ОБСТАВИНИ, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ 13
1.1. Стан розробки питання про обставини, які пом’якшують покарання, в юридичній літературі 13
1.2. Обставини, які пом’якшують покарання, за кримінальним законодавством зарубіжних держав 23
1.3. Поняття обставин, які пом’якшують покарання, за кримінальним правом України 33
1.4. Значення обставин, які пом’якшують покарання, за кримінальним правом України 45
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЧИННИМ КК УКРАЇНИ 65
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ВРАХУВАННЯ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ КК УКРАЇНИ 126
ВИСНОВКИ 153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173
ДОДАТКИ 193

ВСТУП

Актуальність теми. З проголошенням незалежності Україна взяла курс на розбудову демократичної, соціальної, правової держави. Це зумовило необхідність реформування всіх сфер суспільного життя. Важливе значення в цьому процесі має вирішення проблем протидії злочинності. Одним із засобів боротьби зі злочинністю є притягнення осіб, винних у вчиненні злочину, до кримінальної відповідальності. Покарання є основною формою реалізації кримінальної відповідальності. Воно покликане виступати засобом охорони найбільш важливих суспільних відносин від злочинних посягань шляхом здійснення карального впливу на засудженого з метою його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Призначення судом покарання об’єктивно виступає заключним етапом правосуддя. Від того, наскільки законним, справедливим та обґрунтованим буде призначене винній особі покарання, значною мірою залежить реалізація завдань кримінального законодавства. А тому необхідна детальна законодавча регламентація загальних засад призначення покарання. При призначенні покарання суд повинен застосовувати індивідуальний підхід, враховувати особливості кожного вчиненого злочину та особи, яка його вчинила. Індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, яка виходить із того, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (ст.ст. 2, 18, 50 Кримінального кодексу (далі – КК) України). Тому призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання. Важливу роль в індивідуалізації покарання відіграють обставини, які пом’якшують покарання.
У теорії кримінального права та в кримінальному законі обставинам, які пом’якшують покарання, приділяється значна увага, що свідчить про їх важливе кримінально-правове значення. Дослідження питань, пов’язаних із обставинами, які пом’якшують покарання, досить широко здійснювалося в науці кримінального права, зокрема в наукових працях П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Є.В. Благова, Г.С. Гавєрова, В.К. Грищука, І.І. Карпеця, Ю.О. Красікова, Г.А. Крігера, Л.Л. Круглікова, Н.Ф. Кузнєцової, Б.О. Курінова, В.Т. Маляренка, М.І. Мельника, В.С. Мінської, О.О. Мяснікова, П.П. Сєркова, О.Д. Соловйова, В.І. Ткаченка, М.Г. Ушакової, Г.І. Чечеля та інших. Значна кількість цих наукових робіт присвячена проблемам призначення покарання, у контексті яких досліджувалися й обставини, які пом’якшують покарання. Деякі дослідження обставин, які пом’якшують покарання, здійснювалися разом з обставинами, які обтяжують покарання. В Україні проблеми обставин, які пом’якшують покарання, не були предметом спеціального монографічного дослідження на ґрунті чинного КК України 2001 року.
КК України 2001 року базується, зокрема, на принципах демократизму, справедливості та гуманізму, характеризується зміною, конкретизацією старих та введенням цим кодексом нових обставин, які пом’якшують покарання. У теорії кримінального права залишаються спірними та невирішеними питання застосування обставин, які пом’якшують покарання. Так, невирішеним є питання про місце обставин, які пом’якшують покарання, серед загальних засад призначення покарання. Немає єдності думок щодо правової природи обставин, які пом’якшують покарання. Дискусійними залишаються питання, чи потрібно і як саме конкретизувати в законі кримінально-правове значення обставин, які пом’якшують покарання. Потребують також вивчення питання змісту та вичерпного переліку обставин, які пом’якшують покарання, в чинному КК України.
Актуальність наукового дослідження обставин, які пом’якшують покарання, значною мірою зумовлена також потребами судової практики, у якій нерідко спостерігаються різні підходи до врахування цих обставин при призначенні покарання. Призначаючи покарання, суди інколи обмежуються у вироку лише вказівкою на те, що у справі враховано всі обставини вчиненого злочину без детального аналізу фактичних даних. Вирок, постановлений із подібним формулюванням, є недостатньо обґрунтованим та виглядає непереконливим як для підсудного, так і для інших осіб. Досить часто суди недооцінюють, а інколи взагалі не враховують при призначенні покарання обставини, які пом’якшують покарання, передбачені КК України або, навпаки, здійснюють ширше тлумачення, або визнають такими, що пом’якшують покарання, обставини, не передбачені КК України, без будь-якої мотивації такого рішення. Вирішення цих та інших питань має важливе значення для індивідуалізації покарання та обумовлює актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах комплексної теми наукових досліджень „Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та практики протидії злочинності”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування правової природи, змісту та значення обставин, які пом’якшують покарання, розроблення наукових рекомендацій щодо вдосконалення їх законодавчої регламентації та судової практики призначення покарання з урахуванням обставин, які пом’якшують покарання.
