ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННУ ЛІКУВАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА КК УКРАЇНИ (АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ) :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОБ'ЄКТ НЕЗАКОННОЇ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 19
1. 1 Загальний і родовий об’єкти незаконної лікувальної діяльності 19
1. 2 Безпосередній об'єкт злочину і механізм заподіяння йому шкоди 52
Висновки до розділу 1 61
РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОЇ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 64
2. 1 Кримінально-правова характеристика діяння при здійсненні незаконної лікувальної діяльності 66
2. 2 Характеристика злочинних наслідків 99
2. 3 Характеристика причинного зв'язку 108
Висновки до розділу 2 117
РОЗДІЛ 3. СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА І СУБ'ЄКТ НЕЗАКОННОЇ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 123
3. 1 Суб'єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності 123
3. 2 Суб'єкт незаконної лікувальної діяльності 133
Висновки до розділу 3 148
РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НЕЗАКОННОЇ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 151
Висновки до розділу 4 168
ВИСНОВКИ 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181
ДОДАТОК А 213
ДОДАТОК Б 224
ДОДАТОК В 236

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток правової держави і вдосконалення демократичних принципів суспільного життя передбачають необхідність додержання пріоритету загальнолюдських цінностей. У Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Обов'язковою умовою реалізації цього конституційного положення є забезпечення особи якісною і кваліфікованою медичною допомогою, адже без належної охорони здоров'я, забезпечення відповідної якості медичного обслуговування, по суті, втрачає сенс і решта всіх прав і свобод людини. Гарантія надання належної медичної допомоги і необхідного лікування є обов'язковою умовою реалізації конституційного принципу якісного, своєчасного, кваліфікованого, ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Відповідно до цього принципу кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування, а держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст. 49 Конституції України). Державою розроблений складний правовий механізм, що включає широке коло норм, які за-безпечують реалізацію цієї гарантії і серед яких є кваліфікаційні, організацій-но-розпорядчі і такі, що гарантують санітарно-епідеміологічне благополуччя населення. Однією з ланок такого механізму є і кримінально-правові засоби, які передбачають відповідальність за посягання на життя і здоров'я особи.
Сфера медичного обслуговування, надання медичної допомоги тісно пов'язана з безпекою життя і здоров'я особи. Тому одним із досягнень Кримінального кодексу України 2001 р. є закріплення групи норм (статті 131, 132, 138, 139, 140–145 КК), що забезпечують захист життя і здоров'я особи у сфері медичного обслуговування. Однією з таких норм є ст. 138 КК, яка передбачає відповідальність за незаконну лікувальну діяльність. Слід сказати, що зазначена норма існує більше ста років, а вперше відповідальність за передбачені в ній дії встановлено наприкінці XVIII ст. (царський рескрипт 1784 р. дозволяв лікувати людей тільки лікарям, тим самим «відвертаючи високу шкоду, що може виходити від так званих емпіриків і шарлатанів»). У радянський період цю норму було закріплено в КК УРСР 1927 р. (ст. 194 КК «Заняття лікарюванням, як професією, особами, що не мають належно засвідченої медичної освіти, а так само заняття медичним працівником такого роду медичною практикою, на яку він не має права») і КК УРСР 1960 р. (ст. 226 КК «Незаконне лікарювання»). КК України 2001 р., встановивши відповідальність за незаконну лікувальну ді-яльність, тим самим підтвердив важливість і необхідність боротьби з «незаконним лікарюванням» кримінально-правовими засобами. Крім того, в КК УРСР 1927 р. і КК УРСР 1960 р. дана норма розміщувалася в розділі, який містив норми, що встановлюють відповідальність за злочини проти громадської безпеки, громадського порядку і народного здоров'я. У КК 2001 р. законодавець помістив зазначену норму в інший розділ – про злочини проти життя і здоров'я особи, у зв'язку з чим виникає питання про обґрунтованість такого переміщення.
Проблема кримінально-правової відповідальності за порушення у сфері медичного обслуговування, злочинні дії проти здоров'я населення, невиконання або неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків розглядалася в роботах дореволюційних учених М. С. Таганцева, А. Лохвицького, С. П. Мокрінського, Л. Б. Бертенсона, О. Хохловкіна. У радянський період цим проблемам були присвячені праці М. Д. Шаргородського, В. О. Глушкова, П. С. Матишевського, О. Хатамова, В. М. Смітієнко, М. О. Єфімова, І. І. Гореліка, Ш. С. Рашковської, М. Д. Дурманова, Ю. Д. Сергєєва, П. Ф. Грішаніна, В. О. Владімірова, Ф. Ю. Бердичевського, Н. А. Мірошніченко, В. І. Ткаченко, М. І. Загороднікова, І. Ф. Огаркова, І. А. Концевіч, О. П. Громова, С. М. Ягубова, В. К. Кудряшова, Г. О. Мендельсона, І. Авдєєвої. В Україні деякі аспекти цих проблем аналізувалися в роботах Є. В. Фесенко, Н. О. Гуторової, М. Й. Коржанського, М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. І. Борисова, В. М. Куца, В. П. Тихого, В. О. Глушкова, П. П. Андрушко, Л. П. Бріч, Д. С. Азарова, С. В. Грінчака, Я. О. Тріневої, О. О. Дудорова, Й. А. Турак, С. А. Хімченко, В. Ф. Прімаченко, Л. Д. Дунаєвської. Зазначеній проблемі приділяють увагу і вчені Російської Федерації: О. А. Мохов, С. Р. Стеценко, М. Ю. Федорова, О. В. Тіхоміров, Є. В. Ушаков, В. І. Акопов, Є. М. Маслов, О. В. Леонтьєв, В. О. Риков, В. П. Новосьолов, М. В. Радченко, Н. Є. Крилова.
Проте, незважаючи на більш ніж сторічну історію і зростаючу кількість наукових досліджень з проблем відповідальності за злочини проти особи, у тому числі вчинюваних у сфері медичної діяльності, дане діяння залишилося невивченим на рівні самостійного монографічного аналізу. Немає жодного дисертаційного дослідження, спеціально присвяченого характеристиці цього протиправного посягання. До теперішнього часу питання про відповідальність за незаконну лікувальну діяльність розглядається лише на рівні окремих статей, розділів підручників і коментарів до КК, присвячених відповідальності медичних працівників за професійні злочини.
Більш поглиблені дослідження цього складу злочину, які б мали комплексний характер, не проводилися. При оцінці цього явища не можна не враховувати і відсутність відповідних статистичних даних щодо порушення і розгляду кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого ст. 138 КК. Чи означає це, що випадки заняття незаконною лікувальною діяльністю, в тому числі такі, що призвели до тяжких наслідків, — украй рідкісне явище в реальному житті? Гадаємо, відповідь може бути тільки негативною.
За даними Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України, Державного комітету статистики України, за період з 1995 по 2003 р. в Україні за незаконну лікувальну діяльність було засуджено тільки три особи (одна особа за ст. 226 КК УРСР у 2001 р., дві особи в 2002 і 2003 рр. за ст. 138 КК України 2001 р.) [66; 67; 197] . Як видається, така кількість кримінальних справ обумовлена високим ступенем латентності даного злочинного діяння. Між тим незаконна лікувальна діяльність – досить поширене явище реального життя, про що свідчать перш за все численні приклади, висвітлені в засобах масової інформації [69; 72; 71; 79; 78; 70; 73; 75; 77; 74; 68] . Підтверджують це і одержані нами внаслідок анкетування дані , які дають можливість зробити висновок, що незаконна лікувальна діяльність хоча і характеризується високим ступенем суспільної небезпечності і значною поширеністю, проте має і високу латентність.
Так, на думку 483 (з 571) опитаних медичних працівників, сфера медичного обслуговування перенасичена діяльністю так званих «народних цілителів». На питання про те, чи вважають опитані таку діяльність небезпечною для здоров'я населення, ствердно відповіли 453 особи. Із запропонованих варіантів відповіді на питання «В чому полягає небезпечність такої діяльності?» більшість опитаних відповіли, що основна небезпечність такої діяльності полягає в «низькій результативності такого лікування, внаслідок чого втрачається момент, коли лікування даної хвороби взагалі можливо або найефективніше» (278 відповідей). Багато хто з опитаних медичних працівників (242 особи) також вважають, що небезпечність такої діяльності (перш за все незаконного цілительства) полягає в прямій загрозі деяких методів лікування життю і здоров'ю хворого (наприклад, науково необґрунтоване використання як ліків отруйних і сильнодіючих речовин; неправильне застосування або кустарне виробництво лікарських препаратів з порушенням вимог антисептики і технології; призна-чення лікування і лікарських препаратів без урахування індивідуальних особливостей організму пацієнта, особливостей захворювання тощо). Медиками висловлюється думка, згідно з якою небезпечність такої діяльності полягає і у відсутності належного контролю за діяльністю цілителів (194 відповіді). І, нарешті, частина опитаних (149 відповідей) вбачають основну небезпечність незаконної цілительської діяльності в невивченості або слабкій вивченості методів, які застосовуються цілителями, що не дозволяє передбачити безпосередні, а тим більше віддалені, наслідки такого лі-кування .
З погляду лікарів-психіатрів основна небезпечність незаконного цілите-льства полягає в наступному: а) такі «цілителі» сприяють поширенню і вкорі-ненню «псевдонаукових, викривлених» уявлень про причини тих або інших розладів, методи їх лікування, а також уявлень про світ у цілому [84, с. 776-779; 106, с. 121] ; б) за наявності важких соматичних захворювань (наприклад, патології ендокринної і імунної систем, пухлин) лікування в екстрасенсів, як правило, необґрунтовано відстрочує звернення до фахівців офіційної медицини і тим самим перешкоджає наданню своєчасної кваліфіко-ваної медичної допомоги; в) лікування у цілителів-екстрасенсів призводить до загострення наявних психічних розладів і є чинником, що підвищує їх резистентність до подальших терапевтичних дій [84, с. 776-779; 154, с. 90-92] ; г) екстрасенсорний вплив може провокувати розвиток гострих психотичних станів [46, с. 301] .
Отже, з погляду медиків основна небезпечність незаконної лікувальної діяльності полягає у втраті пацієнтом часу для належного лікування, загостренні захворювань, що є у нього, високій вірогідності виникнення нових захворювань (особливо психічних), а також у прямій шкоді деяких форм і методів «лікування», що заподіюють тілесні ушкодження різного характеру (в тому числі психічного) і різного ступеня тяжкості.
Крім медиків, були опитані й юристи-практики (161 особа) . На питання про те, в чому ж небезпечність даної діяльності, респонденти відповіли так: а) 75 з них вважають, що це діяння загрожує життю і здоров'ю, а також матеріальним інтересам пацієнтів; б) 65 — є загрозою тільки життю і здоров'ю (без конкретизації ступеня тяжкості шкоди); в) 30 вважають, що має місце загроза тільки матеріальним інтересам пацієнтів (без конкретизації ступеня збитків). Треба також відзначити, що найбільш небезпечною для пацієнта формою здійснення незаконної лікувальної діяльності правники вважають: а) лікувальну діяльність лікаря, який не має для цього належної медичної освіти, — 113 відповідей; б) лікувальну діяльність «народного цілителя», який не одержав спеціального дозволу від Міністерства охорони здоров'я України (далі — МОЗ) або який здійснює лікування таких хвороб, котрі лікувати цілителям заборонено, — 52 від-повіді. З числа наведених форм найчастіше зустрічалася в практиці респондентів лікувальна діяльність лікаря, який не має для її здійснення належної медичної освіти, — 64 відповіді. Набагато рідше (згідно з даними опитування) зустрічається лікувальна діяльність народних цілителів, що не одержали спеціального дозволу від МОЗ або здійснювали лікування таких хвороб, котрі лікувати їм заборонено, — 27 відповідей. До викладеного також слід додати, що з 412 опитаних громадян (не лікарів і не правників) 60 осіб відзначили, що вони стикалися з такою формою незаконної лікувальної діяльності, коли при зверненні до лікаря останній здійснював свою медичну практику не за фахом.
Наведені дані свідчать про те, що: а) головна небезпечність такої діяльності полягає в тому, що вона являє собою реальну загрозу для життя і здоров'я, а також зачіпає матеріальні інтереси пацієнта; б) найбільш небезпечною і достатньо поширеною на практиці формою здійснення незаконної лікувальної діяльності є лікувальна діяльність лікаря, який не має належної медичної освіти.
Проте одержані результати опитування потребують деякого пояснення і уточнення. Це стосується перш за все вказівки на те, що «лікувальна діяль-ність лікаря, який не має для її здійснення належної медичної освіти» є найбільш небезпечною і найбільш поширеною на практиці. Тобто, на небезпечність діяльності «цілителів» опитані вказують набагато рідше. На наш погляд, це пояснюється головним чином тим, що така форма незаконного лікування, як незаконне цілительство, характеризується високим ступенем латентності. Так, дані опитування медиків (571 особа) показали, що в 233 випадках в їх практиці зустрічалися факти настання смерті і погіршення здоров'я саме тих пацієнтів, які пройшли раніше курс лікування у цілителя. При цьому відносно 195 з них, на думку опитаних медичних працівників, спостерігалася безпосередня залежність між «лікуванням» у цілителя і шкідливим результатом, що стався. У більшості ситуацій шкідливі наслідки мали місце у вигляді ускладнень онкозахворювань, посилення патологічних процесів іншого роду, наприклад, таких, як токсичний гепатит, ниркова недостатність, порушення мозкового кровообігу (інсульт), випадків летального результату від ускладнення онкозахворювань унаслідок втрати найбільш сприятливого часу для належного лікування, в результаті відмови від прийому необхідних медикаментів (для посилення «цілительського ефекту»), від неефективного і неправильного лікування різних хірургічних патологій тощо. За опитуванням громадян (412 осіб) , у 73 випадках мало місце настання смерті або погіршення здоров'я як результат курсу лікування у цілителя. Наведені дані свідчать як мінімум про те, що незаконна лікувальна діяльність у формі цілительства є: а) не менш суспільно небезпечною (судячи з численних фактів негативних наслідків), ніж лікування, здійснюване медичним працівником без належної освіти; б) не менш (якщо не більш) поширеною. Лікувальна діяльність цілителя заподіює чи не більшу шкоду вже тому, що в переважній більшості випадків такі «цілителі» не мають елементарних медичних пізнань в галузі анатомії і фізіології, часто навіть не знають, що являють собою препарати, шляхом застосування яких вони лікують пацієнтів, і який механізм їх дії. Що стосується поширеності такого роду діяльності, то, як вже було зазначено, лікувальна діяльність цілителів вже давно набула масового характеру, і це підтверджується даними опитування. Так, з 412 опитаних громадян 250 вказали, що зверталися до послуг цілителів, а 30 завили, що лікуються у цілителів постійно. За даними Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров'я України (далі — Комітет з питань НІНМ) на 01. 07. 2005 р. кількість зареєстрованих цілителів становить 434 [65] чоловік, при цьому, за неофіційними даними, фактично такою діяльністю займається близько 13 тисяч осіб [138, с. 7] . При цьому діяльність цих осіб або фактично тягне за собою настання негативних наслідків для життя і здоров'я пацієнтів, або містить у собі потенційну, але реальну небезпечність такої шкоди, оскільки такі «цілителі» здійснюють свою діяльність без контролю з боку лікаря, лікують захворювання, які їм не дозволено лікувати, і застосовують заборонені методи і засоби. Таким чином, є підстави вважати, що: а) незаконна лікувальна діяльність у формі незаконного цілительства є не менш суспільно небезпечною, ніж незаконне лікування, здійснюване медичним працівником; б) незаконне цілительство має значний ступень поширеності, хоча і є явищем латентним; в) основна небезпечність такої діяльності — тяжкість реально заподіяної шкоди і висока вірогідність потенційного її спричинення внаслідок фактично безконт-рольного здійснення незаконного цілительства.
За даними анкетування правників-практиків , основна причина латентності розглядуваного правопорушення зумовлена відсутністю: а) заяв від потерпілих громадян — 95 відповідей; б) сигналів від медичних установ про виявлені факти незаконної лікувальної діяльності — 84. Гадаємо, основна причина цього полягає все ж таки у відсутності заяв від громадян. Річ у тім, що здоров'я — індивідуальна, в чомусь навіть інтимна сфера життя кожної людини. Тому досить часто люди не звертаються із заявами як у відділи охорони здоров'я, так і в правоохоронні органи внаслідок якихось своїх морально-етичних переконань, соромливості, невпевненості в своїх висновках тощо. Особливо це стосується діяльності народних цілителів окультно-містичного напряму. На цю категорію порушників заяви подаються, як правило (але далеко не завжди), тільки за наявності прямої і однозначної шкоди (наприклад, смерть від отруєння фітопрепаратами). У решті випадків, особливо коли йдеться про втрату часу для належного лікування (навіть за наявності попередження від лікарів), ускладнення за-хворювання, виникнення нових захворювань, заява, як правило, не подається. Пацієнти та їх родичі не визнають, що вони раніше лікувалися у цілителя. Шкідливі наслідки, що сталися, при патологоанатомічному розтині часто виглядають як закономірний результат розвитку того чи іншого захворювання.
Таким чином, навіть наведених даних цілком, як видається, досить, аби зробити висновок про те, що незаконна лікувальна діяльність не тільки становить реальну небезпечність для життя і здоров'я людини, але і є діянням, досить поширеним і разом з тим латентним. Проте факт латентності злочину в жодному випадку не може слугувати підставою для неуважного ставлення до нього, зокрема, на рівні наукових досліджень.
Слід також зазначити, що диспозиція ст. 138 КК є досить складною, що породжує серед правників різне за своїм змістом тлумачення ознак цього злочину. Викладені положення і зумовили обрання теми дисертації, в якій здійснено спробу дослідити кримінально-правовий зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 138 КК, відмежувати його від суміжних злочинних діянь, і запропонувати рекомендації щодо правильної кваліфікації цього злочину.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186. 0. 070883). Тему дисертації затверджено рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 20. 12. 2002 р. (протокол № 5).
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак незаконної лікувальної діяльності і розробці на їх основі поняття незаконної лікувальної діяльності, формуванні рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства, яке регламентує відповідальність за цей злочин і практики його застосування. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
– дослідити родовий, видовий і безпосередній (основний і додатковий) об'єкти розглядуваного злочину та встановити взаємозв'язок між зазначеними об'єктами;
– проаналізувати ознаки об'єктивної сторони незаконної лікувальної діяльності;
– на основі розгляду об'єктивної сторони вказаного злочину, її зв'язку з об'єктом, проаналізувати механізм заподіяння суспільно небезпечної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони;
– дослідити ознаки суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 138 КК;
– проаналізувати загальні та спеціальні ознаки, що характеризують суб'єкта цих злочинів;
– розкрити зміст поняття «лікувальна діяльність» і на підставі загального вчення про склад злочину, аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак цього злочину визначити поняття незаконної лікувальної діяльності;
– визначити критерії відмежування незаконної лікувальної діяльності від суміжних злочинів;
– на підставі проведеного аналізу розробити пропозиції щодо правильної кваліфікації злочину, передбаченого ст. 138 КК, та вдосконалення чинного законодавства.
Об'єктом дослідження є незаконна лікувальна діяльність як один з видів злочинів проти життя і здоров'я особи, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки.
Предметом дослідження виступають положення чинного законодавства України, а також такого, яке діяло раніше, законодавство деяких зарубіжних країн про відповідальність за незаконну лікувальну діяльність, практика їх застосування, теоретичні дослідження в цій сфері.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять по-ложення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. В процесі дослідження застосовувалися такі наукові методи: догматичний (при обробленні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, з'ясуванні дійсного змісту ознак, передбачених в диспозиції ст. 138 КК, на основі її тлумачення з використанням різних способів (прийомів); порівняно-правовий (при порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України); діалектичний (при розгляді елементів складу незаконної лікувальної діяльності); системно-структурний і функціональний (при дослідженні родового, видового і безпосереднього об'єктів незаконної лікувальної діяльності, а також ознак об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину під кутом зору з'ясування змісту і вдосконалення чинного законодавства); статистичний (при використанні статистичних даних, анкетуванні лікарів, громадян і працівників пра-воохоронних органів).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем відповідальності за незаконну лікувальну діяльність. Новими, з погляду дисертанта, є такі положення.
1. Уточнене визначення родового об'єкта незаконної лікувальної діяльності, яким є сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи. Доводиться, що законодавець обґрунтовано переніс норму, яка передбачає відповідальність за незаконну лікувальну діяльність, у розділ КК про злочини проти життя і здоров'я особи.
2. Наведені додаткові аргументи щодо необхідності виділення разом з родовим і безпосереднім об'єктами видового об'єкту окремих груп злочинів проти життя і здоров'я особи, і запропоновано визнати видовим об'єктом злочинів, передбачених статтями 131, 132, 138, 139, 140, 141, 142, 143, 144, 145 КК, суспільні відносини, які забезпечують охорону життя і здоров'я особи у сфері медичного обслуговування.
3. Вперше розкривається поняття основного безпосереднього об'єкту незаконної лікувальної діяльності та виділяється додатковий обов’язковий об’єкт цього злочину. Доводиться, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину слід визнати сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я пацієнта від некваліфікованої лікувальної діяльності. Додатковим обов’язковим безпосереднім об'єктом цього злочину пропонується визнати сукупність суспільних відносин, що забезпечують належний порядок надання послуг у сфері охорони здоров'я.
4. Внесено пропозицію про заміну в диспозиції ст. 138 КК терміну «хворий» терміном «пацієнт», бо аналіз закону і практики його застосування дозволив зробити висновок, що застосовуючи термін «хворий» в диспозиції ст. 138 КК, законодавець необґрунтовано звужує коло потерпілих від цього злочину.
5. Вперше докладно проаналізовано ознаки об'єктивної сторони цього злочину. Встановлено, що лікувальна діяльність — це специфічна форма поведінки особи, котра з фактичного боку може полягати в актах як дії, так і бездіяльності, характеризується застосуванням спеціальних методів і засобів, має предметом свого здійснення здоров'я іншої особи і спрямована на усунення причин та умов патологічних процесів, викликаних порушенням нормального функціонування людського організму. Вперше підкреслено, що зазначені акти поведінки особи утворюють об'єктивну сторону цього злочину лише у разі, якщо вони здійснюються з метою лікування або реабілітації пацієнта.
Встановлено, що об'єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності в юридичному сенсі полягає лише у діях, хоча її фактична сторона (фізична характеристика) допускає як активну, так і пасивну поведінку винного.
Доводиться, що об’єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності є складною, бо діяння, що її утворює, фактично включає в себе дві групи дій: а) порушення організаційно-розпорядчих і б) спеціально-лікувальних правил, сукупність яких і призводить до настання суспільно небезпечних на-слідків.
6. Щоб уникнути суперечливого тлумачення об’єктивних ознак злочину, пропонується удосконалити диспозицію ст. 138 КК шляхом вказівки на такий документ, як «ліцензія», оскільки відповідно до закону обов’язковою умовою незаконності лікувальної діяльності є відсутність спеціального дозволу, який для різних категорій суб’єктів цього злочину підтверджується наявністю фактично різних документів.
7. Обґрунтовується необхідність удосконалення диспозиції ст. 138 КК шляхом вказівки на такі наслідки незаконної лікувальної діяльності, як смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я.
8. Доводиться, що незаконна лікувальна діяльність з суб'єктивної сторони може характеризуватися як необережною, так і змішаною формою вини. Оскільки визначальним для встановлення форми вини в цьому злочині є ставлення винного до суспільно небезпечного наслідку, незаконна лікувальна діяльність є в цілому злочином необережним.
9. Вперше розкриті ознаки суб’єкта незаконної лікувальної діяльності, саме як спеціального суб’єкта злочину. На підставі аналізу спеціальних суб'єктів незаконної лікувальної діяльності запропонована їх типологія. Доводиться, що це особи, які: а) або взагалі не мають медичної освіти; б) або особи, що мають медичну освіту, але здійснюють медичну діяльність не відповідно до отриманої спеціальності і (або) рівня підготовки. Підкреслюється значення такого поділу спеціальних суб'єктів для правильної кваліфікації і розкривається зміст такої ознаки, як відсутність належної медичної освіти.
10. Сформульовано пропозиції щодо доповнення ст. 138 КК окремою частиною, яка передбачала б відповідальність за заняття лікувальною діяльністю в порушення встановленого законодавством порядку або відносно видів лікувальної діяльності, щодо яких встановлено спеціальну заборону.
11. Вперше проведене детальне відмежування незаконної лікувальної діяльності від суміжних складів злочинів, передбачених статтями 130, 131, 133, 134, 139, 140-141, 144, 190, 202, 203, 314, 315, 324 КК.
12. Висловлено пропозицію про внесення до санкції ст. 138 КК відповідних змін, бо її аналіз дозволив дійти висновку про те, що ця санкція не повною мірою відповідає тяжкості наслідків, що настають.
Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення, узагальнення і висновки дисертації можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності - як основа для подальшої розробки проблеми кримінальної відповідальності за незаконну лікувальну діяльність; у право-творчості - для опрацьовування пропозицій щодо змін і доповнень чинного кримінального законодавства України з метою його подальшого вдосконалення; в учбовому процесі - як матеріали для викладання Особливої частині кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних вказівок, науково-практичних коментарів до КК України; у правозастосовчій діяльності - як рекомендації щодо вдосконалення організаційних і методичних основ слідчо-прокурорської і судової практики.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження пройш-ло обговорення і рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків).
Свої погляди з основних проблем дослідження автор виклав на V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Клінічна фармація в Україні» (м. Харків, листопад в 2004 р.), науковій конференції молодих вчених і здобувачів «Актуальні проблемі правознавства» (м. Харків, жовтень в 2004 р.), а також на науково-практичному семінарі «Проблемі запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності» (м. Харків, листопад 2005 г).
Деякі з сформульованих в дисертації положень і поглядів використову-ються при проведенні практичних занять з Особливої частини кримінального права України із студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2005-2006 рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в шести опублікованих дисертантом наукових роботах, з яких три є науковими статтями, оприлюдненими у виданнях, визнаних Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук.
Структура роботи зумовлена метою, предметом і завданнями дослі-дження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи) і списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи — 244 сторінки, з них основного тексту — 180 сторінок. Кількість використаних джерел — 287.
Літературу та законодавство використано станом на 16 травня 2006 р.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження вирішено важливе для науки і практики кримінального права завдання, що полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак незаконної лікувальної діяльності і розробленні на їх основі поняття незаконної лікувальної діяльності, формуванні практичних рекомендацій, спрямованих як на вдосконалення кримінального законодавства, яке регламентує відповідальність за даний злочин, так і на усунення помилок, які трапляються в судовій практиці. Проведене дослідження дозволило зробити такі наукові і практичні висновки.
1. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 138 КК, є: а) родовим — сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи; б) видовим — сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи у сфері медичного обслуговування; в) основним безпосереднім — сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я пацієнта від некваліфікованої лікувальної діяльності; г) додатковим обов'язковим — сукупність суспільних відносин, які забезпечують належний порядок надання послуг у сфері охорони здоров'я;
2. Предметом суспільних відносин, що знаходяться під охороною ст. 138 КК, є життя і здоров'я особи у сфері забезпечення її кваліфікованою медичною допомогою.
3. Суб'єктами (учасниками) суспільних відносин, що охороняються ст. 138 КК, є: а) особи, які надають медичну допомогу (здійснюють лікування), — лікарі, інші медичні працівники, що мають право лікувати, а також цілителі; б) особи, які одержують медичну допомогу, — пацієнти.
4. Поняття «хворий» в своєму власному сенсі означає «уражений якою-небудь хворобою», що стосовно незаконної лікувальної діяльності необґрунтовано звужує коло потерпілих від цього злочину. Потерпілими від незаконної лікувальної діяльності можуть бути не тільки особи, що хворіють на що-небудь, а й здорові, такі, що звернулися до винного, наприклад, з метою профілактики можливих захворювань, особи, які помилково вважають себе хворими або яким поставили неправильний діагноз, тощо. З метою однакового застосування норми необхідно уточнити диспозицію ст. 138 КК, замінивши термін «хворий» на термін «пацієнт».
5. Зміст соціального зв'язку полягає в охороні життя і здоров'я пацієнта шляхом забезпечення його кваліфікованою медичною допомогою, тобто в створенні і підтриманні таких умов, за яких лікувальною діяльністю займаються лише особи, що мають відповідну медичну або прирівняну до неї освіту, за наявності у них (у разі заняття індивідуальною медичною практикою) спеціального дозволу на здійснення такої діяльності.
6. Шкода зазначеним суспільним відносинам заподіюється шляхом впливу на соціальний зв'язок, який існує між учасниками суспільного відношення, що має місце як у разі заняття видами лікувальної діяльності, які не відповідають кваліфікації суб'єкта, так і при порушенні заборони на здійснення лікувальної діяльності особами, які взагалі не мають спеціальної освіти.
7. Досліджуване злочинне діяння може бути віднесене як до злочинів проти життя, так і до злочинів проти здоров'я, бо основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 138 КК, є суспільні відносини, що забезпечують охорону життя і здоров'я пацієнта від некваліфікованої лікувальної діяльності. Конструкція складу злочину, що вимагає як обов'язкову ознаку настання тяжких наслідків для потерпілого, виключає можливість віднесення цього злочинного діяння до злочинів, що лише ставлять в небезпеку життя і здоров'я особи.
8. Лікувальна діяльність — це специфічна форма поведінки особи, яка: а) з фактичної сторони може полягати в актах як дії, так і бездіяльності; б) характеризується застосуванням спеціальних методів і засобів; в) має предметом свого здійснення здоров'я іншої особи; г) спрямована на усунення причин та умов патологічних процесів, викликаних порушенням нормального функціонування людського організму.
Лікувальна діяльність характеризується низкою ознак:
8. 1 Включає не тільки акти дії, а й акти бездіяльності (у фізичному сенсі). Таким, наприклад, можна визнати спеціальне утримання від впливу на організм пацієнта під час курсу незаконної медикаментозної лікувальної діяльності. Разом з тим будь-який акт поведінки, що утворює лікувальну діяльність, незалежно від своєї фізичної природи (дія або бездіяльність) в юридичному сенсі є активною поведінкою – дією, оскільки суб'єкт займається лікуванням, тобто здійснює систему актів поведінки, об'єднаних єдиною метою лікування. Прагнути до досягнення поставленої мети — лікування пацієнта — шляхом невиконання покладеного на суб'єкта обов'язку неможливо. Навіть у тих випадках, коли винний умисно скасовує або не призначає медикаментозний курс лікування, він діє активно, прагнучи вплинути на перебіг патологічних процесів в організмі пацієнта;
8. 2 Лікувальна діяльність — це завжди процес, а не «одноразовий» поведінковий акт. Він включає складну систему окремих дій, кожна з яких характеризується своєю специфікою і спрямована на попередження й усунення патологічних процесів;
8.3 Для того щоб незаконна діяльність особи була визнана лікувальною і підпадала під ознаки злочину, передбаченого ст. 138 КК, необхідно, аби вона полягала у впливі на причини і перебіг патологічних процесів в організмі пацієнта з метою їх усунення (лікування) і/або відновлення порушеної функції (реабілітація). У тих випадках, коли мають місце лише зовнішні ознаки незаконної лікувальної діяльності, за відсутності цієї мети (без наміру здійснювати лікування і реабілітацію) вчинене не містить ознак злочину, передбаченого ст. 138 КК;
8.4 Посягання, передбачене ст. 138 КК, сформульоване в законі як злочин з матеріальним складом. Із цього випливає, що та або інша форма лікувальної діяльності набуває ознак об'єктивної сторони злочину лише з того моменту, коли лікувальне втручання об'єктивувалося в негативному результаті, описаному в законі за допомогою терміну «тяжкі наслідки для хворого». Даний злочин визнається закінченим з моменту настання вказаних в законі наслідків. Особливість об'єктивної сторони цього матеріального складу полягає в тому, що незаконна лікувальна діяльність може визнаватися закінченим злочином не тільки з моменту закінчення винним всього комплексу лікувальних дій (процедур, маніпуляцій), які призвели до настання зазначених у законі наслідків, а й навіть у випадках виконання суб'єктом лише частини таких лікувальних заходів, за умови, що злочинні наслідки настали раніше, ніж була завершена в повному обсязі сама незаконна лікувальна діяльність.
9. Лікувальна діяльність визнається незаконною лише тоді, коли вона здійснюється: а) без спеціального дозволу; б) особою, яка не має належної медичної освіти. При оцінці цих ознак слід враховувати низку моментів:
9.1 Використовуваний в ст. 138 КК термін «спеціальний дозвіл» (залежно від ситуації і суб'єкта незаконної лікувальної діяльності) може мати різне значення, а саме свідчити про відсутність: а) або ліцензії на медичну практику, яка необхідна для лікарів, інших представників медичного персоналу, а також цілителів; б) або документу, який підтверджує, що цілитель має необхідний рівень освіти для здійснення діяльності у сфері народної і нетрадиційної медицини, — кваліфікаційного документу цілителя. Тому з метою уникнення термінологічної плутанини і можливого помилкового тлумачення цієї ознаки, пропонується внести до диспозиції ст. 138 КК вказівку на відсутність не просто спеціального дозволу, а «ліцензії»;
9.2 Незаконна лікувальна діяльність може здійснюватися у вигляді таких дій, відносно яких встановлено спеціальну заборону. Проведений в роботі аналіз дозволяє зробити висновок про те, що незаконною є також лікувальна діяльність, яка здійснюється: а) з порушенням встановленого законом спеціального порядку (наприклад, цілительська діяльність без контролю з боку лікаря); б) відносно таких видів лікувальної діяльності, щодо яких є спеціальна заборона (наприклад, лікування онкологічних хвороб, СНІД).
Така діяльність також заподіює шкоду життю або здоров'ю пацієнта і є не менш небезпечною і не менш (якщо не більш) поширеною, проте зараз вона карається: а) або як звичайний злочин проти життя і здоров'я; б) або як господарський злочин (заняття забороненими видами господарської діяльності). Викладене свідчить про доцільність внесення низки змін і доповнень до ст. 138 КК, з тим щоб на підставі цієї норми належним чином оцінювалася ступінь суспільної небезпечності діяльності осіб, які займаються видами діяльності, що являють собою підвищену небезпечність для життя або здоров'я пацієнтів, внаслідок чого і не є загальнодозволеними. Такі зміни пропонується сформулювати у вигляді окремої частини ст. 138 КК наступного змісту: «заняття лікувальною діяльністю, відносно якої встановлена спеціальна заборона, або в порушення умов ліцензування, якщо ці дії спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я».
10. Поняття «тяжкі наслідки для хворого» означає спричинення шкоди тільки життю і здоров'ю людини і у роботі доводиться, що воно припускає заподіяння смерті, тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі і середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам. Разом з цим порівняльний аналіз санкцій статей 119 і 138 КК не дозволяє вважати, що в чинній редакції ст. 138 КК настання смерті внаслідок незаконної лікувальної діяльності охоплюється ознаками цього злочину. Зараз у цих випадках дії винного містять ознаки ідеальної сукупності злочинів, передбачених ст. 138 КК і ч. 1 або ч. 2 ст. 119 КК. Тому необхідно внести в чинну редакцію ст. 138 КК зміни такого змісту: а) у диспозиції вказати, що відповідальність за незаконну лікувальну діяльність настає за умови, якщо вона спричинила смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я; б) підвищити максимальну межу санкції за цей злочин, зазначивши, що незаконна лікувальна діяльність карається «…позбавленням волі на строк до п'яти років». З огляду на це, кваліфікація незаконної лікувальної діяльності за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 119 КК, буде потрібна лише в тих, відносно рідких випадках, коли незаконна лікувальна діяльність спричиняє смерть не одного, а декількох пацієнтів (тоді діяння кваліфікується за ст. 138 і ч. 2 ст. 119 КК). Обґрунтовується необхідність залишити мінімум позбавлення волі в санкції ст. 138 КК без змін, оскільки в цій нормі (на відміну від ст. 119, в частині першій якої мінімальна межа позбавлення волі становить три роки) все ж таки йдеться про «спробу» винного (яка хоча і закінчилася негативно для пацієнта) надати медичну допомогу, тобто переслідувати мету вилікувати від хвороби.
12. Складність встановлення причинного зв'язку при незаконній лікувальній діяльності викликана низкою обставин: 1) Наявністю особливих умов (каталізаторів) на боці потерпілого, бо наявність як самого захворювання, так і погіршення стану пацієнта, загострення його хвороби тощо — все це пов'язано з індивідуальними особливостями організму людини, характером його захворювання. У таких випадках слід керуватися правилом, згідно з яким якщо встановлено, що дії винного усунули якраз ту перешкоду, яка блокувала початок деструктивного процесу, такі дії слід визнати причиною шкідливих наслідків, що настали. 2) Наявністю безлічі «зовнішніх» чинників, у зв'язку з чим дуже важко встановити, який з них є причиною, а який — лише однією з умов настання результату. За наявності безлічі таких чинників, що впливають на розвиток причинного зв'язку, причиною наслідку, що настав, є лише той з них, без якого даний наслідок не настав би, якщо, зрозуміло, при цьому буде встановлено закономірність настання саме такого результату. 3) Видом причинного зв'язку — він може бути як безпосереднім (прямим), так і опосередкованим.
13. Аналіз об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 138 КК, дозволив зробити висновок про те, що механізм спричинення шкоди об'єкту включає два рівні, бо припускає порушення: а) на першому рівні — правил, що регламентують порядок здійснення лікувальної діяльності (цей рівень порушень позначений в законі як заняття лікувальною діяльністю «…без спеціального дозволу»); б) на другому рівні — спеціальних «лікувальних» правил, які регламентують проведення лікувальних дій і недотримання яких обумовлене, як зазначено в законі, відсутністю «…належної медичної освіти» у винного. Останнє безпосередньо і тягне за собою настання тяжких наслідків для пацієнта як результат такого порушення. З урахуванням цього об’єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності є складною, бо діяння, що її утворює, фактично включає в себе дві групи дій, сукупність яких є необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків.
14. З урахуванням складності об’єктивної сторони, яка включає в себе дві групи дій (порушення організаційно-розпорядчих і спеціально-лікувальних правил), можливе і різне психічне ставлення суб'єкта окремо до кожної з них.
14.1 Порушення організаційно-розпорядчих правил незалежно від його суб'єкта можливе як з умислом, так і з необережності. Порушення порядку заняття медичною практикою, здійснюване особою, яка взагалі не має спеціальної медичної освіти, можливе як з умисною, так і з необережною формою вини. Переважно особа усвідомлює, що не має права на заняття лікувальною діяльністю, не є суб'єктом, який уповноважений на здійснення таких дій, але, не зважаючи на це, бажає їх здійснювати, тобто діє з прямим умислом. Разом з цим особа, яка займається лікувальною діяльністю, через неосвіченість, похилий вік тощо може не усвідомлювати, що здійснювана нею діяльність є такою, що вимагає одержання ліцензії. Зазначені правила порушуються в цьому випадку з необережності.
14.2 Порушення порядку заняття лікувальною діяльністю медичними працівниками також можливе як з умисною, так і необережною формою вини. Проте порушення ними з необережності вказаних правил має свою особливість, яка полягає в тому, що медичний працівник зобов’язаний знати і не перевищувати межі своїх професійних обов'язків. Порушення такого обов’язку є порушенням правил спеціальної обережності, встановлених для певної категорії осіб, на яких покладено забезпечення реалізації конституційного права на кваліфіковану, своєчасну і якісну медичну допомогу.
14.3 Що стосується порушення спеціальних «лікувальних» правил (тобто правил, інструкцій, що регламентують проведення процедур, операцій, маніпуляцій, інших лікувальних дій), яке безпосередньо і викликає настання шкідливих наслідків, то незалежно від суб'єкта таке порушення можливе як з умисною, так і з необережною формою вини.
14.4 Відносно злочинних наслідків, передбачених диспозицією ст. 138 КК, можлива тільки необережна форма вини, бо інакше все вчинене слід кваліфікувати як умисний злочин проти життя і здоров'я.
14.5 З урахуванням викладеного, незаконна лікувальна діяльність з суб'єктивної сторони може характеризуватися змішаною формою вини. Проте в тих ситуаціях, коли спеціальні «лікувальні» правила порушуються з необережності, суб'єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності є однорідною. Оскільки визначальним для встановлення форми вини в цьому злочині є ставлення винного до суспільно небезпечного наслідку, незаконна лікувальна діяльність є в цілому злочином необережним.
14.6 Мотиви незаконної лікувальної діяльності можуть бути будь-якими і на кваліфікацію не впливають. Проте незаконна лікувальна діяльність не може здійснюватися з мотивів, що явно суперечать загальній меті лікувальної діяльності, наприклад з мотивів помсти.
15. Обов'язковою умовою незаконності лікувальної діяльності є здійснення такої діяльності суб'єктом, який не має належної медичної освіти. Належною медичною освітою слід вважати сукупність знань, які відповідно до чинного законодавства надають право на заняття лікувальною діяльністю певного виду. Відтак, суб'єктами незаконної лікувальної діяльності можуть бути особи: а) які взагалі не мають медичної освіти; б) які мають медичну освіту, але здійснюють медичну діяльність не відповідно до одержаної спеціальності і (або) рівня підготовки.
15.1 З урахуванням цього суб'єктом незаконної лікувальної діяльності може бути особа, яка: 1) взагалі не має медичної освіти і займається лікувальною діяльністю; 2) має медичну освіту, але при цьому здійснює лікувальну діяльність, що не відповідає здобутій нею освіті. При цьому, до другої категорії осіб належать: 1) або медичні працівники, які займаються такими видами лікувальної діяльності, що не відповідають отриманій ними спеціальності; 2) або цілителі, які: а) здійснюють лікувальну діяльність не у сфері народної і нетрадиційної медицини; б) із застосуванням методів, на використання яких існує спеціальна заборона; в) відносно захворювань, здійснювати лікування яких їм заборонено.
15.2 Опис суб'єкта діяння, передбаченого ст. 138 КК, є до певної міри обмежувальним, що дає підставу говорити про наявність ознак спеціального суб'єкта злочину, які викладені в законі в так званій «негативній» формі
16. Суб'єктом незаконної лікувальної діяльності може бути лише особа, яка не має не тільки належної освіти, а й дозволу на таку діяльність, тому доводиться, що при невиконанні чи неналежному виконанні своїх професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником необхідність кваліфікувати дії винного у цьому випадку ще й за ст. 140 КК не виникає.
17. У тих випадках, коли внаслідок незаконної лікувальної діяльності, яка здійснюється медичним працівником, виникає ситуація, за якої пацієнту було необхідно надати першу медичну допомогу, а винний таку допомогу не надав, можлива відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених статтями 138 і 139 КК.
18. Оскільки поняттям «тяжкі наслідки для хворого» охоплюються не тільки «проста» шкода для його життя або здоров'я, а й спеціальні види наслідків, передбачені статтями 130, 131, 133 КК, обґрунтовується, що такі види спеціальних наслідків обумовлюють необхідність кваліфікації незаконної лікувальної діяльності за сукупністю із зазначеними статтями КК лише у випадках, коли за заподіяну шкоду санкція ст. 138 КК передбачає менш суворе покарання.
19. Якщо незаконна лікувальна діяльність набуває характеру господарської і полягає у занятті забороненими видами медичної практики, то за наявності наслідків, передбачених ст. 138 КК, дії винного слід кваліфікувати додатково ще і за ст. 203 КК. Якщо така діяльність здійснюється шляхом заняття іншими, не забороненими видами медичної практики, то у разі одержання від такої діяльність доходу у великому розмірі необхідна додаткова кваліфікація ще і за ст. 202 КК. Незаконна лікувальна діяльність у вигляді надання послуг або виконання робіт, у тому числі з метою одержання прибутку, яка характеризується тим, що: а) не призвела до наслідків, передбачених ст. 138 КК; б) не пов'язана з одержанням прибутку у великому розмірі; і в) не полягає у здійсненні заборонених видів лікувальної діяльності, – є правопорушенням, передбаченим ст. 164 КпАП.
20. Незаконний аборт — не є спеціальним різновидом незаконної лікувальної діяльності, а містить ознаки самостійного злочинного діяння. Проте якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється шляхом незаконного переривання вагітності, то необхідна кваліфікація тільки за ст. 138 КК.
21. Незаконна лікувальна діяльність здійснюється лише діями, спрямованими на лікування і реабілітацію. Тому, якщо під виглядом лікування переслідувалася мета обманним шляхом заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене має кваліфікуватися за ст. 190 КК. Якщо ж особою одночасно здійснені дії, одні з яких містять ознаки ст. 138 КК, а інші переслідували мету шляхом обману заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене містить ознаки сукупності злочинів, передбачених ст. ст. 138 і 190 КК.
22. З урахуванням висловлених пропозицій диспозицію і санкцію ст. 138 КК пропонується викласти в такому вигляді:
«Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу (ліцензії), здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я, –
карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням свободи на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.
Заняття лікувальною діяльністю, відносно якої встановлена спеціальна заборона, або в порушення умов ліцензування, якщо ці дії спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки для його здоров'я, –
карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням свободи на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років». 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аветисян С. С. Соучастие в преступлениях со специальным составом: Монография / С. С. Аветисян. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 467 с.
2. Акопов А. А. Защита личности — принцип уголовного закона // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовное законодательство / А. А. Акопов. — М., 1994. — С. 94-105.
3. Акопов В. И. Право в медицине / В. И. Акопов, Е. Н. Маслов. — М: Книга-сервис, 2002. — 352 с.
4. Акт комісійної перевірки фактів, викладених у заяві гр. Біленчук О. М. Управління охорони здоров'я Чернигівскої облдержадміністрації № 01-24/524 від 15. 08. 2003 р.
5. Акт перевірки діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини цілителя Соф’ї (Відміч О. В.) Управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації № 3 від 28. 09. 2000 р.
6. Акт перевірки діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини приватної фірми «Оберіг» Управління охорони здоров'я Одеської обласної державної адміністрації № 104 від 29. 09. 2000 р.
7. Акт перевірки додержання суб’єктом підприємницької діяльності умов та правил здійснення медичної практики в сфері народної і нетрадиційної медицини Управління охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації № 113 від 27. 04. 2001 р.
8. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского языка / З. Е. Александрова; Под ред. Л. А. Чешко. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Рус. язык, 1975. — 600 с.
9. Аниянц К. Отвeтственнocть за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик / К. Аниянц. — М.: Госюриздат, 1964. — 212 с.
10. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть / М. И. Бажанов. — Днепропетровск: Пороги, 1992. — 168 с.
11. Байда А. А. К истории вопроса об уголовной ответственности за незаконную лечебную деятельность / А. А. Байда // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. — Вип. 72. — С. 125-131.
12. Байда А. О. Медична помилка та її кримінально-правова оцінка / А. О. Байда // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. — Вип. 69. — С. 154–160.
13. Беляев В. Г. Вопросы квалификации убийств: Учеб. пособ. / В. Г. Беляев, Н. М. Свидлов. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. — 60 с.
14. Бердичевский Ф. Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей / Ф. Ю. Бердичевский. — М.: Юрид. лит., 1970. — 128 с.
15. Бойцов А. И. Преступления против собственности / А. И. Бойцов. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. — 775 с.
16. Большая медицинская энциклопедия / Гл. ред. Б. В. Петровский. – 3-е изд. – М.: Совет. энцикл., 1978. – Т. 8: Евгеника – Зыбление. – 528 с.
17. Большая медицинская энциклопедия / Гл. ред. Б. В. Петровский.: – 3-е изд. – М.: Совет. энцикл., 1985. – Т. 25: Теннис – Углекислота. – 544 с.
18. Борзенков Г. Н. Квалификация преступлений против жизни и здоровья: Учеб.-практ. пособ. / Г. Н. Борзенков. — М.: ИКД "Зерцало-М", 2005. — 144 с.
19. Борзенков Г. Н. Ответственность за мошенничество: Вопросы квалификации / Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер
предупреждения преступности. — М.: Юрид. лит.,1971. — 168 с.
20. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. — Х.: НПКФ «КОНСУМ», 1995. — 104 с.
21. Бородак А. В. Общее понятие и место в системе особенной части преступлений, связанных с распространением венерических заболеваний / А. В. Бородак // Вестик Москов. ун-та. – Сер. 12. Право. — 1976. — № 3. — С. 85.
22. Бородин С. В. Квалификация преступлений против жизни / С. В. Бородин. — М.: Юрид. лит, 1977. — 240 с.
23. Бородин С. В. Преступления против жизни / С. В. Бородин. — М.: Юристъ, 1999. — 356 с.
24. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. — М.: Юрид. лит., 1963. — 274 с.
25. Відповідь на запит про надання консультативної допомоги та статистичної інформації щодо роботи Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини: Лист Комітету з пит. нар. і нетрадиц. медицини при Міністерстві охорони здоров’я України № 28/130-05-03 від 13. 05. 2004 р. на лист № 126-03-665 від 26. 04. 2004 р.
26. Владимиров В. А. Квалификация похищений личного имущества / В. А. Владимиров. — М.: Юрид. лит., 1974. — 208 с.
27. Влияние телевизионной психотерапии на психическое состояние населения / Ф. М. Гайдук, Н. А. Кашкевич, М. М. Важенин, Е. И. Скугаревская // Здравоохранение Беларуси. — 1992. — № 5. — С. 63–67.
28. Волков Б. С Проблема воли и уголовная ответственность / Б. С. Волков. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. — 136 с.
29. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины: Проблемы теории и развитие законодательства / С. Б. Гавриш. — Х.: Основа, 1994. — 639 с.
30. Гасанов Э. Г. Наркотизм: Тенденции и меры преодоления: (на материалах Азербайджанской Республики) / Э. Г. Гасанов. — М.: Учеб.-консульт. центр ЮрИнфоР, 1997. — 272 с.
31. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. — 316 с.
32. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений: Объект и квалификация преступлений / В. К. Глистин. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. — 127 с.
33. Глушков В. А. Ответственность за преступления в области здравоохранения / В. А. Глушков. — Киев: Выща шк., 1987. — 200 с.
34. Горелик И. И. Квалификация преступлении, опасных для жизни и здоровья / И. И. Горелик. — Мн.: Выш. шк., 1973. — 319 с.
35. Гринберг М. С. Преступления против общественной безопасности. Учеб. пособ. / М. С. Гринберг. — Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1974. — 177 с.
36. Гришанин П. Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения: Учеб. пособ. / П. Ф. Гришанин, В. А. Владимиров. — М.: Высш. шк. МООП РСФСР, 1962. – 71 c.
37. Громов А. П. Врачебная деонтология и ответственность медицинских работников / А. П. Громов. — М.: Медицина, 1969. — 77 с.
38. Громов А. П. Рецидив средневековья с точки зрения закона / А. Громов // Врач. — 1994. — № 2. — С. 51 — 53.
39. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций / Н. А. Гуторова. — Х.: ООО «Одиссей», 2003. — 320 с.
40. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. — 243 с.
41. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве / П. С. Дагель. — Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1970. — 132 с.
42. Даль В. Толковый словарь / В. Даль. — М.: Худож.
лит., 1955. — Т. I. — 723 с.
43. Даньшин І. М., Лисодєд О. А. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісник Академії правових наук України. — Х., 1998. — № 3 (14). — С. 94–99.
44. Джинджолия Р. С. Унификация оценочных признаков при квалификации преступлений против личности: Монография / Р. С. Джинджолия; Под ред. проф. А. А. Магомедова. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. — 271 с.
45. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників / Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство праці та соціальної політики України. — К.: ТОВ «Золоті сторінки», 2002. — Вип. 78: Охорона здоров’я. – 372 с.
46. Долишня Н. І. До питання про психогенний характер впливу екстрасенсів / Н. І. Долишня, О. О. Мороз // Укр. вісник психоневрології. — 1995. — Т. 3. – Вип. 2. — С. 301-303.
47. Дубовец П. А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву / П. А. Дубовец. — М.: Юрид. лит., 1964. — 160 с.
48. Дурманов Н. Д. Общие основания учения о причинной связи в уголовном праве / Н. Д. Дурманов // Вопросы уголовного права. — М., 1945. — Сб. 1. — С. 52–55.
49. Дурманов Н. Д. Уголовная ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения / Н. Д. Дурманов. — М.: Госюриздат., 1962. — 63 с.
50. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование) / В. П. Емельянов. — М.: NOTA BENE, 2000. — 320 с.
51. Ефимов М. А. Борьба с преступлениями против общественного порядка, общественной безопасности и здоровья населения / М. А. Ефимов. — Мн.: Выш. шк., 1971. — 236 с.
52. Жижиленко А. А. Преступления против личности / А. А. Жижиленко. — М., Л.: Госиздат, 1927. — 141 с.
53. Жордания И. Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления / И. Ш. Жордания. — Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. — 235 c.
54. Загородников Н. И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву / Н. И. Загородников. — М.: Юрид. лит., 1961. — 278 с.
55. Загородников Н. И. Преступления против здоровья / Н. И Загородников. — М.: Юрид. лит., 1969. — 168 с.
56. Загородников Н. И. Советское уголовное право. Часть Общая и Особенная / Н. И. Загородников. — М.: Юрид. лит., 1975. — 568 с.
57. Зателепин О. К. Современные концепции объекта преступления в Российском уголовном праве / О. К. Зателепин // Криминальная безопасность человека: угрозы и пути их преодоления: Сб. науч. тр. / Науч. ред. К. В. Харабет. — М., 2003. — Вып. 5. — С. 40-49.
58. Звіт Головного спеціаліста Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров’я України Герцюк Т. І. від 14. 06. 2004 р.
59. Звіт про інформацію, надану Головними позаштатними спеціалістами з народної і нетрадиційної медицини про виконання наказу Міністерства охорони здоров’я України № 267 від 19. 06. 2003 р. “Про контроль за здійсненням незаконної медичної діяльності у галузі народної і нетрадиційної медицини» за перше півріччя 2004 року”.
60. Зубкова В. И. Ответственность за преступления против личности по законодательству России / В.И. Зубкова. – М.: Норма 2005. – 256 с.
61. Інструкції з профілактики внутрішньо лікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією: Затв. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25. 05. 2000 р. № 120 // Офіц. вісник України. — 2000. — № 46. — Ст. 2030.
62. Інструкція про здійснення нагляду за побічними реакціями / діями лікарських засобів: Затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19. 12. 2000 р. № 347 // Офіц. вісник України. — 2000. — № 52. — Ст. 2289.
63. Інструкція про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи метеріалів клінічних випробувань: Затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01. 11. 2000 р. № 281 // Офіц. вісник України. — 2000. — № 47. — Ст. 2050.
64. Інформація про результати перевірок здійснення медичної практики у галузі народної та нетрадиційної медицини суб’єктами господарювання в Харківській області за липень 2003 р.: Лист Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації № 174 від 12. 08. 2003 р.
65. Інформація щодо кількості осіб, що мають спеціальний дозвіл Комітета з питань народної і нетрадиційної медицини за перше півріччя 2005 р.: Лист Ком. з пит. нар. і натрадиц. медицини № 36/145-07-2005 від 14.07.2005 р. на лист № 122-03-664 від 12.06.2005 р.
66. Інформація щодо надання статистичних даних про результати судового розгляду кримінальних справ за статтями 226 ККУ 1960 р. та 138 ККУ 2001 р.: Лист Державної судової адміністрації України № 14-3213/04 від 21. 06. 2004 р.
67. Інформація щодо результатів розгляду кримінальних справ за ст. 226 ККУ 1960 р. за період з 1992 по 2001 р.: Лист Державного комітету статистики України № 05/2-1-8/79 від 12. 11. 2004 р.
68. Канал 1+1. Програма «Новини ТСН» від 11. 12. 2004, 21. 15: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://1plus1. tv/news/11-12-2004. — Заголовок з екрана.
69. Канал 7 Харків. Програма «Проспект» від 07. 11. 2004, 20. 25: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://7tv. kharkiv. ua/news/31-11. -2004. — Заголовок з екрана.
70. Канал ICTV. Програма «Лінія конфлікту» від 5. 05. 2006, 14. 25: [Електронний ресурс] // Режим доступа: http://ICTV. tv/news/05-05-2004. — Заголовок з екрана.
71. Канал RenTV. Програма «Военная тайна» від 31. 10. 04, 22. 00: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://rentv. tv/news/31-10-2004. — Заголовок з екрана.
72. Канал RenTV. Програма «Чудесные исцеления: Мифы и реальность» від 31. 11. 2004, 23. 40: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:// rentv. tv/news/31-11-2004. — Заголовок з екрана.
73. Канал НТВ. Програма «Известный врач оказался шарлатаном» від 02. 12. 2004, 19. 13: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://news. ntv. ru/02-12. -2004. — Заголовок з екрана.
74. Канал НТВ. Програма «Новости: «Мессия» Грабовой не смог предсказать свой арест» від 06. 04. 2006, 21. 00: [Електронний ресурс] // Режим доступа: http:// news. ntv. ru/06-04-2006. — Заголовок з екрана.
75. Канал НТВ. Програма «Новости: Колдунам обявлена война» від 18. 02. 2005, 21. 14: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:// news. ntv. ru/18-02-2005. — Заголовок з екрана.
76. Канал НТВ. Програма «Новости: Суд принял решение о ликвидации московской общины Свидетелей Иеговы» від 21. 02. 2005, 21. 22: [Елекронный ресурс] // Режим доступу: http://news. ntv. ru/18-02-2005. — Заголовок з екрана.
77. Канал НТВ. Програма «Новости: Учителем Грабовым займется Генеральная прокуратура» від 27. 09. 2005, 21. 18: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://news. ntv. ru/27-09-2005. — Заголовок з екрана.
78. Канал ОРТ. Програма «Пусть говорят» з А. Малаховим від 11. 04. 2006, 22. 05: [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://ort. tv/news/31-11-2004. — Заголовок з екрана.
79. Канал ОРТ. Програма «Экстрасенсы» від 16. 01. 2006, 22. 15: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ort. tv/news/31-11-2004. — Заголовок з екрана.
80. Кириченко В. Смешанные формы вины / В. Кириченко // Сов. юстиция. — 1966. — № 19. — С. 13–15
81. Кисенижский М. М. Некоторые вопросы формулировки составов преступлений против личности в уголовном законодательстве: Ученые зап. / М. М. Кисенижский. — Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1957. — Вып. 33. — С. 117–118.
82. Ковалев М. И. Проблемы учения об объективной стороне состава преступления / М. И. Ковалев. — Красноярск: Изд-во Красноярск.
ун-та, 1991. — 174 с.
83. Козлов А. П. Понятие преступления / А. П. Козлов. — СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. — 819 с.
84. Кокунин В. А. Статистическая обработка данных при малом числе опытов / В. А. Кокунин // Укр. біохім. журн. — 1975. — Т. 47. – № 6. — С. 776–779.
85. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Г. 3. Анашкин, И. М. Гальперин, Н. И. Загородников и др. — 2 изд., доп. и перераб. — М.: Юрид. лит., 1985. — 528 с.
86. Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР / Под ред. Ю. Д. Северина. — М.: Юрид. лит., 1980. — 416 с.
87. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
88. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів / М. Й. Коржанський. — К.: Юрінком, 1998. — 416 с.
89. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Частина загальна: Курс лекцій для студ. вищ. навч. закладів / М. Й. Коржанський. — К.: Укр. вид. група, 1996. — 333 с.
90. Коржанський М. Й. Нариси кримінального права / М. Й. Коржанський. — К.: ТОВ "Генеза", 1999. — 207 с.
91. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества / Г. А. Кригер. — М.: Юрид. лит.,1974. - 336 с.
92. Кригер Г. А. Объективные и субъективные признаки соучастия в преступлении / Г. А. Кригер. // Сов. государство и право. — 1971. — № 8. — С. 138–140.
93. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.
94. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — 3-є вид., перероб. та доп. — К.: Юрид. думка, 2004. — 352 с.
95. Кримінальне право України. Особлива частина: Підруч. / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. — К.: Юрид. думка, 2004. — 656 с.
96. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. I. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 480 с.
97. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.;Х.: Юрінком Інтер; Право, 2001. — 416 с.
98. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.; Відп. ред. Я. Ю. Кондратьев; Наук. ред. В. А. Клименко та М. І. Мельник. — К.: Правові джерела, 2002. — 432 с.
99. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 544 с.
100. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закладів освіти / М. І. Бажанов, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Юрінком Інтер. — X.: Право, 2001. — 496 с.
101. Кримінальний код