ПРИМИРЕННЯ З ПОТЕРПІЛИМ У МЕХАНІЗМІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Історія правового регулювання примирення та його визначення у сучасному кримінальному праві України…….………………..………………………11
1.1. Історичний огляд законодавчої регламентації примирення з потерпілим………11
1.2. Поняття і суб’єктний склад примирення з потерпілим…………………………..21
Розділ 2. Кримінально-правова природа примирення та його роль у відновлювальному правосудді……………………………………………………….…42
2.1. Кримінально-правова природа примирення з потерпілим……………………….42
2.2. Кримінально-правове регулювання примирення з потерпілим………………….56
2.3. Примирення з потерпілим як прояв відновлювального правосуддя…………….69
Розділ 3. Примирення при звільненні від кримінальної відповідальності…………..89
3.1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим………………………………………………………………………………..89
3.2. Передумови, підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим………………………………………………….108
Розділ 4. Примирення при реалізації кримінальної відповідальності………..…….142
4.1. Примирення як обставина, що пом’якшує покарання…………………………..142
4.2. Звільнення від покарання чи його відбування через примирення з потерпілим………………………………………………………………………………159
Висновки…………………………………………………………………………….…179
Список використаних джерел…………………………………..…………………...185
Додатки…………………………………………………………………………………213

ВСТУП

Актуальність теми. У механізмі регулювання кримінально-правових відносин, під яким розуміють сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на ці відносини, превалює каральний метод правового регулювання. Це певною мірою обмежує властиві кримінальному праву можливості впливу на суспільні відносини. Сучасна юриспруденція все частіше заявляє, що суспільству необхідний розумний баланс при визначенні способів впливу на злочинність, адже успішне виконання завдань кримінально-правової охорони особи, суспільства та держави забезпечує не тільки практика застосування покарання, але й, у ряді випадків, повна відмова від покарання чи навіть від кримінальної відповідальності. В сьогоднішніх умовах реалізація принципу невідворотності покарання зазнає раціональної модификації. До механізму кримінально-правового регулювання все частіше залучаються засоби, засновані не лише на покаранні, але й на заохоченні (стимулюванні) позитивної постзлочинної поведінки. Причому сфера їх застосування розширюється, що є об’єктивним процесом, зумовленим не лише складністю та неоднорідністю предмета такого регулювання, але й гуманізацією всіх сторін суспільного життя.
Заохочення позитивної посткримінальної поведінки знаходить свій прояв у різних аспектах кримінально-правового регулювання. Одним із них є звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим. Відповідно до ст. 46 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК України) особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Ця невідома попередньому КК України норма є відображенням ідеї альтернативного каральному відновлювального правосуддя. Поява у чинному КК України вказаної норми переважно оцінюється як позитивне рішення, завдяки якому потерпілий дістає можливість більш оперативно і повно відновити свої права та інтереси, порушені суспільно небезпечним діянням. Щоправда є і супротивники ідеї звільнення від кримінальної відповідальності, як такої, що не відповідає принципу невідворотності покарання за вчинений злочин, але, як відомо, у правовій сфері не існує вічних принципів, вони змінюються разом із зміною соціальних умов життєдіяльності людей.
Майже п’ятирічна практика застосування ст. 46 КК України та врахування примирення при визначенні інших засобів кримінально-правового впливу потребує наукового осмислення. Це зумовлює необхідність проведення комплексного теоретичного дослідження кримінально-правового регулювання примирення з потерпілим, що має велике практичне значення не лише для законотворчої, а і для правозастосувальної діяльності.
У теорії кримінального права проблемі примирення з потерпілим присвячені наукові праці І.А. Войтюк, Л.В. Головка, О.В. Давидової, В.В. Землянської, Х. Зера, Л. Карнозової, Н. Крісті, Р. Максудова, В.Т. Маляренка, О.В. Перепаді, О.В. Усса, М. Флямера, М.І. Хавронюка, В.В. Ценєвої, М.Г. Якобашвілі, Г.О. Усатого та ін. Окремі її складові розглядалися в більш широкому контексті дослідження інституту звільнення від кримінальної відповідальності в роботах Х.Д. Алікперова, Ю.В. Бауліна, В.С. Єгорова, А.В. Єндольцевої. Суттєвий внесок у вирішення концептуальних питань, пов’язаних із примиренням, зробили такі науковці, як: Є.Р. Азарян, В.М. Баранов, Ю.В. Голик, В.О. Єлеонський, Е.В. Жидков, О.О. Житний, І.Е. Звечаровський, С.І. Зельдов, С.Г. Келіна, В.М. Куц, Л.М. Кривоченко, Т.О. Лєснієвськи-Костарева, О.В. Наден, В.С. Прохоров, Р.А. Сабітов, В.В. Скибицький, О.М. Тарбагаєв, П.В. Хряпінський, С.С. Яценко та ін. Між тим, у розробці на визначену тему крапку ставити рано, якщо взагалі це можливо в науковому пошуку. Залишається без відповіді багато питань кримінально-правового змісту цієї проблеми. Зокрема, потребує обґрунтування можливість прояву примирення з потерпілим не лише у вигляді підстави звільнення від кримінальної відповідальності, а і в інших сферах кримінально-правового регулювання, адже від примирення може залежати призначення справедливого покарання, звільнення від покарання і навіть звільнення від відбування призначеного покарання.
