що посягають на встановлений порядок формування та витрачання бюджетних коштів (статті 210, 211 КК); 6) злочини, що посягають на встановлений порядок реалізації споживачам товарів і надання послуг (статті 225-227, 217 КК); 7) злочини, що посягають на свободу господарської діяльності (статті 206, 228 КК); 8) злочини, що посягають на встановлений порядок використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, а також комерційної та банківської таємниці як об’єктів права інтелектуальної власності у сфері господарської діяльності (статті 229, 231, 232 КК); 9) злочини, що посягають на відносини у сфері приватизації державного чи комунального майна (статті 233-235 КК). Така класифікація дозволяє пригадати нетрадиційну для радянського кримінального права чотириступеневу класифікацію злочинів за об’єктом (загальний, родовий, видовий (в межах родового) та безпосередній). Виходячи зі структури КК, родовим об’єктом є суспільні відносини у сфері господарської діяльності (господарювання), на які посягають злочини, норми про відповідальність за вчинення яких розміщені в розділі VII Особливої частини КК. Відповідно видовим об’єктом є окрема група цих відносин, на які посягають злочини, норми про відповідальність за вчинення яких також розміщені в одному розділі VII Особливої частини КК і утворюють окрему, спільну за спрямованістю безпосереднього об’єкта, самостійну групу.
1.3. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 203 КК, є суспільні відносини, що забезпечують установлений чинним законодавством порядок зайняття господарською діяльністю (зокрема, суб’єктами, які мають право її здійснювати та/або можуть одержати дозвіл (ліцензію) на вчинення певних видів такої діяльності за умови зміни свого правового статусу) з приводу матеріального (товарного) виробництва, пов’язаного з організацією використання майна для виготовлення (виробництва) та реалізації продукції, товарів, виконання робіт та надання послуг (відносини у сфері господарської діяльності).
Шкода основному безпосередньому об’єкту заподіюється шляхом злочинного впливу на комплекс речей та явищ, що протистоять обмеженню монополізму у сфері господарської діяльності та/або охороні суб’єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції. Під безпосереднє посягання в даному випадку підпадає соціальний взаємозв’язок між суб’єктами відносин, що знаходяться під охороною ст. 203 КК. Такий суб’єкт виключає себе із даних відносин (або істотно знижує свою роль у системі цих відносин) шляхом недотримання законодавчих вимог щодо зайняття лише дозволеними видами господарської діяльності. Недотримання таких правових заходів тягне за собою шкідливість предмета таких відносин та виникнення стану загрози заподіяння шкоди цим відносинам.
2. З об’єктивної сторони зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, характеризується активними діями – вчиненням дій, які мають ознаки видів господарської діяльності: 1) якими громадяни, навіть зареєстровані як суб’єкти підприємництва, та юридичні особи – суб’єкти господарської діяльності певної форми власності чи організаційно-правової форми займатися не вправі без зміни свого правового статусу (відсутність необхідної освіти, кваліфікації тощо), а тому не можуть одержати ліцензії на їх здійснення, тобто види діяльності, які можуть здійснюватися лише спеціальними суб’єктами; 2) якими ні фізичні, ні юридичні особи не вправі займатися взагалі (внаслідок заборони законом такої діяльності); 3) які можуть здійснюватися лише державними підприємствами, підприємствами певних організаційно-правових форм або підприємствами, перелік яких визначається КМУ (згідно з ч. 1 ст. 2 Закону від 19 грудня 1995 р. виробництво спирту етилового (у тому числі як лікарського засобу), спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового може здійснюватися лише на державних підприємствах за наявності в них ліцензій); 4) якими не можуть займатися певні суб’єкти господарської діяльності через те, що види діяльності, якими вони вже займаються, виключають таку можливість (наприклад, аудиторам заборонено безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю); 5) якими громадяни згідно із законом не мають права займатись у зв’язку з наявністю в них непогашеної або не знятої судимості за окремі злочини.
3. Злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 203 КК, слід відносити до формальних, тобто вважати закінченим у момент здійснення виду діяльності, щодо якого є спеціальна заборона, встановлена законом. Кваліфікуючою ознакою зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, передбачена ч. 2 ст. 203 КК, є отримання доходу у великих розмірах, що згідно з приміткою до цієї статті КК має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує НМДГ. Отже, кваліфікований склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 203 КК, відноситься до матеріальних, злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді отримання особою, яка вчинила вказані у ній діяння, доходу у великих розмірах.
На думку дисертанта, у злочині, передбаченому ст. 203 КК, доход слід розуміти як чистий (як прибуток) – тобто як різницю між отриманим валовим доходом (виручкою) та документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням такого доходу. Кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 203 КК можлива лише в тому випадку, якщо одночасно встановлені такі обставини: 1) в результаті зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, утворився доход; 2) встановлений великий розмір доходу (згідно з приміткою до ст. 203 КК отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує НМДГ); 3) доход отримується лише з прямим умислом, тобто коли особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки (тобто отримання доходу у великому розмірі) і бажала їх настання.
Процесуальний порядок визначення доходу роз’яснив ПВСУ у постанові від 25 квітня 2003 р. № 3, автором якої є дисертант. Зокрема, згідно з п. 10 цієї постанови фактичні дані на підтвердження розміру отриманого доходу від вчинення діянь, передбачених ст. 202, ч. 2 ст. 203 КК, можуть установлюватись як висновком експерта, так і за допомогою актів документальної перевірки виконання податкового законодавства та ревізії фінансово-господарської діяльності з вирахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням такого доходу, а в разі потреби – із застосуванням непрямих методів згідно із Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р.
4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 203 КК, слід визнавати: а) фізичну осудну особу, яка досягла 16-річного віку, оскільки саме цей вік згідно з чинним законодавством надає такій особі права займатися підприємницькою (господарською комерційною) діяльністю та бути зареєстрованим державними органами як підприємець (отже, особи, які не досягли на момент вчинення злочину, передбаченого ст. 203 КК, вісімнадцяти років, повинні нести відповідальність за умови, що їх вік згідно з чинним законодавством (цивільним законодавством) надає особі право легально займатися підприємницькою діяльністю). Таким чином, суб’єктом зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціально встановлена законом заборона, слід визнавати і фізичну особу, яка досягла 16-річного віку і якій законом не заборонено займатися підприємницькою діяльністю (що дозволяє їй бути зареєстрованою як підприємець); б) службову особу суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи.
Під службовою особою суб’єкта господарської діяльності слід розуміти особу, яка має ознаки, визначені у ч. 1 примітки до ст. 364 КК, якщо інше не передбачено законом. Поняття “службова особа суб’єкта господарської діяльності” не містить жодних обмежень щодо застосування до такої категорії, як службова особа, всіх ознак останньої, передбачених приміткою до ст. 364 КК. Тому “прив’язка” службової особи до певного суб’єкта господарської діяльності означає, що така особа або належить до останнього, не передбачаючи обов’язкової наявності трудового договору (контракту) між нею та суб’єктом господарської діяльності, або ж означає виконання нею організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків у сфері такої діяльності та від імені суб’єкта господарювання з урахуванням трьох загальних підстав: 1) постійне обіймання певної посади; 2) тимчасове обіймання певної посади або 3) виконання обов’язків за спеціальним повноваженням.
Власник (співвласник) суб’єкта господарської діяльності може і не бути його засновником (співзасновником). З іншого боку функціями службової особи не може охоплюватися керівництво самим собою чи власним майном, як це здійснює громадянин – підприємець. З цього приводу те, що законодавець не ототожнює поняття “засновник”, “власник” та “службова особа”, видається слушним.
5. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом, а також корисливим мотивом та метою – одержання доходу (прибутку) від забороненої діяльності. В даному разі винна особа усвідомлює, що вдаючись до певних дій, вона займається забороненими законом видами господарської діяльності з тим, щоб досягти поставленої мети – отримати доход (прибуток), і бажає цього. Зміст інтелектуального елементу умислу при вчиненні злочину, передбаченого ст. 203 КК, полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного. Така особа усвідомлює і: 1) соціальне значення своїх дій, зокрема те, що вона: а) є громадянином, який навіть зареєструвавшись як суб’єкт підприємництва, не вправі без зміни свого правового статусу (наприклад, відсутність необхідної освіти, кваліфікації тощо) здійснювати певні види діяльності, а тому не може одержати ліцензії на їх здійснення (тобто не має ознак спеціального суб’єкта, який може займатися певними видами господарської діяльності); б) є фізичною особою або службовою особою юридичної особи – суб’єкта господарської діяльності, яка внаслідок заборони законом певних видів господарської діяльності взагалі не вправі займатися будь-яким з них; в) не є суб’єктом господарської діяльності, якою можуть займатися лише державні підприємства, підприємства певних організаційно-правових форм або підприємства, перелік яких визначається КМУ; г) є суб’єктом господарської діяльності, який не може займатися певними її видами через те, що види діяльності, якими вони вже займаються, виключають таку можливість (наприклад, аудиторам заборонено безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю); ґ) є громадянином, який згідно із законом не має права займатись у зв’язку з наявністю в нього непогашеної або не знятої судимості за окремі злочини; д) є громадянином, якому законом у силу його службового (посадового) становища встановлено заборону безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю; 2) суспільно небезпечний характер своїх дій, а також 3) передбачає настання результату свого діяння – одержання доходу (прибутку). Зміст вольового моменту при вчиненні дій, передбачених ст. 203 КК, полягає в тому, що дії, спрямовані на досягнення певної мети – одержання доходу (прибутку), завжди є бажаними для злочинця.
6. При вирішенні питання розмежування зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, пропонується виходити з таких положень: 1) суміжними слід вважати такі злочини, юридичні склади яких мають схожі ознаки (загальні та латентні відмінні) у різних комбінаціях (при цьому роль критеріїв розмежування відіграють відмінні ознаки); 2) методика розмежування має зводитися до конкретизації саме схожих ознак об’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін, а також суб’єкта злочинів, що порівнюються з метою виявлення розмежувальних критеріїв; 3) критеріями розмежування доцільно визнавати латентні відмінні ознаки, що характеризують суспільні відносини, на які вони посягають, специфіку діянь і способів як ознак об’єктивної сторони їх складу та мету вчинення деяких із цих злочинів.
7. Відповідно до наведених основних висновків доцільна реалізація таких конкретних пропозицій:
7.1. Вважати, що поняття “спеціальна заборона”, вжите у ч. 1 ст. 203 КК, означає не заборону певних діянь взагалі, а відсутність необхідних підстав для їх вчинення конкретною особою (яка не є належним суб’єктом або входить до числа тих суб’єктів, яким заборонено вчиняти ці дії, тощо). Види (різновиди) господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, можуть за певних умов здійснюватися (створення суб’єкта підприємницької діяльності у визначеній законом організаційно-правовій формі, наявність у особи певної освіти, кваліфікації тощо). Таким чином ст. 203 КК встановлена відповідальність не за порушення порядку здійснення господарської діяльності, пов’язаного з одержанням дозволу на неї, а за здійснення певних видів діяльності суб’єктом, який взагалі не має права їх здійснювати або не може одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення без зміни свого правового статусу.
7.2. Аналізуючи основний та кваліфікований склади злочину, передбаченого ст. 203 КК, слід враховувати, що чинне українське законодавство, що регулює порядок здійснення господарської діяльності, не лише не містить виключного переліку заборонених видів господарської діяльності, але і взагалі не передбачає таких понятійних зворотів як: а) “діяльність, щодо якої є спеціальна заборона” та б) “види діяльності, щодо яких є спеціальна заборона”.
7.3. Дисертант як автор проекту постанови ПВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”, вважає, що під видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона і за зайняття якими передбачено кримінальну відповідальність за ст. 203 КК, необхідно розуміти, зокрема, такі: 1) якими громадяни, навіть зареєстровані як суб’єкти підприємництва, та юридичні особи – суб’єкти господарської діяльності певної форми власності чи організаційно-правової форми займатися не вправі без зміни свого правового статусу (відсутність необхідної освіти, кваліфікації тощо), а тому не можуть одержати ліцензії на їх здійснення, тобто види діяльності, які можуть здійснюватися лише спеціальними суб’єктами; 2) якими ні фізичні, ні юридичні особи не вправі займатися взагалі (внаслідок заборони законом такої діяльності); 3) які можуть здійснюватися лише державними підприємствами, підприємствами певних організаційно-правових форм або підприємствами, перелік яких визначається КМУ (згідно з ч. 1 ст. 2 Закону від 19 грудня 1995 р. виробництво спирту етилового (у тому числі як лікарського засобу), спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового може здійснюватися лише на державних підприємствах за наявності в них ліцензій); 4) якими не можуть займатися певні суб’єкти господарської діяльності через те, що види діяльності, якими вони вже займаються, виключають таку можливість (наприклад, аудиторам заборонено безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю); 5) якими громадяни згідно із законом не мають права займатись у зв’язку з наявністю в них непогашеної або незнятої судимості за окремі злочини.
8. Підсумовуючи проведене дослідження, автор пропонує внести такі зміни до КУпАП та КК:
8.1. До Кодексу України про адміністративні правопорушення внести норму, яку викласти в такій редакції:
“Стаття 16414. Зайняття забороненими видами господарської діяльності
1. Зайняття видами господарської, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, якщо розмір отриманого доходу є незначним –
тягне за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення –
тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
Примітка: Одержаний доход вважається незначним, якщо його сума не перевищує п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”
8.2. Уточнити (конкретизувати) зміст названих формулювань шляхом внесення відповідних змін до чинної редакції ст. 203 КК, виклавши її в такій редакції:
“Стаття 203. Зайняття видами господарської діяльності, щодо яких встановлена спеціальна заборона
1. Зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, особою, яка взагалі не має права їх здійснювати або не може одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення без зміни свого правового статусу, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у значних розмірах,, –
карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, якщо вони були пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, –
караються обмеженням волі на строк до п’яти років.”
Примітка: 1. У статті 203 цього Кодексу доход вважається отриманим у значному розмірі, якщо він у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, доход вважається отриманим у великих розмірах, якщо його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
2. У статті 203 цього Кодексу доход визначається шляхом зменшення суми валового доходу (тобто загальної суми коштів, отриманих протягом певного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі) на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Уголовное право Украины. Общая часть. Учебник для студентов юрид. вузов и фак. / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.; Под ред. профессоров М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Право, 1998. – 416 с.
2. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 560 с.
3. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 324 с.
4. Курс уголовного права: Общая часть. – Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доцента М.И. Тяжковой. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
5. Спасович В.Д. Учебник уголовного права: Часть общая. – СПб, 1863. – 438 с.
6. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В двух томах. – Том 1. – М.: Наука, 1994. – 380 с.
7. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Часть общая. – М., 1924. – 230 с.
8. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Наукове видання. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 636 с.
9. Франц фон Лист. Учебник уголовного права. Общая часть. – М.: Товарищество типографии А.И. Мамонтова, 1903. – 562 с.
10. Познышев С.В. Учебник уголовного права: Очерк основных начал Общей и Особенной части науки уголовного права. Ч-І. Общая часть. – М.: Юриздат наркомюста, 1923. – 296 с.
11. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. – 667 с.
12. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
13. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. В пяти томах.– 2-е изд. – М., 1963. – Т.3. – 486 с.
14. Загородников Н.И. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву // Труды военно-юридической академии. – М., 1949. – Вып. 10. – С. 8-14.
15. Курс советского уголовного права: в 6-ти томах / Под ред. А.А. Пионтковского. – Том 2. – М.: Наука, 1970. – 216 с.
16. Стручков Н.А. Объект преступного посягательства и система Особенной части УК // Советское государство и право. – 1987. – № 12. – с. 87-90.
17. Наумов А.В. О законодательной и правоприменительной оценке социальных ценностей, охраняемых уголовным законом // Актуальные проблемы уголовного права. – М.: ИПП АП СССР, 1988. – с. 31-37.
18. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 228 с.
19. Каиржанов Е.К. Интересы трудящихся и уголовный закон: проблемы объекта преступления. – Алма-Ата, 1973. – 290 с.
20. Кузнецов А.В. Уголовно-правовая охрана интересов личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1969. – 160 с.
21. Фролов Е.А. Объект уголовно-правовой охраны и его роль в организации борьбы с посягательствами на социалистическую собственность: Автореф. дис. … докт. юрид. наук / Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1971. – 52 с.
22. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980. – 248 с.
23. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 334 с.
24. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
25. Таций В.Я. Объект и предмет посягательства в советском уголовном праве. – Харьков: ХЮРИ, 1988. – 198 с.
26. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юридическая литература, 1967. – 340 с.
27. Кригер Г.А. К вопросу о понятии объекта преступления в советском уголовном праве // Вестник МГУ. – 1955. – № 1. – С. 110-114.
28. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Л., 1966. – 128 с.
29. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступлений: Учебное пособие. – Волгоград: НИ РИО ВСШ МВД СССР, 1976. – 120 с.
30. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л., 1984. – 136 с.
31. Ивин А.А. Основание логики оценок. – М.: Издательство МГУ, 1970. – 280 с.
32. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права: Предмет, задачи и способы уголовно-правового регулирования. – Л.: Изд-во ЛПУ, 1965. – 188 с.
33. Сташис В.В., Панов Н.И. Непосредственный объект и его значение для квалификации преступлений // Проблемы правоведения. – Киев, 1989. – Вып. № 50. – С. 82-88.
34. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М: Издательство АН СССР, 1948. – 315 с.
35. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (Объект и квалификация преступлений). – Л.: Издательство ЛГУ, 1979. – 127 с.
36. Коржанский Н.И. Понятие непосредственного объекта преступления // Советское государство и право. – 1978. – № 1. – С. 85-91.
37. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – Тбилиси, 1957. – 276 с.
38. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1977. – 216 с.
39. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – Вип. № 2. – С. 70-75.
40. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – Вип. № 2. – С. 148-154.
41. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
42. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 14-15.
43. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 291 с.
44. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін. За ред. професора П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – Київ: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
45. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
46. Фесенко Є.В. Об’єкт злочину з погляду реалій // Юридичний вісник України. – 1997. – № 33.
47. Фесенко Є. Цінності як об’єкт злочину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 75-78.
48. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. – К.: ФОРУМ, 2004. – 160 с.
49. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – Київ – Харків: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 11-14.
50. Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). – К.: Істина, 2001. – 192 с.
51. Фесенко Е. Объект преступления с точки зрения ценностной теории // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С. 71-73.
52. Фесенко Є.В. Об’єкт злочину під кутом зору теорії цінностей, а також опонентів цієї концепції // Адвокат. – 2003. – № 6. – С. 9-12.
53. Фесенко Є. Синергетика не суперечить ціннісній теорії об’єкта злочину // Інформаційно-правовий банк “Юридичний вісник України”. – 2004. – № 6. – 7-13 лютого. – С. 30-32.
54. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
55. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004. – 33 с.
56. Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: СПб. гос. университет, 1999. – 264 с.
57. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 208 с.
58. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 75 с.
59. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во нац. університету внутр. справ України, 2001. – 384 с.
60. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления: объект и система. – Харьков: Вища школа, 1984. – 254 с.
61. Советское уголовное право. Часть общая / Редакторы: М.Д. Шаргородский, Н.А. Беляев. – Л.: Издательство Ленинградского Ордена Ленина государственного университета им. А.А. Жданова, 1960. – 588 с.
62. Федоров М.И. Понятие объекта преступления по советскому уголовному праву // Ученые записки Пермского государственного университета. – Том ХІ. – Пермь, 1957. – С. 188-192.
63. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. – Свердловск: Средне-уральское книжное издательство, 1983. – 177 с.
64. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. – 1969. – Вып. № 10. – С. 200-224.
65. Берзін П.С. Окремі проблеми визначення об’єкта ухилення від погашення кредиторської заборгованості // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 4. – С. 87-93.
66. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
67. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 656 с.
68. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін. / За ред. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, П.П. Андрушко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
69. Андрушко П. Злочини у сфері господарської діяльності за чинним Кримінальним кодексом та проектом КК: проблеми систематизації, криміналізації та декриміналізації // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 12. – С. 13-18.
70. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – 771 с.
71. Сухов Ю.М. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: проблеми відмежування від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю: Дис. ... канд.. юрид. наук. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. – 235 с.
72. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія. / Автор вступ. стат. М.Я. Азаров. – К.: Атіка, 2000. – 288 с.
73. Стрельцов Е.Л. К вопросу о родовом объекте хозяйственных преступлений // Актуальные проблемы государства и права / Одеська національна юридична академія. Сб. науч. трудов. – Вып. № 1. – Одесса, 1994. – С. 35-38.
74. Стрєльцов Є.Л. Господарські злочини. Глава VI Кримінального кодексу України з науково-практичним коментарем. – Одеса: Астропринт, 1998. – 152 с.
75. Стрєльцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2000. – 476 с.
76. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина Особлива. – К.: Генеза, 1998. – 592 с.
77. Перепелица А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности: Комментарий к действующему законодательству. – Харьков: Рубикон, 1997. – 105 с.
78. Перепелица А.И. Новое в уголовном законодательстве об ответственности за хозяйственные преступления (Комментарий к действующему законодательству) // Весы Фемиды. – 2000. – № 4. – С. 62-78.
79. Мойсик В.Р. Про об’єкт і предмет шахрайства з фінансовими ресурсами // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 34-42.
80. Перепелица А.И. Ответственность за преступления в сфере хозяйственной деятельности по проекту нового Уголовного кодекса Украины // Фінансова злочинність. Матеріали між нар. наук.-практ. семінару, Харків, 12-13 лютого 1999 р. / Ред. кол.: Борисов В.І. та ін. – Харків: Право, 2000. – С. 7-14.
81. Боротьба з господарськими злочинами / Ф.А. Лопушанський, В.П. Філонов, Ю.Л. Титаренко та ін. – Донецьк, 1997. – 160 с.
82. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления. – Х.: Юридический ин-т, 1979. – 136 с.
83. Чаричанський О.О. Проблема визначення об’єкта легалізації (відмивання) прибутків, одержаних злочинним шляхом // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. Вип. другий. – Харків, 2001. – С. 154-165.
84. Бойко А.М. Про поняття та систематизацію злочинів у сфері господарської діяльності // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – Київ – Харків: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 129-131.
85. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ: „Юрінком Інтер”; Харків: “Право”, 2002. – 496 с.
86. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
87. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
88. Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” від 16 січня 2003 р. № 430-IV // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 24. - 18 березня.
89. Лаптев В.В. Хозяйственное право – право предпринимательской деятельности // Государство и право. – 1993. – № 1. – С. 38-42.
90. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: МАУП, 1998. – 317 с.
91. Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять “підприємництво” та “господарська діяльність” // Право України. – 1999. – № 5. – С. 88-92.
92. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. в редакції від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181; 1998. – № 10. – Ст. 35.
93. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
94. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
95. Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 698 с.
96. Андрушко П.П. Вдосконалення механізму кримінально-правової охорони підприємницької діяльності у новому Кримінальному кодексі України // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка, В.І. Радченка, М.Я. Азарова, Ю.П. Соловкова, Д.М. Притики, О.В. Задорожного, Т.В. Мокренка, Ю.О. Смирнова, С.Р. Станік, М.В. Корнієнка, та ін. – Київ, 2001. – Том 25. – С. 664-675.
97. Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки. – Харків: Вид-во Ін-ту внутр. справ “Еспада”, 2000. – 480 с.
98. Предпринимательское право Украины: Практикум /Под общ. ред. Саниахметовой Н.А. – Х.: Одиссей, 1999. – 416 с.
99. Сизоненко В.О. Підприємництво: Підручник. – К.: Вікар, 1999. – 438 с.
100. Правові основи підприємницької діяльності: Підручник з навчального курсу Комерційне право /під ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. – К.: Правові джерела, 1997. – 780 с.
101. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. – К.: Атіка, 1999. – 460 с.
102. Закон України “Про внесення змін до статті 1 Закону України “Про підприємництво” від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 13. – Ст. 110.
103. Хозяйственно