КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ :



  • Название:
  • КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ
  • Кол-во страниц:
  • 219
  • ВУЗ:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    Вступ..............................................................................................................4
    Розділ 1. Загальні засади дослідження кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.........17
    1.1. Стан дослідження питань кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою в теорії кримінального права...................................................................................17
    1.2. Підстави криміналізації заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою........................................................................24
    1.3. Вирішення питання про кримінальну відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою в історії вітчизняного кримінального законодавства...........................................31
    1.4. Іноземний досвід боротьби із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.........................................................41
    Розділ 2. Елементи та ознаки складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.........................................................44
    2.1. Об’єкт заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою............................................................................................44
    2.2. Предмет заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою............................................................................................60
    2.3. Об’єктивна сторона заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.....................................................................................77
    2.4. Суб’єкт заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою..........................................................................................126
    2.5. Суб’єктивна сторона заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою...................................................................................133
    Розділ 3. Співвідношення заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою із суміжними посяганнями....................................148
    Розділ 4. Застосування покарання за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.......................................................174
    Висновки....................................................................................................187
    Список використаних джерел..................................................................194
    Додатки.......................................................................................................213

























    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Власність є економічною основою суспільства, а невід’ємне право бути власником – це одна з гарантій реалізації прав і свобод особи. Значимість власності настільки велика, що міжнародне співтовариство вважало за необхідне закріпити її в числі найважливіших прав і свобод людини, викладених у Загальній декларації прав людини і громадянина.
    Роль власності в суспільстві полягає у тому, що власність є найефективнішим і гарантованим засобом реалізації економічних інтересів громадян, суспільства у цілому в сфері виробництва, задоволення споживчих потреб; власність надає тим, кому вона належить, економічне панування над об’єктами власності і відносинами, які виникають з приводу цивільно–правового обігу цих об’єктів; власність забезпечує стабільність, довгостроковість задоволення потреб власника.
    Держава має гарантувати стабільність відносин власності, забезпечувати їхній захист. Реалізація цього обов’язку держави виявляється у питанні захисту власності від злочинних посягань. В суспільстві з ринковою економікою кримінальне право повинне забезпечити належний захист прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства, стабільність і непорушність власності, яка є основою економічної системи кожної держави. На жаль, статистичні дані свідчать, що кількість посягань на власність має постійну тенденцію до збільшення [1; 2, с. 24–25; 3, с. 25–27; 4].
    Рівний захист всіх форм власності, відродження приватної власності, стрімкий розвиток ринкових відносин, супроводжуються появою нових об’єктів майнових відносин. Так, предметом цивільно–правового обігу стали не тільки речі, але й неуречевлене майно. Традиційно, кримінально–правові норми забезпечували охорону від злочинних посягань лише на речі [5, с. 8; 6; 7]. Однак злочинців все частіше приваблюють поряд із речами різноманітні неуречевлені об’єкти.
    Попередження злочинів проти власності багато в чому залежить від того, що розуміється під власністю як благом, що підлягає кримінально–правовій охороні. Разом з тим чинне кримінальне право передусім забезпечує охорону власності на речі. Кримінально–правові норми не забезпечують адекватний правовий захист власності на неуречевлене майно.
    Проблеми кваліфікації діянь, пов’язаних із посяганнями на власність, завжди були в центрі уваги науковців. Однак у більшості робіт, присвячених проблемам кримінальної охорони власності, не приділяється належна увага аналізу питань кримінально–правової відповідальності за таке посягання на власність як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Малодослідженим є питання про безпосередній об’єкт та предмет заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Потребує дослідження питання про форми заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, склад і визначення розміру майнової шкоди, заподіяної цим злочином. Не аналізувалося у кримінально–правовій літературі питання про доцільність вказівки у диспозиції ст. 192 КК України на способи вчинення злочину [8]. Спірним є питання про суб’єкт аналізованого складу злочину.
    Практика правозастосування свідчить про наявність великої кількості невирішених питань і труднощів під час кваліфікації діянь за ст. 192 КК України. Як показує проведене нами анкетування, більшість опитаних працівників судових і правоохоронних органів (88%) вважають, що виходячи із диспозиції ст. 192 КК України важко вирішити, які діяння слід кваліфікувати як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою [Додаток А]. Часто, не знаючи як правильно застосувати цю статтю, працівники правоохоронних органів ідуть шляхом „невтручання”, взагалі не приймаючи процесуальних рішень або відмовляють у порушенні кримінальної справи. Такий підхід породив велику кількість посягань на власність, які залишилися без правової оцінки. Це, в свою чергу, спричиняє ріст злочинності і не сприяє реалізації державою свого обов’язку щодо забезпечення непорушності і охорони власності в Україні.
    Слід зауважити, що у Кримінальному кодексі України встановлено кримінальну відповідальність за велику кількість злочинів, наслідком яких є заподіяння майнової шкоди. Однак в ході цього дисертаційного дослідження ми будемо розглядати проблеми, які стосуються кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою як складу злочину, передбаченого ст. 192 КК України.
    Наявність проблем під час кваліфікації діянь за ст. 192 КК України, недостатня увага науковців до проблеми кваліфікації цих злочинних діянь, актуальність боротьби із вказаними суспільно–небезпечними посяганнями обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
    Теоретична основа дослідження. Дослідженням питань, які безпосередньо стосуються теми дисертаційного дослідження, займалися Л.А.Вайнер, Д.Л.Нікішин, М.І.Панов, М.В.Перч, В.А.Романцов. Окремі аспекти кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою розглядалися А.Г.Безвєрховим, О.І.Бойцовим, Г.М.Борзєнковим, В.А.Владіміровим, Л.Д.Гаухманом, М.Г.Гельфером, І.А.Клепіцьким, М.Й.Коржанським, С.М.Кочої, Г.А.Крігером, Н.Ф.Кузнєцовою, Н.О.Лопашенко, Ю.І.Ляпуновим, П.С.Матишевським, В.О.Навроцьким, Б.С.Нікіфоровим, А.А.Пінаєвим, В.І.Плоховою, Е.С.Тенчовим, В.С.Устіновим, І.Я.Фойніцьким, Є.А.Фроловим, М.Д.Шаргородським, П.С.Яні. Опрацьовано також праці вчених–цивілістів: Д.М.Генкіна, О.В.Дзери, Ю.О.Заіки, Н.С.Кузнєцової, Е.А.Суханова, Я.М.Шевченко та інших.
    Емпірична основа дослідження. Автором вивчено і узагальнено практику судових і правоохоронних органів, яка стосується кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Під час написання роботи було досліджено 118 кримінальних справ і матеріалів про відмову у порушенні кримінальної справи чи закриття кримінальної справи. Проведено анкетування працівників судових і правоохоронних органів (всього опитано 150 респондентів). Узагальнені дані проведеного анкетування подані у вигляді Додатку А до дисертаційного дослідження.
    Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково–дослідницької роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка в межах теми “Проблеми протидії злочинності на сучасному етапі розвитку Української держави” (номер державної реєстрації 0105U007467).
    Мета і завдання дослідження. Головна мета роботи полягає у комплексному теоретичному дослідженні підстав криміналізації заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, об’єктивних і суб’єктивних ознак складу цього злочину, формулюванні рекомендацій щодо вдосконалення КК України і правильної кваліфікації злочину, передбаченого ст. 192 КК України, відмежуванні цього злочину від суміжних злочинів та інших правопорушень, виявленні недоліків, пов’язаних із застосуванням покарання за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Зазначена мета зумовила визначення і вирішення таких завдань:
    – виявити і узагальнити чинники, що зумовили встановлення кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
    – дослідити ознаки складу злочину, передбаченого ст. 192 КК України;
    – вивчити механізм заподіяння шкоди об’єктові аналізованого складу злочину;
    – визначити форми вчинення заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
    – дослідити доцільність зазначення у диспозиції ст. 192 КК України обману і зловживання довірою як можливих способів вчинення цього злочину;
    – визначити доцільність доповнення КК України ст. 188¹ “Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання”;
    – виявити і розкрити співвідношення ст. 192 КК України з суміжними посяганнями, запропонувати підходи до правильної кваліфікації заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
    – з’ясувати ефективність застосування покарання, передбаченого ст. 192 КК України.
    Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Предметом дослідження є кримінально–правова норма, яка передбачає відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, інші кримінально–правові норми, які встановлюють відповідальність за посягання на власність, наукові погляди на склад злочину, передбачений ст. 192 КК України, його кваліфікацію та передбачене за нього покарання, практика судових і правоохоронних органів у справах, пов’язаних із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
    Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові методи вивчення суспільних явищ. У процесі роботи над дисертацією було використано наступні наукові методи:
    – діалектичний – як фундаментальний філософський метод під час дослідження кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою загалом;
    – системно–структурний – під час системного дослідження об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони злочину як взаємопов’язаних складових елементів складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою загалом;
    – логіко–юридичний – під час встановлення змісту кримінально–правових понять, які характеризують кримінальну відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки;
    – історико–правовий – під час дослідження передумов, які зумовлюють кримінально–правову заборону заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, під час аналізу розвитку кримінального права України і вирішення питання щодо криміналізації цих діянь на різних етапах історичного розвитку держави;
    – порівняльно–правовий – під час порівняння норм чинного законодавства зарубіжних країн із положеннями КК України;
    – статистичний – під час узагальнення кримінальних справ щодо притягнення до кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
    – конкретно–соціологічний – під час з’ясування позиції працівників судових та правоохоронних про проблеми кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні після прийняття Кримінального кодексу України 2001 р. самостійним комплексним дослідженням складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
    На захист виносяться такі положення, які, на думку дисертанта, є новими у теоретичному аспекті і важливі у практичному плані:
    – на основі комплексного дослідження об’єктивних і системно–правових критеріїв доведено наявність підстав криміналізації заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
    – наведено додаткові аргументи щодо необхідності визнання власності, як відносин з приводу належності майна, товарного обігу речей та неуречевлених цінностей родовим об’єктом злочинів проти власності;
    – вдосконалено підхід до розуміння безпосереднього об’єкта заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою як власності у частині поповнення фондів власника;
    – із урахуванням сучасних підходів досліджено кримінально–правове і цивільно–правове розуміння поняття “майно” і зроблено висновок, що за обсягом вони не однакові;
    – досліджено предмет заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою і обґрунтовано, що таким предметом є не лише речі (рухомі та нерухомі), а й неуречевлене майно;
    – наведено додаткові аргументи щодо недоцільності існування у КК України ст. 188¹. Енергія є неуречевленим майном, а предметом викрадення, відповідно до загальновизнаних положень теорії кримінального права, може бути лише майно в розумінні речі. Висунуто і обґрунтовано тезу про те, що ст. 188¹ КК України слід виключити;
    – обґрунтовано доцільність виділення форм злочину як можливих випадків прояву злочинного діяння. Здійснено розгорнутий аналіз форм вчинення заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Вперше висунуто та обґрунтовано тезу про необхідність прямої вказівки у диспозиції ст. 192 КК України на форми цього злочинного посягання: незаконне тимчасове запозичення майна і ухилення від передачі оплати за надане неуречевлене майно;
    – уперше аргументовано недоцільність прямої вказівки у диспозиції ст. 192 КК України на способи вчинення злочину, оскільки вчинення аналізованого злочину можливе і тими способами, які в диспозиції статті не названі;
    – наведено нові аргументи щодо необхідності врахування під час визначення розміру майнової шкоди, заподіяної злочином як реальних збитків, так і упущеної вигоди;
    – удосконалено наявний підхід до розмежування заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою з іншими злочинами проти власності, керуючись, передусім, об’єктивними ознаками складу злочину, передбаченого ст. 192 КК України (предметом злочину, формами його вчинення);
    – вперше обґрунтовано невідповідність у ст. 192 КК України між суспільною небезпекою злочину, зокрема, розміром заподіяної шкоди, і покаранням у вигляді штрафу. На підставі аналізу санкції ст. 192 КК України та вивчення практики судових і правоохоронних органів запропоновано збільшити розмір штрафу за вчинення цього діяння, встановити однакові величини, які братимуться за основу під час визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином та покаранням у вигляді штрафу. За злочинне заподіяння майнової шкоди в особливо великому розмірі запропоновано передбачити покарання у вигляді позбавлення волі як альтернативне;
    – запропоновано вдосконалити чинну редакцію ст. 192 КК України, зокрема, зазначити у диспозиції статті форми вчинення злочину, не вказувати конкретних способів вчинення злочину і негативної ознаки – “відсутності ознак шахрайства”.
    Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому запропоновано конкретизувати положення Кримінального кодексу України щодо заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Викладені міркування автора можуть бути використані у науково–дослідницькій роботі під час дослідження питань, що стосуються кримінальної відповідальності за посягання на власність.
    Практичне значення дисертації полягає у тому, що висновки і пропозиції можуть бути використані під час опрацювання рекомендацій щодо внесення змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України, під час підготовки проекту постанови Верховного Суду України щодо кваліфікації злочинів проти власності. Положення дисертаційного дослідження можуть бути застосовані працівниками правоохоронних органів, суддями у їх практичній діяльності. Науковий матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний у навчальному процесі під час викладання курсів Загальної та Особливої частин кримінального права України, під час підготовки науково–практичних посібників, методичних рекомендацій, спецкурсу “Кримінально–правова охорона власності за законодавством України”.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювали на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі питання наукового дослідження були оприлюднені на таких науково–практичних конференціях: Регіональній міжвузівській науковій конференції “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано–Франківськ, 2004), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2004), Міжнародній науковій конференції аспірантів і молодих вчених “Правовая система и вызовы современности” (Російська Федерація, м. Уфа, 2005), Міжнародній науковій конференції аспірантів і студентів “Актуальные проблемы правоведения: история и современность” (Республіка Білорусь, м. Мінськ, 2005), 8–ій (60–ій) Звітній науковій конференції професорсько–викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 2005), Всеукраїнській науково–практичній конференції “Реформування кримінального та кримінально–процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” ( м. Івано–Франківськ, 2005), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2005), ІV Всеукраїнській науково–практичній конференції „Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 2005), Всеукраїнській науково–практичній конференції до Дня науки „Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, 2005), ХІ регіональній науково–практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2005), Третій Міжнародній науково–практичній конференції “Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке” (Російська Федерація, м. Москва, 2006), Науковій конференції молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 2006), ХІІІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Ломоносов” (Російська Федерація, м. Москва, 2006); ХІІ регіональній науково–практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2006).
    Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і практичні результати отриман і в процесі роботи над темою дисертації, викладено у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України та дванадцяти тезах доповідей на наукових конференціях, зокрема:
    1. Антонюк Н.О. Проблема кримінально–правової кваліфікації незаконного використання енергії // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – № 39 – С. 420–426.
    2. Антонюк Н.О. Реальні збитки і упущена вигода як наслідки злочинного заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №9. – С. 139–143.
    3. Антонюк Н.О. Покарання за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Прокуратура, людина, держава. – 2005. – № 11. – С. 66–72.
    4. Антонюк Н.О. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: форми вчинення // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2005.– № 41. – С. 314–322.
    5. Антонюк Н.О. Співвідношення заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК України) із зловживанням владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) // Вісник прокуратури. – 2006. – № 2. – С. 81–88.
    6. Антонюк Н.О. Незаконне споживання енергії як форма заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Молодь у юридичній науці: збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання.” – Хмельницький. – 2004. – С. 378–379.
    7. Антонюк Н.О. Окремі аспекти проблеми кримінально–правової кваліфікації незаконного використання електроенергії // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. Випуск ХІІІ.: Плай. – Івано–Франківськ. – 2004. – С. 152–158.
    8. Антонюк Н.О. Дискуссионные вопросы обьективной стороны причинения имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием (по УК Украины) // Правовая система и вызовы современности: материалы Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых 5–7 декабря 2005 г. Часть 1. – Уфа: РИО БашГУ. – 2005 – С. 176–178.
    9. Антонюк Н.О. “Актуальні проблеми виділення форм заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою” // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХІ регіональної науково–практичної конференції. – Львів. – 2005. – С. 311–313.
    10. Антонюк Н.О. Штраф як вид покарання за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Острог. – 2005.– С. 308–309.
    11. Антонюк Н.О. Енергія як предмет заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки: збірник матеріалів Всеукраїнської науково–практичної конференції до Дня науки – Чернігів: Чернігівські обереги. – 2005. – С. 403–406.
    12. Антонюк Н.О. Деякі проблемні питання, що стосуються суб’єкта заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Реформування кримінального та кримінально–процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи: матеріали Всеукраїнської науково–практичної конференції. – Івано–Франківськ. – 2005.– С. 89–91.
    13. Антонюк Н.О. Підстави криміналізації заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Молодь у юридичній науці: збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання”: У 3–х частинах: Частина третя: “Публічно–правові науки”. Підтом І. – Хмельницький. – 2005. – С. 161–163.
    14. Антонюк Н.О. Ответственность за хищение энергии по УК Украины (обоснованность существования нормы) // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке: сборник материалов третьей международной научно–практической конференции. – М. – 2006 – С. 327–329.
    15. Антонюк Н.О. Проблема родового объекта преступлений против собственности // Материалы ХІІІ Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов”. Том ІІІ. – М.: Издательство МГУ.– 2006. – С. 290–292.
    16. Антонюк Н.О. Кримінально–правова кваліфікація заподіяння службовою особою майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою // Актуальні проблеми правознавства: тези доповідей і наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. М.І.Панова – Харків: Національна юридична академія України. – 2006. – С. 213–216.
    17. Антонюк Н.О. Доцільність співіснування ст. 188¹ та ст. 192 Кримінального кодексу України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ХІ регіональної науково–практичної конференції. – Львів. – 2006. – С. 321–322.
    Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури (308 найменувань) та двох додатків. Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок, із них: обсяг основного тексту – 193 сторінки, обсяг додатків – 7 сторінок, список використаної літератури – 19 сторінок.
    Під час написання дисертаційного дослідження використано законодавство та літературу станом на 10 травня 2006 року.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Проведене дослідження підтвердило актуальність вивчення питання про кримінальну відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Зроблені у дисертаційному досліджені висновки щодо ознак складу злочину, передбаченого ст. 192 КК України дозволять вдосконалити чинну редакцію цієї статті, чітко визначити межі дії аналізованої норми, сприятимуть уникненню помилок під час кваліфікації суспільно–небезпечних діянь.
    Аналіз стану дослідження проблем кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою показав, що багато питань, що стосуються предмета дослідження є спірними або не досліджувалися взагалі.
    Історичний аналіз вітчизняних джерел кримінального права, дослідження досвіду боротьби із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання у іноземних державах, комплексний аналіз соціальних підстав криміналізації діянь дає підстави констатувати, що існування у КК України відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою є необхідним і актуальним. Забезпечення непорушності власності в Україні не лише на речі, реалізація прав власників на неуречевлене майно є основною підставою, яка лежить в основі доцільності існування аналізованого суспільно–небезпечного посягання.
    Родовим об’єктом злочинів проти власності є власність, тобто відносини з приводу належності майна, товарного обігу речей та неуречевленого майна. Цей підхід до розуміння родового об’єкта злочинів проти власності на кримінально–правовому рівні врахує зміни в економіці у зв’язку з переходом до ринкової системи, забезпечить належний правовий захист власності на неуречевлене майно.
    Безпосереднім об’єктом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою є власність у частині поповнення фондів власника. Відносини щодо поповнення фондів власника повністю охоплюють відносини з приводу незаконного тимчасового запозичення майна і з приводу неоплати за надане власником неуречевлене майно. Злочин, передбачений ст. 192 КК України посягає на власність, тому підстав для перенесення аналізованої статті у розділ VII „Злочини в сфері господарської діяльності” немає.
    Предметом злочину можуть виступати не лише речі, а й неуречевлене майно. Фізичну ознаку предмета злочину, що полягає у матеріальності тих чи інших предметів, слід розуміти як об’єктивне існування у світі. Під час ухилення від оплати за неуречевлене майно предметом злочину виступає це неуречевлене майно, а не його грошовий еквівалент.
    Предметом злочинів проти власності можуть бути речі і неуречевлене майно. Визначення предмета злочинів проти власності як “майна” вважаємо не точним, оскільки термін “майно” у кримінально–правовому змісті не співпадає по обсягу із терміном “майно” у цивільно–правовому змісті. Вважаємо, що термін “майно” у змісті статей КК України відповідає поняттю “річ” у цивільно–правовому розумінні, тобто охоплює тільки уречевлене майно.
    Предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою є речі (рухомі та нерухомі) і неуречевлене майно. Речі є предметом аналізованого посягання під час незаконного тимчасового запозичення майна (крім індивідуально визначених споживних речей), ухилення від оплати за виконані роботи, результатом яких є матеріалізований об’єкт. Неуречевлене майно є предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК України під час ухилення від оплати за послуги, Інтернет–час тощо.
    Вважаємо недоцільним доповнення КК України ст. 188¹ “Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання”, оскільки енергія є неуречевленим майном, а предметом викрадення відповідно до теорії кримінального права, може виступати лише майно в розумінні речі. Енергія є предметом цивільно–правового обігу і включається у так звану майнову групу в якості проміжної об’єктної категорії (між речами і майновими правами). Енергія є неуречевленим майном, а тому може і повинна виступати предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. У зв’язку із невідповідністю диспозиції ст. 188¹ КК України теоретичним положенням науки кримінального права, з врахуванням ряду інших зауважень і аргументів, які вказують на недоліки цієї статті, вважаємо, що її існування є зайвим, так як ст. 192 КК України в повній мірі може охопити злочинні діяння щодо ухилення від оплати за споживання енергії. Ст. 188¹ КК України слід виключити, а енергію віднести до неуречевленого майна, що є предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.
    Злочинне діяння під час заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою може бути вчинене у двох формах: незаконне тимчасове запозичення майна або ухилення від оплати за надане неуречевлене майно. Тимчасове запозичення чужого майна можна визначити як самовільне заволодіння і/або тимчасове використання чужого майна безплатно, безпідставно, без наміру привласнити таке майно. Діяння щодо неоплати за неуречевлене майно неправильно називати незаконним використанням конкретних неуречевлених цінностей, оскільки злочинним є не саме використання, а ухилення від оплати за це майно.
    Детальний аналіз можливих форм вчинення злочину, передбаченого ст. 192 КК України і способів, передбачених у диспозиції цієї статті, дозволяють стверджувати, що доцільною є чітка вказівка у диспозиції аналізованої статті на можливі форми вчинення злочинного посягання з уникненням чіткого переліку способів вчинення діяння. Проведене дослідження показує, що на практиці можливе вчинення діянь, які підпадають під ознаки аналізованого злочину, не лише шляхом обману або зловживання довірою.
    Під майновою шкодою під час заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою слід розуміти як реальні збитки, так і упущену вигоду. Упущена вигода може бути врахована під час кваліфікації суспільно–небезпечного посягання за наявності наступних підстав: 1) майнова шкода, яка включатиме упущену вигоду, була викликана суспільно–небезпечною поведінкою винної особи; 2) є причинний зв’язок між діянням і шкодою (в т.ч. і упущеною вигодою); 3) наслідки охоплювалися умислом винної особи.
    Розмір значної шкоди у диспозиції ст. 192 КК України доцільно зменшити з 50 неоп. мін. (станом на 2006 р. – 8750 грн.) до 10 неоп. мін. (станом на 2006 р.– 1750 грн.).
    Суб’єктом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою виступає фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність. Службові особи за аналогічні діяння притягуються до кримінальної відповідальності за злочини в сфері службової діяльності.
    Дослідження суб’єктивної сторони злочину дозволяє підсумувати, що заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою може бути вчинено з прямим умислом, оскільки винний усвідомлює фактичну сторону і суспільну небезпеку тимчасового незаконного запозичення майна або ухилення від передачі оплати за надане неуречевлене майно; передбачає настання наслідків у вигляді майнової шкоди, оскільки не передання ним відповідних сум обов’язково призведе до заподіяння шкоди власнику, бажає настання таких наслідків. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою може вчинятися не лише з корисливих мотивів. Це злочинне посягання може бути вчинено і з інших мотивів (помста, заздрість, ревнощі). Мета під час заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою завжди корислива.
    Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою слід розмежовувати з іншими злочинами проти власності за такими ознаками: 1) за об’єктом – предметом ухилення від передачі оплати за надане неуречевлене майно є лише неуречевлені об’єкти власності (окрім енергії); 2) за об’єктивною стороною – формами вчинення злочинного заподіяння майнової шкоди є незаконне тимчасове запозичення майна або ухилення від передачі оплати за надане неуречевлене майно; відсутній факт переходу майна „на постійно” із фонду потерпілого у фонд винної особи. Між ст. 188¹ та ст. 192 КК України розмежування слід проводити за предметом посягання і за самими діянням.
    Основною розмежувальною ознакою між злочином, передбаченим ст. 192 КК України і злочином, передбаченим ст. 289 КК України в частині незаконного тимчасового використання транспортних засобів є суб’єкт злочину. Якщо особа використовувала транспортний засіб у власних цілях і не мала ніякого права на використання цього транспортного засобу, її діяння кваліфікуються за ст. 289 КК України. Якщо ж транспортний засіб використовувався особою, яка не є власником чи володільцем майна, однак використовує транспортний засіб у зв’язку із своїми трудовими функціями, її діяння, за наявності інших ознак складу злочину, слід кваліфікувати за ст. 192 КК України.
    Під час кваліфікації діянь службової особи як зловживання владою чи службовим становищем (ст. 364 КК України), додаткова кваліфікація вчиненого як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК України) не потрібна, оскільки ст. ст. 364 та 192 КК України перебувають у конкуренції частини і цілого і повинна застосовуватися під час кваліфікації лише норма про ціле, тобто ст. 364 КК України. Суб’єкт заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою є загальним. Службові особи за вчинення діянь, які підпадають під ознаки складу злочину, передбаченого ст. 192 КК України повинні притягуватися до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем. Вчинення службовою особою з використанням свого службового становища іншого злочину (в т.ч. злочину, передбаченого ст. 192 КК України) слід розглядати як істотну шкоду нематеріального характеру при вчиненні злочинів у сфері службової діяльності.
    Аналіз співвідношення ст. 192 КК України і цивільних деліктів дозволяє констатувати, що в деяких випадках можлива наявність сукупності ст. 192 КК України і цивільного делікту. Не є кримінально–караною звичайна неоплата за неуречевлені цінності за цивільно–правовими договорами. Лише ухилення від оплати за неуречевлене майно може визнаватися злочином.
    Відмежування між адміністративними деліктами і ст. 192 КК України здійснюється за розміром заподіяної діянням шкоди.
    Дослідження санкції ст. 192 КК України та практики реалізації кримінальної відповідальності за цей злочин дозволяють відзначити, що сьогоднішнє формулювання ст. 192 КК України, не є досконалим. Для забезпечення реальності співвідношення між суспільною небезпекою діяння, його наслідками та можливим покаранням під час заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, необхідно:
    - встановити однакові величини, які братимуться за основу під час визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином та покаранням у вигляді штрафу;
    - збільшити розміри штрафів за вчинення цього діяння, оскільки неприпустимою є ситуація, що навіть за однакового підходу до визначення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян під час кваліфікації злочину і під час призначення покарання у вигляді штрафу, мінімальний розмір заподіяної шкоди дорівнює максимальному розміру штрафу, передбаченого санкцією цієї статті;
    – передбачити за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою як альтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років.
    З урахуванням вищевикладеного, пропонується:
    1) статтю 188¹ КК України виключити;
    2) статтю 192 КК України викласти у такій редакції:
    “Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди.
    1. Умисне незаконне тимчасове запозичення майна або ухилення від передачі оплати за енергію, послуги та інше неуречевлене майно, якщо ці діяння заподіяли майнову шкоду у значному розмірі, –
    карається штрафом від 30 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
    2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, –
    караються штрафом від 250 до 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
    3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони заподіяли шкоду в особливо великому розмірі, –
    караються штрафом від 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до двох років.
    Примітка. Майнова шкода визнається значною, якщо вона у 10 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі – у 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.”








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2005 р. (за даними судової статистики) // www. scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/F51846B9917A8F40C325709E001D9A19?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=F51846B9917A8F40C325709E001D9A19
    2. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2004 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 5 (55). – С. 23–34.
    3. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5 (45). – С. 23–39.
    4. Архів Генеральної прокуратури України. Звіт про зареєстровані злочини і результати роботи за 2005 р. (Ф.1–А).
    5. Безверхов А.Г. Имущественные преступления. – Самара: Самарский университет, 2002. – 359 с.
    6. Борьба с хищениями государственного и общественного имущества. – М.: Юридическая литература, 1971.– 255 с.
    7. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996.– 240 с.
    8. Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 240 с.
    9. Загальна декларація прав людини і громадянина від 10.12.1948 р. // Юридичний вісник України. – 2005. – № 48.
    10. Бойцов А.И. Преступления против собственности.– СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 775 с.
    11. Борзенков Г.Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации). – М.: Юридическая литература, 1971.– 168 с.
    12. Верина Г.В. Преступления против собственности: проблемы квалификации и наказания. – Саратов, 2001.– 214 с.
    13. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Ответственность за корыстные посягательства на социалистическую собственность. – М.: Юридическая литература, 1986.– 222 с.
    14. Кочои С.М. Ответственность за корыстные преступления против собственности.– 2–е изд., дополненное и переработанное. – М.: 2000.– 288 с.
    15. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества, изд.2–е, испр. и допол. – М.: Юрид. лит., 1974. – 336 с.
    16. Лопашенко Н.А. Преступления против собственности: теоретико–прикладное исследование. – М.: ЛексЭст, 2005.– 408 с.
    17. Панов Н.И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием.– Харьков: Выща школа, 1977.– 127 с.
    18. Пинаев А.А. Уголовно–правовая борьба с хищениями.– Харьков: Выща школа, 1975. – 189 с.
    19. Тишкевич И.С., Тишкевич С.И. Квалификация хищений имущества: Научно–практическое и учебное пособие. – Минск: Репринт, 1996. – 144 с.
    20. Мальцев В.В. Ответственность за преступления против собственности. – Волгоград: Волгогр. юрид. ин–т МВД России, 1999. – 77 с.
    21. Уголовное право. Особенная часть. / Отв. Ред проф. И.Я. Козаченко, проф. З.А. Незнамова, доц. Новоселов Г.П. 3–е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2001. – 960 с.
    22. Преступления против собственности / О.Б.Гусев, Б.Д.Завидов, А.П.Коротков, М.И.Слюсаренко. – М.:Экзамен, 2001. – 192 с.
    23. Севрюков А.П. Хищение имущества: криминологические и уголовно–правовые аспекты. – М.: Экзамен, 2004. – 352 с.
    24. Уголовное право. Особенная часть. Под ред. проф. Н.И.Ветрова и Ю.И. Ляпунова. – М., 1998. – 638 с.
    25. Пинаев А.А. Проблемы совершенствования советского уголовного законодательства об ответственности за хищения: Автореф. дис…д–ра юрид. наук: 12.00.08. / Киевский государственный университет им. Т.Г.Шевченко. – Киев,1984. – 32 с.
    26. Некипелов П.Т. Советское уголовное законодательство в борьбе с хищениями социалистической собственности. – М.: Госюриздат, 1954. – 136 с.
    27. Сергеева Т.Л. Уголовно–правовая охрана социалистической собственности в СССР. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1954. – 156 с.
    28. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Ответственность за преступления против собственности. – М.: ЮрИнфоР, 1997. – 320 с.
    29. Елисеев С.А. Преступления против собственности по уголовному праву России: Историко–теоретическое исследование: Дис. ... д–ра юрид. наук: 12.00.08. – Томск, 1999. – 337 с.
    30. Вишнякова Н.В. Объект и предмет преступлений против собственности: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Омск, 2003. – 27 с.
    31. Перч Н.В. Неполучение должного как вид имущественного ущерба (на примере см. 165 УК РФ): понятие, влияние на ответственность и квалификацию: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12..00.08 / Рос. Правовая академия Министерства юстиции РФ. – М., 2003.– 22 с.
    32. Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. –20 с.
    33. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія україни ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2002. – 21 с.
    34. Гельфер М. О квалификации незаконного пользования электрической и другой энергией // Социалистическая законность.– 1983.– № 8. – С. 48–49.
    35. Хабаров А.В. Преступления против собственности: Учебное пособие. – Тюмень: Издательство Тюменского государственного университета, 1999.– 115 с.
    36. Гельфер М.Г. Ответственность за преступления против социалистической собственности по законодательству зарубежных социалистических стран. – Горький: Горьковская ВШ МВД СССР, 1979.– 66 с.
    37. Григорьева Л.В. Уголовная ответственность за мошенничество. – Саратов: Сарат. гос. акад. права, 1999 – 114 с.
    38. Кузнєцов В. Кримінально–правова боротьба з крадіжками електроенергії // Предпринимательство, хозяйство и право.– 1999.– № 11. – С. 44 – 46.
    39. Матмуратов Б.Д. Проблемные вопросы уголовной ответственности за хищение социалистического имущества путем мошенничества и смежные с ним преступления: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.08. / Киевский государственный университет им. Т.Г.Шевченко. – Киев, 1988. –24 с.
    40. Яни П.С. Посягательства на собственность. – М.: Рос. правовая акад. М–ва юстиции РФ, 1998 – 64 с.
    41. Яни П.С. Мошенничество и иные преступления против собственности: уголовная ответственность. – М., ЗАО “Бизнес–школа “Интел–Синтез”, 2002. – 136 с.
    42. Борзенков Г.Н. Преступления против собственности в новом Уголовном кодексе РФ // Юридический мир.– 1997. – № 6–7. – С.45–47.
    43. Навроцкий В. Уголовная ответственность за незаконное пользование электрической и другими видами энергии // Социалистическая законность.– 1984.– № 2.– С. 49–50.
    44. Навроцький В. Чи можна вкрасти електроенергію? // Предпринимательство, хозяйство и право.– 2000.– № 8.– С.45–47.
    45. Векленко В.В. Квалификация хищений. – Омск: Ом. акад. МВД России, 2001 – 254 с.
    46. Халиков И.Х. Причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием при незаконном пользовании электроэнергии: уголовно–правовые и криминологические аспекты: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Казань, 2005.– 22 с.
    47. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25.12.92 ”Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., Юрінком. – С. 111–123.
    48. Вайнер Л.А. Уголоная ответственность за причинение ущерба государственной или общественной организации путем обмана или злоупотребления доверием при отсутствии признаков хищения: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1977.– 29 с.
    49. Романцов В.А. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием (уголовно–правовые вопросы): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Санкт–Петербургский юридический институт – СПб, 1997. – 187 с.
    50. Плохова В.И. Имущественный вред и его уголовно–правовое значение в ненасильственных преступлениях против собственности // Закон и право.– 2002.– №5. – С. 50–54
    51. Гаухман Л. Соотношение крупного размера и крупного ущерба по УК РФ // Законность.– 2001.– № 1. – С. 32–35.
    52. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально–правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2000.– 288 с.
    53. Навроцкий В.А. Можно ли упущеную выгоду учитывать в качестве преступных последствий? // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ веке: сборник материалов третьей Международной научно–практической конференции. – М.– 2006. –С. 330–332.
    54. Верин В.П. Преступления в сфере экономики. Серия ”Российское право: теория и практика”. Учебно–практическое пособие. – М.: Дело, 1999.– 198 с.
    55. Волженкин Б.В. Экономические преступления. – СПб: Юридический центр Пресс, 1999 – 296 с.
    56. Кузнецова Н.Ф., Лопашенко Н.А. Проблемы квалификации экономических преступлений // Вестник Московского университета. – Сер. 11.– Право.– 2001. –№ 2. –С. 3–15.
    57. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов–на–Дону: Ростовский университет, 1977.–216 с.
    58. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейними материалами и судебной практикой. / Под общей ред. С.И. Никулина. – М.: Менеджер: Юрайт, 2001 – 1181 с.
    59. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. / Под общей ред. проф. Лебедева В.М. – М.: Изд–во НОРМА, 2003.– 867 с.
    60. Кригер Г. Ответственность за причинение имущественного ущерба государству или общественным организациям путем обмана или злоупотребления доверием // Социалистическая законность.– 1980.– № 8. – С. 35–36.
    61. Панов Н.И. Уголовная ответственность за причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьковский юридический институт – Харьков, 1973.– 20с.
    62. Коробеев А.И. Советская уголовно–правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд–во Дальневост. ун–та, 1987 – 268 с.
    63. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение.– 1975.– № 4. – С. 67–74.
    64. Кригер Г.А., Кузнєцова Н.Ф. Проблемы социальной обусловленности уголовного закона. – М., 1977. – 152 с.
    65. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно–правового запрета // Советское государство и право.– 1980.– № 1. – С. 70–76.
    66. Фефелов П.О. Критерии установления уголовной наказуемости деяний // Советское государство и право.– 1970.– № 11. – С. 101–105.
    67. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно–правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980.–248 с.
    68. Антонов А.Д. Теоретические основы криминализации и декриминализации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун–т им. М. В. Ломоносова. – М., 2001.– 28 с.
    69. Щедрин Н.В. Введение в правовую теорию мер безопасности: Монография. – Красноярск: Краснояр. гос. ун–т. Юрид. факультет, 1999. – 179 с.
    70. Пацурківський Ю. Власність і право власності в Україні: Конспект лекції. – Чернівці: Рута, 2003. – 48 с.
    71. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.:Мысль. – 1990. – 524 с.
    72. Право собственности в СССР: Круглый стол изд–ва “Юрид. лит.” / Под ред Ю.К.Толстого, В.Ф. Яковлева. – М.: Юрид. лит., 1989. (Проблемы, дискуссии, предложения). –287 с.
    73. Стенограма сорокового пленарного засідання 7 сесії Верховної Ради України від 31.05.2005 року // Офіційний сайт Верховної Ради України: http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/7session/STENOGR/31050507_40.htm.
    74. Юшков С.В. Русская Правда: происхождение, источники, ее значение. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – 380 с.
    75. Некоторые процессуальные особенности судебной защиты феодального движимого имущества по Литовскому статуту 1529 года. // Первый Литовский статут 1529 года. (Материалы республиканской научной конференции, посвященной 450–летию Первого Статута). – Вильнюс, 1982. – С. 55–58.
    76. Штамм С.И. Судебник 1497 г.– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1955. – 112 с.
    77. Российское законодательство Х–ХХ веков. В девяти томах. Т.2. Законодательство периода образования и укрепления Русского централизированого государства. – М.: Юрид. лит., 1985. – 520 с.
    78. Фойницкий И.Я. Мошенничество по русскому праву: Сравнительное исследование. – СПб: Общественная Польза, 1871. – 289 c.
    79. Фойницький И.Я. Курс уголовного права. Часть особенная. Посягательства личные и имущественные. – 3–е изд. – СПб: Типография М.М.Стасюлевича, 1900. – 421 с.
    80. Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. – 360 с.
    81. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. – К., 1997. – 548 с.
    82. Сводь законовь Россійской имперіи, издпнія 1857 года. Томь пятнадцатый. Законы уголовные. – Санктпетербургь. Вь Типографіи Втораго Отдьленія Собственной Его Императорскаго Величества канцеляріи, 1857. – 948 с.
    83. Российское законодательство Х–ХХ веков. В девяти томах. Т.6. Законодательство первой половины ХIХ века. – М.: Юрид. лит., 1988. – 432 с.
    84. Уставь о предупрежденіи и пресьченіи преступленіи.Изданіе 1876 года. – Санктпетербургь. – 93 с.
    85. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных / Изд. Таганцева Н.С.– СПб. – 1882.– 624 с.
    86. Таганцев Н.С. Уголовное Уложение 22 марта 1903 г. – СПб, 1904. – 833 с.
    87. Угорське кримінальне уложення про злочини і проступки 1879 р. // Хрестоматія з історії держави і права України (З найдавніших часів до початку ХХ ст.) – С. 437.
    88. Українське державотворення. Словник–довідник. – К.: Либідь, 1997. – 560 с.
    89. Кримінальний кодекс Української РСР. Офіційний текст із змінами на 1 вересня 1958 р. – К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР. – 1958. – 163 с.
    90. Устинов В.С. Российское уголовное законодательство об ответственности за преступления против собственности (история и концепция). – Н.Новгород, 1998. – 448 с.
    91. Жижиленко А. Преступления против имущества и исключительных прав. Л., 1928. – 208 с.
    92. Матишевський П.. Тихенко С. Відповідальність за злочини проти соціалістичної власності // Радянське право. – 1961. – № 4. – С. 51–56.
    93. Куринов Б.А. Уголовная ответственность за хищение государственного и общественного имущества / Отв. ред. Б.С.Никифоров. – М.: Госюриздат, 1954. – 120 с.
    94. Закон України “Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально–процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення” від 07.07.1992 р. № 2547–ХІІ // Голос України від 06.08.1992. – № 148.
    95. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за порушення в галузі електроенергетики” вiд 31.05.2005 № 2598–IV // Урядовий кур’єр вiд 30.06.2005. – № 118.
    96. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03 р. № 889–IV // Урядовий кур’єр вiд 12.07.2003. – № 127.
    97. Зауваження Головного юридичного управління 30.06.2004 на проект Закону про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про електроенергетику” // http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=12187.
    98. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, 2004.–176 с.
    99. Уголовный кодекс федеративной республики Германии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 524 с.
    100. Уголовный кодекс Республики Армения. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 450 с.
    101. Уголовный кодекс Республики Белорусь. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с.
    102. Уголовный кодекс Таджикистана. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 410 с.
    103. Уголовный кодекс Киргызской республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 352 с.
    104. Уголовный кодекс Грузии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
    105. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
    106. Кропачев Н.М., Николаева И.И. Уголовно–правовая защита имущественных прав несобственника // Весник Санкт–Петербургского университета.– 1997. –Сер. 6.– Вып. 3 (№ 20). – 131–137.
    107. Уголовный кодекс Франции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
    108. Уголовный кодекс республики Дании. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 230 с.
    109. Уголовный кодекс Швейцарии. – М., Зерцало – М, 2000. – 138 с.
    110. Уголовный кодекс республики Сан–Марино. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 251 с.
    111. Уголовный кодекс Японии: с изменениями и дополнениями на 1 января 2002 г. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 226 с.
    112. Уголовный кодекс республики Молдова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 408 с.
    113. Уголовный кодекс Австрии. М., Зерцало – М, 2001. – 144 с.
    114. Уголовный кодекс Литовской республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 470 с.
    115. Уголовный кодекс Латвийской республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
    116. Уголовный кодекс Эстонской республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
    117. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: Выща школа, 1988. – 196 с.
    118. Никифоров Б.С. Об объекте преступления по советскому уголовному праву // Советское государство и право.– 1956.– №6.–С.60–69.
    119. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая, т.1. – СПб., 1902. –816 с.
    120. Загородников Н.И. Значение обьекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву // Труды Военно–юридической академии. – 1949. – Вып. Х. – С. 3–47.
    121. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – 368 с.
    122. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1957.–363 с.
    123. Глистин В.К. Проблема уголовно–правовой охраны общественных отношений (Обьект и квалификация преступлений). – Ленинград: Изд–во ЛГУ, 1979. – 127 с.
    124. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов. – Вып.10. – Свердловск: СвЮИ, 1969. – С. 184 – 225.
    125. Уголовное право России. Общая часть: Учебник. / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.В. Лунеева, А.В. Наумова. – М.: Юристь, 2004.– 569 с.
    126. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл.– 1998.– Т.1: А–Г. – 672 с.
    127. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю.Тихомирова. – М.– 1999. – 526 с.
    128. Право власності в Україні. Навчальний посібник. / За ред. проф. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.– К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
    129. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия: Опыт комплексного исследования. –М.: Статут, 1999. – 712 с.
    130. Кант И. Сочинения на нем и рус языках. В 6–ти томах. / Под общ. ред. В.Ф.Асмуса. – Т. 1. – М.: Мысль, 1963. – 543 с.
    131. Курс уголовного права. Особенная часть: В пяти томах: Учебник для вузов. // Под ред. д–ра юрид. наук, проф. Г.Н. Борзенкова и канд. юрид. наук, проф. В.С. Комиссарова. – М.: ИКД Зерцало – М, 2002. – Том 3. – 468 с.
    132. Клепицкий И.А. Собственность и имущество в уголовном праве // Государство и право.– 1997.– № 5. – С. 74–75.
    133. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. – Київ: Наукова думка, 2000. – 152 с.
    134. Генкин Д.М. Право собственности в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 224 с.
    135. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. лит., 1991. – 238 с.
    136. Советское гражданское право. Часть 1. – Ленинград: Издательство Ленинградского гос. университета. – 1982. – 414 с.
    137. Цивільне право України: підручник: У 2–х кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер. – 2002. – Книга 1. – 720 с.
    138. Мозолин В.П. Право собственности в РФ в период перехода к рыночной экономике. – М., 1992. – 176 с.
    139. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін. – К.: „Українська енциклопедія”, 2003. – Т. 5: П–С – 736 с.
    140. Старженецький В.В. Россия и Совет Европы: право собственности. – М.: Городец.– 2004. – 208 с.
    141. Гражданское право: В 2 т.: Учеб. для студентов вузов, обучающихся по юрид. специальностям. / Ответ. ред. Суханов Е.А.– 2. изд., перераб. и доп. – М.: БЕК. – 2002. – 860 с.
    142. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: в 4 т. Книга 1: Общие положения. – М.:Статут – 1997. – 682 с.
    143. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юриздат, 1940. – 192 с.
    144. Иоффе О.С. Гражданское право. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли / Ред. кол.: А.Л.Маковский, О.Ю.Шилохвост – М.: Статут, 2000. – 777 с. – (Классика российской цивилистики).
    145. Ефимова Л.Г. Банковское право: Учеб. и практ. пособие. – М.: Бек, 1994 – 347 с.
    146. Новоселова Л.А. Некоторые проблемы определения круга обьектов права собственности в Конституции и гражданском законодательстве России // Роль конституционных судов в обеспечении права собственности: сборник докладов. – М.– 2001. – С. 27–31
    147. Гражданское право: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности “Юриспруденция” / Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. – Ч. 1. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.
    148. Кригер Г.А. Борьба с хищениями социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1965. – 328 с.
    149. Науково–практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002.– 936с. – (Економіка. Фінанси. Право).
    150. Матишевський П.С. Ответственность за посягательства на социалистическую собственность по советскому уголовному праву: Автореф. дис... д–ра юрид. наук: 12.00.08. – К., 1970. – 31 с.
    151. Никишин Д.Л. Причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием (уголовно–правовой и криминологический аспекты): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академия права и управления Министерства юстиции РФ – Рязань, 2001. – 208 с.
    152. Новий тлумачний словник української мови: У 3 т.:Для студ. вищих та серед. навч. закл. Том 3 / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко – К. : Аконіт, 2001. – 910 с.
    153. Словник української мови: В 11 томах. – К.:Наукова думка. – 1979. – Т. 10: Т–Ф. – 659 с.
    154. Фролов Е.А. Объект и преступные последствия при посягательствах на социалистическую собственност // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. – Вып. 8. – 1968. – С. 102–175.
    155. Сергеева Т.Л. К вопросу об объекте преступлений против советского социалистического хозяйства // Советское государство и право.– 1961.– №2.– С. 68–78.
    156. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т–во „Знання”, КОО, 2000.– 771с.– (Вища освіта ХХ1 століття).
    157. Брайнин Я.М. Некоторые вопросы общего учения о составе преступления в советском уголовном праве // Юридический сборник Киевкого университета.– 1960.– № 4.– С. 58–59.
    158. Пионтковкий А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
    159. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву // Проблемы правоведения. Республиканский междуведомственный научный сборник. – Вып. 45. – К., 1984. – С. 68–72.
    160. Загородников Н.И. Понятие обьекта преступления в советском уголовном праве. // Труды ВЮА. – 1951. – Вып. 13. – с. 41–53.
    161. Бажанов М.І. Карне право України. Загальна частина: Конспект лекцій – Дніпропетровськ: Пороги, 1992.– 166 с.
    162. Кравцов С.Ф. Предмет преступления: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. / Министерство высшего и среднего специального образования РСФСР. Ленинградский государственный университет им. А. А. Жданова. Юридический факультет. –Ленинград, 1976. – 19 с.
    163. Уголовное право России. Учебник для вузов. В 2–х томах. Т. 2. особенная часть. // Под ред. доктора юрид. наук, професора А.Н.Игнатова и доктора юрид. наук Ю.А.Красикова. – М.: НОРМА–ИНФРА М, 1998. – 808 с.
    164. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків, 2002.– 204 с.
    165. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова.– 4–е изд.– М.: Политиздат, 1981.– 445 с.
    166. Фролов М.В. Имущество как предмет хищения: единство и дифференциация гражданско–правового и уголовно–правового элементов понятия: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Екатеринбург, 2002. – 198 с.
    167. Тенчов Э.С. Охрана собственности – институт уголовного права: социальная обусловленность, структура, функционирование: Автореф. дис... д–ра юрид. наук: 12.00.08. / Всесоюзный научно–исследовательский институт проблем укрепления законности и правопорядка Прокуратуры СССР. – М., 1990. – 43 с.
    168. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
    169. Цивільний кодекс України: Офіційне видання.– К.: Атіка, 2004.– 416 с.
    170. Зобов’язальне право. Теорія і практика: Навчальний посібник / За ред. проф. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
    171. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін. – К.: „Українська енциклопедія”, 2001. – Т. 3: К–М. – 792 с.
    172. Никифоров Б.С. Уголовно–правовая охрана личной собственности в СССР. / Б.С.Никифоров; Отв. ред. С.В.Бакшеев; Академия наук СССР. Институт права. – М.: Изд–во АН СССР, 1954. –157 с.
    173. За кражу электроэнергии отпр
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины