Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз :



  • Название:
  • Загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн: порівняльний аналіз
  • Кол-во страниц:
  • 227
  • ВУЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    ВСТУП 3
    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 11
    РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ 12
    1.1. Сутність загальних засад призначення покарання 12
    1.2. Класифікація загальних засад призначення покарання 25
    РОЗДІЛ 2. УРАХУВАННЯ ТЯЖКОСТІ ЗЛОЧИНУ ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ 52
    2.1. Поняття тяжкості злочину 52
    2.2. Вплив тяжкості злочину на обрання міри покарання 65
    РОЗДІЛ 3. УРАХУВАННЯ ОСОБИ ВИННОГО ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ 97
    3.1. Поняття особи винного 97
    3.2. Вплив особи винного на обрання міри покарання 117
    РОЗДІЛ 4. УРАХУВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ПОМ’ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ПРИ ПРИЗНАЧЕННІ ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ 152
    4.1. Юридична природа обставин, що пом’якшують та обтяжують відповідальність 152
    4.2. Вплив обставин, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, на обрання міри покарання 171
    ВИСНОВКИ 189
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 197
    ДОДАТОК...................................................................................................................227

    ВСТУП
    Актуальність теми. Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст.129). Для правильної організації призначення покарання судами свобода судового розсуду має бути достатньою, щоб дати можливість врахувати та оцінити особливості кожного конкретного випадку. Разом із тим, вона повинна обмежуватися суворими рамками закону, щоб ви-бір покарання не перетворився на свавілля.
    При вирішенні питання про вид і розмір покарання суд у кожному випа-дку повинен виходити з вимог ст. 65 КК України про суто індивідуальний під-хід при призначенні покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного і обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Проте законодавець не конкретизує критерії призначення покарання, не визначає міру їхнього впливу на вид і розмір покарання, що призначається судом. Це створює складнощі на практиці і призводить до порушення принципу справедливості призначення покарання.
    Так, у 2005 році для перевірки законності та обґрунтованості до апеляційних судів надійшло 36,5 тис. справ, а до Верховного Суду України у порядку касаційного та виключного провадження – 29 тис. Скасовано і змінено вироки в апеляційному та касаційному порядку стосовно майже 11 тис. осіб. Як засвідчив аналіз роботи судів загальної юрисдикції за останні роки, основ-ними підставами для скасування вироків було названо невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
    Вибір порівняльного напряму дослідження інституту призначення покарання обумовлений процесами глобалізації, яка більшою або меншою мірою торкнулася кожної держави, необхідністю приведення національного законодавства до міжнародних стандартів.
    Для порівняння було взято як країни романо-германської правової системи (ФРН, Франція, Іспанія, Польща тощо), так і країни системи загального права (Англія, США, Канада). Це обумовлено тим, що українському законодавству близькі принципи романо-германської правової системи, однак останнім часом найбільше розповсюдження ідеї розумного обмеження судового розсуду одержали саме у країнах системи загального права.
    У теорії кримінального права порівняльний метод дослідження широко використовувався у роботах С.С. Яценка. В останні роки з’явилися декілька робіт, присвячених вивченню окремих інститутів кримінального права через використання порівняльного методу (І.В. Красницький), а також комплексна компаративістська робота М.І. Хавронюка. Проте, інститут призначення покарання у зазначених працях не був предметом спеціального дослідження.
    Значну увагу загальним засадам призначення покарання приділили М.І. Бажанов, Я.М. Брайнін, С.А. Велієв, Г.Б. Віттенберг, Г.С. Гаверов, В.О. Глушков, Т.А. Денисова, М.М. Ісаєв, І.І. Карпець, Г.А. Крігер, Л.Л. Кругліков, Н.Ф. Кузнєцова, В.Т. Маляренко, Г.П. Новосьолов, А.А. Пінаєв, В.В. Полтавець, Л.А. Прохоров, М.А. Скрябін, М.Н. Становський, Н.С. Таганцев, В.Л. Чубарєв. Окремі критерії призначення покарання досліджували Ю.Д. Блувштейн, Н.А. Бєляєв, Б.С. Волков, Л.А. Долиненко, А.Т. Іванова, Т.І. Іванюк, Н.С. Лейкіна, Р.Н. Ласточкіна, В.П. Малков, Ю.Б. Мельникова, О.А. Мясніков, В.Г. Татарніков, В.І. Тютюгін, Г.І. Чечель та інші. Деякі проблеми, пов’язані з визначенням правил призначення покарання у кримінальному праві зарубіжних країн, розкриті такими вченими як Д. Андернес, Е. Дуб, Д. Клінг, М. Міллер, Д. Мустард, Ч. Оглтрі, П. Октавіан, Д. Рівз, П. Соломон, К. Стис, М. Тонрі, М. Франкел, Р. Фрейз, Д. Хані та іншими.
    Проте, наявні теоретичні розробки загальних засад призначення пока-рання не вичерпали цієї проблеми. До цього часу не досягнуто єдності у розумінні сутності загальних засад призначення покарання, невирішеним залишається окреслення їх обсягу та системи, відсутня єдина позиція стосовно юридичної природи окремих критеріїв призначення покарання, висловлюються спірні судження щодо впливу цих критеріїв на індивідуалізацію покарання. При цьому використання практики призначення покарання у зарубіжних країнах обмежується цитуванням положень іноземного законодавства, що є недостатнім для визначення меж імплементації його положень до національного законодавства. Вищевикладене зумовлює необхідність наукового осмислення та детального теоретичного дослідження природи і змісту загальних засад призначення покарання, встановлення меж урахування певних критеріїв при призначенні покарання.
    Вивчення судової практики, аналіз 548 обвинувальних вироків суду щодо 796 осіб, постановлених судами Харківської, Полтавської, Сумської, Запорізької, Черкаської, Донецької та Дніпропетровської областей, свідчать про те, що не всі положення ст. 65 КК України враховуються судами досить повно, окремі загальні засади призначення покарання не знаходять свого відображення у вироках суду, мотивувальні частини вироків закінчуються формальною фразою: „Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання”. Таким чином, питання призначення покарання в Україні залишаються на недостатньо розробленому рівні, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ція виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри криміна-льного права та кримінології Харківського національного університету внутрі-шніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинно-сті на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України №1376 від 25 грудня 2000 року, а також базується на п.23 розділу V Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на 2002-2005 рр., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, п.7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004 р., та п.1.4. розділу І Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 року (протокол №3).
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка теоретичних положень щодо загальних засад призначення покарання та формулювання на цій основі пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовчої практики у цій сфері.
    Означена мета обумовила вирішення таких завдань:
    - з’ясувати стан наукової розробленості проблеми визначення загальних засад призначення покарання в теорії кримінального права;
    - провести історико-правовий аналіз кримінально-правових норм, що ви-значають загальні засади (принципи, правила, критерії) призначення покаран-ня;
    - здійснити порівняльний аналіз норм кримінального права України та зарубіжних країн щодо визначення загальних засад (принципів, правил, критеріїв) призначення покарання, окреслити недоліки і переваги зарубіжного законодавства щодо цього питання;
    - вдосконалити систему загальних засад призначення покарання і ви-значити місце критеріїв призначення покарання у цій системі;
    - визначити поняття тяжкості злочину, обставини, що її характеризують, встановити особливості врахування цього критерію при індивідуалізації покарання;
    - проаналізувати поняття і структуру особи винного, встановити особливості врахування цього критерію при індивідуалізації покарання, розробити рекомендації щодо врахування особи винного при призначенні покарання;
    - провести юридичну характеристику обставин, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, встановити їх відмінність від кваліфікуючих та привілейованих ознак складу злочину;
    - визначити ступінь впливу обставин, що пом’якшують та обтяжують від-повідальність, на вибір форми кримінальної відповідальності та міри покаран-ня;
    - сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України.
    Об’єктом дослідження є призначення покарання як інститут криміналь-ного права України та зарубіжних країн.
    Предметом дослідження є загальні засади призначення покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн.
    Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об’єкта та предмета дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджено, зокрема, поняття, правову природу та зміст загальних засад призначення покарання. Системно-структурний метод використовувався при дослідженні системи загальних засад призначення покарання та характеристиці елементів цієї системи. Його застосування дозволило виявити зв’язки між окремими елементами системи, з’ясувати функціональні характеристики елементів системи призначення покарання. Історико-правовий метод використовувався для аналізу формування наукової думки про визначення загальних засад призначення покарання. Застосування порівняльного методу дозволило виділити чотири підходи у законодавстві зарубіжних країн щодо визначення того, чим повинен керуватися суд при призначенні покарання: загальними засадами, принципами, критеріями або правилами, виявити пріоритетні напрями вдосконалення національної системи призначення покарання. За допомогою індуктивного методу вивчалися та оброблялися одержані статистичні дані з метою встановлення закономірностей розвитку та функціонування окремих критеріїв, що впливають на призначення покарання. У процесі аналізу законодавчих норм, які визначають загальні засади призначення покарання, було використано різні способи тлумачення: систематичний, граматичний, історичний і логічної інтерпретації. Широко застосовувалися методи статистичного аналізу, соціологічні методи, зокрема при вивченні 548 обвинувальних вироків суду щодо 796 осіб.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в Україні проведено комплексне дослідження загальних засад призначення пока-рання за кримінальним правом України та зарубіжних країн. До найбільш важливих положень, що містять наукову новизну, слід віднести наступні:
    - уперше на основі аналізу законодавства України та зарубіжних країн встановлено існування чотирьох підходів щодо визначення того, що суд вра-ховує при призначенні покарання: принципи, загальні засади, критерії та правила. Пропонується створення комісії з питань призначення покарання, за-вданням якої має бути нагляд за однаковим застосуванням законодавства на всій території України, узагальнення практики призначення покарання, встановлення тих обставин, що впливатимуть на обрання міри покарання за вчинення конкретного злочину, і визначення їх впливу на міру покарання;
    - удосконалено систему загальних засад призначення покарання, які складаються з формальних вимог, критеріїв, спрямованих на індивідуалізацію покарання, та спеціальних правил;
    - набуло подальшого розвитку поняття тяжкості злочину як критерію індивідуалізації покарання. Доведено, що цей критерій характеризується двома рівнями: загальним (типовим) та індивідуальним. Із урахуванням загального рівня тяжкості вчиненого злочину пов’язане здійснення завдань кримінально-правової політики України: застосування покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, до тих, хто вчинив нетяжкий злочин вперше, застосування найбільш суворих заходів кримінально-правового впливу до осіб, які вчинили повторні, тяжкі та особливо тяжкі злочини. Визначено обставини, що характеризують індивідуальний рівень тяжкості злочину і повинні враховуватися при призначенні покарання. Встановлено їх вплив на обрання міри покарання;
    - поглиблено поняття особи винного як критерію призначення покарання, запропонована структура цього кримінально-правового явища. Окреслені стадії генезису криміналізації особи винного. Пропонується створення спеціальної служби вивчення особи винного та середовища, в якому вона перебуває, котра б давала рекомендації суду щодо обрання найефективнішого покарання для конкретної особи, яка вчинила злочин. Визначається вплив особи винного на обрання міри покарання;
    - набуло подальшого розвитку положення про те, що пом’якшуючі та обтяжуючі обставини впливають не лише на обрання міри покарання, а й на вибір форми реалізації кримінальної відповідальності, у зв’язку з чим пропонується їх визначення як обставин, що пом’якшують та обтяжують відповідальність;
    - набуло подальшого розвитку питання про відмежування обставин, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, від кваліфікуючих та привілейованих ознак складу злочину. Обґрунтовано необхідність залишення вичерпного переліку обставин, що обтяжують відповідальність, хоча й запропоновано його деталізувати і розширити;
    - набуло подальшого розвитку положення про визначення медіани санкції статті Особливої частини КК як „відправної точки” пом’якшення та обтяження покарання;
    - для вдосконалення системи загальних засад призначення покарання за-пропоновано нову редакцію ст. 65 КК України з врахуванням сучасних науко-вих поглядів на захист прав і свобод особи.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
    - у науково-дослідній діяльності – для подальшого вивчення теоретичних проблем призначення покарання;
    - у законотворчій діяльності – для вибору пріоритетних напрямів удоскона-лення законодавства у сфері призначення покарання;
    - у правозастосуванні – для вирішення питань правильного застосування загальних засад призначення покарання і призначення справедливого покарання (акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в роботу місцевих судів Донецької області та Апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2005 р.);
    - у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів навчальних посібників і підручників, викладанні курсів „Кримінальне право” та „Порівняльне кримінальне право”.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на двох науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 20 червня 2003 р.; 23 квітня 2004 р.); на науково-практичному семінарі: “Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження” (Харків, 27 листопада 2003 р.); на конференціях: “Права граждан, правоохранительная и правоприменительная деятельность в России и Украине: состояние и перспективы развития” (Белгород, 2003 р.); “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (Харків, 18-19 грудня 2004 р.); “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримі-нального судочинства” (Запоріжжя, 28 травня 2004 р.); “Модернизация политико-правовой системы России: прошлое, настоящее, будущее (к 140-летию Уставов Судебной реформы)” (Волгоград, 15 травня, 2004 р.), “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (Івано-Франківськ, 2005 р.); а також на ХХІІ Міжнародному Конгресі „Право і правосуддя у глобальному суспільстві” (м. Гранада, Іспанія, 24-29 травня 2005 р.). Основні положення дисертації доповідалися на семінарі суддів місцевих судів Донецької області та Апеляційного суду Донецької області (Донецьк, 30 червня 2005 р.) а також використовувались у відкритій лекції „Додержання прав людини у системі призначення покарання України”, яку проводив автор в Університеті Торонто (Торонто, Канада, 6 жовтня 2005 р.).
    Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в семи наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та в дев’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
    Структура дисертації. Відповідно до мети й завдань дослідження, його об’єкта та предмета, дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та дода-тків. Обсяг основного тексту складає 196 сторінок, список використаних дже-рел (356 найменувань) викладений на 30 сторінках, додатки – на 2 сторінках.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що завдання даної наукової праці, визначені у вступі, цілком досягнуті. Основні положення, що виносяться на захист, полягають в наступному:
    На підставі порівняльно-правового методу з’ясовано, що у законодавстві зарубіжних країн виділяються чотири підходи щодо визначення того, чим повинен керуватися суд при призначенні покарання. Так, виділяють загальні засади призначення покарання, принципи, правила та критерії. Поняття принципів призначення покарання у кримінальному законодавстві зарубіжних країн не співпадає за значенням із принципами призначення покарання за кримінальним правом України. Доведено зайвість виділення принципів призначення покарання як окремої категорії у кримінальному праві України. Натомість обґрунтовано необхідність визначення загальних принципів кримінального права на законодавчому рівні. Принципи ж призначення покарання розглядатимуться як складова частина загальних принципів кримінального права.
    На підставі аналізу законодавства та практики призначення покарання в зарубіжних країнах, які визначають правила призначення покарання, доведено неможливість на сьогоднішньому етапі визначення таких правил у криміналь-ному законодавстві України. Такий висновок обумовлений тим, що правила містять великий ступінь деталізації факторів, що повинен враховувати суд при призначенні покарання, та міру їх впливу на вид і розмір покарання. Однак зазначено, що визначення правил призначення покарання повинно стати пріоритетним напрямком здійснення судово-правової реформи, що має місце в нашій країні. Розробці таких правил повинно передувати створення комісії з питань призначення покарання, вивчення практики призначення покарання в Україні з метою визначення тих критеріїв, що суд повинен враховувати при призначенні покарання, і їх впливу на міру покарання.
    Критерії призначення покарання не розкривають всієї сутності здійснення правосуддя, а становлять собою лише конкретні фактори, які суд повинен враховувати при призначенні покарання. Критерії призначення покарання – це обставини, які наповнюють конкретним змістом загальні засади призначення покарання по конкретній справі у відношенні до конкретної особи, виступаючи таким чином складовою частиною загальних засад призначення покарання.
    На підставі проведеного порівняльно-правового аналізу можна стверджувати, що на сьогоднішньому етапі розвитку системи захисту прав людини у кримінальному судочинстві та системи здійснення правосуддя найбільш доцільним бачиться визначення загальних засад призначення покарання, під якими слід розуміти порядок визначення міри покарання, що відповідає об’єктивним та суб’єктивним ознакам злочину, особі винного та обставинам, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, що забезпечується державою, розрахований на невизначене коло однотипних випадків і є обов’язковим для всіх і кожного в умовах передбаченої ситуації.
    Відсутність чіткої класифікації загальних засад призначення покарання у кримінальному законодавстві України зумовила необхідність розподілу загальних засад на певні групи. Так, пропонується виділити загальні положення та спеціальні правила призначення покарання. До загальних положень слід віднести формальні вимоги та критерії, спрямовані на індивідуалізацію покарання. Формальні вимоги вказують на необхідність врахування цілей покарання, призначення покарання в межах санкції статті Особливої частини КК, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинений злочин, та з урахуванням положень Загальної частини КК. До критеріїв, спрямованих на індивідуалізацію покарання, відносяться тяжкість вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та об-тяжують відповідальність. Такі критерії потребують конкретизації та визначення їх впливу на міру покарання. З огляду на зарубіжний досвід, законодавство повинно містити детальний опис критеріїв призначення покарання, що здатні впливати на вид і розмір покарання, тобто на його індивідуалізацію.
    Спеціальні правила призначення покарання – це правила, що доповнюють загальні засади призначення покарання, застосовуються у певних випадках, і передбачають специфіку призначення покарання за певні форми злочинної поведінки або за наявності відповідних актів посткримінальної поведінки. Сказане передбачає необхідність законодавчого визначення значно більшого кола критеріїв призначення більш м’якого або більш суворого покарання, ніж передбачено законом. Така необхідність підтверджується і реаліями практики.
    Доведено неповноту норми про призначення покарання більш м’якого або більш суворого, ніж передбачено санкцією статті, лише у випадках, перед-бачених ст.ст. 69, 70 та 71 КК України. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне виключити частини 3 та 4 зі ст.65 КК, а доповнити дану статтю нормою такого змісту: „Більш м’яке або більш суворе покарання, ніж передбачено у відповідній санкції статті Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначено лише у тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Загальної частини цього Кодексу”.
    Тяжкість злочину є критерієм індивідуалізації відповідальності і виступає як родове поняття, що акумулює в собі характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння. Доведено, що сучасне визначення загальних засад призначення покарання про врахування ступеня тяжкості злочину не відповідає вимогам практики, обмежуючи право судового розсуду враховувати при індивідуалізації покарання характер тяжкості вчиненого злочину. Таким чином, зроблено висновок про необхідність врахування при індивідуалізації покарання не лише ступеня тяжкості вчиненого злочину, а тяжкості злочину взагалі.
    Тяжкість вчиненого злочину характеризується двома рівнями, перший з яких є загальним (типовим) і визначає, до якого виду злочинів відноситься вчинене діяння, другий – індивідуальний (включає індивідуальні обставини, притаманні конкретному злочину).
    Врахування тяжкості вчиненого злочину при призначенні покарання на індивідуальному рівні відбувається за рахунок врахування фактичних обставин справи, що характеризують: 1) ціннісні особливості об’єкта посягання; 2) шкідливі наслідки злочину, спосіб, місце, час і обстановку вчиненого злочину; 3) форму і види вини, мотиви та цілі вчиненого злочину; 4) інші обставини справи, що впливають на індивідуалізацію покарання (співучасть, множинність злочинів, думка потерпілого, поведінка потерпілого до вчинення злочину та відносини з потерпілим).
    Перелік обставин, що характеризують тяжкість вчиненого злочину і підлягають врахуванню при призначенні покарання, є невичерпним. Для кожної конкретної справи набір обставин, що підлягають урахуванню при призначенні покарання, може бути різним і включати будь-які з перелічених обставин. Якщо суд встановлює певну обставину справи, він повинен врахувати її при призначенні покарання. Названі обставини можуть впливати на міру покарання в бік її зменшення або збільшення. Всі вищеперелічені ознаки, коли на їх підставі визначається міра покарання підсудному, повинні розкриватися у вироку суду.
    При індивідуалізації покарання врахуванню повинна підлягати не взагалі тяжкість посягання і навіть не її типова оцінка, а лише така, яка є індивідуаль-ною.
    Установлено три групи обставин, що характеризують тяжкість вчиненого злочину, та їх вплив на обрання міри покарання: 1) обставини, що розцінюються законодавцем як типові критерії і тому включаються до числа ознак основного або кваліфікованого складу злочину, впливають на вибір тяжкості вихідної міри покарання, внаслідок чого беруться до уваги судом через кваліфікацію вчиненого за відповідною статтею Особливої частини КК і можуть впливати на обрання міри покарання лише у межах санкції статті Особливої частини КК; 2) обставини, що відносяться законодавцем до індивідуальних критеріїв і враховуються судом як пом’якшуючі або обтяжуючі відповідальність обставини і впливають на обрання міри покарання у межах санкції статті або за її межами; 3) обставини, що характеризують вчинений злочин, але не описані в законі як основні або кваліфікуючі ознаки складу злочину, або обставин, що пом’якшують та обтяжують від-повідальність, в кожному конкретному випадку можуть враховуватися при об-ранні міри покарання як у межах санкції статті, так і за її межами.
    Під особою винного слід розуміти сукупність правових, соціальних, психічних, психологічних та фізичних властивостей індивіда, визнаного винним у вчиненні злочину, що характеризують особу до моменту вчинення злочину, під час вчинення та після вчинення злочину, і мають суттєве значення для вибору міри кримінально-правового впливу з точки зору цілей та принципів покарання.
    Важливе значення для з’ясування кола обставин, що характеризують особу винного, і які підлягають врахуванню при призначенні покарання, має встановлення структури особи винного. Структура особи винного складається з підструктур, що відносяться до різних сфер життєдіяльності, властивостей особи, ознак, що її характеризують. Підструктури характеризують наступні сфери особи винного: а) правовий статус особи; 2) її соціальні зв’язки; 3) психологічні та психічні властивості особи; 4) фізичний стан. Елементи, що входять до різних підструктур, знаходяться у тісному взаємозв’язку і проявляються у злочині, як правило, разом, хоча і по-різному. Індивідуально властиві кожному злочинцеві співвідношення, характер та роль зазначених елементів визначають конкретну характеристику його особистості на певний момент.
    У всіх випадках, коли наводяться переліки конкретних відомостей про особу, без жодного внутрішнього критерію їх складання, вони набувають характер випадково набраних відомостей. При цьому такі переліки завжди є незакінченими. У зв’язку з цим, нами визначені обставини, що характеризують особу винного, відповідно до структури особи винного. Розкрито зміст обставин, що характеризують особу винного і повинні враховуватися судом при призначенні покарання. Запропоновано визначити та прийняти рекомендації по врахуванню особи винного при обранні міри покарання, для чого може бути використано досвід країн системи загального права (Англії та США), де подається розгорнута структура правил про врахування особи винного при призначенні покарання.
    Особу слід вивчати не лише на момент вчинення злочину, а враховувати і її попередні характеристики та посткримінальну поведінку. У зв’язку з цим, стадіями генезису криміналізації особи винного, що повинні враховуватися су-дом при призначенні покарання, виступають: 1) стадія передкримінальної поведінки особи; 2) стадія кримінальної поведінки особи; 3) стадія посткримінальної поведінки особи. Суд, призначаючи покарання, повинен враховувати усі обставини, що характеризують особу винного, незалежно від того, характеризують вони особу позитивно чи негативно.
    Врахування особи винного відбувається аналогічно до врахування тяжкості вчиненого злочину: через основний або кваліфікований склад злочину, через обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, або через визначення обставин, що характеризують особу винного і не визначені у законі.
    При органах розслідування повинна бути створена спеціальна служба ви-вчення особи злочинця та середовища, в якому він перебуває, яка б давала рекомендації суду про найефективніше його покарання.
    Необхідно підвищувати професійний рівень суддів з метою додержання ними принципу справедливості при призначенні покарання, зокрема, у сфері врахування особи винного при призначенні покарання та мотивування обраної міри відповідальності у вироку суду.
    Всебічне вивчення особи винного покликане звести до мінімуму судову по-милку при призначенні покарання і в той же час забезпечити у межах кримінально-правових санкцій доцільність та раціональність покарань.
    Пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, не дивлячись на те, що найбільш частою сферою їх застосування є призначення покарання, впливають як на обрання міри покарання, так і на вибір відповідної форми реалізації кримінальної відповідальності. Тому вважаємо за доцільне визначати ці обставини як пом’якшуючі та обтяжуючі відповідальність.
    Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, слід відрізня-ти від однойменних кваліфікуючих ознак злочину, описаних у диспозиціях ста-тей Особливої частини КК. Якщо будь-яка з пом’якшуючих або обтяжуючих обставин врахована як кваліфікуюча, суд не може враховувати її ще й як таку, що пом’якшує або обтяжує відповідальність, згідно зі ст.ст. 66, 67 КК. Однак, великий кількісний або якісний ступінь виразності тієї або іншої обставини обов’язково повинен враховуватися судом при призначенні покарання, незале-жно від того, що кваліфікація дій винного відбувається за однойменною озна-кою.
    Перелік обставин, що обтяжують відповідальність, повинен залишатися вичерпним, що відповідає принципу гуманізму кримінального права. Однак такий перелік може бути розширений за рахунок включення до нього тих обставин, які фактично враховує суд при призначенні покарання як обтяжуючі відповідальність. З іншого боку, перелік таких обставин повинен бути визначений більш конкретно з тим, щоб до переліку не входили такі ознаки, що можуть трактуватися судом і як такі, що не обтяжують відповідальність.
    Обставини, що пом’якшують відповідальність, мають бути визначені більш детально. Суд не повинен враховувати як такі, що пом’якшують відповідальність, обставини, що явно не свідчать про позитивність на стороні винного.
    „Відправною точкою” при призначенні покарання за наявності пом’якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставин повинна стати сере-дина між мінімальним та максимальним розміром покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК. У міру переваги пом’якшуючих обставин покарання повинно наближатися до мінімуму, за наявності обтяжуючих – до максимуму.
    Обставини, перелічені у ст.ст. 66 та 67 КК не є рівновеликими. У зв’язку з цим, за наявності у справі як пом’якшуючих, так і обтяжуючих відповідаль-ність обставин, суд, призначаючи покарання, повинен виходити не з арифметичної більшості тих чи інших обставин, а з якості таких обставин.
    Зі змісту термінів, що застосовуються у статтях 66 та 67 КК, випливає, що пом’якшуючі обставини знижують, полегшують покарання, а обтяжуючі – навпаки збільшують, обтяжують його. Однак, для того, щоб діяльність суду з призначення покарання мала тверду наукову основу, однієї констатації загального напрямку впливу пом’якшуючих та обтяжуючих обставин на покарання зовсім недостатньо. Таким чином, практика призначення судами України покарання показує необхідність обмеження права судового розсуду при призначенні покарання по справах з пом’якшуючими та обтяжуючими відповідальність обставинами, створення необхідних рекомендацій щодо врахування таких обставин при призначенні покарання.
    Для визначення належного підходу обмеження меж призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують та обтяжують відповідальність, було проаналізовано законодавство зарубіжних країн з цього приводу. У ході дослідження встановлено чотири моделі такого обмеження. Доведено неприйнятність полярних української та англійської моделей, де українська надає надто широке право судового розсуду, а англійська, навпаки, надто його обмежує. Встановлені переваги російської та американської моделей, оскільки російська модель передбачає розумне обмеження достатньо широкого права судового розсуду певними нормами закону, а американська визначає чіткі правила призначення покарання, які можна визнати алгоритмом дій судді при здійсненні правосуддя. В той же час встановлено неможливість імплементації американської моделі на українському терені в умовах сьогодення з двох причин: матеріальної та формальної. Обґрунтовано необхідність обмеження права судового розсуду при призначенні покарання за злочини з пом’якшуючими та обтяжуючими відповідальність обставинами за російською моделлю.
    З урахуванням теоретичного аналізу змісту загальних засад призначення покарання сформульовано пропозиції щодо вдосконалення ст. 65 КК України шляхом викладення її у наступній редакції:
    Стаття 65. Загальні засади призначення покарання
    1. Суд призначає покарання:
    1). з урахуванням цілей покарання, у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
    2). враховуючи:
    - ступінь тяжкості вчиненого злочину,
    - особу винного та
    - обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
    2. Більш м’яке або більш суворе покарання, ніж передбачене у відповідній санкції статті Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначено лише у тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Загальної частини цього Кодексу.
    3. Суддя призначає покарання в межах санкції статті, за наявності лише пом’якшуючих обставин, пропорційно знижує його до мінімальної межі. За наявності лише обтяжуючих обставин суд пропорційно підвищує покарання до максимальної межі встановленої законом санкції.



    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    1. Азарян Е. Преступление. Наказание. Правопорядок. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 229с.
    2. Азарян Е.Р. Проблемы совершенствования системы установления и приме-нения уголовных наказаний: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. Тбилиси, 1999. – 33с.
    3. Александров А.И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской государственности: история, современность, перспективы, проблемы / Под ред. В.З. Лукашевича. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. гос. ун-та, 2003. – 562с.
    4. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х т. Т.1. – М.: Юрид. лит., 1981. – 359с.
    5. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №5. – C.23-34.
    6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 році (за даними судової статистики) //Вісник Верховного Суду України. – 2004. – №5. – С.23-39.
    7. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №6. – C.33-47.
    8. Аналіз стану правопорядку в Україні за результатами діяльності ОВС за січень-вересень 2005 р. – К.: МВС Гол. штаб, 2005. – 18с.
    9. Антонян Ю.М. Личность преступника – индивидуальная профилактика преступлений: сопоставление и выводы // Личность преступников и индивидуальное воздействие на них: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – 136с.
    10. Антонян Ю.М. Системный подход к изучению личности преступника // Со-ветское государство и право. – 1974. – №4. – С.88-93.
    11. Ахметишин Н.Х. История уголовного права КНР. – М.: Изд-во Ин-та гос-ва и права РАН, 2005. – 344с.
    12. Ахметишин Х.М., Ахметишин Н.Х., Петухов А.А. Современное уголовное законодательство КНР. – М.: Муравей, 2000. – 432 с.
    13. Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 120 с.
    14. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа. Головное изд-во, 1980. – 216с.
    15. Бажанов М.И. Наказание в проекте УК Украины // Проблеми законності. – Вип. 38: Респ. Міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 1999. – С.167-179.
    16. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков – Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. – 440с.
    17. Баршев С. О мере наказаний. – М.: Унив. тип., 1840. – 283с.
    18. Беккариа Ч. Преступление и наказание. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 184с.
    19. Беляев В.Г. Личность преступника в советском уголовном праве: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. Ростов-на-Дону, 1964. – 18с.
    20. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 176с.
    21. Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Салтевський М.В., Тимошенко П.Ю. Криміналістика: Підручник/ за ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1998. – 416с.
    22. Благов Е.В. Общие и специальные начала назначения наказания // Актуальные проблемы правовой защиты личности в уголовном судопроизводстве: Сб. науч. тр. – Ярославль: Из-во Ярославского ун-та, 1990. – 196с.
    23. Благов Е.В. Применение уголовного права (теория и практика). СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 505с.
    24. Блувштейн Ю.Д. Об оценке степени общественной опасности преступле-ний// Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 15., М.: Юрид. лит., 1972. – 184с.
    25. Блувштейн Ю.Д. Понятие личности преступника // Советское государство и право. – 1979. – №8. – С.97-102.
    26. Борзенков Г.Н., Вышинская З.А., Мельникова Ю.Б. Учет судом данных о личности виновного// Эффективность применения уголовного закона. – М.: Юрид. лит., 1973. – 208с.
    27. Брайнин Я.М. Принципы применения наказания в советском уголовном праве // Научные записки Киевского Государственного университета им. Т.Г. Шевченко. – 1953. – Том ХІІ. Выпуск 1.
    28. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит., 1967. – 240с.
    29. Будзинский С. Начала уголовного права. Сочинение. – Варшава: Главный склад в книжных магазинах Кожанчикова в С.-Петербурге, Варшаве и Казани, 1870. – 251c.
    30. Буланов Г.И. О понятии и структуре общественной опасности по совет-скому уголовному праву// Проблемы Советского уголовного права и кри-минологии: Сборник ученых трудов. Вып. 28. – Свердловск: Изд-во Свердловского юрид. ин-та, 1973. – 179с.
    31. Васильєв А.А. Проблеми осудності у кримінальному праві: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. Х.: Національний ун-т внутр. справ, 2005. – 20с.
    32. Велиев С.А. Принципы назначения наказания. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 388с.
    33. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440с.
    34. Верник О.И., Костенко А.Б. и др. Пределы государственного вмешательства: Теоретико-правовой аспект. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 240с.
    35. Верник О.И., Костенко А.Б. и др. Пределы государственного вмешательства: Теоретико-правовой аспект. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 240с.
    36. Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. – 200с.
    37. Вышинская З.А, Борзенков Г.Н. Учет иных обстоятельств, характеризую-щих личность преступника, при назначении наказания// Личность преступника. – М.: Юридическая литература, 1975. – 270 с.
    38. Гаверов Г.С. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та им. А.А. Жданова, 1976. – 100с.
    39. Гаверов Г.С. Проблемы назначения наказания несовершеннолетних преступников. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1986. – 231с.
    40. Гальперин И. Использование наказания в борьбе с преступностью //Социалистическая законность. 1974. №6. – с.20-24.
    41. Гаскин С.С. Отягчающие обстоятельства и их значение для индивидуализации уголовной ответственности и наказания: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – М., 1981. – 20с.
    42. Гель А.П. Окремі аспекти криміналістичного дослідження особи людини, яка вчинила злочин // Персонал. – 2000. – № 4 (58). – С.157.
    43. Герцензон А.А. Уголовное право. Часть Общая. – М., 1958. – 477с.
    44. Глазырин Ф.В. Криминологическая и криминалистическая характеристика пола и возраста правонарушителя// Проблемы советского уголовного права и криминологии. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1973. – 179с.
    45. Гончаренко В.Г., Андрушко П.П. та ін. Юридичні терміни. Тлумачний словник/ За ред. В.Г. Гончаренка. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2004. – 320с.
    46. Горелик А. Реализация принципа справедливости в правилах назначения наказания // Уголовное право. – 2001. – №1. – С.3-7.
    47. Горелик А.С. Взаимоотношение обстоятельств, влияющих на размер наказания// Вопросы уголовной ответственности и наказания: Межвуз. сб. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 176с.
    48. Горелик А.С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров: Принципы, законодательство, судебная практика. – Красноярск: Изд-во «Соло», 1991.
    49. Готтфредсон М., Герші Т. Загальна теорія злочину/ Пер. з англ. Н. Борсукової. – Х.: Акта, 2000. – 326с.
    50. Грищук В.К., Іванюк Т.І. Теоретико-прикладні проблеми обставин, які пом’якшують покарання // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень / За заг. ред. д-ра юрид. наук, професора А.А. Музики. – К.: КЮІ КНУВС, 2005. – 688с.
    51. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. – М.: Международ. отношения, 1999. – 400 с.
    52. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. Учебное пособие. – Владивосток: Изд-во Дальневосточ. гос. ун-та, 1970. – 132с.
    53. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. Т.2. И-О. – М.: Рус. яз., 1989. – 779с.
    54. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4 т. Т.3. П. – М.: Рус. яз., 1990. – 550с.
    55. Дворянсков И.В. Эффективность альтернативных наказаний (Компенсационная модель): Учебно-метод. пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности 021100 «Юриспруденция» / Под ред. проф. А.М. Никитина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 96с.
    56. Дементьев С.И. Построение уголовно-правовых санкций в виде лишения свободы. – Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1986 – 160с.
    57. Денисова Т.А. Функции уголовного наказания: Моно¬графия. – Харьков: НУВД, 2004. – 420 с.
    58. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізова-ний курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини)/ Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 368с.
    59. Долиненко Л.А. Влияние смягчающих и отягчающих ответственность обстоятельств на индивидуализацию наказания и на освобождение от уголовной ответственности с применением мер общественного или административного воздействия: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – Томск: Томский гос. ун-т им. В.В. Куйбышева, 1980. – 17с.
    60. Дремова Н.А. Назначение наказания несовершеннолетним правонарушителям// Эффективность применения уголовного закона. – М.: Юрид. лит, 1973. – 208с.
    61. Ємельянова І.І. Роль відновлюваного правосуддя в концепції ювенальної юстиції // Вісник Верховного Суду України. 2005. №4. – С.40-43.
    62. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240с.
    63. Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и прак-тика. – М.: НОРМА, 2002. – 304с.
    64. Иванова А.Т. Смягчающие ответственность обстоятельства в советском уголовном праве: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – М.: ВНИИ советского законодательства, 1972. – 24с.
    65. Имамов Э.3. Уголовное право Китайской Народной Респуб¬лики. Теоретические вопросы Общей части. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. – 236с.
    66. Исаев М.М. Основные начала уголовного законодательства СССР и союз-ных республик (с приложением текста «Основных начал» и материалов). – М.-Л.: Гос. изд-во, 1927. – 140с.
    67. Іванюк Т. Поняття та значення обставин, що пом’якшують покарання, за кримінальним правом України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції. – Львів: Львівський Нац. ун-т, 2003. – 564с.
    68. Іванюк Т.І. Обставини, які пом’якшують покарання за кримінальним правом України: Автореф. дис... канд. юрид. наук/ Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка – К., 2006. – 15с.
    69. Інформаційне повідомлення про спільне розширене засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №3. – С.2-14.
    70. Казнин Г., Касаткин И. Практика назначения наказания судами дополнительных наказаний // Социалистическая законность. – 1981. – №2.
    71. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. М.: Гос. из-во юр. лит-ры, 1961. –152с.
    72. Карпец И.И. Наказание в советском уголовном праве //Советское государство и право. – 1967. – №9. – С.60-63.
    73. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические про-блемы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 228с.
    74. Карпец И.И. Отягчающие и смягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1959. – 104с.
    75. Карпец И.И. Проблема преступности. – М.: Юрид. лит., 1969. – 167с.
    76. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. М., 1988 – 176с.
    77. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учеб. для юридич. вузов и фак. ун-ов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 1987. – 271с.
    78. Ківалов С.В. Українська юстиція на шляху до Європейських стандартів // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – №6. – С.12-16.
    79. Кладков А.В. Общие начала назначения наказания// Уголовное право. Общая часть. – М.: Изд-во «Юристъ», 1996. – 520с.
    80. Ковалев М.И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации. – Свердловск: Изд-во Сверд. юр. ин-та, 1977.
    81. Кодексы Польши: Уголовный кодекс, Уголовно-процессуальный кодекс (выдержки), Уголовно-исполнительный кодекс. – М, 1998. – 180с.
    82. Козаченко И.Я. Уголовная ответственность: мера и форма выражения. Текст лекций. – Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1987. – 48с.
    83. Козлов А.П. Отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – М., 1977. – 22с.
    84. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции: проблемы построения, классификации и измерения. Красноярск: Изд-во Краснояр. гос. ун-та, 1989.
    85. Козюля В.Г., Очнев В.К. Психологические особенности личности правона-рушителей, способствующие их социальной дезадаптации// Личность прес-тупника и предупреждение преступлений: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1987. – 104с.
    86. Конвенция Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности, принята резолюцией 55/25 Генеральной Ассамблеи от 15 ноября 2000 года// http://www.un.org/russian/documen/convents/orgcrime.htm (відвідана востаннє 21.08.2006 р.)
    87. Кони А.Ф. Собрание сочинений. В 8-ми т./ Под ред. В.Г. Базанова и др. – М.: Юрид. лит., 1967. Т.3. – 535с.
    88. Костенко А.Н. Воля и сознание преступника (исследование с применением принципа натурализма): Дис… д-ра юрид. наук / НАН Украины; Ин-т государства и права. – К., 1995. – 321с.
    89. Костенко О.М. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. – 2004. – №7. – С.43-47.
    90. Котюк І.І., Костенко О.М. Кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство України: Гендерна експертиза. – К.: Логос, 2004. – 128с.
    91. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 184с.
    92. Кригер Г.А. Влияние характера общественной опасности преступления на дифференциацию и индивидуализацию ответственности// Проблемы право-судия и уголовного права. – М.: ИГПАН, 1978. – 187с.
    93. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Юрид. лит., 1974. – 336с.
    94. Кримінальне право і процес: ухвали судової колегії судової палати по кримінальних справах апеляційного суду Харківської області // Юридичний журнал. – 2003. – №3. – С.108-111.
    95. Кримінальне право. Загальна частина. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416с.
    96. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / Ю.В. Бау-лін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 1196с.
    97. Кримінальний кодекс Філіппін від 08.12.1930 р. (англ.) // http://www.chanrobles.com/revisedpenalcodeofthephilippinesbook1.htm (відвідана востаннє 13.01.2006).
    98. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / О.М. Джу-жа, Я.О. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416с.
    99. Кругликов Л.Л. О критериях назначения уголовного наказания // Пробле-мы теории уголовного права. Избранные статьи (1982-1999 г.г.). – Ярославль: ЯрГУ, 1999. – 200с.
    100. Кругликов Л.Л. Правовые средства обеспечения справедливости наказания в процессе его индивидуализации: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук. - М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1985. – 31 с.
    101. Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие ответственность обстоятельст-ва в уголовном праве (Вопросы теории). Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. – 164с.
    102. Кругликов Л.Л. Уголовно-правовые средства обеспечения справедливости наказания: Учебное пособие. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1986. – 71с.
    103. Кругликов Л.Л. Характер и степень общественной опасности преступлений и обстоятельства дела, смягчающие и отягчающие ответственность как критерии назначения наказания (понятие, соотношение)// Пути повышения эффективности борьбы с преступностью: Межвузовский сборник. – Барнаул: Изд-во АГУ, 1983. – 125с.
    104. Кругликов Л.Л., Васильевский А.В. Дифференциация ответственности в уголовном праве. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 300с.
    105. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244с.
    106. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во МГУ, 1969. – 232с.
    107. Кузнецова Н.Ф. Эффективность уголовно-правовых норм и языка закона // Соц. законность. – 1973. – №9.
    108. Кузнецова Н.Ф., Куринов Б.А. Отягчающие и смягчающие обстоятельства, учитываемые при определении меры наказания. Применение наказания по советскому уголовному праву. – М., 1958. – 178с.
    109. Курганов С.И. Теоретические вопросы изучения личности преступника// Личность преступника и предупреждение преступлений: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1987. – 104с.
    110. Курляндский В.И. Уголовная политика, дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности// Основные направления борьбы с преступностью /Под ред. И.М. Гальперина, В.И. Курляндского. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176с.
    111. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352с.
    112. Курс советского уголовного права (Часть Общая): В 2 т./ Ленинградский гос. ун-т им. А.А. Жданова/ Под ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1970. Т.2. – 672с.
    113. Курс советского уголовного права: в 6-ти т./ АН СССР; Ин-т гос-ва и права. – М.: Наука, 1970. Т.3. – 526с.
    114. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1. Учение о преступлении. Учеб-ник для вузов. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592с.
    115. Курс уголовного права. Общая часть. Т.2.: Учение о наказании. Учебник для вузов. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 400с.
    116. Ласковый В.Я. Учет обстоятельств дела и личности виновного при назначении условного осуждения// Эффективность применения уголовного закона. – М.: Юрид. лит., 1973. – 208с.
    117. Ласточкина Р.Н. О критериях индивидуализации наказания как гарантии интересов личности и правосудия// Проблемы охраны прав граждан в сфере борьбы с преступностью. – Иваново: изд-во Ивановского гос. ун-та, 1980. – 165с.
    118. Лейкина Н.С. Криминология о преступнике Л.: Знание, 1978. – 32с.
    119. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1968. – 129с.
    120. Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англ. підхід)/ Пер з англ. П. Таращук. – К.: Основи, 1996. – 207с.
    121. Лейст О. Санкции в советском праве. – М.: Госюриздат, 1962. – 238с.
    122. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 400 с.
    123. Литвин О.П. Кримінально-правовий захист життя і здоров’я громадян України/ В.О. Глушков (ред). – К.: Науковий світ, 2001. – 200с.
    124. Личность преступника и применение наказания /Под ред. Б.С. Волкова, В.П. Малкова. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1980. – 216с.
    125. Личность преступника/ В.Н. Кудрявцев, Н.Н. Кондрашков, Н.С. Лейки на и др. – М.: Юрид. лит., 1975. – 270с.
    126. Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / Под ред. и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2004. – 248с.
    127. Магарін М.С. Загальна частина кримінального права (у схемах): Навчаль-ний посібник. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2003. – 112с.
    128. Малков В. Применение общих начал назначения наказания // Советская юстиция. – 1986. – №14.
    129. Малков В.П. Совокупность преступлений. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1974. – 307с.
    130. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №3. – С.32-45.
    131. Марат Ж.П. План уголовного законодательства/ Пер. с франц. Н.С. Лапшиной. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1951. – 151с.
    132. Мачужак Я.В., Лавровська І.Б. Формування системи ювенальної юстиції в Україні: перспективи створення ювенальних судів // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №7. – С.39-43.
    133. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1989. – 118с.
    134. Мельникова Ю.Б. Индивидуализация наказания с учетом личности преступника: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. М., 1969. – 18с.
    135. Мельникова Ю.Б. Личность
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины