КРИМІНАЛЬНА СУБКУЛЬТУРА В МЕХАНІЗМІ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ. Виговський Дмитро Леонідович :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 КРИМІНАЛЬНА СУБКУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА 12
1.1. Проблема визначення поняття та змісту кримінальної
субкультури 12
1.2. Феноменологія кримінальної субкультури 29
1.3. Ієрархічний поділ носіїв кримінальної субкультури 60
РОЗДІЛ 2 ТЕНДЕНЦІЇ ПОШИРЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СУБКУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ 80
2.1. Формування і розвиток кримінальної субкультури 80
2.2. Сучасний стан кримінальної субкультури в Україні 132
РОЗДІЛ 3 КРИМІНАЛЬНА СУБКУЛЬТУРА І ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ 138
3.1. Кримінологічна характеристика впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні 138
3.2. Попередження і нейтралізація впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх 158
3.3. Методи і засоби протидії кримінальній субкультурі 179
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192
ДОДАТКИ 200
Додаток А 200
Додаток Б 201

ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток незалежної демократичної держави на сучасному етапі реформування суспільства пов’язаний з певними труднощами в усіх сферах суспільного життя (політичного, економічного, соціального, культурного тощо). Однією з таких проблем є складний криміногенний стан в Україні, який у великій мірі пов’язаний із засиллям норм кримінальної субкультури не лише в нашій країні, а й на території більшості держав, що входили до складу СРСР. Курс на становлення нового, демократичного суспільства передбачає вихід країни із стану криміналізму, підвищення культурного рівня громадян (в тому числі і правової культури), зниження загального рівня злочинності, першочергова боротьба із найнебезпечнішими проявами злочинності та криміногенним впливом на громадян, одним з яких є надзвичайне поширення норм кримінальної субкультури в суспільстві.
З кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття в Україні значно погіршився криміногенний стан. З’явились види злочинності, які раніше були маловідомі, зокрема: рекет, викрадення людей з метою отримання викупу, торгівля людьми; широкого розповсюдження набули злочини, пов’язані із так званими “важкими наркотиками”, незаконним обігом вогнепальної зброї. Професійна злочинність почала утворювати легальні об’єднання (охоронні фірми, детективні агентства, клуби за інтересами тощо), які насправді були замаскованими організованими злочинними угрупованнями.
У цій ситуації надзвичайна популярність теми “злодіїв в законі” і самих квазінорм кримінальної субкультури призвели до стану сильного криміногенного ураження суспільства, зокрема найбільш схильної до сприйняття таких норм вікової групи – неповнолітніх. Ситуація стала ще напруженішою в зв’язку із складним політичним станом в країні. За таких умов суттєво погіршився стан злочинності неповнолітніх в Україні, оскільки асоціально настроєна та деморалізована особа, що не досягла повноліття і у якої не сформована суспільна культура, більш схильна до вчинення протиправних дій, зокрема – до скоєння злочину.
Наукове дослідження кримінальної субкультури як такої, а також супутніх їй проблем (вплив раніше засуджених осіб на неповнолітніх, динаміка злочинності неповнолітніх, формування у особи психологічних передумов протиправної поведінки та ін.) здійснювало багато вчених, серед яких потрібно виділити Ю.К. Александрова, В.М. Анісімкова, Ю.М. Антоняна, Т.С. Барило, Л.С. Білогриць-Котляревского, Г.Н. Брейтмана, М.М. Биргеу, Ф.Г. Бурчака, Ю.О. Вакутіна, Б.Ф. Водолазського, В.В. Дзундзу, В.М. Дрьоміна, А.І. Долгову, Дж. Говарда, О.І. Гурова, О.П. Дубягіну, В.І. Ігнатенко, О.Г. Ковальову, О.Є. Козлова, М.А. Корсакевича, В.Ф. Кондратишка, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцову, І.П. Лановенка, С.Я. Лебедєва, Ч. Ломброзо, Ф.А. Лопушанского, М.М. Максимова, П.С. Матишевського, Г.М. Міньковського, А.Й. Міллера, В.І. Монахова, Л.М. Моро-Кристофа, А.М. Олейнікова, С.С. Остроумова, В.Ф. Пирожкова, В.С. Разанкіна, В.І. Рябініна, Ж. Россі, Д.В. Сочньова, О.І. Свірського, Г.Ф. Смирнова, О.О. Тайбакова, І.О. Топольскову, В.В. Тулегенова, А.П. Тузова, І.К. Туркевич, Б.С. Утевского, В. Фокса, Г.Ф. Хохрякова, Я.М. Шевченко, М.М. Якушина.
Незважаючи на велику кількість розробок українських та зарубіжних науковців з питань виникнення і функціонування норм кримінальної субкультури, дії їх криміногенного впливу на злочинність неповнолітніх і на формування у неповнолітніх асоціальної орієнтації, досліджень, що розглядають проблему кримінальної субкультури в механізмі злочинності неповнолітніх немає. На сьогодні більшість праць, що присвячені розгляду питань впливу ідеології професійних злочинців на формування у неповнолітніх злочинного світосприйняття, розглядають власне кримінальну субкультуру лише факультативно, а не окремо, як лише один з факторів, що сприяють втягненню неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність. В українській науці на сьогодні немає розробок, що присвячені кримінальній субкультурі як такій. Невелика кількість досліджень, присвячених кримінальній субкультурі, проведена в Росії (зокрема, праці В.М. Анісімкова, О.І. Гурова, С.Я. Лебедєва, В.В. Тулегенова), але вони стосуються лише деяких аспектів виникнення і функціонування кримінальної субкультури, і не розглядають проблему її впливу на злочинність неповнолітніх у цілому.
Актуальність дослідження визначається високою соціальною небезпекою, яку несе в собі кримінальна субкультура. Також актуальність визначається недослідженістю вказаної проблеми в українській та зарубіжній науці, труднощами в практичній боротьбі з проявами засилля норм кримінальної субкультури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2000-2003 р. “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексний кримінологічний аналіз проблем виникнення, функціонування і поширення норм кримінальної субкультури в суспільстві, а саме: вплив такої субкультури на особу неповнолітнього зокрема, і на злочинність неповнолітніх в цілому, а також розробка на основі такого дослідження заходів, спрямованих на боротьбу з поширенням кримінальної субкультури, і пропозицій з поліпшення законодавства України в сфері боротьби із рецепцією ідеології професійних злочинців неповнолітніми.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
- визначити поняття “кримінальна субкультура” як специфічне психологічне ставлення особи до псевдозаконів злочинного середовища;
- провести дослідження кримінологічних теорій і поглядів, що розглядають особливості виникнення, функціонування, поширення норм кримінальної субкультури, визначити соціальну природу цього явища, закономірності його генезису;
- визначити особливості неформального поділу носіїв кримінальної субкультури на субкультурні групи (стратифікацію кримінальної субкультури);
- визначити найбільш характерні зовнішні і внутрішні прояви кримінальної субкультури;
- провести історичний аналіз суспільних явищ, що передували виникненню кримінальної субкультури в Україні у сучасному вигляді;
- встановити риси, що притаманні кримінальній субкультурі в теперішньому вигляді;
- провести кримінологічне дослідження впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні;
- визначити засоби попередження і нейтралізації впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх;
- запропонувати методи і засоби протидії кримінальній субкультурі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері функціонування кримінальної субкультури, як фактори, що впливають на злочинність неповнолітніх.
Предметом дослідження є вплив псевдозаконів кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх в Україні.
Методи дослідження для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дисертаційного дослідження були обрані з врахуванням особливостей його об’єкта і предмету. Були використані наступні методи:
догматичний (формально-юридичний) метод, заснований на користуванні правил формальної логіки при аналізі юридичної конструкції складу злочину, передбаченого ст.ст. 300, 304 КК України, а також Законів України “Про захист суспільної моралі”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, а також при аналізі інших норм і визначенні змісту юридичних термінів, що вживаються в цих нормах;
метод системного аналізу, використовувався для характеристики елементів і ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 300, 304 КК України;
історичний метод, використовувався при аналізі та узагальнені досліджень, проведених українськими та зарубіжними науковцями в контексті розгляду проблем виникнення, розвитку, функціонування та розповсюдження норм кримінальної субкультури в Російській Імперії XVIII – XX ст., Італії XIX – ХХ ст., Радянському Союзі та Україні ХХ –ХХІ ст.;
порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі законодавства Російської Імперії та СРСР стосовно боротьби з проявами рецидивної і професійної злочинності;
метод аналогії використовувався при визначенні “стратифікації” за нормами кримінальної субкультури;
статистичний метод був використаний при аналізі статистичної інформації по кількості засуджених за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, по кількості засуджених неповнолітніх в Україні за 1992-2003 роки, по кількості повторно вчинених неповнолітніми злочинів;
соціологічний метод використовувався при вивченні результатів анкетування 108 із засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі, а також 124 громадян (переважно, юристів).
Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування 108 респондентів, визнаних злочинцями вироком суду (із категорії засуджених до позбавлення волі) і 124 респондентів (переважно юристів).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних проблем виникнення, функціонування та поширення норм кримінальної субкультури, а також впливу цих норм на злочинність неповнолітніх.
1. Визначено поняття “кримінальної субкультури” як узгодженість волі і свідомості особи із псевдозаконами кримінального середовища.
2. Зроблено висновок про закономірність виникнення такого негативного явища, як кримінальна субкультура, прослідковано закономірності її генезису з XVIII ст. до наших днів. Вперше проведено порівняльне дослідження кримінальних субкультур в Італії і Російській Імперії, в результаті чого простежено зв’язок між слабкістю державної влади на окремих етапах і поширенням негативних субкультур них явищ.
3. Запропоновано новий поділ псевдонорм кримінальної субкультури за своїм фунціональним призначенням: а) норми, що регламентують побутові питання суб’єктів кримінальної субкультури (правила, що мають відношення до гігієни, до розміщення таких осіб в просторі тощо); б) імперативні норми, що регламентують особливості поведінки суб’єктів кримінальної субкультури (повинен робити обов’язково); в) заборонюючі норми, які містять конкретні заборони для носіїв субкультури (не має права робити); г) дозволяючі норми кримінальної субкультури (може робити, але не зобов’язаний); д) норми, що передбачають санкції за вчинення порушень псевдозаконів кримінальної субкультури;
4. Доведена недоцільність виокремлення специфічних норм тюремної субкультури з загального кола норм кримінальної субкультури. Зроблено висновок, що “тюремна субкультура” є невіддільною складовою “субкультури кримінальної”.
5. Запропоновано новий поділ механізмів психологічного відтворення злочинності за допомогою псевдозаконів кримінальної субкультури, а саме: персоніфікований (вплив субкультурних норм на окремого індивідуума), кримінально-груповий (вплив на формальне чи неформальне об’єднання осіб) та криміналізація населення (вплив на невизначене коло осіб).
6. Встановлено, що найнебезпечнішим з механізмів психологічного відтворення злочинності є загальна криміналізація населення, що пов’язано з прихованою дією криміногенного впливу на громадян, а особливо – на неповнолітніх.
7. Наведено класифікацію найбільш вагомих причин схильності осіб до рецепції норм кримінальної субкультури, а саме: для осіб, що не змогли себе реалізувати в системі загальнолюдських цінностей, життя за псевдозаконами злочинного середовища дає змогу самоствердитися, заробити авторитет серед однодумців; для підлітків є привабливим безпосередньо сам процес вчинення злочинів, можливість досягти високого рівня життя, не докладаючи особливих зусиль; психофізіологічними особливостями організму підлітків; відсутність чітко вираженої соціальної орієнтації;
8. Запропоноване визначення стратифікації в кримінальній субкультурі, під якою пропонується розуміти неформальний розподіл осіб, що є носіями кримінальної субкультури, за чітко визначеними щаблями ієрархії.
9. Запропоновано новий поділ механізмів рецепції неповнолітніми норм кримінальної субкультури, а саме: персоніфікований, пенітенціарний, криміногенний вплив на суспільство.
10. Запропоновано ряд заходів, що мають на меті недопущення втягнення неповнолітніх у злочинний спосіб життя та рецепції неповнолітніми норм кримінальної субкультури (проведення культурно-виховної, фізкультурно-спортивної роботи серед неповнолітніх, вжиття заходів, спрямованих на обмеження демонстрації фільмів, що пропагують кримінальну субкультуру на загальнонаціональних каналах у денному і вечірньому ефірі тощо). Також запропоновано низку першочергових заходів, спрямованих на протидію криміногенному впливу норм кримінальної субкультури на повнолітніх громадян, а також на боротьбу з суспільнонебезпечними проявами кримінальної субкультури.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення норм кримінального законодавства в сфері боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинний спосіб життя, що є результатом поширення серед них норм кримінальної субкультури можуть бути використані: у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні законодавства України, спрямованого на боротьбу з поширенням норм кримінальної субкультури; у правозастосовчій діяльності при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у антигромадську діяльність; у слідчій та судовій практиці; у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем протидії розповсюдженню норм кримінальної субкультури; у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Кримінальне право України” і “Кримінологія”, при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів кримінального законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників з предмету “Кримінологія”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та оговорювались на чотирьох науково-практичних конференціях та семінарах: “Перші Всеукраїнські осінні юридичні читання студентів та аспірантів” (Хмельницький, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”(Хмельницький, 2003 р.), науково-практичному семінарі “Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (Одеса, 2004 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 3 статті в журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, 1 глава в навчальному посібнику, а також тези 3 доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє зробити ряд висновків і внести рекомендації щодо поліпшення чинного законодавства, що регулює суспільні відносини в сфері захисту моральності в Україні від впливу криміногенних факторів, зокрема – від поширення норм кримінальної субкультури, в сфері недопущення втягнення неповнолітніх у злочинну і іншу антигромадську діяльність, яка включає в себе і передачу неповнолітнім звичаїв і традицій злочинного світу. Також дослідження дозволяє зробити загальні висновки з приводу історичної і соціальної природи норм кримінальної субкультури, прогнозувати їх видозміни і закономірності генезису.
1. В сучасній кримінологічній науці назріла необхідність визначення поняття “кримінальної субкультури”, оскільки більшість викладених в дисертаційному дослідженні визначень не відповідають, на нашу думку, своєму призначенню, а саме – необхідності визначення психологічного відношення суб’єкта субкультурних відносин до псевдозаконів кримінального середовища.
2. Пропонуємо визначити кримінальну субкультуру як узгодженість волі і свідомості особи із псевдозаконами кримінального середовища. Під узгодженістю волі і свідомості слід розуміти повне або часткове позитивне сприйняття норм поведінки, готовність їм підкорятися. Під „псевдозаконами кримінального середовища” – притаманні такому середовищу норми поведінки, які необхідні для його автономного (осібного) існування. Такі норми відображають асоціальні настрої, анархізм, відмову від системи загальнолюдських цінностей, які виражені в схильності до вчинення злочинів, ведення паразитичного способу життя, неповазі до суспільства, агресивності по відношенню до оточуючих тощо.
3. Слід чітко відокремити кримінальну субкультуру від інших асоціальних субкультур. Кримінальна субкультура є специфічною, заснована на традиціях і звичаях злочинного світу, що склалися історично і має ряд як зовнішніх, так і внутрішніх специфічних ознак, які і відрізнять її серед інших асоціальних субкультур.
4. Складовими кримінальної субкультури, які відрізняють її від інших є:
• Регулятивні елементи. Це, так звані “закони” і “правила”, що регулюють взаємовідносини між злочинцями в зв’язку з дотриманням антисуспільного способу життя і вчиненням злочинів, специфічні ритуали спілкування і поведінки в злочинному середовищі.
• Атрибутивні елементи. До них належать татуювання, жаргон, прізвиська, міміка, жестикуляція, що вказують на приналежність до того чи іншого виду злочинної діяльності.
• Емоціональні елементи: пісні, вірші, прислів’я на злодійську тематику.
5. На нашу думку, доцільно вести мову про три психологічних механізми відновлення злочинності, які засновані на поширенні норм кримінальної субкультури:
• персоніфікований механізм. В такому випадку злочинець, найчастіше з багатим досвідом з місць позбавлення волі починає „виховувати” конкретного індивідуума, схильного до девіантної поведінки;
• кримінально-груповий механізм. За допомогою нього кримінальна субкультура своїми нормами і звичаями зміцнює злочинні групи, подовжує їх існування;
• криміналізація всього населення. Цей механізм вважаємо найважливішим в процесі розповсюдження кримінальної субкультури, а тому і найнебезпечнішим. Найчіткіше простежується вплив кримінальної субкультури на загальновизнану культуру через засоби мас-медіа: газети, журнали, радіо- і телеканали, художні фільми.
6. Важливим негативним аспектом формування особистості злочинця, в даному випадку носія і розповсюджувача норм кримінальної субкультури, є його індивідуалістська орієнтація, егоїстичне світосприйняття, яке й виховує кримінальна субкультура.
7. Важливість вивчення кримінальної субкультури для кримінології полягає в тому факті, що норми такої субкультури є надзвичайно привабливими для осіб, чиє духовне формування ще не закінчилось, а це найчастіше – неповнолітні. Тому кримінальна субкультура згубно діє на світосприйняття таких осіб, нав’язуючи їм асоціальну орієнтацію, егоїзм, схильність до насилля та ін.
8. Немає ніякої необхідності вичленувати норми “тюремної субкультури” із норм кримінальної субкультури як за дією таких норм в просторі (місця позбавлення волі, місця поза виправно-трудовими установами), так і за колом суб’єктів таких норм (особи, що відбували покарання у вигляді позбавлення волі, особи, що не були засуджені, але приєднались до суб’єктів кримінальної субкультури).
9. Пропонуємо під стратифікацією в кримінальній субкультурі розуміти “неформальний розподіл осіб, що є носіями кримінальної субкультури за чітко визначеними щаблями ієрархії”.
10. Розвиток та занепад субкультур професійних злочинців, як і динаміка розвитку злочинності, є природним, хоча й негативним, соціальним явищем, що притаманне будь-якому суспільству.
11. Сплески розвитку кримінальних субкультур найчастіше трапляються під час криз в економіці, після воєн, революцій, інших соціальних потрясінь, під час яких слабне державна влада, правоохоронні органи втрачають змогу ефективно контролювати динаміку злочинності, втрачається авторитет держави.
12. Силові методи боротьби проти засилля кримінальних традицій дають лише тимчасовий результат. “Авторитети” кримінального середовища здатні припинити активну діяльність на певний час, очікуючи сприятливої нагоди для її відновлення, як це відбулось в шістдесяті роки в СРСР.
13. Професійні злочинці, що живуть за псевдозаконами кримінальної субкультури здатні швидко орієнтуватись в навколишній ситуації, що змінюється, а також відповідно реагувати на такі зміни. Їх “понятія” не є чимось стабільним і непорушним, в залежності від обставин вони часто змінювались, інколи суттєво. На це слід звернути особливу увагу правоохоронним органам, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю.
14. Важливе місце в сукупності всіх складових елементів кримінальної культури (норми кримінальної субкультури, необов’язкові, але бажані правила поведінки, традиції в одязі, в зачісках, специфічний жаргон) займає фольклор суб’єктів кримінальної субкультури, що має однією із своїх цілей поширення так званої „воровської романтики”. Такий фольклор має своїми складовими пісні, вірші, інші твори художнього місту, які пропагують злочинний спосіб життя. Також до субкультурного фольклору професійних злочинців можна віднести різноманітні ігри, ритуали, жарти (інколи жорстокі) та ін. Всі вони, крім розважального характеру мають за мету поширення кримінальної субкультури.
15. Норми кримінальної субкультури можна умовно розділити на декілька категорій: а) норми, що регламентують побутові питання суб’єктів кримінальної субкультури, тобто правила, що мають відношення до гігієни, до розміщення таких осіб в просторі тощо; б) імперативні норми, що регламентують особливості поведінки суб’єктів кримінальної поведінки (повинен робити обов’язково); в) заборонюючі норми, які містять конкретні заборони для носіїв субкультури (не має права робити); г) дозволяючі норми кримінальної субкультури (може робити, але не зобов’язаний); д) норми, що містять санкції за вчинення порушень псевдозаконів кримінальної субкультури.
16. Не дивлячись на популістську декларативність норм кримінальної субкультури, що визначають своєю головною ціллю благо братства професійних злочинців, справжні їх цілі зовсім інші. На них покладене завдання створити якнайсприятливіші умови для розвитку професійної злочинності, що призведе до покращення становища “авторитетів” спільноти професійних злочинців.
17. Особливо важливим фактором при визначенні впливу кримінальної субкультури на злочинність неповнолітніх є особа неповнолітнього, яка в даній ситуації виступає в двох якостях: об’єкту криміногенного впливу і, одночасно, суб’єкта девіантної поведінки, спровокованої асоціальною орієнтацією норм субкультури.
18. Метою залучення неповнолітніх до активної участі в злочинному способі життя є:
• вирішення “кадрового питання” злочинних угруповань і нестабільних груп, тобто вербування нових членів угруповань;
• загальне криміногенне зараження молоді в країні задля полегшення подальшого залучення підлітків у злочинну та іншу протиправну діяльність;
• для створення у підлітків образа “благородного злочинця”, що в загальному викличе більш терпиме відношення до професійних злочинців і скоєних ними злочинів у неповнолітніх, які не схильні до проявів девіації і не стануть в майбутньому правопорушниками. З цією метою використовується, найчастіше, так звана “злочинна романтика”.
19. Небезпека, яку створює вільне на сьогодні поширення норм кримінальної субкультури за допомогою як персоніфікованого механізму, так і загального криміногенного впливу на суспільство, не оцінена належним чином ні органами державної влади та правоохоронними структурами, ні суспільством в цілому.
20. Видається необхідним внести зміни до ст. 304 КК України “Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”. Вважаємо за доцільне викласти ст. 304 КК України в наступній редакції: “Втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність карається...”, де одним із видів втягненням в антигромадську діяльність має розумітись втягнення неповнолітніх у життя за нормами кримінальної субкультури.
21. Необхідним є, на нашу думку, включення криміногенного впливу кримінальної субкультури до факторів, що посягають на моральність в Україні. З цією метою потрібно внести зміни до Закону України, а саме: законодавчо закріпити визначення “кримінальної субкультури” як суспільно-небезпечного явища, і ввести у ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” підпункт, що заборонить виробництво і поширення продукції, яка пропагує норми кримінальної субкультури, рекламує злочинний спосіб життя. Ч. 3 ст. 2 Закону України “Про захист суспільної моралі” пропонуємо викласти у такій редакції: “...Забороняється виробництво і розповсюдження продукції, яка поширює норми кримінальної субкультури і пропагує злочинний спосіб життя а також створює позитивний образ злочинця”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. “Delinquency and Opportunity”, Glencoe, 1961, p. 164.
2. Cloward R. A., Social Control in the Prison, Theoretical Studios of the Social Organization of the Prison, Bulletin № 15, March, 1960, p. 20-48.
3. http://www.cripo.com.ua/?sect_id=2&aid=6465
4. http://www.kulichki.com/tolkien/spletni/podshivka/virezki/980000.htm
5. http://www.mk.ru/numbers/698/article20317.htm
6. Shaw, Juvenile Delinquency A Group Tradition, Bulletin of the State University of Iowa, 23, 1933, p.8.
7. Александров Ю.К. Очерки криминальной субкультуры. – М.: «Права человека», 2001. – 148 c.
8. Алмазов Б.Н. Психическая дезадаптация несовершеннолетних. - Свердловск, 1986. – 210 c.
9. Алтухов С.А., Корецкий С.А., Перекрестов В.Н. Социально негативное поведение и меры борьбы с ним. – Ростов - на - Дону, 1997. – 118 c.
10. Андрющенко Е.А. Умение жить // Литературная Газета. – 1986. – 7 мая.
11. Анисимков В.М. Криминальная субкультура и ее нейтрализация в исправительных учреждениях России. Дисс... д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Саратов., 1998. – 314 с.
12. Анисимков В.М. Криминальная субкультура. Монография. – Уфа., 1998. – 218 с.
13. Анисимков В.М. Традиции и обычаи преступного мира среди осужденных в местах лишения свободы. Учебное пособие. – Уфа, 1993. – 125 с.
14. Анисимков В.М. Тюремная община – «вехи» истории. – М., 1993. – 67 с.
15. Анисимков В.М. Тюрьма, ее «законы». – Саратов, 1998. – 164 с.
16. Антонян Ю.М. Особо опасные лидеры в ИТК и воспитательное воздействие на них. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – 79 с.
17. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагополучные влияния на личность в микросреде). – М., 1975. – 178 с.
18. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. - Москва: Юристъ, 1996. - 336 с.
19. Астемиров З.А. Проблемы перевоспитания осужденных несовершеннолетних. – М., 1974. - 176 с.
20. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних: Теоретическое введение в изучение спецкурса. (Учебное пособие под редакцией Н.Д. Стручкова). – М., 1970. - 126 с.
21. Барило Т.С, Демина И.С., Зайцева З.Г. и др. Профилактика правонарушений среди трудящихся. Наукова думка. – К.:1983. – 134 с.
22. Батку И.Г., Мартынчик Е.Г. Социально-правовые факторы преодоления антиобщественного поведения подростков. – Кишинев, 1988. - 203 с.
23. Башкатов И.П. Социально-психологические особенности развития криминогенных групп подростков // Психология и профилактика асоциального поведения несовершеннолетних (Под ред. С.А. Беличевой).- Тюмень, 1985. - С. 15-26.
24. Беличева С.А., Фокин В.М. Социальная профилактика отклоняющегося поведения несовершеннолетних как комплекс охранно-защитных мер. - Москва, 1993.- 61 с.
25. Белкин А.С. Внимание - ребенок. Причины, диагностика, предупреждение отклонений в поведении школьников. - Свердловск, 1981. – 86 с.
26. Беспалов Ю. - Причинитель вреда - несовершеннолетний. // Российская Юстиция. – 1996. - № 10. – С. 23-27.
27. Борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность / И.П. Лановенко, Т.С. Барило, Ф.Г. Бурчак и др.; Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наукова думка, 1986. – 256 с.
28. Брейтман Г.Н. Преступный мир. Очерки из быта профессиональных преступников. Киев, 1901. – 302 с.
29. Бурлаков В.Н. и др. Основы профилактики правонарушающего поведения. - Санкт-Петербург, 1992. – 98 с.
30. Бурлаков В.Н., Волгарева И.В. Федорова Г.Г. Основы профилактики правонарушающего поведения несовершеннолетних. Учебное пособие. - СПб. - 1992. – 156 с.
31. Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. - Москва, 1980 - 182 с.
32. Влияние социальных условий на преступность. (Сборник научных трудов. Под редакцией И.М. Гальперина). - Москва, 1983. - 125 с.
33. Водолазский Б.Ф., Вакутин Ю.А. Преступные группировки. Их обычаи, традиции, законы. – Омск, 1979. – 156 с.
34. Войцехович В.Е. Почему некоторые СМИ пропагандируют воровскую идеологию и культуру // Преступность и культура общества. – М., 1998. – С. 10-11.
35. Волков В.С. Правонарушения несовершеннолетних и их предупреждение. - Казань: Изд-во КГУ, 1983. - 152 с.
36. Вопросы совершенствования борьбы с преступностью несовершеннолетних: Межвуз. науч. сборник. (Л.Л. Каневский - отв. ред.). - Уфа: БГУ, 1983. - 119 с.
37. Вопросы уголовно-правовой борьбы с преступностью несовершеннолетних. (Кафаров Г.М. - отв. ред.) - Баку: Изд-во АГУ, 1987. - 85 с.
38. Воскобойникова А.Э. Человеческая агрессивность: ее природа и пути преодоления // Социальная работа по профилактике и преодолению насилия, агрессии в молодежной среде. – М., 1996. - С.56-73.
39. Гаверов Г.С. Проблема наказания несовершеннолетних преступников. – Иркутск, 1986. - 231 с.
40. Гаджиев Д.М. Общая характеристика и предупреждение краж среди несовершеннолетних. – Махачкала, 1984. - 68 с.
41. Гилинский Я., Афанасьев В. Социология девиантного поведения /учебное пособие/ – Санкт-Петербург, 1993. -158 с.
42. Гиляровский В.А. Москва и москвичи. – Минск: Народная асвета, 1981. – 312 с.
43. Говард Дж. Худые обычаи в английских темницах // Театр судоведения, или чтение для судей и всех любителей юриспруденции. – М., 1871. – С.94-103.
44. Голоднюк М.Н. Профилактика рецидива правонарушений несовершеннолетних, освобожденных от отбывания наказания. // Вестник Московского университета - 1994. - №2. - С.28-32.
45. Горшенков Г.Н., Горшенков Г.Г. Массовая коммуникация в системе детерминации преступности. – Сыктывкар, 1998. – 132 с.
46. Губаева Т.В. Практический курс русского языка для юристов. – Казань: Казанский ун-т, 1986. – 186 с.
47. Гуковская Н.И. Деятельность следователя и суда по предупреждению преступлений несовершеннолетних. – М.:1967. – 124 с.
48. Гуров А.И. Криминальный профессионализм и борьба с ним. – М., 1983. – 96 с.
49. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. “Юридическая литература”. – М.: 1990. – 301 с.
50. Гуров А.И., Рябинин В.И. Исповедь “вора в законе”. – М., 1991. – 304 с.
51. Гуров А.И., Щекочихин Ю. Лев прыгнул // Литературная газета. - № 29 – 20 июня 1988 года.
52. Джекебаев У.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения. – Алма-Ата, 1971. – 118 с.
53. Дзунза В.В. Кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Дис. ... канд. юрид. наук. – Харків., 2005. – 224 с.
54. Дмитриевский Р.С. Вовлечение несовершенно¬летних в преступную деятельность. // Автореф. дисс. ...канд. юрид. наук. - М.,1996. – 25 с.
55. Долгова А.И. Проблемы профилактики криминогенных групп несовершеннолетних.// Вопросы борьбы с преступностью. - 1980. - Вып. 32. - С. 16-30.
56. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1981. – 160 c.
57. Дорошевич В.М. Сахалин. Каторга. – М., 1907. Ч.1. – 417 с.
58. Достоевский Ф.М. Собрание сочинений в двенадцати томах. - Т. 3. - Записки из мертвого дома. – М.: Изд-во «Правда», 1982. – 464 с.
59. Дрьомин В.Н. Изучение и предупреждение криминогенного влияния ранее судимых лиц на несовершеннолетних. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук.: 12.00.08. – К., 1983. – 24 с.
60. Дубягина О.П., Смирнов Г.Ф. Современный русский жаргон уголовного мира: Словарь-справочник. – М.: Юриспруденция, 2001. – 352 с.
61. Ермаков В.Д. Крюков Н.И. Преступность несовершеннолетних. - Москва, 1996. – 246 с.
62. Ермаков В.Д. Социальная профилактика правонарушений несовершеннолетних, связанных с недостатками семейного воспитания. (Методика и результаты исследования). Учебно-методическое пособие. – Москва, 1981. - 102 с.
63. Жариков В.Ю. Криминологическое значение типологии личности // Советское государство и право. – 1978. – № 8. – С. 133-135.
64. Журавлева Л. Профилактика преступности несовершеннолетних. // Советская юстиция. – 1990. - № 18 .- С.7
65. Забрянский Г.И. Изучение и предупреждение преступности несовершеннолетних: Учебное пособие. – Краснодар,1978. - 102 с.
66. Забрянский Г.И. Социология преступности несовершеннолетних. – Минск, 1997. - 172 с.
67. Зудин В.Ф. Социальная профилактика преступлений : криминологические и криминалистические проблемы. – Саратов, 1983.- 188 с.
68. Игошев К.Е. Опыт социально-психологического анализа личности несовершеннолетних правонарушителей. – Москва, 1967. – 284 с.
69. Игошев К.Е. Социальный контроль и профилактика преступлений. –Горький, 1976. - 90 с.
70. Ковалев А.Г. Психологические основы исправления правонарушителя. – М.: 1968. – 124 с.
71. Кондратишко В.Ф. Изменение социальных связей и поведения детей и подростков под влиянием безнадзорности // Вопросы изучения и предупреждения правонарушений несовершеннолетних. В 2-х частях.– Часть 1. – М., 1970. – С. 62-76.
72. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. – Минск, 1988. - 207 с.
73. Конев А.А. Институт общественных воспитателей в профилактике преступности несовершеннолетних. – Омск, 1984. - 64 с.
74. Конышева Л.П. Личность и ситуация как детерминанты агрессивно-насильственных преступлений // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально-психологическое исследование. – М., 1990. - С.133-139 с.
75. Корецкий Д.А, Тулегенов В.В. Криминальная субкультура и ее криминологическое значение. – СПб.: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2006. – 243 с.
76. Корсакевич М.А, Ныриков С.А. Группы осужденных отрицательной направленности и основные приемы работы с ними оперативных аппаратов ИТК: Учебное пособие. – М., 1991. – 308 с.
77. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии. – К.: Наукова думка, 1986. – 128 с.
78. Костенко О.М. Антикримінальна революція – шлях до нової України. // www.umoloda.kiev.ua/number.
79. Костенко О.М. Кримінальний кодекс і доктрина. // Право України. – 2004. – №7. – С.47.
80. Костенко О.М. Як нам декриміналізувати державу? // Віче: Громадсько-політичний і теоретичний журнал. – 7-8. – 160-161. – 2005. – С. 107.
81. Костицкий М.В. Настюк М.И. Особенности профилактики правонарушений учащейся молодежи: Учебное пособие. – Львов, 1983. - 87 с.
82. Криминальное чтиво. – М.: Концерн «Вечерняя Москва», 2000. – 64 с.
83. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976.- 286 с.
84. Кудрявцев В.Н. Преступность и нравы переходного общества. – М.: Гардарики, 2002. – 238 с.
85. Кудрявцев В.Н. Правонарушения: их причины и предупреждение. – Москва, 1977.- 78 с.
86. Кузнецова Н.Ф. Уголовно-правовая регламентация ответственности за организованную преступность. // Вестник МГУ. – Серия “Право”. – 1990. - № 4.
87. Кузнецова Н.Ф. Проблема социально-биологического и социально-психиатрического в криминологии. (Теоретические проблемы учения о личности преступника). – Москва, 1979. - 78 с.
88. Кузьмин С.И. Политико-правовые основы становления и развития исправительно-трудовых учреждений. – М., 1988. – 95 с.
89. Культура // Філософський словник / За ред. чл.–кор. АН УРСР В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція УРЕ. 1973. – С. 248-249.
90. Кусниденов К.К. Актуальные проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних. – Караганда, 1986. - 97 с.
91. Лебедев С.Я. Антиобщественные традиции, обычаи и их влияние на преступность: Учебное пособие. – Омск: ВШМ МВД СССР, 1989. – 72 с.
92. Лебедев С.Я. Криминологическое изучение антиобщественных традиций и обычаев и их влияние на преступность: Дисс. … канд. юрид. наук. – М.: Академия МВД СССР, 1987. – 223 с.
93. Лебедев С.Я. О негативных традициях в группах несовершеннолетних преступников // Проблемы борьбы органов внтренних дел с групповой и рецидивной преступностью. – Омск: Омская высшая школа МВД СССР, 1981. – С. 24 -34.
94. Лебедев С.Я. Традиции, обычаи и преступность. Теория, методология, опыт криминологического анализа. – М.: Межрегиональный центр коммерческой безопасности. 1995. – 167 с.
95. Лебедев С.Я., Козлов О.Е. «Вор в законе», как традиционный лидер преступной среды. // В кн.: Проблемы профессионализма и организованности в общеуголовной преступности. – Омск. 1988. С.40-47.
96. Литовченко О.Н. Участие несовершеннолетних о организованной преступной деятельности.// Материалы межведомственной научно-практической конференции «Организационно-правовые проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних». - М. : Академия управления МВД России, 1999. - С. 34-36.
97. Майер В., Шаров Л. Краткая воровская энциклопедия. Легенды и мифы преступного мира. – М., «Новый век», 1995. – 272 с.
98. Макаров Н. Социальное лицо преступности // Законность. - 1998. - N 1.- С.2
99. Максимов М.М. Московские тайны. Рассказ сыщика. – М., 1862. Ч.1 – 256 с.
100. Максимов С.В. Сибирь и каторга. Несчастные. – СПб., 1908. Ч.1. – 130 с.
101. Матиев Р.З. Причины преступности несовершеннолетних В Северо-Кавказском регионе. // Материалы межведомственной научно-практической конференции «Организационно-правовые проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних» – М. : Академия управления МВД России, 1999. - С. 173 -178.
102. Мельникова Э.Б. Как уберечь подростка от конфликта с законом. – Москва, 1998. - 318 с.
103. Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: история и современность. – Москва, 1990 - 120 с.
104. Мендра Анри. Основы социологии. – М.: 1999. – 234 с.
105. Милешко Н.П. Профилактика правонарушений несовершеннолетних. Учебное пособие. – Ростов-на-Дону, 1998.- 257 с.
106. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних. Генезис и ранняя профилактика. – К.: Наукова думка. – 1985. – 149 c.
107. Миньковский Г.М. Некоторые причины преступности несовершеннолетних в СССР и меры её предупреждения // «Советское государство и право», 1966. - №5. – С.84-89.
108. Миньковский Г.М. Основные этапы развития советской системы мер борьбы с преступностью несовершеннолетних// Вопросы борьбы с преступностью. Вып.6. – М., 1967. – С. 31-38.
109. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 215 с.
110. Михайловская И.Б., Вершинина Г.В. Трудные ступени: профилактика антиобщественного поведения. – Москва, 1990.- 141 с.
111. Монахов В.И. Группировки воров-рецедивистов и некоторые вопросы борьбы с ними. – М.: Политотдел ГУИТК МВД СССР, 1957. – 77 с.
112. Моро-Кристоф Л.М. Мир мошенников. Физиология мира мошенников / Пер. с фран. – М., 1867. – 178 с.
113. Наркотизм и преступность. Лановенко И.П., Светлов А.Я., Костенко А.Н. и др. Отв. ред: И. П. Лановенко. – К.: Наук. думка. 1994. –342 с.
114. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон, 2001. – 1104 с.
115. Нафиев С. Как предупреждают правонарушения несовершеннолетних в Набережных Челнах. // Законность. – 1996. – №11.- С.2.
116. Обзор ГУИД МВД СССР. О состоянии работы с «ворами в законе» и иными авторитетами уголовного мира в ИТУ МВД СССР за 1987 год №6/1-149 от 12 мая 1988 года // Анисимков В.М. Криминальная субкультура и ее нейтрализация в исправительных учреждениях России. Дисс... д-ра юридических наук: 12.00.08. – Саратов., 1998. – С. 171.
117. Обзор работы некоторых ИТУ по ликвидации преступных группировок заключенных. Указание ГУИТК МВД СССР от 25 апреля 1958 года. // Анисимков В.М. Криминальная субкультура и ее нейтрализация в исправительных учреждениях России. Дисс... д-ра юридических наук: 12.00.08. – Саратов., 1998. – С. 157.
118. Олейник А.Н. Тюремная субкультура в России: от повседневной жизни до государственной власти. М.: ИНФРА-М, 2001. – 418 с.
119. Основные направления борьбы с преступностью. (Под редакцией И.М.Гальперина и В.И.Курляндского ). – Москва, 1975. - 176 с.
120. Остроумов С.С. Некоторые вопросы изучения правонарушений среди несовершеннолетних. – В кн.: Изучение и предупреждение правонарушений среди несовершеннолетних. – М., 1970. – С. 12-34.
121. Пилипейченко Ю.Г. Криминологические и психолого-педагогические основы изучения личности несовершеннолетиних правонарушителей. – Москва, 1990. – 196 с.
122. Пирожков В.Ф. Законы преступного мира молодежи (криминальная субкультура). – Тверь: ИПП «Приз», 1994. – 328 с.
123. Пирожков В.Ф. Криминальная субкультура учащихся-подростков и юношей. – Москва.: МПГУ, 1993. – 236 с.
124. Пихело Ю. Где «порог» взрослости. // «Комсомольская правда». – 1971. – 20 січня.
125. Подлесский Г., Терешонок А. Воровской мир. // Газета Россия. – №5/167/2.– 1994.– 8 февраля.
126. Правонарушения несовершеннолетних и их предупреждение (Захаров Н.С., Лысов М.Д., Волков Б.). – Казань, 1983. - 151 с.
127. Предупреждение правонарушений и охрана прав несовершеннолетних: Проблема борьбы с вовлечением несовершеннолетних в антиобщественное поведение: Сборник научных трудов. (Отв. ред. Г.М.Миньковский ). – Москва, 1981. – 108 с.
128. Преступность и дети. // Государство и право. - 1999. - № 5. - С. 122-124.
129. Преступность и дети. // Тезисы докладов международной конференции. - Москва: Криминологическая Ассоциация, 1999. – С. 13-16.
130. Преступность и закон. Тезисы международной конференции. - М.: Криминологическая Ассоциация,1996.- 126 с.
131. Преступность несовершеннолетних и ее предупреждение. // Криминальная ситуация на рубеже веков в России. - Москва: Криминологическая Ассоциация, 1999. - С 134-182.
132. Преступность среди социальных подсистем. Новая концепция и отрасли криминологии / Под ред. докт. юрид. наук, профессора Д.А. Шестакова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 305 с.
133. Примаченок А.А. Совершенствование уголовно-правовой системы мер борьбы с правонарушениями несовершеннолетних. – Минск, 1990. - 271 с.
134. Пристанская О.В., Клочкова А.В. Макроуровневая детерминация преступности несовершеннолетних. // Материалы межведомственной научно-практической конференции «Организационно-правовые проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних» - М. : Академия управления МВД России, 1999. - С. 61-67.
135. “Про захист суспільної моралі”. Закон України // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 14. – С.192.
136. “Про організацію роботи органів Прокуратури щодо забезпечення нагляду за додержанням законів, спрямованих на попередження правопорушень серед неповнолітніх, захист їх прав” / Наказ Генерального Прокурора України № 9 від 26 жовтня 1998 року.// www.zakon.rada.gov.ua
137. Проблемы правовой и криминологической культуры борьбы с преступностью. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. – 254 с.
138. Проблемы предупреждения правонарушений учащихся общеобразовательных школ (Сборник научных трудов. Отв. ред.- Панкратов В.В.). – Москва, 1990. - 60 с.
139. Профилактика правонарушений среди учащихся (Барило Г.С., Демина И.С., Зайцева З.Г. и др.) – Киев, 1983 - 100 с.
140. Пьянство и преступность: история, проблемы / Лановенко И.П., Светлов А.Я., Скибицкий В.В. и др.: Отв. ред: И. П. Лановенко. – К.: Наук. думка. 1989. –528 с.
141. Разанкин В.С. Воры в законе и преступные кланы. – М., 1995. – 124 с.
142. Ратинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правовая психология и преступное поведение. – Красноярск, 1988. – 186 с.
143. Реагирование на преступность: концепции, закон, практика. – М., 2002. – 302 с.
144. Росси Ж. Справочник по ГУЛАГу. Ч.1 – М.: Просвет, 1991. – 263 с.
145. Росси Ж. Справочник по ГУЛАГу. Ч.2 – М.: Просвет, 1991. – 546 с.
146. Рыбалская В.Л. Проблема борьбы с преступностью несовершеннолетних. Учебное пособие. – Иркутск: Изд-во ИГУ, 1994. – 296 с.
147. Свирский А.И. Погибшие люди. Т.2. Мир тюремный. – СПб., 1898. – 504 с.
148. Семенов В. Горячая зона // “Социалистическая индустрия”. - № 283. – 1989. – 12 декабря.
149. Сибиряков С.Л. Антисоциальные отклонения в поведении детей и подростков (выявление и предупреждение). – Волгоград, 1998. - 47 с.
150. Словарь иностранных слов. – 12-е изд., стер. – М.: Рус. яз., 1985. –606 с.
151. Совершенствование системы мер предупреждения правонарушений несовершеннолетних по месту жительства. Сборник научных статей. – Москва, 1985.- 106 с.
152. Солженицын А.И. Архипелаг ГУЛАГ. Т.1-2. Инком. М., 1991. –353 с.
153. Сомин В.Н. Социальное управление предупреждением преступности: введение в теорию. – Иркутск: Изд-во ИГУ, 1990.- 225 с.
154. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках. Редактор-координатор – академик РАН Г.В. Осипов. – М.: Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1998. – 488 с.
155. Социология преступности. Изд-во. «Прогресс». – М.: 1966. – 474 с.
156. Советская криминология (Сборник лекций для студентов ВЮЗИ) / Под ред. М.А. Гельфера, П.И. Гришаева, Б.В. Здравомыслова. – М., 1967. – 436 с.
157. Сочнев Д.В. Срества массовой информации и детерминация преступности несовершеннолетних // Вестник Нижегородского государственного университета им. Н.И. Лобачевского. – 2002. – № 4. –С. 257-265.
158. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №4(38) – С. 15-17.
159. Тайбаков А.А. Преступная субкультура // Социологические исследования. – 2001. – №3. – С.91-95.
160. Ткаченко А.В. К вопросу о повышении эффективности борьбы с вовлечением несовершеннолетних в совершение преступлений. / Материалы межведомственной научно-практической конференции «Организационно-правовые проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних» – М. : Академия управления МВД России, 1999. - С. 35-36.
161. Топольскова І.О. Кримінально-правові та кримінологічні аспекти боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність. Дис. ... канд. юрид. наук. – Луганськ., 2003. – 184 с.
162. Трофимов Ю.В. Социальные факторы, способствующие групповой преступности несовершеннолетних // Материалы межведомственной научно-практической конференции «Организационно-правовые проблемы предупреждения преступности несовершеннолетних». – М. : Академия управления МВД России, 1999. - С. 83-89.
163. Тузов А.П. Борьба с хулиганством несовершеннолетних (уголовно-правовое и криминологическое исследование на материалах УССР) / Автореф. дисс. … к-та юрид. наук. – К., 1969. – 25 с.
164. Тузов А.П. Мотивация противозаконного поведения несовершеннолетних. – К.: Вища школа, 1982. – 181 с.
165. Тулегенов В.В. Криминальная субкультура и ее криминологическое значение. Автореферат дис… канд. юрид. наук. – Ростов-на-Дону, 2003. – 31 с.
166. Уголовно-исполнительное право. Учебник. Под ред. Зубкова А.И. – М., 1997. – 282 с.
167. Удинцев В. Зона: взгляд изнутри // На боевом посту. - №1. – 1992. – С.33.
168. Управление профилактикой правонарушений несовершеннолетних. (Стумбина Э.Л., Матвеев К.К., Менберг Г.П. и др.). – Рига, 1989.- 223 с.
169. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. ради чл.–кор. НАНУ М. Попович. – 3-тє вид., дол. – К.: Всеувито, Новий друк. 2003. – 669 с.
170. Утевский Б.С. Сколько у нас преступников-профессионалов, и что с ними делать // Административный вестник. – М., 1929. - №4. – С. 12-20.
171. Философия и культура. – М.: «Знание», 1989. – 278 с.
172. Флиер А.Я. Культурология для культурологов. – М.: Академический проект, 2000. – 152 с.
173. Фокс В. Введение в криминологию. –М.: «Прогресс», 1980. – 210 с.
174. Фрейд З. Толкование сновидений: монографія. – К.: Здоров’я, 1991. – 380 с.
175. Хохряков Г.Ф. Значение пенитенциарной криминологии для развития общей теории причин преступности // XXVI съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка. – М., 1982. – С. 138-139.
176. Черныш А., Черныш М. Маргиналы и маргинальная преступность в Украине. Видавництво Української академії наук „ВІР”. – Одеса.: 2004. – 218 с.
177. Шаламов В. “Сучья война”. Очерки преступного мира. – М., 1989. – 46 с.
178. Шаламов В. Левый берег. – М., 1989. – 664 с.
179. Шевченко Я.М., Барило Т.С. Радянський закон про відповідальність неповнолітніх.– К.: Наукова думка, 1972. – 203 с.
180. Шубин А., Волковский В. Достоверно, но без опасности // Российская газета. – 2000. – 1 декабря.
181. Якушин Н.М. Предупреждение преступлений среди несовершеннолетних в воспитательно-трудовых колониях (организационно-тактические, правовые и социально-психологические аспекты): Дис… канд. юр. наук. – М.: Академия МВД СССР, 1985. – 344 с.
182. Якушин Н.М., Зайцев В.В. Организация и тактика борьбы с преступными группировками в местах лишения свободы. – М., 1995. – 24 с.