КРИМІНАЛЬНІ ПОКАРАННЯ, НЕ ПОВ’ЯЗАНІ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією) :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП ..............................................................................................................

Р о з д і л 1. Загальна характеристика виконання кримінально-
виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з
позбавленням волі
1.1. Історико-правовий аналіз розвитку виконання
кримінально-виконавчою інспекцією покарань,
не пов’язаних з позбавленням волі ....................................................
1.2. Поняття та сутність кримінальних покарань, не пов’язаних з
позбавленням волі, які виконує кримінально-виконавча інспекція..
1.3. Сучасний стан виконання кримінально-виконавчою
інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі .................

Р о з д і л 2. Загальні теоретико-правові засади виконання
кримінально-виконавчою інспекцією покарань,
не пов'язаних з позбавленням волі
2.1. Теоретичні підходи та правове регулювання виконання
кримінально-виконавчою інспекцією покарань,
не пов'язаних з позбавленням волі .....................................................
2.2. Характеристика принципів виконання кримінально-виконавчою
інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі .................
2.3. Практика виконання кримінальних покарань, не пов'язаних
з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства ........

Р о з д і л 3. Кримінологічна характеристика засуджених осіб,
які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій
інспекції
3.1. Соціально-демографічні ознаки засуджених .....................................
3.2. Кримінально-правові ознаки засуджених...........................................
3.3. Соціально-психологічні ознаки засуджених.......................................

Р о з д і л 4. Кримінологічні засади виконання кримінально-
виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних
з позбавленням волі
4.1. Кримінологічний аналіз виконання кримінально-виконавчою
інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі ................
4.2. Профілактично-виховний вплив як засіб виправлення
та ресоціалізації засуджених до покарань, не пов'язаних
з позбавленням волі ............................................................................
4.3. Суб'єкти проведення профілактично-виховного впливу
на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-
виконавчій інспекції ............................................................................
4.4. Методи і засоби профілактично-виховного впливу на
засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-
виконавчій інспекції ............................................................................

Р о з д і л 5. Шляхи вдосконалення виконання кримінально-
виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних
з позбавленням волі
.................
5.2. Напрямки вдосконалення виконання кримінально-виконавчою
інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі .................

ВИСНОВКИ ......................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................
ДОДАТКИ .........................................................................................................
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією із особливостей сучасної української кримінально-виконавчої політики є тенденція зменшення сфери застосування покарань у виді позбавлення волі і розширення практики застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Цей процес, безумовно, вплинув на вдосконалення науки і практики щодо правового регулювання призначення, виконання та відбування даних покарань.
У сучасних умовах реформування системи кримінальних покарань особливої актуальності набувають питання створення дійових механізмів щодо забезпечення основного принципу Конституції України, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [213, ст.3]. З метою реалізації найвищих цінностей людини, її прав, свобод, інтересів багато країн світу запровадили у Кримінальний і Кримінально-виконавчий кодекси покарання, альтернативні позбавленню волі, застосування яких, як показав час, є найбільш гуманним і виправданим заходом, що сприяє досягненню мети покарання [230, 235]. Ці положення набувають великого значення для розробки сфери правового регулювання кримінально-виконавчої системи, оскільки вона поєднує певні обмеження для громадян у випадках, передбачених законом, їх прав і свобод, застосування заходів профілактично-виховного впливу [58].
Таким чином, на діючу практику функціонування інституту покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, на наш погляд, суттєво впливають як реформування кримінально-виконавчої системи України, розпочате в 1991 р., так і здобутки вітчизняних та зарубіжних наукових кіл щодо впровадження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. З цього приводу слушною є думка про те, що рівень цивілізованості сучасної держави визначається не тільки характером ставлення суспільства до покарань за злочини, але і створенням належних умов, які будуть сприяти пошуку шляхів повернення засуджених до законослухняної поведінки.
У юридичній літературі висвітлюється думка про те, що суспільство повинне стимулювати законодавчий процес з метою прийняття будь-яких корисних нововведень. Так, проведений нами аналіз наукових праць показує, що в кінці 80 х – на початку 90-х рр. ХХ ст. у всьому світі практика застосування кримінальних покарань почала схилятись у бік альтернатив позбавленню волі. Причинами такого явища було те, що за останні роки в багатьох країнах світу відбулися значні зміни в законотворчому процесі, а також об'єднання наукової думки фахівців щодо необхідності застосування у сфері кримінального правосуддя покарань, не пов'язаних з позбавленням волі [60].
Історично склалося так, що становлення філософії тюремного ув'язнення припадає на епоху Просвітництва, коли у ХVІІІ ст. замість старих жорстоких форм покарання було введено покарання у вигляді позбавлення волі [60]. Починаючи з другої половини ХVІІІ ст. проблема соціальної реабілітації та виправлення засуджених у місцях позбавлення волі стає більш актуальною. З часом, у результаті діяльності міжнародних організацій, зокрема проведення міжнародних конференцій та форумів, з'явилася можливість впровадження у систему кримінальних покарань ряду країн світу так званих традиційних альтернатив позбавленню волі – штрафу, відстрочки тюремного ув'язнення, громадських робіт, різних форм виправних робіт [60].
Треба зазначити, що це вплинуло на те, що була визнана об'єктивна роль кримінально-виконавчої системи в загальнодержавному механізмі соціального управління, і держава почала визначати альтернативні заходи впливу на злочинність, основні принципи кримінальної відповідальності, що не передбачали позбавлення волі, мету, систему і види даних покарань, створення певних умов для каяття злочинців та надання їм певної соціальної допомоги.
Однак, аналіз виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, показує, що сьогодні ще мало уваги приділяється їх дослідженню. Це при тому, що нове чинне законодавство України передбачає великий перелік покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і надає суду широкі можливості для їх застосування. На жаль, у суспільстві ще існує упереджена думка стосовно ефективності покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Таке ставлення виражається в тому, що лише установи виконання покарань дозволяють створити умови для досягнення мети покарання, яка виражається у "відновленні соціальної справедливості, виправленні засуджених, попередженні здійснення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами", оскільки норми кримінального, кримінально-виконавчого законодавства передбачають створення в місцях позбавлення волі передумов для забезпечення формування у засуджених законослухняної поведінки, позитивних змін особистості у відношенні до суспільства, праці, норм і правил суспільного життя. Іншими словами, мова йде про можливість виправлення та ресоціалізації засуджених у місцях позбавлення волі. Даній меті покликана служити вся система кримінально-виконавчих установ.
Разом з тим, наукові дослідження виконання покарань показують, що позбавлення волі не завжди дає тільки позитивні результати. Так, на нашу думку, місця позбавлення волі створюють для засудженої особи такі умови, в яких вона зазнає значних фізичних та психічних навантажень, страждає через ізоляцію від суспільства, близьких та рідних, втрачає трудові навички, залучається до кримінальної субкультури тощо. Ми дотримуємося тієї точки зору, що головна проблема полягає в тому, що які б сприятливі умови не були створені в установах виконання покарань, вони не спроможні навчити людину дотримуватись норм та правил поведінки, які встановлені у вільному суспільстві. Наприклад, не можна навчити грати в футбол, лише розповідаючи про правила гри.
Однак, суспільство повинно своєчасно реагувати на скоєння тяжких злочинів та адекватно застосовувати до осіб, які їх вчинили, належні види покарань. Тому проблема виконання кримінальних покарань, на наш погляд, є актуальним не тільки науковим, а й практичним завданням і вимагає від науки кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права та кримінології чіткого теоретичного та практичного обґрунтування.
Здобувач зосередив свій науковий інтерес на сучасній розробці теоретичної Концепції виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, що свідчить про актуальність теми даного дисертаційного дослідження, зумовлює не тільки його наукову, але й практичну значимість.
Інтегруючись у світове співтовариство, Україна взяла курс на розбудову правової держави та створення демократичного громадянського суспільства. У сучасний період розвитку вітчизняної кримінально-виконавчої системи проблема виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, є вельми актуальною. За даними кримінально-виконавчої інспекції на 01.02.06 у неї на обліку перебувало 157 934 особи, з них: засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – 6 132 особи; засуджені до покарання у виді громадських робіт – 1 262 особи; засуджені до покарання у виді виправних робіт – 4 411 осіб; звільнені від відбування покарання з випробуванням – 146 129 осіб.
Необхідність дослідження зазначеної проблеми обумовлюється низкою обставин: перевантаженням КВІ надмірною кількістю осіб, які перебувають у неї на обліку; потребою в удосконаленні законодавчої регламентації завдань, принципів, функцій її діяльності; необхідністю покращення стану її матеріально-технічного та фінансового забезпечення; кадровим забезпеченням та професійної підготовкою особового складу щодо застосування засобів виправлення і ресоціалізації засуджених; необхідністю активного пошуку шляхів впровадження покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які позитивно зарекомендували себе в країнах Європейського співтовариства; доцільністю застосування відповідних кримінальних покарань з метою скорочення кількості засуджених у місцях позбавлення волі.
Проблеми виконання окремих видів покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, досліджувалися з позицій науки кримінального та кримінально-виконавчого права, кримінології, пенітенціарної педагогіки та психології в роботах багатьох науковців: С.С.Алексєєва, Г.П.Байдакова, О.В.Беци, В.Я.Богданова, І.А.Вартилецької, Р.М.Гури, В.М.Дрьоміна, А.Т.Іванова, О.О.Книженко, С.І.Комарицького, Л.Г.Крахмальника, А.С.Минаєва, С.М.Пономарева, А.Т.Потьомкіної, П.І.Самошина, В.І.Тютюгіна, О.В.Філімонова, В.П.Філонова, Н.Б.Хуторської, С.В.Черкасова, Н.П.Черненка, В.П.Шупілова та інших.
Вагомі здобутки в розробку вищевказаних проблем також внесли Г.А.Аванесов, Ю.М.Антонян, М.М.Бабаєв, Л.В.Багрій-Шахматов, Ю.В.Баулін, М.Г.Вербенський, П.А.Воробей, В.О.Глушков, В.В.Голіна, В.І.Гуськов, Н.О.Гуторова, І.М.Даньшин, Т.А.Денисова, М.Г.Дєтков, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, Р.А.Калюжний, Л.М.Карамушка, І.І.Карпець, М.Й.Коржанський, В.О.Корчинський, О.М.Костенко, В.Г.Лихолоб, А.О.Лігоцький, В.Г.Лукашевич, Є.Д.Лук'янчиков, В.А.Льовочкін, М.П.Мелентьєв, М.І.Мельник, В.О.Меркулова, А.С.Міхлін, П.П.Михайленко, А.А.Музика, О.Є.Наташев, І.С.Ной, В.І.Осадчий, В.П.Пєтков, С.Н.Пономарьов, Г.О.Радов, О.Л.Ременсон, В.М.Синьов, А.Х.Степанюк, В.Я.Тацій, В.П.Тихий, В.М.Трубников, В.А.Уткін, С.Я.Фаренюк, О.Ф.Фрицький, В.І.Шакун, І.В.Шмаров, С.С.Яценко і багато інших вчених.
Віддаючи належне їхнім досягненням у галузі кримінального і кримінально-виконавчого права, кримінології, та використовуючи їх у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розкриває їх, але й враховуючи новий Кримінально-виконавчий кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх вирішення.
У той же час слід констатувати, що на сьогоднішній день відсутні фундаментальні праці, в яких досліджувалося б виконання кримінально-виконавчою інспекцію покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Отже, це свідчить про нагальну потребу комплексного дослідження виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, обумовлює актуальність обраної для дослідження теми та її наукову розробку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з основними положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 №1376, а також Програми реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.02 №167. Тема дослідження відповідає тематиці фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2005 рр. (п.2, 4, 9 Рішення Колегії МВС України від 28.02.95 №4км/2 та п.1.1.2 Наказу МВС України від 03.09.02 №653), програмі науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) (Наказ ДДУПВП від 11.07.2000 №5/1-18). Тема дисертації схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України від 27.09.05 протокол №15 і зареєстрована в Управлінні координації та плануванні наукових досліджень Академії правових наук (п.7.97). Проведення даного дослідження включене до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного вивчення законодавства України і практики його застосування розкрити теоретичні та практичні засади виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також розробити пропозиції і надати рекомендації щодо їх удосконалення.
Відповідно до поставленої мети автором вирішувалися наступні завдання:
1. Вивчити стан наукової розробки проблем виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
2. Здійснити аналіз розвитку виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі в Україні.
3. Обґрунтувати поняття та розкрити сутність кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
4. Проаналізувати сучасний стан практики виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
5. Дослідити теоретичні підходи та правове регулювання виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
6. Охарактеризувати принципи виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і здійснити їх порівняльний аналіз з вимогами міжнародних стандартів.
7. Проаналізувати практику виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства.
8. Дати кримінологічну характеристику засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
9. Здійснити кримінологічний аналіз виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
10. Розкрити поняття та зміст профілактично-виховного впливу, який здійснює кримінально-виконавча інспекція на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, визначити суб'єкти, методи та засоби його застосування.
11. Підготувати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства України з питань удосконалення правового й організаційного забезпечення виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Предметом дослідження є кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, норми кримінального, кримінально-виконавчого права та інше законодавство України, теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією.
Методи дослідження. Їх вибір ґрунтувався на меті та завданнях дисертаційної роботи з урахуванням її об'єкта і предмета. Для розв'язання поставленої мети та завдань дослідження були використані загальнонаукові методи пізнання: історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний, соціологічний, статистичний та інші.
Використання історичного методу дозволило дослідити й визначити періодизацію розвитку виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Застосування порівняльно-правового методу дало змогу встановити подібність і відмінність упровадження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, як в Україні, так і в зарубіжних країнах. За допомогою формально-логічного та системно-структурного методів удалося провести всебічне дослідження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у системі норм Кримінального кодексу України, а також їх поєднання з нормами інших галузей права – кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого й інших. Соціологічний метод було використано з метою проведення опитування серед засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також співробітників КВІ і суддів. Застосування статистичного методу дозволило провести порівняльний аналіз, отримати результати, які вплинули на формулювання репрезентативних висновків.
Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали праці з кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінології, пенітенціарної педагогіки та психології, як вітчизняних, так і зарубіжних науковців.
Дослідження проводилося упродовж 1997–2006 рр., його емпіричну базу становлять дані офіційної статистики, а також дані, отримані при анкетуванні 562 засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Було проаналізовано 1236 особових справ осіб, які перебувають на обліку в КВІ, опитано 437 респондентів різних верств населення та 665 співробітників КВІ з 24 областей України та АР Крим. Це сприяло формуванню емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентованість зроблених висновків у межах усієї України. Впродовж 30 років дисертант набував практичного досвіду виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі у підрозділах УВС м.Черкас та ДДУПВП м.Чернігова. Висновки і рекомендації ґрунтуються на нормах Конституції України, Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, кримінального, кримінально-виконавчого та іншого законодавства України, відомчих нормативних актів, що регулюють порядок та умови виконання КВІ кримінальних покарань. Складовою частиною дослідження є також постанови Пленумів Верховного Суду СРСР, Пленумів Верховного Суду України, опубліковані матеріали судової практики, законопроекти з питань правоохоронної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дослідженням, яке присвячене комплексному вирішенню теоретичних та практичних проблем виконання кримінально-виконавчою інспекцію покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. На основі опрацьованих даних, що відбивають досягнення теорії і практики, емпіричних матеріалів, узагальнення судової практики застосування кримінального законодавства дисертантом висунуто ряд нових концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах положень і висновків. Із них:
Вперше:
– запропоновано і розглянуто періодизацію розвитку виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в контексті становлення сучасної кримінально-виконавчої інспекції України: 1917–1930 рр., 1931–1953 рр., 1954–1990 рр., з 1991 р. по теперішній час;
– розкривається поняття "кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі", як вид покарань, що за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримінальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, роботи, сімейних стосунків та їх виконання передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання;
– обґрунтовано вчення про соціально-демографічні, кримінально-правові й соціально-психологічні ознаки засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, які перебувають на обліку в КВІ. Це дало можливість зробити висновок, що дана категорія осіб має свою, досить чітко виражену, специфіку та визначити чинники профілактично-виховного впливу на них;
– наведено додаткові аргументи щодо розширення сфери застосування таких видів кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, виконання яких законодавчо покладено на КВІ;
– пропонується сучасна теоретична Концепція виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, яка за своєю сутністю більш адекватна діалектичному підходу щодо органічного взаємозв'язку явищ та дає підстави розглядати профілактично-виховний вплив як такий, що не повною мірою відповідає засадам кримінально-виконавчого права;
– проведено дослідження актуальних проблем виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, результати якого дозволили розробити пропозиції щодо її сучасного організаційно-правового, фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення;
Удосконалено:
– предмет кримінологічного аналізу засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, що дозволило визначити чинники, які обумовлюють профілактично-виховний вплив на них з метою їх виправлення і ресоціалізації;
– законодавче застосування покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;
– механізм застосування профілактично-виховного впливу кримінально-виконавчою інспекцією на засуджених осіб, які перебувають у неї на обліку, з метою запобігання вчинення ними нових злочинів;
– підходи щодо особливостей взаємодії КВІ з іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин по проведенню профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають у неї на обліку;
– концептуальні засади щодо покращення порядку та умов виконання КВІ кримінальних покарань у виді виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт;
– уявлення щодо конкретних напрямків виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (законодавчого забезпечення діяльності КВІ, застосування профілактично-виховного впливу, підготовка кадрів КВІ);
Дістало подальший розвиток:
– класифікація кримінальних покарань. Зокрема, пропонується їх розподіл за такими видами: покарання, пов'язані з позбавленням волі; покарання, не пов'язані з позбавленням волі; кримінально-правові санкції;
– розробка положень щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства та інших нормативних актів з регулювання суспільних відносин у сфері виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та обґрунтовується доцільність розробки та прийняття Положення про КВІ;
– практика впровадження досвіду виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, в країнах Європейського співтовариства та її порівняльний аналіз, що дозволить впровадити окремі її положення в Україні;
– уточнено функції і завдання КВІ та інших суб'єктів щодо виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та внесено пропозиції щодо їх розширення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в різних сферах діяльності, зокрема:
– у науково-дослідній сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінально-виконавчого права. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок у теорії виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, і збагатити її новими дослідженнями. Запропонована здобувачем Концепція виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, визнана актуальною і своєчасною науково-теоретичною і практичною розробкою і може бути впроваджена в діяльність КВІ (Висновок науково-методичної ради ЧЮК ДДУПВП від 12.11.05, протокол №11);
– у сфері правотворчості – висновки та пропозиції, сформульовані у дисертації, були використані як вихідні положення при підготовці відомчих нормативно-правових актів ДДУПВП та розробці загальнодержавних і регіональних програм (Акт впровадження ДДУПВП від 14.08.05 №19/1-278; Лист ДДУПВП від 20.09.05 №19/34/46 Кл);
– у сфері практичної діяльності – розроблено та впроваджено в практику органів виконання покарань рекомендації щодо застосування різних форм і методів профілактично-виховного впливу на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (Акт впровадження Управління ДДУПВП у Черкаській області від 26.08.05 №1/3361);
– у науково-методичній роботі – узагальнені і викладені в дисертації положення використовуються в навчальному процесі ЧЮК ДДУПВП при викладанні дисциплін "Кримінально-виконавче право і кримінологія", а також при підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій (Акт впровадження ЧЮК ДДУПВП від 16.07.04, протокол №5).
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які складають новизну роботи, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувалися. Особисті теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві становлять 50%.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях і семінарах: "Підготовка фахівців для кримінально-виконавчої системи в Україні: науково-методичні аспекти проблеми" (2001, м. Дніпропетровськ); "Проблеми особистості засудженого до покарань у виді виправних робіт" (2002, м. Чернігів); "Деякі проблемні питання виконання альтернативних позбавленню волі покарань" (2003, м. Чернігів); "Общественное отношение к личности преступника и его наказанию" (2003, м. Москва); "Практичні аспекти вивчення особи правопорушника в процесі кримінального судочинства (2005, м. Київ); "Апробація Концепції виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" (2005, м. Чернігів); "Детермінанти девіантної поведінки засуджених неповнолітніх до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" (2005, м. Харків).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 2 монографії, підготовлено 3 навчальних посібника. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено в 21 статті у фахових виданнях України: наукових журналах – 11, збірниках наукових праць – 10, матеріалах і тезах конференцій, круглих столів та семінарів – 11.
Структура дисертації відповідає меті, завданням, предмету дослідження і вимогам ВАК України та складається із вступу, п'яти розділів (п'ятнадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації становить 382 сторінки (загальний – 500), список використаних джерел на 53 сторінках (597 найменувань), 6 додатків на 65 сторінках).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розбудова та реформування кримінально-виконавчої системи України настійливо вимагає розробки нових підходів до проблеми боротьби зі злочинністю, захисту прав і свобод особистості. На сучасному етапі свого розвитку перед наукою кримінального, кримінально-виконавчого права і кримінології постала складна проблема визначення оптимального та юридично правомірного шляху пошуку та застосування адекватних, морально- та соціально-економічно виправданих видів покарань за скоєний злочин.
Головне питання полягає в тому – наскільки існуюча концепція надмірного застосування покарань із позбавленням волі (яка є інститутом старого кримінального, кримінально-виконавчого права) є правомірною і виправданою, і які нові форми і методи необхідно запровадити для ефективного виправлення і ресоціалізації засуджених.
Дослідження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі – не єдиний шлях в області кримінально-виконавчої реформи в Україні. Аналогічні дослідження успішно здійснювалися і здійснюються у багатьох країнах світу (Англія, Уельс, Угорщина, Голландія, Росія та ін.). Разом з тим, приступаючи до концептуального обґрунтування нашого дослідження, його напрямків і технології реалізації, ми розуміли, що наявний закордонний досвід не може бути механічно перенесений у вітчизняну науку кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології.
Складність і масштабність поставлених перед дослідженням завдань відразу визначили таку його концептуальну основу, як комплексність. Саме такий підхід став відмінною рисою дослідження, що виділяє його з багатьох інших досліджень.
У цьому зв'язку не тільки результат, але й хід діяльності нашого дослідження корисний як для кримінально-виконавчої системи України, так і для колег із країн СНД, які вирішують на пострадянському просторі аналогічні завдання. Комплексність, як концептуальна основа дослідження, знайшла відображення у ряді принципів, що одержали розвиток на всіх його стадіях.
Дослідження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, вже на самому початку характеризувалося тим, що його здійснення передбачалося відразу в декількох сферах: правотворчій, організаційно-кадровій, науковій і навчальній. Це викликало необхідність залучення до дослідження широкого кола учасників.
Принципово важливо, що дослідження передбачало не тільки чітку нормативно-правову основу, але і єдність науки і практики, як важелів у проведенні нашого дослідження. Тому воно є суто дослідницьким і винятково прикладним, бо дві його складові знаходяться в органічній єдності. Особливо це важливо тому, що в Україні, в силу відомого "пенітенціарного" ухилу в кримінальній політиці і кримінально-виконавчій практиці, наука традиційно розвивалася переважно як "тюрмознавство". Вчених, чиї наукові інтереси лежать у площині альтернативних санкцій, порівняно небагато, а відповідні наукові напрямки у вузах і наукових установах практично були відсутні. В результаті, в цій частині було вирішено відразу два завдання. З однієї сторони, дослідження стимулювало наукові дослідження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, поглиблення співробітництва між ученими (за бібліографічними даними, за останні три роки в області альтернативних санкцій було видано в два рази більше наукових статей, ніж за попередні десять років). З іншої сторони, дослідження спиралося на передові наукові розробки, спрямовані на підвищення ефективності альтернатив і результативності діяльності кримінально-виконавчої інспекції. Зокрема, – на методики кримінологічного прогнозування серед засуджених, способи наукової організації праці співробітників інспекції, психолого-педагогічні рекомендації з виховної та профілактичної роботи з особами, які перебувають на обліку в інспекції. У ході дослідження і узагальнення практики з'явилися пропозиції, ряд яких знайшли своє відображення у Кримінальному, Кримінально-виконавчому законодавстві. Також враховувався міжнародний досвід, насамперед в області діяльності служб пробації і застосування альтернативних видів покарань, вивчення якого виявилося, безумовно, корисним у світоглядному плані й істотно стимулювало реалізацію задач дослідження. Разом з тим відмітимо, що не всі положення зарубіжного досвіду можливо застосувати в Україні (це залежить від багатьох факторів: економічного стану держави, сформованої суспільної думки та ін.).
Правове забезпечення дослідження містить у собі два аспекти: юридичні основи і їх реалізація та правові засоби досягнення кінцевих цілей. Про перший аспект сказано вище. Що стосується другого, то автор концепції дослідження виходив, зокрема, з тієї обставини, що, згідно з Кримінальним кодексом України, нові покарання, не пов'язані з позбавленням волі, реально змінилися з 2001 р. Практичні питання реалізації цих видів покарань неодноразово обговорювалися на наукових семінарах та конференціях.
Нова редакція Кримінального кодексу України змусила шукати нові шляхи в рамках діючого законодавства і зосередити зусилля в області відомчої нормотворчості. Безумовним "проривом" у цьому напрямку було ініціювання судової практики щодо призначення кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Це свідчить про те, що для ефективної взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з органами суду та прокуратури дані види кримінальних покарань постійно повинні знаходитися у центрі уваги.
У відповідності з метою, концепцією та завданням дослідження проведений автором аналіз кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчої інспекції), дозволяє сформулювати ряд висновків, що мають науково-теоретичне та практичне значення. У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати, сформульовані пропозиції та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.
1. Зокрема, проведений ґрунтовний аналіз стану наукової розробки проблем виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підтвердив необхідність наукового пошуку їх вирішення як на теоретичному, так і практичному рівні. Здобувачем доведено, що кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі, виконання яких згідно зі ст.13 КВК України покладено на КВІ, є цілком виправданим, відповідає стратегії держави щодо скорочення чисельності засуджених у місцях позбавлення волі і суттєвого зменшення державних видатків на їх утримання.
2. Констатовано, що в різні історичні періоди розвитку виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, мали місце певні проблеми соціально-політичного, нормативно-правового, організаційного та кадрового характеру. Дані види покарань у своїй основі передбачали виправлення засуджених за допомогою певного організаційно-правового механізму, в якому, в першу чергу, перевага надавалася трудовому, а не виховному впливу. Дане положення і сьогодні в діяльності КВІ суттєво не змінилося. Відсутність законодавчого врегулювання засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт та громадських робіт не відповідає нормам міжнародних стандартів, тому існує нагальна потреба її вирішення.
3. Доведено, що покарання, не пов'язані з позбавленням волі, такі як: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи є достатньо ефективними видами кримінальних покарань, які адекватно відповідають суспільно-економічним реаліям і сприяють втіленню принципів гуманізму, кримінально-виконавчої політики й економії засобів кримінальної репресії. Визначено, що дані покарання за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила злочин, і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, сімейних відносин тощо. Доведено, що їх виконання відповідає умовам досягнення мети кримінального покарання.
