КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ, ЗАСМІЧЕННЯ ТА ВИСНАЖЕННЯ ВОДНИХ ОБ\'ЄКТІВ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ .................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. Кримінально-правова характеристика зло-чину забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів
1.1. Витоки, історико-правовий нарис кримінально-правової охорони водних об'єктів та сучасний стан проблеми ........................ 19
1.2. Поняття і суспільна небезпечність злочину забруднення, за-смічення та виснаження водних об'єктів .......................................... 33
1.3. Об'єктивні ознаки складу злочину забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів ............................................................. 62
1.4. Суб'єктивні ознаки складу злочину забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів ............................................................. 125
Висновки до розділу 1 ...................................................................... 149

РОЗДІЛ 2. Спеціальні питання кримінальної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів
2.1. Кваліфікуючі ознаки складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 242 КК України ............................................................................... 156
2.2. Відмежування злочину забруднення, засмічення та ви-снаження водних об'єктів від суміжних злочинів та аналогічного адміністративного делікту ........................................................... 166
Висновки до розділу 2 ...................................................................... 178
Висновки ..................................................................................... 180
Список використаних джерел .................................................. 188

ВСТУП

Актуальність дослідження. Право власності українського народу на природні ресурси, які знаходяться в межах території України, закріплені Конституцією України від 28 червня 1996 року (ст. 13) [1]. Визнається, що кожний громадянин має право користуватися природними ресурсами відповідно до чинного законодавства [19].
Це визначається і Водним кодексом України від 6 червня 1995 року згідно з яким ст. 47, 48 юридичним особам і громадянам надано право за-гального та спеціального водокористування. Тому, відповідно до ст. 13 Конституції, ми можемо стверджувати, що право на водокористування є в Україні конституційним.
До водних ресурсів відносять щорічно поновлювані поверхневі води і запаси підземних вод, які поповнюються дуже повільно. Відомо, що по-верхневий середньорічний стік вод на землі становить 47 тис. км куб., у т.ч. в Україні (без стоку прикордонних рік Дунаю, Тиси, Пруту, Бугу) – 83,5 км куб., а маловодних рік – 53,2 км куб. [230, с. 2-3]. Понад 47 % поновлю-вальних водних ресурсів формується за межами України [182, с. 2-3]. Із за-гальної кількості водних ресурсів України близько 4 км куб. припадає на вікові запаси підземних прісних вод [230, с. 3]. На одного жителя в Україні припадає 1 тис. м куб. прісної води, тоді як у Росії 18 тис. м куб. Дифіцит зазначеного природного об'єкта актуалізує проблему комплексного ви-користання водних ресурсів. Вона активізується і тим, що організм люди¬ни складається із 80% води, яка є середовищем, де відбуваються процеси обміну речовин і при її нестачі порушуються процеси життєдіяльності лю-дини, рослин, тварин і мікроорганізмів. Тому вода є одним з найважли-віших природних ресурсів, бо є складовою будь-яких природних об'єктів, в тому числі і живих організмів, та людини. У зв'язку з цим особливої ак-туальності набуває кримінально-правове дисертаційне дослідження у цьому напрямку. Про це свідчать положення постанови Верховної Ради України від 16 жовтня 1992 року «Про пріоритетні напрямки розвитку на¬уки і техніки», з яких вбачається, що дослідження в сфері кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища посідають провідне місце, і є одним з напрямків реалізації екологічної політики в Україні [18, с. 48-50]. У цьому аспекті в юридичній літературі як головне питання розглядається насамперед вдосконалення нормотворчої діяль¬ності та практики застосування чинного кримінального законодавства щодо вирішення проблем кримінальної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів [113, c. 45-50].
Враховуючи те, що екологічна ситуація у сфері охорони, раціонально¬го використання, відтворення й оздоровлення водних об'єктів, фор¬мується під впливом закономірностей розвитку природи та суспільства в процесі природокористування, то це ще раз переконує нас, що відношен¬ня щодо використання водних об'єктів є далеко не прості. Зазначене сприяє тому, що в останні роки під впливом громадськості у всіх країнах, в тому числі і в Україні, розробляються державними органами органі¬заційні, економічні, екологічні, правові та освітянські заходи щодо подо¬лання забруднення, засмічення, виснаження водних об'єктів. Цілком зро¬зуміло, що для своєчасного й правильного спрямування зусиль щодо ор¬ганізаційних, економічних, екологічних, правових та освітянських за¬ходів у зазначеній сфері діяльності, необхідне нароблення достатніх на¬укових, практичних засобів, які б дали б можливість діяти спираючись на фундаментальні напрацювання, в тому числі і в кримінальному праві, та надбання інших держав.
Переважна більшість правових вимог, в тому числі й кримінально-пра-вових, щодо охорони, відтворення, раціонального використання та оздо-ровлення водних об'єктів, як складової частини всього природного ком-плексу України, знаходила своє відображення у Водному кодексі України від 6 червня 1995 року, в Законі України від 26 червня 1991 р. «Про охо¬рону навколишнього природного середовища», в Законі України від 14.01.2000 р. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», в Законі України «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 р., в Постанові Верховної Ради України від 14.01.2000 р. «Про концепцію розвитку водного господарства Ук¬раїни», в Постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.1999 року № 303 «Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруд¬нення навколишнього природного середовища й стягнення цього збору», в Постанові Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1107 «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання» тощо.
За ступенем гостроти проблеми щодо охорони навколишнього при-родного середовища і, зокрема, водних об'єктів – необхідно вважати найбільш напруженими й катастрофічними. У Постанові Верховної Ради України «Про основні напрямки державної політики у галузі довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998 р.) визначені найбільш актуальні екологічні проблеми природних вод на теренах України. В ній зазначається про: 1) суттєве забруднення водних об'єктів внаслідок невпорядкованого відведення стічних вод насе¬лених пунктів, господарських об'єктів, сільськогосподарських угідь, 2) широкомасштабне радіаційне забруднення водних об'єктів у результаті Чорнобильської катастрофи; погіршення якості питної води, внаслідок незадовільного стану джерел такої води, тощо [19, с. 76-139].
Названі екологічні проблеми є актуальними для всіх водних об'єктів України. Це стосується також і Дніпра, водні ресурси якого становлять 80% водних ресурсів України і забезпечують 32 мільйони населення та 2/3 господарського потенціалу країни. У Дніпро в 1998 році скинули 757 тисяч тонн забруднюючих речовин (23 % від усіх скидів) [46, с.3]. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України. Наприклад, у 1998 році скинуто забруднюючих речовин: у Сіверський До-нець – 558 тисяч тонн (18 % від загальної маси), Дністер – 78 тисяч тонн (2,4 %); Чорне море – 661,6 тисяч тонн (19 %) та Азовське море – 148 тисяч тонн (4,6 %). Ще в гіршому стані знаходяться інші водні об'єкти [46, с. 3-4].
Враховуючи також і те, що відсутні досконалі наукові дослідження що¬до складових біосфери, біотехнічних заходів, а також для населення все ще властивий правовий нігілізм, відношення варварського забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів, то це призводить до катаст-рофічного їх стану, що загрожує існуванню всього живого.
У новому КК України закріплена спеціальна норма, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил охорони вод. Зазна¬чена норма стала надто ускладненою як для розуміння її обов'язкових оз¬нак, так і для застосування в практичній діяльності. У зв'язку з цим акту¬альним є науковий аналіз злочину, передбаченого ст. 242 КК України.
В юридичній літературі питанню кримінальної відповідальності за за-бруднення, засмічення та виснаження (порушення правил охорони) вод¬них об'єктів приділялась певна увага. Відповідні проблеми тією чи іншою мірою досліджували такі вчені, як: В.І. Андрейцев, Ю.В. Баулін, С.Б.Гав-риш, Е.М.Жевлаков, А.М. Коміссаров, М.Й. Коржанський, Б.М. Леонтьєв, Н.А. Лопашенко, Ю.І.Ляпунов, В.К. Матвійчук, В.Л. Мунтян, В.О. На-вроцький, В.Д. Пакутін, П.Ф. Повеліцина, О.Я. Светлов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, С.В. Трофімов, Ю.С. Шемшученко, В.А. Широков та інші. Проте опубліковані роботи у переважній своїй більшості виконані в минулі роки, на базі раніше діючого законодавства, вони стосуються аналізу лише окремих питань чинного законодавства і не враховують су¬часної «Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 рр.» не ґрунтуються на нових правових, економічних та організаційних засадах діяльності юридичних та фізичних осіб у сфері охорони, раціонального водокористування, відтворення та оздоровлення водних об'єктів. Вони не врахували нині діючий наскрізний принцип, що забезпечує однакові пра¬ва усім користувачам водних об'єктів у взаємовідносинах з органами дер¬жавної влади щодо охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення зазначених об'єктів природи. Відсутні до цього часу і монографічні дослідження цієї проблеми. Питання, що стосується кримінальної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів, не аналізувалися комплексно, з урахуванням усіх норм, в тому числі і нових, що стосуються цього посягання. Треба відмітити і те, що проблема кримінальної відповідальності за забруднення водних об'єктів піддавалась дисертаційному дослідженню лише в 70-х роках, а за цей час ст. 228 КК України чотири рази змінювалась, і нарешті її заміни¬ла ст. 242 КК України, яка в даний час зазнала 100 % змін порівняно з по¬передньою редакцією статті.
Реформа кримінального законодавства і, зокрема, положень, ст. 242 КК України щодо кримінально-правової охорони водних об'єктів, прий¬няття нового водного законодавства та цілої низки підзаконних актів у зазначеній сфері, потребують глибокої й всебічної наукової аргументації, яка не може мати місце без серйозного дисертаційного дослідження. Крім того, такий аналіз є вимогою незалежної держави України до правоохо¬ронних органів, зокрема, до органів внутрішніх справ, органів прокура¬тури щодо вдосконалення боротьби з вище вказаними злочинами. Ці ви¬моги підтримуються і широкою громадськістю, міжнародною спільно¬тою, яких турбує катастрофічне погіршення якості води – невід'ємної ча¬стини навколишнього природного середовища, яка істотно впливає на рівновагу в природі й існування всього живого.
У кримінально-правовій літературі недостатньо розроблені питання, що стосуються витоків та історії кримінальної відповідальності за забруд-нення, засмічення та виснаження водних об'єктів. Ані в різного роду слов¬никах, ані в енциклопедичних виданнях не міститься навіть довідкової статті про поняття «забруднення водних об'єктів», «засмічення водних об'єктів», «виснаження водних об'єктів». У деяких наукових досліджен¬нях висвітлюється тільки фрагментарно окремі питання, що тією чи іншою мірою пов'язані із забрудненням водних об'єктів. Крім того, авто-ри цих праць мають значні розбіжності в поглядах стосовно суспільних відносин, що поставлені під охорону кримінального закону, на структуру об'єкта, на предмет, його місце в складі злочину, щодо інших складоутво-рювальних цього суспільно-небезпечного діяння і їх ознак. Суттєві прога¬лини, як показує наше дослідження, існують у теорії і на практиці віднос¬но спеціальних питань кримінальної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів. Зокрема, необхідно зазначити, що останнє не знайшло певних досліджень й висвітлення в міжнародно-правових аспектах цього явища, у відмежуванні складу злочину забруд¬нення та виснаження (порушення правил охорони) водних об'єктів від суміжних складів та аналогічного адміністративно-правового делікту, в розкритті кваліфікуючих ознак цього діяння тощо.
Відсутні ґрунтовні пропозиції з удосконаленням кримінального зако-нодавства, що стосуються охорони, раціонального використання, відтво-рення та оздоровлення водних об'єктів. Зазначений ст. 242 КК України склад злочину потребує детального наукового обґрунтування та дачі про-позицій з позицій практичного застосування цієї статті. Крім того, сама назва ст. 242 КК «Порушення правил охорони вод» вужча за положення, які нормуються в диспозиції статті, що суперечить законам формальної логіки. Також термін «порушення правил» спирається на такі положення, які стосуються лише поверхневих і зворотних вод, щодо інших водних об'єктів таких правил не існує, а діяння нормуються стосовно всіх водних об'єктів. Цей факт свідчить, що порушення правил охорони вод не відповідає суті і змісту закону (ст. 242 КК) і не виражає волю законодавця, тому ми зазначили тему дисертаційного дослідження яка б повною мірою виражала волю законодавця.
Таким чином, вибір теми дисертаційного дослідження обумовлений соціально-політичною актуальністю проблеми кримінально-правової бо-ротьби із забрудненням, засміченням та виснаженням водних об'єктів, по-ширеністю відповідних злочинних посягань, прагненням сформулювати певні положення, що стосуються теорії кримінального права, пропозиції з удосконалення як судової практики, так і кримінального законодавства в цій частині.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. 29 грудня 1993 року тема кандидатської дисертації розглядалась й була затвердже¬на вченою радою Української академії внутрішніх справ згідно з науко¬вим напрямком роботи кафедри кримінального права в межах Державної комплексної програми «Актуальні проблеми кримінально-виконавчого законодавства й системи попередження злочинності». Дослідження спря¬моване на виконання «Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки», щорічних планів, науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в обгрунтуванні низки теоретичних положень та у виробленні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики за-стосування ст. 242 КК України та іншого водного законодавства, запози-чення досвіду з цього питання з кримінального законодавства деяких за-рубіжних країн.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблена спроба виріши¬ти такі основні нагальні завдання:
• дослідити витоки та зробити послідовний огляд кримінальної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів в історичному аспекті, що необхідно для вдосконалення чинного законо-давства;
• сформулювати поняття і визначити суспільну небезпечність забруд-нення, засмічення та виснаження водних об'єктів;
• провести ґрунтовний аналіз обов'язкових ознак складу злочину за-бруднення та виснаження водних об'єктів;
• здійснити послідовне й аргументоване відмежування складу злочину забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів від суміжних складів злочину та аналогічного адміністративного делікту;
• оцінити чинне кримінальне законодавство стосовно забруднення та ви-снаження водних об'єктів, показати його можливості в боротьбі з назва¬ним асоціальним явищем та виявити наявні істотні та деякі другорядні не¬доліки;
• вивчити та з'ясувати дійсний стан практики застосування криміналь-но-правових норм про забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів;
• сформулювати рекомендації щодо розвитку кримінально-правових норм про забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів у межах удосконалення чинного Кримінального кодексу України;
• провести порівняльно-правовий аналіз законодавства України і дея¬ких зарубіжних країн щодо кримінальної відповідальності за забруднен¬ня, засмічення та виснаження водних об'єктів.
Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є сфера суспільних відносин, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів.
Предметом дослідження є норми чинного кримінального законодав¬ства, слідча, прокурорська та судова практика стосовно забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів, доктриналь не та практичне тлумачення відповідних кримінально-правових норм.
Методи дослідження, обрані, виходячи з поставлених у роботі цілей і за-вдань з урахуванням об'єкта й предмета дослідження. Діалектичний підхід як загальнонауковий, наскрізний метод виявився у тому, що уяв¬лення про складотворні ознаки цього злочину досліджувалися у їх роз¬витку, тісному взаємозв'язку з іншими методами. Проблема криміналь¬ної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів розглядається не ізольовано від питань, котрі постають перед іншими сферами знань, а в їх нерозривній єдності, взаємодоповненні. Метод структурно-системного ана-лізу, а також формально-логічний ви¬користовувалися для виявлення місця різних ознак досліджуваного зло¬чинного діяння. За допомогою формаль-но-юридичного методу з'ясову¬валася логіка законодавця, закладена в конк-ретних правових нормах. Історико-лінгвістичний метод дав можливість прослідкувати еволюцію всіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 242 КК України як резуль¬тат мовних конструкцій, які виражають ці ознаки. Порівняльно-право¬вий метод сприяв виявленню різних підходів при конструюванні досліджуваного злочину у кримінальному законодавстві деяких країн. Історико-правовий метод дозволив простежити розвиток уявлень про об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочинного забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів в історичному аспекті. Соціологічні методи слугували інструментом аналізу проблемних ситуацій, що виникають у процесі застосування кримінального закону.
Теоретичною базою дослідження стали роботи відомих вчених правознавців та природодослідників: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Г.І. Балюк, Ю.В. Бауліна, Ю.С. Богомякова, В.І. Борисова, Ф.Г. Бурчака, В.І. Вернадського, В.А. Владимирова, М.В. Володька, П.А. Вороб'я, С.Б. Гавриша, А.В. Галахової, В.К. Грищука, А.П. Закалюка, Ю.С. Кол-басова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, І.П. Лановенка, В.К. Мат-війчука, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, А.А. Музики, В.Л. Мунтяна, В.О. Навроцького, М.І. Панова, В.В. Пет¬рова, О.Я. Светлова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, В.П. Тихого, .В. Трофімова, І.А. Тяжкової, В.І. Шакуна, Ю.С. Шемшученка, В.З. Янчука, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших.
В дисертації використана, крім юридичної, значна кількість спеціаль¬ної літератури, що стосується водних об'єктів, автори якої Є.М. Кондра-тюк, Г.І. Хархота, В.І. Кочуров, К.Т. Мітрошкін, М.Є. Берлянд, Ю.П. Бе-личенко, В.А. Петін, М.В. Пільгунов, В.М. Поршнєв, Ю.В. Котельников та багато інших, які зробили свій внесок у розвиток кримінально-право¬вої науки і кримінальної відповідальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів, правової охорони вод, акцентували увагу на розвиткові гармонійної взаємодії суспільства і природи як у цілому, так і невід'ємної її частини – водних ресурсів та, в більш широкому понятті, водних об'єктів.
Емпіричну базу дослідження становлять відомості, одержані внаслідок вивчення 200 кримінальних справ відповідної категорії, розглянутих су-дами України за 1987-2004 роки, за якими винесені обвинувальні вироки, апеляційна, касаційна та наглядова практика, узагальнення практики, 300 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи, статистичні дані по справах з забруднення водних об'єктів за період з 1987 по 2004 роки. Крім того, вивчено 200 адміністративних матеріалів стосовно порушників водного господарства з 1987 по 2004 роки.
За спеціальною програмою проведено анкетування (200 осіб) праців-ників судів, прокуратури, органів внутрішніх справ та громадян щодо проблеми забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів.
Нормативну базу дослідження складає Конституція України, чинне за-конодавство України, Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», Водний кодекс України від 6 червня 1995 р., Закон України від 14.01.2000 р. «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції», Закон України від 14.12.1999 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про відходи», Постанова Верховної Ради України від 14.01.2000 р. «Про концепцію розвитку водного господарства України» та інше водне законодавство. Крім того, до нормативної бази досліджен¬ня відносяться: Конвенція від 16-18 березня 1998 року «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», яка ратифікована За¬коном України № 832-ХІV (832-14) від 6 липня 1999 року та інші.
Вивчені та використані в ході дослідження чинний Кримінальний ко¬декс України (ст. 242 КК), Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та інші. Критичному аналізу піддані акти тлумачення норм про відповідальність за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів та роз'яснення цього суспільно-небезпечного діяння.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що воно є першим в Україні дисертаційним дослідженням, в якому у загальнотеоретичному та кон-кретно-юридичному напрямках вивчені проблеми кримінальної відпові-дальності за забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів за чинним Кримінальним кодексом України та існуючою практикою.
Особливий внесок автора полягає в обґрунтуванні низки нових теоре-тичних висновків, уточненні змісту окремих термінів та понять, котрі ма¬ють наукове й практичне значення, що знайшло своє відображення в кон¬кретних теоретичних положеннях і пропозиціях, які виносяться на захист:
1. Уперше в юридичній літературі досліджене питання, що стосується витоків, історико-правового нарису кримінально-правової охорони водних об'єктів та сучасного стану проблеми. Акцентується увага на тому, що ігнорування історичного досвіду криміналізації, досліджува-ного діяння сприяло створенню колізійної норми – порушення правил охорони вод (ст. 242 КК).
2. Сформульовані авторські визначення загальних понять: «забруднення водних об'єктів», «засмічення водних об'єктів», «виснаження водних об'єк-тів», які необхідні для подальшого з'ясування суті таких ознак об'єктивної сторони складу злочину, як діяння.
3. Аргументується суспільна небезпечність злочинного забруднення, за-смічення та виснаження водних об'єктів.
4. В дисертації отримало подальший розвиток положення про родовий об'єкт злочину на який посягає таке діяння, як порушення правил охорони (забруднення, засмічення та виснаження) водних об'єктів. Зазначається, що ним є суспільні відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої єдиної системи (що складає навколишнє природнє середовище), її охорону, оздоровлення, раціональне використання і відтворення такої єдиної системи для теперішніх і майбутніх поколінь.
5. По-новому сформульоване визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 242 КК України. Наголошується, що ними є суспільні відносини, що забезпечують умови охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення водних об'єктів, що беруть участь у кругообігу вод і нерозривно пов'язані з навколишнім природним середовищем. Додатковим факультативним – відносини, що забезпечу¬ють життя, здоров'я, власність.
6. Запропоновано власне визначення предмета цього злочину – всі водні об'єкти на території нашої країни (у твердому, рідкому та газоподібному стані), що беруть участь у кругообігу воді нерозривно пов'язані з навколишнім природним середовищем (крім морських вод).
7. Вперше дано розгорнутий аналіз об'єктивної сторони цього злочину і пропонується авторське визначення об'єктивної сторони як діяння – пору-шення правил охорони (забруднення, виснаження) вод, які мають місце у визначених об'єктивних умовах: в певному місці, з викорис¬танням джерел (діяннями для ч.1 ст. 242 КК і діяннями та наслідками для ч. 2 ст. 242 КК) і необхідного причинного зв'язку між діяннями і зазначеними наслідками (ч. 2 ст. 242 КК), з застосуванням засобів вчинення злочину.
8. Наведено додаткові аргументи на користь того, що назва ст. 242 КК, а також досліджуване діяння необгрунтовано позначаються як порушен¬ня правил охорони вод, тому що таке діяння може стосуватися лише по-верхневих і зворотних вод (щодо інших водних об'єктів відсутні правила їх охорони). Зазначається, що суть об'єктивної сторони цього діяння можна зрозуміти з інших нормативних актів, які характеризують ці діяння термінами: забруднення, виснаження та засмічення. Тому при застосуванні норми потрібно користуватися термінами, які позначають ці діяння (на це спонукає досліджувана норма – ст. 242 КК диспозиція якої є бланкетною).
9. Аргументується, що зміна природних властивостей вод є не що інше як складова забруднення водних об'єктів і виділення їх в окреме діяння не є науково обгрунтованим.
10. Зроблено висновок про те, що спроба законодавця сформулювати діяння в ч. 1 ст. 242 КК з похідними наслідками не створила злочину з ма-теріальним складом, він так і залишився за конструкцією з формальним складом, оскільки в ньому передбачена криміналізація на можливості (не-безпеці) настання наслідків. Зазначено, що це ускладнило застосування Закону.
11. Обґрунтовується, що забруднення, виснаження водних об'єктів є дією або бездіяльністю – це твердження має під собою підстави, оскільки воно спирається на описання об'єктивної сторони в названому складі злочину.
12. Наведено додаткові аргументи, що суб'єктивна сторона злочину, пе-редбаченого ч. 1 ст. 242 КК, характеризується виною у формі прямого умислу, оскільки склад злочину, передбачений цією частиною статті, відноситься до так званих злочинів з формальним складом. Зазначається, що психічне ставлення особи до діяння і до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 242 КК, може проявлятися з необережною формою вини, а також до діяння – у формі умислу, до наслідків з необережною формою вини. Встановлення умислу щодо наслідків виключає кваліфікацію за ч. 2 ст. 242 КК України.
13. Детально проаналізовано проблему суб'єкта злочину, порушення правил охорони вод. Доведено, що до кола суб'єктів цього злочину слід відносити не тільки службових, неслужбових, але й приватних осіб.
14. Вперше дано поняття «кримінально-правового забруднення водних об'єктів», «кримінально-правового виснаження водних об'єктів» стосовно чинного законодавства (ст. 242 КК) та визначення діяння «кримінально- правового забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів» (в ас-пекті запропонованої нами кримінально-правової норми ст. 242 КК Ук-раїни) де під таким діянням слід розуміти умисну або необережну, заборо-нену Кримінальним кодексом України, дію чи бездіяльність суб'єкта, що посягає на встановлені в суспільстві відносини, що забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення та оздоровлення водних об'єктів, які полягають у забрудненні, засміченні, виснаженні водних об'єктів, пере-рахованими вище засобами та джерелами, що призводить до модифікації фізичних, хімічних чи біологічних властивостей складу вод, зменшення мінімально допустимого їх стоку, призводить до загибелі людини або людей, спричинення шкоди здоров'ю людини або людей, або загибелі об'єктів тваринного чи рослинного світу, або призводить до втрати уні-кальних і рідкісних об'єктів природи занесених до Червоної книги України, або масової загибелі людей, або спричиняє масове захворювання людей, або масову загибель тваринного, або рослинного світу, або екологічну ка-тастрофу, або завдали збитків, які в 10 тисяч і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або створило небезпеку для життя, здоров'я людей, об'єктів тваринного або рослинного світу.
15. Розкрито зміст кваліфікуючих ознак забруднення та виснаження водних об'єктів. Висловлено думку про доцільність доповнити ст. 242 КК України частиною третьою такого змісту: «діяння, передбачені частиною першою або другою, якщо вони викликали масову загибель людей, або спричинили масове захворювання людей, або масову загибель об'єктів тваринного або рослинного світу, яке завдало збитків, що в десять тисяч або більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або спричинили екологічну катастрофу».
16. З нових позицій і використання нових підходів вперше проведено відмежування складу злочину забруднення та виснаження водних об'єктів від забруднення моря та від діяння, передбаченого ст. 113 і аналогічного адміністративного правового делікту.
17. Пропонується нова редакція ст. 242 КК України.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що поло-ження дисертації можуть бути використані як теоретична основа для по-дальших наукових розробок у галузі кримінального права, кримінології і кримінально-виконавчого права, адміністративного права для уточнення формулювань нормативних положень ст. 242 КК України при розсліду¬ванні та розгляді окремих кримінальних справ у навчальному процесі для викладання й вивчення навчальних курсів із дисциплін кримінального циклу, підготовки нових навчальних і навчально-методичних дисциплін, а також у науково-дослідній роботі студентів і для підвищення рівня юри-дичної підготовки суддів та працівників правоохоронних органів.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи доповіда-лись: на Всеукраїнській науково-практичній конференції (Київ – 1998 р.), звітній конференції викладачів Національної академії внутрішніх справ України (Київ – 2000 р.); на міжнародній конференції в Національній ака-демії управління (Київ – 2004 р.).
За підсумками роботи підготовлено й надіслано пропозиції до Верхов-ного суду на проект постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти дов¬кілля» (Акт № 1-4/253 від 30.03.2005 р.) та до Верховної Ради України про зміни і доповнення до ст. 242 КК (Акт № 06-19/15-443 від 04.04.2005 р.).
Положення дисертації використовуються під час підготовки навчаль-но-методичних матеріалів, у планах семінарських і практичних занять при викладанні курсу «Кримінальне право України» в Національній академії внутрішніх справ і у ВНЗ «Національна академія управління».
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, практичні реко-мендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в шести нау-кових публікаціях, одна наукова монографія, чотири статті у фахових виданнях і одна в збірнику наукових праць.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів (які містять шість підрозділів), висновків та пропозицій до кожного розділу, загального висновку, використаних джерел, на які зроблені посилання. Загальний обсяг дисертації 209 сторінок, із них основного тексту – 187 сторінок, наявність використаних джерел – 252 найменувань.

Список литературы

Висновки

Проведене нами дослідження кримінальної відповідальності за пору-шення правил охорони вод (забруднення водних об'єктів) дало підстави зробити деякі суттєві висновки щодо цієї важливої кримінально-правової проблеми та внести конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства у цій сфері та практики його застосування.
Глибокий аналіз кримінального законодавства у історичному аспекті та чинного кримінального законодавства, адміністративного водного та іншого законодавства і вивчення правозастосовчої практики дало підста¬ви зробити такі висновки і пропозиції щодо кримінальної відповідаль¬ності за забруднення водних об'єктів (порушення правил охорони вод):
• вперше в юридичній літературі досліджено питання, що стосується витоків, історико-правового нарису кримінально-правової охорони вод¬них об'єктів (порушення правил охорони вод) та сучасного стану пробле¬ми та розкривається зміст нормативних актів, які мали і мають вплив на реформування кримінального законодавства у досліджуваній сфері;
• сформульоване авторське поняття забруднення водних об'єктів «Під таким слід розуміти протиправне їхнє наповнення речовинами у твердому, рідкому та газоподібному стані енергією або шумом, а також теплом у результаті прямого або непрямого впливу людської діяльності, з певних джерел, коли вони у кількісному і якісному відношенні перевищують вста-новлені нормативи, що призводить до зміни їх фізичних, хімічних і біологіч-них властивостей та складу, а також до істотного зниження їхньої спро-можності до самоочищення та погіршення чистоти вод, тягне за собою част¬кову або повну непридатність для певних видів водокористування і стану різноманітних водних біогеоценозів, згубно впливає на формування гігієнічно чистого поверхневого або підземного водного стоку, загрожує відносинам що забезпечують здоров 'я людини і стану навколишнього природного середовища, обмежує можливість подальшого розвитку людського суспільства, гено¬фонду людини, як основи життєдіяльності суспільства»;
• дано вперше поняття «кримінально-правового забруднення водних об'єктів» – «під кримінально-правовим забрудненням водних об'єктів, в межах ст. 242 КК України, слід розуміти умисну або необережну заборо-нену кримінальним законодавством (дія чи бездіяльність суб'єкта, що по-лягає у забрудненні водних об'єктів, що призводить до модифікації фізич-них, хімічних чи біологічних властивостей складу вод, призводить до за-гибелі людей або їх захворюваності, масової загибелі об'єктів тваринного або рослинного світу, або інші тяжкі наслідки, або створює небезпеку для життя й здоров'я людей чи для навколишнього природного середовища, або виснаження водних джерел)», це визначення характерне для чинної ст. 242 КК України і потребує нового формулювання при її вдосконаленні;
• пропонується авторське поняття засмічення водних об'єктів водних об'єктів як наповнення водних об'єктів нерозчинними предметами й речови¬нами з різних джерел, що впливають на погіршення властивостей і складу водних об'єктів, а також можуть призводити до зміни стану русла, його цілісності, режимів водних об'єктів і викликати інші несприятливі наслідки;
• наводиться вперше кримінально-правове визначення засмічення вод-них об'єктів (в аспекті запропонованої нами статті 242 КК), як умисну або необережну, заборонену цією статтею дією чи бездіяльністю суб'єкта, що посягає на встановлені в суспільстві відносини, що забезпечують охорону, національне використання, відтворення та оздоровлення водних об'єктів, які супроводжуються насиченням водних об'єктів нерозчинними предме-тами і речовинами з різних джерел, а також можуть призводити до моди-фікації стану русла гідрологічного та гідрогеологічого режимів водних об'єктів і викликає наслідки, передбачені ч. 2 ст. 242 КК;
• дано вперше визначення поняття «кримінально-правового забруд-нення, засмічення та виснаження водних об'єктів» (в аспекті запропонованої нами кримінально-правової норми ст. 242 КК України) слід розуміти умисну, або необережну заборонену Кримінальним кодексом України дію чи бездіяльність суб'єкта, що посягає на встановлені в суспільстві від¬носини, що забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення та оздоровлення водних об'єктів, які полягають у забрудненні, засміченні, виснаженні водних об'єктів, перерахованими вище засобами та джерелами, що призводить до модифікації фізичних, хімічних чи біологічних власти¬востей складу вод, зменшення мінімально допустимого їх стоку, призво¬дить до загибелі людини або людей, спричинення шкоди здоров'ю люди¬ни або людей, або загибелі об'єктів тваринного чи рослинного світу, або призводить до втрати унікальних і рідкісних об'єктів природи занесених до Червоної книги України, або масової загибелі людей, або спричиняє масове захворювання людей, або масову загибель тваринного, або рос¬линного світу, або екологічну катастрофу, або завдали збитків, які в 10 тисяч і більше перевищують неоподатковуваний мінімум доходів грома¬дян, або створило небезпеку для життя, здоров'я людей, об'єктів тварин¬ного або рослинного світу.
• з'ясована суспільна небезпечність злочинного забруднення, висна-ження водних об'єктів, яка визначається посяганням на досліджувані суспільні відносини, відносною поширенністю цих злочинів, сумірність позитивних і негативних наслідків криміналізації, прямим зв'язком з іншими протиправними діяннями, які самі по собі є тяжкими злочинами, величезною шкідливістю, тяжкими наслідками, високою латентністю;
• зазначається, що родовим об'єктом злочинів у сфері охорони навко-лишнього природного середовища слід розуміти суспільні відносини з при¬воду умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої єдиної системи (що складає навколишнє природне середо¬вище) її охорону, оздоровлення, раціональне використання і відтворення такої єдиної системи для теперішніх і майбутніх поколінь;
• по-новому сформульоване визначення безпосереднього об'єкту. Це сус¬пільні відносини, що забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення водних об'єктів на території нашої країни, що беруть участь у кругообігові вод і нерозривно пов'язані з навко¬лишнім природним середовищем, з метою протидії їх забрудненню, висна¬женню та засміченню, а також додаткові безпосередні об'єкти – це відноси¬ни, що забезпечують охорону здоров'я, життя, власність;
• пропонується нове визначення предмету цього злочину – всі водні об'єкти на території нашої країни, як у твердому, рідкому так і газоподіб-ному стані, що беруть участь у кругообігу вод і нерозривно пов'язані з навколишнім природним середовищем і невіддільні від нього;
• акцентується увага на тому, що під водними об'єктами слід розуміти – це скупчення, зосередження води (у рідкому, твердому та газоподібному стані) у природних чи штучних западинах як на поверхні землі, так і в зем-лі (підземні води), залучених і не залучених до господарчого обігу;
• наводиться авторське визначення об'єктивної сторони злочину пору-шення правил охорони вод (забруднення, виснаження вод), як діяння, які мають місце у визначених об'єктивних умовах: в певному місці, з викорис-танням певних джерел (діяннями для ч. 1 ст. 242 КК і діяннями та наслідками для ч. 2 ст. 242 КК) і необхідного причинного зв'язку між діяннями і зазначе¬ними наслідками (ч. 2 ст. 242 КК) з застосуванням засобів вчинення злочину;
• аргументується вперше, що під кримінально-правовим порушенням охорони водних об'єктів слід розуміти умисну або необережну, заборонену кримінальним законодавством дію чи бездіяльність суб'єкта, що реалізується такою поведінкою, як забруднення та виснаження водних об'єктів, і при¬зводить до загрози небезпеки для життя, здоров'я людей чи для довкілля або спричинило такі наслідки, як загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки;