Наведені вище обставини й зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінально-правових дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, що ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000.
Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного конституційного, кримінального, кримінально-процесуального та цивільного законодавства України, а також аналізу практики його застосування комплексно дослідити кримінально-правову проблему примирення з потерпілим, визначити його місце у механізмі кримінально-правового регулювання, сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та правозастосовчої діяльності у розроблюваному аспекті.
Зазначена мета зумовила постановку і необхідність вирішення таких завдань:
– провести історичний огляд законодавчої регламентації примирення з потерпілим;
– визначити зміст поняття примирення з потерпілим;
– окреслити суб’єктний склад примирення;
– з’ясувати кримінально-правову природу примирення з потерпілим та визначити його роль у відновлювальному правосудді;
– встановити передумови, підстави та умови застосування примирення при звільненні від кримінальної відповідальності;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації примирення з потерпілим при звільненні від кримінальної відповідальності;
– визначити наслідки примирення з потерпілим при реалізації кримінальної відповідальності;
– виробити пропозиції щодо перспектив розвитку примирення з потерпілим у кримінальному законодавстві України.
Об'єктом дослідження є механізм регулювання кримінально-правових відносин, які виникають внаслідок позитивної постделіктної поведінки суб’єкта суспільно небезпечного діяння.
Предмет дослідження становить примирення суб’єкта суспільно небезпечного діяння з потерпілим від його вчинення у механізмі кримінально-правового регулювання суспільних відносин.
Методика дослідження. Методику дослідження складає сукупність загальнонаукових та спеціальних методів пізнання об’єктивного світу. Їх застосування зумовлюється системним підходом. Зокрема, логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні (підрозділи 1.2., 3.1.). Історичний метод використовувався при з’ясуванні історичних витоків примирення як способу розв’язання кримінальних конфліктів (підрозділ 1.1.). За допомогою діалектичного методу пізнавальної діяльності було проаналізовано можливі юридичні аспекти наслідків застосування примирення з потерпілим (підрозділи 3.1., 3.2., 4.1., 4.2.). Системно-функціональний метод дав можливість визначити основні засади правового регулювання примирення з потерпілим (підрозділи 2.1., 2.2.). Порівняльно-правовий метод уможливив визначення напрямів удосконалення кримінально-правового регулювання примирення з потерпілим з урахуванням зарубіжного досвіду (підрозділ 2.3.). Використання анкетного методу дозволило виявити ставлення працівників правоохоронних органів до окремих аспектів досліджуваної проблеми (протягом усього дослідження).
Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали праці вітчизняних науковців і зарубіжних фахівців у галузі кримінального права, процесу та кримінології, зокрема, П.П. Андрушка, Л.В. Багрія-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, М.О. Бєляєва, Я.М. Брайніна, В.О. Глушкова, Ю.М. Грошевого, А.Ф. Зелінського, О.М. Костенка, І.І. Карпеця, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Ю.І. Ляпунова, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, О.Р. Михайленка, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.О. Пінаєва, М.С. Строговича, М.С. Таганцева, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, І.Я. Фойницького, В.Л. Чубарєва, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка.
Емпіричну базу дослідження становлять: 1) дані, отримані внаслідок вибіркового вивчення 115 постанов місцевих судів про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням на підставі ст. 46 КК України; 2) висновки аналізу 72 обвинувальних вироків за кримінальними справами, в яких фігурувало примирення як обставина, що пом’якшує покарання; 3) результати анкетування 170 співробітників правоохоронних органів.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, деяких зарубіжних країн, нормативні акти інших галузей права, в тому числі цивільного, цивільно-процесуального.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним кримінально-правовим дослідженням проблеми примирення з потерпілим як функціонального кримінально-правового інституту. За його результатами формулюється ряд самостійних висновків та положень, які містять наукову новизну та розширюють наукове уявлення про поняття, зміст і кримінально-правову природу примирення з потерпілим від суспільно небезпечного діяння, зокрема:
1) відзначено, що історично першим свідченням виникнення примирення між скривдженим і кривдником як засобу розв’язання кримінальних конфліктів виступає заміна кровної помсти викупом;
2) запропоновано під примиренням розуміти належним чином оформлену письмову угоду, юридичний зміст якої в тому, що суб’єкт, який вчинив суспільно небезпечне діяння, відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду, а потерпіла особа висловила своє задоволення вжитими щодо неї заходами і дала згоду на звільнення першого від кримінальної відповідальності або на настання іншого кримінально-правового наслідку;
3) встановлено, що суб’єктами примирення можуть виступати: особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння; потерпілий або його представник; законний представник або близький родич у разі загибелі потерпілого; юридична особа;
4) вперше обґрунтовано, що примирення є функціональним інститутом кримінального права, який взаємодіє з низкою його предметних інститутів, таких як звільнення від кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання;
5) відзначено, що визначальною функцією інституту примирення є його відновлювальна роль, яка полягає у поновленні порушеної в результаті злочинного посягання рівноваги інтересів потерпілого, особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і суспільства;
6) вперше сформульовано висновок про те, що функціональна спрямованість цього інституту дозволяє говорити про повне і часткове відновлення за його допомогою положення, що існувало до вчинення суспільно небезпечного діяння;
7) обґрунтовано, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням включає в себе передумову, підставу та умови його здійснення, де передумовою є вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК, підставою – примирення як різновид позитивної посткримінальної поведінки, а умовами – вчинення суспільно небезпечного діяння вперше та невеликої тяжкості;
8) дістало подальшого розвитку обґрунтування позиції про те, що:
– незалежно від ступеня тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння примирення є обставиною, що пом’якшує покарання;
– примирення може бути підставою звільнення від покарання;
– примирення слід враховувати при звільненні від відбування покарання з випробуванням;
9) вперше проаналізовано роль примирення при звільненні від відбування покарання та наведено аргументацію стосовно того, що примирення доцільно розглядати як факультативну ознаку підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання;
10) запропоновано:
– доповнити КК України положеннями, які б регламентували: а) звільнення від покарання у зв’язку з примиренням з потерпілим у випадках вчинення суспільно небезпечного діяння середньої тяжкості; б) фіксоване зниження покарання за наявності примирення;
– з тексту ст. 46 КК України виключити терміни “винний”, і “особа, яка вперше вчинила злочин …” та подати їх у редакції “особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК”, а з законодавчого переліку умов звільнення від кримінальної відповідальності вилучити таку з них, як вчинення суспільно небезпечного діяння вперше.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науковій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем примирення в кримінальному праві України; у правотворчості – для удосконалення кримінально-правової норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим, закріплення кримінально-правової норми про звільнення від покарання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння середньої тяжкості, вдосконалення кримінально-правових норм про звільнення від відбування покарання, а також для законодавчої регламентації процесу примирення в новому Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК України), який наразі розробляється; у правозастосуванні – при здійсненні судами України звільнення від кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання та звільнення від відбування покарання з урахуванням примирення з потерпілим; у навчальному процесі – при викладанні курсу Загальної частини кримінального права (теми “Звільнення від кримінальної відповідальності”, “Призначення покарання”, “Звільнення від покарання чи його відбування”), підготовці підручників і навчальних посібників із кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох науково-практичних конференціях: “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (Харків, 18-19 грудня 2003 р.); “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (Харків, 22-23 квітня 2004 р.); “Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (Київ, 18 травня 2005 р.).
Окремі положення дисертації, а також перший її варіант у цілому обговорювались на засіданнях кафедри кримінально-правових дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, а дисертація з урахуванням зауважень кафедри – на міжкафедральному засіданні кафедр кримінально-правових, цивільно-правових та процесуальних дисциплін цього вищого навчального закладу.
Публікації. Основні результати дослідження викладено в семи публікаціях, чотири з яких – наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які мають дев’ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – 221 сторінка, з яких список використаних джерел – займає 28 сторінок (323 найменування), додатки – 9 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 184 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного теоретичного дослідження можна сформулювати певні загальні висновки і висловити окремі пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення кримінально-правового регулювання примирення з потерпілим.
1. Поява в чинному Кримінальному кодексі норми, що передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим, свідчить про те, що вона виникла не раптово, а є логічним наслідком історичної еволюції примирення як способу розв’язання кримінальних конфліктів.
2. Під примиренням слід розуміти належним чином оформлену письмову угоду, юридичний зміст якої полягає в тому, що суб’єкт, який вчинив суспільно небезпечне діяння, відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду, а потерпіла особа висловила своє задоволення вжитими щодо неї заходами й висловила згоду на звільнення першого від кримінальної відповідальності або на настання іншого кримінально-правового наслідку. Безпосередніми учасниками примирення можуть бути: суб’єкт злочину (загальний і спеціальний) і потерпілий (фізична особа, її представник, законний представник неповнолітньої або недієздатної особи, близькі родичі загиблого, а так само юридична особа, законним інтересам яких заподіяна або створена загроза заподіяння майнової, фізичної або моральної шкоди).
3. У системі кримінального права спостерігається становлення функціонального інституту примирення, який у даний час знаходиться в первісній стадії свого оформлення і знаходить свій прояв у нормах, закріплених у наступних статтях КК України: 46, 97, п. 3 ч. 1 ст. 65, п. 2 ч. 1 ст. 66, ч. 2 ст. 66, ст. 103, 75, 104, 81, 107. Становлення у кримінальному праві інституту примирення “наскрізної” дії “генетично” ніяк не пов’язано з існуючим кримінально-процесуальним інститутом примирення. Це самостійні правові інститути, схожі між собою лише терміном примирення.
4. Специфіка механізму кримінально-правового регулювання примирення з потерпілим полягає в тому, що: а) примирення є проявом нового типу правовідносин – посткримінальних або заохочувальних; б) структуру кримінально-правового відношення примирення утворюють три суб’єкти: особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння; потерпілий; держава у вигляді суду; в) примирення є первинним, фактичним результатом реалізації заохочувального методу регулювання кримінально-правових відносин; г) примирення виступає юридичним фактом, котрий може змінювати зміст кримінального правовідношення (правовідношення кримінальної відповідальності на правовідношення звільнення від неї і т. ін.).
5. Примирення з потерпілим є центральною ланкою відновлювального правосуддя. Головною функцією примирення, як моделі відновлювального правосуддя, є поновлення у найкоротший термін порушеної в результаті вчиненого злочинного посягання рівноваги інтересів потерпілого, особи, яка його вчинила, і суспільства. Функціональна спрямованість інституту примирення дозволяє говорити про повне і часткове відновлення за його допомогою положення, що існувало до вчинення суспільно небезпечного діяння. Повне має місце у випадках звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України, оскільки задовольняються інтереси потерпілого, особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та держави, а часткове – при реалізації кримінальної відповідальності, адже у первинне положення повертається лише одна сторона конфлікту – потерпілий. Особа, яка вчинила злочин, зазнає у цьому випадку певних змін свого статусу: стосовно неї виноситься обвинувальний вирок суду, їй призначається покарання, але відбувається повне чи часткове звільнення від його відбування.
6. Порівняно з іншими предметними інститутами кримінального права примирення як функціональний його інститут дістав найбільшого розвитку в інституті звільнення від кримінальної відповідальності. При звільненні від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим, відбувається санкціонована державою відмова від засудження особи, вчиненого нею суспільно небезпечного діяння, застосування щодо цієї особи кримінально-правових заходів примусового характеру. Існуюча позиція законодавця, відображена у формулюванні звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України, є некоректною з точки зору юридичної техніки, оскільки вона не враховує вимоги принципу презумпції невинуватості, відображеного в ч. 1 ст. 62 Конституції України. На нашу думку, особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності, з правової точки зору є невинною, оскільки такою вона може бути визнана лише на підставі обвинувального вироку суду, що вступив у законну силу. У зв’язку з цим, при характеристиці інституту звільнення від кримінальної відповідальності законодавцю краще було б скористатися формулюванням “діяння, що містить всі ознаки складу злочину” чи “суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК”. До того ж із тексту ст. 46 КК України необхідно виключити слово “винного”.
7. Механізм реалізації звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням включає в себе передумову цього звільнення, а також обставини, які характеризують підставу та умови його здійснення. Зокрема, передумовою є вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, підставою – примирення, невід’ємним атрибутом якого є відшкодування або усунення наслідків суспільно небезпечного діяння, а умовами – вчинення суспільно небезпечного діяння вперше (у констатації наявності якої, на нашу думку, немає потреби) та невеликої тяжкості.
8. Особа, яка вчинила закінчене суспільно небезпечне діяння середньої тяжкості, та примирилась з потерпілим повинна бути зільнена від кримінального покарання, а в разі вчинення незакінченого злочинного діяння цієї є тяжкості – від кримінальної відповідальності.
9. У рамках основної форми реалізації кримінальної відповідальності – кримінального покарання, примирення виступає одним із її аспектів. Фактичне вираження цього аспекту полягає в тому, що примирення може бути однією з цілей покарання, виступає як обставина, що пом’якшує покарання (ч. 2 ст. 66, ст. 103 КК України), та може враховуватися при вирішенні питання про застосування більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України). Стимулююче значення досягнення примирення в окреслених випадках досить велике. Відтак, на нашу думку, у кримінальному законі необхідно передбачити чіткі гарантії фіксованого зниження покарання в обмін на досягнуте примирення з потерпілим шляхом введення до нього відповідного положення.
10. Примирення слід ураховувати і в рамках реалізації наступної форми кримінальної відповідальності – засудженні винного без призначення покарання з одночасним звільненням від покарання. Якщо особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке має ознаки злочину середньої тяжкості, та примирилася з потерпілим, її за діючим законодавством можна звільнити від кримінального покарання як таку, що довела відсутність своєї суспільної небезпечності, за наявності інших умов, передбачених законом для такого звільнення (ч. 4 ст. 74 КК України). З огляду на запропоновані зміни до кримінального законодавства, спрямовані на розширення сфери застосування примирення, доречно встановити обов’язкове звільнення від покарання у тих випадках, коли мають місце підстави та умови для такого звільнення. Відтак, у ст. 74 КК України необхідно передбачити самостійну частину, яка врегульовувала б цей момент.
11. У рамках останньої форми реалізації кримінальної відповідальності – визнанні обвинувальним вироком суду особи винною у вчиненні злочину, призначенні їй відповідного виду та розміру покарання, від повного або часткового відбування якого вона звільняється, примирення з потерпілим доцільно враховувати при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 104 КК України) та про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. ст. 81, 107 КК України). В останньому випадку таке врахування необхідно відобразити у ч. 2 ст. 81 та ч. 2 ст. 107 КК України з уточненням законодавчо передбачених у них підстав, адже їх наявність свідчить не про доведеність засудженим свого виправлення, а про недоцільність подальшого відбування покарання.
12. На підставі сформульованих у дисертації висновків пропонується внести наступні зміни та доповнення до чинного КК України.
А) Статтю 46 розділу IX “Звільнення від кримінальної відповідальності” КК України викласти в такій редакції:
“Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим
Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння невеликої тяжкості, передбачене Особливою частиною КК, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона, відшкодувавши завдані нею збитки або усунувши заподіяну шкоду, чи погодивши порядок відшкодування збитків або усунення шкоди, примирилася з потерпілим.
Примітка. Потерпілим визнається фізична особа, її представник, законний представник неповнолітньої або недієздатної особи, близькі родичі загиблого, а так само юридична особа, законним інтересам яких заподіяно шкоду або створено загрозу такої шкоди вчиненням суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу”.
Б) До розділу XI “Призначення покарання” КК України ввести статтю 681 такого змісту: “При наявності пом’якшуючих обставин, передбачених пунктом першим та другим частини першої ст. 66 цього Кодексу, а також примирення з потерпілим, строк призначеного покарання не може перевищувати трьох чвертей максимального строку, найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.”
В) Статтю 74 розділу XII “Звільнення від покарання та його відбування” КК України доповнити ч. 5 (частину 5 відповідно вважати частиною 6) наступного змісту: “Особа, яка вчинила злочин середньої тяжкості, звільняється за вироком суду від покарання, якщо вона, відшкодувавши завдані збитки або усунувши заподіяну шкоду, чи погодивши порядок відшкодування збитків або усунення шкоди, примирилася з потерпілим”.
Г) Частину 2 ст. 81 КК України викласти у такій редакції: 2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано, якщо судом буде визнано, що з урахуванням сумлінної поведінки засуджений не потребує відбування частини призначеного покарання, що залишилась. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання судом враховується також досягнення засудженим примирення з потерпілим шляхом відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди чи погодження порядку відшкодування збитків або усунення шкоди.
Д) З урахування специфіки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх осіб, зазначені зміни слід відобразити і у ч. 2 ст. 107 КК України. Відтак, вона може мати наступний зміст: 2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано, якщо судом буде визнано, що з урахуванням сумлінної поведінки і ставлення до навчання, засуджений не потребує відбування частини призначеного покарання, що залишилась. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання судом враховується також досягнення засудженим примирення з потерпілим шляхом відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, чи погодження порядку відшкодування збитків або усунення шкоди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азарян Е.Р. Преступление. Наказание. Правопорядок. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 229 с.
2. Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
3. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. В 2-х т. – Т. 1: Основные вопросы общей теории социалистического права. – Свердловск, 1972. – 396 с.
4. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: «Юрид. литер.», 1975. – 264 с.
5. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. – Баку: Элм, 1992. – С. 196 с.
6. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности. – М.: Московский психолого-социальный институт; ИПК РК Генеральной прокуратуры РФ; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2001. – 128 с.
7. Аликперов Х.Д., Курбанова К.Ш. УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности // Государство и право. – 2000. – № 1. – С. 54-60.
8. Аликперов X. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим // Законность. – 1999. – № 6. – С. 11-13.
9. Анашкин Г.З., Тюрин С.В. О понятии деяния, содержащего признаки преступления // Социалистическая законность. – 1984. – № 12. – С. 42-44.
10. Анощенкова С.В. Уголовно-правовое понятие потерпевшего: вопросы становления / Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. Материалы ІІІ Международной науч.-практ. конф., состоявшейся на юрид. фак. МГУ им. М. В. Ломоносова, 29-30 мая 2003 г./ [Редкол.: … Комиссаров В.С. (отв. ред.) и др.]. – М.: «ЛексЭст», 2004. – С. 73-77.
11. Аржанов М. О принципах построения системы советского социалистического права // Советское государство и право. – 1939. – № 3. – С. 26-35.
12. Архів місцевого суду Московського району м. Харкова: УД № 1-1104/05.
13. Архів місцевого суду Московського району м. Харкова: УД № 1- 663/05.
14. Архів місцевого суду Московського району м. Харкова: УД № 1- 208/04.
15. Архів місцевого суду Московського району м. Харкова: УД № 1168/05, УД № 1-1021/05, УД № 1-1020/05, УД № 1-912/05, УД № 1-826/05, УД № 1-875/05, УД № 1-876/ 05, УД № 1-857/05, УД № 1-794/05.
16. Архів місцевого суду Київського району м. Харкова: УД № 1086/1, УД № 1011/4, УД № 945/7, УД № 927/ 11, УД № 803/411, УД № 470/4, УД № 579/9, УД № 573/7, УД № 1269/8, УД № 218/11, УД № 1185/4, УД № 301/5, УД № 880/13, УД № 572/05, УД № 539/-5, УД № 657/02, УД № 635/09, УД № 927/03, УД № 1135/07, УД № 1443/10; Архів місцевого суду Орджонікідзевського району м. Харкова: УД № 66030309, УД № 66040134, УД № 66040110, УД № 66031324, УД № 66030601, УД № 66030692, УД № 66030568.
17. Багаутдинов Ф. Расширение частных начал в уголовном процессе // Российская юстиция. – 2002. – № 2. – С. 32-34.
18. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: «Вишэйш. школа», 1976. – 383 с.
19. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации. – Одесса: АО Бахва, 1998. – 191 с.
20. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Х.: Право, 2000. – 128 с.
21. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск, «Пороги», 1922. – 168 с.
22. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
23. Барабаш А.С. Прекращение уголовных дел в стадии предварительного расследования в связи с применением мер админимтративного взыскани. Автореф. дисс. …канд. юрид. наук. – Л., 1982. – 24 с.
24. Баранов В.М. Поощрительные нормы советского социалистического права / Под ред. профессора М.И. Байтина. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 146 с.
25. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
26. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. / Сост. и предисл. В. С. Овчинского. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 184 с.
27. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 176 с.
28. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 186 с.
29. Бернер А.Ф. Учебник уголовного права. Части общая и особенная / А.Ф. Бернер; с примеч., прил. и доп. По истории русского права и законодательству положительному, [пер. с нем. и изд.] магистра уголовного права Н. Неклюдова. – СПб.: Тип. Тиблена и комп. (Н.А. Неклюдова), 1865. – Т. 1.: Часть общая. – 1865. – 916 с.
30. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 22-27.
31. Бойцов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности и освобождения от нее: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ленинградский гос. ун-т им. А. А. Жданова. – Л., 1982. – С. 24.
32. Брайнин Я.М. Основание уголовной ответственности и важнейшие вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве: Автореферат дис. ...д-ра юрид. наук. – Х., 1963. – 32 с.
33. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.
34. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних справах // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 12. – 360 с.
35. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та цивільних справах // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 11. – 352 с.
36. Вавилов К.К. Основания освобождения от уголовной ответственности по советскому праву: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук / Ленингр. гос. ун-т. – Л., 1964. – 19 с.
37. Велиев С.А. Принципы назначения наказания. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 388 с.
38. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі / Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком інтер, 1998. – 928 с.
39. Виноградова О.Б. К вопросу о конкретизации процессуального статуса участников уголовного судопроизводства при прекращении уголовного дела в связи с примирением сторон // Российский следователь. – 2003. – № 1. – С. 14-16.
40. Виттенберг Г.Б. Вопросы освобождение от уголовной ответственности и наказания с приминением мер общественного воздействия: Учебное пособие. – Ч. 1. – Иркутск: Иркутский гос. ун-т, 1970. – 223 с.
41. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1974. – 161 с.
42. Галаган А.И. Методологические проблемы общей теории юридической ответственности по советскому праву // Уголовная отетственность: проблемы содержания, установления, реализации: Межвуз. Сб. научн. тр. / Воронеж. Гос. ун-т им. Ленинского комсомола; [Редкл.: О. Я. Баев (отв. ред.) и др.]. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – С. 10-20.
43. Галесник Л.С. О проблемах системы советского права // Советское государство и право. – 1957. – № 2. – С. 108-115.
44. Гилинский Я.И. Кризис системы уголовных наказаний (Социология преступности) // Социологические исследования. – 1993. – № 8. – С. 70-74.
45. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.
46. Головко Л. Новые основания освобождения от уголовной ответственности и проблемы их процессуального применения // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 77-83.
47. Головко Л. Прощение долга – одно из оснований прекращения уголовного дела // Российская юстиция. – 1998. – № 4. – С. 15-16.
48. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
49. Грищук О.В. Юридичні наслідки примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим // Державно-правова реформа в Україні: матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1997. – С. 285-288.
50. Грошевой Ю.М. Профессиальное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – Х.: Издательское объединение «Вища школа», 1986. – 185 с.
51. Губська О. Нереабілітуючі підстави закриття кримінальних справ з позиції презумпції невинуватості. // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 11. – С. 73-75.
52. Губська О.А. Процесуальні питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами: Автореф. дис.. канд. юрид. аук: 12.00.09 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2002. – 18 с.
53. Губська О. Відшкодування шкоди потерпілому від злочину під час закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 93-94.
54. Гущина Н.А. Система права и система законодательства: соотношение и некоторые перспективы развития. // Изв. вузов. Правоведение. – 2003. – № 5. – С. 198-204.
55. Давыдова Е.В. Примирение с потерпевшим в уголовном праве: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Ставрополь, 2001. – 150 с.
56. Давыдов П.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел: Научное издание. – М.: Госюриздат, 1963. – 99 с.
57. Даль В.И. Толковый словарь великорусского языка: Современное написание: В 4 т. Т. 3. П / В. И. Даль. – М.: ООО “Издательство АСТ”: ООО “Издательство Астрель”, 2003. – 921 с.
58. Данилюк С.А. Вопросы освобождения от уголовной ответственности // Изв. Вуз. Правоведение. – 1987. – № 3. – С. 85-91.
59. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. литер., 1990. – 272 с.
60. Дубинин Т.Т. Состав освобождения от уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1984. – № 1. – С. 79-83.
61. Егоров В.С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2002. – 279 с.
62. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1984. – 108 с.
63. Ендольцева А.В. Институт освобождения от уголовной ответственности: проблемы и пути их решения: Монография / А. В. Ендольцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 231 с.
64. Ефимочкин В.П. К вопросу о принципах построения системы права // Советское государство и право. – 1957. – № 3. – С. 86-92.
65. Жидков Э.В. Примирение сторон как средство разрешения социального конфликта в уголовном праве и процессе // Российский следователь. – 2003. – № 3. – С. 29-31.
66. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійовим каяттям: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 152 с.
67. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у звязку з дійовим каяттям: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. – 20 с.
68. Журавлев М., Журавлева Е. Понятие уголовной ответственности и форм ее реализации // Уголовное право. – 2005. – № 3. – С. 28-31.
69. Заблоцкий В.Г. Признание лица виновным в совершении преступления не иначе как по приговору суда – выражение принципа осуществления правосудия только судом // Актуальные проблемы советского уголовного процесса. Межвуз. сбор. науч. тр. / Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко; [Редкол.: В.М. Кобяков (отв. ред.) и др.]. – Свердловск: СЮИ, 1987. – С. 36-44.
70. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – Київ: Юрінком, 1997. – 320 с.
71. Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39-46.
72. Звечаровский И.Э. Уголовно-правовые нормы, поощрающие потскриминальное поведение личности. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1991. – 160 с.
73. Зелинский А.Ф. Квалификация повторных преступлений: Учебное пособие / А. Ф. Зелинский. – Волгоград: Высш. следств. школа, 1976. – 55 с.
74. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х: Рубікон, 2000. – 240 с.
75. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 136 с.
76. Землянська В.В. Пропозиції щодо закріплення процедури примирення між потерпілим та обвинуваченим у проекті кримінально-процесуального кодексу України / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Створення ювенальної юстиції в Україні». – Київ, 11-12 квітня 2005 р. – С. 118-122.
77. Землянська В. Запровадження медіації у кримінальне судочинство України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 6 (36). – С. 107-111.
78. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна поглядів на кримінальне судочинство // Право України. – 2003. – № 10. – С. 154-156.
79. Зер Х. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание: Пер. с анг. / Общ. ред. Л.М. Карнозовой. Коммент. Л.М. Карнозовой и С.П. Пашина. Закл. ст. Р.Р. Максудова и М.Г. Флямера. – М: МОО Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354 с.
80. Зубков А.И., Зубкова В.И. Проблемы реформирования (карательной) политики на современном этапе // Журнал российского права. – 2002. – № 5. – С. 23-32.
81. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 304 с.
82. Історія держави і права України. Підручник. – У 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – Том. 1. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 656 с.
83. Карнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности. Законность и обоснованность. – М.: Юрид. лит., 1971. – 131 с.
84. Карнозова Л., Максудов Р., Флямер М. Восстановительное правосудие: идеи и перспективы для России // Российская юстиция. – 2000. – № 11. – С. 42-44.
85. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 287 с.
86. Карпец И.И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. – М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1959. – 119 с.
87. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
88. Катькало С.И., Лукашевич В.З. Судопроизводство по делам частного обвинения. – Л., Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. – 208 с.
89. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Наука, 1974. – 232 с.
90. Киримов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Изд-во «Мысль», 1972. – 472 с.
91. Киримова Е.А. Правовой институт: понятие и виды. Учебное пособие. – Саратов, 2000. – 55 с.
92. Ковітіді О. Окремі проблеми кримінально-правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 96-100.
93. Козлов А.П. Понятие преступления. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2004. – 819 с.
94. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе: Научное издание. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1964. – 138 с.
95. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 4-е изд., переработанное и дополненное. – М.: Юрайт, 1998. – 416 с.
96. Комментарий к уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и судебной практикой / Под общ. ред. С.И. Никулина. Изд. 3-е. – М.: Издательство «Менеджер» совместно с издательством «Юрайт», 2002. – 1248 с.
97. Конаровский А.М. Категории преступлений и вопросы освобождения от уголовной ответственности // Российский следователь. – № 2. – 2003. – С. 30-31.
98. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права / Предисл. профессора, докт. юрид. наук А.В. Наумова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 348 с.
99. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Учебное издание. – К.: Юрінком, 1998. – 416 с.
100. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 216 с.
101. Коробеев А.И., Усс А.В., Голик Ю.В. Уголовно-правовая политика: тенденции и перпспективы. – Красноярск, 1991. – 236 с.
102. Коробков Г.Д. Освобождение от уголовной ответственности и наказания по советскому уголовному праву. Учебное пособие. – М., 1981. – 72 с.
103. Кривоченко Л.Н. Освобождение от уголовной ответственности в связи с применением мер общественного или административного воздействия: Учебное пособие. – Х.: Юридический ин-т, 1981. – 51 с.
104. Кримінально-правова охорона життя та здоровя особи: Матер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітня. 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (головн. ред.) та ін. – К.-Х.: «Юрінком Інтер», 2004. – 260 с.
105. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект (за станом на серпень 1996 року). Проект підготовлено робочою групою Кабінету Міністрів України. – К., 1996. – 255 с.
106. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак-ів. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
107. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 416 с.
108. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
109. Кримінальне право України: Навч. посібник. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. / За ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 c.
110. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.
111. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 1196 с.
112. Кристи Н. Пределы наказания / пер. с анг. В.М. Когана: Под ред. А.М. Яковлева: Вступ. ст. А.М. Яковлева и В.М. Когана. – М.: Прогресс, 1985. – 176 с.
113. Кропачев Н.М., Прохоров В.С. Механизм уголовно-правового регулирования: Уголовная ответственность. Учебное пособие. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 2000. – 60 с.
114. Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 300 с.
115. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. Учебное пособие. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т, 1977. – 83 с.
116. Кудрявцев В.Н. Закон, проступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
117. Курс русского уголовного права. Соч. А. Лохвицкого, доктора права. – СПб, изд. журнал. Министерства юстиции, 1867. – 662 с.
118. Курс советского уголовного права. Часть Общая. / Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. Т. 2. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. – 672 с.
119. Курс российского уголовного права. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Спарк, 2001. – 767 c.
120. Курс уголовного права. Общая часть. Т. 2: Учение о наказании. Учебник для вузов. / Под ред. доктора юридических наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой и кандидата юридических наук, доцента И.М. Тяжковой. – М.: ИКД Зерцало-М, 2002. – 464 с.
121. Куссмауль Р. Всякое прекращение уголовного преследования – реабилитирует // Российская юстиция. – 2000. – № 9. – С. 45.
122. Куц В.Н. К вопросу о реализации уголовной ответственности // Реформа политико-правовой системы советского общества и укрепление социалистического правопорядка. Тезисы выступлений к областной конференции молодых ученных и соискателей 1-2 июня 1990 г. – Х., 1990. – С. 70-71.
123. Куц В.М. Новий кримінальний кодекс України: яким йому бути. – Харків, 1999. – 204 с.
124. Куц В.М. Заохочення та пом’якшення примусу як засоби кримінально-правового регулювання // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч. 1. – С. 5-9.
125. Куц В.М. Новий погляд на предмет та метод кримінального права // Наукові записки Харківського економіко-правового університету. – 2004. – № 1. – С. 56-64.
126. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л., Изд-во ЛОЛГУ им. А.А. Жданова, 1968. – 129 с.
127. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву: (теоретические проблемы): Научное издание. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1981. – 240 с.
128. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 400 с.
129. Липинский Д. Восстановительная функция уголовной ответственности // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 47-48.
130. Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 304 с.
131. Личность преступника и применение наказания / Б.С. Волков, Б.В. Сидоров, В.П. Малков и др.; Под общ. ред. Б.С. Волкова, В.П. Малкова. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1979. – 216 с.
132. Лобач В. Конституційні права людини у кримінальному процесі // Вісник прокуратури. – 2003. – № 7. – С. 14-18.
133. Ломако В.А. Применение условного осуждения: Научное издание. – Х.: Вища шк., 1976. – 126 с.
134. Лопашенко Н.А. Основы уголовно-правового воздействия: уголовное право, уголовный закон, уголовно-правовая политика. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 339 c.
135. Лукашевич В., Шимановский В. О праве прокурора и следователя прекращать уголовные дела по нереабилитирующим основаниям // Социалистическая законность. – 1991. – № 10. – С. 36-38.
136. Лянго Л.Н. Проблемы прекращения уголовного дела в связи с примирением с потерпевшим: Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09. – Волгоград, 2000. – 219 c.
137. Максудов Р. Примирение как альтернатива судебному процессу // Аспект. – 2001. – № 1. – С. 27-29.
138. Мальцев В.В. Принципы уголовного права и их реализация в правоприменительной деятельности. – СПб.: Издательство «Юридический центр Прес», 2004. – 694 с.
139. Маляренко В.Т., Войтюк І.А. Відновлювальне правосуддя: можливості запровадження в Україні // Бюллетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 8(34). – С. 34-63.
140. Маляренко В.Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37). – С. 56-62.
141. Мамедов А.А. Справедливость назначения наказания. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 119 с.
142. Маньковский Б. К вопросу о предмете науки уголовного права // Советское государство и право. – 1938. – № 5. – С. 75-84.
143. Марцев А.И. Уголовная ответственность и общее предупреждение преступлений: Учеб. пособие. – Омск, 1973. – 96 с.
144. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 294 с.
145. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак-ів. – К.: А. С. К., 2001. – 352 с.
146. Матюшенко Р. Закриття кримінальної справи у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим // Право України. – 2002. – № 4. – С. 94-96.
147. Махов В., Пешков М. Сделки о признании вины // Российская юстиция. – 1998. – № 7. – С. 17-19.
148. Мацнев Н.И. Освобождение от уголовной ответственности и повторность преступлений // Проблемы повышения эффективности борьбы с преступностью: [Сб. науч. тр. / Редкол.: П.С. Дагель (отв. ред.) и др.]. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1983. – С. 86-89.
149. Мельник М., Навроцький В. Злочин без покарання // Право України. – 2004. – № 7. – С. 150-152.
150. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 120 с.
151. Мельникова Ю., Воробьева Т. Практика освобождения от уголовной ответственности с применением мер административного воздействия // Советская юстиция. – 1981. – № 4. – С. 7-9.
152. Милицин С. Сделки о признании вины: возможен ли российский вариант? // Российская юстиция. – 1999. – № 12. – С. 41-42.
153. Минская В.С., Чечель Г.И. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. – Иркутск: изд-во Иркут. ун-та, 1988. – 151 с.
154. Мирова угода та угода про визнання вини: можливість їх застосування в кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1 (23). – С. 58-60.
155. Михайленко А.Р. Проблемы обеспечения законности на предварительном следствии в советском уголовном процессе (теория и практика): Автореф. дис.. д-ра юрид. наук: Научное издание. – К.: Б. и., 1989. – 50 с.
156. Михайленко О. Удосконалення системи підстав і порядку звільнення особи від кримінальної відповідальності // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2 (20). – С. 51-53.
157. Михайлов П. Сделки о признании вины – не в интересах потерпевших // Российская юстиция. – 2001. – № 5. – С. 37-38.
158. Михаль О.А. Освобождение от уголовной ответственности: соотношение с категориями преступлений // Российский следователь. – 2005. – № 1. – С. 17-21.
159. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: «Юридическая литература», 1969. – 104 с.
160. Михлин А.С. Проблемы досрочного освобождения от отбывания наказания. Учебное пособие. – М., ВНИИ МВД СССР, 1982. – 152 с.
161. Мицкевич А.Ф. Уголовное наказание: понятие, цели и механизмы действия. – СПб.: Издетельство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 329 с.
162. Морозова Л.А. Функции Российского государства на современном єтапе // Государство и право. – 1993. – № 6. – С. 98-108.
163. Морозова И., Анненков А., Дадонов С. Сделка о признании вины как вариант мирового соглашения // Российская юстиция. – 2000. – № 10. – С. 37.
164. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности, состязательности процесса: Учебное пособие. – Ярославль: ЯрГУ, 1978. – 96 с.
165. Мотовиловкер Е.Я. Теория регулятивного и охранительного права. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. – 136 с.
166. Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 125 с.
167. Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – 240 с.
168. Навроцький В.О. Угода між обвинуваченням і захистом у світлі деяких загальних питань теорії правозастосування // Проблеми законності / Національ