4. На основі характеристики принципів виконання покарань та враховуючи міжнародні стандарти поводження із засудженими ("Токійські правила"), визначено, що існує потреба в гуманізації вітчизняних нормативно-правових положень, які відповідали б сучасним вимогам виконання покарань, не пов'язаним із позбавленням волі. Сьогодні в національному законодавстві здійснено імплементацію більшості норм, які регулюють порядок та умови виконання та відбування покарань, що дає підстави репрезентувати висновок про потребу в гуманізації інших нормативно-правових положень КВК України, які у своїй основі відповідали б сучасним вимогам функціонування КВІ. У зв'язку з цим запропоновано доповнити ст.5 КВК України принципом співпраці між учасниками кримінально-виконавчих правовідносин.
5. На основі аналізу практики функціонування служб пробації країн Європейського співтовариства дисертантом доведено, що для створення подібної служби в Україні необхідно розробити концептуальні підходи щодо відповідного наукового, законодавчого, фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення.
6. Розроблені концептуальні засади кримінологічного аналізу виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, дозволило визнати його як спеціалізовану дослідницько-пізнавальну діяльність, яка реалізується КВІ шляхом виконання управлінських функцій, розробити робочі гіпотези, методики володіння інформацією і її оцінки з метою обґрунтованого прийняття рішень для здійснення комплексу оперативно-службових завдань. Створення ефективної системи запобігання вчинення злочинів та інших правопорушень з боку осіб, які перебувають на обліку в КВІ, покращить її взаємодію з правоохоронними органами щодо контролю за даною категорією осіб.
7. Пропонується в Законі України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" закріпити право і обов'язок КВІ збирати інформацію про осіб, які перебувають у неї на обліку, для їх вивчення, забезпечення належного виконання вироку суду та складання співробітниками КВІ кримінологічної характеристики особи (створення при КВІ централізованого комп'ютерного банку даних з обліку засуджених осіб), що дасть змогу реально підвищити ефективність діяльності КВІ.
8. Сформульовано та визначено поняття профілактично-виховного впливу, як виду самостійної специфічної діяльності КВІ, що регламентована нормами законодавства.
9. Здобувачем пропонується механізм взаємодії КВІ з правоохоронними органами та іншими державними службами щодо проведення профілактично-виховного впливу на осіб, які перебувають на обліку в КВІ.
10. Визначено суб'єкти проведення профілактично-виховного впливу на засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (КВІ, ОВС, адміністрації підприємств, установ та організацій різних форм власності, громадські організації та ін.), та запропоновані шляхи удосконалення їх взаємодії. Обґрунтовано доцільність залучення добровольців (волонтерів), громадських інспекторів до даної діяльності КВІ та створення центрів по їх навчанню з правової, психологічної, педагогічної, та соціальної підготовки.
11. Розроблено і запропоновано принципові підходи щодо практики застосування методів і засобів профілактично-виховного впливу КВІ до осіб, які перебувають у неї на обліку.
12. Внесені пропозиції щодо вдосконалення системного підходу щодо чіткого визначення пріоритетів профілактично-виховного впливу та його належним інформаційно-аналітичним, науково-методичним, матеріально-технічним забезпеченням. Ігнорування хоча б однієї з цих складових суттєвим чином зменшує процедуру виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та ефективність виправлення і ресоціалізації засуджених.
13. Розроблено Концепцію виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та Положення про кримінально-виконавчу інспекцію (див. Додатки В, Д).
14. З метою покращення ефективності виконання КВІ покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, запропоновано внести низку змін та доповнень до КК України, КВК України, Закону України "Про Державну виконавчу службу", зміст яких зводиться до наступного:
– доповнити ст.10 Закону України "Про Кримінально-виконавчу службу" словами "забезпечити житлом співробітників КВІ, надати їм службові приміщення, обладнати робочі місця технічними засобами (автотранспортом, зв'язком, комп'ютерною технікою тощо) ";
– створити в структурі Державної кримінально-виконавчої служби України Центр наукових досліджень з проблем виконання кримінальних покарань (з 01.01.05 ця пропозиція одержала втілення у виді Науково-методичної Ради (Наказ ДДУПВП № 138 від 05.08.05 "Про внесення змін до деяких наказів Державного департаменту України з питань виконання покарань");
– внести зміни та доповнення до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо взаємодії КВІ з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в розрізі її фінансового і матеріально-технічного забезпечення за рахунок місцевих бюджетів, коштів міжнародних організацій та благодійних фондів, з центрами соціальних служб для сім'ї та молоді, громадськими організаціями з метою соціального захисту та допомоги засудженим до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
– запропоновано механізм оподаткування та стимулювання тих підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів господарювання, де працюють засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
– довести чисельність співробітників КВІ до науково обґрунтованого рівня, забезпечити поступове зменшення завантаження роботою кожного працівника інспекції до обсягів, якими керуються служби пробації Європейських держав (один співробітник на 60 засуджених);
– покращити фінансове та матеріально-технічне забезпечення КВІ шляхом прийняття на законодавчому рівні належного фінансування інспекції, створення пільгового оподаткування для підприємств, установ і організацій різних форм власності, які надають фінансову та матеріальну допомогу інспекції, та поширення інформації про діяльність інспекції і залучення міжнародних фондів, які сприяють впровадженню програм її реформування;
– з метою всебічного вивчення осіб, які перебувають на обліку в КВІ, їх виправлення та ресоціалізації, запобігання вчинення ними нових злочинів та інших правопорушень, законодавчо закріпити збільшення строку відбування покарань у виді громадських робіт від 120 до 480 годин та регламентувати функцію проведення з засудженими профілактично-виховного впливу за КВІ;
– внести до інституту звільнення від відбування покарань з випробуванням наступні положення: 1) зобов'язати засудженого в певний строк відшкодувати заподіяний збиток; 2) зобов'язати засудженого не відвідувати певні місця і в певний час без дозволу співробітника КВІ; 3) покласти на трудовий колектив або особу, з їх згоди, обов'язок з нагляду та проведення з засудженим профілактично-виховної роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаринов А. Из истории пенитенциарных учреждений Украины // Информационный бюллетень "АСПЕКТ". – 2001. – № 21(2). – С.46–49.
2. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980. – 335 с.
3. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СССР, 1985. – 526 с.
4. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирования. – М.: Юрид. лит., 1972. – 334 с.
5. Авдонкин В.С., Карпов Е.А., Науменко А.Б. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учеб. пособие для юрид. вузов / Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Г.В.Дроздов. – М.: Новый юрист, 1997. – 112 с.
6. Азгельдов Г.Г., Азгельдова Л.А. Количественная оценка качества. – М.: Изд-во стандартов, 1971. – 176 с.
7. Аксенов А.А. Организация контроля в системе ИТУ. – Рязань: РВШ МВД СССР, 1986. – 356 с.
8. Алексеев А.И. Педагогические основы предупреждения преступлений органами внутренних дел: Учеб. пособие. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – 90 с.
9. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.
10. Алексеев С.С. О теоретических основах классификации отраслей советского права // Сов. государство и право. – 1957. – № 7. – С.99–107.
11. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т.1. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1972. – 396 с.
12. Алинкина Н.В. Возрастные психологические особенности агрес-сивного поведения несовершеннолетних: Автореф. дисс. … канд. психол. наук. – К., 1989. – 17 с.
13. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. В 2-х т. – М.: Педагогика, 1980. – Т.1. – 230 с.
14. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во Ленингр. ун та. – 339 с.
15. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений / Под ред. Б.С.Никифорова. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
16. Андреев Д.А. Изучение основных личностных характеристик современного студента // Человек и общество. – Л., 1997. – С.63-71.
17. Андрєєва К., Краснова К. Нервово-психічні захворювання при алкоголізмі та наркоманії, причини їх виникнення та профілактика. – К., 1999. – 286 с.
18. Анисимков В.М. Тюремная община: "Вехи истории": Историко-публицистическое повествование. – Б.м.: Б.и., 1993. – 72 с.
19. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Наука, 1991. – 248 с.
20. Антонян Ю.М. Жестокость в нашей жизни. – М.: Инфра-М, 1995. – 319 с.
21. Антонян Ю.М. Личность преступника – индивидуальная профилактика преступлений: сопоставление и выводы // Личность преступника и индивидуальное воздействие на них: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – С.3–10.
22. Антонян Ю.М. Некоторые проблемы ресоциализации ранее судимых лиц // Проблемы борьбы с рецидивной преступностью. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1980. – С.68–70.
23. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение (генезис и профилактика дезадаптивных преступлений). – Ереван: Айастан, 1987. – 207 с.
24. Антошко В.М. Некоторые вопросы совершенствования индивидуальной профилактики осужденных без лишения свободы // Проблемы пути совершенствования исправительных работ горрайонов внутренних дел на современном этапе: Материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. – Чернигов, 1990. – С.14–21.
25. Архів інформаційного Бюро УМВС України в Чернігівській області, ф.78, оп.1, спр.1, арк.91.
26. Архів матеріалів по лінії Державного департаменту України з питань виконання покарань України. 1995–2000 рр. – К., 2000.
27. Архив МВД Украини, ф.45, оп.1, Т.3. – С.198.
28. Архив МВД Украины, ф.46, оп.1, д.1, арк.48–49, 53,81, 207.
29. Архив Минюста России. – 1999.
30. Атмашитов В.М. Проблемы взаимодействия аппаратов уголов-ного розыска с другими службами ГОРОВД при раскрытии преступлений. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1981. – 98 с.
31. Ахмедзянова Л.П. Формирование педагогического призвания у студентов: Сб. Современные психолого-педагогические проблемы высшей школы / Под ред. Б.Г.Ананьева. – М., 1974.
32. Ахо Тімо. Як Фінляндія вдвічі скоротила чисельність тюремної популяції за двадцять років // Бюлетень СЕР. – 1997. – 6 грудня.
33. Багрий-Шахматов Л.В. Система уголовных наказаний и исправи-тельно-трудовое право. – М.: МВШ МВД СССР, 1969. – 77 с.
34. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышэйшая школа, 1976. – 384 с.
35. Багрий-Шахматов Л.В. Четкое регулирование освобождения от наказания и работы с освобожденными – решающее условие предупреждения рецидива преступлений // Вопросы предупреждения преступности. – Томск, 1967. – С.98–107.
36. Бажан О. Слуга, або фрагменти життя генерала Сєрова // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВС, КДБ. – 1994. – № 1. – С.231.
37. Байдаков Г.П., Шамис А.В. Правовые и психолого-педагоги-ческие аспекты индивидуальной, воспитательной работы с осужденными // Личность преступников и индивидуальное воздействие на них. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. – С.90–100.
38. Бандурко А.М., Давиденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. – Х.: Гос. спец. изд-во "Основа", 2003. – 368 с.
39. Бандурко А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исправительной политики по реабилитации осужденных). – Харьков – Запорожье: НУВД ЗГУ, 2002. – 440 с.
40. Бараненко Б.И., Заросинский Ю.Л. Проблемы правового регулирования борьбы с правонарушениями несовершеннолетних в современных условиях. Материалы Всеукр. науч.-методич. конф. – Тезисы докладов. – К.: ИСДО, 1994. – С.8–13.
41. Беккария Ч.О. О преступлениях и наказаниях. – 5-е изд. – М.: Стелс, 1995. – 302 с.
42. Белінська І.А. Психологічні типи відхилень у розвитку особистості підлітків з алкогольно узалежненої сім'ї: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. – К., 2000. – 19 с.
43. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 186 с.
44. Бердников В.М. К вопросу о критериях исправления и практика их применения к осужденным // Труды КВШ МВД СССР. – К., 1973. – Вып.7. – С.250–253.
45. Бержанір А. Які цінності в ціні ? // Віче. – 1998. – № 10. – С.134–140.
46. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль / Пер. с англ. – СПб.: Прайм – ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
47. Беца О.В. До питання про створення служби пробації в Україні // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – К.: КІВС, МП Леся, 2002. – С.34–42.
48. Беца О.В. Програма міжнародного фонду "Відродження" щодо сприяння реформуванню пенітенціарної системи в Україні // Аспект. – 2003. – № 1(9). – С.15–21.
49. Беца О., Панасюк М., Шкадюк В. Впровадження альтернативних видів покарань в Україні: Посібник / Ред. О.В.Беца. – К.: МП Леся, 2003. – 116 с.
50. Бин Ф. Ресоциализация и девиантность // Реферативный ж-л "Общественные науки за рубежом". – М., 1978. – № 2. – Сер.4. – С.121–123.
51. Біленок О.А. Життєвий успіх очима молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 5. – С.42–43.
52. Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности. – М., 1979. – С.28–32.
53. Бобренева Т.Г. К вопросу о правовой природе условного освобождения из мест лишения свободы с обязательным привлечением к труду // Проблемы повышения эффективности борьбы с преступностью. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1981. – С.65–71.
54. Бовть О.Б. Причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С.94–100.
55. Богатырев И.Г. Воспитательно-профилактическая работа с осужденными, состоящими на учете инспекций исправительных работ: Учеб. пособие. – Чернигов, 1997. – 100 с.
56. Богатирев И.Г. Методические рекомендации по проведению бесед с лицами, осужденными к исправительным работам. – Чернигов, 1989. – 12 с.
57. Богатырев И.Г. Общественное отношение к личности преступника и его наказанию (результаты анализа криминологического исследования в Украине) // Альтернативы тюремному заключению в Российской Федерации: Материалы междунар. конф. – М.: PRI, 2003. – С.71–79.
58. Богатырев И.Г. О некоторых проблемах воспитательно-профилактического воздействия на осужденных, состоящих на учете инспекций исправительных работ // Проблемы и пути совершенствования исправительных работ горрайонов внутренних дел на современном этапе: Материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. – Чернигов, 1990. – С.56–59.
59. Богатирьов І.Г. Виправні роботи як вид покарань: Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми: Монографія. – К.: МП Леся, 2002. – 139 с.
60. Богатирьов І.Г. Деякі проблемні питання застосування альтерна-тивних видів покарань в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 6. – С.79–84.
61. Богатирьов І.Г. Кримінально-виконавче право: Навч. посібник. – Чернігів: Юрист, 1999. – 120 с.
62. Богатирьов І.Г. Методологія впровадження кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі, в процесі реформування кримінально-виконавчої системи України (теоретично-прикладний аспект) // Право України. – 2004. – № 7. – С.21–26.
63. Богатирьов І.Г. Нові види покарань в Україні як альтернатива позбавлення волі (проблеми і перспективи) // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – Вип.23. – С.444–448.
64. Богатирьов І.Г. Особливості підготовки фахівців для пенітен-ціарної системи України // Вища школа: Наук.-практ. видання. – 2002. – № 2–3. – С.65–72.
65. Богатирьов І.Г. Поняття кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі (теоретично-прикладний аспект) // Юрид. Україна. – 2004. – № 3. – С.72–76.
66. Богатирьов І.Г. Про створення системи ресоціалізації засуд-жених // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського ін-ту внутр. справ. – К., 1998. – № 3. – С.22–28.
67. Богатирьов І.Г. Роль міжнародних стандартів у гуманізації системи покарань (теоретико-прикладний аспект) // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – Вип.22. – С.478–484.
68. Богданов В.Я. Деятельность инспекций исправительных работ и трудоустройство по перевоспитанию осужденных. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. – 112 с.
69. Богданов В.Я. Исправительные работы без лишения свободы. Проблемы сущности и эффективности. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. – 102 с.
70. Бойко В.М., Чебоненко С.О. Будинок матері і дитини у Чернігівській ВК № 44 // Матеріали наук.-практ. конф. училища. – Чернігів, Чернігівський юридичний коледж Державного департаменту України з питань виконання покарань, 2002. – С.79–82.
71. Бойко І. Ув'язнення і альтернативні міри покарання // Юрид. вісник України. – 2002. – 21–27 грудня. – С.10–11.
72. Боришевський М.Я. Розвиток здатності до саморегуляції поведін-ки як вияв суб'єктивного становлення особистості // Психологія суб'єктної активності особистості. – К., 1993. – С.11–17.
73. Боттомс Е. Обмеження використання в’язниць: досвід Англії та Уельсу // Howard Journal of Criminal Justise. – 1987. – № 26. – С.177–202.
74. Брызгалов В.Н., Илларионов А.М. Профилактика правонарушений общественными организациями: Учеб.-практ. пособие. – К.: КВШ МВД СССР, 1983. – 68 с.
75. Бучек Л.І. Аналіз емоційної стійкості як прояву особливостей саморегуляції особистості: Дис. ... канд. психол. наук. – КДУ імені Тараса Шевченка. – К., 1993. – 111 с.
76. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия / Пер. с англ. – СПб.: Питер, 1997. – 336 с.
77. Бюллетень законодательства и юридической практики Украины // Преступность в Украине. – К., 1994. – № 2. – 349 с.
78. Вартилецька І.А. Примусові роботи в системі кримінальних покарань: Історія і сучасність // Матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 25–26 травня 1995 р.). – К.: РВВ КІВС при УАВС, 1996. – С.124–130.
79. Василюк Ф.Е. Психология переживания. Анализ преодоления критических ситуаций: Монография. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 200 с.
80. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб.: Питер, 2000. – 624 с.
81. Васильев О.Н. Основы взаимодействия милиции с обществен-ностью. – М., 1980. – 230 с.
82. Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1960. – №40.
83. Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1984. – №29.
84. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – № 1. – Ст.6.
85. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1969. – № 29. – Ст.247.
86. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1983. – № 12. – Ст.175
87. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
88. Вербенський М. Застосування покарань, не пов’язаних з позбав-ленням волі // Інформаційний бюлетень "Аспект". – Донецьк, 2003. – № 1. – С.3–5.
89. Виправно-трудовий кодекс України. – К., 1925.
90. Виправно-трудовий кодекс України: Із змінами та доповненнями відповідно до Закону України "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" №263/11 від 11.07.2001.
91. Вісник Верховного суду України. – № 1. – 2002.
92. Воробейникова Т.У., Дубровина А.Б. Преобразование администра-тивно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине XIX века: Учеб. пособие.– К.: КВШ МВД СССР, 1973. – 65 с.
93. В поисках альтернатив тюремному наказанию: Материалы междунар. симпозиума 15–16 января 1997 г. – К.: Киевский ин-т внутр. дел, 1997. – 168 с.
94. Всероссийский съезд работников пенитенциарного дела в Москве 18–24 октября 1923 г.: Стенографический отчет. – М., 1923.
95. Второй Всероссийский съезд административных работников 23–30 апреля 1929 г. – М., 1929.
96. Гайдукевич Г.А. Прояви агресивності у курсантів вищих військо-вих закладів освіти на різних етапах підготовки: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. – К., 2000. – 16 с.
97. Галиакбаров Р.Р. Системы и виды наказаний. – Горький: Изд-во ГВШ МВД СССР, 1986. – 36 с.
98. Ганичев В.А. Организационно-правовые меры по совершенство-ванию деятельности инспекций исправительных работ // Проблемы и пути совершенствования исправительных работ горрайонов внутренних дел на современном этапе: Материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. – Чернигов, 1990. – С.18–24.
99. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. – М.: Госюриздат, 1951. – Т.2. 1825–1870 гг. – 582 с.
100. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. – М.: Госюриздат, 1961. – Т.3. – 1870–1900 гг. – 429 с.
101. Гиренко С.П. Агресивна поведінка особистості в конфлікті // Вісник Харківського ін-ту. Серія "Психологія". – Х., 2000. – № 472. – С.49–51.
102. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Исправительно-трудовая психо-логия: Учебник / Под ред. проф. К.К.Платонова. – М.: Академия МВД СССР, 1974. – 426 с.
103. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т. / Пер. с фр. – М.: Мир, 1992. – Т.2. – 367 с.
104. Голоднюк М.Н. Криминологическая характеристика женщин, отбывающих наказание в ИТК // Вестн. Моск. ун-та. Сер.11, Право. – 1985. – № 5. – С.18–23.
105. Гомонний В.В. Формування основ педагогічної майстерності // Проблеми вищої школи. – К., 1993.
106. Горохівська О.В. Про призначення покарання за вбивство через необережність // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюле-тень Київського ін-ту внутр. справ. – К.: МП Леся, 2002. – С.161–166.
107. Горьковая И.А. Проявления агрессивного поведения у делинк-вентных подростков // Дети и насилие: Материалы Всерос. науч.-практ. конф. (Москва – Санкт-Петербург, 2–8 октября 1994 г.). – Екатеринбург, 1996. – С.32–36.
108. Гребельский Д.В. Изучение эффективности организации взаимо-действия аппаратов уголовного розыска с другими службами в раскрытии преступлений. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1981. – 115 с.
109. Гришина Н.В. Психология конфликта. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с.
110. Гришина Н.В. Психология социальных ситуаций // Вопросы психологии. – 1997. – № 1. – С.16–24.
111. Громов В., Лебедев В. Социальная помощь осужденным. Патро-нат и его возможности // Воспитание и правопорядок. – 1990. – № 2. – С.29–37.
112. Даньшин І.Н., Розумний В.М. Становлення і розвиток криміноло-гічних досліджень в УРСР // Проблемы правового чтения. – 1978. – № 37. – С.90–99.
113. Двіжона О.В. Вплив сім'ї на формування асоціальної поведінки // Актуальні проблеми психології. Т.1. Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2002. – Ч.3. – С.35–41.
114. Демидов Ю.А. Предмет и методология науки уголовного права // Личность преступника и уголовная ответственность: Правовые и криминологические проблемы. – Саратов, 1981. – С.5–17.
115. Державна національна програма "Освіта". Україна в XXI ст. – К., 1994.
116. Детков М.Г. Наказание в царской России. Система его испол-нения. – М., 1994. – 187 с.
117. Детков М.Г. Тюрьмы, лагеря и колонии России (к 120-летию Главного тюремного управления России) / Под. ред. П.В.Крашенинникова. – М.: Вердикт-1М, 1999. – 448 с.
118. Деятельность уголовно-исполнительных инспекций по испол-нению наказаний и иных уголовно-правовых мер, не связанных с изоляцией от общества: Метод. пособие / Под. ред. О.В.Филимонова. – М., 2001. – 324 с.
119. Джалилов Т. Об эффективности исправительных работ как меры уголовного наказания // Соц. законность. – 1996. – № 1. – С.44–46.
120. Джекебаев У.О. О криминологических аспектах психологи-ческого взаимодействия людей в процессе общения // Вопросы борьбы с преступностью несовершеннолетних. – Алма-Ата: Наука, 1968. – С.69–76.
121. Директива НКВД УССР местным хозяйственным и коопера-тивным организациям о материальном обеспечении деятельности обществ (комитетов) по оказанию помощи освобожденным из мест лишения свободы // Сб. положений, инструкций, циркуляров, распоряжений и важнейших приказов по ИТУ УССР. – К., 1929. – Апрель–июнь. – № 2 (23) – С.79–87.
122. Долгова А.И. Исследование личности несовершеннолетнего преступника // Социально-психологическая характеристика личности несовершеннолетнего преступника: Сб. науч. тр. – М.: Всесоюз. ин-т по изучению причин и разраб. мер предупрежд. преступлений, 1975. – С.13–21.
123. Доменська Л.В. Самосвідомість та "Я – концепція" особис-тості. Загальна психологія: Навч. посібник / За ред. О.Скрипченка та ін. – К., 1999. – 235 с.
124. Дробышев В.И., Чернышева А.В. Теоретическая характеристика основных положений ресоциализации осужденных в ИТУ // Правовая и организационная основы органов, исполняющих наказания. – М., 1995. – С.13–18.
125. Дроздов О.Ю. Соціальні прояви насильства стосовно жінок: соціально-психологічний аналіз проблеми // Жінки Чернігівщини: історія і сучасність. Жінка на порозі третього тисячоліття: Матеріали обл. наук.-практ. конф. – Чернігів: ЧДПУ, 1999. – С.199–202.
126. Дрьомін В. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавленню волі // Право України. – 2000. – № 6. – С.27–32.
127. Дрьомін В. Стаття на семінарі з питань методів покарання, альтернативних позбавленню волі. – К., 1999. – 22–23 червня.
128. Дьяченко М.И. Психология высшей школы: Учеб. пособие для вузов. – Минск: Университетское, 1993. – 367 с.
129. Европейские пенитенциарные правила. Рекомендация № R(87) 3 Комитета министров государствам – членам относительно Европейских пенитенциарных правил: Утв. Комитетом министров 12 февраля 1987 г. на 404-ом заседании представителей министров // Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ: Україно-Американське бюро захисту прав людини, 1996. – С.229–275.
130. Європейські в'язничні правила (Рекомендація №R (87)3 від 12 лютого 1987 р.), пп. 3, 70, 87, 88, 89.
131. Європейські правила щодо громадських санкцій та заходів: Рекомендація № R (92) 16. Прийн. комітетом Міністрів Ради Європи 19 жовтня 1992 // Європейські громадські санкції та заходи (матеріали семінарських слухань 11–12 квітня 2000 р.). – К., 2000. – С.5–25.
132. Європейські стандарти утримання в’язнів. Харківська право-захисна група. – Харків: Фоліо, 1998. – 58 с.
133. Ежемесячник советской юстиции. – 1928. – №14.
134. Еникеев М.И. Юридическая психология: Учебник для вузов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 517 с.
135. Ермаков В.Д. Противоправное поведение подростков – это чаще всего групповое поведение // Криминологи о неформальных молодежных объединениях / Отв. ред. И.И.Карпец. – М.: Юрид. лит., 1990. – С.78–83.
136. Жалинский А.Э., Костицкий М.В. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация. – Львов, 1980. – 212 с.
137. Жезлова Л.Я. О некоторых формах девиантного поведения у подростков // Тр. Моск. НИИ психиатрии. – М., 1983. – Т.66. – С.211–215.
138. Женские исправительные учреждения: время реформ: Сб. литературного Всеросс. семинара "Реформа системы через реформу сознания" (Краснодар, 2–3 апреля 2001 г.). – М., 2001. – 128 с.
139. Журавлев В.С. Почему агрессивны подростки ? // Социол. исслед. – 2001. – № 2. – С.134–136.
140. Завражин С.А., Хартанович К.В. Новое поколение на периферии: конформисты или девианты ? // Социол. исслед. – 1993. – № 8. – С.55–57.
141. Закалюк А.П. Личность, подлежащая индивидуальной кримино-логической профилактике // Сов. государство и право. – 1984. – № 2. – С.84–87.
142. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуаль-ного преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1986. – 192 с.
143. Закон України "Об амнистии" // Урядовий кур’єр. – 2001. – 21 липня. – № 129.
144. Закон Украины "О занятости населения" от 01.03.91 // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1991. – №14. – Ст.170.
145. Закон України "О применении амнистии в Украине" // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №9. – 69 с.
146. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільне-ними з місць позбавлення волі" від 01.12.94. Із змінами, внесеними Законом України від 21.06.01. – К., 2001.
147. Закон України "Про виконавче впровадження" від 21.04.99.
148. Закон України "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" №263/11 від 11.07.01. – К., 2001.
149. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утвердженням Державного департаменту з питань виконання покарань" від 11.12.98 // Голос України. – 19 січня 1999 р.
150. Закон України "Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів України" №1381–XІV від 13.01.2000.
151. Закон України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22.02.2000.
152. Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР" від 17.06.92 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №35. – Ст.511.
153. Закон України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" від 21.11.92.
154. Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". – 1992.
155. Закон України "Про