Відповідно до вказаної мети були поставлені такі завдання:
- визначити місце обставин, які пом’якшують покарання, в системі загальних засад призначення покарання, виявити їх правову природу та значення;
- узагальнити досвід ряду зарубіжних держав з питань правової регламентації обставин, які пом’якшують покарання;
- розкрити зміст обставин, які пом’якшують покарання, передбачених кримінальним законом, а також тих, які кримінальним законом не передбачені, але які найчастіше враховуються в судовій практиці, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України;
- провести узагальнення судової практики та розробити наукові рекомендації щодо практики призначення покарання з урахуванням обставин, які пом’якшують покарання;
- розробити конкретні пропозиції щодо зміни та доповнення чинних кримінально-правових норм, що регламентують обставини, які пом’якшують покарання.
Об’єктом дослідження є обставини, які пом’якшують покарання як засоби індивідуалізації покарання, їх правова природа, особливості законодавчої регламентації та врахування у судовій практиці при призначенні покарання.
Предметом дослідження є норми чинного КК України, норми кримінального законодавства ряду зарубіжних держав, судова практика, пам’ятки кримінального та кримінально-процесуального законодавства, доктринальні положення, що стосуються загальних засад призначення покарання та обставин, які пом’якшують покарання, а також судова практика врахування обставин, які пом’якшують покарання, при його призначенні.
Теоретичною основою дослідження є праці з питань кримінального права, а також загальної теорії держави і права, енциклопедично-довідкова та прикладна література з права. Конкретні проблеми аналізуються з урахуванням положень, викладених у роботах, присвячених відповідним питанням. Це, зокрема, праці М.М. Бабаєва, Я.М. Брайніна, А.Ю. Буланова, С.А. Вєлієва, М.К. Горі, Л.О. Долиненко, В.І. Зубкової, А.Т. Іванової, А.Н. Ігнатова, М.Д. Лисова, Г.П. Новосьолова, Л.О. Прохорова, М.О. Скрябіна, М.М. Становського, К.М. Флорі та інших.
Емпіричною основою дослідження є матеріали опублікованої судової практики, а також місцева судова практика. У процесі дисертаційного дослідження вивчено понад 300 кримінальних справ. З питань теми дисертації автором проведено опитування 160 суддів з використанням спеціально розробленої анкети.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи. За допомогою діалектичного методу досліджено, зокрема, поняття, правову природу та зміст обставин, які пом’якшують покарання. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу змісту норм, що регламентують обставини, які пом’якшують покарання. Метод системного аналізу дав можливість встановити місце обставин, які пом’якшують покарання, в системі загальних засад призначення покарання. Історико-правовий метод застосовано для аналізу тенденцій розвитку норм, що регламентують загальні засади призначення покарання та обставини, які пом’якшують покарання. Порівняльно-правовий метод використано при вивченні кримінального законодавства ряду зарубіжних держав щодо обставин, які пом’якшують покарання, для визначення можливостей використання зарубіжного досвіду в національному законодавстві. При проведенні дослідження використано також методи соціологічних досліджень – анкетування, вивчення кримінальних справ, узагальнення судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням обставин, які пом’якшують покарання, за КК України 2001 року.
На основі проведеного дослідження обґрунтовано і сформульовано положення і висновки, які є новими для науки кримінального права або наділені істотними ознаками наукової новизни і виносяться на захист:
1. Наведено додаткові аргументи на користь того, що складові загальної засади призначення покарання, закріпленої в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, - ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання – мають самостійний характер.
2. Запропоновано авторське формулювання поняття обставин, які пом’якшують покарання. Під ними пропонується розуміти обставини, що знаходяться за межами ступеня тяжкості вчиненого злочину і особи винного, але за їх наявності, виходячи з морально-етичних норм суспільства, особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, – пом’якшення покарання.
3. Аргументовано необхідність встановити на законодавчому рівні обов’язок суду мотивувати у своєму вироку призначення того чи іншого покарання. Запропоновано доповнити ст. 65 КК України частиною п’ятою, де й закріпити відповідне положення.
4. Додатково обґрунтовано необхідність закріплення в чинному КК України формалізованих критеріїв урахування обставин, які пом’якшують покарання, при виборі конкретного строку (розміру) покарання. Запропоновано: а) на законодавчому рівні здійснити оцінку в балах обставин, які пом’якшують покарання, передбачених ч. 1 ст. 66 КК України, в умовно прийнятій системі балів від одного до п’яти; б) на стадії призначення покарання враховувати судам вплив на міру покарання усіх наявних у справі обставин, які пом’якшують покарання. Для цього ним встановлюється сума балів усіх наявних обставин, що становить відсоток, на який суд зменшує покарання стосовно середнього, прийнятого за 100 %. Обґрунтовано необхідність доповнити ст. 66 КК України частиною четвертою, де й закріпити ці правила.
5. Вперше обґрунтовано необхідність: а) з метою усунення можливості неодноразового врахування судом при призначенні покарання таких обставин як „вчинення злочину неповнолітнім” (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України), „вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності” (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України), „виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом” (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК України), і при оцінці ступеня тяжкості вчиненого злочину, і особи винного, і як обставин, які пом’якшують покарання, виключити їх із ч. 1 ст. 66 КК України і віднести першу з них до ознак, які характеризують особу винного, другу – до ознак, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Вплив на призначення покарання третьої обставини передбачено в ч. 3 ст. 43 КК України, а тому визнання її ще й обставиною, яка пом’якшує покарання, призводить по суті до подвійного її врахування при призначенні покарання;
б) змінити формулювання обставин, передбачених п. п. 2, 4, 5, 7 ч. 1 ст. 66 КК України, виклавши їх відповідно у такій редакції: „добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсація моральної шкоди)”, „стан вагітності жінки під час вчинення злочину або розгляду справи у суді”, „вчинення злочину під впливом тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин)”, „вчинення злочину внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого”;
в) доповнити перелік обставин, які пом’якшують покарання, такою обставиною: „відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину”.
6. Вперше обґрунтовано необхідність дати роз’яснення змісту обставин, які пом’якшують покарання, передбачених п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 66 КК України у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 „Про практику призначення судами кримінального покарання” з метою забезпечення єдності судової практики.
7. Додатково обґрунтовано необхідність закріплення в КК України вичерпного переліку обставин, які пом’якшують покарання. Невичерпний перелік обставин, які пом’якшують покарання, надаючи судам необмежений простір для їх урахування при призначенні покарання призводить сьогодні, як свідчить практика, до порушення принципів законності, рівності усіх осіб перед законом, єдності судової практики, гуманізму та справедливості.
8. З урахуванням висновків, зроблених на підставі проведеного дослідження, запропоновано нову редакцію ст. 66 КК України.
9. Враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року, згідно з яким положення ч. 1 ст. 69 КК України були визнані неконституційними в частині, що унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також самостійне значення складових загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, запропоновано ч. 1 ст. 69 КК України викласти у новій редакції.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані: а) у науці кримінального права як матеріал для подальшого дослідження проблем обставин, які пом’якшують покарання; б) у законотворчій діяльності при розробленні пропозицій для вдосконалення чинного КК України. З цією метою до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності направлені пропозиції про внесення змін до КК України та до Проекту КПК України, які прийняті до розгляду; в) у навчальному процесі при викладанні курсу „Кримінальне право України. Загальна частина”, для підготовки відповідних методичних матеріалів, підручників, навчальних посібників тощо; г) у практиці роботи суддів при обґрунтуванні вироків з конкретних справ. До Верховного Суду України направлені пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 „Про практику призначення судами кримінального покарання”, які прийняті до розгляду.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція молодих вчених „Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 року, Хмельницький інститут регіонального управління та права); Міжнародна наукова конференція молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 року, Хмельницький університет управління та права); Міжнародна наукова конференція молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року, Хмельницький університет управління та права); Міжнародна наукова конференція „Проблеми коментування кримінального закону” (2-3 квітня 2004 року, Львівський юридичний інститут МВС України); Міжнародна науково-практична конференція „Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ” (30 вересня 2004 року, Львівський юридичний інститут МВС України); Міжнародна науково-практична конференція „Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 року, Львівський юридичний інститут МВС України); дев’ята та десята регіональні науково-практичні конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2003 року та 5-6 лютого 2004 року, Львівський національний університет імені Івана Франка); Регіональний круглий стіл „Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (21-22 лютого 2003 року, Хмельницький інститут регіонального управління та права); Науково-практична конференція „Кримінальний кодекс України 2001р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)” (4-5 квітня 2003 року, Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та в п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 205 сторінок, з них основного тексту 172 сторінок, список використаних джерел (224 джерела) викладений на 20 сторінках, додатки – на 13 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі основні висновки:
1. Обставинам, які пом’якшують покарання, в кримінально-правовій науці присвячено чимало досліджень. Науковцями розкриваються питання про правову природу цих обставин, місце в системі загальних засад призначення покарання, поняття, значення, класифікацію, зміст кожної із обставин, які пом’якшують покарання, передбаченої кримінальним законом, про можливість врахування судами при призначенні покарання як таких, що пом’якшують покарання, тих чи інших обставин, не закріплених у законі. Проте однозначно сьогодні вирішуються лише такі питання: обставини, які пом’якшують покарання, входять до загальних засад призначення покарання; правова природа обставин, які пом’якшують покарання, передбачених Загальною частиною КК і Особливою частиною КК, є різною; обставини, які пом’якшують покарання, передбачені Загальною частиною КК, лежать за межами складу злочину. Дискусійними в кримінально-правовій науці є питання поняття, правової природи обставин, які пом’якшують покарання, їх кримінально-правового значення та його конкретизації, місця обставин, які пом’якшують покарання, в системі загальних засад призначення покарання, змісту та невичерпного переліку цих обставин.
2. Кримінальними законами зарубіжних держав зазвичай передбачаються обставини, які пом’якшують покарання. Вони встановлюються як обов’язкові критерії призначення покарання. Більшість кодексів місить вичерпні або невичерпні переліки цих обставин, хоча деякі з них закріплюють лише положення щодо врахування відповідних обставин, які суд визначає на свій угляд. Переліки обставин, які пом’якшують покарання, передбачені кримінальними законами зарубіжних держав, є подібними до переліку, передбаченого КК України. У багатьох кримінальних кодексах зарубіжних держав встановлено правила впливу обставин, які пом’якшують покарання на вид, строк (розмір) покарання, а також, за наявності певних особливих умов, встановлено можливість призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
3. Врахування обставин, які пом’якшують покарання, за чинним КК України є складовою однієї із загальних засад призначення покарання, закріпленої в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України. В законі ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, встановлено як самостійні складові відповідної загальної засади призначення покарання, нерозривно пов’язані між собою.
Усі дані, які враховуються судом при призначенні покарання, пов’язані із вчиненим злочином і особою, яка його вчинила. Але кожна із складових цієї загальної засади має самостійне законодавче формулювання, а тому може і повинно бути проведено їхнє розмежування. Для того, щоб проаналізувати співвідношення ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом’якшують покарання, слід розкрити зміст понять „ступінь тяжкості вчиненого злочину” та „особа винного”. Під ступенем тяжкості вчиненого злочину, на нашу думку, слід розуміти індивідуальну характеристику суспільної небезпеки вчиненого особою злочину порівняно з іншими злочинами того ж виду (характеру суспільної небезпеки), яка визначається особливостями конкретного злочину і обставинами його вчинення, а саме такими показниками, як індивідуальні особливості об’єкта злочину, характеру діяння, тяжкості (характеру і розміру заподіяної шкоди чи завданого збитку) наслідків, що настали, часу, місця, способу, знарядь, засобів, обстановки вчинення злочину, потерпілого, форми і виду вини, мотиву, мети вчинення злочину. Під особою винного, на нашу думку, слід розуміти сукупність властивостей людини, які визначають її соціальну сутність і мають кримінально-правове значення: біологічні якості людини – вік, стать, стан здоров’я; психологічні характеристики – наявність чи відсутність психічних аномалій, рівень інтелектуального розвитку; соціальні – виробнича, навчальна, культурно-побутова характеристики особи.
Аналіз переліку обставин, які пом’якшують покарання, передбаченого ч. 1 ст. 66 КК України, а також інших обставин, які не визначені у переліку, але враховуються судом при призначенні покарання як такі, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України свідчить про те, що частина цих обставин характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину (наприклад, вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності), частина – особу винного (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, позитивна виробнича або побутова характеристика винного у вчиненні злочину), але більша частина цих обставин виходить за межі ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного, як, наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних, особистих чи інших обставин, вчинення злочину жінкою у стані вагітності, з’явлення із зізнанням, добровільне відшкодування завданого збитку тощо. Врахування цих обставин при призначенні покарання можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи із яких особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання.
Отже, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, які пом’якшують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання у сукупності.
Обставини, які пом’якшують покарання, як обставини конкретної справи, можуть виступати у різній якості та мати різне кримінально-правове значення – ознак складу злочину з пом’якшуючими обставинами (ст.ст. 116, 117, 118, 123, 124 КК України), складових підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання (ст.ст. 45, 46, 75, 79 КК України), засобів індивідуалізації покарання (ст. 66 КК України). В контексті, в якому вони закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65 та в ч. 1 ст. 66 КК України, вони виступають засобами індивідуалізації покарання, а отже, їх назва повинна відповідати тому змісту, який вкладається у них в цьому випадку. Такою є назва, закріплена в чинному КК України – „обставини, які пом’якшують покарання”.
Таким чином, на нашу думку, під обставинами, які пом’якшують покарання слід розуміти обставини, що знаходяться за межами ступеня тяжкості вчиненого злочину і особи винного, але, за наявності яких, виходячи з морально-етичних норм суспільства, особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, – пом’якшення покарання.
4. В ч. 1 ст. 65 КК України закріплено, що суд призначає покарання, враховуючи (а не „має право врахувати” чи „може врахувати”) ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Таким чином, очевидним є, що якщо суд виявить у справі обставини, які пом’якшують покарання, він зобов’язаний врахувати їх при призначенні покарання поруч із ступенем тяжкості вчиненого злочину, особою винного та обставинами, які обтяжують покарання.
КК України не визначає, яким чином, в якому порядку та обсязі повинен враховувати суд обставини, які пом’якшують покарання, при призначенні покарання. Визначено лише загальний напрямок їх впливу при призначенні покарання. Тобто у КК України кримінально-правове значення обставин, які пом’якшують покарання, повною мірою не конкретизовано.
Призначення покарання є дуже важливим етапом здійснення правосуддя, який потребує досить детальної законодавчої регламентації. В юридичній літературі було запропоновано різні варіанти здійснення конкретизації кримінально-правового значення обставин, які пом’якшують покарання, в тому числі введення у кримінальний закон формалізованих критеріїв врахування відповідних обставин при виборі конкретного строку (розміру) покарання. Одна із концепцій формалізації обставин, які пом’якшують покарання, передбачає виділення головних (особливих) пом’якшуючих обставин, і визначення міри їх впливу щодо максимуму санкції статті, яка встановлює відповідальність за вчинений особою злочин. Запропоновано також розроблення наукових рекомендацій врахування при призначенні покарання обставин, які пом’якшують покарання, на основі математичних методів. Система, заснована на математичному методі, на нашу думку, є найбільш вдалою, адже дозволяє найбільш точно врегулювати діяльність суду по врахуванню при призначенні покарання обставин, які пом’якшують покарання, встановити конкретні правила їх врахування, і, таким чином, забезпечити певною мірою досягнення єдності судової практики у сфері призначення покарання.
Пропонуємо запровадити систему, за якою на законодавчому рівні здійснюється оцінка в балах обставин, які пом’якшують покарання (в умовно прийнятій системі балів від одного до п’яти), де кожна обставина буде мати різну оцінку. На стадії призначення покарання враховувати судом вплив на покарання усіх наявних у справі обставин, які пом’якшують покарання. Для цього ним встановлюється сума балів усіх наявних у справі обставин, які пом’якшують покарання, що становить відсоток, на який суд зменшує покарання щодо середнього, прийнятого за 100%. Зазначені правила, на нашу думку, слід закріпити у КК України. Тому пропонуємо ст. 66 КК України доповнити частиною четвертою такого змісту: „4.Врахування обставин, які пом’якшують покарання при визначенні строку (розміру) покарання здійснюється судом за такими правилами:
1) встановлюються усі наявні у справі обставини, які пом’якшують покарання та їх оцінка в балах; 2) визначається сума балів цих обставин; 3) отримана сума балів становить відсоток, на який зменшується покарання щодо середнього, який приймається за 100 %.
Примітка. Оцінка в балах обставин, які пом’якшують покарання, передбачених частиною першою цієї статті: 1) з’явлення із зізнанням – 2 бали; 2) щире каяття – 1 бал; 3) активне сприяння розкриттю злочину – 3 бали; 4) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсація моральної шкоди) – 3 бали; 5) відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину – 4 бали; 6) стан вагітності жінки під час вчинення злочину або розгляду справи у суді – 3 бали; 7) вчинення злочину під впливом тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин) – 4 бали; 8) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну службову чи іншу залежність – 5 балів; 9) вчинення злочину внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого – 4 бали.”
5. Ст. 69 КК України встановлює можливість призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом. Враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року, згідно з яким положення ч. 1 ст. 69 КК України були визнані неконституційними в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також самостійне значення складових загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, ч. 1 ст. 69 КК України пропонуємо викласти у такій редакції: „1.За наявності декількох (не менше двох) обставин, які пом’якшують покарання, а також обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.”
6. Призначення судом того чи іншого виду, строку (розміру) покарання повинно бути обґрунтовано у вироку суду. Такий обов’язок суду встановлено Пленумом Верховного Суду України, який у п.2 постанови від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” постановив звернути увагу судів на те, що висновки з усіх питань, пов’язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Однак для того, щоб зобов’язати суди в кожному разі при призначенні покарання належним чином мотивувати своє рішення, відповідні положення слід закріпити на законодавчому рівні. Пропонуємо доповнити ст. 65 КК України частиною п’ятою такого змісту: „5. Призначення судом того чи іншого виду, строку (розміру) покарання особі, визнаній винною у вчиненні злочину, повинно бути належним чином мотивоване у вироку суду”.
7. В ч. 1 ст. 66 КК України міститься перелік обставин, які пом’якшують покарання. П. 1 ч. 1 ст. 66 КК України містить три самостійні обставини, які пом’якшують покарання: 1) з’явлення із зізнанням, 2) щире каяття, 3) активне сприяння розкриттю злочину. Розміщення цих обставин в одному пункті в кримінально-правовій літературі пояснюється єдністю їх правової природи. Це призводить до того, що у науковій літературі, а також у судовій практиці, відбувається їх змішування, тобто ці обставини розглядаються як одна. Проте ці обставини є різними за своїм змістом, мають самостійне кримінально-правове значення і, навіть якщо вони поєднуються у справі, слід визнавати наявність не однієї, а трьох обставин, які пом’якшують покарання, що значно впливає на ступінь пом’якшення призначеного покарання. Тому, на нашу думку, вказані обставини в КК України слід викласти не в одному пункті, а в трьох. Під з’явленням із зізнанням, на нашу думку, слід розуміти добровільне, безпосереднє звернення особи, яка вчинила злочин, до органів розслідування, суду, інших державних органів або посадових осіб з правдивим повідомленням у будь-якій формі про вчинений нею (самою або у групі) злочин. Для забезпечення єдності судової практики щодо врахування цієї обставини, яка пом’якшує покарання, пропонуємо дати відповідні роз’яснення щодо змісту цієї обставини у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання”, виклавши абзац третій п. 5 у такій редакції: „Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, встановлено особу, яка вчинила злочин, але цю особу не затримано і вона має реальну можливість уникнути слідства та суду, добровільні заява або повідомлення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам розслідування або було відомо, але не було встановлено особу, яка вчинила цей злочин. За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має враховуватись як обставина, яка пом’якшує покарання, при призначенні покарання за злочин, у зв’язку з яким зроблено зізнання”. Під щирим каяттям слід розуміти такий психічний стан особи винного, коли він усвідомлює суспільну небезпеку вчиненого ним діяння, засуджує свою поведінку, розкаюється у вчиненому, повністю визнає свою вину та висловлює готовність понести покарання, що об’єктивно повинно підтверджуватися позитивною поведінкою після вчинення злочину, на досудовому слідстві та в суді. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти добровільне надання особою, яка вчинила злочин, органам слідства, нові докази, інформацію, що мають важливе значення для встановлення істини по справі, тобто для встановлення усіх обставин вчиненого злочину, інших обставин, які можуть мати значення для його розкриття, винних осіб, а також у виявленні причин та умов вчинення злочину. Поняття „активності” в законі не розкривається. Це є оціночна категорія, яка визначається судом в кожному конкретному випадку. На нашу думку, будь-які дії винного, спрямовані на допомогу слідству, якщо надана ним інформація або інші докази мали значення для встановлення істини в справі, слід визнавати активними. Для забезпечення єдності судової практики єдині критерії оцінки активності сприяння розкриттю злочину пропонуємо роз’яснити в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання”, доповнивши п. 5 абзацом такого змісту: „При встановленні такої обставини, яка пом’якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину, суди повинні мати на увазі, що відповідні дії слід вважати активними, якщо надана особою інформація або інші докази сприяли встановленню істини в справі”.
8. В поняття „шкода” включається як матеріальна (майнова та фізична), так і нематеріальна (моральна) шкода, але для оцінки розмірів моральної шкоди не може бути застосовано еквівалентний принцип, як для обчислення матеріальної шкоди, тому при заподіянні моральної шкоди не можна вести мову про її відшкодування чи усунення, а лише про компенсацію за неї. Враховуючи це, пропонуємо обставину, передбачену п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, викласти у такій редакції: „добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсація моральної шкоди)”. Під добровільним відшкодуванням завданого збитку або усуненням заподіяної шкоди (компенсацією моральної шкоди) слід розуміти вчинення за власною волею та переконанням особою, яка вчинила злочин, або за її дорученням чи на її прохання іншими особами, після вчинення злочину, але до постановлення обвинувального вироку суду, активних дій, спрямованих на відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсацію моральної шкоди). Обов’язковою ознакою цих обставин є добровільність. Але на практиці суди досить часто враховують відповідні обставини без вказівки на добровільність. В такому випадку втрачає зміст п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України – адже якщо відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсацію моральної шкоди) можна враховувати як обставину, яка пом’якшує покарання, без вказівки на добровільність, то встановлені в законі обмежувальні умови втрачають своє значення. Крім того, в цьому випадку немає позитивної посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин. З метою уникнення відповідних недоліків судової практики п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” пропонуємо доповнити абзацом такого змісту: „При врахуванні таких обставин, як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсація моральної шкоди), судам необхідно мати на увазі, що обов’язковою їх ознакою є добровільність вчинення відповідних дій, яка означає, що особа усвідомлено, за власним переконанням відшкодовує збитки або усуває (компенсує) шкоду. Якщо добровільність відсутня, то відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсацію моральної шкоди) не можна враховувати при призначенні покарання як обставину, яка пом’якшує покарання”.
9. Виходячи з того, що вчинення злочину неповнолітнім (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України) є характеристикою особи винного, адже неповноліття – це вік особи у межах від 14 до 18 років, що є біологічною властивістю людини, то з метою уникнення можливості подвійного врахування однієї і тієї самої обставини при призначенні покарання, пропонуємо обставину, передбачену п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України, виключити із переліку обставин, які пом’якшують покарання. Неповноліття особи при призначенні покарання слід враховувати як дані про особу винного. При цьому враховуватися має не сам факт неповноліття, а особливості психічного та фізичного розвитку неповнолітнього під час вчинення ним злочину і на момент розгляду справи у суді. Вказані особливості особи можна встановити лише за допомогою спеціальних знань у галузі психології. Тому при розслідуванні кримінальної справи щодо неповнолітнього або під час її розгляду у суді доцільно було б призначати судово-психологічну експертизу для встановлення рівня розвитку конкретного неповнолітнього та індивідуальних особливостей його психіки.
10. Стан вагітності жінки – це особливий стан її організму, за якого у неї виникає схильність до неадекватних вчинків, і в той же час будь-які фізичні та психічні обмеження можуть викликати надмірні страждання та заподіяти значну шкоду як фізичному, так і психічному здоров’ю жінки. Тому, на нашу думку, обставиною, за якої особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе, і, відповідно, обставиною, яка пом’якшує покарання, є не лише вчинення вагітною жінкою злочину внаслідок негативних змін у її психіці, але і стан вагітності жінки на момент призначення покарання. Тому обставину, передбачену п. 4 ч. 1 ст. 66 КК України, пропонуємо викласти у такій редакції: „стан вагітності жінки під час вчинення злочину або розгляду справи у суді”. Стан вагітності жінки саме під час вчинення злочину, на нашу думку, може бути врахований при призначенні покарання лише у випадку, якщо вчинення злочину було пов’язано із негативними змінами у психіці жінки. Адже якщо жінка спеціально завагітніла з метою вчинення злочину, знаючи про пом’якшуючий вплив цієї обставини, або вчинення злочину ніяк не було пов’язано із тими змінами, які можуть відбуватися у психіці вагітної жінки (наприклад, одержання чи давання хабара), то така жінка навряд чи заслуговує поблажливого ставлення до себе.
11. Тяжкі особисті, сімейні та інші обставини – це певні тяжкі обставини, які виступають домінантою у мотивації злочинної поведінки особи, і вона вчиняє злочин для того, щоб уникнути подальшого негативного впливу цих обставин, або в наслідок того, що вплив цих обставин на психіку особи знизив її здатність керувати своїми діями, що є підставою для поблажливого ставлення до особи, яка вчинила злочин. В законі мова іде про збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а виходячи з етимології слова „збіг”, означає поєднання декількох обставин. Але навіть одна, але тяжка обставина може вплинути на психіку особи, послабити її волю, знизити опірність ситуації, що згідно з морально-етичними нормами суспільства викликає поблажливе ставлення до особи, яка вчинила злочин. Наявне законодавче формулювання не дає можливості врахувати як обставину, яка пом’якшує покарання у випадку коли злочин було вчинено під впливом лише однієї тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини. Тому обставину, передбачену п. 5 ч. 1 ст. 66 КК України пропонуємо викласти у такій редакції: „вчинення злочину під впливом тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин)”. КК України не розкриває змісту цієї обставини, яка пом’якшує покарання. Визнання тих чи інших чинників тяжкими особистими, сімейними чи іншими обставинами здійснюється судом. Часто суди у вироку не вказують цю обставину, яка пом’якшує покарання, у законодавчому формулюванні, а визнають обставинами, які пом’якшують покарання, конкретні тяжкі обставини, що спровокували вчинення злочину (тяжке матеріальне становище, заборгованість по зарплатні, смерть матері винного тощо). На нашу думку, ці обставини слід визнавати конкретизацією обставини, що розглядається, а не самостійними обставинами, які пом’якшують покарання. Для забезпечення єдності судової практики щодо врахування цієї обставини, пропонуємо п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” доповнити абзацом такого змісту: „При врахуванні такої обставини, як вчинення злочину під впливом тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин), суди повинні не лише вказати на наявність у справі відповідної тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин), але і розкрити їхній зміст, тобто вказати, в чому вони виразилися і чому підштовхнули винного до вчинення злочину”.
12. Воля особи, яка вчинила злочин під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність, подавляється примусом, погрозою або загрозою настання небажаних для особи наслідків через її матеріальну, службову чи іншу залежність від ініціатора злочину, і у неї створюється враження ніби вчинення нею злочину є неминучим. Така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе. Виходячи з цього, на нашу думку, вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність слід визнавати обставинами, які пом’якшують покарання.
13. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, зазвичай вичерпуються випадками, вказаними в Особливій частині КК України (ст.ст. 116, 123). Натомість досить поширеною у судовій практиці є така обставина, яка пом’якшує покарання, як вчинення злочину внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого. За таких обставин свідомість і воля особи певним чином обмежується, хоча і не знижується здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, тому особа, яка вчинила злочин, на нашу думку, заслуговує поблажливого ставлення до себе. Крім того, вчинення злочину внаслідок неправомірної або аморальної поведінки потерпілого за змістом охоплює вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Виходячи з цього, пропонуємо обставину, передбачену п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України, викласти у такій редакції: „вчинення злочину внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого”;
14. Виходячи з того, що вчинення злочину при перевищенні меж крайньої необхідності (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України) характеризує обстановку вчинення злочину, яка є однією із характеристик ступеня тяжкості вчиненого злочину, то з метою уникнення можливості подвійного врахування однієї і тієї самої обставини при призначенні покарання, пропонуємо обставину, передбачену п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України, виключити із переліку обставин, які пом’якшують покарання. Разом з тим, вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності завжди повинно тягнути більш м’яку відповідальність, ніж вчинення аналогічного злочину з інших мотивів. Тому пропонуємо особливості кримінальної відповідальності за вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності передбачити у ст. 39 КК України, подібно до того, як це зроблено у ч. 3 ст. 43 КК України. Відповідно, ст. 39 КК України доповнити ч. 4 такого змісту: „Особа, яка вчинила злочин при перевищенні меж крайньої необхідності, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі може бути призначено лише, якщо санкція статті, якою встановлено відповідальність за цей злочин, не містить інших більш м’яких видів покарання, і воно не може бути призначено на строк більший, ніж 1/3 максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин”. Це зобов’яже суд у разі вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності обов’язково пом’якшити особі покарання, незалежно від інших обставин справи.
15. Спеціальні правила призначення покарання за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації передбачено ч. 3 ст. 43 КК України. Мотивом вчинення злочину в такому разі є збереження у таємниці достовірної інформації про особу, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, та відвернення шкоди, яка може бути заподіяна особі у разі її викриття. За таких обставин особа не просто заслуговує поблажливого ставлення до себе, їй повинно бути забезпечено гарантоване пом’якшення покарання незалежно від інших обставин справи. Такі гарантії, на нашу думку, і містяться в ч. 3 ст. 43 КК України. Визнання „виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину, у випадках, передбачених цим Кодексом”, крім того, ще й обставиною, яка пом’якшує покарання, призводить по суті до подвійного її врахування при призначенні покарання. Враховуючи вищенаведене, обставину, яка пом’якшує покарання, передбачену п. 9 ч. 1 ст. 66 КК України, пропонуємо виключити із переліку обставин, які пом’якшують покарання.
16. В КК України закріплено невичерпний перелік обставин, які пом’якшують покарання. Згідно з ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Як свідчить практика, суди досить широко використовують це право. Найбільш поширеними обставинами, які враховуються судами при призначенні покарання як такі, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України, є вчинення винним злочину вперше, позитивна характеристика винного у вчиненні злочину, молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину, хворобливий стан винного у вчиненні злочину, наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи, визнання особою своєї вини у вчиненні злочину, відвернення винним у вчиненні злочину шкідливих наслідків вчиненого злочину.
Вчинення винним злочину вперше, на нашу думку, не може визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання, і навіть враховуватися при призначенні покарання для характеристики особи винного. Вчинення злочину вперше є не винятком із правила, а скоріш правилом, винятком з якого, обтяжуючим покарання, є вчинення злочину повторно або рецидив злочинів. Врахування вчинення винним злочину вперше, як обставини, яка пом’якшує покарання, було б нічим не виправданою індульгенцією всім тим, хто встав на злочинний шлях. Крім того, у багатьох випадках вчинення злочину повторно або рецидив злочину виступає кваліфікуючою ознакою складу злочину з обтяжуючими обставинами, а, відповідно, вчинення винним злочину вперше в цих випадках є ознакою основного складу злочину і вже враховано при конструюванні санкції, а тому враховувати цю обставину ще раз при призначенні покарання не можна.
Позитивна характеристика винного у вчиненні злочину – це сукупність даних, які позитивно характеризують особу, яка вчинила злочин, у суспільстві, тобто є однією із властивостей людини, які визначають її соціальну сутність. Таким чином, вказана обставина включається у поняття „особа винного”, а тому не може враховуватися як обставина, яка пом’якшує покарання. З’ясування цих даних, звичайно, повинно бути дуже ретельним, а у вироку доцільно не просто вказувати на позитивну характеристику винного у вчиненні злочину, а відзначати, яким чином судом було це встановлено.
Молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину, на нашу думку, може бути врахований при призначенні покарання лише в рамках особи винного, оскільки вік особи є її невід’ємною властивістю. При цьому слід враховувати не сам по собі факт досягнення особою відповідного віку, а вікові особливості, які проявляються у психіці особи, і, відповідно, впливають на вчинення нею злочину. Тому у вироку, при характеристиці особи винного, доцільно не просто посилатися на молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину, а зазначати, яке він має у цьому випадку кримінально-правове значення.
Хворобливий стан винного у вчиненні злочину, на нашу думку, може бути врахований при призначенні покарання лише в рамках особи винного, оскільки стан здоров’я особи є її властивістю. При цьому хворобливий стан особи буде мати кримінально-правове значення, якщо відповідні фізіологічні зміни знизили її обережність, обачність, опірність негативній ситуації, що виникла, і саме ці чинники вплинули на вчинення нею злочину. Крім того, враховуючи, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність особи (ч. 3 ст. 50 КК України), застосування до винного, який має певну хворобу, деяких видів покарання може бути недоцільним, оскільки може створити загрозу значного погіршення стану здоров’я особи або навіть загрозу життю.
Наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи, на нашу думку, не можна визнавати обставиною, яка пом’якшує покарання. Обставиною, яка пом’якшує покарання, може бути визнано лише таку обставину, за наявності якої особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе. Тому сам факт наявності на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи не можна визнати обставиною, яка пом’якшує покарання. Якщо наявність на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи створила певні умови, які вплинули на вчинення винною особою злочину, то це можна визнати тяжкою сімейною чи особистою обставиною, внаслідок впливу якої і було вчиненого злочин. Не можна віднести цю обставину і до властивостей людини, тому навряд чи вона може бути визнана однією із даних про особу винного. Але належне виконання особою своїх обов’язків по вихованню та утриманню дітей чи догляду за непрацездатними особами характеризує винну особу з позитивного боку. Тому відповідна обставина, на нашу думку, може виступати одним із тих чинників, які формують позитивну характеристику винного. При цьому слід враховувати не просто факт наявності на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи, а надання їм матеріального забезпечення, участі у вихованні дитини, а також у здійсненні догляду за непрацездатними особами на момент призначення покарання.
Визнання особою своєї вини у вчиненні злочину, на нашу думку, не може враховуватися при призначенні покарання як самостійна обставина, яка пом’якшує покарання. Особа, яка визнала свою вину у вчиненні злочину, заслуговує поблажливого ставлення до себе, що, відповідно, може вплинути на покарання у бік його пом’якшення лише якщо винна особа, щиро розкаюючись у злочині, викладає всі обставини вчиненого, або тоді, коли, хоча і без каяття, повне визнання нею своєї вини сприяло встановленню істини по справі (тобто розкриттю злочину). Якщо ж особа визнає вину лише під тиском беззаперечних доказів, то це свідчить про небажання визнати вину добровільно, а часткове визнання особою своєї вини у будь-якому випадку свідчить про бажання уникнути відповідальності.
В КК України 1960 року було закріплено таку обставину, що пом’якшує відповідальність, як „відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину”. На нашу думку, виключення цієї обставини із переліку обставин, які пом’якшують покарання, є недоцільним, оскільки поведінка винного, яка має місце безпосередньо після вчинення злочину, спрямована на відвернення його шкідливих наслідків, незалежно від мотивації такої поведінки, є суспільно корисною, а тому створює підстави для поблажливого ставлення з боку суду до винної особи. А це, відповідно, створює підстави для визнання відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину обставиною, яка пом’якшує покарання. Тому пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 66 КК України такою обставиною, яка пом’якшує покарання, як „відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину”, та закріпити її після „добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсація моральної шкоди)”, враховуючи схожість правової природи цих обставин.
Проведений нами аналіз судової практики свідчить про те, що суди на підставі ч. 2 ст. 66 КК України визнають такими, що пом’якшують покарання, також і інші обставини. Проте, як правило, це є або конкретизація тих обставин, які передбачені у законодавчому переліку, або дані, які належать до позитивної характеристики особи винного, або - до ступеня тяжкості вчиненого злочину, або такі обставини, які за умов, що мають місце, взагалі не можуть бути визнані пом’якшуючими.
17. Невичерпний перелік обставин, які пом’якшують покарання, надаючи судам необмежений простір для врахування таких обставин при призначенні покарання призводить сьогодні, як свідчить практика, до порушення принципів рівності усіх осіб перед законом, єдності судової практики, гуманізму та справедливості. Тому перелік обставин, які пом’якшують покарання, передбачений КК України, пропонуємо зробити вичерпним, а ч. 1 ст. 66 КК України викласти у такій редакції: „1.При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:
1) з’явлення із зізнанням;
2) щире каяття;
3) активне сприяння розкриттю злочину;
4) добровільне відшкодування завданого збитк