• зазначається, що назва ст. 242 КК, а також діяння позначається як порушення правил охорони вод, але воно стосується лише поверхневих і зворотних вод (щодо інших водних об'єктів відсутні правила їх охорони), то суть його можна зрозуміти з інших нормативних актів, які передбачають такі діяння як забруднення, виснаження та засмічення, то в подаль¬шому потрібно користуватися цими діяннями (на це спонукає бланкетна диспозиція ст. 242 КК);
• аргументується, що зміна природних властивостей вод є не що інше як складова забруднення водних об'єктів і виділення його в окреме діяння чи наслідки, що стосуються загального поняття забруднення не є науково обгрунтованим;
• аргументується, що спроба законодавця сформулювати діяння в ч. 1 ст. 242 КК з похідними наслідками не створило злочин з матеріальним складом, він так і залишився з формальним складом, оскільки в ньому вказується на створенні небезпеки для настання наслідків, але ускладнив застосування закону на практиці;
• обґрунтовується, що забруднення водних об'єктів (дія або бездіяль-ність), це твердження має під собою підстави, оскільки воно спирається на описання об'єктивної сторони, яка передбачає в названому складі зло¬чину і виключний перелік підстав (ст. 242 КК України);
• аргументується, що в юридичній літературі дається помилкове визна-чення обов'язкових ознак об'єктивної сторони досліджуваного складу злочину внаслідок того, що: 1) вони по-різному названі в диспозиціях ста-тей кримінальних кодексів колишніх республік, а нині суверенних держав; 2) вони неоднозначно сприймають вказану в законі (ст. 242 КК України) ознаки «забруднення» і «виснаження»; 3) вони по-різному тлумачать саме визначення «забруднення водних об'єктів» у юридичній і спеціальній літе-ратурі і уточнюється, що забруднення або виснаження водних об'єктів є дією або бездіяльністю, це підтверджується описанням об'єктивної сторони, яка передбачена в названому складі злочину, з допомогою інших норма¬тивних актів; 4) відхід законодавця від необхідності включення до ст. 242 КК такого діяння, як засмічення;
• вбачається, що засмічення як діяння відрізняється від забруднення: 1) засмічення водних об'єктів відбувається нерозчинними предметами, відходами і покидьками; 2) на відміну від забруднення таке діяння як засмічен¬ня, призводить до зміни русла водних об'єктів; 3) засмічення на відміну від забруднення не завжди істотно змінює й погіршує якість води; 4) дещо інші шляхи настання наслідків, передбачених ст. 242 КК України, при засмі¬ченні: а) в результаті засмічення водного об'єкта можуть утворюватись затори русел, що приводять до застою води, а потім – до загибелі риби, рибного корму й місць нересту і т. п.; б) в результаті засмічення усклад¬нюється стік вод, що призводить до вимирання живих організмів у водоймі й створенні джерела заразних захворювань і т. п.; 5) засмічення впливає на погіршення судноплавства;
• з'ясовано, що зазначений злочин характеризується такими діяннями, як забруднення та виснаження водних об'єктів з допомогою засобів вчинення злочину це стічні, знезаражені води, відходи, покидьки, сировина, готові матеріали та речовини, дається їх визначення. Так, під стічними водами ро¬зуміють це води, використані у виробничій або невиробничій сфері (складні гетерогенні суміші, що містять домішки органічного та мінерального поход¬ження, що знаходяться у нерозчиненому, колоїдному та розчиненому стані), які містять додаткові домішки, що отримали при цьому і які змінили їх пер¬вісний хімічний, фізичний, біологічний склад чи властивості, а також води, що стікають із територій населених пунктів, промислових підприємств і сільськогосподарських полів у результаті випадення атмосферних опадів або поливання вулиць, та неочищених та незнешкоджених стічних вод – це такі, в яких: 1) перевищені гранично допустимі концентрації (ГДК); 2) пере-вищені гранично допустимі викиди шкідливих речовин (ГДВ); 3) переви-щені гранично допустимі шкідливі фізичні впливи (ГДХВ) на воду, під по-кидьками слід розуміти залишки виробничої або невиробничої сфери, не-придатні для подальшого використання їх у тому підприємстві, установі чи організації, з яких вони підлягають видаленню, а під відходами – залишки виробничої або невиробничої сфери, які ще придатні для будь-якої іншої мети, але які недоцільно використовувати для виготовлення продукції на підприємстві, в установі або організації, де вони стали такими, але можливо використовувати на інші господарчі потреби;
• аргументується, що місцем вчинення злочину передбаченого ст. 242 КК є знаходження забруднення у відповідному водному об'єкті;
• вказується, що джерело забруднення – це підприємства, установи, ор-ганізації, споруди з яких поширюється у водні об'єкти забруднюючі речо-вини, матеріали та стічні води;
• роз'яснюється, що суб'єктом забруднення, виснаження водних об'єктів (порушення правил охорони вод) є фізична, осудна особа, що досягла 16-річ- ного віку, службова, неслужбова і приватна особа, яка вчинила цей злочин;
• наголошується, що суб'єктивна сторона складу злочину передбаче-ного ч. 1 ст. 242 КК характеризується виною у формі прямого умислу так, як склад злочину передбачений цією частиною відноситься до так званих формальних складів;
• аргументується, що суб'єктивна сторона складу злочину, передбаче-ного ч. 2 ст. 242 КК може бути необережною як діяння, так і до наслідків, а також вина до діяння передбаченого ч. 2 цієї статті може бути до діяння умисним, а до наслідків лише з необережною формою вини;
• пропонується ознаку «загибель людей» викласти в такій редакції – «загибель людини або людей»;
• дається пропозиція ознаку «захворювання людей» замінити «спричи-ненням шкоди здоров'ю людей». Під яким слід розуміти: 1) захворювання хоча б однієї людини, що потягло за собою короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності; або тривалий розлад здоров'я або стійку втрату працездатності; 2) захворювання епідемічними або інфекційними захворювання; захворювання більше ніж однієї особи, а також завдання тілесних ушкоджень різної тяжкості;
• проведено відмежування складу злочину передбаченого ст. 242 КК і ст. 243 КК України, яке показує, що основною розмежувальною ознакою цих злочинів є об'єкт і предмет злочину, а також місце вчинення злочину;
• дається розмежування злочинів, передбачених ст. 113 КК України і ст. 242 КК України та злочинів проти власності;
• проводиться вперше розмежування складу злочину передбаченого ст. 242 КК та адміністративно-правового делікту передбаченого ст. 59 Кодексу Ук¬раїни про адміністративні правопорушення, яке свідчить, що зазначені діяння відрізняються за ознаками об'єктивної сторони та ступенем суспільної небез¬печності;
• пропонується така редакція ст. 242 КК України: «Забруднення, засмі-чення та виснаження водних об'єктів».
1. Забруднення, засмічення, виснаження водних об'єктів, якщо це ство-рило небезпеку для життя, здоров'я людей, об'єктів тваринного або рос-линного світу,
– карається штрафом від двохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років із позбавленням права займа¬ти певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або позбавленням волі до трьох років.
2. Ті ж самі діяння, якщо вони викликали загибель людини або людей, або якщо вони спричинили шкоду здоров'ю людини або людей, або загибель об'єктів тваринного або рослинного світу, яке завдало збитків, які в тисячу або більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян або призвели до втрати унікальних і рідкісних об'єктів природи, занесених до Червоної книги України,
– карається позбавленням волі від трьох до шести років.
3. Діяння, передбачені частиною першою або другою, якщо вони викли¬кали масову загибель людей, або спричинили масове захворювання людей, або масову загибель об'єктів тваринного або рослинного світу, яке завдало збитків, що в десять тисяч або більше разів перевищують неоподаткову¬ваний мінімум доходів громадян, або спричинили екологічну катастрофу,
– карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Список використаних джерел

Законодавчі акти

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – 111 с.
2. Водний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №24. – Ст. 189.
3. Загальнодержавна програма формування національної екологічної ме¬режі України на 2000-2015 роки: Закон України від 21 вересня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47. – Ст. 405.
4. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
6. Про внесення змін до ст. 228 КК України: Закон України від 8 люто-го 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8. – Ст. 53.
7. Про внесення змін до ст. 228 КК України: Закон України від 6 берез-ня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 15. – Ст. 70.
8. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки: Закон України від 21 вересня 2000. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 47. – Ст. 405.
9. Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції: Закон України від 14.01.2000 р. № 1393-ХІV //Збірник законодавчих актів України про охо-рону навколишнього природного середовища. – Т. 6. – Чернівці: «Зелена Буковина». – 2000. – С. 39-44.
10. Про внесення змін до Водного кодексу України: Закон України від 21 ве¬ресня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 45. – Ст. 390.
11. Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства: За¬кон України від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – Ст. 328.
12. Про питну воду та питне водопостачання: Закон України від 10 січ¬ня 2002 р. //Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст. 223.
13. Про державний бюджет України на 2003 р.: Закон України від 26 грудня 2002 р. //Офіційний вісник України. – 2003. – № 2. – Ст. 43.
14. Про ратифікацію Протоколу про питну воду та здоров'я до Кон-венції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжна-родних озер 1992року від 9 липня 2003 р. № 1066-ІV //Офіційний вісник Ук¬раїни. – 2003. – № 32. – Ст. 1678.
15. Про державний бюджет на 2004р.: Закон України від 27 листопада 2003 р. //Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 2552.
16. Про внесення змін до Закону України «Про питну воду та питне во-допостачання: Закон України від 18 листопада 2004 р. № 2196-ІV //Офіційний вісник України. – 2004. – № 50. – Ст. 3259.
17. Про внесення змін і доповнень до ст. 228 КК УРСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 січня 1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – № 4. – Ст. 50.

Постанови Верховної Ради України

18. Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки: Постанова Верховної Ради України від 16 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ра¬ди України. – 1992 р. – № 45. – Ст. 620.
19. Основні напрямки державної політики України у галузі охорони дов-кілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Затв. Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998р. № 198/98-ВР. //Екологічне законодавство України. – Харків: ТОВ «Одіссей». – С. 76-139.
20. Про Концепцію розвитку водного господарства України: Постанова Верховної Ради України від 14.02.2000 р. № 1390-14. //Збірник законодав-чих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Т. 6. – Чернівці: «Зелена Буковина». – 2000. – С. 92-101.
21. Про рекомендації учасників парламентських слухань стосовно вимог щодо закриття Чорнобильської АЕС: Постанова Верховної Ради України від 14.12.2000 р. № 2147-111 //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 4. – Ст. 24.

Постанови Кабінету Міністрів України

22. Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413 // ЗП Ук-раїни. – 1996. – № 10. – Ст. 292.
23. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ве¬дення господарської діяльності на них: Постанова Кабінету Міністрів Ук-раїни № 486 від 8 травня 1996 р. //Екологічне законодавство України. – Харків: ТОВ «Одіссей», 2002. – С. 449-451.
24. Про затвердження порядку здійснення державного моніторингу вод: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 //Еколо¬гічне законодавство України. – Харків: ТОВ «Одіссей», 2002. – С. 451-459.
25. Про порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допу¬стимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких порушується: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 ве¬ресня 1996 р. № 1100 //ЗП України. – 1996. – № 17. – Ст. 490.
26. Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 берез¬ня 1999 р. № 465 //Офіційний вісник України. – № 13. – Ст. 518.
27. Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань водних ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 569 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 762.
28. Про затвердження Порядку підготовки та оприлюднення Національ¬ної доповіді про якість питної води та стан питного водопостачання в Ук¬раїні: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 576 //Офіційний вісник України. – 2004. – № 18. – Ст. 1286.
29. Про затвердження Програми реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Луганської області: на 2004-2006роки і період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року № 919 //Офіційний вісник України. – 2004. – № 28. – Ст. 1898.
30. Про затвердження Порядку розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серп¬ня 2004 р. № 1107 //Офіційний вісник України. – 2004. – № 34. – Ст. 2272.
31. Про затвердження Програми реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Донецької області на 2005-2009 роки і період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1731 //Офіційний вісник України. – 2004. – № 52. – Ст. 3441.

Інші підзаконні нормативні акти

32. Інструкція про порядок видачі дозволів на видобування підземних вод: Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 79 від 28 липня 1994 р. //Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Т. 3. – Чернівці: «Зелена Буковина». – 1996. – С. 75-78.
33. Про затвердження методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охоро¬ну та раціональне використання водних ресурсів: Наказ Мінекобезпеки від 18 травня 1995 р. № 37 //ІБЦ – 1995. – № 11. – С. 3-28.
34. Державні санітарні правила і норми «Вода питна». Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання»: Наказ МОЗ від 23 грудня 1996 р. № 383 //Офіційний вісник України. – 1997. – №16. – С. 131.
35. Державні санітарні правила і норми скидання з суден стічних, наф- тоутримуючих, баластних вод і сміття у водоймища від 9 липня 1997 року (ДСанПІН 199-97) //ЗП України. – 1997. – № 10. – Ст. 292.
36. Про затвердження Положення про порядок надання екологічної ін-формації: Наказ Міністерства охорони навколишнього природного сере-довища України від 18 грудня 2003 р. № 169 (Мін'юст 4 лютого 2004 р. за № 156/8755) //Офіційний вісник України. – 2004. – № 6. – С. 358.

Постанови Пленуму Верховного суду України

37. Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення про¬ти довкілля: Постанова Пленуму Верховного суду України від 10.12.2004 р. № 17 // Вісник Верховного суду України. – 2005. – № 1 (53). – с. 9-12.

Інші джерела

38. Абдуразаков С., Ахмедов Г. А. Субъект преступления по уголовному кодексу Узбекской ССР // Вопросы совершенствования законодательства Узбекской ССР. – Ташкент, 1970. – С. 137-147.
39. Анашкин Г.З. Уголовно-правовые проблемы охраны окружающей среды в СССР // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 30. – М.: ВИП 1979. – С. 46-48.
40. Андрейцев В.І. Екологічне право і проблеми екологічної діяльності // Радянське право. – 1990. – № 4. – С. 34-35.
41. Андрейцев В.І. та ін. Екологічне право: Особлива частина: Підруч-ник для студ. юрид. вузів і фак.: /За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
42. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки // Навч. посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 332 с.
43. Антипов В.І. Коментар до ст. 242 КК України //Науково-практич¬ний коментар до Кримінального кодексу України /За ред. С.С. Яценка. – К.: АСК, 2002. – С. 539-543.
44. Ахмедов Г.А., Миренский Б.А. О соотношении криминологических и уголовно-правовых категорий. Личность преступника и субъект пре-ступления // Обществ. науки в Узбекистане, 1975. – № 10. – С. 23-28.
45. Бажанов М.И. Объективная сторона преступления //Уголовное право УССР: Часть общая. – К.: Изд-во «Вища школа», 1984. – С. 81-97.
46. Барановський В.А., Бардов В.Г. Омельчук С. Т. Україна. Екологічні проблеми природних вод // К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2000. – 268 с.
47. Беньківський В. О. Деякі теоретичні питання вини // Держава і право / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2000. – Вип. 7. – С. 392-396.
48. Беличенко Ю.П., Гусев А.Г. Охрана природы: Справочник. – М.: Агропромиздат, 1987. – 220 с.
49. Бекариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юрид. лит., 1939. – 128 с.
50. Бернер А.Ф. Учебник уголовного права: Часть общая. – Санкт-Пе-тербург, 1865. – 260 с.
51. Биологический энциклопедический словарь. – М.: Советская энцикло-педия, 1986. – 831с.
52. Богомяков Ю.С. Уголовно-правовая охрана природных багатств СССР // Автор диссертации канд. юр. наук. – Свердловск, 1972. – 16 с.
53. Бойцов А.И. Преступления против собственности // СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 775 с.
54. Большая советская энциклопедия. – М.: Изд-во «Энциклопедия», 1975. – Т. 9. – 986 с.
55. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в совет¬ском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – C. 75.
56. Бурчак Ф.Г., Фесенко Е.Ф. Объективная сторона состава преступле-ния //Уголовное право УССР на современном этапе: Часть общая. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 106-141.
57. Бушева Т.А., Дагель П.С. Объект уголовно-правовой охраны при-роды // Советское государство и право. – 1977. – № 8. – С. 77-83.
58. Бушуев Г.В. Способ совершения преступления и его влияние на об-щественную опасность содеянного: Лекция. – Омск: Высшая школа мили-ции ВМД СССР, 1988. – 24 с.
59. Ваулина Т.И. Нарушение правил охраны неживой природы //Уго-ловное право. Особенная часть. Учебник для вузов /Отв. ред. И.Я. Коза-ченко, З.А. Незнамова, Г.Н. Новоселов. – М.: Издательская группа ИНФРА М-Норма, 1997. – С. 502-504.
60. Викторов Б.А. Цель и мотивы в тяжких преступлениях. – М.: Гос- юриздат, 1963. – 82 с.
61. Вишинская З.А. Советское уголовное право. Часть особенная. – М.: Госюриздат, 1963. – 82 с.
62. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект по советскому уголовному праву. – М.: ВШ МООП РСФСР, 1964 г. – 59 с.
63. Волженкин Б.В., Квашис В.Е., Цагикян С.Ш. Ответственность за взяточничество. Социально-правовые и криминологические проблемы. – Ереван: Айастан, 1988. – 200 с.
64. Вольфман Г. Уголовно-правовая охрана леса. – Радянське право. – 1981. – №11. – С. 23-24.
65. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. – К.: НАВСУ, 1997. – 184 с.
66. Гавриш С.Б. Основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища (проблеми теорії та розвитку кримінального законодавства України): Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. – Харків, 1994. – 39 с.
67. Гавриш С Б. Уголовно-правовая охрана природной среды. Пробле-мы теории и развитие законодательства. – Харьков, 1994. – 640 с.
68. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії застосування і розвитку кримінального законодавства. – Київ. – 2002: Інститут Законодавства Верховної Ради України. – 636 с.
69. Гавриш С.Б., Корчева З.В. Злочини проти довкілля //Кримінальне пра¬во України. Особлива частина: Підручник //За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2002. – 496 с.
70. Гавриш С Б. Коментар до ст. 242 КК України //Кримінальний ко¬декс України: Науково-практичний коментар/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисо¬ва, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 672-675.
71. Гальперин И.М. Основные направления борьбы с преступностью. – М.: Наука, 1975. – 160 с.
72. Грабовская Н.П. Преступления против здоровья населения //Курс советского уголовного права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1981. – Т. 5. – С. 3-219.
73. Грабовская Н.П. Преступления против общественной безопаснос¬ти, общественного порядка и народного здоровья //Советское уголовное право. Часть особенная. – Киев: РИО МВД СССР. – 1986. – С. 527-582.
74. Гришаев П. И. Объективная сторона состава преступления: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1961 г. – 48 с.
75. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології. – Львів: Світ, 1992. – 166 с.
76. Глистин В.К. Охрана природы по советскому уголовному праву: Авторефер. диссертации канд. юр. наук. – Ленинград: ЛГУ, 1966. – 16 с.
77. Глушков В.А., Матвейчук В.К. О субъекте преступления, предусмо-тренного ст. 155-2 УК УССР: проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1986. – С. 43-47.
78. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве //Учен¬ные записки ДВГУ. – Владивосток, 1969. – Вып. 21. – ч. 1. – С. 60-74.
79. Дагель П.С., Михеев Р.В. Установление субъективной стороны пре-ступления. – Владивосток: Изд-во ДВГУ. – 1972. – 36 с.
80. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. – М.: Го-сударственное издательство иностранных и национальных словарей, 1956. – Т. IV. – 683 с.
81. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юридлит., 1973. – 200 с.
82. Дёмин С.А. Закон на страже природы. – М.: Юрид. лит., 1987. – 80 с.
83. Дубовик О.Л. Экологическое правонарушение: понятие и виды // Окру-жающая среда под охраной закона. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 104-177.
84. Дудоров О.О. Коментар до ст. 242 КК України //Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 січня 2001 р. / За ред. Мель¬ника М.І., Хавронюка М.І. – К.: Каннон, 2001. – С. 644-648.
85. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 312 с.
86. Екологія і закон: Екологічне законодавство України у 2-х кн. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 1. – 704 с.
87. Екологія і закон: Екологічне законодавство України у 2-х кн.. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – Кн.. 2. – 576 с.
88. Экологический энциклопедический словарь. – М.: Издательский дом «Ноосфера» 1999. – 930 с.
89. Энциклопедический словарь русского библиографического института Гранат. – М.: Тверской бульвар, 1982. – Т. 10. – 940 с.
90. Жевлаков Э.Н. Преступления против природных богатств СССР. – М.: Юрид. лит., 1983. – 80 с.
91. Жевлаков Э.Н. Субъект преступлений против природы. – //Соц. за-конность. – 1986. – № 5. – С. 47-49.
92. Жевлаков Э.Н. Понятие экологических преступлений. Объект и си-стемы //Проблемы борьбы с экологическими правонарушениями в свете решений ХХVII съезда КПСС. – М.: ВЮЗИ, 1990. – С. 5-24.
93. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления и экологическая пре-ступность: Учебное пособие. – М.: Белые альвы, 1996. – 96 с.
94. Заброда К. До чого призводить бездіяльність // Сільські вісті, 2001, 11 жовтня.
95. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квали-фикация. – М.: Юрид. лит., 1975. – С. 30-31.
96. Зуйков Г.Г. К вопросу об уголовно-правовом понятии и значении способа совершения преступления //Труды ВШ МВД СССР. – М., 1969. – Вып. 24. – С. 24-45.
97. Игнатов А.Н. Преступления против здоровья населения //Курс со-ветского уголовного права. – М.: Наука, 1971. – Т. VI. – С. 428-446.
98. Іщенко О.М., Матвійчук В.К., Єросова І.Ю. Кримінально-правовий захист атмосферного повітря: Навчальний посібник. – К.: РВВ НАВСУ, 1994 р. – 64 с.
99. Клюшниченко А.П. Административно-правовая борьба с мелким ху-лиганством и злостным пьянством. – К.: МООП УССР, 1967. – 151 с.
100. Ковалев М.И. Объективная сторона преступления //Советское уго-ловное право: Часть общая. М.: Юрид. лит., 1977. – С. 144-167.
101. Колбасов О. С. Правовой режим использования и охраны вод. Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. – М.: Юрид. лит., 1988. – с. 240-267.
102. Колотинская Е.М. Правовая охрана вод в СССР /Правовая охра¬на природы. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – с. 141-158.
103. Комиссаров А.М. Преступления, посягающие на рациональное ис-пользование и охрану воды и воздуха //Советское уголовное право: Осо-бенная часть. – М.: Юрлит., 1988. – с. 328-333.
104. Комплексное использование и охрана водных ресурсов. – М.: Агро- промиздат, 1985. – 304 с.
105. Кондратюк Е.М., Хорхота Г.І. Словник – довідник з екології. – К.: Урожай, 1987. – 160 с.
106. Конисский Георгий. История Русов. – К.: РНФ «Звін», 1991. – 313 с.
107. Коркунов Н.М. История философии права. – СПб, 1915. – 145 с.
108. Коржанский Н.И. Предмет преступления (понятие, виды и значе¬ние для квалификации): Учебное пособие. – Волгоград: НИИ и РИО Вол-гоградской следственной школы МВД СССР, 1976. – 56 с.
109. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
110. Корчева Г.З. Уголовно-правовая охрана природы в УССР. – Харь-ков: Вища школа, 1975. – 83 с.
111. Кравцов С.Ф. Предмет преступления: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Ленинград, 1976. – 28 с.
112. Кравченко С. Правові проблеми охорони природи //Радянське пра-во. – 1986. – № 8. – С. 48-50.
113. Краснов Н.И., Колбасов О.С. Эффективность юридической ответ-ственности в охране окружающей среды. – М.: Наука, 1985. – 226 с.
114. Красс А.В. Право государственной социалистической собственно-сти. – М.: Госюриздат, 1954. – 260 с.
115. Крассов О.И. Экологическое право: Учебник. – М.: Дело, 2001. – 768 с.
116. Кригер Г. Еще раз о смешанной форме вины //Советская юстиция. –1967. – №3. – С. 7-9.
117. Кригер Г.Л. Хозяйственные преступления // Курс советского уго-ловного права. Часть особенная. – Т.5. – М.: Наука, 1971. – С. 379-559.
118. Крупко Д.И. Преступление против окружающей среды //Уголов¬ное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник /Под ред. Заслу-женного деятеля науки и техники Украины Е.Л. Стрельцова. – Харьков: ООО «Одиссей», 2002. – С 403-425.
119. Кузнецова Н.Ф. Преступление, состав преступления уголовно-пра-вовой нормы //Вестник МГУ. – Право. – 1967. – № 4. – С. 35-48.
120. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 232 с.
121. Кузнецова Н.Ф., Кригер Г.А. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения //Советское уголовное право. Особенная часть. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – С. 363-405.
122. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюр-здат, 1960. – 244 с.
123. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 352 с.
124. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона состава преступления //Совет-ское уголовное право: Общая часть. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – С. 128-143.
125. Куринов Б.А. Комментарий к ст. 223 Ук РСФСР //Комментарий к уголовному кодексу РСФСР. – М.: Изд-во юрид. лит., 1980. – С. 423-424.
126. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 184 с.
127. Курс советского уголовного права. Часть особенная / Н.А. Беляев, Н.С. Лейкина, В.К. Глистин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев. – Л.: ЛГУ, 1978. – 557 с.
128. Кутырин И.М. Охрана воздуха и поверхностных вод от загрязне-ния. – М.: Наука, 1980. – 86 с.
129. Леонтьев Б.М. Хозяйственные преступления // Советское уголов¬ное право: Часть особенная. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – С. 240-249.
130. Леонтьев Б.М. Преступления против природных богатств СССР. – Cоветское уголовное право. Часть особенная. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. – С. 261-274.
131. Лысов М. Отграничение преступления от проступка по должности //Советская юстиция. – 1972. – №1. – С. 13-14.
132. Лопашенко Н.А. Экологические преступления: Коментарий к гл. 26 УКРФ. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 802 с.
133. Львов В.А, Лодыженский В.Н., Кузин А.Н. и др. Справочник по ох-ране водных ресурсов. – К.: Урожай, 1989. – 176 с.
134. Луньов А.Е. Административная ответственность за правонаруше-ния. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.
135. Ляпунов Ю.И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. – М.: Академия МВД СССР, 1974. – 152 с.
136. Матвейчук В.К. Нарушение уголовного законодательства о раци-ональном использовании и охране земли //Депонирована в ИНИОН АНСССР, 1982. – № 37842. – 43 с.
137. Матвейчук В.К. Борьба с получением незаконного вознагражде¬ния от граждан за выполнение работ, связаных с обслуживанием насиле- ния. Уголовно-правовой и криминологический аспекты: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 1984 г. – 16 с.
138. Матвейчук В.К. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с преступным загрязнением водных объектов: Учебное пособие. – К.: НИи РИО Украинской академии внутренних дел, 1992. – 80 с.
139. Матвейчук В.К. Уточнение понятия субъекта экологических пре-ступлений на современном этапе развития общества и государст