ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ВИБОРЧОГО ПРАВА: ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ :

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.



  • Название:
  • ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ВИБОРЧОГО ПРАВА: ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
  • Кол-во страниц:
  • 196
  • ВУЗ:
  • ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ
    ВСТУП …………………………......……………………………………….............. 3
    РОЗДІЛ 1
    ОБ’ЄКТ ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ВИБОРЧОГО ПРАВА .....…....15
    1.1. Історичний аспект формування правовідносин, які є об’єктом перешкоджання здійсненню виборчого права....................................................... 15
    1.2. Проблема об’єкта злочину в науці кримінального права.............….............23
    1.3. Родовий і безпосередній об’єкти перешкоджання здійсненню виборчого права............................................................................................................................28
    Висновки до розділу 1 .........…...........………………………........………………. 49
    РОЗДІЛ 2
    ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ВИБОРЧОГО ПРАВА ..............………...……………………..........…………............................. 52
    2.1. Визначення змісту терміна “перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права”….............................................……….… 54
    2.2. Способи перешкоджання здійсненню виборчого права …........….........….. 80
    2.3. Об’єктивна сторона кваліфікованого перешкоджання здійсненню виборчого права ……………………..……...….................................................... 126
    Висновки до розділу 2 …………....…............………………………........……... 140
    РОЗДІЛ 3
    СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПЕРЕШКОДЖАННЯ ЗДІЙСНЕННЮ ВИБОРЧОГО ПРАВА......................................................................................................................146
    3.1. Суб’єктивна сторона перешкоджання здійсненню виборчого права..........146
    3.2. Суб’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права .............….........… 157
    Висновки до розділу 3 ……………...…………………............…….........……... 165
    ВИСНОВКИ ………..………………………………………................…………. 168
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………...........……….. 178



    ВСТУП

    Актуальність теми. Розбудова правової, демократичної держави стала найважливішим напрямком розвитку українського суспільства в останні роки. Упродовж невеликого терміну створені умови для розвитку економіки на ринкових засадах господарювання, запроваджені нові демократичні процедури функціонування владних структур, прийнято чимало законодавчих актів у відповідності до міжнародних стандартів. Але, як бачиться, подальший економічний та соціальний розвиток країни без політичної стабілізації буде вельми складним. Фундаментом і основною базою такої політичної стабілізації є легітимні демократичні вибори. Упровадження демократичних принципів формування органів державної влади й органів місцевого самоврядування стало однією з обов’язкових умов подальшої інтеграції України до Європейського союзу. Тому в роки незалежності міжнародні організації приділяють значну увагу становленню в нашій країні основних форм безпосередньої демократії, зокрема виборів. Світове співтовариство, визнавши єдині демократичні засади щодо проведення виборів, закріпило їх у низці міжнародних документів.
    Ст. 1 Конституції України визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу [1]. Принциповою ознакою реального демократизму держави є досягнутий у ній рівень народовладдя, тобто те, наскільки встановлені національним законодавством процедури виявлення та здійснення волі народу можуть реально впливати на управління справами держави й суспільства.
    Невід’ємною частиною демократичних виборів є забезпечення відповідних суб’єктивних виборчих прав. Згідно зі ст. 38 Конституції України громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування [1]. Але закріплення цих основних політичних прав у Основному Законі не є показником їх забезпеченості. Державі потрібен ефективний механізм юридичної відповідальності за порушення прав і свобод громадян.
    Кримінальний кодекс України забезпечує охорону прав і свобод людини та громадянина від найнебезпечніших порушень. Тому в разі недосконалості кримінально-правових норм, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення виборчого законодавства, виборчі права громадян не можна назвати забезпеченими.
    Кримінальну відповідальність за виборчі правопорушення передбачено статтями 157 („Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача”), 158 („Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування”), 1581 („Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму”), 159 („Порушення таємниці голосування”), 1591 („Порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку)”) КК України [2].
    Але в межах цього дослідження пропонується звернути увагу на проблеми кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права. Ці діяння є порушенням основних виборчих прав громадян, тобто права обирати й бути обраним, і тому вони видаються ключовими у відповідному механізмі кримінально-правової охорони.
    У вітчизняній науці кримінального права проблемам кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права не було приділено достатньої уваги.
    Розгляд великої кількості скарг суб’єктів виборчих процесів за різними виборами свідчить про підвищений інтерес суспільства до результатів реалізації юридичної відповідальності за виборчі правопорушення. За даними судової статистики, у період виборчої компанії з виборів Президента України 2004 року до місцевих і апеляційних судів загальної юрисдикції надійшло 137042 скарги, з них було прийнято судами до провадження 133519 скарг, розглянуто з винесенням рішення – 131527 (задоволено 127776 скарг). Можливістю судового захисту своїх виборчих прав намагалися скористатися 135047 виборців, також надійшли 1561 скарга від кандидатів на пост Президента України та їх довірених осіб і 97 скарг від політичних партій та блоків. Крім того, до Верховного Суду України надійшло 5217 скарг, розглянуто з винесенням рішення – 71. Станом на 31 грудня 2004 року до судів надійшло тільки три кримінальних справи про злочини проти виборчих прав громадян, із них ще у 2004 році розглянуто одну кримінальну справу з постановлянням обвинувального вироку щодо однієї особи [3, c. 139-141].
    Аналізуючи роботу судів загальної юрисдикції за 2005 рік, Верховний Суд України зазначив, що у 2005 році у зв’язку з проведенням виборів Президента України було зареєстровано 1887 злочинів проти виборчих прав громадян [4]. За даними Генеральної прокуратури України, станом на початок листопада 2005 року було порушено 1610 кримінальних справ, із яких 1297 справ було направлено до суду [5, с. 15]. Переважну більшість таких справ порушено за фактами перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК України) та неправомірного використання виборчих бюлетенів, підлогу виборчих документів або неправильного підрахунку голосів чи неправильного оголошення результатів виборів (ст. 158 КК України) [5, с. 15-16].
    Щодо засудження осіб за перешкоджання здійсненню виборчого права, то згідно з даними Державної судової адміністрації України у 2004 році було покарано судом лише одну особу [5, с. 17]. До цього особи за вчинення такого злочину взагалі не засуджувались.
    У першому півріччі 2005 року в Україні було засуджено за перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157 КК України) 112 осіб [5, с. 17]. Із 117 засуджених за ст. 157 КК України (в редакції від 5 квітня 2001 року) було засуджено: за ч. 1 цієї статті (перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійс¬ненню громадянином права обирати і бути обраним Пре¬зидентом України, народним депутатом України, депу¬татом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, де¬путатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію) – 12 осіб; за ч. 2 (перешкоджання здійсненню виборчого права, вчинене за попередньою змовою групою осіб або членом вибор¬чої комісії чи іншою службовою особою з використан¬ням влади або службового становища) – 52 особи; за ч. 3 (перешкоджання здійсненню виборчого права, що впли¬нуло на результати голосування або виборів) – 48 осіб [5, с.17-18].
    3 грудня 2004 року Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України, приймаючи рішення щодо другого туру виборів Президента України дійшла висновку, що порушення принципів виборчого права, передбачених статтями 38, 71, 103 Конституції України, і засад виборчого процесу, визначених ч. 2 ст. 11 Закону України „Про вибори Президента України” унеможливлює достовірно встановити результати дійсного волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі [6].
    Верховним Судом України, також була прийнята окрема ухвала, в якій вказується, що значна частина порушень допущена самою ЦВК, іншими суб’єктами виборчого процесу або владними органами внаслідок пасивної поведінки ЦВК чи окремих її членів. Також Верховним Судом України було встановлено, що під час повторного голосування мали місце масові порушення виборчих прав усіх суб’єктів виборчого процесу шляхом неконтрольованого використання відкріпних посвідчень, примушення працівників підприємств, установ та організацій, в тому числі і державних службовців, до голосування через відкріпні посвідчення; організованих переміщень великих груп виборців для проведення голосування з одних регіонів у інші. Про наявність таких порушень та їх поширеність під час проведення виборів оперативно інформували ЗМІ, офіційні спостерігачі, виборці. Проблемність цього питання засвідчена прийняттям Верховною Радою України перед повторним голосуванням змін до чинного Закону України “Про вибори Президента України” [6]. Зазначена окрема ухвала Верховного Суду України була надіслана, зокрема, Генеральному прокурору України для відома і відповідного реагування.
    Із вищезазначеного, виникає питання про місце кримінально-правового забезпечення охорони суб’єктивного виборчого права громадянина, яке здійснюється, зокрема, через ст. 157 КК України.
    Методологічною базою даного дисертаційного дослідження є фундаментальні положення теорії кримінального права, зокрема роботи П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, С.В. Бородіна, Я.М. Брайніна, , С.Б. Гавриша, Р.Р. Галіакбарова, , В.К. Глістіна, О.Ф. Кістяківського, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, П.С. Матишевського, В.О.Навроцького, А.В. Наумова, А.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, В.С.Орлова, А.О. Піонтковського, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, В.П. Тихого, А.Н. Трайніна, В.С. Трахтерова, В.В. Устименка, Є.В. Фесенка, Е.А. Фролова, С.Д. Шапченка, А.С. Шляпочнікова, С.С. Яценка та інших.
    Автор також ґрунтується на роботах, присвячених проблемам прав людини в цілому, зокрема виборчих прав, а також інституту народовладдя, у тому числі на роботах Ю.В. Александрова, О.М. Готіна, А.П. Груздєвої, М.В.Жушмана, С.Д. Князєва, О.С. Колишніцина, В.В. Копейчикова, С.М.Корабельникова, А.М.Красікова, С.Я. Лихової, М.С. Матейковича, Л.П.Медіної М.І. Мельника, В.Ф. Погорілка, П.О. Ромашкіна, М.І. Ставнійчук, Н.В.Терещенко, Ю.М.Тодики, М.І. Хавронюка та інших.
    Історичний аспект дослідження висвітлено виходячи з робіт В.В. Водовозова А.Д. Градовського, М.С. Грушевського, М.В. Ключевського, М.І. Костомарова, В.О. Пашута, П. П. Толочка та інших.
    Особливе методологічне значення в роботі мають положення таких фундаментальних наук, як філософія, логіка та теорія держави і права.
    Важливе місце в методологічній базі займають міжнародні документи, а саме: Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.); Європейська хартія місцевого самоврядування та інші. Окремі висновки автор робить на основі аналізу кримінального законодавства іноземних держав, зокрема Грузії, Естонії, Казахстану, Республіки Білорусь, Російської Федерації; Данії, Греції, Болгарії, Швеції, Швейцарії та деяких інших.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до плану підготовки дисертаційних досліджень Луганського державного університету внутрішніх справ на 2005–2006 роки, а також відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5липня 2004 р. „Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”.
    Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення способів вирішення проблем застосування кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права, у тому числі розроблення рекомендацій щодо подальшого вдосконалення відповідної кримінально-правової норми.
    Досягнення поставленої мети бачиться можливим через вирішення таких завдань:
    1) дослідити наукову літературу та міжнародно-правові акти з питань кримінально-правової охорони виборчих прав громадян;
    2) проаналізувати судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права;
    3) вивчити історичний аспект формування правовідносин, які є об’єктом перешкоджання здійсненню виборчого права;
    4) визначити родовий та безпосередній об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права;
    5) визначити роль виборчих правовідносин у механізмі кримінально-правової охорони виборчих прав громадян;
    6) проаналізувати ознаки об’єктивної сторони перешкоджання здійсненню виборчого права;
    7) проаналізувати ознаки суб’єкта і суб’єктивної сторони перешкоджання здійсненню виборчого права;
    8) проаналізувати ознаки кваліфікованих складів перешкоджання здійсненню виборчого права;
    9) визначити недоліки формулювання диспозицій ст. 157 КК;
    10) виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правового забезпечення охорони суб’єктивного виборчого права.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері застосування кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права.
    Предмет дослідження – кримінально-правові норми, що передбачають ознаки перешкоджання здійсненню виборчого права та пов’язані з їх застосуванням норми іншого законодавства України, а також правозастосовча практика.
    Методи дослідження: історичний (здійснено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства 1919-2001 років), компаративний (проведено порівняльний аналіз кримінального законодавства ряду зарубіжних країн і нормативних актів Європейського Союзу), формально-логічний (проаналізовано основний і кваліфіковані склади перешкоджання здійсненню виборчого права) та інші методи.
    Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані практики судів загальної юрисдикції з розгляду скарг суб’єктів виборчого процесу; понад 1000рішень (ухвал) судів загальної юрисдикції з розгляду скарг суб’єктів виборчого процесу по виборах народних депутатів України 2002 та 2006 років і Президента України 2004 року; статистичні дані щодо кількості кримінальних справ: порушених, переданих до суду та по яких винесено рішення суду в усіх регіонах України; міжнародна судова практика, фабули кримінальних справ.
    Використання зазначених методів дослідження, вивчення емпіричної бази, аналіз наукової літератури дозволило виявити низку проблем реалізації кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права, пов’язаних перш за все з недосконалістю ст. 157 КК України, та запропонувати шляхи їх розв’язання.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вказується на проблеми кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права, яким раніше не приділялося достатньої уваги. Крім того, пропонуються шляхи вдосконалення ст. 157 КК України.
    Внесок дисертанта в наукове розроблення проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, що використовуються при формулюванні ст. 157 КК України, уточненні змісту окремих понять і термінів, що мають значення для науки кримінального права та правозастосовчої практики, а також у визначенні напрямків удосконалення кримінального та пов’язаних з ним окремих положень виборчого законодавства.
    Новизна одержаних результатів відбивається в таких положеннях і висновках, які й виносяться на захист:
    1. Визначено родовий об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права як правовідносини, що виникають із приводу участі громадян у виборах органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також із приводу участі громадян у референдумі.
    2. Встановлено доцільність забезпечення кримінально-правової охорони виборчого права та права на участь у референдумі шляхом передбачення різних покарань за їх порушення в різних статтях кримінального закону.
    3. Доведено, що злочинні дії, за які передбачено кримінальну відповідальність статтею 157 КК України: перешкоджання здійсненню виборчого права; перешкоджання здійсненню права брати участь у референдумі; перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень; втручання службової особи з використанням службового становища в здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, – посягають на різні видові об’єкти. У зв’язку із цим, зроблено висновок про те, що доцільно передбачити кримінальну відповідальність за вчинення зазначених діянь, закріпивши окремі склади злочинів у різних статтях кримінального закону. При цьому перешкоджання здійсненню суб’єктивного виборчого права як загальний склад злочину повинне бути передбачене в ст. 157 КК України.
    4. Визначено безпосередній об’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права як правовідносини, які складаються з приводу вільного здійснення громадянином свого виборчого права, а саме права обирати та бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою.
    5. Доведена недосконалість формулювання „перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права”. Воно потребує додаткового тлумачення, дефініція „вільне здійснення права” є неконкретною, оскільки поняття „вільне” є оцінним. У зв’язку з цим запропоновано викласти диспозицію ч. 1 ст. 157 КК України з використанням слів „діяння, спрямоване на порушення виборчого права громадянина”.
    6. Доведено необхідність зазначення в кримінально-правовій нормі таких форм злочинного порушення виборчого права:
    1) порушення права громадянина обирати;
    2) порушення права громадянина бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою;
    3) порушення права громадянина вести передвиборну агітацію.
    7. Встановлено недоцільність використання терміна „примушування” в ст. 157 КК України, оскільки основні форми примушування достатньою мірою охоплюються вжитими у вказаній нормі поняттями „насильство”, „погрози”, „обман”. У зв’язку з цим пропонується не використовувати зазначений термін для опису способів перешкоджання здійсненню виборчого права.
    8. Зроблено висновок, що слід закріпити додаткові ознаки насильницького перешкоджання здійсненню виборчого права в різних частинах ст. 157 КК України залежно від ступеня тяжкості: насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я особи; насильство, яке небезпечне для життя чи здоров’я особи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
    9. Доведено необхідність передбачити відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права, вчинене шляхом підкупу, обману, насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищення чи пошкодження майна, погроз або іншим способом у одній частини статті 157 КК України.
    10. Аргументовано, що перешкоджання здійсненню виборчого права, яке вплинуло на результати виборів або вчинене організованою групою, повинне бути закріплене в ст. 157 КК України як особливо тяжкий злочин.
    Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані в правотворчій діяльності для вдосконалення положень кримінального законодавства, у навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права України, у правозастосовчій діяльності працівниками правоохоронних органів при встановленні ознак злочину, передбаченого ст. 157 КК України.
    Положення дисертації можуть стати матеріалом для подальшого розроблення проблем кримінальної відповідальності за порушення виборчого законодавства, а також для дослідницької роботи в науці кримінального права та в інших юридичних науках.
    Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднені та були предметом дискусій: 1) на проблемних семінарах в Апеляційному суді Луганської області у травні, червні 2004 року та 23 грудня 2005 року; 2) у літній школі з виборчого права, що проводилась у рамках проекту «Сприяння організації виборів в Україні” Агентства США з міжнародного розвитку в липні 2004 року; 3) на Міжрегіональній науково-практичній конференції „Національних дух українського права”, що проводилася Краснодонською філією Міжреґіональної академії управління персоналом у м. Краснодоні Луганської області 10 листопада 2004 року; 4) на Міжнародній науково-практичній конференції „Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України”, що проводилася Всеукраїнською громадською організацією „Фонд сприяння демократичним виборам” 25 лютого 2005 року, м. Київ; 5) на Міжнародній науково-практичній конференції в м. Запоріжжя, що проводилася Запорізьким національним університетом з 30 червня по 2 липня 2005 року; 6) на науково-практичній конференції „Демократичні вибори як основа народовладдя в Україні”, що проводилася Східноєвропейським університетом економіки і менеджменту, Черкаською облдержадміністрацією та ін. в м. Черкаси 10 листопада 2005 р.; 7) на науково-методичному семінарі „Проблеми застосування кримінального законодавства України”, який проводився кафедрою кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ, м. Луганськ 30 листопада 2005 р.; 8) на засіданні круглого столу: „Защита прав человека в Луганском регионе: путь к европейским стандартам”, який проводився кафедрою кримінології і соціології Луганського державного університету внутрішніх справ, м. Луганськ 15 грудня 2005 року; 9) на науково-практичній конференції „Правова реформа у масовій свідомості мешканців луганського регіону”, який проводився кафедрою кримінології і соціології Луганського державного університету внутрішніх справ, м. Луганськ 16 лютого 2006 року; 10) на міжнародній науково-практичній конференції „Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення”, яка відбулася у Львівському державному університеті внутрішніх справ 7-8 квітня 2006 року.
    Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в дев’яти статтях та двох тезах доповідей на конференціях. Сім статей опубліковані у виданнях включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    На підставі комплексного аналізу проблем кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права вважаємо за можливе зробити такі висновки:
    1. При дослідженні проблем кримінальної відповідальності за перешкоджання здійсненню виборчого права слід виходити з визначення об’єкта злочину як правовідносин, що виникають із приводу певних цінностей, які поставлені державою під кримінально-правову охорону.
    2. Родовим об’єктом перешкоджання здійсненню виборчого права є правовідносини, що виникають із приводу участі громадян у виборах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також із приводу участі громадян у референдумі.
    4. У різних країнах світу існують різні підходи до визначення родового об’єкта перешкоджання здійсненню виборчого права. Досконалішими видаються ті кримінальні закони, які є більш структурованими, у яких передбачено окремий розділ для закріплення відповідальності за порушення політичних (виборчих) прав громадян.
    5. Заслуговує на увагу положення про те, що посягання на виборчі права можуть заподіяти шкоду не тільки громадянинові, а й державі. Відповідний злочин має бути закріплений у відповідному розділі кримінального закону, але це питання повинне стати предметом окремого дослідження.
    6. Правовідносини з приводу виборів набагато поширеніші, ніж правовідносини з приводу референдуму. Результати референдуму та виборів породжують принципово різні за своєю суттю та значущістю юридичні наслідки. Отже порушення виборчого права громадянина є більш суспільно небезпечним, ніж порушення права брати участь у референдумі. Тому законодавча практика щодо тотожного кримінально-правового забезпечення охорони виборчого права та права брати участь у референдумі видається неправильною. Вважаємо за доцільне для забезпечення правової охорони виборчого права та права на участь у референдумі передбачити різну відповідальності за їх порушення в різних статтях кримінального закону.
    7. Злочинні дії, за які передбачено кримінальну відповідальність статтею 157 КК України: перешкоджання здійсненню виборчого права; перешкоджання здійсненню права брати участь у референдумі; перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень; втручання службової особи з використанням службового становища в здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, – посягають на різні видові об’єкти. Тому видається доцільним передбачити кримінальну відповідальність за вчинення зазначених діянь закріпивши окремі склади злочинів у різних статтях кримінального закону. При цьому, перешкоджання здійсненню суб’єктивного виборчого права як загальний склад злочину повинен бути передбачений у ст. 157 КК України.
    8. Безпосереднім об’єктом перешкоджання здійснення виборчого права є правовідносини, які складаються з приводу вільного здійснення громадянином свого виборчого права, а саме права обирати та бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою.
    9. Перешкоджання здійсненню виборчого права – це діяння (дії чи бездіяльність) зі створення будь-яких перепон, які унеможливлюють або істотно ускладнюють реалізацію громадянином свого виборчого права. Цей термін є одним із тих, що несе важливе змістовне навантаження в диспозиції розгляданої кримінально-правової норми. Однак формулювання „перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права”, у якому він використовується, бачиться недосконалим. Воно потребує додаткового тлумачення, дефініція „вільне здійснення права” є неконкретною, оскільки поняття „вільне” є оцінним. Ми пропонуємо не використовувати термін „перешкоджання”, а диспозицію викласти за допомогою конструкції „діяння, спрямоване на порушення виборчого права громадянина”.
    10. Ураховуючи висновки про доцільність правового забезпечення охорони виборчого права, передбачивши окремий склад злочину в окремій статті Кримінального кодексу України, вважаємо за необхідне виділити в кримінально-правовій нормі такі форми злочинного порушення виборчого права:
    1) порушення права громадянина обирати;
    2) порушення права громадянина бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою;
    3) порушення права громадянина вести передвиборну агітацію.
    11. Виборчі права громадянина можуть бути порушені будь-яким способом. Аналіз способів перешкоджання здійсненню виборчого права, передбачених у відповідній кримінально-правовій нормі, дає змогу констатувати таке.
    Підкуп, обман, примушування, насильство, погрози й інші виступають способами вчинення досліджуваного злочину, адже саме вони є тими діями, які спрямовуються на перешкоджання здійсненню виборчого права. Тому формулювання диспозиції ч. 1 ст. 157 КК України за допомогою конструкції „перешкоджання поєднане... з іншим способом” видається невдалим.
    Перешкоджання здійсненню виборчого права шляхом підкупу слід розуміти як вплив на психічну сферу організму людини, що проявляється в закріпленні чи вірогідності закріплення, на думку злочинця, у свідомості потерпілого обов’язку нездійснення або здійснення свого виборчого права певним чином, шляхом надання чи обіцяння надання як компенсації матеріальних цінностей, можливості безкоштовно або на пільгових умовах користуватися послугами або інших вигод матеріального характеру. Однак у зазначеному контексті бачиться складним відмежування кримінально караного підкупу від благодійництва й агітації у формі розповсюдження календарів, кулькових авторучок, блокнотів, футболок і т. ін., вартість яких перевищує три відсотки мінімальної заробітної платні та на яких візуально зображені заклики голосувати за певного кандидата.
    Підкуп повинен вважатися кримінально караним у разі, якщо він був спрямований на порушення виборчих прав громадянина. Тобто такі дії повинні супроводжуватися вимогою реалізувати виборче права певним чином незалежно від власного волевиявлення потерпілого. Якщо підкуп здійснювався з метою агітації (не з вимогою, а з закликом), тобто з наданням виборцеві можливості самому вирішити питання про спосіб свого волевиявлення (з відсутністю у виборця зобов’язання перед винним), то такі дії слід вважати виборчим правопорушенням. Разом із тим, треба мати на увазі те, що підкуп виборців, так чи інакше, завжди спрямований на порушення права бути обраним того кандидата на виборну посаду, за якого могла б проголосувати підкуплена особа.
    Диспозицію ч. 1 ст. 157 КК України сформульовано таким чином, що існує можливість неоднозначного її застосування при кримінально-правовій характеристиці перешкоджання здійсненню виборчого права шляхом обману. Ця проблема пов’язана не з поняттям „обман”, а з недосконалістю терміна „перешкоджання вільному здійсненню виборчого права”. Якщо „перешкоджання” означає створення перепон, то формально, якщо не враховувати специфіку психіки потерпілого, будь-який обман завжди буде такою перепоною при вільному здійсненні виборчого права. Поряд із цим, обман не за завжди здатен порушити право виборця на вільне формування його волі.
    Визначення примушування як способу перешкоджання здійсненню виборчого права є неоднозначним. Основні форми примушування (насильство, обман) є окремими способами вчинення розгляданого злочину. Інші форми примушування складно відділити від перешкоджання здійсненню виборчого права, поєднаного з іншим способом, – кваліфікованого виду досліджуваного складу злочину. Викликає сумніви доцільність вживання терміна „примушування” в ст. 157 КК України. Видається, що основні форми примушування достатньою мірою охоплюються вжитими у вказаній нормі поняттями „насильство”, „погрози”, „обман”. Тому пропонуємо не використовувати зазначений термін для опису способів перешкоджання здійсненню виборчого права.
    У диспозиції досліджуваної кримінально-правової норми зміст насильства не конкретизований, а відповідне поняття є вбираючим. Воно об’єднує як фізичне, так і психічне насильство. Щодо фізичного насильства, то воно може виявлятися в заподіянні фізичної шкоди здоров’ю людини, наприклад при побоях і мордуванні, або в тілесних ушкодженнях різного ступеня тяжкості, або у фізичному обмеженні волі. Психічне насильство може проявлятися, зокрема, у гіпнозі, застосуванні на телебаченні „двадцять п’ятого кадру”, який впливає на підсвідомість, фізичному насильстві стосовно близьких родичів тощо.
    Бачиться доцільним конкретизувати зміст насильства в аналізованому складі злочину. Уявляється можливим це зробити через виділення в диспозиції статті окремо фізичного і психічного насильства. Зазначене також обґрунтовується тим, що є логічно неправильним поділ у розгґлядуваній кримінально-правовій нормі понять „насильство” і „погрози”, оскільки „насильство” охоплює поняття „психічне насильство”, до змісту якого входить поняття „погрози”. У тексті досліджуваної кримінально-правової норми поняття „психічне насильство” повинне не замінювати поняття „погрози”, а доповнювати його. Конструкція може мати такий вигляд – „погрози та інше психічне насильство”. Виділення „погроз” поряд із більш загальним поняттям „психічне насильство” зумовлюється необхідністю максимального забезпечення зрозумілості диспозиції для пересічної людини.
    Крім того, видається доцільним конкретизувати термін „фізичне насильство”. Це можна зробити, закріпивши додаткові ознаки насильства в різних частинах ст. 157 КК України залежно від ступеня тяжкості: насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я; насильство, яке небезпечне для життя чи здоров’я особи; заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
    Згідно зі змінами до кримінального закону від 23 лютого 2006 року законодавець конкретизував поняття „погрози”, указавши лише на погрозу застосувати насильство та погрозу знищити чи пошкодити майно, чим, по суті, звузив зміст погроз як способу вчинення досліджуваного злочинного діяння.
    Вважаємо таку законодавчу практику невиправданою, оскільки пересічна людина має широкий спектр інтересів у суспільстві, які не обмежуються лише її тілесною недоторканністю та майном. Тому бачиться доцільним описувати способи перешкоджання здійсненню виборчого права не конкретизуючи термін „погрози”.
    Видається позитивним окреме передбачення в досліджуваній кримінально-правовій нормі знищення чи пошкодження майна як способу перешкоджання здійсненню виборчого права, оскільки такі дії мають свою специфіку і є одними з тих способів вчинення злочину, які вказуються в багатьох кримінально-правових нормах як альтернативні. З огляду на те, що знищення або пошкодження майна можуть утворювати самостійний склад злочину, виділення їх у ст. 157 України в редакції від 23 лютого 2006 року зняло проблему розмежування відповідних складів злочинів. Знищення чи пошкодження майна в ч. 2 ст. 157 КК України охоплюють злочинні дії, передбачені ст. 194 КК України.
    Бачиться складною кваліфікація перешкоджання здійсненню виборчого права іншим способом. У багатьох випадках виникає конкуренція виборчого, адміністративного та кримінального права.
    Пропонуємо використати для опису невизначених способів перешкоджання здійсненню виборчого права в диспозиції відповідної кримінально-правової норми термін „інше незаконне діяння.”
    12. Видається доцільним об’єднати перешкоджання здійсненню виборчого права, вчинене шляхом підкупу, обману, насильства, знищення чи пошкодження майна, погроз або іншим способом, у межах однієї частини статті кримінального закону. При цьому санкція такої норми повинна охоплювати види та розміри покарань, які передбачені чинними ч. 1 та ч. 2 ст. 157 КК України.
    13. Для конкретизації насильства як способу вчинення досліджуваного злочину в ч. 2 ст. 157 КК України доцільно передбачити ознаку вчинення насильства, яке небезпечне для життя чи здоров’я особи.
    14. Вплив на результати виборів є тією ознакою, яка істотно підвищує суспільну небезпеку перешкоджання здійсненню виборчого права. Адже наслідком таких дій може бути нелеґітимність обраного органу державної влади чи місцевого самоврядування, допущення до влади осіб, які фактично не отримали підтримки виборців та які протягом тривалого часу визначатимуть долю територіальної громади чи населення всієї країни.
    Вважаємо, що перешкоджання здійсненню виборчого права, що вплинуло на результати виборів, повинне бути закріплене в досліджуваній кримінально-правовій нормі як особливо кваліфікований склад злочину й тягнути покарання у вигляді позбавлення волі на строк, який був визначений ч. 3 ст. 157 КК України в редакцій від 5 квітня 2001 року. Закріплення такої кваліфікованої ознаки відіграватиме важливу роль у попередженні злочинів проти виборчих прав громадян.
    У зв’язку з поширенням масових порушень виборчих прав організованими групами, про що свідчить правозастосовча практика, видається доцільним передбачити особливо кваліфікуючу ознаку вчинення аналізованого злочину організованою групою.
    Крім того, для конкретизації насильства також особливо кваліфікованою ознакою порушення виборчого права слід визнати заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
    15. Суб’єкт перешкоджання здійсненню громадянином виборчого права може бути як загальним, так і спеціальним. Суб’єкт злочину, передбаченого частинами першою та другою досліджуваної кримінально-правової норми, є загальним. Тобто ним є осудна фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку.
    Також є загальним суб’єкт перешкоджання здійсненню виборчого права за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 157 КК України).
    Частина 3 ст. 157 КК України передбачає вчинення перешкоджання здійснення виборчого права спеціальним суб’єктом, яким може бути член виборчої комісії або службова особа, які діють з використанням свого службового становища.
    16. Видається недосконалим виклад у ч. 3 ст. 157 КК України ознаки, за якою аналізований злочин може бути вчинений членом виборчої комісії або іншою службовою особою із використанням свого службового становища. З такого формулювання випливає, що член виборчої комісії виступає службовою особою. На це вказує словосполучення „або іншою” між термінами „член виборчої комісії” та „службова особа”. Але, якщо виходити з визначення службової особи, що наводиться в примітці ст. 364 КК України, то абсолютна більшість членів виборчих комісій такими не є. Це зумовлено правовим статусом члена виборчої комісії, що визначається виборчим законодавством. Службовими особами є лише члени Центральної виборчої комісії України, голови територіальних виборчих комісій та члени інших виборчих комісій за умови надання їм відповідних службових повноважень колегіальним рішенням цієї комісії. Але надання таких повноважень одному членові виборчої комісії не є поширеним. Водночас усі службові функції організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру виборча комісія, відповідно до виборчого законодавства, здійснює колегіально.
    Отже, виклад частини третьої розгляданої кримінально-правової норми потребує уточнення в частині співвідношення термінів „член виборчої комісії” та „службова особа”.
    Виходячи з вищезазначеного, вважаємо за доцільне поставити питання про необхідність удосконалення виборчого законодавства щодо визначення правового статусу членів виборчих комісій. Зокрема, слід більш конкретно визначити права та обов’язки голови виборчої комісії, законодавчо реґламентувати порядок розподілу функцій між членами виборчої комісії. Крім того, було б доречно виключити слово “іншою” з тексту вказаної кримінально-правової норми.
    17. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони перешкоджання здійсненню виборчого права може виражатися лише у формі умислу. При скоєнні злочину за ознаками чинної редакції ст. 157 КК України умисел може бути лише прямим. Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони досліджуваного складу злочину.
    18. У пропонованих змінах до досліджуваної кримінально-правової норми мета порушення суб’єктивного виборчого права стає обов’язковою, конститутивною ознакою. Вона буде сприяти розмежуванню кримінально караних порушень суб’єктивного виборчого права й інших виборчих та адміністративних правопорушень.
    Порушення виборчого права, що вплинуло на результати виборів або було поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров’я особи, може характеризуватися прямим чи непрямим умислом. Якщо діяння, пов’язане з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, то воно може характеризуватися прямим чи непрямим умислом або змішаною формою вини. У випадку вчинення діяння організованою групою вина може проявлятися лише у формі умислу.
    19. На підставі наведеного, вважаємо за можливе запропонувати викласти ст. 157 КК України у такій редакції:
    „Стаття 157. Порушення виборчих прав громадян
    1. Фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, погрози чи інше психічне насильство, знищення чи пошкодження майна, обман, підкуп або інше незаконне діяння, спрямоване на порушення права громадянина обирати, бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію –
    караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
    2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або членом виборчої комісії, або службовою особою з використанням свого службового становища або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, –
    караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.
    3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вплинули на результати виборів, або вчинені організованою групою, або поєднані з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, –
    караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років”.













    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    2. Кримінальний кодекс України. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2006. – 256 с.
    3. Гашинський О.В. Судовий захист виборчих прав громадян України на виборах Президента України 2004 року: кількісні характеристики. // Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України: Збірник / Редкол.: М.М. Рябець та ін. – К.: „Фонд сприяння демократичним виборам”, 2005. – С. 139-141.
    4. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2005 році // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №6(70). – С. 33-47.
    5. Мельник М.І. Кримінальна відповідальність за злочини проти виборчих прав. – К.: Атіка, 2005. – 144 с.
    6. Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року, щодо справи за скаргою на рішення, дії та бездіяльність Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року [Електронний ресурс] / Верховний Суд України. – Електрон. дані. – К., [22.02.2005]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clientd/vs.nsf.
    7. Лихова С. Етапи розвитку законодавства про охорону виборчих прав громадян // Право України. – 2003. – №1. – С. 120-123.
    8. Медіна Л.П. Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України (ст. ст. 157, 158, 159 КК України): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2004. – 226 с.
    9. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с.
    10. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – 2.вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2000. — 662 с.
    11. Собраніе Сочиненій А.Д. Градовскаго. Томъ первый. – С.-Петербургъ, 1899. – 419 с.
    12. Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (ІХ-ХІІ в.в.): Курс лекций. - М.: Аспект Пресс, 1998. – 399 с.
    13. Пашуто В.Т. Черты политического строя древней Руси / Древнерусское государство и его международное значение. – М.: Наука, 1965. – С. 24-34.
    14. Петрів М. Конституція України 1710 р.: Орлик і Василенко. – К., 1997. – 36 с.
    15. Дорошенко Д.І. Нарис історії України / Передм. І.О. Денисюка. – Львів: Світ, 1991. – 572 с.
    16. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2005 року № 2777-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №38-39 – Ст. 449.
    17. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 року № 1630-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №20-21 – Ст. 291.
    18. Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 року № 1667-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №30-31 – Ст. 382.
    19. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 р. № 733/97-ВР // ВВР. – 1998. – №5. – Ст. 17.
    20. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана политических, гражданских и иных конституционных прав и свобод человека и гражданина в России. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 2000. – 104 с.
    21. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР, 1917-1952 г. / Под ред. Голякова И.Т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953. – 463 с.
    22. Иванов В.Н. Уголовная охрана основных прав граждан. – М.: «Юридическая литература», 1967. – 134 с.
    23. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том2. – К., 1967. – 952 с.
    24. Уголовное законодательство Союза ССР и союзных республик. Том 1. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1963. – 656 с.
    25. Закон України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 15 липня 1999 р. № 974-XIV // Відомості Верховної Ради. – 1999. – №34. – Ст. 299.
    26. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты. – М.: Норма, 2001. – 208 с.
    27. Русское уголовное право. Общая часть. Выпуск 1. / Пусторослев П.П. - 2-е изд. испр. – Юрьев: Тип. К. Маттисена, 1912. – 552 с.
    28. Кистяковскій А.Ф. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права съ подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнаго законодательства. Часть общая. – К.: Изданіе книгопродавца-издателя Ф.А.Іогансона, 1891. – 864 с.
    29. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. / Курс советского уголовного права. Общая часть. – М.: Ин-т гос. и пр. Акад. наук СССР, 1961. – 666 с.
    30. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Ленинград, Издательство Ленинградского университета, 1979. – 128 с.
    31. Таций В.Я. Объект и предмет преступления по советском уголовному праву: Учебное пособие. – Харьков: Юридический институт, 1982.– 100 с.
    32. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Акад. МВД СССР, 1980. – 248 с.
    33. Никифоров Б.С. Объект преступления. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 202 с.
    34. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж: Монографія / МВС України ЛАВД ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – 144 с.
    35. Российское уголовное право. В двух томах. Том I. Общая часть. / Под ред. проф. А.И. Рарога. – М., 2001. – 598 с.
    36. Курс советского уголовного права. В 6 т. Часть общая. Т. 2: Преступление / Ред. кол. А.А. Пионтковский и др. – М.: Ин-т гос. и пр. Акад. наук СССР, 1970. – 516 с.
    37. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 136 с.
    38. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1951. – 387 с.
    39. Курс советского уголовного права (часть Особенная). Т. 3. / Н.А.Беляев, Г.З. Анашкин, В.С. Прохоров и др.; Отв.ред. Н.А. Беляев и М.Д.Шаргородский. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1973. – 836 с.
    40. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 560 с.
    41. Грищук В.К. Загальний, родовий та безпосередні основні об'єкти злочинів проти життя і здоров'я людини // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – Вип. 1(16). – С. 77-89.
    42. Фесенко Є.В. Цінності як об’єкт злочину //Право України. – 1999. – №6. – С. 75-78.
    43. Зателепин О. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве //Уголовное право. – 2003. - №1. – С. 29-31.
    44. Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: Монографія / МВС України ЛАВД ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – 204 с.
    45. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
    46. Философский словарь. Под. ред. И.Т. Фролова.– М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
    47. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий /Отв. ред. В.И. Шакун., С.С. Яценко. – К.: Правові джерела, 1998. – 1088 с.
    48. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Наукове видання. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 635 с.
    49. Учебник русского уголовного права: Общая и особенная части / Белогриц-Котляревский Л.С. – Киев: Южно-рус. кн-во Ф.А. Иогансона, 1903. – 626 с.
    50. Познышев, С.В. Учебник уголовного права: очерк основных начал общей и особенной части науки уголов. права: 1. Общая часть. – М.: Юридическое издательство Наркомюста РСФСР, 1923. – 230 с.
    51. Фесенко Є.В. Злочини поти здоров’я населення та система заходів з його охорони: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 33 с.
    52. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развития законодательства. – Х., 1994. – 640 с.
    53. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: ТОВ „ГЕНЕЗА”, 1999. – 207 с.
    54. Общественные отношения : Вопр. общ. теории / [П.А. Рачков, В.П. Калацкий, Г.Г. Андреев и др.]; Под ред. П.А. Рачкова . – М. : Изд-во МГУ, 1981.– 200 с.
    55. Самощенко И.С. Общая теория советского права. – М.: Юрид. Лит., 1996. – 491 с.
    56. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 1999 . – 302с.
    57. Готин А.Н. Объект преступления в теории уголовного права // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Випуск 3. РВВ ЛІВС – Луганськ, 2001. – С. 39-63.
    58. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./ М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – 368с.
    59. Кримінальне право України: Особлива частина: / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С. Я. Лихова та інші; За ред. П. С. Матишевського, С.С.Яценка, П. П. Андрушка. – К.: Юрніком Інтер, 1999. – 896 с.
    60. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Товариство „Знання”, КОО, 2000. – 771 с.
    61. Уголовное право России. Особенная часть / Отв. ред. Б.В.Здравомыслов. – М.: Юристъ, 1996. – 560 с.
    62. Князев С.Д. Уголовная ответственность за нарушение избирательных прав и права на участие в референдуме // Журнал российского права. – 2001. – №2. – С. 26-34.
    63. Лихова С.Я. Актуальні проблеми систематизації злочинів проти окремих конституційних прав людини і громадянина за КК України 2001 р. // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції (Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.). – Івано-Франківськ: Обласна друкарня, 2002. – С. 169-172.
    64. Лихова С.Я., Берзін П.С. Проблеми визначення об’єкта окремих злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини (розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України) // Законодавство України: Науково-практичні коментарі, – 2004. – №2. – С. 38-69.
    65. Лихова С.Я. Кримінально-правова охорона виборчих прав громадян за новим КК України // Право України. – 2002. – №2. – С.115-119.
    66. Уголовный кодекс Грузии. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2002. – 409 с.
    67. Уголовный кодекс Эстонской Республики. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 226 с.
    68. Уголовный кодекс Республики Казахстан. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 446 с.
    69. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2004. – 218 с.
    70. Уголовный кодекс Российской Федерации. Официальный текст по состоянию на 1 января 2000 года. – М.: Изд-во АСТ, 2000. – 160 с.
    71. Уголовный кодекс Киргизской Республики. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2002. – 352 с.
    72. Уголовный кодекс Дании. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 230 с.
    73. Уголовный кодекс Латвийской Республики. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 313 с.
    74. Уголовный кодекс Греции. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 282 с.
    75. Уголовный кодекс Болгарии. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 298 с.
    76. Уголовный кодекс Швеции. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2001. – 320 с.
    77. Уголовный кодекс Швейцарии. – СПб.: „Юридический центр Пресс”, 2002. – 350 с.
    78. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2006. – 288 с.
    79. Закон України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян” від 23 лютого 2006 р. № 3504-IV // Відомості Верховної Ради. – 2006. – №33. – Ст. 280.
    80. Закон України „Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за знищення виборчої документації або документів референдуму” від 1 грудня 2005 р. № 3169-IV // Відомості Верховної Ради. – 2006. – №12. – Ст. 105.
    81. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2002. – 544 с.
    82. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
    83. Основи конституційного права України / За ред. акад. АПрН України, проф. Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997. – 208 с.
    84. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник: В 4-х томах /Отв. ред. Б.А.Страшун. – Т. 2. – М.: БЕК, 1995. – 448 с.
    85. Юридична енциклопедія. Том 1 / Ред. кол. Шемшученко Ю.С., Зяблюк М.П., Горбатенко В.Р. та ін. – К.: Видавництво “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1998. – 670 с.
    86. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М., 1998. – 570 с.
    87. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 1997. – 416 с.
    88. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
    89. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. –704с.
    90. Лихова С.Я. Виборчі правовідносини: кримінально-правовий аналіз // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – Вип.49-51 – С. 146-153.
    91. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Юридическая литература, 1960. – 242 с.
    92. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Д.: Пороги, 1992. – 167с.
    93. Уголовное право Украины: Особенная часть: Учебник / М.И.Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др., Под ред. М.И. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тация. – К.: Юрником Интер, 2003. – 672 с.
    94. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО „Одиссей”, 2002. – 679 с.
    95. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов / Отв. ред.: И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова, Г.П. Новоселов. – М.: Изд. группа ИНФРА-НОРМА-М, 1997. – 768 с.
    96. Ромашкин П. Правовые гарантии избирательных прав граждан [Комментарий к УК РСФСР] // Социалистическая законность. – 1971. – №6. – С. 42-47.
    97. Александров Ю.В. Преступления против политических и трудовых прав граждан. (Лекция для слушателей фак. заоч. обуч.). – К., 1975. – 47 с.
    98. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
    99. Рішення Конституційного Суду України у справі про вибори народних депутатів України № 1-рп/98 від 26 лютого 1998 року // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №2. – С. 6-14.
    100. Матейкович М.С. Проблемы правового регулирования выборов в органы государственной власти субъектов Российской Федерации: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Тюменский юридический институт. – Тюмень, 1998. – 21 с.
    101. Словник української мови. Том 1. / Редактори П.С. Васильєва, М.М. Друченко, В.Є. Дудко та ін. – Видавництво “Наукова думка”, К. 1972. – 800 с.
    102. Словник української мови. Том 3. / Редактори П.С. Васильєва, М.М. Друченко, В.Є. Дудко та ін. – Видавництво “Наукова думка”, К. 1972. – 744 с.
    103. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть общая: Учебное пособие для слушателей ВЮА. – М.: Издание РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
    104. Бонгард М.М. Проблема узнавания. – М.: Наука, 1967. – 320 с.
    105. Коржанский М.И. Очерки теории уголовного права. – Волгоград: Высшая следственная школа, 1992. – 92 с.
    106. Шляпочников А.С. Толкование уголовного закона. – М.: Госюриздат, 1960. – 240 с.
    107. Закон України „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170.
    108. Закон України „Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 р. № 1625-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №25. – Ст. 354.
    109. Закон України „Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р. № 2984-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №20. – Ст. 134.
    110. Коментар до Конституції України / Ред. кол.; В.Ф. Опришко, Л.Є.Горьовий. М.І. Корнієнко та ін. – К., 1996. – 376 с.
    111. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу” від 17 листопада 2005 року № 3099-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №52 – Ст. 566.
    112. Лазніков В.М. Передвиборна агітація: проблеми визначення та обмеження // Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України: Збірник / Редкол.: М.М. Рябець та ін. – К.: Фонд сприяння демократичним виборам, 2005. С. 219-222.
    113. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина: У 2-х частинах / Під заг. ред. Потебенька М.О. Гончаренко В.Г. – К.: Форум, 2001. – 942 с.
    114. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України на 1грудня 2001 р. / За ред. Яценка С.С. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
    115. Брайнин Я.М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве / Ученые записки Киевского университета им.Т.Г.Шевченко, Т. IV. вып.IV. – К., 1950. – С. 64-79.
    116. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1958. – 220 с.
    117. Готін О.М. Про деякі чинники недієвості кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції "Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення". Київ, 13-15 листопада 2002 року (доповіді, виступи, рекомендації). – К.: Нора-друк, 2003. – 388-392 с.
    118. Кальченко С. І знову підкуп... Окремі аспекти нової редакції Закону України "Про вибори Президента України.”// Юридична газета. – 2004. – №8(20) (21 квітня). – С. 4.
    119. Барабаш О.Л., Кальченко С.В. Підкуп як спосіб перешкоджання вільному здійсненню виборчого права: матеріально-правові аспекти злочину та процесуальний порядок його встановлення // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №4. – С. 51-54.
    120. Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України): Монографія. – К.: Видавництво поліграфічний центр „Київський університет”, 2006. – 573 с.
    121. Груздева А.П. Понятие и некоторые формы проявления преступле
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины