ПЕРВИННА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ТА ЇХ РОЗПОДІЛ В УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПЕРВИННОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
1.1. Поняття класифікації засуджених при виконанні покарання у виді позбавлення волі 12
1.2. Концептуальні підходи в теорії кримінально-виконавчого права щодо первинної класифікації засуджених до позбавлення волі

26
1.3. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі: поняття, субєкти, обєкти, підстави, процедура
43
1.4. Вихідні засади здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі

70
РОЗДІЛ 2
ПЕРВИННА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ТА ЇХ РОЗПОДІЛ В УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
2.1. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі за чинними нормативно-правовими актами: стан і шляхи її вдосконалення

89
2.2. Особливості первинної класифікації деяких категорій засуджених до позбавлення волі за встановленою процедурою
103
2.3.Організація діяльності комісій з питань розподілу засуджених до позбавлення волі та порядок визначення виду установи виконання покарань
107
2.4. Визначення місця відбування покарання у виді позбавлення волі 1 143
2.5. Механізм захисту прав засуджених до позбавлення волі при розподілі в установи виконання покарань
158
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173
ДОДАДКИ 190
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З проголошенням незалежності Україна стала на шлях демократичних реформ, у тому числі й у сфері виконання кримінальних покарань.
Для досягнення цілей покарання і кримінально-виконавчої діяльності, підвищення ролі покарання як засобу протидії злочинним проявам необхідна система, яка забезпечувала б реальну можливість застосування до засуджених різних категорій відповідних обсягів каральних елементів покарання й заходів виховного впливу на них.
Але для практичної реалізації такого підходу перш за все необхідно поділити всіх засуджених до позбавлення волі на невеликі групи, тобто здійснити їх класифікацію, забезпечивши в подальшому окреме розміщення кожної з них.
В Україні на сучасному етапі практика дещо випереджає теоретичні напрацювання. Із 1960 р. й до прийняття у 2001 р. нового КК України первинну класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами виправно-трудових установ здійснював виключно суд. Тепер цю функцію передано Державному департаменту України з питань виконання покарань. Однак вказана переорієнтація діяльності системи виконання кримінальних покарань проведена без попередньої наукової розробки дійової класифікаційної системи, без окреслення чітких критеріїв поділу засуджених на групи залежно від визначальних, найбільш важливих ознак, які їх характеризують, без експериментальної перевірки теоретичних положень.
На сьогодні питання первинної класифікації засуджених – досить складна теоретична і практична проблема, яка ще не отримала ґрунтовної наукової розробки у сучасній вітчизняній теорії. Немає поки що єдності поглядів на неї й у практиків.
Працюючи над темою дисертації, автор зіткнувся з серйозними труднощами при вивченні наукової правової літератури. Справа в тому, що проблемам класифікації засуджених до позбавлення волі останніми роками в Україні майже не приділяється уваги.
Зараз існують лише окремі статті таких науковців, як А.В. Гель, О.Н. Колб, О.В. Лисодєд, А.В. Льовочкін, О.Б. Пташинський, а також практичних працівників кримінально-виконавчої системи, зокрема О.Г. Двойноса, в яких порушені певні проблемні питання практичного здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань.
Деякі теоретичні засади такої класифікації, досліджені Л.П. Онікою, знайшли своє відбиття в окремих главах підручнику з кримінально-виконавчого права.
Поряд із цим жодної фундаментальної наукової роботи на цю тему не було опубліковано.
Деякі аспекти проблеми класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань в різному ступені висвітлені у дослідженнях таких відомих учених у галузі кримінального, виправно-трудового, кримінально-виконавчого права та кримінології, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов, А.В. Брилліантов, М.О. Бєляєв, О.А. Герцензон, С.І. Дементьєв, А.Ф. Зелінський, О.І. Зубков, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, О.С. Михлін, А.Є. Наташев, І.С. Ной, С.В. Познишев, О.Л. Ременсон, М.С. Рибак, А.Х. Степанюк, М.О. Стручков, Ф.Р. Сундуров, В.І. Селіверстов, В.М. Трубніков, В.М. Утєвский, В.П. Філонов, В.З. Фетисов, А.І. Фролов, О.Г. Фролова, Ю.М. Ткачевський, Б.С. Утєвський, О.В. Шаміс, Є.Г. Ширвіндт, І.В. Шмаров, О.М. Яковлєв та ін.
Разом із тим не можна не відмітити, що більшість досліджень здійснені до 90-х років ХХ ст. У зв’язку з цим, незважаючи на значний внесок названих науковців у розробку проблем класифікації засуджених, можемо стверджувати, що питання первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань залишаються ще й дотепер не досконало вивченими, чим і визначається актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачено тематичним планом науково-дослідної роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки (номер державної реєстрації № 0186.0.070883) і тематичним планом науково-дослідних робіт сектора проблем кримінально-виконавчого законодавства Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України на 2005 рік.
Дослідження спрямоване на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої указом Президента України від 25 грудня 2000 р., № 1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – розробка теоретико-методологічних положень і надання практичних рекомендацій щодо здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань.
Зазначена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– дослідити правову природу поняття класифікації засуджених при виконанні покарання у виді позбавлення волі;
– узагальнити наявні в науці кримінального та кримінально-виконавчого права концептуальні підходи щодо класифікації засуджених до позбавлення волі та співвіднести їх з існуючою практикою виконання покарань;
– визначити суть, мету, субєктів та критерії первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, їх значення й можливості практичного застосування в сучасних умовах;
– установити вихідні засади здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі;
– здійснити аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства й відомчих нормативно-правових актів, вивчити практику щодо порядку провадження первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх направлення для відбування призначеного покарання, виявити протиріччя, властиві цьому процесу, накреслити шляхи їх подолання;
– вирізнити особливості первинної класифікації деяких категорій засуджених до позбавлення волі за встановленою процедурою;
– розглянути порядок організації діяльності комісій з питань розподілу засуджених до позбавлення волі, порядок визначення виду установи виконання покарань, встановлення місця відбування покарання й механізм захисту прав таких осіб при розподілі їх в установи виконання покарань, окреслити проблемні питання і сформулювати пропозиції по внесенню змін до кримінально-виконавчого законодавства й відомчих нормативно-правових актів з метою їх уникнення.
Об’єктом дослідження є діяльність по визначенню виду та конкретної установи виконання покарань щодо засуджених до позбавлення волі.
Предметом дослідження служить механізм первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань.
Методи дослідження. Дисертаційна робота виконувалась з використанням основних положень філософії, соціології, психології, загальної теорії права.
Серед конкретно-наукових методів застосовувалися такі:
– діалектичний – при вивченні загальних питань первинної класифікації засуджених до позбавлення волі;
– логічний – для з’ясування змісту понять “контроль”, “гарантії”, “система” та ін.;
– порівняльно-правовий – у характеристиці кримінально-виконавчого законодавства інших країн;
– системно-структурний – при дослідженні процесу контролю за діяльністю Регіональних та Апеляційної комісій;
– соціологічний – у розробці анкет для опитування працівників кримінально-виконавчої системи – членів Регіональних комісій і засуджених;
– статистичний – при аналізі звітів про наявність, склад і рух засуджених в установах виконання покарань, узагальненні результатів проведеного анкетування.
Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування 13000 засуджених до позбавлення волі, які тримаються в установах виконання покарань Харківської області (9 % від загального числа засуджених до позбавлення волі, які відбувають покарання у виправних установах України) .
На підставі узагальнених результатів анкетування засуджених до позбавлення волі й 168 членів Регіональних комісій (67 % від їх загального числа) з 16 областей (Автономної республіки Крим, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Херсонської, Хмельницької та Чернігівської областей) стосовно їх ставлення до окремих положень існуючого порядку визначення виду установи виконання покарань і місця відбування покарання у виді позбавлення волі обґрунтовані деякі висновки й рекомендації по внесенню змін до чинного законодавства й відомчих нормативно-правових актів, спрямовані на вдосконалення цієї діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні з огляду на нові соціально-економічні умови здійснено комплексне дослідження питань первинної класифікації засуджених до позбавлення волі з урахуванням наявних змін у практиці, механізму розподілу засуджених в установи виконання покарань і встановлення місця відбування останніх.
До найбільш вагомих результатів, що відбивають новизну дисертаційного дослідження, віднесені такі теоретичні положення і практичні рекомендації, які виносяться на захист:
– удосконалено існуюче в доктрині кримінально-виконавчого права визначення поняття „первинна класифікація засуджених до позбавлення волі”;
– уперше наявні в науці та визначені в міжнародних документах системи класифікації зведені у пять основних концепцій;
– уперше розділені завдання класифікації засуджених до позбавлення волі відповідно до цілей покарання й завдань кримінально-виконавчої діяльності;
– уперше визначено основоположні принципи здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі й розкрито їх зміст;
– уперше єдиною й визначальною правовою ознакою первинної класифікації повнолітніх засуджених до позбавлення волі на певний строк запропоновано строк покарання;
– рекомендоване нове співвідношення груп засуджених до позбавлення волі, отриманих у результаті їх первинної класифікації, з існуючими установами виконання покарань;
– уперше на підставі положень логіки, філософії й адміністративного права осмислено статутні документи, за якими діють Регіональна й Апеляційна комісії, проаналізовано їх склад, завдання, функції, повноваження, відповідальність, внесено пропозиції щодо вдосконалення досліджуваної діяльності;
– уперше виділено юридичні гарантії й висвітлено існуючий механізм захисту прав засуджених при визначенні виду установи виконання покарань, окреслені шляхи подолання наявних проблем;
– удосконалено анкету для встановлення місця відбування покарання засудженими до позбавлення волі.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, можуть бути використані:
– у науково-дослідній галузі – положення й висновки дисертації можуть бути підставою для подальшої розробки проблеми диференціації й індивідуалізації процесу виконання покарань;
– у правозастосовній діяльності – при вдосконаленні кримінально-виконавчого законодавства України, у практичній діяльності органів та установ кримінально-виконавчої системи України;
– у навчальному процесі – під час вивчення курсу кримінально-виконавчого права.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на її засіданнях, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Головні результати дослідження оприлюднені в тезах доповідей та наукових повідомлень на наукових і науково-практичних конференціях, що відбулися в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого: “Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження” (27 листопада 2003р.); “Нове законодавство України та питання його застосування” (26 – 27 грудня 2003р.); “Кримінально-правова охорона життя та здоровя особи” (22 – 23 квітня 2004р.); „Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку” (21 – 22 листопада 2005р.).
Публікації. Основні положення проведеного дослідження висвітлено у 12-ти публікаціях, у тому числі в 8-ми статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, та в 4-х тезах доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою дослідження, його завданнями та предметом і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (188 джерел) та 10 додатків. Загальний обсяг роботи 199 сторінок, основного тексту – 172 сторінки, переліку умовних скорочень – 2 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можемо констатувати, що порядок здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань містить у собі багато протиріч. Протягом 2001 – 2005 років в Україні відбулися значні зміни у кримінальному і кримінально-виконавчому законодавстві, певної мірою зумовлені спробами втілення в життя міжнародних норм і стандартів, у тому числі й поводження з засудженими до кримінальних покарань, що не могло не відбитися на цій діяльності. Прискорені темпи активного впровадження вказаних норм у практичну діяльність без належної попередньої теоретичної розробки й урахування низки інших особливостей національного менталітету призвели до виникнення проблем, які не дозволяють зробити цей процес максимально ефективним і потребують негайного вирішення.
Зокрема, це стосується процедури здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань, що є підставою реалізації одного з основних принципів виконання покарань – його диференціації й обумовлює всю подальшу роботу з засудженими. Змінений порядок визначення виду установи виконання покарань, упроваджений з 2001 р. за ініціативою практичних працівників кримінально-виконавчої системи, докорінно змінив підхід до первинної класифікації засуджених, внаслідок чого більшість теоретичних положень втратили свою актуальність і виявилися непридатними для обґрунтування й скеровування практичної діяльності. Саме це й обумовлює потребу нового осмислення питань, повязаних з первинною класифікацією засуджених до позбавлення волі та їх розподілом в установи виконання покарань.
Визначитися з метою, критеріями, обєктами й субєктами класифікації засуджених до позбавлення волі, сформулювати поняття “первинна класифікація засуджених до позбавлення волі”, проаналізувати сучасний стан законодавчого, нормативно-правового та практичного регулювання діяльності по їх розподілу в установи виконання покарань, запропонувати засоби підвищення її ефективності, забезпечити її наукове обґрунтування, окреслити шляхи вдосконалення функціонування Регіональних та Апеляційної комісій – основні цілі даної наукової праці, для досягнення яких ми проаналізували накопичені знання стосовно предмета дослідження й узагальнили практику діяльності відповідних органів.
Це дало можливість назвати загальні, а потім перейти до конкретних детермінант, що перешкоджають ефективному здійсненню первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, а в результаті – й диференційованого виконання покарань: це недосконалість законодавства й відомчих нормативно-правових актів, ігнорування попередніх наукових напрацювань, принципів виконання кримінальних покарань, низький рівень правової освіти працівників кримінально-виконавчої системи, а також недостатній рівень забезпечення дотримання прав засуджених.
І. Проведене дослідження правової природи класифікації засуджених при виконанні покарання у виді позбавлення волі дозволило зробити наступні висновки:
1. Головною, визначальною властивістю класифікації засуджених до позбавлення волі, як і будь-якої іншої наукової класифікації, є поділ обєктів на окремі види відповідно до їх обєктивних загальних і відмітних ознак.
2. Загальною метою класифікації засуджених до позбавлення волі є створення підґрунтя для диференційованого виконання покарань.
3. Ознаки, на підставі яких здійснюється класифікація, повинні бути найбільш суттєвими, обєктивними, чіткими.
4. При здійсненні класифікації обовязковою є вимога дотримання:
– принципів діалектичної логіки: обєктивності, розвитку, врахування практики;
– правил формальної логіки: а) поділ повинен бути співмірним; б) здійснюватися за одною основою; в) його члени мають виключати один одного; г) йому належить бути безперервним; д) підстава поділу мусить відповідати вищевказаним рисам.
5. Класифікація засуджених до позбавлення волі здійснюється двома способами – шляхом дихотомічного поділу й поділу за видозміною ознаки.
6. Класифікація засуджених – це їх групування на підставі обєктивних суттєвих ознак злочину й особи, яка його вчинила, що ставить за мету забезпечення диференціації виконання покарання.
ІІ. Узагальнення концептуальних підходів у теорії кримінально-виконавчого права щодо класифікації засуджених до позбавлення волі показало, що:
1. У теорії кримінально-виконавчого права не існує єдиного розуміння теоретичних положень щодо поняття, критеріїв, субєктів і процедури здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі.
2. Більшість наукових розробок порушеного питання не відповідають сучасній практиці класифікації засуджених до позбавлення волі, що зумовлено перш за все передачею від суду до Департаменту повноважень по здійсненню класифікації засуджених.
3. Діяльність органів виконання покарань проходить у двох основних напрямках – реалізація кари як обовязкового елемента будь-якого кримінального покарання і виховний процес.
4. Наявність цих двох основних напрямків практики діяльності органів та установ виконання покарань свідчать про існування двох видів класифікації засуджених до позбавлення волі, кожен з яких характеризується окремою метою й ознаками (критеріями): один – для забезпечення відповідного обсягу карального впливу (первинна класифікація); другий – з метою створення сприятливих умов для застосування виховних заходів (вторинна класифікація). Міжнародні документи також указують на необхідність проведення цих двох етапів класифікації засуджених.
ІІІ. Ґрунтуючись на загальних положеннях про класифікацію засуджених, ми дійшли наступних висновків при розробці питань первинної класифікації засуджених до позбавлення волі:
1. Класифікація засуджених є самостійним, достатньо складним інститутом кримінально-виконавчого права, який характеризується окремою метою, обєктом, субєктом і процедурою.
2. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі – це багатоступеневий і послідовний поділ усієї сукупності засуджених до позбавлення волі осіб на види, який здійснюється за визначеною процедурою Регіональними комісіями Департаменту за ознакою виду і строку позбавлення волі, віком і статтю засуджених з метою диференційованого застосування заходів карального впливу.
3. Метою первинної класифікації засуджених до позбавлення волі є забезпечення диференційованого застосування карального впливу шляхом поділу засуджених на однорідні групи.
4. Обєктом первинної класифікації засуджених до позбавлення волі є сукупність засуджених обвинувальним вироком суду до позбавлення волі осіб незалежно від якісних і кількісних показників цього покарання та інших обставин.
5. Субєктами здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі є Регіональні та Апеляційна комісії.
6. Для забезпечення диференційованого застосування карального впливу первинну класифікацію необхідно здійснювати за наступними ознаками: а) вік особи; б) вид позбавлення волі; в) стать; г) строк покарання.
7. Наявність попередніх судимостей і фактів відбування покарання в місцях позбавлення волі знаходить своє відбиття у виді і строку покарання, з огляду на що додаткову класифікацію за цими ознаками проводити непотрібно.
8. Запропоноване в науці виокремлення із загальної чисельності засуджених до позбавлення волі осіб із психічними захворюваннями, які не виключають осудності, є недоцільним, бо застосування до них загальних правил притягнення до кримінальної відповідальності і призначення покарання припускають визначення обсягу карального впливу також на загальних підставах. Наявність подібних особливостей та обумовлена ними специфіка поєднання карально-виховного впливу з медичними заходами може впливати тільки на встановлення місця відбування покарання й потребу створення профільних установ.
ІV. Розгляд питання первинної класифікації засуджених до позбавлення волі потребував визначення загальних основоположних засад її здійснення. У результаті було встановлено, що:
1. Необхідність здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі зумовлюється принципом диференціації виконання покарання.
2. Основні принципи здійснення первинної класифікації таких засуджених – це законність, справедливість, рівність засуджених перед законом, поважання прав людини.
3. Відсутність нормативного закріплення й розкриття змісту цих принципів не дозволяє забезпечити їх належну реалізацію на практиці, у звязку з чим запропоновано доповнення КВК України відповідними положеннями.
V. При аналізі порядку здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, встановленого чинними нормативно-правовими актами, визначено:
1. Існуючий на сьогодні порядок здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі не забезпечує зведення засуджених в однорідні групи, що є однією з умов ефективності роботи з ними. Статистичні дані й результати нашого дослідження свідчать, що в установах одного й того ж виду дуже часто разом тримаються зовсім різні за ознаками вчиненого злочину й даними про особу засуджені. Зокрема, це стосується строку покарання, форми вини, рецидиву злочинів, попередніх судимостей, мотивів, спрямованості злочинів, обставин, які обтяжують чи помякшують покарання, тощо.
2. Групування засуджених до позбавлення волі за запропонованими нами ознаками виду позбавлення волі та його строку (з урахуванням віку і статі осіб) дозволяє зменшити розбіжність у їх якісному складі та прослідити тенденцію до зменшення чи збільшення визначених відповідних показників у різних груп таких осіб.
3. З метою співвідношення груп, отриманих у результаті класифікації засуджених за ознаками віку, виду позбавлення волі, статі та строку покарання з існуючою системою установ виконання покарань необхідно внести відповідні зміни до ст. 18 КВК України.
VI. Вивчення питання щодо субєктів здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу в установи виконання покарань дозволило зробити наступні висновки:
1. Утворення Регіональних та Апеляційних комісій є яскравим прикладом втілення в життя практичних новацій без відповідного наукового підґрунтя, в результаті чого не забезпечено навіть досягнення мети їх створення. Незважаючи на те, що в Інструкції вказується на всебічне врахування обставин справи й особи засудженого при визначенні установи виконання покарань (на чому наголошували експерти Ради Європи), на практиці їх первинна класифікація здійснюється виключно з огляду на тяжкість учиненого злочину, попередню судимість й факт відбування в минулому покарання у виді позбавлення волі.
2. Положення, основний акт, на підставі якого створені й діють Регіональні й Апеляційна комісія, за своєю структурою і змістом не відповідають вимогам, що предявляються до цього типу документів. Для них характерні: відсутність одностайності в структурі й термінології, належної корелятивності між різними актами, невідповідність змісту розділів їх найменуванню, завдань – повноваженням тощо.
3. Мають місце випадки коригування вироку суду членами Регіональних комісій, тобто визнання тих фактів, які не були встановлені судом при розгляді справи, або навпаки. Це призводить до порушення принципу законності, негативно впливає на права засуджених і викликає невідповідність наданої судом оцінки діяння й особи, яка його вчинила, застосовуваному обсягу заходів карального впливу.
4. Виникнення додаткових проблем у діяльності комісій обумовлює й відсутність публічного оприлюднення нормативно-правових актів, зокрема, відомчих, з питань первинної класифікації й розподілу засуджених в установи виконання покарань, нормативного закріплення гарантії забезпечення дотримання прав засуджених та інших осіб, а стан контрольної діяльності Апеляційної комісії не відповідає основним правилам її здійснення. У той же час негативно впливає на дану діяльність формування персонального складу комісії працівниками, які виконують обовязки по визначенню виду установ на громадських засадах поряд зі своїми основними функціональними обовязками, а також покладання на комісії повноважень, що виходять за межі поставлених завдань.
6. Щоб забезпечити дійсну ефективність діяльності Регіональних та Апеляційної комісій, процесу визначення виду установи виконання покарань, необхідно:
А) доповнити КВК України окремим розділом, присвяченим питанням (а) первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, визначенню виду виправної установи й місця відбування покарання, (б) місця й ролі Регіональних та Апеляційної комісій у системі органів та установ виконання покарань, (в) їх цілям, завданням, функціям, повноваженням тощо. В окремих нормах КВК України слід закріпити (а) принципи первинної класифікації засуджених, (б) відповідальність членів комісій, (в) контрольні функції Апеляційної комісії й механізм її реалізації, (г) процедуру визначення виду установи, (д) обовязкову участь на засіданні комісії прокурора, засудженого, а на його вимогу – захисника чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги тощо;
Б) склад Регіональних та Апеляційної комісій формувати з числа найбільш досвідчених працівників, для яких цей вид діяльності є основним;
В) впровадження у практику міжнародних норм і стандартів щодо первинної класифікації засуджених до позбавлення волі й визначення виду установи виконання покарань необхідно здійснювати поетапно, з урахуванням особливостей національної системи виконання покарань, правових, економічних, інших національних традицій та сучасного їх стану з обовязковим попереднім проведенням наукових досліджень та експериментальної апробації отриманих результатів.
VІI. Матеріал, викладений у підрозділі, присвяченому особливостям первинної класифікації деяких категорій засуджених до позбавлення волі за встановленою процедурою, свідчить, що:
1. У результаті відомчого обмеження в направленні в колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання деяких категорій осіб з огляду на їх фізичні вади чи вчинений злочин допущено порушення принципів законності й рівності засуджених перед законом.
2. Формальний підхід до оцінки суспільної небезпеки особи і вчиненого нею злочину з одночасним нехтуванням положень кримінального права призвів до необґрунтованого послаблення при встановленні рівня безпеки установи виконання покарань деяким категоріям засуджених за рецидив злочинів.
3. Уникнути подібних порушень щодо певних категорій засуджених можливо шляхом здійснення їх первинної класифікації на підставі чітких ознак, запропонованих у дисертації, дотриманням відповідних принципів класифікації.
VIII. Дослідивши проблеми визначення місця відбування покарання засудженими до позбавлення волі, можемо констатувати, що:
1. Встановлення місця відбування покарання у виді позбавлення волі – це процес початкового й наступного вибору кримінально-виконавчої установи, у якій повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі.
2. Місце розташування колонії певною мірою впливає на ступінь ізоляції, а значить і на каральний зміст позбавлення волі, на здійснення права на побачення, в результаті чого обсяг кари, що буде відчувати та чи інша особа, залежить також і від урахування чи неврахування родинних зв’язків при направленні засуджених до виправних установ. Саме тому потрібно забезпечити відбування засудженим покарання в тому регіоні, де він постійно проживав чи має стійкі соціальні звязки.
3. Вирішити проблему розміщення засуджених можливо, якщо створити на території кожної області колонії всіх видів. Якщо наявність такої великої кількості установ є недоцільною через невелике число засуджених у даній області, це питання належить розвязувати розмежуванням окремої установи на відповідні сектори (дільниці).
4. Питання про окреме тримання тієї чи іншої категорії засуджених потрібно вирішувати в кожному конкретному випадку лише для забезпечення особистої безпеки особи. Створення профільних установ чи ізольованих секторів для тримання певних категорій засуджених є обґрунтованим лише в разі необхідності створення для засуджених особливих умов тримання або забезпечення як їх особистої безпеки, так і безпеки оточуючих (зокрема, це стосується (а) колишніх працівників правоохоронних органів, (б) жінок, які мають дітей віком до трьох років, (в) засуджених, хвороби яких становлять небезпеку для оточення (до вилікування).
5. При вирішенні питання про місце відбування покарання немаловажну роль відіграють відомості про освіту засудженого, професію, можливість працевлаштування, навчання. Саме тому визначення місця відбування покарання засуджених до позбавлення волі слід здійснювати з огляду на їх побажання на підставі запропонованої нами анкети.
ІX. Узагальнення наявного механізму захисту прав засуджених до позбавлення волі при визначенні виду установи виконання покарань та місця відбування покарання показало, що:
– встановлений чинними нормативно-правовими актами Департаменту порядок відрізняється невиправданою складністю, плутаниною й у цілому не відповідає положенням Конституції України та чинного законодавства. Вирішити цю проблему пропонується шляхом внесення до КВК України додаткового положення щодо порядку оскарження рішень Регіональних та Апеляційної комісій. На наш погляд, законодавче закріплення і втілення у практику здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі результатів, одержаних у цьому дослідженні, сприятиме підвищенню ефективності розглядуваної діяльності, що в цілому сприятиме найповнішому досягненню цілей покарання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Философский энциклопедический словарь / Под ред. Е.Ф.Губского, Г.В.Кораблева, В.А.Лутченко. – М.: Инфра-М., 1998. – 576 с.
2. Хоменко І.В. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 224 с.
3. Трубников В.М., Филонов В.П., Фролов А.И. Уголовно-исполнительное право Украины: Учебник. – Донецк: Дон. ин-т внутр. дел, 1999. – 640 с.
4. Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификации // Сов. гос-во и право. – 1987. – № 6. – С. 16.
5. Познышев С.В. Основные вопросы учения о наказании: Исследования. – М.: Изд-во типограф. Имперск. Моск. ун-та, 1904. – 407 с.
6. БСЭ. – 3-е изд., –М.: Сов. энцикл., 1973. – Т.11. – 607 с.
7. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1953. – 848 с.
8. Каган М.С. Системное рассмотрение основных способов группировки // Философские и социологические исследования: Сб. статей / Отв. ред. Рожин В.П. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. – С. 17-28.
9. Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. – М.: Наука, 1973. – 324 с.
10. Копнин П.В. Диалектика, логика, наука. – М.: Наука, 1973. – 464 с.
11. Шептулин А.П. Диалектика как метод исследования социальных явлений // Филос. науки. – 1977. – № 3. – С. 3-14.
12. Андреев И.Д. Проблемы логики и методологии познания. – М.: Наука, 1972. – 320 с.
13. Кедров Б.М. Классификация наук. – М.:Изд-во ВПШ и АОН, 1961. – 472 с.
14. Розова С.С. К вопросу о сущности научной классификации // Проблемы методологии и логики наук: Сб. статей /Под ред. Любавина А.А., Филимонова В.Д. – Томск.: Изд-во Томск. ун-та, 1965. – С. 140-146.
15. Мейен С.В., Шрейдер Ю.А. Методологические аспекты теории классификации // Вопр. философии. – 1976. – № 12. – С. 67-79.
16. Горский Д.П. Логика: Учебник. – М.: Учпедгиз, 1963. – 291 с.
17. Жеребкин В.Е. Логика: Учебник. – Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1968. – 254 с.
18. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М.: Наука, 1971. – 637 с.
19. Чупахин И.Я. Понятие и методы научной классификации объектов исследования // Вопр. диалектики и логики: Сб. статей /Отв. ред. Рожин В.П. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1964. – С. 17-32.
20. Розова С.С. Научная классификация и ее виды // Вопр. Философии. – 1964. – №8. – С. 69-79.
21. Войшвилло Е.К. Понятие. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 286 с.
22. Панкратов В.В. Методология и методика криминологических исследований. – М.: Юрид. лит., 1972. – 134 с.
23. Бакрадзе К. Логика: Учебник. – Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1951. – 455 с.
24. Нерсесянц В.С. Право и закон: их различие и соотношение // Вопросы философии. – 1988. – № 5. – С. 29-31.
25. Кримінально-виконавче право: Підручник. / За заг. ред. А.Х.Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256 с.
26. Бриллиантов А.В. Дифференциация наказания: уголовно-правовые и уголовно-исполнительные проблемы: Дис. … д-ра. юрид. наук. – М., 1998. – 439 с.
27. Советское исправительно-трудовое право: Учебн. пособ. / Под ред. Стручкова Н.А., Ткачевского Ю.М. – М.: Юрид. лит., 1983. – 352 с.
28. Стручков Н.А. Проблемы науки исправительно-трудового права в свете нового исправительно-трудового законодательства. – М.: Изд-во ВШ МВД СССР, 1972. – 167 с.
29. Шмаров И.В., Мелентьев М.П. Дифференциация исполнения наказания в испра¬вительно-трудовых учреждениях. – Пермь: Изд-во Пермск. ун-та, 1971. – 178 с.
30. Перков И.М. Дифференциация процесса наказания и процесса исправительно-трудового воздействия в исправительно-трудовых колониях: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1971. – 16 с.
31. Тихомиров Д.Е. Вопросы совершенствования дифференциации карательно-воспитательного процесса в исправительно-трудовых колониях строгого режима: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1979. – 18 с.
32. Туманов Г.А. Некоторые вопросы классификации преступников и лиц, осужденных к лишению свободы // Сб. тр. ВШ МООП РСФСР / Под ред. Оаврова И.П., Шванкова В.М. – М. – 1964. – № 9 – С. 107-135.
33. Кримінальне право України: Заг.ч.: Підручник / За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.-Х., Вид-во Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
34. Учебник уголовного права: Общ. ч. / Под ред. В.Н.Кудрявцева, А.В.Наумова. – М.: Спарк, 1996. – 412 с.
35. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (Аксиологические аспекты). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
36. Кримінальне право України: Заг.ч.: Підручник / За ред. П.С.Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
37. Бородин С.В., Самошин П.И. Теоретические проблемы исполнения уголовного наказания. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1978. – 140 с.
38. Рябинин А.А. Исправительно-трудовое (уголовно-исполнительное) право Российской Федерации. – М.: Юристъ, 1995. – 208 с.
39. Фуко М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы / Пер. с фр. В.Наумова; под ред.И.Борисовой. – М.: Аd Margineri, 1999. – 479 с.
40. Степанюк А.Х. Сущность исполнения наказания. – Х.: Фолио, 1999. – 256 с.
41. Михлин А.С. Роль социальных и демографических свойств личности в исправлении и перевоспитании осужденных к лишению свободы. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1970. – 165 с.
42. Стручков Н.А. Советское исправительно-трудовое право. – М.: Изд-во ВШ МООП РСФСР, 1963. – 224 с.
43. Дементьев С.И. Лишение свободы как мера уголовного наказания. – Краснодар: Кубанский ун-т, 1977. – 64 с.
44. Степанюк А.Х., Трубніков В.М. Режим відбування позбавлення волі в установах виконання покарань: Консп. лекц. – Х.: Укр. юрид. акад., 1994. – 60 с.
45. Як змусити стандарти працювати: Практ. посіб. по ефект. застосуванню міжнар. тюремних правил. – Донецьк: Східн. вид. дім, 2001. – 212 с.
46. Прохоров В. С. Преступление и ответственность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 136 с.
47. Дуюнов В. К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. – Курск: РОСИ, 2000. – 504 с.
48. Зелинський А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1986. – 167с.
49. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навч. посіб. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
50. Кримінологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
51. Трахтеров В.С. О задачах наказания по советскому уголовному праву // Учен. зап. Харьк. юрид. ин-та / Отв. ред. Гродзинський М.М. – Вып. 6. – Х.: Харьк. гос. ун-т, 1955. – С. 5-8.
52. Герцензон А.А. Основные положения Уголовного кордекса РСФСР 1960 года. – М.: Госюриздат, 1961. – 60 с.
53. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве: Полит.-юрид. исследование. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1973. – 193 с.
54. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т.Маляренка, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Вид. 2-е, перероб. та доп. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 1152 с.
55. Европейские пенитенциарные правила // Защита прав человека в местах лишения свободы: Сб. норм. актов и офиц. документов. – М.: Юриспруденция, 2003. – 480 с.
56. Калинин В.Н., Утевский Ю.Б., Яковлев А.М. Советские исправительно-трудовые учреждения. – М.: Госюрлитиздат, 1960. – 75 с.
57. Крахмальник Л.Г., Сапожников И.Г. Назначение и изменение вида исправительно-трудового учреждения: Посібник. – М.: Юрид. лит., 1974. – 72 с.
58. Хохряков Г.Ф., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Личность в условиях изоляции от общества: Значение социально-психологических закономерностей поведения для достижения целей исполнения наказания, исправления и перевоспитания осужденных в ИТУ. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1983. – 80 с.
59. Васильев А.М. Правовые категории. – М.: Юрид. лит., 1976. – 263 с.
60. Ковалев А.Г. Психологические основы исправления правонарушителя. – М.: Юрид. лит., 1968. – 98 с.
61. Беляев Н.А. Принципы классификации осужденных // К новой жизни. – 1964. – № 8. – С. 31-39.
62. Минаков Ю.А. Классификация осужденных к лишению свободы в зависимости от характера совершенного преступления. - М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1980. – 54 с.
63. Дементьев С.И. Классификация заключенных и система советских исправительно-трудовых учреждений: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1967. – 25 с.
64. Ткачевский Ю.М. Советское исправительно-трудовое право: Учеб. пособ. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – 232 с.
65. Лукьянова Е. Основные аспекты понятия принципа равенства осужденных перед законом в нормах уголовно-исполнительного права // Преступление и наказание. – 2004. – № 10. – С. 27, 28.
66. Селиверстов В.И. Социальная справедливость: проблемы исследования и закрепления в исправительно-трудовом праве // Проблемы дифференциации исполнения наказаний: Сб. научн. тр. / Под ред. Бриллиантова А.В.. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1991. – 128 с.
67. Ной И.С. Вопросы теории наказания. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1962. – 156 с.
68. Чечель Г.И. Смягчающие ответственность обстоятельства и их значение в индивидуализации наказания /Под научн. ред. С.Ноя. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 166 с.
69. Фелинская Н.И. О дискуссионных вопросах судебно-психиатрической оценки психопатий // Вопросы борьбы с преступностью: Сб. науч. ст. ВНИИПП / Редкол. Коробейников Б.В. и др. – М.: Юрид. лит., 1982. – Вып. 36. – С. 100-106.
70. Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния: Автореф. дис. … д-ра. юрид. наук. – К., 1992. – 24 с.
71. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань: соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів: Навч. посіб. – К.: АртЕк, 1997. – 208 с.
72. Бородин С.В. Пути оптимизации выбора санкций при разработке проектов уголовных кодексов республик // Сов. гос-во и право. – 1991. – № 8. – С. 80-89.
73. Устинова Т. Д. Уголовная ответственность за незаконное предпринимательство. – М.: Интел-Синтез, 2001. – 120 с.
74. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. – К.: КМ Academia, 2000 – 262 с.
75. Флоря К. Н. Назначение наказания с учетом причин совершенного преступления. – Кишинев: Штинца, 1980. – 135 с.
76. Кудрявцев В.Н. Структура преступности и социальные изменения // Сов. гос-во и право. – 1971. – №6. – С. 23, 24.
77. Гришаев П.І. Ответственность преступников-рецидивистов по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1974. – 92 с.
78. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
79. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
80. Соловьев А.Д. Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву: Законодательство и судебная практика. – М.: Госюриздат, 1958. – 204 с.
81. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общ. ч.: Учеб. пособ. – Дн-ск: Пороги, 1992. – 167 с.
82. Шмаров И.В. Некоторые вопросы классификации осужденных к лишению свободы // Правовые вопросы лишения свободы и перевоспитания заключенных: Матер. науч. конф. / Под ред. А.А.Любавина, А.Л.Ременсона, В.Д.Филимонова. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1964. – С. 38-50.
83. Силков В.Е. Правовое регулирование карательно-воспитательного процесса в колонии-поселении для лиц, совершивших преступления по неосторожности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Свердловск, 1982. – 16 с.
84. Мурзин Д.М. Развитие исправительно-трудовой колонии как основного вида ИТУ: Лекция. – Рязань: Изд-во РВШ МВД СССР, 1978. – 48 с.
85. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Х.: Изд-во Харьк. гос. ун-та, 1983. – 129 с.
86. Читая З.И. Изоляция осужденных к лишению свободы: правовые и социально-психологические проблемы: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Казань, 1990. – 20 с.
87. Попиль В.И. Дифференциация исполнения наказания в виде лишения свободы в отношении лиц, ранее отбывавших наказание: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1987. – 20 с.
88. Осауленко О.І. Диференціація та індивідуалізація виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічн. бюл. Київськ. ін-ту внутр. справ.– К.: КІВС, «МР Леся», 2002. – С. 59-64.
89. Дементьев С.И. Сроки лишения свободы в законодательстве, судебной и исправительно-трудовой практике: аксиологические аспекты и интенсификации исполнения: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Свердловск, 1982. – 34 с.
90. Мердок Д. Общеевропейский контроль за соблюдением прав человека и законов // Новая концепция пенитенциарной системы: Матер. междунар. семин. руковод. работников угол.-исп. системы. / Под ред. И.В.Штанько, В.А.Левочкина. – К.: РИО КИВД при УАВД, 1995. – С. 23-28.
91. Степанюк А.Ф. Роль принципов уголовно-исполнительного права в формировании законодательства // Весы Фемиды. – 2000. – № 3 (5). – С. 76-81.
92. Уголовно-исполнительное право: Учебник / Под ред. И.В.Шмарова. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 418 c.
93. Васильев А.М. О правовых идеях-принципах // Сов. гос-во и право. – 1975. – №3. – С. 14-16.
94. Степанюк А. Х. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого права // Вісн. Акад. прав. – 2000. – № 1 (20). – С. 171-181.
95. Степанюк А.Х. Позитивна кримінальна відповідальність як предмет регулювання Кримінально-виконавчого кодексу України // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. пр. / За ред. В.І.Борисова, В.С.Зеленецького та ін. – Вип. 9. – Х.: Право, 2004. – С. 60-93.
96. Наташев А.Е. Принцип социальной справедливос¬ти в сфере государственного принуждения в исправительно-трудо¬вом законодательстве и практике его применения // Управленческая деятельность руководителей органов, исполняющих наказания: Сб. научн. тр. / Под ред. Бриллиантова А.В. – М: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1989. – С. 79-83.
97. Коваленко В. Проблемы совершенствования клас¬сификации лиц, отбывающих наказание в исправительно-трудовых учреждениях // Проблемы совершенствования деятельности уголовно-исполнительной системы: Сб. статей /Под ред. Садреева К.Ш. – Казань: Изд-во Казан. гос. ун-та, 1994. – С. 122-127.
98. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / За заг. ред. Л.О.Пустовіт. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.
99. Михлин А.С., Селиверстов В.И., Шмаров И.В. Концептуальные проблемы нового Уголовно-исполнительного кодекса Российской Федерации // Гос-во и право. – 1997. – №8. – С. 69-76.
100. Сперанский И.А. Содержание и реализация принципов испра-вительно-трудового права. – Волгоград: Изд-во Волгоград. ун-та, 1969. – 71 с.
101. Наташев А.Е. Советское исправительно-трудовое законодательство: основные вопросы теории и практики. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1975. – 168 с.
102. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности: теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2000. – 400 с.
103. Аванесов Г.А. Изменение условий содержания осужденных в процессе отбывания лишения свободы: прогрессивная система / Под ред. Н.А.Стручкова. – М.: Изд-во ВНИИ ООП СССР, 1968. – 150 с.
104. Новий тлумачний словник української мови / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.:Аконіт, 1998. – 910 с.
105. Юридична енциклопедія: В 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп.ред.) та ін. – К.: Укр.енцикл., 1998. – Т.1:А - Г . – 672 с.
106. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 208 с.
107. Тер-Акопов А.А. Безопасность человека и юридические средства ее обеспечения / По матер. науч.-практ. конф. “Юридическая безопасность человека в России. Угрозы и вызовы в сфере юриспруденции” // Гос-во и право. – 2002. – №4. – С. 80, 81.
108. Толкаченко А.А. Проблема пенитенциарной безопасности в системе юридической безопасности человека / По матер. науч.-практ. конф. ”Юридическая безопасность человека в России. Угрозы и вызовы в сфере юриспруденции” // Гос-во и право. – 2002. – №4. – С. 83, 84.
109. Степанюк А. Ф. Принцип законности в деятельности органов и учреждений исполнения наказаний // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – № 40. – С. 172-179.
110. Угольникова Н.В. Уголовно-исполнительное право российской Федерации: Курс лекций. – М.: Изд-во ИЗФПА-М, 2002. – 185 с.
111. Уголовно-исполнительное право России: теория, законодательство, международные стандарты, отечественная практика конца XIX – начала XXI века: Учебник / Под ред. А.И.Зубкова. – М.: Норма, 2003. – 720 с.
112. Уголовно-исполнительное право России: Учебник / Под ред. В.И.Селиверстова. – М.: Юристъ, 2003. – 571 с.
113. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176 с.
114. Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 48. – Ст. 263.
115. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / Под. ред. Зубкова А. И. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1997. – 408 с.
116. Збірник нормативно-правових актів з питань забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи / За заг. ред. В.А.Льовочкіна – К.: МП Леся, 2002. – Т. 2 – 568 с.
117. Льовочкін В., Осауленко О. Проблеми реалізації нового кримінального законодавства кримінально-виконавчою системою України // Право України. – 2001. – № 11. – С. 125-128.
118. Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щоріч. бюл. Київ. ін-ту внутр. справ / За ред. Синьова В.М., Джужи О.М. та ін. – К.: Вид-ня КІВС. – 1997. – № 2. – 119 с.
119. Радов Г.О. Доктринальна модель закону “Про пенітенціарну систему України” // Юрид. вісн. України. – 1997. –№ 18. – С. 19-32.
120. Безпальча Р. Реформування пенітенціарної системи та захист прав увязнених жінок // Аспект. – 2004. – № 3 – С. 22-24.
121. Яковець І.С. Деякі питання розподілу до установ виконання покарань засуджених за умисне вбивство // Кримінально-правова охорона життя та здоровя особи: Матер. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітн. 2004р. / Редкол.: Сташис В.В., Борисов В.І. та ін. – К. – Х.:Юрінком Інтер, 2004. – С. 201-203.
122. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
123. Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 167 с.
124. Уголовно-исполнительные кодексы / Сост. А.Букалов. – Д.: «Дон. мемориал», 2004. – 420 с.
125. Оцінка, шляхи подальшого реформування вязничної системи України / За ред. І.В.Штанька, В.А.Льовочкіна. – К.: Вид-ня ГУВП МВС України, 1998. – 288 с.
126. Двойнос О.Г. Діяльність відділів по контролю за виконанням судових рішень установ кримінально-виконавчої системи / Інформ. бюл. за матер. курсу підвищ. кваліфікації резерву кадрів на посади начальників органів та установ виконання покарань кримінально-виконавчої системи України. – Б.Церква: Білоцерк. уч-ще проф. підгот. прац. крим.-вик. сист., 2003. – С. 170-173.
127. Офіційний вісник України. – №8. – 2002. – С.149-154.
128. Льовочкін В. Проблемні питання діяльності кримінально-виконавчої системи України // Аспект. – 2001. – № 2. – С. 3-7.
129. Пташинський О.Б. Українське законодавство та заборона жорстокого поводження з ув’язненими. // Аспект. – 2001. – № 3. – С. 3-6.
130. Пташинський О.Б. Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – 18 с.
131. Захист прав і свобод людини – запорука нашої державності, демократичності, гуманізму // Закон і обовязок. – 2002. – №10-11. – С. 2-3.
132. Льовочкін В.А. Втілення міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі у кримінально-виконавче законодавство України // Право України. – 2002. – №2. – С. 24, 25.
133. Льовочкін В.А. Концептуальні питання реформування кримінально-виконавчої системи України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щор. бюл. Київського ін-ту внутр. справ / За ред. Синьова В.М., Джужи О.М. та ін. – К.: КІВС, «МР Леся», 2002. – С. 3-12.
134. Льовочкін В.А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – 18 с.
135